Главная
База знаний "Allbest"
Финансы, деньги и налоги
Програмно-цільовий метод управління місцевими бюджетами
Програмно-цільовий метод управління місцевими бюджетами
Програмно-цільовий метод як інструмент управління місцевими бюджетами. Бюджетна програма як елемент програмно-цільового методу. Моніторинг, оцінка та контроль виконання бюджетних програм. Стан управління місцевими бюджетами програмно-цільовим методом.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.12.2012 |
| Размер файла | 728,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
Кафедра Фінансів підприємств та банківської справи
КУРСОВА РОБОТА
на тему ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ МЕТОД
Дніпропетровськ 2012
План
- Вступ
- Розділ 1. Програмно-цільовий метод - інструмент управління місцевими бюджетами
- 1.1 Головні риси та вплив програмно-цільового методу на управління місцевими бюджетами
- 1.2 Бюджетна програма як один з головних елементів програмно-цільового методу
- 1.3 Моніторинг, оцінка та контроль виконання бюджетних програм
- Розділ 2. Сучасний стан управління місцевими бюджетами програмно-цільовим методом на середньострокову перспективу
- 2.1 Планування та прогнозування доходів місцевих бюджетів
- 2.2 Планування та прогнозування видатків місцевих бюджетів
- 2.3 Процес планування капіталовкладень
- Розділ 3. Проблеми та перспективи удосконалення застосування програмно-цільового методу в управлінні місцевими бюджетами
- 3.1 Зарубіжний досвід застосування програмно-цільового методу в управлінні місцевими бюджетами
- 3.2 Проблеми запровадження програмно-цільового методу планування місцевих бюджетів в Україні та шляхи їх вирішення
- Висновки
- Бібліографічний список
Вступ
Сучасний стан розвитку України і її окремих регіонів потребує поглибленого та прогнозованого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави, у формуванні показників комплексної програми соціально-економічного розвитку окремого регіону та адміністративно-територіальної одиниці.
Дослідження планування і прогнозування соціально-економічного розвитку України засвідчує, що протягом 2000-2012 років в Україні сформовано більше 300 різноманітних державних та регіональних програм, з яких реально підтверджено фінансуванням лише 10 відсотків. Тому, перед органами місцевого самоврядування та виконавчої влади гостро стоїть питання ефективного управління коштами місцевих бюджетів та економічно обґрунтоване спрямування їх на вирішення завдань, визначених у регіональних програмах.
Програмно-цільовий метод дедалі частіше застосовують як інструмент бюджетного планування. Вибір цього методу зумовлений передусім його особливостями й перевагами: він дає змогу здійснювати повний цикл управлінського процесу - від постановки завдань планування до оцінки результату й ефективності бюджетних витрат. Крім того, програми містять прозорий механізм моніторингу, оцінки, контролю і прийняття рішень. Іншими словами, це система прийняття рішень щодо розроблення, аналізу, впровадження програм і розподілу ресурсів. Переваги програмно-цільового методу визначили його як важливий компонент моделі бюджетування, орієнтованого на результат.
Програмно-цільовий метод бюджетного планування й управління забезпечує прямий взаємозв'язок між розподілом бюджетних ресурсів і запланованими або фактичними результатами їх використання, встановлюваними з урахуванням пріоритетів державної політики. При цьому сутність бюджетної політики на регіональному рівні полягає в розподілі й перерозподілі суспільного продукту й доходу на основі розробки комплексу регіональних цільових програм соціально-економічного розвитку та є дієвим інструментом, який забезпечує управління економікою й соціальною сферою на всіх етапах бюджетного процесу: планування, прогнозування, координації різних видів діяльності, узгодження інтересів окремих суб'єктів господарювання; стимулювання досягнення певної мети в розвитку регіонів; контролю поточної діяльності й забезпечення планової дисципліни бюджетного процесу.
Метою роботи є узагальнення накопиченого досвіду щодо впровадження програмно-цільового методу, особливостей його використання в бюджетній сфері на рівні місцевих бюджетів і оптимізації механізмів управління бюджетними проектами.
Об'єктом дослідження є управління місцевими бюджетами за програмно-цільовим методом. Предметом дослідження є механізми місцевого управління бюджетами через інструменти програмно-цільового методу.
програмний цільовий управління бюджет
Розділ 1. Програмно-цільовий метод - інструмент управління місцевими бюджетами
1.1 Головні риси та вплив програмно-цільового методу на управління місцевими бюджетами
Програмно-цільовий метод формування бюджету є інструментом, який забезпечує ефективне управління бюджетним процесом у середньостроковій перспективі. Цей метод зорієнтовано на вирішення існуючих проблем територіальної громади та досягнення визначених цілей. Багато країн застосовує його з метою ефективного та результативного використання обмежених бюджетних коштів.
Управління бюджетними коштами значною мірою визначається порядком складання, затвердження, виконання бюджету, а також контролем за його виконанням. Застосування найкращих практик бюджетування з метою удосконалення бюджетного процесу призводить до підвищення ефективності управління державним та місцевими бюджетами. Саме такою практикою є впровадження програмно-цільового методу бюджетування, що поліпшує бюджетний процес загалом та докорінно змінює концепцію управління місцевими бюджетами, зокрема:
1) створює прозору та ефективну систему прийняття управлінських рішень із бюджетних питань;
2) забезпечує цільове та обґрунтоване використання бюджетних коштів розпорядниками в умовах обмежених бюджетних ресурсів;
3) забезпечує проведення ґрунтовного аналізу витрат бюджетних коштів;
4) дає змогу спрямовувати фінансування на користь більш успішних бюджетних програм, скорочувати або виключати неефективні програми.
Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі - це метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу.
За допомогою програмно-цільового методу можна провести зіставлення обсягу фінансування бюджетної програми (витрат) із кінцевими результатами, що очікуються від її виконання.
Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетним програм. Запровадження програмно-цільового методу складання бюджету є істотною зміною в бюджетній ідеології. Бюджетний процес можна уявити собі як виробничу функцію, яка встановлює зв'язок між бюджетними результатами та ресурсами місцевого сектора, що використовуються для досягнення цих результатів. У цьому контексті формування бюджету полягає в тому, щоб виходити у першу чергу з обсягу наявних ресурсів, що використовуються для досягнення певних результатів у місцевому секторі. При традиційній практиці формування бюджетів увага часто зосереджується саме на ресурсній частині виробничої функції місцевого сектора, і часто мало уваги приділяється одержуваним результатам. З іншого боку, програмно-цільовий метод формування бюджету застосовує зовсім інший підхід до формування бюджету, особливістю якого є те, що процес починається із зосередження уваги з першу на результатах, яких необхідно досягти в місцевому секторі, а вже потім ставиться питання про те, які ресурси слід використати для досягнення цих результатів. Результати в цій системі - це те, чого місцевий уряд має намір досягти, або цілі, яких він досягає, здійснюючи певні заходи.
Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету зосереджує увагу на результатах та досягненнях діяльності уряду та його структур, він дозволяє посилити дієвість та ефективність місцевого сектора. В аналітичному плані він запроваджує в бюджетний процес важливі елементи аналізу зіставлення витрат і досягнутих результатів. Цей аналіз є інструментом оцінки програм, який забезпечує схвалення та здійснення у бюджетній сфері тих програм, результати від реалізації яких (що можуть бути визначені кількісно) перевищуватимуть витрати на них. Однак оскільки часто результати, яких досягають, витрачаючи кошти, є нематеріальними за своєю природою, в багатьох випадках застосовувати аналіз витрат і результатів непросто. За умови, коли результат важко оцінити кількісно, нерідко застосовується дещо менш потужний критерій ефективності, а саме критерій ефективності витрат. Аналіз ефективності витрат спонукає розробників бюджетної політики шукати такий метод досягнення тієї чи іншої цілі, який пов'язаний із якнайменшими витратами.
Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету формує систему звітування та оцінки роботи, він забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень. При застосуванні програмно-цільового методу як суспільство в цілому, так і законодавча гілка влади можуть отримати значно чіткішу картину того, що робить розпорядник бюджетних коштів і для чого він взагалі існує, чого він намагається досягнути, яким чином він намагається це здійснювати і, в кінцевому результаті, наскільки успішно він це здійснює. Ця чітка картина, у свою чергу, сприяє створенню такого клімату для розробки політики, в якому стає можливим приймати більш раціональні фінансові рішення стосовно рівня та складу видатків бюджету.
Із запровадженням програмно-цільового методу складання бюджетів помітно змінюється характер обговорення політики на місцевому рівні. Акцент переноситься з потреби в коштах для утримання бюджетних установ на те, які результати будуть від використання бюджетних коштів, тобто забезпечується ефективність їх використання. Розробники політики зосереджують свою увагу на тому, що одержує суспільство за ті кошти, які воно витрачає. Замість того, щоб ставити питання, чи правильно витрачаються кошти при виконанні бюджетного плану, спочатку піднімаються питання про те, наскільки добре витрачаються кошти при досягненні цілей.
Таким чином, запровадження програмно-цільового методу до складання та виконання бюджету має такі переваги:
1. забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;
2. забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;
3. упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;
4. посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавче визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;
5. підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.
1.2 Бюджетна програма як один з головних елементів програмно-цільового методу
Бюджетна програма - це систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник коштів відповідно до покладених на нього функцій.
Робота з формування бюджетних програм починається з аналізу напрямків діяльності установи та визначення головної мети діяльності (місії). Практична робота передбачає також аналіз основних функцій (напрямків діяльності) установи та консолідацію їх у програми. Процес визначення програм продовжується визначенням завдань, які виконуватимуться в рамках кожної програми, визначенням засобів їх досягнення та показників, які допоможуть оцінити досягнення запланованих цілей та виконання завдань.
Завдання бюджетної програми - конкретні цілі, яких необхідно досягти в результаті виконання бюджетної програми та які можна оцінити за допомогою результативних показників.
Основою для формування бюджету за програмно-цільовим методом є паспорт бюджетної програми, в якому вміщено основні компоненти - мета програми, завдання програми, напрямки діяльності та показники результативності. Паспорт бюджетної програми включає в себе також додаткову інформацію, зокрема, про розпорядника коштів за програмою та головну мету його діяльності, відповідального виконавця, законодавчі підстави для реалізації програми та альтернативні шляхи здійснення програми.
Структура програми залишається незмінною з року в рік, але її мета, завдання та напрямки діяльності можуть змінюватися відповідно до нових умов.
Показники виконання бюджетної програми - кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми, підтверджуються статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю і дають можливість здійснити оцінку використання коштів на виконання бюджетної програми.
Мета програми має узгоджуватися з головною метою діяльності розпорядника коштів. Мета програми зазвичай може бути одна. Рідко зустрічаються випадки, коли у програми є кілька цілей. У такому випадку вони встановлюються у порядку пріоритетності.
Мета бюджетної програми є соціально спрямованою, довгостроковою і не підлягає кількісному та якісному виміру.
Описуючи цілі програми, дуже важливо виходити з потреб споживачів послуг, що надаються за бюджетною програмою. За таким підходом легше визначити кінцевий результат: " Яким буде результат від надання послуг за бюджетною програмою? Хто є споживачем послуги, що надається за програмою?".
Відповідно до визначених цілей бюджетної програми, розпорядники коштів розробляють завдання програми. Завдання можна розглядати як короткострокові цілі в рамках довгострокової стратегії, що визначається метою бюджетної програми.
Завдання формулюються на рівні програми (підпрограми) і мають бути безпосередньо пов'язані з метою програми. На відміну від цілей, завдання підлягають вимірюванню, визначені кількісно і в часі. Вони також мають визначати конкретний результат діяльності установи.
Визначення напрямків діяльності означає, що для кожного завдання має бути розроблена стратегія його виконання, тобто дії та заходи, до яких вдаватиметься розпорядник коштів для виконання завдання.
Забезпечення якісного управління програмами та схвалення адміністративних рішень, в тому числі щодо виділення бюджетних асигнувань, на основі фактичних та очікуваних результатів їх реалізації, вимагає розробки системи показників, на основі яких проводитиметься оцінка виконання програм.
Застосування системи показників виконання програм дає можливість оцінити ефективність використання бюджетних коштів, порівняти фактичні результати з очікуваними та оцінити вартість здійснення програми. Крім того, показники виконання дозволяють оцінити соціально; важливий ефект від здійснення програми, який є головною метою виконання бюджетної програми.
Показники виконання розробляються відповідно до встановлених завдань та повинні з ними узгоджуватися.
Існує декілька типів показників виконання, які можна використовувати для оцінки програми та визначення її кінцевої результативності, а саме показник затрат/вхідних ресурсів, показник продукту, показник продуктивності (ефективності), показник результативності (якості).
Деякі країни, що мають досвід формування бюджету за програмно-цільовим методом, вважають за доцільне подавати в бюджетних запитах лише ті показники, які є найважливішими та які більш повно оцінюють результати виконання програм. Решта показників, яких може бути дуже багато, можуть подаватися на вимогу відповідного органу влади, співробітників установи та її керівників, які потребують більш комплексної інформації про виконання програм. Як додаткові для оцінки програм рекомендовано використовувати показник робочого навантаження та показник корисності.
Головна мета діяльності - це мета, заради якої розпорядник коштів здійснює свою діяльність, а також користь, яку отримує від цієї діяльності суспільство.
Розпорядники коштів - відповідальні виконавці програм. Інформація про розпорядника коштів є додатковим компонентом бюджетної програми. Однак для комплексного представлення бюджетної програми така інформація є обов'язковою. Ця інформація зазвичай надається в паспорті бюджетної програми та відображається в інших звітних формах.
Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.
Окрім інформації про головного розпорядника коштів, паспорт бюджетної програми містить також інформацію про виконавця бюджетної програми. Іноді постає запитання про те, чи є головний розпорядник коштів водночас відповідальним виконавцем програм. Відповідальні виконавці забезпечують виконання певної програми (іноді й підпрограми) в рамках головного розпорядника коштів. Тобто відповідальними виконавцями можуть бути:
головний розпорядник - за програмами, виконання яких забезпечується його апаратом;
розпорядники коштів нижчого рівня та одержувачі коштів, які виконують програми в системі головного розпорядника.
Важливою рисою бюджетної програми є те, що вона надає можливість керівникам оцінити не лише потребу в програмі, що розглядається, але й розглянути інші можливі шляхи досягнення визначених цілей та виконання її завдань.
Інформація про законодавчі та нормативно-правові акти, на основі яких надаватиметься бюджетна послуга за програмою, є складовою паспорту бюджетної програми та необхідним обґрунтуванням для виділення бюджетних асигнувань на її реалізацію.
Бюджетна програма є центральним елементом програмно-цільового бюджету. Крім того, вона є потужним інструментом управління фінансами, і тому процес формування бюджетної програми потребує значної уваги та дотримання всіх основних правил і процедур. Лише за такої умови можна забезпечити ефективне управління бюджетними ресурсами та досягнення соціально-значних результатів.
1.3 Моніторинг, оцінка та контроль виконання бюджетних програм
Елементами процесу ефективного управління є моніторинг, контроль і оцінка програм. Ціль здійснення моніторингу та оцінки полягає у стеженні за ходом та результатами реалізації програми, використанням ресурсів та наданням інформації про поточну ситуацію тим особам, які приймають рішення. Моніторинг і оцінка ефективності програм мають споріднені елементи, які відрізняються лише за рівнем складності та методологічними підходами.
Моніторинг - постійний процес збору даних про видатки та показники виконання програми, що досягаються у ході її реалізації. Дані, отримані в процесі моніторингу, можуть бути основою для проведення оцінки ефективності програм.
Створювати систему моніторингу необхідно на стадії підготовки програми. Розробка системи моніторингу починається зі з'ясування таких питань:
що саме необхідно знати про програму;
чому саме ця інформація важлива;
яким чином і хто використовуватиме отриману інформацію;
засоби систематизації та подання інформації.
Потім необхідно підготувати форми для збору інформації, передбачити методику обробки та аналізу одержуваної інформації, а також планування процедур подальшого використання отриманих даних. Надалі визначаються:
показники виконання програми;
методи і джерела збору даних;
періодичність проведення моніторингу;
відповідальні за проведення моніторингу;
витрати на проведення моніторингу.
Одним з видів моніторингу у бюджетному процесі є фінансовий контроль за виконанням програми.
Контроль передбачає отримання інформації про фінансовий аспект виконання програми:
стан фінансування програми;
напрямки та обсяги видатків;
відхилення фактичних асигнувань порівняно з планом.
Отримана інформація стає основою для прийняття адміністративних рішень щодо перерозподілу коштів між завданнями або підпрограмами, а також зменшення або збільшення обсягів асигнувань на виконання програми.
Причини невиконання програми іноді можна визначити лише за допомогою моніторингу. В таких випадках за результатами моніторингу приймається рішення про проведення оцінки ефективності програми.
Оцінка - це інструмент для здійснення аналітичних суджень про результати реалізації програми, які підкреслюватимуть достовірність та корисність прийнятих рішень.
На відміну від моніторингу, оцінка програм є системою заходів, що здійснюються в міру необхідності і передбачають більш глибокий аналіз програм.
Складові оцінки програм:
аналіз причин успіхів та невдач у виконанні програми;
врахування помилок і недоліків програми при розробці інших програм;
внесення коректив до змісту програми - уточнення цілей і завдань;
переорієнтування програми на досягнення реалістичних результатів тощо;
забезпечення поточного та залучення додаткового фінансування;
інформування посадових осіб, залучення уваги громадськості.
Критерії оцінки програми. Основними критеріями для проведення оцінки є економічна та соціальна ефективність, а також результативність виконання програм.
Економічна ефективність програм - це співвідношення обсягу наданих послуг до визначеної якості та затрат на їх надання.
Соціальна ефективність програм - це ефективність програм з точки зору досягнення поставлених цілей, досягнення соціального ефекту від надання бюджетних послуг. Ефективність вимірюється шляхом порівняння досягнутих показників з визначеними цілями, нормами, стандартами.
Результативність - це якість наданих послуг, їх вплив на споживачів послуг, користь і вигода, яку визнають споживачі послуг тощо. Результативність надає інформацію про кількість споживачів, які користуються соціальними послугами і задоволені цими послугами та їхньою якістю.
Наступні етапи є важливими для встановлення системи оцінки програми.
Етап 1. Визначення потреби в проведенні оцінки - чим викликана необхідність проведення оцінки і що очікується в результаті її проведення.
Етап 2. Визначення цілей та завдань оцінки - що саме необхідно оцінювати у програмі.
Етап 3. Розробка механізму проведення оцінки - складається з взаємопов'язаних завдань, заходів, планів робіт, методичної основи оцінки і визначає: тип оцінки, обсяг і структуру необхідної інформації, індикатори оцінки, методи і джерела отримання інформації, відповідальних, методи аналізу інформації, витрати часу та обсяг ресурсів, необхідний для проведення оцінки.
Етап 4. Збір даних - методи збору даних: моніторинг, інтерв'ю, фокус; група, анкетування, опитування, структуроване спостереження.
На цьому етапі розробляють форми з оцінки програм та заповнення необхідною інформацією. Організовують збір інформації, її систематизацію та обробку.
Етап 5. Аналіз даних. У результаті проведення аналізу даних одержують оцінку того, що відбулося у процесі реалізації програми і з яких причин; які події мають позитивне та негативне значення, і як необхідно діяти для поліпшення ситуації.
Етап 6. Підготовка звіту про оцінку. У звіті слід подавати інформацію про стан реалізації програми, шляхи розв'язання проблем, можливості для внесення коректив у програми.
Етап 7. Використання результатів оцінки. Оцінку слід орієнтувати на використання отриманої інформації у практиці управління програмами і передбачати прийняття адміністративних рішень.
Розділ 2. Сучасний стан управління місцевими бюджетами програмно-цільовим методом на середньострокову перспективу
2.1 Планування та прогнозування доходів місцевих бюджетів
Доходи бюджету - це всі податкові і неподаткові та інші надходження на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України (у т. ч. трансферти, дарунки, гранти).
Згідно з принципами програмно-цільового методу бюджетування, формування місцевих бюджетів відбувається відповідно до основних напрямів бюджетної політики, соціально-економічного розвитку, прогнозних показників зведеного балансу фінансових ресурсів, планів інвестиційного розвитку певної території та аналізу виконання відповідного місцевого бюджету.
Метою прогнозування і планування доходів місцевих бюджетів, як компонентів процесу стратегічного планування в рамках програмно-цільового методу є визначення реального обсягу ресурсів місцевого бюджету для здійснення необхідних витрат. При цьому як ресурсна, так і видаткова частин бюджету плануються не лише на наступний бюджетний період, але й на середньострокову перспективу, тому що неможливо реалізовувати бюджетні програми, заплановані на кілька років вперед, не маючи фінансової основи, дохідної бази для здійснення витрат по цих програмах.
У контексті ПЦМ середньострокове прогнозування та складання планів доходів бюджету дає можливість:
– пов`язувати політику і бюджет для досягнення довгострокових планів;
окреслювати фінансове майбутнє і залишати час для запобігання несприятливим подіям;
поліпшувати якість прийняття та виконання фінансових рішень;
– визначати альтернативні шляхи розв`язання проблем;
удосконалювати процес планування бюджету;
краще оцінювати бюджетні пропозиції та приймати оптимальні рішення;
управляти і приймати рішення більш прозоро.
Прогнозування і планування споріднені та взаємопов`язані процеси, але вони не є абсолютно тотожними.
Планування - процес вибору цілей і рішень, необхідних для їх досягнення.
Прогнозування - це метод оцінки майбутніх перспектив, в якому передбачення спирається на накопичений досвід і поточні припущення, розгляд їх відносно майбутнього.
Прогнозування служить двом цілям.
1. Складанню плану доходів і видатків на кілька років вперед, що сприятиме формуванню більш прозорої та передбачуваної бюджетної політики.
2. Дозволяє проаналізувати поведінку системи (у даному випадку обсягу доходів та видатків) у майбутньому та оцінити результати від прийнятих рішень.
Таким чином, на базі якісних даних прогнозування встановлюються точні планові показники доходної частини місцевого бюджету, що дозволяє в повному обсязі та своєчасно виконувати бюджетні зобов`язання.
Під час планування доходів місцевих бюджетів необхідно брати до уваги те, що деякі з доходів враховуються, а деякі не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Йдеться про розрахунок дотації вирівнювання (коштів, що підлягають передачі до державного бюджету).
У діаграмі 2.1.1 показана структура доходів місцевих бюджетів у цілому по Україні за 2011 рік.
Діаграма 2.1.1 Структура доходів місцевих бюджетів за 2011 рік (%)
Планування доходів місцевих бюджетів у середньостроковій перспективі передбачає наступні кроки:
1. Здійснення моніторингу та аналізу надходжень до місцевих бюджетів відповідно до джерел доходів за кілька років Теоретично, чим довшим є період, за який здійснюється аналіз, тим краще для виявлення тенденцій надходжень до бюджету з різних джерел. При цьому важливо привести базу доходів місцевого бюджету за ряд років у співставні умови з роком, на який здійснюється прогнозна оцінка доходів (наприклад, при зміні ставок оподаткування або бази оподаткування змінюються і надходження до бюджету від такого податку);
2. Визначення тенденції поведінки бази оподаткування в умовах поточного року (тобто без змін до податкового законодавства). Це необхідно для визначення альтернативних джерел наповнення доходної частини місцевого бюджету в разі можливих втрат від змін у законодавстві;
3. Врахування змін, що сталися у базі оподаткування, а також у законодавстві щодо цих податків та зборів. Після цього потрібно оцінити законодавчі зміни, які вступають у році, на який здійснюється прогноз, а також вплив цих змін на середньострокову перспективу в кількісному значенні;
4. Виявлення особливої уваги до надходжень, пов'язаних з комунальною власністю місцевих громад. Оскільки кошти, отримані від приватизації, є одноразовими надходженнями (тобто обмеженими процесом приватизації), вони мають бути залучені до бюджету лише у випадку проведення відповідних видатків з бюджету розвитку;
5. Здійснення середньострокової оцінки дотацій вирівнювання з державного бюджету (з бюджету вищого рівня) або коштів, що передаються до такого бюджету. З цією метою має бути сформована база даних щодо доходів, які враховуються при розрахунку дотації вирівнювання.
Особливістю розрахунку міжбюджетних трансфертів є те, що у формулі враховано також основні макропоказники соціально-економічного розвитку країни, рівень прожиткового мінімуму, розмір мінімальної заробітної плати та можливі зміни у бюджетній політиці. Оскільки такі показники затверджуються на загальнодержавному рівні, тобто при складанні державного бюджету, то розрахований місцевим фінансовим органом на середньострокову перспективу обсяг міжбюджетних трансфертів може бути виключно орієнтовним.
2.2 Планування та прогнозування видатків місцевих бюджетів
Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.
Виконання органами місцевого самоврядування своїх повноважень відбувається шляхом здійснення видатків бюджетів.
Реалізуючи бюджетну політику в частині видатків, органи місцевого самоврядування орієнтуються на пріоритети програми соціально-економічного розвитку регіону чи адміністративно-територіальної одиниці в руслі загальнодержавних засад, визначених програмними документами уряду. Цей підхід відповідає принципам програмно-цільового методу бюджетування, оскільки планування видатків на середньострокову перспективу забезпечує розподіл обмежених ресурсів за найбільш пріоритетними напрямками.
Мета складання середньострокового плану бюджетних видатків - ефективне управління бюджетними коштами у середньостроковій перспективі, оскільки реалізація стратегічних пріоритетів не обмежується лише одним роком.
Для здійснення планування видатків місцевих бюджетів необхідно мати прогноз ресурсів на плановий рік та середньострокову перспективу. Причому цей прогноз повинен включати в себе не лише прогноз власних доходів бюджету, а й прогноз міжбюджетних трансфертів, які є складовою доходної частини місцевих бюджетів.
Особливо актуальним це є для планування видатків, здійснення яких носить довгостроковий характер, наприклад, постійних видатків, пов'язаних з фінансуванням освітніх програм, соціального захисту населення, інноваційних та інвестиційних проектів тощо.
Для ефективного управління бюджетними коштами та спрямування частини цих коштів на нові бюджетні програми важливо спочатку спрогнозувати обсяг видатків, пов'язаних із продовженням вже існуючих бюджетних програм (за умови їх ефективності). Для більшості місцевих бюджетів це є видатки соціального спрямування. (Діаграма 2.2.1.).
Діаграма 2.2.1 Структура видатків місцевих бюджетів у цілому по Україні за 2011 рік у розрізі функціональної класифікації
Окрім того, для складання реалістичного плану видатків на наступний рік та середньострокову перспективу потрібно оцінити обсяг ресурсу на поточні видатки бюджету, у першу чергу - на заробітну плату та соціальні виплати населенню.
У цілому по Україні видатки місцевих бюджетів на оплату праці з нарахуваннями за 2011 рік складали 54.5%, а виплата державної допомоги, державних пенсій та інших трансфертів - 15.6% (Діаграма 2.2.2.). Тому всі інші видатки бюджету, в тому числі капітальні, можна планувати лише після оцінки видатків на оплату праці та субсидій населенню.
Діаграма 2.2.2 Структура видатків місцевих бюджетів у цілому по Україні за 2011 рік у розрізі економічної класифікації
Оскільки ідеологія програмно; цільового методу передбачає фінансування найбільш ефективних бюджетних програм, а не просто утримання бюджетних установ, то при здійсненні планування видатків на середньострокову перспективу слід постійно здійснювати моніторинг та оцінку вже існуючих бюджетних програм. Це необхідно з метою включення до проекту середньострокового бюджету лише найбільш ефективних бюджетних програм, як існуючих, так і нових (у тому числі замість тих, що виявилися неефективними).
Наприклад, якщо бюджетна програма, спрямована на проведення щорічного ремонту вуличного обладнання (ліхтарів), виявляється для місцевого бюджету більш затратною у середньостроковій перспективі, ніж встановлення сучасних ліхтарів, обслуговування яких є значно дешевшим через високий термін служби, то у першому випадку програма є неефективною. Проведення заміни всіх старих ліхтарів на більш сучасні, енергозберігаючі у короткостроковому періоді (1 рік) вимагає більшого обсягу коштів, ніж ремонт старих ліхтарів. Однак у середньостроковому періоді витрати на обслуговування нових ліхтарів будуть значно меншими, оскільки нові є більш сучасними та енергозберігаючими. У результаті нова бюджетна програма може виявитися більш ефективною.
Для здійснення відбору найбільш ефективних бюджетних програм, які можуть бути включені до проекту місцевого бюджету на наступний рік та середньострокову перспективу важливо здійснювати аналіз витрат. Базовою інформацією для здійснення такого аналізу може стати чинна економічна класифікація видатків бюджету, оскільки в ній деталізовано всі видатки за програмою за типом економічних операцій.
Аналіз витрат полягає у визначенні найменш затратного способу для отримання максимального ефекту від реалізації бюджетної програми.
Середньострокове планування видаткової частини місцевого бюджету:
1. Оцінка реальних ресурсів (у тому числі міжбюджетних трансфертів), які може мати місцевий бюджет на наступний рік та середньострокову перспективу. При цьому важливо врахувати макроекономічні тенденції на середньострокову перспективу (рівень інфляції, мінімальної заробітної плати тощо).
2. Розробка кількох варіантів середньострокового прогнозу ресурсів (базового, оптимістичного та песимістичного) і визначення прогнозу, який найбільше відповідає макроекономічній ситуації в країні.
3. Визначення пріоритетів у видатковій політиці органу місцевого самоврядування на середньострокову перспективу. При цьому особливу увагу слід приділити розподілу коштів бюджету розвитку.
4. Проведення оцінки існуючих бюджетних програм з метою виявлення неефективних програм за допомогою аналізу витрат.
5. Здійснення оптимізації бюджетних програм шляхом оптимізації бюджетних установ та витрат на реалізацію програм.
6. Розподіл бюджетних ресурсів на дві частини: перша - на продовження реалізації існуючих бюджетних програм, за результатами оцінки яких доведено їх ефективність; друга - на нові бюджетні програми (за умови складання попередньої оцінки їхньої доцільності та ефективності).
7. Формулювання бюджетних програм та визначення обсягів видатків за програмами на плановий період та на середньострокову перспективу (у розрізі економічної класифікації видатків). Визначаючи видатки за програмами на кілька років вперед, слід обов'язково враховувати індекс інфляції, індекс реальної заробітної плати та розмір мінімальної заробітної плати. При незмінних умовах слід спрогнозувати видатки на середньострокову перспективу за тими програмами, видатки за якими регулюються встановленими нормативами.
Прогнозування видатків полягає в оцінці різних і най вірогідніших напрямів використання ресурсів бюджету.
Програмно-цільовий метод бюджетування передбачає прогноз видатків та доходів на середньострокову перспективу - щонайменше на три роки. При цьому прогнозні дані повинні регулярно відстежуватися та періодично оновлюватися. Усі учасники бюджетного процесу повинні мати доступ до бюджетного документу, де відображені прогноз та обсяг бюджетних призначень.
З метою покращення прогнозування видатків на перспективу, різницю між попереднім прогнозом і реальними показниками необхідно проаналізувати. Аналіз різниці у прогнозах визначає всі фактори впливу на доходну частину, обсяги видатків та прогнозні передбачення.
2.3 Процес планування капіталовкладень
Планування капітальних вкладень є складовою процесу ефективного управління бюджетом та регулюється низкою законодавчих актів України. У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки бюджету розвитку (капітального бюджету) і видатки поточного бюджету. Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що пов'язані зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням. Основним напрямком видатків бюджету розвитку є капітальні вкладення.
У системі формування інвестиційних ресурсів за реальним інвестиційним проектом важлива роль належить обґрунтуванню схеми його фінансування. За цією схемою визначають склад інвесторів, обсяг і структуру необхідних інвестиційних ресурсів, інтенсивність грошового потоку по окремих етапах майбутньої реалізації проекту, а також деякі інші показники управління проектом.
Перед тим, як розпочати планування капіталовкладень, слід визначити цілі і стратегію (обрати політичний курс) здійснення капіталовкладень.
Складовими цього етапу є:
критерії для встановлення пріоритетів для об'єктів капіталовкладень;
розподіл відповідальності за підготовку програми;
методи і розрахунок часу участі громадян.
Програму та бюджет капіталовкладень на рівні міста готують органи місцевого самоврядування. Програми капіталовкладень розробляються під керівництвом міського голови або іншої уповноваженої особи з урахуванням отриманих запитів на об'єкти капіталовкладень. Міський голова рекомендує програму і бюджет капіталовкладень до схвалення місцевій раді, яка має повноваження щодо їх затвердження.
Інший підхід полягає в утворенні комітету з планування капіталовкладень, до якого входять основні " гравці ” процесу, такі як керівники управлінь, обрані офіційні особи та громадяни. Комітет розглядає запити на об'єкти, проводить громадські слухання, визначає пріоритети і рекомендує програму та бюджет міському голові або міській раді.
Наступним етапом планування капіталовкладень є визначення потреб у капіталовкладеннях та оцінка стану існуючих об'єктів. Визначати потреби у капіталовкладеннях і оцінювати стан існуючих громадських капітальних активів можна по різному, наприклад:
1) здійснити інвентаризацію відповідних довгострокових активів;
2) провести громадські слухання;
3) провести аналіз постійних економічних, соціальних, політичних, демографічних змін у суспільстві.
Інвентаризацію капітальних активів можна розглядати як законодавчо врегульовану процедуру визначення потреб у капіталовкладеннях. Проведення інвентаризації регламентується відповідними інструкціями Державного казначейства України та Державного комітету з питань будівництва.
Наступним етапом планування капіталовкладень є розробка форм, інструкцій, класифікація програм і об'єктів капіталовкладень. На цьому етапі здійснюється підготовка бюджетного календаря, типових форм та інструкції з їх заповнення, що є важливою складовою процесу ефективного планування капіталовкладень. Складання програми капіталовкладень краще розпочинати і закінчувати до складання поточного бюджету для отримання інформації про можливий вплив об'єктів капіталовкладень на поточний бюджет.
Ще одним етапом планування капіталовкладень є розробка плану капіталовкладень. План капіталовкладень зазвичай складається з кількох програм. Відбір програм для фінансування здійснюється відповідною місцевою радою. Ось деякі приклади програм, які можуть бути включені до плану капіталовкладень.
1. Громадські споруди (тобто ремонт та будівництво місцевих доріг, тротуарів та бордюрів, ремонти та вдосконалення каналізаційної мережі, покращення парків).
2. Охорона здоров'я і громадська безпека (будівництво та ремонт місцевих осередків охорони здоров'я, придбання обладнання для лікарень та поліклінік; встановлення світлофорів, позначок, дорожніх знаків, ремонт місцевих шосейних шляхів).
3. Транспорт (тобто будівництво місцевих автобусних парків та придбання автобусів; ремонт трамвайних та залізничних шляхів).
Благоустрій міста (тобто будівництво нових шкіл, ремонт або значне вдосконалення існуючих шкіл; придбання обладнання та машин для покращення роботи місцевих шкіл).
Невід'ємною складовою процесу планування капіталовкладень є аналіз фінансового стану органу місцевого самоврядування і спроможність фінансувати майбутні капіталовкладення.
Фінансовий аналіз повинен включати:
трирічний аналіз доходів з власних джерел і витрат;
план джерел майбутніх доходів, витрат, резервів на найближчі три роки;
аналіз потенційних джерел фінансування капіталовкладень.
При плануванні капіталовкладень можна використовувати комбінації цих джерел фінансування. На цьому етапі процесу планування капітальних інвестицій важливо врахувати: законність методу фінансування, достатність фондів, економічний вплив, політичну і управлінську здійсненність їх застосування. Відповідно до затвердженого бюджетного календаря, подання запитів на бюджетне фінансування об'єктів капіталовкладень є наступним етапом процесу планування капітальних вкладень.
В запитах має міститися вся інформація про проект капіталовкладень, в тому числі потреба в проекті, вартість проекту, джерела фінансування, вплив проекту на створення робочих місць, вплив на навколишнє середовище тощо. Інформація, подана в запиті на об'єкт капітальних вкладень, має бути об'єктивною та аргументованою.
Розгляд запитів, схвалення програми і бюджету капіталовкладень продовжують процес ефективного планування капіталовкладень. Цей етап є аналогічним до процесу розгляду та схвалення інших програм некапітального спрямування. Запити на фінансування подаються на розгляд відповідного комітету органу місцевого самоврядування. Після проходження процедури схвалення бюджетних запитів на засіданні комітету потрібно сформувати проект капітального бюджету (бюджету розвитку) і подати його разом з пояснювальною запискою на розгляд місцевої ради.
Завершальним етапом процесу планування капіталовкладень запитів є схвалення програми і бюджету капіталовкладень та розробка системи контролю і відстеження ходу реалізації інвестиційної програми, яка розробляється для оцінки виконання капітального бюджету та ефективності використання ресурсів.
Процес планування капіталовкладень є досить складним, проте вкрай потрібним для органів місцевого самоврядування. Прозорий та ґрунтовний процес планування капіталовкладень дозволяє органам місцевого самоврядування задовольнити потребу в капіталовкладеннях на середньо - або довгострокову перспективу.
Розділ 3. Проблеми та перспективи удосконалення застосування програмно-цільового методу в управлінні місцевими бюджетами
3.1 Зарубіжний досвід застосування програмно-цільового методу в управлінні місцевими бюджетами
Піонерами в області програмно-цільового методу є США, Нова Зеландія, Австралія, Нідерланди, Великобританія і Швеція. Більшість країн ОЕСР почали впроваджувати в процес бюджетування нефінансові кінцеві результати тільки на початку 2000-х років.
Концепція програмно-цільового методу почала свою історію з 1950-х рр. в США разом з економічними реформами.
У 1993 р був прийнятий Федеральний закон " Про оцінку результатів діяльності державних установ ” що визначав цілі, на яких повинна базуватись державна політика бюджетних видатків, та основні шляхи їх досягнення, навколо яких будується система планів і звітів, що служать для взаємозв'язку ресурсів і результатів.
Аудит результатів економічної діяльності виконавчої гілки влади та оцінку відповідних програм здійснює Управління із забезпечення підзвітності уряду (GAO).
До недавнього часу тільки виконавча гілка влади повинна була визначати цілі своєї роботи. Відповідно до нових правил, конгрес також повинен визначати такі цілі, перш ніж розглядати і проводити голосування для затвердження нових або продовження дії існуючих програм.
Розглядаючи розвиток ПЦМ у Великобританії, варто відзначити, що застосування показників результативності у Великобританії не регулюється законодавством. Однак в рамках реформи державного управління 1988 р., яка мала назву " Ініціатива руху вперед", з 1991 р. кожне міністерство та відомство подає в парламент річний звіт, в якому відображаються досягнуті ним результати діяльності, а також очікувані результати в наступному бюджетному періоді.
З 1998 р. у Великобританії внаслідок проведення комплексного аналізу державних видатків, запроваджується новий підхід в системі видатків бюджету, що включає в себе два основних елементи: Угоди про бюджетні послуги та Угоди про якість послуг.
Такі угоди встановлюють мету та завдання кожного міністерства, цільові значення показників якості, обсяг бюджетних послуг та очікуваний ефект від їх надання. З 2000 р. міністерства аналізують показники кінцевих результатів та обґрунтовують їх роль у досягнення цільових показників.
Міністерства звітують про досягнуті результати двічі на рік: у щорічній звітності, яка публікується навесні, і в звітах про результати, які публікуються восени.
В Канаді з 1995 р. всі федеральні міністерства і відомства в обов'язковому порядку повинні визначати основні суспільно значущі результати своєї діяльності та чітко формулювати, чого вони прагнуть досягти в інтересах громадян. На основі цього здійснюється планування, оцінка результативності та складання звітів.
У березні 2000 р. уряд Канади впровадив нову концепцію управління державними видатками, основи якої закладені в документі " Результати для канадців: концепція управління уряду Канади ”. Відповідно до положень даної концепції здійснення державних видатків, в першу чергу, має бути орієнтовано на надання якісних послуг, досягнення проміжних та кінцевих результатів.
Уряд Канади розглядає щорічний звіт міністра фінансів про результати діяльності органів державної влади, оцінює результативність реалізації програм і приймає рішення про доцільність їх подальшого виконання.
Перехід до застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі Франції розпочато відносно нещодавно, з розробки в 2001 р. проекту Органічного (конституційного) закону про державні фінанси (закон LOLF), який набув чинності з 1 січня 2006 р. При складанні проекту бюджету стали формулюватися цілі і показники результативності.
Для кожної програми в рамках місій визначені пріоритети і задані цілі. Одразу після визначення пріоритетів програми, відповідальні за програму чиновники повинні сформулювати обмежене число цілей (3-4 цілі для кожної програми) та показників їх досягнення (2-3 показника для кожної цілі). Так, у Франції проект бюджету на 2011 рік включав 32 місії, що відповідають основним напрямам державної політики, 123 програми і приблизно 600 підпрограм.
Бюджет складається з місій, програм та заходів (до набрання чинності LOLF бюджетні кошти розподілялися по міністерствах і відомствах). Процес бюджетного планування охоплює трирічний період, де чітко визначені цілі і їх показники.
Щороку кожне міністерство подає в парламент проект звіту про результативність, що включає детальний звіт про досягнення цільових значень показників результативності з урахуванням зовнішніх чинників. Потім, визначається досягнення затверджених цілей та кількість витрачених коштів. В результаті такого аналізу коригуються цілі, що визначені для бюджету наступного періоду. Суттєвої кореляції між бюджетом на наступний період і результатами попереднього немає, оскільки не завжди можливо визначити, чому та чи інша мета не була досягнута.
В Італії, на відміну від інших розвинених країн, бюджетне планування здійснюється не на рівні міністерств та відомств, а на загальнодержавному рівні. В процесі бюджетного планування враховуються довгострокові наслідки поточної бюджетної політики. Тобто використовується досить складна система прогнозів. Водночас ключовим критерієм ефективності бюджетного процесу в Італії визначається принцип прозорості - показники виконання видаткової частини державного бюджету в обов'язковому порядку та в повному обсязі публікуються.
В останні роки ряд важливих кроків з реорганізації бюджетного процесу в рамках великої реформи системи державного управління зробив уряд Російської Федерації. Так, для досягнення поставлених економічних і соціальних цілей покращилося податкове планування, досягнута стабільність державної фінансової системи, почалася робота щодо налагодження взаємозв'язку планованих бюджетних видатків з пріоритетними напрямами державної політики.
Стратегічне планування, як ключова умова запровадження ПЦМ, ще знаходиться на початковій стадії розвитку. Так, у серпні 2008 р. розроблена концепція довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації до 2020 р., в процесі затвердження знаходиться проект Бюджетної стратегії на період до 2023 р. Середньострокове бюджетне планування здійснюється методом ковзної трирічки. На відміну від практики США, зв'язок між показниками результативності і фінансуванням на рівні міністерств та відомств відсутній.
У зв'язку із проведеною бюджетною реформою та зміщенням акцентів у бюджетному процесі з " управління бюджетними ресурсами (видатками) ” на " управління результатами ” виникла потреба у здійсненні незалежної експертизи діяльності органів державної влади. Функції по незалежній експертизі, контроль за виконанням бюджету, аналіз відхилень бюджету від встановлених показників, виявлення і запобігання нецільового використання бюджетних коштів, визначення ефективності та доцільності їх витрачання виконують контрольно-рахункові палати, які мають статус органів державного і муніципального контролю. У той же час оцінку результативності та ефективності управління державними і муніципальними фінансами вони не здійснюють. Такі функції, за рішенням законодавчого органу державної влади Російської Федерації або представницького органу муніципального влади, можуть виконувати незалежні аудиторські фірми.
3.2 Проблеми запровадження програмно-цільового методу планування місцевих бюджетів в Україні та шляхи їх вирішення
На сьогодні виокремлюються такі проблеми щодо запровадження програмно-цільового методу:
1. Відсутність стратегії розвитку регіону. Стратегія розвитку регіону необхідна для досягнення конкретних цілей управління та ефективного розподілу ресурсів. Пріоритетним завданням для регіонів та України на шляху до збалансованого, ефективного, сталого розвитку залишається досягнення такого стану, коли територіальне планування поступово перейде із площини наукових проектів у площину конкретних і реальних дій на всіх рівнях управління, і стане невід'ємним елементом у формуванні стратегії соціального й економічного розвитку кожного регіону.
2. Мала децентралізація. Розроблення стратегії регіонального розвитку неможлива без урахування саме інституціонального його аспекту. Децентралізація як розширення владних повноважень на місцевому рівні призводить до вищої ефективності публічного управління на нижчому рівні, а також більше враховує інтереси громадян. Загалом, рівень децентралізації державного сектору повинен відповідати співвідношенню двох показників, якими є:
Подобные документы
Управління державою потоками фінансових ресурсів. Зарубіжний досвід використання програмно-цільового методу бюджетування та його впровадження в Україні. Суть та необхідність аудиту ефективності. Визначення методики оцінки бюджетних програм в Україні.
курсовая работа [90,6 K], добавлен 22.09.2015Характеристика бюджетної системи України. Основні аспекти, шляхи і методи забезпечення ефективного формування та виконання місцевого бюджету. Особливості і суть програмно-цільового методу. Розробка заходів щодо вдосконалення видаткової частини бюджету.
дипломная работа [234,6 K], добавлен 31.01.2009Застосування програмно-цільового методу формування бюджету. Перспективний фінансовий план і реєстр витратних зобов'язань. Виявлення критеріїв визначення ефективності управління фінансами. Програма моніторингу результатів і ефективності бюджетних витрат.
контрольная работа [37,9 K], добавлен 04.02.2011Принципи розмежування видатків між місцевими бюджетами. Аналіз зведеного кошторису та випадків, коли дозволяється прийняття державного бюджету України з дефіцитом. Особливості розподілу бюджету на загальний та спеціальний фонди. Бюджетне зобов’язання.
контрольная работа [20,6 K], добавлен 13.05.2010Бюджетні субсидіювання, субвенції, дотації, позички. Рух грошових потоків. Взаємні розрахунки бюджетів. Розподіл доходів між центральним і місцевими бюджетами. Інструмент впливу бюджетні дотації. Усунення дисбалансу бюджету. Розрив у виконанні бюджету.
презентация [16,8 K], добавлен 30.06.2015Взаємовідносини управління Державного казначейства України з розпорядниками бюджетних коштів, установами банків, органами державної податкової служби, місцевими фінансовими управліннями, виконавчими органами. Схема роботи казначейства, окремих відділів.
отчет по практике [60,6 K], добавлен 14.03.2008Напрями регіональної політики. Конкурентна боротьба між регіональними суб'єктами. Збалансована бюджетно-фінансова система як запорука економічної самостійності та кредитоспроможності регіону. Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами.
контрольная работа [38,6 K], добавлен 14.11.2009Удосконалення взаємовідносин між центральними та місцевими бюджетами. Проблема реформування бюджетної системи. Подолання недостатності власних коштів місцевих бюджетів за рахунок надання місцевим бюджетам трансфертів. Поділ доходів місцевих бюджетів.
презентация [49,4 K], добавлен 23.10.2016Проблеми організації міжбюджетних відносин. Становлення й розвиток української системи міжбюджетних відносин, розробка заходів її вдосконалення. Розмежування податків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, механізми фінансового вирівнювання.
автореферат [92,3 K], добавлен 06.07.2009Порядок фінансування соціально-культурних заходів. Особливості державної політики у сфері культури. Принципи фінансування шкіл, дошкільних установ, відпускних, науки та мистецтва. Рекомендації щодо доцільного здійснення видатків на культуру і мистецтво.
реферат [41,0 K], добавлен 26.02.2011
