Фінанси домогосподарств

2.2 Характеристика видатків домогосподарств України в 2010-2012 рр.

Домогосподарства виступають як основні витрачальники доходів. Частина доходів домогосподарств надходить державі у вигляді індивідуальних податків (податків із доходів громадян), а залишок розподіляється на особисте споживання та особисте нагромадження. У США особисті податки становлять біля 15%, видатки на особисте споживання - 82% і особисте нагромадження -- 3--4% всіх доходів домогосподарств.

Як бачимо, основна частина витрат домогосподарств пов'язана з особистим споживанням. Споживацька поведінка домогосподарства визначається такими особливостями:

- домашнє господарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле, єдиний споживач;

- допускається, що домашнє господарство отримуючи доходи від продажу послуг факторів виробництва витрачає їх повністю (після сплати податків) на споживання і заощадження;

- вважається, що домашнє господарство може споживати всі споживчі блага, які на даний момент виробляються; ці блага уявляються нескінченно подільними і є повна інформація про їх споживчі властивості.

Доходи громадян використовуються з метою забезпечення таких витрат:

- сплати податків, платежів та відрахувань до державного бюджету та державних цільових фондів;

- фінансування витрат, пов'язаних із забезпеченням особистого споживання, включаючи одержання освіти, культурний розвиток та ін.;

- формування фондів заощадження.

Кожен із названих вище пунктів має певне функціональне призначення. Податки є основою формування фондів на державному, республіканському або місцевому рівнях. Такі виплати забезпечують фінансування функцій держави та державних програм, спрямованих на проведення регулювання економічних і соціальних процесів. Друга група витрат пов'язана із забезпеченням життєдіяльності громадян. Кошти спрямовуються на придбання товарів і послуг з метою споживання. Фонди заощадження створюються для забезпечення витрат у майбутні періоди, коли виникає необхідність у проведенні додаткових виплат (хвороба, нещасні випадки, безробіття та ін.), придбання товарів довгострокового користування та проведення інвестиційної діяльності.

Ресурси використовуються громадянами з метою забезпечення їх діяльності. Це, зокрема, передбачає придбання товарів та послуг для задоволення потреб людей, здійснення заощаджень з метою фінансування майбутніх витрат, створення резервів, відшкодування частини доходів до державного бюджету та ін. Фінансова діяльність громадян (проведення операцій з фінансовими активами), як правило, виникає у процесі придбання товарів довгострокового користування (з використанням кредиту, оренди, цінних паперів, застави та ін.). Та найактивніше фінансові операції здійснюються громадянами під час формування і використання фондів заощаджень. Вони пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів, валютних ресурсів, проведенням депозитних операцій, страхуванням, наданням коштів у позику та ін.

Витрати домогосподарства - це сукупність платежів, що здійснюються домогосподарством у звітному періоді з метою забезпечення своєї життєдіяльності. До основних показників витрат домогосподарств належать, насамперед, витрати, наведені в табл. 3.

Таблиця 3. Витрати і заощадження громадян України в 2010 р, у відсотках.

Витратами домогосподарств є виплати коштів:

- на сплату податкових платежів;

- продовольчі товари (харчування);

- непродовольчі товари;

- послуги;

- вкладення в об'єкти інвестиційної діяльності;

- інші витрати.

Витрати охоплюють грошові витрати домогосподарства на виплату податкових платежів, купівлю продуктів харчування, непродовольчих товарів, а також на оплату особистих послуг. Крім споживчих витрат здійснюються також вклади в об'єкти інвестиційної діяльності. До інших витрат належать виплати, пов'язані з веденням особистого підсобного господарства; грошова допомога родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості та ін. (табл. 4). Важливу роль у фінансуванні витрат на споживання відіграє кредитування громадян. Придбання товарів і послуг в кредит отримало значний розвиток у промислово розвинутих країнах. Це - важіль розширення особистого споживання, і разом з тим, кредитної діяльності фінансових установ. Щодо України, то в останні роки частка споживчих кредитів у структурі залучених коштів громадян помітно зросла. Проте вона ще не досягає рівня зарубіжних країн.

Таблиця 4. Структура грошових витрати та заощаджень населення., у відсотках.

Громадяни України користуються правом на придбання товарів із розстроченням платежу. Продаж товарів за таких умов здійснюється згідно з угодою купівлі-продажу в розстрочку. Така угода укладається між фізичною особою і суб'єктами господарювання, що здійснюють продаж товару. Фінансування таких операцій передбачає залучення кредитних ресурсів. Джерелами виплати вартості товару, а також відсотків за кредити, є заробітна плата, стипендії, пенсії та інші доходи. Погашення кредиту може здійснюватись шляхом внесків грошових коштів готівкою або за допомогою безготівкового перерахунку через банківські установи.

Розрізняють активні та пасивні заощадження. Активними є заощадження, які здійснюються з метою одержання доходів. Пасивні заощадження використовуються для збільшення споживання. Значна їх частка спрямовується на придбання товарів довгострокового користування.

Заощадження поділяються на дві частини: касові запаси та кошти, що спрямовуються на фінансовий ринок. Касові запаси громадян - це ресурси, що залишаються після проведення необхідних витрат і не використовуються в інвестиційній діяльності. Вони накопичуються і заморожуються з метою забезпечення необхідних резервів. Такі кошти вилучаються з обігу і використовуються нераціонально з погляду фінансового розвитку країни в цілому і окремого громадянина зокрема. Касові запаси називають ще неорганізованими заощадженнями. До них належать кошти у формі національної та іноземної валют, що не вкладаються у фінансові установи та накопичуються з метою створення резервів для проведення платежів у майбутніх періодах.

До організованих заощаджень належать кошти громадян, що накопичуються у фінансово-кредитних установах або спрямовуються на придбання цінних паперів. В останні роки організовані заощадження громадян України досягають майже 30%, а неорганізовані - 70%. При цьому, вклади в банки і фінансові установи становлять приблизно 10%, а на придбання цінних паперів використовується менше 18%. Разом з тим, на придбання іноземної валюти витрачається більше 50%. Отже, є потенційні можливості збільшення інвестицій громадян.

Заощадження відіграють важливу роль у розвитку економіки. Вони є джерелами залучення ресурсів фінансовими установами, використовуються при забезпеченні ліквідності цінних паперів, проведенні приватизації державного майна та ін. Заощадження можуть здійснюватися у грошовій формі та у формі реальних (фізичних) інвестицій. Грошова форма охоплює приріст готівкових грошей, витрати на купівлю цінних паперів, придбання іноземних валют та ін. Реальна форма інвестицій - це нагромадження основних фондів і матеріальних запасів в особистих підсобних господарствах громадян, придбання або будівництво будинків, квартир, гаражів, дачних споруд та ін.

Витрати домогосподарства включають всі види витрат на споживання і на неспоживчі цілі, крім витрат, пов'язаних із здійсненням ними підприємницької, самостійної трудової та фермерської діяльності.

З іншого боку, витрати - це сума платежів домогосподарства за товари та послуги, отримані у звітному періоді, суми коштів, направлених ними на купівлю акцій, сертифікатів, валюти, нерухомості, на будівництво, допомогу родичам і знайомим, на вклади до банківських установ, на податки (крім прибуткового) та інші внески.

Грошові витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих грошових витрат. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартість натуральних надходжень, безготівкові пільги та субсидії.

Споживчі грошові витрати - це грошові витрати домогосподарства на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, товарів та послуг (одягу та взуття, оплату житла, води, газу, електроенергії та інших видів палива; меблів, предметів домашнього побуту, побутової техніки та товарів для щоденного обслуговування житла; витрати на охорону здоров'я, транспорт, зв'язок, відпочинок та культуру, освіту тощо).

Неспоживчі грошові витрати - включають витрати, пов'язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту тощо), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вклади до банківських установ, аліменти, обов'язкові податки (крім прибуткового), збори та внески, а також інші грошові витрати, які не згадувалися раніше. Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.

Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (в тому числі стоматологічних послуг, проведення обстежень та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо).

Неспоживчі сукупні витрати складаються з грошових та негрошових витрат домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам; витрат на купівлю нерухомості, на капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ, аліментів, обов'язкових податків (крім прибуткового), зборів, внесків, та інших грошових платежів, використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів.

Сукупні ресурси домогосподарства складаються із грошових та негрошових доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані в обстежуваному періоді, незалежно від джерел їх надходження.

Сукупні витрати домогосподарств тільки за 2012 р. порівняно з попереднім 2011 р. збільшилися на 232,7 грн або на 11,1 %, а з початку періоду, що досліджується, збільшення становило 703,5 грн або на 26,8%.Позитивним показником підвищення життєвого рівня є збільшення сукупних витрат домогосподарств на придбання непродовольчих товарів та послуг, яке становить 4,7 % за весь період, хоча порівняно з попереднім роком цей показник і зменшився на 0,8 %.

У табл. 4.1 подано структуру грошових витрат домогосподарств.

При цьому відбулося збільшення споживчих витрат на придбання непродовольчих товарів та послуг, яке дорівнювало 2,5 % за весь період дослідження, що є позитивним, оскільки свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Порівняно з попереднім роком цей показник зменшився на 0,5 %, якщо така тенденція прогресуватиме, то цей фактор негативно вплине на життєвий рівень населення. Позитивним є також збільшення інших витрат (на особисте підсобне господарство, купівлю акцій, сертифікатів, вклади до банків, аліменти, будівництво житла тощо) на 1,3 % за останній рік і на 1,4 % за весь період, що також свідчить про підвищення рівня життя.

Найбільшу частку становлять домогосподарства із середньодушовими грошовими витратами у місяць, нижчими за прожитковий мінімум, а саме -- 56,5 %. У міських поселеннях цей показник нижчий -- 49,9 %, а у сільській місцевості він досягає 70,8 %. Позитивний фактор у тому, що частка таких домогосподарств поступово зменшується: порівняно з 2011 р. їх стало менше на 10,8 %, а щодо 2010 р. -- на 22,2 %.

Таблиця 4.1. Структура грошових витрат домогосподарств (у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство)

2.3 Зарубіжний досвід формування та використання фінансів домогосподарств

У перші роки реформи доходи домогосподарств у Російській Федерації, як і у всіх пострадянських республіках, значно знизилися. Після реформи роздрібних цін, проведеної 2 квітня 1991 р., всі працівники державних установ і підприємств почали одержувати щомісячну доплату до зарплати у розмірі 60 руб. (34 дол. США). У жовтні 1991 р. було прийнято Закон про індексацію доходів і заощаджень населення, який забезпечував часткову індексацію заробітної плати і вкладів у Ощадбанках. Але це не зупинило різке падіння реальної заробітної плати в наступні роки. Було введено податок на доходи громадян. Його ставки були від 12 (при доходах до 20 000 руб. за рік) до 40 % (при доходах, що перевищували 60 000 руб. за рік). Працівники також були зобов'язані виплачувати 1 % від заробітної плати у Пенсійний фонд.

Реальні загальні споживчі видатки в 1990-1999 рр. у Росії значно знизилися і становили (1990 р. = 100 %): 1991 р. - 93,9 %; 1992 р. - 89; 1993 р. - 88,1; 1994 р. - 85,8; 1995 р. - 83,3; 1996 р. - 80,7; 1997 р. - 82,7; 1998 р. - 76,7; 1999 р. - 72,6 %.

Інститут соціально-економічних проблем народонаселення РАН провів дослідження на тему, як змінився за роки реформи дохід на одну особу в різних груп населення. Виявилося, що 80 % населення збідніли, а тільки 20 % стали багатшими, причому 2 % населення збільшили свої доходи в десять разів. А найбільш бідні - 20 % населення - за 90-ті роки XX ст. збідніли ще в два рази. Водночас збільшення ВВП на 1 руб. викликає зростання доходів у 20 % найбагатшого населення на 3 руб., а у 20 % найбіднішого населення - лише на 15 копійок.

За даними американського часопису "Форбс" за підсумками 2003 р. Росія ввійшла в трійку країн, що лідирують за кількістю мільярдерів. їй удалося випередити найближчого конкурента - Японію - і замкнути з 25 доларовими мільярдерами трійку лідерів, слідом за США й Німеччиною. Водночас 2004 р. у Росії співвідношення доходів 10 % найбагатших громадян країни до доходів 10 % найбідніших становило 14,5, збільшившись порівняно з 2002 р. на 0,55. У розвинених державах верхньою межею коефіцієнта є 7, а його наближення до 10 вважається соціально небезпечним, коли про будь-яку соціальну стабільність не може бути й мови. Тож боротьбу з бідністю в РФ було проголошено одним із головних завдань уряду.

Наприкінці 2005 р., за офіційними даними, за межею бідності в Росії перебувало 23,1 млн осіб. Проте самі росіяни оцінюють своє матеріальне становище куди песимістичніше, ніж державні статистичні органи: бідними під час одного з соціологічних досліджень вважали себе близько 40 % опитаних. А за розрахунками Світового банку, за так званою національною межею бідності (офіційно встановлений прожитковий мінімум) живе 26 % російських громадян (у Білорусі 24,7, а в (Україні - 30,6%).

За розрахунками академіка РАН Д. Львова середньостатистичний російський працівник, який виробляє товару на оди рубль, отримує за це у формі зарплати лише 33 копійки, а в Японії, Європі, США - не менше 70-76 копійок. Крім того, за даними академіка РАН Д. Львова, середньостатистичний російський працівник виробляє на один долар США зарплати в три рази більше товару, ніж європеєць чи американець.

Період реформування економіки, що характеризувався кризовими явищами, спадами виробництва, неплатежами, невчасним постачанням та ін., ще більше ускладнив ситуацію а організацією виробництва і зумовив у багатьох випадках ще більшу невизначеність у відносинах між працівниками і працедавцями. З'явилася, закріпилася і розвивається система оплати, що допускає укладення з працівниками трудових договорів без будь-якої фіксації рівня (ставок) заробітної плати. У багатьох керівників (як колишніх радянських, так і нових) склалося переконання, що за умов ринкової економіки ставки заробітної плати не встановлюються, а на сторінках поважних періодичних видань з'явилася низка позитивних статей, присвячених таким системам, за якими стійко закріпилася назва "безтарифних" систем заробітної плати. За цих систем працівник повинен приходити на своє робоче місце, робити те, що йому доручить керівник, а зарплату одержить залежно від того, як працюватиме підприємство. За безтарифної системи працівник позбавлений, по суті, будь-яких гарантій. Йому гарантується тільки нарахування заробітної плати у розмірі встановленої урядом РФ мінімальної заробітної плати, яка рідко перевищувала 20 % прожиткового мінімуму.

У Російській Федерації мінімальна заробітна плата становила з 1 жовтня 2003 р. 600 руб. (що було еквівалентно приблизно 20 дол. США). За період своєї дії вона внаслідок зростання цін зменшилась як мінімум на 20 %, тому її підвищення з 1 січня 2005 р. до 720 руб. по суті тільки відновило її колишнє реальне значення. Щодо величини прожиткового мінімуму вона становить приблизно 25 %. Соціальна відповідальність держави виявляється також у справедливому оподаткуванні заробітної плати. Ніде у світі з доходу працівника, нижчого за прожитковий мінімум, податки не беруться. У Російській Федерації, якщо заробітна платня вища за мінімальну, але нижча за прожитковий мінімум, вона оподатковується прибутковим податком у розмірі 13 % від нарахованої заробітної плати. Соціальна відповідальність держави виявляється і в тому, щоб диференціація розмірів заробітної плати не виходила за розумні межі, тобто за співвідношення заробітної плати: 10% працівників з найвищою заробітною платою і 10 % працівників із найнижчою заробітною платою. У розвинених країнах з ринковою економікою таке співвідношення звичайно є 6:1, в Російській Федерації воно нерідко, за оцінками фахівців, перевищувало 30 : 1. Важливою е також соціальна відповідальність бізнесу, яка полягає в тому, щоб збільшувати виробництво і розширювати асортимент товарів, необхідних для задоволення потреб населення.

Але в Російській Федерації розвивається перш за все експортно-орієнтований бізнес. Бізнес, орієнтований на внутрішній ринок, якщо і зростає, то майже непомітно, обслуговуючи в основному працівників, у яких заробітна плата належить до 10 % найбільш високооплачуваних. Економіку Росії, на думку багатьох вчених, вітчизняний бізнес майже не розвиває, що призводить до стагнації і без того низького рівня заробітної плати в Російській Федерації. У 2003 р. середньомісячна заробітна плата становила 5509 руб. (приблизно 180 дол. США), а її купівельна спроможність в реальному обчисленні - всього 67 % до рівня 1991 р.

Сукупна соціальна безвідповідальність бізнесу і держави, на думку фахівців з трудових відносин, виявляється також у тому, що обидва ці суб'єкти допускають невчасну виплату заробітної плати. За станом на жовтень 2004 р. сумарна заборгованість із заробітної плати держави і бізнесу найнятим робітникам становила в середньому 600 руб. у розрахунку на працівника, хоч уряд і вживав заходи щодо скорочення цієї заборгованості.

Заробітна плата основної маси працівників в Росії впала в 90-ті роки XX ст. до ганебно низького рівня; навіть з урахуванням підвищення реальної зарплати в постдефолтний період вона, згідно з "найдоброзичливішими" експертними оцінками, на кінець 2003 р. досягла лише 85 % передреформеної(1991 р.). Так, мінімальна заробітна плата в Росії (з 1 січня 2005 р. - 24 дол.) становить всього четверту частину прожиткового мінімуму того працівника, що працює, а частка працівників з оплатою праці нижче за такий мінімум перевищує 30 % їх загальної чисельності. Украй низький і погодинний рівень витрат на робочу силу. У промисловості Росії він становив у 2002 р. 1,8 дол.

До того ж у РФ, за оцінками фахівців, спостерігається тенденція до диференціації заробітної плати в різних розрізах, зокрема в між - і внутрішньо-регіональному, між - і внутрішньогалузевому. Якщо на початку 90-х років відповідні відмінності досягали максимум двох - трьох разів, то сьогодні вони на порядок або навіть на порядки вище. Так, за даними Федеральної служби державної статистики, у серпні 2004 р. різниця в рівнях заробітної плати між газовою промисловістю і сільським господарством дорівнювала 13,3 раза, а між підприємствами паливної галузі - 100-150 разів.

Якщо в розвинених країнах частка заробітної плати і частка соціального страхування (тобто заробітної плати, відкладеної або зарезервованої на випадки реалізації соціальних ризиків) у ВВП становить відповідно 45-60 і 12-25 %, що в сукупності дає 57-65 %, то в Росії всі ці пропорції значно нижчі: частка заробітної плати у ВВП - 26 %, а внесків на соціальне страхування різних видів - 7,5 %. Сукупні витрати на ці два базові інститути - трохи більші за 33 % ВВП, тобто удвічі менші, ніж у країнах з сучасною ринковою економікою.

За наявного рівня доходів основна маса громадян просто не в змозі повною мірою оплачувати ні житлово-комунальні послуги, ні освіту, ні медичне обслуговування. Будь-які спроби нав'язати їм це в ситуації, що склалася, сприятимуть, за оцінками фахівців, лише новому падінню життєвого рівня основної маси населення, тобто тотожні прагненню в черговий раз здійснити реформи не для громадян, а за їх рахунок. Останнє прирікає плани реформацій, на думку багатьох вчених, на можливий провал (з політичним вибухом).

Негативно впливає на фінансовий стан домогосподарств у Російській Федерації безробіття (табл. 5).

Дані таблиці показують, що незважаючи на значне скорочення чисельності та рівня безробіття після 1999 р., масштаби цього явища досить значні, і завдання сьогодні полягає у застосуванні системи заходів щодо мінімізації цього складного і суперечливого макроекономічного явища економічного життя Росії. Центральним моментом треба, на думку фахівців, вважати активізацію населення, однією з форм якої є розвиток самозайнятості населення, що актуально і для України.

Таблиця 5. Чисельність і рівень безробіття в Росії

У 90-ті роки XX ст. були зроблені боязкі та непослідовні спроби створити альтернативну системі соціальної підтримки систему соціального страхування громадян, що передбачає розподіл їх соціальних ризиків між самими громадянами, працедавцями і державою. Проте потім практика пішла фактично в зворотному напрямі, і чинна нині система соціального захисту є страховою головним чином за своєю назвою. Так, у 2001 р. був ліквідований Державний фонд зайнятості населення; потім при підвищенні ставки податку з доходів фізичних осіб 12 до 13 % скасували страхові відрахування з фонду оплати праці. Основним джерелом акумуляції страхових коштів став єдиний соціальний податок, тобто страховим внескам був наданий податковий характер, що, на думку деяких експертів, суперечить їх природі.

Значна частина ЄСП (14 відсоткових пунктів) спрямовується до федерального бюджету, що дає змогу федеральним органам виконавчої влади перерозподіляти відповідні кошти і використовувати їх далеко не за прямим цільовим призначенням. Тим часом страхові внески "за визначенням" повинні жорстко й однозначно ув'язуватися лише зі страховими виплатами. Не можна не визнати негативним і той факт, що, згідно з діючим механізмом (по суті є податковим), зі зростанням заробітної плати падає коефіцієнт її майбутнього заміщення пенсією: за місячної зарплати в 3 тис. руб. він становить 40 %, 6 тис. - 30, 12 тис. - 18, а 18 тис. руб. - 14 %. Гіршим е те, що на перспективу заплановано зменшення середнього рівня коефіцієнта заміщення - до 20 % в 2013 р. замість нинішніх 25-30 % (а в деяких розвинених країнах він досягає сьогодні 70 %).

З часу розгортання широкомасштабної приватизації жодне рішення, пов'язане з реформами, не викликало такого суспільного резонансу, як Федеральний закон "Про внесення змін до законодавчих актів Російської Федерації у зв'язку з ухваленням федеральних законів "Про внесення змін і доповнень у Федеральний закон "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавських органів державної влади суб'єктів Російської Федерації" і "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації" № 122, підписаний президентом Російської держави 22 серпня 2004 р. Цей акт є досить великим за обсягом та за колом питань, які в ньому порушуються щодо змін у соціальному захисті населення. Регламентуючи істотну трансформацію (на федеральному і субфедеральному рівнях) виконання соціальних зобов'язань держави, він ставить у центр реформування перш за все "монетизацію" (заміну грошовими виплатами) "натуральних" пільг, що надаються різним категоріям громадян.

Слід зазначити, що цей закон вносить зміни до 155 законодавчих актів РФ і визнає такими, що втратили силу, ще 41 федеральний закон.

Йдеться про монетизацію пільг, якими дотепер користувалися пенсіонери, інваліди війни, її учасники, працівники трудового фронту, ветерани праці, люди, що зазнали радіаційної дії внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інші категорії громадян (всього 16). Ці пільги стосуються перш за все:

- користування міським, приміським і міжміським транспортом;

- лікарського забезпечення, поліклінічного обслуговування при виході на пенсію, санаторно-курортного лікування, виготовлення і ремонту протезно-ортопедичних виробів;

- житлово-комунальних послуг і користування телефоном;

- пенсійного забезпечення.

Це викликало максимально гостру і хворобливу реакцію населення. Незважаючи на неї, автори і виконавці "монетизаційної" реформи публічно визнали лише "недоліки в реалізації" цього законодавчого акта - "принципово правильного, своєчасного і необхідного".

Чи не головний аргумент на підтримку цього закону зводиться до такого: пільг і їх одержувачів в Росії дуже багато, у зв'язку з чим законодавчо проголошені преференції реально фінансуються лише наполовину, тобто інша їх половина має суто декларативний характер.

Як відомо, вже в перші три тижні реалізації норм закону № 122 у 20 регіонах країни відбулися масові протестні виступи. Проте негативна реакція населення стосовно відповідної реформи виявилася ще в період проектної фази цього акта. Так, згідно з опублікованими у середині 2004 р. підсумками представницьких опитувань Центру "РОМІР-моніторинг", "категорично проти" реформи пільг, що намічалася, висловилися майже 40 % респондентів, а ще 20 % відповіли, що її "швидше, не схвалюють"; про принципову незгоду з "монетизацією" пільг заявили багато суспільних організацій. Все це потрібно врахувати в Україні у разі запровадження монетизації соціальних пільг, щоб не викликати соціальних потрясінь. На нашу думку, її доцільно здійснювати поетапно.

Згідно з деякими експертними оцінками, за підсумками монетизації пільг в РФ відповідні сукупні витрати бюджетів усіх рівнів спочатку передбачалося скоротити мало не вдвічі. Унаслідок сплеску протестних настроїв населення у січні 2005 р. цей план "економії" було зірвано, проте в самому його існуванні сумніватися не доводиться.

У зв'язку з цим слід перш за все зазначити: майже 50 % "пільговиків", що забезпечувалися з федерального бюджету, були переведені на регіональний рівень. У результаті велика частина (до двох третин) усіх пільговиків (за різними оцінками, 21-28 млн осіб) тепер перебуває у сфері соціальних зобов'язань регіонів, хоча автори закону № 122 не могли не знати, що бюджети приблизно 40 суб'єктів РФ є гостродефіцитними, а, отже, їм буде важко (а швидше, неможливо) зберегти нинішній рівень життя "пільговиків".

Так, за даними Рахункової палати РФ, планувалося встановити для ветеранів праці та трудівників тилу щомісячні компенсації в Москві у розмірі 1040-1140 руб., а в Тверській області - лише 260-280.

Одним із шляхів подолання бідності в Росії може стати програма соціальної реприватизації, розроблена групою відомих російських вчених. її суть полягає в дооцінці приватизованих раніше об'єктів на добровільній і примусовій основі та розподілі отриманих коштів серед усіх громадян РФ порівну. Складність у реалізації цієї програми (а може, взагалі її нереальність) полягає у невідповідності законодавчих актів щодо дооцінки приватизованих об'єктів чинним законам РФ. Ймовірно, ці акти неможна буде прийняти взагалі, враховуючи політичну розстановку сил у Росії нині та роль в економічній системі олігархічного капіталу.

За оцінками багатьох відомих російських економістів, держава ще тривалий час має не тільки підтримувати рівень своєї участі в соціальних гарантіях, а й нарощувати їх, оскільки значна частина населення е бідною.

Дуже негативно впливає на фінанси домогосподарств хабарництво, яке в РФ процвітає на всіх рівнях управління і в усіх сферах господарювання.

Обсяги хабарництва зростають: річна сума хабарів, який сплачує російський бізнес чиновникам, 2004 р., за оцінками експертів, сягнула 360 млрд дол. США; 80 % російських бізнесменів беруть участь у скоєнні цього злочину постійно і сприймають його як "належне"; періодично змушені вдаватися до цього заходу інші 20 % ділових людей; найкорумпованішими є служби, які видають дозволи на комерційну діяльність, а саме: пожежники та представники санітарно-епідеміологічних станцій, що характерно і для України. На хабарі цим службам припадає 40 % усього річного корупційного обігу, на другому місці - податківці, далі - різноманітні галузеві державні органи, органи внутрішніх справ та ін. 2004 р. побутове хабарництво, за оцінками експертів, сягнуло в РФ 3-4 млрд дол. - перші місця тут посідали освіта, "безкоштовна" медицина і військкомати.

3. Основні напрямки оптимізації бюджету домогосподарств на сучасному етапі розвитку України

Яким же чином домогосподарствам удається компенсувати негативні наслідки реформ? Комплексний аналіз усіх наукових статей, опрацьованих в ході дослідження дає змогу вирізнити кілька загальних ліній поведінки, до яких вдаються в домогосподарствах для адаптації до нестабільних умов сучасної економіки і соціального життя. Як ми вже зазначали, такі різновиди поведінки ми називатимемо стратегіями виживання і нижче наведемо стислий опис їх.

-- Зменшення споживання. Основна мета -- заощаджувати на всьому.

Купувати тільки дешеві продукти, дешеві або ношені речі, не купувати побутової техніки, не купувати книжок, не ходити в театри, кіно, не виїжджати на відпочинок. Відмовитися від усього, від чого можна відмовитися без серйозної й негайної загрози здоров'ю і життю. Часто це - єдино можлива стратегія для самотніх людей похилого віку, котрі мають не дуже міцне здоров'я, не мають ділянки землі та інших джерел додаткових доходів і отримують мізерні пенсії.

-- Перехід до самозабезпечення. Головна мета -- організувати своє життя і головним чином побут у такий спосіб, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі основні необхідні для життя сім'ї продукти харчування (овочі, фрукти, м'ясо, молоко). Надлишки продуктів міняти на інші продукти (наприклад, м'ясо на борошно, щоб потім самотужки випікати хліб) або продавати на ринку за гроші. Гроші потрібні для придбання мила, прального порошку, платні за електроенергію та інші необхідні для життя товари й послуги. У такий спосіб метою господарства є нетоварне виробництво (не виробництво товарів на продаж), а задоволення потреб сім'ї у конкретних продуктах. Таку стратегію здійснюють жителі сільської місцевості або жителі міст, які мають земельні ділянки.

-- Пошук додаткової роботи. Основна мета -- мати кілька незалежних джерел грошей, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. Необхідно мати доволі високу кваліфікацію, мати роботу, що дає можливість самостійно розподіляти свій робочий час і мати власне робоче місце (студія, власний офіс або обладнана кімната у звичайній квартирі). Таку стратегію використовують консультанти, експерти, викладачі, письменники, журналісти, програмісти.

-- Заснування власного бізнесу. Основна мета -- відкрити своє підприємство (не обов'язково велике), зареєструвати його й розпочати діяльність уже на рівні юридичної особи, вступаючи у взаємодію з іншими юридичними особами (іншими суб'єктами підприємницької діяльності). Реєстрація бізнесу вможливлює користування банківськими кредитами, укладення контрактів, наймання людей, отримання прибутку. Проте така діяльність передбачає податки. Для реалізації такої стратегії потрібна не так фахова освіта (хоч і вона необхідна), як спеціальний склад характеру, бажання бути підприємцем.

-- Тіньова діяльність. Основна мета -- мати альтернативні джерела доходу, ніде не зареєстровані й не оподатковувані. Це може бути дрібний бізнес, дрібна торгівля, будівництво і ремонт будинків і помешкань, ремонт автомобілів чи радіоапаратури, нелегальна робота за кордоном, дрібна контрабанда тощо. Це може також бути робота за наймом без контракту.

Відсутність реєстрації дає змогу швидко розгортати і згортати діяльність, миттєво змінювати сферу діяльності, не сплачувати податки. Разом із тим відсутність реєстрації означає конфлікт із законом, пов'язаний із цим ризик, відсутність соціального захисту і гарантій (оплачувана відпустка, пенсія, відпустка по догляду за дитиною, відпустка через хворобу тощо). Тіньовою діяльністю нерідко займаються додатково до офіційно зареєстрованої роботи, що не потребує часу (але й не приносить доходів). При цьому тіньова діяльність забезпечує грошовий доход, а офіційно зареєстрована робота дає соціальні гарантії (можливість одержувати субсидії, відпустку, виробничий стаж, пенсію тощо).

-- Використання соціальних зв'язків. Основна мета -- знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих і, мабуть, певною мірою допомоги держави. До такої стратегії вдаються люди, котрі не мають роботи, не мають доходів, але опинилися в особливих життєвих обставинах. Як приклад можна навести інвалідів (нездатних знайти роботу через фізичні вади) або самотні жінки з дітьми (які не працюють, бо самостійно виховують дітей).

Наведений вище перелік стратегій фіксує діапазон імовірних варіантів поведінки. У чистому вигляді ці стратегії трапляються доволі рідко. Часто сім'я і навіть окрема людина комбінує кілька цих стратегій. Успішність адаптації до швидкозмінюваних умов саме й залежить від уміння обрати найдоцільнішу стратегію поведінки. Тому говорити лише про ефективність тієї чи тієї стратегії недоречно. Можна тільки оцінювати ефективність вибору для певної сім'ї за певних умов. При цьому слід зважати на те, що далеко не завжди людина або сім'я в змозі робити вільний вибір із усього окресленого спектра стратегій поведінки.

Часто-густо на заваді стоїть відсутність певних ресурсів -- освіти, здоров'я, кваліфікації, досвіду, іноді -- волі та характеру. Саме тому найуразливішими є соціальні групи, позбавлені вибору, наприклад самотні пенсіонери.

Можна спробувати оцінити стратегії з погляду їх перспективності та прогресивності, вважаючи прогресом прямування вбік розвитку ринкової економіки і правової держави. З цього погляду, позитивними є стратегії 3 і 4, стратегії 1 і 2 можна оцінити як безперспективні, стратегія 6 заслуговує на нейтральну оцінку, а стратегія 5 видається шкідливою у довгостроковому плані. Звісно, якісне дослідження не дає підстав говорити про поширеність тієї чи тієї стратегії. Для аналізу поширеності треба проводити спеціальне кількісне дослідження. Разом із тим домінування певних стратегій поведінки домогосподарств може слугувати доволі надійним непрямим індикатором прогресу просування до ринку.

3.1 Проблеми формування збалансованого бюджету домогосподарств

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Сьогодні інтерес до них посилюється як з боку науковців, так і з боку практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги продукції особистих підсобних господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку все більше зростає. Цим і визначається актуальність даної проблеми. На сучасному етапі, коли в Україні відбувається перехід до ринкової системи господарювання, домашні господарства мають посісти чільне місце в економічній політиці держави.

Для вивчення теми важливе значення має з'ясування суті поняття «домогосподарство». У вітчизняній навчальній літературі немає визначення цього терміна. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін «домогосподарство». Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного з'ясування суті категорії «домогосподарство» найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Згідно з рекомендаціями домогосподарство визначається як «особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям «сім'я» [13, c. 214-215].

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання.

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними;наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:

йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.

Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами:

- рівень і структура виробництва;

- структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення;

- в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня);

- рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші;

- рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є.

Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.

Здавалося б, оцінку економічного становища домогосподарств логічно ґрунтувати на розмірі доходу на одного члена домогосподарства. Цей показник є найоб'єктивнішим, а також має просту пряму інтерпретацію (чим вищий рівень доходів на одного члена сім'ї, тим кращим є економічне становище сім'ї). Проте відповіді на прямі запитання стосовно розміру заробітної плати, щодо розміру загальних доходів сім'ї й доходів на одного члена домогосподарства, як правило, ненадійні. Наприклад, аналіз споживання в домогосподарствах, проведений Київським Міжнародним Інститутом соціології у межах двох великомасштабних досліджень доходів і витрат домогосподарств України, показав, що витрати сім'ї в середньому кількаразово перевищують заявлені доходи. Напевне, це пов'язано, першою чергою, з тим, що значна кількість людей залучена до тіньового сектора економіки, розміри якого, за офіційними заявами українського уряду, досягають 60%. Розміри таких "додаткових" (неофіційних) доходів важко враховувати (вони можуть бути нерегулярними й мати не грошову, а "натуральну" форму), можуть перевищувати доходи офіційні, і люди подібні доходи афішувати просто не вважають за потрібне (попри всі запевнення про анонімність опитування).

Характерно, що матеріальне становище власної сім'ї респонденти стабільно оцінюють значимо вище, ніж становище економіки країни. При цьому за динамікою загальні (для всієї вибірки) оцінки економічної ситуації в країні та економічного становища сім'ї доволі схожі. Найнижчими середні оцінки економічного становища власної сім'ї були у 1996-1998 роках.

У розподілі середніх значень оцінок вікових груп існує закономірність -- чим "молодшою" є група, тим вищою (значимість розбіжностей на рівні не менше 0.05) є середня оцінка економічного становища своєї сім'ї.

Необхідно відзначити, що колишня система, що існувала до 1990 року, практично гарантувала людям невисокий, але стабільний заробіток, місце роботи, безплатну освіту для дітей, певний мінімум безплатного медичного обслуговування. Водночас колишня система обмежувала підприємницьку діяльність (точніше, будь-яку підприємницьку активність було фактично заборонено), обмежувала змогу вибирати місце проживання і місце роботи, обмежувала споживання (насамперед, переважну частину товарів і послуг було складно, ба й неможливо купити за гроші -- існував дефіцит товарів і послуг), обмежувала свободу слова і свободу обміну інформацією. Нова система, що виникла після здобуття країною незалежності й проведення певних реформ, скасувала або принаймні пом'якшила ці обмеження. Одначе тепер люди реально, а не просто з газетних статей, познайомилися з такими поняттями, як безробіття, конкуренція на ринку праці, страйки, соціальне розшарування. За умов, коли існує чимало юридично нерегульованих сфер життя, коли немає механізмів і традицій дотримання законів, люди опинилися віч-на-віч із доволі жорсткою реальністю, яка до того ж швидко змінюється.

Загалом більшість респондентів вважають, що за 15 років, що передують, економічне становище їхньої сім'ї значно погіршилося. Люди відзначають, що купівельна спроможність заробітної плати і пенсії значно зменшилася. Розмір більшості пенсій і навіть у деяких випадках розмір заробітної плати такі, що грошей бракує на оплату житла й найпростіше харчування.

Багато сімей втратили значні суми грошей внаслідок інфляції (банківські заощадження, страхові внески). Найтрагічнішими є втрати людей похилого віку, котрі заощаджували гроші "на старість". Адже люди похилого віку здебільшого не мають змоги адаптуватися до нових умов, дістати нову кваліфікацію, шукати нову роботу тощо. Чи не єдиним джерелом існування для них є пенсія.

Необхідно відзначити, що люди зовсім не ідеалізують ситуацію, що існувала 15років тому. Більшість респондентів чітко пам'ятають і невеличкий розмір заробітної плати, і постійний дефіцит продуктів і товарів, і довжелезні черги в магазинах.

Люди втратили відчуття стабільності, соціальної захищеності. Колишня проблема "де купити? " зникла, однак з'явилася нова проблема "де і як заробити гроші?". Втративши свої внески в банках, люди перестали робити нові заощадження. Постійні затримки й невиплати зарплати не дають змоги реально планувати свій сімейний бюджет.

Виникла невідома раніше проблема пошуку роботи й пошуку можливостей заробити гроші. Навіть той, хто зміг зберегти той рівень життя, який мав десять років тому, має підстави для незадоволення.

Структурна перебудова економіки породила достатньо нове явище -безробіття. Хоч офіційні цифри рівня безробіття невеликі (4.2% у середньому за 2005 рік), поряд із "офіційно зареєстрованим" безробіттям існує безліч форм прихованого безробіття (починаючи від просто незареєстрованих безробітних і аж до тих, хто формально працює, але не отримує зарплати -- наприклад, перебуває у довгостроковій відпустці без оплати -- і при цьому працює у тіньовій економіці). Тому реальний рівень безробіття оцінити вельми важко. Як правило, такі оцінки кількаразово перевищують офіційний рівень. Загроза втратити і швидко не знайти нормально оплачувану роботу для багатьох стала реальністю, а безробіття -- безпосередньою загрозою.

3.2 Оптимізація балансу доходів і видатків на сучасному етапі розвитку України

Грошові кошти, що залишаються у розпорядженні домогосподарства після здійснення витрат на споживання, є основою для формування заощаджень, тобто накопичення грошових коштів. Одним із основних чинників впливу на цей процес є дохід домогосподарства. Стабільність розвитку домогосподарства як суб'єкта економічних відносин тісно пов'язана із забезпеченням належних умов для фізіологічного розвитку членів цього утворення (придбання продуктів харчування, витрати на одяг, взуття та ін.) Саме після задоволення першочергових споживчих потреб у домогосподарств з'являється можливість для формування заощаджень. Як свідчать статистичні дані, розмір грошових доходів, що їх отримують вітчизняні домогосподарства, недостатній для здійснення заощаджень - у структурі сукупних витрат домогосподарств витрати на споживання є домінуючими. Питома вага цієї групи витрат коливається в межах 90 % [6].

Крім рівня доходу, на процес накопичення коштів впливають:

- інфляційні очікування - чим вищою очікується інфляція, тим

менше домогосподарства схильнізаощаджувати [7, с. 187];

- сподівання домогосподарств щодо розвитку економічної

ситуації в країні та власних перспектив;

- демографічні чинники (склад сім'ї, місце проживання, рівень

освіти, сектор зайнятості);

- зміни в оподаткуванні;

- зміни процентних ставок тощо [2, с. 373].

Кожен чинник може впливати на процес заощадження як у напрямі його активізації, так і навпаки - виступати каталізатором для збільшення витрат на споживання. Наприклад, збільшення відсоткових ставок за депозитами стимулює домогосподарства до внесення коштівна депозитні рахунки, пониження ставок зменшить зацікавленість щодо цього інструменту та пожвавить інтерес до альтернативних шляхів заощаджень. При здійсненні заощаджень населення керується різними мотивами, зокрема це може бути прагнення придбання у майбутньому коштовної речі чи організації відпустки, потреба у коштах для власного навчання або для освіти дітей, бажання "накопичити на старість" тощо [2, с. 372]. Причини, які спонукають домогосподарства здійснювати заощадження, поділяють на дві групи:

- захист доходів, наприклад, прагнення забезпечити себе "на чорний день", бажання поліпшити взагалі фінансову забезпеченість своєї сім'ї та ін.;

- спекуляції на біржі, тобто зберігання частини доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб у майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості [8, с. 185].

Зустрічаються й інші комбінації мотивів: придбання дорогих товарів; непередбачувані витрати; витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.); звичка заощаджувати кошти; заощадження з метою отримання прибутку [5, с. 9]. Ймовірна ситуація, коли у населення формуються немотивовані заощадження, що виникають унаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це можливо у випадках, якщо: рівень доходів досить високий, тобто дозволяє задовольнити поточні потреби; рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів; політика держави спрямована на підвищення рівня заощаджень шляхом зниження витрат домогосподарств [5, с. 9]. До немотивованих заощаджень можна віднести так звані "вимушені заощадження", які виникали у радянського населення, коли за наявності коштів не було можливості придбати потрібні товари через відсутність останніх у вільному доступі. Заощадження домогосподарств можна класифікувати залежно від характеру мобілізації: організовані та неорганізовані. До організованих належать фінансові активи домогосподарства, що зберігаються у фінансових інститутах: депозити, цінні папери, страхові поліси тощо. Неорганiзованi - це заощадження готівкою, що зберiгається безпосередньо у населення в нацiональнiй та iноземнiй валютах. Окремі науковці зазначають, що неорганiзовані заощадження можуть набувати також i натуральної форми, наприклад, придбання товарів тривалого користування [2, с. 373; 4, с. 69], зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користання [5, с. 9]. Водночас не зазначається, наскільки дорогими мають бути товари тривалого користування, аби потрапити до цієї категорії заощаджень. Крім того, придбання таких товарів можна розглядати як задоволення певних споживчих потреб людини, на які попередньо було заощаджено кошти. Відтак здійснені витрати можна вважати витратами на споживання, а придбання будь-якого товару тривалого користування - формуванням заощадження в натуральній неорганізованій формі. У протилежному випадку придбання товарів тривалого користання можна розглядати як "вимушену" спробу збереження купівельної спроможності вже накопичених грошових коштів у разі недовіри до грошово-кредитної та фінансової системи й у відповідь на відсутність стабільності в економіці країни взагалі. Однак за таких умов придбані товари перетворюються на товари споживання й вже не можуть бути використанні як інструмент здійснення заощадження. Окреслене протиріччя можна вважати наслідком відносно нетривалого часу функціонування вітчизняних домогосподарств як самостійних учасників фінансових відносин, що зумовлює наявність багатьох дискусійних і неузгоджених аспектів теоретичного характеру. Крім того, необхідною умовою при дослідженні домогосподарства з позицій залучення до економічних відносин, повинно бути чітке усвідомлення "унікальності" цього суб'єкта з огляду на його властивість виступати постачальником робочої сили, отже, необхідності створення умов для належного відтворення людського потенціалу. Це визначає доцільність розмежування розгляду домогосподарства як суб'єкта фінансових відносин та як соціального утворення. Хоча такий поділ є досить умовним, однак, дозволяє зняти наведенні протиріччя. До натуральної форми неорганізованих заощаджень доцільно віднести придбання таких товарів, вартість яких із часом не зменшується, а навпаки - має схильність до збільшення і дає змогу в подальшому змінити форму заощаджень на організовану та залучити їх до активного економічного кругообігу. До цієї категорії можна віднести раритетні й ексклюзивні речі (картини, авто та ін.), нерухомість тощо. Наявність у домогосподарств заощаджень саме організованої форми свідчить про включення цього суб'єкта до фінансових відносин, що є важливим якісним показником у ринкових умовах господарювання, адже утворення організованих заощаджень домогосподарств відбувається при взаємодії з різними інститутами фінансової системи та за участі інших суб'єктів фінансових відносин, що зумовлює досить широкий діапазон фінансових інструментів для здійснення заощаджень населенням та безпосереднього залучення домогосподарств до інвестиційних процесів, тобто перетворення заощаджень населення на інвестиційний ресурс для економіки та функціонування домогосподарства як інвестора.