Заощадження домогосподарств в Україні та їх мотивація

Размещено на http://www.allbest.ru/

63

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни «Фінанси»

на тему

Заощадження домогосподарств в Україні та їх мотивація

ВСТУП

Заощадження домогосподарств - це джерело капіталу, тобто ключового фактора виробництва, який визначає перспективи розвитку національного господарства в цілому. В свою чергу, досягнення та підтримання стабільних темпів економічного зростання є пріоритетним завданням економічної політики уряду будь-якої країни світу. Домогосподарства забезпечують економіку країни вільними грошовими ресурсами за рахунок своїх заощаджень, вони ж створюють основний попит на різноманітну продукцію, яка виробляється суб'єктами господарювання і самі беруть участь у задоволенні цього попиту. Поступовий розвиток національної економіки можливий тільки завдяки формуванню і раціональному використанню національних заощаджень та дієвого механізму трансформації їх в інвестиції. Дослідженню заощаджень приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема Дж. Гелбрейт, П. Грегорі, Р. Стюарт, М. Мендоза і В. Наполі, П. Семюелсон і В. Нордгауз, К. Маркс, А. Маршалл, А. Сміт, М.Д. Алексєєнко, С.М. Панчишин, М.І. Савлук, Б.Є. Кваснюк, О.З. Ватаманюк, Т.С. Смовженко та ін. Вони розглядали проблеми та чинники, які впливають на обсяг заощаджень та стимулювання заощаджень. Однак, теоретичні та практичні аспекти проблеми заощаджень потребують детальніших досліджень.

Метою роботи є дослідження та аналіз заощаджень українських домогосподарств, які формуються у сучасному інституціональному середовищі, їх мотивації, а також шляхів їх реформування та покращення мотивації до заощаджень.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

– визначити місце заощаджень в структурі фінансів домогосподарств;

– дослідити джерела формування заощаджень домогосподарств;

– проаналізувати класифікацію заощаджень домогосподарств в Україні;

– визначити основні мотиви заощаджень домогосподарств в Україні;

– зробити аналіз характерних рис заощаджень домогосподарств в Україні;

– дослідити схильність домогосподарств України до заощадження;

– проаналізувати засоби трансформації заощаджень домогосподарств України в інвестиційні ресурси;

– визначити мотиви інвестування заощаджень домогосподарств в різні види активів;

– дослідження світового досвіду формування та використання заощаджень домогосподарств та їх мотивації;

– розглянути запропоновані вітчизняними та зарубіжними науковцями шляхи реформування заощаджень домогосподарств та покращення їх мотивації.

Об'єктом дослідження є заощадження домогосподарств України та їх мотивація, предметом виступають теоретичні, методичні та практичні питання вдосконалення формування та залучення заощаджень домогосподарств та покращення їх мотивації.

В процесі написання курсової роботи було використано загальнонаукові, теоретичні та емпіричні методи дослідження. Серед загальнонаукових методів застосовано аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, конкретизація та історичний метод. З конкретно-наукових методів було використано теоретичні прийоми та формалізацію.

Проведено аналіз публікацій вітчизняних та зарубіжних науковців, які досліджують питання заощаджень домогосподарств та проблеми, пов'язані з їх мотивацією, трансформацією в інвестиції, досліджено основні нормативні акти України, зокрема закони Верховної Ради України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАОЩАДЖЕННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ ТА ЇХ МОТИВАЦІЯ

заощадження домогосподарство україна мотивація

1.1 Місце заощаджень в структурі фінансів домогосподарств

Домогосподарства є важливою складовою національної економіки, а фінанси домогосподарств є невід'ємною складовою фінансової системи. Для розуміння сутності фінансів домогосподарств, важливо визначитись із категорією «домогосподарство» [1].

Є різноманітні визначення домогосподарства, зокрема при проведенні Всеукраїнського перепису населення 2001 р. використовувалось визначення домогосподарства як сукупності осіб (або однієї особи), які спільно проживають в одному житловому приміщенні (його частині), ведуть спільне господарство (мають спільні витрати на утримання житла, харчування тощо), повністю або частково об'єднують та витрачають кошти: ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або не перебувати в них. За іншим визначенням під домогосподарством в економічній науці розуміють суб'єкт економічної діяльності, економічну одиницю, яка складається з однієї чи кількох осіб, об'єднаних потребою здійснення спільної господарської діяльності з метою задоволення власних споживчих потреб, а також постачання трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів на відповідні ринки. Найбільш вживане визначення домогосподарства таке: це сукупність фізичних одиниць - резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування [1-3, 26].

Члени домогосподарства можуть бути родичами, але наявність сімейних зв'язків між ними не обов'язкова. Принципова відмінність між поняттями «домогосподарство» і «сім'я» полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім'єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей [1, 3].

В Україні, наприклад, лише близько 1% домогосподарств формують особи, не пов'язані родинними зв'язками, тому можна сказати, що в сучасних економічних умовах поняття «домогосподарство» та «сім'я» є практично тотожними [1].

Домогосподарства класификуються за декількома показниками.

У суспільствах з розвинутою економікою домогосподарства відрізняються між собою за рівнем багатства, яким вони володіють. Це основний чинник, який впливає на диференціацію домогосподарств, існування їх різноманітних типів.

Другим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім'я (велике місто, містечко, село). Сім'ї, залежно від своїх доходів та місця проживання, можуть жити у власному будинку (великому чи малому), у багатоквартирному будинку, у багатоквартирному державному будинку.

Третім чинником, що визначає розміри домогосподарств, є кількість осіб, зайнятих у ньому [13].

Домогосподарство виконує чотири основні функції у національній економіці [14]:

– постачальника ресурсів;

– споживача ресурсів;

– заощадника доходів;

– інвестора доходів.

Фінанси домогосподарств - один із важливих елементів фінансової системи, оскільки формування і використання фінансових ресурсів населення безпосередньо пов'язане з розвитком інших складових фінансової системи (державних фінансів, фінансів підприємств і установ), розвитком банківської системи, страхування та ін. Фінанси домогосподарств відіграють у такій системі провідну роль, тому що розвиток суспільства у цілому багато в чому підпорядкований забезпеченню інтересів громадян, їх груп та об'єднань.

Таким чином фінанси домогосподарств в широкому розумінні можна визначити, як сукупність економічних відносин, що виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових доходів, заощаджень і грошових фондів громадян та їх сімей з метою задоволення особистих потреб домогосподарств. Фінанси домогосподарств функціонують у грошовій формі, тому що грошові доходи у вигляді заробітної плати, пенсій та допомог, а також натуральні доходи, оцінюються у національній грошовій одиниці. Оскільки розподіл та використання доходів домогосподарств здійснюються у грошовій формі з використанням фондів грошових коштів, то фінанси домогосподарств мають всі ознаки фінансових відносин. В узькому розумінні фінанси домашніх господарств - це грошові фонди, що формуються у громадян з доходів, одержаних у результаті трудової, господарської та інших видів діяльності [4, 5, 22].

Фінансові ресурси домашнього господарства відносяться до децентралізованих фінансових ресурсів, тісно пов'язаних з кругообігом фінансових коштів суспільства в цілому. Домогосподарства є суб'єктами заощадження населення [6].

За змістом заощадження домогосподарств - це фонди грошових коштів, які домогосподарства формують з метою задоволення своїх майбутніх потреб або забезпечення майбутніх доходів [9].

Частина тих доходів домогосподарства, що не витрачається, складає заощадження домогосподарства, вона призначена для забезпечення потреб у майбутньому. Тобто загальна величина заощаджень домогосподарств дорівнює сумі їх доходів за вирахуванням витрат. Тому для визначення джерел формування заощаджень домогосподарств доцільно розглянути джерела формування фінансів домогосподарств, які, по суті, є тотожними.

До джерел формування фінансів домогосподарств належать:

? заробітна плата, отримана у виробничій і невиробничій сферах (у складі собівартості продукції і послуг);

? пенсії, стипендії, субсидії, допомога тощо (за рахунок надходжень до суспільних фондів споживання у вигляді податків і відрахувань);

? доходи від підсобного господарства;

? доходи від надання послуг населенню;

? доходи від володіння цінними паперами;

? інші доходи (спадок, аліменти, гонорари тощо).

Обсяг фінансів домашніх господарств і їх структура за джерелами надходжень залежать від впливу низки чинників, основним з яких є рівень розвитку економіки країни.Важливим чинником є також розвиненість ринкових відносин, від якої залежить ступінь економічної активності працездатного населення, що дає змогу підвищити доходи від самостійної діяльності в межах домогосподарства.

Співвідношення витрат та заощаджень різних домогосподарств не однорідні. Одні домогосподарства повністю витрачають свої доходи на поточні витрати, інші розділяють доходи на поточні витрати та відкладають частину доходів на майбутні витрати (примітивні заощадження, які при вдалій організації в майбутньому збільшуються в обсягу та можуть використовуватися як на поточні витрати, так і на подальші заощадження) [6].

Структура витрат домашніх господарств:

– придбання матеріальних благ;

– витрати на оплату послуг, що забезпечують фізичне відтворення робочої сили (відпочинок, платне медичне обслуговування);

– витрати на духовний розвиток і освіту для відтворення якості робочої сили (як доповнення до безкоштовного бюджетного фінансування);

– податки та збори;

– страхові внески;

– довгострокові вклади населення в цінні папери і банківські депозити;

– витрати на розвиток приватного підприємництва.

Матеріальні цінності, які купує населення, називаються матеріальними благами. Структуру витрат на матеріальні блага, що споживає населення, утворює співвідношення витрат на окремі види товарів (продукти харчування, одяг тощо). У розвинених країнах сучасна структура споживання, яка визнана оптимальною, приблизно така: продукти харчування - 30 %, інші матеріальні блага - 70 %. Україні структура споживання протилежна, що свідчить про низький життєвий рівень населення і неможливість за рахунок фінансів домогосподарств забезпечити всебічний розвиток особистості [5].

Головною умовою заощадження є можливість заощаджувати, що залежить від розміру доходу. Якщо дохід домогосподарства дуже низький, то вона може мати навіть від'ємні заощадження, тобто домогосподарство споживає більше, ніж становить її після податковий дохід. Це може відбуватися тоді, коли беруть позику або використовують заощадження, набуті у роки з вищими доходами.

1.2 Класифікація заощаджень домогосподарств

Причини для збереження доходу можуть бути найрізноманітнішими. Якщо зробити спробу ці причини класифікувати, то їх можна розділити на дві групи. Одна група - захист доходів, наприклад, прагнення забезпечити себе на «чорний день» у разі виникнення непередбачуваних обставин, бажання покращити взагалі фінансову забезпеченість своєї сім'ї та ін. Друга група причин - спекуляція на біржі, тобто зберігання частини доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб у майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості [7, 24].

Заощадження домогосподарств можна класифікувати за декількома ознаками.

Вихідним критерієм класифікації заощаджень є функціональна спрямованість або спонукальні мотиви для здійснення заощаджень, у відповідності з яким заощадження домогосподарств поділяють на мотивовані (або добровільні) та немотивовані (або вимушені) [8].

Виходячи з того, що мотиви - це підстава, привід для певних дій та вчинків людини, можна вважати, що вони є явищем суб'єктивним, психологічного порядку [9].

Створення мотивованих заощаджень визначається намаганням підвищити або хоча б зберегти рівень задоволення потреб членів домашніх господарств у майбутньому. Мотивовані заощадження, як правило, є добровільними. Це означав, що громадяни свідомо та добровільно відмовляються від певної частки поточного споживання задля забезпечення майбутніх потреб [8].

Основні мотиви для здійснення заощаджень можна об'єднати в такі групи:

– придбання дорогих товарів;

– непередбачувані витрати;

– витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.);

– звичка заощаджувати кошти;

– заощадження з метою отримання прибутку [10].

Однак інколи виникають ситуації, коли громадяни через певні, незалежні від них обставини, змушені відмовлятися рід звичних обсягів споживання і збільшувати свої заощадження. У таких випадках мають місце немотивовані (вимушені) заощадження [8].

Відсутність мотиву для формування заощаджень не означає безпричинності їх утворювання. При неповному задоволенні попиту населення заощадження утворюються навіть проти його волі, якщо платоспроможний попит не відповідає пропозиції з боку виробництва.

Немотивовані заощадження домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це може відбуватися у таких випадках:

– рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби;

– рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів;

– у державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств [10].

Причинами, також, можуть бути: невідповідність між платоспроможним попитом населення на товари і послуги, з одного боку, та обсягами їх виробництва - з іншого; швидке зростання доходів, коли можливості для розширення споживання ще не привели до виникнення нових потреб; прагнення окремих громадян до нагромадження заради нагромадження; отримання окремими фірмами та групами населення доходів від тіньової економіки [9].

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження - кошти, які за допомогою посередників: банків, небанківських кредитних установ, страхових компаній, інститутів спільного інвестування тощо розміщені на фінансовому ринку і приносять їхнім власникам дохід у вигляді відсотків, дивідендів [11].

В Україні поки найдоступнішою формою організованих заощаджень населення є банківські депозити. Тому надзвичайно актуальним завданням у сучасних умовах є стимулювання організованих заощаджень громадян шляхом створення сприятливого економіко-правового середовища для розвитку небанківських фінансово-кредитних установ (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо) [10].

Неорганізовані грошові заощадження населення - заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо. Масове зберігання людьми грошей у готівці (неорганізовані заощадження), незважаючи на всі звернення щодо використання раціональніших форм збереження заощаджень і підтримки національної економіки, значною мірою пояснюється природним суб'єктивним відчуттям ризику можливих збитків, яке посилюється вкрай негативним досвідом, набутим у часи гіперінфляції, сертифікаційної приватизації та фінансових пірамід.

За формою нагромадження вартості розрізняють заощадження грошові, натурально-речові та фінансові активи.

Цілком зрозуміло, що нагромаджувати вартість найзручніше у грошовій формі. Це пов'язано з тим, що грошовій формі притаманна абсолютна (чи близька до цього) ліквідність, що дає можливість в будь-який момент перетворити нагромаджену вартість у потрібну власникові споживчу вартість. Грошові заощадження включають готівкові кошти на руках у населення, страхові поліси, депозитне та недепозитне розміщення коштів у фінансових установах. У свою чергу, грошові заощадження можуть формуватися і зберігатися в національній та іноземній валютах [18]. Зауважимо, що нагромадження вартості в деяких видах грошової та натурально-речової форм не дає їх власникам доходів від неї. Цей чинник і можливість знецінення грошей підштовхнули частину власників заощаджень до їх капіталізації. Тому заощадження стали набувати форми фінансових активів. Суть полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права. Корпоративні права - це право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. В Україні така форма заощаджень тільки починає розвиватися, а доходи від фінансових активів становлять незначну частку в доходах суб'єктів економіки. Частково це пояснюється тим, що заощадженням у формі фінансових активів притаманний комерційний ризик. Таке явище породжує невизначеність у людей, вони не завжди схильні ризикувати своїми заощадженнями, що й спричинює зберігання заощаджень в інших формах.

Між різними формами нагромадження заощаджень існують взаємозв'язок і взаємозалежність. Так, іноді окремі домашні господарства змушені робити заощадження в готівковій формі через неможливість придбати товари та послуги тоді, коли це потрібно. Відсутність розвинутої інфраструктури грошового ринку, його законодавча неврегульованість тощо спричинюють неможливість формування заощаджень у формі фінансових активів. Можливість інфляційного знецінення заощаджень зумовлює формування їх у натурально-речовій формі або нагромадження в іноземній вільно конвертованій валюті [9].

1.3 Основні мотиви заощаджень домогосподарств в Україні

Причини заощадження криються в необхідності захищеності та здійснення ділових операцій. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кошти на випадок непередбачених обставин - хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, виходу на пенсію, фінансування освіти дітей чи просто для фінансової захищеності [14].

За А.Смітом, «до ощадливості нас спонукає бажання поліпшити своє становище... притаманне нам від народження і до могили... Більшість людей прагне поліпшити становище, збільшуючи своє майно. Це - найбільш звичний і найпростіший засіб, а найнадійнішим способом примножити своє багатство є заощадження» [20].

На сучасному етапі розвитку економіки основними чинниками, що

впливають на ощадну активність домогосподарств в Україні, є такі [10]:

а) очікування домогосподарств щодо динаміки цін і кількості товарів на ринку;

б) очікування домогосподарств щодо змін у поточному доході та загальному фінансовому становищі у майбутньому;

в) відсоткові ставки;

г) податкові ставки;

д) розвиток системи державного соціального забезпечення;

е) розвиток страхування внесків;

ж) розвиток ринків капіталу;

з) демографічні чинники.

Згідно з сучасною теорією споживання/заощадження, раціональні індивіди намагаються зрівнювати споживання упродовж життєвого циклу.

На ощадну поведінку домогосподарств в умовах транзитивної економіки впливають також додаткові чинники, не відображені у стандартних класифікаціях [10]:

а) рівень корупції в країні;

б) привабливість і можливість порушення податкового законодавства;

в) передбачуваність в економічній політиці і базових макроекономічних параметрах;

г) довіра до фінансових інститутів і наявність зручних інструментів інвестування;

д) досвід ефективної ощадної й інвестиційної діяльності.

У вітчизняній літературі зазвичай виокремлюють три основні мотиви формування заощаджень на рівні домогосподарства:

– трансакційний мотив - цілеспрямоване заощадження частини поточного доходу для придбання дорогих товарів і послуг у майбутньому. При цьому єдиною причиною неможливості придбання цих благ сьогодні є недостатність поточного доходу, відтак домогосподарство змушене нагромаджувати потрібні кошти упродовж тривалого періоду часу. Очевидно, що з розширенням обсягів споживчого кредитування в економіці дія цього мотиву послаблюється;

– мотив завбачливості - заощадження частини доходів на випадок непередбачених обставин, коли різко зростає невідповідність між доходами та потребами сімейного господарства. У такій ситуації заощадження виконують функцію страхування;

– мотив капіталізації доходів - нагромадження коштів і розміщення їх на фінансових ринках для одержання додаткового доходу. Цей мотив частіше реалізується у поєднанні з двома попередніми.

Також за іншою класифікацією иділяють три групи мотивів [15]:

– мотиви, пов'язані зі споживанням населення: забезпечення економічної та соціальної безпеки людини (виникнення надзвичайних ситуацій - хвороба, стихійні лиха, техногенні аварії, втрата роботи тощо); придбання дорогих товарів тривалого користування і нерухомості; задоволення потреб у відпочинку та розвагах; дотримання загальнолюдських і національних традицій (весілля, святкування ювілеїв тощо); утримання членів сім'ї (дітей, батьків); забезпечення старості (вихід на пенсію);

– мотиви, пов'язані з одержанням доходу: одержання інвестиційного доходу (вкладення в різні дохідні фінансові інструменти, надання коштів у позику під проценти, передача коштів у довірче управління тощо); накопичення первісного капіталу для створення бізнесу;

– мотиви, які стимулюють вимушені заощадження: пов'язані з формуванням заощаджень через звичку (схильність до нагромадження як самоціль); невідповідність обсягу і структури пропозиції благ попиту на них; відставання потреб людини від її платоспроможності; труднощі легалізації тіньових доходів тощо).

У світовій літературі найчастіше використовують детальнішу класифікацію мотивів заощадження, запропоновану Дж. Кейнсом. Кейнс

зазначав, що: «Є, взагалі кажучи, вісім основних стимулів або цілей суб'єктивного характеру, усі вони спонукають людей утримуватись від витрачання одержаного доходу». Перелічимо ці вісім мотивів Кейнса, вказавши, як їх визначає сьогодні економічна наука [16]:

– створити резерв на випадок непередбачених обставин - застережний мотив;

– забезпечити майбутнє (наприклад, подбати про старість, освіту дітей), оскільки співвідношення між доходами людини (сім'ї) та її потребами змінюється упродовж життя - мотив життєвого циклу;

– забезпечити собі дохід у вигляді процента і скористатися зростанням цінності майна, оскільки більшому реальному споживанню у майбутньому віддають перевагу над меншим поточним споживанням - мотив міжчасового заміщення;

– отримати можливість поступово збільшувати свої видатки у майбутньому, що відповідає поширеному підсвідомому бажанню бачити в майбутньому поступове підвищення свого життєвого рівня - мотив поліпшення;

– насолоджуватися почуттям незалежності і свободою дій, навіть якщо немає чітких планів чи намірів щодо майбутнього - мотив незалежності;

– забезпечити можливості маневру для здійснення ризиковних чи ділових операцій - мотив підприємництва;

– залишити спадок - мотив спадку;

– задовольнити почуття скнарості, тобто нічим необґрунтований, але стійкий спротив самому факту витрачання грошей - мотив жадібності.

Сучасні науковці до перелічених мотивів Кейнса додають [15]:

– мотив невизначеності;

– мотив вимушених заощаджень;

– мотив придбання товарів тривалого користування.

Вище перелічені мотиви можна виділити в окрему класифікацію і віднести їх до конкретних груп. Класифікаційні ознаки наведені на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 - Класифікація мотивів заощадження домогосподарств за Дж.М. Кейнсом [21]

Ознака соціальної захищеності характеризується тим, що заощадження дають можливість забезпечити майбутнє, оскільки існує невизначеність щодо майбутніх доходів.

Економічна ознака, являє собою, участь в економічних процесах для отримання майбутніх доходів.

Мотиви, що відносяться до демографічної ознаки характеризуються: віком громадян; рівнем доходу, тобто залежності від економічного розвиту регіону в якому проживають громадяни.

Психологічна ознака характеризується підсвідомим бажанням підвищення свого життєвого рівня, задоволення відчуття незалежності [21].

Очевидно, що різні групи населення при ухваленні рішень щодо заощадження керуються різними мотивами (групами мотивів) залежно від віку, місця проживання, матеріального становища, освітнього та культурного рівня тощо. Відмінності у мотивах логічно зумовлюють відмінності у моделях поведінки заощадників та їх реакції на зміни тих чи інших чинників. Тому глибоке розуміння мотивів заощаджень домогосподарств важливе для прогнозування впливу різноманітних заходів економічної політики на рівень особистих, а відтак і національних, заощаджень [23].

Коли говорять про чинники (визначники, детермінанти) заощаджень, передовсім мають на увазі чинники, які впливають на рішення індивідів відмовитися від споживання частини свого поточного доходу. Тобто, зазвичай йдеться про визначники заощаджень домогосподарств. З теоретичного погляду, кількість чинників, які мають чітко визначений вплив на рівень особистих заощаджень, є достатньо обмеженою. Натомість результат дії інших часто складно спрогнозувати з задовільною точністю, причому не лише стосовно кількісних оцінок, але і щодо напряму впливу [25].

Дослідники Г.О. Рєзник і С.Г. Спіріна пропонують класифікувати мотиви формування заощаджень у домогосподарств таким чином [17]:

– придбання товарів і послуг, оплата яких перевищує наявний у цей момент обсяг коштів (купівля дорогих товарів тривалого користування, придбання квартири, будівництво котеджу, дачі, організація літнього відпочинку, туристські подорожі). Рівень доходів населення здебільшого накладає обмеження на можливості задоволення зростаючих потреб, що й визначає необхідність нагромадження грошей для придбання потрібних товарів і послуг. При цьому слід зазначити, що на заощаджувальну поведінку в даному разі не впливає зростання цін на ці товари;

– попереджувальний мотив заощаджень. Споживач не повністю витрачає поточні доходи, а створює страховий запас на випадок несподіваного падіння доходів і необхідності екстрених видатків, тобто створює грошові резерви на непередбачені випадки. Цей мотив Дж.М. Кейнс позначив як мотив обережності, тобто бажання забезпечити в майбутньому можливість розпоряджатися певною частиною ресурсів у формі готівки;

– мотив створення грошових резервів у разі допомоги батьків дітям, в основному при створенні ними родин, а також для покриття видатків, пов'язаних із дотриманням обрядів і традицій (весілля, похорон і т. д.). Цей мотив до деякої міри - різновид попереджувального мотиву;

– «амортизаційний» мотив. Його суть полягає в тому, що домогосподарство має у своєму розпорядженні раніше придбані матеріальні блага, вартісна оцінка яких, як правило, знижується в процесі їхнього споживання (товари тривалого користування), тому що вони зношуються матеріально й морально. Тому заощадження створюються і як своєрідний амортизаційний фонд для відновлення майна;

– «пенсійний» мотив - заощадження створюються з метою збереження звичного рівня й структури споживання після виходу на пенсію;

– мотив комфортності спонукає до заощаджень заради зручності, тобто з метою формування запасу ліквідних коштів. Заощадження створюються, щоб почуватися впевненіше й мати можливість задовольняти споживчі потреби в будь-який час;

– заощадження «за звичкою», які здійснюються не для певної мети, а головним чином у чинність глибоко вкоріненої звички зберігати, тобто заради збереження.

Також Т.М. Ільченко був проведений аналіз та узагальнення досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців щодо чинників, які впливають на процес формування заощаджень, він дозволив запропонувати таку їх класифікацію, подану в додатку А.1: економічні, політичні, демографічні, соціологічні, психологічні, територіальні та зовнішні [27].

Найвавжливіщі з чинників, що впливають на рішення домогосподарства щодо заощадження [19]:

а) багатство. Прийнято вважати, що домогосподарства більше споживають і менше заощаджують, якщо рівень їх багатства досить високий. Рівень багатства залежить від володіння нерухомим майном та фінансовими активами. Якщо багатство різко зменшується, як це може відбуватися унаслідок краху фондової біржі або гіперінфляції, то домогосподарство починає знижати поточне споживання і збільшувати заощадження. Зазвичай величина багатства змінюється з року в рік досить повільно і не є причиною значних змін в особистих заощадженнях. Але причинно-наслідковий зв'язок між заощадженнями та величиною багатства для найбагатших верств населення не простежується;

б) сподівання. Суттєво впливають на розподіл ресурсів домогосподарств між заощадженням та споживанням їх сподівання щодо цін і доступності товарів у майбутньому, динаміки власних доходів. Збільшення поточних видатків і зменшення заощаджень можуть бути зумовлені очікуванням значних темпів інфляції або дефіциту товарів. Також до стриманості у поточному споживанні і збільшення заощаджень спонукатиме відсутність гарантій наявності у майбутньому високооплачуваної роботи;

в) споживча заборгованість. Якщо досить велика частка поточних доходів витрачається на сплату внесків за попередні закупівлі, наприклад виплати заставної за будинок або на товари тривалого користування, домогосподарства змушені зменшувати споживання і збільшити заощадження;

г) податки. На використовуваний дохід домогосподарств суттєво впливають також зміни в оподаткуванні. Домогосподарства будуть змушені і менше споживати, і менше заощаджувати в разі підвищення податків. Про вплив на споживання та заощадження зниження рівня податків серед економістів немає єдиного висновку. Вважається, додатковий дохід, що отриманий унаслідок цього, буде частково споживатиметься, а частково - заощаджуватиметься;

д) рівень розвитку системи соціального страхування. Урядові виплати та допомоги у країні, де розвинена система соціального страхування, страхують домогосподарства від втрати доходу, якщо члени домогосподарства втрачають роботу, та непередбачених значних видатків (наприклад, медичних), зменшують потребу у нагромадженні активів на пенсійний період. Тобто рівень особистих заощаджень може знижуватися, через те, що застережний мотив заощаджень вагомо послаблюється;

е) демографічні чинники. Згідно з сучасною теорією споживання та заощадження, раціональні члени домогосподарства намагаються зрівнювати споживання упродовж життєвого циклу. Можна позначити, що рівень заощаджень домогосподарств за цією теорією залежить від вікової структури населення, тому що у молодому віці їх члени беруть та використовують позики, у зрілому віці заощаджують, а після виходу на пенсію витрачають заощадження.

ж) рівень розвитку фінансових ринків. Важливим чинником, що суттєво впливає на рівень особистих заощаджень, є фактор розвитку фінансової системи країни. Саме від нього значною мірою залежить спроможність домогосподарств приймати обґрунтовані рішення, що пов'язані з міжчасовим вибором, і за допомогою заощадження перерозподіляти свій дохід у часі. Розвиненість фінансових ринків передбачає наявність привабливих для заощадників альтернатив серед різноманітних інструментів заощадження. З іншого боку наслідком розвиненості фінансових ринків є доступність кредиту, яка зменшує потребу у заощадженнях через можливість отримання ресурсів за допомогою одержання позики на такі важливі видатки домогосподарств як, наприклад, оплата освіти дітей, купівля житла тощо;

з) макроекономічна нестабільність. Загальна невизначеність щодо розвитку ситуації у майбутньому є наслідком зростання макроекономічної нестабільності. Невпевненість домогосподарств стосовно величини майбутніх доходів, збереження місця праці, динаміки цін тощо посилює застережний мотив заощаджень, і рівень особистих заощаджень мав би зрости. Зростання рівня безробіття може призвести до зменшення особистих заощаджень, якщо негативні наслідки зниження доходів домогосподарств через втрату роботи переважають ефект від зростання потреби у застережних заощадженнях;

и) державні заощадження. Приватні заощадження (головною складовою яких є особисті заощадження) та державні заощадження є компонентами національних заощаджень, динаміка яких у будь-якій країні визначається змінами цих двох складових. Ці два компоненти національних заощаджень є певною мірою взаємозамінними, тому державні заощадження можна вважати одним із визначників заощаджень домогосподарств. Зростання (зменшення) державних заощаджень зумовлює відповідно деяке зниження (збільшення) рівня особистих заощаджень. Ключове питання полягає у відносних масштабах цих змін;

к) економічне зростання. У довгостроковому періоді між економічним зростанням та національними заощадженнями, і заощадженнями домогосподарств зокрема, простежується тісна кореляція. Різні моделі подають різні інтерпретації причинних зв'язків між цими змінними та їх передавальних механізмів. У теоріях економічного зростання рівень заощаджень є одним із ключових чинників, які визначають характер зростання. Водночас у моделях споживання / заощадження змінні, які відображають зростання, мають вагомий вплив на заощадження. Загалом, усебічний аналіз причинно-наслідкових зв'язків між економічним зростанням і заощадженням є сьогодні одним з найактуальніших завдань економічної теорії;

л) зовнішні чинники. Доступ до іноземних позик та інтенсивність залучення країни до міжнародної фінансової інтеграції також впливають на рівень приватних заощаджень. Серед інших показників, за допомогою яких намагаються враховувати дію зовнішніх чинників, можна назвати рівень відкритості економіки, мінливість реального обмінного курсу національної валюти, умови торгівлі.

Зaгaлом, з нaведеного переліку стaє очевидним, що прaктично виокремити вплив деяких з чинників зaощaджень нaдто склaдно, оскільки більшість з них тісно взaємопов'язaні між собою. Крім того, дія бaгaтьох визнaчників зaощaджень є різною зa різних рівнів розвитку ринкової економічної системи.

Висновки до розділу 1

Формування у домогосподарств руху грошових коштів дозволяє говорити про утворення фінансових ресурсів, які за відрахуванням витрат на споживання створюють основу заощаджень домогосподарств. Як і будь-які ресурси, такі заощадження потребують рішень щодо їх ефективного використання, тобто виступають об'єктом управління.

Досвід функціонування домогосподарств в умовах становлення ринкових відносин в Україні свідчить про наявність проблемних аспектів щодо формування фінансових ресурсів та їх подальшого залучення до інвестиційних процесів, зокрема в розрізі оптимізації структури витрат домогосподарства та забезпечення належного рівня доходів, які б дозволили формувати заощадження. Крім того, домашніми господарствами України досі не використовується в повному обсязі весь спектр інструментів, які дають можливість не тільки зберегти, а й примножити фінансові ресурси.

Грошові кошти, що залишаються у розпорядженні домогосподарства після здійснення витрат на споживання, є основою для формування заощаджень, тобто накопичення грошових коштів. Одним із основних чинників впливу на цей процес є дохід домогосподарства. Стабільність розвитку домогосподарства як суб'єкта економічних відносин тісно пов'язана із забезпеченням належних умов для фізіологічного розвитку членів цього утворення (придбання продуктів харчування, витрати на одяг, взуття та ін.) Саме після задоволення першочергових споживчих потреб у домогосподарств з'являється можливість для формування заощаджень.

Отже, можна зробити висновок, що в умовах ринкової економіки домогосподарство, здійснюючи заощадження своїх коштів, має потужний арсенал різноманітних інструментів. Формування у домогосподарств заощаджень саме організованої форми є яскравим показником стабільності в суспільстві та довіри до фінансової системи, адже накопичення готівки у населення не дає змоги залучити цей ресурс для потреб економіки.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАОЩАДЖЕНЬ ДОМОГОСПОДАРСТВ УКРАЇНИ ТА ЇХ МОТИВАЦІЇ

2.1 Загальна характеристика заощаджень домогосподарств в Україні

Заощадження - це та частина доходу, яка не споживається в даний момент часу, тому для оцінки та аналізу заощаджень домогосподарств України доцільно проаналізувати їх доходи. Доходи населення включають обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати (включаючи одержану населенням з-за кордону), прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів.

Розглянемо обсяг доходів населення України у 2002-2011 рр. джерела їх формування (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Обсяг доходів населення України у 2002-2011 рр. Примітка. Складено за даними [28]

За цим рисунком можна побачити, що обсяги доходів за цей період постійно збільшувались та їх збільшення відбувалося достатньо рівномірно. Загальний дохід населення України збільшився з 18073 млн. грн. у 2002 р. до 1251005 млн. грн. у 2011 р., тобто на 676,0%. Зрозуміло, що значний вплив на постійне підвищення обсягів доходів населення має інфляція. В структурі доходів найбільше значення має заробітна плата - 42,8% в середньому, що є достатньо типовим для країни, де більша частина населення є найманими працівниками.

Значну частину займають соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти - 37,9% в середньому, їх обсяг зріс з 67286 млн. грн. в 2002 р. до 463368 млн. грн. в 2011 р., а їх питома вага зросла у 2011 р. на 1,7% в порівнянні з 2002 роком, коли на них припадало 36,4%. Ці зміни можна пояснити більшою соціальною спрямованістю політики уряду за останні роки. Найбільша питома вага соціальних допомог та інших одержаних поточних трансфертів спостерігається у 2009 році - 39,6%, що на 1,7% більше середнього значення, що пов'язано зі збільшенням підтримки населення в період кризи.

Частина населення займається підприємницькою діяльністю, що знайшло своє відображення і в структурі доходів, 15,7 % яких отримано саме за рахунок цього виду активності, хоча в 2002 році питома вага прибутку та змішаного доходу була дещо більша - 18,1 %, що свідчить про зменшення населенням України підприємницької активності.

Доходи від власності поки що не відіграють суттєвої ролі - лише 3,6 % в середньому за період. Це може бути пов'язано із нерозвиненістю фондового ринку як основного можливого джерела подібних доходів. Навіть за наявності у населення акцій тих чи інших суб'єктів господарювання, виплати дивідендів по них, як правило, не здійснюється, а отримані прибутки реінвестуються. Також потрібно враховувати, що в подібній статистиці не враховуються неофіційні доходи громадян, які формуються за рахунок оренди житла. Також доцільно проаналізувати динаміку наявного доходу населення, щоб визначитись скільки домогосподарства можуть реально витрачати та заощаджувати, якщо за виключенням всіх відрахувань. Наявний дохoд - це максимальний обсяг грошових доходів, які призначені для використання домашніми господарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Вони включають оплату праці, прибуток, змішаний доход, сальдо доходів від власності, соціальні допомоги, інші одержані поточні трансферти в грошовій формі за виключенням сплачених, зокрема поточних податків на доходи та майно [30].

Наявний дохід населення України в 2002-2011 рр. в розрахунку на одну особу представлено на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 - Обсяг наявного доходу населення України (на одну особу) в 2002-2011 рр. Примітка. Складено за даними [28]

Наявний обсяг доходів населення зріс з 2938 грн. з розрахунку на одну особу до 21333,2 грн., або на 626,1%, при цьому приріст наявного доходу був найбільшим в 2008 році порівняно з попереднім, він збільшився на 1235,3 грн., або на 30%, а найменший приріст спостерігався в 2009 році - збільшення всього на 5%. Сукупні ресурси у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство у 1999р. становлять 332 грн. У 2012 даний показний становить 3841,7 грн., що в 11,5 разів перевищує показник 1999р (рисунок 2.3).

Рисунок 2.3. - Сукупні ресурси домогосподарств України в середньому за місяць в 1999-2011 рр. Примітка. Складено за даними [28]

Виходячи з рисунку, можна сказати, що починаючи з 1999р. відбувається поступове зростання сукупних ресурсів, у розрахунку на одне домогосподарство, на місяць, до 2011 р. Абсолютний приріст сукупних ресурсів в 2011 р. порівняно з 1999 р. склав 3509,7 грн., що складає майже 1115%.

Далі проаналізуємо витрати та заощадження населення України за 2002-2012 рр. та порівняємо ці дві складові доходів населення.

Витрати включають: витрати на придбання товарів та послуг; сплачені доходи від власності, поточні податки на доходи, майно та інші поточні трансферти. Заощадження - нагромадження основного капіталу та матеріальних оборотних коштів, а також приріст фінансових активів у вигляді заощаджень у вкладах, в іноземній валюті тощо [2].

Порівняння витрат та заощаджень населення України в абсолютному вираженні представлено на рисунку 2.4.

З нього можна побачити, що витрати збільшились з 168015 млн. грн. в 2002 році до 1137080 млн. грн. в 2011 р., тобто на 969065 млн. грн. або майже в 7 разів.

Рисунок 2.4 - Витрати та заощадження населення України в абсолютному вираженні в 2002-2011 рр. Примітка. Складено за даними [29]

Можна також побачити, що витрати та заощадження зростають майже рівномірно, найбільш помітно значне підвищення витрат в 2008 року, що пов'язано із загальним збільшенням доходу в цьому році більше ніж в інші роки.

Кожна країна намагається підвищувати рівень заощаджень населення, щоб збільшувати обсяг інвестицій в національну економіку. Для визначення розподілу витрат та заощаджень в структурі доходів населення розглянемо рисунок 2.5. За цим рисунком можна побачити, що більшу частину доходів населення України витрачає - близько 90%, що пов'язано з значними витратами на придбання товарів та послуг (82%), в той час як в розвинених країнах вони, як правило, не перевищують 25-30 %.

Розглянемо рисунок 2.5.

Рисунок 2.5 - Структура доходів населення України в 2002-2011 рр. Примітка. Складено за даними [29]

Динаміка заощаджень, що складаються з фінансових та не фінансових активів України в період 2002-2011 рр. представлена на рисунку 2.6.

Рисунок 2.6 - Динаміка заощаджень населення України в 2002-2011 рр. Примітка. Складено за даними [29]

Як можна побачити з рисунку більшу частину заощаджень населення України за весь період складають фінансові активи, що є позитивною тенденцією. Лише в 2008 році нагромадження нефінансових активів перевищувало приріст фінансових активів на 7019 млн. грн., що було спричинено кризовими явищами в економіці, скрутним становищем банківської системи та загальною недовірою населення на цих підставах до фінансових інститутів.

Саме дослідження мотивів розподілу домогосподарствами заощаджень на фінансові та нефінансові активи одним з головних предметів даної роботи.

Українці заощаджують в основних видах активів, що складаються з готівки у гривні й валюті та депозитів. Також існують другорядні, які використовуються значно менше: нерухомість, земля, цінні папери, банківські метали. Динаміка заощаджень в основних активах представлена в таблиці Б.1. Було проаналізовано основні компоненти заощаджень домогосподарств та виділено такі тенденції.

По-перше, унаслідок кризи обсяги заощаджень у готівці та депозитах зменшилися з 22% до ВВП у 2007 році до 10,9% в 2011 році. Через те, що ці активи є найліквіднішими можна зробити висновок, що заощадження в інших мали знизитися ще вищими темпами.

По-друге, навіть серед найліквідніших активів домогосподарства обирають готівку, адже якщо пікового 2007 року їхні заощадження у вигляді депозитів становили 8,0% ВВП, то 2011-го - лише 3,0%. Це свідчить про те, що населення зневірилося і в банках, і в можливості уряду їх підтримати в разі виникнення тимчасових труднощів.

По-третє, з-поміж двох видів готівки українці почали дедалі частіше обирати іноземну валюту: якщо 2007-го співвідношення готівкових заощаджень було 9,4% на 4,6% ВВП на її користь, то 2011-го - 7,2% на 0,7% ВВП. Це свідчить про недовіру до гривні та до можливостей органів центральної влади підтримувати її стабільність [37].

2.2 Аналіз схильності до заощадження домогосподарств України

Перш ніж обчислити граничну і середню схильність до заощаджень в Україні, з'ясуємо основні макроекономічні визначення економічних категорій, пов`язаних з заощадженнями.

Гранична (додаткова) схильність до заощадження (s) - показує, яка частка додаткового доходу направляється на додаткові заощадження.

Гранична схильність до заощадження розраховується за формулою (2.1) [30]:

(2.1)

де ?C - приріст національних витрат;

?Y - приріст національного доходу.

Середня схильність до заощадження (АPS) - це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують - формула (2.2) [30]:

(2.2)

де S - заощадження населення;

Y - доходи населення.

Було проведено розрахунок граничної схильності до заощаджень населення України в 2003-2011 роках. Попередньо ланцюговим способом було розраховано абсолютні зміни доходу, витрат та заощаджень населення України. Вихідні дані та результати розрахунків представлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Гранична схильність до заощаджень населення України в 2003-2011 роках

Роки	Доходи населення - усього (номінальні) млн.грн.	Витрати населення млн. грн.	Заощад-ження населення млн. грн.	Зміни	Гранична схильність до заощаджень, s
				доходу	витрат	заощад-жень
2002	185 073	168 015	17 058	-	-	-	-
2003	215 672	199 395	16 277	30 599	31 380	-781	-0,026
2004	274 241	243 164	31 077	58 569	43 769	14 800	0,253
2005	381 404	335 753	45 651	107 163	92 589	14 574	0,136
2006	472 061	427 858	44 203	90 657	92 105	-1 448	-0,016
2007	623 289	575 510	47 779	151 228	147 652	3 576	0,024
2008	760 353	701 753	58 600	137 064	126 243	10 821	0,079
2009	897669	815203	82466	137 316	113 450	23 866	0,174
2010	1101015	944657	156358	203346	129 454	73 892	0,363
2011	1251005	1137080	113925	149990	192 423	-42 433	-0,283

Примітка. Складено за даними [29]

В залежності від обсягів зміни обсягів доходів та витрат рівень граничної схильності до заощаджень в цей період був наступним: найбільшою гранична схильність до заощаджень населення України спостерігалася в 2004 та 2010 рр., тобто 2004 році із кожної гривні додаткового доходу спрямованого на використання в 25 копійок не витрачалось, а накопичувалось для майбутніх витрат, в 2010 році накопичувалось 36 копійок. Від'ємним показник граничної схильності до заощадження був в 2003, 2006 та 2011 рр. через те, що в абсолютному вимірі заощадження домогосподарств зменшувались порівняно з попередніми роками, при тому витрати стабільно зростали. Знаючи, що гранична схильність до споживання та гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці, можна зробити висновок, що перша з них в 2003, 2006 та 2011 рр. перевищувала значення 1, тобто з кожної гривні додаткового доходу витрачалося більше ніж 1 грн. Тобто в ці роки мало місці таке поняття, як «життя в борг».

Результати розрахунків середньої схильності до заощаджень представлені в таблиці 2.2

Таблиця 2.2 - Середня схильність до заощаджень населення України в 2003-2011 роках

Рік	Доходи населення - усього	Витрати населення (без заощаджень)	Заощадження населення	Середня схильність до заощаджень
2002	185 073	168 015	17 058	0,092
2003	215 672	199 395	16 277	0,075
2004	274 241	243 164	31 077	0,113
2005	381 404	335 753	45 651	0,120
2006	472 061	427 858	44 203	0,094
2007	623 289	575 510	47 779	0,077
2008	760 353	701 753	58 600	0,077
2009	897669	815203	82466	0,092
2010	1101015	944657	156358	0,142
2011	1251005	1137080	113925	0,091

Примітка. Складено за даними [29]

Протягом 2002-2005 років середня схильність до заощаджень у населення зростала з 0,092 в 2002 році до 0,120 в 2005 році, тобто із кожної 1 гривні отриманого доходу для використання в середньому в 2002 році 9 копійок направлялося на заощадження (не використовувалось для поточних потреб), в 2005 році - на 3 копійки більше. В наступні роки середня схильність до заощаджень знижувалась: з 12 копійок в середньому з 1 гривні доходу в 2005 році до 8 копійок в 2008 році. В 2009 та 2010 р. відбувалось підвищення середньої схильності до заощаджень до 14 копійок в 2010 році, а в 2011 знову зниження.

В економічній літературі зустрічається ще одна назва середньої схильності до заощадження - ощадна квота. Середня схильність до накопичення варіювала в межах 7,5-14,2% протягом 2002-2011 рр.

Слід звернути увагу на злам, який намітився в характері взаємозв'язку

між темпами зростання реального наявного доходу та значенням ощадної квоти: протягом п'яти років (2002-2007 рр.) питома вага частини наявного доходу, що зберігається, змінювалася прямопропорційно коливанням доходу. Однак у 2008 і 2009 рр. вона продовжувала збільшуватися, незважаючи на уповільнення темпів зростання реального наявного доходу в 2008 р. і подальше зниження значення останнього на 8,5% у 2009 р. З одного боку, це суперечить кейнсіанській гіпотезі абсолютного доходу, згідно з якою схильність населення до заощадження знижується в міру зменшення поточного доходу. З іншого боку, основним стимулом збільшення обсягів накопичень стали негативні споживчі очікування, зокрема, невизначеність щодо майбутніх доходів і тенденцій розвитку економіки. Зростання реального обсягу заощаджень на 16,1 млрд грн у 2008 р. і на 17,1 млрд грн. у 2009 р. свідчить про реалізацію запобіжного мотиву, який виявляється у створенні домашніми господарствами фінансової «подушки безпеки» на випадок настання непередбачених несприятливих обставин [32].

2.3 Аналіз банківських депозитів фізичних осіб в Україні

На сьогоднішній день ключовим завданням реформування української економіки залишається удосконалення механізму трансформації заощаджень в інвестиції. Завданням даного пункту роботи є аналіз заощаджень домашніх господарств як складової інвестиційних ресурсів. Домогосподарства направляють свої заощаджені ресурси в більшості на депозити в банки.Безперечно, обсяги депозитів від населення слугують індикатором рівня довіри до дій центрального банку та підґрунтям стабільності всієї банківської системи країни. Банк є по своїй суті звичайним посередником, який залучає тимчасово вільні кошти, а в подальшому на свій розсуд надає їх у тимчасове користування потенційним позичальникам. Від того, чи отримає банк ресурси (у даному випадку ми говоримо про депозити від населення), залежить не тільки прибутковість, а і його кредитоспроможність, ліквідність й взагалі життєздатність. Питання можливості залучення депозитів, в першу чергу від населення, їх вартість, величина, термін користування, валютні уподобання вкладників є для банківської системи визначальними. Рівень залучених депозитів опосередковано впливає на можливість забезпечити стале економічне зростання в країні [33].