Амортизація основних засобів та фінансове забезпечення їх відтворення

133

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХ ВІДТВОРЕННЯ

ЗМІСТ

амортизація основний засіб фінансовий ресурс

Вступ

1. Економічна природа амортизації основних засобів та її функція відтворення

1.1 Поняття та роль амортизаційних відрахувань у відтворенні основних засобів

1.2 Показники використання амортизаційних відрахувань

1.3 Державна амортизаційна політика та її зміни

2. Аналіз стану, використання основних засобів та амортизаційних відрахувань підприємства ДКП “Харківкомуночиствод”

2.1 Загальна характеристика підприємства ДКП “Харківкомуночиствод”

2.2 Рух основних засобів та використання амортизаційного фонду підприємства ДКП “Харківкомуночиствод”

2.3 Оцінка системи амортизаційних відрахувань на підприємстві ДКП „Харківкомуночиствод”

3. Шляхи підвищення ролі амортизаційних відрахувань у фінансовому забезпеченні відтворення основних засобів

3.1 Шляхи удосконалення державної амортизаційної політики

3.2 Антиінфляційна індексація вартості основних засобів та попередження нецільового використання амортизаційних відрахувань

3.3 Застосування прискореної амортизації основних засобів та порівняння різних методів нарахування амортизаційних відрахувань

4. Охорона праці та безпека у надзвичайних ситуаціях

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Важливим інструментом забезпечення відтворення основних засобів підприємства за умов ринкової економіки є амортизація. Розробка обґрунтованої амортизаційної політики дає можливість стимулювати зростання інвестицій, оновлення продукції і виробничого апарату, оскільки найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств у ринковому середовищі є забезпечення принципу самофінансування. Саме амортизаційні відрахування посідають головне місце серед джерел самофінансування завдяки синхронності кругообороту основних засобів і формування амортизаційного фонду, меншій схильності до кон'юнктурних коливань, пов'язаних з результатами господарської діяльності.

Амортизаційна політика дає змогу альтернативно підійти до визначення розмірів амортизаційних відрахувань, здійснювати управління витратами і фінансовими результатами, накопичувати потрібні фінансові ресурси і раціонально використовувати їх на потреби відтворення необоротних активів. За допомогою амортизації регулюються швидкість обороту основних засобів, інтенсифікується процес їх відтворення, реалізується технічна і виробнича політика на підприємстві [32]. Але існують великі недоліки в амортизаційній політиці, для їх усунення необхідно вдосконалити амортизаційне забезпечення як у масштабах всієї країни, так і на підприємствах.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних та прикладних проблем у фінансовому забезпеченні відтворення основних засобів на базі удосконалення практики амортизаційних відрахувань.

Для реалізації мети необхідно було вирішити наступні завдання:

- визначення суті та змісту амортизації основних засобів;

- аналіз стану та недоліків діючої амортизаційної політики;

- аналіз практики амортизаційних відрахувань та забезпечення власних фінансових ресурсів відтворення основних засобів на прикладі реального підприємства (державне комунальне підприємство “Харківкомуночиствод” (ДКП “ХКОВ”));

- обґрунтування рекомендацій щодо вдосконалення амортизаційної політики держави та покращення практики фінансового забезпечення відтворення основних засобів за рахунок амортизаційних відрахувань.

Об'єктом дослідження є визначення методологічних основ амортизаційної політики держави.

Предметом дослідження є розробка рекомендацій по вдосконаленню практики використання амортизаційних відрахувань для забезпечення безперебійного фінансового їх відтворення.

Найбільш вагомий внесок у розробку проблеми фінансового забезпечення відтворення основних засобів внесли такі автори, як Артемов В.І., Вишневський В.К., Курочкін К.С., Мудрий І.В., Мельник В.О, Орлов П.А., Хотомлинський О.В., Колосок В.О. У роботі використано Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, Статистичний щорічник України за 2000, 2006 та 2009 роки.

У роботі наведено доцільність використання прискореної амортизації на підприємстві ДКП “Харківкомуночиствод”, ефективність впровадження нового інвестиційного проекту, який дозволив би зменшити витрати підприємства та поліпшити екологічну ситуацію в м. Харкова. Також розглядаються шляхи удосконалення амортизаційної політики з метою фінансового забезпечення відтворення основних засобів досліджуваного підприємства.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ЇЇ ФУНКЦІЯ ВІДТВОРЕННЯ

1.1 Поняття та роль амортизаційних відрахувань у відтворенні основних засобів

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” (П(С)БО 7) [10, с. 37-42], затверджене наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.02.2000 р., визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям для нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначень, що мають для обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається із частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з тих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби в Україні можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом [68].

За функціональним призначенням розрізняють:

а) виробничі - основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;

б) невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо.

Більша частина основних засобів належить до галузі “Промисловість”. Вона безпосередньо пов'язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності зумовлює необхідність обліку основних засобів, що належать до інших галузей господарства, які перебувають на балансі промислового підприємства, належать до галузі “Будівництво”, підсобного сільського господарства - до галузі “Сільське господарство” тощо.

У зв'язку з цим у бухгалтерському обліку основні засоби промислових підприємств поділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства та невиробничі.

До промислово-виробничих основних засобів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби.

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень.

Орендовані основні засоби показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів.

Облік та планування основних засобів ведеться у натуральній та грошовій формі. При оцінці основних засобів у натуральній формі встановл..ться кількість машин, їх продуктивність, потужність, розмір виробничих площин. Грошова оцінка основних фондів необхідна для планування розширеного відтворення основних засобів, визначення рівня зносу.ю розміру амортизаційних відрахувань.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” № 92 від 27.04.2000 р. основні засоби за натурально-матеріальним складом і для потреб бухгалтерського та податкового обліку класифікуються за дев'ятьма групами (рис.1.1).

Рис. 1.1. Видова класифікація основних засобів

Основні засоби підлягають фізичному зносу як у процесі їх використання, так і при їх бездіяльності [57]. На розміри фізичного зносу основних засобів у процесі їх використання можуть впливати такі фактори:

а) ступінь навантаження виробничих засобів у процесі виробництва, що залежить від кількості змін і годин роботи за добу, тривалості праці впродовж року, інтенсивності праці;

б) якість основних засобів;

в) особливості технологічного процесу і ступінь захисту основних засобів від впливу зовнішніх умов (температура, вологість, атмосферні опади тощо);

г) якість догляду за основними засобами;

д) кваліфікація робітників і ставлення їх до основних засобів.

Основні засоби зношуються не тільки фізично, а й стають відсталими за своєю технічною характеристикою, а також економічною ефективністю, тобто підлягають моральному зносу [39].

Моральний знос зумовлюється двома факторами: ростом продуктивності праці і темпами технічного прогресу. Тому розрізняють моральний знос першого роду (К_зн.м1) та моральний знос другого роду (К_зн.м2). Моральний знос першого роду визначається за формулою (1.1), а моральний знос другого роду за формулою:

К_зн.м1 = (Б_а Ф_п)/Б_а 100 %, (1.1)

де Б_а - балансова вартість основних засобів;

Ф_п - переоцінена вартість основних засобів.

К_зн.м2 = (П₂ П₁ )/П₂ 100 %, (1.2)

де П₁ - продуктивність існуючого обладнання;

П₂ - продуктивність нового обладнання.

Поява більш досконалих зразків обладнання й інших видів основних засобів веде до морального зносу діючих основних засобів і зниження продуктивності праці.

Знос під дією сил природи пов'язаний із впливом зовнішніх факторів і призводить до передчасного старіння основних засобів.

Правильне визначення ступеня зносу основних засобів має дуже важливе значення для економіки виробництва, для визначення відновлювальної вартості основних засобів і розміру амортизаційних відрахувань.

Фізичний знос може бути визначений відповідно до термінів служби основних засобів за допомогою формули:

З = Т_ф / Т_н 100 %, (1.3)

де Т_ф - фактичний термін служби (роки);

Т_н - термін служби за встановленою нормою (амортизаційний період) (роки).

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів [69]. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (рис.1.2).

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” амортизація - це систематичний розподіл вартості необоротних активів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації).



Рис. 1.2. Місце амортизації у системі відтворення основних засобів

Амортизація основних засобів - це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Земля та інші основні засоби, які мають необмежений термін корисного використання, не є об'єктом амортизації.

Термін корисного використання активу може бути коротшим, ніж технічний термін його використання.

У відповідності з Концепцією амортизаційної політики, затвердженої 7 березня 2001 року в залежності від сфери застосування та мети виділяють ролі (функції) амортизації [54]:

а) економічна;

б) податкова (фіскальна).

Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні існуючих основних засобів. Таким чином, метою економічної амортизації повинно бути визначення дійсних витрат підприємства, пов'язаних з повним відтворенням засобів праці, а отже, і собівартості продукції (послуг). Амортизаційні відрахування у данному випадку відображують реальне знецінювання основного капіталу у процесі виробництва та відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання. Економічна амортизація повинна використовуватися у межах управлінського обліку, при цьому керівники підприємств можуть обирати норми та правила нарахування самостійно.

В економічній амортизації тривалість амортизаційного періоду повинна дорівнювати фактичному строку служби до списання чи вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” від 18 травня 2000 р. названо строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно раціональним, що найбільш вигідно для підприємства, чи по різним причинам може відрізнятися від нього в різні сторони.

Податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподаткованого прибутку на суму амортизаційних відрахувань та отримання податкової знижки. Сфера застосування фіскальної амортизації встановлюється діючим Законом України “Про оподаткування прибутку підприємтсв” [4]. Саме через податкову амортизацію повинно здійснюватися державне регулювання інветиційної діяльності та рівня оподаткування прибутку підприємства. Фіскальна амортизація повинна строго регламентуватися на нараховуватися у точній відповідності до норм та правил, встановлених законодавством. Вона повинна визначати максимально важливу суму амортизаційних відрахувань підприємства за певний період, від якого залежить сума податку на прибуток. Відповідно до фіскальної ролі тривалість амортизаційного періоду повинна бути орієнтована на найбільш імовірне значення економічно раціонального строку служби засобів праці даного виду у середніх умовах їх використання.

Метод амортизації основних засобів обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання [75].

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних засобів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних засобів і врахування техніко-економічного їхнього старіння [38]. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

По мірі розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних засоблів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок рахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюються в процентах до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду у таких розмірах:

а) група 1 - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої - 5 %;

б) група 2 - автомобілі, призначені для перевезення людей, включаючи вантажно-пасажирські автомобілі, фургони та інші подібні до них транспортні засоби, меблі, побутові електронні, включа.чи електронно-обчислювальні, та інші машини для автоматичної обробки інформації, інше конторське (офісне) обладнання та інвентар - 25 %;

в) група 3 - інші основні засоби, що не увійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські имашини і знаряддя, робочу худобу - 15 %.

Зазначені норми застосовуються для нарахування зносу невиробничих основних засобів, у тому числі житлових будинків.

Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.0597-ВР від 22.05.97 р. платник податку може самостійно прийняти рішення про використання прискореної амортизації основних засобів групи 3, придбаних після набрання сили цим Законом, за такими нормами (у розрахунку на календарний рік): перший рік експлуатації - 15 %; другий - 30 %; третій - 20 %; четвертий - 15 %; п'ятий - 10 %; шостий і сьомий - 5 %. Також відповідно з цим Законом амортизація окремого об'єкту основних засобів групи 1 проводиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкту ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкту відноситься до складу сукупних витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкту дорівнює нулю. Амортизація основних засобів групи 2 та 3 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

а) очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

б) фізичний та моральний знос , що передбачається;

в) правові або подібні обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається у разі очікуваних економічних вигід від його використання. Амортизація основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням наступних методів [37, с. 43-48].

Прямолінійний метод. При використанні прямолінійного методу вартість об'єкту основних засобів списують однаковими частинами на протяза всього періоду його експлуатації. Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкту основних засобів. Розрахунок проводиться за формулою (1.6):

А = (ПВ Л) /C, (1.6)

де А - амортизаційні відрахування;

ПВ - первинна вартість;

Л - ліквідаційна вартість;

С - строк корисної експлуатації.

Метод прямолінійного списання, як правило, використовується по відношенню до об'єктів основних засобів, стан котрих “залежить” виключно від строку корисного використання та не піддається впливу інших факторів. До таких основних засобів, зокрема, відносяться будівлі і споруди, меблі.

До переваг прямолінійного методу відноситься простота розрахунків та рівномірність розроділення сум амортизації між обліковими періодами. Недоліком цього методу є те, що при його використанні не ураховується моральний знос, а також не дається реальна оцінка виробничим потужностям основних засобів у різні роки експлуатації.

Метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається, як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється за формулою (1.7):

Н_а = 1 , (1.7)

де Л - ліквідаційна вартість;

ПВ - первинна вартість.

Амортизаційні відрахування за цим методом:

А = Н_а (ПВ А) = Н_а Б_а, (1.8)

де Н_а - норма амортизації;

А - накопичена амортизація;

Б_а - балансова вартість.

У перший рік експлуатації об'єкту основних засобів (об'єкт основних засобів було введено в експлуатацію на протязі звітного року), базою для нарахування амортизації такого об'єкту буде його первісна вартість.

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизаціїї предбачає наявність ліквідаційної вартості об'єкту основних засобів, який амортизується. В іншому випадку, об'єкт основних засобів буде повністю “замортизовано” на протязі одного року. Це виходить з формули розрахунку норми амортизації.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється. Розрахунки здійснюються за формулою:

А = 2 Н_а (ПВ А) = 2 Н_а Б_а. (1.9)

Цей метод нарахування не припускає обов'язкової “наявності” ліквідаційної вартості об'єкту основних засобів. При цьому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об'єкту наприкінці періоду його експлуатації була не менше, ніж його ліквідаційна вартість.

Кумулятивний метод, за яким річна сума визначається як добуток вартості, що амортизується, та комулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. Амортизаційні відрахування дорівнюють:

А = (ПВ Л) К, (1.10)

де К - кумулятивний коефіцієнт.

Якщо строк експлуатації об'єкту достатньо тривалий і дуже складно знайти загальну суму років експлуатації, тоді суму років визначають за формулою кумулятивного числа: ((N + 1) N) : 2, де N - строк корисного використання об'єкту.

Виробничий метод, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів. Розрахунки норми амортизації проводяться за формулою:

А = (ПВ Л) О, (1.11)

де О - розрахунковий об'єм діяльності (виробництва).

Податковий метод. Окрім вище розглянутих методів нарахування амортизації, підприємство може використовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів, яке передбачає податкове законодавство, а саме стаття 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Для цілей податкового обліку основні засоби поділяють на чотири групи:

група 1 - будівлі, споруди;

група 2 - транспортні засоби, офісна техніка, меблі, інвентар;

група 3 - інші основні засоби, які не увійшли до групи 1 і 2;

група 4 - комп'ютерна техніка, засоби зв'язку, комп'ютерна периферія.

При податковому методі сума амортизації визначається виходячи з встановлених для податкового обліку груп основних засобів, введених в експлуатацію з 01.01.04 р., норм амортизації (квартальні): група 1 - 2 %; група 2 - 10 %; група 3 - 6 %; група 4 - 15 %. Для основних засобів, введених до 01.01.04 р. норми амортизації інші: група 1 - 1,25 %, група 2 - 6,25 %, група 3 - 3,75 %, група 4 - 15 %. Сума амортизації визначається множенням балансової вартості основних засобів на початок кварталу та норми амортизації, при цьому амортизація по групі 1 розраховується по кожному об'єкту, а по групі 2, 3, 4 в цілому.

Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового періоду (Б_а) обчислюється за формулою (1.12):

Б_а = Б_(а1) + П_(а1) В_(а1) А_(а1), (1.12)

де Б_а - балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б_(а1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П_(а1) - сума витрат на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших покращень основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

В_(а1) - сума виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

А_(а1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних засобів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою (1.13):

К_i = (I_(a-1) 10) : 100, (1.13)

де I_(a-1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення К_i не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

Перелічені вище методи нарахування амортизації можна поділити на неприскорені та прискорені.

Під неприскореною амортизацією розуміють таку систему її нарахування, яка на протязі всього економічно раціонального строку служби засобів праці забезпечить збіг накопиченої суми амортизаційних відрахувань з існуючими темпами втрачання засобами праці споживчих властивостей та вартості. Можна зробити висновок, що тривалість амортизаційного періоду при використанні неприскореної амортизації повинна дорівнювати економично раціональному строку служби засобів праці. Крім цього, в умовах високих темпів інфляції потрібно забезпечувати своєчасну і повну індексацію основних засобів.

До неприскореної амортизації можна віднести прямолінійний та виробничий методи її нарахування.

Прямолінійний метод орієнтовано на рівномірний фізичний та моральний знос основних фондів. Таке припущення є цілком правомірним по відношенню до фізичного зносу. Однак не так обстоїть діло з моральним зносом. Моральний знос основних засобів у більшості випадків відбувається прискореними, а не рівномірними темпами, як це передбачено у нормах амортизаційних відрахувань. Тому підприємець повинен мати амортизаційні відрахування, які б забезпечували йому можливість заміни існуючих основн6их фондів при виникненні прискореного їх морального зносу.

До недоліків рівномірного нарахування амортизації слід віднести:

а) раніш зафіксовану незмінну величину амортизаційного періоду;

б) недостатньо стимулююча дія на зріст ефективності використання основного капіталу;

в) можливість недоамортизації у зв'язку з недостатнім обліком впливу морального зносу;

г) недостатній облік умов внутризмінного використання основного капіталу.

Під прискореною амортизацією слід розуміти таку систему її нарахувань та порядок переоцінки засобів праці, при яких на протязі перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджаючий зріст накопиченої суми амортизації у порівнянні з існуючими темпами втрати засобами праці споживчих властивостей та вартості. За її допомогою пом'якшується жорсткість неприскорених методів амортизації.

Переваги прискореної амортизації:

а) найбільша інтенсивність використання основних засобів приходиться на перші роки його експлуатації, коли вони фізично та морально ще нові;

б) накоплюються грошові кошти для заміни об'єкту, який амортизується, у випадку його морального старіння та інфляції;

в) забезпечується можливість зростання частки витрат на ремонт об'єктів, які приходяться на останні роки використання їх без відповідного зросту витрат виробництва за рахунок того, що сума нарахованої амортизації у ці роки зменшується;

г) зниження податкового пресу для підприємства.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

Амортизації підлягають також і нематеріальні активи (рахунок № 12). Нематеріальні активи - це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяльності з отриманням доходу.

До складу нематеріальних активів включають:

а) права, що з'являються внаслідок володіння підприємством: патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки; свідоцтвами на знаки для товарів та послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;

б) права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права;

в) права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності;

г) права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

д) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

ж) організаційні витрати на створення підприємства;

з) права, що з'являються внаслідок укладених підприєхмством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Амортизація нематеріальних активів розраховується прямолінійним методом. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10 %.

Таким чином, кожне підприємство самостійно приймає рішення про застосування того чи іншого методу нарахування амортизації в залежності від характеру складу його основних засобів, від ступеня оновлення обладнання, характеру продукції чи послуг, які виробляє.

Амортизація грає вирішальну роль у відтворенні основних засобів, бо кожне підприємство самостійно визначає розмір амортизаційних відрахувань у власних витратах в залежності від необхідної частоти оновлення основних фондів.

1.2 Показники використання амортизаційних відрахувань

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних засобів, охоплює два блока: перший - показники ефективності відтворення окремих видів та усієї совокупності засобів праці; другий - показники рівня використання основних засобів у цілому та окремих їх видів. Необхідність виділення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що процеси відтворення суттєво та безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання у виробництві машин, обладнання та інших засобів праці.

Діюча система показників ефективності відтворення основних засобів в Україні потребує удосконалення методики нарахування окремих із них та більш повного охоплення деяких сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається як відношення абсолютної суми введення основних засобів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття - як відношення об'єму вибуття основних засобів до їх наявності на початок року. У такому виді такі показники порівнювати не можна. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних засобів по їх середньорічній вартості необхідно рахувати методологічно більш вірним [72].

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних засобів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення об'єму основних засобів, що експлуатуються. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючиз основних засобів новими та більш ефективними.

Але процес виведення з експлуатації застарілих та зношених основних засобів не треба пов'язувати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не тільки введення в дію нових та виведення з експлуатації зношених засобів, але й передача визначної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Крім цього, в систему показників відтворення основних засобів доцільно додати два нових: коефіцієнт інтенсивності оновлення (співвідношення об'ємів вибуття та введення в дію за певний період) та коефіцієнт оптимальності вибуття (співвідношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Ефективність засобів праці та основних виробничих фондів вимірюється за допомогою системи показників, які характеризують різні елементи фондів та різні стадії їх відтворення. Серед них - показники зносу, оновлення, структури основних засобів, використання виробничих потужностей та площей, використання фонду часу (календарного, режимного, планового), фактично відпрацьованого часу, інтенсивного навантаження обладнання та багато інших.

Однак найбільше значення в аналізі та плануванні ефективності виробництва мають узагальнюючі показники використання основних виробничих фондів та усіх внеоборотніх активів, а саме нижченаведені показники:

а) фондовіддачі, яка розраховується як відношення об'єму продукції (валової, товарної, реалізованої) до середньорічної первісної вартості основних засобів;

б) оборотності усіх внеоборотніх активів як відношення суми амортизаційних відрахувань у річному об'ємі реалізованої продукції (та послуг) до загальної суми по розділу 1 баланса підприємства (з урахуванням основних засобів та нематеріальних активів по залишковій вартості);

в) фондомісткості продукції у виді:

1) відношення основних засобів по залишковій вартості до витрат на виробництво річного об'єму реалізованої продукції;

2) відношення амортизаційних відрахувань до собівартості річного об'єму продукції.

Ці показники відображають загальну дію засобів праці на собівартість продукції та на використання виробничих ресурсів у виді засобів праці. При цьому особливе та зростаюче навантаження падає на показник оборотності усіх внеоборотніх активів. До сих пір він не використовувався у вітчизняній аналітичній та плановій практиці, тому що у порівнянні з основними засобами інші види внеоборотніх активів не грали значної ролі в умовах адміністративно-командної системи. Однак у процесі розвитку ринкових відносин у нашій країні все більш вагомими стають такі статті активів, як “нематеріальні активи” (вартість патентів, ліцензій, “ноу-хау”), “довгострокові фінансові .(придбання облігацій госзайму, акцій інших підприємств), “майно в аренді”. В умовах економічної кризи, перш за все криза інвестиційної сфери, безмірно розширюються строки капітального будівництва на підприємствах, зростає кількість та маштаби “довгобудівництв”. Все це робить досить тяжким аналіз та контроль такої статті активів, як “незавершені капіталовкладення”.

Слід зазначити, що більшість оргтехзаходів в області використання основних засобів однонаправлено діє на собівартість продукції та фондовіддачу, тобто збільшує ефективність як поточних витрат, та і ресурсів у виді основних засобів. Однак можливо і різнонаправлена дія одних й тих самих засобів на собівартість продукції та на фондовіддачу. Так, якщо в цілях спів дії оновленню обладнання застосовують прискорену (проти нормативної) їх амортизацію, то вона, з одного боку, веде до прискорення оборотності основних фондів, прискорює їх відтворення, що, безперечно, позитивно з точки зору ефективності виробництва, з іншого боку - збільшує річну суму амортизаційних відрахувань, а з нею - і собівартість, та, можливо, ціну продукції, що випускається, що негативно відобразиться на загальній ефективності виробництва. У зв'язку з цим, у кожному окремому випадку, вирішуючи питання про доцільність використання прискореної амортизації, необхідно брати до уваги її двояку дію на ефективність виробництва.

1.3 Державна амортизаційна політика та її зміни

Активізація інвестиційної діяльності, метою якої є забезпечення структурної перебудови економіки України, подолання негативних тенденцій у відтворенні основних фондів, найбільш сприяє стабілізації і економічному зростанню. Макрофінансовій стабілізації, яка має супроводжуватися збільшенням обсягів виробництва конкурентноздатної продукції, і особливо її складової - амортизаційної політики в роки перебудови відводиться головна роль у проведенні економічної політики держави.

Випуск конкурентноздатної продукції в усіх галузях народного господарства забезпечується за умови оновлення основних фондів, технічна і економічна відсталість яких є основною причиною випуску товарів низької якості, які не мають попиту ні на внутрішньому, ні на зовнішньому ринках [48].

Державна амортизаційна політика - це політика, спрямована на відшкодування зносу основного капіталу шляхом створення нормативно-правових і господарських умов для відтворення і повернення раніше інвестованого капіталу, формування підприємствами та організаціями власних фінансових засобів для відтворення основних фондів.

Метою амортизаційної політики є визначення напрямів та механізмів запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування на оновлення основного капіталу.

На жаль, в Україні, незважаючи на необхідність структурної перебудови, не змінюється характер відтворення основних фондів. Суттєвою причиною погіршення ступеня придатності і вікової структури основних виробничих фондів стали недоліки в процесах відтворення виробничого апарату. На підприємствах України в останні роки фактично призупинилося оновлення основних засобів, а накопичення основних засобів з понаднормативними строками служби, зниження коефіцієнта їх оновлення призвело до необґрунтованого збільшення обсягів найменш ефективного часткового способу їх відтворення - ремонтів.

Важливою причиною погіршення стану відворенняосновних фондів в усіх галузях народного господарства України в останні роки стала відсутність зваженої амортизаційної політики, адаптованої до кризових явищ в економіці. Умовою функціонування підприємств у ринковому середовищі є забезпечення принципу самофінансування, який передбачає здійснення господарської та інвестиційної діяльності в основному за рахунок власних фінансових ресурсів. Головне місце серед джерел самофінансування підприємств належить амортизаційним відрахуванням. Вони більшою мірою, ніж прибуток, можуть бути базою фінансової самостійності підприємств у відтворенні основних засобів.

Однак інвестиційна функція амортизаційного фонду була значно підорвана у зв'язку з його знеціненням під впливом інфляції 90-х років.

Розігралася глибока криза в інвестиційній сфері країни. При зменшенні за 1990-1998 р.р. об'ємів промислової продукції більш ніж у 2 рази, продукції сільського господарства - в 1,9 раза, у капітальному будівництві об'єми інвестицій в основний капітал зменшилися у 4,6 рази, будівельно-монтажні роботи - в 5,4 рази.

Як наслідок почалася деградація виробничо-технічної бази промисловості в цілому та на більшості підприємств. За 1991-1998 роки знос основних виробничих засобів діючих підприємств збільшився з 45,8 % до 46,2 %, призупинився процес заміни застарілого та зношеного обладнання новою прогресивною технікою: якщо коефіцієнт вибуття основних виробничих засобів за рівнем зносу збільшився за цей період з 2,0 % до 4,2 %, то коефіцієнт оновлення основних засобів, який враховує не тільки заміну застарілої техніки новими аналогіями, але й введення у дію нових об'єктів у результаті кап будівництва, знизився з 5,7 % до 4,8 %.

Найважливіша причина зменшення відтворюваної ролі амортизаційного фонду полягає в його великому знеціненні під впливом інфляційних процесів у країні. Причому матеріальні елементи відтворення основних засобів (машини, обладнання, будівельно-монтажні роботи) зростали у цінах значно скоріше, ніж ціни на споживчі товари, що досить звужувало інвестиційні можливості народного господарства. У 2004 - 2006 р.р. доля амортизації в операційних витратах на реалізовану продукцію промисловості складала в середньому 3,6 - 3,7 %.

Значне розходження у темпах зростання цін на споживчому та інвестиційному ринках призвело до падіння долі амортизаційних відрахувань у витратах на виробництво продукції (послуг, робіт), у тому числі у промисловості (таблиця 1.1).

Інфляційне знецінення основних засобів призвело до зменшення суми амортизаційних відрахувань та їх долі у загальних витратах на виробництво. Особливо значне падіння припадає на 1993 р. Однак під впливом падіння інфляції, противоінфляційній індексації вартості основних засобів, змін в обліку амортизації основних засобів, які були проведені у 1997 р., амортизаційний фонд почав “оживати”, починаючи з 1998 р.

Таблиця 1.1

Доля амортизаційних відрахувань у витратах на виробництво продукції (робіт, послуг) у промисловості України за 1989 - 2003 р.р.

Роки	%
1989	10,7
1992	1,3
1993	0,9
1995	1,4
1998	6,6
1999	7,6
2000	5,8
2001	5,9
2002	5,9
2003	5,1

Індексація вартості основних засобів, яка проводилася у 1993 та 1995 р.р., мала за мету врахувати інфляційне зростання цін на засоби праці та зменшити його негативні наслідки на господарську діяльність підприємств, насправді не полегшила, а лише декілька послабила дію інфляційного фактору. Індексація вартості основних засобів у кращому випадку лише на момент її закінчення приводить цю вартість у відповідність до поточних цін на машини та обладнання. У подальшому наявні основні засоби знецінюються у порівнянні з їх дійсною вартістю, яка визначається поточними цінами на засоби праці. Відповідно розмір амортизаційного фонду все більше та більше відстає від реальної потреби у засобах для простого відтворення основних засобів. До того ж індексаціє не компенсує тих втрат амортизаційного фонду, які мали місце у минулому, вона дозволяє зменшити (частково) лише можливі у майбутньому втрати по причині інфляції.

Приходиться констатувати, що реальні втрати амортизаційного фонду підприємств більше тих втрат, які наносяться йому інфляцією. Незважаючи на економічну логіку та теорію, у практиці господарювання мали та мають місце неповернені вибуття частини амортизаційного фонду підприємств для централізованого використання, а саме для формування так званого “фонду стабілізації”. Спочатку за рішенням Верховної Ради України у підприємств утримували 25 % амортизаційного фонду., потім це було відмінено, а в останній час знову введено, але вже на рівні 10 %. Незрозуміло, про яку стабілізацію економіки може йти мова, якщо в усіх підприємств чверть або десята частина їх амортизаційного фонду втрачається, чим програмується звуження їх виробничо-технічної бази, виключається не тільки поширене, але й просте відтворення основного капіталу. Слід зазначити, що мирова практика не знає схожого рецепту виходу з економічної кризи та стабілізації економіки.

Особливо противопоказані схожі конфіскаційні міри по відношенню до підприємств недержавної форми власності, вони є прямим порушення законодавчих основ господарського життя та, перш за все, законів України “Про власність”, “Про товариства”.

Законодавча заборона усіх утримань з власних (амортизаційних) засобів підприємства, якщо ці підприємства не підлягають ліквідації, повинно бути обов'язковим елементом системи правового регулювання економіки. Найбільш продуктивним напрямком державної амортизаційної політика більшості розвинутих країн є використання прискореного списання амортизаційних відрахувань. Частіше за все воно означає списання вартості основного капіталу по більш високим нормам амортизації, тобто в більш короткі строки, та дозволяє проводити маштабну модернізацію обладнання, компенсувати зростання витрат на його ремонт, зменшити розмір прибутку, який обкладається аналогом, а значить - і сам податок. Льготи, які походять з прискореної амортизації, іноді називають “безвідсотковим займом”, який дозволяє збільшити інвестиції у найбільш ефективну техніку, прискорити процес кількісного та якісного оновлення технічної бази виробництва.

З 1991 р. в Україні запроваджено нові норми амортизаційних відрахувань, які мають ряд нововведень. Новим є те, що амортизація нараховується лише на повне відновлення, а для машин, обладнання, транспортних засобів - лише протягом нормативного строку їх служби, за який балансова вартість засобів переноситься на витрати виробництва і обігу. Це дає можливість призупинити переамортизацію засобів праці. Видатки на капітальний ремонт за фактичною вартістю включаються до складу витрат на виробництво, тому вони не включаються до норм амортизації. Це дозволяє підприємствам скорочувати витрати на капітальний ремонт. Положенням передбачено також можливість застосування прискореної амортизації. В положенні затверджено доволі значну кількість (близько 2 тисяч) груп у залежності від строку служби основних фондів; для кожної групи встановлювалися єдині річні норми відрахувань на весь амортизаційний період, тобто застосовувався метод рівномірного нарахування амортизації (лінійний метод). При цьому на об'єкти активної частини основних засобів (машини, обладнання, прибори) могла встановлюватися збільшена (але не більше, ніж у 2 рази) норма амортизаційних відрахувань. Тим самим авансований в основні засоби капітал міг бути повернений в прискореному режимі за більш короткий ( у порівнянні з нормативним) строк.

З 1 липня 1997 р. система нарахувань амортизації була радикально змінена. З метою спрощення податкових розрахувань, пов'язаних з визначенням річних амортизаційних відрахувань та прибутку, який обкладається податками, всі основні засоби розподілені лише на три групи: перша група (побудови, споруди, передавальні пристрої) з 5-відсотковою річною нормою амортизації, друга група (автомобільний транспорт, електромеханічні прибори та інструменти, інформаційні системи) з нормою амортизаційних відрахувань у 25 %, третя група (основні фонди, які не увійшли у перші дві групи) з нормою амортизаційних відрахувань у 15 %. Причому, річні амортизаційні відрахування визначалися методом зменшуваного залишку, тобто рахувалися шляхом множення амортизаційної норми не на первісну, а на залишкову вартість. Тільки за цією причиною на підприємствах газової промисловості сума амортизаційних відрахувань по 1 групі основних засобів зменшилася у 2,2 рази.