Економічна роль держави в ринковій економіці

Курсова робота

з дисципліни політекономія

на тему:

Економічна роль держави в ринковій економіці

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти державного регулювання ринкової економіки

1.1 Еволюція наукових поглядів на роль держави в економіці

1.2 Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична

1.3 Місце держави в ринковій економіці

1.4 Методи і форми державного регулювання ринкової економіки

Розділ 2. Економічні риси та аналіз розвитку економіки України на сучасному етапі

2.1 Проблеми ринкової економіки України на сучасному етапі

2.2 Правові та адміністративні методи регулювання ринкової економіки

2.3 Державне регулювання ринкової економіки - досвід розвинутих країн

Розділ 3. Шляхи вдосконалення державного регулювання ринкових відносин

3.1 Необхідність державного регулювання ринкових відносин

3.2 Міжнародні економічні відносини і Україна. Вигоди і пріоритети

3.3 Держава та ринок: шляхи партнерства

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Держава -- передусім політична регуляторна інституція, що має публічну владу та спеціалізований апарат регулювання суспільних відносин.

Упродовж XX ст. відбувалося посилення ролі держави в економіці. Особливо ці процеси прискорилися у другій половині минулого століття, що виявлено у розширенні функцій держави, розвиткові нових форм і методів економічної політики, що не лише зменшують негативний вплив на ринок, а й сприяють нормальному відтворенню засобів виробництва, соціальній стабільності та підтримці макроекономічної рівноваги.

В останні десятиліття в розвинених країнах під впливом інформаційно-технологічної революції та розвитку багатоукладності економіки й глобалізації економічних зв'язків відбувається розширення й ускладнення регуляторних функцій держави. Особливою проблемою залишається перехід до суто економічних відносин платників податків і держави з подоланням економічно не обґрунтованого втручання державних відомств у діяльність підприємств та організацій.

Держава протягом усієї історії свого існування поряд із завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборони та іншими функціями здійснює певні заходи в організації й управлінні економікою, плануванні та регулюванні відповідних процесів.

Необхідність виконання державою цих функцій у сфері економіки не заперечна. Саме тому питання щодо функцій і ролі держави у формуванні ринкової економіки були та залишаються актуальними.

Розгляд означених питань викладено у достатній кількості теоретичних розробок і відповідних їм практичних пропозицій.

Дослідженню даної проблематики у національній науці суттєву увагу приділяють наступні науковці: В. Мамутов, Ю. Ольсевич, О. Сатановська, А. Мельник, В. Мартиненко та ін. Значний внесок у розвиток економічних теорій зробили В. Вітлінський, П. Верченко, А. Челенков, В. Коляда, В. Шкомида, Й. Шумпетер та ін.

Звернення до історичного та сучасного досвіду державного регулювання створення умов переходу до ринку -- важливий аспект у розробці методів і засобів його.

Водночас сьогодні немає єдиного теоретичного підходу до вирішення зазначених питань. Як правило, дослідження стосуються окремих напрямів, розробок і заходів із їх розв'язання.

Відсутність комплексної системи державного регулювання податкової сфери призводить до виникнення диспропорцій і збоїв у господарському механізмі та до гальмування розвитку виробництва.

Специфіка перехідного періоду, в якому перебуває країна, потребує нових методів означеного регулювання. Досвід показує, що роль держави в їх створенні дуже значна, хоча на початку цього періоду головним чинником вважали саморегулювання ринкових процесів.

Однак нині роль держави у цьому процесі очевидна. За падіння обсягів виробництва надходження до бюджету все менше покривають витрати, як на соціальну сферу, так і на підтримку господарюючих суб'єктів.

Мета курсової роботи -- теоретичне узагальнення та науково-методичне обґрунтування економічних інтересів господарчих суб'єктів за стимулювання економічного розвитку, визначення економічної ролі держави в ринковій економіці країни.

Відповідно до цієї мети в процесі дослідження були визначені та вирішені такі завдання:

- встановлення об'єктивної необхідності, місця та ролі державного регулювання розвитку економіки в умовах формування ринкових відносин;

- обґрунтування принципу державного регулювання цього процесу протягом перехідного періоду;

- формулювання основних напрямів державного регулювання економічних інтересів господарюючих суб'єктів у перехідному періоді.

1. Теоретичні аспекти державного регулювання ринкової економіки

1.1 Еволюція наукових поглядів на роль держави в економіці

Практика господарювання сучасних розвинених країн переконливо доводить необхідність поєднання стихійно-ринкового, корпоративного і державного регулювання з метою забезпечення найефективнішого функціонування економіки. Дискусія про соціально-економічну роль держави лежить не у площині запитання: «Чи важлива держава?», а полягає у вирішенні проблеми: «Наскільки важлива держава?».

Розглянемо стисло історичну еволюцію теоретичних поглядів на економічну роль держави і практичних рекомендацій щодо конкретних механізмів державного втручання. Починаючи від перших цивілізацій держава відігравала провідну роль у суспільно-політичному й економічному житті -- від створення розгалуженої іригаційної системи і побудови потужного бюрократичного апарату управління (у давньосхідних деспотіях) до законодавчого закріплення права приватної власності та заснування демократичних засад державного управління (в античному світі). За часів середньовіччя набуває поширення теза про «божественний» характер державної влади, відбувається зрощування верхівки державного апарату і релігійно-церковної знаті. Епоха первісного нагромадження капіталу, сколихнувши Європу від «феодального сну» і спричинивши зміну трактування суспільного та індивідуального багатства, привела до значного посилення ролі держави в економіці. Утвердження абсолютизму сприяло формуванню системи поглядів щодо державного регулювання в економічному вченні меркантилізму.

Економічна роль держави, згідно з теорією меркантилізму, така:

- державне регулювання сфери зовнішньоекономічних відносин, що засноване на протекціоністських засадах і передбачає застосування низьких митних тарифів на імпорт сировини й експорт готових виробів та високих -- на імпорт промислової продукції та експорт сировинних ресурсів;

- державна регламентація внутрішнього промислового виробництва через запровадження державного контролю за якістю продукції, чисельністю і кваліфікацією працівників, надання привілеїв і монопольних прав новоствореним мануфактурам;

- активна монополізація зовнішньої торгівлі приватним і державним капіталом за обов'язкової державної підтримки і стимулювання;

- контроль грошового обігу і грошової системи, карбування монет з попереднім їх «псуванням» для поліпшення сальдо торговельного та платіжного балансу.

Класична школа економічної науки, прийшовши на зміну меркантилізму, запропонувала нове, обмежене трактування економічної ролі і завдань держави в ринковій економіці. Це було зумовлено успішним розвитком капіталізму вільної конкуренції, зародженням машинної індустрії на тлі переміщення сфери функціонування капіталу із зовнішньої торгівлі у промислове виробництво. Аналізуючи внесок економістів-класиків у скарбницю економічної думки, зазначимо, що більшість з них дотримувалася концепції «мінімальної держави», запропонованої А. Смітом у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів».

До основних завдань держави (за А. Смітом) належать: охорона від зовнішнього насильства (підтримання обороноздатності); охорона від внутрішнього насильства і несправедливості (забезпечення правопорядку), забезпечення правосуддя; надання всім членам суспільства так званих суспільних благ; збирання податків для виконання перших трьох функцій.

Останній з представників класичної школи Дж. Мілль доповнив розгляд економічних функцій держави, запропонувавши подолати індивідуалізм і зловживання, що випливають з права приватної власності, та вдосконалювати розподіл суспільного багатства. Разом з доведенням ефективності вільної конкуренції Дж. Мілль вважав доцільним здійснення інституціональних реформ, активізацію участі держави у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку суспільства (розвиток науки, створення виробничої та соціальної інфраструктури, стимулювання профспілкового і кооперативного руху, обмеження права успадкування тощо).

Класичні уявлення про механізми і межі державного втручання, що набули домінуючого впливу, спровокували появу альтернативних поглядів у стані їх ідейних противників. Наприклад, економісти-романтики, які критикували капіталізм з позицій дрібнотоварного виробництва, висловили відмінні від класичних і суперечливі між собою погляди: про повну відмову від держави як соціального інституту, організацію безгрошового обігу і безвідсоткового кредиту, наслідком такого реформування буде суспільство, де «капітал і праця стануть тотожними, суспільство зможе існувати самостійно і не матиме потреби в уряді» (П. Прудон); про нарощування державного регулювання економічних відносин, особливо у соціальній сфері, оскільки «добробут народу» -- це мета державного втручання і об'єкт вивчення політичної економії (С. Сисмонді).

Німецька історична школа інакше реагувала на економічний лібералізм класичної школи, надаючи принципово нового звучання проблемам економічної політики в концепції «виховного протекціонізму» і довівши необхідність формування «національного характеру» економічної теорії і державного регулювання. Потужна в політичному й економічному відношенні (монархічна) держава, економічний устрій якої враховував би особливості розвитку національної економіки, менталітет, традиції, звичаї, природні й географічні умови, -- ідеал німецької історичної школи.

Марксистська економічна теорія в питанні про економічну роль держави була непослідовною. З одного боку, держава визнавалася апаратом насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого -- надкласовою інституцією, яка в умовах переходу до справедливого економічного устрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію землі та майна, ліквідує право приватної власності (диктатура пролетаріату), а згодом налагодить всеохоплююче управління економікою і забезпечить реалізацію економічних інтересів трудящих. Марксизм протиставив розгляду окремих питань державного регулювання теоретичний аналіз розгорнутої системи централізованого державного управління економікою. Останнє, за К. Марксом, необхідне через експлуататорську сутність існуючого ладу і держави зокрема, дію закону капіталістичного нагромадження, суперечності відтворювального процесу і неможливість уникнути кризових явищ у капіталістичній економіці.

Маржиналізм і неокласична школа сприйняли основні теоретичні висновки класичного вчення: економічний лібералізм, ідею державного невтручання у виробничу та комерційну діяльність індивідів, тезу про раціональні (найвигідніші, найефективніші) дії економічних суб'єктів, особливо наголосивши на необхідності державної підтримки вільного підприємництва як основної ланки ринкової системи і на антимонопольній спрямованості державної економічної політики.

Кінець ХІХ -- початок ХХ ст. ознаменувався переходом до нової стадії розвитку економічної системи, пов'язаної з виникненням і бурхливим розвитком монопольних утворень, концентрацією і централізацією всіх видів капіталу в усіх сферах господарства. З кінця ХІХ ст. майже в усіх країнах відбувалося неухильне розширення економічних функцій держави. Це призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів до пошуків теоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними напрямами:

- ідея «соціального контролю» інституціоналізму (Т. Веблен), що передбачала втручання держави в економічні процеси з метою прискорення встановлення індустріальної епохи; в межах економічної науки інституціональна теорія почала вивчати формальні і неформальні «інститути» та їх еволюції, до яких належала й держава;

- повномасштабна система державного регулювання економіки, побудована на нових макроекономічних засадах, запропонована Дж. Кейнсом. [3]

1.2 Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична

В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких -- бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат.

Для «запуску» інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

- великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;

- кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою «здешевлення» грошей. Політика «дешевих грошей» забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

- податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

- регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;

- зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.

Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: «стабільність, ефективність, справедливість». У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках ХХ ст. в умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:

- грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль за обсягом грошової маси в обігу та недопущення неконтрольованої грошової емісії, тобто додержання "грошового" правила монетаризму про 3-5-відсотковий темп щорічного зростання грошової маси;

- ліберальна податкова політика, пов'язана зі зменшенням ставок оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою стимулювання приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично доведена кривою А. Лаффера;

- обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого -- збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;

- дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;

- обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальної інфраструктури);

- зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення відкритості економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване на гнучких валютних курсах.

Основні моделі державного регулювання в сучасних економічних системах набувають певних модифікацій унаслідок таких причин: відродження тези історичного напряму економічної думки про національну систему державного регулювання, у зв'язку з чим виокремлюються моделі ринкової економіки і державного регулювання за національною ознакою (американська, німецька, японська, корейська та ін.); синтезування і взаємопроникнення багатьох протилежних теорій, зокрема щодо питань економічної ролі держави (кейнсіансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство і марксизм, неокласична теорія економічного добробуту та соціально-інституціональний напрям тощо); врахування в сучасній економічній науці поряд з усталеними неокласичними та кейнсіанськими підходами здобутків нової інституціональної теорії. Моделі державного регулювання економіки наведено у таблиці 1.1.

Аналізуючи моделі (табл. 1.1), можна зробити припущення, що навряд чи Україна буде орієнтуватися на японську модель державного регулювання економіки так як багато її рис збігаються з рисами впливу держави на економіки країни за часів СРСР. Аналізуючи інші моделі необхідно зазначити що кожна пройшла свій путь становлення з врахуванням особистої історії розвитку країни, становлення економічних відносин, менталітету та багатьох не менш важливих чинників. Вважаю за доцільне та вкрай необхідне на державному рівні розробити «національну модель» яка б була орієнтиром для розвитку економіки і відповідно дала б підґрунтя для розробки відповідного механізму, а разом з ним форм, методів та інструментарію, впливу держави на економічні процеси.

Таблиця 1.1 Моделі державного регулювання економіки

Американська	Лібералізована система управління національною економікою, у якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; вплив держави зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення «правил гри» і сприятливих умов для розвитку бізнесу
Японська	Централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним.
Шведська	Управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності
Німецька	Система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів, насамперед конкуренції, і створення на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян

Загалом державне регулювання доповнює і коригує вільний ринковий механізм. Основна проблема економічного розвитку сьогодні і в майбутньому -- знаходження оптимального співвідношення ринкового і державного регулювання. Взаємодія цих двох сторін економічного механізму і нестійкий баланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди або економічної ролі держави, або дії стихійно-ринкових сил. [18]

1.3 Місце держави в ринковій економіці

Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець «ери» вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки теоретично обґрунтував англійський економіст Дж.М.Кейнс в книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює «правила гри» на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано «настроює» ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки не є «чарівною паличкою», яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці зведено до трьох основних із них -- законодавчої, стабілізуючої, розподільчої (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Функції держави та ринку в сучасній ринковій економіці

Перша полягає в розробці системи економічних, соціальних і організаційно-господарських законів і постанов, які встановлюють певні правові засади ринкової економіки, гарантуючи таким чином однакові права й можливості всім суб'єктам будь-якої форми власності і господарювання [3].

Для розвитку конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє антимонопольне законодавство. Воно дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси в узгоджених діях без порушення об'єктивних законів ринку.

Стабілізуюча функція держави забезпечує підтримання високого рівня зайнятості населення та цінової рівноваги і стимулює економічний розвиток країни.

Для цього необхідно визначити на державному рівні мету, напрями та пріоритети цього розвитку, надати відповідні ресурси для їхньої реалізації, застосовуючи грошово-кредитні та бюджетно-податкові засоби: забезпечити пропозицію грошей; стабільні рівні зайнятості населення та цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція держави полягає з одного боку у досягненні найсправедливішого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого -- найефективнішому розміщенні ресурсів у ринковій економіці [7].

Для здійснення цієї функції, котра сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава перерозподіляє кошти різних груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну та політику регулювання цін.

Крім того, держава встановлює і контролює мінімальний розмір заробітної плати; бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, проте без цих благ не можливе існування суспільства.

Держава відіграє також важливу роль у регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили та контролі платіжних балансів.

Це сприяє стабілізації національної економіки і розвиткові світового господарства. Виконання державою регулюючих функцій в умовах ринкової економіки забезпечує досягнення балансу економіки на макрорівні, проведення ефективної грошово-кредитної політики, соціальний захист малозабезпечених верств населення.

Проте в сучасному світі економічні функції держави набагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.

1.4 Методи і форми державного регулювання ринкової економіки

Державне регулювання економіки - це система заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру по стабілізації та пристосуванню економіки до умов, що змінюються. Свої регулюючі функції держава виконує, застосовуючи різноманітні методи і форми впливу на економіку. Виділяють економічні і адміністративні методи державного регулювання.

Виділяють два основні види регулювання - економічний лібералізм та економічний дирижизм (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Характеристика країн економічного лібералізму й економічного дирижизму

Ознаки	Країни економічного лібералізму	Країни економічного дирижизму
Країни	США, Канада, Велика Британія, Австралія та ін.	Швеція, Австрія, Японія, Німеччина та ін.
Участь держави	Мінімальна	Максимально допустима
Державний сектор	Незначний (до 10 %)	Значний (10 - 30%)
Основні функції	Мінімальні	Широкі
Державні витрати, % від ВВП	30 - 35	45 - 50
Методи ДРЕ	Переважно економічні й опосередковані (непрямі)	Активне використання прямих, специфічних, а також адміністративних методів

Реформи, що здійснюються сьогодні у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Але будь-яка масштабна акція потребує скрупульозної підготовки та виваженості.

Отже, конкретніше державне регулювання можна визначити як вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб'єктів господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку. Державне регулювання - це майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи. [20].

Без регулюючого впливу держави не можна здійснити структурні перетворення, модернізацію матеріально-технічної бази певних галузей. Отже у сучасній системі ринкових відносин мають бути органічно поєднаними вільна конкуренція та засоби її державного регулювання (рис. 1.2). Ігнорування будь-якої з цих складових призводить до негативних наслідків: монополізму, інфляції, спаду ділової активності суб'єктів економічної діяльності.

Дуже важливо, щоб дії держави були спрямованими на усунення лише негативних явищ означених відносин. У жодному разі вона не повинна порушувати внутрішньо-ринкові зв'язки або протидіяти їм.

Отже в умовах ринкової економіки не можна директивно розподіляти виробничі ресурси та споживчі товари за адміністративного контролю над цінами, тотального директивного планування, що характерно для авторитарно-бюрократичної системи.

Ринкове середовище в таких умовах руйнується, що призводить до державного монополізму та директивної економіки. Методи державного регулювання ринкової економіки можна поєднати у дві групи: адміністративні (прямі) та економічні (непрямі).

Застосування цих методів залежить від соціальних, економічних, історичних, політичних умов, стану розвитку та структури економіки країни. Тож механізм державного регулювання економіки у кожній країні має свої особливості.

Рис. 1.2. Схема державного регулювання економіки

Держава як гарант економічних свобод здійснює адміністративний вплив на ринок на всіх рівнях управління -- від муніципального до федерального (від районного до загальнодержавного).

Організуючий вплив на ринок (рис. 1.3) держава здійснює передусім шляхом розроблення законів і контролю над їх дотриманням усіма господарюючими суб'єктами. До основних його методів належать: впровадження антимонопольного законодавства, контроль цін та якості продукції завдяки системі державного ліцензування виробництва товарів; обмеження вивозу деяких товарів до інших країн.

Рис. 1.3. Схема державного впливу на ринкову економіку

Держава -- гарант грошової одиниці, тому контролює обіг грошей. Уряд щороку визначає мінімальний розмір заробітної плати, що сприяє регулюванню ринку праці.

Для захисту внутрішнього продовольчого ринку держава вводить обмеження на ввезення певних товарів, наприклад, значно підвищує ставки мит або запроваджує найдійовіші засоби захисту -- компенсаційні збори, розмір яких визначено як різницю між внутрішньою ціною імпортованого продукту і ціною на ринку, з якою він надходить.

Ці збори встановлено для досить широкого асортименту товарів, передусім таких, які у достатній кількості виробляють у країні.

Держава -- прямий ринковий агент, тому має змогу безпосередньо впливати на ємність і структуру ринку та визначати нові організаційні форми його функціонування.

У сучасних розвинених країнах держава -- великий власник (їй належить від 10 до 35% і більше основних виробничих фондів), який зосереджує у своїх руках не лише галузі інфраструктури, а й частину засобів виробництва.

Особливу увагу держава приділяє виробництву суспільних благ. Обираючи стратегію його регулювання, вона може здійснювати виробництво цих благ безпосередньо на державних підприємствах.

Крім того, можна застосовувати і непрямі методи його регулювання, тобто бути посередником між споживачем і виробником.

Масштаби і темпи підвищення ролі держави в економічній діяльності можна проілюструвати на прикладі СІЛА, де 90% населення закінчує державні школи, 15 -- мешкає у квартирах, які повністю чи частково фінансовані федеральним урядом, 10% одержують державні субсидії на харчування.

Населенню гарантована державна підтримка на випадок безробіття, непрацездатності чи бідності, трудова компенсація, пенсія за віком. Кожний шостий працівник зайнятий у державних підприємствах й установах.

Ціни на пшеницю, кукурудзу та молочні продукти контрольовані державою. В окремі роки сільськогосподарські субсидії на ці продукти досягають 50-60% загальної вартості врожаю.

Багато комунальних послуг сплачується за низькими цінами завдяки державному їх регулюванню. Держава надає також послуги з користування державними автошляхами, залізницями, станціями водопостачання тощо.

Регулюючий вплив на ринкову економіку держава здійснює шляхом індикативного планування -- координації своєї соціально-економічної політики. Причому використовує рекомендаційні показники.

Індикативний план здійснюють суб'єкти ринку з використанням системи економічних і правових регуляторів, які з одного боку стимулюють діяльність суб'єктів ринку, а з іншого -- дають можливість розв'язати найважливіші соціально-економічні проблеми країни (стримування інфляції, соціальний захист населення, зменшення безробіття, структурні зміни в економіці).

Такі плани виконують роль специфічних середньо- і довгострокових договорів на виконання цільових програм розвитку, зокрема соціальних. До останніх належать: програма охорони здоров'я населення, зміна характеру, змісту та умов праці, розвиток духовної сфери, відновлення екологічної рівноваги тощо.

Отже, застосування прямих методів в певних умовах вважається економічно виправданим і в цілому не суперечить принципам, що лежать в основі ринкових відносин.

Як показав досвід, у сучасній світовій практиці відзначається посилення ролі держави в економічному житті суспільства. Це проявляється в розробці системи нормативних актів, спрямованих на регулювання ринку, банківської діяльності, митних правил, цін і зарплати, соціального захисту населення, контролю за діями монополістичних утворень тощо. [7]

2. Економічні риси та аналіз розвитку економіки України на сучасному етапі

2.1 Проблеми ринкової економіки України на сучасному етапі

Зараз економіка України перебуває в стані дуже глибокої, затяжної кризи. Усю сукупність причин нинішнього соціально-економічного становища в Україні можна поділити на три основні групи. До першої з них належать ті, що були успадковані нашою державою від колишнього СРСР, до другої -- ті, що були зроблені так званими реформаторами з часу проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, до третьої -- проблеми, зумовлені необхідністю трансформації неефективної економічної системи, яка існувала в нашій державі. перехідний період для такої трансформації, як показує досвід інших країн, не може не відбуватися інакше, ніж через кризи і потрясіння.

Найбільш згубною помилкою було ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України не тільки порівняно з країнами Центральної та Східної Європи, а й навіть з Росією. Своєрідність цих умов визначалася насамперед браком на час здобуття незалежності цілісної системи державних інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації економіки.

Не були враховані й особливості функціональної структури економіки України -- висока концентрація базових галузей виробництва та галузей ВПК, що протягом тривалого часу були зорієнтовані на обслуговування потреб не лише загальносоюзної економіки, а й економіки країн колишньої РЕВ і за своєю природою виключали можливість швидкого входження в режим ринкового саморегулювання.

Ці та інші обставини зумовлювали необхідність використання на початковому етапі суто еволюційного шляху ринкової трансформації за одночасного здійснення широкого комплексу організаційних заходів, які б забезпечили утвердження сильної виконавчої влади та ефективних важелів державного регулювання економічних процесів. Насправді сталося протилежне. Політичним керівництвом країни було взято абсолютно помилковий курс на самоусунення держави від регулювання процесів ринкової трансформації економіки.

Слід зазначити, що без дійової державної політики, спрямованої на розвиток цивілізованих ринкових відносин, які б сприяли зростанню ефективності підприємництва та підвищенню продуктивності праці, активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, подолати затяжну й гостру кризу в Україні неможливо. Необхідно якомога скоріше позбутися ілюзорних та поверхових уявлень про глибинну сутність сучасної ринкової економіки. Це не є, як дехто вважає, «саморегулююча» система «вільного» ринку, що уявляється нам у знайомому вигляді стихійної «товкучки». Такою вона, може, і була колись -- понад дві сотні років тому. Зараз ситуація у світовій економіці зовсім інша. Сучасні ринкові моделі економічно розвинутих країн (таких, наприклад, як країни «великої сімки») характеризуються іншими за своєю складністю та ступенем розвитку структурами, принципово іншими методами та способами економічного управління і регулювання. Ці моделі ефективно функціонують не завдяки вільній ринковій кон'юнктурі, а завдяки існуванню науково обґрунтованої системи раціонального управління, відповідного регулювання складних та суперечливих процесів, які відбуваються в економіці на макро- та мікрорівнях. З цією метою держава створює, з одного боку, вільне конкурентне середовище, відповідні правові умови і правила конкурентної гри для великого, середнього та малого бізнесу, а з іншого -- спрямовує підприємницьку діяльність на структурні зміни, покликані до життя новітніми науковими відкриттями і технологічними досягненнями. З цією метою на державному рівні розробляються і реалізуються відповідні національні, а на регіональному -- регіональні програми з наданням для цього необхідних фінансових, матеріальних та природних ресурсів [17].

Одним із провідних напрямків економічної політики в Україні є активна банківсько-фінансова, цінова, податкова політика та подолання інфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділ фінансової та кредитної систем країни, реальне розмежування фінансів держпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави, децентралізація державних фінансів, здійснення заходів для перебудови системи оподаткування в напрямку її дальшої лібералізації і децентралізації і створення на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійснення ефективних заходів для налагодження системи вірогідного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків.

Як свідчить увесь попередній економічний розвиток, економіка України не зможе ефективно розвиватися, якщо не стабілізувати валютно-фінансове і кредитне становище, не припинити інфляційні процеси. Світова практика доводить, що за допомогою грошово-кредитної і фінансової політики (включаючи цінову, податкову і процентну) можна створити умови як для бурхливого економічного розвитку, так і для паралічу власного товаровиробництва і всієї економіки. На превеликий жаль, наша молода держава, потрапивши в кризову ситуацію, не знайшла попервах ліпшого виходу, як відкрити шлях до товарної експансії з боку іноземних конкурентів. За цих умов внутрішній ринок значною мірою опинився під їхнім контролем. Нечуваних масштабів набула в суспільстві «доларизація», яка призвела до абсолютного знецінення карбованця. національні гроші України з їх мізерною купівельною спроможністю значною мірою втратили властиві справжнім грошам функції, до них не було належної довіри як до значущої цінності -- засобу нагромадження і зберігання. Вони не відбивали реального вартісного змісту й загального еквіваленту товарообміну.

Ефективна ринкова економіка може бути створена в Україні тільки на підставі стабільно функціонуючої національної грошової системи з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансових структур. Ось чому надзвичайно важливим заходом стало здійснення восени 1996 р. так довго очікуваної грошової реформи із запровадженням стабільної грошової одиниці -- гривні. Проте щоб ефективно виконувати свою роль, грошова одиниця має базуватися на міцному валютному резерві і наявних товарних ресурсах, конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тільки стабільні гроші можуть надійно стимулювати зростання, структурне і якісне оновлення економіки держави.

Подолати тяжкий грошовий і фінансовий хаос, кризу неплатежів, зубожіння основної маси населення України держава може тільки за умови жорсткого регулювання та контролювання діяльності всієї валютно-фінансової системи.

Інший бік цього питання -- забезпечення стабільної податкової політики. У державі мають бути здійснені радикальні заходи щодо подолання найбільшого зла в національній економіці -- масової несплати податків. За існуючими оцінками в державну казну нині не надходить понад 40% фінансових ресурсів від податків. Для подолання цього явища має бути створена, передовсім, належна правова база.

За умов надзвичайно глибокої кризи в Україні особливого значення набуває такий напрямок економічної політики, як управління економічними реформами. Глибоке реформування структури державного управління, рішуче підвищення рівня керованості всіма ланками економічного процесу -- одне з найважливіших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.

Складні та суперечливі процеси ефективного ринкового реформування можуть успішно здійснюватися тільки під впливом міцної державної влади та чітко діючої системи соціально-економічного управління (сучасного менеджменту). Держава ці процеси має ініціювати й підтримувати на макрорівні методами правового регулювання та контролю діяльності банківсько-фінансової системи, грошового й кредитного обігу, з допомогою структурних зрушень у економіці під впливом науково-технічного й суспільного прогресу, розробки та перевірки виконання тих чи інших загальнодержавних програм, формування раціональних управлінських структур тощо. Світовий досвід переконливо свідчить, що вільні ринки, ринкова кон'юнктура, «шокова» монетарна політика самі по собі, без конкретних управлінських рішень і дій, організації відповідного інвестиційного процесу «знизу» і «зверху», не здатні забезпечити прогресивних економічних і соціальних перетворень.

У кожній господарській системі, незалежно від форм власності та господарювання, має діяти сучасна система менеджменту, яка визначатиме тактику та стратегію процесу наукового управління. Нині потрібно цього навчити професіональних менеджерів та фахівців. Необхідно, щоб на законодавчих засадах у всіх господарських структурах, незалежно від форм власності, було налагоджено чітку систему обліку та звітності як основу прийняття та здійснення правильних управлінських рішень, планування й прогнозування розвитку, повної та своєчасної сплати податків і платежів. Сьогодні надзвичайно гостро це питання стоїть у сферах господарювання приватних та кооперативних фірм, підприємств з обмеженою відповідальністю, де облік здебільшого або штучно заплутується, або навіть зовсім не ведеться, щоб уникнути сплати податків. Працівники податкової сфери ще не навчилися своєчасно виявляти й карати порушників податкового законодавства. Це призводить до того, що державний і місцеві бюджети рік у рік не одержують величезних сум грошових надходжень. Щодо так званої тіньової економіки, то вона взагалі не бере участі у формуванні доходів бюджету, а це в правовій державі аж ніяк не може вважатися нормальним явищем.

Один з ключових важелів посилення дійовості державного впливу -- зміцнення владних повноважень органів державного управління, проведення у зв'язку з цим адміністративної реформи. Адміністративна реформа не може обмежитися лише опрацюванням оптимальної структури органів державного управління, зміною їх субординації та скороченням управлінського апарату (хоч і ця проблема є дуже важливою). Основна мета адміністративної реформи полягає у створенні ефективної системи державного управління, яка відповідала б стандартам демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має бути прозорою для суспільства, побудованою на наукових засадах і адекватною фінансово-економічному стану держави у витратній частині.

У тісному зв'язку з адміністративною реформою перебуває і розв'язання проблем регіональної політики. Така політика передбачає створення ефективно діючої системи влади й управління в центрі та в регіонах, її фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення на засаді оптимального поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів.

Ураховуючи високий рівень інтеграції економіки в колишньому СРСР, брак конкурентоспроможної на світових ринках продукції, значний дефіцит торгового балансу при переході на світові ціни, першочерговою проблемою України в зовнішньоекономічній діяльності є насамперед відновлення економічних зв'язків з країнами СНД з поступовою заміною нераціональних на економічно ефективні.

Крім того, за рахунок пріоритетного розвитку галузей, які визначають сучасний етап науково-технічного прогресу, слід збільшувати обсяг виробництва конкурентоспроможної продукції, здійснювати програму державного стимулювання експорту за допомогою податкової, кредитної, митної політики тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність України має бути багатовекторною. Необхідно не лише продовжити, а й забезпечити її європейську орієнтацію. Це дуже важливо, ураховуючи завдання інноваційного розвитку. Водночас треба пам'ятати, що якісно нові можливості для України в розвитку зовнішньоекономічних відносин відкриваються у зв'язку з підписанням Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. Поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків із Росією необхідно розглядати як важливу складову стратегії економічного зростання України.

У міру наближення незалежної України до умов процесу суспільного відтворення (продуктивності праці, цін, заробітної плати тощо) в країнах ЄС треба домагатися поступового входження в це економічне угруповання спочатку як асоційованого, а згодом і повноправного члена. Важливою ланкою зовнішньоекономічної діяльності України має стати створення вільних економічних зон (вільні торгові зони, вільні митні зони, науково-технічні зони, або технопарки) за допомогою застосування експортно-імпортних, митних, податкових, кредитних пільг, урядових підтримок, формування відповідної нормативної бази. Проблеми формування, функціонування і розвитку таких зон мають бути передані переважно у сферу компетенції обласних і зональних органів управління. Доцільно у цьому зв'язку передавати землю в оренду спільним підприємствам на тривалий час (від двадцяти п'яти до п'ятдесяти років) зі збереженням власності на землю за державою. Метою створення вільних економічних зон є швидкий розвиток економіки, зростання життєвого рівня населення через запровадження у виробництво нової техніки і технологій, досягнень науки, широкого залучення іноземного капіталу.

2.2 Правові та адміністративні методи регулювання ринкової економіки

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, -- короткострокового, або оперативного.

Пакет законів, що регулюють економічні відносини в Україні, напрацьовується. Основними чинними законами є "Закон про власність", "Про банки і банківську діяльність", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції", "Про оподаткування доходів підприємств та організацій", "Про банкрутство", "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про форми власності на землю", "Про освіту", "Основи законодавства України про культуру", "Про зайнятість населення", "Про оплату праці", "Про державне мито", "Про єдиний митний тариф".

Зміни і доповнення законів передбачаються відповідними законодавчими актами, постановами Верховної Ради України, постановами та декретами Кабінету Міністрів України.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають, по суті, пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів значною мірою залежить від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.

Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладених на відповідні підрозділи і керівників, а також створює передумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи в новий стан розв'язання конфліктних ситуацій і т. ін. Адміністративні дії потрібно аргументувати з огляду на їх можливі наслідки. Дія є виправданою повною мірою тоді, коли вона здійснюється з урахуванням економічного стимулювання, переконання і виховання.

Глибока адміністративна дія в різних формах орієнтована на забезпечення ефективного функціонування управляючої системи. За її допомогою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи в нормальних межах, попередження відхилень від заданої програми, а в разі потреби -- їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.

Відповідальні завдання, як правило, вирішуються за допомогою адміністративних методів. У країнах з розвиненою ринковою економікою сфера адміністративних заходів обмежується переважно захистом навколишнього середовища, створенням сприятливих умов для життєдіяльності малозабезпечених верств населення, а також запобіганням розвитку тіньового бізнесу.

Функції державного регулювання різноманітні. Фактично економічна роль уряду виявляється в таких широких масштабах, що досить важко скласти вичерпний перелік його економічних функцій. Залежно від завдань уряду можна систематизувати функції державного регулювання. Окремі економічні завдання уряду мають за мету підтримувати функціонування ринкової системи. У цій сфері виокремлюють дві найважливіші функції державного регулювання: забезпечення правової бази та громадського порядку, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи, і захист конкуренції.

Виконуючи функцію захисту конкуренції, уряд посилює та модифікує функціонування ринкової системи. Тут важливого значення набувають такі функції державного регулювання:

- перерозподіл доходу і багатства;

- коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;

- стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжуються коливаннями економічної кон'юнктури, а також стимулювання економічного розвитку.

У межах кожної з перелічених функцій передбачається вжиття відповідних заходів. Щоб створити необхідну для ефективного функціонування ринкової економіки правову базу, потрібні заходи з надання законного статусу приватним підприємствам, визначення власності та гарантії виконання контрактів. Уряд установлює також законні "правила гри", що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами.