Фінанси малих підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Тема: Фінанси малих підприємств

План

Вступ

1. Основні засади функціонування малих підприємств в Україні

1.1 Економічна сутність малого підприємництва

1.2 Законодавче регулювання діяльності малих підприємств в Україні

2. Фінанси малих підприємств України на сучасному етапі

2.1 Формування фінансових ресурсів малих підприємств

2.2 Використання фінансових ресурсів підприємства

2.3 Оподаткування діяльності малих підприємств

3. Основні шляхи покращення фінансової діяльності малих підприємств

3.1 Зарубіжний досвід функціонування фінансів малих підприємств.

3.2 Пропозиції щодо вдосконалення фінансового забезпечення малих підприємств України

Висновки

Список використаних джерел

малий підприємство фінанси

Вступ

Актуальність теми. Малий бізнес як інституційний сектор економіки давно став домінуючим за чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнах світу. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів, а водночас - виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

Хоча протягом усього періоду економічних реформ чимало сказано про необхідність розвитку в Україні малого бізнесу, в дійсності стан його розвитку залишається незадовільним. Проблема полягає навіть не в кількісних параметрах цієї сфери, які поступово поліпшуються, а насамперед - у структурі вітчизняного малого бізнесу, його зосередженості на посередницьких операціях, роздробленості та практичній відсутності дієвої співпраці з великими підприємствами.

За умов глобалізації національної економічної системи та посилення конкуренції малі підприємства постали перед дуже серйозними проблемами. Вони опинилися у досить невигідному становищі в наслідок зростання виробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами порівняно з великими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений доступ до стартового капіталу та можливостей залучення фінансових ресурсів, до інформації і нових технологій, кадрових ресурсів.

Як відомо, економічний стан та конкурентоспроможність підприємництва залежить від багатьох факторів. Макроекономічні фактори - загальний стан і тенденції економічного розвитку держави, динаміка економічного росту, стабільність валюти, рівень попиту та пропозиції на зовнішньому та внутрішньому ринках. Мікроекономічні фактори - власні заощадження, розмір майна, яким володіє підприємець, можливість впровадження науково-технічних досліджень, ефективне використання фінансів, кооперативні зв'язки тощо. Розвиток сектора малого підприємництва також залежить від розміру капіталу та доступу до зовнішніх джерел: кредитів, позик, грантів, субвенцій. Дослідженню цих та інших проблем, з якими стикаються суб'єкти малого бізнесу в Україні присвячено дану курсову роботу.

Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно розглянуто основні проблемі вітчизняних малих підприємств та зроблена спроба напрацювання шляхів подолання цих проблем.

Методологічну основу дослідження становлять як загальнонаукові методи пізнання, так і напрацьовані наукової дослідження провідних вітчизняних та зарубіжних економістів, зокрема К.Р. Макконелл, С.Л. Брю, М. Портера, А.С. Виноградська, С.Ф. Покропивний, І.М. Бойчик та ін. з питань підприємництва та малого бізнесу.

Предметом дослідження в курсовій роботі виступають особливості та перспективи розвитку підприємництва в Україні.

Об'єктом дослідження є фінанси малих підприємств.

1. Основні засади функціонування малих підприємств в Україні

1.1 Економічна сутність малого підприємництва

Підприємництвом, як правило, називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи -- підприємця або юридичної особи -- підприємства (організації).

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливими є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість виокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств може бути забезпечена за умов використання таких ознак:

мета і характер діяльності;

форма власності майна;

належність капіталу;

правовий статус і форма господарювання;

галузево-функціональний вид діяльності;

технологічна і територіальна цілісність;

розмір за чисельністю працівників.

Класифікація підприємств за наведеними ознаками показана в таблиці 2

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об'єднанням підприємців. Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичним особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

В умовах ринкової економіки на ефективність роботи підприємства впливають різноманітні фактори, які можна класифікувати за різними ознаками.

Таблиця 1.1

Класифікація підприємств за певними ознаками [7, c.143]

Класифікаційні ознаки	Види підприємств
Мета і характер	Комерційні Некомерційні
Форми власності майна	Приватні Колективні Державні Спільні
Належність капіталу	Національні Закордонні Змішані (спільні)
Правовий статус і форма господарювання	Одноосібні Кооперативні Орендні Господарські товариства
Галузево-функціональний вид діяльності	Промислові Сільськогосподарські Будівельні Транспортні Торгівельні Виробничо-торгові Торгово-посередницькі Інноваційно-впроваджувальні Лізингові Банківські Страхові Туристичні та ін.
Технологічна, територіальна цілісність і ступінь підпорядкування	Головні (материнські) Дочірні Асоційовані Філії
Розмір за чисельністю працівників	Малі (дрібні) Середні Великі

Залежно від спрямованості дій всі фактори можна об'єднати в дві групи: позитивні і негативні. Позитивні - це ті фактори, котрі благотворно впливають на діяльність підприємства, а негативні - навпаки.

На процес формування, розвитку та стабілізації підприємництва впливає велика кількість факторів, які класифікуються за сферою та характером впливу (таблиці 1.2., 1.3.).

Таблиця 1.2.

Класифікація факторів за сферою та характером впливу [18, c. 49]

Ознаки класифікації	Група факторів
За сферою впливу	Зовнішні а) базові б) доповнюючі Внутрішні
За характером впливу	Соціально-психологічні Організаційно-правові Фінансово-економічні

Таблиця 1.3.

Групування факторів за характером впливу [18, c. 73]

Група факторів	Підгрупа факторів	Фактори
1	2	3
Соціально-психологічні	Соціальні	Ставлення держави до підприємництва. Громадська думка щодо підприємницької діяльності. Стан ринкової інфраструктури. Рівність можливостей у конкуренції з державними підприємствами. Наявність корупції, рекету та їх вплив на розвиток підприємництва.
	Психологічно-професійні	Психологічна готовність займатися підприємницькою діяльністю Емоційна мотивація та престижність підприємницької діяльності Наявність професійних знань та досвіду щодо зайняття бізнесом. Можливість отримати професійну підготовку.
Організаційно-правові	Правові	Правова база здійснення підпр.діяльності Наявність правових гарантій проти насильницького відчуження власності Система нормативних та інструктивних документів щодо підприємництва, її однозначність і стабільність
	Організаційні	Процедура відкриття підприємства Наявність обмежень щодо зайняття окремими видами діяльності Інформаційна та науково-методична підтримка підприємництва, Умови зовнішньоекономічної діяльності підприємств
Фінансово-економічні	Економічні	Загальна макроекономічна стабільність в державі Стан економіки країни Рівень інфляції Стан грошового обігу і надійність національної грошової одиниці Рівень стабільності економічної кон'юнктури Механізм роздержавлення та приватизації власності, демонополізація виробництва
	Фінансові	Система фінансування, кредитування, страхування та аудиту Система оподаткування підприємства, податкові пільги Форми державної фінансової підтримки
	Ресурсні	Способи залучення початкового капіталу Система доступу матеріально-технічних ресурсів Способи тримання виробничих площ

В залежності від місця виникнення всі фактори можна класифікувати на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні фактори - це компоненти середовища, в якому функціонує підприємство. Вони поділяються на базові і доповнюючі. Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність підприємницьких структур. До інших базових факторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали), загальна економічна стабільність у державі тощо.

Доповнюючими факторами є: наявність державної підтримки розвитку бізнесу, інфраструктура, яка сприяє розвитку підприємств, процедура реєстрації підприємницьких структур.

Зовнішні фактори можна класифікувати в наступні групи:

пов'язані з зміною кон'юнктури внутрішнього і світового ринку. В основному це відображається в зміні попиту і пропозиції, а також коливанні цін;

пов'язані з змінами політичної обстановки як в середині країни, так і в більш глобальному масштабі;

пов'язані з інфляційними процесами;

пов'язані з діяльністю держави.

Внутрішні фактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності: рівень психологічної готовності, професійна підготовка та інші фактори. Вони настільки різноманітні, що для кращого розуміння, обліку, аналізу і виявлення резервів виробництва Їх також доцільно об'єднати в наступні групи:

пов'язані з особистістю керівника і здатністю його команди керувати підприємством в умовах ринку;

пов'язані з прискорення НТП, з інноваційною політикою підприємства;

пов'язані з удосконалення організації виробництва і праці, управління підприємством;

пов'язані з організаційно-правовою формою господарювання;

пов'язані з створенням сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі;

пов'язані з специфікою виробництва і галузі;

пов'язані з якістю і конкурентоспроможністю продукції, з управлінням витратами і ціновою політикою;

пов'язані з амортизаційною і інвестиційною політикою.

Ця класифікація є умовною і не відображає всієї різноманітності факторів, однак дозволяє більш детально уявити внутрішні фактори і їх вплив на ефективність виробництва.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції -- інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (рис.1.1).

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Рис. 1.1. Основні функції підприємницької діяльності [18, c. 147]

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

1.2 Законодавче регулювання діяльності малих підприємств в Україні

Державне регулювання підприємництва має потребу в належному рівні правового забезпечення. В останні роки прийнята значна кількість нормативно-правових актів, що встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Центральним у системі цих актів є Господарський кодекс України, розділ 2 якого визначає основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, у тому числі засоби державного регулювання господарської діяльності (ст.12), державний контроль та нагляд за господарською діяльністю (ст. 19), особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки (ст.22) тощо.

Держава впливає на підприємницьку діяльність багатьма засобами -- за допомогою планування, стимулювання наукових досліджень, виробництва, маркетингу тощо. Особливості державного регулювання суб'єкта підприємницької діяльності залежать від конкретної сфери підприємництва, розміру суб'єкта підприємництва, його місцезнаходження, типу продукції, що випускається, характеристик ринку, де діє підприємець.

При аналізі державного регулювання підприємницької діяльності необхідно враховувати відмінності між суб'єктами підприємництва, оскільки система підприємництва не є уніфікованою структурою. Поряд з великими юридичними особами є також безліч середніх і малих підприємств. Деякі суб'єкти здійснюють підприємницьку діяльність тільки в межах України, у той час як інші здійснюють і зовнішньоекономічну діяльність. Одні суб'єкти функціонують у сфері послуг, а інші -- у сфері виробництва. Таким чином, існують значні відмінності суб'єктів підприємницької діяльності, що обумовлюють застосування різних методів державного регулювання.
Жоден суб'єкт підприємницької діяльності (великий, середній чи малий) не може функціонувати без дотримання різноманітних правил і обмежень, установлених державою. Функціонування підприємницьких структур є предметом державного впливу, нагляду і контролю. Ступінь державного впливу на діяльність підприємців зростає багаторазово, якщо суб'єкт функціонує в зовнішньоекономічних відносинах.

Таким чином, у сучасному суспільстві держава в особі державних органів здійснює важливі повноваження, що стосуються впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до регулювання. Існує багато засобів, що використовуються державою безпосередньо або опосередковано, щоб впливати на суб'єктів підприємництва.

Основний засіб, за допомогою якого держава здійснює регулювання в сфері підприємництва -- це видання нормативно-правових актів, які регулюють діяльність підприємців.

У сучасних умовах в Україні в цілому розроблений і законодавчо закріплений господарсько-правовий інструментарій державного регулювання господарської діяльності в Господарському кодексі України, що визначає основні положення правового регулювання господарських відносин, які складаються як по горизонталі, так і по вертикалі.

Господарський кодекс є стрижневим кодифікованим актом у системі господарського законодавства, що забезпечує державне регулювання підприємницької діяльності. У цій сфері в останні роки створений цілий блок господарського законодавства України, що включає Господарський кодекс, Цивільний кодекс, закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р., “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р., “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р., “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991р., “Про рекламу” від 03.07.1996 р. у редакції Закону від 11.07.2003 р. тощо.
При здійсненні регулюючого впливу на підприємницьку діяльність за допомогою норм господарського права задається певний напрямок розвитку і встановлюються її межі. Зокрема, визначається поняття державного регулювання у певній сфері, установлюються цілі, форми державного регулювання.

Публічно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється на основі імперативних правових норм. Переважно це зобов'язувальні норми, що установлюють певні обов'язки, а також заборонні норми, що накладають обов'язки утримуватися від певної поведінки.

В основному, правові обмеження в державному регулюванні підприємницької діяльності виражаються у встановленні різних правових обтяжень суб'єктів підприємництва. Це, зокрема, необхідність легітимації суб'єктів підприємницької діяльності (обов'язок суб'єктів підприємництва здійснити державну реєстрацію відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р.), ліцензування (обов'язок одержати ліцензію на здійснення видів діяльності, зазначених у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р.), дотримання правил про забезпечення безпеки і якості товарів, робіт і послуг (обов'язок одержати відповідний сертифікат відповідно до Закону України “Про підтвердження відповідності” від 11.07.2001 р.) тощо.

Набагато менше порівняно з правовими обмеженнями передбачені законодавством правові стимули. Суть стимулюючого впливу виявляється в певному розширенні свободи для суб'єктів підприємницької діяльності, наданні їм нових можливостей. Згідно з чинним законодавством стимулюючий вплив провадиться щодо лише певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності (малих підприємств, іноземних інвесторів, підприємців у вільних економічних зонах тощо).

За допомогою права необхідно забезпечення не тільки обмежуючого впливу на підприємницьку діяльність, а й стимулюючого впливу. Для правового забезпечення ефективного державного регулювання підприємницької діяльності необхідно визначити збалансоване співвідношення правових стимулів та обмежень в тих чи інших сферах підприємництва.

2. Фінанси малих підприємств України на сучасному етапі

2.1 Формування фінансових ресурсів малих підприємств

У період 2008-2011 рр. малий бізнес в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 2011 році була меншою, ніж у 2001 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася.

Зростання чисельності працюючих на малих підприємствах почалося в Україні з 2003 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов'язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малих підприємств (див. табл. 2.1). З огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро - розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

Таблиця 2.1

Основні показники розвитку малих підприємств в Україні [20]

Показник	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Кількість суб'єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од., у т. ч.:	871	1003	1131	1258	1421	1708	1945
Кількість малих підприємств, тис. од.	96	136	173	197	218	233	251
Темп зростання за рік, %		41,7	27,2	13,9	10,7	6,9	6,8
МП на 10 тис. населення, од.	19	27	34	40	44	48	53
Кількість суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб	775	867	958	1061	1203	1475	1785
Темп зростання за рік, %		11,9	10,5	10,8	13,4	22,6	21,0

За 2011 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 22064,4 млн. гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.

Таблиця 2.2.

Структура кількості малих підприємств України

за формами власності, % [20]

Форми власності	2007	2008	2009	2010	2011
Всього, у т. ч.:	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Державна	1,8	1,5	1,5	1,3	1,1
Комунальна	3,3	3,0	2,8	2,2	2,0
Приватна	29,4	31,0	32,3	34,6	34,9
Колективна	65,0	63,7	62,8	61,4	61,4
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0,5	0,6	0,5	0,5	0,6

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по 2011 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,1 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 61,4 %, а приватної - залишилася на рівні 34,9 %.

Проте, як видно з таблиці 2.2, структура малого підприємництва за формами власності після 2008 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по малим підприємствам і становила у 2011 році 27 %.

За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2011 році поділялися на: кооперативи - 4,1 %, акціонерні товариства - 10,7 %, колективні підприємства - 13,2 %, товариства з обмеженою відповідальністю - 72,0 %.

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку малих підприємств в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.

Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються (див. табл. 2.3).

Показники територіального розподілу малих підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки - на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 2003 році. До цього за загальною кількістю малих підприємств в Україні лідирувала Донецька область.

З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2009 рр. частка п'яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств, зросла з 5,9 до 6,9 %.

Таблиця 2.3

Регіональна структура МП в Україні у 2011 році за кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягами виробленої продукції [20]

Регіони	Кількість підприємств	Чисельність	Обсяги продукції
	Одиниць	Частка, %	Тис. осіб	Частка, %	млн. грн.	Частка, %
Україна	217930	100,00	1709,8	100,00	19432,7	100,00
АР Крим	9183	4,21	65,5	3,83	708,1	3,64
Вінницька	5221	2,40	52	3,04	418,8	2,16
Волинська	3468	1,59	32,7	1,91	248,9	1,28
Дніпропетровська	13494	6,19	107,9	6,31	1227,8	6,32
Донецька	24807	11,38	149,9	8,77	1704,5	8,77
Житомирська	5181	2,38	43,6	2,55	319,3	1,64
Закарпатська	5843	2,68	41,7	2,44	356,8	1,84
Запорізька	7972	3,66	65,5	3,83	866,5	4,46
Івано-Франківська	6146	2,82	47,7	2,79	372,7	1,92
Київська	5978	2,74	60,7	3,55	692,6	3,56
Кіровоградська	4369	2,00	34,5	2,02	282,7	1,45
Луганська	8764	4,02	68,9	4,03	593,5	3,05
Львівська	13612	6,25	124,3	7,27	1055	5,43
Миколаївська	6843	3,14	47,7	2,79	482,7	2,48
Одеська	9591	4,40	86,9	5,08	1081,6	5,57
Полтавська	6128	2,81	55,8	3,26	537	2,76
Рівненська	3650	1,67	37,2	2,18	272,8	1,40
Сумська	4944	2,27	44,5	2,60	408,8	2,10
Тернопільська	3030	1,39	31,1	1,82	241,4	1,24
Харківська	13392	6,15	111,3	6,51	1251,9	6,44
Херсонська	7615	3,49	35,1	2,05	331,4	1,71
Хмельницька	4519	2,07	41,8	2,44	344,7	1,77
Черкаська	5058	2,32	37,6	2,20	359,4	1,85
Чернівецька	2976	1,37	29,6	1,73	217,3	1,12
Чернігівська	3388	1,55	37,9	2,22	281,3	1,45
м. Київ	30691	14,08	202,6	11,85	4588,4	23,61
м. Севастополь	2068	0,95	15,8	0,92	186,8	0,96

Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні - 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).

Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) малі підприємства відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості малих підприємств) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічним ефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6 % всього продукту малих підприємств України, при тому, що на них зайнято 11,9 % усіх зайнятих на малих підприємствах.

На думку експертів, регіональні диспропорції розвитку малих підприємств пояснюються: економічним потенціалом регіону; наявністю ресурсів; господарською структурою регіону; рівнем кадрового забезпечення; ставленням органів влади та населення до малого бізнесу; наявністю ринкової інфраструктури; інформаційним забезпеченням; традиціями та місцевою психологією.

У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво (див. табл. 2.4). Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п'ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв'язків з загальним станом народного господарства. Таке становище, на наш погляд, лише почасти зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об'єднання підприємців.

Таблиця 2.4

Галузева структура малих підприємств України у 2011 році, % [20]

Галузі економіки	Кількість	Випуск продукції	Прибуток
Всього по економіці, у тому числі:	100,0	100,0	100,0
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	3,6	5,8	-2,7
Промисловість	15,8	26,9	-6,7
Будівництво	8,4	14,5	5,8
Оптова та роздрібна торгівля	46,4	24,1	73,9
Готелі та ресторани	3,5	3,0	-0,2
Транспорт	3,9	7,1	3,6
Операції з нерухомістю	12,1	13,1	22,1
Колективні та особисті послуги	3,4	2,4	0,1

За підсумками 2011 року частка малих підприємств, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1 % від загальної кількості малих підприємств, операціями з нерухомістю - до 12,7 %. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5 % та в будівництві - до 8,8 %.

У 2009-2011 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2011 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих підприємств не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.

Таблиця 2.5

Частка продукції малих підприємств у промисловому виробництві за галузями, % [20]

Галузі промисловості	2009	2010	2011
Вся промисловість	4,5	5,1	3,3
Добувна	0,4	0,5	0,3
Обробна	6,6	7,2	4,4
Харчова та перероблення с/г продуктів	6,6	6,8	3,8
Легка, у тому числі:	16,0	20,5	9,7
Текстильна та пошиття одягу	12,2	15,0	11,2
Виробництво шкіри та шкіряного взуття	26,3	30,5	6,6
Виробництво деревини та виробів з деревини	29,8	21,5	22,3
Целюлозно-паперова; видавнича справа	30,6	24,7	20,0
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки	3,9	4,2	0,4
Хімічна та нафтохімічна, у тому числі:	5,4	6,6	4,7
Виробництво хімічне	4,4	4,7	3,1
Гумових та пластмасових виробів	8,3	14,6	10,6
Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів	4,6	5,8	5,1
Металургія та оброблення металу	1,4	1,8	1,0
Машинобудування, у тому числі:	8,4	9,4	6,7
Виробництво машин та устаткування	6,3	7,0	6,4
Електричного та електронного устаткування	18,7	19,9	11,2
Транспортного устаткування	3,7	3,5	2,6
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води	0,4	1,3	0,5

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв'язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

За підсумками 2011 року із загальної кількості працюючих на МП близько 36,6 % було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2 % від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП.

Таблиця 2.6

Динаміка зайнятих на МП в Україні у 2005-2011 рр. [20

Показники	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Середньорічна кількість працюючих на МП, тис.	1192,4	1178,1	1395,5	1559,9	1677,5	1709,8	1715,7
Відсотків до попереднього року	х	104,7	118,5	111,8	107,5	101,9	100,3
У розрахунку на одне підприємство, осіб	25	12	10	9	9	8	7
Відсотків до кількості працездатного населення	4,1	4,1	4,9	5,5	5,9	6,0	6,8

Таблиця 2.7

Зайнятість на українських малих підприємств за основними видами економічної діяльності за 2011 рік

Види діяльності	Чисельність зайнятих
	млн. чоловік	% до загальної чисельності
Всього по економіці з неї:	1683,2	100
Промисловість	377,0	22,4
Будівництво	205,4	12,2
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту	616,05	36,6
Готелі та ресторани	72,4	4,3
Транспорт	75,7	4,5
Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам	188,5	11,2
Колективні, громадські та особисті послуги	84,2	5,0
Інші	64,0	3,8

В структурі зайнятих питома вага працюючих на малих підприємствах, створених в промисловості, складає 22,4 %. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2 %). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері.

Таблиця 2.8

Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2011 році [25]

Галузі	Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб	Частка, %
Промисловість, у тому числі:	362,9	100,0
Добувна	4,9	1,4
Обробна, з неї:	346	95,3
Харчова промисловість та переробка	77	21,2
Легка промисловість, у тому числі:	40	11,0
Текстильна промисловість та пошиття одягу	33,5	9,2
Виробництво шкіри та шкіряного взуття	6,5	1,8
Виробництво деревини та виробів	27,5	7,6
Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа	41,8	11,5
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки	0,6	0,2
Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі:	19,9	5,5
Хімічне виробництво	9,4	2,6
Виробництво гумових та пластмасових виробів	10,5	2,9
Виробництво інших неметалевих виробів	22,7	6,3
Металургія та оброблення металу	21,7	6,0
Машинобудування, в тому числі:	72,7	20,0
Виробництво машин та устаткування	35,1	9,7
Виробництво електричного та електронного устаткування	29,4	8,1
Виробництво транспортного устаткування	8,2	2,3
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води	12	3,3

Співставлення темпів зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Так, станом на 01.10.2012 рік кількість малих підприємств зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на них - зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів - вже відзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.

За даними статистичної звітності, у 2011 році в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств складала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 2010 році. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2011 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської діяльності (379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників малих підприємств, які надають готельні та ресторанні послуги (102,73 грн.), та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.), Запорізька (176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь (173,3 грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській (115,63 грн.) та Хмельницькій (117,0 грн.) областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності малих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2009 році 378,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

Отже, загалом з 1991 по 2006 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2010 року складав 47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць малих підприємств на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн. малих підприємств, або понад 600 на 10 тис. населення.

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов'язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2006 році дає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості малих підприємств в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб'єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки малого бізнесу до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання малого бізнесу як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

Аналізуючи динаміку рентабельності малих підприємств, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 2002 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення розширеного відтворення. Щодо 2003-2009 років, то показники свідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 2011 році у порівнянні з 2010 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.

У 2011 році частка малих підприємств у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла (див. табл. 2.9). З нашої точки зору, головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів малих підприємств у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини малих підприємств на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. На підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання рівня рентабельності малих підприємств, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а значить - обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини малих підприємств є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2011 році, припадає на малих підприємств торгівлі.

Таблиця 2.9

Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному господарству України [25]

Показник	2008	2009	2010	2011
Прибуток по народному господарству, млн. гривень	13868,0	3419,0	7427,0	13933
Балансовий прибуток МП, млн. гривень	1659,0	143,5	131,2	1037,2
Питома вага МП в прибутку по народному господарству, %	12,0	4,2	1,8	7,4
Питома вага МП до зайнятих, %	7,0	8,0	8,9	9,5

Утім, розрахунок реальної рентабельності малих підприємств завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності малого бізнесу в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше - спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів малих підприємств.

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2006 року серед керівників 900 малих підприємств у 12 містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи, причому половина з них - від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу.

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2006 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, “тінізація” малого бізнесу в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов'язана із загальною стратегією підтримки розвитку малого бізнесу.

Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку малого бізнесу в Україні у 2009-2011 рр. дають підстави стверджувати про фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки.

2.2 Використання фінансових ресурсів підприємства

Основою фінансів підприємств є фінансові ресурси - грошові доходи і нагромадження, які формуються у суб'єктів господарювання у процесі їх господарської діяльності за рахунок власних, позикових і залучених джерел фінансування і використовуються для формування активів підприємства, грошових резервів, виконання фінансових зобов'язань, а також для здійснення інших заходів з метою забезпечення ефективності розвитку підприємства.

Успішна діяльність підприємства неможлива без ефективного управління фінансовими ресурсами. Воно може бути спрямоване на досягнення таких цілей [3]:

· виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;

· уникнення банкрутства і великих фінансових невдач; лідерство в боротьбі з конкурентами;

· збільшення ринкової вартості фірми;

· прийнятних темпів зростання економічного потенціалу фірми;

· зростання обсягів виробництва та реалізації;

· збільшення прибутку;

· зменшення витрат;

· забезпечення рентабельної діяльності і т.д.

Система управління фінансовими ресурсами підприємства є складовою фінансового механізму підприємства. Як зазначає І.О.Бланк «механізм фінансового менеджменту представляє собою систему основних елементів, регулюючих процес виробки і реалізації управлінських рішень в області фінансової діяльності підприємства» [2]. І.О. Бланк розглядає його як сукупність фінансового забезпечення, фінансового регулювання, управління фінансовими ресурсами та управління фінансовими потоками, системи конкретних методів та прийомів здійснення управління фінансовою діяльністю підприємства [2].

На нашу думку, в широкому розумінні управління фінансовими ресурсами можна визначити не лише як процеси розподілу і використання фінансових ресурсів, але і діяльність, пов'язану із впливом на формування фінансових ресурсів, управління грошовими потоками підприємства.

Найважливішим завданням управління фінансовими ресурсами є визначення обсягів, джерел та форм залучення фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності підприємства. Джерела фінансових ресурсів можуть бути внутрішніми (власний потенціал підприємства) та зовнішніми. Отримати фінансові ресурси із зовнішніх джерел можна за рахунок банківських позик, комерційних (товарних) кредитів, коштів, інвестованих у підприємство зовнішніми інвесторами, бюджетних дотацій та трансфертів, безповоротної фінансової допомоги тощо. Вибираючи ту чи іншу форму залучення фінансових ресурсів, потрібно враховувати вартість позикових коштів та особливості діяльності суб'єкта господарювання: рівень налагодженості логістичних зв'язків, організацію постачання та збуту, тривалість виробничого циклу, структуру кредиторської та дебіторської заборгованості, середній обсяг виручки від реалізації та собівартості продукції, розмір власного капіталу тощо. Іноді новим підприємствам доцільніше здійснювати виробничо-господарську діяльність за рахунок залучення позикового капіталу, ніж нарощувати власний, використовуючи ефект фінансового важеля.

Структура управління фінансовими ресурсами складається з двох підсистем - керованої (об'єкти управління) та керуючої (суб'єкти управління). Схематично ці дві підсистеми зображено на рис. 2.1. Суб'єктом управління фінансами є фінансова адміністрація підприємства, яка здійснює цілеспрямований вплив на функціонування об'єкта [1].

Рис.2.1 Структура і процес функціонування системи управління фінансами на підприємстві

 Під час формування організаційної структури системи управління фінансами потрібно дотримуватися загальних принципів побудови управління підприємства, а саме:

· організаційна структура повинна відповідати стратегії організації;

· організаційна структура повинна відповідати середовищу господарювання суб'єкта;

· відсутності суперечностей між елементами організаційної структури.

Забезпечення достатніми обсягами фінансових ресурсів є однією з найважливіших умов досягнення цілей та завдань, передбачених фінансовою стратегією підприємства. Конкретні шляхи досягнення відповідних цілей визначає фінансова політика, яка охоплює політику управління структурою капіталу, цінову політику, податкову політику, політику управління доходами, політику управління витратами, політику управління формуванням і використанням прибутку, дивідендну політику, інвестиційну політику тощо [4].

Кожен суб'єкт господарювання має свої особливості, тому визначити єдиний підхід до вибору фінансової політики чи фінансової стратегії неможливо. Кожне підприємство повинне самостійно визначати, які чинники і яким чином впливатимуть на його діяльність, та формувати таку фінансову стратегію, яка б мінімізувала ризики і сприяла збільшенню його прибутковості, підвищенню конкурентоспроможності та фінансової стійкості на ринку.

Управління фінансовими ресурсами представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів - суб'єкта (фінансові менеджери), об'єкта (фінансові потоки), мети (створення ресурсної бази з відповідних джерел та забезпечення ефективного використання сформованих ресурсів) і методів та інструментів її реалізації. Побудова ефективної системи управління фінансовими ресурсами неможлива без розробки фінансової стратегії та її адаптації відповідно до змін зовнішнього середовища. Шляхи реалізації завдань управління фінансовими ресурсами мають визначатися фінансовою політикою підприємства залежно від конкретних умов та особливостей діяльності кожного суб'єкта господарювання.

2.3 Оподаткування діяльності малих підприємств

За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його підтримка, у тім числі через систему оподаткування, є одним із способів подолання економічної кризи в економіці.

На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося оподаткування прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.

З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки з 1 січня 1999 року внесено зміни в оподаткування суб'єктів малого підприємництва (згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" з додатковими змінами відповідно до Указу Президента від 28 червня 1999 p.).

Указані зміни пов'язані зі спрощенням системи оподаткування (встановлення єдиного податку), обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Такими визнано:

- юридичних осіб - суб 'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що в них за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень;

- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім'ї, за рік не перевищує 10 осіб і величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків грішми.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

- податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

- податку на прибуток;

- податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності);

- плати (податку) за землю;

- збору за спеціальне використання природних ресурсів;

- збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збору на обов'язкове соціальне страхування;

- комунального податку;

- податку на промисел;

- збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;