Фінанси акціонерних товариств

У зв'язку з тим, що акціонерні товариства як господарська форма, яка тісно пов'язана з відносинами власності і виступає у формі корпоративного капіталу, має своєрідний механізм його реалізації. Головною його особливістю є необхідність дотримання інтересів об'єднаних фізичних і юридичних суб'єктів власності. Одночасно акціонерне товариство як суб'єкт корпоративної власності знаходиться в системі інтересів ринкових відносин з іншими власниками капіталу. Усе це робить акціонерне товариство центром перетинання великої і складної системи відносин, у якій ефективність господарської діяльності формується під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього характеру. Тому розглядати проблему ефективності акціонерного капіталу доцільно в різних аспектах, а саме: його утворення, факторів, що впливають на створення умов для продуктивної господарської діяльності, результативності на ринку товарів і послуг, а також розрахунків з акціонерами за результатами фінансової діяльності. При цьому варто враховувати, що, як було зазначено вище, акціонерний капітал в Україні, як і в інших країнах СНД, не утворився інвестиційним шляхом із залученням великих фінансових ресурсів для капіталовкладень. Приватизаційна його основа не стала джерелом капіталоутворення на новій технологічній базі. Процес акціонування відбувся не реальний, а показовий, що не дало значних позитивних результатів у формуванні підприємств акціонерної власності в перехідний період. Питома вага акціонерних товариств, створених в процесі приватизації у загальній кількості АТ дорівнює всього 27,5% І крім того, загальна криза економіки знекровлювала акціонерні товариства в оборотних коштах і супроводжувалася звуженням ринку вітчизняного виробництва. Недосконалість законодавчо-нормативної бази поставило акціонерні товариства не тільки в нерівні умови, але навіть заздалегідь у невигідне положення щодо капіталоутворення і високопродуктивного функціонування. Податкова, фіскальна, кредитна політика також обмежували і продовжують обмежувати можливості реалізації акціонерної форми господарювання [12, с. 272].

Слід також зауважити, що процес становлення акціонерної форми господарювання не обминуло і таке явище, як внутрішні соціально-економічні колізії. До них можна віднести так звану “прихватизацію”, коли контрольні пакети акцій сконцентрувалися в адміністрації або в окремих угруповань не за допомогою вливання реальних інвестицій, а шляхом перерозподілу прав на акціонерну власність із застосуванням різних маніпуляцій. Це стало можливим через незнання своїх прав переважною більшістю акціонерів, що найчастіше приводило до зловживання їхньою довірою, а також через відсутність необхідної інформованості.

В Україні приватизувалися всі підприємства - від прибуткового до безнадійного боржника. Під час приватизації українських державних підприємств головна увага приділялася швидкості передачі, соціальним чинникам, ще чомусь іншому, але не потребам новоствореного акціонерного товариства. Фактично ця приватизація звелася до денаціоналізації державної власності. Новостворені акціонерні товариства не мали певних передумов швидкого розвитку ні на макро-, ні на мікрорівні.

Така ситуація приводила на практиці до низької ефективності функціонування акціонерних товариств, оскільки вони виявлялися під сильним впливом власників контрольних пакетів акцій, що переслідували нерідко чисто спекулятивні цілі.

В умовах, коли акціонерні товариства в значній мірі формувалися на старому фізично і морально зношеному виробничому обладнанні, відсутність інвестування не дозволяла здійснювати модернізацію та їх відновлення. Трансформовані підприємства виявилися здебільшого нездатними до конкурентної боротьби навіть на внутрішньому ринку. Це відбулося внаслідок того, що не змінився витратний тип виробництва, зберігалася низька продуктивність праці і капіталу при жорсткому обмеженні оборотних коштів і високої залежності від умов ринку енергоресурсів. Усе це також негативно вплинуло на становлення і розвиток акціонерного капіталу [22, с. 80].

Акціонерне товариство виявляє свої переваги в залученні капіталу. Однак можливості такого залучення прямо пов'язані з розмірами нагромадження такого капіталу в економіці. Для новоствореного підприємства головну роль відіграють розміри та можливості акумулювання капіталу у всіх ринкових суб'єктів у масштабах національного господарства - інших фірм, домогосподарств, держави. Про масштаби нагромадження капіталу в Україні годі й говорити (особливо, якщо врахувати головну роль у цих процесах домогосподарств), а надії на іноземних інвесторів не виправдалися. Більшість приватизованих акціонерних товариств не отримали додаткових надходжень капіталу під час проведення приватизації, можливості самофінансування значно обмежувалися несприятливим ринковим середовищем. У цих умовах більшість акціонерних товариств практично “проїли” свій капітал. Незважаючи на те, що приватизація в Україні спочатку передбачала створення об'єктивних передумов для підвищення ефективності використання виробничих ресурсів, її принципи відображали явний пріоритет інтересів трудових колективів під час роздержавлення власності.

Поряд з викупом підприємства трудовим колективом і перетворенням його на закрите акціонерне товариство українське законодавство передбачало використання інших способів, зокрема, інструментів сертифікатної та грошової приватизації. У таблиці 3.1 наведені законодавчо встановлені форми приватизації державного майна та кількість підприємств, які змінили форму власності, за способами приватизації [33, с. 42].

Таблиця 3.1

Кількість об'єктів, які змінили форму власності, за способами приватизації

	2008-2010	У т.ч.2010
Всього	71877	5247
У тому числі шляхом:
викупу об'єктів приватизації	30477	2448
викупу за альтернативним планом приватизації	450	18
викупу державного майна, зданого в оренду з викупом	13975	851
продажу на аукціоні	10714	1600
продажу за некомерційним конкурсом	2091	69
продажу за комерційним конкурсом	3918	122
продажу акцій відкритих акціонерних товариств	10247	139
продажу за конкурсом з відстрочкою платежу	5	-

Як видно з таблиці, відбувається зростання кількості приватизованих підприємств за всіма формами роздержавлення.

Під час підготовки та реалізації національної програми приватизації враховувався досвід не тільки розвинутих країн Заходу, але й східноєвропейських держав. “Опрацювання рекомендацій для проекту Державної програми приватизації за результатами аналізу іноземного досвіду проведення приватизації” визнавалося обов'язковим. Це дозволило використати як базові вже випробувані й ті, що довели свою ефективність, моделі приватизації. У першу чергу це стосується так званої сертифікатної приватизації, суть якої полягала у безоплатній передачі частини державної власності населенню. Українська модель такої приватизації відповідала принципам, реалізованим трохи раніше в Чехії. В обох випадках обіг приватизаційних паперів виключав можливість їх нагромадження поза інститутами фондового ринку.

Розділ 4. Перспективи розвитку фінансів АТ в Україні

Економічна ситуація в Україні, пов'язана з переходом на нові засади господарювання та з необхідністю створення відповідних організаційно-правових форм залучення інвестицій, з активізацією акціонерного капіталу, визначає особливу актуальність розроблення законодавчої бази із врахуванням світового досвіду для регулювання діяльності акціонерних товариств, процедур управління ними, захисту прав акціонерів та інвесторів [5, с. 164].

Низький рівень корпоративної культури та недосконалість системи корпоративного управління призвели до того, що в Україні порушення прав інвесторів стали повсякденним явищем, яке підриває довіру капіталовкладників як до окремих інвестиційних інструментів, так і до ринку цінних паперів в цілому. Ситуацію, що склалася, можуть змінити тільки ефективні, рішучі заходи, спрямовані на вдосконалення системи корпоративного управління, а саме Закону “Про акціонерні товариства”. Окрім цього, потрібен значний час для створення належної практики корпоративного управління, повернення довіри вітчизняного та іноземного інвестора до акцій український підприємств, а також зайняття торговцями цінних паперів належного місця у системі корпоративних відносин.

Сьогодні в Україні налічується 36,26 тис. акціонерних товариств, з них: 11,85 тис. - відкриті та 3,41 тис. - закриті. При цьому більшість із них не мають змоги залучати для стабільного й прибуткового розвитку вітчизняні та іноземні інвестиційні ресурси шляхом випуску акцій. Причина такого становища полягає у недосконалості українського корпоративного законодавства та в низькому рівні корпоративної культури на підприємствах.

Прогалини у чинному законодавстві та відсутність достатніх знань і досвіду у керівників та акціонерів обумовлюють неефективне управління багатьма підприємствами, що негативно впливає на економіку країни. Недостатність правового регулювання, низький рівень правової обізнаності громадян та недосконалість судової системи підривають довіру українських та іноземних інвесторів до вітчизняного фондового ринку. Чинний Закон “Про господарські товариства” містить лише 26 статей, які стосуються акціонерних товариств, причому багато аспектів їхньої діяльності він не регулює взагалі [26, с. 64].

Цілком очевидно, що ні судової практики, ні багаточисельних роз'яснень недостатньо для того, щоб розвивати фондовий ринок. Існує гостра потреба у прийнятті окремого, детально прописаного нормативного акта, який би врегулював наявні проблеми і заклав надійні основи для залучення ресурсів до акціонерних товариств.

Необхідність прийняття окремого закону “Про акціонерні товариства” підтверджує і досвід ряду країн, які реформують свою економіку і вже мають подібні законодавчі акти. До таких належать, насамперед, Росія, Литва, Казахстан та Азербайджан.

Проект закону розроблено з урахуванням норм чинного законодавства України, а також з використанням «Основних принципів акціонерного законодавства для країн із перехідною економікою», розроблених Організацією з питань економічного співробітництва та розвитку.

Цікавим, на наш погляд, нововведенням законопроекту є те, що акціонерне товариство може бути засноване однією людиною. Для закритих АТ проектом також встановлюється максимальна кількість акціонерів - власників простих акцій. Їх кількість не повинна перевищувати 100 осіб. У випадку перевищення цього обмеження, наступні річні загальні збори повинні вирішити питання про скорочення кількості акціонерів за їх згодою або прийняти рішення про зміну типу акціонерного товариства. У випадку неприйняття такого рішення протягом одного року будь-хто з акціонерів товариства або Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку має право звернутися в судові органи. Якщо рішення про зміну типу акціонерного товариства не виконується, підприємство підлягає ліквідації у судовому порядку [32, с. 60].

Відповідно до нового законопроекту поняття "статутний фонд" замінено поняттям "статутний капітал". Розмір статутного капіталу не повинен бути менший за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам (для відкритого АТ), і не меншим за суму, еквівалентну 100 мінімальним заробітним платам (для закритих АТ).

Ще одним нововведенням законопроекту є таке положення: якщо, згідно з даними річної фінансової звітності, власний капітал акціонерного товариства буде менший від статутного фонду капіталу, то в порядок денний річних загальних зборів необхідно включити питання про перетворення або ліквідацію даного товариства, про зменшення його статутного капіталу, залучення додаткових коштів, санацію акціонерного товариства, якою повинен керувати боржник, або прийняття інших заходів.

Чинний Закон “Про господарські товариства” є недосконалим, внаслідок чого виникає безліч конфліктів в акціонерних товариствах - між менеджментом та акціонерами, між дрібними та крупними акціонерами, між державою-акціонером та іншими акціонерами тощо. Першочерговими питаннями, які мають бути врегульовані, є захист прав інвесторів, і насамперед дрібних акціонерів - громадян та фінансових посередників, а також узгодження повноважень між загальними зборами акціонерів, спостережною радою та правлінням.

Найбільш поширеними конфліктами між групами акціонерів можуть бути такі:

1. Держава-акціонер - інші акціонери. Теорія корпоративних фінансів порушує проблему часу виплати дивідендів, тобто менеджмент корпорації повинен приймати рішення про розподіл прибутку та виплату дивідендів на основі існуючих інвестиційних можливостей підприємства. В українських реаліях, зазвичай, представник держави-акціонера повинен голосувати за рішення про направлення не менше 50% прибутку на виплату акціонерам у вигляді дивідендів. Потім така політика знаходить своє відображення у переможних реляціях чиновників про надходження до бюджету певних сум дивідендів. Не є секретом, що більшість державних підприємств, пакети акцій яких належать державі, рано чи пізно будуть приватизуватися, і перед державою постане питання про їх передприватизаційну підготовку [25, с. 122].

2. Акціонери-рантьє -- інші акціонери. Процеси сертифікатної приватизації та приватизація за грошові кошти невеликих об'єктів спричинили появу акціонерів, орієнтованих на швидке отримання прибутків. Як правило, такі акціонери не володіють значними пакетами акцій (фізичні особи або невеликі фірми) та відповідно не мають значного впливу на хід голосування, під час якого такі власники завжди голосують за виплату дивідендів у якомога більших розмірах. У таких акціонерів неотримання дивідендів протягом певного часу викликає бажання негайного продажу належних їм акцій. Для них важливу роль відіграють факти виплати дивідендів акціонерними товариствами, акції яких можна назвати субститутами акцій компаній (акції з подібним рівнем доходності та ризику). Вплив цих акціонерів на дивідендну політику товариства залежить лише від розміру пакета акцій, що належать їм, та від збігу інтересів цих власників з інтересами інших акціонерів.

3. Акціонери-рантьє -- акціонери-працівники. Це найбільш складний випадок, що супроводжується великим конфліктом інтересів. Для акціонерів-працівників дивіденди не є головним фактором для власності на акції. Дрібні акціонери-працівники, отримавши свої невеликі пакети акцій під час сертифікатної приватизації (фактично безкоштовно), не приділяють значної уваги отриманню доходів на дані цінні папери. Частка таких акціонерів поступово знижується внаслідок розмивання акціонерного капіталу під час додаткових випусків акцій, перепродажу акцій, оскільки більшість працівників не мають грошей для придбання нових акцій [27, с. 7].

4. Акціонери-керівники - сторонні акціонери. Якщо акціями товариства володіє керівна ланка управління, то у неї можуть з'явитися протиріччя з усіма іншими групами акціонерів. Хоча слід зазначити, що з акціонерами-працівниками такі конфлікти виникають досить рідко і, як правило, не на ґрунті дивідендної політики - першоджерелами можуть бути, насамперед, політика у сфері соціального захисту, розподіл додаткових майнових благ і т. д. Керівники-акціонери в першу чергу зацікавлені у збереженні свого керівного статусу. Для них основну роль відіграє розподіл контрольних повноважень серед власників корпорації, а вже потім - дивідендна політика.

Поряд з акціонерами-рантьє значними пакетами акцій приватизованих підприємств можуть володіти інституційні інвестори. Однозначно оцінити цілі їх володіння пакетами акцій не можна. Це може бути лише миттєвий інтерес до акцій конкретного підприємства з метою отримання прибутку. У такому разі ці акціонери голосуватимуть за виплату дивідендів з мотивів, що притаманні дрібним акціонерам-рантьє. Хоча протягом певного часу такі акціонери можуть вкладати власні кошти в розвиток підприємства, проте ці інвестиції мають конкретну мету - довести ціну акцій корпорації до максимального рівня для того, щоб продати їх з найбільшою для себе вигодою. Інші інституційні інвестори, орієнтовані на довгострокове володіння пакетом акцій та розвиток підприємства, намагаються максимально сконцентрувати у своїх руках великі пакети акцій. Вони зацікавлені не в отриманні дивідендів, а в розвитку підприємства, тому віддають перевагу, перш за все, розподілу прибутку на інвестиційні цілі. Саме у цієї групи акціонерів найчастіше виникають з акціонерами-керівниками складні конфлікти, які ґрунтуються, насамперед, на різному баченні шляхів розвитку підприємства [29, с. 11].

Найбільш незахищеними є акціонери - портфельні інвестори та дрібні акціонери, які більшою мірою зацікавлені у розвитку підприємства, ліквідності акцій та зростанні їх ринкової вартості. Однак сьогодні внаслідок зловживань керівництва ці акціонери не можуть впливати на роботу акціонерного товариства.

У результаті прийняття нового закону має підвищитись роль корпоративного контролю на підприємствах. Крім того, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку отримає необхідні важелі з урегулювання діяльності акціонерних товариств, що зменшить кількість судових справ, порушених щодо акціонерних товариств.

Ми вважаємо, що важливим засобом захисту дрібних інвесторів є переважне право на придбання акцій додаткових емісій. Переважне право, тобто збереження частки акціонера у статутному капіталі акціонерного товариства, реалізується акціонерами до початку продажу акцій особам, які не мають такого права. Передбачається право придбання акцій за ціною, наближеною до ринкової, яке надається акціонерам-власникам простих акцій обов'язково, а власникам привілейованих - якщо це передбачено статутом. Такий механізм гарантує всім акціонерам-власникам простих акцій рівне переважне право придбання нових акцій за однаковою ціною.

У той самий час можливі ситуації, коли акціонерне товариство проводить додатковий випуск акцій для розміщення їх у руках конкретного, наприклад стратегічного, інвестора проект передбачає можливість прийняття загальними зборами акціонерів рішення про незастосування акціонерами свого переважного права [15, с. 209].

У законопроекті також закріплено вимоги до продажу товариством власних акцій за ринковою вартістю, визначено підстави та порядок оскарження акціонером рішень, прийнятих загальними зборами Дрібні інвестори матимуть додаткові можливості захисту своїх прав. Для цього проектом передбачено кумулятивне голосування під час виборів наглядової ради, при якому кількість належних акціонерові акцій помножується на кількість місць у наглядовій раді, а акціонеру надається право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата чи розподілити їх між кількома кандидатами. Такий порядок голосування дозволить акціонерам, що не володіють контрольним пакетом акцій, мати свого представника у наглядовій раді. Посилено також роль наглядової ради у корпоративній структурі акціонерного товариства. Чітко встановлено строки проведення загальних зборів за результатами річної роботи, що важливо для держави та акціонерів. Мова йде також про можливість проведення повторних зборів, якщо такі не відбулися через відсутність кворуму.

Законопроект захищає так само інтереси кредиторів, передбачаючи обов'язкове їх повідомлення у разі зменшення статутного капіталу, приєднання, злиття, виділення, поділу, перетворення товариства. У випадку недостатності активів акціонерного товариства для задоволення вимог кредиторів проект вводить обмеження на виплату дивідендів та придбання акціонерним товариством власних акцій.

Активізація акціонерного капіталу в Україні неможлива без динамічного розвитку фондового ринку. Ефективне функціонування цього невід'ємного інституту ринкових відносин, його стійкість і прогнозованість дозволять залучити як внутрішні, так і зовнішні фінансові ресурси [16, с. 46].

Сьогодні в Україні продовжується тенденція збільшення частки інституційних учасників фондового ринку у загальному обсязі випуску акцій. Випуск акцій непромисловими підприємствами збільшився з 1,029 млрд. грн. у 2009 році до 1,278 млрд. грн. у 2010 році. Загальні обсяги випуску акцій за період з 2002 року по 2010 рік подані в таблиці 3.1.

З наведених даних видно, що найбільшим емітентом акцій в Україні є відкриті акціонерні товариства. Стрімкого зростання зазнав банківський та страховий бізнес, за п'ять років обсяги емісії збільшилися в десятки разів. Коефіцієнт зростання для банків у формі ВАТ складав 0,1782, для банків у формі ЗАТ - 0,0699, для страхових компаній - 0,053.

Таблиця 3.1

Обсяги випуску акцій у 2002-2010 рр. (за суб'єктами ринку) (млрд. грн.)*

Суб'єкти ринку	2006	2007	2008	2009	2010
Комерційні банки (ЗАТ)	0,006	0,170	0,231	0,215	0,333
Комерційні банки (ВАТ)	0,049	0,269	0,324	0,639	0,755
Страхові компанії	0,002	0,015	0,100	0,165	0,192
Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди	0,001	0,018	-0,030	0,010	-0,002
Підприємства (ЗАТ)	0,068	1,724	6,254	2,516	3,390
Підприємства (ВАТ)	1,696	7,247	4,960	4,374	10,827
Усього	1,821	9,443	11,839	7,919	15,494

*Дані з проекту звіту ДКЦПФР за 2010 рік

Хоч протягом 2009-2010 років на ринку цінних паперів за обсягами угод купівлі-продажу перше місце займали операції з векселями, однак позитивною є тенденція зростання обсягів угод з акціями та ощадними сертифікатами. У таблиці 3.2 показано загальний обсяг операцій з фінансовими інструментами у 2010 році.

Таблиця 3.2

Загальні обсяги операцій з фінансовими інструментами у 2010 році (%)

Види цінних паперів	І квартал	ІІ квартал	ІІІ квартал	IV квартал
Векселі	66,1	56,2	55,7	46,7
Акції	19,6	25,9	29,8	38,6
Інші цінні папери	14,3	17,9	14,5	14,7
Разом	100	100	100	100

Одним з напрямів активізації акціонерного капіталу в Україні, на наш погляд, можна вважати залучення населення до інвестиційних процесів. Активізувати ринок цінних паперів можна за рахунок залучення нереалізованого інвестиційного потенціалу населення. Тільки з приходом приватного власника можна відчути позитивні зрушення у реальному секторі економіки. Залучення грошових ресурсів населення до корпоративного капіталу істотно послаблює інфляційний тиск заощаджень на ринок споживання та дозволяє концентрувати, переспрямовувати значну частину вивільнених грошових ресурсів через ринок корпоративних цінних паперів.

Управління фінансами акціонерного товариства включає аналіз, планування, прогнозування та контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Фінансовий менеджмент спрямований на збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування обсягу капіталу, а також розробку і прийняття обґрунтованих рішень щодо залучення й ефективного використання фінансових ресурсів.

Процес фінансового менеджменту націлений на:

виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;

запобігання банкрутству і великим фінансовим втратам;

лідерство в боротьбі з конкурентами;

максимізацію ринкової вартості фірми;

збільшення обсягів реалізації;

максимізацію прибутку;

мінімізацію витрат;

забезпечення рентабельної діяльності.

Фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні товариства, можуть витрачатися на будівництво чи придбання обладнання, будинків і споруд, фінансові інвестиції, закупку сировини та матеріалів для виробництва товарів, виплату заробітної плати, запровадження навчальних програм для персоналу та найм нових працівників, придбання чи оренду землі, придбання інших капітальних активів тощо.

З метою збільшення прибутку фінансові менеджери можуть рекомендувати вкласти частину коштів у певний інвестиційний проект (розширення діючих потужностей, будівництво нового цеху, освоєння передової технології, випуск нової продукції). По кожному інвестиційному проекту необхідно детально прорахувати фінансові ресурси та їх використання протягом усього періоду будівництва чи освоєння.

Це є надзвичайно важливим завданням фінансових менеджерів товариства. У світовій практиці такий процес називається «бюджетуванням капіталу».

Для отримання прибутку товариство може частину фінансових ресурсів інвестувати в цінні папери інших підприємств, облігації держави тощо. Необхідно пам'ятати, що інвестиції на фондовому ринку завжди пов'язані з певним ризиком. У світовій практиці найбільш надійними та ліквідними вважаються державні облігації.

Купуючи цінні папери інших підприємств, фінансові менеджери товариства повинні ретельно вивчити кон'юнктуру ринку, а також інформацію стосовно тих суб'єктів господарювання, цінні папери яких воно має намір придбати [14, с. 52].

Якщо товариство отримало прибуток, завдання фінансових менеджерів полягає в підготовці рекомендацій для правління щодо раціонального його розподілу.

Головні принципи розподілу чистого прибутку товариства закріплені його Статутом. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається Спостережною радою і затверджується загальними зборами акціонерів товариства. Згідно з діючим законодавством товариство повинне створити резервний (страховий) фонд у розмірі, передбаченому його установчими документами, але не менше 25 % (за проектом нового закону 15 %) від розміру статутного фонду, а також інші фонди, передбачені чинним законодавством України або установчими документами товариства.

Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду визначається установчими документами товариства у розмірі не менше, ніж 5% прибутку після сплати податку на прибуток. Завданням фінансового менеджера є пошук оптимальних шляхів розподілу прибутку. Як правило, одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а інша -- на розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, створення та поповнення фондів товариства, соціальні програми та преміювання працівників товариства.

Розподіляючи прибуток, акціонерне товариство повинне дотримуватися дати виплати дивідендів (починаючи з якої акціонери можуть отримувати дивіденди).

Акціонери мають право отримувати дивіденди у повному обсязі за умови повної оплати акцій незалежно від того, скільки днів вони є їх власниками.

В Україні право на отримання дивідендів мають особи, що є акціонерами даного товариства на початок строку виплати дивідендів.

Комісійні банку за виплату дивідендів включаються до валових витрат підприємства, що нараховує ці дивіденди. Дивіденди, що сплачуються нерезидентам, можуть обкладатися податком на репатріацію.

Цей податок сплачується нерезидентом, що отримав дивіденди і, якщо між країнами існує угода про уникнення подвійного оподаткування, податок на прибуток може зменшуватися на величину цього податку. Підприємства, що нараховують дивіденди, не повинні сплачувати податок на репатріацію зі своїх фондів.

Головне завдання фінансового директора полягає в тому, щоб знайти оптимальне співвідношення між власними та запозиченими коштами з метою підвищення доходів на одну акцію.

У міжнародній практиці «молоді» акціонерні компанії звичайно залучають необхідні кошти шляхом продажу акцій, а не боргових зобов'язань. Це пояснюється рядом причин:

щойно створена компанія не має у своєму розпорядженні необхідних активів, які могли б виступати гарантом повернення запозичених коштів;

«молодій» компанії ще важко довести потенційним кредиторам, що вона матиме в наявності кошти, необхідні для обслуговування боргових зобов'язань;

інвестори, які купують акції, більш схильні до ризику, ніж кредитори, і з більшою готовністю вкладають кошти у довгострокову перспективу щойно створеної компанії.

Звичайно, не всі щойно створені компанії залучають фінансові кошти лише шляхом продажу акцій. Нагромадивши певний власний капітал, компанія може звернутися до джерел позикового капіталу і отримати кошти за помірною процентною ставкою. Переваги випуску акцій з метою залучення капіталу полягають у тому, що товариство не зобов'язане повертати залучені кошти (за винятком випадків банкрутства або ліквідації), а регулярне нарахування дивідендів не є обов'язком товариства [29, с. 11].

Компанії, що мають високий кредитний рейтинг та стабільні обігові кошти, залучають капітал переважно шляхом випуску облігацій. Випуск облігацій є привабливим з огляду на такі причини:

акціонери є співвласниками товариства, а власники облігацій -- лише його кредиторами і, відповідно, не можуть безпосередньо брати участь-у прийнятті рішень і управлінні справами товариства. З метою уникнення «розмивання» власності в результаті випуску нових акцій акціонери товариства віддають перевагу випуску облігацій;

згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності на суму витрат по виплаті процентів за облігаціями зменшується прибуток, що підлягає оподаткуванню.

Обов'язки фінансового менеджера включають:

контроль та аналіз руху грошових коштів (міжнародні стандарти фінансової звітності рекомендують використовувати для цього «Звіт про грошові потоки»);

прогнозування та планування фінансової діяльності на основі поточної і стратегічної політики товариства у тісному співробітництві з іншими відділами (виробничим, відділом маркетингу, кадрів тощо);

визначення оптимального рівня виробництва і реалізації продукції та джерел їх фінансування;

здійснення бюджетування капіталу,та аналіз ефективності виробництва;

визначення кредитної політики товариства;

здійснення фінансової політики з урахуванням попереднього досвіду та кон'юнктури ринку.

Управління фінансовими ресурсами має за основу нормативну базу, яка регламентує організаційну та управлінську структуру, бухгалтерський, фінансовий, управлінський та податковий облік, облік цінних паперів в Акціонерному товаристві.

Дивідендна політика включає в себе прийняття рішень щодо виплати дивідендів або утримання чистого прибутку для інвестування в розвиток корпорації.

Дивіденд є доходом акціонера на вкладений капітал, тому прийняття рішення про ефективне використання цього капіталу не є простим.

З одного боку, власники зацікавлені в довгостроковому стабільному економічному розвитку компанії, реалізації інвестиційних проектів за рахунок нерозподіленого прибутку.

З іншого боку, акціонери (особливо дрібні) прагнуть отримати максимально високі дивіденди і не завжди мають достатньо довіри до дій менеджменту щодо розпорядження нерозподіленим прибутком. Ефективним рішенням буде досягнення оптимального балансу між розподіленим і нерозподіленим прибутком.

На дивідендну політику впливає багато факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ. Серед них юридичні і фінансові обмеження, сприятливі (або несприятливі) можливості інвестування, фінансовий стан підприємства, податкова та кредитна політика, функціонування фондового ринку та інші.

Результат дивідендної політики може бути проаналізований на основі базової моделі ціни акції, яка розраховується за формулою:

P = D/(K-g),

де Р -- ціна акції, D -- очікуваний розмір дивіденду, g -- темп росту ціни акції, К -- вартість нерозподіленого прибутку.

Виплати великих сум дивідендів збільшує D і підвищує ціну акції, але великі виплати також зменшують обсяг реінвестованого прибутку, що знижує темп росту і ціну акції. Таким чином, дивідендна політика має два протилежних результати, а оптимальна політика порушує баланс між поточними дивідендами і майбутнім ростом, які максимізують ціну акції компанії.

Теоретично існує декілька концепцій дивідендної політики. Перша концепція Міллера-Модільяні стверджує, що вартість капіталу залежить не від його структури, а від грошових потоків, отриманих в результаті інвестицій. Прибуток, інвестований у нові проекти, у майбутньому збільшить ринкову вартість акції і капітал акціонерів [16, с. 47].

Висновки

Проведене дослідження дало змогу сформулювати такі висновки та пропозиції.

Основою комерційної діяльності будь-якого акціонерного товариства є акціонерний капітал, який, на нашу думку, складається із статутного капіталу, що дорівнює сукупній номінальній вартості випущених акцій, емісійного доходу та нерозподіленого прибутку. Акціонерний капітал може виконувати такі функції:

виступати об'єктом права власності;

брати участь в емісії акцій;

визначати ступінь участі засновника (акціонера) у розподілі прибутку;

виступати джерелом одержання доходів; забезпечувати фінансування інвестиційних проектів;

дозволяти акумулювати фінансові ресурси для налагодження та розширення виробництва;

давати можливість використовувати ефект фінансового важеля;

виступати надійним засобом захисту у випадку погіршення фінансово-господарського стану товариства;

бути джерелом інвестування стратегічного або портфельного інвестора;

виступати барометром ділової активності та економічним стабілізатором на фондовому ринку.

Важливого значення у сучасних умовах набуває проблема формування оптимальної структури капіталу, яка б дала змогу звести до мінімуму середньозважену вартість капіталу і водночас підтримати кредитну репутацію фірми на рівні, що дозволяє залучати нові капітали на прийнятних умовах. Основними елементами прибутковості акції для інвестора є зростання курсової вартості акції та сума дивідендів на одну акцію. На наш погляд, перший елемент прибутковості акції вагоміший, оскільки стійка фінансова позиція емітента на ринку цінних паперів є гарантом зростання ринкового курсу акцій. Однак чимало аналітиків покладаються саме на дивіденди, коли вираховують справжню вартість акцій. Дивіденди є грошовим доходом акціонерів і певною мірою сигналізують їм про те, що підприємство, в акції якого вони вклали свої кошти, працює успішно. Тому кожне підприємство повинно вибирати свою суб'єктивну політику, виходячи передусім із притаманних йому особливостей. Аналітикам у процесі вибору оптимальної дивідендної політики необхідно розв'язувати завдання, пов'язані із максимізацією сукупного надбання акціонерів та ефективним фінансуванням діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження виступає ЗАТ „Аргус” яке виробляє лаки і фарби. Стратегія ЗАТ „Аргус” націлена на стратегічне бачення випуску продукції підприємством для різних комплексів: машинобудівного, будівельного, меблевого, поліграфічного і для споживчого ринку.

У ЗАТ „Аргус” відбувається зміна грошових коштів у сторону збільшення, на 1617 тис грн., або на 38,11% у 2010 р. порівняно з 2009 р. У структурі доходів відбулись наступні зміни: збільшення виручки від реалізації продукції на 8249 тис грн., або на 16,16% (частка даної статті у структурі доходів зменшилась на 4,08 пункти); збільшення величини інших операційних доходів на 2793 тис грн., або на 915,74% (їх частка у структурі доходів збільшилась на 4,35 пункти); збільшення інших фінансових доходів на 117 тис грн., або на 142,68% (їх частка зросла на 0,16 пункти); зменшення величини інших доходів на 199 тис грн., або на 59,94% (їх частка зменшилась на 0,43 пункти). Вищезгадані фактори спричинили збільшення загальної величини доходів підприємства на 10960 тис грн., або на 21,17%.

Розрахункові показники ліквідності є свідченням того, що ЗАТ “Аргус” намагається своєчасно ліквідовувати борги. Це підтверджує коефіцієнт покриття, який у 2010 р. зріс на 0,56 пункти і одночасно перевищує критичне значення, тобто 1, як у звітному, так і у попередньому періоді. У підприємства не вистачає грошових коштів на покриття невідкладних зобов'язань.

На базі багатофакторних формалізованих моделей діагностики банкрутства підприємства було досліджено подальший стан ЗАТ “Аргус” з позиції прогнозування ймовірності подальшого існування підприємства на ринку. Згідно зазначених моделей ймовірність банкрутства ЗАТ “Аргус” не перевищує 50% і з урахуванням динаміки показників поступово знижується

Щоб приймати ефективне управлінське рішення керівництву ЗАТ „Аргус” необхідні не тільки теоретичні знання, але і ґрунтовні навички практичних розрахунків з вмінням поєднувати логічну послідовність господарюючих подій з фінансовими відносинами, саме через прогноз і моделювання різноманітних економічних ситуацій.

Ефективна результативність аналізу фінансової діяльності значною мірою залежить від можливості побудови адекватної системи однозначності інтерпретації результатів математичної та аналітичної обробки визначеної групи цільових показників з метою попередження та уникнення двозначності висновків, протиріч у поглядах окремих експертів щодо ідентифікації становища ЗАТ „Аргус”.

В цілому ефективність фінансової діяльності ЗАТ „Аргус” значною мірою залежить від кваліфікованого управлінського складу, який здатен приймати оптимальні рішення, аналіз яких базується на комплексній оцінці діяльності підприємства.

Процес нагромадження акціонерного капіталу у країнах Центральної та Східної Європи відбувався шляхом проведення приватизації, яка неоднаково впливала на інвестиційні процеси. У багатьох країнах вибрана модель приватизації визначала особливості та суперечності, характерні для перехідної економіки. Важливим чинником, що прискорював процес приватизації, був ступінь розвитку кредитних відносин та інститутів, що їх обслуговують. Практика проведення приватизації у трансформаційних економіках засвідчила факт, що всупереч зусиллям урядів країн, іноземний капітал надходив переважно у найприбутковіші сфери і детермінування його руху податковою політикою не завжди було обґрунтованим. Доцільніше було надати зовнішнім інвестиціям свободу вибору, щоб створити сприятливий інвестиційний клімат.

Акціонерний капітал в Україні утворився не шляхом залучення великих фінансових ресурсів. Його приватизаційна основа не стала джерелом капіталоутворення на новій технологічній базі. Процес акціювання в Україні відбувся не реальний, а радше показовий, і це не дало значних позитивних результатів у формуванні підприємств акціонерної форми власності у перехідний період. Недосконалість законодавчо-нормативної бази поставила акціонерні товариства не тільки у нерівні умови, а й навіть у невигідне положення щодо капіталоутворення і високопродуктивного функціонування. Податкова, фіскальна, кредитна політика також обмежували і обмежують можливості реалізації акціонерної форми господарювання.

Важливе значення для забезпечення нормальної діяльності акціонерних товариств має ефективне функціонування фондового ринку, що здатен акумулювати та перерозподіляти акціонерний капітал. Активними учасниками ринкових відносин повинні стати громадяни України. Аналіз структури їхніх грошових доходів та видатків дає підстави зробити висновок, що існує нереалізований інвестиційний потенціал домогосподарств. Питома вага заощаджень та інвестицій у структурі видатків має тенденцію до зростання, що свідчить про позитивні зрушення у прирості заощаджень фізичних осіб.

Забезпечення розвитку акціонерної форми власності як найефективнішої в умовах ринкової трансформації економіки, активізація акціонерного капіталу, ефективне його використання та спрямування у прибуткові проекти сприятиме швидшому входженню української економіки у світовий ринковий простір.

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України / Європейський ун-т. -- Офіц. вид. -- К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2008. -- 256 с.

2. Закон України „Про господарські товариства” вiд 19.09.1991 № 1576-XII зі змінами № 3107-IV (3107-15) від 17.11.2009// ВВР, 2010, № 8, ст. 88.

3. Азаренкова Г. М., Журавель Т. М., Михайленко Р. М. Фінанси підприємств. -- К.: Знання-Прес, 2010. -- 288 с.

4. Актуальні проблеми корпоративного управління в Україні.-- К.: Науковий світ, 2003. -- 142 с.

5. Акцiонернi товариства. Органiзацiя i дiяльнiсть. - К.: Українська Iнвестицiйна Газета, 1997. - 344 с.

6. Амигуд М.Л., Ройтер А.М. Проблемы развития акционерных и других форм предпринимательства (статьи, очерки, эссе). - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток, 1999. - 292 с.

7. Астапова Г.В., Астапова Е.А., Лойко Д.П. Организационно-экономический механизм корпоративного управления в современных условиях реформирования экономики Украины: Монография. - Донецк: ДонГУЭТ им. М. Туган-Барановского, 2001.- 526 с.

8. Бергер Ф. Что Вам надо знать об анализе акций / Пер. с нем. - М.: АОЗТ “Интерэксперт”; ЗАО “Финстатинформ”, 1998. - 206 с.

9. Блюмгардт А. Модели корпоративного управления. -- К.: Наукова думка, 2003. -- 159 с.

10. Бондаренко И. В., Дубницкий В. И. Менеджмент - корпоративный, маркетинг, информационный, антикризисный. -- Донецк: ООО "Юго-Восток, ЛТД", 2008. -- 140 с.

11. Вакульчик О. М. Корпоративне управління: Економіко-аналітичний аспект. -- Д.: Пороги, 2003. -- 256 с.

12. Вінник О. М., Щербина В. С. Акціонерне право. -- К.: Атіка, 2000. -- 543 с.

13. Гончар І.І. Інноваційний підхід до створення акціонерного товариства як форми організації бізнесу // Проблеми науки. - 2009.- № 2.- C.29-33.

14. Гончаров В. М., Непочатов С. І., Пчелинська Г. В. Фінанси підприємств. -- Донецьк: ТОВ "Альматео", 2010. -- 185 с.

15. Дем'яненко М. Я., Левченко Н. М., Шевчик В. П. Фінанси підприємств. -- К., 2008. -- 371 c.

16. Дзюбенко Л. Прибутковість як основа стабільного розвитку акціонерного товариства // Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. - 2009.- № 11.- C.45-53.

17. Довгань Л. Є., Пастухова В. В., Савчук Л. М. Управління корпораціями. -- К.: Політехніка, 2008. -- 233 с.

18. Євтушевський В. А. Корпоративне управління. -- К.: Знання, 2010. -- 408 с.

19. Задихайло Д. В., Кібенко О. Р., Назарова Г. В. Корпоративне управління. -- Х.: Еспада, 2003. -- 688 с.

20. Иванов А.Н. Акционерное общество: управление капиталом и дивидендная политика. - М.: Инфра-М, 1996. - 144 с.

21. Ковальська К.В. Фінансова стійкість акціонерного товариства як умова його економічного розвитку // Фінанси України. - 2008.- № 2.- C.101-105.

22. Козак В. Г., Козак Г. Я. Аналіз фінансового стану акціонерного товариства. -- К. : Аграрна наука, 2000. -- 172 с.

23. Левченко З. Права акціонерів має захищати закон // Цінні папери України. - 2001. - №3 (143). - С.10-11.

24. Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д. Фінанси підприємств. -- К.: КНЕУ, 2010. -- 552 с.

25. Ревак І. Тенденції становлення та розвитку акціонерного капіталу в Україні// Формування ринкової економіки в україні: Наук. зб. Львів. ун-ту. - Львів: Інтереко, 2002. - Спецвип. 9. - С.120-124.

26. Рогов Г. К., Воробйова І. А., Селікова Т. В. Фінанси підприємства. -- Миколаїв: НУК, 2008. -- 135 с.

27. Румянцев С. “Про акціонерні товариства” // Цінні папери України. - 2001. - №9 (149). - С.7.

28. Стеценко Б. Акціонерне товариство як основа розвитку ринкової економіки в Україні // Цінні папери України. - 2001. - №2(142). - С.4-5.

29. Стеценко Б. Структура акціонерної власності та її вплив на дивідендну політику // Цінні папери України. - 2001. - №5 (145). - С.10-11.

30. Стецько М.В., Юрій І.С. Фінанси акціонерного товариства: проблеми і перспективи// Фінанси України. - 2000. - № 4. - С.54-58.

31. Федоренко В.Г., Мариніч І.О., Чувардинський А.Г. Акціонерний ринок і ефективність капіталовкладень // Фондовый рынок. - 2001. - №20. - С.4-7.

32. Фурик В. Г. Фінанси підприємств. -- Вінниця: ВНТУ, 2010. -- 131 с.

33. Шапран Н. Якість корпоративного управління та інформаційна відкритість акціонерного товариства : вплив на ринкову вартість його акцій // Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. - 2009.- № 9.- C.41-49.

34. Щербина О. В. Правове становище акціонерів за законодавством України. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 158 с.

Додаток 1

Агрегований порівняльний аналітичний баланс ЗАТ „Аргус”

Стаття балансу	2009 р.	2010 р.	Зміни за звітний період
	тис грн.	% до підсумку	тис грн.	% до підсумку	(+,-), тис. грн.	темп, %	частка, пунктів (гр.5- гр.3)
Актив
1. Майно разом	117601	100	122420	100	+4819	+4,09	0
1.1. Необоротні активи	73141	62,19	78244	63,91	+5103	+6,98	+1,72
1.2. Оборотні активи	44460	37,81	44176	36,09	-284	-0,64	-1,72
1.2.1. Запаси	24666	20,97	25144	20,54	+478	+1,94	-0,43
1.2.2. Векселі одержані	78	0,07	78	0,06	0	0	-0,01
1.2.3. Дебіторська заборгованість	19379	16,48	18440	15,06	-939	-4,85	-1,42
1.2.4. Грошові кошти	248	0,21	170	0,14	-78	-31,45	-0,07
1.2.5. Інші оборотні активи	6	0,01	24	0,03	+18	+300,0	+0,02
1.2.6. Витрати майбутніх періодів	83	0,07	320	0,26	+237	+285,54	+0,19
Пасив
2. Джерела майна разом	117601	100	122420	100	+4819	+4,09	0
2.1. Власний капітал	97378	82,80	102025	83,34	+4647	+4,77	+0,54
2.1.1. Статутний капітал	36366	30,92	36366	29,71	0	0	-1,21
2.1.2. Інший додатковий капітал	10317	8,77	10317	8,43	0	0	-0,34
2.1.3. Резервний капітал	3246	2,76	5461	4,46	+2215	+68,24	+1,7
2.1.4. Нерозподілений прибуток	46919	39,90	49078	40,08	+2159	+4,60	+0,18
2.1.5. Інші джерела	530	0,45	803	0,66	+273	+51,51	+0,21
2.2. Позиковий капітал	20223	17,20	20395	16,66	+172	+0,85	-0,54
2.2.1. Довгострокові зобов'язання	47	0,03	4521	3,69	+4474	+9519,1	+3,66
2.2.2. Короткострокові кредити банків	7674	6,53	6899	5,64	-775	-10,10	-0,89
2.2.3. Векселі видані	336	0,29	0	0	-336	-100,0	-0,29
2.2.4.Кредитор. заборгованість й інші поточні зобов'язання	12166	10,35	8975	7,33	-3191	-26,23	-3,02

Додаток 2

Розрахункова таблиця показників фінансової стійкості ЗАТ „Аргус”

Показник	Формула для розрахунку	ІV квартал 2009 р.	І квартал 2010 р.	Зміни (+,-)
Власні обігові кошти, тис грн.	Оборотні активи - -Короткострокові зобов'язання	24284	28302	+4018
Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами (Кз.в.к.)	Власні обігові ___кошти____ Оборотні активи	0,55	0,54	-0,01
Маневреність робочого капіталу	____Запаси____ Робочий капітал	1,02	0,89	-0,13
Маневреність власних обігових коштів	Кошти Власні обігові кошти	0,003	0,007	+0,004
Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів (Кзап)	Власні обігові кошти Запаси	0,98	0,95	-0,03
Коефіцієнт автономії (Кавт)	Власний капітал Пасиви	0,82	0,83	+0,01
Коефіцієнт покриття запасів (Кп.з)	«Нормальні» джерела покриття запасів Запаси	1,71	1,65	-0,06
Коефіцієнт фінансової залежності	Пасиви Власний капітал	1,20	1,19	-0,01
Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Км)	Власні обігові кошти Власний капітал	0,25	0,23	-0,02
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу (Кп.к)	Позиковий капітал Пасиви	0,17	0,16	-0,01
Коефіцієнт фінансування (Кф.с)	Власні кошти Позикові кошти	4,82	5,00	+0,18
Показник фінансового левериджу (Фл)	Довгострокові зобов'язання Власні кошти	0,0005	0,0443	+0,0438
Коефіцієнт фінансової стійкості (Кф.ст)	Власний капітал+ Довгострокові зобов'язання Пасиви	0,83	0,87	+0,04

Додаток 3

Порядок визначення рангу фінансових показників та коефіцієнтів ЗАТ „Аргус”

Цільові показники	Код показника	Розрахункове значення (2010 р.)	Інтервали для ранжування та порядок їх рангу	Ранг цільового показника
			-3	0	1	3
1. Валюта балансу, тис. грн.	А1	122420	<10000	[10000; 14999]	[15000; 20000]	>20000	3
2. Знос основних засобів, %	А2	35	>50	[34; 50]	[25; 33]	<25	0
3. Оновлення основних засобів, %	А3	2	<1	[1; 4,9]	[5; 10]	>10	0
4. Усього за напрямком: майновий стан (р.1 + р.2 + р.3)		-	-	-	-	-	3
5. Абсолютна ліквідність (платоспроможність), %	L1	1,1	<3	[3; 8,9]	[9; 15]	>15	-3
6. Поточна ліквідність	L2	2,76	<1	[1; 1,24]	[1,25; 2]	>2	3
7. Фінансова незалежність,%	L3	83	<0,1	[0,1; 0,39]	[0,4; 0,6]	>0,6	3
8. Усього за напрямком: ліквідність та платоспроможність (р.5 + р.6 + р.7)		-	-	-	-	-	3
9. Рентабельність діяльності, %	R1	24	<5	[5; 14]	[15; 25]	>25	1
10. Рентабельність власного капіталу, %	R2	6	<15	[15; 24]	[25; 49]	>50	-3
11. Усього за напрям-ком: рентабельність (р.9 + p.10)		-	-	-	-	-	-2
12. Дивідендний вихід, %	Q1	19	<10	[10; 19]	[20; 50]	>50	0
13. Цінність акції	Q2	2,1	<0,5	[0,5; 0,99]	[1,0; 2,0]	>2	3
14. Усього за напрямком: акціонерний капітал (р.12 + р.13)		-	-	-	-	-	3
15. Сукупний ранг під-приємства (р.4 + р.8 + + р.11 + р.14)		-	-	-	-	-	7

Додаток 4

Діагностика банкрутства ЗАТ “Аргус” на основі багатофакторних моделей

Назва моделі	Розрахункова формула	Формули змінних	Значення змінних	Критичне значення Z	Напрямок позитивних змін	2009 р. (Z0)	2010 р. (Z1)	Зміни (+,-) (гр.9-гр.8)
			2009 р.	2010 р.
Двофакторна модель Е.Альт-мана	Z= -0,3877 -1,0736? ?Кп+ 0,0579? Кавт	Кп =(Поточні активи)/ (Поточні пасиви)	2,20	2,76	Z=0 (p=0,5) p - ймовіність банкрутства	Z<0	-2,60	-3,30	-0,7
		Кавт = (Власний капітал)/ Пасиви	0,82	0,83
П'ятифакторна модель Е.Альт-мана	Z=3,3?К1+ +1,0?К2+ +0,6?К3+ +1,4?К4+ +1,2?К5	К1=(Прибуток до оподаткуван-ня)/ Активи	0,07	0,08	Z=2,675	Z>2,675	4,35	4,58	+0,23
		К2= Виручка/ Активи	0,43	0,48
		К3= (Ринкова вартість влас-ного капіталу)/ (Залучений капітал)	4,82	5,00
		К4= (Реін-вестований прибуток)/ Активи	0,39	0,40
		К5= (Власні обігові кошти)/ Активи	0,21	0,23
Тест Е.Альтмана для українських підприємств	Z83= =3,10??K1+ +0,995? ?K2+ +0,42?K31+ 0,847? ?K4+ +0,717?K5	K31= (Власний капітал)/ (Залучений капітал)	4,82	5,00	Z83=1,23	Z>1,23	3,15	3,33	+0,18

Размещено на Allbest.ru