Обсяг пропозиції - це максимальна кількість товару, яку згодний виставити на продаж продавець в одиницю часу за певних умов.

Функція пропозиції визначає величину пропозиції в залежності від факторів, що впливають на неї. Головний фактор впливу на пропозицію - ціна одиниці товару.

Функція пропозиції може бути виражена рівнянням: Q_S=f(p), де QS-обсяг пропозиції; Р- ціна одиниці товару.

Функція пропозиції може задаватися трьома способами:

1. Аналітичним:

Q_sx=a+b*P_x

2. Табличним:



Р(грн)	Q(шт)
5	110
4	100
3	80
2	50
1	10

3. Графічним:

Між ціною і кількістю пропонованого товару існує пряма залежність: чим вища ціна товару, тим більший обсяг товару буде виготовлений і запропонований до продажу, і навпаки.

Ця залежність називається законом пропозиції.

(S)-Крива пропозиції показує, який обсяг товару можуть і бажають виготовляти і продавати виробники за різними цінами за певний період. Крива пропозиції має додатний нахил.

Ринкова пропозиція визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій. Крива ринкової пропозиції (S) складається із сукупності обсягів товару, що виготовляються і пропонуються до продажу всіма продавцями товару за відповідною ціною.

Крива ринкової пропозиції (S) складається з кривих індивідуальних пропозицій.

Нецінові фактори, що впливають на пропозицію:

витрати виробництва;

технічний прогрес;

ціна подібних товарів;

організація ринку ;

стабільність законодавства і визначеність правового поля;

специфічні фактори (погода, мода, психологічна мотивація й інші);

очікування економічних змін;

податки і дотації;

наявність виробничих потужностей і резервів.

Пропозиція товару визначається всією кривою пропозиції (S).

Переміщення кривої пропозиції (S) вправо SS₁, або вліво SS₂ означає, що пропозиція збільшилася або зменшилася при тій же ціні.

Якщо жоден з факторів, що впливають на пропозицію, не змінюється, а ціна товару змінюється, відбувається переміщення по кривій пропозиції (S) нагору або вниз (при цьому функція пропозиції товару не змінюється, а змінюється її обсяг).

3. Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага

На ринку зіштовхуються інтереси покупців, що уособлюють попит і інтереси продавців, що представляють пропозицію. Покупці пропонують ціну попиту, тобто максимальну ціну, що вони готові заплатити при покупці даного товару; а продавці - ціну пропозиції, тобто мінімальну ціну, за яку вони готові продати цю ж кількість товару.

В умовах вільної конкуренції акт обміну відбувається в результаті добровільної угоди покупця з продавцем за ціною, що влаштовує обох. Вони поводяться раціонально, тобто діють у власних інтересах, намагаючись отримати максимальну вигоду.

Взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту і цін пропозиції, що обумовлює рівновагу обсягів попиту та пропозиції.

Размещено на http://www.allbest.ru/

На рисунку показана ринкова рівновага попиту та пропозиції. Р - ціна; Q - обсяг попиту, обсяг пропозиції; D - крива попиту, S- крива пропозиції, Е - точка перетину кривої D і кривої S, що визначає рівноважну ціну (РЕ) і рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Q_Е).

У точці Е Q_S=Q_D=Q_Е. Завдяки такому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги (РЕ), що однаково задовольняє і покупців і продавців.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівноважна ціна (РЕ) - ціна, що врівноважує попит та пропозицію унаслідок взаємодії конкурентних сил.

Якщо ціна буде нижча за РЕ_, надлишок попиту буде піднімати її нагору (конкуренція покупців), і створювати дефіцит; якщо ціна буде вища за рівноважну РЕ_, пропозиція перевищує попит, створюється надлишок пропозиції (конкуренція продавців), унаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги.

Рівноважна ціна і рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару, що виробники можуть і хочуть поставляти, дорівнює обсягу товару, що покупці можуть і хочуть купувати. При РЕ немає надлишку і дефіциту.

Рівноважний метод аналізу D і S на мікрорівні припускає пошук ситуації, при якій економічна система знаходиться в стані “ідеального спокою”. Тому в умовах рівноваги економіки суб'єкт (виробник, продавець, покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї економічної поведінки. Тобто у точці рівноваги D і S стимули до економічного руху практично гаснуть і він припиняється. Але як тільки зміниться співвідношення факторів, що впливають на рівновагу (збільшиться або зменшиться рівень цін, удосконалиться технологія, не виправдаються очікування виробників і споживачів), знову починають діяти економічні стимули. Тобто рівність D і S - теоретична абстракція. Вона практично не зустрічається в реальній господарській практиці. Але за допомогою такої абстракції стає можливим пошук найбільш важливих закономірностей функціонування ринкового механізму.

Можливі випадки, коли криві D і S не перетинаються ні за якої ціни.

Мінімальний обсяг пропозиції набагато більше максимально можливого обсягу попиту по найнижчій можливій ціні.

Мінімальна ціна ненульової пропозиції вище максимально можливої ціни попиту.

Можуть бути випадки існування двох точок перетину кривих D і S.

Лінія попиту має нормальний вид; пропозиція спочатку зростає, потім знижується (крива здобуває від'ємний нахил). Ситуація можлива на ринку праці і позикових коштів.

Наявність загальної вертикальної (цінової) ділянки ліній D і S. (ринок автомобілів)

На інтервалі MN зміна ціни не позначається на рівноважному обсязі продажів.

Наявність загальної горизонтальної (обсягу) ділянки ліній D і S.

Рівновага встановлюється при будь-якому обсязі в інтервалі Q_G - Q_F на рівні ціни Ре (масове виробництво)

Порушення ринкової рівноваги може відбутися: при відхиленні середньої продажної ринкової ціни від рівноважної (розглянуто вище); при зрушенні кривих D і S.

Ефект зрушення кривих.

Збільшення доходів DD_1. Якщо ринкова ціна залишається без зміни, виникає дефіцит (Q_D1 > Q_E, Q_S = const), попит підвищить ціни і стимулює виробництво. Ефект від зрушення кривої попиту: зростання виробництва при одночасному збільшенні ціни (Q_Е1 > Q_E і РЕ₁ > РЕ) і збільшення прибутків виробників.

Подорожчення сировини. Збереження ціни на колишньому рівні РЕ приведе до дефіциту продукції (Q_D = const; Q_S1 < Q_S). Ціна попиту зросте, збільшиться виробництво.

Може відбутися одночасне зрушення кривих D і S.

Попит та пропозиція змінюються в одному напрямку.

Попит збільшився, пропозиція збільшилася.

Кількість продукту однозначно збільшилася більше, ніж під дією кожного фактора окремо.

Ціна зменшується через збільшення пропозиції і ціна збільшується через збільшення попиту. Напрямок зміни ціни залежить від масштабів зміни S і D. Якщо S >D, ціна падає і навпаки.

Попит зменшується, пропозиція зменшується.

Кількість продукту однозначно зменшилася більше, ніж під дією кожного фактора.

Коли S > D, ціна збільшується і навпаки.

Приклад одночасної зміни S і D під дією однієї події: удосконалення технології виготовлення сиру може знизити пропозицію натурального молока і попит на нього.

Складні випадки. Попит та пропозиція змінюються в різних напрямках.

1. Пропозиція зростає, попит зменшується



Ціна зменшується більше, ніж у результаті дії кожного фактора в окремо. Напрямок зміни обсягу залежить від відносних параметрів зміни пропозиції та попиту.

2. Пропозиція зменшується, попит зростає.

Ціна збільшується більше, ніж під дією кожного фактора окремо.

Напрямок зміни обсягу залежить від відносних параметрів зміни пропозиції та попиту.

Установлення рівноваги на ринку розглядали А. Маршалл і Л. Вальрас.

При вивченні рівноваги Вальрас виходить з різниці попиту та пропозиції, Маршалл - з різниці цін. Короткий період краще характеризується моделлю Вальраса, а тривалий - моделлю Маршалла.

Механізм формування рівноважної ціни:

а) модель Вальраса D_,S=f(Р) - модель коригування ринкових цін.

При Р2>Pe S>D; конкуренція між продавцями приводить до зниження ціни. Зменшується обсяг надлишку, тому що усе менше продавців будуть продавати по більш низькій ціні й усе більше покупців будуть купувати по більш низькій ціні, узгодження попиту та пропозиції буде продовжуватися, поки S=D у точці рівноваги.

При P1<Pe D>S. Конкуренція між покупцями приводить до підвищення цін. Скорочується обсяг дефіциту, поки в точці Е він не зникне.

б) модель Маршалла Р=f(D,S) - модель коригування випуску.

При Q<Qe ціна продавця P2 менша за ціну покупця P1. Виробник збільшує обсяг виробництва, поки ціни не зрівняються в точці Е. При Q2>Qe ціна покупця P1 менша за ціну продавця P2. Виробник скорочує обсяг виробництва до Q_E, де ціна P_E.

Здатність ринку за допомогою механізму D і S повертатися в стан рівноваги, називається сталістю рівноваги. Вона визначається типом ринку.

Проблема сталості дозволяє зробити висновки про стабільність економічної системи і про ступінь утручання держави.

При аналізі сталості рівноваги використовують динамічні моделі, тобто враховують фактор часу: Найпростіша - “павутиноподібна ” модель. Допущення: 1 - виробники не можуть коригувати раніше прийняті рішення про обсяги виробництва (наприклад, площі сільськогосподарських угідь); 2 - не допускається можливість утворення запасів з наступною їхньою реалізацією, не враховуються випадкові явища; 3 - виробник грунтує свої очікування про ціну на фактичній ціні, тобто за попередній період: Q_St=S(P_t-1); 4 - споживачі не приймають рішення про обсяги закупівель заздалегідь: Q_Dt=D(P_t);

У початковий період часу t=0 за ціною P купили товару в кількості Q, у період t=1 цього товару буде запропоновано Q1, але він може бути реалізований за ціною Р1. Пропозиція скорочується, попит збільшується і система приходить до рівноваги в точці Е.

Размещено на http://www.allbest.ru/

У павутиноподібній моделі закладені коливання цін і обсягів продукції, які за одних умов приводять до рівноваги, за інших - віддаляють від неї.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівновага стала, якщо лінія пропозиції S крутіша лінії попиту D, нестала рівновага - коли D крутіша S; коли кути нахилу D і S однакові, параметри коливаються циклічно рівномірно.

Стала рівновага може бути абсолютна і відносна.

Розрізняють рівновагу локальну і глобальну.

Размещено на http://www.allbest.ru/



1) - рівновага досягається в інтервалі від Р2 до Р1;

2) - рівновага досягається при будь-яких відхиленнях цін від Ре.

Установлення рівноваги може досягатися в результаті циклічних коливань:

1) - коливання, що згасають,

2) - рівномірні

3) - вибухові - рівновага не досягається.

4)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання цін і квотування

Іноді непродумані дії уряду приводять до негативних наслідків: так, коли установлюється обмеження цін Pmin, яка менше рівноважної ціни, створюється дефіцит товару.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Для обмеження імпорту товару держави використовують такий інструмент, як квотування Від правильного визначення величини квоти залежить її ефективність.

Квота - адміністративне обмеження обсягу пропозиції.

а) функція S при наявності квоти.

б) неефективна квота не впливає на обсяг і ціну рівноваги.

в) ефективність квотування приводить до зростання Р і зменшення Q.

Надлишок (рента) покупця і продавця.

З поняттям ринкової рівноваги пов'язане таке важливе явище, як надлишок покупця і надлишок продавця. Вони виникають у силу того, що весь рівноважний обсяг товару покупцем і продавцем купується (і продається) по єдиній рівноважній ціні.

Споживацький надлишок - різниця між максимальною сумою грошей, що споживач готовий заплатити за куплену кількість благ і сумою грошей, що він фактично заплатить за товар. Р' і q' - ринкова ціна і ринковий попит. Р1 - ціна першого споживача, Р2 - ціна другого споживача, що готовий придбати другу одиницю товару, а фактично кожний заплатив за товар Р'.

Споживацький надлишок НСп = (Р1- Р`) + (P2 - P`)+…+(Pn - P`); n - кількість покупців. Коли кількість покупців велика, надлишок покупця - це SABP`, тобто це площа фігури, обмеженої попитом, лінією рівноважної ціни і віссю ординат.

Надлишок виробника - різниця між сумою грошей, одержаною за продану продукцію, і мінімальною сумою грошей, за яку виробник готовий був продати цю продукцію.

SP1BQ1O - виторг від продажу Q1 одиниць продукції;

SABQ,O - мінімальна сума грошей, за яку фірма могла б продати Q одиниць товару без збитків у короткому періоді.

SAP1B - надлишок виробника.

Рівноважна ціна менша за Pmax, що пропонують споживачі і більша за Рmin, що пропонується виробниками.

SPeEQe (Pe*Qe) - виторг (TR).

SPminEQe - витрати (ТС).

ТR - TC = SPeEРmin - виграш виробника.

SPeEQe - витрати покупця фактичні

SPmaxEQe - витрати покупця при покупці за індивідуальними цінами одиниці товару.

SPmaxEPe - виграш покупця.

4. Еластичність попиту та пропозиції

Важливу роль у вивченні можливих реакцій економічних суб'єктів на зміну ціни відіграє поняття еластичності.

Еластичність - це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну.

Еластичність попиту щодо ціни (цінова еластичність попиту) показує, на скільки змінюється обсяг попиту у відповідь на зміну ціни.

Е_DP= або

Е_DP=,

де Е_DP - цінова еластичність попиту; Q - зміна обсягу попиту; Р - зміна ціни.

Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більше, ніж на 1% - еластичний попит, якщо менше, ніж на 1% - нееластичний попит.

Попит еластичний, якщо Е_DP>1 (попит зростає або падає швидше, ніж змінюється ціна).

Попит нееластичний, якщо Е_DP<1 (попит зростає або падає повільніше, ніж змінюється ціна).

Попит одинично-еластичний, якщо Е_DP=1 (попит зростає або падає відповідно зміні ціни).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто Е_DP=0), - абсолютно нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала зміна ціни викликає нескінченне розширення попиту (тобто Е_DP=), - абсолютно еластичний попит.

Розрізняють точкову і дугову еластичність

Точкова еластичність характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни.

Дугова еластичність використовується для виміру еластичності кривої між двома точками і визначається як середня еластичність по формулі центральної точки.

або

Фактори цінової еластичності попиту:

- рівень доходів споживачів;

- важливість товару для споживача (попит на предмети розкошу - еластичний, на предмети першої необхідності - нееластичний );

- рівень доходів споживачів;

- рівень замінюваності товару (чим більше товарів-замінників, тим більш еластичний попит на даний товар);

- невідкладність покупки (ліки, квіти);

- питома вага товару в доході споживача (чим він більше в доході споживача, тим більш еластичним буде попит на товар );

- фактор часу (попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді).

Нахил і вид кривої попиту залежить від масштабу координатних осей, тому по зовнішньому виду кривої важко оцінити еластичність.

У випадку лінійного виду функції попиту еластичність різна на різних ділянках.

При нелінійному виді функції попиту її можна задати так, що на будь-якій ділянці Е_DP= - 1.

Розрахунок точкової еластичності залежить від напрямку зміни ціни. При розрахунку дугової еластичності напрямок не має значення.

Цінова еластичність впливає на розмір сукупної виручки (ТR) від продажу даної кількості товару.

Якщо попит нееластичний, загальний виторг продавця змінюється в тому ж напрямку, що і ціна товару. Якщо попит еластичний, зміна загального виторгу продавця і ціни товару мають протилежну спрямованість. Якщо попит одинично еластичний, загальний виторг залишається таким, яким був до зміни ціни.

Перехресна еластичність попиту визначає ступінь чутливості споживацького попиту на один товар (х) у залежності від ціни на інший товар (у):

Е_Dх/у= або ЕD_х/у=

Якщо ЕD_х/у0, це означає, що обсяг попиту на товар х змінюється в прямій залежності від ціни на товар у і товари х і у можуть бути взаємозамінними в споживанні, тобто є товарами-субститутами.

Якщо ЕD_х/у0, це означає, що обсяг попиту на товар х змінюється в зворотній залежності від ціни на товар у, тобто товари х і у є комплементарними товарами і доповнюють один одного.

Якщо ЕD_х/у=0, то товари х і у виступають на ринку як незалежні, невзаємопов'язані товари.

Еластичність попиту за доходом показує рівень зміни обсягу попиту на товар, що досягається внаслідок зміни величини доходу споживача:

ED= або ЕD=.

Чисельне значення Е_Di споживача тісно пов'язано з такими поняттями, як нормальні товари і товари низької якості.

Для нормальних товарів підвищення доходу викликає підвищення попиту на них Е_Dy0.

Для товарів низької якості збільшення доходу споживача викликає зменшення попиту, у цьому випадку доход і попит на товари низької якості змінюються в протилежних напрямках і тому Е_Dy0.

Еластичність пропозиції показує зв'язок між зміною ціни товару й обсягом його пропозиції:

E_S=

Визначення цінової еластичності пропозиції таке ж, як і цінової еластичності попиту. Відмінність в тім, що чутливість обсягу пропозиції до зміни ціни додатна, у той час, як чутливість обсягу попиту до зміни ціни на товар - від'ємна.

Фактори, що впливають на еластичність пропозиції:

- можливість заміщення факторів виробництва;

- рівень досягнутого використання ресурсів;

- фактор часу. Чим триваліший період часу, що може бути використаний для зміни обсягу пропозиції, тим більше її еластичність;

- технологічні особливості налагодження виробництва (суднобудування, хлібопечення);

- ступінь монополізованости галузі.

Якщо Еs > 1 - пропозиція еластична; Еs < 1 - нееластична; Еs = 1 - одинично еластична.

Лінійна крива S, що перетинає вісь цін, еластична за всіх рівнів цін (S1, а). Лінійна крива S, що перетинає вісь обсягу продукції, нееластична за всіх рівнів цін (S2, б).

Лінійна крива S, що проходить через початок координат, має Еs = 1.

При багатономенклатурній продукції Qs залежить від цін інших продуктів, що випускаються фірмою. Ця залежність характеризується коефіцієнтом перехресної еластичності за ціною Eij = Qi / Qi : Pj / Pj - показує, на скільки відсотків змінюється обсяг блага і при зміні ціни блага j на 1 %.

Більшість благ, що виробляються спільно, для виробника взаємозамінні. Якщо Eij >0, то для виробництва ці блага взаємодоповнюються.

Теорія еластичності має важливе значення для визначення економічної політики фірм і уряду. Наприклад, податкова політика. Сума податку розподіляється між споживачами, виробниками і включає надлишковий податковий тягар (оперативні витрати).

Еластичність дозволяє визначити, яку частину податку виплачують підприємства , а яку споживачі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

У 1) більша частина податку виплачується виробниками,

У 2) більша частина податку виплачується споживачами:

При Е_д^р > 1 зі зростанням ціни споживачі переключаються на товари-замінники, при Е_д^р < 1 це зробити важко .

У 3) більша частина податку падає на споживача ,

У 4) більша частина податку падає на виробника:

При Е_s^р > 1 виробники переключають ресурси на виробництво іншого товару,

При Е_s^р < 1 важче переключаються ресурси і страждають виробники.



Размещено на http://www.allbest.ru/



Тема 5. Підприємницька діяльність і поведінка виробника

• 1. Підприємство як суб'єкт ринку та виробничо-ринкова система
• 2. Параметри підприємства як мікроекономічної системи
• 3. Частинна варіація факторів виробництва
• 4. Ізоквантна варіація факторів виробництва
• 5. Пропорційна варіація факторів виробництва
• 6. Бюджетне обмеження виробника. Оптимум виробника

1. Підприємство як суб'єкт ринку та виробничо-ринкова система

Без виробництва немає споживання. Тому необхідно проаналізувати закономірності в процесі виробництва, що надалі формує процес пропозиції на ринку.

На питання: «Як виробляти?», повинні відповідати фірми. Теорія виробництва є однією з центральних в економічній теорії.

Процес виробництва в мікросистемі розглядається як перетворення ресурсів у кінцеві продукти.

Виробництво - це процес використання робочої сили, устаткування в сполученні з природними і матеріальними ресурсами для виготовлення товарів, послуг, інформації.

Фактори виробництва - блага, що необхідні для організації процесу виробництва. Капітал виступає в грошовій і речовій формі. У грошовій: кошти, що використовує підприємство для придбання сировини, устаткування й інших компонентів. У речовій формі - засоби виробництва, що належать фірмі і можуть бути використані у виробництві.

До виробничих факторів відносяться земля, капітал, праця, підприємництво.

– земля - усі природні ресурси, що використовуються у виробничому процесі;

– капітал - усі виготовлені засоби виробництва, необхідні для виробництва товарів і послуг;

– праця - фізичні і розумові здібності людини, використовувані у виробництві;

– підприємницькі здібності - фактор виробництва, що поєднує економічні ресурси для створення економічних благ.

Схема виробничої системи

Умови виробництва товарів і послуг:

- наявність комбінацій факторів виробництва даного обсягу продукції за певний період часу;

- аналіз структури витрат, необхідних для виробництва певного обсягу продукції;

- урахування обмежень. Основне обмеження - це існування межі обсягу продукції, що може бути отримана при використанні якої-небудь комбінації ресурсів.

Виробництво менш гнучке і чутливе до будь-яких змін у межах короткого періоду часу за умови, що один з факторів виробництва залишається фіксованим у порівнянні з тривалим періодом (коли є можливість зміни усіх факторів виробництва або створення їх нової комбінації).

Основна мета підприємницької діяльності - максимальний прибуток. Вона вимагає здійснення вибору: що, хто, як, для кого виробляти.

Головний спосіб досягнення максимального прибутку - ефективність виробництва.

Виробничі відносини на мікрорівні - насамперед технологічні відносини. Вони визначаються не просто технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними, фізичними можливостями фірми.

Технологія - спосіб поєднання факторів виробництва для виготовлення товарів. Це сукупність методів і практичних знань по виготовленню, зміні стану, властивостей напівфабрикатів, що здійснюються в процесі виробництва економічних благ.

Технологія (грец.) - мистецтво, уміння.

Задачі технології - виявлення фізичних, хімічних і інших закономірностей з метою використання на практиці найбільш ефективних і економічних виробничих процесів.

Технологічно ефективний виробничий процес - якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів за умови незбільшення інших видів ресурсів.

Технологічно ефективний виробничий процес - якщо обсяг виготовленої продукції максимальний при використанні певної кількості ресурсів.

Оскільки ресурси платні, фірма крім визначення кращої технології повинна зосередитися на пошуку економічно ефективного способу виробництва, щоб мінімізувати свої витрати.

Економічно ефективний спосіб виробництва даної кількості продукції - спосіб, при якому досягається мінімум альтернативної вартості витрат, що використовуються в процесі виробництва.

Економічною моделлю технології є виробнича функція.

2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Для організації виробничого процесу необхідні фактори виробництва повинні бути присутніми у певній кількості.

Залежність максимального обсягу виготовленого продукту від витрат використовуваних факторів називається виробничою функцією:

Q = f(K,L,M),

де Q - максимальний обсяг продукту, який можна виробити при заданій технології і певних факторах виробництва, К - витрати капіталу, L - праці, М - матеріалів.

Для укрупненого аналізу і прогнозування використовується виробнича функція, названа функцією Кобба-Дугласа:

Q = k*К^б L^вM^г,

де Q - максимальний обсяг продукції при заданих факторах виробництва, k - коефіцієнт пропорційності (масштабу);

б,в,г - коефіцієнти еластичності обсягу виробництва по K,L,M (коефіцієнт приросту обсягу виробництва, що припадає на 1% приросту відповідного фактора), б+в+г=1.

Властивості виробничої функції .

1. Фактори виробництва є взаємодоповнюючими (потрібні всі разом).

К = 0 F(K, L) = 0; L = 0 F(K, L) = 0

2. Взаємозамінність факторів (устаткування може бути замінено ручною працею), але не повна.

F(K+?K, L) = F(K, L+? L)

3. Різні комбінації ресурсів дають різні обсяги виробництва.

4. Властивість монотонності: при збільшенні фактора виробництва збільшується обсяг виробництва

K' > K F(K', L) > F(K, L);

L' > L F(K, L') > F(K, L);

Для характеристики виробничої функції використовують категорії:

Сукупний продукт TP (Total Product) - кількість продукції, що виробляється при певній кількості одного фактора (L) і незмінності іншого фактора.

Середній продукт AP (Average Product) - відношення сукупного продукту до кількості використаного у виробництві змінного фактора:

AP=TP/L.

Граничний продукт МР (Marginal Product) - кількість додаткового продукту, отримана при використанні додаткової одиниці змінного ресурсу:

MP=ДTP/ДL.

При виробництві продукції підприємство несе витрати:

Валові витрати (ТС) - сукупні витрати на виготовлення всього обсягу продукції.

Середні витрати (АТС) - витрати на виготовлення одиниці продукції

АТС = ТС / Q,

де Q - обсяг виробництва.

Граничні витрати (МС) - додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

МС = ДТС / ДQ.

У результаті реалізації виготовленої продукції підприємство отримує доход.

Сукупний доход (TR) - сума доходу від реалізації певної кількості продукції:

TR = P * Q, де Р - ціна.

Середній доход (АR) - доход від продажу одиниці товару АR = TR / Q.

Граничний доход (МR) -доход від продажу додаткової одиниці товару

МR = ДTR / ДQ.

Кінцевим результатом діяльності підприємства є прибуток (TP_r), який воно прагне максимізувати.

TP_r = TR - TC.

3. Частинна варіація факторів виробництва

Існує певна межа зростання виробництва при збільшенні одного фактора, у той час як інші залишаються незмінними. Ця властивість отримала назву закону спадної продуктивності або спадної віддачі. Цей закон характерний для виробничої функції з одним змінним фактором Q = f(x,у), де у =const, x - змінний фактор.

Закон спадної доходності діє в короткостроковому періоді, коли хоча б один фактор залишається незмінним.

Закон залежить від технології виробництва (зміна технології може привести до зростання всієї кривої випуску продукції).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розглянемо дію закону спадної доходності на графіках ТР, АР, МР = f (x), де х - змінний фактор

Размещено на http://www.allbest.ru/

На кривій ТР В - точка перегину, С - точка дотику до ТР прямої, що виходить з початку координат. D - точка, де ТР - max.

Точка А рухається по ТР. З'єднаємо т.А з початком координат. У

ДОАМ tgб=AМ/OM=TP/x=AP

Проведемо пряму LА, дотичну до кривої ТР у т.А. У ДLAM

tgв=AM/LM=ДTP/Дx=MP

tgвtgб. У точці В tgв_max, отже МР_max;

У точці С tgб = tgв, отже МР=АР

У точці D tgВ = 0, MP=0, далі ТР зменшується, МР < 0. Після т.С, де

МР=АР, МР і АР убувають, але МР - більш швидкими темпами.

Висновок: найбільш ефективне використання фактора Х - від т.В до т. С. Тут граничний продукт зменшується, а середній продукт зростає. На цьому відрізку на кожну додаткову одиницю витраченого змінного фактора (х) виробник одержує найбільший приріст загального продукту.

Після того, як середній продукт досягає максимального значення, ефективність збільшення змінного фактора (х) у виробництві знижується. Ділянка сукупного продукту після т.С показує більш низьку ефективність використання змінного фактора.

Таким чином, відповідно до закону спадної віддачі фактора, збільшення використання одного з факторів виробництва при незмінності інших факторів приводить спочатку до відносного, а потім і до абсолютного зменшення обсягів виробництва.

CD - відносне зменшення сукупного продукту (сукупний продукт зростає повільніше, ніж використання змінного фактора).

DE - абсолютне зменшення сукупного продукту.

Приклад. Фермер збільшує кількість машин при обробці однієї ділянки. Незабаром наступить межа, коли сукупний продукт перестане зростати, а надлишок механізмів буде заважати нормальній обробці ділянки.

4. Ізоквантна варіація факторів виробництва

Нехай змінними є два фактори виробництва.

Q = f(K L), де K і L змінні



Витрати К, маш/годин	Витрати праці L, роб.годин
	100	200	300	400	500	600
200	20	40	55	65	75	95
300	40	60	75	85	90	105
400	55	75	90	100	105	110
500	65	85	100	110	115	120
600	75	90	105	115	120	125
700	80	92	107	116	125	130

В системі координат К, L з'єднаємо лінією точки, що відповідають одному значенню випуску продукції при різних комбінаціях факторів виробництва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Q - максимальний випуск продукції при відповідних комбінаціях факторів. Ізокванта - крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

- Ізокванта показує існування багатьох варіантів для виробництва певного обсягу продукції.

- Ізокванта є графічним зображенням виробничої функції з двома змінними факторами.

- Ізокванта показує альтернативні варіанти комбінації витрат для виробництва певної кількості продукції.

Зі збільшенням обсягу використовуваних змінних факторів виникає можливість випуску більшого обсягу продукції. Ізокванта, що відбиває виробництво більшого обсягу продукту, буде розташована праворуч і вище попередньої ізокванти.

Кількість використовуваних факторів Х і У може постійно змінюватися, відповідно буде зменшуватися або збільшуватися випуск продукту. Отже, може виникнути безліч ізоквант, які відповідають різним обсягам продукції, що випускається, які утворять карту ізоквант.

Ламана ізокванта припускає обмежену можливість заміщення ресурсів лише в точці зламу і наявність лише кількох методів виробництва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

KK

L L

Ізокванта припускає можливість безперервної замінності ресурсів у певних межах, за якими заміщення одного фактора іншим технічно неможливе.

Багато хто вважає ламану лінію такою, що найбільш реалістично представляє виробничі можливості більшості сучасних виробництв.

Але економічна теорія оперує гладкими кривими, оскільки їх аналіз простіший. Крім того, такі ізокванти можна розглядати як наближену апроксімацію ламаної ізокванти. Збільшуючи число методів виробництва і точок зламу ми можемо зобразити ламану ізокванту у виді гладкої.

Ізокванти є подібними до кривих байдужості з тією відмінністю, що вони відбивають ситуацію не в сфері споживання, а в сфері виробництва, отже ізокванти мають властивості, близькі до властивостей кривих байдужості.

Властивості ізоквант

1. Негативний нахил ізоквант пояснюється тим, що збільшення використання одного фактора при певному обсязі випуску продукції завжди буде супроводжуватися зменшенням кількості іншого фактора.

2. Так само, як криві байдужості, розташовані на різній відстані від початку координат, характеризують різний рівень корисності для споживача, так і ізокванти надають інформацію про різні рівні виходу продукції.

3. Кут нахилу ізоквант або кутовий коефіцієнт ізоквант дозволяє визначити можливість заміни одного виробничого фактора іншим у процесі їх використання.

Кутовий коефіцієнт показує, на яку величину (К) може бути скорочене використання капіталу за рахунок введення у виробництво однієї додаткової одиниці праці (L) при фіксованому обсязі випуску продукції. Тобто визначається рівень використання обох факторів, при якому можна залишатися на одній ізокванті. Числове значення кутового коефіцієнта називається граничною нормою технологічного заміщення працею капіталу. MRTS_L,k (MRTS_x,y) - Marginal Rate of Techical Substitution.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гранична норма технологічного заміщення зменшується при русі вниз по ізокванті.

Рух униз по ізокванті показує, що все менша кількість машинного часу (ДК) може бути замінена одиницею праці (ДL=1).

Зменшення граничної норми технологічного заміщення одного фактора іншим свідчить про те, що ефективність використання будь-якого ресурсу обмежена. При заміщенні капіталу працею віддача останнього зменшується. Аналогічно при заміщенні праці капіталом.

МRTS_L,K залежить від граничних продуктів праці (MP_L ) і капіталу (MP_K).

Приріст продукту від збільшення фактора L дорівнює зменшенню продукту від скорочення фактора K.

MP_L*ДL = -MP_K* ДK

MRTS_K,L= -ДL/ДK=MP_K/MP_L

MRTS_L,K= -ДK/ДL=MP_L/MP_K

У реальних виробничих процесах зустрічаються два виняткових випадка конфігурації ізоквант:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повна замінність факторів: т.Р - повна автоматизація виробництва, т.С - використовується винятково ручна праця.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жорстка доповнюваність факторів: таксопарк: х - водії, у - машини, Q - обсяг перевезень. Відомий лише один метод виробництва даного продукту, Х і У комбінуються в єдино можливому співвідношенні.

5. Пропорційна варіація факторів виробництва

Що ефективніше: один великий завод чи кілька малих?

Для вивчення особливостей процесу виробництва фірми в довгостроковому періоді необхідно проаналізувати залежність приросту обсягу виробництва від збільшення використання усіх факторів. Фірма збільшує масштаб виробництва, коли усі використовувані фактори змінюються в однаковій пропорції.

Qo=f(K,L); Q1=f(k*K, k*L)

Q1=k*Qo - постійна віддача від масштабу;

Q1<k*Qo - спадна віддача від масштабу;

Q1>k*Qo - зростаюча віддача від масштабу.

Приклад. Взуттєва фабрика весь прибуток спрямувала на розвиток виробництва з метою збільшення обсягу виробництва. Капітал збільшився в 2 рази, число працівників - теж у 2 рази. Що відбудеться з обсягом виробництва?

1) Кількість продукції зросте в 2 рази (постійна віддача від масштабу), рисунок а.

2) Кількість продукції зросте менше, ніж у 2 рази (спадна віддача від масштабу), рисунок б.

3) Кількість продукції зросте більш, ніж у 2 рази (зростаюча віддача від масштабу), рисунок в.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постійна віддача від масштабу пояснюється однорідністю факторів. При пропорційному збільшенні K і L на такому виробництві середня і гранична продуктивність цих факторів незмінна. Байдуже, буде працювати одне велике чи два малих підприємства.

При спадній віддачі від масштабу невигідно будувати велике підприємство. Причина низької ефективності - додаткові витрати, пов'язані з управлінням виробництвом, обміном інформацією і т.і.

При зростаючій віддачі від масштабу виробляти продукцію вигідніше на одній великій фірмі, чим на двох малих. Для Q=200 одиниць продукції необхідні витрати 50K+50L двох фірм, що виробляють Q=100 одиниць, але за таких витрат (100K+100L) одна фірма виробить Q=300 одиниць.

Зростаюча віддача від масштабу ґрунтується на тім, що збільшення обсягу виробництва в більшості випадків не вимагає пропорційного збільшення усіх факторів.

Зростаюча віддача від масштабу характерна для тих виробництв, де можлива автоматизація виробництва, застосування конвеєрних ліній. Але рано чи пізно віддача зменшується. Спочатку в результаті поділу праці й економії ресурсів підвищується продуктивність факторів, потім ці переваги вичерпуються. Економічні умови фірми стають нормою виробництва в суспільстві.

Віддачу від масштабу можна зобразити, використовуючи показник віддачі.

Показник віддачі - відстань уздовж променя, проведеного з початку координат, між изоквантами, що представляють кратні обсяги виробництва - Q, 2Q, 3Q

Размещено на http://www.allbest.ru/



а) постійна віддача від масштабу; oa = ab = bc

б) спадна віддача від масштабу; oa < ab < bc

в)зростаюча віддача від масштабу. oa > ab > bc

Зростання виробництва можливе також за рахунок науково-технічного прогресу, який полягає в появі нових, технологічно більш ефективних способів виробництва.

Графічно технічний прогрес може бути зображений зсувом ізокванти, що характеризує певний обсяг виробництва і, можливо, зміною її конфігурації.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Q₁ - той же обсяг виробництва, що і Q₀, але досягнутий з використанням меншої кількості ресурсів K і L.

Зсув ізокванти може супроводжуватися зміною її конфігурації, що означає зміну співвідношення застосовуваних ресурсів. У зв'язку з цим розрізняють три типи технічного прогресу: капіталоінтенсивний, працеінтенсивний і нейтральний.

Размещено на http://www.allbest.ru/



Технічний прогрес капіталоінтенсивний (працезберігаючий)- якщо при русі уздовж лінії з постійним співвідношенням K/L MRTSl,k знижується. Це означає, що технічний прогрес супроводжується випереджальним збільшенням MPk у порівнянні з MPl. Нахил ізокванти в міру наближення до початку координат стає меншим щодо осі L.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технічний прогрес працеінтенсивний (капіталозберігаючий) - якщо при русі уздовж лінії з постійним співвідношенням K/L MRTSl,k зростає. Це значить, що технічний прогрес супроводжується випереджальним збільшенням MPк у порівнянні з MPl. Нахил ізокванти в міру руху до початку координат стає меншим щодо осі K.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нейтральний технічний прогрес - якщо він супроводжується пропорційним збільшенням MPк і MPl, так що MRTSl,k при русі до початку координат залишається незмінної. Не змінюється при цьому і нахил ізокванти, вона залишається рівнобіжною сама собі.

6. Бюджетне обмеження виробника. Оптимум виробника

Кожен виробник, купуючи фактори для організації виробництва, обмежений у коштах. Нехай змінні фактори праця (x) і капітал (y). Їх ціни Px і Py на період аналізу. Витрати на придбання фактора x складають Px*x, фактора у - Py*y.

Загальні витрати

C= Px*x + Py*y

Це рівняння ізокости.

Ізокоста - безліч можливих комбінацій факторів виробництва при заданому обсязі витрат на них. Ізокосту називають лінією однакових витрат підприємства.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Графічно ізокости виглядають так само, як бюджетні лінії споживача. При незмінних цінах - це рівнобіжні прямі з від'ємним кутом нахилу. Чим більше бюджетні можливості виробника, тим далі від початку координат розташовані ізокости.

Рівняння ізокости можна переписати відносно У:

У=(-P_x/P_y)*X + C/P_y, де (-P_x/P_y)

- кутовий коефіцієнт, що вказує на залежність кута нахилу від співвідношення цін P_y і P_x. При зміні співвідношення цін на ресурси змінюється кут нахилу ізокости.

Размещено на http://www.allbest.ru/

При зміні (зменшенні) ціни фактора X виробник одержить можливість збільшити його обсяги, тому що бюджетні можливості йому це дозволять: X₁>X₂.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціна на фактор Y зросла. Виробник зможе залучити цього фактора менше у виробництво. Ізокоста в цьому випадку повертається вниз у положення Y₂.

Оптимум виробника

Завдання виробника полягає в тім, щоб, використавши всі бюджетні кошти на два змінних фактори, одержати найбільший обсяг продукту, тобто зайняти максимально віддалену від початку координат ізокванту.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Як і у випадку визначення рівноваги споживача, поєднаємо карту ізоквант із ізокостою. Та ізокванта, до якої ізокоста буде дотичною, визначить найбільший обсяг виробництва при заданих бюджетних можливостях. Точка дотику ізокванти ізокостою буде точкою найбільш раціональної поведінки виробника (т.Е)

Ізокванта, що розташована ближче до початку координат, покаже менший обсяг виробництва (Q1).

Ізокванти, розташовані праворуч ізокванти Q2, вимагають більшої кількості факторів, ніж може дозволити бюджетне обмеження виробника. Отже, точка дотику ізокости і ізокванти - оптимальна точка, у якій виробник одержує бажаний результат.

Нахил ізокванти визначається дотичною в будь-якій точці або нормою технологічного заміщення: MRTSx,y= -y/x. Ізокоста в точці Е збігається з дотичною до изокванти.

Нахил ізокости дорівнює кутовому коефіцієнту (-Px/Py). Виходячи з цього можна визначити точку рівноваги виробника як рівність співвідношень між цінами на фактори виробництва і зміною цих факторів:

y /x = P_x/P_y.

Оскільки MRTSx,

y = MPx/MPy;

MPx/MPy = Px/Py ;

MP_x/P_x = MР_y/P_y

Задача визначення оптимуму виробника в такий спосіб формулюється і розв'язується так:

При фіксованих цінах і сумарних витратах на фактори виробництва знайти комбінацію витрат, що забезпечують максимум виробництва продукції. На графіку - це одна изокоста і багато изоквант.

Графічний розв'язок - точка дотику заданої ізокости найбільш віддаленої від початку координат ізокванти (Q_max).

Необхідно алгебраїчно розв'язати систему

P_k*K+P_L*L=C - ізокоста

MP_K/MP_L=P_K/P_L -рівняння рівноваги

Зворотна задача

Знайти комбінацію факторів виробництва, що забезпечує мінімум витрат при фіксованому випуску. Тут фіксується ізокванта, що відповідає заданому обсягу виробництва, в той час, як ізокост, що мають спільні точки з нею, безліч. Необхідно знайти ізокосту, найменш віддалену від початку координат. Шукана ізокоста буде дотичною до фіксованої ізокванти, а точка дотику - шуканою точкою комбінації факторів виробництва.

Необхідно алгебраїчно розв'язати систему рівнянь

F(K,L)= const

MP_k/MP_L=P_K/P_L



Размещено на http://www.allbest.ru/

Траєкторія розвитку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щоб представити перспективу розвитку підприємства в тривалому періоді, необхідно представити, як будуть збільшуватися обсяги виробництва і, відповідно, витрати на придбання змінних факторів. Задача на кожнім етапі збільшення обсягів виробництва залишається попередньою: необхідно оптимізувати витрати факторів Х і У і пов'язати їх з бюджетними можливостями підприємства.

З'єднавши точки дотику ізоквант ізокостами, отримаємо траєкторію розширення економічної діяльності фірми або траєкторію розвитку виробничої діяльності підприємства (лінія ОК).



Тема 6. Витрати виробництва

1. Витрати виробництва в короткостроковому періоді

2. Витрати виробництва в довготривалому періоді

1. Витрати виробництва в короткостроковому періоді

Без використання необхідних ресурсів неможливо створити нові блага.

Усі ресурси мають обмежений характер. Ресурси, витрачені на виробництво необхідного товару, втрачені для виробництва інших товарів: деревина > меблевий гарнітур або папір. Задача для виробника - з безлічі варіантів використання даного ресурсу вибрати найбільш ефективний. Тому будь-які витрати на виробництво носять альтернативний характер. Виробники повинні увесь час розраховувати, чого їм буде коштувати виробництво того чи іншого блага. Витрати - жертви цінності.

Витрати - сума коштів, спрямованих на оплату сировини, матеріальних ресурсів, послуг, витрачених на виробництво певного товару.

Представники західної економічної думки ґрунтовно розробили проблему витрат виробництва, виходячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з: а) обмеженості ресурсів; б) неможливості їх альтернативного використання. Австрійський учений Візер і американський учений Кларк увели категорії «вмінені витрати» (тобто приписувані комусь, віднесені на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на певний товар, які дорівнюють найбільшій корисності тих благ, що суспільство могло б одержати, якби використані ресурси витрачалися інакше.

Вибір певних ресурсів для виробництва певного товару означає неможливість виробництва якого-небудь альтернативного товару. Тобто існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність від виробництва альтернативного товару, використання альтернативного ресурсу.

Вмінені витрати з позиції окремої фірми поділяються на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні (явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів.

Вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використовувати альтернативні ресурси.

Внутрішні (неявні) витрати пов'язані з використанням факторів, що є власністю самої фірми і її переваг (місце розташування, торгова марка).

Вмінені витрати дорівнюють вигоді, що була б отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.

Економічні витрати оцінюють альтернативні витрати в грошовій формі. Бухгалтерські витрати - фактичні витрати факторів виробництва у формі прямих платежів за фактори виробництва.

Людина, що будує собі будинок, не платить собі заробітну плату будівельника і тому з погляду бухгалтерських витрат вона не входить до складу загальних витрат на будівництво будинку. Але одночасно, будуючи собі будинок, людина втрачає можливість побудувати будинок для інших і отримати грошову винагороду за це. Тому з погляду економічних витрат вартість будинку повинна включати і заробітну плату будівельника.

При продажу будинку власник врахує свій особистий внесок у будівництво, що формально не був оцінений у грошах.

Покупець також врахує витрати праці власника будинку, тобто альтернативні витрати праці на будівництво. Таким чином при купівлі - продажу враховуються тільки економічні витрати.

Бухгалтери й економісти також по-різному підходять до визначення прибутку. Бухгалтерський прибуток = доход від реалізації - бухгалтерські (явні) витрати. Економічний прибуток = доход від реалізації - економічні (явні + неявні) витрати, розраховані як альтернативні (вмінені), які включають нормальний прибуток, що приходиться на ресурс “підприємницькі здібності”. Нормальний прибуток - мінімальна плата, достатня, щоб утримати і залучити ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Прибуткове з бухгалтерської точки зору підприємство може бути економічно збитковим, якщо використовувані ресурси дають менший результат, ніж могли б, якби використовувалися іншим способом.

Приклад. Власник фірми, що має приміщення і устаткування, вирішив виготовляти взуття. Доход від реалізації складає 7000 тис.грн.

Витрати	Бух. витрати	Економ. витрати
ЯВНІ
1. Сировина і матеріали	2000	2000
2. Паливо і електроенергія	500	500
З. Заробітна плата	3000	3000
4. Амортизація	800	800
НЕЯВНІ
1. Оренда приміщення		1200
2. Оренда устаткування		200
3. Заробітна плата власника як менеджера іншої фірми		900
Разом	6300	8600

З погляду бухгалтера фірма прибуткова: 7000-6300=700 тис.грн. З погляду економіста фірма отримує збитки: 7000-8600=1800 тис.грн. У цьому випадку власнику вигідніше покласти гроші в банк, приміщення й устаткування здати в оренду, знайти собі роботу менеджера у іншого підприємця.

Структура витрат фірми

Проаналізуємо залежність витрат від обсягу продукції, що випускається, і від фактора часу. У діяльності підприємства виділяють миттєвий, короткостроковий і тривалий періоди.

У миттєвому періоді фактори виробництва стабільні, усі витрати постійні . У короткому періоді деякі витрати залишаються постійними, деякі змінні. У тривалому періоді усі витрати змінюються.

Витрати фірми в короткостроковому періоді.

Сукупні, постійні, змінні, середні, граничні.

Сукупні (валові) витрати (ТС) - сума усіх витрат для виробництва даного товару.

Постійні витрати (FC) - не залежать від обсягу випуску продукції: орендна плата, витрати на рекламу, процент за кредит, заробітна плата управлінського персоналу.

Змінні витрати (VC) - величина яких залежить від обсягу продукції, що випускається: витрати на сировину, паливо і электроенергію, заробітна плата робітників і т.і

.



Сукупні витрати: TC=FC+VC. Графік сукупних витрат (ТС) повторює конфігурацію кривої змінних витрат, підняту над початком координат на величину постійних витрат..

Граничні (маржинальні) витрати (МС)

Кожного виробника цікавить питання: «Якщо я збільшу обсяг виробництва, що відбудеться з моїми витратами?» Відповідь може дати дослідження граничних витрат.

Граничні витрати (МС) відбивають додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції і визначаються як зміна загальних витрат при малій зміні обсягу випуску:

МС=ТС/Q. МС не залежить від FC, тому що FC не залежить від того, виробляється додаткова продукція чи ні. МС залежить від VC. В міру збільшення VС МС спочатку убувають, потім зростають.

Середні витрати.

Середні постійні витрати (AFC) - постійні витрати на одиницю продукції:

AFC=FC/Q

Середні змінні витрати (AVC) - змінні витрати на одиницю продукції:

AVC=VC/Q

Середні сукупні витрати (АТС) - сукупні витрати на одиницю продукції

ATC=TC/Q

Оскільки

TC=FC+VC, ATC=(FC+VC)/Q=FC/Q+VC/Q = AFC+AVC

- сума середніх постійних і середніх змінних витрат.

Між МС, АТС і AVC складаються важливі співвідношення.

Між МС і AVC: якщо AVC вище МС, AVC убуває з кожною наступною одиницею виробленої продукції. Коли AVC менше MC, AVC зростає. Тому AVC=MC, коли AVC_min.

Для співвідношення АТС і МС характерні такі самі закономірності. АТС=МС коли ATC_min.

У т.K де МС_min, крива ТС має перегин, тобто вона з опуклої стає увігнутою. Після т.К при кожнім Q АТС зростає.

Криві АТС і AVC увігнуті.

Поняття AVC необхідно для оцінки ефективності господарювання фірми, визначення рівноваги і перспектив розвитку - розширення, скорочення виробництва, вихід з галузі.

Порівняння ATC з рівнем цін дає можливість визначити величину прибутку. Це дозволяє обрати правильну стратегію фірми в короткостроковому періоді.

2. Витрати в довготривалому періоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

На довгостроковому інтервалі усі витрати фірми змінні. Вона може перейти до більш прогресивних методів виробництва і заощаджувати на змінних витратах (праці). Крива середніх витрат у тривалому періоді (LAC) має таку ж U-образну форму, як і ATC, але причини їх однакової поведінки різні. У короткому періоді форма ATC залежить від дії закону спадної віддачі, а на форму LAC впливає зростаючий ефект масштабу і LAC убуває. Але в міру збільшення Q цей ефект зникає, а LAC збільшуються. Між кривими ATC і LAC існує тісний взаємозв'язок.