Основи макроекономіки

44.Фіскальна політика як інструмент державного регулювання

Фіскальна політика (“фіск” - лат. “державна скарбниця”) - внесення змін у систему формування і використання державного бюджету. Основні функції фіскальної політики: 1) Вплив на стан господарської кон'юктури.2) Перерозподіл національного доходу 3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм. Дискреційна фіскальна політика - свідоме маніпулювання податками і урядовими видатками, що здійснює уряд з метою змінити реальний обсяг національного виробництва й зайнятості, контролювати інфляцію, прискорити економічне зростання. Якщо економіка знаходиться у фазі кризи чи депресії, то кейнсіанці рекомендують стимулюючу фіскальну політику - зростання видатків уряду і скорочення податків. У фазі підйому вони пропонують протилежну - стримуючу фіскальну політику. Студентам треба мати на увазі, що зміни в державних видатках (G) і у податках (Т) мають мультиплікативний ефект на реальний ЧНП. Мультиплікатор державних видатків показує, наскільки зросте реальний ЧНП у відповідь на збільшення державних видатків.(формула)G (government spending) - державні видатки MPC - гранична схильність до споживання. Відомий також податковий мультиплікатор, що показує, наскільки грошових одиниць зміниться реальний ЧНП у відповідь на зміну податків.(формула)Якщо податковий мультиплікатор - 1,5, то це означає, що зменшення податків на 1 гривню збільшить рівноважний ЧНП на 1,5 гривні. Недискреційна фіскальна політика означає автоматичні зміни рівня державних видатків і податків на основі “вбудованих стабілізаторів”.

45.Дискреційна фіскальна політика та її роль в економіці

Фіскальна політика (“фіск” - лат. “державна скарбниця”) - внесення змін у систему формування і використання державного бюджету. Основні функції фіскальної політики: Вплив на стан господарської кон'юктури. 2) Перерозподіл національного доходу.3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансуванн соціальних програм. Дискреційна фіскальна політика - свідоме маніпулювання податками і урядовими видатками, що здійснює уряд з метою змінити реальний обсяг національного виробництва й зайнятості, контролювати інфляцію, прискорити економічне зростання. Якщо економіка знаходиться у фазі кризи чи депресії, то кейнсіанці рекомендують стимулюючу фіскальну політику - зростання видатків уряду і скорочення податків. У фазі підйому вони пропонують протилежну - стримуючу фіскальну політику. Мультиплікатор державних видатків показує, наскільки зросте реальний ЧНП у відповідь на збільшення державних видатків. Відомий також податковий мультиплікатор, що показує, наскільки грошових одиниць зміниться реальний ЧНП у відповідь на зміну податків. Представник теорії економіки пропозиції - Лаффер - дослідив зв'язок між ставками податків і податковими надходженнями. Він вважав, що по мірі зростання ставки податку від 0 до 100% податкові надходження будуть зростати від 0 до певного максимального рівня в крапці М, а потім почнуть знижуватись до 0 (на практиці точка перелому, звичайно, спостерігається при 30-35% податку з прибутку підприємств). При зниженні ставки податку з n% до k% податкові надходження не зміняться nN = kK, але з'являться стимули у виробників до економічної активності, зростання виробництва. Буде розширюватись податкова база із-за збільшення виробництва, зайнятості, а також із-за зменшення кількості випадків ухилення від сплати податків. У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки може означати скорочення надходжень до бюджету.

46. Недискреційна фіскальна політика та її роль в сучасній економіці

Фіскальна політика (“фіск” - лат. “державна скарбниця”) - внесення змін у систему формування і використання державного бюджету.Основні функції фіскальної політики:1) Вплив на стан господарської кон'юктури.2) Перерозподіл національного доходу.3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансуванн соціальних програм. Недискреційна фіскальна політика означає автоматичні зміни рівня державних видатків і податків на основі “вбудованих стабілізаторів”. Вбудовані стабілізатори - заходи, які без спеціальних дій уряду скорочують позитивне сальдо державного бюджету (або збільшують його дефіцит) в період спаду чи збільшують позитивне сальдо (або зменшують його дефіцит) в період підйому. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Мова йде, перш за все, про прогресивну податкову систему, при якій ставка податку збільшується при зростанні ЧНП і, навпаки, зменшується при скороченні ЧНП. При зростанні ЧНП збільшується індивідуальний подоходний податок, податок на доходи корпорацій, податок з обороту, акцизні податки. Протилежна ситуація спостерігається з трансфертними платежами (або “негативними податками”) - під час економічного підйому скорочується кількість безробітних і малозабезпечених і, відповідно, зменшуються виплати допомоги по безробіттю, бідності, субсидії виробникам (зокрема, фермерам). Під час спаду виробництва всі ці виплати зростають, а податки скорочуються. Кейнсіанці вважають, що недискреційної фіскальної політики недостатньо, вона лише зменшує розмах економічних коливань, тому її слід доповнювати дискреційною фіскальною політикою. Вони вважають за необхідне здійснювати дискреційні фіскальні заходи з боку парламенту, тобто зміни податкових ставок (зміна ступеню їх прогресивності), податкової структури і величини державних видатків. За оцінками експертів, у США сьогодні вбудовані стабілізатори можуть зменшити коливання національного доходу приблизно на третину.

47.Антициклічна політика держави

Для ринкової економічної системи характерні циклічні коливання загальної економічної активності, що зазвичай негативно відображаються на добробуті населення. Тому актуальним питанням економічної теорії є макроекономічна політика держави, спрямована на згладжування циклічних коливань в економіці та протидію їх негативним соціальним наслідкам. Антициклічні показники мають тенденцію до зростання у фазі економічного падіння та скорочення у фазі економічного піднесення. Це запаси готової продукції, запаси факторів виробництва, рівень безробіття, рівень інфляції, рівень банкрутств. Фіскальна політика (“фіск” - лат. “державна скарбниця”) внесення змін у систему формування і використання державного бюджету. Основні функції фіскальної політи1) Вплив на стан господарської кон'юктури. 2) Перерозподіл національного доходу.3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансуванн соціальних програм. Студентам важливо розуміти особливості дискреційної і недискреційної фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика - свідоме маніпулювання податками і урядовими видатками, що здійснює уряд з метою змінити реальний обсяг національного виробництва й зайнятості, контролювати інфляцію, прискорити економічне зростання. Якщо економіка знаходиться у фазі кризи чи депресії, то кейнсіанці рекомендують стимулюючу фіскальну політику - зростання видатків уряду і скорочення податків. У фазі підйому вони пропонують протилежну - стримуючу фіскальну політику. Кейнсіанці вважають, що недискреційної фіскальної політики недостатньо, вона лише зменшує розмах економічних коливань, тому її слід доповнювати дискреційною фіскальною політикою. Вони вважають за необхідне здійснювати дискреційні фіскальні заходи з боку парламенту, тобто зміни податкових ставок (зміна ступеню їх прогресивності), податкової структури і величини державних видатків. За оцінками експертів, у США сьогодні вбудовані стабілізатори можуть зменшити коливання національного доходу приблизно на третину. Грошово-кредитна політика стосується зміни грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Вона викликає збільшення грошової пропозиції під час спаду для заохочення сукупних видатків, а під час підйому, навпаки, обмежує пропозицію грошей для скорочення видатків. На думку кейнсіанців, якщо процентна ставка на облігації піднімається при певній очікуваній нормі чистого прибутку від видатків на інвестиції, то підприємці будуть більш схильні купляти цінні папери, ніж капітальне обладнання. І навпаки, при певній очікуваній нормі чистого прибутку від інвестицій, падіння процентної ставки робить придбання засобів виробництва більш привабливим, ніж володіння облігаціями.Якщо рівновага ЧНП супроводжується значним безробіттям і неповним використанням виробничих можливостей, то центральний банк країни може проводити політику дешевих грошей, збільшуючи їх пропозицію: 1) купівля державних цінних паперів на відкритому ринку у комерційних банків і населення; 2) зниження резервної норми грошей, яка обов'язкова для комерційних банків; 3) зниження облікової ставки, у відповідності з якою центральний банк країни надає кредити комерційним банкам. Як вважають кейнсіанці, перелічені заходи викличуть такий ланцюг подій: збільшення грошової пропозиції > зниження процентної ставки > зростання інвестицій > збільшення рівноважного ЧНП і скорочення безробіття (в залежності від зростання інвестицій і величини мультиплікатора інвестицій). При інфляції попиту в період підйому, з метою скоротити інфляцію, кейнсіанці рекомендують проводити політику дорогих грошей, яка передбачає заходи, що протилежні

48.Державний борг та його економічні наслідки

Державний борг - сума заборгованості центрального уряду власникам державних цінних паперів та іншим кредиторам, що дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів мінус бюджетні надлишки. Внутрішній державний борг - це заборгованість держави своїм громадянам, фірмам, закладам цієї країни. Внутрішня позика оформляється звичайно шляхом випуску облігацій на всю суму. Більша її частина вільно продається на ринку. Власниками цих облігацій є урядові заклади і фонди, центральний та комерційні банки, небанківські фінансові інститути, населення. Неринкові облігації не підлягають купівлі-продажу. Зовнішній державний борг - це заборгованість держави іноземним громадянам, закладам інших країн, міжнародним організаціям і фондам. Зовнішні позики теж можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади. Короткострокові наслідки - це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витіснення”. Довгострокові наслідки - економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”. Ефект “витіснення” виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково - до скорочення споживчих видатків. У підсумку в економіці відбувається падіння доходу. Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення”, але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшення імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях, знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвестиції скорочуються, і приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов'язання. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, отже, воно буде мати нижчий рівень доходу. Як відомо, збільшення податків - один із способів отримання достатніх доходів для виплати відсотків сплати загальної суми державного боргу. Якщо одночасно із заміщенням приватного капіталу зростають податки, то відбувається подальше скорочення виробництва. До довгострокових наслідків боргу належить і негативний вплив податків на економічні стимули. Збільшення податків депресивно впливає на стимули до праці, до інновацій та до інвестування. Тому наявність великого державного боргу уповільнює економічне зростання. Ще один довгостроковий ефект пов'язаний з накопиченням зовнішнього боргу. Оскільки підвищення внутрішніх процентних ставок збільшує зовнішній попит на вітчизняні цінні папери, то наслідком цього є притік іноземного капіталу, отже, збільшення зовнішнього боргу. Але обслуговування зовнішнього боргу потребує передачі частини реального випуску продукції в розпорядження інших країн і, таким чином, може спричинити скорочення національного виробництва в майбутньому.Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:скорочення бюджетних видатків;пошук джерел додаткових доходів, зокрема за рахунок скорочення масштабів тіньової економіки;випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

49.Грошово-кредитна політика держави в ринковій економіці

Грошово-кредитна політика стосується зміни грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Вона викликає збільшення грошової пропозиції під час спаду для заохочення сукупних видатків, а під час підйому, навпаки, обмежує пропозицію грошей для скорочення видатків. На думку кейнсіанців, якщо процентна ставка на облігації піднімається при певній очікуваній нормі чистого прибутку від видатків на інвестиції, то підприємці будуть більш схильні купляти цінні папери, ніж капітальне обладнання. І навпаки, при певній очікуваній нормі чистого прибутку від інвестицій, падіння процентної ставки робить придбання засобів виробництва більш привабливим, ніж володіння облігаціями.Якщо рівновага ЧНП супроводжується значним безробіттям і неповним використанням виробничих можливостей, то центральний банк країни може проводити політику дешевих грошей, збільшуючи їх пропозицію: 1) купівля державних цінних паперів на відкритому ринку у комерційних банків і населення; 2) зниження резервної норми грошей, яка обов'язкова для комерційних банків; 3) зниження облікової ставки, у відповідності з якою центральний банк країни надає кредити комерційним банкам. Як вважають кейнсіанці, перелічені заходи викличуть такий ланцюг подій: збільшення грошової пропозиції > зниження процентної ставки > зростання інвестицій > збільшення рівноважного ЧНП і скорочення безробіття (в залежності від зростання інвестицій і величини мультиплікатора інвестицій). При інфляції попиту в період підйому, з метою скоротити інфляцію, кейнсіанці рекомендують проводити політику дорогих грошей, яка передбачає заходи, що протилежні вищеназваним заходам політики дешевих грошей. Рекомендації монетаристської школи економічної теорії (неокласичний напрям) суттєво відрізняються від рекомендацій кейнсіанців. Найбільш популярний різновид неокласичної теорії - монетаризм. Монетаризм включає в себе такі основні елементи: 1) кількісну теорію грошей, що підкреслює прямий зв'язок між змінами кількості грошей в обігу і рівнем товарних цін; 2) монетарну теорію економічного циклу, згідно якій, крупні коливання господарської кон'юнктури, що відбиваються в зростанні або падінні номінальної величини ЧНП, визначаються попередніми змінами в грошовій масі; 3) гроші впливають на ЧНП не через норму %, як вважають кейнсіанці, а через рівень товарних цін; 4) положення про низьку ефективність державних заходів економічного регулювання у зв'язку з наявністю часових лагів ( лаг - запізнення, відставання) між зміною грошових показників і зміною у виробництві (заходи по стимулюванню економіки під час спаду можуть “подіяти” при підйомі, і буде негативний ефект, зростання інфляції); 5) основоположна монетаристська рівність обміну:

M x V = P x Q ,

де М - пропозиція грошей; V - швидкість обігу грошей (середня кількість разів витрати грошової одиниці для придбання товарів та послуг протягом року); Р - рівень цін або середня ціна, по якій продають кожну одиницю фізичного обсягу виробництва; Q - фізичний обсяг вироблених товарів та послуг. Монетаристи вважають, що швидкість обігу грошей V стабільна, бо легко передбачити її зміни в кожному році. Збільшення пропозиції грошей М приведе до зростання Р або Q, або того і другого одночасно, а зменшення М викличе зворотну реакцію. Монетаристи, як представники неокласичної теорії, стверджують, що ринкова економіка внутрішнє стабільна і прямує до обсягу виробництва при повній зайнятості. Оскільки Q в умовах повного використання потужностей постійне (до зміни в ресурсах, технологіях), остільки зміни М приведуть до змін у Р.Монетаристи пропонують замінити методи державного впливу на економічну кон'юнктуру автоматичним приростом грошової маси в обігу на Х% на рік в тому ж темпі, що і щорічний темп потенційного зростання реального ВНП (тобто, якщо реальний ВНП в середньому зростає на 3-5% за рік, то на 3-5% повинна збільшуватись грошова пропозиція).

50. Кейнсіанські та монетаристські рекомендації щодо грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика стосується зміни грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Вона викликає збільшення грошової пропозиції під час спаду для заохочення сукупних видатків, а під час підйому, навпаки, обмежує пропозицію грошей для скорочення видатків. На думку кейнсіанців, якщо процентна ставка на облігації піднімається при певній очікуваній нормі чистого прибутку від видатків на інвестиції, то підприємці будуть більш схильні купляти цінні папери, ніж капітальне обладнання. І навпаки, при певній очікуваній нормі чистого прибутку від інвестицій, падіння процентної ставки робить придбання засобів виробництва більш привабливим, ніж володіння облігаціями. Якщо рівновага ЧНП супроводжується значним безробіттям і неповним використанням виробничих можливостей, то центральний банк країни може проводити політику дешевих грошей, збільшуючи їх пропозицію: 1) купівля державних цінних паперів на відкритому ринку у комерційних банків і населення; 2) зниження резервної норми грошей, яка обов'язкова для комерційних банків; 3) зниження облікової ставки, у відповідності з якою центральний банк країни надає кредити комерційним банкам.Як вважають кейнсіанці, перелічені заходи викличуть такий ланцюг подій: збільшення грошової пропозиції > зниження процентної ставки > зростання інвестицій > збільшення рівноважного ЧНП і скорочення безробіття (в залежності від зростання інвестицій і величини мультиплікатора інвестицій).При інфляції попиту в період підйому, з метою скоротити інфляцію, кейнсіанці рекомендують проводити політику дорогих грошей, яка передбачає заходи, що протилежні вищеназваним заходам політики дешевих грошей. Рекомендації монетаристської школи економічної теорії (неокласичний напрям) суттєво відрізняються від рекомендацій кейнсіанців. Найбільш популярний різновид неокласичної теорії - монетаризм. Монетаризм включає в себе такі основні елементи: 1) кількісну теорію грошей, що підкреслює прямий зв'язок між змінами кількості грошей в обігу і рівнем товарних цін; 2) монетарну теорію економічного циклу, згідно якій, крупні коливання господарської кон'юнктури, що відбиваються в зростанні або падінні номінальної величини ЧНП, визначаються попередніми змінами в грошовій масі; 3) гроші впливають на ЧНП не через норму %, як вважають кейнсіанці, а через рівень товарних цін; 4) положення про низьку ефективність державних заходів економічного регулювання у зв'язку з наявністю часових лагів ( лаг - запізнення, відставання) між зміною грошових показників і зміною у виробництві (заходи по стимулюванню економіки під час спаду можуть “подіяти” при підйомі, і буде негативний ефект, зростання інфляції); 5) основоположна монетаристська рівність обміну: M x V = P x Q ,де М - пропозиція грошей; V - швидкість обігу грошей (середня кількість разів витрати грошової одиниці для придбання товарів та послуг протягом року); Р - рівень цін або середня ціна, по якій продають кожну одиницю фізичного обсягу виробництва; Q - фізичний обсяг вироблених товарів та послуг. Монетаристи вважають, що швидкість обігу грошей V стабільна, бо легко передбачити її зміни в кожному році. Збільшення пропозиції грошей М приведе до зростання Р або Q, або того і другого одночасно, а зменшення М викличе зворотну реакцію. Монетаристи, як представники неокласичної теорії, стверджують, що ринкова економіка внутрішнє стабільна і прямує до обсягу виробництва при повній зайнятості. Оскільки Q в умовах повного використання потужностей постійне (до зміни в ресурсах, технологіях), остільки зміни М приведуть до змін у Р.Монетаристи пропонують замінити методи державного впливу на економічну кон'юнктуру автоматичним приростом грошової маси в обігу на Х% на рік в тому ж темпі, що і щорічний темп потенційного зростання реального ВНП (тобто, якщо реальний ВНП в середньому зростає на 3-5% за рік, то на 3-5% повинна збільшуватись грошова пропозиція).

51.Економічне зростання

Економічне зростання означає збільшення обсягу виробництва товарів та послуг, і, відповідно, рівня їхнього споживання, що вимірюється величиною зростання:1) реального ВНП (або реальних ВВП, ЧНП, НД); 2) реальних ВНП, ВВП,ЧНП, НД на душу населення. Економічне зростання вимірюється річними темпами приросту цих показників у %. Економічне зростання -- основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни -- є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні. Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій забезпечують можливість економічного зростання. існує дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва економічних ресурсів з незмінними якісними характеристиками) та інтенсивна (коли зростає їхня віддача, або ефективність використання економічних ресурсів, та залучаються у процес виробництва економічні ресурси з більш високими якісними характеристиками на основі досягнень НТР). Іншими словами: розрізнюють екстенсивний і інтенсивний типи розширеного відтворення чи економічного зростання. Екстенсивний тип розширеного відтворення означає зростання виробництва за рахунок залучення додаткових трудових, матеріальних, природних ресурсів при незмінному рівні якості речового і особистого факторів виробництва. Інтенсивний тип розширеного виробництва означає зростання виробництва за рахунок кращого використання ресурсів, що вже використовувались, і якісного вдосконалення факторів виробництва на основі досягнень НТР.В умовах НТР провідну роль відіграє інтенсивний тип розширеного виробництва, причому не тільки в його працезаощаджуваній формі, але й у фондо- та матеріалозаощаджуваній формах. У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання: 1) Екстенсивні фактори збільшення чисельності зайнятих з незмінною кваліфікацією;збільшення фізичного обсягу капіталу з незмінними технологічними характеристиками;2) Інтенсивні фактори технологічний прогрес; рівень освіти та професійної підготовки кадрів економія за рахунок зростання масштабу виробництва; покращення розподілу ресурсів; законодавчі, інституційні та інші фактори.Фактори (чинники) економічного зростання:Кількість і якість природних ресурсів Кількість і якість трудових ресурсів. Обсяг і якість капіталу як економічного ресурсу. Технології виробництва. Ці 4 фактори стосуються пропозиції товарів і послуг.Фактор попиту - зростання рівня сукупних видатків. Фактор розподілу - ефективний розподіл ресурсів для отримання максимальної кількості товарів і послуг, необхідних для задоволення суспільних потреб. Фактор регулювання економіки - якість “правил гри” в економіці, що визначає держава.Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження з боку сукупного попиту, соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу. До факторів, які негативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед, для сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

52. Моделі економічного зростання

Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделй економічного зростання. Неокласична модель економічного зростання - теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнсіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат. Модель Солоу враховує вплив трьох факторів:капіталоозброєнності (k=K/L);зростання населення (?L);технологічного прогресу (Т.П.).За моделлю Р.Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєнності (k*), який визначає економічну динаміку s/?=k*/f (k*)s - норма заощаджень , ?- норма амортизації , k* - стійкий рівень капіталоозброєності , f(k*) - продуктивність праці за стійкогорівня капіталоозброєнності Джерелами економічного зростання за Солоу є1. Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s). б) Зростання населення ( tL - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:в) Технологічний прогрес є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y).Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом

Размещено на Allbest.ru