Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Дипломна робота

На тему

Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі України

Київ 2011

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи регіонального розвитку внутрішньої торгівлі України

1.1 Внутрішня торгівля як складова господарського комплексу регіону

1.2 Історія розвитку наукових досліджень внутрішньої торгівлі

Розділ 2. Методика та методи регіонального аналізу внутрішньої торгівлі України

2.1 Наукові категорії та показники функціонування внутрішньої торгівлі

2.2 Теоретико-методичні підходи дослідження регіонального розвитку внутрішньої торгівлі

Розділ 3. Сучасний стан і регіональні особливості розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі України

3.1 Стан торговельної мережі регіонів України

3.2 Регіональна структура товарообороту закладів внутрішньої торгівлі

3.3 Визначення коефіцієнту локалізації товарообороту регіонів

Висновки

Додатки

Література

Вступ

З переходом України до ринкової економіки в усіх сферах діяльності, в тому числі й торговельній, відбуваються суттєві перетворення. Роздержавлення й приватизація торговельних підприємств сприяли створенню конкурентного середовища в торгівлі, в наслідок чого на споживчому ринку України з`явилися незалежні суб'єкти господарювання різних форм власності, які самостійно визначають стратегію своєї діяльності, формують товарну, цінову, збутову та комунікаційну політику, ведуть пошук нових форм і методів роботи на ринку.

Стан розвитку торгівлі є одним із наочних індикаторів економічного розвитку держави, а зростання платоспроможного попиту населення, позитивні або негативні зміни у розвитку вітчизняного виробництва ( зокрема, легкої та харчової промисловості), поява українських мегавиробників та українських товарних брендів, підвищення інвестиційної привабливості внутрішнього ринку України для іноземних інвесторів ( і в тому числі торговельного і ремонтного обслуговування, де зосереджується 2532,6 млн. дол.. або 12% загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну в 2010 р.) - все це робить актуальним проведення аналізу сучасної ситуації в роздрібній торгівлі, потребує усвідомлення нових реалій та вузьких проблем її розвитку.

Останніми роками з`явилося чимало наукових робіт, присвячених даній тематиці. Серед них слід відмітити наступні роботи:

1. Голошубова Н.О. Організація торгівлі: Підручник. - К.: Книга, 2007.

2. Внутрішня торгівля в Україні: економічні умови ефективного розвитку: Монографія// За заг. наук. ред. А.А.Мазаракі. - КНТЕУ, 2009.

Але аналіз роздрібної та оптової торгівлі в них проводиться без врахування конкретних факторів регіонального зосередження закладів торговельного обслуговування, визначення змін у закономірностях і принципах розміщення об'єктів торгівлі на сучасному етапі, аналізу динаміки трансформаційних зрушень товарообороту та його товарної структури за регіонами країни.

В умовах розвитку і становлення ринкових відносин усе більше уваги з боку державних і суспільних інститутів та окремих громадян приділяється раціональній територіальній організації і комплексно-пропорційному розвитку внутрішньої торгівлі окремих регіонів України. У попередні роки ці питання майже не вивчались у вітчизняній науці, а поодинокі епізодичні дослідження не мали системного характеру і до того ж не враховували ринково-орієнтованих та регіональних аспектів.

Мета даного дослідження полягає у поглибленні теоретико-методологічних підходів до обґрунтування шляхів удосконалення регіонального розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі України.

Предметом дослідження є територіальні регіональні мережі внутрішньої торгівлі, сукупність функціонуючих закладів і об'єктів різного рангу і спеціалізації.

Об'єктом дослідження виступають соціально-економічні процеси формування територіальної організації внутрішньої торгівлі в умовах ринкових трансформацій, її сучасні закономірності та сукупність принципів ї факторів, що обумовлюють її регіональний розвиток..

Отже, завданнями науково-дослідної держбюджетної теми „Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі України: сучасний стан, проблеми, перспективи" були визначені:

§ Розкриття місця і значення внутрішньої торгівлі як галузі господарського комплексу;

§ Аналіз існуючих методологічних підходів у дослідженнях внутрішньої торгівлі;

§ Визначення методичних підходів до аналізу регіонального розвитку внутрішньої торгівлі;

§ Визначення дії та впливу факторів територіального розвитку закладів торгівлі;

§ Проведення аналізу і визначення сучасних трансформаційних змін розміщення торговельної мережі та її структури;

§ Дослідження регіональних диспропорцій у розвитку товарообороту закладів торгівлі та змін у його структурі;

§ Розрахунок та аналіз територіальних відмінностей розвитку торговельного обслуговування за коефіцієнтом локалізації товарообороту;

§ Сформулювати можливі напрями вдосконалення регіонального розвитку внутрішньої торгівлі.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є системний та комплексний підходи. Використовувались також методи аналізу та синтезу, формалізованого, табличного та графічного відображення, порівняльного аналізу, узагальнення, індексний та розрахункові методи.

Теоретичну та методологічну основу дослідження складають законодавчі та нормативні акти України, монографії та колективні наукові праці, наукові статті з досліджуваної проблеми видатних вітчизняних та зарубіжних вчених.

Інформаційною базою досліджень виступає статистична інформація щодо кількісних показників і обсягів діяльності та особливостей функціонування закладів внутрішньої торгівлі як сегментів економіки держави та її регіонів.

Комплексні дослідження, дозволили встановити основні функціональні диспропорції територіальної організації внутрішньої торгівлі України. Окреслені аспекти розвитку внутрішньої торгівлі України вимагають розробки загальних ринково-орієнтованих стратегій формування збалансованої та оптимальної територіальної структури торговельної діяльності. Її впровадження і підтримка допоможуть уникнути соціальних та економічних диспропорцій і сформують стійкі тенденції росту економіки та добробуту громадян.

Робота виконувалася на кафедрі міжнародної економіки.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи регіонального розвитку внутрішньої торгівлі України

1.1 Внутрішня торгівля як складова господарського комплексу регіону

В умовах реформування економіки України і становлення ринкових відносин одним з найважливіших пріоритетів є забезпечення в кожному регіоні ефективного розвитку соціальної інфраструктури, чільне місце в структурі якої належить торгівлі.

Торгівля (від лат. Comercium) - це галузь господарської діяльності, що реалізує товари шляхом купівлі-продажу.

Загальновизнаним є віднесення внутрішньої торгівлі до соціальної інфраструктури регіонів, яка, в свою чергу, поділяється на:

а) соціально-духовну, що обслуговує процес формування та розвитку особистості (освіта, культура, охорона здоров'я тощо);

б) соціально-побутову, що забезпечує процес життєдіяльності (разом із роздрібною торгівлею сюди відносять житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення).

Роль соціальної інфраструктури в розвитку районів дуже значна. Високорозвинена соціальна інфраструктура району сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, створює передумови для підвищення життєвого рівня населення. З огляду на це, розвиток регіональної соціальної інфраструктури, у тому числі й торгівлі, слід розглядати як невід'ємну складову частину створення ринкової економіки в Україні.

Роль торгівлі в системі соціальної інфраструктури регіонів проявляється в тих функціях, які вона виконує в економіці держави:

1. Доведення вироблених товарів до безпосередніх споживачів. Ця функція торгівлі є синтезованою, тому що вона складається з кількох більш вузьких операцій:

закупівлі товарів у виробників оптовою ланкою торгівлі та надання їм послуг щодо реалізації виробленої продукції;

надання виробленій товарній масі відповідної споживчої форми (підсортування асортименту, фасування, пакування товарів тощо);

завезення товарів до роздрібної торгівлі шляхом посередницьких або прямих торгових операцій, включаючи їх транспортування.

2. Зміна форм вартості з товарної на грошову, реалізація вартості.

У процесі товарного обміну, що виконують торговельні підприємства, здійснюється зміна форм вартості, яка опосередковує перехід товару з рук продавця до рук споживача. Реалізація вартості є важливою умовою відтворення суспільного продукту, обігу капіталу. Зміна форм вартості характеризує останній акт реалізації товарів кінцевим споживачем.

3. Надання торговельних послуг споживачем у процесі реалізації товару. Торговельні послуги - це особливий вид корисної діяльності торговельних працівників, спрямованої на задоволення специфічних потреб покупців. В основному ці послуги супроводять процес продажу товарів, але можуть передувати йому (наприклад, послуги інформативного характеру) або входити до складу післяпродажного сервісу: наприклад, надання допомоги покупцеві в доставці товару, встановлення вдома технічно-складних виробів, їх обслуговування тощо.

Наведені функції торгівлі в системі соціальної інфраструктури по-різному проявляють себе за різних типів соціально-економічних відносин- насамперед, за умов директивно-адміністративної та ринкової економіки, що представлено в табл. 1.

Таблиця 1. Функції торгівлі за різних типів соціально-економічних відносин*

Функції	Типи соціально-економічних відносин
	директивно-адміністративні	ринкові
доведення вироблених товарів до безпосередніх споживачів	адміністративний розподіл товарів за суб'єктивною інтуїцією, жорстке прикріплення виробників до постачальників роздрібної торгівлі - оптових баз	здійснюється на основі широкомасштабних торговельних і торгово-посередницьких операцій при вільному виборі партнерів під дією попиту і пропозиції
реалізація вартості	здійснюється в основному у специфічних формах та методах роздрібного продажу товарів в умовах товарного дефіциту	здійснюється у формі вільного придбання необхідних товарів за посередництвом грошей (у готівковій та безготівковій формах)
надання торговельних послуг населенню	директивно визначаються вид послуг, асортимент їх обмежений, здійснюються під контролем державних органів управління, відсутність конкуренції та підприємств недержавної форми власності	здійснюються відповідно до наявних потреб покупців, широкий спектр надання послуг з боку підприємств різних форм власності

* АА Мазаракі. Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі. - К., 2008. - С. 15.

Порівнюючи реалізацію функцій торгівлі в системі соціальної інфраструктури за різних типів соціально-економічних відносин, можна зробити висновок, що за умов директивно-адміністративної економіки вони були суттєво обмежені та проявлялись у спотвореній формі. Насамперед, доведення вироблених товарів до споживачів базувалось, переважно, не на торговельно-посередницьких або торгових операціях, властивих торгівлі, а на адміністративному розподілі через систему Мінторгу, що є основою директивної, планової економіки. Плановий розподіл товарів суперечить духу торгівлі, несумісний з нею, є, образно кажучи, тромбом, що перекриває природний товарний обіг та знижує його ефективність. Процеси реалізації вартості замість нормальної та простої форми зв'язку "товар - гроші" за умов директивно керованої економіки опосередковуються різноманітними талонами, купонами, картками, пільговим обслуговуванням тощо (спеціалісти нарахували близько 20 форм і методів такої реалізації товарів, що діяли в Україні за умов планової економіки). Таким чином, можна зробити висновок, що в умовах директивно керованої економіки торгівля не виконувала в повному обсязі своїх функцій у системі соціальної інфраструктури, мала обмежений характер і фактично була підмінена системою планового адміністративного розподілу товарів, що прирікав економіку на тотальний товарний дефіцит. За таких умов існував дефіцит товарів і перевищення готівкової маси грошей над товарною пропозицією.

За умов ринкової економіки, як свідчить досвід розвинених країн, функції торгівлі реалізуються повною мірою, що сприяє значному розширенню сфери обміну, зростанню підприємницької активності, збільшенню товарної маси на споживчому ринку, але при цьому відчувається брак грошей у населення. Пошук рівноваги між товарною пропозицією та грошовою масою, що є у населення у вигляді готівки та заощаджень, є чи не найголовнішим завданням держави.

Одним із основних завдань у реалізації державної регіональної політики в Україні є вирівнювання соціально-економічних показників рівня життя населення. Роль торгівлі в цьому зводиться до такого:

1. Торгівля забезпечує безперервність обігу виробленої продукції та її відтворення на розширеній основі. Тривалість загального циклу обігу цієї продукції складається з часу її виробництва та часу обертання. Чим вищий період часу, протягом якого сукупна частина капіталу затримується у сфері обертання, тим менша частина цього капіталу, яка функціонує в даний час безпосередньо у сфері виробництва. Тому затримка в реалізації вироблених товарів уповільнює обіг виробничого циклу.

Торгівля забезпечує найбільш ефективний зв'язок між виробництвом і споживанням товарів. За умов ринкової економіки торгівля прямо опосередковує зв'язок між виробництвом та споживанням в регіоні, забезпечуючи при цьому пріоритет споживання в умовах розвиненої ринкової системи. Така форма зв'язку дає змогу значною мірою задовольнити потреби населення регіону, зорієнтувати розміщені на його території підприємства на виробництво необхідного асортименту товарів та оптимальний його обсяг.

2. Торгівля сприяє підвищенню ефективності економічних зв'язків підприємств у регіонах, що належать до сфери матеріального виробництва. Забезпечуючи реалізацію сировини, матеріалів, обладнання, споживчих товарів, торгівля зміцнює зв'язок між підприємствами на трьох рівнях:

на макрорівні вона здійснює зв'язки між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами у процесі обміну між ними сировиною, напівфабрикатами, засобами виробництва тощо;

на мезорівні торгівля сприяє обміну товарами між добувною та обробною промисловістю, між виробниками продукції рослинництва і тваринництва в сільському господарстві;

на мікрорівні за допомогою торгівлі здійснюється товарний обмін між підприємствами окремих галузей (наприклад, обладнанням).

3. Торгівля підвищує ефективність регіонального поділу праці. Як відомо, виробництво окремих видів споживчих товарів сконцентрованого в Україні нерівномірно. Здійснюючи внутрішньорайонний, міжрайонний та міжнародний обміни товарів і послуг, торгівля сприяє посиленню спеціалізації виробництва та територіального поділу праці, внаслідок чого найбільш раціонально використовуються можливості виробництва товарів у певних районах.

Торгівля сприяє стабільності грошового обігу в регіоні. Здійснюючи функції обміну, торгівля дійсно тісно пов'язана з грошовим обігом. Кількість грошей, що перебувають в обігу на території окремих районів, залежить від величини цін на товари та послуги, використання безготівкових розрахунків та швидкості обігу грошей. У свою чергу, швидкість грошового обігу залежить від задоволення попиту населення на товари і послуги в регіоні. Несвоєчасне повернення готівки у сферу грошового обігу порушує нормальний обіг грошей у регіоні, ускладнює процес виплати заробітної плати, пенсій та інших грошових виплат населенню.

Торгівля бере активну участь у формуванні місцевих бюджетів, за рахунок яких значною мірою фінансуються соціальні заходи в регіоні. Надходження коштів до місцевих бюджетів забезпечується сплатою торговельними підприємствами податків, обов'язкових платежів і зборів, встановлених нормативами розподілу цих коштів між державами та місцевими бюджетами.

6. Торгівля сприяє підвищенню матеріальної зацікавленості працівників інших галузей регіону. Більшу частину своїх доходів (до 75 %) працівники використовують на купівлю товарів. Якщо в торговельній мережі є широкий асортимент товарів за доступними цінами, то з'являється зацікавленість працівників у збільшенні своїх доходів, а відповідно і у зростанні продуктивності праці.

Отже, перехід до ринкової економіки значно змінює місце і роль торгівлі в господарстві України та її окремих районів. Ці нові тенденції можна охарактеризувати таким чином:

розширюється сфера діяльності торгівлі, зростає її роль у системі соціальної інфраструктури регіонів, часто і за рахунок скорочення питомої ваги інших галузей, що переживають глибоку кризу;

відбувається демонтаж розподільчої системи, галузь практично повністю роздержавлена, створено конкурентне середовище для діяльності підприємств різних форм власності;

відбулась лібералізація законодавства, пов'язаного з підприємницької діяльністю;

значно розширився асортимент пропонованих споживачеві товарів і послуг, з'явилось право вибору у покупців;

розмиваються межі спеціалізації торговельних підприємств, які здійснюють внутрішню і зовнішню торгівлю. Підприємства торгівлі одержали право самостійно виходити на зовнішні ринки, що дає змогу долати державний монополізм у сфері зовнішньої торгівлі, інтенсифікувати інтеграцію України в міжнародні економічні відносини;

на зміну поділу торгівлі за соціальними формами - державну, кооперативну, колгоспну - відбувся її поділ за формами власності;

змінюються характер і напрями міжгалузевих і регіональних зв'язків торгівлі, а також оптової сфери - вона стає важливою посередницькою ланкою між виробництвом і споживанням, формується інфраструктура товарного ринку, на якому значно зростає роль товарних бірж, аукціонів, тендерів тощо.

Завершення переходу до ринкової економіки дасть змогу створити в кожному регіоні повнокровну і розвинену торгівлю, що значно зміцнить їх соціальну інфраструктуру.

1.2 Історія розвитку наукових досліджень внутрішньої торгівлі

Роль торгівлі у господарському комплексі визначається не тільки її великим історичним шляхом, але і вирішальним впливом на розвиток ринкових відносин.

Протягом тривалого часу слово "торгівля" ("комерція") вживалось у дуже широкому спектрі, визначаючи практично всю економічну діяльність у цілому; саме в цьому розумінні воно присутнє в таких звичних термінах, як "торговий кодекс" або "комерційний суд" у країнах Західної Європи.

У більш вузькому значенні під "торгівлею" розуміють купівлю-продаж товарів без внесення в них істотних матеріальних змін; на противагу цьому, виробничій діяльності притаманне саме внесення змін у природні матеріали з метою одержання такого кінцевого продукту, який був би придатним для споживачів.

Торговельна діяльність відома з глибокої давнини. Спочатку торгівля розвивалась у вигляді обміну (як грошового, так і натурального) між близько або далеко розташованими одна від іншої територіями або країнами з використанням морських шляхів або сухопутних доріг. Ця "зовнішня торгівля", яка в минулому часто приводила до втручання державної влади (створення митниць, накладання заборон на ввіз та вивіз товарів тощо) і до конфліктів між країнами, завжди вивчалась спеціалістами, у тому числі й економіко-географами, ширше, ніж внутрішня торгівля.

Внутрішня торгівля, що розглядається як сукупність різних видів діяльності з обміну товарів, виникає тоді, коли зростання міського населення утруднює прямі контакти між виробниками і споживачами. У Європі (Франції, Італії та інших країнах) так звані галантерейники, чия діяльність обмежувалась тільки продажем товарів, вироблених різними корпораціями (гільдіями) ремісників, з'являються вже в XIII ст.

Відтоді торговельна діяльність невпинно розширялась, а в XIX ст. почалось її бурхливе зростання, що відбувалось паралельно експансії міст і промисловості. Виробництво все більшої кількості і кращої якості споживчих товарів на спеціалізованих підприємствах, нерідко віддалених у просторі від місць споживання, потягло за собою ускладнення і збільшення числа взаємозв'язків між виробниками і споживачами.

У результаті стала очевиднішою справжня мета внутрішньої торгівлі, яку охарактеризував вже Ж.-Б.Сей у своєму "Курсі політичної економії" (1840): "Раніше думали, що суть торгівлі полягає в обміні, насправді ж вона полягає в тому, щоб зробити продукт доступнішим споживачеві".

У наш час внутрішня торгівля являє собою сукупність операцій, які здійснюються в межах однієї країни, регламентуються законодавством і полягають у купівлі товарів у виробників та їх продажу з метою надання матеріальних благ споживачеві в такому вигляді, в такий час і в такому місці, які відповідають їх потребам.

До цього часу в науковій літературі немає єдиного погляду на місце внутрішньої торгівлі в структурі господарства. В історії суспільної думки існували такі напрями (Аристотель, фізіократи, А.Сміт), в яких заперечувалась економічна "продуктивність" торгівлі. Основою для такого міркування слугувала відсутність матеріальних змін у товарах, що корінним чином відрізняє торговельну і виробничу діяльність. Марксистська теорія також дотримується цієї позиції і не включає торгівлю, поряд з іншими видами послуг, у національний продукт.

У колишньому СРСР, за класифікацією ЦСУ, торгівля належала до сфери матеріального виробництва разом з промисловістю, сільським господарством, будівництвом, транспортом і зв'язком на тій основі, що значна частина праці у торгівлі була безпосередньо пов'язана з продовженням процесу виробництва (наприклад, із заготівлею і переробкою сільськогосподарської продукції в системі споживчої кооперації тощо). У торгівлі 30 % працюючих зайнято доробкою продукції, а реалізацією - 70 %. Оскільки основна частина зайнятих у торгівлі все таки зайнята не у виробництві, а у сфері обігу, то, на думку багатьох сучасних спеціалістів, її більш обґрунтовано слід відносити до невиробничої сфери, бо головною економічною функцією є доведення товару до споживача, а не завершення виробничих процесів обробки продуктів. Разом з тим торгівля - одна з провідних галузей сфери обслуговування. У загальному обсязі споживання населенням матеріальних благ і платних послуг на частку торгівлі припадає близько 75 %.

На наш погляд, ця суто наукова суперечка про місце торгівлі в структурі господарства не має великого значення з практичного погляду. Головне - зрозуміти, яку роль відіграє внутрішня торгівля в господарстві та яка її ефективність. Таким чином, завдання полягає в тому, щоб з'ясувати економічні функції, що реально виконуються внутрішньою торгівлею в господарстві країни і безпосередньо виступають у вигляді послуг, які надаються населенню. Торгівля, яка є сполучною ланкою між виробником і споживачем, надає послуги і тим, і іншим.

Ґрунтовні регіональні дослідження розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі вимагають глибокого системного аналізу передумов і чинників її територіальної організації. На основі його проведення можна зробити висновки про основні тенденції торговельної діяльності регіону, окреслити наявні проблеми та виявити перспективи її розвитку.

Регіональні нариси про торгівлю мали місце вже в перших працях Л.Гвіччардіні „опис Нідерландів" (1567 р.) та Б.Бареніуса „Загальна географія" (1650 р.). У „Загальному торговельному словнику" (1723-1730 рр.), що був виданий братами Саварі у Франції широко застосовувався термін „comercium" - торгівля, який характеризував різноманітні види діяльності по обміну, продажу, надання в борг різноманітних товарів і грошей.

Саме зростання як зовнішньоекономічних зв'язків між країнами у 17 - 18 ст., розвиток виробництва і поглиблення національного поділу праці (виокремлення мануфактурного та фабричного виробництва) обумовили інтерес до комерційної діяльності, сприяли розвитку комерційної освіти.

Франція та Велика Британія були головними осередками, де зосереджувалися наукові комерційні школи, обґрунтовувалися і видавалися наукові праці. Так, серед них, однією із фундаментальніших є робота „Рекомендації з комерційної географії" Г. Чисхольма (1889 р.).

До цього періоду відносяться і розквіт досліджень комерційної галузі в Російській імперії та на території України.

Розвиток торгівлі на Україні знайшов відображення у працях І.С. Аксакова „Дослідження торгівлі на українських ярмарках" (1853 р.), Д.П.Журавського „Статистичний опис Київської губернії"(1852 р.), у третьому томі якого виділявся спеціальний розділ про торгівлю.

У соціалістичний період розвитку і вивченню торгівлі приділялась увага видатних економістів та економіко-географів, серед яких слід назвати: К.Г.Воблого, автора одного з перших підручників з економічної географії, де, до речі, був виділений спеціальний розділ з торгівлі. Впродовж 1921-1926 рр.

К.Г.Воблий опублікував цілий ряд статей про торгівлю України, які можна розглядати як регіональні нариси про її розвиток.

В цей період комерційна географія на Україні розвивалась у тісному зв'язку зі створенням і поширенням мережі комерційних учбових закладів, серед яких був і Київський комерційний інститут, який одержав права вищого учбового закладу в 1912 р., а в 1920 р. став інститутом народного господарства.

Новий етап розвитку досліджень у галузі торгівлі України почався в післявоєнні роки. Науково-дослідну роботу в галузі торгівлі на Україні здійснювали Український науково-дослідний інститут торгівлі і громадського харчування та Київський філіал Всесоюзного науково-дослідного інституту кон`юктури і вивчення попиту; а також викладачі Київського держуніверситету, чотирьох торговельних інститутів (серед яких і Київський торговельно-економічний інститут), майже 70 технікумів і 80 професійних училищ.

В республіці також діяли Київський і Харківській обчислювальні торговельні центри.

Серед дослідників географічних аспектів торговельної діяльності того періоду слід назвати І.Т. Твердохлібова і А.А.Александрова, стаття яких „Деякі проблеми розвитку географії торгівлі і торговельного обслуговування населення" (1973 р.) по праву вважається піонерною, В.М. Юрківського, який з 1974 р. викладав у КДУ ім.. Тараса Шевченка дисципліну „Географія сфери обслуговування", складовою частиною якого були проблеми територіальної організації торгівлі та ін.

Основні питання територіальної організації торгівлі знаходять відображення і в роботах вчених Ради по вивченню продуктивних сил АН України: О.І.Кочерги, В.І. Куценко, А.А.Мазаракі, Ф.С.П`яткової, Ю.М. Лисенкові та інших.

Що стосується незалежної України, то територіальні аспекти дослідження торгівлі простежуються в роботах В.В.Апопія, Є.М.Воронової, О.В.Гладкого, Н.О.Голошубової, Я.А.Гончарука, М.І.Долішнього, В.І.Дорошенка, В.І.Карсекіна, І.І.Королькова, Л.О.Лігоненко, А.А.Мазаракі, І.П. тощо

Розділ 2. Методика та методи регіонального аналізу внутрішньої торгівлі України

2.1 Наукові категорії та показники функціонування внутрішньої торгівлі

Заклади торгівлі традиційно відіграють важливу роль серед обєктів соціальної інфраструктури регіону, яка визначається великим історичним шляхом та впливом на розвиток ринкових відносин, адже саме через обєкти торгівлі встановлюються безпосередні звязки між виробником і споживачем. Саме тому розвиток і вдосконалення торговельної мережі на всіх рівнях господарювання є однією з найважливіших економічних та соціальних вимог, що потребують негайного вирішення.

Ефективність торговельного обслуговування й підвищення рівня життя населення багато в чому залежить від раціонального розміщення й територіальної організації закладів торгівлі. При цьому поряд із стратегічними цілями - переходом підприємств на роботу в умовах конкурентного середовища та забезпечення їх ефективної діяльності в задоволенні потреб населення - мають бути повною мірою враховані територіальні відмінності окремих регіонів у формуванні пропозиції і попиту на товарних ринках.

Мережа підприємств торгівлі в економічному районі - це складна поліструктурна система, яка має велику чисельність внутрішніх звязків між своїми елементами та відповідну функціонально-просторову організацію. Ця система розвивається під впливом певних факторів (чинників). Під факторами формування роздрібного товарообороту розуміють обєктивні причинні явища і процеси в сфері товарного обігу, що призводять до зміни його показників.

Велика кількість і різноманітність факторів розвитку роздрібного товарообороту, різнонаправленість і відмінності у ступені їх впливу на товарооборот, внутрішні взаємозвязки обумовлюють необхідність їх класифікації. Можливі класифікації факторів роздрібного товарообороту за різними функціональними ознаками. Так, наприклад, фактори поділяють на:

основні і другорядні (з точки зору місця їх виникнення);

зовнішні і внутрішні (з точки зору їх використання);

інтенсивні і екстенсивні ( з точки зору їх використання);

обєктивні і субєктивні (з точки зору характеру їх участі в процесі товарного обігу).

Узагальнена схема факторів раціональної територіальної організації і комплексно-пропорційному розвитку внутрішньої торгівлі регіонів України представлена на рис.3.

У територіальному розподілі крім основних факторів певну роль відіграють сезонні (туризм, відпочинок), цільві (відрядження, навчання, ділові поїздки) і торговельні міграції (спеціальні поїздки за товарами за межі місця проживання). Дія факторів виявляється на трьох рівнях (рис. 2).

Рис. 2. Рівні прояву дії факторів формування роздрібного товарообороту



При розміщенні закладів внутрішньої торгівлі регіону повинен діяти принцип комплексності. Це обумовлено швидким ростом масштабів галузі, зростаючою складністю як внутрішніх торгово-технологічних звязків між підсистемами і елементами цього комплексу, так і економічних звязків торгівлі з іншими галузями. Так, на території різних областей в один і той же період часу фактори, що формують регіональний ринок, з різною силою діють на попит і пропозицію, що відображається на своєрідності динаміки їх товарообороту.

Торгівлі традиційно відводилась значна роль у формуванні господарства регіону. Це пояснюється важливими економічними, согціальними, виховними функціями, які виконує торгівля в сучасній економіці.

Економічна роль торгівлі полягає у тому, що вона є сполучною ланкою між виробництвом, обміном і споживанням, перетворює вироблені товани на предмети споживання. У торгівлі акумулюються товарні потоки та спрямовуються у сферу споживання, забезпечується відповідність між суспільними потребами, виробничими і фінансовими ресурсами. Торгівля здійснює економічні зв"язки між усіма галузями господарства, забезпечує неперервність процесу розширеного відтворення, товарний обмін між окремими країнами і регіонами, сприяє поглибленню спеціалізації виробництва господарства регіонів, раціоналізації регіональних і міжгалузевих звязків, поглибленню регіонального поділу праці.

Специфіка галузі полягає в тому, що торгівля, реально надаючи послуги населенню, при цьому виконує суто економічні (виробничі) функції.

Деякі функції торгівлі присутні в будь-якому типі економіки, яка характеризується суспільним поділом праці. Насамперед торгівля надає послуги виробникам: вони звільняються від необхідності вступати у стосунки з великою масою споживачів; шляхом створення запасів товарів торгівля забезпечує синхронізацію ритму виробництва і ритму споживання, для яких характерні різночасові сезонні коливання; завдяки цьому грошові доходи виробників стають регулярнішими і незалежними від затримок у збуті виробленої продукції.

Соціальна роль торгівлі полягає в тому, що торгівля, будучи найважливішою галуззю соціальної інфраструктури, сприяє фізичному і духовному розвитку особистості, забезпечує населення в споживчих товарах. Раціональне розміщення торговельної мережі, широкий асортимент товарів і послуг, які надаються населенню, - один з найважливіших чинників у скороченні витрат позаробочого часу на пошуки і купівлю необхідних товарів, підвищення життєвого рівня кожної людини окремо і населення в цілому. Соціальна функція полягає в тому, що торгівля розширює можливості виробництва із задоволення запитів споживачів. Завдяки розгалуженій мережі оптової і роздрібної торгівлі споживчі товари, вироблені в масовому порядку багатьма підприємствами, які розташовані в різних районах і навіть країнах, стають доступними покупцеві в такій кількості та якості, в такому місці і в такий час, як це вигідно для покупця. Тобто можна говорити, що торгівля сприяє вирівнюванню соціальних умов життя різних територіальних груп населення, до певної міри зближує рівні торговельного обслуговування у великих і малих містах, сільській місцевості, хоча тут варто зауважити, що ці відмінності існуватимуть завжди. Реалізація цієї функції передбачає виконання цілого ряду послідовних операцій, таких як формування і подрібнення партій товарів, транспортування і зберігання, формування асортименту і викладки товарів. Виконання цих операцій беруть на себе і виробники, і торгівля, у тому числі і посередницькі фірми, у таких пропорціях, які різняться залежно від категорії товару, але й варіюють залежно від організації системи торгівлі і розподілу обов'язків між виробниками і торгівлею.

Забезпечуючи раціональне споживання, торгівля виконує важливі виховні функції, які полягають у формуванні розумних потреб у певних товарах, підвищенні вимог до споживчих якостей товару тощо. Торгівля виховує і формує естетичні смаки населення через рекламу товарів, їх презентації, виставки-продажі.

Слід зауважити, що в ринковій економіці (на противагу плановій), в якій виробники вільно організують своє виробництво, торгівля активно впливає на виробника: 1) вона допомагає інформувати останнього про стан і перспективи кон'юнктури споживчого ринку в певному регіоні і на певні групи товарів; 2) через систему замовлень на конкретні товари формує обсяги їх виробництва на промислових підприємствах; 3) сприяє реалізації антимонопольного законодавства і підтриманню конкуренції виробників через вибір постачальників продукції на конкретні споживчі ринки; 4) до певної міри бере участь у формуванні витрат виробництва і роздрібних цін. Таким чином, роль внутрішньої торгівлі не обмежується тільки матеріальним розповсюдженням виробленої продукції. Торгівля - це такий "організм", який стимулює виробництво і дає йому певне спрямування, вона є невід'ємним елементом структури і рушієм ринкової економіки, від якої багато в чому залежить ефективність її функціонування.

Згідно з національною класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), яка була впроваджена в практику статистичного аналізу з 2001 р. до внутрішньої торгівлі належать підприємства, заклади і об'єкти, що здійснюють оптову і роздрібну торгівлю, торгівлю транспортними засобами та здійснюють послуги з ремонту.

Отже це можуть бути магазини, кіоски, палатки, місця стаціонарної ринкової торгівлі, тимчасові орендні приміщення для ярмарків та

виставок-продажу, підприємства оптової торгівлі та посередництва, склади-магазини, торговельні філії, відділення тощо.

Отже, за видами торгівля може поділятися на оптові підприємства і заклади роздрібної торгівлі . Також, як визначають дослідники [], серед об`єктів торговельної діяльності можна виділити підприємства із статусом юридичної особи та підрозділи підприємств без статусу юридичної особи. Заклади торгівлі можуть бути спеціалізованими, де здійснюється торгівля певних видів товарів (аптеки, хлібні кіоски, мережа „Форнетті", „Алло"), неспеціалізованими (магазини при АЗС), а також універсальними (універсами, універмаги).

Враховуючи різні види торговельної діяльності підприємств торгівлі, можна здійснити наступну їх товарно-галузеву класифікацію:

· Торгівля транспортними засобами та їх ремонт, що включають:

- торговельні заклади по торгівлі автомобілями;

- заклади, що здійснюють обслуговування та ремонт автомобілів;

- заклади з торгівлі авто товарами;

- заклади з продажу мотоциклів та їх ремонту;

- роздрібна торгівля паливом.

· Оптова торгівля та посередництво в торгівлі, в тому числі:

- посередництво в оптовій торгівлі;

- оптова торгівля не переробленими сільгоспродуктами;

- оптова торгівля продовольчими товарами;

- оптова торгівля непродовольчими споживчими товарами;

- оптова торгівля несільськогосподарськими проміжними товарами;

- оптова торгівля промисловим обладнанням тощо

· Роздрібна торгівля, з неї:

- торгівля в неспеціалізованих магазинах;

- торгівля в продовольчих спеціалізованих магазинах;

- торгівля фармацевтичними товарами та парфумерією;

- роздрібна торгівля уживаними товарами ;

- роздрібна торгівля поза магазинами;

- ремонт предметів особистого та домашнього вжитку тощо.

За юридичним статусом заклади торгівлі поділяються на приватні, які становлять на сьогодні більшість (понад 98% загальної чисельності всіх торговельних об'єктів ), державні і комунальні.. Серед державних і комунальних торговельних підприємств із статусом юридичної особи значну частку становлять підприємства корпоративної власності, тобто такі, що організовані у формі відкритих акціонерних товариств.

Важливою характеристикою підприємств торгівлі є їх структура за розмірами. Згідно із встановленими в Україні критеріями суб'єкти підприємницької діяльності поділяються на великі, середні та малі, які і становлять переважну частку всіх об'єктів (майже 84%).

Неаби-яку роль у характеристиках торговельних підприємств має їх торговельна площа, яка визначається в кв. м і має тенденцію до зменшення. Слід підкреслити, що рівень забезпеченості населення. України торговою площею магазинів на початку третього тисячоліття був у 5-6 разів менше, ніж в економічно розвинутих країнах - Франції, Великій Британії, США тощо [ ].

Узагальнюючим показником розвитку торговельної мережі виступає оборот роздрібної торгівлі, який включає роздрібний товарооборот всіх підприємств, що здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі, а також розрахункові обсяги продажу товарів на ринках та фізичними особами підприємцями. Товарооборот - це обсяги продажу всіх товарів в грошовому виразі торговельними підприємствами різних форм власності за певний проміжок часу ( у роботі використані річні показники). Можна казати і про структуру роздрібного товарообороту, яку можна характеризувати поділом на товарооборот продовольчих та непродовольчих товарів.

2.2 Теоретико-методичні підходи дослідження регіонального розвитку внутрішньої торгівлі

Територіальна організація торговельного обслуговування - це процес просторово-ієрархічної локалізації закладів торгівлі у взаємозв'язку з розселенням, соціальними, економічними, природними, технологічними та іншими факторами і структурами управління, які виконують конкретні функції в суспільному відтворенні.

Дослідження регіональних відмінностей у рівнях розвитку закладів торгівлі, їх типах і видах, обсягах торговельного обслуговування, структурі товарообороту полягає у визначенні закономірностей, принципів і факторів організації торгівлі, формуванні регіональних територіальних торговельних систем і її елементів.

Слід зазначити, що в умовах ринкової економіки і трансформаційних процесах, які стосуються всієї економічної системи країни та її адміністративних одиниць, втратили чинність наступні закономірності, що діяли при командно-адміністративній системі господарювання: рівномірність, планомірність, пропорційність, гармонійність. Також впродовж економічної кризи не спостерігалось і не підтверджувалося статистичними даними вдосконалення структури товарообороту (до 1997 р.), випереджаючі темпи зростання його у сільській місцевості та мінімізація витрат часу на купівлю товарів ( або територіальна доступність закладів і підприємств), вирівнювання регіональних рівнів торговельного обслуговування населення.

Сучасні закономірності територіальної організації торгівлі обумовлюються дією законів вартості, конкуренції, концентрації, а конкурентоспроможність товару стає головним фактором розвитку і розміщення торгівлі. В сучасних умовах зросло значення таких закономірностей як комплексності у торговельному обслуговуванні, концентрації торговельних підприємств різних форм і видів на конкретній території, поєднанні підприємств торгівлі з іншими дозвільницькими, тематичними, культурними закладами.

Отже, можна констатувати що на сучасному етапі розвитку торгівлі в Україні об`єктивними закономірностями розвитку торговельної сфери є:

1. Залежність рівня торговельного обслуговування від економічного рівня розвитку регіону.

2. Зростання регіональних обсягів товарообороту як взагалі, так і на душу населення.

3. Зростання значення ринків у торговельному обслуговуванні населення.

4. Комплексна концентрація торговельних підприємств різних видів на конкретній території.

5. Поєднання офіційно фіксованих зон обслуговування із зонами, що формуються.

6. Підвищення ролі міст у торговельному обслуговуванні населення країни, і в першу чергу м. Києва.

7. Збільшення території торговельних майданчиків та ринків і погіршення санітарних умов продажу товарів широкого вжитку.

Дія об'єктивних закономірностей у практичній торговельній діяльності реалізується через низку принципів розміщення підприємств. Принципи територіальної організації торгівлі можна поділити на загальні і специфічні.

Перші відображають ефективність територіальної організації:

· територіальної доступності:

· оптимальності, що забезпечує ефективність торговельної діяльності;

· комплексного розвитку об'єктів;

· рівномірного розміщення однотипних закладів і спеціалізованих підприємств на території населеного пункту відповідно до щільності населення;

· концентрації підприємств, відповідно до якої, комплексні підприємства з більш широким асортиментом товарів і послуг мають такий радіус дії, який охоплює зони дрібніших і менш спеціалізованих закладів, що дає змогу казати про утворення декілька рівнів або ступенів концентрації торговельної мережі;

· територіальної ієрархії об'єктів при їх локалізації.

Другі відображають особливості надання торговельних послуг населенню і обумовлюються специфікою попиту і умовами продажу певних товарів.

На розміщення підприємств торговельної сфери впливають чинники двох рівнів: макро- і мікрорівня. Основними факторами макрорівня, на нашу думку, виступають демографічні та економічні, які формують розмір та розвиток ринків збуту товарів і послуг, кількість та якість трудових ресурсів, платоспроможний попит, умови проживання, податкова політика та стимулювання економічного розвитку. Основними чинниками мікрорівня, як правило, є: близькість до житлових масивів; вартість земельної ділянки та будівництва; місцезнаходження конкурентів; транспортні розв`язки тощо.

В регіональних дослідженнях досить гостро постає питання комплексної оцінки впливу факторів розвитку і функціонування внутрішньої торгівлі. Вирішення цих питань можливе за допомогою методу факторного аналізу. Він дозволяє звести множину часткових показників до декількох найсуттєвіших факторів, а також встановити рівень їх навантаженості. Слід відзначити, що особливістю факторного аналізу є розподіл факторів на загальні, тобто такі, що містять декілька високих навантажень показників, і характерні, що містять по одному навантаженню. Такий підхід дає достовірні результати, однак через складність розрахунків застосовується переважно на ЕОМ (пакет програм Statistica 6.0 (Statsoft, Inc.). Отже, факторний аналіз встановлює серед групи факторів найвпливовіші і найсуттєвіші для даної території.

Для інтегральної оцінки впливу факторів також використовується метод кластерного аналізу. Його математичний апарат також досить складний і потребує реалізації на ЕОМ. За його допомогою можна виділити групи (кластери) торговельних районів, подібних за характером та інтенсивністю розвитку регіональних факторів, процесів і явищ. Таке групування дозволяє провести типізацію і районування регіонів за характером розвитку внутрішньої торгівлі, сприяє визначенню її функціонально-територіальної структури.

Важливою складовою аналізу системи внутрішньої торгівлі, як вже зазначалось, є метод графів. Під графом ми розуміємо певну геометричну фігуру, які складається з окремих точок простору (населених пунктів, промислових підприємств тощо), об'єднаних у систему лінійними відрізками (транспортними комунікаціями, господарськими зв'язками). Граф характеризує розміщення у просторі певних точок, а також відстані між ними. Взагалі застосування графів сприяє аналізу функціонально-територіальної структури, виділенню окремих її елементів лінійного і точкового характеру. Побудова графу формує опорний каркас територіальної структури внутрішньої торгівлі.

Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі моделюється у вигляді зв'язаного графу планерного типу (G). Його елементи задаються вершинами графу (V), а зв'язки з переміщення людей, речовини, енергії та інформації - ребрами графу (Е). Існує безліч топологічних мір, що характеризують різні форми територіальної структури графу, кожна з яких описується певними параметрами і показниками. Однак, універсальна і загальна класифікація теоретико-графових мір структури опорного каркасу внутрішньої тогрівлі ще не сформувалась. В нашому дослідженні ми зупинимося лише на аналізі найбільш поширених показників, що моделюються графами - міри центральності, міри зв'язаності та міри форми.

Міри центральності (доступності) характеризують значимість окремого елемента торговельного комплексу в його територіальній структурі та визначаються множиною співвідношень між вершинами графу. До мір центральності належать декілька показників, з яких в роботі розраховується індекс оптимальної зв'язаності вершини і показник ступеня центральності.

Індекс оптимальної зв'язаності (доступності) S_i характеризує позиційне розташування і міру центральності торговельних заколадів між собою та по відношенню до центру системи. Розв'язок задачі побудовано на встановленні матриці найкоротших відстаней між парами вершин графу і розрахунках індексу доступності за формулою:

, де

S_i - індекс доступності (оптимальної зв'язаності), n - загальна кількість міст, R_ij - найкоротша відстань між парами вершин і та j. Чим нижче показник S_i - тим вище роль елемента графу в системі торговельних закладів. Центральним являється елемент з мінімальним значенням індексу оптимальної зв'язаності.

Показник ступеня центральності (Z_i) вказує на відносне положення вершини V_i в ієрархічному ряді вершин G і визначається за формулою:

де

Z_i - показник ступеня центральності, S_i - індекс оптимальної зв'язаності і вершини графу, S_min - мінімальне значення індексу оптимальної зв'язаності серед об'єктів, що включені в дослідження, S_max - максимальне значення індексу оптимальної зв'язаності серед об'єктів, що включені в дослідження. Значення показника Z_i зростає в міру віддалення від центру графу.

Міри форми графу вимірюють взаємовідношення і взаєморозташування елементів торговельного комплексу на множині відносин між ребрами графу. Найбільш характерним параметром є показник форми (р). Його розрахунок нерозривно пов'язаний із визначенням діаметру графу (д). Останній являє собою топологічну довжину графу, яка дорівнює числу ребер в найкоротшому ланцюгу, що з'єднує дві найвіддаленіші одне від одного вершини. Показник форми (р) таким чином розраховується як співвідношення загальної довжини ребер (Е) графа (G) до його діаметра (д):

Значення (р) зростає у послідовності переходу від деревовидного графу до поліциклічного. Його підвищення трактується, як покращення зв'язаності і посилення оптимізації територіальної структури внутрішньої торгівлі, усунення диспропорції транзиту людей, речовини, енергії, інформації.

Міра зв'язаності описує сумарний взаємовплив торговельних підприємств території і показує, наскільки граф насичений контактами (ребрами). Вона визначається, як множина відносин між вершинами і ребрами графу. В найбільшій мірі цей показник відтворює в-індекс. Він характеризує середнє число ребер (Е), що припадає на одну вершину (V):

Чим більше ребер зв'язують одну і ту ж кількість вершин, тим більше циклів в графі, тим складніше структура і вище зв'язаність. Значення в-індексу змінюється від 0 до 3. Якщо в-індекс менше 1, то ми маємо справу із незв'язаним і деревовидним графом, якщо в=1 - з моноциклічним графом, в>1 - з поліциклічним графом.

Для оцінки системи розташування підприємств внутрішньої торгівлі і характеру розподілу елементів функціонально-територіальної структури доцільно застосовувати методи "найближчого сусідства". Метод найближчого сусідства дає найзагальніше уявлення про конфігурацію територіальної структури внутрішньої торгівлі і характеризує рівень скупченості об'єктів на основі досліджень найкоротших відстаней між ними. При цьому розподіл характеризується формулою:

де R_п - статистика розподілу, D - середня відстань між найближчими сусідами, А - площа території дослідження, N - кількість центрів досліджуваної системи. При скупченому розміщенні статистика розподілу дорівнює 0, при рівномірному - 2,15, при випадковому - 1,0.

Одним із перспективних методів оцінки регіонального розвитку внутрішньої торгівлі є регресійний аналіз, який розробляється для побудови трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії. Залишки просторової регресії свідчать про відхилення від загальних закономірностей поширення досліджуваних явищ (трендів) і наводять дані про локалізацію їх екстремальних значень. Таким чином розрахунки трендів і залишків просторової регресії з подальшим їх картографуванням (прив'язкою до території) наводить інформацію про значні відхилення від збалансованого розвитку конкретних територій на тлі загальних закономірностей поширення явища.

Для дослідження якісних аспектів розвитку системи внутрішньої торгівлі ефективно застосовувати метод побудови трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії. Математичні розрахунки трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії доволі складні, для їх реалізації використовується обробка даних на ЕОМ (пакет програм StatGrafics). Трендові поверхні визначають особливості розвитку явища та території, загальні тенденції його просторової локалізації і поширення, напрямки зміни інтенсивності і густоти. Якщо від фактичної статистичної поверхні відняти трендову, то в результаті ми одержимо поверхню залишків просторової регресії. У "рельєфі" цієї поверхні спостерігатимуться "підвищення" і "впадини", тому що окремі точки трендових поверхонь лежать вище, ніж відповідні точки статистичної поверхні і навпаки. Це свідчить про відхилення фактичних показників від загальних трендових значень, а отже про існування додаткових неврахованих факторів підвищення чи пониження рівня розвитку явища. Виявити ці відхилення і встановити їх причини - важливе завдання регіонального менеджменту внутрішньої торгівлі.