Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів.

У прийнятій у 1996 р. Конституції України термін закріплені доходи не згадується, але фактично закріплені доходи щорічно відображаються у Законі України "Про Державний бюджет України".

За місцевими бюджетами в основному закріплюються:

· місцеві податки і збори;

· прибутковий податок із громадян;

· податок на прибуток підприємств;

· плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

· плата за землю;

· податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

· податок на промисел;

· надходження коштів від приватизації підприємств комунальної власності;

· інші доходи, що зараховуються до місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством;

· надходження збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині, яка належить місцевим бюджетам;

· надходження відрахувань і збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг, доріг загального користування в частині, яка належить місцевим бюджетам.

Даний перелік може щорічно змінюватися.

Основну частку доходів місцевих бюджетів поки що становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85 відсотків.

Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

Уточнення переліку регульованих доходів місцевих бюджетів здійснюється в процесі ухвалення щорічних законів про Державний бюджет України.

До основних регульованих доходів належать[5]:

- податок на додану вартість;

- податок на прибуток підприємств (за винятком тих, що перебувають у комунальній власності);

- акцизний збір;

- прибутковий податок із громадян;

- плата за землю.

Регульовані доходи зараховуються до місцевих бюджетів за індивідуальними ставками та єдиними нормативами відрахувань.

Важливу роль у становленні бюджетів самостійних місцевих бюджетів відіграє порядок здійснення видатків і склад цих видатків.

Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів витрачаються лише з тією метою і в тих межах, які затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами.

Видатки всіх бюджетів поділяють на:

- поточні видатки - це видатки з бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення тощо. У складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених щойно об'єктів;

- видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Це також фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення, структурної перебудови народного господарства і субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів здійснюються такі видатки:

· на фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення й соціального захисту населення, які підпорядковані виконавчим органам влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

· на утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади та самоврядування;

· на фінансування підприємств і господарських організацій, які входять до складу місцевого господарства, а також природоохоронних заходів;

· на інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Якщо при виконанні місцевого бюджету рівень його дефіциту перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень від доходних джерел, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради за пропозиціями відповідно Кабінету Міністрів України, уряду Кримської автономії та виконавчих органів місцевих рад приймають рішення про запровадження пропорційного скорочення затверджених бюджетних видатків. Пропорційне скорочення видатків здійснюється щомісячно до кінця бюджетного року за всіма статтями бюджету, крім захищених, перелік яких відповідно визначається радою.

Крім того, видатки місцевих бюджетів поділяються на[18]:

· видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад (їхній розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад);

· видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів із забезпечення спільних інтересів територіальних громад (визначаються відповідними обласними і районними бюджетами);

· видатки, пов'язані з використанням власних повноважень місцевого самоврядування;

· видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Вільні бюджетні кошти утворюються в місцевих бюджетах на початку бюджетного року і не враховуються при затвердженні бюджету поточного року. Вони включають:

- вільний залишок коштів;

- суми, додатково одержані в процесі виконання бюджету;

- суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення доходів чи економії видатків або з інших джерел.

Вільні бюджетні кошти не може бути вилучено органами державної виконавчої влади вищого рівня. Рішення про використання їх приймають місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Ці рішення затверджуються відповідними радами.

Вільні бюджетні кошти можуть бути використані на:

· господарські заходи;

· купівлю акцій або інших цінних паперів;

· надання відсоткових чи безвідсоткових бюджетних позичок;

· інші заходи.

Висновки

самоврядування громада видатки фінансовий

Місцеві фінанси - це система економічних відносин, за допомогою яких розподіляється та перерозподіляється національний доход для економічного та соціального розвитку території.

Через місцеві фінанси держава проводить активну соціальну політику, здійснюється вирівнювання економічного та соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

Таким чином, місцеві та державні фінанси знаходяться у тісному взаємозв'язку і необхідні задля рішення соціальних проблем громадян країни.

Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб та сприяння соціально-економічному розвитку регіону.

Природно, що інший прояв суті місцевих фінансів - соціальний. Виявляються найрізноманітніші відносини між учасниками виробничої і невиробничої сфери, з одного боку, та підприємствами і державою, з другого, наприклад:

- фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення;

- використання місцевих фінансових ресурсів на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, відновлення пам'яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади; на упорядкування міст, сіл, селищ, утримання і капітальний ремонт житлового фонду та об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування; на утримання органів самоврядування; на захист прав споживачів тощо.

Навіть такий неповний перелік шляхів перерозподілу централізованих фондів коштів (у вигляді бюджету і позабюджетних фондів) указує на вирішальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституційних прав громадян.

З огляду на демократичні процеси, які відбуваються в Україні, дедалі більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють децентралізовані фінанси.

Децентралізовані фінанси - це грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств різних форм власності, громадських організацій.

Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути використана на створення заохочувальних фондів, призначених для стимулювання найкращих результатів роботи трудових колективів: на задоволення соціально-культурних потреб: будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, дотацій робітничим їдальням тощо. Частина прибутку може бути використана на доброчинність, підтримку творчих колективів.

Задоволенню соціальних інтересів і потреб сприяють також фінансові ресурси громадських організацій і установ: спортивних товариств, партій, профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, останнім часом в Україні починають діяти не лише всеукраїнські, а й регіональні доброчинні фонди. До речі, у США існує понад 50 тисяч різних доброчинних фондів. Фонди створюються строком на 50 років, і протягом цього часу їхні кошти мають бути використані на відповідні цілі.

Список літератури

1. Арсенюк О. Світовий банк і структурна перебудова фінансового сектору України // Вісник НБУ. - К., 2000. - Вересень. - С. 55-57.

2. Базилевич В Д., Баластрик Л.O. Державні фінанси: Навч. посіб. - К.: Атіка, 2002.

3. Василенко Л.I., Масленникова Т.О. Державні цільові фонди: Навч. посіб. - К.: КНТЕУ, 2002. - С. 170.

4. Василик ОД. Державні фінанси України: Підручник - К.: Вища шк., 1997. - 383 с.

5. Василик ОД. Теорія фінансів: Підручник. - 4-те вид., доп. - К.: НІОС, 2003. - С. 416.

6. Гапонюк М.А., Яцюта В.П., Славкова А.А. Місцеві фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002.

7. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. - К.: Знання, 1998. - 542 с.

8. Єпіфанов А.О., Сало І.В. та ін. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. - 2-ге вид. - К.: Наукова думка, 1999. - 301 с.

9. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави. - К., 2001. -309 с.

10. Загородній А.Г., Вознюк ГЛ., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. - 587 с.

11. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика) // Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: НІОС, 2000.

12. Ковальчук С.В., Форкун І.З. Фінанси: Навч. посіб. - Л.: Новий світ. - 2000, 2006. - 568 с.

13. Кравченко В. Місцеві фінанси України: Навч.посіб.-К.: Знання, 1999. - 487с.

14. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко, Т.С. Шемет та ін.: За ред. О.І. Рогача. - К.: Либідь, 2003. - 784 с.

15. Опарін В.М., Малько В.І. Бюджетна система: Навч. метод. посіб. - К.: КНЕУ, 2000. - 204 с.

16. Опарін В.М. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти). - К.: КНЕУ, 2005. - 240 с.

17. Петренко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси. - К.: Кондор, 2004.

18. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 312 с.

19. Стефанюк І.Б. Методологічні засади визначення ефективності витрачання бюджетних коштів // Фінансовий контроль. - 2002. - № 1. - С. 32-35.

20. Фінанси: Навч. посіб. / О.П. Близнюк, JI.I. Лачкова, В.І. Оспіщев та ін.; За ред. В.І. Оспіщева. - К.: Знання, 2006. - 415 с.

21. Шевчук В.О. Державні фінанси зарубіжних країн 11 Фінанси України. - 2002. - № 2. - С. 3-12.

Размещено на Allbest.ru