Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Теоретико-методологічні основи портфелю інвестицій

1.1 Поняття і сутність інвестицій

1.1.1 Основні поняття та визначення

1.1.2 Економічна сутність інвестицій

1.1.3 Джерела інвестицій

1.2 Інвестиційний проект як основа залучення інвестицій. Інвестиційні ризики

1.2.1 Поняття і типи інвестиційного портфеля

1.2.2 Розробка і реалізація інвестиційного проекту

1.2.2.1 Планування інвестиційного проекту

1.2.2.2 Етапи практичної реалізації інвестиційних проектів

1.2.2.3 Інвестиційні ризики.

1.3 Засоби формування ефективного портфеля інвестиційних проектів

1.4 Державне регулювання інвестиційної діяльності

2. АНАЛИЗ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА, ФОРМУВАННЯ ОПТИМАЛЬНОГО ІНВЕСТІЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2Номенклатура виконуваних робіт

2.3 Кон`юнктура ринку

2.4 Основні напрямки інвестиційної діяльності

2.5 Формування стратегії підприємства.

2.6 Формування попереднього переліку інвестиційних проектів

2.7 Розробка критеріїв оцінки проектів.

2.8 Вибір найпривабливіших інвестиційних проектів і формування портфеля

2.9 Охорона праці і навколишнього середовища

ВИСНОВОК

АНОТАЦІЯ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Зараз Україна знаходиться в періоді перехідної економіки. Цей етап характеризується розвитком підприємництва, а бізнес не може обходитись без інвестицій. Але інвестиції не повинні бути хаотичними вкладеннями, мета яких формується під впливом існуючих лише на даний момент проблем. Для того, щоб інвестиції приносили максимальну віддачу, необхідно планувати їх заздалегідь. Інструментом максимізації ефективності інвестицій є формування портфеля проектів. Цей інструмент використовують економісти, метою яких є визначення напрямку стратегічного розвитку підприємства та планування заходів його досягнення. В процесі формування інвестиційного портфеля повинні враховуватись стратегічні цілі підприємства, його можливості та загальний стан розвитку, але також велике значення має зовнішнє середовище: конкуренти, споживачі і насамперед державне регулювання інвестиційної діяльності у країні.

Від інвестицій багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, а вірно або помилково вибраний інвестиційний портфель надає довготривалу (позитивну або негативну) дію на всю діяльність фірми.

Обєкт дослідження: АТ НТП „Укрпроменерго”

Предмет дослідження: управління портфелем інвестицій.

Мета роботи - розкрити сутність управління інвестиційним проектом та сформувати ефективний портфель інвестиційних проектів для АТ „Науково-технічного підприємства „Укрпроменерго”.

Задачі:

1) узагальнити теоретичні аспекти управління портфелем інвестиційних проектів на підприємстві;

2) проаналізувати виробничо-господарську діяльність АТ НТП „Укрпроменерго”;

3) провести порівняльний аналіз запропонованих проектів;

4) розробити ефективний портфель інвестиційних проектів;

5) розробити рекомендації з забезпечення безпеки життєдіяльності.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є наукові роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців в області інвестицій, матеріали періодичних видань.

Інформаційною базою є довідкова література, статистичні дані по Україні і дані фінансового звіту АТ НТП „Укрпроменерго”.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРТФЕЛЮ ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Поняття і сутність інвестицій

інвестиційний проект оптимальний ранжування прибутковість

1.1.1 Основні поняття та визначення

Дослідження проблем інвестування завжди знаходилося в центрі економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції зачіпають найглибинніші основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання в цілому. Конкретно в Україні всі терміни, пов'язані з інвестиціями, стали вживатися відносно недавно. Тому, їх з'ясування є необхідною умовою подальшого опису даної проблеми.

Поняття інвестиції (від лат.investio - одягаю) практично в будь-якому словнику потрактує як вкладення капіталу у галузі економіки усередині країни і за її межею. Це визначення уточнюється цілою низкою інших, які вказані в таких законах, як «Про інвестиційну діяльність», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про режим іноземного інвестування», «Про зовнішньоекономічну діяльність підприємства». Отже, зробимо короткий огляд даних понять за вітчизняним законодавством [1].

Інвестиції - всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [2].

Трохи детальніше розглянуто сутність процесу вкладення інвестицій в Законі України «Про оподаткування підприємств»:

Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на засоби або майно[4].

Під цінностями або засобами обміну за українським законодавством мається на увазі наступне:

- грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції і інші цінні папери;

- рухоме і нерухоме майно;

- майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом і іншими видами інтелектуальних цінностей;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків і виробничого досвіду, необхідного для організації того або іншого вигляду виробництва, та не запатентованого («ноу-хау»);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права;

- інші цінності [2].

Виходячи з даного вище визначення інвестицій, слід зазначити, що не всяке вкладення заощаджень (майнових і інтелектуальних цінностей) є інвестиціями. Наприклад, якщо фізична особа придбаває у іншої фізичної особи цінні папери, то інвестиції такого роду носять обмежений характер, оскільки при цьому відбувається тільки зміна їх власників, тобто має місце акт передачі грошових коштів і придбання прав на отримання в майбутньому доходів компанії, акції якої були придбані.

Наступне, не менше важливе визначення, що уточнює сутність інвестицій - це інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій [2].

Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об'єднаннями і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування;

- іноземного інвестування;

- спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України і іноземних держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти у всіх сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права[6].

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами і учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України і іноземних держав, а також держави в особі урядів.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які ухвалюють рішення про вкладення власних, позикових і привернутих майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори, згідно із законом, можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права у всіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівні і розміщення інвестицій в будь-які об'єкти є їх невід'ємним правом, що охороняється законом .

Учасники інвестиційної діяльності - громадяни і юридичні особи інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестор визначає цілі, напрями і об'єми інвестицій і привертає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадовці не мають права втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад свою компетенцію.

Інвестиційний цикл - комплекс заходів від моменту ухвалення рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, зокрема, наприклад, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, ухвалення інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень[2].

Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:

1) передінвестиційна фаза.

2) фаза інвестицій - власне витрати, вкладення коштів.

3) експлуатаційна фаза - відшкодування засобів, що затрачують.

Інвестиційний процес - ряд інвестиційних циклів, що повторюються. За останні роки в Україні значно збільшилося число активних учасників інвестиційного процесу. Через величезну кількість фінансових посередників, що з'явилися, він сильно ускладнений [11].

Інвестиційним комплексом називається система підприємств і організацій, що виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств і організацій всіх галузей народного господарства. До складу інвестиційного комплексу входять:

- Інвестори - вкладники капіталу.

- Промисловості і підприємства, пов'язані з виробництвом і поставкою предметів для інвестиційного комплексу (створення основних фондів, поставка, будівництво).

- Інвестиційні банки.

- Ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу.

- Органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі.

Законом України про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року і декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року, визначені наступні поняття:

Іноземні інвестиції - всі види цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до чинного законодавства України [7].

Іноземні інвестори:

- юридичні особи, створені за законодавством іншому, ніж законодавство України;

- фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;

- іноземні держави, міжнародні державні і недержавні організації;

- інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, які визнаються такими чинним законодавством України [7].

1.1.2 Економічна сутність інвестицій

Як вже мовилося, інвестиції в найширшому трактуванні є вкладеннями капіталу з метою подальшого його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від користування цих ресурсів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в поточному періоді [12].

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є одержуваний від них прибуток. Ці два процеси - вкладення капіталу і отримання прибутку - можуть відбуватися в різній тимчасовій послідовності. При послідовному протіканні цих процесів прибуток виходить відразу ж після завершення інвестицій в повному об'ємі. При паралельному їх протіканні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу (після першого його етапу). При інтервальному протіканні цих процесів між періодом завершення інвестицій і отримання прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від особливостей конкретного інвестиційного проекту.

1. Послідовне протікання процесів вкладення капіталу і отримання прибутку: вкладення капіталу, потім отримання прибутків від інвестицій

2. Паралельне протікання процесів вкладення капіталу і отримання прибутку: початок отримання прибутків ще до кінця вкладення капіталу, або на кінцевих фазах.

3. Інтервальне протікання процесів вкладення капіталу і отримання прибутку: отримання прибутку лише через деякий інтервал після вкладення капіталу.

Автор «Інвестиційного менеджменту», Бланк відзначає, що при характеристиці економічної сутності інвестицій в сучасній літературі цей термін іноді трактують помилково або занадто вузько. Зі всіма наданими їм доводами важко не погодитися [3].

Найтиповіша помилка, на його думку, полягає в тому, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення засобів, яке може і не приводити ні до зростання капіталу, ні до отримання прибутку. До них часто відносять так звані «споживацькі інвестиції» (купівля телевізорів, автомобілів, квартир, дач і т.п.), які по своєму економічному змісту до інвестицій не відносяться - кошти в придбання цих товарів витрачаються в даному випадку на безпосереднє довгострокове споживання (якщо їх не купують для подальшого перепродажу). Помилковим є також ідентифікація терміну «інвестиції» з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення засобів у відтворювання основних фондів (будівель, устаткування, транспортних засобів і т.п.). Разом з тим, інвестиції можуть здійснюватися і в оборотні активи, і в різні фінансові інструменти (акції, облігації і т.п.), і в окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій і т.п.). Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, на не як їх аналог.

Бланк також не погоджується з тим, що в деяких джерелах інвестиції визначають як вкладення грошових коштів. Він вказує, що інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій, але і в інших формах - рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів, нематеріальних активів і т.п.

І, нарешті, у ряді визначень наголошується, що інвестиції є довгостроковими вкладеннями грошових коштів. Безумовно, окремі форми інвестицій (в першу чергу, капітальні вкладення) носять довгостроковий характер, проте інвестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в акції, ощадні сертифікати і т.п.) [14].

Для закріплення поняття «інвестиції», як категорії, об'єднуючої в собі різні види підприємницької діяльності приведемо найпоширенішу його класифікацію:

1. За об'єктом вкладень:

а) фінансові інвестиції - придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативiв і інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції, у свою чергу підрозділяються на прямі (внесення засобів до статутного фонду юридичної особи в обмін на його корпоративні права) і портфельні (придбання цінних паперів і інших фінансових активів на фондовому ринку);

б) реальні/капітальні інвестиції - вкладення засобів в реальні активи, - придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондiв і нематеріальних активів, які підлягають амортизації [4].

2. За характером участі в інвестуванні:

а) прямі інвестиції - безпосереднє засобів інвестором в об'єкти інвестування (даний вид інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування);

б) непрямі інвестиції - інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Ці інвестиції здійснюють інвестори, що не мають достатньої кваліфікації для вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. В цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондiв і інвестиційних компаній), а останні, зібрані таким чином інвестиційні засоби розміщують на свій розсуд - вибирають найефективніші об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів[3].

3. За періодом інвестування:

а) короткострокові інвестиції - вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.);

б) довгострокові інвестиції - вкладення капіталу на період більше одного року.

В практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізують таким чином:

- до 2 літ;

- від 2 до 3 літ;

- від 3 до 5 літ;

- більше 5 літ.

5 .За регіональною ознакою:

а) внутрішні інвестиції - вкладення засобів в об'єкти інвестування, розташовані у межах даної країни;

б) інвестиції за кордоном - вкладення засобів в об'єкти інвестування, розташовані за межами даної країни.

6.За формою власності:

- приватні - вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності;

- державні - вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондiв, а також державними підприємствами за рахунок власних і позикових засобів;

- іноземні - вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

- спільнi - вкладення, здійснювані особами даної країни і іноземних держав

1.1.3 Джерела інвестицій

В даний час використовування власних засобів як джерела інвестицій доступно тільки порівняно великим, стійко працюючим підприємствам, а їх небагато. Як правило, це підприємства-монополісти із стабільним або розширюючимся ринком збуту. Амортизація як джерело інвестування, навіть в умовах переоцінки основних фондiв, не грає помітної ролі. А у зв'язку з тим, що останнім часом темпи інфляції неухильно зростають, їх роль зменшується ще більше.Порівняно нове джерело фінансування - прибуток від непрофільних видів діяльності, особливо для підприємств, які виникли ще на початку перебудови у формі кооперативів або малих підприємств, основна діяльність яких пов'язана з виробництвом (часто наукоємкої продукції). Такі підприємства намагаються торгово-посередницькою діяльністю заробити засоби для розширення основної діяльності. Проте більшість таких підприємств ліквідовуються тим або іншим чином, ті, що залишилися або повністю переходять до комерційної діяльності, або продовжують займатися частіше за все торгівлею, у тому числі зовнішній. Прикладом непрофільної діяльності може послужити фондова біржа, яка будучи не в змозі покривати свої витрати збором від операцій (оскільки оборот по біржових операціях з цінними паперами малий), основний доход одержує від проведення бізнес-шкіл і семінарів.

Основні джерела інвестицій приведені на рисунку 1.2.

Природно, що при нестачi власних засобів основна увага підприємств спрямована на можливості залучення зовнішніх інвесторів і інвестиційних ресурсів. Тут для кожного підприємства актуальним стає проблема залучення іноземних інвесторів і, в першу чергу, розробки інвестиційних проектів [16].



Рис. 1.1. Джерела засобів для інвестицій

1.2 Інвестиційний проект як основа залучення інвестицій. Інвестиційні ризики

Для прискорення ухвалення інвестором рішення про те чи вкладати засоби в те або інше підприємство необхідно склаcти інвестиційний проект, визначити мету, яку прагне досягти фірма, стратегію підприємницької діяльності в сукупності зi строками досягнення мети.

Інвестиційний проект в тому його вигляді, який прийнятий в світовій практиці, є комплексом взаємозв'язаних заходів, направлених на досягнення поставлених цілей в умовах обмежених фінансових, тимчасових і інших ресурсів [18].

Проектний аналіз - методологія, що дозволяє оцінювати фінансові і економічні достоїнства проектів, альтернативних шляхів використовування ресурсів з урахуванням їх макро- і мікроекономічних наслідків.

1.2.1 Поняття і типи інвестиційного портфеля

Під інвестиційним портфелем розуміють цілеспрямовано сформовану сукупність об'єктів реального та фінансового інвестування для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до вибраної стратегії [9].

Більшість інвесторів обирають для здійснення інвестування більше одного фінансового інструменту.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є реалізація політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних та безпечних фінансових інструментів.

З початку необхідно визначити головну мету. Нею може бути:

- - забезпечення високого рівня інвестиційного доходу в поточному періоді;

- - забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу;

- - мінімізація інвестиційних ризиків;

- - забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

- - забезпечення максимального ефекту «податкового бар'єру» в процесі фінансового інвестування.

Відповідно до сучасних підходів до типізації портфелів та реалізації конкретної економічної стратегії підприємства можлива наступна класифікація інвестиційних портфелів.

1. За метою формування інвестиційного портфеля:

1) портфель доходу - інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестованого капіталу на тривалу перспективу.

2) портфель росту - інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства.

2. За відношенням до інвестиційних ризиків:

1) агресивний (спекулятивний) портфель - формується за критерієм максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу незалежно від рівня інвестиційного ризику. Дозволяє отримати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, але супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику.

2) поміркований (компромісний) портфель - інвестиційний портфель, за яким загальний рівень портфельного ризику наближається до середньоринкового. Звичайно, і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал також наближується до середньоринкової.

3) консервативний портфель - сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Формується найбільш поміркованими інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковий [10].

«Портфельна теорія» є заснованим на статистичних методах механізмом оптимізації інвестиційного портфеля за заданими критеріями, співвідношенням рівня його прибутковості і ризику.

Мета аналізу цінних паперів протягом десятиліть залишилася, в основному, незмінною:

- - визначення справжньої вартості цінних паперів;

- - визначення ступеня ризику;

- - прогнозування очікуваного прибутку за цінними паперами.

Але на кінець 50-х - початок 60-х років на основі трьох факторів почалися зміни у процесі аналізу, особливо звичайних акцій:

1) наявність мікрокомп'ютерів, персональних комп'ютерів і комп'ютерних терміналів, пов'язаних через телефонну мережу з банком даних;

2) величезні комп'ютерні банки інформації, приведені у відповідність із сучасними вимогами;

3) використання сучасної теорії портфеля цінних паперів (MPT - Modern Portfoto Theory) у формі моделей для вибору цінних паперів портфеля [17].

Комп'ютери допомогли розвинути аналітичні способи, за якими аналітики можуть одержувати інформацію і проводити дослідження.

З ростом можливостей комп'ютера збільшилось використання сучасної теорії портфеля (СТП). Використовуючи СТП для вибору інвестиційних засобів, інвестор або менеджер бажає отримати кількісні дані про конкретні цінні папери.

На основі можливостей певної регресивної моделі аналітик може передбачити або оцінити майбутні коефіцієнти для акцій, залишковий ризик, темп росту дивідендів і ставку дисконту для вибраних вкладником або менеджером акцій даної компанії. Такий аналіз дозволяє скласти різноманітний і вигідний портфель цінних паперів [8].

Сучасна теорія портфеля розглядає й урізноманітнення цінних паперів, але в основному подає оптимальні методи розміщення. Одним із найпростіших засобів сучасної теорії портфеля (СТП), є метод урізноманітнення, який дозволяє інвестору зменшити до мінімуму ризик. Також СТП дозволяє інвесторам здійснити набір цінних паперів у портфелі з вищим доходом.

Припущення сучасної портфельної теорії. СТП припускає, що ринок є ефективний. Це означає, що всі учасники ринку мають доступ до інформації, одержують однакову інформацію, мають вільний доступ і вихід з ринку. Фундаментальний же припускає, що ринок є неефективним і більший дохід можна отримати, купуючи недооцінені цінні папери [8].

СТП припускає, що інвестори:

- неохоче сприймають ризик, тобто не люблять його. Ризик визначається несталістю норми доходу або основного капіталу;

- надають перевагу вищій нормі доходу над нижчою;

- намагаються максимально збільшити доходи і до мінімуму зменшити ризик. Іншими словами, намагаються одержати найвищі доходи на одиницю ризику.

СТП припускає, що всі рішення будуть прийматися на основі очікуваної норми доходу та очікуваного ризику або очікуваного стандартного відхилення норми доходу.

СТП вимагає певного співвідношення цінних паперів у портфелі. Ця вимога була розроблена Гаррі Марковіцем. Він припустив, що, знаючи коефіцієнт кореляції, відношення однієї акції до іншої, можна визначити комбінацію фондів, яка забезпечить найнижчий ризик для даного рівня доходу [15].

СТП стверджує, щоб зменшити ризик, інвестор повинен додати інші цінні папери до свого портфеля. Іншими словами, ризик зменшується при збільшенні кількості цінних паперів у портфелі.

СТП припускає, що:

- - завданням інвестора є ефективний набір цінних паперів, який забезпечить найвищий дохід при найнижчому рівні ризику;

- - норма доходу і ризик за цінними паперами обчислюється за певний період часу.

- - ризикові цінні папери можуть додаватися, вилучатися з портфеля на будь-яку суму.

Основою СТП є гіпотеза ефективного ринку.

1.2.2 Розробка і реалізація інвестиційного проекту

1.2.2.1 Планування інвестиційного проекту

Світова практика ділить життєвий цикл інвестиційного проекту на наступні стадії:

- формулювання проекту.

- проектний аналіз.

- розробка проекту.

- оцінка результатів.

Саме на передінвестиційних стадіях життєвого циклу закладається його життєздатність і інвестиційна привабливість. Якість підготовки проектів з урахуванням критеріїв і вимог міжнародної експертизи служить, як наголошувалося раніше, своєрідною гарантією для іноземного інвестора, знижує його інвестиційний ризик. Нажаль, у зв'язку з великою трудомісткістю робіт по підготовці проектів і нестачею кваліфікації фахівців підприємств в цій області, цьому етапу робіт над проектом вітчизняні претенденти на інвестиції уділяють недостатньо часу. В результаті, більшість проектів, що відправляються на експертизу в міжнародні фінансові організації і фонди, не знаходять інвестора [10].

Підготовка інвестиційного проекту повинна враховувати наступні принципи:

1) аналіз «внутрішнього» і «зовнішнього» середовища проекту.

2) аналіз альтернативних технічних і організаційних рішень.

3) порівняння варіантів «з проектом» і «без проекту».

4) комплексний (технічний, фінансовий, інституційний, комерційний, екологічний) аналіз проекту на всіх етапах життєвого циклу.

5) розгляд цінності проекту з погляду його учасників: підприємства, інвесторів, держави.

6) використовування різних критеріїв і альтернативних оцінок в аналізі цінності проекту

7) урахування інфляції, факторa часу, ризику і невизначеності при економічному і фінансовому аналізі [12].

Найбільш трудомістким і важливим в даному процесі є комплексний аналіз. Розглянемо його складові.

Аналіз технічних аспектів: дослідження передбачуваного масштабу проекту, типів процесів, що використовуються, матеріалів, устаткування, місцерозташування об'єкту, графік робіт, наявність виробничих фондiв і робочої сили, необхідної інфраструктури, пропоновані методи реалізації, експлуатації і обслуговування проекту, реальну здійсненність графіка проекту і поетапного отримання вигод. Важлива частина технічного аналізу - перевірка орієнтовних оцінок інвестицій і експлуатаційних витрат за проектом.

Організаційні (інституційні) аспекти: компетентність адміністративного персоналу і відповідність організаційної структури поставленим задачам.

Екологічна оцінка: існуючі екологічні умови, потенційний вплив проекту на навколишнє середовище.

Комерційний аналіз: чи існує ринок продукції (послуг), що випускається за проектом, що розглядається. Результати даного аналізу є ключовими для економічного і фінансового.

Етапи реалізації інвестиційного проекту представлені у додатку А.

За представленими етапами можна виділити типові помилки, прорахунки в інвестиційних проектах [18].

Основна маса ідей, що лежать в основі інвестиційних проектів, є результатом НДДКР, винаходів; практично відсутні ідеї з боку споживачів, ринку, конкурентів. Тим часом в західних фірмах більше 50% ідей підказують споживачі, що різко зменшує ризик невдач.

При оцінюванні проектів основний наголос робиться на виробничо-технічні, частково на фінансові показники. Як правило, практично відсутній аналіз ринкової ситуації - розміру і прибутковості ринку, стану конкуренції, характеристики товарів конкурентів, оцінка частки ринку, яку можна захопити [8].

Відсутні або є недостатньо конкретно вказаний потенційні споживачі продукції, їх характеристики.

В проектах частіше за все йдеться про об'єм виробництва, немає прогнозу об'єму продажів. Майже не пропрацювали питання організації збуту.

При розробці виробів не надається належна увага торговій марці, фірмовому стилю, упаковці, ергономічним і екологічним параметрам, дизайну і т.д. [21].

1.2.2.2 Етапи практичної реалізації інвестиційних проектів

Кожний інвестиційний проект проходить певні етапами. У свою чергу, кожний етап може поділятися на підетапи.

Розрізняють 3 етапи реалізації інвестиційних проектів:

- передінвестиційний;

- інвестиційний;

- експлуатаційний.

Кожний етап має свої цілі і завдання. Зміст передінвестиційних досліджень складається з таких дій:

а) аналіз інвестиційних можливостей здійснення проекту. (повинен бути основою процесу розробки проекту; чи доцільною є реалізація проекту; який варіант є кращим для досягнення цілей проекту; обґрунтування проекту в цілому та за всіма основними параметрами);

б) розробка (звуження кола пропозицій шляхом проведення більш детального їх вивчення; відкидаються невдалі варіанти і робиться детальне вивчення елементів відібраного проекту);

в) експертиза (кінцева оцінка всіх аспектів проекту перед запитом про його фінансування).

Інвестиційний етап складається з таких підетапів:

а) переговори і укладання контрактів;

б) проектування;

в) будівництво;

г) маркетинг.

Експлуатаційний етап складається з наступних підетапів:

а) запуск;

б) заміна обладнання;

в) розширення, інновації.

Експлуатаційні випробування включають:

а) проведення порівняння експлуатаційних характеристик проекту із запланованими показниками;

б) виявлення розбіжностей;

в) визначення причин виявлених розбіжностей;

г) розробка заходів щодо усунення розбіжностей.

Метою проведення експлуатаційних випробувань є отримання поточних даних про рівень результатів у ході виконання робіт за проектом.

Остаточна оцінка проекту включає:

- перевірку фінансової звітності;

- паспортизацію;

- виявлення невиконаних зобов'язань;

- завершення невиявлених зобов'язань;

- гарантійне обслуговування та кінцеві розрахунки [14].

1.2.2.3 Інвестиційні ризики

Інвестиційний проект нерозривно пов'язан з таким поняттям як інвестиційний ризик, оскільки повнота і достовірність представленої в ньому інформації про підприємство в значній мірі знижує видимий інвестору ризик. В загальному вигляді під інвестиційним ризиком розуміється вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу і т.п.) в ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності [8].

Види інвестиційних ризиків різноманітнi. Автор книги «Інвестиційний менеджмент», Бланк, класифікує по наступних основних ознаках:

1. За сферами вияву:

- економічний. До нього відноситься ризик, пов'язаний зі зміною економічних чинників. Оскільки інвестиційна діяльність здійснюється в економічній сфері, то вона найбільшою мірою схильна до економічного ризикa.

- політичний. До нього відносяться різні види виникаючих адміністративних обмежень інвестиційної діяльності, пов'язаних зі змінами здійснюваного державою політичного курсу.

- соціальний. До нього відноситься ризик страйків, здійснення під впливом працівників підприємств, що інвестуються, незапланованих соціальних програм і інші аналогічні види ризиків.

- екологічний. До нього відноситься ризик різних екологічних катастроф і бід (повеней, пожеж і т.п.), що негативно позначаються на діяльності об'єктів, що інвестуються.

- інших видів. До них можна віднести рекет, розкрадання майна, обман з боку інвестиційних або господарських партнерів т т.п.

2. За формами інвестування:

- реального інвестування. Цей ризик пов'язаний з невдалим вибором місцерозташування об'єкту, що будується; перебоями в поставці будівельних матеріалів і устаткування; істотним зростанням цін на інвестиційні товари; вибором некваліфікованого або несумлінного підрядчика і іншими чинниками, що затримують введення в експлуатацію об'єкту інвестування або знижують дохід (прибуток) в процесі його експлуатації.

- фінансового інвестування. Цей ризик пов'язаний з непродуманим підбором фінансових інструментів для інвестування; фінансовою скрутою або банкрутством окремих емітентів; непередбаченими змінами умов інвестування, прямим обманом інвесторів і т.п.

3. За джерелами виникнення виділяють два основних видів ризику:

- систематичний (або ринковий). Цей вид ризику виникає для всіх учасників інвестиційної діяльності і форм інвестування. Він визначається зміною стадій економічного циклу розвитку країни або кон'юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку; значними змінами податкового законодавства у сфері інвестування і іншими аналогічними чинниками, на які інвестор вплинути при виборі об'єктів інвестування не може.

- несистематичний (або специфічний). Цей вид ризику властивий конкретному об'єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора. Він може бути пов'язаний з некваліфікованим керівництвом компанією (фірмою)

- об'єктом інвестування, посиленням конкуренції в окремому сегменті інвестиційного ринку; нераціональною структурою засобів, що інвестуються, і іншими аналогічними чинниками, негативні наслідки яких значною мірою можна запобігти за рахунок ефективного управління інвестиційним процесом [2].

В окремих джерелах також виділяють такі ризики, як:

- ризик, пов'язаний з галуззю виробництва, - вкладення у виробництво товарів народного споживання в середньому менш ризиковані, ніж у виробництво, скажімо, устаткування;

- управлінський ризик, тобто пов'язаний з якістю управлінської команди на підприємстві;

- часовий ризик (чим більше термін вкладення грошей в підприємство, тим більше ризику);

- комерційний ризик (пов'язан з показниками розвитку даного підприємства і терміном його існування) [5].

Оскільки інвестиційний ризик характеризує вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат, його рівень при оцінці визначається як відхилення очікуваних доходів від інвестування від середньої або розрахункової величини. Тому оцінка інвестиційних ризиків завжди пов'язана з оцінкою очікуваних доходів і їх втрат. Проте, оцінка ризику - процес суб'єктивний. Скільки б нe існувало математичних моделей розрахунку кривої ризику і точної його величини, у кожному конкретному випадку інвестор сам повинен визначити ризик вкладень в дане підприємство.

Інвестиції - це не стільки вкладення в проект, скільки в людей, здатних реалізувати цей проект. Інвестиціям передують тривалі дослідження, і вони супроводяться постійним моніторингом стану підприємства, на первинних етапах якого визначається вірогідність всіх можливих ризиків [2].

1.3 Засоби формування ефективного портфеля інвестиційних проектів

В даний час і у вітчизняній і зарубіжній практиці існує безліч методів по формуванню портфеля проектів: від фінансових до математичних моделей, кожний з яких має слабі і сильні сторони і призначений для вирішення свого кола задач [18].

Метод 1. Очікувана комерційна цінність (ЕСV - Expected Commercial Value).

Цей метод прагне максимізувати «цінність» або комерційну вартість портфеля, підлеглого деяким обмеженням бюджету. Це одна з самих продуманих фінансових моделей, з використанням самих останніх розробок в області управління проектами. При використовуванні даного методу визначається комерційна вартість кожного проекту організації. Цей розрахунок (рис. 1.3) заснований на аналізі дерева рішень разом з обліком вартості розробки, витрат на комерціалізацію, майбутніх грошових потоків від проектів а також вірогідності комерційного і технічного успіхів проекту. Ураховується також стратегічна важливість проекту [20].

Проекти ранжируються згідно деякому показнику, що ураховує обмежені ресурси. Цей показник визначається як відношення ЕСV до ресурсів, що вимагаються, на здійснення проекту. Далі проекти ранжируються по цьому показнику. Найпривабливішими проектами будуть ті, які мають найбільші показники ЕСV для даного бюджету.

Рис. 1.3. Дерево рішень

ЕСV = ((NPV-РКУ-СВ - З)-РТУ - Д) (1.1)

де ЕСV - очікувана комерційна цінність проекту;

СВ - стратегічна важливість проекту (в балах від 1 до 3);

РТУ - вірогідність технічного успіху;

РКУ - вірогідність комерційного успіху;

Д - витрати на розробку проекту;

С - витрати на комерціалізацію;

NPV - чистий дисконтований дохід проектів.

Серед достоїнств даного методу можна відзначити:

- в моделі, разом з фінансовими показниками, ураховується стратегічна важливість проектів;

- проводиться оцінка дисконтованих грошових потоків;

- ураховується чинник обмеженості інвестиційних ресурсів.

Головний недолік моделі полягає у залежності від фінансових і інших кількісних даних, які на ранніх стадіях здійснення проектів часто недостовірні.

Метод 2. Індекс продуктивності.

Даний метод подібний методу, описаному вище, і розділяє багато кого з його достоїнств і недоліків. В даній моделі також формується ранжируваний список проектів на підставі показника ІП (індекс продуктивності). Даний показник розраховується як:

ІП = (ECV?PТУ - ЗН-Д)/ ЗН-Д (1.2)

Де ЕСV - зважений на вірогідність дохід грошових коштів від проекту, дисконтований на справжній момент часу;

PТУ - вірогідність технічного успіху проекту;

ЗН-Д - витрати на науково-дослідні роботи, що є в проекті.

В результаті проекти ранжируються згідно цьому коефіцієнту для формування ефективного портфеля.

Метод 3. Динамічний ранжируваний список.

Цей метод також називається «портфельна модель». Даний метод долає недолік формування портфеля лише по одному критерію. Цей метод має ту перевагу, що можна ранжирувати проекти по декількох критеріях одночасно. Ці критерії можуть включати: NPV, IRR, стратегічна важливість проекту, вірогідність успіху проектів і ін.

Згідно даному методу проекти ранжируються незалежно по даному критерію і проставляються порядкові номери в колонках. Далі визначається середнє зі всіх ранжирувань і складається остаточний ранжируваний список по середньому. Серед достоїнств даного методу можна відзначити його простоту, а також можливість проводити порівняльну характеристику проектів по декількох критеріях. Головним його недоліком є те, що даний метод не ураховує обмеженість ресурсів підприємства

Метод 4. Бальні моделі.

При використовуванні даного методу заздалегідь розробляється список критеріїв, по яких оцінюються проекти в балах від 1 до 5 або від 1 до 10. Далі ці бали умножаються на ваговитість критеріїв і підсумовуються, щоб видати сумарний оцінний бал за кожним проектом.

При практичному використовуванні даного методу у нього існує велика кількість перешкод. Наприклад, підібрані не ті критерії, або неправильно визначена ваговитість цих критеріїв. Тому даний метод часто виходить з вживання.

Існує велика кількість бальних моделей розроблених різними підприємствами для досягнення своєї певної мети. Заслуговує уваги модель розроблена фірмою Ноеchst-Us. Дана модель є продуманою логічно завершеною і вона вже пройшла значну перевірку часом

При оцінці проектів розглядаються п'ять основних чинників:

- прибуток (нагорода) компанії;

- відповідність проекту бізнес-стратегії підприємства;

- стратегічний лівередж (здатність проекту використовувати ресурси і навики компанії);

- вірогідність комерційного успіху;

- вірогідність технічного успіху.

В межах кожного з цих 5 чинників існує 19 нижчеперебраних специфічних характеристик проектів, по яких проекти оцінюються по шкалі від 1 до 10.

Нагорода

1. Абсолютний показник прибутку

2. Період окупности

3. Час до початку комерціалізації

Відповідність бізнес-стратегії

4. Відповідність проекту(товарної продукції, що випускається, стратегії підприємства)

5. Вплив проекту (на продукцію, що випускається, стратегію)

Стратегічний лівередж

6. Патентний захист

7. Основи для ростання

8. Тривалість життєвого циклу

9. Зв'язки з іншими діями підприємства

Верогідність комерційного успіху

10. Існуючі ринкові потреби

11. Рівень зрілості ринка

12. Інтенсивність конкуренції

13. Існування комерційних навичок подібних розробок

14. Комерційна передбаченість

15. Соціальні, політичні та інші впливи

Верогідність технічного успеху

16. Технічний пролом

17. Комплексність програми

18. Існуючі базові технологічні навички

19. Доступність людей та устаткування

Метод 5. Метод вибору по Парето.

Якщо з пакету проектів необхідно вибрати декількох кращих, загальна сума фінансування по яких відповідає інвестиційним можливостям інвестора, застосовується правило вибору по Парето. Згідно правилу Парето, кращим є той варіант, для якого немає іншого по всіх показниках не гірше його, а хоча б по одному показнику краще. При використовуванні даного методу, для зручності, складаються таблиці переваг, в яких порівнюються всі проекти попарно. Треба помітити, що алгоритм побудови таблиць переваг не представляє ніякої складності для реалізації на комп'ютері і це істотно спрощує застосування правила на практиці.

Серед достоїнств даного методу можна відзначити простоту, а також можливість формування портфеля проектів відразу по декількох критеріях. До недоліків даного методу можна відзначити той факт, що даний метод є методом, що відкидає якнайгірші проекти і нерідко дає більше виграшних варіантів, ніж це необхідно.

Метод 6. Метод Борда.

Даний метод є більш строгим правилом відбору в порівнянні з правилом Парето. Даний метод полягає в тому, що проекти ранжируються по значеннях кожного критерійного показника в порядку убування з привласненням відповідного значення рангу. Проект, що має якнайкраще значення по якому-небудь показнику, має по даному показнику ранг «5», а ранг «1» відповідає якнайгіршому значенню. Потім підраховується сумарний ранг для кожного об'єкту інвестицій. Якнайкращим вважається об'єкт з максимальним значенням сумарного рангу.

При необхідності проведення декількох турів вибору, переможці турів віддаляються, після чого процедура проводиться повторно. Для правила Борда це означає необхідність проведення нового ранжирування, оскільки розподіл рангів після видалення з розгляду деяких варіантів може змінитися.

Метод 7. Метод вибору по питомих терезах критерійних показників.

При використовуванні даного методу самі критерійні показники ранжирувані по значущості для інвестора. Кожному критерійному показнику привласнюється питоме значення ваги (в частках одиниці) при сумі ваги всіх показників, рівній 1. Значення рангів показників для кожного проекту зважуються по питомій вазі самих показників і підсумовуються. Результуючі ранги порівнюються між собою і кращим вважається об'єкт з найбільшим значенням такого зваженого рангу.

Метод 8. Метод «чек-листів».

При використовуванні даного методу заздалегідь складається список опитні листи для експертів по управлінню проектами. Ці експерти відповідають за кожним проектом на питання або «так» або «ні». В результаті кожний проект одержує певну кількість позитивних відповідей, на основі яких проводиться оцінка по ухваленню або відмові від проекту, а також визначається пріоритет виконання проекту.

Метод 9. Методи лінійного програмування.

Найскладніша група методів, за допомогою яких розв'язується задача максимізації прибутковості портфеля при заданих обмеженнях.

Постановка задачі формування інвестиційного портфеля методами лінійного програмування має наступний вигляд:

Припустимо існування L об'єктів передбачуваних інвестицій об'ємів Иi (i=1, L) з відповідними показниками ефективності - ЧДДi, ИДi, ВНДi, СОi а також іншими показниками об'єктів, що є для підприємства критерійними. Передбачається, що загальний об'єм передбачуваних інвестицій підприємства менше ніж сукупний об'єм інвестицій в передбачувані об'єкти, що означає необхідність вибору комплекту об'єктів зі всієї безлічі об'єктів, що розглядаються.

Припустимо, що також є набір обмежень, що включають:

- * загальний об'єм інвестицій підприємства Іп, виділених на формування інвестиційного портфеля.

- ціну капіталу підприємства ВК

- задовольняючий підприємство мінімальний рівень чистого дисконтованого доходу підприємства від всього об'єму інвестицій ЧДДп, що виділяються

- норму, що вимагається, прибутковості (НП) або ціну капіталу, що виділяється на фінансування інвестицій ВС

- встановлений підприємством граничний рівень прибутковості об'єкту інвестицій ІД

- встановлений підприємством граничний рівень строку окупності інвестицій СОп

- інші критерійні показники, істотні для підприємства.

На першому етапі слід ранжирувати об'єкти інвестицій методами, наведеним вище. Припустимо, що об'єкти ранжирувані в порядку убування інвестиційної привабливості (наприклад, в порядку убування чистого дисконтованого доходу ЧДД або індексів прибутковості ід).

Вимагається сформувати інвестиційний портфель підприємства, який забезпечує максимізацію мінімального індексу прибутковості об'єктів інвестиційного портфеля

В реальній практиці формування інвестиційного портфеля можуть бути додаткові умови, а також відсутній вищезгадані, наприклад по строках окупності.

Алгоритм рішення представленої задачі полягає в тому, що при формуванні інвестиційного портфеля в нього включаються послідовно об'єкти в порядку убування рангу об'єкту до тих пір, поки вони можуть інвестуватися в повному об'ємі при виконанні встановлених обмежень. Якщо при розгляді чергового об'єкту інвестицій він не може бути профінансований в повному об'ємі, то розглядається варіант його дроблення, з тим, щоб підприємство реалізовувало частину об'єкту. Якщо це неможливо, то в портфель може включатися наступний об'єкт за розглянутим, і так до тих пір, поки об'єм інвестицій не буде вичерпаний.

Можливий варіант розгляду різних комбінацій об'єктів інвестицій при невеликому їх загальному числі. В цьому випадку розглядаються всі можливі поєднання об'єктів і вибирається інвестиційний портфель відповідний задовольняючим підприємство показникам.

Існують і інші методи формування портфеля, що включають якісний аналіз, елементи суб'єктивної переваги, способи вибору, що не формалізується, проте вони на практиці майже не використовуються.

1.4 Державне регулювання інвестиційної діяльності

Законом України ”Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект .

До майнових та інтелектуальних цінностей належать:

- грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші матеріальні цінності;

- майнові права, що випливають з авторського права, навички та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань у вигляді технічної документації;

- права користування землею, водою, ресурсами, обладнанням, спорудами, а також інші майнові права і цінності .

Ці цінності і майнові права складають об'єкти інвестиційної діяльності.

За формами власності інвестиції поділяються на:

- державні;

- приватні;

- іноземні.

Залежно від строків освоєння інвестиції можуть бути:

- довгостроковими (більше 3 років);

- середньостроковими (до 3 років);

- короткостроковими (до 1 року).

Ознакою поділу інвестицій за формами вважається виділення фінансових і реальних інвестицій.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції - це вкладення у виробничі фонди (основні та оборотні) Останнім часом в економічній літературі визначалась нова - інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення).

Інтелектуальні інвестиції - це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Існують прямі і портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції звичайно здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою отримання доходу та участі в управлінні виробництвом.

Портфельні інвестиції звичайно здійснює пасивний інвестор, отримуючи невелику частку (пай) у компанії, сподіваючись отримати хоч і невеликий, але стабільний прибуток.

До суб'єктів інвестиційної діяльності Законом “Про інвестиційну діяльність” віднесені інвестори та учасники (українські та іноземні фізичні і юридичні особи).

Таким чином, інвестиційна діяльність - це послідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій з метою отримання доходу або прибутку .

Кожна держава як суб'єкт інвестиційної діяльності визначає в своєму законодавстві правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності.

Втручання держави в інвестиційні процеси пов'язане з тим, що інвестиції носять, в основному, ризикований характер. Віддача від вкладення капіталу в інновації має мало спільного з гарантованими виплатами позичкового відсотку на капітал чи дивіденду на акції.

Державна інноваційна політика має різні форми - адміністративно-відомча форма, у вигляді прямого дотаційного фінансування, яке здійснюється відповідно до спеціальних законів (наприклад, Закон України “Про інвестиційну діяльність”).

Програмно-цільова форма державного регулювання передбачає контрактне фінансування цільових програм, прямі заходи держави щодо створення консорціумів, інженерних центрів, наукових і технологічних парків та інших формувань, в умовах яких реалізуються складні інноваційні ідеї. Наочний приклад ефективності таких структур - державна підтримка цих ідей .

Непрямі доходи держави сприяють стимулюванню інноваційних процесів. До них належать: