Національні та глобальні економічні інтереси

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Темою своєї курсової роботи я обрав національні та глобальні економічні інтереси. Для обґрунтування актуальності вибраної мною теми спочатку треба сформувати уявлення про проблематику національних інтересів в умовах сучасного світу. З початком інформаційної ери наш світ докорінно змінився. Людство вийшло із старої, індустріальної ери, і це зумовило багато фундаментальних змін у житті всього світу. Вони проявились усюди: від життя окремих людей, і до державного та міжнародного рівня. І якраз останнє цікавить мене у контексті цієї курсової роботи. Справа в тому, що перехід людства до нової ери, чи не найбільше вплинув якраз на взаємодію держав між собою. Національні інтереси (в тому числі й економічні) та їх реалізація - фундамент і основа кожної держави. Саме з усвідомлення національних інтересів починається і усвідомлення людьми своєї приналежності до нації. А держава може діяти як окремий, цілісний суб'єкт тільки при умові, що кожний її громадянин визнає та усвідомлює свою приналежність до неї. У наш час інформація набула таких масштабів та такої швидкості поширення, яких не мала ще ніколи в історії, що, в свою чергу, зумовило поширення різноманітних ідей та переконань серед населення. В наші часи сумніву підлягає навіть сама доцільність існування держави або нації, не кажучи вже про її окремі інтереси. З розвитком комунікаційних технологій також з'явився такий термін, як глобалізація. Завдяки ній міжнаціональні та міжетнічні зв'язки стають все більш і більш тісними, стираються грані між людьми з різних країн, відбувається перегляд самого поняття національної приналежності. Так, все частіше трапляються випадки, коли люди стверджують, що відчувають себе американцем, євреєм, британцем, при цьому маючи виключно слов'янське чи арабське коріння, що йде всупереч загальноприйнятому поняттю про національність.

У світі з'являється багато нових поглядів у економічній та політичній думці. Наприклад, одна з найменш популярних у світі, і водночас найбільш прогресивних течій лібертаріанства - анархо-капіталізм має в основі своєї філософії переконання про те, що вияв будь-якого насильства є неприпустимим у сучасному суспільстві. У цьому контексті державні податки та антимонопольні комітети, як і всі інші засоби державного регулювання ринку розглядаються анархо-капіталістами, як вияв насильства по відношенню до громадян держави. А отже, інститут держави повинен бути або повністю знищений, або зведений до такого мінімуму, при якому державний апарат не бути мати ніякого впливу на економіку. Це далеко не єдиний політичний напрям, в якому інститут держави підлягає сумніву. Окрім цього, ведуться палкі дискусії у економічній та політичній думці з приводу домінування тих, чи інших інтересів над іншими. Що ставити за головну ціль для кожної людини? Реалізація своїх індивідуальних інтересів? Чи можливо - найважливіше - це інтереси суспільства, або цілі держави і нації? Так, питання реалізації національних економічних інтересів та їх взаємодії із глобальними представлене одразу у декількох сучасних науках: для економіки важливо визначити яку роль грають національні економічні інтереси, та механізм їх реалізації у сучасному світі, для того щоб зрозуміти їх переваги та недоліки для кожного із суб'єктів економічної діяльності. Для політики важливо розуміння доцільності та перспективності використання інституту національних інтересів. Філософія та соціологія ж узагалі ставлять під сумнів саму доцільність існування будь-яких національних інтересів в умовах сучасного світу. Американські вчені У. Ліппман, Г. Моргентау, Г. Кіссенджер та ін. розглядають національну безпеку як частину національних інтересів. Проблему національних інтересів також досліджують українські науковці Б. Парахонський, С. Пирожков, В. Ліпка, В. Косевцов, І. Біннько.

Саме тому я хочу наголосити на актуальності теми національних економічних інтересів, особливо в контексті останніх глобальних політичних та економічних змін.

Отже, метою моєї курсової роботи є дослідження сутності національних та глобальних економічних інтересів саме з економічної точки зору, тобто оцінка переваг та недоліків їх реалізації для усіх суб'єктів економічної діяльності. Для досягнення мети, я буду використовувати загальнонаукові методи, методи загального аналізу (а саме порівняння і групування). При цьому об'єктом дослідження виступають глобальні та національні економічні інтереси, а предметом - принципи їх реалізації для кожного із суб'єктів економічних відносин.

1. Національні економічні інтереси: сутність та механізм реалізації

Сам термін «Національні економічні інтереси» - занадто широке та розмите поняття. Для того, щоб повністю розкрити всю суть терміну треба зробити декілька попередніх визначень.

В першу чергу варто зазначати що мається на увазі під терміном нація, та пояснити концепцію її інтересів.

Нація (лат. natio -- плем'я, народ), історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки. Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднавчу функцію (оскільки спільнота людей, що не має між собою нічого спільного - не може бути нацією), так і відокремчу -- що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.

Національні інтереси -- це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні, духовні і культурно-історичні цінності певного народу, як носія суверенітету та єдиного джерела влади в країні, реалізація яких гарантує державний суверенітет країни та прогресивний розвиток. Політика будь-якої країни повинна бути спрямована на досягнення кінцевої стратегічної мети та забезпечення зростання добробуту народу і безпеки країни. Ця мета збігається з потребами і прагненнями всіх верств населення, оскільки відповідає їхнім особистим інтересам. Тобто Національні інтереси - це такий собі спосіб згуртування та об'єднання індивідуальних інтересів кожної окремої людини. Кожний член суспільства розуміє, що реалізація національних інтересів співпадає з реалізацією його власних, і навіть реалізує їх у більшій мірі, ніж міг би зробити це сам індивід. Таким чином з загальної сукупності індивідуальних інтересів формується один, загальний - національний.

У вступі до моєї курсової роботи вже зустрічалося поняття «держава» поряд із поняттями «нація» та «національні інтереси». Яка ж роль держави у механізмі реалізації цих інтересів?

«Держава - особлива форма організації співжиття численних спільнот людей, яка характеризується наявністю таких основних ознак, як: 1) система спеціальних органів та установ, що в своїй сукупності утворюють державний управлінський механізм (державний апарат); 2) право (тобто обов'язкові правила поведінки, встановлені й санкціоновані Державою), за допомогою якого Держава як політична влада закріплює певний порядок суспільних відносин, а також структуру й порядок діяльності державного апарату; 3) визначена територія, кордонами якої обмежується влада певної Держави».

З цього визначення можна зробити висновок, що держава - певний етап у розвитку людського суспільства, форма існування та організації великої групи людей. І саме завдяки ній з'явилося поняття нації та її інтересів. Оскільки структури влади для того, щоб втілити свої рішення у життя повинні буди знайти підтримку у колах власного народу, що могла бути отримана тільки на основі врахування потреб цього народу. Таким чином концепція національних інтересів стверджує про те, що в рамках кожної держави існує певне загальне об'єднання людей, сформоване завдяки одному, або декільком спільним особливостям, яких немає в таких самих об'єднаннях у інших державах. Назва такого об'єднання - нація. Кожна нація виступає як цілісний об'єкт, що має власні інтереси.

«Національні інтереси поділяються на дві основні групи, що виокремлюються з основних цільових підходів: загально ціннісний та функціональний».

Національні інтереси, що входять до загально ціннісного підходу, розглядаються як система постійних та життєво важливих цінностей і об'єктивних потреб розвитку держави, які вона готова захищати всіма доступними методами. До їх списку, зазвичай, зараховують такі цінності, як: безпека, стабільність, демократія, справедливість, свобода, процвітання, мир тощо. Функціональний підхід передбачає подальшу конкретизацію таких цілей держави, як захист державного суверенітету, територіальної цілісності, забезпечення політичної і соціальної стабільності в суспільстві, ефективний розвиток національної економіки, зростання добробуту та багатства нації, збереження і стимулювання конструктивних національних традицій у підприємництві, діловій культурі тощо».

Іншими словами, загально ціннісні національні інтереси можна визначити як систему з різних функціональних інтересів. Наприклад, національний інтерес США - оберігання національної цінності - демократії. У даному випадку до цього інтересу належать: і економічні національні інтереси (забезпечення вільного ринку), і інституційні національні інтереси (забезпечення демократичного державного апарату та громадських свобод. Функціональні ж інтереси, як видно з цього прикладу - конкретні цілі держави у одній, специфічній області її діяльності.

Національні економічні інтереси відносяться до функціонального підходу до інтересів. Вони є одними із фундаментальних національних інтересів, адже реалізація всіх інших національних інтересів неможлива без міцної економічної платформи, яка формується через захист саме економічних інтересів.

Представники економічної і філософської думки розглядали поняття економічних інтересів так: «Економічний інтерес -- це вигода, що реалізується суб'єктом в процесі господарської діяльності. Окремий суб'єкт спрямовує розум, ідеї, увагу і ресурси на одержання матеріальної вигоди). Економічному інтересу властива відособленість, тобто одержання певної вигоди одним учасником, або групою учасників суспільства». Отже, національні економічні інтереси -- це інтереси всіх резидентів країни загалом, що формують собою загальні цілі та амбіції держави, задоволення яких забезпечує ефективний, стабільний соціально-економічний розвиток країни та формує конкурентоспроможну національну економіку. Реалізація цього виду інтересів нерідко залежить від стану справ у світовій економіці. Причому, національні економічні інтереси - це не просто сума усіх інтересів окремих громадян. За визначенням російського філософа І.А. Ільїна, національним інтересом є тільки той інтерес, що є спільним для усіх верств населення, тобто не сукупність інтересів усіх суб'єктів, а тільки спільна вибірка з них.

Створення системи своїх національних інтересів є першочерговим завданням для будь-якої держави, яка прагне економічної на політичної незалежності. Адже саме через національні економічні інтереси нація може сформувати систему економічних інтересів, які будуть спільними для усіх членів суспільства. Тим самим, національні економічні інтереси організують та систематизують роботу усього суспільства загалом для досягнення спільної цілі.

Класифікацію національних економічних інтересів можна показати за допомогою наступної схеми (рис. 1) Як видно зі схеми, національні економічні інтереси - вкрай широке поняття, і для того щоб зрозуміти всю його сутність, потрібно розглянути кожний вид національних економічних відносин і механізм його реалізації окремо.

Економічні інтереси

За місцем дії:

Внутрішні - ті що мають справу із внутрішньою економікою держави (модернізація промисловості, переорієнтація вектору економічного розвитку держави)

Зовнішні - взаємодія з іншими державами на міжнародному ринку (наприклад, доступ на іноземні ринки товарів та послуг)

За ступенем важливості:

Життєво важливі - ті, без яких апарат держави не зможе функціонувати. Наприклад, підтримка економічної стабільності країни, підтримка національної валюти.

Стратегічні - ті, що мають якусь кінцеву мету та часові межі, наприклад інтеграція в інший економічний простір.

Тактичні - ті, що не мають часових меж, проте мають мету. Наприклад утримання частки експорту певного виду товарів на світовому ринку.

За характером зіткнення:

Паралельні інтереси. Для даної групи характерна відсутність антагонізмів. Власники інтересів переслідують, по суті, близькі, однорідні інтереси. Проте при цьому кожна сторона намагається реалізувати їх самостійно, без координації своїх дій з іншою стороною. У цій ситуації момент зіткнення інтересів повністю відсутній, але кооперації між державами, що переслідують ці інтереси немає. Паралельні інтереси можуть розвиватися як у бік розбіжності, так і в бік співпраці.

Конфронтаційні інтереси. До цієї групи належать прямо протилежні, взаємовиключні інтереси, що є джерелами антагонізмів між державами. При цьому цілі однієї сторони, заперечують меті іншій. Якщо досягнення таких цілей кожна сторона вважає життєво важливим, то виникає непримиренна суперечність. За відсутності стримуючих чинників, загострення антагонізмів призводить до військового конфлікту. Причому джерелом конфронтації можуть бути інтереси в абсолютно різних областях, - від боротьби за ринки до релігійного фанатизму. Для конфронтації характерний максимальний ступінь суперництва, коли примирення ненасильницькими засобами неможливе.

Розбіжні інтереси. Такими можна вважати інтереси держав, якщо вони йдуть у розріз один одному, але не є взаємовиключними і безпосередньо не зіштовшуються. Розбіжні інтереси скеровані на досягнення протилежних цілей, але не загрожують виживанню будь-якої із сторін. Різниця в розбіжних і конфронтаційних інтересах не у відсутності суперечностей, а в їх меншому ступені інтенсивності та глибини. При загостренні суперництва, інтереси, що розходяться, можуть стати конфронтаційними. Можлива і зворотня еволюція. Типовими прикладами інтересів, що розходяться, є боротьба за сфери політичного й економічного впливу. Як зразок чудово підходить колоніальна експансія Британії та Франції у Північній Америці у 16-17 століттях. Поки королівства засновували колонії на відносній відстані один від одного - це були розбіжні інтереси, адже Північна Америка була в потенційних зонах впливу обох держав. Коли ж колонії розрослися так, що заважали розвитку одна іншій - національні інтереси Британії та Франції стали конфронтаційними.

Спільні інтереси. При цьому маються на увазі спільність підходів обох сторін, високий рівень ідентичності представлень двох держав про цілі та методи досягнення таких інтересів. Самостійно, поодинці їх реалізувати неможливо. Спільні інтереси мають на увазі максимальний ступінь співпраці сторін в досягненні загальних цілей. Прикладами реалізації таких інтересів можуть стати політично-економічні союзи ЄС (у Європі), або НАФТА (економічний простір США, Канади і Мексики).

За сферами розповсюдження:

Виробничі - ресурсне забезпечення економіки, нарощення видобутків певних благ, тощо.

Фінансові - підтримка національної валюти, розвиток фінансової інфраструктури, і т. д.

Експортно-імпортні - взаємодія державної економіки з міжнародною. Прикладом може бути вплив на курс державної валюти.

Технологічні - як приклад можна навести технічну модернізацію будь-якого економічного сектору, технологічне переоснащення металургійного цеху буде належати до технологічних економічних інтересів.

Інституційні - питання регулювання державою економіки. До цієї категорії входять дискусії з приводу більш ефективної економічної моделі: соціалістичної чи капіталістичної, або ж ефективності застосування певних елементів цих моделей в економічній практиці держави.

Військово-економічні - питання підтримки військової сфери, як засобу захисту за задоволення економічних потреб. Наприклад, Туреччині часів Холодної війни для захисту своїх життєво важливих інтересів (в тому числі й економічних) потрібна була підтримка одного з двох військово-політичних таборів того часу: Соцтабору чи НАТО. У цьому контексті вступ Туреччини до останнього був задоволенням військово-економічних потреб цієї держави.

Демографо-економічні - взаємодія з демографічними чинниками держави з метою задовольнити національні економічні інтереси. Наприклад, збільшення економічно активного населення країни, омолодження країни з ціллю збільшення притоку молодих спеціалістів на ринок труду, тощо.

Еколого-економічні - взаємодія економічних та екологічних національних інтересів. Наприклад, програма озеленення країни для збільшення її аграрного потенціалу.

Отже, національні економічні інтереси це широка система інтересів, які представляє і намагається задовольнити держава. Яким чином? Процес реалізації національних економічних інтересів державою складається з наступних етапів:

Ідентифікація - самовизначення економічних умов для формування національних економічних інтересів. Як варіант, поява нового енергетичного джерела на світовому ринку. Для прикладу візьмемо країну із великими зосередженнями нафтових родовищ на початку 19 сторіччя. Винайдення цих родовищ та плани їх розробки - будуть ідентифікацією національних економічних інтересів.

Самозбереження - становлення та розширення внутрішнього національного ринку. Згідно до попереднього прикладу, самозбереженням буде будування декількох нафтових бурових вишок та подальше інвестування в нафтову промисловість країни.

Розвиток - відведення країні належного місця в глобальному економічному середовищі. Це найвищий етап реалізації економічного інтересу, за якого вже зазначена держава-експортер нафтових продуктів займає місце міжнародного постачальника нафти до, як мінімум, двох-трьох інших держав.

Під реалізацією національних економічних інтересів розуміють їх захист, а тому, в подальшому, тут, ці терміни будуть уживатись в якості синонімів. Отож, захист національних економічних інтересів. дуже тісно пов'язаний із забезпеченням економічної безпеки держави -- станом, за якого вони захищені від внутрішніх і зовнішніх загроз. Для того щоб досягнути такого стану, в принципі, потрібна тільки реалізація економічних інтересів, так як вона і є змістом забезпечення економічної безпеки.

Мета реалізації національних економічних інтересів полягає у підтриманні такого стану економічної сфери держави, який характеризується збалансованістю, стійкістю до негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечити ефективне функціонування економіки держави й економічне зростання.

Для створення цілісної системи національних економічних інтересів та її ефективного функціонування насамперед необхідно:

1) Згуртувати суспільство навколо єдиної національної ідеї (світова революція у СРСР чи з ідея вищої арійської раси у Третьому Рейху).

2) Створити відповідну нормативну базу для ефективної реалізації національних економічних інтересів. Ця база має включати в себе, не тільки економічні чинники, ай усі такі, що можуть вплинути на реалізацію даних інтересів. Тобто, для демографічно-економічних - демографічні, військово-економічних - військові і т.д.

3) Проводити регулярний моніторинг національних економічних інтересів та їх моделювання. Без нагляду та вчасної модернізації будь-який проект приречений на загибель, а надто - такий великий, як національні інтереси.

4) Задля прийняття державними органами обґрунтованих рішень необхідно проводити моніторинг індикаторів економічної безпеки, який передбачав би передусім фактичне відстеження, аналіз і прогнозування важливих економічних показників. Особливу увагу слід приділити таким загальним показникам економічної безпеки:

· Дефіцит бюджету;

· Валовий внутрішній продукт (ВВП);

· Діяльність "тіньової" економіки;

· Стан демографічних процесів;

· Енергетична залежність;

· Державний внутрішній та зовнішній борги;

· Економічне зростання;

· Рівень та якість життя;

· Темп інфляції;

· Рівень безробіття;

· Інтегрованість у світову економіку;

· Сальдо експорту-імпорту;

5) Створити банк даних національних економічних інтересів. Простіше кажучи, систему та проект реалізації цих інтересів, розташувавши їх за пріоритетністю та важливістю.

6) Забезпечити баланс національних економічних інтересів та їхнє гармонійне поєднання. Безумовно необхідне виключення з плану національних економічних інтересів таких, що суперечать один одному. Окрім цього, слід приділити увагу максимально ефективній комбінації національних інтересів. Наприклад, інституційні національні інтереси (інститут автократії, тоталітаризму) та військові інтереси в дуеті можуть привести до ефективної військової експансії держави.

Національні економічні інтереси не завжди стабільні та незмінні. Як вже зазначалося, вони мають градацію за часом, а отже потребують постійного перегляду та корекції. Визначення, як і корекція національних економічних інтересів має ґрунтуватися по-перше - на сукупності цілей економічного і соціального розвитку країни на конкретному його етапі; по-друге - врахуванні наявного стану економічної сфери і переліку та змісту виявлених загроз щодо неї. Отже, сукупність економічних інтересів на кожному етапі соціально-економічного розвитку країни не буде незмінною, а залежатиме від наведених вище чинників.

Забезпечення національних економічних інтересів можливе за рахунок консолідації зусиль держави, суспільства, політичних партій і рухів, суб'єктів економічної діяльності.

Тобто, уся діяльність держави з ціллю забезпечення захисту національних економічних інтересів зводиться до консолідації дій суб'єктів цієї держави. Визначивши національні економічні інтереси, суверенна держава має в межах доступних для неї дій захищати їх. Засоби захисту цих інтересів можуть разюче відрізнятися один від одного. До їх списку входить усе: від штучної стимуляції певного сектору економіки державою(за допомогою апарату субсидій, чи зниження оподаткування), до військового конфлікту з іншою державою. З точки зору суверенної держави усі ці засоби захисту її економічних інтересів є фундаментальними та невід'ємними, оскільки ніяка держава не може існувати без економічного підґрунтя. Захищаючи національні економічні інтереси, держава, певною мірою, захищає й індивідуальні інтереси кожного її громадянина, адже, у наші дні, абсолютно у всьому світі саме держава відповідає за захист та безпеку своїх громадян.

2. Глобальні економічні інтереси, та їх прояв у сучасних умовах

Глобальні інтереси - це найвищий етап розвитку національних інтересів, при якому вони виходять на міжнародний рівень, та глобально впливають не тільки на державу-власника цих інтересів та її сусідів, а й узагалі на весь світ. Об'єднання економічного простору різних держав - не новий процес, він спостерігається же з Античних часів. Торгівельні зв'язки між державами світу існували починаючи з часів фінікійців. У Європі стародавні могутні держави, такі як, Греція і Рим свого часу формували основу європейського економічного простору. Інтеграція національної економіки у міжнаціональний економічний простір - природне і необхідне явище для кожної держави. Проте у наші дні вихід національної економіки на міжнаціональний рівень набуває вже не локального характеру, як раніше, а - глобального. На сьогоднішній день зв'язки між усіма країнами світу настільки тісні, що кожна з них, навіть найменш економічно розвинута має певний вплив на усі, без виключення, інші країни. Такий вплив забезпечується глобальними інтересами.

Глобальні інтереси з'являються в той момент, коли національні інтереси двох держав стають спільними. Тобто, будь-які дві держави, що поєднують свої сили для реалізації спільних національних інтересів - формують і реалізують свої інтереси глобальні. В цьому контексті фактично будь-яка взаємодія між двома державами є певним виявленням глобальних інтересів. Глобальний інтерес - чітко виражена система дій двох, або більше держав, спрямована на досягнення спільних цілей на міжнародній арені.

Так як ця така взаємодія між державами бути виражена у будь-якому виді: економічному, політичному, військовому, та ін., глобальні інтереси багато в чому мають спільні риси із національними. Те саме стосується й глобальних економічних інтересів. Користуючись цією логікою їх можна класифікувати за таким самим принципом як і національні.

Такий процес посилення міжнародних зв'язків називається глобалізацією. З процесами глобалізації зіштовхується будь-яка держава, що хоче винести свої національні інтереси на зовнішній світ, більше того, її дію відчувають навіть ті держави, що намагаються уникнути неминучого впливу глобалізації. Ці процеси є фундаментом розвитку сучасного світового господарства.

Глобалізація є дуже широким поняттям, тому щоб сформувати правильну уяву про глобалізаційні процеси треба детальніше розглянути історію її становлення у сучасному світі.

У вісімдесяті роки минулого сторіччя були наявні усі три фактори початку глобалізаційних процесів. Затяжна Холодна війна дала усьому світу розуміння небезпеки ядерної зброї, а разом із тим і розуміння важливості збереження людської цивілізації. При цьому співпраця у середині двох протиборчих таборів: НАТО та Соцтабору очевидно зумовила процеси інтернаціоналізації в межах цих блоків. Також, на початок процесів глобалізації дуже сильно вплинув розвиток інформаційних технологій, який у 80-ті набрав вкрай масштабних темпів

Глобалізація має величезний вплив на усі сфери людського життя, проте загальною її ціллю залишається інтеграція світового господарства в єдиний економічний простір. Тим не менш глобалізація має широку низку ефектів на економічне життя всього світу.

Характерні ознаки глобалізації:

1) фінансова глобалізація, тобто єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

2) створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

3) збільшення масштабів та інтенсивності руху товарів, капіталу, робочої сили;

4) зменшення можливостей національних держав формувати незалежну економічну політику;

5) взаємозалежність та взаємопроникнення національних економік, формування міжнародних виробничих комплексів поза межами країни;

6) тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування;

Наслідки процесів глобалізації можна сформувати у трьох пунктах:

- Становлення глобального інфо-простору, перетворення знань в основний елемент суспільного багатства;

- Утворення глобального, світового ринку послуг ,товарів, фінансів;

- Вихід бізнесу за межі національного економічного простору через формування транснаціональних корпорацій;

Глобалізація є складною ієрархічною системою. Її ефект проявляється на трьох рівнях, які умовно можна розділити за градацією від нижчого до вищого.

Нижчий, галузевий рівень - ефект полягає в залежності конкурентоспроможності компанії всередині галузей у даній країні з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу фабричної марки;

Середній рівень, або рівень країни - визначається ступенем відкритості економіки, її взаємозв'язку із світовою економікою в цілому. Показниками ступеня інтегрованості економік окремих країн у глобальну економіку є співвідношення зовнішньоторговельного обороту і валового внутрішнього продукту, прямі іноземні інвестиції та інше;

Вищий, світовий рівень - визначається економічними взаємозв'язками між країнами, посиленням їх взаємозалежності, переплетінням їх народногосподарських комплексів.

Враховуючи той факт, що глобалізація у наш час має домінуючий вплив на розвиток усіх держав світу, необхідно визначити, які наслідки несе в собі цей процес та його позитивні та негативні сторони.

В принципі глобалізація - мати усієї інформаційної ери. Вона підштовхнула, та навіть фактично перенесла світ у іншу епоху. У епоху споживача, до наших часів, де головна ціль - задоволення потреб рядового громадянина будь-якої держави у всьому світі. І хоч сучасне суспільство постійно критикується з боку філософів та культурних діячів ХХІ століття, ніхто не може відкинути той факт, що ще ніколи людині не жилося так комфортно, як за часів глобалізації. Майже кожна річ, та її якість - плід глобалізаційних процесів. У кожного окремого індивіда в наш час є постійний доступ до усіх товарів, що тільки наявні у світі! Ще сто років назад екзотичні фрукти на ринку були недоступні для споживача із середнім чи низькім достатком, при чому зараз вони майже у всьому світі включені до стандартної корзини покупця. Як я вже зазначав, національні економічні інтереси спрямовані на задоволення інтересів всієї нації, а так як ці інтереси складаються із збіжних економічних інтересів кожного окремого індивіда - очевидна вигода від їх реалізації для кожної окремої людини. А так як, з виходом на міжнародний простір, межі для реалізації національних інтересів (у тому ж числі й економічних) значно розширюються, відповідно розширюється і можливість задовольнити свої інтереси для кожної людини у кожному куточку світу.

Проте, незважаючи на такий великий список значних переваг, глобалізацію звинувачують у негативному впливі на світовий економічний простір. Проте, на мою думку, це скоріше список незначних недосконалостей глобалізації, аніж її справжніх негативних чинників. Оскільки, ніяка система не може працювати ідеально, а глобалізація лише посилює вже наявні процеси. До негативних чинників відносять:

Посилення глобальної нерівності, асинхронності та диспропорційності світової економіки; нееквівалентність перерозподілу світового господарства;

Консервація технологічної та соціальної відсталості окремих країн;

Зростання безробіття внаслідок відмирання неконкурентоспроможних виробництв та структурної перебудови;

Загострення міжнародних та локальних конфліктів;

Загроза втрати національної ідентичності;

Транснаціоналізація економічних, технологічних, екологічних та інших проблем;

Деякі з цих чинників вкрай спірно можна назвати однозначно негативними. Так, посилення глобальної нерівності, асинхронності та диспропорційності світової економіки є скоріше зворотною стороною глобалізації, як такої. Адже, як вже зазначалося, ніяка система не може працювати ідеально, а без процесів глобалізації навіть мови не йшлося б про глобальну рівність і т.д. Щодо концентрації відсталості окремих країн, то вона відбувалася і раніше, просто з процесами глобалізації відрив відкритих країн від закритих значно збільшився. Щодо останніх чотирьох чинників, то з ними я цілком згоден. Загострення міжнародних та локальних конфліктів внаслідок глобалізації - дійсно актуальна проблема. Адже, вже у самому терміні «глобалізація» криється суть її дії - вона робить все більш масштабним, більш значущим. А, отож, і війни теж набирають обертів через неї. Теж саме можна сказати й про збільшення безробіття. Переорієнтація національних економічних інтересів - нормальна річ у історичній практиці, яка відбувалась і до розгортання глобалізаційних процесів. Тільки зараз набрала більших масштабів.

Трохи інша проблема - відсталість окремих закритих країн. Якщо раніше закриті від міжнародної співпраці держави успішно існували й мали достатньо ресурсів для задоволення своїх національних інтересів (наприклад Японія, що залишалася закритою для європейців аж до ХІХ сторіччя), то зараз же країни, що зачиняються від міжнародного простору стають очевидними аутсайдерами. КНДР - яскравий, та, мабуть, єдиний приклад на сьогодні. Більшість населення Північної Кореї живе за межею бідності, через те що, КНДР територіально не в змозі забезпечити усе своє населення їжею. Ідеалісти чучхе, у владі КНДР намагаються зробити з неї країну, що буде спеціалізуватися на всіх сферах виробництва товарів та послуг. В той же час КНДР може розмістити на своїй території безліч фабрик міжнародних компаній, отримуючи зиск від своєї дешевої робочої сили, замість того, щоб ганятися за утопічними ідеями. На цьому прикладі можемо побачити, що проблеми закритих країн - скоріше провина самих країн-аутсайдерів, аніж глобалізації, адже це самостійний вибір кожної країни: як взаємодіяти з іншими.

Що ж до транснаціоналізації державних проблем, то це дійсно суттєвий негативний чинник. Тепер усі внутрішні проблеми будь-якої держави можуть вилитись у такі ж самі для держав, що знаходяться на зовсім іншому континенті, проте економічно пов'язані між собою. Тому усім без виключення економічним союзам доводиться пильнувати кого саме приймати до себе. Адже, з процесами глобалізації навіть незначна надзвичайна подія у одній державі, може спровокувати різке коливання у якісь життєво важливій сфері іншої.

Загроза втрати національної самоідентифікації - мабуть, найчастіший негативний тезис, що лунає в адресу глобалізації. Цю негативну рису неможливо не приймати, адже вона дійсно існує і поняття національність у наш час дійсно починає втрачати своє значення. Проте справжнього економічного ефекту це не несе. Питання щодо національної приналежності - питання філософія а не економіки, адже в теорії існують ефективні економічні системи, що ефективно працюють і без концепції національностей, тому навряд чи цей факт можна зарахувати до проблем глобалізації.

Підбиваючи підсумки під усім сказаним, ми не можемо чітко сформувати тезу про однозначну негативність чи позитивність глобалізації. Вона, як і будь-який процес має свої переваги та недоліки. Звісно, обидві ці категорії душе масштабні, як і усе в контексті глобалізації. Проте, вона не робить нічого більше, як загострює вже наявні проблеми та надає новий поштовх присутнім перевагам держав світу. Тому, усе залежить від внутрішнього положення справ у окремо взятій державі, я глобалізація лишень збільшить у декілька разів усі чинники цілого положення.

3. Національні та глобальні економічні інтереси: механізм поєднання та узгодження

У розділі 2 я зазначав сучасні реалії глобальної економічної системи та вплив глобалізації на економіку держав світу, з позитивної та негативної точки зору. Проте, якщо говорити про глобальні економічні інтереси, то мова йде не лише про вплив процесів глобалізації на захист національних економічних інтересів, а про те, як саме ці інтереси реалізувати у контексті нової економічної реальності. В цьому розділі я хочу розглянути доступні шляхи, якими можуть піти країни, що мають на своїй меті виведення своїх національних (в тому числі й економічних) інтересів на глобальний рівень.

Стаючи глобальними, національні (економічні) інтереси набувають набагато більшої сили та впливу. В принципі, це намагання держави отримати зиск від процесу глобалізації. Проте не завжди ця можливість така доступна та легка.

У сучасному світі держави за їх відношенням до інтегрування своїх національних інтересів у міжнародний простір можна розділити за наступною таблицею.

Результатом поєднання всіх наслідків глобалізації є поляризація сучасної світової економіки. На одному полюсі концентруються глобальні лідери, що домінують у міжнародній економіці (США), а на іншому - більшість країн, для яких економічна глобалізація проявляється в якісно нових умовах розвитку, на які практично неможливо впливати, але які обов'язково треба виконувати (Більшість країн Третього Світу, такі як: Мексика, Лівія, В'єтнам і т.д.)

Раніше ефективне функціонування економіки могло бути і в умовах автаркії (національної економічної самозабезпеченості). Проте в епоху глобалізації воно неможливе. У сучасних умовах, коли взаємозалежність між країнами посилена інтернаціоналізацією господарських зв'язків, науково-технічною революцією, принципово новим впливом засобів інформації та комунікації, державам не залишається нічого більше, окрім як інтегрувати свою національну економіку в міжнародний простір, зіштовхуючись при цьому з усіма і негативними, і позитивними чинниками. Економічна діяльність, спрямована на самоізоляцію, на національну або групову автаркію, якими б благородними політичними й соціальними гаслами не прикривалася, перспективи не має. Яскравим прикладом є Корейська Народна Демократична Республіка (Північна Корея). Внаслідок політики самоізоляції країна пережила вкрай гостру продовольчу кризу наприкінці минулого століття, та й понині не справляється з усіма її наслідками. Також спостерігається постійна економічна стагнація, або ж взагалі спад економіки.

Прагнення уникнути суперечностей розвитку світового господарства спричиняє виникнення державного й міждержавного регулювання міжнародних економічних відносин, посилення інтернаціоналізації господарського життя, його інтеграцію, розвиток різних форм і методів міжнародних економічних відносин.

Отже, невигідність закритого економічного простору очевидна. Як же впливає відкритий економічний простір на інші держави?

У сучасних умовах чітко виокремлюється два рівні реалізації державами своїх національних інтересів у міжнародній площині:

Перший -- національні інтереси країн-лідерів світової економіки, які, на громадивши колосальні фінансові, технологічні, інформаційні та інтелектуальні ресурси, в стратегіях національного економічного розвитку роблять ставку на зовнішньоекономічну експансію. Вони найбільшою мірою змогли скористатись перевагами глобалізації, активно використовуючи переваги міжнародного, поділу праці та відкритість світових ринків. Стабільна упродовж майже тридцяти років, що сколихнулася лише через глобальну економічну кризу, економічна динаміка США та інших країн «Великої сімки» свідчить про високу ефективність таких стратегій у реалізації глобальних національних інтересів країн.

Проте, до першого рівня реалізації глобальних інтересів належать ті держави, які успішно захищали свої національні інтереси й до початку глобалізаційних процесів. Але глобалізація -- це така собі «пропускна картка» до нових безмежних можливостей і шансів і тим країнам, що не могли реалізувати свої інтереси перед початком глобалізаційних процесів ( аутсайдери). Чи можна звинувачувати якусь країну в тому, що її освічені та патріотично налаштовані лідери і представники національного бізнесу, розуміючись на законах розвитку суспільства, формують і успішно реалізують випереджувальні за своїм змістом і вектором дій стратегії? Це добре і своєчасно усвідомиш далекоглядні керівники нових індустріальних країн (1970--1980-ті рр.), а на рубежі століть і країн з, так званими, новостворюваними ринками: Китаю, Індії, Сінгапуру, Об'єднаних Арабських Еміратів та ін. Тамтешні уряди продемонстрували неймовірну можливість держави до розвитку за умов глобалізації. Так, ОАЕ, знаходячись у пустелі, та не маючи ніяких можливостей вести сільське господарство - залишалися бідною пустельною провінцією на Близькому Сході. Крім неможливості розгорнути на своїй аграрний сектор економіки, країні не була вигідна й промисловість, ОАЕ також не контролювали ніяких важливих торгівельних шляхів, особливо після ХІХ століття, вони не мали рекреаційного потенціалу. Неможливість реалізувати ні один із секторів економіки залишала Емірати приреченими до бідності, проте винайдення одних з найбільших у світі запасів нафти круто повернуло усе економічне життя ОАЕ, зробивши з них одну із найбільш забезпечених держав світу. Варто, однак, зазначити, що такому швидкому економічному росту Емірати повинні не підприємницьким якостям їх тогочасних лідерів, а як раз процесам глобалізації. Адже, саме з розвитком глобалізаційних процесів з'явилося таке поняття, як міжнародний поділ труда та спеціалізація виробництва на рівні держави.

Результатами економічних успіхів країн-лідерів глобалізації, які втілюються сьогодні в інноваційних продуктах, що ними вони заполонили світові ринки (мобільний зв'язок, комп'ютерна техніка і програмне забезпечення, автомобілі нового покоління, нескінченний ряд нових видів послуг) користується весь світ.

Щодо другого рівня реалізації національних інтересів у міжнародній сфері, то він представлений інтересами економічно слабких країн. Такі країни, через неможливість самостійно реалізувати свої інтереси до глобального рівня, повинні шукати інші шляхи їх захисту. Дуже часто держави намагаються зробити це через проведення так званої позаблокової політики. До недавного часу таким способом користувалася Україна. Та у глобальному світі, це абсолютно невиправдана і безперспективна стратегія. У цьому зв'язку доречно навести вислів російського письменника М. Горького: «Якщо я не за себе, то хто за мене? Якщо я тільки за себе, то і навіщо я?». Звичайно він мав на увазі окрему людину. Але сьогодні у взаємозалежному і нестійкому світі це певною мірою можна застосувати й по відношенню до країн, бо жодна з них самостійно неспроможна покрити ресурсний дефіцит, забезпечити військову та економічну безпеку, усунути фінансовий дисбаланс, екологічні загрози та природні катаклізми.

Тож безальтернативним для таких країн є долучення до високорозвинутих в економічному та технологічному плані інтеграційних угруповань і регіональних блоків, насамперед на основі та підключення до транснаціональних виробничих мереж.

В умовах глобалізації досить поширена ситуація, коли державна політика не відповідає реальним національним інтересам, тобто часто така політика ініціюється зверху (із залученням цього різних міждержавних структур), а для ефективності такої політики використовуються різноманітні інформаційні стратегії, що мають на меті доведення до громадськості відповідного глобального інтересу. За таких умов державна політика набуває маніпулятивного характеру і навряд чи бути визнана ефективною для реалізації національних економічних інтересів.

Таким чином, держава, яка має статус світової, тобто та, що належить до першого рівня реалізації глобальних інтересів може формувати такі глобальні інтереси, які відповідають її національним. Це є єдина ефективна взаємодія національних та глобальних економічних інтересів. Проте з виведенням національних економічних інтересів у глобальні йдеться про домінування системи національних інтересів однієї держави над інтересами іншої. Таким чином глобальний національний інтерес однієї держави може бути антинаціональним для іншої.

Але окрім ситуацій, коли державна політика слідує національним (економічним інтересам може скластися і така ситуація, коли вона їх заперечує. Почасти, взагалі доволі складно знайти «формулу» національного інтересу. Адже, само по собі суспільство нестабільне, і погляди індивідів у ньому постійно змінюються, а коли якась одна ідея охоплює дуже велику кількість людей - це може стати проблемою для існуючих національних інтересів держави. Особливо ця проблема відчутна для суспільств, що змінюють парадигму власного розвитку або ж розколотих за соціальною, етнічною чи географічною ознакою, інакше кажучи, в яскравих прикладах тих суспільств, де не склався або зруйнувалася спільна думка більшості з основних питань їх життя і розвитку. Зміна національних інтересів - дуже важка та серйозна процедура. Наприклад, зміна інститутів внутрішнього розвитку - перехід від тоталітаризму до демократії, може позначитись на всьому, від становища внутрішньої економіки до геополітичного положення держави. Адже, зміна національних інтересів - цілковита підміна цінностей, що пропагуються у суспільстві, а отже від цього залежить і поведінка держави на міжнародній арені.

Для повної реалізації національних (економічних) інтересів безпечним і стабільним вважається лише такий розвиток, що забезпечується власними ресурсами, тобто розвиток у автаркії. Проте в світовій практиці спостерігається тенденція до демократії і ринкової економіки, що закономірно породжує такі виявлення глобалізації, як: прагнення до відкритості, участі в міжнародному поділі праці, формування відносин взаємозалежності в економічній сфері з іншими державами, що в тоталітарному суспільстві сприймається як однобічна залежність, загроза національної безпеки. Проблема тут полягає в тому, що концепція національного інтересу формулюється і може бути реалізована тільки, як загальнонаціональна доктрина, колективна і підтримувана більшістю суспільства. Однак на практиці такого повного консенсус важко досягнути з наступних причин.

1. В оцінці наявної економіко-політичної ситуації, що лежить в основі визначення національних інтересів завжди присутній елемент суб'єктивності, повернення до поглядів і суджень минулого, ідеологічні принципи, що впливають на менталітет навіть найбільш далекоглядних лідерів. Відповідно, у людей в опозиції до домінуючого курсу завжди є можливість поставити під сумнів адекватність обраної доктрини національних інтересів.

2. На політичний вибір держави впливають різні групи, представлені у суспільстві, а сама їх наявність уже відображає існуючі у суспільствах незгоди у визначенні пріоритетів держави, змісту її національних інтересів. Такі розбіжності притаманні абсолютно усім країнам. Вони пов'язані зазвичай із різноманітністю інтересів різних соціальних, етнічних, конфесійних статевих та вікових, груп, різних угруповань у ділових колах, особливостями розвитку окремих регіонів усередині держави і т. п.

Для того щоб досягти загальнонаціональної згоди, як свідчить історична практика, державі потрібні екстремальні умови. Суспільство гуртується тільки, коли з'являється спільна для всіх загроза, яку чітко і явно сприймають усі верстви населення. Для максимальної цілеспрямованості дій держави на міжнародній арені важлива не тільки її військова чи економічна міць, але і наявність у неї національної стратегії, яка спирається на відповідній дій держави національним інтересам, а також «національної волі» - або ступенем підтримки населенням національних інтересів, що пропагуються державою.

Події минулого століття чи не найяскравіша ілюстрація того, що може статися із державою, якщо її керівництво у якийсь момент не зреагувало на зміну домінуючої у суспільстві думки та намагалося реалізовувати такі національні інтереси, зо не відповідали суспільній думці. Наприклад, керівництво Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) з початку свого існування оголосило про основний вектор національних та глобальних інтересів держави. Це була, так звана, «світова комуністична революція». Під цим гаслом СРСР мав на меті глобальну експансію та тотальне домінування у світі. Проте, розтратив свої сили у "Холодній війні", що і була породжена його глобальними інтересами. КПРС завжди виходила з того, що міцність радянського ладу знаходиться в прямій залежності від розвитку революційних процесів у всьому світі Проте такі процесі якщо і набували розгортання, то локального, а держави, в яких навіть відбувалася революція були приречені на протистояння з іншими державами, народи яких не поділяли соціалістичних цінностей. Інакше кажучи, інтереси СРСР у їх офіційній формі були ілюзією. Навіть незважаючи на те, що деякий розділялися і приймалися радянським суспільством, вони все-одно не могли довго забезпечувати успішний розвиток держави. Дотримання курсу, заснованому на «пролетарському інтернаціоналізмі», ускладнювало протистояння в «Холодній війні» з Сполученими Штатами Америки, що підривало і рівень життя радянського населення, і шанси на його підвищення, збільшувало ступінь небезпеки, пов'язаної з ядерною загрозою і для СРСР, і для всього світу.

Це гарний приклад того, як реалізація неактуальних глобальних інтересів може зашкодити національним, індивідуальним та іншим інтересам. І хоча радянське керівництво ніколи не переймалося інтересами окремих індивідів, безперечно можна стверджувати що своєї зовнішньою політикою воно призвело до краху своїх же національних інтересів.

При цьому, головний опонент СРСР - США, навпаки - блискучий приклад реалізації глобальних (економічних) інтересів. Американські інститути влади максимально мобільно реагують на зміни настроїв серед населення. Принципи демократії, регулярні вибори президента та вибори до обох палат парламентів, система стримувань та противаг, інститут імпічменту - усе це мінімізує можливість відхилення програми верховного керівництва країни від бажань національних. І зараз ми можемо бачити, як дотримування державними органами національних інтересів відображається на стані держави. Увесь сучасний світ розділяє американські цінності, а у самих США зосереджений світовий фінансовий центр. Тобто, очевидна і культурна і економічна, та й військова домінанта країни.

Отже, проаналізувавши усі «за» і «проти» глобалізації національних (економічних) інтересів можемо сказати, що на різні суб'єкти міжнародних економічних відносин цей процес має різну дію. Сильним державам дає змогу наростити свій вплив ще більше. Для слабких же держав також існує можливість інтеграції своїх національних інтересів у глобальні, шляхом їх об'єднання з іншими державами. Яскравим прикладом впливу глобалізації можна вважати створення СОТ [1], яка якраз й ілюструє весь спектр впливу на держави світу. Проте важливою складовою реалізації глобальних інтересів є їх відповідність національним. Якщо вони розбіжні, то занепад обох - неминучий.

Висновок

національний економічний глобалізація капітал

У своїй роботі я розглянув суть понять національних та глобальних інтересів, проблеми їх реалізації та взаємодії від початку існування цих понять у економічній практиці, аж до наших днів.

Я зробив висновок про неможливість існування держави без чітко сформованих національних економічних інтересів як фундаменту її економічного розвитку, та стратегії їх захисту. Також, розглянув проблеми виходу національних інтересів на глобальний рівень, та суперечності між глобальними та національними інтересами різних держав при їх реалізації. Я зробив висновок про необхідність наявності національних та глобальних економічних інтересів як для держави, так і для кожного окремого індивіда, адже від економічного стану держави залежить економічний стан кожного її громадянина. У контексті розгляду цих питань став очевидним невідворотній вплив глобалізаційних процесів на механізм захисту національних та глобальних економічних інтересів. Докладно розглянувши процеси глобалізації я зробив висновок про неоднозначність цього явища. Проте в цілому глобалізація дає більше для задоволення інтересів (в тому числі й економічних) для усіх суб'єктів економічної діяльності.

Також важлива відповідність курсу державного керівництва справжнім національним економічним інтересам. Тільки за цієї умови спостерігається максимальна ефективність реалізації економічних інтересів на усіх рівнях їх прояву.

Проте залишається відкритим питання про долю самого інституту національності у світовому суспільстві. Неясно чи буде в майбутньому існувати нація, як така, і як носій економічних інтересів. Якщо сучасні тенденції до космополітизму продовжаться, то поняття нація відімре, що значно змінить і економічні відносини на усіх рівнях, де вони наявні.