Розрахунок й оцінка фінансової стійкості підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КНТЕУ

Кафедра: фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:

«Фінансовий менеджмент»

на тему:

«РОЗРАХУНОК Й ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА»

Виконала:

ст.. гр.. xxxxxxxxxx

xxxxxxx.

Перевірила:

к.е.н, доц.. xxxxxxxxx

ХАРКІВ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Фінансова стійкість підприємства у процесі господарювання

1.1 Суть та необхідність фінансової стійкості підприємства

1.2 Основні чинники, що впливають на фінансову стійкість підприємства

1.3 Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники

Розділ 2. Аналіз фінансового стану підприємства

2.1 Аналіз активів підприємства

2.2 Аналіз пасивів підприємства

2.3 Аналіз прибутковості активів

2.4 Абсолютні та відносні показники фінансової стійкості

2.5 Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства

Розділ 3. Шляхи підвищення фінансової стійкості підприємства

3.1 Аналіз ймовірності банкрутства

3.2 Оптимізація фінансової стійкості підприємства

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В умовах ринкової економіки від підприємства вимагається підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.

Актуальність: Зважаючи на те, що економіка нашої держави є не стабільною виробники перебувають у складній ситуації. Не кожне підприємство нашої держави має можливість отримати кредит або кошти від інвестора. Визначаючи фінансовій стан підприємства розраховується велика кількість показників, а зокрема показники ліквідності та платоспроможності. При наданні підприємству кредитів, кредитори приділяють велику увагу рівню фінансової стійкості підприємства, а отже також рівню ліквідності активів підприємства і рівню платоспроможності, адже для них на сам перед важливо, щоб підприємство вчасно ї в повній мірі повернуло свої борги. Показники ліквідності та платоспроможності характеризують саме здатність підприємства вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями . Отже якщо підприємство має стабільний рівень показників, і що важливо в динаміці за певний проміжок часу, то це є не аби яким плюсом при вирішенні надавати кредит чи ні. На фінансовий стан підприємства звертають увагу не тільки кредитори, а також інвестори, постачальники, партнери та см керівник підприємства. Незадовільний фінансовий стан підприємства є своєрідним сигналом для його керівника, бо розібравши в деталях всі показники що впливають на фінансову стійкість підприємства можна виявити фактори, які негативно впливають на підприємство і за допомогою правильних управлінських рішень виправити ситуацію.

Мета роботи: Розкрити сутність поняття фінансової стійкості підприємства і таких її складових, як ліквідність та платоспроможність. Розкрити значимість показників ліквідності та платоспроможності при оцінці фінансового стану підприємства.

Завданнями дослідження є: Характеристика показників фінансової стійкості підприємства з точки зору теорії. Провести розрахунки показників ліквідності та платоспроможності, та провести аналіз на основі отриманих даних. Дати рекомендації щодо підвищення рівня ліквідності та платоспроможності підприємства. Зробити висновки.

Об'єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю «СЛАВКУР», на підставі даних фінансово-господарської діяльності якого здійснюються розрахунки основних показників його фінансового стану.

Предметом дослідження є аналіз та всебічна оцінка ключових показників фінансового стану ТОВ «СЛАВКУР» з метою визначення напрямків щодо його вдосконалення.

У процесі підготовки курсової роботи використані загальнонаукові, економіко-логічні методи. Застосовані загальнонаукові методи: аналіз і синтез;порівняння. Використані економіко-логічні методи пізнання: групування; середні величини.

Інформаційною основою послужили Закони і законодавчі акти в тому числі: Господарський кодекс України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та періодична література.

1 Фінансова стійкість підприємства у процесі господарювання

1.1 Суть та необхідність фінансової стійкості підприємства

Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є його стабільність і стійкість. На них впливають різні причини - як внутрішні, так і зовнішні:

виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит;

міцне становище підприємства на ринку;

високий рівень матеріально-технічної оснащеності виробництва і застосування передових технологій;

налагодженість економічних зв'язків із партнерами;

ритмічність кругообігу засобів;

ефективність господарських і фінансових операцій;

незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо.

Фінансова стабільність підприємства є однією із найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана з рівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. За різних умов, в яких функціонує підприємство, останнє для досягнення фінансової стабільності проходить різні етапи. Так, в умовах кризи підприємство може досягати фінансової стабільності за такими етапами:

1) ліквідація поточної неплатоспроможності підприємства;

2) відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги у короткостроковому періоді);

3) забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді.

Кожному етапу фінансової стабільності відповідають певні її внутрішні механізми - оперативний, тактичний і стратегічний, що являють собою систему заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань.

Оперативний механізм фінансової стабільності - це система заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх зобов'язань підприємства у короткостроковому періоді, а з другого - на збільшення суми найліквідніших активів (грошей), що забезпечують термінове погашення цих зобов'язань [15]

Тактичний механізм фінансової стабільності, являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства у наступному періоді. Під фінансовою рівновагою тут слід розуміти відповідність між можливим обсягом генерування власних фінансових ресурсів ОГ_в.ф.р та необхідним обсягом споживання власних фінансових ресурсів (ОС_в.ф.р), тобто

ОГ_в.ф.р = ОС_в.ф.р.

Стратегічний механізм фінансової стабільності, є винятково наступальною стратегією фінансового розвитку, яка забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів з метою прискорення економічного зростання підприємства. Тобто стратегічний механізм фінансової стабільності - це система заходів, спрямованих на підтримання досягнутої фінансової рівноваги підприємства у довгостроковому періоді. Цей механізм ґрунтується на використанні моделі стійкого економічного зростання підприємства, що забезпечується основними параметрами його фінансової стратегії.

Фінансова стабільність підприємства, з одного боку, - це економічний процес, а з другого - економічна категорія.

Як економічний процес фінансова стабільність являє собою органічний процес чіткої взаємодії внутрішніх механізмів фінансової стабільності підприємства - оперативного, тактичного та стратегічного з метою виведення підприємства з кризового стану або забезпечення економічного його зростання.

Як економічна категорія фінансова стабільність - це сукупність економічних відносин, що забезпечують умови збереження підприємством абсолютної або нормальної фінансової стійкості при контрольованій фінансовій рівновазі та одночасно спроможність до стійкого економічного зростання при врахуванні найбільш вагомих зовнішніх чинників. Отже, фінансова стабільність - це спроможність підприємства досягати стану фінансової рівноваги при збереженні достатнього ступеня фінансової стійкості та зберігати цей стан у довгостроковій перспективі при ефективному управлінні фінансами.

Складовими елементами фінансової стабільності є: фінансова рівновага підприємства, ресурсна, потенційна та фінансова стійкість. Основними із цих складових фінансової стабільності є фінансова рівновага та фінансова стійкість.

Фінансова рівновага підприємства - це відповідність обсягів формування та використання (споживання) власних фінансових ресурсів. Така фінансова рівновага досягається оптимізацією співвідношення між часткою коштів, що капіталізуються, і тією їх часткою, що спрямовується на споживання, а також узгодження джерел формування та напрямів використання власних фінансових ресурсів, встановлення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів. Фінансова рівновага - це агрегований показник, тому досягнення фінансової рівноваги значною мірою залежить від ефективності облікової політики підприємства, політики формування та розподілу прибутку підприємства, амортизаційної, дивідендної, емісійної політики тощо. Досягнення фінансової рівноваги - одна із найважливіших умов забезпечення фінансової стабільності, оскільки зростання можливостей щодо забезпечення приросту власних фінансових ресурсів означає підвищення фінансової стійкості та приводить до зростання ринкової вартості підприємства.

Ресурсна стійкість - це оптимальна структура трудових і матеріальних ресурсів підприємства. Вона сприяє економії витрат за рахунок скорочення потреб у фінансових ресурсах на їх фінансування, а отже приводить до зростання прибутковості підприємства. Постійне збільшення прибутку дає змогу підприємству забезпечити в необхідній мірі формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що, в свою чергу, сприяє досягненню фінансової рівноваги та фінансовій стабілізації стану підприємства.

Потенційна стійкість - це можливість підприємства щодо нарощування обсягів діяльності та його спроможність вийти на новий рівень фінансової рівноваги. Підприємство може досягати як повної, так і часткової фінансової стабільності. Повна фінансова стабільність досягається підприємством тільки при створенні передумов для стабільного зменшення вартості капіталу, що використовується та постійного зростання ринкової вартості підприємства. Виконання такого завдання потребує прискорення темпів економічного розвитку підприємства на основі коригування окремих параметрів фінансової стратегії. Головною метою розробленої підприємством фінансової стратегії має бути забезпечення високих темпів стійкого економічного зростання підприємства, а саме таких, які б не порушували його фінансової рівноваги. Тільки в разі додержання цих вимог при реалізації фінансової стратегії буде забезпечуватись досягнення певного ступеня фінансової стабільності підприємства.

Фінансова стійкість - це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість - один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.

У системі складових елементів фінансової стабільності підприємства фінансова стійкість займає одне із головних місць. Тому необхідним є пошук шляхів досягнення певного ступеня фінансової стійкості підприємства. Для забезпечення фінансової стабільності функціонування підприємства у перспективі необхідно визначати конкретний рівень фінансової стійкості та здійснювати її кількісну оцінку. Велике значення мають визначення ”певного ступеня” фінансової стійкості, низки чинників, що обумовлюють межу стійкості, обґрунтованості методичних підходів до її оцінки, особливо в умовах економіки кризового періоду. Кожне підприємство має визначити межу своєї фінансової стійкості. Недостатня фінансова стійкість підприємства може призвести до його неплатоспроможності, а надлишкова - сприятиме створенню ”зайвих” запасів та резервів, у зв'язку з чим зростуть витрати на їх утримання, спостерігатиметься недоотримання прибутку та гальмування темпів економічного розвитку підприємства.

Визначення стандартизованої межі фінансової стійкості є складним процесом. Кожне підприємство функціонує та здійснює свою операційну діяльність в умовах певного економічного середовища. Умови функціонування підприємства визначаються фазою розвитку економічної системи. Щодо підприємства генерує низка чинників макроекономічного характеру, на які підприємство впливати не зможе, але зворотний їх вплив на ефективність діяльності підприємства, його ліквідність, платоспроможність і тим більше фінансову стійкість досить значний. На кожному етапі розвитку підприємства вплив чинників макроекономічного характеру є значним, але особливо їх значущість зростає на такій стадії розвитку системи, як економічна криза. Чинники макроекономічного характеру впливають на всі без винятку підприємства, проте характер їх впливу на фінансову стійкість залежить від специфіки діяльності кожного окремого суб'єкта господарювання. Внутрішні чинники, які впливають на фінансову стійкість, відображують специфіку діяльності підприємства та обумовлюються стадією життєвого циклу самого підприємства

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

У свою чергу, зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Іншими словами, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

Водночас ринкове підприємство не влаштовує і надлишкова фінансова стійкість. У цьому разі виникають умови гальмування розвитку, тому що підприємство буде не в змозі скорочувати свої затрати під тиском конкурентів через накопичення надлишкових запасів і резервів і відтягнення, таким чином, капіталу з виробничого процесу. Існує необхідність розробки теоретичних підходів до визначення критеріїв фінансової стійкості й банкрутства підприємств. Вже давно стала актуальною і проблема законодавчого та нормативного оформлення зазначених ситуацій, встановлення відповідних показників чи критеріїв оцінки критичного стану фінансів підприємства чи його окремих характеристик, зокрема неплатоспроможності.

Одним з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентноздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка зможе забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміну його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат, тобто рентабельність.

Величина і динаміка рентабельності з точки зору фінансової стійкості характеризує ступінь ділової активності підприємства та його фінансове благополуччя.

Значний практичний інтерес має вирішення питання про кількісні ха-рактеристики фінансової стійкості підприємства, іншими словами, при яких саме показниках фінансовий стан підприємства можна вважати стійким. Його можна вважати стійким, якщо воно покриває власними оборотними засобами не менш як 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, ефективно й цілеспрямовано використовує фінансові ресурси, дотримується фінансової, кредитної й розрахункової дисципліни, тобто платоспроможне.

У підприємства, що має низький рівень фінансової стійкості, спостерігається спад ділової активності, рентабельності й віддачі наявних активів. Збитковість фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що підприємство перебуває під загрозою банкрутства. Однак це не означає, що будь-яке збиткове підприємство негайно збанкрутує. Збитковість може бути тимчасовою, і не виключено, що керівництво й менеджери підприємства знайдуть ефективні рішення й виведуть підприємство з фінансової кризи. Проте і наявність високої фінансової стійкості не гарантує від банкрутства.

Фінансова стійкість тісно пов'язана з кредитоспроможністю. Кредитоспроможність характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятних умовах тощо. Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, -- це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

Очевидно, що коли у підприємства протягом певного періоду спостерігається тенденція до зниження рентабельності, то падає і його кредитоспроможність. Зміна фінансового стану підприємства в гірший бік у зв'язку зі зниженням рентабельності може зумовити й загрозливі наслідки в результаті дефіциту грошових засобів -- зменшення платоспроможності й ліквідності.

Отже, фінансова стійкість -- комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності - на основі зростання прибутку й активів при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.[32]

1.2 Основні чинники, що впливають на фінансову стійкість підприємства

На фінансову стійкість підприємства впливає ціла низка чинників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаблення їх впливу на фінансову стійкість підприємства їх можна об'єднати в групи залежно від рівня виникнення та ступеня значущості.

За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.

Залежно від ступеня їх значущості виділяють чинники I рівня (базові), II рівня (похідні) та III рівня (деталізуючі).

Чинники I рівня - це узагальнюючі (базові) чинники, які є результатом впливу чинників II і III рівнів і водночас виступають генератором взаємодії більш дрібних чинників.

До чинників I рівня відносять:

фазу економічного розвитку системи;

стадію життєвого циклу підприємства.

Фаза економічного циклу розвитку економічної системи є базовим зовнішнім чинником, що впливає на фінансову стійкість підприємства. Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів підприємства та населення. Так, у період економічної кризи темпи реалізації продукції відстають від темпів її виробництва, зменшуються інвестиції в товарні запаси, що, в свою чергу, призводить до ще більшого скорочення збуту за одночасного зменшення доходів підприємств і рівня доходів населення. Отже знижується ліквідність підприємств та їх платоспроможність, що неодмінно негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства.

Другим базовим чинником I рівня виступає стадія життєвого циклу підприємства. Вона є основоположним чинником при визначенні загально-економічної мети діяльності підприємства, для досягнення якої будуть спрямовані всі інші його стратегії (стратегія управління обсягами діяльності, стратегія управління власним та позиковим капіталом, фінансова стратегія). На рівні підприємства необхідно велику увагу приділяти з'ясуванню специфіки кожної окремої стадії його розвитку, оскільки специфіка кожної окремої стадії розвитку підприємства буде визначати також потенційні його можливості щодо забезпечення обсягів діяльності, а отже, величини прибутку, формування приросту активів та їх фінансування за рахунок окремих видів джерел, зокрема власними фінансовими ресурсами у необхідному обсязі з метою самофінансування, і разом з цим опосередковано формуватиме певний ступінь фінансової стійкості та стабільності фінансової діяльності підприємства.

Чинники II рівня - похідні. Вони є результатом дії основоположних (базових) чинників (фази економічного розвитку системи та стадії життєвого циклу підприємства). До складу чинників II рівня (похідних) належать:

середній рівень доходів населення;

демографічна ситуація;

соціальна політика держави;

податкова політика держави;

грошово-кредитна політика;

амортизаційна політика;

загальний рівень стабільності;

стратегія управління обсягами діяльності;

стратегія управління активами;

стратегія управління капіталом;

стратегія управління грошовими потоками.

Чинники II рівня бувають як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зовнішні чинники II рівня - це такі, вплив яких пов'язаний з характером державного регулювання (податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, соціальна, демографічна політика тощо). Від ступеня відповідності видів, напрямів, методів цього регулювання і фази економічного циклу залежатиме характер та глибина впливу деталізуючих чинників, або чинників III рівня.

До внутрішніх похідних факторів другого рівня, що забезпечують фінансову стійкість, належать стратегія управління обсягами діяльності підприємства, політика управління його активами, власним і позиковим капіталом. Розроблена стратегія передбачає загальну потребу в активах, їх оптимальну структуру при одночасному визначенні джерел фінансування цієї потреби та оптимізації структури капіталу, що, в свою чергу, є гарантом досягнення ефективної пропорційності між коефіцієнтом фінансової прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства. Досягнення необхідної пропорційності між коефіцієнтом прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості має бути основною метою підприємства, оскільки це один із чинників, який сприяє максимізації його ринкової вартості.

Чинники III рівня - є деталізуючими. За допомогою їх з'ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників III рівня (деталізуючих) відносять:

середній рівень доходів населення;

рівень конкуренції;

рівень інфляції;

склад та структуру активів;

стратегію управління власними фінансовими ресурсами та позиковим капіталом;

стратегію управління ризиком.

Вплив чинників III рівня на фінансову стійкість є різним. Тому за їх значущістю одним із найважливіших внутрішніх чинників фінансової стійкості є оптимізація складу та структури активів підприємства. Аналогічним за своїм впливом є також правильний вибір стратегії управління активами. Значною мірою фінансова стійкість підприємства залежить від якості політики управління поточними активами, від того, який загальний обсяг оборотних коштів має підприємство, який розмір запасів та активів у грошовій формі. При зменшенні виробничих запасів та зростанні ліквідних активів підприємство може отримувати більший обсяг прибутку за рахунок залучення в оборот додаткових коштів, однак разом з цим виникає ризик неплатоспроможності підприємства. Оптимізація управління поточними активами полягає в тому, щоб забезпечити достатньо високий рівень прибутковості активів при одночасній мінімізації ризику втрати платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості.

Другим за своєю значущістю внутрішнім чинником III рівня є стратегія управління капіталом - оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Iз збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел збільшуються також потенційні можливості підприємства. Важливим є як загальний розмір прибутку, так і структура його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестиційні цілі.

Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

На фінансову стійкість підприємства значний вплив мають кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкового капіталу. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, приводить до зростання прибутковості власного капіталу, а з другого - надмірне зростання частки позикового капіталу призводить до зниження фінансової стійкості підприємства, зростання ризику втрати платоспроможності та фінансової незалежності. Отже, у цьому зв'язку особливо важливим є чинник умілого використання ефекту фінансового леверіджу і забезпечення оптимізації структури капіталу підприємства.

Вплив зовнішніх чинників III рівня на фінансову стійкість особливо зростає на стадії економіки кризового періоду. З фінансовою стійкістю підприємства тісно пов'язаний обсяг платоспроможного попиту населення, оскільки зростання обсягу попиту є стимулом до розширення обсягу його діяльності. Останнє потребує зростання активів підприємства, що в свою чергу, обумовлює необхідність пошуку додаткових джерел фінансування цього приросту. Залучення додаткових джерел фінансування призводить до структурних змін у складі джерел фінансування активів, а отже, відповідно впливає на ступінь фінансової стійкості підприємства.

Падіння платоспроможного попиту, яке характерне для кризового періоду функціонування економіки, призводить до загострення конкурентної боротьби та підвищення рівня конкуренції на ринках різних типів. Гострота конкурентної боротьби - не менш важливий зовнішній чинник фінансової стійкості, оскільки така боротьба призводить до кон'юнктурних змін на товарних, ресурсних та фінансових ринках, що, в свою чергу, є причиною змін цін на продукцію підприємства (що впливає на можливі обсяги реалізації), на матеріальні ресурси (що змінює витрати на виробництво та реалізацію), на фінансові ресурси (що відбивається на можливості залучення підприємством позикових коштів). Всі ці зрушення відразу відбиваються (позитивно чи негативно - залежно від характеру змін зовнішніх чинників) на ступені фінансової стійкості підприємства.

Зовнішнім фактором третього рівня, що впливає на фінансову стійкість, є рівень інфляції. Порівняно із стабільним етапом розвитку в умовах економічної кризи зростає вплив інфляції, що негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства, оскільки зменшується обсяг його чистого прибутку. Це призводить до зниження обсягу власних фінансових ресурсів, які формуються за рахунок внутрішніх джерел. Зменшення власних фінансових ресурсів підприємств при стабільній чи зростаючій потребі в ресурсах обумовлює необхідність їх запозичення у значно більших обсягах, а це означає, що ціна на позикові ресурси зростатиме, ускладнюватиметься можливість їх використання для збільшення прибутковості власного капіталу, внаслідок чого зросте вартість капіталу підприємства. Все це в сукупності сприяє зниженню ринкової вартості підприємства.

Макроекономічні чинники, що впливають на досягнення стабільності економічної системи та опосередковано на стабільність фінансового стану підприємств, класифікують за такими ознаками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Класифікація макроекономічних чинників

№ пор.	Класифікаційна ознака
1	2	3
1	За економічним значенням	1. Основоположні чинники, які визначають основні макроекономічні пропорції розвитку економіки держави (обсяг виробництва валового національного продукту, обсяг інвестицій, обсяг і структура капіталовкладень, обсяг грошової маси в обігу). 2. Похідні чинники, що є результатом впливу основоположних (темп інфляції, структура розміщення грошової маси, обсяг платоспроможного попиту населення, рівень доходів споживачів, стан грошового, фінансового та фондового ринків, ринку кредитних ресурсів, ринку засобів виробництва, ринку робочої сили
2	За походженням	1. Чинники, що виникають внаслідок дії об'єктивних економічних законів (закону грошового обігу, який зумовлює розмір грошової маси в обігу, її структуру, закон кругообороту капіталу, який визначає обсяг інвестицій та їх структуру).
		2. Чинники, що виникають у зв'язку з державним регулюванням економіки (наявність та характер податкової політики, політики регулювання інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання, ринку кредитних ресурсів, грошового ринку, ринку цінних паперів)
3	За характером впливу на економіку	1. Чинники, що стимулюють розвиток економічної системи (зростання обсягів валового національного продукту, обсягів виробництва промислової продукції, збільшення обсягів інвестицій в економіку та перевищення їх обсягу над амортизацією, що є однією з умов зростаючої економіки).
		2. Чинники, які негативно впливають на розвиток економіки, тобто є основною передумовою стагнації економіки (скорочення обсягів інвестицій при одночасному перевищенні амортизаційних відрахувань над розмірами валових інвестицій, зростання собівартості продукції при одночасному скороченні обсягів виробництва, збільшення податкового тиску, негативні зрушення в структурі витрат на виробництво (реалізацію продукції, робіт, послуг)
4	За характером впливу на результати фінансово-економічної діяльності підприємства	1. Прямі фактори, зміни яких відразу відбиваються на фінансовому стані підприємств (зміни податкової політики - ставок, умов сплати податків, пільг тощо, амортизаційна політика, грошово-кредитна політика та ін.). 2. Опосередковані чинники (до них належать основоположні)

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, кризовим фінансовим станом підприємств, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, прихову-ванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу, боргу держави, зниженням життєвого рівня населення. Така ситуація свідчила про те, що економічна система перебувала у фазі глибокої економічної та фінансової кризи.

Державне регулювання економікою в умовах розвинутого ринку має здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб'єктів господарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів, як ціни, тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви субсидії, субвенції, державне мито. Вони виступають як прямі й опосередковані регулятори розвитку економіки, забезпечують умови для її саморегуляції в бажаному напрямі.

Крім економічних, соціально орієнтована ринкова економіка потребує адміністративних методів втручання саме в ті її сфери, де економічні не можуть дати необхідних результатів.

Отже, державне регулювання економіки має бути збалансованим і покликане не підміняти ринковий механізм, а доповнювати його завдяки превалюванню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в межах дії економічних законів ринку. Щодо управління діяльністю підприємств їх менеджерами, то першочергове значення має фінансове управління, узгоджене із загальною економічною стратегією. За цих умов найбільш дійовими будуть важелі впливу на фінансову стійкість. Останню необхідно постійно вимірювати та аналізувати з метою пошуку резервів її зростання.

1.2. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники

Забезпечення і підтримання фінансової стійкості підприємств в умовах конкурентного ринку набуває винятково важливого значення. Однак у нашій країні та й інших державах з перехідною економікою вони, внаслідок відсутності у них протягом багатьох років загрози банкрутства, не розроблялись.

Показники фінансової стійкості характеризують ступінь захищеності залученого капіталу. Ці показники включають:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу визначається: власний капітал всього господарських коштів. Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансово стале підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів.

Коефіцієнт фінансової залежності визначається: всього господарських коштів власний капітал. Цей коефіцієнт є зворотним коефіцієнтом концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансування підприємства. Якщо його значення наближається до 1 (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу визначається: власні кошти власний капітал. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив - 0,4 - 0,6).

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень визначається: довгострокові зобов'язання / основні кошти та інші позаобігові активи. Цей коефіцієнт показує, яка частина основних коштів та інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто в якомусь сенсі належить їм, а не власникам підприємства.

Коефіцієнт співвідношення власних залучених коштів визначається: залучений капітал / власний капітал. Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства. Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів визначається: довгострокові зобов'язання / довгострокові зобов'язання + власний капітал. Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці - негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі - тим більше залежить від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт структури залученого капіталу визначається: довгострокові зобов'язання / залучений капітал.

З позицією, що показники фінансової стійкості характеризують лише ступінь захищеності залученого капіталу, а значить, і сама фінансова стійкість пов'язана тільки з борговими зобов'язаннями, погодитись не можна. Така думка обмежує саме поняття фінансової стійкості, абстрагуючись від власного капіталу, його стану, ефективності функціонування тощо. Підприємство може позбутися боргів нераціональ-ним способом, навіть реалізувавши частину основного, обігового капіталу чи цінних паперів.

Значний практичний досвід оцінки фінансового стану підприємства і складання на його основі прогнозу щодо перспектив його зміни нагромад-жений у розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені в дві групи:

До першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, внаслідок яких можливі появи в недалекому майбутньому значних фінансових труднощів, у тому числі й вірогідне банкрутство.

До другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається як критичний. Разом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж внаслідок невжиття чи несвоєчасного вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршитись.

Особливості кризового фінансового стану й неплатоспроможності українських підприємств-банкрутів у порівнянні з практикою західних країн полягають у тому, що вони:

як правило, не включені в систему заставних зобов'язань щодо власного майна;

організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів;

не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень;

не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг;

їх адміністрація і насамперед директорський корпус слабо володіють економічним мисленням, без якого неможливо досягти успіху в ринковому господарюванні;

їх основні виробничі фонди і технології далеко не завжди відповідають сучасним вимогам і навіть при досить низьких фінансових витратах підприємства не можуть швидко перебудувати організацію і технологію виробництва стосовно вимог ринку.

Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану підприємств України, та й усіх країн з перехідною економікою, з'явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.

Чотири типи фінансової стійкості:

- Абсолютна стійкість фінансового стану. Характеризується нерівністю 33<ВОК. Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація трапляється вкрай рідко і, як правило, її не можна розглядати як позитивну, бо за цих умов адміністрація не має можливості використати зовнішні джерела коштів для основної діяльності. Нормальний стан для підприємства, коли частка власних оборотних коштів становить трохи вище 50%.

- Нормальна стійкість фінансового стану підприємства належить до другого типу, який гарантує його платоспроможність. Характеризується нерівністю ВОК<33<ІФЗ, де ІФЗ - джерела формування запасів. Для покриття запасів використовуються різноманітні джерела коштів - власні і залучені.

- Третьому типу фінансового стану відповідає його нестійкість, що є по-рушенням платоспроможності підприємства. Характеризується нерівністю 33>ІФЗ. Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно звертатися до додаткових джерел покриття, що не є доцільним.

- Для четвертого типу властивий кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки у даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й прострочених позик.

Фінансова стійкість вважається нормальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й позичкових коштів, що залучені для формування запасів і затрат, не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і затрат). У випадку, коли зазначені умови не виконуються, фінансова нестійкість набуває характеру ненормальної і веде до істотного погіршення фінансового стану.

Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є достатніми для погашення кредиторської заборгованості та здійснення податкових та інших обов'язкових платежів.

Отже, оцінка фінансової стійкості підприємства є однією з найважливіших складових оцінки фінансового стану підприємства. У наступному розділі цієї роботи мі проведемо фінансовий аналіз ВАТ «СЛАВКУР»

Розділ 2. Аналіз фінансового стану підприємства

У цьому розділі роботи ми проведемо аналіз фінансового стану торгового підприємства «СЛАВКУР».

2.1. Аналіз активів підприємства

Для загальної характеристики засобів підприємства вивчається їхня наявність, склад, структура та зміни, що відбулися в них. За даними баласну складено табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Аналіз наявності, складу і структури засобів підприємства

Засоби підприємства	2006 рік	2007 рік	Зміни за звітний період	Зміни в струк-турі, % п.
	Сума, тис. грн	Питома вага, %	Сума, тис. грн	Питома вага, %	у тис. грн	у %
1	2	3	4	5	6	7	8
1. Всього засобів	519,2	100,00	461,4	100,00	-57,8	-11,13	0,00
1.1.Основні засоби	439,2	84,59	403,8	87,52	-35,4	-8,06	2,92
1.2. Нематеріальні активи	0,0	0,00	0,0	0,00	0,0	-	0,00
1.3. Оборотні активи	65,8	12,67	33,4	7,24	-32,4	-49,24	-5,43
1.3.1. Матеріальні оборотні активи	40,6	7,82	14,6	3,16	-26,0	-64,04	-4,66
1.3.2. Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції	0,0	0,00	5,6	1,21	5,6	-	1,21
1.3.3. Дебіторська заборгованість та інші поточні активи	25,2	4,85	13,2	2,86	-12,0	-47,62	-1,99

Дані аналізу свідчать, що вартість майна протягом року зменшилась на 57,8 тис. грн., що склало 11,13% від його вартості на 2006 рок. Зменшення відбувались у складі як основних засобів (на 35,4 тис. грн.), так і оборотних активів (на 32,4 тис. грн.). При цьому значно меншилась вартість основних засобів - на 17,7 тис. грн. або на 8,06%.

У складі оборотних активів відбулися наступні зміни: вартість запасів значно знизилась на 26 тис. грн. (на 64,04%), величина дебіторської заборгованості зменшилась на 6 тис. грн. (на 47,62%), а сума грошових коштів збільшилась на 5,6 тис. грн.

Ці зміни привели до зрушень структури активів. У 2006 році найбільшу частку займали необоротні активи, тобто структура активів була важкою. Питома вага основних засобівів складала 84,59%, а оботних - 15,41%. На 2007 рік частка необоротних активів збільшилась на 8,17 процентних пункти та склала 92,76%, а частка оборотних активів - 7,24%, тобто структура активів стала більш важкою. Така структура активів відображає специфіку діяльності досліджуваного підприємства - відсутність виробничої діяльності.

Зменшилась частка запасів на 4,66 процентних пункти, дебіторської заборгованості на - на 1,99 процентних пункти, а питома вага грошових коштів збільшилась на 1,21 процентний пункт, що є позитивною тенденцією.

Після аналізу усіх засобів проведемо оцінку окремих елементів засобів підприємства.

Спочатку проведемо аналіз складу, наявності, структури та динаміки необоротних активів підприємства (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Аналіз наявності, складу та структури довгострокових і нематеріальних активів

Статті довгострокових активів	2006 рік	2007 рік	Зміни за звіт-ний період	Зміни в струк-турі, % п.
	Сума, тис. грн	Питома вага, %	Сума, тис. грн	Питома вага, %	у тис. грн	у %
Основні засоби:
первісна вартість	1057,8	240,85	1057,8	247,15	0	0,00	6,30
знос	618,6	140,85	654	152,80	35,4	5,72	11,96
коефіцієнт зносу	0,585		0,618		0,033	5,72	0,00
залишкова вартість	439,2	100,00	403,8	94,35	-35,4	-8,06	-5,65
Довгострокові фінансові інвестиції	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Незавершене будівництво	0	0,00	24,2	5,65	24,2	-	5,65
Довгострокова дебіторська заборгованість	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Відстрочені податкові активи	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Інші необоротні активи	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Разом довгострокових активів	439,2	100,00	428	100,00	-11,2	-2,55	0,00
Нематеріальні активи (залишкова вартість)	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Всього довгострокових та нематеріальних активів	439,2	100,00	428	100,00	-11,2	-2,55	0,00

За результатами аналізу можна зробити наступні висновки: загальна вартість необоротних активів зменшилась на 11,2 тис. грн, що скдало 2,55%; необоротні активи підприємства представлені лише основними засобами та незавершеним будівництвом; залишкова вартість основних засобів на 2007 рік зменшилась на 35,4 тис. грн. (8,06%) за рахунок їхнього зносу; коефіцієнт зносу більше 0,5 та має тенденцію до зростання, що свідчить про моральне та фізичне старіння основних засобів; основні засоби займають левову частку вартості необоротних активів (100% та 94,35% на початок та кінець досліджуємого відповідно); у 2007 році з'явилось незавершене будівництво.

Від ефективного використання оборотних активів, їхнього розміщення та ефективності великою мірою залежить результат роботи підприємства. Тому насамперед потрібно дати оцінку змін у наявності та структурі оборотних активів підприємства по найважливіших групах (табл. 2.3).

Як показують розрахунки, загальна вартість оборотних активів зменшилась на 46,6 тис. грн., що склало 41,75% їхньої вартості на початок року. По усіх статтях, окрім грошових коштів, спостерігалось зниження їхньої вартості протягом року. При цьому зменшилась частка матеріальних оборотних засобів на 7,04 % п., витрат майбутніх періодів - на 17,75 % п., а грошових коштів та їх еквівалентів - збільшилась на 16,77% п., дебіторської заборгованості - на 8,02% п.. Найбільші темпи росту спостерігалися у дебіторської заборгованості за розрахунками (200%). Найменші темпи росту мали місце у товарів (50%).

Таблиця 2.3 - Аналіз наявності, складу і структури оборотних засобів

Статті оборотних засобів	2006 рік	2007 рік	Зміни за звітний період	Зміни в структурі, % п.
	Сума, тис. грн	Питома вага, %	Сума, тис. грн	Питома вага, %	у тис. грн	у %
Оборотні засоби разом, у т.ч.	80,0	100,00	33,4	100,00	-46,6	-58,25	0,00
Виробничі запаси	37,4	46,75	13,0	38,92	-24,4	-65,24	-7,83
Незавершене виробництво	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Готова продукція	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Товари	3,2	4,00	1,6	4,79	-1,6	-50,00	0,79
Разом матеріальні оборотні засоби	40,6	50,75	14,6	43,71	-26	-64,04	-7,04
Грошові кошти та їх еквіваленти	0	0,00	5,6	16,77	5,6	-	16,77
Поточні фінансові інвестиції	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Разом грошові кошти і поточні фінансові інвестиції	0	0,00	5,6	16,77	5,6	-	16,77
Векселі видані	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Дебіторська заборгованість за товари, роботи послуги	20,8	26,00	7,2	21,56	-13,6	-65,38	-4,44
Дебіторська заборгованість за розрахунками	2	2,50	6	17,96	4	200,00	15,46
Інша поточна дебіторська заборгованість	2,4	3,00	0	0,00	-2,4	-100	-3,00
Інші оборотні активи	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
Разом дебіторська заборгованість	25,2	31,50	13,2	39,52	-12	-47,62	8,02
Витрати майбутніх періодів	14,2	17,75	0	0,00	-14,2	-100	-17,75

Далі доцільно провести аналіз оборотних коштів за їх розміщенням у сферах виробництва та обігу (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 - Аналіз розміщення поточних активів у сфері виробництва й у сфері обігу

Статті оборотних засобів	2006 рік	2007 рік	Зміни за звітний період	Зміни в струк-турі, % п.
	Сума, тис. грн	Питома вага, %	Сума, тис. грн	Питома вага, %	у тис. грн	у %
1. Оборотні засоби у виробничій сфері, всього	51,6	100,00	13	100,00	-38,6	-74,81	0,00
1.1. Виробничі запаси	37,4	72,48	13	100,00	-24,4	-65,24	27,52
1.2. Незавершене виробництво	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
1.3. Витрати майбутніх періодів	14,2	27,52	0	0,00	-14,2	-100	-27,52
2. Оборотні засоби у сфері обігу, всього	28,4	100,00	20,4	100,00	-8	-28,17	0,00
2.1. Готова продукція	0	0,00	0	0,00	0	-	0,00
2.2. Товари	3,2	11,27	1,6	7,84	-1,6	-50,00	-3,42
2.3. Дебіторська заборгованість	25,2	88,73	13,2	64,71	-12	-47,62	-24,03
2.4. Грошові кошти та поточні фінансові інвестиції	0	0,00	5,6	27,45	5,6	-	27,45

За результатами аналізу видно, що оборотні активи у сфері виробництва у 2006 році були представлені виробничими запасами (72,48%) та витратами майбутніх періодів (27,52%), а у 2007 році - на 100% виробничими запасами. У обігових коштах найбільшу частку займає дебіторська заборгованість (88,73% та 64,71% на початок та кінець року відповідно), зросла частка грошових коштів і склала 27,45%, частка товарів зменшилась на 3,42% п..

Велика увага при аналізі оборотних активів приділяється аналізу дебіторської заборгованості, її складу, структури та динаміки (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 - Аналіз складу і структури дебіторської заборгованості

Розрахунки з дебіторами	2006 рік	2007 рік	Зміни за звітний період
	Сума, тис. грн.	Пито-ма ва-га, %	Сума, тис. грн.	Пито-ма ва-га, %	Сума, тис. грн.	Струк-тури, % п.
1. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги
1.1. Чиста реалізаційна вартість	20,8	82,54	7,2	54,55	-13,6	-27,99
1.2. Первісна вартість	20,8	82,54	7,2	54,55	-13,6	-27,99
1.3. Резерв сумнівних боргів	0	0,00	0	0,00	0	0,00
2. Дебіторська заборгованість за розрахунками
2.1. З бюджетом	2	7,94	6	45,45	4	37,52
2.2. За авансами виданими	0	0,00	0	0,00	0	0,00
2.3. З нарахованих доходів	0	0,00	0	0,00	0	0,00
2.4. Із внутрішніх розрахунків	0	0,00	0	0,00	0	0,00
3. Векселі одержані	0	0,00	0	0,00	0	0,00
4. Інша поточна дебіторська заборгованість	2,4	9,52	0	0,00	-2,4	-9,52
Разом дебіторська заборгованість	25,2	100,00	13,2	100,00	-12	0,00

Як видно, сума дебіторської заборгованості у 2007 році зменшилась на 12 тис. грн. Найбільшу частку займає дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (82,54% та 54,55% на початок та кінець періоду відповідно), але у 2007 році значно скоротилась (на 27,99% п.). Частка дебіторської заборгованості з розрахунків з бюджетом збільшилась на 37,52% п. Резерв сумнівних боргів не формувався, що означає що у підприємства немає проблемної дебіторської заборгованості.

Показником якості і ліквідності дебіторської заборгованості є її оборотність. Для цього визначається коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості: