Конституційне визначення правового статусу комунальної власності в Україні зумовлює необхідність прийняття нового законодавства для регламентування правового режиму комунальних підприємств.

Має бути визначено правовий статус різних форм комунальних підприємств та особливості організації їхніх фінансів. З урахуванням зарубіжного досвіду слід установити, що комунальні підприємства можуть утворюватися з таким правовим статусом: унітарні комунальні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Також треба встановити, на чому вже наголошувалося, заборону на створення комунальних підприємств у формі повних товариств, командитних товариств і товариств із додатковою відповідальністю. Необхідно заборонити участь органів місцевого самоврядування в капіталі таких товариств. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають отримати право на створення підприємств лише в таких формах, коли їхні засновники несуть фінансову відповідальність у межах їхнього внеску до статутного капіталу. Територіальна громада не може нести відповідальності за діяльність комунального підприємства всім своїм майном.

Має бути врегульовано фінансові взаємовідносини комунальних підприємств та їхніх засновників. Слід встановити, що майно комунальних підприємств може використовуватися на основі права повного господарського відання і права оперативного управління. Перший режим може бути застосовано до комунальних компаній, котрі функціонують у режимі комерційної самоокупності. Другий - до комунальних закладів та установ, які мають кошторисне та змішане фінансування. Належить також врегулювати правові й фінансові аспекти діяльності унітарних комунальних підприємств, тобто підприємств, в яких є лише один власник - територіальна громада.

Особливо складною є проблема встановлення меж комерціалізації діяльності комунальних підприємств з урахуванням потреб громади в суспільних послугах. Треба законодавчо встановити, що власником прибутків унітарних комунальних підприємств є територіальна громада. Вона має стати власником доходів змішаних підприємств відповідно до частки органу місцевого самоврядування в їхніх статутних капіталах.

Правового врегулювання потребує фінансова діяльність і статус підприємств, заснованих на майні та капіталах, що належать Автономній Республіці Крим. Згідно з Конституцією України [1] (ст. 138) до відання Автономної Республіки Крим належить управління майном, що є власністю автономії. Це означає: вказані проблеми має бути розв'язано в законодавстві Автономної Республіки Крим [14, 222].

Нині фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці України. Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості. Їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами згідно із статутами цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, котрим належать вказані підприємства.

Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню. Згідно із Законом «Про бюджетну систему України» [3] 100% податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому належать ці підприємства. Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільняти від оподаткування підприємства комунальної форми власності в тій частині, в якій ці податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. У 1995 році, наприклад, у місті Вінниці комунальні підприємства сплатили 278,1 млрд. крб. податку на доходи підприємств. Це склало 7,2 відсотка всіх надходжень бюджетів області від податку на доходи підприємств усіх форм власності. У Донецьку цей відсоток склав 8,5, у Миколаєві - 30, в Ужгороді - 45,2 відсотка [14, 223].

Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси. Їхні рахунки не об'єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самоврядування. Більшість установ і закладів, котрі перебувають у комунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.

Дослідження проблем функціонування фінансів комунальних підприємств України буде неможливим без запровадження відповідної статистичної звітності. Поки що такої статистики немає. Фінанси комунальних підприємств обліковуються в складі фінансів державного сектора економіки. Місцева фінансова статистика має стати одним із розділів комунальної статистики України.

3.2 Комунальні платежі

Із фінансами комунальних підприємств тісно пов'язані комунальні платежі. В Україні система комунальних платежів одержавлена. Органи місцевого самоврядування фактично не мають повноважень щодо власної цінової й тарифної політики в комунальній сфері. Її визначає Кабінет Міністрів України, міністерства, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Необхідність надання відповідних повноважень органам місцевого самоврядування є очевидною.

Частково цю проблему розв'язує Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» [4] від 21 травня 1997 року. За статтею 28 виконавчі органи сільських, селищних та міських рад отримали право на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів з оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади. Виконавчим органам місцевого самоврядування також надано право погодження в установленому порядку цих питань підприємствами, установами та організаціями, котрі не належать до комунальної власності.

Інститут комунальних платежів є атрибутом місцевих фінансових систем фактично в усіх розвинутих зарубіжних країнах.

3.3 Фінанси муніципальних підприємств і муніципальні платежі в зарубіжних країнах

Коротко розглянемо зарубіжний досвід функціонування фінансів муніципальних підприємств та організації муніципальних платежів.

Фінанси муніципальних підприємств є інститутом і складовою частиною місцевих фінансових систем зарубіжних країн. У багатьох країнах фінансові ресурси муніципальних підприємств за своїми обсягами прирівнюються до ресурсів місцевих бюджетів, а в деяких з них навіть перевищують бюджетні кошти. Муніципальними підприємствами в зарубіжних країнах вважаються підприємства, які повністю належать органам місцевого самоврядування, і господарські товариства, коли частка в капіталі органів місцевого самоврядування перевищує 50%.

Це не загальне правило. Законодавство багатьох країн передбачає значні національні особливості порядку створення, діяльності та організації фінансів муніципальних підприємств.

У США муніципальні послуги в основному забезпечуються приватними фірмами і компаніями. В Австрії муніципальні підприємства, котрі повністю перебувають у власності общин, функціонують у системі громадського транспорту, постачання води й електроенергії, каналізації та прибирання сміття, освоєння території та в інших галузях. У Данії, крім названих галузей, комунальні підприємства займаються продажем деревини з муніципальних лісів [14, 225].

Основними формами комунальних підприємств у зарубіжних країнах є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, асоціації та фонди. Вони, у свою чергу, поділяються на два види. Одні з них безпосередньо засновані муніципалітетами, інші - є дочірніми підприємствами, заснованими комунальними фірмами і компаніями.

Порядок організації фінансів комунальних підприємств залежить від їхньої організаційної форми та стосунків з місцевим бюджетом. Є дві основні форми організації фінансів комунальних підприємств. Перша група підприємств веде власні фінансові баланси, має відокремлені від місцевого бюджету рахунки. Друга група підприємств не веде самостійних балансів, її рахунки об'єднано з рахунками місцевих бюджетів. Фінансове господарство таких підприємств виділено в так звані приєднані бюджети, про які вже йшла мова.

У Швеції економічний оборот муніципальних підприємств у 1993 р. склав 123 млрд. шведських крон, що дорівнювало 14% усіх затрат комун. Загалом на балансі муніципальних підприємств Швеції було 420 млрд. шведських крон. Це ресурси, що перевищують ресурси муніципалітетів.

У цілому в країні функціонує 1,5 тис. муніципальних підприємств. З них одна тисяча - акціонерні товариства, 300 - різноманітні фонди. Близько половини комун мають від двох до чотирьох муніципальних підприємств кожна. У великих містах комунам належать по 50 і більше таких підприємств.

Майже половина всіх муніципальних підприємств у Швеції - підприємства з експлуатації нерухомості. Середня рентабельність муніципальних підприємств у цій країні становить 5-15%. Муніципальні підприємства, котрі оголошуються банкрутами, як правило, ліквідуються [14, 226].

У Франції доходи від господарської діяльності комун, що в основному пов'язані з діяльністю муніципальних підприємств, становлять 15% усіх муніципальних доходів. Частка цих доходів тим більша, чим менший розмір комуни. Для багатьох невеликих комун у Франції основним доходом є надходження від підприємств, що експлуатують комунальні ліси.

У сучасних умовах для більшості зарубіжних країн характерна відміна останнім часом усіх протекціоністських заходів щодо діяльності муніципальних підприємств. Їхні фінанси формуються на загальних умовах, визначених для всіх бізнесових структур.

Значним джерелом доходів у розвинутих зарубіжних країнах є муніципальні платежі за послуги, що надаються місцевими органами влади. Місцеві органи влади цих країн, як правило, самостійно встановлюють ціни й тарифи на послуги, котрі вони надають членам територіальних колективів. За рахунок муніципальних платежів у першій половині 90-х рр. на Кіпрі формувалося 33% доходів муніципальних бюджетів, у Греції - 22, в Люксембурзі - 29, у Португалії - 19, у Румунії, Іспанії та Німеччині - 16, у Нідерландах і Норвегії - 13% доходів низових бюджетів. У той же час частка таких доходів у Туреччині та Латвії становила 1%, у Франції - 2% [14, 227].

У кожній країні сформувалися власні підходи до плати за послуги, що надаються місцевою владою. У багатьох країнах плата за ці послуги не покриває видатків на здійснення їх. І це свідома політика. У Швеції за рахунок платежів у 1994 р. сформовано 8% доходів бюджетів комун. Їхня частка в структурі доходів комун, порівнюючи з 1990 роком, скоротилася вдвічі. За більшістю статей видатків місцевої влади цієї країни платежі за послуги лише частково покривають витрати. За видатками на загально-комунальну адміністрацію процент компенсації склав 6 пунктів, на робочі місця і на розвиток господарства - 6, на землю і житловий фонд - 1, на транспорт - 15, на дозвілля й відпочинок - 6, на культуру - 3, на освіту - 2, на медичне обслуговування й догляд за тими, хто потребує, - 8, на охорону навколишнього середовища і здоров'я населення - 6%. Лише послуги за теплову й електричну енергію, водозабезпечення та утилізацію відходів профінансовано платежами на 91% [14, 227].

Таким чином, соціальне призначення місцевої влади реалізується в тому, що більшість послуг, які вона надає територіальним громадам, дотується. Разом з тим, і муніципальні платежі є джерелом бюджетних доходів органів місцевого самоврядування.

Висновки

Отже, економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства тощо. Місцеві бюджети - це форма впливу місцевого самоврядування на економічні й соціальні процеси в державі.

Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме у своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують місцеві бюджети.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

прибутковий податок із громадян у частині, визначеній Бюджетним кодексом;

державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів - автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Зазначені податки і збори (обов'язкові платежі) складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Надходження бюджету Автономної Республіки Крим і бюджетів міст Києва і Севастополя формуються в порядку, встановленому Бюджетним кодексом, із урахуванням Законів України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», «Про столицю України - місто-герой Київ» і закону, що визначає особливий статус міста Севастополя.

Склад доходів бюджетів районів у містах (у разі їх створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам.

У процесі становлення фінансів комунальних підприємств та інституту комунальних платежів має бути враховано кілька позитивних чинників зарубіжного досвіду. По-перше, комунальний сектор економіки не може мати привілеїв і має функціонувати на рівних умовах з усіма господарюючими суб'єктами. По-друге, фінанси комунальних підприємств мають стати важливим джерелом розвитку комунальної економіки, а не вилучатися до бюджету на поточні потреби. По-третє, слід знайти оптимальну модель поєднання вимог рентабельного функціонування комунальних підприємств із соціальними потребами, що захищаються місцевою владою. Четверте. Місцева влада має одержати можливість сама визначати цінову і тарифну політику в комунальному секторі. Водночас не може бути прийнятною ідея переходу до надання громадських послуг на засадах повної самоокупності за рахунок комунальних платежів. Дотаційність із бюджету багатьох видів громадських послуг є закономірним явищем для багатьох розвинутих зарубіжних країн. Певною мірою, на засадах самоокупності мають надаватися лише ті громадські послуги, які пов'язані з вичерпними природними, матеріальними та енергетичними ресурсами. Ні в якій мірі це не може стосуватись охорони здоров'я, освіти, культури, громадського транспорту та інших життєво важливих соціальних послуг.

Література