Соціальні аспекти реформування бюджетної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищий навчальний заклад УКООПСПІЛКИ

Полтавський університет економіки і торгівлі

Кафедра економічної теорії

Реферат

на тему: Соціальні аспекти реформування бюджетної політики

Виконала:

студентка факультету

фінансів і обліку

групи Ф-13і

Лелюхіна Анастасія

Науковий керівник.

Лозова О.В.

Полтава 2011

План

Вступ

1. Поняття бюджетної політики, її завдання і головні напрямки

2. Вплив бюджетної політики на соціально-економічний розвиток країни

3. Нормативно-правове забезпечення бюджетної політики в соціальній сфері

4. Роль та місце бюджетної політики в системі антикризових заходів держави

5. Бюджетна політика держави і зовнішні ринки, основні шляхи вдосконалення бюджетної політики України

6. Розвиток бюджетної системи та політики на сучасних етапах

7. Бюджетна політика в Україні: проблеми і перспективи

Висновок

Використана література

Вступ

У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет, він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд з фінансами, державний бюджет є самостійною економічною категорією і втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та його використанням на загальнодержавні потреби. Бюджетні відносини виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, населенням - з іншого боку з приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних коштів.

Державний бюджет, як фонд грошових коштів, має специфічні ознаки:

- великі розміри;

- має силу закону;

- у складі бюджету утворюються бюджетні резерви, що сприяє зміцненню його стійкості;

На розмір найбільшого в країні фонду грошових коштів впливають наступні чинники:

- рівень розвитку економіки, розміри виробленого валового національного продукту;

- методи господарювання (ринкові, командно-адміністративні);

- склад системи оподаткування;

- масштаби зрушень в народному господарстві, соціальних і економічних завдань, які передбачається вирішити і профінансувати за рахунок коштів бюджету.

Як інструмент впливу на розвиток економіки і соціальної сфери, бюджет завжди використовується державою і був:

- фінансовою базою для виконання покладених на неї функцій по впливу на економіку, по управлінню і обороні країни;

- найважливішим джерелом фінансування невиробничої сфери;

- інструментом для вирішення соціальних і національних проблем, джерело виплат по соціальному забезпеченню населення;

- інструментом міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу коштів;

- за допомогою бюджету здійснюється вплив на розвиток продуктивних сил, науково-технічний прогрес;

- з бюджету значною мірою фінансуються затрати по охороні навколишнього середовища, по зовнішньоекономічній діяльності.

При переході до ринкової економіки змінюється роль бюджету, характер бюджетних відносин, що проявляється у складі і структурі доходів та видатків. Формування доходної частини відбувається на податковій основі, все більшого значення набувають платежі від суб'єктів господарювання, в т.ч. від фізичних осіб. Змінюється співвідношення між прямими і непрямими податками в напрямку зростання поступлень від прямих податків.

Використання бюджетних коштів проходить шляхом фінансування життєво важливих і прогресивних галузей економіки, створення необхідної для нових і прогресивних галузей економіки, створення необхідної інфраструктури, вирішення потреб, пов'язаних з добробутом, зайнятістю населення, соціальним забезпеченням. В умовах ринку бюджетні відносини повинні будуватися таким чином, щоб здійснювати активний вплив на господарську кон'юнктуру, сприяти розвитку ділової активності підприємців.

Склад видатків Державного бюджету України:

1) фінансування загальнодержавних програм по підтримці і підвищенню життєвого рівня народу, соціальний захист населення;

2) фінансування загальнодержавного значення установ невиробничої сфери (освіта, культура, охорона здоров'я, наука);

3) фінансування виробничого і невиробничого будівництва, проектно-пошукових та інших робіт відповідно до загальнодержавних програм;

4) оборона;

5) охорона навколишнього середовища;

6) утримання правоохоронних і митних органів, податкової та контрольно-ревізійної служби, захисту прав споживачів, законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

7) здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

8) надання дотацій, субвенцій обласним бюджетам та бюджету Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя;

9) створення державних матеріальних та фінансових резервів;

10) обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього боргів.

Формування доходів державного бюджету багато в чому залежить від методів господарювання, завдань, які вирішує держава, складу і принципів побудови податкової системи.

Доходи Державного бюджету України утворюються за рахунок:

- податків, які повністю або частково надходять в бюджет у відповідності

із діючими законами;

- частини доходів від приватизації державних підприємств;

- надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

- орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

- внесків до тимчасово приєднаних до Державного бюджету України позабюджетних фондів;

- надходжень від внутрішніх позик;

- дивідендів, одержаних від цінних паперів, що належать державі;

- інших доходів, встановлених законодавством України.

Найбільшу питому вагу у структурі доходів Державного бюджету займають податкові поступлення, а також внески до державних цільових фондів. Якщо наявні доходи в бюджеті недостатні для фінансування всіх необхідних потреб, то має місце бюджетний дефіцит, тобто це перевищення видатків з бюджету над його доходами. Негативною рисою бюджетів України, як і більшості пост соціалістичних країн, є їх хронічна дефіцитність.

Причинами бюджетного дефіциту можуть бути:

1) значні інвестиції держави у розвиток економіки. Такий бюджетний дефіцит є наслідком не кризових явищ, а певної політики уряду, який проводить значні структурні зрушення у народному господарстві;

2) негативні, руйнівні наслідки непередбачених подій, таких як війна, катастрофа, стихійні лиха;

3) криза в економіці, яка знаходить відображення зокрема і у бюджетному дефіциті. Такий бюджетний дефіцит важче всього подолати; для цього повинні бути вжиті заходи по фінансовому оздоровленню економіки; лише за цієї умови можна розраховувати на збалансування бюджету.

Бюджетний дефіцит в Україні був "успадкований" від колишнього СРСР і причини цього негативного явища треба шукати ще на початку 1960-х років. Саме починаючи з цього часу в економіці СРСР почали нагромаджуватися певні несприятливі тенденції, які з часом і стали однією з причин його розпаду, це:

- сповільнення темпів економічного розвитку;

- недостатня ефективність економічних заходів і реформ (1964, 1965,

1979, 1985 років);

- збільшення внутрішнього державного боргу;

- зменшення надходжень валюти від зовнішньоекономічної торгівлі через погіршення кон'юнктури на ринку нафти;

- значні незавершені капітальні вкладення у народне господарство;

- заміщення фінансових ресурсів кредитними ресурсами, грошова емісія;

- руйнівні наслідки антиалкогольної компанії тощо.

Одним з найважливіших напрямків сучасної фінансової політики ;уряду України є досягнення сталої збалансованості бюджету. При розробці заходів по вирішенню цієї складної проблеми слід враховувати, що сам бюджетний дефіцит як такий не є злом. В борг жили і живуть наймогутніші країни Заходу з ринковою економікою. Головне - це розмір бюджетного дефіциту, який співставляється із величиною створеного валового національного продукту. Досвід західних країн доводить, що допустимим розміром дефіциту бюджету є 2 - 3 % ВНП; в таких межах він не тільки не дає негативних наслідків, а навіть сприяє розвитку економіки, пожвавленню ділової активності. Така практика має назву "дефіцитного фінансування".

Шляхи подолання бюджетного дефіциту:

- оздоровлення економіки країни;

- перебудова податкової системи в напрямку зменшення податкового тягаря

і стимулювання ділової активності;

- скорочення бюджетних дотацій;

- зменшення фінансування державних інвестицій;

- запровадження обов'язкового медичного страхування;

- економне і цільове витрачання бюджетних коштів;

- посилення контрольної роботи за своєчасною і повною сплатою податків;

- скорочення видатків на управління і оборону;

- використання не емісійних джерел покриття бюджетного дефіциту та ін.

В сучасних умовах дефіцит державного бюджету України законодавче обмежується, а джерелами його покриття є державні внутрішні та зовнішні запозичення.

Складанню проекту закону про Державний бюджет України передує велика тривала підготовча робота, яка проводиться органами державної влади і управління.

Серед усіх процедур бюджетного процесу важливе місце займає визначення

Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект цього документу складається Кабінетом Міністрів України і подається до Верховної Ради України для проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики, які розпочинаються 1 червня року, що передує плановому. За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома. Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект закону про державний бюджет розробляється Міністерством фінансів державний бюджет розробляється Міністерством фінансів України, подається на розгляд у Кабінет Міністрів України, а у разі його схвалення направляється до Верховної Ради України не пізніше 15 вересня. Не пізніше ніж 5 днів після цього Міністр фінансів України представляє проект на пленарному засіданні Верховної Ради України. Процес розгляду проекту закону про державний бюджет досить тривалий; він передбачає ухвалення відповідних рішень, проведення декількох читань проекту, у ході яких повинно бути досягнуто складання такого документу, який би відповідав вимогам чинного законодавства, визначеним напрямам бюджетної політики, базувався на основних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави.

Верховна Рада України, як найвищий законодавчий орган, затверджує Закон про Державний бюджет України, в якому вказуються:

- загальна сума доходів і загальна сума видатків;

- граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету

України і державного боргу на кінець наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій та їх обсяги;

- бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України за бюджетною класифікацією;

- доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

- між бюджетні трансферти;

- додаткові положення щодо виконання бюджету.

Затверджений Верховною Радою Закон України "Про Державний бюджет України" публікується в пресі для загального ознайомлення.

Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, згідно якої Державне казначейство України здійснює: операції з коштами держбюджету; розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролює бюджетні повноваження, веде бухгалтерський облік та складає звітність про виконання Державного бюджету.

Бюджетні асигнування для здійснення програм та заходів за рахунок бюджету надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом прав, вони поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників нижчого рівня.

Головними розпорядниками коштів щодо Державного бюджету можуть бути керівники органів, уповноважених Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України тощо.

Розпорядниками коштів місцевих бюджетів можуть бути керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретарів, керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Після закінчення бюджетного періоду Міністерство фінансів України складає звіт про виконання Державного бюджету України, який до 1-го травня року наступного за звітним повинен бути представлений Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, яка його розглядає і затверджує.

1. Поняття бюджетної політики, її завдання і головні напрямки

Бюджетна політика - як система науково-обґрунтованих і законодавчо визначених засад (функцій, принципів, методів, інструментів) та заходів щодо удосконалення розвитку взаємовідносин між різними ланками зведеного бюджету, яка розробляється з метою оптимального збалансування бюджетних параметрів з урахуванням бюджетних пріоритетів, розвитку бюджетної сфери та необхідності забезпечення ефективного виконання державою головних її функцій.

Стратегічною метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого та економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення.

За цих умов активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між різними секторами економіки виступає необхідною умовою для забезпечення економічного росту.

Таким чином, бюджетна система повинна бути визначальною формою відносин, що реалізують фінансові інтереси і цілі держави. Звідси головним пріоритетним напрямком бюджетної політики України має стати фінансове оздоровлення підприємств реального сектора шляхом створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи.

Поряд з цим пріоритетами розвитку бюджетної політики слід вважати також ті, що відповідають вимогам збереження загальноекономічної рівноваги, забезпечення збалансованості і разом з тим соціальної спрямованості бюджету за умов певного скорочення податкових надходжень, а також збереження високого боргового навантаження при обмеженій можливості залучення зовнішніх ресурсів та чіткій орієнтації України на інтеграцію у Європейський союз з набуттям в ньому статусу спочатку асоційованого, а згодом і повноправного членства.

Отже, основним завданням щодо пріоритетів бюджетної політики відповідно до поставленої мети є забезпечення збалансованості зведеного бюджету. Досягти ж максимального збалансування бюджету можливо за рахунок вирішення таких завдань:

· забезпечення на рівні не менш, ніж 28% частки перерозподілу ВВП через доходну частину зведеного бюджету шляхом чіткого визначення меж втручання держави у розподільчі та перерозподільчі процеси фінансових ресурсів, що створюються в різних секторах економіки;

· забезпечення бездефіцитності бюджету, коли формування видатків зведеного бюджету здійснюється в межах доходів, і тим самим забезпечується принцип збалансованості, що є необхідною умовою зниження інфляції і досягнення економічного зростання, а також позитивної динаміки державного боргу, зниження рівня його обслуговування, проведення реформ у податковій сфері, стабільності державних фінансів, підвищення довіри до держави і переорієнтації фінансових ресурсів на інвестиції та інновації

· забезпечення централізованих капітальних вкладень з державного бюджету на рівні, не меншому 1,5 відсотків від ВВП та поступового збільшення частки видатків на науку до 2,5% від обсягу ВВП з метою реалізації пріоритетного завдання державної бюджетної політики щодо сприяння запровадження інноваційної моделі розвитку економіки України як високотехнологічної держави;

· збільшення частки видатків бюджету, що спрямовуються на соціальну сферу - освіту, охорону здоров'я, культуру з метою посилення соціального курсу реформ;

· узгодження з завданнями адміністративної реформи видатків на управління;

· узгодження з основними напрямками реформ у військовій справі видатків на оборону;

· забезпечення частки місцевих бюджетів у структурі зведеного бюджету на рівні, не меншому ніж 40 відсотків з метою посилення ролі бюджетів місцевого самоврядування;

· забезпечення формування видаткової частини в обсягах, необхідних для підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ з урахуванням модернізації тарифної системи та удосконалення кошторисів бюджетних установ;

· удосконалення податкового регулювання через посилення захисту платників податків, зниження податкового тиску, максимальне спрощення процедури оподаткування та введення податкових стимулів з інноваційної діяльності та нагромадження основного капіталу;

· підвищення рівня монетизації економіки та зменшення не платежів усіх суб'єктів господарювання та держави;

· зменшення розміру нелегального відтоку капіталу шляхом дотримання законодавства щодо відмивання “брудних” грошей та боротьби з корупцією;

· створення ефективної системи управління державним боргом, зниження боргового навантаження на економіку і бюджет в результаті відновлення довіри учасників внутрішнього і світового фінансового ринку до бюджетної політики і політики державних запозичень, що проводиться державою та повного виконання зобов'язань по сплаті платежів з державного боргу.

Необхідно завдання і пріоритети бюджетної політики визначити за етапами розвитку бюджетної системи.

Так, на першому етапі (2003-2004 рр.) необхідними завданнями бюджетної політики було створення інституціональних умов для оптимізації бюджетної і податкової системи, спрямованих на формування інституцій, що забезпечать формування передумов утворення високоефективної системи державних фінансів. На даному етапі реалізації бюджетної реформи неодмінно має бути прийнятий Податковий кодекс України, посилено контроль органів Державного казначейства за ефективним і цільовим використанням бюджетних коштів, а також продовжити переговори з іноземними кредиторами про подання зовнішніх кредитів. Паралельно важливо проводити вже розпочату реформу соціальної сфери, яка охоплює і удосконалення оплати праці з урахування мінімальних її розмірів та інших соціальних стандартів, а також реформування пенсійної системи.

На наступному етапі (2005-2007 роки) на основі створених на попередньому етапі передумов щодо підвищення ефективності бюджетного процесу за допомогою удосконалення бюджетного планування та цільового використання коштів бюджету здійснювати формування і перерозподіл централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів якомога більш ефективно, що перетворить бюджет в реальний механізм стимулювання економічного зростання, і забезпечить регулювання економічного і соціального розвитку та оптимальний для України перерозподіл ВВП через його доходну частину.

Реалізація поставлених задач бюджетної політики на довгострокову перспективу повинна здійснюватися, за наступними основними напрямками щодо удосконалення бюджетної сфери: продовження реформ у податковій сфері, створення ефективної системи управління державним боргом, вдосконалення міжбюджетних відносин, оптимізації державних витрат, використання програмно-цільового методу складання бюджету, посилення контролю за сплатою податків та використанням бюджетних коштів на всіх рівнях бюджетної системи, тощо.

2. Вплив бюджетної політики на соціально-економічний розвиток країни

Однією з найважливіших складових економічної політики держави є бюджетна політика, яка за своїм призначенням має суттєво впливати на визначення курсу розвитку країни, відображати інтереси держави, забезпечувати реалізацію її функцій, що потребує бюджетних коштів.

Об'єктивно бюджетна політика ґрунтується на економічних, фінансових бюджетних відносинах.

За останні роки (2004--2009) бюджетна політика в Україні під впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносилися також у визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики. Це стало основою різноспрямованого її впливу на розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем в Україні.

У 2005-му -- першій половині 2006 року відзначалося зниження результативності бюджетної політики, передусім у сфері розвитку економіки. Мало місце різке погіршення показників економічної динаміки. Намагання розв'язати гострі соціальні проблеми шляхом істотного збільшення обсягів перерозподілу ресурсів через державний бюджет без забезпечення реального підґрунтя для досягнення цієї мети не дало очікуваного результату. Натомість У здійсненні бюджетної політики стали активніше використовуватися адміністративні важелі; значно загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого самоврядування; знизилася ефективність міжбюджетного регулювання. Наслідком стало погіршення не лише економічного, а й соціального розвитку країни :темпи зростання ВВП скоротилися в 4,65 разу й досягли рівня вдвічі меншого, ніж у країнах ЄС, спостерігалося підвищення номінального обмінного курсу гривні,зріс індекс споживчих цін, значно збільшилося податкове навантаження,погіршилася ситуація й у сфері інвестиційної діяльності. Результатом стало зниження темпів приросту реальних доходів населення.

Слід наголосити, що такі зміни супроводжувалися зменшенням прямого й гарантованого державного боргу, а також підвищенням пенсійних витрат і зарплати в державному секторі економіки. Проте скорочення боргу за умов істотного зменшення приросту ВВП і погіршення багатьох інших ключових показників розвитку країни навряд чи можна віднести до позитивних результатів. А що стосується пенсійних витрат та заробітної плати в державному секторі економіки, то зростання цих показників значною мірою було нівельовано ростом споживчих цін та ревальвацією курсу гривні.

За таких умов постало питання переорієнтації бюджетної політики на нові цілі та пріоритети. Уряд підкреслив необхідність переходу від моделі економічного розвитку орієнтованого на стимулювання споживання, до моделі стимулювання інвестиційної активності й розвитку вітчизняного виробництва. Для цього, на його переконання, слід проводити активну політику підтримки національного виробника, вітчизняного експорту й розвитку імпортозамінного виробництва.

Такий підхід передбачає запровадження радикальних змін у проведенні державної бюджетної політики. Цей курс повинен забезпечити не лише поступальний економічний, а й соціальний розвиток України.

У визначенні напрямів удосконалення бюджетної політики важлива роль лежить формуванню її цілей, а також першочергових завдань, які потребу розв'язання. Згідно з Бюджетною стратегією на 2008--2010 роки (Прогнозом показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008--2010 роки), схваленою Постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2006 року № 1359, стратегічною метою є "побудова конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки та інтеграція в європейське співтовариство". А до стратегічних цілей бюджетної політики віднесено досягнення високої якості життя громадян, конкурентоспроможності економіки, встановлення ефективної та справедливої влади, створення інтегрованої у глобальні процеси та шанованої у світі держави .

Досягнення головної мети бюджетної політики передбачає збільшення реальних доходів громадян, поліпшення якості товарів і послуг, що надаються населенню, створення належних умов для здобуття освіти, охорони здоров'я, підвищення культури, захисту конституційних прав, охорони навколишнього природного середовища та ін. Для розв'язання таких завдань потрібно забезпечити поступальний розвиток підприємницької діяльності, прискорення економічного зростання, досягнення повної зайнятості, стримування інфляції, активізацію інвестиційної діяльності тощо.

Останніми роками державна фінансова політика України поступово переорієнтовується на розв'язання економічних та соціальних проблем із використанням непрямих важелів. Аби бюджетна політика забезпечила економічне зростання, орієнтоване на підвищення якості життя громадян, потрібні відповідні важелі, а саме:

-- забезпечення проведення структурної перебудови господарського комплексу з метою формування його раціональної структури, що відповідає вимогам розвитку соціальної ринкової економіки;

-- створення адекватної матеріальної бази, яка є основою підвищення конкурентоспроможності бізнесу;

-- зміцнення потенціалу вітчизняного товаровиробника й посилення його конкурентоспроможності;

-- підвищення якості людського капіталу, залученого до виробничої та посередницької діяльності;

-- створення адекватної розвиткові ринкової економіки інфраструктури;

-- формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками стосовно умов праці, участі в управлінні підприємствами та розподілі доходів;

-- підвищення стимулюючої ролі оплати праці;

-- підвищення ефективності державного регулювання розвитку економіки;

-- послаблення децентралізації економічного розвитку й посилення економічного потенціалу регіонів.

У становленні соціальної ринкової економіки бюджетна політика відіграє важливу роль. Для забезпечення поступального і стабільного економічного розвитку вона має бути спрямована на розв'язання таких важливих проблем, як проведення структурної перебудови господарського комплексу країни, створення адекватної ринковому розвитку інфраструктури, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, забезпечення економічного зростання за рахунок впровадження інновацій, проведення активної політики формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками, що має стати основою забезпечення зростання доходів населення, і передусім приросту заробітної плати та підвищення її стимулюючої ролі.

У 2007 році розпочато перехід до нової моделі бюджетної політики. Заплановано провести стабілізаційні заходи для підвищення ефективності розвитку державних фінансів, а також активізувати бюджетну політику з метою прискорення інвестиційної діяльності.

Державна фінансова політика в Україні недостатньо спрямована на підвищення інноваційної активності вітчизняного бізнесу, зокрема на посилення мотивації для впровадження інновацій. Українські науковці також звертають увагу на те, що в розвинених країнах переважну частку витрат на проведення НДР 60 % усього фінансування розробки інноваційних проектів) бере на себе бізнес. Тому, на думку І. Крючкової, бюджетна політика розвитку інновацій повинна зводитися, передусім, до підвищення якості та ефективності надання бюджетних послуг.

3. Нормативно-правового забезпечення бюджетної політики в соціальній сфері

Механізм формування та реалізації бюджетної політики в соціальній сфері це система форм і методів управління організацією бюджетних відносин держави в соціальній сфері, що направлена на реалізацію засад бюджетної політики держави для досягнення соціальної стабільності. Механізм формування та реалізації бюджетної політики в соціальній сфері може успішного функціонувати тільки за умови ефективно його правового забезпечення. Необхідність дослідження нормативно-правового забезпечення полягає в потребі чіткого врегулювання норм, методів, форм та принципів бюджетного процесу.

Елементами правового забезпечення є: закони України, укази Президента, постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів, накази та розпорядження міністерств та відомств тощо. Нормативне забезпечення охоплює інструкції, накази, норми та нормативи, тарифні ставки, методичні рекомендації та роз'яснення.

Нормативно-правове забезпечення бюджетної політики визначає основні засади здійснення бюджетної політики на всіх її стадіях: планування, виконання, контроль. Разом з тим, правове забезпечення здійснює вплив на організаційне забезпечення, оскільки визначає функціональні зв'язки та розподіл повноважень між учасниками системи управління бюджетною політикою в соціальній сфері.

Організація бюджетного процесу здійснюється з урахуванням таких нормативних актів, як: конституція, Бюджетний кодекс, закони України, які регулюють окремі питання бюджетної та соціальної політики, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства у справах сім'ї та молоді, Міністерства надзвичайних ситуацій та інші акти державних та місцевих органів влади.

Дієвість фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу залежить від ступеня розробки та узгодження законодавчої бази. Досліджуючи нормативно-правове забезпечення бюджетної політики необхідно враховувати відповідність між законодавчою базою загальнодержавного та місцевого рівнів управління. Разом з тим, на стан нормативно-правового забезпечення бюджетної політики в соціальній сфері впливає узгодженость між правовими документами, що мають різний характер та термін дії (довгостроковий, середньостроковий та короткостроковий).

До нормативно-правових документів, що носять стратегічний характер можна віднести стратегію економічного та соціального розвитку України, державну стратегію регіонального розвитку, стратегію розвитку галузей (сфер діяльності). Нормативно-правові акти середньострокового характеру включають програму діяльності Кабінету Міністрів; прогноз економічного та соціального розвитку, основні напрямки бюджетної політики та прогноз показників Зведеного та Державного бюджету; прогноз бюджету на середньостроковий період, державні цільові програми, стратегічні плани роботи центральних органів виконавчої влади.

Нормативно-правові документи стратегічного та середньострокового характеру не завжди узгоджуються з документами строк дії яких обмежується одним роком. До короткострокових документів відносяться основні напрями соціально-економічної політики України, прогноз економічного та соціального розвитку, основні засади грошово-кредитної політики, основні напрямки бюджетної політики, щорічне послання Президента до Верховної Ради; Державний бюджет, річні плани роботи центральних органів виконавчої влади, бюджети адміністративно-територіальних одиниць і програми їх соціально-економічного розвитку тощо.

Бюджетна політика в соціальній сфері регулюється досить широкою нормативно-правової базою, як фінансового так і соціального напрямку, яка на сьогодні носить несистемний характер. Неефективність нормативно-правового забезпечення обумовлюється недосконалою системою організаційного забезпечення. Значене підпорядкування серед різних владних структур призводить до дублювання роботи, некоординованості, формування заплутаної, непослідовної нормативної бази.

Надмірна кількість правових документів, суперечності між законами і підзаконними актами, нестабільність законодавчої бази, відсутність чіткого координації між прийняттям важливих державних актів, що регулюють фінансові та соціальні аспекти, послаблює можливість здійснення ефективного планування бюджетної політики та її реалізації, здійснення контрольних заходів тощо.

Законодавчі акти, що регулюють діяльність соціальної сфери та її бюджетного забезпечення, приймаються без відповідних обґрунтувань, без визначення реальної вартості реалізації тієї чи іншої норми, без урахування потреб в соціальних послугах тощо.

Таким чином, механізм формування та реалізації бюджетної політики не може нормально функціонувати без відповідного нормативно-правового забезпечення, що є його невід'ємними складовими.

Нормативно-правове забезпечення бюджетної політики в соціальній сфері, як елемент механізму формування та реалізації бюджетної політики в соціальній сфері, характеризується відсутністю єдиної, комплексної системи правового, економічного та організаційного забезпечення порядку планування, реалізації та контролю бюджетної політики в соціальній сфері. Все це обумовлює необхідність використання системного підходу при формування нормативно-правового забезпечення державної бюджетної політики в соціальній сфері.

4. Роль та місце бюджетної політики в системі антикризових заходів держави

Економічна криза в Україні спричинена не тільки діями зовнішніх чинників, підвалини цьогорічної інфляції системно закладалися бюджетною політикою останніх років. Бюджетна політика в Україні в останні роки була сконцентрована навколо заходів щодо збільшення різних видів грошової допомоги населенню. За низького бюджетного дефіциту, що в останні роки перебував в межах 0-3% ВВП , податкова політика видається зваженою. Водночас доходи бюджету використовувалися переважно для споживання і трансфертів, і в менший мірі - для державних інвестицій. У 2005-2008 рр. середньорічний показник зростання поточних трансфертів населенню перевищував 147% при зростанні загального обсягу видатків зведеного бюджету - 133%. При цьому, інвестиції в основний капітал мали нестійку динаміку, а їх середньорічне зростання відставало від зростання видаткової частини бюджету (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка видатків зведеного бюджету України: 2003-2008 рр.

Це означає, що протягом останніх чотирьох років не відбувалось зростання пропозиції за рахунок державних інвестицій, що могло сприяти зменшенню інфляції.

Випереджальна динаміка поточних трансфертів населенню обумовила зростання видатків зведеного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення у 2005-2008 рр. до 6,8-9,1% ВВП (порівняно із 4,8% у 2003 р.). Різке зростання номінальних видатків бюджету, особливо яскраво виражене після 2004р., призвело до швидкого зростання номінальних (і реальних) заробітних плат і пенсій. Мінімальна заробітна плата збільшувалася щороку після 2002р. темпами, що перевищували 10%, що тягнуло за собою збільшення заробітної плати у державному секторі. При цьому бюджетні інвестиції в основний капітал зменшилися до 1,9-2,5% ВВП, тоді як у 2003-2004 рр. складали 2,8% (табл. 2).

Таблиця 2 Видатки на соціальний захист та інвестування: 2003-2008 рр., % до ВВП

Очевидно, що з економічної точки зору такі різкі збільшення мінімальної заробітної плати і пенсії, що призначені для груп населення з низьким доходом, що споживають левову частку свого доходу, створюють «інфляцію попиту». Таким чином значні обсяги поточних бюджетних трансфертів населенню у 2005-2008 рр. призвели до прискореного зростання платоспроможного попиту в умовах, коли виробництво не встигало збільшувати обсяги пропозиції товарів та послуг, а отже - до посилення інфляційних процесів.

Неефективність державних видатків в останні роки обумовлена також недоліками у тарифній політиці, яка проводиться як центральними, так и місцевими органами влади. У 2008 році більше 8 млрд. грн., що складає 22% видатків державного бюджету на економічну діяльність, припадало на покриття різниці між фактичною вартістю та тарифами на теплову енергію, послуги населенню з водопостачання та водовідведення (у формі надання відповідних субвенцій місцевим бюджетам), а також на компенсацію різниці між цінами закупівлі імпортованого газу та його реалізації на виробництво теплової енергії, що споживається населенням (у формі бюджетного фінансування діяльності НАК "Нафтогаз України"). Отже, негативні тенденції на світових ринках були не рушіями економічної кризи в Україні, а лише каталізаторами.

Бюджетна антикризова політика зазвичай базується на дефіциті державного бюджету, що спрямовується на стимулюванні економіки. Недоліком такої політики є накопичення державного боргу. Наприклад, заходи японського уряду щодо прямого бюджетного фінансування періоду кризи 1990-х років, призвели до досягнення темпів економічного зростання на рівні 5% ВВП у 1996 р. Натомість на початок 2000 р. за вартістю урядових облігацій, що знаходилися у обігу, Японія випередила США, по співвідношенню державного боргу до ВВП (173% у 2005 р.) зайняла перше місце серед промислово розвинених країн .

Основним антикризовим інструментарієм бюджетної політики залишається різке скорочення бюджетних витрат. У 2009 р. має проводитися політика жорсткої економії бюджетних коштів: видатки бюджету мають визначатися можливостями держави акумулювати доходи, а їх структура - відповідати чітко визначеним пріоритетам соціально-економічного розвитку країни. Необхідно провести аналіз окремих груп бюджетних витрат з метою виявлення можливостей їхнього зниження при одночасному збереженні (або підвищенні) якості наданих бюджетних послуг. Пріоритетним напрямом такого аналізу є оцінка результативності й ефективності податкових витрат (податкових пільг) і державних видатків на економіку. Підвищення заробітної плати має відповідати темпам зростання продуктивності праці в економіці країни.

5. Бюджетна політика держави і зовнішні ринки, основні шляхи вдосконалення бюджетної політики України

Політика діяльності держави на міжнародних фінансових ринках повинна формуватися з урахуванням пріоритетності необхідності погашення зовнішнього державного боргу, а не залучення нових запозичень. Усі види довгострокових позик органів державної влади, включаючи запозичення на ринку державних цінних паперів і єврооблігацій, повинні направлятися на збільшення інвестицій, тим самим має бути створена основа для повного і своєчасного обслуговування державного зовнішнього боргу. В свою чергу доцільно щоб розмір внутрішніх запозичень визначався виходячи з оптимального варіанту запозичень на зовнішньому ринку і з урахуванням необхідності зменшення навантаження на внутрішній фінансовий ринок з метою спрямовування вільних коштів суб'єктів господарювання в реальний сектор і створення умов для активізації інвестиційного процесу.

Перехід на якісно новий рівень управління видатками державного бюджету передбачає підвищення ефективності витрат бюджетних коштів, оптимізацію бюджетних дотацій та субвенцій, підвищення соціальної спрямованості видатків. Тому бюджетна політика в області видатків повинна здійснюватися з урахуванням подальшої оптимізації бюджетних асигнувань. Обов'язковою є реалізація принципу пріоритетності напрямків соціально-економічного розвитку, тому державні ресурси повинні спрямовуватися у пріоритетні галузі, від яких залежить соціальна захищеність населення, національна безпека, реалізація структурних перетворень. Важливо при цьому, щоб державні інвестиції спрямовувалися на підтримку перспективних напрямків, здатних забезпечити переорієнтацію вітчизняної промисловості із сировинної на високотехнологічну. За цих умов витрати бюджету в цілому сприятимуть реалізації структурних перетворень щодо:

- реформування соціальної сфери, яка включає проведення пенсійної реформи, модернізацію освіти, а також перетворення в системі охорони здоров'я та у сфері культури;

- реформування армії і правоохоронних органів;

- модернізації економіки шляхом створення сприятливого інвестиційного і підприємницького клімату, проведення стимулюючої економічне зростання макроекономічної політики, а також здійснення структурної перебудови економіки;

- формування цивілізованого ринку нерухомості;

- здійснення реформи природних монополій.

Проведення скоординованої економічної і фінансової політики Уряду і місцевих органів влади, а також посилення централізації в прийнятті рішень з державних фінансів дозволить підвищити керованість і ефективність фінансових потоків, що перерозподілятимуться через зведений бюджет.

З огляду на це міжбюджетні відносини будуватимуться в напрямку забезпечення єдиної, спрямованої на підвищення збалансованості бюджетів з урахуванням змін щодо адміністративно-територіального устрою державної бюджетної політики через:

- безумовне дотримання положень законодавства, виконання угод, що укладаються між державою і суб'єктами місцевого самоврядування;

- недопущення нарощування бюджетної кредиторської заборгованості;

- посилення бюджетного адміністрування власних доходів бюджетних установ;

- якісне удосконалення казначейської системи виконання бюджетів, передусім місцевого самоврядування.

Посилення ролі бюджетного планування відбуватиметься шляхом розробки середньострокових бюджетних планів, узгоджених з завданнями державних цільових програм та стратегічних річних планів діяльності органів виконавчої влади за окремими напрямками.

Буде упорядкована й оптимізована мережа бюджетних установ, здійснений поетапний перехід від фінансування бюджетних організацій до виділення коштів на конкурентних принципах для виконання державних завдань із застосуванням механізму державного замовлення. Усі бюджетні програми повинні виконуватись в рамках бюджетних призначень головних розпорядників бюджетних коштів.

Посилення ролі державного фінансового контролю за повнотою надходження і цільовим характером витрат бюджетних коштів передбачає введення порядку обов'язкової публікації звітів про виконання бюджетів усіх рівнів і забезпечення відкритості процедур розміщення державних замовлень. Для реалізації поставленої задачі продовжиться розвиток органів Державного казначейства і контрольно-ревізійної служби України. Водночас має бути запроваджений жорсткий контроль державних фінансів, який відповідав би принципам і нормам фінансового контролю в країнах ЄС.

Для посилення державного регулювання бюджетної політики слід створити окремий закон який би регламентував засади формування єдиної бюджетної політики держави.

Застосування таких засобів здійснюється відповідно до етапів формування бюджетної політики, що регламентуються Бюджетним кодексом. Технологія ж бюджетної політики повинна знайти своє відображення в окремому законодавчому документі на зразок закону і мати свої витоки в концепції економічного і соціального розвитку держави. Поки що такого комплексного документу, в якому б визначалась економічна стратегія України з урахуванням основних перспективних напрямків розвитку фінансових відносин в системі зведеного бюджету, як основної ланки державних фінансів, не розроблено. Існуючі в Україні програми, зокрема Програма до 2010 року та окремі соціально-економічні програми лише фрагментарно висвітлюють окремі аспекти бюджетної політики, які вже слід коригувати з урахуванням тих змін, що відбулися. Тому, урядовим структурам разом із розробленням Стратегії економічного і соціального розвитку України до 2011 року необхідно розпочати роботу з підготовки законопроекту щодо засад формування єдиної бюджетної політики в Україні.

Дослідження впливу динаміки макроекономічних показників на динаміку доходів і видатків було розпочате з визначення факторів, що впливають на показники бюджетів. Далі передбачено встановлення математичних залежностей між показниками бюджетів і факторами, що впливають на них.

6. Розвиток бюджетної системи та політики на сучасних етапах

Розвиток бюджетної системи та політики на сучасних етапах є такі:

· започатковані реформи щодо зміни структури, принципів, побудови та поповнення новим змістом бюджетної системи України є початком адаптації національного бюджетного законодавства до законодавства ЄС на шляху інтеграції України у європейське співтовариство;

· спрощення побудови бюджетної системи відповідним чином сприяє запровадженню прозорого, стабільного та перспективного механізму регулювання потоків бюджетних коштів і саморегулювальних форм і методів удосконалення міжбюджетних відносин. Бюджетні відносини в умовах запровадженої Бюджетним кодексом бюджетної системи сприятимуть прискоренню суспільно-економічного розвитку кожної території і держави в цілому;

· запроваджено прямі міжбюджетні відносини між державним і 686 місцевими бюджетами, що сприяє підвищенню контролю та відповідальності за формування і виконання усіх бюджетів;

· 686 місцевих бюджетів формуються та функціонують на єдиних засадах,принципах, підходах як єдині ланки бюджетної системи.

Таким чином, з ухваленням Бюджетного кодексу відбувалася ліквідація централізованої адміністративно-командної непрозорої бюджетної системи і реалізованої адміністративно-командної непрозорої бюджетної системи і відповідних відносин між її ланками та започатковано нову ідеологію побудови міжбюджетних відносин. Визначено нові прямі відносини державного бюджету з обласними бюджетами і бюджетом Автономної Республіки Крим, бюджетами міст Києва, Севастополя та міст обласного значення і бюджетами районів. Ці відносини будуються на єдиних засадах, підходах і принципах побудови бюджетної системи. На практиці такі відносини було започатковано в Законі України «Про Державний бюджет України на 2002 рік».Бюджетна система побудована відповідно до адміністративно-територіального поділу України. До складу бюджетної системи входять бюджети адміністративно-територіальних об'єднань як окрема ланка бюджетної системи і фінансовий план відповідної території.

Усі бюджети - складники бюджетної системи в процесі виконання положень і засад Бюджетного кодексу - мають відповідну самостійність і спрямовані на реалізацію єдиної загальнодержавної фінансової політики.

Основна мета і завдання бюджетної системи полягає у створенні дієвих і рівних умов для всіх учасників бюджетного процесу у формуванні бюджетних відносин, забезпеченні єдиних підходів і принципів формування та виконання місцевих бюджетів з метою збалансованого розвитку відповідної території, а також правових норм і механізмів стимулювання приросту доходів та економії видатків бюджетів за підвищеного рівня ефективності (результативності) використання публічних коштів в інтересах усіх і кожного.

Бюджетна система за своїм змістом спрямована на вироблення правових засад, принципів, форм і методів організації бюджетного процесу в державі, забезпечення формування державного бюджету як головного фінансового плану та регулювання міжбюджетних відносин для збалансованого соціально-економічного розвитку кожної території і держави в цілому.

З ухваленням Бюджетного кодексу бюджетна система поповнюється новим змістом. Правові норми і принципи її організації, здійснення бюджетного процесу та формування бюджетних відносин відповідають напрямам реформування суспільно-економічних відносин і створення засад розвитку соціально-ринкового середовища.

Бюджетна система стає головним фактором впливу на розвиток суспільно-економічних процесів, важливим інструментом державного регулювання суспільно-економічних інтересів. Прогресивність бюджетної системи, активність її як інструменту державного впливу у збалансованому розвитку всіх територій і держави в цілому сприятиме продовженню бюджетних реформ і прискоренню адаптації національного бюджетного законодавства до законодавства ЄС.

У Бюджетному кодексі визначено склад бюджетного законодавства, що впорядковує систему нормативно-правових актів з організації та здійснення бюджетних відносин між усіма ланками бюджетної системи, здійснення контролю за надходженням бюджетних коштів і їх використанням.

До нормативно-правових актів, які регулюють бюджетний процес здійснення бюджетних відносин, належать:

-- Конституція України;

-- Бюджетний кодекс;Бюджетний кодекс;

-- закон про Державний бюджет України на відповідний рік;

-- інші закони, що регулюють бюджетні відносини, передбачені Бюджетним кодексом;

-- нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, ухвалені на підставі і на виконання Бюджетного кодексу, закону про Державний бюджет України та інших законів України, що регулюють бюджетні відносини;

-- нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, ухвалені на підставі і на виконання Бюджетного кодексу, закону про Державний бюджет України, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, що регулюють бюджетні відносини;

— рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, ухвалені відповідно до Бюджетного кодексу, закону про Державний бюджет України, нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини.

У процесі організації та здійснення бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Бюджетного кодексу та закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Положення нормативно-правових актів, що суперечать Бюджетному кодексу, визнаються недійсними і в судовому порядку з моменту набрання ними чинності підлягають скасуванню органом, що ухвалив відповідний нормативно-правовий акт.

Якщо міжбюджетним договором, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення ухвалюються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені. Формуванням нових засад і принципів побудови національної бюджетної системи - головне завдання сучасного етапу розвитку бюджетної реформи.

Бюджетні реформи в Україні визнаються прогресивними. Але їхній успіх залежить від часу підготовки та якісних змін до нормативно-правових актів. Бюджетні відносини необхідно будувати на засадах і принципах національного бюджетного законодавства, яке має відповідати засадам європейської інтеграції. Його адаптація та побудова на засадах європейської інтеграції - головна мета і завдання наступних фінансово-бюджетних реформ у побудові бюджетної системи та розвитку міжбюджетних відносин.

Основні напрями та проблеми, які необхідно вирішити під час здійснення бюджетної реформи, полягають у такому:

1) Вдосконалення та забезпечення ефективного фінансового прогнозування та бюджетного планування, здійснення прямого взаємозв'язку макроекономічного прогнозування та бюджетного планування. Забезпечення спадкоємності поточного і перспективного планування, визначення реальних бюджетних показників як основи фінансово-економічної передбачуваності.

2) Визначення та розмежування функцій органів державної влади у бюджетному процесі, а також фінансових органів, які здійснюють управління фінансово-бюджетною системою, правового та організаційного го визначення природи і функцій фінансових органів.

3) Відповідність конституційних і законодавчих зобов'язань держави щодо надання управлінських, громадських і державних послуг громадянам з фінансовими можливостями держави.

4) Визначення соціально-економічних пріоритетів і пріоритетів бюджетного фінансування, концентрація бюджетних коштів на найбільш важливі соціально-економічні програми.

5) Вдосконалення та правове закріплення організації бюджетного процесу та бюджетних процедур як на центральному, так і на рівні органів місцевого самоврядування.

6) Законодавче врегулювання касового виконання бюджетів.

7) Розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної дохідної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, бюджетних трансфертів, формульного розподілу трансфертів.