Управління фінансовими ресурсами в умовах інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРИТИЧНІ ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ В УМОВАХ ІНФЛЯЦІЇ

1.1 Сутність ,склад,структура фінансових ресурсів підприємства

1.2 Управління фінансовими ресурсами

1.3 Напрями підвищення ефективності використання фінансових ресурсів

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДП ВП «КРАСНОЛИМАНСЬКА»

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

2.4 Аналіз собівартості продукції

РОЗДІЛ 3 ПОЛІТИКА ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

3.1 Загальні напрямки щодо покращення управління фінансовими ресурсами

3.2 Впровадження заходів раціонального використання матеріальних ресурсів

3.3 Розрахунок економії фінансових коштів у зв'язку з впровадження оптимальних розмірів партій постачання матеріальних ресурсів

3.4 Розрахунок економії фінансових коштів у зв'язку з вибором інших постачальників матеріальних ресурсів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Найефективнішим індикатором «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків - за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

В даний час, з переходом економіки до ринкових відносин, підвищується самостійність підприємств, їх економічна і юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Все це значно збільшує роль раціонального управління фінансовими ресурсами підприємства.

Загальновідомо, що в сучасних умовах у фінансовому житті підприємств проходять найбільш хворобливі процеси. Зіткнення старих підходів до організації фінансової роботи з новими вимогами життя, з новими функціями фінансів підприємства - одна з головних причин "пробуксовки" реформ у реальному секторі економіки.

Рано чи пізно керівники підприємства стикаються з проблемами управління фінансовими ресурсами: з'ясовується, що показники і процедури, що використовувалися раніше для планування діяльності підприємства, наприклад обсяг виробленої продукції, не дозволяють йому успішно конкурувати за високої собівартості продукції і поява конкурентів не тільки починає перешкоджати отриманню звичних прибутків, але зводить іноді прибуток до нуля.

Розуміння того, що на підприємстві необхідно змінювати систему управління, снижати витрати, більш ефективно керувати фінансовими ресурсами приходить швидко. Питання в тому, як це зробити? Як підрахувати справжню собівартість виду продукції, як спланувати закупівлі при наявних запасах, в удосконалення яких процесів в першу чергу необхідно інвестувати кошти і т. д.

Головна мета даної роботи - проаналізувати організацію і ефективність управління фінансовими ресурсами в умовах інфляції досліджуваного підприємства, виявити основні проблеми в управлінні фінансами і дати рекомендації .

Стратегічними завданнями розробки рекомендацій були: максимізація прибутку підприємства, оптимізація структури підприємства і підвищення його фінансової систематичності, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства, створення ефективного механізму управління фінансовими ресурсами.

Об'єктом дослідження виступає ДП ВК "Красноліманська". Це підприємство вугільної галузі, яке добуває вугілля та реалізує його як самостійно, так і через ДП „Вугілля України”.

При проведенні аналізу управління фінансовими ресурсами в умовах інфляції підприємства ДП ВК "Красноліманська" були застосовані такі прийоми і методи як горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівняльний аналіз.

Формаційною базою фінансового аналізу в умовах інфляції була бухгалтерська звітність підприємства ,а саме: бухгалтерський баланс, додаток до бухгалтерського балансу, звіт про рух грошових коштів, звіт про прибутки і збитки та ін.

При освітленні теоретичних питань управління фінансовими ресурсами в умовах інфляції були використані різні навчальні посібники, статті періодичних видань, законодавчі акти.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні питання управління фінансових ресурсів в умовах інфляції

1.1 Сутність, склад, структура фінансових ресурсів підприємства

Управління фінансовими ресурсами підприємства - це сукупність цілеспрямованих методів, операцій, важелів, прийомів впливу на різнопланові види фінансів для досягнення певного результату .

Фінансові ресурси фірми - це частина грошових коштів у формі доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і здійснювання витрат із забезпеченням розширеного відтворення.

Фінансові ресурси і капітал представляють собою головні об'єкти дослідження фінансів фірми. В умовах регульованого ринку частіше застосовується поняття "капітал", який є для фінансиста реальним об'єктом і на який він може впливати постійно з метою отримання нових доходів фірми. У цій якості капітал для фінансиста-практика - об'єктивний фактор виробництва. Таким чином, капітал - це частина фінансових ресурсів, задіяних фірмою в оборот і приносять прибутки від цього обороту. У такому сенсі капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів.

У такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що на будь-який момент часу фінансові ресурси більше або дорівнювати капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси пущені в оборот. Проте це не означає, що чим більше розмір капіталу наближається до розміру фінансових ресурсів, тим ефективніше фірма працює.

У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у працюючої фірми не буває. Фінансова звітність будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом не можна виявити. Справа в тому, що в стандартній звітності представлені не фінансові ресурси як такі, а їх перетворені форми - зобов'язання і капітал.

У практичній діяльності люди стикаються, як правило, не з сутнісними категоріями, а з їх перетвореними формами, тому в стандартної фінансової звітності з практичної доцільності відбиваються саме вони.

З визначення фінансових ресурсів випливає, що за походженням вони розділяться на внутрішні (власні) і зовнішні (залучені).У свою чергу внутрішні у реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку і амортизації, а в перетвореній формі - у вигляді зобов'язань перед службовцями фірми, чистий прибуток являє собою частину доходів фірми, яка утворюється після вирахування із загальної суми доходів обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків та інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні фірми і розподіляється за рішеннями її керівних органів.

Зовнішні або залучені фінансові ресурси поділяються також на дві групи: власні і позикові. Такий поділ обумовлено формою капіталу, в якій він вкладається зовнішніми учасниками у розвиток даної фірми: як підприємницький або як позичковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позичкового капіталу - позикових коштів.

Підприємницький капітал представляє собою капітал, вкладений (інвестований) в різні фірми з метою отримання прибутку і прав на управління фірмою.

Позиковий капітал - це грошовий капітал, наданий у борг на умовах зворотності і платності. На відміну від підприємницького капіталу позичковий не вкладається у фірму, передається їй у тимчасове користування з метою отримання відсотка. Цим видом бізнесу займаються спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (банки, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди і т.д.).

У реальному житті підприємницький та позичковий капітали тісно пов'язані. Сучасне ринкове господарство вельми диверсифіковані, тобто розосереджено як за видами діяльності, так і в просторі. Диверсифікація сьогодні є одним з найважливіших чинників забезпечення стабільності та стійкості ринкового господарства та його фінансової системи. Але поглиблення диверсифікації неминуче веде до ускладнення фінансових потоків і капіталу, розширенню застосування у фінансовій практиці спеціальних інструментів, що істотно ускладнює фінансову роботу фірми.

Всі фінансові ресурси фірми як внутрішні, так і зовнішні в залежності від часу, протягом якого вони знаходяться в розпорядженні фірми, діляться на краткострокові (до одного року) і довгострокові (понад один рік).Цей поділ є досить умовним, а масштаб тимчасових інтервалів залежить від фінансового законодавства конкретної країни, правил ведення фінансової звітності, національних традицій.

У реальному житті в грошовій формі капітал фірми скільки-небудь тривалий час залишатися не може, оскільки він повинен заробляти нові доходи. Перебуваючи у грошовій формі у вигляді залишків грошових коштів в касі фірми або на її розрахунковому рахунку в банку вони не приносять доходів фірмі або майже не приносять. Перетворення капіталу з грошової форми в продуктивну називається фінансуванням.

Прийнято розрізняти дві форми фінансування: зовнішнє і внутрішнє. Таке розділення обумовлено жорсткої зв'язком між формами фінансових ресурсів і капіталу фірми з процесом фінансування. Характеристика видів фінансування представлена у таблиці 1.1.

Власні залучені фінансові ресурси - це базова частина всіх фінансових ресурсів фірми, яка базується на момент створення фірми і знаходиться в її розпорядженні на всьому протязі її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом або статутним капіталом фірми. Залежно від організаційно-правової форми фірми її статутний капітал формується за рахунок випуску й наступного продажу акцій (звичайних, привілейованих або їх комбінації), вкладень у статутний капітал паїв, часток і т.д. За час життя фірми її статутний капітал може дробитися, зменшуватися і збільшуватися, у тому числі за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів фірми.

Таблиця 1.1

Структура джерел фінансування підприємства

Види фінансування	Зовнішнє фінансування	Внутрішнє фінансування
Фінансування на основі власного капіталовкладення	1.Фінансування на основі вкладів і пайової участі ( наприклад, притягнення нових пайовиків, випуск акцій	2. Фінансування за рахунок прибутку після податкообкладання(самофінансування у вузькому сенсі)
Фінансування на основі позикового капіталу	3. Кредитне фінансування(наприклад, на основі позик, банківських кредитів, кредитів постачальників)	4.Позиковий капітал, що формується на основі доходів від продажів-від чисельності в резервні фонди(на пенсії, на відшкодування збитків природі веденням гірських розробок на сплату податків)
Змішане фінансування на основі власного і позикового капіталу	5. Випуск облігацій, які можна обміняти на акції позики на основі надання права участі у прибутку, опціонні позики, випуск привілейованих акцій	6. Особливі позиції, втримують частину резервів (тобто не обкладають податком поки відрахування)

Структура власного капіталу підприємства представлена на рисунку 1.1.

Джерелами власних фінансових ресурсів є:

- статутний капітал (кошти від продажу акцій і пайові внески учасників);

- резерви, накопичені підприємством;

- інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески та ін.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1. Структура власного капіталу підприємства

При створенні підприємства джерелом придбання основних засобів, нематеріальних активів, оборотних коштів є статутний капітал. За рахунок нього створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутний капітал є сумою коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Зміст категорії «статутний капітал» залежить від організаційно - правової форми підприємства:

- для державного підприємства - вартісна оцінка майна, закріпленого державою за підприємством на праві повного господарського відання;

- для товариства з обмеженою відповідальністю - сума часток власником коштів;

- для акціонерного товариства - сукупна номінальна вартість акцій всіх типів;

- для виробничого кооперативу - вартісна оцінка майна, наданих учасниками для ведення діяльності;

- для орендного підприємства - сума вкладів працівників підприємства;

- для підприємства іншої форми, виділеного на самостійний баланс,

- вартісна оцінка майна, закріпленого його власником за підприємством на праві повного господарського відання.

При створенні підприємства вкладами в його статутний капітал можуть бувальщина грошові кошти, матеріальні та нематеріальні активи. У момент передачі активів у вигляді внеску в статутний капітал право власності на них переходить до господарюючого суб'єкту, тобто інвестори втрачають речові права на ці об'єкти. Таким чином, у разі ліквідації підприємства або виходу учасника зі складу товариства або товариства він має право лише на компенсацію своєї частки в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, переданих їм свого часу у вигляді внеску в статутний капітал. Статутний капітал, отже, відображає суму зобов'язання підприємства перед інвесторами.

Статутний капітал формується при первісному інвестуванні коштів. Його величина оголошується при реєстрації підприємства, а будь-які коригування розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових вкладів, прийом нового учасника, приєднання частини прибутку та ін.) Допускаються лише у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавства й установчих документів.

Формування статутного капіталу може супроводжуватися утворенням додаткового джерела коштів - емісійного доходу. Це джерело виникає у випадку, коли в ході первинної емісії акції продаються за ціною вище номіналу. При отриманні цих сум вони зараховуються до додатковий капітал.

У процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг створюється нова вартість, яка визначається сумою виручки від реалізації.

Виручка від реалізації є основним джерелом відшкодування витрачених на виробництво продукції (робіт, послуг) коштів, формування фондів грошових коштів, її своєчасне надходження забезпечує безперервність кругообігу коштів, безперебійність процесу діяльності підприємства. Несвоєчасне надходження виручки тягне перебої в діяльності, зниження прибутку, порушення договірних зобов'язань, штрафні санкції.

Використання виручки відображає початковий етап розподільних процесів. З отриманої виручки підприємство відшкодовує матеріальні витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, інші предмети праці, а також надані підприємству послуги. Подальший розподіл виручки пов'язано з формуванням амортизаційних відрахувань як джерела відтворення основних фондів і нематеріальних активів. Частина, що залишилася виручки - це валовий дохід або новостворена вартість, яка спрямовується на оплату праці та формування прибутку підприємства, а також на відрахування в позабюджетні фонди, податки (крім податку на прибуток), інші обов'язкові платежі.

Надходження виручки від реалізації свідчить про завершення кругообігу коштів. До надходження виторгу витрати виробництва та обігу фінансуються за рахунок джерел формування оборотних коштів. Результат кругообігу вкладених у діяльність засобів - відшкодування витрат і створення власних джерел фінансування: амортизаційних відрахувань і прибутку.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом круговороту коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань за цільовим призначенням дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Амортизація за своєю економічною сутністю - це процес поступового перенесення вартості основних засобів і нематеріальних активів (а також малоцінних і швидкозношуваних предметів) у міру їх зносу на вироблену продукцію, перетворення в процесі реалізації в грошову форму і накопичення ресурсів для подальшого відтворення активів, які амортизуються Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу.

Прибуток як економічна категорія - це чистий дохід, створює додаткову працею.

Прибуток є економічним показником, що характеризує фінансові результат підприємницької діяльності. Крім того, через прибуток реалізується принцип матеріальної зацікавленості в процесі її розподілу та використання, а також принцип матеріальної відповідальності. Нарешті, прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Прибуток є джерелом фінансування різних по економічному змісту потреб. При її розподілі перетинаються інтереси як суспільства в цілому в особі держави, так і підприємницькі інтереси підприємств та їх контрагентів, інтереси окремих працівників. У відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається повному розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відношень, які з'являються між підприємством і державою з приводу розподілу чистого доходу.

Розподіл частини прибутку, що залишилася після цього, - прерогатива підприємства.

Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовується на накопичення, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробниче і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, у результаті чого виникають фінансові відношення між підприємствами та особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

Розподіл прибутку може проводитися шляхом утворення спеціальних фондів - фонду накопичення, фонду споживання, резервних фондів (див. рисунок 1) - або шляхом безпосереднього витрачання чистого прибутку на окремі цілі. У першому випадку на підприємстві додатково складаються кошториси витрачання фондів споживання і накопичення як додаток до фінансового плану. У другому випадку розподіл прибуток відображається у фінансовому плані.

Фонд накопичення використовується на науково - дослідні, проектні, конструкторські та технологічні роботи, розробку та освоєння нових видів продукції, технологічних процесів, на витрати, пов'язані з технологічним переозброєнням і реконструкцією, на погашення довгострокових позик і сплату відсотків по них, сплату відсотків по короткострокових позиках понад суми, що відносяться на собівартість продукції, приріст обігових коштів, витрати на проведення природоохоронних заходів, внески в якості вкладів засновників у створення статутних капіталів інших підприємств, внески спілкам, асоціаціям, концернам, якщо підприємство входить до їх складу, а ін.

Фонд споживання використовується на соціальний розвиток і соціальні потреби. За рахунок нього фінансуються витрати по експлуатації об'єктів соціально-побутового призначення, що знаходяться на балансі підприємства, будівництво об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих та культурно-масових заходів, здійснюється виплата деяких спеціальних премій, надання матеріальної допомоги, доплата до пенсій, компенсація подорожчання вартості харчування в їдальнях і буфетах і т.п.

Прибуток - основне джерело формування резервного фонду. Цей капітал перед-призначений для відшкодування непередбачених втрат і можливих збитків від господарської діяльності, тобто є страховим за своєю природою. Порядок формування резервного капіталу визначається нормативними документами, які регулюють діяльність підприємства даного типу, а також його статутними документами.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням грошових фондів.

Додатковий капітал як джерело коштів підприємства утворюється, як правило, в результаті переоцінки основних засобів та інших матеріальних цінностей. Нормативними документами забороняється використання його на цілі споживання.

Специфічним джерелом коштів є фонди соціального призначення та цільового фінансування: безоплатно отримані цінності, а також безповоротні і незворотні державні асигнування на фінансування невиробничої діяльності, пов'язаної з утриманням об'єктів соціально-культурного та комунально-побутового призначення, на фінансування витрат, що знаходяться на повному бюджетному фінансуванні та ін.

Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їх організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи із цього, принципи організації фінансів можна сформулювати наступним чином: самостійність у галузі фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у підсумках фінансово - господарської діяльності, контроль за фінансово - господарської діяльності підприємства.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і розширенню виробничо-технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні та капітальні витрати за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво і не забезпечують достатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причин. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницької і фінансується за рахунок коштів, отриманих від реалізації продукції.

При тимчасовій недостатності в засобах потреба в них може забезпечуватися за рахунок позикових фінансових ресурсів.

Залучені позикові фінансові ресурси фірми найбільш часто зустрічаються у формі:

- банківських кредитів і позик;

- коштів від випуску та продажу облігацій фірми;

- позик від інших небанківських суб'єктів ринку.

В умовах вітчизняної практики залучення фінансових ресурсів на повернення основі від банківських та небанківських організацій має принципове значення. У загальноприйнятому розумінні кредити і позики в Україні можуть видавати виключно кредитні інститути - банки. Отримані фірмою позики на поворотній основі від небанківських організацій згідно з чинним законодавством є доходом фірми і пролонгується відповідної ставкою податку.

У централізовано планованої економіки підприємства за певних умов могли залучати додаткові кошти у вигляді довгострокових позик банку. Вітчизняні підприємства мають достатній досвід у використанні банківських позик як інструменту короткострокового фінансування діяльності. Що стосується досвіду взаємин з банками як джерелами капіталу, то тут все набагато гірше. Причин тому багато - немає досвіду і традицій, як з боку підприємств, так і з боку банків, висока інфляція і непередбачуваність поведінки облікової ставки Центрального банку ускладнюють отримання довгострокових позик і т.п.

У ринковій економіці найбільш поширеною формою залучення позикових коштів на довгостроковій основі є облігаційна позика, що випускається акціонерним суспільством на термін не менше одного року, а також - емісія пайових цінних паперів. У практиці фінансового менеджменту в умовах ринку відомі й інші прийоми фінансування діяльності підприємства, що застосовуються самостійно або в комбінації з емісією основних цінних паперів. До них відносяться:

- заставні операції, лізинг, франчайзинг банківських кредитів і позик;

- коштів від випуску та продажу облігацій фірми;

- позики від інших небанківських суб'єктів ринку.

1.2 Управління фінансовими ресурсами

Успішна діяльність підприємства не можлива без розумного управління фінансовими ресурсами. Неважко сформулювати цілі для досягнення яких необхідно раціональне управління фінансовими ресурсами:

- виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;

- уникнути банкрутства і великих фінансових невдач;

- лідерство в боротьбі з конкурентами;

- максимізація ринкової вартості фірми;

- прийнятні темпи зростання економічного потенціалу фірми;

- зростання обсягів виробництва та реалізації;

- максимізація прибутку;

- мінімізація витрат;

- забезпечення рентабельної діяльності і т.д.

Пріоритетність тієї чи іншої мети може вибиратися підприємством у залежності від галузі, положення на даному сегменті ринку і від багато чого іншого, але вдале просування до вибраної мети багато в чому залежить від досконалості управління фінансових ресурсів підприємства.

Організаційна структура системи управління фінансами господарюючого суб'єктів незалежно від об'єкта, а також її кадровий склад можуть бути побудовані різними способами в залежності від розмірів підприємства і виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерно відокремлення спеціальної служби, керованої віце-президентом з фінансів (фінансовим директором) і, як правило, включає бухгалтерію і фінансовий відділ. На невеликих підприємствах роль фінансового менеджера звичайно виконує головний бухгалтер.

Управління фінансовими ресурсами фірми, через багатоваріантність його проявлення, на практиці неможливо здійснювати без професійної організації цієї роботи.

Довгий час у вітчизняній практиці фінансові служби фірм не мали самовизначення, їхня робота зводилася до обслуговування розрахунків з використанням строго визначених форм, складання елементарних фінансових планів і звітів, які не мають реальних наслідків. Реальні наслідки мала тільки робота бухгалтерії, тобто було доцільним поєднувати фінансову роботу з бухгалтерської в рамках однієї служби - бухгалтерії.

Така практика організації фінансів існувала і існує до цих пір на більшості підприємств. Але керівнику підприємства слід взяти до уваги, що одночасно бути гарним бухгалтером і гарним фінансистом людина не може.

Головне в роботі бухгалтера - здатність уважно розібратися в первинних документах і відповідно до інструкцій і циркулярами точно відобразити їх у бухгалтерських регістрах.

Зовсім інше потрібно від фінансового менеджера. Робота цієї професії пов'язана з прийняттям рішень в умовах невизначеності, що випливає з багатоваріантності виконання однієї і тієї ж фінансової трансакції. Робота фінансиста вимагає гнучкості розуму, це повинна бути натура творча, здатна ризикувати й оцінювати ступінь ризику, сприймати нове у швидко мінливій зовнішньому середовищі .

Порівнюючи особливості двох професій, не слід забувати про дуже тісному взаємозв'язку між ними, яку коротко можна висловити так: якщо бухгалтер фіксує грошове значення здійснених трансакцій, відображаючи їх у підсумковому документі - баланс то фінансист формує ці значення з безлічі невідомих. По суті, всі функції з пошуку значень цих невідомих і є фінансова робота.

Сьогодні підприємство при організації адекватної часу фінансової роботи стикається з великими труднощами. Досвід успішно працюючих фірм показав, що коротший шлях вирішення цієї проблеми знаходиться в руках керівника підприємства. Сьогодні визнання отримали два підходи до реорганізації фінансової служби фірми:

- якщо керівник - професійний фінансист, він сам координує реорганізацію фінансової служби. Це оптимальний варіант, але у вітчизняній практиці це скоріше виключення, ніж правило;

- керівник, який розуміє завдання і функції сучасної фінансової служби фірми, але не будучи професійним фінансистом, який не знає тонкощів цієї професії, залучає сторонню організацію для постановки і впровадження на практиці потрібної моделі організації фінансової роботи.

Незалежно від обраного підходу до реорганізації фінансової служби, фірма прагне до створення якоїсь стандартної моделі організації фінансової роботи, адекватної до ринкових умов.

Головне, що слід відзначити в роботі фінансового менеджера, це те, що вона або становить частину роботи вищої ланки управління фірми, або пов'язана з наданням йому аналітичної інформації, необхідної і корисної для прийняття управлінських рішень фінансового характеру.

Тим самим підкреслюється виняткова важливість цієї функції. Поза залежності від організаційної структури фірми фінансовий менеджер відповідає за аналіз фінансових проблем, прийняття в деяких випадках рішень або вироблення рекомендацій керівництву.

В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер стає однією з ключових фігур на підприємстві. Він відповідальний за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності використання того чи іншого способу їх рішення і іноді за прийняття остаточного рішення щодо вибору найбільш прийнятного варіанту дій. Однак якщо поставлена проблема має істотне значення для підприємства, він може бути лише радником вищого управлінського персоналу.

Фінансовий менеджер здійснює оперативну фінансову діяльність. У спрощеному випадку діяльність фінансового менеджера може бути структурована таким чином:

- загальний фінансовий аналіз і планування;

- забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами коштів);

- розподіл фінансових ресурсів (інвестиційна політика та управління активами).

Виділені напрямки діяльності одночасно визначають і основні завдання, що стоять перед менеджером. Склад цих задач може бути деталізований у такий спосіб.

У рамках першого напрямку здійснюється загальна оцінка:

- активів підприємства і джерел їх фінансування;

- величини і складу ресурсів, необхідних для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства і розширення його діяльності;

- джерел додаткового фінансування;

- системи контролю за станом і ефективністю використання фінансових ресурсів.

Другий напрямок передбачає детальну оцінку:

- обсягу необхідних фінансових ресурсів;

- форми їх подання (довгостроковий чи короткостроковий кредит, готівка);

- ступеня доступності та часу подання (доступність фінансових ресурсів може визначатися умовами договору; фінанси повинні бути доступні в потрібному обсязі й у потрібний час);

- вартості володіння даним видом ресурсів (процентні ставки, інші формальні і неформальні умови надання даного джерела засобів);

- ризику, асоційованого з даним джерелом засобів (так, капітал власником як джерело коштів набагато менш ризикований, ніж термінова позичка банку).

Третій напрямок передбачає аналіз і оцінку довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:

- оптимальність трансформації фінансових ресурсів;

- ефективність фінансових вкладень.

Прийняття фінансових рішень з використанням приведених оцінок виконується в результаті аналізу альтернативних рішень, що враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансової стійкості і рентабельності.

Управління фінансовими ресурсами є однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємством. У її рамках вирішуються такі питання:

- які повинні бути величина і оптимальний склад активів підприємства, щоб досягти поставлені перед підприємством цілі та завдання?

- де знайти джерела фінансування і який повинен бути їх оптимальний з-ставши?

- як організувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, що забезпечує платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?

Існують різні підходи до трактування поняття "фінансовий інструмент". У найбільш загальному вигляді під фінансовим інструментом розуміється будь-який контракт, за якими-рому відбувається одночасне збільшення фінансових активів одного підприємства і фінансових зобов'язань іншого підприємства.

Фінансові активи включають:

- грошові кошти;

- контрактне право одержати від іншого підприємства грошові кошти або будь-бій інший вид фінансових активів;

- контрактне право обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

- акції іншого підприємства.

До фінансових зобов'язаннях відносяться контрактні зобов'язання:

- виплатити грошові кошти або надати якийсь інший вид фінансових активів іншому підприємству;

- обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенціально-невигідних умовах (зокрема, така ситуація може виникнути під час вимушеної продажу дебіторської заборгованості).

Фінансові інструменти поділяються на первинні (грошові кошти, цінні папери, кредиторська та дебіторська заборгованість по поточних операціях) і вторинні, або похідні (фінансові опціони, ф'ючерсні, форвардні контракти,).

Існує і більш спрощене розуміння сутності поняття "фінансовий інструмент". Відповідно до нього виділяють три основні категорії фінансових інструментів: грошові кошти (кошти в касі і на розрахунковому рахунку, валюта), кредитні інструменти (облігації, форвардні контракти, ф'ючерсні, опціони,) і способи участі в статутному капіталі (акції та паї).

Методи фінансового управління різноманітні. Основними з них є: прогнозування, планування, оподаткування, страхування, самофінансування, кредитування, система розрахунків, система фінансової допомоги, система фінансових санкцій, система амортизаційних відрахувань, система стимулювання, принципи ціноутворення, трастові операції, заставні операції, трансферні операції, факторинг, оренда, лізинг. Складовим елементом наведених методів є спеціальні ставки, дивіденди, котирування валютних курсів, акциз, дисконт та ін основу інформаційного забезпечення системи фінансового управління складає будь-яка інформація фінансового характеру:

- бухгалтерська звітність;

- повідомлення фінансових органів;

- інформація установ банківської системи;

- інформація товарних, фондових, валютних бірж;

- інша інформація.

Технічне забезпечення системи фінансового управління є самостійним і вельми важливим її елементом. Багато сучасні системи, засновані на безпаперовий технології (міжбанківські розрахунки, взаємозаліки, розрахунки за допомогою кредитних карток і ін), неможливі без застосування комп'ютерних мереж, прикладних програм.

Функціонування будь-якої системи фінансового управління здійснюється в рамках чинного правового і нормативного забезпечення. Сюди відносяться: закони, укази Президента, постанови уряду, накази і розпорядження міністерств і відомств, ліцензії, статутні документи, норми, інструкції, методичні вказівки та ін..

1.3 Напрями підвищення ефективності використання фінансових ресурсів

Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується обертаністю активів і показниками рентабельності. Отже, ефективність управління можна підвищувати зменшуючи термін оборотності і підвищуючи рентабельність за рахунок зниження витрат і збільшення виручки.

Прискорення оборотності оборотних коштів не вимагає капітальних витрат і веде до зростання обсягів виробництва та реалізації продукції. Однак інфляція досить швидко знецінює оборотні кошти, підприємствами на придбання сировини і палив-но-енергетичних ресурсів спрямовується дедалі більша їх частина, неплатежі покупців від-залучати значну частину коштів з обороту.

В якості оборотного капіталу на підприємстві використовуються поточні активи. Фонди, використовувані як оборотного капіталу, проходять певний цикл. Лик-видні активи використовуються для покупки вихідних матеріалів, які перетворюють у готову продукцію;продукція продається в кредит, створюючи рахунку дебіторів; рахунки дебітора оплачуються і інкасуються, перетворюючись у ліквідні активи.

Будь-які фонди, не використовувані для потреб оборотного капіталу, можуть бути напрям-лени на оплату пасивів. Крім того, вони можуть використовуватися для придбання основного капіталу або виплачені у вигляді доходів власникам.

Один зі способів економії оборотного капіталу, а отже - підвищення його оборотності полягає у вдосконаленні управління запасами. Оскільки перед прийняттям вкладає кошти в освіту запасів, то витрати зберігання пов'язані не тільки зі складськими витратами, але і з ризиком псування і старіння товарів, а також з тимчасовою вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, яка могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентною ступенем ризику.

Економічний та організаційно-виробничий результати від зберігання певним виду поточних активів у тому чи іншому обсязі носять специфічний для даного виду активів характер. Великий запас готової продукції (пов'язаний з передбачуваним обсягом продажів) скорочує можливість утворення дефіциту продукції при несподівано високий попит.

Подібним чином досить великий запас сировини і матеріалів рятує підприємство у разі несподіваної нестачі відповідних запасів від припинення процесу виробництва або придбання більш дорогих матеріалів-замінників. Велике кількість замовлень на придбання сировини та матеріалів хоча і призводить до утворення великих запасів, тим не менше має сенс, якщо підприємство може домогтися від постачальників зниження цін. З тих же причин підприємство воліє мати достатній запас готової продукції, що дозволяє більш економічно управляти виробництвом. У результаті цього вже саме підприємство, як правило, надає знижку своїм клієнтам.

Підвищення оборотності оборотних коштів зводиться до виявлення результатів і витрат, пов'язаних зі зберіганням запасів, та підведенню розумного балансу запасів і витрат. Для прискорення оборотності оборотних коштів на підприємстві доцільно:

- планування закупівель необхідних матеріалів;

- введення жорстких виробничих систем;

- використання сучасних складів;

- вдосконалення прогнозування попиту;

- швидка доставка сировини і матеріалів.

Другий шлях прискорення оборотності оборотного капіталу полягає в зменшуванні рахунків дебіторів.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами: вид продукції, місткість ринку, ступінь насиченості ринку даною продукцією, прийнята на підприємстві система розрахунків і ін.. Управління дебіторською заборгованістю передбачає насамперед контроль за оборотністю коштів в розрахунках. Прискорення оборотності в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають відбір потенційних покупців і визначення умов оплати товарів, що передбачаються в контрактах.

Відбір здійснюється за допомогою формальних критеріїв: дотримання платіжної дисципліни в минулому, прогнозні фінансові можливості покупця з оплати запрошуваного ним обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансової стійкості, економічні і фінансові умови підприємства продавця (затовареність, ступінь потреби в готівки і т.п.).

Оплата товарів постійним клієнтам зазвичай виробляється в кредит, причому умови кредиту залежать від безлічі факторів. В економічно розвинених країнах широко розрахування є схема "2 / 10 повна 30", що означає, що:

- покупець отримує двопроцентну знижку у випадку оплати отриманого товару протягом десяти днів з початку періоду кредитування;

- покупець оплачує повну вартість товару, якщо оплата здійснюється в період з 11 по 30 день кредитного періоду;

- у випадку несплати протягом місяця покупець буде змушений додатково сплатити штраф, величина якого може варіювати залежно від моменту оплати.

Найбільш вживаними способами впливу на дебіторів з метою погашення заборгованості є напрям листів, телефонні дзвінки, персональні візити, продаж заборгованості спеціальним організаціям (факторинг).

Третій шлях скорочення витрат оборотного капіталу полягає в кращому використуванні готівкових грошей. З позиції теорії інвестування грошові кошти представляють собою один з окремих випадків інвестування в товарно-матеріальні цінності. Тому до них застосовні загальні вимоги. По-перше, необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідні певні грошові кошти для покриття непередбачених витрат. По-третє, доцільно мати визначену величину вільних грошових коштів для забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності.

Таким чином, до грошових коштів можуть бути застосовані моделі, розроблено-ні в теорії управління запасами і дозволяють оптимізувати величину грошових коштів.

Мова йде про те, щоб оцінити:

- загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів;

- яку частку слід тримати на розрахунковому рахунку, а яку у вигляді швидко реалізуючих цінних паперів;

- коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів і швидко реалізуючих активів.

По банківських рахунках, на яких фірми тримають свої ліквідні активи, відсоток не сплачується. Проте інші ліквідні активи (короткострокові державні цінні папери, депозитні сертифікати, різновид одноразової позики, звана перекупочною угодою) приносять дохід у вигляді відсотків.

У західній практиці найбільшого поширення набули модель Баумола і модель Міллера-Ора. Безпосереднє застосування цих моделей у вітчизняну практику поки утруднено через сильні інфляції, аномальних облікових ставок, нерозвиненість ринку цінних паперів і т.п., Тому нижче наведено лише короткий теоретичний опис даних моделей .

Модель Баумола. Передбачається, що підприємство починає працювати, маючи максі-мінімальний і доцільний для нього рівень грошових коштів, і потім постійно витрачає їх протягом деякого періоду часу. Всі вступники кошти від реалізації товарів і послуг підприємство вкладає в короткострокові цінні папери. Як тільки запас грошових коштів виснажується, тобто стає рівним нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас грошових коштів до первісної величини. Таким чином, динаміка залишку коштів на розрахунковому рахунку являє собою "пилоподібний" графік .

Модель Баумола проста і достатньою мірою прийнятна для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. Насправді таке трапляється рідко; залишок коштів на розрахунковому рахунку змінюється випадковим чином, причому можливі значні коливання. Модель, розроблена Міллером і Оромо, представляє собою компроміс між простотою і реальністю. Вона допомагає відповісти на питання: як підприємству слід керувати своїм грошовим запасом, якщо неможливо передбачити щоденний відтік і приплив грошових коштів?

Залишок коштів на розрахунковому рахунку хаотично змінюється до тих пір, поки не досягне верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство починає купувати достатньо точну кількість цінних паперів з метою повернути запас грошових коштів до деякого нормального рівня (точка повернення).Якщо запас грошових коштів сягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери і таким чином наповнюється запас грошових коштів до нормальної межі.

При вирішенні питання про розмах вакцинації (різниця між верхньою і нижньою межами) рекомендується дотримуватися наступної політики: якщо щоденна мінливість грошових потоків велика або постійні витрати, пов'язані з купівлею і продажем цінних паперів, високі, то підприємству слід збільшити розмах варіації і навпаки. Так само рекомендується зменшити розмах варіації, якщо є можливість отримання доходу завдяки високої процентної ставки з цінних паперів.

Ще одним важливим інструментом підвищення ефективності використання фінансових ресурсів є управління основними виробничими фондами підприємства і нематеріальними активами. Основним питанням в управлінні ними є вибір методу нарахування амортизації.

Існують три методи нарахування амортизації: рівномірний списання, на обсяг виконаних робіт і прискорена амортизація.

Рівномірний списання базується на нормативному терміні служби основних засобів, норми амортизаційних відрахувань встановлюються виходячи з фізичного і морального термінів служби засобів праці і висловлюють нормативний термін відшкодування їх вартості. Економічно обґрунтоване визначення величини амортизаційних відрахувань вимагає правильної вартісної оцінки основних засобів періодично виникає потреба в переоцінці основних засобів з метою визначення їх відновлювальної вартості і приведення у відповідність в реальними економічними умовами. Чим вище рівень інфляції, тим частіше потрібно така переоцінка.

Другий метод нарахування амортизації - на обсяг виконаних робіт. Він заснований на допущенні, що знос тим більше, чим більший об'єм виконаних робіт, тобто амортизація є виключно результатом експлуатації об'єкта. Період часу при цьому не має значення. Третій метод - прискорена амортизація - передбачає, що основна сума амортизації нараховується в перші роки експлуатації. Це не тільки дозволяє прискорити оновлення основних фондів, але і є методом зниження інфляційних втрат. Метод прискореної амортизації забезпечує швидке відшкодування значної частини витрат, виграш за рахунок фактора часу. Однак політика прискореної амортизації веде до підвищення собівартості, а отже, і ціни реалізації. Амортизаційні відрахування, отримані при застосуванні цього методу, мають строго цільове призначення. У разі їх використання не за призначенням додаткові суми амортизаційних відрахувань, відповідні розрахунку по прискореному методу, включаються до оподатковуваний прибуток.

Успіх керування фінансовими ресурсами прямо залежить від структури капіталу підприємства. Структура капіталу може сприяти або перешкоджати зусиллям компанії щодо збільшення її активів. Вона також прямо впливає на норму прибутку, по-кільки компоненти прибутку з фіксованим відсотком, що сплачуються за борговими зобов'язаннями, не залежать від прогнозованого рівня активності компанії. Якщо фірма має високу частку боргових виплат, можливі труднощі з пошуком додаткових капіталів.

Вважається аксіомою, що структура капіталу повинна відповідати увазі діяльності і вимогам компанії Співвідношення позикових коштів та ризикового капіталу повинне бути таким, щоб забезпечити акціонерам задовільну віддачу від інвестицій. Гнучкість у зміні структури капіталу може бути необхідним елементом успіху. Зазвичай легше домовитися про короткострокові позики, ніж про середньо-і довгострокових. Короткостроковий капітал може забезпечити очікувані й неочікувані коливання потоку готівки, тоді як середній довгостроковий капітал потрібен в основному для тривалих проектів (наприклад, програми закордонної експансії).

У західних країнах великий вплив на ефективність управління фінансовими ресурсами роблять очікування власників акцій підприємства .Цей фактор вимагає від компанії встановлення мінімальної довгостроковій норми прибутку, яка забезпечувала б власникам акцій дохід, і бере до уваги ряд моментів: потенційні дивіденді і можливості для підвищення вартості капіталу;елемент ризику в бізнесі (галузях з малою ступенем ризику дохід членів акціонерного товариства в цілому також низький і навпаки); величину доходу, який власники акцій могли б одержати в іншому місці від інвестицій з порівнянним ризиком.

Так як переважна більшість власників акцій не мають ясного представлення про поточні або потенційні проблеми, з якими стикається компанія, в яку вони вклали кошти, їх надії стосовно доходу майже завжди нереалістичні і завищені. Ступінь, до якої можуть враховуватися їхні очікування, залежить від того, наскільки сильно їх вплив на компанію. Якщо власники будуть незадоволені, вони можуть просто продати акції.

Чим більше конкурентна галузь, тим більше тиск на власників її акцій на оновлення та модернізацію обладнання та споруд, дослідження, навчання, комп'ютеризацію. По жодному з цих напрямків, ймовірно, не буде швидкої віддачі від інвестицій через рік або навіть трохи більше. Більше того, невизначеність попиту, що виявляється у змінах моди, поведінки споживачів, технологій, в нерегулярності підприємницького циклу, конкуренції, буде відображатися в помилках, які зазвичай супроводжують процес визначення прибутку. При здійсненні управління фінансовими ресурсами необхідно вирішити, яким чином визначати як вартість капіталу, що приймається за базу для розрахунків, так і його приріст (вибуття).

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДП ВК «КРАСНОЛИМАНСЬКА»

2.1 Загальна характеристика підприємства

Державне підприємство „Вугільна компанія Краснолиманська” було створено в 1996 році. ( далі ДП ВК " Краснолиманська "). ДП ВК "Краснолиманська" знаходиться в місті Родинське Донецької області.

ДП ВК " Краснолиманська " - підприємство України, яке працює без державних дотацій завдяки ефективної фінансової, господарської та виробничої діяльності, продуманій і зваженій системі підходу до вирішення буквально всіх питань, які стосуються життєзабезпечення такого складного виробництва, як шахта.

У період загального економічного спаду підприємство не тільки не знизило, а навпаки, значно збільшило обсяги видобутку: торік - до 3 млн. 337 тис. тонн.

Основними видами продукції є видобуток рядового вугілля марки «Ж»,яке є дуже дефіцитною маркою вугілля , з наступною його реалізацією споживачам .

За своїми якісними параметрами вугілля, що видобувається шахтою, вище, ніж у підприємств-конкурентів, що робить продукцію шахти конкурентноспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках. До 1995 шахта реалізовувала вугілля через Красноармійське відділення Укрвуглезбуту, яке було основним покупцем продукції. На сучасному етапі підприємство самостійно визначає коло споживачів вугільної продукції. На сьогодні споживачами вугілля в рядовому виді є коксохімзаводи України.

Реалізація товарної продукції шахти в 2001-2009 роках була повністю забезпечена договорами постачання вугілля. Це свідчить про те, що продукція шахти користується попитом.

ЦЗФ "Краснолиманська" збагачує вугілля шахти "Краснолиманська". Контролює процес збагачення відділ технічного контролю, який контролює якість продукції ДП ВК " Краснолиманська " у відповідності зі стандартами

Умови праці на "Краснолиманській" сьогодні такі, що вугілля доводиться видобувати на великих глибинах - до одного кілометра - з високим тиском, значним водо- і газопритоками. В обводненні гірничих виробіток приймають участь водоносні горизонти кам'яновугільного віку, репрезентовані піщаниками. Середній водоприток на М4 - 65 м3/рік, L3 - 113 м3/рік, К5 - 78 м3/рік.