Ринок цінних паперів і використання їх у сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДПУ

імені Григорія Сковороди»

ФІНАНСОВО-ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра економіки підприємства та економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

Ринок цінних паперів і використання їх у сучасних умовах

Виконала студентка ІI курсу групи ФК-23

Миненко Юлія Анатоліївна

Науковий керівник - старший викладач ,

Горбатенко Олена Анатоліївна

Переяслав-Хмельницький - 2013г.



ВСТУП

В Україні фондовий ринок формально існує вже понад 16 років, з часу прийняття Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». Але процес інституційного становлення, набуття необхідних якісних параметрів ринку ще далеко не завершений та потребує вивчення за для розуміння шляхів подальшого розвитку.

Проблеми ринку цінних паперів і його розвитку в умовах ринкової економіки - дуже актуальна тема на сьогоднішній день. Це пояснюється як історією, так і нинішнім положенням країни в цілому.

З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральним депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій території України. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній. Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростає загальний обсяг їх емісії.

В той же час подальший розвиток національного ринку цінних паперів стримується рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів.

Основною трудністю ринку цінних паперів є його бездіяльність в перебігу довгого періоду, а зараз у зв'язку із становленням економіки нашої країни можна знайти багато проблем, негативних сторін ринку.

Але з іншого боку, ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників -- інвесторів, емітентів, посередників -- він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни. На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерiї для оцiнки ефективностіi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для “захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв. В даний час у розвинутих країнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансової сфери. Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцiї ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. На вiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим iнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями. Отже, з усією очевидністю видно, що дана область ринкових відносин є дуже важливою, складною та актуальною на сьогоднішній день. Метою роботи є визначення стану і розвитку фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин, шляхи покращення його дії. Предметом дослідження є суть, особливості ринку цінних паперів та проблеми їх становлення в Україні.

Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.

Завдання даної курсової роботи :

- визначити теоретичні аспекти ринку цінних паперів

- аналіз сучасного стану цінних паперів в Україні

- визначити шляхи модернізації ринку цінних паперів України.

Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1.1. Історичні передумови та сутність цінних паперів, їх характеристика

Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства - англійські та голландські компанії для торгівлі з Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ - ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.

Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа з'явилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році з'явилась предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.

В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з'явилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу та формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина[28].

Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам[14].

Цiннi папери можуть бути iменними або на пред'явника. Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред'явника обертаються вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф'ючерси.

Цінні папери з фіксованим прибутком це боргові зобов'язання, у яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:

· державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

· комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);

· комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов'язання товариств);

· промислова облігація ( боргові зобов'язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу.

Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєї дiяльностi.

Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства[ 22 ].

Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, так i непрогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:

1. Номiнальна вартiсть. Всi акцiї акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацiї. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов'язана з реальною вартicтю.

2. Балансова вартicть. Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

3. Курсова ( ринкова ) вартicть. Вона зумовлюється попитом i пропозицiєю на ринку цiнних паперiв.

Акцiї можуть бути iменними та на пред'явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.

Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данi про час придбання кожної такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.

Щодо акцiй на пред'явника, то в книзi реєструється тiльки їхня загальна кiлькicть. В окремих країнах Заходу акцiї на пред'явника складають до 90 % усiх акцiй.

Безплатнi акцiї випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають їхнiм власникам майнове право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у вiдшкодуваннi своєї долi капiталу при ліквідації акцiонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.

Iснують такi види привiлейованих акцiй:

кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд

некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату

з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi

конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих

акцiї з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв

вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

Простi акцiї - це акцiї, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.

Акцii “ з голубими корiнцями “- випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та iншi ), якi утримують лiдерство у своїх галузях, а головне, протягом всiєї своєi iсторiї стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.

Прибутковими акцiями називають акцiї компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацiї, водо-, газо-, електропостачання.

Акцiї зростання - це акцiї корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.

Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцiї корпорацiй базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперової.

Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах ( наприклад, Ванкуверська в Канадi ).

Друге мiсце як об'єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов'язанням з фiксованим процентом, за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси[26]. Облiгацiї пiдприємств мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повної оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством.

Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля її погашення. Прибуток з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.

Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

виходячи iз ступеня безпеки:

гарантованi ( безпечнi ) облiгацiї ; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв

незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.

виходячи з умов погашення ( викупу ):

серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали;

ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату.

виходячи iз можливостi дострокового викупу:

облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;

компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку;

конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

виходячи iз механiзму виплати процентної ставки:

iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.

облiгацiї на пред'явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсягу. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якійсь із фондових бірж.

Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов'язання. Це вид цiнних паперiв на пред'явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу[24].

Випускаються такi види казначейських зобов'язань:

· довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв

· середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв

· короткостроковi - до одного року

Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв України. Рiшення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Мiнiстерством фiнансiв України. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов'язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту й вiдсоткiв[13].

Ощаднi сертифiкати видаються:

· строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )

· до запитання

· iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

· на пред'явника

Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять у їхнє розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних сертифiкатiв виплачується за пред'явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.

Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов'язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.

Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

· вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

· явка для засвідчення підпису не потрібна;

· при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;

· утримання векселя точно встановлено законом;

· вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини.

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу.

Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину активiв цiєї корпорацiї у випадку її лiквiдацiї. Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

Ф'ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за обумовленою цiною[26].

Iснує кiлька позицiй, за якими ф'ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

1. Укладання ф'ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу.

2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф'ючерсного контракту є обов'язковими.

3. Ризик по ф'ючерсному контракту бiльш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф'ючерсні угоди - інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф'ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.

Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

· «американський», який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.

· «європейський», котрий реалiзовується на певну дату.

Мета опційної торгівлі - уникнути ризику, пов'язоного з торгівлею ф'ючерсними контрактами. Опційна угода - це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов'язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф'ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному ф'ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію ( опціон ), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону - це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов'язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону, такі

Визначення опціону	Опціон покупця	Опціон продавця	Внутрішня ціна
Бути при грошах (виграти)	Ціна контракту вище від ціни угоди на опціон	Ціна контракту нижче від ціни угоди на опціон	Створюється
Залишитися при своїх грошах (не виграти)	Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон	Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон	Відсутня
Залишитися без грошей (втратити)	Ціна контракту нижче від ціни угоди на опціон	Ціна контракту вище від ціни угоди на опціон	Відсутня

Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду[ 4]. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку її зростання порiвняно з обумовленою у варрантi.

Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

1.2. Види і функції ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських кредитів), на якому здійснюється купівля - продаж цінних паперів. Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції).

Завдання ринку цінних паперів - забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

· цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається й купується);

· учасників (суб'єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);

· процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вище сказаного, можна сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано їх визначення. «Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам»[5].

Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Рiзноманiтнiсть функцій, які виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринків. У сучасних дослідженнях фондового ринку прийнято відокремлювати чотири його основні функції : інформаційну, регуляційну, правостановчу і контрольну.

Найважливішою функцією фондового ринку є інформаційна, завдяки якій усі учасники фондового ринку, і в першу чергу інвестори отримують конкретну інформацію про економічну кон'юнктуру, у цілому про ринок, і про окремі сектори та інструменти, і відповідно, мають можливість приймати рішення про розміщення капіталу.

Інформаційна функція має такі форми:

1. Збір і систематизація відомостей про об'єкт інвестування.

2. Аналіз стану ринку цінних паперів.

3. Вивчення статистики правовідносин, конфліктів.

4. Систематизація несподіваних або неузгоджених дій.

Згідно з правовстановчою функцією підприємство, яке є господарюючим суб'єктом у формі акціонерного товариства, може розповсюджувати на ринку свої акції та облігації. При випуску акцій акціонерне товариство або його засновники залучають додаткових власників як інвесторів і співвласників певного акціонерного товариства.

Це залучення відбувається шляхом продажу кожному новому акціонеру визначеної кількості часток або акцій, кожна з яких засвідчує право на власність частки майна акціонерного товариства. Кожний власник цінних паперів, наприклад акцій, вклавши свої грошові кошти у виробництво шляхом купівлі акцій певного товариства, може повернути кошти тільки шляхом продажу цінних паперів іншому інвестору. При цьому продаж цінних паперів одним власником іншому не порушує виробничі процеси й господарську діяльність підприємства, адже при цьому гроші не вилучаються з підприємства, а на умовах купівлі продажу передаються одним інвестором іншому.

Можна визначити такі форми правовстановчої функції:

1. Прийняття рішення про випуск, викуп, анулюванню цінних паперів.

2. Прийняття згоди на здійснення угоди купівлі-продажу цінних паперів.

3. Видача дозволу на проведення операції з цінними паперами або заборона операції.

4. Розробка нормативно-правових актів для фондового ринку.

5. Подання судових позовів та винесення судових рішень.

Регулююча функція пов'язана з етапом конкретної реалізації управлінського рішення і сприяє його оптимальному виконанню в таких формах:

-- корекція процесу розміщення (випуску) цінних паперів;

-- установлення тарифів, внутрішнього порядку функціонування учасника угоди;

-- зміна вже сформованих умов угоди;

-- складання актів контрольно-ревізійної роботи, накладання санкцій.

Контрольна функція завершує цикл обігу цінних паперів, підсумовує операції з ними в таких формах:

1. Облік результатів підписки на цінні папери (викуп або анулювання).

2. Розрахунок ефективності надання професійних послуг .

3. Проведення аналізу фінансового результату операцій з цінними паперами[25].

Принципи фондового ринку (від лат. Principium -- «початок, основа») основне, початкове положення для вибору способу поведінки на ринку, переконання відносно правил поведінки й розвитку ситуацій з цінними паперами, головна особливість побудови стратегії обігу цінних паперів. Принципи сучасного фондового ринку враховують особливості економічних трансформацій господарських комплексів, існуючих вимог щодо обслуговування інвестиційно-фінансових утворень ринку[7].

1.3. Загальний контроль ринку цінних паперів

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи.

Основними завданнями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є: формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування; захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; сприяння розвитку ринку цінних паперів; узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань:

- встановлює за погодженням з Національним банком України додаткові вимоги щодо випуску цінних паперів комерційними банками;

- видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

- встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

- встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України тощо [17 ].

Загальний контроль ринку цінних паперів у межах своєї компетенції здійснюють також і інші органи, що в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» чомусь не зазначені. До цих органів належать: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Фонд державного майна України, Міністерство фінансів України, Державна податкова служба України та інші органи.

Наступним, не менш важливим Законом, що регулює порядок діяльності органів управління ринком цінних паперів є Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Однак, зазначений Закон більш стосується обігу цінних паперів ніж діяльності органів управління, проте, органи управління ринком цінних паперів контролюють виконання закріплених вимог. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» наводить визначення цінних паперів, їх види, визначає поняття фондового ринку та його учасників, визначається порядок проведення емісії цінних паперів у разі відкритого (публічного) та закритого (приватного) їх розміщення тощо [20].

Наступним джерелом нормативно-правового регулювання організації та діяльності органів управління ринку цінних паперів є Укази Президента України. Основними Указами з цих питань є Указ Президента № 1063 від 23.11.2011 року «Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку», яким затверджено Положення «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку», Указ Президента № 160 від 02.03.1996 року «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність», що затверджує Положення «Про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність».

Так, Положення «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку», що затверджено Указом Президента № 1063 від 23.11.2011 року «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку» визначено основні завдання, функції, права Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку,порядок її створення та призначення Голови, його правовий статус. Також, визначається порядок організаційного,експертно-аналітичного,правового,інформаційного, матеріально-технічного та інших видів забезпечення.

Положення «Про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність», що затверджено Указ Президента № 160 від 02.03.1996 року «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність» визначає поняття обігу іменних цінних паперів, визначений порядок створення та ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Також, визначений порядок здійснення депозитарної діяльності під якою розуміється надання послуг щодо зберігання цінних паперів(сертифікатів цінних паперів) та/або обліку прав власності на цінні папери.

Одним з найважливіших документів є Постанова КМУ № 456 від 14.05.2012 року «Деякі питання використання бланків цінних паперів, документів суворої звітності, господарська діяльність з виготовлення яких підлягає ліцензуванню», яка затверджує номенклатуру бланків цінних паперів і документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну.

Суттєвим підзаконним нормативно-правовим актом є Інструкція «Про охорону Службою інкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, Державної служби охорони при МВС України грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться уповноваженими на те особами підприємств, установ та організацій усіх форм власності», що затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 643 від 23.09.1997 року. Зазначена інструкція визначає порядок охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться уповноваженими на те особами підприємств, установ та організацій усіх форм власності, на підставі укладених договорів між Державною службою охорони при МВС України та власниками. Вимоги Інструкції поширюються на підприємства, установи та організації усіх форм власності,розташовані на території України [15].

Ще одним з нормативно-правових актів, які досліджуються, є Положення про порядок навчання та атестації фахівців на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів, що затверджено Наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 119 від 24.09.1996 року. Вказане положення визначає порядок навчання та атестації фахівців на право здійснення ними професійної діяльності з питань ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Атестація фахівців проводиться з метою забезпечення сумлінного і професійного виконання ними своїх обов'язків перед учасниками ринку цінних паперів.

фондовий ринок глобальний цінний



РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ ТА АНАЛІЗ ЙОГО СУЧАСНОГО СТАНУ

2.1 Етапи формування фондового ринку в Україні

Спробуємо розглянути умови виникнення фондового ринку в Україні. На мій погляд, його формування відбувалося в кілька етапів.

Перший етап -- це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів -- ваучерів. Ціна первинного ринку -- 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат -- виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдо біржі -- центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової приватизації контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1. активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2. бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3. поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

4. концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

5. розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6. вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можна констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань -- як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності -- як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності -- незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Кількість суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у 1999р. наведена у додатку № 4. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких основний -- це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку[8].



2.2. Сучасний стан ринку цінних паперів та його аналіз

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) -- частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Динаміка показників економічного розвитку України протягом останніх років, зокрема і ринку цінних паперів, свідчить про закріплення позитивних тенденцій. Серед головних позитивних змін, які були характерні для фондового ринку в цей період та сформували надійну основу для подальшого зміцнення ринку цінних паперів, а також сприяли відновленню її інвестиційної функції, - збільшення обсягу торгів, зростання співвідношення капіталізації до ВВП, залучення інвестицій та ін.

В останні роки продовжилась тенденція збільшення обсягу торгів на ринку цінних паперів. Так, цей показник у 2012 році становив 2 530,87 млрд грн, що більше обсягу виконаних договорів у 2011 році на 359,77 млрд грн. У той же час, темпи зростання фондового ринку були випереджаючими порівняно з ВВП: обсяг торгів на ринку цінних паперів перевищив показник ВВП країни майже у два рази. Це свідчить про розвиток економіки держави в цілому та розвиток фондового ринку зокрема, а також швидкі темпи цього поступу.

Важливим показником розвитку фондового ринку та фінансової системи країни взагалі є співвідношення частка капіталізації лістингових компаній до ВВП країни. Якщо простежити динаміку даної цифри в Україні починаючи з 2008 року, коли вона складала 9,0%, то варто зазначити, що зріс показник до 13,7 %. Станом на кінець 2012 року він становив 19,66 %. В 2012 році рівень капіталізації помірно зростав, що, насамперед, пов'язано із збільшенням кількості цінних паперів емітентів, які пройшли процедуру лістингу.

Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів, є забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з іншими джерелами, капіталу. Залучення інвестицій у цінні папери відбувається шляхом придбання цінних паперів в процесі їх емісії. Акції та облігації є найефективнішим джерелом отримання додаткових фінансових ресурсів для фінансування поточної господарської діяльності, довгострокових проектів підприємств і держави.

Такий показник, як обсяг залучених інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку за результатами 2012 року склав 67,23 млрд грн. Можна відмітити стабільність цього показника протягом останніх років.

Що ж стосується певних показників діяльності біржового ринку, то за результатами торгів на організаторах торгівлі, обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами становив у 2012 році 263,67 млрд грн, що більше на 11,99 % у порівнянні з 2011 роком.

Протягом останніх трьох років загальна кількість випусків акцій, які перебувають в обігу на фондових біржах, також збільшується. На кінець 2012 року до біржових списків організаторів торгівлі включено 1 731 акцію, що більше майже на 40 % у порівнянні з показником на кінець 2011 року. Якщо говорити про ринок облігацій, то у 2012 році було зареєстровано 332 випуски облігацій підприємств на суму 51,39 млрд грн. У порівнянні з 2011 роком обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств збільшився на 15,48 млрд грн або на 43,11 %[3].

Інформаційна довідка щодо розвитку фондового ринку України протягом січня - жовтня 2013 року.

Реєстрація випуску цінних паперів.

Показник обсягу залучених інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку протягом січня - жовтня становив 94,48 млрд грн. Порівняно з аналогічним періодом 2012 року обсяг залучених інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку збільшився на 23,64 млрд грн.

Протягом січня - жовтня 2013 року Комісією зареєстровано 169 випусків акцій на суму 35,86 млрд грн . Порівняно з аналогічним періодом 2012 року обсяг зареєстрованих випусків акцій збільшився на 21,98 млрд грн.

Значні за обсягом випуски акції, які суттєво вплинули на загальну структуру зареєстрованих випусків акцій протягом зазначеного періоду, зареєстровано наступними банківськими установами, з метою збільшення статутного капіталу, зокрема: ПАТ АКБ «Імексбанк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Банк Руский стандарт», ПАТ «МетаБанк», ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», ПАТ «Банк «Портал», ПАТ «БМ Банк», ПАТ АБ «Український бізнес банк», ПАТ АКБ «Конкорд», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», ПАТ «Банк «Юнісон», ПАТ КБ «ПриватБанк», ПАТ АКБ «РЕАЛ Банк», ПАТ АКБ «Форум», ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» та ПАТ «Міський комерційний банк».

Комісією зареєстровано 205 випусків облігацій підприємств на суму 28,41 млрд грн. Порівняно з аналогічним періодом 2012 року обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств збільшився на 3,29 млрд грн (таблиця 1).