Видатки державного бюджету на економічну діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність. Державні видатки є ресурсною базою уряду у проведенні бюджетної політики і економічних реформ. Тому управління державними видатками потребує нових принципів, методів планування, оцінки і контролю за використанням бюджетних коштів. В умовах обмежених бюджетних ресурсів якість бюджетної політики визначається, в першу чергу, ступенем економічного розвитку держави. Виходячи з цього, державні видатки потребують окремого вивчення. Актуальність дослідження державних видатків підсилюється також їх суттєвою роллю у соціальних, економічних і політичних перетвореннях.

Зміст і характер бюджетних видатків полягає у забезпеченні виконання державою своїх функцій. Тому призначення бюджетних видатків передбачає задоволення найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо.

Метою дипломної роботи є розроблення теоретичних засад видатків Державного бюджету на економічну діяльність, вивчення стану та особливостей розвитку для подальшого вдосконалення в умовах ринкових трансформацій.

Окреслена мета дослідження зумовила постановку та вирішення таких завдань:

- дослідити теоретичні засади видатків Державного бюджету України на економічну діяльність, їх склад та динаміку;

- розглянути нормативно-правове та організаційне забезпечення видатків Державного бюджету на економічну діяльність;

- оцінити моніторинг економічної діяльності держави та його фінансового забезпечення;

- проаналізувати прагматику і проблематику фінансування економічної діяльності за рахунок коштів Державного бюджету;

- відобразити контроль га економічну діяльність за цільовим використанням коштів Державного бюджету України на фінансування економічної діяльності;

- вивчити зарубіжний досвід державного фінансування економічної діяльності та можливості його використання в Україні;

- запропонувати напрями вдосконалення видатків Державного бюджету України на економічну діяльність в умовах соціально-економічних перетворень.

Об'єктом дослідження є видатки Державного бюджету України.

Предметом дослідження виступають сукупність економічних відносин, що виникають в процесі використання коштів державного бюджету України на економічну діяльність.

Питання державних видатків у вітчизняній науці досліджували такі вчені, як : Ю. Бажал, О. Василик, В. Суторміна, В. Федосов, І. Розпутенко, К. Павлюк, І. Луніна, О. Кириленко, Б. Малиняк, І. Чугунов, Д. Полозенко, Т. Затонацька, І. Запатріна, Ц. Огонь, Л. Шаблиста та інші.

Методологічною базою написання дипломної роботи є напрацювання фінансової науки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, монографічна та наукова періодична література, роботи вітчизняних та зарубіжних вчених з питань бюджету.

Інформаційну основу дослідження становлять Конституція України, Бюджетний кодекс України, законодавчі та нормативні акти з питань видатків Державного бюджету, звітні дані й аналітичні матеріали Міністерства фінансів України, Державної служби статистики та Комітет з питань бюджету.

видаток бюджетний доход грошовий



1. Концептуалізація видатків державного бюджету України на економічну діяльність та їх роль в ринковій економіці

Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу і перерозподілу централізованого грошового фонду держави та його використання за цільовим призначенням для забезпечення суспільного добробуту. Зміст і характер бюджетних витрат полягає у забезпеченні потреб діяльності держави. Призначення бюджетних видатків полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо.

Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну - видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну - на оборону, управлінську - на утримання управлінських структур (органи державної влади й управління, судові структури і прокуратура, правоохоронні органи і служба безпеки, митна і податкова служби) та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов'язані з системою державного кредиту, - на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів,основними з яких є:

· необхідність утримання державних установ;

· рівень розвитку регіонів держави;

· зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

· форми надання бюджетних коштів;

· інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі. [3 ,368]

Видатки бюджетів можуть мати кількісну і якісну характеристики. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу у суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, кількісна - їх величину. Активна роль держави в економічному житті суспільства, здійсненні соціальних перетворень зумовлюють різноманітність конкретних видів бюджетних видатків.

Видатки на економічну діяльність держави: на сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; іншу промисловість та будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатику; інші галузі економіки; дослідження і розробки в галузях економіки.

В сучасних умовах розвитку економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання в належному стані екології.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України із залученням інших зарубіжних і вітчизняних фахівців та науково-дослідних установ, а також Закон про Державний бюджет на поточний рік інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, космічна галузь, металургія, сільське господарство. Саме вони в комплексі з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують значні валютні надходження, зовнішньоекономічний імідж України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, на перехідному етапі держава має підтримувати експортні галузі[7, c. 124-126].

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

- капіталовкладення;

- операційні витрати;

- кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за двома напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) у розрізі інвестиційних проектів.

Галузевий (відомчий) підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які, в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Україні, хоча має недолік -- розпорошення коштів.

Фінансування інвестиційних проектів, навпаки, дозволяє концентрувати ресурси на реалізації основних завдань.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:

* можливостями бюджету;

* наявністю необхідних та ефективних проектів.

Виділення з бюджету фінансування на капіталовкладення на даний час не має жодної нормативної бази (наприклад, відповідно до Закону України «Про освіту» щорічно на її фінансування повинно виділятись 10 % національного доходу і хоча, як правило, цього розміру не додержуються, але база для планування існує). Тобто планування капіталовкладень йде від досягнутого рівня, а не від потреб.

Вартість інвестиційних проектів визначається в їх кошторисах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі таким чином:

1. На підставі визначених критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність ризиків та економічна ефективність і соціальна значимість проекту) здійснюється конкурсний відбір проектів.

2. Проводиться тендер (конкурс) серед виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів економічного зростання (приріст ВВП)[15, c. 249-251].

Операційні витрати, які являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

· фінансування геолого-розвідувальних робіт;

· фінансування лісового і водного господарства;

· землевпорядкувальні роботи;

· заходи по боротьбі зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;

· утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Фінансування геолого-розвідувальних робіт проводиться за рахунок двох джерел: бюджету та коштів підприємств. З бюджету фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, за рахунок підприємств видобувної промисловості -- роботи в межах існуючих родовищ.

Фінансування бюджетом геолого-розвідувальних робіт забезпечується спеціальним компенсаційним доходом -- відрахуваннями на геолого-розвідувальні роботи, які вносять до бюджету підприємства видобувної промисловості. Обсяги фінансування і суми надходжень відрахувань між собою врівноважені, але не збалансовані. Щороку існують незначні відхилення між цими показниками. Залишок відрахувань використовується у поточному році на фінансування інших видатків. Якщо їх недостатньо, то ці видатки перекриваються іншими доходами бюджету. Вартість геолого-розвідувальних робіт визначається на підставі спеціальних кошторисів, які розраховуються, виходячи з обсягів цих робіт та існуючих розцінок.

Утримання лісового і водного господарства віднесене на видатки бюджету в зв'язку з тим, що на даний час ці ресурси_-- загальнонародна власність. У бюджеті існують цільові доходи, пов'язані з фінансуванням вказаних витрат, -- лісовий дохід і плата за використання прісних водних ресурсів. Проте, на відміну від геолого-розвідувальних робіт, доходи і видатки за цими напрямами не врівноважені -- видатки набагато вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення і відновлення родючості ґрунтів (наприклад, протиерозійні заходи, тобто боротьба з вітряною і водною ерозією ґрунтів).

Заходи по боротьбі зі шкідниками рослин та хворобами тварин.

Протиепідемічні заходи у цілому фінансуються з бюджету в тих випадках, коли вони охоплюють певний регіон, а поточні витрати -- безпосередньо тим чи іншим господарством. Виділення коштів бюджету здійснюється на підставі кошторису. У такому самому порядку, тобто на кошторисній основі, фінансуються насіннєві станції і племінні господарства, які забезпечують потреби відповідного регіону.

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектора на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою процентною ставкою.

Державна дотація являє собою виділення з бюджету коштів на покриття збитків суб'єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою політикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обмеження рівня цін).

Може надаватись у сумі, що повністю відшкодовує збитки чи покриває їх частково, що визначається станом бюджету. Обсяг дотації встановлюється як різниця між витратами і доходами підприємств. Виділення коштів може проводитись на підставі планових чи фактичних розрахунків.

Видатки бюджету на економічну діяльність в Україні охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підприємствам, державні субсидії й дотації, операційні витрати (на виробничу інфраструктуру - геологорозвідувальні роботи, роботи щодо землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу. При цьому видаткам бюджету відводиться допоміжна і регулятивна роль у системі фінансового забезпечення економіки, основними формами якого є самофінансування і кредитування[18, c. 98-99].

2. Аналіз вітчизняної практики здійснення видатків Державного бюджету України на економічну діяльність

Запорукою ефективного виконання державою своїх функцій є обґрунтоване і своєчасне використання бюджетних ресурсів, але бюджетні проблеми, а відповідно і проблеми бюджетних видатків, стають актуальними лише в період прийняття державного бюджету або є основою передвиборчих обіцянок. Раціональне використання бюджетних коштів вимагає постійного теоретичного аналізу, оцінки показників ефективності, пошуку напрямків оздоровлення бюджетних видатків, узагальнення досвіду різних країн світу.

У проекті Державного бюджету України на 2011 рік видатки для Міністерства економіки України (загальнодержавні видатки) передбачено в сумі 21 157,8 тис. гривень.

За бюджетною програмою "Мобілізаційна підготовка галузей національної економіки України" у проекті державного бюджету на 2011 рік передбачені видатки по загальному фонду в сумі 21 157,8 тис. гривень.

Економічна діяльність (без урахування компенсації НАК "Нафтогаз України" різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізацією), станом на вересень 2011 року становли 27 774, 6 млрд. грн., тоді як у 2010 році ці видатки становили - 21 068, 6 млрд. грн.

Видатки на сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство у 2011 році становили - 4 830,4 млрд. грн., при цьому у 2010 році дані видатки сягали лише 3 817, 9 млрд. грн.

Паливно-енергетичний комплекс (без урахування компенсації НАК "Нафтогаз України" різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізацією) у 2011 році становив - 6 248, 4 млрд. грн., тоді як у 2010 році обсяг даних видатків становив - 5 412,5 млрд. грн.

Видатки на будівництво у 2011 році становили 86,7 млрд. грн., враховуючи, те що за аналогічний період попереднього року вони становили - 64,6 млрд. грн.

Видаткова частина на обслуговування транспорту становила у 2011 році - 9 990,6 млрд. грн., тоді як у 2010 році обсяг видатків на обслуговування транспорту становила 9 317,7 млрд. грн.

Досить значна частка видатків на економічну діяльність у 2011 році становили багатоцільові проекти розвитку (в т. ч. видатки на підготовку Євро 2012) - 4 360, 4 млрд. грн., тоді як в аналогічному періоді минулого року дані видатки становили лише 843,2 млрд. грн., що, в свою чергу досить значно позначилось на економіці країни.

Фінансування дослідженнь і розробки в галузях науки в 2011 році становила 852, 8 млрд. грн., при цьому у 2010 році вони становили 707,1 млрд. грн.

Отже, наведені вище показники можна переглянути на рисунку 1:



Рис.1 Видатки Державного бюджету України на економічну діяльність [10].

Проаналізувавши данні наведені на рисунку 1 можна зробити висновок, що витрати на розвиток економіки в останні роки збільшуються, оскільки на зміну адміністративним методам приходять економічні, коли розширення і розвиток галузей економіки здійснюється за рахунок коштів підприємницьких структур.

Однак, навіть враховуючи цей факт, виділених коштів не вистачає для оптимального фінансування економіки.

Сутність проблеми полягає в тому, що, по-перше, є галузі, які без державноїдопомоги в умовах ринку не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійний комплекси. По-друге, в ринкових умовах тільки при державній підтримці можуть розвиватися наукоємні та технологічно складні виробництва. По-третє, в Україні ще залишається значна кількість підприємств сфери матеріального виробництва, які потребують фінансової підтримки. Необхідність існування державного сектора економіки і бюджетного фінансування виробництва є незаперечною, про що свідчить досвід розвинутих країн світу. Однак обсяг державної власності в Україні повинен відповідати оптимальним межам, які визначаються специфікою певного історичного етапу розвитку суспільства, станом економіки, завданнями, які вирішує держава, та її фінансовими можливостями.

Основні напрямки розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, держава повинна підтримувати експортні галузі.

На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, металургія, сільське господарство.

Важливим напрямом вкладення бюджетних коштів є конверсія оборонного комплексу і створення нових видів продукції широкого вжитку. За цим напрямом фінансується ряд науково-технічних цільових комплексних програм підготовки та освоєння цивільної продукції. Крім бюджетних коштів на ці цілі залучаються ресурси підприємств і кредити банків.

Відповідно до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" з бюджету використовуються кошти на землевпорядкування, експлуатацію і утримання зрошувальних і осушувальних систем, утримання ветеринарної мережі та інших бюджетних установ агропромислового комплексу.

За рахунок бюджету фінансуються заходи з поліпшення родючості та рекультивації земель, розвитку племінної справи, ведення лісового господарства, формування фонду підтримки фермерських господарств, проведення земельної реформи тощо. У сільськогосподарському виробництві з бюджету фінансується ряд цільових програм, у тому числі з розвитку племінного тваринництва і захисту рослин, селекції елітного насіння, відтворення рибних запасів, розвитку соціально-культурної сфери у сільській місцевості тощо.

Видатки на економічну діяльність (без урахування компенсації НАК "Нафтогаз України" різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізацією) у звітному періоді проти аналогічного минулорічного періоду зросли за зведеним бюджетом на 38,2 відсотка, за державним бюджетом - на 31,8 відсотка. Видатки за зведеним та державним бюджетом у січні-вересні 2011 року проти аналогічного періоду 2010 року зросли на сільське, лісове, рибне господарство та мисливство на 26,8 та на 26,5 відсотка відповідно; на будівництво - на 37,9 та на 34,2 відсотка відповідно; на транспорт - на 9,0 та на 7,2 відсотка відповідно; на багатоцільові проекти розвитку (які включають в себе видатки пов'язані із фінансуванням ЄВРО-2012) у 5,1 та у 5,2 рази відповідно; на дослідження та розробки у галузях економіки - на 20,6 відсотка за зведеним та державним бюджетом відповідно [19].

Дані показники можна показати за допомогою рисунку 2, видатки на економічну діяльність у 2011 році:

Рис 2. Видатки Державного бюджету на економічну діяльність у % співвідношенні [10].

А також видатки Державного бюджету на економічну діяльність у 2010 році наведено на рисунку 3:



Рис 3. Видатки Державного бюджету на економічну діяльність у 2010 році у % співвідношенні [10].

Згідно даних рисунку 2 та 3варто зробити наступні висновки, що у 2010 та 2011 роках здійснювалось найменше фінансування на багато цільові проекти.

3. Напрями вдосконалення фінансування економічної діяльності за рахунок коштів Державного бюджету України

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави.

Державні видатки -- це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету -- це лише частина державних видатків.

Доходи і видатки бюджету -- це об'єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки -- задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням -- грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого -- об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету -- внутрішній валовий продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на певний момент часу), а саме: доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей. Кошти, що залучаються державою на відплатній основі, -- тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (через продаж на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) відображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх використання. Виходячи з цього, кошти мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати й емісію паперових грошей, до якої держава вдається за надзвичайних обставин, коли отримання доходів і позик є затрудженим, а фінансування бюджетних витрат -- невідкладним. Це найбільш непопулярний захід, оскільки він посилює інфляційні процеси і має негативні соціально-економічні наслідки. Разом з тим за своїм змістом кредитні надходження та емісійні доходи -- це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюджету. Таким чином, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення способів формування бюджетного фонду -- на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії -- різниться по країнах і в часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін.

Склад бюджетних доходів, їх структура органічно пов'язані з обсягами суспільного продукту і національного доходу і визначаються фінансовою політикою держави.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80--90 %, а в США -- більше 95 %. Неподатковими доходами бюджету є:

· доходи від використання майна, що перебувають у державній власності (орендна плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником яких є держава; повернення державних і бюджетних кредитів та ін.);

· доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності;

· проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

· доходи від платних послуг що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами;

· кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);

· інші неподаткові доходи[21].

У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти -- перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

В Україні до числа офіційних трансфертів, які надходять з-за кордону, належать поточні надходження від секретаріату ООН за український контингент. До інших трансфертів належать специфічні гранти цільового призначення, а також генеральні гранти, що не обумовлені конкретними цілями їх витрачання.

Класифікація доходів в залежності від інших ознак наведена в таблиці 1. [21]

Таблиця 1

Класифікація доходів	Види доходів
В залежності від державного устрою держави	а) в унітарній державі; б) в федеративній державі;
В залежності від рівня бюджетної системи, за яким закріплюються доходи	а) власні; б) регулюючі;
В залежності від джерел надходження	а) доходи, що надходять від юридичних осіб; б) доходи, що надходять від населення;
В залежності від конкретних видів прямих і непрямих податків	а) податок на прибуток підприємств; б) податок на доходи громадян; в) податок на додану вартість; г) акцизний податок; д) інші;
В залежності від громадянства суб'єктів оподаткування	а) резиденти; б) нерезиденти.

В умовах прискореного економічного розвитку стан навколишнього середовища та використання природних ресурсів потребує глибокого аналізу та дослідження. В даному контексті особливо гостро постає проблема фінансування природоохоронної діяльності, яке є складовою економічного механізму природокористування.

Економічний механізм екологічного управління станом на сьогоднішній день оперує переважно групою таких регуляторів, які змушують підприємства-товаровиробники обмежувати свою природо руйнівну діяльність згідно вимог нормативно-правових актів. Однак не спонукає до впровадження екологічно безпечних способів введення господарства, обмежує застосування природоохоронних технологій, що призводить до погіршення якості навколишнього середовища.

Загалом фінансування заходів природоохоронної діяльності здійснюється за рахунок державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, державного та місцевих фондів охорони навколишнього середовища, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, інших коштів.

Кошти державного бюджету формуються за рахунок зборів за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища; штрафів та позовів на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Система зборів за забруднення навколишнього середовища діє однаково як щодо невеликих підприємств-забруднювачів, так і щодо великих підприємств, що призводить до необґрунтовано великих адміністративних затрат контролюючих органів і до низької ефективності контролю. База оподаткування збору є занадто вузькою і не охоплює низку видів забруднення навколишнього середовища [20].

Базовим механізмом державного фінансування природоохоронної діяльності є Державний і місцеві фонди охорони навколишнього середовища [20]. Існуючий порядок їх функціонування не сприяє ефективній природоохоронній діяльності та раціональному використанню природних ресурсів. Невикористанні кошти цих фондів усіх рівнів наприкінці року перераховуються в загальні доходи відповідних бюджетів і значна їх частина використовується не за цільовим призначенням .

Не можна не погодитись з Літваком С. [9], що головними недоліками системи фінансування природоохоронної діяльності є:

- розпорошення обмежених коштів із цих джерел, їх витрачання без координації з метою фінансування на території регіону визначених пріоритетних природоохоронних заходів;

- спрямування коштів з цих джерел на поточні витрати, а не на капітальні.

Крім того, слід зазначити, що природоохоронна діяльність в Україні не має значного зацікавлення з боку суспільства, громадськості, а тому і відсутність належного фінансування не супроводжується належною критикою.

Платники екологічних і ресурсних платежів не зацікавлені як у відрахуванні коштів до природоохоронних фондів, так і в здійсненні природоохоронних заходів. Це пов'язано з тим, що підприємства, які сплатили екологічні збори за використання ресурсів і платежі за забруднення навколишнього середовища, не отримують відчутної економічної підтримки у реалізації власних природоохоронних заходів. Тому природокористувачі розглядають екологічні платежі як додатковий податок і прагнуть будь-якими засобами їх занизити [7].

Одним з важливих шляхів залучення коштів для фінансування природоохоронної діяльності є добровільні пожертви населення і нагромадження коштів, що надходять до місцевих екологічних фондів. Однак цей шлях ще не має чіткого організаційно-адміністративного механізму реалізації [20].

Таким чином, необхідно створити такі умови фінансування природоохоронної діяльності, які задовольняли б таким цілям:

- визначення природоохоронної діяльності пріоритетним напрямком державного фінансування;

- наявність єдиного нормативно-правового акту, який би детально визначав порядок та умови фінансування природоохоронної діяльності;

- наявність альтернативних позабюджетних джерел фінансування природоохоронної діяльності;

- пропагування застосування у виробничо-господарській діяльності природоохоронних заходів.

Отже, удосконалення формування джерел фінансування природоохоронних заходів та діючого економічного механізму природокористування в умовах переходу до ринкових відносин повинно стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів шляхом створення відповідних економічних умов.

Найбільша частка бюджетних видатків припадає на паливно?енергетичний комплекс (в основному, на вугільну галузь та інші галузі з видобутку твердого палива).

В умовах обмежених можливостей бюджетної підтримки і дефіциту власних ресурсів підприємств важливим механізмом фінансування промисловості має бути банківське кредитування. Найбільші обсяги банківського кредитування промисловості припадають на переробну промисловість: 86,6 % у 2008 р., 84,7 % у 2009 р., 82,6 % у 2010 р. від загального обсягу. Протягом 2008?2010 рр. найбільший обсяг кредитів надходив до харчової промисловості (25,7 % від усіх кредитів у переробну промисловість у середньому за період), машинобудування (23,0 %), металургії (18,6 %), хімічного виробництва (8,1 %), виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції (7,4 %). Частки банківського кредитування інших підгалузей не перевищували 6 % [13].

Таким чином, проведений аналіз свідчить, що на сьогодні залишаються актуальними наступні проблеми фінансування промислового сектору України.

1. Неефективна бюджетна підтримка структурних змін у промисловості через значні розміри бюджетного дефіциту; відсутність єдиної узгодженої стратегії розвитку промисловості; відсутність уніфікованої класифікації високотехнологічних товарів.

2. Обмеженість використання власних коштів підприємств у якості інвестиційного ресурсу внаслідок високої частки збиткових підприємств; застосування застарілих норм амортизаційних відрахувань для більшості ОФ; спрямування амортизаційних фондів на поточне споживання; відсутності стимулів для інвестування у технологічне переобладнання виробництв.

3. Недостатність банківського кредитування промисловості через диспропорційну строкову структуру кредитів у промисловість; високі процентні ставки за кредитами; збитковість діяльності банків і зростання частки проблемних кредитів.

4. Повільне залучення іноземних інвестицій у промисловий сектор; технологічні, галузеві, регіональні деформації при їх розподілі, що зумовлено незадовільним інвестиційним кліматом в Україні; високим рівнем тінізації економіки; незахищеністю прав іноземних інвесторів.

5. Нерозвиненість альтернативних джерел фінансування промисловості (фінансового лізингу, механізмів ІРО, спільного інвестування) внаслідок недосконалості нормативно-правової бази їх використання; низького рівня захисту прав інвесторів щодо отримання дивідендів та повернення вкладених інвестицій; невідповідності фінансової звітності українських компаній міжнародним стандартам; відсутності прозорої структури управління у багатьох українських компаніях [14] .

Ці проблеми здатні спровокувати низку загроз, що впливатимуть на динаміку показників промисловості та економічний розвиток України у цілому. Такими загрозами, зокрема, є гальмування процесів післякризового відновлення більшості галузей промисловості; наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн світу; зниження міжнародної конкурентоспроможності України і погіршення перспектив її участі у міжнародному поділі праці.

Програмно-цільові проекти виступають як форма організації соціально-культурної діяльності передбачає цільове виділення фінансових надходжень, що істотно відрізняється від кошторисного фінансування закладів культури. Якщо кошторисне фінансування має на меті утримання поточних потреб закладів культури, то проектне фінансування спрямоване на залучення засобів для реалізації нових творчих ідей та ініціатив.

Проектне фінансування використовується з метою:

* підвищення ефективності державних витрат шляхом їх концентрації на реалізацію соціально значущих проблем;

* зацікавленості відповідних міністерств у наданні саме тих послуг, яких реально потребує суспільство;

* прозорості інформації про досягнуті заплановані результати.

Проектне фінансування - це апробований у світовій практиці механізм підвищення ефективності соціальної та культурної політики держави шляхом оптимізації структури державних витрат і використання бюджетних коштів. Проектне фінансування сформувалось як результат реальних ресурсних можливостей соціально-культурної сфери та поступової переорієнтації культури з повнозатратних принципів на принципи часткової самоокупності, хоча підґрунтям державних гарантій розвитку та збереження культури залишається бюджетне фінансування сфери культури. Разом з тим, доцільною є багатоканальна система фінансування сфери культури.

Сутність такої системи зводиться до створення партнерських зобов'язань дольової участі центрального, регіонального та обласного бюджетів, розвиток співзасновництва та некомерційних приватних організацій у сфері культури, кількісне та якісне розширення платних послуг, перехід до програмно-цільового планування під конкретні проекти.

Необхідно зауважити, що питання фінансування обумовлюються культурною політикою держави в цілому та проблемами соціально-культурної сфери зокрема. Серед основних причин, що зумовлюють кризовий стан у соціально-культурній сфері, виділяють наступні:

- невиконання або ігнорування органами державної влади ухвалених законодавчих актів, які стосуються фінансування культури, соціального захисту та надання соціальних послуг населенню;

- систематичне порушення органами державної влади конституційних прав громадян і невідповідність українського законодавства міжнародно-правовим зобов'язанням у частині гарантованого доступу до культурних цінностей, що проявляється у скороченні мережі закладів культури та зниженні якості культурних послуг;

- недостатнє врахування інтересів культури в законах, що регулюють суспільно-економічні сфери життя, зокрема в податкових та фінансово-бюджетних;

- недостатня правова та інформаційна обізнаність населення з чинним законодавством [8].



Висновок

Враховуючи економічні і політичні обставини нашої країни на даний час, політика у сфері державних видатків покликана відігравати ключову роль в умовах економічної кризи.

Видаткова частина бюджету має стати інструментом вирішення пріоритетних соціальних та економічних завдань. Для цього необхідно привести зобов'язання держави у відповідність з її фінансовими можливостями і новими функціями в умовах ринкової економіки, дотримуватися забезпечення прозорості бюджетного планування та дотримання пріоритетів бюджетних видатків (відповідність бюджету та результатів його виконання до намірів уряду) як при його затвердженні, так і при виконанні.

На формування видатків бюджету в Україні в сучасних умовах впливають:

1) економічна криза, яка спричиняє зростання видатків на соціальний захист населення; зростання видатків на фінансову підтримку підприємств державного сектору від банкрутств, а не на інноваційну діяльність; зростання видатків на підтримку соціальної сфери;

2) зростання державного боргу, який зумовлює зростання видатків на його покриття; витіснення інвестицій із сфери виробництва (ефект „витіснення”);

3) дефіцит бюджетів усіх рівнів, який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків по всіх статтях кошторисів на утримання апарату управління;

4) залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів по відсотках .

Для ефективного використання державних видатків потрібно, по-перше, проводити оцінку й порівняння окремих видатків за їх вагомістю для суспільства, тобто формування показників результативності витрачання бюджетних коштів має здійснюватися з урахуванням особливостей бюджетних програм; по-друге, оцінювати ефективність державних видатків з позицій не лише економічної стабілізації, а й їх соціальної та економічної ефективності, розвитку суспільства в цілому; по-третє, спрямувати кошти держави на розв'язання пріоритетних для країни завдань, таких як розвиток людського капіталу, сприяння розробці й використанню інноваційних технологій; по-четверте, посилити увагу на фінансування наукових розробок, ресурсозбереження й енергоефективність, тому що це обов'язкові елементи сучасної конкурентоспроможної економіки; по-п'яте, підвищити ефективність традиційних програм соціального забезпечення (виплата пенсій, допомога по хворобі, допомога багатодітним сім'ям) і забезпечити їх адресне спрямування; по-шосте, розробити теоретико-методологічні засади програмно- цільового методу планування видатків на середньострокову перспективу.



Список використаних джерел

1. Атамас П. Основи обліку в бюджетних організаціях: учбовий посібник/ Петро Атамас,; М-во освіти і науки України , Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 283 с.

2. Атамас П. Управлінський облік: Навчальний посібник/ Петро Атамас,; Дніпропетровський ун-т економіки та права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 439 с.

3. Белов А. Бухгалтерский учет в бюджетных учреждениях: монографія/ Анатолий Белов,. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 174 с.

4. Голов С. Управлінський облік: Підручник/ Сергій Голов,. - 3-тє вид.. - К.: Лібра, 2006. - 703 с.

5. Гуцайлюк Л. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: первинні документи та облікові реєстри: Навчальний посібник/ Лідія Гуцайлюк, Валерія Сопко, Юрій Іванечко; М-во освіти і науки України, Ун-т економіки та права "Крок". - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 157 с.

6. Дідух В.Р. Економічні механізми реалізації державної екологічної політики / В.Р. Дідух. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2008/1(111)/12-Kost_Mar.pdf

7. Джога Р. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник/ Роман Джога, Світлана Свірко, Людмила Сінельник,; Ред. Роман Джога,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2003. - 483 с.

8. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.culturalstudies.in.ua/2008_petrova_34.php

9. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету: http://budget.rada.gov.ua/kombjudjet/control/uk/doccatalog/list?currDir=45079

10. Корецький М. Х. Управлінський облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів/ М. Х. Корецький, Н. В. Дацій, Л. В. Пельтек; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський держ. аграрний ун-т, Гуманітарний ун-т " Запорізький інститут державного та муніципального управління ". - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 294 с.

11. Літвак С. Основні шляхи вдосконалення механізму фінансування природоохоронної діяльності в Україні / С. Літвак. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nikportal.net/story.php?id=1424&pers=user

12.Матвеева В. Бюджетные организации: бухгалтерский учет и налогообложение: монографія/ В. Матвеева. - 2-е изд., перераб. и доп.. - Х.: Фактор, 2002. - 666 с.

13. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/

14. Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/460/

15. Назарова К. Аналіз діяльності бюджетних установ: навчальний посібник / Каріна Назарова, Тетяна Кумченко,; Ред. Г. О. Кравченко ; Київський нац. торговельно-економічний ун-т. - К. : Б. в., 2006. - 208 с.

16. Облік у бюджетних установах: Навчальний посібник/ Валентина Крива, Тетяна Корнієнко, Тетяна Сторожук.; За ред. О. А. Заїнчковського, Т. М. Сторожук; Держ. податкова адміністрація України, Академія ДПС України. - К.: Ірпінь, 2002. - 535 с.

17. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетних установах, державне замовлення та державні закупівлі: Інтегрований комплекс: Вадим Александров, Олександр Ворона, Петро Германчук, Олександр Назарчук та ін.. - К.: АВТ, 2004. - 592 с.

18. Свірко С. Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Світлана Володимирівна Свірко,; М-во освіти України; Київський нац. економічний ун-т. - К., 2000. - 185 с.

19. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Oif_apk/2009_3/2_Kamins.pdf

20. Хлобистов Є. Фінансові механізми управління охороною довкілля та природокористуванням в Україні / Є. Хлобистов / Управління у сфері охорони довкілля та природокористуванням в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення. - К.: ВЕГО “Мама-86”, 2003. - С. 115-131

21. Фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. -- 2-ге вид., перероб. і доп. / О. Р. Романенко, С. Я. Огород ник, М. С. Зязюн, А. А. Славкова. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 387 с.

Размещено на Allbest.ru