Фінансування соціальних функцій держави в нових соціально-економічних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна

Кафедра «Фінанси та банківська справа»

КУРСОВА РО Б О Т А

з предмету «Фінанси»

на тему : Фінансування соціальних функцій держави в нових соціально-економічних умовах

Студента 2 курсу заочної форми навчання «Фінанси та кредит»

шифр 12-Ф-208к

Чистякової Марини Олегівни

Керівник - доктор економічних наук, професор кафедри «Фінанси та банківська справа»,

Головкова Л.С.

Дніпропетровськ

2013 рік

Вступ

соціальна фінансування бюджет

Фінансування соціальної сфери будь-якої держави повинно бути ефективним та відповідати вимогам конституції щодо захисту прав населення. Адже лише стабільність і гарантії прав та свобод людини являються впевненою основою для економічного росту економіки будь-якої держави.

Саме тому актуальним є вирішення питання фінансування соціальних функцій держави в нових соціально-економічних умовах. Якщо держава використовує застарілі та неефективні форми фінансового контролю, то всі її дії втрачають сенс. Особливо тоді, коли на перше місце ставляться інтереси окремих олігархічних груп, при цьому не враховується перспектива економічного розвитку в цілому.

Мета даної роботи - пошук шляхів подолання проблем фінансування соціального сектору економіки в нових соціально-економічних умовах. Для цього проведено аналіз соціальної політики України на даному етапі.

Об'єктом дослідження являються відношення між державою та соціальним сектором в Україні.

Предметом дослідження є соціальні функції держави в соціальних складних економічних умовах.

Важливим питанням стало наповнення Державного бюджету України та раціональна фіскальна політика, як гарант розвитку економіки та як наслідок - достатнього фінансування соціального сектору.

Зараз в Україні існує нагальна необхідність створення державою привабливих умов для залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій у різні сфери економіки, насамперед у виробництво та послуги, що при оптимальних умовах дасть приріст робочих міст та, як наслідок, збільшення притоку податків у бюджет нашої країни.

Для повного розуміння джерел та форм розподілу соціальних видатків в Україні, слід спиратись на соціальні функції держави, що склались на протязі століть, на основі того, що лише політичні засоби можуть бути використані, як механізм справедливого розподілу благ.

Теоретичними та методологічними основами під час написання курсової роботи були нормативні документи, законодавчі акти, результати соціологічних досліджень в Україні, а також роботи економістів, соціологів.

Запропоновано новий підхід до вирішення проблем соціального забезпечення в Україні, що основується на дальноглядності розвитку економіки та розширеному відтворенні людського капіталу, що повинно бути взято за основу державної політики в цілому. Розкрито питання захисту соціальної сфери. Це пов'язано з тим, що економічна сфера посилює домінування над іншою частиною суспільства. В умовах постійного протистояння соціальної та фінансової сфери держава виступає єдиною інстанцією, здатною регулювати ці відносини. Соціальна політика держави визначає критерії розвитку для суспільства, тут головну роль відіграє соціальне відтворення населення, адже без його розвитку неможливе здорове функціонування економіки в цілому. Без людей немає і відносин.

1. Соціальна політика України на сучасному етапі

1.1 Принципи соціальної політики та її проблеми в Україні

Соціальна політика - це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулюючих дій, принципів та основ, направлених на забезпечення оптимального соціального рівня та рівня життя, соціального захисту малозабезпечених шарів суспільства, їх соціальної безпеки.

Іншими словами, соціальна політика - це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні. В умовах протиріччя між економічною та соціальною сферою держава виступає найвищою інстанцією, єдиним інструментом, здатним виконати функції інтеграції зусиль всіх суб'єктів управління.

Соціальна політика держави включає:

-регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

-вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

-розподіл і перерозподіл доходів населення;

-формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

-створення системи соціального захисту населення;

-забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

-захист навколишнього середовища тощо.

Соціальна політика має тісний зв'язок з соціальною економікою, що

визначає результати взаємодії економіки та суспільства. Соціальна економіка включає в себе такі галузі як освіта, охорона здоров'я, а також працевлаштування та соціальна допомога населенню.

У 1996 році, згідно Конституції України, наша держава проголосила себе соціальною державою, тобто такою, в якій створюються умови для досягнення високого матеріального положення громадян, впровадження діяльної системи соціального захисту для кожного члена суспільства, для вільного та всебічного розвитку, а також максимальних шансів для самореалізації, тим самим зберігаючи стабільність в суспільстві.

Таким чином, у ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави, тим більше, згідно до засад Конституції України.

Соціальне забезпечення - це програма пенсійний нагромаджень, програми страхування і програми перерозподілу національного доходу. Тобто, повертаючись до основної теми цієї роботи, слід звернути увагу на те, що національний дохід, як показник результатів суспільної праці за рік, повинен збільшуватись. Так, як національний дохід можна виразити як суму усіх доходів за рік, то його величина прямо пропорційно впливає на розмір податків, що надходять в бюджет країни. Фінансування соціальної сфери України збільшиться не за рахунок підвищення податків, а лише за рахунок стимулювання виробничої сфери економіки.

Так склалось історично, що регулюванням соціальних процесів займається саме держава. Вирішення проблем, пов'язаних з функціонуванням соціальної сфери є прерогативою держави, як у сталій, так і в трансформаційній економіці. Соціальна сфера - це підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, зокрема людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які її потребують і у визначених обсягах. Тапер розглянемо основні гарантії та нормативи, що встановлені Кабінетом Міністрів.

Соціально-економічні гарантії - це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів. Які ж існують нормативи?

Нормативи споживання - розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання і деяких послуг за визначений проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення - визначена кількість предметів довгострокового використання, що знаходиться в особистому споживанні населення, а також забезпечення визначеної території мережею установ освіти, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування і т.д..

Нормативи доходу - розмір особистого доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення.

Нормативи раціонального споживання - соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають: граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг у залежності від одержуваного доходу; показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування і зв'язку відносяться:

Норми забезпечення транспортом загального користування;

Показники якості транспортного обслуговування;

Норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

Державні соціальні нормативи в сфері охорони здоров'я включають:

Перелік і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;

Показники якості надання медичної допомоги;

Нормативи пільгового забезпечення деяких категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними засобами;

Нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров'я.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

Перелік і обсяг послуг, що надаються державними і комунальними установами дошкільної, середньої, професійно-технічної і вищої освіти;

Нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

Нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

Нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і т.д.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є ознакою цивілізованості країни. Всі гарантії та нормативи в нашій країні виконуються номінально, тобто не в повному обсязі. Наприклад, медицина, що повинна бути безкоштовною, вимагає великих витрат від населення, незважаючи на те, що з податків, які надходять до Держбюджету, держава зобов'язана утримувати медичні заклади, згідно з Конституцією.

Щодо освіти - це питання рівня міністерства, через те, що держава фактично не фінансує освітні заклади. Фінансування настільки мізерне, що не вистачає навіть на елементарні умови утримання споруд освітніх закладів у задовільному стані.

Далі розглянемо основні напрямки здійснення соціальних гарантій.

Держава зобов'язана гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:

Нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;

Помірні податки;

Невтручання в підприємницьку діяльність.

Тут обговорювати дане питання теж важко, через те, що більшість працівників разом з роботодавцями виводять заробітну плату «у тінь» через великі податки.

Таблиця №1

Порівняння податків України та інших країн світу

Р Рік	Сукупна податкова ставка в Україні (у відсотках від комерційних прибутків)	Місце України серед інших країн світу за рівнем сукупної податкової ставки
22007	60,3 %	142 місце серед 175 країн
22008	57,3 %	145 місце серед 178 країн
22009	58,4 %	147 місце серед 181 країни
22010	57,2 %	149 місце серед 183 країн
22011	55,5 %	149 місце серед 183 країн
22012	57,1 %	152 місце серед 183 країн

 Для порівняння: середня сукупна податкова ставка у світі складає 44,8 % від комерційних прибутків, середня кількість податкових платежів за рік - 28,5, а середня кількість часу для здійснення цих платежів - 277 годин на рік.

Висновок: з 2007 року по 2012 рік податкова система України пересунулася з другого на третє найгірше місце у світі. Кількість податкових платежів зросла до найбільшого у світі рівня. За величиною сукупної податкової ставки позиція України погіршилася зі 142 го до 152-го місця. Час на здійснення податкових платежів хоча і зменшився майже втричі, однак десятку найгірших країн світу за цим критерієм покинути не вдалося.

Продовжимо далі аналізувати гарантії нашої держави перед соціумом. Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, які воно не може цілком довірити кожному громадянинові самостійно:

Одержання загальної освіти;

Виховання дітей і підлітків;

Підготовка кадрів;

Організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури і т.д.

Загальний обсяг видатків на охорону здоров'я з бюджету України у 2013 році передбачено 42120,2 млн.грн., що на 2649,6 млн.грн. більше за 2012 рік.

Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих шарів населення, що не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:

Пенсія;

Різні види допомоги;

Стипендії;

Грошові виплати і їхня індексація;

Пільги по оподатковуванню.

Необґрунтоване збільшення коштів, що направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку лише розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати і не збільшує обсяг сукупного споживання.

Принципи соціальної політики в Україні, її прерогативи носять людяний характер, крім того, вони направлені на довгострокову перспективу розвитку держави, самовідтворення людського капіталу, розвиток економіки, стимулювання приросту національного доходу через підвищення рівня життя населення країни та ріст внутрішнього попиту на національний продукт.

Таким чином, в ідеалі, слідування цим принципам не повинно було призвести до таких сумних наслідків в економіці України, що ми спостерігаємо на протязі останніх 23 років.

Що ж стало причиною зниження рівня життя пересічного українця та такої диференціації в суспільстві?

Перш ніж відповідати на це питання, спробуймо проаналізувати соціально-економічний стан нашої держави.

1.2 Соціально-економічний стан України сьогодні

Для того, щоб описати становище українського населення та забезпеченість кожного члена суспільства, не можна не звернутись до історичних та економічних змін, що стались за роки незалежності. За точку відліку доцільно взяти 1991 рік, адже до цього моменту дійсно існувала держава, соціальна політика якої хоч і не була досконалою, але все ж таки захищала права людини.

Після розпаду СРСР у 1991 році, економіка України опинилась у глибокій кризі - занепад виробництва, інфляція, зниження рівня життя громадян. Причини економічної кризи були наступними: стара економічна система була зруйнована, а нова, ринкова - ще не створена. Розрив виробничих зв'язків з Росією та іншими країнами СНД, помилки при проведенні економічної політики, - все це призвело до жахливих наслідків.

За 1992 рік, в зв'язку з лібералізацією цін в Росії, газ в Україні подорожчав в 100 разів, а нафта - в 300 разів. Все це призвело до гіперінфляції: 2100,5% у 1992 році, та 1025,5% у 1993 р. Подібного масштабу інфляція не набула тоді в жодній країні світу.4 Так почалася криза в Україні.

За період економічної кризи значно зменшився рівень життя. Наприклад, за 1994 рік реальна заробітна платня складала лише 33% від рівня 1990 року. Також зникли грошові збереження громадян, що зберігалися в банку в радянських карбованцях. Тривалість життя знизилась на 4 роки в середньому. Посилився процес депопуляції - зменшується кількість населення внаслідок переважання кількості померлих над народженими. Кожна третя людина помирає не доживши до пенсійного віку.

Лише 13 млн. людей із 48 млн. створюють матеріальні блага. Саме тоді поглиблюється диференціація суспільства між багатими та значним шаром бідноти.

Процес реформування економіки ішов неефективно і занадто повільно, на той час, як технологічна відсталість та енергоємність виробництва робить українського виробника неконкурентоспроможнім.

У вересні 1998 року було проведено грошову реформу - замість купонів-карбованців була введена гривня. До цього, за роки правління Л.Кучми, процес реформації дещо прискорився, за 1997 рік інфляція склала лише 10%. Грошова ж реформа 1998 року дещо покращила фінансове становище держави, але без підйому виробництва була малоефективною.

Невеликі зміни за 1990-ті роки відбулись лише в аграрній сфері - в більшості колективних господарств роздали паї земель, які господар міг

передавати у спадщину та на продаж. З'явились 38 тис. фермерських господарств, також 4 млн. громадян отримали земельні ділянки для у власне користування. Але соціальні проблеми таким чином вирішити не вдається - кількість безробітних на кінець 2002 року складає 1 млн.120 тис. чоловік, а кожен третій житель села - непрацездатного віку.

За 2001 рік інфляція склала близько 6 %, однак приріст ВВП склав 9%, а вже у 2004 - 12%. 2003-2004 рік ознаменувались високою динамікою показників економіки, але поліпшення якості життя не сталось - ні з точки зору населення, ні з точки зору національного виробника. Газова «війна» з Росією показала важливість економії ресурсів. Одним із важливих є той факт, що зменшення питомої ваги використання газу у загальному об'ємі виробництва збільшить прибутки населення країни. Економія - те ж саме, що і прибуток.

Для короткого аналізу 2000-2010 років вважається доцільним взяти становище української сім'ї в цей період часу:

«Сім'я є складним соціальним інститутом. Вона торкається всіх сфер людської життєдіяльності та охоплює всі рівні соціальної практики: від особистісного до державного, від матеріального до духовного. Сім'я - це не тільки основа суспільства, але й складний соціальний організм, який постійно змінюється згідно з внутрішньою логікою свого розвитку. Разом з тим, сім'я є полем взаємодії всіх демографічних процесів і всі проблеми соціально-демографічного розвитку безпосередньо пов'язані з процесами утворення, функціонування, розвитку й трансформації сім'ї.» - Щорічна державна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище сімей та стан реалізації державної сімейної політики (за підсумками 2000-2009 років).

Таблиця №2

Структура загального доходу домогосподарств, що мешкають у

різних типах населених пунктів, у 1999 та 2009 роках, %

	1999	2009
	Велике місто	Мале місто	Село	Україна	Велике місто	Мале місто	Село	Україна
Оплата праці	50,7	37,0	16,7	35,1	59,5	48,4	34,9	50,0
Доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості	4,0	2,8	1,4	2,7	4,9	7,2	4,7	5,4
Доходи від власності	0,3	0,1	0,0	0,2	0,3	0,2	1,5	0,6
Доходи від продажу сільськогосподарської продукції	0,2	1,9	9,7	3,9	0,1	1,4	9,7	3,1
Вартість спожитої продукції, отриманої з ОПГ та від самозаготівель	5,3	21,6	45,4	23,7	0,6	4,1	12,9	4,9
Пенсії	18,0	15,0	12,2	15,2	21,5	26,0	25,4	23,7
Пільги та субсидії	5,7	6,0	3,0	4,9	1,4	1,3	0,8	1,2
Інші соціальні трансферти	1,5	1,7	1,5	1,5	3,2	3,2	3,6	3,3
Грошова допомога від родичів та інших осіб	4,0	3,3	1,7	3,0	5,8	5,1	4,0	5,1
Надходження від продажу нерухомості, особистого і домашнього майна	1,4	0,6	0,5	0,9	0,4	0,2	0,2	0,3
Інші надходження	8,9	10,0	7,9	8,9	2,3	2,9	2,3	2,4
Загальний доход	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0

Роль оплати праці у формуванні доходів домогосподарств посилилася у сільській місцевості - з 16,7 % до 34,9 %, тобто у 2 рази. Якщо у 1999 році для сільських мешканців головним джерелом доходів було особисте підсобне господарство, натуральні надходження від якого забезпечували майже половину їх доходів, то протягом 2000-х років їх частка скоротилася майже у 4 рази - до 12,9 %. У містах зміни у структурі доходів відбувалися з дещо меншою інтенсивністю, але також у напрямку її покращення та посилення значимості грошових доходів.

У домогосподарствах з дітьми протягом всього аналізованого періоду зберігається більш висока частка оплати праці у структурі загального доходу. Протягом 2000 - 2009 рр. зросла частка соціальних трансфертів (насамперед допомоги на дітей), особливо в багатодітних сім'ях, де вона складає 17,1 % проти 4,5 % у 1999 році.

Але ж і вартість забезпечення дітей всім необхідним зросла услід за призначенням підвищеної допомоги матерям новонароджених.

В домогосподарствах, які складаються лише з осіб пенсійного віку, основним джерелом доходу були пенсії, частка яких протягом 2000-2009 рр. зросла з 41,2 % до 70,5 %. Як і в решти домогосподарств, за цей час суттєво скоротилася частка надходжень від особистого підсобного господарства - у 4,4 рази, перетворившись з другого за важливістю джерела доходу в незначне за розміром. Також слід відзначити скорочення частки доходів у вигляді пільг та субсидій - з 8,0 % до 2,8 %.

Знову ж слід зазначити зростання вартості проживання за цей період. У той же час темпи падіння індексу реальної заробітної платні останніми роками десятиліття стали досить помітними, що зумовлено зростанням споживчих цін на товари та послуги та зростанням рівня податків і обов'язкових платежів. Найбільше зростання реальної заробітної плати припало на 2004 рік (23,8%). У 2009 році реальна заробітна плата скорочувалась значно швидше, ніж у 2000 році. Частково це було зумовлено впливом світової кризи 2008 року. Наприкінці 2009 року Україна посіла перше місце з кінця в рейтингу рівня середньомісячних зарплат у Європі.

Як і для всіх бідних суспільств, характерним стало збільшення витрат домогосподарств на харчування та зменшення витрат на інші товари порівняно з 2008 роком.

Таблиця 3

Динаміка структури сукупних витрат домогосподарств, Україна, 1999-2009 рр., %

	Витрати на харчування	Витрати на непродовольчі товари	Витрати на послуги	Інші витрати	Загалом
1999	65,2	12,0	16,5	6,3	100,0
2000	64,9	11,0	14,4	9,7	100,0
2001	62,6	11,6	16,7	9,1	100,0
2002	60,2	19,8	10,2	9,8	100,0
2003	59,9	20,1	10,5	9,5	100,0
2004	58,9	20,3	10,6	10,2	100,0
2005	58,1	19,9	10,2	11,8	100,0
2006	54,9	21,4	11,6	12,1	100,0
2007	53,2	22,0	12,2	12,6	100,0
2008	50,8	21,2	12,0	16,0	100,0
2009	51,8	20,0	12,8	15,4	100,0

Слід зауважити, що з 1999 року по 2009 соціально-економічне становище в державі дещо покращилось, але до рівня 1990 року нам ще далеко.

Валовий внутрішній продукт всіх галузей української економіки у 2009 році склав лише 63% від його об'єму у 1990 році, промислове виробництво - 80,4%, продукція сільського господарства - 57%. В будівництві виробництво скоротилось до 8,6%, на вантажному транспорті - до 24,3%, пасажирському транспорті - до 48,4% відносно до рівня 1990 року. ВВП став залежати від коньюктури світового ринку, особливо від цін на сталь, адже виробництво, або те, що від нього лишилось, було періорієнтовано на експорт.

За останні 15 років вітчизняна економіка потерпіла найбільших втрат саме під час світової фінансової кризи 2008-2009р.р., коли ціни на сталь знизились у три рази. Втрати склали 49,9 % ВВП. Така залежність від експорту для нашої країни просто згубна.

За таких економічних умов нам доводиться сьогодні вирішувати ряд важливих проблем, найголовнішою з яких стала проблема пенсійного забезпечення.

Криза пенсійного забезпечення - це не лише проблема України, це проблема усього світу. Джерелом світової економічної кризи деякі дослідники вважають бебібумерів.

Бебібумерами прийнято вважати громадян Європи, Північної Америки і Японії, які народилися в період з 1948 по1958 рік. Причина бебі-буму, в першу чергу, післявоєнне відновлення народжуваності.

Попередні покоління «дітей війни» (1936-46 років народження) нечисленне. Низька народжуваність і висока смертність чоловіків і жінок у дітородному віці - наслідки Другої світової війни. Спад народжуваності посилив той факт, що їхні батьки (1914-20 років народження), також були «дітьми війни», тільки Першої світової.

У 1965 році почався новий спад народжуваності. Він тривав до 1975 року, Це покоління можна умовно назвати «діти дітей війни». Відповідно, нинішнє «нове покоління» - «дітьми бебібумерів» (1978-88 року народження).

Між поколіннями виникло перше напруження у середині 50-х років минулого століття у Німеччині - держава зіткнулася з проблемою, що громадяни, які досягли пенсійного віку, не мали ні пенсійної історії, ні заощаджень. Усі їхні кошти були втрачені в результаті краху Третього рейху. Тоді й з'явилася ідея «договору поколінь», принцип якого заснований на тому, що нинішнє покоління утримує попереднє, а майбутнє буде годувати нинішнє і так далі.

Золотими часами «договору поколінь» стали 80-ті роки минулого сторіччя. Бебібумери досягли віку «розквіту сил». Їх було на порядок більше, ніж «дітей війни» (в деяких європейських країнах на одну дитину війни припадає три бебібумера). У пенсійну систему стали надходити необхідні кошти. Пенсіонери стали отримувати пристойні пенсії, і навіть усілякі доплати. Працюючі не сильно гнулися під вагою податків. До того ж, вони стали активними споживачами і дали поштовх зростанню виробництва і послуг.

Переконавшись в ефективності нової пенсійної системи, більшість європейських країн провели аналогічні пенсійні реформи. Але «діти дітей війни», своєї нечисленністю знищили пенсійну систему і обрушили споживчий ринок.

«Діти дітей війни» досягли споживчого віку до середини 90-их років. Демографічний провал трохи спав, але диспропорція збереглася. У середньому на двох бебібумерів припадає по одній «дитині дітей війни». Бебібумери старіли і скорочували свої витрати. Ставало все менше активних споживачів і донорів пенсійних фондів.

Але система встояла. Розвал СРСР і бурхливе зростання економіки Китаю та Індії провокували в цих регіонах споживчий бум. У американських і європейських товарів з'явилися нові споживачі.

Коли і це джерело екстенсивного збільшення кількості споживачів вичерпався, почалася криза 1998 року. Більше за всіх постраждала Японія.

Якщо екстенсивний розвиток неможливий, починається інтенсивний. Якщо людина не здатна заробити - їй потрібно дати кредит. Нових споживачів почали робити з «поганих позичальників». Для цього знизили загальні вимоги до позичальників, новостворені «токсичні активи» вивели з банківської звітності.

Споживання почало зростати в усьому світі. Збільшилися зарплати європейських працівників і відрахування до пенсійних фондів.

Здавалося, що рецепт знайдений і зростання буде нескінченним. Але в 2008 році перша хвиля бебіббумеров досягла пенсійного віку, а саме - жінки. І все - соціальна система почала давати збої, і одночасно лопнув фінансовий пузир.

Джерелом світової фінансової кризи є диспропорція між поколіннями. «Діти дітей війни» не можуть виконувати «договір поколінь» - їх просто мало. Соціальна система роздута до неймовірних розмірів, ресурсів для її підтримки немає. Але про це ніхто не говорить. Уряди країн, ігноруючи причини кризи, стали боротися з її наслідками. Вони знову намагаються штучно стимулювати споживання, за допомогою вливання колосальних коштів у банки та корпорації.

За допомогою націоналізації банків і цілих галузей промисловості, уряди не зможуть забезпечити зростання економіки, але зможуть запобігти її спаду.

Поки що ситуація залишається досить нестабільною. Новий виток кризи почнеться, коли пенсіонерами стануть перші чоловіки-бебібумери.

На думку Мочалова О.І., автора книги «Чиста держава», п'ять років з 2013 до 2018 року будуть найважчими. Це буде справжня Велика криза. Всі бебібумери досягнуть пенсійного віку. «Діти бебібумерів» ще не стануть активними споживачами і не зможуть пожвавити споживання. Сучасна пенсійна система буде фактично знищена.

Уряди будуть змушені поповнювати її за рахунок збільшення дефіциту бюджету.

Найменше постраждають країни, де погано розвинена, або взагалі відсутня соціальна і пенсійна система. Чим нижче середній рівень тривалості життя громадян країни, тим менше буде втрат від Великої кризи.

А для розвинених країн це буде кінцем ери соціально-відповідального бізнесу та соціально-орієнтованої економіки. Міф про можливість існування суспільства загального благоденства буде зруйнований.

В Україні до 2004 року рівень пенсійних витрат складав 9%, у 2005-2007роках - 14%, а вже у 2009 році цей показник сягнув більше 18% ВВП. Згадуючи вищесказане, ми знаємо, що у 2008-2009р.р. рівень ВВП скоротився на 49,9 %, при тому, що жодна стаття пенсійних витрат не була зменшена.

Як нам добре відомо, уряд України прийняв рішення по впровадженню пенсійної реформи, це рішення було непопулярним, але з огляду на економічну ситуацію кризи пенсійного забезпечення- необхідним.

Пенсійна реформа просувається повільно, що пов'язано з економічною та демографічною ситуацією в країні, у зв'язку з впливом певних факторів процес її реформування на даному етапі є неефективним.

Головним завданням уряду є розробка конкретних заходів щодо реалізації пенсійної реформи в Україні. За заявою Уряду України, головні завдання і цілі пенсійної реформи:

- підвищити рівень життя пенсіонерів;

- встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

- забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

- заохотити громадян до заощадження коштів під старість;

- створити більш ефективну та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Будь-які механізми функціонування пенсійної системи відрізняються лише способами отримання прав на користування товарами та послугами в майбутньому працюючим сьогодні поколінням. Тобто, неважливо звідки будуть нараховані пенсії нам в майбутньому. Вирішальним є не розмір активів або прав, а лише об'єм вироблених товарів та послуг після виходу конкретної особистості на пенсію.

Тобто, головним принципом збалансованості пенсійної системи є лише стабільне економічне зростання країни.

Серед актуальних соціально-економічних проблем нашої держави слід зауважити ще декілька.

Якщо у 2009-2010 роках стабілізація і навіть незначне зниження цін на деякі товари промислової групи сталися з причин скорочення програм споживчого кредитування, то у 2012 році причина вже інша. У населення просто стало менше грошей. Менше грошей - нижче попит - нижчі ціни.

Зрештою, це призводить до уповільнення ділової активності та зниження темпів економічного зростання, стагнації, а потім - і до падіння економіки.

Скоротиться економіка - знизяться надходження до держбюджету - скоротиться фінансування бюджетної сфери, у тому числі доходи бюджетників. Останнє викличе ще більше падіння попиту за багатьма товарними групами.

Тоді скоротяться доходи приватного сектора, зменшаться надходження до бюджету у вигляді податків і так далі по спіралі.

То ж ми прийшли до висновку, що гостро постає питання про джерела фінансування соціальної сфери в Україні сьогодні.

2. Джерела фінансування соціальної політики

2.1 Джерела надходжень до Державного бюджету України

Важливим показником здорової економіки є людський капітал, що характеризується рівнем інтелектуального розвитку, кваліфікацією, професійною майстерністю, що набуваються в процесі виховання, освіти, трудової діяльності, завдяки чому людський капітал сам себе відтворює, але лише за сприятливих умов.

Таким чином, неможливо переоцінити роль держави, а саме її рішень, що охоплюють інтереси держави, її громадян у сфері фінансів, що потребує розробки нової концепції контролю та розвитку ринкових механізмів і інструментів його здійснення, удосконалення його складових і зокрема мети, завдань, об'єктів, методів та форм контролю на рівні галузі, регіону та України в цілому.

У багатьох випадках, коли постає питання недофінансування державних зобов'язань соціального забезпечення, розміри яких не відповідають реальним фінансовим можливостям держави, йдуть розмови про необхідність згортання (або скорочення) деяких соціальних програм. Але такі рішення стануть згубними для нашої держави, адже соціальна сфера настільки слабо фінансується, що стрімко падає рівень народжуваності та рівень тривалості життя. Здоров'я нації знаходиться під загрозою, так само, як і відтворення людського капіталу.

Одним із найважливіших завдань є аналіз джерел фінансування соціальної сфери і розробка рекомендацій щодо їх поповнення. Але це ніщо, порівняно з реальними діями та дотриманням уряду розроблених раніше програм розвитку соціальної сфери.

Соціальний сектор економіки включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров'я, освіта й навчання. Наша задача уважно дослідити джерела фінансування соціального сектора та знайти перспективні рішення щодо питань альтернативних дій, тобто без ризику для інших секторів фінансування.

Складові соціального сектору економіки України: освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, туризм, фізична культура і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Їхня діяльність значною мірою залежить від організації фінансового забезпечення. За формами власності джерела фінансування поділяють на бюджетні та позабюджетні.

Інструментами формування цих джерел фінансування соціальних проектів і програм є податки соціально - економічного характеру, які стягуються в основному з населення, і державно - економічного характеру - основними платниками яких є усі інші сфери господарської діяльності, а також благодійні внески та ін.

Джерела фінансування проектів і програм соціальної політики України поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні джерела фінансування визначаються бюджетною системою України та позабюджетними коштами. До позабюджетних джерел (коштів) можна віднести: державні і недержавні соціальні фонди, соціальні фонди органів місцевого самоврядування, різноманітні територіальні та муніципальні позики, фінансові ресурси підприємств, організацій і установ, які опосередковано підтримують соціальні проекти і програми. Зовнішні джерела фінансування можуть формуватися за рахунок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, державних і недержавних), кредитів; позик міжнародних фінансових організацій; гуманітарної допомоги з-за кордону. Таким чином, головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства є державний бюджет.

 Витрати на соціальну сферу становлять в Україні близько 18 % ВВП, однак основна вага соціальних витрат лежить сьогодні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансується приблизно 80 % усієї соціальної сфери. Фінансування галузей соціальної сфери здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів, а також за рахунок недержавних джерел.6

Згідно п. 23 ч. 1 ст. 2 Бюджетної класифікації України, доходи бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, виконання яких передбачено законодавством України (в тому числі трансферти , подарунки, гранти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ).

Класифікація доходів бюджету - це єдине систематизоване групування доходів бюджету відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Згідно з розділом I бюджетної класифікації «Класифікація доходів бюджету» у податкових надходжень віднесені:

1. Податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств);

2. Податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів);

3. Збори за спеціальне використання природних ресурсів (збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, збір за спеціальне використання водних ресурсів; платежі за користування надрами, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, плата за землю; плата за використання інших природних ресурсів);

4. Внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість; акцизний збір з вироблених в Україні товарів; акцизний збір з ввезених на територію України товарів; податки на окремі категорії послуг, плата за ліцензії на окремі види господарської діяльності, плата за торговий патент )

5. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне і вивізне мито, кошти, отримані за вчинення консульських дій, інші надходження);

6. Інші податки (місцеві податки і збори, плата за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон податки, не віднесені до інших категорій; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства).

До неподаткових надходжень належать:

1. Доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від перевищення валових доходів над витратами Національного банку України; надходження від грошово-речових лотерей; надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів; дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств ; рентна плата, інші надходження; надходження коштів, отриманих від продажу акцій відкритих акціонерних товариств за компенсаційні сертифікати; надходження коштів від відшкодування збитків сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва);

2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей у школах-інтернатах, плата за утримання вихованців шкіл, профтехучилищ соціальної реабілітації, плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ, плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; державне мито, митні збори; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України);

3. Надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, стягнені з осіб, винних за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; перерахування підприємцями частини вартості виробленої нестандартної продукції за дозволом на тимчасове невиконання вимог відповідних стандартів; адміністративні штрафи та інші санкції; надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки);

4. Інші неподаткові надходження (грошових сум різниці в ціні на природний газ; відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати праці; пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов'язань, доходи від операцій з кредитування та надання гарантій; власні надходження бюджетних установ, плата за послуги, що надаються бюджетними установами, інші джерела власних надходжень бюджетних установ, додаткові збори на оплату пенсій);

Доходи від операцій з капіталом складаються шляхом акумуляції:

1. Надходження від продажу основного капіталу (кошти від реалізації безхозного майна, скарбів і т. п.; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; надходження від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, що знаходиться у комунальній власності);

2.Надходження від реалізації державних запасів товарів (матеріальних цінностей державного резерву та розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву)

3. Надходжень від продажу землі і нематеріальних активів;

4. Податок на фінансові операції та операції з капіталом.

Трансферти визначаються Кодексом як кошти, отримані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Треба враховувати, що трансферти в Україні існують у двох формах: дотація вирівнювання та субвенції (стаття 2 Кодексу). Дотація вирівнювання представляється як міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує, тоді як субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Принципова різниця між дотаціями та субвенціями полягає в меті використання: в дотації цього немає, при наданні субвенції чітко визначені цілі використання наданих коштів. Тому, навряд чи можна характеризувати субвенцію, як кошти, виділені на безповоротній основі (стаття 9 Кодексу), вони повертаються у разі нецільового використання.

До складу офіційних трансфертів бюджетної класифікації віднесені:

1. Офіційні трансферти від органів державного управління (кошти, що надходять з інших бюджетів; дотації; субвенції);

2. Кошти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій (надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту в миротворчих операціях; гранти; дари);

в) з іншої частини бюджету (із загального фонду бюджету до бюджету розвитку).

Дослідження проблем формування доходної частини Державного бюджету України та місцевих бюджетів викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень доходів населення.

2.2 Проблеми наповнення бюджету

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макроекономічними показниками економічного й соціального розвитку України на відповідний рік. По матеріалам видавництва Інтерфакс - Україна за підсумками минулого 2012 року ВВП України виріс тільки на 0,2 %, а не на 3,9 %, як прогнозував уряд, через що держбюджет не отримав близько 7,5 % запланованих доходів, а дефіцит бюджету досяг 53,4 млрд. грн. ($ 6,7 млрд.), або 3,8 % ВВП, вдвічі перевищивши спочатку заплановану на рік суму і дефіцит в 2011 році.

Згідно із Законом України № 5515-VI "Про державний бюджет України на 2013 рік» граничний обсяг дефіциту закладено на рівні 50 млрд. 432 млн. грн.

У січні - лютому 2013 року дефіцит державного бюджету України склав 2,334 млрд. грн., тоді як за аналогічний період минулого 2012 року профіцит держбюджету становив 4,698 млрд. грн.

Таким чином порівнявши дані про виконання надходжень до бюджету за січень - лютий 2012-2013 років видно що, дефіцит бюджету на 2013 рік передбачено приблизно на рівні фактичних надходжень 2012 року, але фактичне його виконання у 2013 році суттєво відрізняється від показника 2012 року, що становить під загрозу виконання бюджету і в поточному році.

У нинішньому році країну чекають пікові виплати за зовнішнім боргом на суму близько $ 9 млрд., у тому числі близько $ 6 млрд. країна повинна МВФ, що є досить суттєвим навантаженням на бюджет країни.

В даний час існування державного боргу є об'єктивно зумовленим явищем для країн з ринковою економікою. У період трансформації економіки питання державного боргу є актуальним і для України. Кожна держава, бажаючи якомога ефективніше використовувати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення, а невміння використовувати залучені фінансові ресурси - зростання державного боргу. Для України ця проблема є на сьогодні найбільш істотною і гострою. Дефіцит державного бюджету, а також неефективне використання залучених державою позик призвели до значного зростання державного боргу України.

Проблема боргу важлива не тільки для держави в цілому, а й для простих громадян, тому що поки держава не виплатить державний борг, вона не зможе вкладати більше грошей в соціальну сферу: в освіту, в охорону здоров'я, у збільшення оплати соціальних потреб і т.д. Таким чином, проблема державного боргу для будь-якої країни має досить вагоме значення, і Україна - не виняток.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування його урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу являються доходи бюджету, зокрема податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.

У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. Державний борг підрозділяється на капітальний і поточний. Капітальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, які повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями.

Поточний державний борг становить витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких настав.

До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також отримані ним кредити. До складу боргових зобов'язань Уряду України входять також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього СРСР, прийнята на себе Україною.

Державний борг викликаний використанням державних позик в якості однієї з форм залучення грошових ресурсів для розширення відтворення і задоволення суспільних потреб. Причиною виникнення і наростання державного боргу є постійний дефіцит державного бюджету.

Виходячи зі даних згідно «Статистичної оцінки державного боргу України за 2004-2009 роки» можна зробити висновок про те, що, починаючи з 2008 року дефіцит державного бюджету України різко збільшився - це визвало впливом на українську економіку наслідків світової економічної кризи, у зв'язку з чим наша держава брало багато кредитів у міжнародних фінансових організацій; проте за підсумками 2011 року обсяг дефіциту державного бюджету набув тенденції до зниження, через те, що в 2011 році Уряд України не користувалося послугами міжнародних валютних організацій з надання кредитів, а належало тільки на свої власні кошти при здійсненні діяльності з управління державою.

Наявність державного боргу не є винятком в економіці, швидше правилом: економічно розвинені країни мають значний обсяг державного боргу. У розвинених країнах державний борг і викликаний ним дефіцит бюджету являють собою вбудовані в економічний цикл чинники стабілізації економіки та її розвитку. У зв'язку з вищевикладеним неможливо сказати однозначно, що поява державного боргу пов'язано виключно з погіршенням економічної ситуації в країні. Більше того, грамотно розпорядившись можливістю залучення позикових коштів (і як наслідок, збільшивши державний борг), можливо не тільки поліпшити економічну ситуацію в країні і вирішити соціальні проблеми, а й просто використовувати його як джерело фінансування відповідно до принципів грамотного фінансового менеджменту з великою користю для своєї держави.

За видами також розрізняють зовнішній державний борг і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг - це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами з приводу повернення позичених коштів (основна сума боргу) і відсотків по них.

Наявність зовнішнього боргу у країни є нормальною світовою практикою. Однак існують межі, за якими збільшення державного зовнішнього боргу стає небезпечним. Масштабне залучення позик може привести країну до залежності від кредиторів. Для відносної характеристики величини державного боргу у світовій практиці використовуються спеціальні показники - відносні параметри зовнішнього боргу. Вони включають відношення боргових платежів (з погашення та обслуговування боргу) до

експорту товарів і послуг.

По суті, наявність зовнішнього боргу передбачає передачу частини створеного продукту за межі країни. Зростання зовнішнього боргу знижує міжнародний авторитет країни і підриває довіру населення до політики її уряду.

Основними кредиторами зовнішнього боргу, як правило, є:

інші держави;

міжнародні фінансові організації (Міжнародний валютний фонд (МВФ);

міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

приватні фонди - нерезиденти.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави власникам державних цінних паперів (ДЦП) та іншим кредиторам, виражена в національній валюті. Він гарантується всім майном, яке перебуває у загальнодержавній власності; складається із заборгованості минулих років та заборгованості, яка виникає за поточними борговими зобов'язаннями Уряду України.

Внутрішній державний борг розглядається як «позику нації самій собі» і не впливає на загальні розміри сукупного багатства нації. Певні негативні наслідки по його управлінню перекриваються позитивними ефектами від мобілізації додаткових фінансових ресурсів в інвестиції або розвиток економіки країни. Однак присутній і ряд негативних наслідків наявності внутрішнього державного боргу:

погашення заборгованості проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто за рахунок платників податків: таким чином, відбувається перетік доходів до власників державних цінних паперів, як правило, заможним верствам суспільства;

для зменшення боргу держава може збільшувати податки, що може призвести до макроекономічних наслідків, таких як зменшення інвестицій;

діє ефект «витіснення інвестицій» приватних підприємців, тобто вихід держави на позиковий ринок посилює конкуренцію на грошовому ринку, що в свою чергу призводить до збільшення процентних ставок на грошовий капітал, а це позбавляє приватний сектор деякої частини інвестицій і відповідно «гальмує» економічний розвиток країни.

Основними кредиторами внутрішнього боргу, як правило, є населення, корпорації, банки та інші фінансові і кредитні установи.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати відсотків по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Виплата відсотків за позиками представляє основну частину витрат на обслуговування державного боргу.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і терміни погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Погашення та обслуговування поточних боргових зобов'язань України буде здійснювати до 2040 року включно. Так, наприклад, борг за облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) потрібно буде погашати до 2019 р.; боргові зобов'язання перед Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) до 2026 р., Європейським інвестиційним банком до 2031 Р., Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР) до 2040 Р., Міжнародним валютним фондом (МВФ) до 2016 р., Японським банком міжнародного співробітництва до 2036(згідно офіційних даних сайту Міністерства фінансів України.

Ми прийшли до того, що в таких складних соціально-економічних умовах, що склались на сьогодні в Україні та світі, існує жорстка необхідність пошуку шляхів фінансування соціального сектору економіки.

3.Шляхи подолання проблем фінансування соціального сектору економіки в нових соціально-економічних умовах