1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Європейський університет Житомирська філія

Кафедра „Фінанси”

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему:

„Податкова система України: Теорія і практика становлення з 1991 по 2010”

Житомир 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

1.1 Податкове право

1.2 Порядок і способи сплати податків

1.3 Податкова політика на макро- і мікроекономічному рівнях

1.4 Системи та методи податкового контролю

1.5 Причини ухиляння від сплати податків

ІІ. Податкова система України

2.1 Порівняльний аналіз Закону України “Про систему оподаткування” за 1991р., 1994р., 1997р., та Проекту “Податкового кодексу

2.2 Основні принципи сучасної податкової системи України

2.3 Недоліки сучасної податкової системи

ІІІ. Реформування податкової системи

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Додатки

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 3

Вступ

Історія запровадження податків в Україні починається ще від часів Київської Русі. Саме тоді у період раннього феодалізму (IX--XII ст.) кожне князівство поділялося на адміністративні округи, на міські й сільські товариства, що були пов'язані круговою порукою жителів у сплаті податків князеві та в оберіганні громадської безпеки. Міські самоврядні громади на Русі встановлювали збори з населення які безпосередньо спрямовувалися на розв'язання найважливіших громадських проблем у містах.

За часів Великого Литовського князівства населення зобов'язане було сплачувати щорічний податок -- серебщину, а також виконувати інші державні повинності. У цей час з'явився ще один збирач податків -- церква, на користь якої сплачували десятину. Існував інститут місцевих податків і зборів і за часів польського та російського панування, зокрема в царській Росії справлялися земські повинності і збори. Вони розроблялися земською управою і затверджувалися земськими зборами -- представницьким органом місцевого самоврядування. Земські повинності правили за основне джерело прибутків земств -- за рахунок них формувалося майже 70% дохідної бази бюджетів земств (2/3 цієї суми надходили від оподаткування нерухомого майна і землі).

В УРСР упродовж 1924-1989р податкова система не відігравала суттєвої фіскальної ролі у забезпеченні бюджету.

Формування власної податкової системи України почалося відразу після проголошення незалежності.

Після проголошення незалежності в Україні створюється власна система місцевого оподаткування. Так, зокрема, у Законі "Про місцеві ради, місцеве та регіональне самоврядування" передбачене право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві податки і збори. Законодавча ж регламентація порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні була проведена разом із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів "Про місцеві податки і збори" . Наприкінці 1991 року був прийнятий Закон України “Про систему оподаткування” , до якого в подальшому вносилися зміни і доповнення.

В основу курсового проекту покладено дослідження змін в системі оподаткування, та пропозиція щодо їх подальшої зміни і впровадження в реальне життя країни.

І. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

1.1 Податкове право

Податкове право - складова фінансового права, і являє собою сукупність юридичних норм, які визначають сутність податків у державі, порядок їх розрахунок, функціонування, зміни, скасування. Воно регулює відносини, що виникають між податковими органами та платниками податків, а також містить загальні закони та підзаконні акти, і нормативи, які закріплюють принципи податкової системи, права та обов'язки учасників податкових правовідносин, види платежів методичні та теоретичні положення.

Джерелом податкового права є закони з питань оподаткування та інші нормативні акти, розпорядження, постанови, які приймаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів, Укази президента, постанови податкової адміністрації України.

У системі оподаткування існують податкові правовідносини. Це відносини, які виникають при сплаті податків підприємствами, громадянами.

Податкові правовідносини стосуються широкого кола питань, починаючи з розробки порядку визначення обов'язків щодо сплати податків, форми контролю за сплатою податкових пільг і закінчуючи визначенням строків сплати.

Податки - обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб, що стягуються до бюджету.

Податкові закони - це особливі закони, які стосуються економічних моментів діяльності як підприємства, так і громадян.

Платник податку - фізична або юридична особа , яка згідно з чинним законодавством зобов'язана сплачувати податки.

Податковий закон містить обов'язкові елементи податкової системи, до яких належать суб'єкти та об'єкти оподаткування, ставки, строки та пільги щодо певного податку.

Система оподаткування - нормативно визначенні платники податків, їхні обов'язки і права, об'єкти оподаткування, види податків, зборів і платежів, порядок їх стягнення.

Суб'єктом оподаткування є юридична або фізична особа. Вона виступає платником податку і як громадянин держави, і як підприємець. Це ж стосується і громадян іноземних держав, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Усі вони мають права і обов'язки щодо сплати податків так само як і юридичні особи. Ступінь відповідальності залежить від їх статусу. Так, громадяни-підприємці повинні бути зареєстровані як платники податків і суб'єкти підприємницької діяльності. Форма оподаткування визначається підприємцем, який може сплачувати лише єдиний податок та підприємцями, які сплачують весь перелік податків, як і юридична особа. Громадяни, які працюють за наймом або не працюють, сплачують обмежену кількість податків, основним з яких є прибутковий податок.

Існує різниця між платниками податку - юридичними особами та громадянами. Різниця визначається за двома ознаками:

1. За механізмом оподаткування. Визначається законодавчо в кожному законі про конкретний податок.

2. За механізмом стягнення податку або його частини, яка не сплачується в строк згідно з чинним законодавством. З юридичних осіб стягнення відбувається в звичайному порядку, з громадян тільки за рішенням суду або нотаріусом за виконавчими листами.

Для забезпечення найповнішого та комплексного контролю за громадянами платниками податків в Україні створений державний реєстр фізичних осіб, згідно з яким кожному громадянину наданий індивідуальний ідентифікаційний код, який занесений у комп'ютерну мережу. На кожного громадянина-платника в комп'ютерах заведений особистий рахунок, в якому зберігаються всі відомості про сплату ним податків за податковий рік.

Платник податку має обов'язки, які визначаються ст.. 9 та 10 Закону України „Про систему оподаткування”. Головні з них:

1. Вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, які встановлені законами.

2. Подавати до державних податкових органів та інших державних органів, відповідно до законів, декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, які пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів і обов'язкових платежів.

3. Сплачувати належні суми податків і зборів(обов'язкових платежів) у встановленні законами терміни.

4. Допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірки з питань обчислення і сплати податків, зборів, обов'язкових платежів.

Керівник і відповідальні особи, під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень відповідних законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Залежно від обсягу діяльності платника податку ставка оподаткування поділяється на:

1. Базова ставка - ставка, яка застосовується для більшості платників податків незалежно від особливостей суб'єкта оподаткування та виду його діяльності.

2. Підвищена ставка - встановлюється в залежності від видів діяльності суб'єкта або об'єкта оподаткування. Головною метою її є прагнення економічними методами досягти виробництва товару або напряму діяльності.

3. Знижена ставка - враховуються особливості стану платника податків. Її головна мета зниження податкового тягаря. У деяких випадках цю ставку можна визначити як податкову пільгу, але відмінність полягає у строках її дії.

Залежно від системи побудови ставки поділяються на:

1. Тверді - встановлюються у грошовому вигляді на одиницю обкладання об'єкта оподаткування. Як правило, вони є фіксованими, тобто встановлюються у твердих розмірах.

2. Відсоткові:

- проста прогресивна - ставки зростають залежно від збільшення бази оподаткування. Вона підвищується залежно від збільшення об'єкта оподаткування в рівних пропорціях.

- складна прогресивна - ставки зростають не в рівних частках. Ця методика стосується тільки доходу, отриманого в розмірах більших за визначену суму, що перевищують визначений рівень;

а) пропорційні - ставка залишається незалежно від зміни об'єкта оподаткування (ПДВ). При невеликих ставках оподаткування держава отримує відносно невеликі податки, що також має негативні наслідки для бюджету.

б) регресивні - ставки, які із зростанням бази оподаткування, знижуються.

в) змішані ставки. Ця ставка припускає використання змішаних варіантів.

Наступним елементом податкової системи є податковий період. Це строк, протягом якого формується податкова база і остаточно визначається загальний розмір ставки оподаткування.

Строк сплати податку - конкретна календарна дата або період, протягом якого платник податку повинен розрахуватися з державою.

Строки сплати податку в Україні визначаються як місячні, квартальні та річні. Встановлюється конкретна календарна дата.

Строк сплати податку має велике значення для повноти та своєчасності наповнення дохідної частини бюджетів усіх рівнів а також його витрат на соціальні потреби.

Період оподаткування.

Він являє собою час, протягом якого визначаються податкові зобов'язання платників податків перед бюджетами всіх рівнів. Він може складатися з кількох звітних періодів, коли податок сплачується авансовим методом.

Основною вимогою є те, що протягом податкового періоду об'єкт не може оподатковуватись кілька разів.

Податкова пільга - часткове або повне звільнення від сплати податку за встановленими чинним законодавством правилами. Пільга є одним із головних елементів податкової політики.

Податковий оклад - це розмір податку, який стягується з одного об'єкта або одного виду діяльності.

Неоподаткований мінімум доходів громадян - найменша частина бази оподаткування, яка повністю звільнена від сплати будь-яких податків.

Податкова санкція - збільшення податкових платежів при встановленні порушення чинного законодавства з боку платника податку.

Податкова квота - частка податку в загальному розмірі доходу платника податку.

Об'єкт оподаткування - це власне те, що підлягає оподаткуванню.

1.2 Порядок і способи сплати податків

Порядок розрахунку та сплати податків визначається відповідними законами та методичними рекомендаціями до цих законів.

Розрахунок податку робить безпосередньо платник, він несе відповідальність за розмір розрахунку.

Кадастровий спосіб - використання кадастрів (реєстрів) які складаються з переліку об'єктів, які класифікуються за зовнішніми ознаками. Це дає змогу визначити середню дохідність об'єкта обкладання, наприклад при сплаті земельного податку - розмір ділянки оподаткування, віддаленість від транспортних шляхів.

Проте кадастровий спосіб має суттєві недоліки:

- створення кадастрів потребує тривалого часу, і це призводить до зростання витрат при стягненні податків;

- визначені дані кадастрових оцінок швидко старіють.

Біля джерела сплата податку здійснюється безпосередньо при оплаті доходу платника. Сплата прибуткового податку з громадян України. Податок стягується підприємством (юридичною або фізичною особою при видачі найманому працівнику заробітної плати або іншого доходу). Це стосується і сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування та страхування на випадок безробіття. Сплата податку до отримання доходу працівниками виключає можливість ухилення від сплати податку. Тому що розрахунок проводиться централізовано бухгалтерією підприємства.

Авансовий спосіб.

Платник податку сплачує його частками протягом усього податкового періоду. Кінцева сплата податку відбувається в кінці податкового терміну. Розмір частки, яка сплачується як аванс, визначається:

- загального розміру сплати податку за попередній період (при розрахунку щомісячного розміру сплати, за основу приймається загальний розмір податку за попередній квартал);

- платіж у плановому періоді (розміри встановлюються в рівних частках);

- авансовий платіж, визначений податковим органом, сповіщає письмово платник податку.

При цьому обов'язково встановлюється кінцевий термін сплати податку.

Кінцевий за результатом.

Сплата податку з одночасним заповненням податкової декларації та здачею її в податкові органи. У податковій декларації платник податку звітує про свої доходи на підставі бухгалтерської та фінансової звітності. При цьому способі визначаються два варіанти:

1. Платник податку заповнює декларацію і подає її в податковий орган, який і визначає кінцевий розмір податку до сплати.

2. Платник податку самостійно, згідно з податковою декларацією, визначає розмір сплати і до здачі податкової декларації сплачує податок і одночасно подає в податкову адміністрацію документ про сплату податку.

Оцінка об'єкта на підставі податкової декларації свідчить про високий рівень розвитку товарно-грошових відносин і бухгалтерського та статистичного обліку. Разом з цим створюються умови для ухиляння від сплати податку, послабляється фінансовий контроль.

При витраченні доходів.

Цей спосіб застосовується при непрямому обкладанні податками, коли вони входять до ціни виробу і сплачуються кінцевими споживачами при придбанні товарів і виробів (ПДВ, акцизний збір).

При використанні майна.

Податки сплачуються щорічно з доходу платника податку (з власників транспортних засобів, земельний податок).

1.3 Податкова політика на макро- і мікроекономічному рівнях

Податкова політика держави э невід'ємною складовою фінансової політики. Вона не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, застосовуються в комплексі з іншими методами її регулювання. Система оподаткування - частина загальної податкової політики.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки...

Головна функція - фіскальна. Функція фіскальної політики полягає в забезпеченні надходження коштів до державного бюджету. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, призначених для покриття витрат - економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров'я, екологічних.

У свою чергу, ця функція поділяється на контрольну й розподільчу.

Контрольна функція.

Полягає в обліку кількості податків і розміру кожного з них, а також в оцінці ефективності податків. Це передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням податків, а й застосування різних санкцій до порушників. Ця функція передбачає внесення постійних змін у систему оподаткування з метою підвищення її ефективності, яка залежить від державної дисципліни, законослухняність платників податків та їх ставлення до держави. Основна мета цієї функції - досягнення своєчасності і повної сплати податків.

Розподільча функція - стягнення податків і забезпечення наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та рівномірні податки.

Постійність в отриманні податків полягає в надходженні до бюджету не у вигляді разових платежів, а протягом усього бюджетного періоду в чітко встановлені строки згідно з чинним законодавством.

Стабільність - надходження податків повинно визначатись високим рівнем гарантії, що передбачені чинним законодавством податки держава отримає у повному обсязі.

Рівномірність - податки повинні розподілятися по території таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам бюджетної системи як на державному так і на місцевому рівнях.

Регулююча функція.

Перерозподіл вартості валового національного продукту між державою та платниками податків. Податки утворюють особливі механізми, які забезпечують баланс особистих і загальнодержавних інтересів.

Мета функції - забезпечення неперервності інвестиційних процесів, зростання фінансових результатів бізнесу, сприяння збільшенню коштів.

Система оподаткування повинна постійно пристосовуватися до особливостей розвитку економіки, держави, ситуацій, запланованих реформ. Тому важливе не тільки формування, а й удосконалення системи оподаткування, заміни існуючих податків.

Ефективність застосування податків.

Ефективність залежить від прогресивності отримання пільг і загального зменшення в межах чинного законодавства. За допомогою податкових пільг держава має змогу регулювати кон'юнктуру загальнодержавного ринку товарів і послуг. Встановлення податкових пільг дає можливість підприємству збільшити свої доходи, знизити свої витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію продукції. Збільшення розмірів сплачених податків призводить до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.

Визначення податкових ставок.

Держава встановлює ставки оподаткування і диференціює їх відповідно до системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться залежно від виду підприємства та форми його власності, напряму його діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або держави, а також від часу діяльності суб'єкта оподаткування.

Виконання цієї функції податків з подальшим розвитком ринкових відносин повинно бути гнучкішим. Від виконання регулюючої функції залежить розвиток підприємства, зацікавленість у розширенні обсягів діяльності.

Якщо податок на прибуток занадто великий, це зменшує зацікавленість підприємства в його отриманні й намагається приховати прибуток збільшивши фонд оплати чи інші витрати або зменшити масштаби діяльності. При зменшенні податку на прибуток ця функція може вплинути на капіталізацію. Якщо з боку держави проводиться політика, спрямована на стимулювання капіталовкладень, то більша частина прибутку використовується на придбання обладнання. Якщо держава зменшує або взагалі скасовує оподаткування дивідендів, то підприємство зацікавлене в збільшенні споживчої частини прибутку і підвищує розміри дивідендів на свої акції.. Виділяють два напрями цієї функції.

Стимулюючий - надання пільг або звільнення від сплати взагалі.

Стримуючий - застосовується при захисті держави власного виробника. Для цього встановлюються додаткові податки чи підвищуються митні тарифи або вже діючі податки. У результаті зростає ціна виробу, і він стає неконкурентоспроможним.

В Україні особливого значення набуває третя функція податків - соціальна. Її виконання суттєво впливає на добробут громадян та справедливий розподіл коштів державного бюджету над усіма верствами населення.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для забезпечення виконання ними функцій управління, оборони, соціальної, економічної. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні конкретного призначення. При відрахуванні коштів на обов'язкове пенсійне соціальне страхування, платник знає, що, коли він досягне пенсійного віку, вони підуть на виплату пенсій. Це стосується і обов'язкових платежів на страхування на випадок безробіття, виплат в інвестиційний фонд від інших відрахувань та платежів. Коли сплачується прибутковий податок з громадян, ПДВ, то платник не знає, на що будуть витрачені ці кошти. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім розподіляються Верховною Радою України при його затвердженні.

Податок встановлюється тільки державою, і є тільки її атрибутом. Встановлення податку в законі держави є формою прояву державного суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що при його стягненні держава бере обов'язки надання кожному платнику визначеного еквіваленту, який дорівнюватиме розміру його платежу.

Усі податки стягуються періодично в строки, визначені чинним законодавством. Розмір податку та його оплата регулюються нормами фінансового права, які в сукупності створюють систему податкового права. У ньому передбачаються спеціальні норми, які встановлюються щодо кожного податку, регулюється порядок нарахування, стягнення й відміни податку, строки сплати, пільги відповідальність платника, порядок оскарження й застосування штрафних санкцій.

Податки не мають територіальної закріпленості і не належать до конкретних витрат платника.

Сплата призводить до зменшення загального доходу платника. При цьому кожен зацікавлений у зменшенні бази оподаткування для зменшення сплати податку. З другого боку держава зацікавлена в отриманні податків в повному обсязі. Тому від того, як виконується фіскальна функція, залежить відношення платника податку до держави.

1.4 Системи та методи податкового контролю

Необхідність податкового контролю визначається об'єктивними та суб'єктивними причинами.

До об'єктивних належать:

- нестабільне податкове законодавство. Верховною Радою України приймаються закони та доповнення до чинних. Змінюються ті правові та юридичні документи, які приймаються іншими державними органами;

- нечітке формулювання чинного податкового законодавства, через що багато методичних вказівок вступають в суперечність із законами, що не дають змогу прийняти рішення щодо розрахунку податку.

До суб'єктивних належать:

- ненавмисні помилки платників податків при розрахунку сум платежів (пов'язано зі змінами в законодавстві й невчасним реагуванням на них);

- низька податкова дисципліна платників податків, які навмисно йдуть на порушення податкового законодавства з метою отримання здебільшого тимчасової користі;

- некомпетентність працівників на підприємстві (податкові менеджери, бухгалтери), так і податкових органів.

Зовнішній податковий контроль здійснюється державними органами стосовно конкретного підприємства. До контролюючих органів належать державні податкові служби всіх рівнів, органів внутрішніх справ, СБУ. Вони мають права проводити як суцільний, так і тематичний контроль.

Суцільний контроль проводять згідно з чинним законодавством України один раз на рік, завчасно попередивши підприємство, яке перевірятиметься. При цьому перевіряється стан сплати податків, напрямок і правильність нарахування податкових платежів.

Контролюючі органи можуть проводити і тематичні перевірки, які стосуються окремих податкових платежів і податків. Здійснюються як за певний звітний період так і на окрему дату залежно від розмірів сплачених податків або при підозрі про порушення нарахування сум.

Якщо при суцільній перевірці були виявлені недоліки, то проводиться перехресна перевірка з іншими підприємствами, вибіркова перевірка підприємств, у яких були ділові відносини з цим підприємством щодо окремих видів діяльності та сплати податків за ними.

Третій тип організацій, які здійснюють податковий контроль - аудиторські фірми, банківські установи.

Аудиторська фірма - організація, яка проводить комплексну перевірку стану бухгалтерського обліку на будь-якому підприємстві, у т. ч. і контроль порядку нарахування та сплати всіх податків, обов'язкових платежів і зборів. У деяких випадках податкові служби можуть встановлювати як основну умову подальшої діяльності підприємства наявність акту аудиторської фірми.

Комерційні банки контролюють економічно-фінансову діяльність тих підприємств, які мають у ньому розрахунковий рахунок. Вони здійснюють непрямий контроль за сплатою податків. Банк не проводить ніяких операцій тих підприємств, які не надали довідку про те, що вони є платниками податків і зареєстровані в податковій адміністрації.

Внутрішній податковий контроль проводиться силами самого підприємства. Він являє собою процес перевірки порядку нарахування, строків сплати податків, обов'язкових платежів і зборів, який організовується безпосередньо на підприємстві з метою запобігання порушенням і втратам від сплати штрафних санкцій.

Цей контроль здійснюється у різних формах:

1. Перевірка правильності нарахування податкових платежів.

2. Проведення комплексного внутрішнього контролю за сплатою всіх податків, дотримання порядку та строків їх сплати.

Головною вимогою податкового контролю є те, що грошові засоби повинні бути значно більшими, ніж витрати на його проведення. Здебільшого усе навпаки: ефект незначний, а на перевірки витрачаються значні кошти.

1.5 Причини ухиляння від сплати податків

Найчастіше несплата податків зустрічається у сфері обігу та реалізації товарів, а також при здійсненні різних фінансових операцій. З метою зниження податку на прибуток збільшуються витрати підприємства, а при встановленні податку на землю підприємство зменшує розміри своєї ділянки під ті види діяльності, ставка податку на які найбільша.

Ухиляння від сплати податків має історичний характер і почалося з моменту появи податків. Із часом ця тенденція поступово перетворилася у закономірність.

Причини ухиляння від сплати податків поділяють на 4 групи:

1. Моральні причини.

Податки сприймаються як зайві витрати, які зменшують чистий дохід. До 1991 р. в Україні податкова система мала адміністративно-централізований характер. Через неї проходили майже всі фінансові ресурси. Стягнення мало примусовий характер. Після 1991 р., коли Україна почала переходити на умови ринкової економіки, ситуація суттєво змінилася. Коли підприємства стали самостійними суб'єктами ринкових відносин, воно повністю відповідало по своїх зобов'язаннях і не могло розраховувати на допомогу х боку держави. Головною метою діяльності підприємства стає прибуток. Для цього періоду характерне нестабільне й недосконале законодавство щодо податків. Це призвело до частого порушення, надання різних податкових пільг підприємствам з державною формою власності, корупції в органах влади та в податковому відомстві. За такої ситуації основним завданням податкового відомства залишалося стягнення податкових платежів до державного бюджету будь-якими засобами. Необґрунтованими залишалися й розміри ставок оподаткування.

Платники податків не сприймали податок як плату за послуги, які отримує від держави (захищеність як економічну, так і соціальну, охорону). Платник податку не відчуває свого права на користування тим, що може отримати від держави, тому ці права залишаються декларативними.

2. Політичні причини.

Вони проявляються, коли платник податку бачить несправедливість розрахунку податків, які він сплачує. Це відбувається, коли в органах влади, які розподіляють доходи бюджету, переважають інтереси окремих галузей, підприємств. У цьому разі платник захищає себе та своїх працівників, ухиляючись від сплати податків. Тобто політична причина полягає в тому, що на державному рівні інтереси окремих груп підприємств ставляться вище за інтереси інших груп без економічного обґрунтування.

3. Економічні причини.

Збільшення ставок оподаткування призводить до зменшення доходу платника податку. Чим вища ставка оподаткування, тим більша спокуса ухиляння від сплати податкового платежу. Але при цьому діє і протилежний чинник. Платник податку, перш ніж піти на це порушення, повинен зіставити прибутки від ухиляння від сплати податку та втрати, якщо воно буде розкрите відповідними органами.

4. Технічні причини.

Це недосконале законодавство, неточні та заплутані методики розрахунку податку, коли визначення розміру податку стає технічно складним. Це ускладнює як розрахунок податку, так і контроль за його сплатою.

Існує багато видів порушень які кваліфікуються на економічні і організаційно-технічні:

До економічних належать:

1. Приховування прибутку, доходів, обсягів виробництва, реалізації виконаних робіт чи наданих послуг.

2. Помилкове застосування режиму податкових пільг щодо окремих податків.

3. Порушення строків сплати податків або подання декларацій та звітів.

4. Фальсифікація та подання свідомо неправильних даних у податковій та бухгалтерській звітності.

5. Свідоме приховування податкових надходжень списування або знищення документів, цінних паперів.

До організаційно-технічних належать:

1. Порушення порядку постановки на податковий облік або ухиляння від нього.

2. Порушення бухгалтерського обліку або даних при відкритті рахунку в банку.

3. Порушення правил заповнення та подання податкової декларації або ухиляння від її заповнення.

4. Порушення в наданні звітних даних або ухиляння від їх подання.

5. Порушення порядку зберігання документів про податки.

6. Нерівномірне зменшення розмірів сплати податків і зборів.

7. Протидія податковій адміністрації або відмова від видачі податкових документів для здійснення перевірки.

8. Ухиляння від оподаткування.

9. Порушення банком умов відкриття рахунку або переказу податків.

10. Недотримання порядку користування орендованим майном і порушення порядку розрахунку амортизаційних платежів.

11. Ненадання банкам необхідної інформації про платника податку.

12. Незаконні дії проти податкових органів, які здійснюють перевірку.

ІІ. Податкова система України

2.1 Порівняльний аналіз Закону України “Про систему оподаткування” за 1991р., 1994р., 1997р., та Проекту “Податкового кодексу”

Перша редакція закону була недосконалою(Див.дод.1). Закон 1991 року фактично продублював попередній закон СРСР про податки з підприємств, об'єднань, організацій. Водночас цей закон зафіксував наявність власної податкової системи в Україні, фактично він діяв лише частково. Два податки -- з обороту і на експорт та імпорт -- були скасовані з 1992 року. Податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Україні був передбачений загальним законом про оподаткування прибутку підприємств. Фактично був скасований податок на фонд оплати праці колгоспників. Законом передбачалася можливість запровадження місцевих податків і зборів, однак відповідний Закон "Про місцеві податки і збори" був прийнятий лише в 1993 році.

Прийнята у 1994 році друга редакція закону відобразила реалії податкової системи, яка сформувалась на той час в Україні ця редакція була найбільш вдалою. Водночас закон не реформував податкової системи. Він скоріше став юридичним закріпленням тих змін, що були внесені до податкової системи в 1992--1993 роках. Це й відображало реалії життя, але з позицій державотворення закон повинен визначати фінансову практику, а не навпаки. Спочатку мають бути прийняті відповідні
законодавчі акти, а вже потім відбувається їхнє втілення. Редакція Закону 1 систему оподаткування" 1997 року не внесла суттєвих змін до податкової системи. Було зроблено єдине вдосконалення: податки на майно підприємств і на нерухоме майно громадян об'єднано в один податок на нерухоме майно. Однак таке рішення не дало практичних результатів. А це дуже важлива проблема, бо в усіх країнах податок на нерухомість є суттєвим джерелом формування доходів місцевих бюджетів.

Характерною ознакою третьої редакції закону є те, що в ній були "втрачені" два платежі -- внески до Фонду сприяння зайнятості та відрахування на дорожні роботи. Врешті-решт їх було відновлено, але такий приклад свідчить про послідовність і поспішність у податковій політиці.

Суттєвою вадою чинного нині закону в редакції 1997 року є введення до нього незрозумілих термінологічних новацій. У податковій справі використовується певна усталена в усьому світі термінологія. Виділяється п'ять видів платежів до бюджету: податок, збір, плата, відрахування і внески. Під платою слід розуміти еквівалентні відносини у сфері платежів за ресурси. Відрахування і внески пов'язані з цільовим використанням отриманих доходів на користь держави для забезпечення її функцій. Податки і збори не передбачають еквівалентних відносин і цільового призначення.

Наведена термінологія відображає ставлення держави до централізації нею певної частини фінансових ресурсів. Тому незрозумілим є включення до однієї групи загальнодержавних податків і зборів.

Збори -- це платежі разового, найчастіше випадкового характеру, які є незначними за обсягом. Сам термін указує на те, що їх збирають на місці (наприклад, за припаркування автотранспорту), тоді як податки та обов'язкові платежі перераховують до державного бюджету. Збори як вид платежів більш характерні для доходів місцевих бюджетів. Тому цей термін не можна віднести ні до платежів за ресурси (скільки ресурсів використали, за стільки й заплатили), ні до платежів цільового характеру.

Загалом же, аналізуючи діючу податкову термінологію, слід зазначити, що в окремих випадках вона або надто ускладнена, або не відповідає реальному змісту.

Крім зауважень до назви окремих діючих платежів, є зауваження до суті визначення. Незрозуміле, чому відомий в усьому світі земельний податок дістав назву "плата за землю", а в останній редакції закону -- "плата (податок) за землю"? Чому звичайні "специфічні акцизи" отримали "акцизного збору"? Адже є мито і митні збори. Що таке "акцизний збір" -- специфічний акциз чи платіж разового випадкового характеру?

Щоправда, в тій редакції проекту Податкового кодексу, що аналізується термінологія відпрацьована досить ґрунтовано. Наведені визначення податків та зборів.

Податок -- це індивідуально безвідплатний, безповоротний, нецільовий платіж до бюджету, а збір та інший обов'язковий платіж -- це безповоротний платіж, який має відплатний, компенсаційний характер. Водночас явно недоречно об'єднувати в одне поняття збори та інші обов'язкові платежі (до речі, незрозуміле, що належить до цих платежів). Адже це не дає змоги встановити єдине тлумачення даних понять. Не завжди збір має компенсаційний характер. Наприклад, його практично неможливо встановити у зборі за припаркування автотранспорту.

Вважаємо за доцільне довести до логічного завершення визначення видів платежів державі, виділивши податки, збори, плату, внески та відрахування. З наведеним визначенням податку в цілому можна погодитись. Збір слід визначити, як безповоротний платіж разового характеру, що стягується за місцем виникнення відповідних відносин і вноситься до місцевих бюджетів.

Плата -- це відплатний платіж до бюджету за надання державою платнику певних ресурсів, прав чи послуг.

Відрахування -- це безвідплатний, безповоротний платіж компенсаційного характеру з метою фінансового забезпечення певних витрат бюджету.

Внески -- це платежі безповоротного, безвідплатного характеру в цільові фонди.

Стосовно термінологічного визначення запропонованих у проекті податків та обов'язкових платежів слід зазначити, що воно цілком обґрунтоване. Зауваження стосуються насамперед акцизів. Скажімо, що означає новий термін "акцизний податок"? Слід використати поширений в усьому світі термін "акциз" або "специфічний акциз". Словосполучення "акцизний податок" є звичайною тавтологією, адже акциз -- це податок. Друге зауваження стосується "збору за забруднення довкілля та розміщення відходів". Щодо розміщення відходів термін "збір" є обґрунтованим. Але щодо забруднення довкілля, то ні запропонований у проекті термін "збір", ні раніш встановлений термін "плата" не відбивають суті явища. Фактично йдеться про штрафні санкції за забруднення довкілля. Термін "штраф" пов'язаний із порушенням певних законів чи норм, тоді як "плата" чи "збір" не визначають нічого протиправного.

Незрозуміле також, чому земельний податок не виділяється окремо, а включений до складу податку на майно. В усі часи і скрізь у складі прямих податків виділялись окремо прибутковий, майновий, земельний. Також необґрунтоване, до складу платежів за спеціальне використання природних ресурсів включено відрахування на геологорозвідувальні роботи, які мають яскраво виражений компенсаційний характер, а не характер відносин природокористування.

Звичайно, термінологія є всього-на-всього термінологією. Від назви тут суть явища не змінюється. Ми зупинилися на цьому тільки з огляду на те, що все починається саме з використання понять і термінів. Чи можна вести обґрунтовану, послідовну і цілеспрямовану податкову політику, якщо не з'ясувати суті того чи іншого податку і платежу, яка відображається в його назві? Термінологічна плутанина в подальшому знаходить своє відображення в механізмі справляння податків і обов'язкових платежів, чого вже ніяк не можна віднести до другорядного чи несуттєвого.

Основу сутнісного аналізу запропонованого проекту становить дослідження складу податкової системи. Як видно з наведеного вище переліку, існують досить суттєві відмінності між останньою редакцією Закону "Про систему оподаткування" і проектом Податкового кодексу, однак вони стосуються другорядних податків. Так, у складі загальнодержавних податків не виділено окремо податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, який цілком доречно має бути врахований у складі податку на майно. Також до податку на майно, але вже явно необґрунтовано, віднесено податок на землю. Вилучені внески в цільові фонди. Скорочено і дещо змінено склад місцевих податків і зборів, серед яких найбільше виділяється запропонований місцевий акцизний податок.

У цілому ми багато в чому згодні з авторами проекту Податкового кодексу. Окремі види платежів просто недоцільні, і їх слід скасувати. Так, податок на промисел, який являє собою плату за право разової (не більш як чотири рази на рік) торгівлі, цілком може бути об'єднаний із місцевим ринковим збором. Із позицій зіставлення надходжень від нього з витратами на його справляння він економічно недоцільний. Встановлення окремої плати за торговий патент теж недоречне, просто можливі два варіанти сплати прибуткового податку з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи: за декларацією про доходи або у вигляді фіксованої плати за патент на право займатися такою діяльністю. Тобто це не окремий податок, а специфічна форма його справляння. Аналогічне зауваження стосується збору за видачу ордера за квартиру. Як плата за державну послугу він належить до державного мита, і нема сенсу виділяти його окремо.

Вважаємо за доцільне окремо виділити компенсаційні доходи-відрахування на геологорозвідувальні та дорожні роботи. При цьому слід зазначити, що запропоноване скасування відрахувань на дорожні роботи нічим не обґрунтоване. Нині й у найближчій перспективі ці витрати фінансуватимуться з бюджету, і скасування відповідних компенсаційних доходів або посилить напруження з бюджетним дефіцитом, або потребуватиме скорочення обсягів фінансування дорожніх робіт.

Цілком доречним є перегляд складу місцевих податків і зборів. При цьому важливим є забезпечення їх надійності, доцільності й ефективності. З цих позицій цілком обґрунтованим буде, як це пропонується і в проекті Податкового кодексу, скасування трьох видів зборів, що стягуються на бігах на іподромах, а також зборів за видачу ордера на квартиру, за проведення кіно - і телезйомок. Крім того, на відміну від авторів проекту Податкового кодексу, ми вважаємо за доцільне скасувати збір за проїзд по території прикордонних населених пунктів автотранспорту, що прямує за кордон і з-за кордону. По-перше, це суперечить праву на свободу пересування, по-друге, створює перепони на шляху міжнародних зв'язків і торгівлі. По-третє, і це головне, -- такий підхід дає можливість заробляти гроші без будь-яких зусиль. Адже й так ці населені пункти мають певні переваги і можуть заробляти значні доходи шляхом використання власної інфраструктури, яку необхідно відповідним чином розвивати, а не штучно створювати у прикордонних районах живі черги на кілька днів. Треба, щоб ці доходи відповідали вкладенням у розвиток необхідної інфраструктури, а не надходили автоматично.

Скажемо кілька слів про положення проекту Податкового кодексу, які ведуть до посилення податкового тиску замість його послаблення. Насамперед це стосується виділення місцевого акцизного податку. Його введення було б логічним, якби він встановлювався у вигляді надбавок до загальнодержавного. Але в Україні передбачено інший підхід -- виділення окремих місцевих податків і зборів. Також до посилення податкового тиску призведе встановлення збору за видачу дозволу на будівництво на земельних ділянках у населених пунктах об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів. Такий збір при встановленні податку на майно, а також при включенні доходів від майна до сфери індивідуального прибуткового оподаткування є просто надмірним.

Окремо слід зупинитися на особистому прибутковому оподаткуванні. Досі в Україні діє законодавча база, яка визначає прибутковий податок із громадян, хоча в останній редакції Закону "Про систему оподаткування" виділено "податок на доходи фізичних осіб". У запропонованій проектом кодексу редакції йдеться вже не просто про термінологічні новації. Згідно з проектом справляння цього податку передбачається як оподаткування доходів фізичних осіб за схемою, близькою до системи оподаткування прибутку підприємств. Змінюється сама ідеологія встановлення податку.

Якщо нині основним об'єктом оподаткування виступають первинні доходи громадян (звідси й назва -- прибутковий податок), то авторами законопроекту пропонується оподатковувати всі доходи, як первинні, так і вторинні (наприклад, від продажу майна), що й відображено в терміни "податок на доходи фізичних осіб". Тобто фактично йдеться про новий податок. Цю ситуацію можна порівняти з двома формами прибуткового оподаткування підприємств: податок на прибуток і на дохід. Вважаємо за доцільне не тільки застосовувати термін "прибутковий податок з громадян", а й встановити саме цей податок. Якщо в оподаткуванні підприємств здійснено повернення до податку на прибуток замість податку на дохід, то безглуздо для громадян пропонувати зворотне. Це призведе до нової хвилі відпливу капіталу в "тінь".

Із позицій рівня податкового навантаження здається недоречним включення до Податкового кодексу гербового збору. По-перше, за своєю суттю він належить до державного мита, а не є окремим платежем. По-друге, і це головне, він вводився як надзвичайний платіж для забезпечення видатків Пенсійного фонду. Фіксувати ж на тривалу перспективу в Податковому кодексі надзвичайні податі нерозумно.

І нарешті, зауваження щодо внесків у цільові фонди. Загалом ми згодні з пропозиціями про скасування або самих фондів, або обов'язкового характеру їх формування. Фактично ці внески перетворилися на відомчі податки. Однак це не стосується внесків у соціальні фонди -- пенсійний, соціального страхування, сприяння зайнятості населення. Як уже зазначалося, платежі у ці фонди в більшості країн належать до податкової системи. Офіційні статистичні видання, що видається організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСО), відносять до податкової системи внески (відрахування) на соціальне страхування. Тому вилучивши цілком обґрунтовано зі складу податкової системи внески в цільові фонди відомчого призначення, правильно не відобразити в ній внески у соціальні фонди. Ці фонди мають постійний характер, такі ж за суттю і внески до них. Вилучення їх із Податкового кодексу штучно звужує реальні рамки системи оподаткування.

Запропонований склад податкової системи відображає встановлені у світі канони побудови податкових систем. Винятком є платежі за ресурси, однак їх спрямування до бюджету зумовлене загальнонародною власністю на землю та її надра, водні й лісові угіддя. При переході цих ресурсів у приватну власність поступово, на наш погляд, відімруть і ці платежі до бюджету.

З усіх запропонованих податків і платежів, за винятком податку на майно, в Україні накопичено певний досвід їх справляння. Тому основним завданням при впровадженні Податкового кодексу буде досягнення системності в оподаткуванні та спрощення механізму обчислення і сплати податків.

2.2 Основні принципи сучасної податкової системи України

Основні принципи побудови податкової системи України були визначені в прийнятому Верховною Радою України Законі України від 18.02.97 № 77/97-ВР "Про систему оподаткування". Відповідно до нього податкова система України будується за такими основними принципами, як обов'язковість і соціальна справедливість, рівнонапруженість та пропорційність, рівність і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, стабільність та економічна ефективність і обґрунтованість, стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності, інфляційна нейтральність та адміністративна спрощеність податкового законодавства, а також забезпечення його доступності і розуміння.

Встановлення і скасування податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до діючого податкового законодавства. Верховна Рада АР Крим, сільські, селищні і міські ради мають право встановлювати додаткові пільги, звільняти повністю або частково суб'єктів господарювання від оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів. Ставки, механізм справляння податків, зборів та обов'язкових платежів і пільги щодо їх стягнення можуть встановлюватися і змінюватися лише законодавчими актами про оподаткування. Податки, збори та обов'язкові платежі в Україні поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки, збори та обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою і справляються на всій території України, а порядок їх зарахування до бюджету певного рівня визначається відповідно до діючого податкового законодавства та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Сьогодні в Україні справляється 23 загальнодержавних податків, зборів, обов'язкових платежів та 16 місцевих податків і зборів Закон України „Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 р. №1251-12 в редакції закону від 18.02.1997 р. №77197 - ВР з наступними змінами та доповненнями. Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів подано в ст. 14. Закону:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Податок на доходи фізичних осіб.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно.

8. Плата (податок) на землю.

9. Рентні платежі.

10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок державного бюджету.

13. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

14. Збір за забруднення навколишнього середовища.

15. Збір на обов'язкове соціальне страхування.

16. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18. Фіксований сільськогосподарський податок.

19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

20. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України.

Перелік місцевих податків, зборів та обов'язкових платежів визначається ст.. 15 цього ж Закону. До них належать два податки:

2. Податок з реклами.

3. Комунальний податок.

А також 14 місцевих зборів та обов'язкових платежів:

1. Готельний збір.

2. Збір за паркування автотранспорту.

3. Ринковий збір.

4. Збір за видачу ордера на квартиру.

5. Курортний збір.

6. Збір за участь у бігах на іподромі.

7. Збір за виграш у бігах на іподромі.

8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

9. Збір за право використання місцевої символіки.

10. Збір за право проведення кіно - телезнімання.

11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурентного розпродажу і лотерей.

12. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон.

13. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

14. Збір з власників собак.

Друга ознака - місце податків, зборів, та обов'язкових платежів у ціні виробу або послуги. За цією ознакою виділяють такі види:

1. Податки, які входять у собівартість:

- збір на обов'язкове соціальне страхування;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збір до державного інноваційного фонду;

- плата за землю;

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

- податок на промисел;

- фіксований сільськогосподарський;

- податок на рекламу;

- комунальний податок.

2. Податки, збори та обов'язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства:

- податок на прибуток підприємства;

- податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- державне мито.

3. Податки та збори, які входять до ціни виробу:

- ПДВ;

- акцизний збір.

Третя ознака - джерела податкової бази. За цією ознакою виділяють податки, збори та обов'язкові платежі, які сплачуються за рахунок:

- індивідуального доходу (податок на доходи фіз. осіб);

- доходу від продажу (ПДВ);

- фінансового результату діяльності (податок на прибуток);

- витрат підприємства (збір на обов'язкове соціальне страхування та обов'язкове державне пенсійне страхування).

Четверта ознака - за об'єктом оподаткування (за податковою базою):

- ресурсні;

- рентні;

- на споживання;

- майнові (на нерухомість).

П'ята ознака - за методом розрахунку ставок оподаткування:

- регресивні;

- пропорційні;

- лінійні;

- ступеневі.

Шоста ознака - за засобом вилучення:

а) прямі - податок на прибуток підприємств, на землю, з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, на нерухоме майно;

б) непрямі - ПДВ, акцизний збір, мито.

Сьома ознака - за суб'єктами сплати:

а) юридичні особи - вони сплачують прямі, непрямі податки, збори в цільові фонди;

б) фізичні особи - сплачують прибутковий податок з громадян, податок на промисел, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, мито, державне мито, внески (індивідуальні) та ін.

2.3 Недоліки сучасної податкової системи

В умовах становлення ринкової економіки в Україні постійно ведуться роботи з удосконалення податкової системи, але на жаль, вона й досі не відповідає світовим стандартам (див. Додаток 3).

Нестабільність податкової системи. Це стосується як видів податків, без оподаткування, податкових ставок, так і методика обчислення й термінів та порядку їх введення у дію. Закони про податки приймаються без належного обґрунтування та розрахунків. Це призводить до внесення змін і доповнень у щойно прийняті закони.

Податкова система стимулює суб'єкти господарювання накопичувати фінансовий капітал та його інвестувати.