Особливе місце у процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що постають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками. Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю у ній сторонніх осіб, зокрема та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Тобто фінансова санація може здійснюватись як за рахунок внутрішніх так і зовнішніх джерел фінансування.

Фінансова гетерономна санація може здійснюватись з допомогою залучення коштів таких суб'єктів, як (рис.2.1):

а) власники підприємств: акціонери, пайовики.

б) кредитори підприємства:

банки та інші фінансово-кредитні установи;

постачальники предметів та засобів праці

споживачі готової продукції (авансування одержаної продукції);

працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами тощо).

в) персонал підприємства.

З метою санації статутний фонд, як правило, збільшують, щоб мобілізувати фінансові ресурси та підвищити фінансову стійкість підприємства. Ще один важливий мотив - збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність підприємства.

Статутний фонд збільшують трьома методами:

збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

збільшення номінальної вартості акцій;

обмін облігацій на акції.

Реальне надходження фінансових ресурсів на підприємство відбувається лише в разі здійснення додаткових внесків інвесторів в обмін на корпоративні права суб'єкта господарювання. Ця операція пов'язана з додатковою емісією таких прав.

При збільшенні номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості, відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Збільшення статутного фонду АТ збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій, тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості.

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства;

індексації основних фондів.

Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився це зробити, емітент зобов'язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

Форма участі суб'єктів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та господарських стосунків із боржником. Основні форми фінансування гетерономної санації наведенні на рис.2.2.

Найбільш зацікавленими особами в санації неспроможного підприємства є його власники (акціонери, пайовики та ін.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:

внески на збільшення статутного фонду;

надання позик;

цільові внески на безповоротній основі.

На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією.

Рисунок 2.1 Суб'єкти та основні форми зовнішнього фінансування санації підприємства

При збільшенні номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості, відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Збільшення статутного фонду АТ збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій, тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості. Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився це зробити, емітент зобов'язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

Найбільш зацікавленими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики та ін.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:

а) внески на збільшення статутного фонду;

б) надання позик;

в) цільові внески на безповоротній основі.

Звичайно, найчастіше застосовують першу форму. У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткові кошти, проте створюються необхідні передумови (зрівноваження номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією. [14,c.218]

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства такі:

- мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів виробничо-технічного характеру,

- модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

- збільшення частки капіталу, у межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, спрямоване на підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;

- поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства (збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів);

- акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тому числі з метою посилення впливу на них, поглинання чи придбання їх потужностей.

З метою санації статутний фонд, як правило, збільшують, щоб мобілізувати фінансові ресурси й підвищити фінансову стійкість підприємства.

Ще один важливий мотив - збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність підприємства.

Серед інших чинників, що зумовлюють збільшення статутного капіталу, слід назвати зниження ринкової ціни акцій. Високий курс перешкоджає широкій диверсифікації акцій, оскільки приватні інвестори, як правило, побоюються вкладати кошти в акції з високою купівельною ціною. Ефекту зниження курсу можна досягти і без збільшення номінального капіталу, зменшивши номінальну вартість акцій, а також збільшивши їх кількість (Spliting - подрібнення).

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку затвердила Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду акціонерного товариства, де в загальних рисах визначаються методи, джерела та порядок виконання операцій зі статутним фондом AT.

Зауважимо, що AT має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у правомочних зборах. Збільшити статутний фонд товариства не більш як на 1/3 можна за рішенням правління, якщо таке передбачено статутом.

Законодавчими актами заборонено випуск акцій з метою покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю емітента. Проте коли йдеться про випуск акцій зі зміною їх номінальної вартості без зміни розміру статутного фонду або зі збільшенням статутного фонду в результаті індексації основних фондів, кошти емітента не залучаються. Тому вимога законодавства щодо заборони випуску акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю, у цьому разі не застосовується.

Реєстрація інформації про емісію акцій. Відкриті акціонерні товариства зобов'язані зареєструвати інформацію про емісію акцій (у тому числі в разі прийняття рішення про збільшення або зменшення статутного фонду, випуску акцій нової номінальної вартості, випуску акцій з метою обміну на раніше випущені облігації або акції іншого акціонерного товариства тощо), для чого

подають до реєструвального органу такі документи:

- заяву про реєстрацію інформації про емісію акцій;

- інформацію про емісію акцій;

- копію платіжного доручення про сплату до місцевого бюджету (за місцем державної реєстрації відкритого акціонерного товариства) державного мита за реєстрацію інформації про емісію цінних паперів у розмірі 0,1% сумарної номінальної вартості акцій, на які планується передплата;

- рішення про емісію акцій, яке оформлено протоколом, із зазначенням наявності збитків, форми випуску цінних паперів та інших відомостей;

- баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, засвідчені підписами й печатками емітента та аудитора (аудиторської фірми), висновок аудитора (аудиторської фірми);

- копію договору з торговцем цінними паперами щодо розміщення акцій;

- копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків цінних паперів.

Якщо в емітента чи його правового попередника протягом трьох календарних років, що передували емісії, здійснювалися заходи з економічного оздоровлення (санації) або була порушена справа про банкрутство, то в інформації про емісію акцій слід навести також відповідні дані.

Після реєстрації випуску цінних паперів емітентові видається свідоцтво, яке є підставою для друкування бланків сертифікатів цінних паперів, якщо останні випускаються в документованій формі. У разі, коли цінні папери випускаються в недокументованій формі, свідоцтво є підставою для оформлення глобального сертифіката до депозитарію.

Звіт про наслідки передплати на акції. Не пізніше як через 15 днів після закінчення строку передплати на акції відкрите акціонерне товариство подає в реєструвальний орган звіт про її наслідки, який має містити таку інформацію:

а) фактична дата початку і дата закінчення передплати на акції;

б) кількість акцій, на які здійснено передплату;

в) загальна номінальна вартість акцій, на які здійснено передплату в порівнянні із запланованою величиною;

г) загальна сума договорів, укладених під час передплати на акції;

д) загальна сума коштів, одержаних у ході передплати на акції, з розбиттям на групи:

· грошові кошти, внесені як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

· "вартісна оцінка майна, внесеного як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

· оцінка іноземної валюти, внесеної як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

є) розподіл коштів на статутний фонд (у сумі номінальної вартості передплачених акцій) і додаткові власні кошти (у сумі перевищення фактичної ціни продажу акцій над їх номінальною вартістю);

є) комісійні та інші види винагород, виплачені торговцю цінними паперами (якщо емітент користується його послугами).

Звіт про наслідки передплати на акції має бути підписаний емітентом, торговцем цінними паперами (якщо емітент користується його послугами) та аудитором. Якщо передплата на акції не відбулася, емітент також подає реєструвальному органу звіт про відповідні наслідки.

Випуск акцій реєструється протягом 30 днів з моменту подання заяви та потрібних документів до реєструвального органу.

Законодавством України передбачено, що в разі збільшення статутного фонду акціонери (AT) та учасники (ТОВ) користуються переважним правом на купівлю додатково випущених акцій (часток).

Проте практичний механізм реалізації цього права відсутній. Дуже часто це призводить до конфліктних ситуацій між керівництвом підприємства та його власниками (що є характерним для багатьох постдержавних підприємств та банківських установ), а також проблем, пов'язаних з ігноруванням інтересів малих власників

Неврегульованість механізму використання інституту переважних прав дозволяє без особливих труднощів, за допомогою додаткової емісії акцій (часток), змінити власника контрольного пакета та перебрати ввесь контроль над підприємством. Ця проблема особливо актуальна з огляду на інфляційні процеси.

З'ясуємо основні питання, що стосуються переважних прав і з якими мають бути ознайомлені як фінансові служби підприємств, так і рядові акціонери (пайовики). Переважне право на придбанняакцій (часток) дає змогу колишнім власникам:

1) зберегти свою частку (у процентному вираженні) у статутному капіталі, а отже, і в усьому майні підприємства;

2) попередити "розмивання" вартості своєї частки у статутному капіталі внаслідок емісії акцій за низьким курсом;

3) зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників;

4) компенсувати збитки від "розмивання" частки у статутному фонді тим власникам, які не скористалися переважним правом на купівлю додаткових корпоративних прав, а продали його.

Оголошення про розмір додаткової емісії та строки використання переважних прав розміщується у друкованих засобах масової інформації. Кількість прав на купівлю залежить від кількості наявних "старих" акцій.

Право на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном, який наводиться в оголошенні про пропозицію купівлі права. Вони продаються та купуються на біржі протягом двох тижнів після початку передплати на акції нової емісії, але перед проведенням самої емісії. [8,c154]

Старі акції та переважні права на купівлю нових продаються окремо. Одночасно з початком торгівлі переважними правами ціна старих акцій автоматично зменшується на вартість переважного права.

Статутний фонд збільшують трьома методами:

1) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;

2) збільшенням номінальної вартості акцій;

3) обміном облігацій на акції.

1. Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. У такому разі статутний фонд підприємства зростає за рахунок трьох джерел:

додаткових внесків учасників та засновників;

дивідендів (реінвестиції прибутку);

індексації основних фондів.

Після прийняття рішення про збільшення статутного фонду та виконання інших загальних передумов з метою швидкого та ефективного розміщення акцій емітенти вдаються до послуг фінансових посередників (професійних торговців цінними паперами) - андеррайтерів. Посередники можуть взяти на себе зобов'язання з розміщення всієї емісії. При цьому емітентові надається гарантія розміщення емісії. Розрізняють такі основні форми андеррайтингу:

повний або частковий викуп усієї емісії з подальшим продажем за вищою ціною;

продаж акцій на комісійних засадах за ціною, встановленою емітентом;

викуп фінансовим посередником недорозміщеної підприємством частини емісії.

Щоб оцінити можливості надання послуг з розміщення емісії, андеррайтери оцінюють ефективність санаційної концепції та інвестиційного (санаційного) проекту, під який здійснюється емісія, а також можливі ризики.

Надалі план санації стає засобом переконувати інвесторів у доцільності придбання цінних паперів відповідної емісії.

Коли йдеться про збільшення статутного фонду підприємства, що перебуває у кризі, воно в пошуку потенційних інвесторів може зіткнутися з труднощами, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним ризиком. Тоді з метою компенсації ризикованості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу, а саме:

переваги щодо розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір дивідендів);

переваги під час прийняття управлінських рішень;

пільги в разі розподілу ліквідаційної маси тощо.

Надання заохочувальних стосовно інвестування капіталу преференцій слід узгоджувати з нормами чинного законодавства.

Якщо готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні акціонери, тобто акції нової емісії розподілятимуться між акціонерами, то це продемонструє високий рівень довіри до підприємства з боку його власників і може відіграти вирішальну роль у розв'язанні фінансових проблем із кредиторами.

2. Збільшення номінальної вартості корпоративних прав.

У такому разі акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер.

Збільшення статутного фонду акціонерного товариства збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій. Тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості.

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства;

індексації основних фондів.

Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій.

Якщо він відмовився зробити це, емітент зобов'язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

Якщо акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він має отримати акції нової номінальної вартості в тій кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що йому належать, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та уможливити обмін акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.

Інформація про випуск акцій нової номінальної вартості має містити, зокрема, такі дані про емісію акцій:

посилання ла рішення про збільшення статутного фонду збільшенням номінальної вартості акцій;

загальна сума випуску нових акцій із зазначенням номінальної вартості, кількості, виду і категорії акцій, що випускаються, з урахуванням сплаченого статутного фонду попереднього випуску;

число серій і порядкові номери акцій;

права акціонерів за нового випуску акцій;

порядок обміну акцій попередніх випусків на акції нового випуску;

порядок отримання акціонерами акцій нового випуску (місце, день початку видачі акцій тощо).

3. Обмін облігацій на акції.

У разі збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції відповідного емітента цей фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. При цьому номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій. Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний, передовсім, з облігаціями конверсійної позики.

Облігації конверсійної позики (конвертовані облігації) - це іменні облігації, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства.

У науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як особливо ефективний санаційний інструмент. Вони є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства.

Конверсійні облігації можуть заохотити інвестора до надання фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати звичайні акції.

Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети:

1) відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться нарівні з іншими кредиторами);

2) можливості збільшити капітал, яку дають звичайні акції.

Підприємства емітують такі облігації тоді, коли ставки на кредитному ринку доволі високі, а курс акцій через низьку прибутковість має тенденцію до зниження. Випуск звичайних акцій за таких обставин є проблематичним.

Конверсійні облігації мають ту перевагу, що проценти за ними є нижчими за середню процентну ставку на кредитному ринку.

Отже, інвестори дають згоду одержати нижчий процент, притаманний конверсійним облігаціям, заради можливості обміняти їх згодом на звичайні акції.

Приймаючи рішення про випуск облігацій чи акцій, слід враховувати також податкові аспекти, зокрема те, що проценти за борговими цінними паперами відносяться на валові витрати емітента, а дивіденди за акціями сплачуються за рахунок чистого прибутку.

Конверсійні облігації випускають, як правило, великі підприємства на строк 5-10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій, узятих для конверсії. У повідомленні про емісію конверсій них облігацій окрім номінального курсу, курсів емісії та викупу слід зазначити:

- переважні права на придбання облігацій;

- пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

- строки конверсії;

- необхідність, порядок та розмір доплат.

Оскільки збільшення капіталу в результаті обміну облігацій на акції призводить до змін курсу акцій та до розмивання прав акціонерів, вони мають такі самі переважні права на купівлю конверсійних облігацій, як і на купівлю нових акцій. Переважні права визначаються відношенням статутного фонду до загальної номінальної вартості емітованих облігацій.

Коефіцієнт конверсії - це відношення, за яким планується конверсія. Він показує, скільки облігацій потрібно подати, аби одержати одну акцію, і визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу, на обсяг збільшення (приріст) статутного фонду.

Оскільки конверсія може відбуватися через кілька років після емісії облігацій, за цей період прибутковість емітента та ринковий курс акцій можуть значно змінитися. Щоб привести у відповідність реальну ціну акцій з вартістю конверсії, умовами емісії можуть бути передбачені доплати, які здійснюються під час обміну. Застосовують такі види доплат:

1) фіксованого розміру - курс емісії акцій визначається розміром доплат та коефіцієнтом конверсії;

2) зростаючого розміру - курс емісії акцій із часом зростає, що сприяє прискоренню конверсії;

3) спадного розміру - курс емісії акцій із часом зменшується, що сприяє віддаленню конверсії;

4) прив'язані до дивідендів - розмір доплат збільшується або зменшується пропорційно до ставки нарахування дивідендів за акціями підприємства;

5) компенсаційні - у разі конверсії окрім акцій держатель облігацій отримує певну суму грошових компенсацій.

Конверсія економічно виправдана тоді, коли курс її (вартість облігацій плюс доплати) нижчий від біржового курсу акцій.

Оскільки курс емісії акцій визначається коефіцієнтом конверсії та доплатами, вони мають бути встановлені так, щоб курс емісії акцій був не нижчим за їх номінальну вартість.

Рішення держателів облігацій щодо їх конверсії в акції залежить від рівня прибутковості та надійності емітента. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного фонду підприємства.

Фінансова санація зусиллями власників підприємства, за якої акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією, з одного боку, та безповоротною фінансовою допомогою підприємству - з іншого, називається альтернативною санацією.

За такої форми санації акціонери (власники) мають зробити вибір: або вони роблять цільові внески, щоб погасити балансові збитки підприємства і зберігають належну їм (в абсолютному і відносному розмірах) частку номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості своїх корпоративних прав, не здійснюючи жодних доплат. При цьому можна комбінувати варіанти: одні акціонери можуть надати перевагу зменшенню номінальної вартості своїх корпоративних прав, а інші - обрати доплати. Якщо правильно розрахувати ставку доплат, фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоративних прав будуть однаковими. Суб'єкт господарювання також у кожному разі отримає одну й ту саму суму санаційного прибутку. Проте йому є сенс обрати додаткові внески. Адже тоді залучаються додаткові ліквідні засоби, тобто поліпшується платоспроможність підприємства.

Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать від політики, обраної ними щодо боржника, після того як стало відомо, що він опинився у фінансовій кризі. Кредитори можуть діяти одним із розглянутих далі способів.

1. Звернення до господарського суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з подальшою його ліквідацією. Згідно з Положенням НБУ "Про кредитування", законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", іншими нормативними актами комерційні банки та інші кредитори зобов'язані щоразу, коли контрагент несвоєчасно виконав зобов'язання, вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення - порушувати в суді справу про банкрутство боржника, що, як правило, призводить до його ліквідації. При цьому кредитор втрачає, можливо, свого постійного клієнта (яким могло бути підприємство-боржник), а також ризикує, що отриманої виручки від реалізації ліквідаційної маси не вистачить для повного задоволення вимог. Під час провадження справи про банкрутство може бути також укладена мирова угода щодо відстрочення або списання заборгованості.

2. Мораторій. У такому разі кредитор не надає додаткових кредитів. І протягом певного періоду не вимагає виконання грошових зобов'язань, строк сплати яких настав. Банк відстрочує погашення кредиту (з можливим підвищенням процентної ставки) у виняткових випадках, коли в позичальника виникають тимчасові фінансові труднощі, спричинені непередбаченими обставинами, і той вживає відповідних заходів, щоб їх усунути. Відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником і банком, що є невід'ємною частиною кредитної угоди.

3. Участь у санації боржника. Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.

Як уже зазначалося, неодмінною умовою участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника є оцінювання його санаційної спроможності. Поданий боржником план фінансового оздоровлення оцінює сам кредитор, а також незалежні експерти. Безперечно, на активну участь кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати лише тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони повніше задовольнять свої вимоги, ніж у разі його ліквідації.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може набирати таких форм:

1) реструктуризація наявної заборгованості;

2) зменшення або списання заборгованості;

3) надання санаційних кредитів.

Форма участі кредиторів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та господарських стосунків із боржником.

Відповідно розрізняють такі групи кредиторів:

- банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позиками);

- постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину, матеріали, комплектуючі, обладнання, устаткування тощо);

- споживачі готової продукції (за авансами одержаної);

- працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

- державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами).

Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також від мотивацій кредиторів.

Розглянемо основні способи реструктуризації заборгованості боржника, перш ніж проти нього буде порушено справу про банкрутство.

До основних форм реструктуризації заборгованості належать:

а) трансформація боргу у власність;

б) конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;

в) пролонгація строків сплати.

Найбільший інтерес становить форма реструктуризації заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність. Це означає, що підприємства-боржники стимулюють кредиторів до придбання корпоративних прав в обмін на боргові вимоги. У результаті такої операції боржник досягає подвійної мети:

1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних і позикових коштів зазнає сприятливих для підприємства змін.

Конверсія боргу у власність може відбуватися шляхом емісії нових корпоративних прав; викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою їх подальшого обміну на боргові вимоги; емісії (обміну) конверсійних облігацій.

Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами (скажімо, обслуговуючий банк), які повірили в санаційну спроможність боржника і очікують на його прибутки в майбутньому. Відповідну операцію можна розглядати як внесок кредитора до статутного фонду боржника. Це можуть бути як грошові кошти, так і матеріальні цінності.

Якщо кредитором є комерційний банк, то в разі конверсії боргу у власність банк має враховувати норматив інвестування, який характеризує використання капіталу для придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, інших підприємств, а також недержавних боргових зобов'язань.

Зазначений норматив установлюється як відсоткове співвідношення між розміром коштів, що інвестуються, та загальною сумою капіталу комерційного банку. Максимально допустиме значення нормативу має не перевищувати 50%.

Конверсія боргу у власність може призвести до того, що колишні власники втратять контроль над підприємством. Зрозуміло, що колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь в управлінні підприємством та у виробленні загальної стратегії його розвитку.

Для кредитора такого роду операція пов'язана з ризиком повної або часткової втрати вимог, оскільки після того як боржник стане власником корпоративних прав, його вимоги погашати муться нарівні з вимогами інших співвласників після кредиторів. [11,c.51]

Відстрочені (пролонговані) кредити - це кредити, за якими строк дії кредитного договору продовжений та змінені його умови з об'єктивних причин, які призвели до несвоєчасного повернення позики.

Списання заборгованості означає відмову кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржникові. Списати заборгованість можна в одній із таких двох форм:

а) повної або часткової відмови від своїх вимог;

в) відмови від кредитного забезпечення.

Списувати заборгованість, як і конвертувати борг у власність, можуть великі кредитори, які зацікавлені в збереженні довгострокових фінансового-господарських відносин з підприємством.

У результаті списання заборгованості поліпшується структура капіталу підприємства, підвищуються його платоспроможність та ліквідність.

Зауважимо, що законодавці східноєвропейських країн здебільшого забороняють кредиторам списувати або відстрочувати борги своїх боржників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до появи різного роду об'єктів оподаткування. Це стосується й України. Вітчизняне законодавство розглядає списання заборгованості як безповоротну фінансову допомогу з усіма податковими наслідками, які з цього випливають. У результаті списання заборгованості підприємство-боржник отримує санаційний прибуток. Якщо одержувач санаційного прибутку має збитки за результатами своєї господарської діяльності, то цей прибуток підлягає оподаткуванню лише в частині, що перевищує збитки підприємства.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про податок на прибуток підприємств" платники податків мають право зменшувати суму оподатковуваного доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких товарів без погодження з платником податку затримується з оплатою їх вартості.

Проте до такого заходу вдаються лише тоді, коли кредитор звернувся із заявою до арбітражного суду про стягнення заборгованості з боржника або про визнання його банкрутом, а також коли на подання кредитора нотаріус склав виконавчий лист про стягнення боргу з дебітора чи стягнення заставленого майна.

Якщо господарський суд не задовольняє позову кредитора, то останній зобов'язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на не визнану арбітражним судом суму та нарахувати пеню, виходячи з чинної на момент такого збільшення облікової ставки НБУ, підвищеної в 1,2 раза.