Проектне фінансування

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Проектне фінансування, його зміст і види

Під проектним фінансуванням розуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту з використанням різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування. Проектне фінансування дозволяє здійснити багатосторонні проекти, в яких дотримується баланс інтересів усіх учасників та використовуються при цьому різні фінансові інструменти, як, наприклад, інвестиції в акціонерний капітал, позичкове фінансування, довгостроковий лізинг, торговельні кредити постачальників, інноваційні фінансові механізми тощо. Принципи: Принцип підвищеної ризикованості проектного фінансування, Принцип покриття боргу, Ринковий принцип, обмеженої відповідальності клієнта, Принцип забезпечення джерелами фінансування, Принцип гарантування інвестицій, Принцип повернення та платності.

Види п.ф.:

1. за джерелами мобілізації фінансових ресурсів проектне фінансування можна розрізняти як таке, що реалізується за рахунок: власних коштів підприємства; запозичених коштів (як правило, інвестиційних кредитів та іпотечних позичок); залучених коштів (акціонерів, компаньйонів, пайових внесків тощо); коштів державного бюджету; інших внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

2. За методом бухгалтерського обліку розрізняють позабалансове та балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора відображається на балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника. Такі зобов'язання, як гарантія своєчасного завершення будівництва, мають, як правило, тимчасовий характер, виділяються окремим рядком на обумовлений період за балансом інвестора. Позабалансове проектне фінансування визначається правилами бухгалтерського обліку та звітності і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми у консолідований баланс інвестора.

3. За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють спільне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування. Спільне фінансування декількома кредитними установами має місце у процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування, як правило, виступають міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що звичайно кредитують найбільш прибуткову частину проекту.

Застосовуються дві форми спільного проектного фінансування: паралельне фінансування, за якого проект ділиться на складові, що кредитуються різними незалежними між собою кредиторами у межах установленої для них квоти; синдиковане фінансування, за якого всі кредитори надають позички в ході виконання проекту.

4. За ступенем ризику кредитора проектне фінансування поділяється на фінансування: без регресу на позичальника; з частковим регресом на позичальника; з повним регресом на позичальника.

Під терміном «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.

2. Види проектного фінансування, їх характеристика. Принципи проектного фінансування

Види п.ф.:

1. за джерелами мобілізації фінансових ресурсів проектне фінансування можна розрізняти як таке, що реалізується за рахунок: власних коштів підприємства; запозичених коштів (як правило, інвестиційних кредитів та іпотечних позичок); залучених коштів (акціонерів, компаньйонів, пайових внесків тощо); коштів державного бюджету; інших внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

2. За методом бухгалтерського обліку розрізняють позабалансове та балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора відображається на балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника. Такі зобов'язання, як гарантія своєчасного завершення будівництва, мають, як правило, тимчасовий характер, виділяються окремим рядком на обумовлений період за балансом інвестора. Позабалансове проектне фінансування визначається правилами бухгалтерського обліку та звітності і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми у консолідований баланс інвестора.

3. За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють спільне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування. Спільне фінансування декількома кредитними установами має місце у процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування, як правило, виступають міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що звичайно кредитують найбільш прибуткову частину проекту.

Застосовуються дві форми спільного проектного фінансування: паралельне фінансування, за якого проект ділиться на складові, що кредитуються різними незалежними між собою кредиторами у межах установленої для них квоти; синдиковане фінансування, за якого всі кредитори надають позички в ході виконання проекту.

4. За ступенем ризику кредитора проектне фінансування поділяється на фінансування: без регресу на позичальника; з частковим регресом на позичальника; з повним регресом на позичальника.

Під терміном «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.

Принципи: Принцип підвищеної ризикованості проектного фінансування, Принцип покриття боргу, Ринковий принцип, Принцип обмеженої відповідальності клієнта, Принцип забезпечення джерелами фінансування, Принцип гарантування інвестицій, Принцип повернення та платності

3. Особливості розвитку проектного фінансування в світовому масштабі

На початку 30-х рр. XX ст. перші механізми подібного роду були задіяні під час розроблення нафтових родовищ у США. У 70-ті рр. у зв'язку з геологорозвідкою та початком широкомасштабної розробки нафтогазових запасів у Північному морі схеми проектного фінансування почали застосовуватися в Європі. Так, кошти, необхідні для розробки родовищ нафти, надавалися банком у кредит під нафтові запаси. Високі темпи економічного зростання, характерні для розвитку світового господарства в першій половині 90-х рр., зумовили велику потребу у формах проектного фінансування. Понад усетака потреба була характерна для ринків країн, що розвиваються. До світової фінансової кризи 1997-1998 рр. лідерами на світовому ринку проектного фінансування були країни Південно-Східної Азії. У 1996 р. в Гонконгу було реалізовано 36 інвестиційних проектів обсягом 19,3 млрд дол. США, в Індонезії - 72 проекти обсягом 14,1 млрд дол., у Таїланді - 31 проект обсягом 9,4 млрд дол. Усього в 1996 р. в азіатських країнах було профінансовано 400 інвестиційних проектів обсягом більше 86,2 млрд. дол. Ці показники були більшими, ніж у країнах європейського та американського континентів. У кінці 1990-х рр. азіатські країни втратили першість на світовому ринку проектного фінансування, лідерами знову стали США та західноєвропейські держави. Проте останніми роками азіатські та східноєвропейські країни знову прагнуть забезпечити високі темпи економічного зростання за рахунок залучення іноземних інвестицій. Це стосується передусім таких азіатських країн, як Китай, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, а також східноєвропейських країн, де темпи інвестування за останні 2-3 роки стали помітними на загальносвітовому тлі. Класичним прикладом використання проектного фінансування (з обмеженим регресом на позичальника) для великого інвестиційного проекту є проект «Євротунель». Інвестиційна стадія проекту (будівництво тунелю завдовжки 50 км під проливом Ла-Манш між Великою Британією та континентальною Європою) завершилася в 1993 р. Вартість проекту - 60 млрд фр. фр. Це перший випадок реалізації великого інфраструктурного проекту, на основі приватного капіталу навіть без залучення державних гарантій. Для реалізації такого проекту була створена спеціальна проектна компанія, акціонерний капітал якої в розмірі 10 млрд. фр. фр. був мобілізований за рахунок емісії франко-британських цінних паперів. Проектній компанії був наданий міжнародний кредит у сумі 50 млрд. фр. фр.

4. Проблеми становлення проектного фінансування в Україні та передумови його розвитку

Розвитку проектного фінансування в Україні також перешкоджають інвестиційний клімат, який залишається несприятливим для залучення капіталу, інші чинники, що збільшують проектні ризики. За таких обставин розв'язання проблеми вимагає комплексного підходу, що враховує інтереси різних сторін. Важливими складовими цього підходу є посилення ролі держави через надання гарантій страхування проектних ризиків, включаючи надання гарантій банкам, які беруть участь у фінансуванні інвестиційних проектів і програм, охоплених системою державних пріоритетів, податкове стимулювання механізмів інвестування, розвиток міжбанківського співробітництва у сфері спільного фінансування інвестиційних проектів. Попри існування низки проблем, що потребують вирішення для розвитку проектного фінансування, реалізація законів України «Про концесії» та «Про угоди про розподіл продукції» створили засади для практичного застосування схем проектного фінансування. Так, відповідно до Закону України «Про концесії» у концесію можуть надаватися об'єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності у визначених Законом сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами та об'єднаннями). Використання концесій в Україні має бути успішним, сприятиме розвитку транспортної та соціальної інфраструктури. До форм проектного фінансування, які успішно використовують в українських умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми залучення іноземних інвестицій у разі зіставлення фінансування з обмеженим регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків через їх страхування або привілейований статус кредиторів.

5. Схеми проектного фінансування та можливості їх практичного застосування в Україні

Схеми залучення іноземних інвестицій у разі зіставлення фінансування з обмеженим регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків через їх страхування або привілейований статус кредиторів. З використанням таких схем відбувається розподіл проектних ризиків між учасниками: спеціальною компанією - підрядником, кредитором (банком) або групою і державою, що закріплюється у концесійному договорі або франчайзинг-угоді. При цьому забезпечується взаємна зацікавленість учасників проекту в його своєчасному й ефективному здійсненні. Істотного значення для розвитку проектного фінансування в Україні набуває вивчення можливостей адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, аналіз різних схем проектного фінансування, що використовуються у розвинутих країнах, та можливостей їх застосування в Україні. Однією з таких є схема фінансування під майбутні поставки продукції, що часто використовуються для реалізації нафтогазовидобувних та інших проектів. Таку схему можна застосувати для фінансування з обмеженим регресом на позичальника, підкріплюючи контрактами, в яких передбачено безумовні зобов'язання покупця з третіми кредитоспроможними сторонами. Схема припускає участь як мінімум трьох сторін: кредиторів (банківського консорціуму), проектної компанії, яка безпосередньо реалізує інвестиційний проект, та фірми-споживача, яка є покупцем продукції. Остання компанія може бути заснована кредиторами. Механізм дії такої схеми полягає у тому, що банківський консорціум надає кредит посередницькій компанії (фірмі-споживачу), а та у свою чергу передає кошти проектній компанії у формі авансу за майбутні поставки певної кількості продукції за фіксованою вартістю, достатньою для погашення боргу.

6. Система проектного фінансування та характеристика її етапів

Система проектного фінансування складається з чотирьох послідовних етапів: обґрунтування джерел та інструментів фінансування; визначення суб'єктів проектного фінансування; розроблення планів (схем) фінансування інвестиційних проектів; регулювання взаємодії учасників фінансування.

Поряд з ринковими саморегуляторами кон'юнктури та конкуренції для розвитку проектного фінансування необхідна організація регулювання проектного фінансування, що реалізується через дійові державні регулятори законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру. Однією з форм фінансування інвестиційних проектів є вкладення капіталу на умовах концесії - визначена як надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Схеми фінансування інвестиційних проектів можуть об'єднуватися у дві групи:

здійснення проекту як єдиного цілого, використовуючи наявні у підприємства фінансові ресурси, різні види позичок чи позичкових коштів; можуть бути використані основні фонди компанії, включаючи нові об'єкти, які будуть побудовані в результаті реалізації проекту;

розподіл процесу реалізації проекту на цільові підпроекти, позичкова підтримка яких ґрунтується на прямому чи непрямому кредитуванні, та поетапна реалізація таких підпроектів.

Складним та багатоетапним процесом виступає також підготовка ефективної схеми фінансування проекту, в якій необхідно порівняти ефективність використання тих форм та методів його реалізації, які є доступними на інвестиційному ринку.

7. Фінансові плани та схеми фінансування інвестиційних проектів

Важливою складовою системи проектного фінансування виступають фінансові плани та схеми фінансування інвестиційних проектів, які мають практичне значення.

Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. Фінансовий план являє собою узагальнюючий плановий документ, який відображає надходження та витрачання грошових коштів підприємства на поточний (до одного року) та довгостроковий (більше одного року) періоди.

Процес фінансового планування повинен включати такі етапи:

аналіз фінансових показників за попередній період на основі бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів тощо;

короткострокове фінансове планування;

довгострокове фінансове планування;

практичне запровадження планів та контроль за їх виконанням.

Важливим елементом є система бюджетування, яка складається із системи бюджетного планування структурних підрозділів, системи комплексного бюджетного планування діяльності підприємства в цілому.

Основними завданнями фінансового планування повинні бути:

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

визначення напрямів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Схеми фінансування інвестиційних проектів можуть об'єднуватися у дві групи:

здійснення проекту як єдиного цілого, використовуючи наявні у підприємства фінансові ресурси, різні види позичок чи позичкових коштів; можуть бути використані основні фонди компанії, включаючи нові об'єкти, які будуть побудовані в результаті реалізації проекту;

розподіл процесу реалізації проекту на цільові підпроекти, позичкова підтримка яких ґрунтується на прямому чи непрямому кредитуванні, та поетапна реалізація таких підпроектів.

Використання першої схеми пов'язано, як правило, з реалізацією невеликих проектів, а також проектів, які з тих чи інших причин неможливо поділити на підпроекти (або це є недоцільним).

Другий метод фінансування застосовується для складних проектів, реалізація яких розрахована на період, що перевищує типові терміни кредитування проектів учасниками інвестиційного ринку.

8. Призначення та склад проектної документації на будівництво

Призначення:

відповідність архітектурним і містобудівним вимогам та високу архітектурно-художню якість;

відповідність чинним нормативним документам, а у разі відхилення від їхніх вимог виконувати узгодження в установленому порядку;

захист навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів;

експлуатаційну надійність і безпеку;

високу ефективність інвестицій; патентоспроможність та патентну чистоту технічних рішень і застосованого обладнання;

конкурентоспроможність продукції.

Проектна документація складається з ескізного проекту, техніко-економічного обґрунтування, проекту, робочого проекту та робочої документації.

Ескізний проект містить принципові рішення містобудівних, архітектурних, художніх, функціональних, екологічних вимог, підтверджує принципову можливість створення об'єкта, визначає його вартість.

Техніко-економічне обґрунтування інвестицій вмотивовує необхідність і доцільність будівництва та реконструкції промислових об'єктів, їх технічну здійсненність та ефективність інвестицій.

Проект на будівництво об'єкта цивільного призначення розробляється на підставі вихідних даних та завдання на проектування, погодженого з ескізним проектом і техніко-економічним обґрунтуванням інвестицій.

Робочий проект є суміщеною стадією проектування, призначений для погодження, затвердження проектної документації, а також для будівництва об'єкта.

Робоча документація включає:

робочі креслення, які розробляються відповідно до вимог державних норм;

паспорт оздоблювальних робіт;

збірники специфікації обладнання, виробів і матеріалів;

опитувальні листи та габаритні креслення на відповідні види обладнання та виробів;

вихідні вимоги на розроблення конструкторської документації на обладнання індивідуального виготовлення, для якого вихідні вимоги в проекті не розроблялися.

9. Призначення та склад робочої документації проекту

Робоча документація включає:

робочі креслення, які розробляються відповідно до вимог державних норм;

паспорт оздоблювальних робіт;

збірники специфікації обладнання, виробів і матеріалів;

опитувальні листи та габаритні креслення на відповідні види обладнання та виробів;

вихідні вимоги на розроблення конструкторської документації на обладнання індивідуального виготовлення, для якого вихідні вимоги в проекті не розроблялися.

Обсяг та деталізація робочих креслень повинні відповідати вимогам стандартів «Системи проектної документації для будівництва» і бути доведені до мінімально необхідних розмірів.

Після затвердження проекту за рішенням замовника робочі креслення можуть розроблятись підрядником або іншим проектувальником (у разі наявності ліцензії) із залученням авторів, або за письмової згоди на виконання робочих креслень іншими виконавцями з дотриманням авторських рішень затвердженого проекту та додержанням авторських прав. Робоча документація розробляється після затвердження попередньої стадії проектування.

З окремих особливо складних об'єктів проектувальник під час виконання робочої документації може здійснювати додаткові пророблення, що не передбачені нормативними документами і уточнюють матеріали проекту. Необхідність зазначених пророблень визначається замовником, який їх оплачує. Проектуючи об'єкти особливо складними конструкціями і методами проведення робіт, у складі робочої документації треба розробляти робочі креслення на спеціальні допоміжні споруди, прибудови та установки на завдання замовника.

Вихідні дані на імпортне обладнання проектувальнику видаються замовником. Проектувальник може брати на себе розроблення документації на обладнання і конструкції індивідуального виготовлення, включаючи нетипові, нестандартизовані, які виконує завод-виготовлювач.

10. Призначення та склад (інвесторської) кошторисної документації проекту

Кошторисна документація відображає вартісну оцінку, що здійснюється на кожному етапі роботи над проектом. Загальна сума грошових коштів, необхідних для будівництва згідно з проектними матеріалами, становить кошторисну вартість будівництва. Підставою для визначення кошторисної вартості будівництва є:

проект та робоча документація, в тому числі креслення, відомості обсягів будівельних та монтажних робіт, специфікації та відомості на обладнання, рішення щодо організації та черговості будівництва, пояснювальні записки до проектних матеріалів;

чинні кошторисні нормативи, відпускні ціни на обладнання, меблі, інвентар.

Склад інвесторської кошторисної документації визначається залежно від стадійності проектно-кошторисної документації, що розробляється, та технічної складності об'єкта.

У складі проекту розробляються:

зведення витрат (у разі необхідності);

зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва;

об'єктні та локальні кошторисні розрахунки;

кошторисні розрахунки на окремі види витрат;

кошториси на проектні та вишукувальні роботи.

У складі робочого проекту розробляються:

^ зведення витрат (у разі необхідності);

^ зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва;

^ об'єктні та локальні кошторисні розрахунки;

^ об'єктні та локальні кошториси;

^ відомості ресурсів до локальних кошторисів;

^ кошторисні розрахунки на окремі види витрат;

^ кошториси на проектні та вишукувальні роботи.

У складі робочої документації розробляються:

об'єктні та локальні кошториси;

відомості ресурсів до локальних кошторисів.

До інвесторської кошторисної документації у складі проекту (робочого проекту), що затверджується, додається пояснювальна записка, в якій повинні бути наведені:

посилання на територіальний район, де розташоване будівництво;

відомості про те, з якого року введено норми, та про ціни, в яких складено інвесторську кошторисну документацію;

обґрунтування для складання розрахунків інших витрат;

розміри кошторисного прибутку;

посилання на документи, відповідно до яких розробляється інвесторська кошторисна документація;

розрахунок розподілу коштів за напрямами капітальних вкладень (для житлово-цивільного будівництва).

11. Характеристика економічних та фінансових критеріїв оцінки проекту

Оцінка проекту за економічними критеріями, що включає оцінку фінансового стану засновників проекту (партнерів у спільному підприємстві), оцінку сфери діяльності, в якій реалізується інвестиційний проект, ринкову життєздатність, обґрунтованість попереднього плану проекту, та здійснюється підготовка остаточного техніко-економічного обґрунтування.

Потім проект оцінюється за фінансовими критеріями, тобто проводиться його якісна оцінка: реальність вартості проекту та графіка його фінансування, обґрунтованість прогнозу експлуатаційних витрат та доходів за проектом, економічна ефективність. На базі отриманих критеріїв робиться висновок про прийнятність проекту і ризиків, пов'язаних з його реалізацією, та приймається фінансове рішення, яке на відміну від інвестиційного включає спектр питань щодо організації фінансування. Результати таких рішень виступають базою для фінансового аналізу інвестиційного проекту та прийняття інвестиційного рішення.

Оцінювання проекту за економічними критеріями розпочинається з оцінки партнерів. Вивчаються фінансовий стан кожного з партнерів, їх досвід, положення на ринку товарів та послуг, репутація тощо. На стадії попереднього аналізу основними завданнями є виявлення зацікавленості партнерів у реалізації проекту та визначення їх здатності виконати комерційні та фінансові зобов'язання.

Під час аналізу надійності партнерів досліджується загальний фінансовий стан, досвід зовнішньоекономічної діяльності, наявність експорту, обсяг ресурсів.

На цій стадії вивчаються також основні звітні документи партнерів, а саме: баланси, рахунки прибутків та збитків, звіти про зміни фінансового стану за ряд років. Аналіз фінансового стану фірми будується на розгляді потоків грошової готівки, що дозволяє точно визначити вид діяльності, що приносить їй найбільший дохід, витрати коштів, а також дозволяє складати прогнози на найближчу перспективу. Аналіз фінансових даних проводиться на базі звітних документів, які завірені незалежними аудиторами.

Під час оцінювання фінансових критеріїв проекту проводиться аналіз реальності вартості проекту та графіка його фінансування, обґрунтованості прогнозу експлуатаційних витрат та доходів за проектом та економічної прийнятності проекту. Фінансова оцінка ґрунтується на інформації, отриманій та проаналізованій у процесі розгляду всіх інвестиційних аспектів проекту. Цінність результатів оцінки рівною мірою залежить як від повноти та достовірності вихідних даних, так і від коректності методів, що використовують у процесі аналізу. Фінансова оцінка втілює інтегрований підхід до аналізу проекту і, як наслідок, є ключовою для прийняття потенційним інвестором рішення про участь у проекті.

Для фінансової оцінки проекту в динаміці використовується концепція дисконтування очікуваних чистих потоків грошових коштів. Від'ємне значення чистого потоку грошових коштів має місце в початкові періоди реалізації проекту, коли починають здійснюватися інвестиції. Лише після початку експлуатації проекту настає період, коли виручка від реалізації продукції перевищуватиме експлуатаційні витрати та платежі за проектом, тобто матиме місце приплив коштів.

12. Розрахунок економічної прийнятності проекту

Економічна прийнятність проекту визначається фінансово-кредитними установами на основі коефіцієнтів-критеріїв мінімізації кредитного ризику.

Перший коефіцієнт К1 як відношення «борг / власний капітал» має відповідати щонайменше 70:30, тобто відношення заборгованості позичальника до свого власного капіталу не повинно перевищувати 2,33:

де L - зобов'язання позичальника; D - борг за кредитом; Е - власний капітал.

Другий коефіцієнт К2 - коефіцієнт обслуговування боргу, який означає відношення чистого прибутку позичальника за кожний фінансовий рік під час періоду надання фінансування до сукупної суми виплат боргу. До чистого прибутку включаються прибуток після оподаткування, амортизація та витрати на сплату відсотків. Коефіцієнт обслуговування боргу має бути не нижчим ніж 1,3. Такий коефіцієнт розраховується як:

де Р_аt - прибуток після оподаткування; I - відсоткові платежі; D - частина боргу, що погашається; А - амортизаційні відрахування.

Зазначені критерії аналізуються на етапі затвердження схеми фінансування проекту, після чого підписуються всі заплановані угоди про надання коштів для фінансування проекту. Таким чином, фінансова оцінка є складною процедурою, що визначає результат техніко-економічного обґрунтування проекту з метою організації його фінансування. Вона ґрунтується на обробленні та аналізі маси даних, підготовлених у процесі ТЕО, що, у свою чергу, підтверджує необхідність виділення в механізмі проектного фінансування інформаційної стадії, де проходитимуть оцінка та відбір проектів.

13. Учасники проектного фінансування, їх склад і функції

Суб'єкти проектного фінансування представлено учасниками, які мають безпосереднє відношення до об'єкта фінансування. З позиції їх ролі в організації проектного фінансування їх доцільно розподілити на основних та потенційних учасників. До основних відносяться ініціатори, замовники, інвестори, керівник проекту, участь яких є обов'язковою для проектного фінансування. Взаємовідносини між ними, особливо між інвесторами та ініціатором, визначають характер проектного фінансування.

Потенційними учасниками проектного фінансування можуть бути держава, постачальники та покупці, страхові компанії, агентства з експортного кредиту та інші, які можуть брати участь у проекті залежно від їх зацікавленості. Ініціатором проекту є автор головної ідеї бізнес-проекту, його попереднього обґрунтування та пропозиції з реалізації проекту. Ініціатором може виступити практично будь-який з майбутніх учасників проекту, але в результаті ділова ініціатива з реалізації проекту має виходити від замовника проекту.

Замовник - це основний учасник проектного фінансування, для якого здійснюється проект. Він зацікавлений у реалізації проекту та досягненні його результатів, він є майбутнім власником та користувачем результатів проекту. Інвестор як учасник надає кошти у користування чи забезпечує їх отримання від третіх осіб. Метою інвестора є максимізація прибутку на свої інвестиції від реалізації проекту. Якщо інвестор та замовник не є однією і тією самою особою, то як інвестори зазвичай виступають банки чи інвестиційні фонди. Керівник проекту - це основний суб'єкт, якому замовник та інвестор делегують повноваження з керівництва роботами реалізації проекту: планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту, моніторингу протягом життєвого циклу проекту до досягнення визначених у проекті завдань та результатів за умови дотримання встановлених термінів, бюджету та якості. Керівником проекту виступає, як правило, ініціатор чи замовник.

Команда проекту - специфічна організаційна структура, яку очолює керівник проекту. Вона створюєтсья на період реалізації проекту. Завданням команди проекту є виконання функцій управління проектом. До складу основних учасників команди проекту входять: кредитори, фінансовий консультант, технічний консультант, консультант з питань страхування та інші.

14. Види договорів, що регулюють відносини між учасниками проектного фінансування

Договір - це угода між окремими особами або організаціями, в якій визначені права та обов'язки договірних сторін. Тобто він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їх зобов'язання. Будь-який договір можна умовно розділити на чотири частини: преамбулу (вступну частину); предмет договору; додаткові умови договору; інші умови договору.

Основними видами договорів, які укладаються в процесі реалізації інвестиційного проекту, є:

угода про банківський кредит - угода, що містить умови, права та обов'язки стосовно надання банківського кредиту банком і повернення банківського кредиту позичальником, а також умови сплати винагороди за надання банківського кредиту;

договір купівлі-продажу - договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати товари у власність іншої сторони (покупця) за певну грошову суму (ціну);

договір поставки - договір, за яким одна сторона (постачаль-ник-продавець) зобов'язується передати в обумовлений період та строки товари, що ним виготовляються або купуються, замовнику (покупцю) для використання у підприємницькій діяльності;

договір продажу підприємства - договір, за яким одна сторона - власник підприємства (продавець) - зобов'язується передати в обумовлений період, за певною ціною у власність покупцю підприємства в цілому як майнового комплексу, включаючи права на фірмову назву, товарний знак, права на використання ліцензій патентів тощо, якщо інше не передбачено умовами договору;

договір оренди - договір, за яким одна сторона - орендодавець - зобов'язується надати орендатору майно за певну плату та на певний термін;

договір фінансової оренди (лізингу) - договір, що передбачає сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов'язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку;

>договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган міс цевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) з метою задоволення громадських потреб;

> угода про розподіл продукції регулює відносини, що виникають у процесі виконання пошукових робіт, розвідки та видобування корисних копалин, розподілу виробленої продукції, а також її транспортування, обробки, зберігання, переробки, використання, реалізації чи розпорядження нею іншим чином.

> консорціумний договір є основою правових взаємовідносин членів консорціуму. У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку (квоти, співвідношення власності), мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників.

договір підряду - угода, в якій одна сторона (підрядник) зобов'язується виконати на замовлення іншої сторони (замовника) певну роботу та здати її результат замовнику; у свою чергу, замовник зобов'язується прийняти ці результати, попередньо оплативши їх.

15. Структура техніко-економічного обґрунтування проекту

Фази	Стадії	Етапи
І. Передінвестиційна	А. Аналіз можливостей	1. Визначення інвестиційних можливостей. Агрегована оцінка виходячи з існуючих проектів
		2. Аналіз загальних можливостей (макро-підхід)
		3. Аналіз можливостей проекту (мікро-підхід)
	Б. Підготовка обгрунтування	1. Попереднє обґрунтування
		2. Допоміжні (функціональні) дослідження
		3. Техніко-економічне обгрунтування (ТЕО)
	В. Оцінка проекту і прийняття рішення про інвестування	1. Оціночний звіт
		2. Підтримка інвестиційних проектів
II. Інвестиційна	А. Створення юридичного, фінансового та організаційного базису. Придбання і передача технології	1. Підготовка засновницьких документів 2. Вибір організаційної структури управління 3. Придбання технології
	Б. Детальне проектування. Контрактація	1. Підготовка територій будівництва 2. Остаточний вибір технології і обладнання 3. Будівельне планування 4. Календарне планування строків виробничого будівництва 5. Підготовка необхідних документів, креслень, виконаних у масштабі, та інших схем (планувань) 6. Тендеринг (оголошення торгів) 7. Оцінка пропозицій 8. Переговори і контрактація (підписання контрактів) між інвестором та фінансуючими, консультативними і архітектурними організаціями, а також постачальниками сировини
	В. Будівництво	1. Придбання землі 2. Будівельні роботи разом з установкою і монтажем обладнання відповідно до заданої програми і графіка 3. Здача в експлуатацію
	Г. Передвиробничий маркетинг	1. Маркетингові заходи для підготовки ринку до нових продуктів 2. Забезпечення критичного рівня постачання (маркетинг постачання)
	Д. Набір та навчання персоналу
	Е. Введення в експлуатацію
III. Виробнича	Господарська діяльність підприємства

16. Характеристика методів оцінки інвестиційних рішень

В основу методу чистої теперішньої вартості (NPV) покладено реалізацію основної мети інвестиційної діяльності - мак-симізацію багатства акціонерів. Цей метод ґрунтується на зіставленні величини початкових інвестиційних витрат (ІС) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових потоків. Оскільки приплив грошових коштів розподілений у часі, кожний грошовий потік СF_к дисконтується за допомогою відповідної ставки дисконтування г, що встановлюється інвестором. Цей метод дає можливість отримати пряму відповідь на запитання стосовно доцільності реалізації інвестиційної пропозиції. Якщо NPV> 0, то у разі прийняття проекту цінність компанії збільшиться, тобто зросте багатство акціонерів. Якщо NPV < 0, то вартість компанії зменшиться, тобто зменшиться і багатство акціонерів. Особливим є випадок, коли NPV=0. Тоді багатство акціонерів не зміниться, проте й у цьому випадку можна говорити про позитивний ефект, тобто компанія збільшиться у масштабах, що, у свою чергу, може розглядатися як позитивна тенденція.

Другим за важливістю методом оцінки рішень стосовно капіталовкладень вважається індекс дохідності інвестицій, який ще інколи називають співвідношенням витрат і доходів. Індекс дохідності є часткою від ділення очікуваних майбутніх грошових потоків на початкові витрати. Єдина різниця між чистою теперішньою вартістю (NPV) та індексом прибутковості (РІ) полягає у тому, що у разі використання показника NPV початкові витрати віднімаються від теперішньої вартості очікуваних грошових потоків, а у разі розрахунку показника РІ теперішня вартість очікуваних грошових потоків ділиться на початкові витрати. Проект приймається за умови, якщо його прибутковість більше одиниці. Відповідно, якщо за проектом індекс прибутковості більше одиниці, то й чиста теперішня вартість є позитивною

Альтернативним підходом є розрахунок внутрішньої норми дохідності (ІRR). Внутрішньою нормою дохідності є ставка дохідності, яка прирівнює очікувані чисті грошові потоки до початкових витрат. Проект приймається за умови, якщо значення його внутрішньої норми дохідності більше, ніж ставка дохідності, що вимагається за проектом. У даному разі величина r з формули чистої теперішньої вартості представляє ставку дохідності, що потрібна. У переважній більшості випадків ІRR метод оцінки капітальних проектів дає таке саме рішення стосовно прийняття чи відхилення пропозиції щодо інвестування, як і метод чистої теперішньої вартості. Проекти з позитивними значеннями чистої теперішньої вартості матимуть ІRR більшу за вартість r.

Метод визначення періоду окупності не передбачає упорядкованості грошових потоків у часі. Алгоритм розрахунку періоду окупності (РР) загалом залежить від рівномірності надходження прогнозованих грошових потоків за інвестиційним проектом. Цей метод дає змогу врахувати зміну вартості грошей у часі шляхом розрахунку дисконтованого періоду окупності. У процесі оцінки інвестиційних проектів обидва показники періоду окупності можуть використовуватися або для підтвердження того, що проект просто окупиться, або ж для порівняння отриманого значення періоду окупності з нормативним значенням.

Облікова ставка дохідності (АRR) розраховується як відношення середньорічного прибутку (АР) до середньої величини інвестованих коштів. Середня величина інвестованих коштів знаходиться шляхом ділення вихідної суми капіталовкладень на два, за умови, якщо передбачається, що по закінченні строку реалізації проекту всі капітальні витрати будуть списані. Якщо прогнозується залишкова або ліквідаційна вартість (RV), то її оцінка повинна бути врахована в розрахунках. Отриманий показник у більшості випадків порівнюється з коефіцієнтом рентабельності авансованого капіталу, який розраховується діленням загального чистого прибутку підприємства на загальну суму коштів, авансованих у його діяльність.

17. Проектні ризики, їх види, оцінка і врахування в інвестиційній діяльності

Проектний ризик - це сукупність ризиків, які передбачають загрозу економічній ефективності проекту, що виражається в негативному впливі на потоки грошових коштів. Комерційні банки, які кредитують інвестиційні проекти, повинні бути зацікавленими в тому, щоб виключити можливість провалу проекту і таким чином уникнути збитків для себе. Процедура визначення та оцінки проектних ризиків має включати в себе: визначення проектних ризиків; формалізований опис невизначеності проектного інвестування; розрахунок показників ризику вкладення інвестицій; оцінку проектів з допомогою методів аналізу ризику інвестицій; визначення заходів щодо зниження інвестиційних ризиків. Далі більш детально зупинимося на кожному з них.

18. Банківський моніторинг у процесі проектного фінансування

Банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Тобто проводити контроль протягом усього процесу банківського інвестиційного кредитування.

Механізм проведення такого контролю прийнято називати моніторингом кредиту. Основна мета, яку ставить банк при здійсненні моніторингу, полягає у налагодженні ефективної організації процесу інвестиційного кредитування та пошук досконаліших механізмів кредитування інвестиційних проектів.

Специфікою моніторингу при банківському інвестиційному кредитуванні є те, що він включає в себе основний і додатковий моніторинг, зокрема організація основного моніторингу має здійснюватися за такими напрямами:

· обов'язкове дотримання принципів кредитування;

· контроль за виконанням умов кредитної угоди;

· виявлення проблемних інвестиційних кредитів і розробка заходів з ліквідації заборгованості;

· аналіз балансу та фінансового стану позичальника протягом усього строку кредитування;

· контроль за збереженням застави.

Виходячи з перелічених вище напрямів, банківський моніторинг при інвестиційному кредитуванні передбачає:

· періодичну перевірку всіх видів інвестиційних кредитів (наприклад, кожні 30, 60, 90 днів, якщо кредит ризиковий, та частіше);

· ретельну розробку етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити: перевірку всіх найважливіших умов по кожному кредитному договору, в тому числі реального графіка платежів позичальника, якості та стану забезпечення; оцінку змін фінансового стану; оцінку відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку;

· більш часту перевірку проблемних інвестиційних кредитів, тобто збільшення кількості перевірок в міру зростання проблем, пов'язаних з конкретним кредитом;

· більш часту перевірку найбільших інвестиційних кредитів, оскільки невиконання позичальником своїх зобов'язань може серйозно вплинути на фінансовий стан банку;

· більш часті перевірки в умовах економічного спаду та при появі значних проблем у тих галузях, в яких банк вклав значну частину своїх ресурсів.

Додатковий моніторинг проводиться банком у два етапи: на стадії освоєння інвестицій (проектування та будівництво) та після введення об'єкта в експлуатацію.

На першому етапі банківський моніторинг проводиться в розрізі використання джерел фінансування проекту (власних та позички банку). У процесі такого моніторингу виявляються відхилення від програми реалізації інвестиційного проекту, приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів або про припинення чи заморожування фінансування.

Після введення в експлуатацію підприємство починає виготовляти продукцію, таким чином утворюється грошовий потік, кошти якого йдуть на відшкодування власних витрат та на погашення кредиту з відсотками. Тому на цьому етапі банк проводити оцінку поточних показників ефективності інвестицій і порівнювати їх з плановими. Наприклад, у випадку зниження внутрішньої норми дохідності проекту та збільшення строку окупності банк повинен вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного і своєчасного погашення позички. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу за рішення судових органів.

19. Класифікація проектних ризиків

З огляду на особливості та причини виникнення існують різноманітні системи класифікації ризиків проектного фінансування, зокрема залежно від обраних критеріїв оцінки:

класифікація за фазами (етапами) проектної діяльності: на передінвестиційній фазі; інвестиційній (будівельній) фазі; фазі пусконалагоджувальних робіт; а також операційній (виробничій) фазі;

класифікація за критерієм можливості або неможливості для учасників проектної діяльності впливати на чинники знецінення проекту. З цієї позиції ризики поділяють на внутрішні (ендогенні), які можуть виникати на всіх стадіях та етапах реалізації проекту; зовнішні (екзогенні), до яких відносять політичні та форс-мажорні ризики;

класифікація за критерієм можливості захисту від ризиків: ризики, що страхуються через гарантії, резервні фонди або страхові компанії; ризики, які застрахувати неможливо або надто дорого.

Аналіз цих класифікацій ризиків дає можливість вирізнити такі «типові» ризики проектної діяльності

Ризики, що стосуються загальної ситуації в Україні

політична нестабільність

чинна та майбутня правова база для інвестицій

перспективи економіки в цілому

фінансова нестабільність

неможливість конвертування національної валюти у тверду валюту

труднощі з репатріацією прибутків

Ризики періоду проектування та будівництва

підвищення ставок за позичкою

збільшення строку будівництва

невиконання строків введення в дію виробничих потужностей

невідповідність проекту специфікації

невідповідність проектного кошторису і вартості будівництва визначеній сумі інвестицій

Ризики експлуатаційного періоду

1) виробничі ризики:

підвищення поточних витрат

зрив графіка поставок сировини, матеріалів, устаткування та ін.

нові вимоги до екології

нестача трудових ресурсів

зміна умов транспортування

2) ринкові ризики:

зміна попиту на продукцію

втрата позицій на ринку

зміна якісних ознак продукції

поява конкуруючої продукції

несвоєчасність виходу на ринок

звуження ринкової «ніші» для продукції

Ці ризики у кожному конкретному випадку мають визначатися спеціалістами та експертами з урахуванням галузевої належності, масштабів, вибраної технології, країни реалізації та інших специфічних особливостей проекту.

20. Процес ідентифікації проектних ризиків

Приймаючи рішення про доцільність вкладання коштів в інвестиційний проект, необхідно визначити чинники ризику, етапи та конкретні роботи, у разі виконання яких виникає ризик, тобто встановити потенційні сфери ризику, а потім їх ідентифікувати. Процес ідентифікації окремих видів проектних ризиків здійснюється у такій послідовності:

а) на першій стадії у розрізі кожного реального інвестиційного проекту визначаються властиві їм зовнішні, або екзогенні, ризики.

У зв'язку зі специфікою інвестиційного проекту окремі з розглянутих, що не відповідають специфіці або несуттєві, у процесі класифікації видів ризиків із сформованого переліку виключаються;

б) визначається перелік внутрішніх, або ендогенних, (специфічних) проектних ризиків, що властиві конкретним інвестиційним проектам;

в) прогнозується загальний портфель ризиків, пов'язаний зі здійсненням даного інвестиційного проекту, та визначаються заходи щодо їх мінімізації.

У процесі ідентифікації ризиків використовують методи якісної оцінки ризиків, до яких відносять метод аналізу доречності витрат та метод аналогій.

Метод доречності витрат орієнтується на виявлення соціальних зон ризику та ґрунтується на припущенні, що перевитрачання коштів може бути спричинено одним або кількома із чотирьох чинників:

недооцінка вартості проекту у цілому або його окремих етапів ще на початку передінвестиційних досліджень;

зміна границь проектування, зумовлена непередбаченими обставинами;

невідповідність потужності машин, механізмів та обладнання передбаченій проектними рішеннями;

збільшення вартості проекту порівняно з початковою внаслідок інфляції або зміни податкового законодавства.

Ці чинники можуть бути деталізовані. У кожному конкретному випадку неважко скласти контрольний перелік можливого підвищення витрат за статтями для кожного варіанта проекту або його елементів.

Процес затвердження асигнувань розбивається на стадії, які мають бути пов'язані з етапами реалізації проекту та ґрунтуються на додатковій інформації про проект, яка надходить у процесі його розроблення. Поетапне виділення коштів дає можливість інвестору за перших ознак того, що ризик вкладень зростає, або призупинити фінансування проекту, або ж почати шукати заходи, які б забезпечували зниження витрат.

Метод аналогій означає, що під час аналізу ризикованості нового проекту будівництва промислового об'єкта корисними можуть бути свідчення про наслідки впливу несприятливих чинників на інші вже реалізовані аналогічні проекти. У зв'язку з цим певний інтерес викликає досвід авторитетних консалтингових компаній, які публікують регулярні коментарі про тенденції, що спостерігаються у найважливіших зонах ризику будівництва промислових об'єктів (наприклад, про тенденції зміни попиту на конкретну продукцію, цін на сировину, паливо та землю, рейтинг надійності проектних, підрядних, інвестиційних та інших компаній). Проте керуючись методом аналогій, слід бути обережним, оскільки навіть базуючись на найтривіальніших та найвідоміших випадках невдалого завершення проекту, дуже важко сформулювати передумови для аналізу ризиків, тобто підібрати вичерпний та реалістичний набір можливих сценаріїв зриву проекту. Справа у тому, що для більшості подібних ситуацій характерні такі особливості:

брати до уваги невдало завершені аналогічні проекти, але детально аналізувати причини невдач; позитивні (вдалі) проекти екстраполювати на перспективу, але з урахуванням умов, що постійно змінюються;

постійно вивчати конкурентне середовище, у якому експлуатуватиметься проект.

Процес ідентифікації притаманний усім етапам життєвого циклу проекту. У зв'язку з цим, основними завданнями на початковому етапі управління ризиками є: моніторинг зовнішніх умов реалізації проекту; збір додаткової інформації за найважливішими для даного проекту ризиками; внесення коректив у початкові оцінки проектних ризиків з урахуванням додаткової інформації за ризиками, пов'язаними зі змінами зовнішніх умов реалізації проекту та змінами у самому проекті; регулярне інформування керівника проекту про внесені корективи.

21. Характеристика методів аналізу ризику інвестицій

До методів аналізу ризиків відносяться загальновідомі методи: аналіз беззбитковості; аналіз чутливості; метод сценаріїв; імітаційне моделювання, які в сукупності являють собою комплексний процес аналізу ризиків з інвестиційного проекту. Враховуючи ці методи, оцінка проекту повинна здійснюватися в такій послідовності:

готується модель, здатна прогнозувати майбутню реальність; відбираються ключові змінні ризику; визначаються обмеження значень можливих змінних; імовірнісні ваги розміщуються за граничним значенням; встановлюються відношення кореляційних перемінних; генеруються випадкові сценарії, основані на допущеннях; проводиться статистичний аналіз результатів імітацій. Загальним правилом у цьому процесі повинно бути те, що слід вибирати проект з таким розподілом імовірнісного доходу, який найкращим чином відповідає ставленню інвестора до ризику.

Аналіз беззбитковості проекту. Мета цього аналізу - визначити точки рівноваги, в яких надходження від продажів дорівнюють витратам на продану продукцію. Коли обсяг продажів нижче цієї точки, то фірма несе збитки, а в точці, де надходження рівні витратам, фірма веде справи беззбитково. Аналіз беззбитковості служить для порівняння використання запланованої потужності з обсягом виробництва, нижче якого фірма має збитки. Точку беззбитковості можна визначити в показниках фізичних одиниць виробленої продукції або рівня використання виробничої потужності, за якої надходження від продажів та витрати виробництва рівні. Надходження від продажів у точці беззбитковості є вартістю беззбиткових продажів, а ціна одиниці продукції в цій точці є беззбитковою продажною ціною. Перед тим як вирахувати величини беззбитковості, необхідно перевірити наявність таких умов та допущень: