Система управління фінансами в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білет № 1

1. Система управління фінансами в Україні

Фінансова система властива кожній державі, незалежно від рівня економічного розвитку. Фінансова система - сукупність фінансових органів та інституцій, які керують грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами в країні.

Система управління державними фінансами в Україні

Стратегічне управління -- це загальне управління фінансами, що включає дії, розраховані на довгострокову перспективу і вирішення глобальних завдань розвитку фінансової системи країни.

Оперативне управління фінансами -- це управління фінансами, що становить сукупність заходів, розроблених на основні оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складання й виконання фінансових планів.

2. Форми грошей та їхня еволюція. Демонетизація золота. Еволюція кредитних грошей

В своєму розвитку гроші виступають у двох основних формах:

1. повноцінні гроші

2. неповноцінні гроші

Повноцінні гроші зберігають дві складові: 1) внутрішньо-реальну вартість (набули завдяки витратам на матеріали, з яких вони зроблені - золото); 2) еквівалентну вартість (отримана в процесі обігу).

Демонетизація золота - це перехід від повноцінних до неповноцінних (кредитних) форм грошей. Демонетизація золота - поступовий процес втрати золотом своїх грошових функцій. Проте золото продовжувало виконувати функції світових грошей, а також міри вартості - як основа встановлення національного масштабу цін і, через нього - валютних курсів.

Неповноцінні гроші - гроші,номінальна вартість яких вища від реальної, тобто свою вартість вони набувають в процесі обігу. Право випуску належить державі.

Різниця між номінальною вартістю грошей і витратами на їх повноваження - емісійний дохід казни.

Форми грошей:

1) повноцінні гроші

· товарні - предмети першої необхідності, предмети роскоші

· металеві - зливки металу, монети

2) неповноцінні гроші - кредитні

· паперові - банкноти, казначейські банкноти, нерозмінні банкноти

· депозитні - традиційні, електронні

· квазі гроші - векселі, облігації, чеки

3) змішані - повноцінні + неповноцінні

Кредитні гроші з'явилися як зобов'язання покупця погасити свою заборгованість за отриманий товар,тобто такі гроші є результатом розвитку товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється у розстрочку. Паперові гроші з'явилися як замінники золотих монет .

3. Суть кількісної теорії грошей

Кількісна теорія грошей стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних засобів, що не перебувають в обігу, а рівень товарних цін в середньому змінюється пропорційно кількості грошей в обігу. Кількісна теорія грошей залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну та неокласичну (сучасний монетаризм). За Д. Рікардо кількісна теорія грошей включає два постулати:

1. Причинності - ціни залежать від кількості грошей

2. Пропорційності - ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей

За Д. Юнгом існує постулат «однорідності», за яким подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня цін. Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорій зробив Фішер у вигляді математичного рівняння обміну - mV=PQ.

Маршал, Пігу, Кейнс, Солоу були засновниками кембриджського варіанту кількісної теорії грошей. Вони відстоювали тезу про вплив зміни маси грошей на рівень цін і акцентували увагу на мотивах, які змушують окремих суб'єктів утримати у себе певний запас грошей - касові залишки. Ці гроші використовували для покриття непередбачуваних витрат. Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств - M = K*PQ, де К - коеф. заощадження - це частина річного доходу, яка зберігається у ліквідній формі суб'єктів господарювання. K = 1/v .

В теорії Кейнса велика увага приділяється активному використанню фіскальної та грошово-кредитної політики. Кейнс розробив концепцію регулювання ціноутворення і підконтрольної інфляції. Збільшення попиту з боку держави призводить до збільшення виробництва і зайнятості. Збільшення попиту з боку населення веде до інфляції. Тому необхідно стимулювати державні і приватні інвестиції, але обмежити з/п працюючим.

Представники сучасного монетаризму на чолі з Фрідменом заперечували ефективне втручання держави в економіку,прогнозували зростання товарної маси (1-4%) через додаткову емісію грошей. Виходячи з цього Фрідмен запропонував використати правило механічного приросту грошової маси в середньому на 4%, що сприяло б щорічному 3% приросту ВВП.

Тести

1. - 1) ; 2. - 2) ; 3. - 2) ; 4. - 4) ; 5. - 4) ; 6. - 3) ; 7. - 3) ; 8. - б,г,д 9. - а,в,е 10. - г

Білет №2

1. Визначте особливості фінансів підприємства порівняно з державними фінансами

Державні фінанси - провідна сфера фінансової системи, яка забезпечує функціонування держави. Склад державних фінансів: загальнодержавні та місцеві фінанси. Загальнодержавні фінанси формують фінансову базу вищих органів державної влади і управління. Місцеві фінанси - база місцевих органів влади та управління, забезпечують регіональний контроль. Функціонування сфери державних фінансів характеризується фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний кредит. Державні доходи мобілізуються державою для забезпечення своєї діяльності. Державний кредит є джерелом покриття бюджетного дефіциту. Характерною ознакою сфери державних фінансів є збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків в цілому.

Фінанси підприємств, або фінанси суб'єктів господарювання, призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів із метою забезпечення відтворення виробництва, отримання прибутку для власників. В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Проведення витрат забезпечується за рахунок фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах -- прибутках чи збитках. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов'язані з діяльністю підприємства. За рахунок отриманих доходів забезпечуються фінансові відносини з державою -- платежі в бюджет і цільові фонди, з банківською системою -- погашення кредитів і сплата відсотків. Після відшкодування проведених витрат, виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом, цільовими фондами і банками визначаються фінансові результати -- прибуток чи збиток.

2. Структура грошового обороту за формою платіжних засобів та економічним змістом

Грошовий оборот - процес безперервного руху грошей. Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Готівковий обіг - це рух грошей у формі готівки та виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу. Готівковий рух грошей здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівкових грошей здійснює Національний банк України. Він випускає готівкові гроші в обіг і вилучає їх, якщо вони стають непридатними до вжитку, а також замінює гроші на нові зразки купюр та монет. У сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів. Такий рух безготівкових грошей обслуговує відносини між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між населенням і державними установами тощо.

Безготівковий обіг - це рух вартості без участі готівкових грошей. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді переведення сум через рахунки в банках. Грошові кошти в безготівкових розрахунках не мають речового виразу і існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках. Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток та інших кредитних інструментів.

За економічним змістом виділяють 4 сектори грошового обороту:

1) грошовий обіг (обслуговує сферу товарного обміну) - безперервна циркуляція грошей як засобів обігу і платежу, рух грошових засобів, як складова частина товарно-грошових, торгових, фінансово-кредитних, платіжних операцій.

2) фінансовий оборот ( купівля-продаж цінних паперів) -- сектор грошового обороту, який обслуговує купівлю-продаж цінних паперів (акцій, облігацій, веселів та інших цінних паперів).

3) кредитний оборот ( дивіденди, відсотки) - охоплює сферу перерозподільчих відносин, у якій власність суб'єктів господарювання не відчужується, а лише передається в тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує дохід у вигляді відсотків або дивідендів.

4) фіскально-бюджетний оборот ( податки та ін. платежі) - охоплює фінансові відносини, які зумовлюють відчуження певної частини доходів, суб'єктів господарювання у вигляді податків, штрафів, відрахувань та інших платежів в подальшому їх перерозподілі через бюджет та цільові фонди на користь держави.

3. Стадії та закономірності руху кредиту. Об'єкти, суб'єкти та типи кредитних відносин

Кредит - цінність, що передається одним суб'єктом іншому. Суб'єктами кредиту є позичальники та кредитори. Об'єктами - вартість, що передається в позичку (позичковий капітал); форма руху позичкового капіталу. Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості відповідно до розвитку кредитних відносин між двома суб'єктами, тобто на мікрорівні.

1-а стадія - формування вільної вартості як джерела надання позичок;

2-а стадія - розміщення вільної вартості в позичку;

3-я стадія - використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження;

4-а стадія - вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички;

5-а стадія - повернення позичальником вартості кредитору та сплата процента. На цьому етапі завершується рух позиченої вартості і закінчуються відносини між кредитором і позичальником щодо даної позички.

На мікроекономічному рівні основними закономірностями руху кредиту є:

- зворотність руху вартості, що передана в позичку. Власні кошти постійно залишаються в обороті економічного суб'єкта. Одержані з бюджету кошти не мають умови обов'язкового повернення їх у бюджет, вони стають власністю даного суб'єкта.

- тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу.

- збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі.

- залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.

На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:

- кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зростання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці обсягів ВНП.

- як вимога і як зобов'язання, як актив і як пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються.

- зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки.

- спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види виробництва.

Тести

1. - 2); 2. - 1); 3. - 2); 4. - 4); 5. - 3); 6. - 2); 7. - 4); 8. - а); 9. - а); 10. - г)

Білет № 3

1. Склад і структура видатків Державного бюджету України. Регулювання бюджетних видатків

Видатки бюджету -- особлива економічна категорія, яка відображає відносини з приводу витрат держави на здійснення своїх повноважень. Видатки бюджету регламентуються відповідними законодавчими та нормативними актами органів державної влади. Економічну функцію держави забезпечують видатки на народне господарство та науку, соціальну - видатки на соціальний захист населення та соціально-культурну сферу, оборонну - на оборону, управлінську - на утримання управлінських структур (органи державної влади і управління, судові структури і прокуратура, правоохоронні органи і служба безпеки, митна і податкова служби) та на зовнішньополітичну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов`язані з системою державного кредиту - на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу. Видатки бюджету на народне господарство в Україні включають державні капітальні вкладення, бюджетні позички підприємствам, державні субсидії і дотації, операційні витрати. Видатки бюджету на соціальний захист включать державні субсидії окремим громадянам та покриття різниці в цінах на соціально значущі товари і послуги. Видатки на соціально-культурну сферу, що виділяються на основі кошторисного фінансування, структуруються за галузевими ознаками: освіту, охорону здоров`я, фізичну культуру і спорт, культуру. Видатки бюджету на науку відображають фінансування державних і міждержавних науково-технічних програм, фундаментальних досліджень, пошукових та прикладних розробок. Видатки бюджету на оборону включають закупку озброєнь і військової техніки та витрати на утримання військових частин. Крім того, до них також відносять витрати на наукові дослідження в сфері оборони і виплату пенсій військовослужбовцям. Видатки в сфері зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності - це сплата внесків до міжнародних організацій, членом яких є Україна, утримання дипломатичних представництв за кордоном, відрядження за кордон представників органів державної виконавчої влади. Видатки по обслуговуванню державного боргу включають погашення заборгованості та виплату процентів за державними позиками. Фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі. У видаткових відносинах беруть участь щонайменше три суб'єкти. Владною стороною виступають Міністерство фінансів України, яке складає розпис видатків, і Державне казначейство. Посередником виступає уповноважений банк.

2. Основні типи грошових систем та їх еволюція

Грошова система - форма організації грошового обороту в державі.

Типи грошових систем:

1. за формами грошей:

1.1 металеві:

· біметалізм ( подвійні валюти, «кульгаючі» валюти; паралельні валюти)

· монометалізм ( мідні, срібні, золоті)

Золото в свою чергу пройшло таку еволюцію:

І Золотомонетний стандарт - характерне виконання золотом усіх функцій грошей, карбування і обіг золотих монет із фіксованим золотим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золото.

ІІ Золото-злитковий стандарт - характерні відсутність в обігу золотих монет, заборона на їх вільне карбування, обмін банкнот лише на стандартні золоті зливки. Золото-зливковий стандарт використовувався переважно для міжнародних розрахунків.

ІІІ Золото-девізний стандарт - характерні відсутність в обігу золотих монет та їх вільного карбування, здійснення обміну банкнот на золото через обмін на іноземну валюту (девізу), яка, в свою чергу, обмінюється на золото. У такий спосіб зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць тридцяти країн світу із золотом.

1.2 система паперово-кредитного обігу:

· паперово-грошова система;

· система кредитних грошей.

2. за характером регулювання

2.1 ринкові

2.2 неринкові

3. За характером економічної системи

3.1 відкрита

3.2 закрита.

3. Назвіть статі пасивів і активів банку. Дайте їм характеристику

Статті активу та пасиву подаються у балансовому звіті у порядку зменшення їх ліквідності. Норми ліквідності встановлюються як відношення різних статей активів балансу банку до всієї суми або до певних статей пасивів, або, навпаки, пасивів до активів. Норму ліквідності ще називають коефіцієнтом ліквідності. За ступенем ліквідності активи банку можна об'єднати в три групи: активи в безпосередньо ліквідній формі, легко- і важко ліквідні активи. Активи в безпосередньо ліквідній формі -- це касовий резерв готівки і засобу на поточному рахунку в центральному банку, оскільки комерційні банки можуть у будь-який час вилучити ці засоби готівкою. Касовий резерв готівки і засобу на поточному рахунку в центральному банку є незайнятими активами комерційних банків, що не приносять їм прибутку. З усіх зайнятих активів найбільш ліквідними є позички до запитання, облік векселів і короткострокові позички. Найменш ліквідними статтями активів комерційних банків виступають середньо- і довгострокові позички, а також інвестиції в цінні папери. Останні теоретично можуть бути завжди перетворені на готівку, але практично таке перетворення не завжди здійснюється без втрат. Реалізація ж цінних паперів за цінами, нижчими від цін придбання, може призвести до банкрутства банку. Ліквідність банківських активів і їхня прибутковість взаємно протилежні. Активи в безпосередньо ліквідній формі (готівка в касі і засоби на поточному кошторисі в центральному банку) зовсім не приносять прибутків, а найбільш ліквідні зайняті активи (позички до запитання) приносять найменший дохід. Найбільш дохідні довгострокові позички й інвестиції в цінні папери є найменш ліквідними статтями активів.

Тести

1. - 1); 2. - а); 3. - а,б) 4. - а) 5. - в,г,д); 6. - а,б,г) 7. - в,д); 8. - 1,2,3) 9. - 1); 10. - 3)

Білет №4

1. Охарактеризуйте групи фінансових відносин, що стосуються фінансів підприємств

Фінанси суб'єктів господарювання одна з основних сфер функціонування фінансів. Їх специфіка - мобілізація коштів і створення фондів фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси:

1. Внутрішні:

· при розподілі доходу формування прибутку;

· розподіл і використання чистого прибутку;

· формування фонду підприємства.

2. Зовнішні:

2.1 обміну

· розрахунки між покупцями і постачальниками

2.2 розподілу

· з керівними органами;

· з учасниками фінансового ринку;

· з бюджетом;

· з цільовими державними фондами;

· з банками;

· із страховими компаніями.

2. Кредитний ринок та ринок цінних паперів, їх структура, суб'єкти та інструменти

За інституціональною ознакою та організацією торгівлі фінансовими ресурсами фінансовий ринок поділяється на кредитний і ринок цінних паперів. Кредитний ринок охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод; він має договірний характер. Такий ринок є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він забезпечує найшвидший доступ до фінансових ресурсів. По-друге, переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб'єктів цього ринку -- комерційних банків, що не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх. Кредитний ринок дає змогу здійснити нагромадження, розподіл, перерозподіл та рух позикового капіталу між сферами економіки, суб'єктами фінансового ринку. Кредит -- суспільні економічні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позику одним суб'єктом іншому. Суб'єктами ринку є: кредитори; держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ринок за допомогою економічних методів; постачальники. Учасниками ринку кредитних ресурсів є: комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інституції.

Ринок цінних паперів -- особлива форма торгівлі фінансовими ресурсами, що опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Він є найактивнішою частиною сучасного фінансового ринку і дає змогу реалізовувати різноманітні інтереси емітентів, інвесторів та посередників. Первинний ринок -- ринок перших і повторних випусків (емісій) цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення (андерайтинг). Первинне розміщення здійснюється шляхом безпосереднього звернення емітента до покупця, або передачі всієї емісії чи її частки посередникові (інституційному інвестору), який бере на себе функції поширення цінних паперів. На вторинному ринку відбувається обіг раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів, тобто їх перерозподіл. Цей ринок характеризується операціями перепродажу раніше випущених цінних паперів. Об'єктом ринку цінних паперів є специфічні фінансові інструменти -- цінні папери різних видів.

3. Грошові реформи в Україні

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту. Основними принципами створення грошової системи в Україні повинні бути:

?? створення національної грошової одиниці і розгалуженої структури депозитних та інших форм грошей;

?? запровадження ефективного механізму організації і регулювання готівкового обігу та їх взаємодії;

?? побудова нової системи зовнішніх валютних відносин;

?? забезпечення внутрішньої і зовнішньої конвертованості власної грошової одиниці;

?? здійснення реформи банківської системи;

?? утворення належної ринкової інфраструктури грошового, валютного та фондового ринків.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

?? перший етап (січень - листопад 1992 р.),

?? другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 р.),

?? третій етап (вересень 1996 р.). [2, ст. 240]

Проведення грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення в банківську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют. Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків.

Тести

1. - 1); 2. - 2); 3. - 3); 4. - 2); 5. - 3); 6. - 3); 7. - 4); 8. - б,г,д,е) 9. - а,б,в,г) 10. - а)

Білет №5

1. Економічна суть та класифікація державних видатків

Видатки бюджету -- особлива економічна категорія, яка відображає відносини з приводу витрат держави на здійснення своїх повноважень. Видатки бюджету регламентуються відповідними законодавчими та нормативними актами органів державної влади. Економічна класифікація видатків бюджетів відображає предметно-цільове призначення коштів. Вона визначає чотири групи конкретного спрямування коштів:

а) поточні видатки, які відображають усі платежі бюджету, що спрямовуються на поточні цілі. Поточні видатки -- це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів управління у бюджетному році та витрати на фінансування заходів із соціального захисту населення тощо;

б) капітальні видатки, які спрямовуються на придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, землі і нематеріальних активів, а також капітальні трансферти;

в) нерозподілені видатки, які є видатками з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад;

г) кредитування з вирахуванням погашених коштів, які відображають платежі бюджетів усіх рівнів з метою проведення економічної політики, в результаті чого у них виникають фінансові вимоги до інших суб'єктів господарської діяльності. При здійсненні кредитування обов'язковою умовою є зобов'язання щодо повернення коштів.

2. Функції міжнародних фінансів: розподільча і контрольна

Розглянемо дві основні функції міжнародних фінансів: розподільну і контрольну.

Розподільна функція. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Розподіл та перерозподіл світового продукту визначається:

1. об'єктивними закономірностями:

· капітал спрямований туди, де найбільша норма прибутку;

· важливим чинником руху капіталу є ризики, пов'язані з отриманням прибутку;

· рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку;

2. політикою (інтересами) суб'єктів міжнародних відносин.

Контрольна функція. Міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту у грошовій формі. Це дає можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного продукту у грошовій формі у будь-який час, на будь-якому етапі.

Практична реалізація контрольної функції полягає в: прийнятті подальших рішень щодо міжнародних фінансів; розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.

3. Необхідність, суть та органи валютного регулювання. Механізм регулювання валютного курсу (девальвація, ревальвація, валютна інтервенція)

Валютне регулювання -- це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, міжнародні фінансово-кредитні організації. Механізм валютного регулювання в Україні охоплює сукупність заходів, котрі проводять НБУ, Мінфін, ДПА, інші органи валютного контролю у сфері валютних відносин. Проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики є головною метою валютного регулювання Національного банку України. Валютний курс -- це ключова ланка, яка зв'язує економіку України зі світовою економікою. Поява обмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни.

Механізм валютного регулювання переважно зводиться до таких форм:

1. Девальвація -- зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних. Об'єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.

2. Ревальвація -- підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних.

3. Валютна інтервенція -- операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної -- іншої держави. Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди); за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті, в тому числі кредитних позицій у СПЗ (SDR).

Тести

1. - 7); 2. - 2); 3. - 4); 4. - 4); 5. - 4); 6. - 3); 7. - г); 8. - а); 9. - а); 10. - а)

Білет №6

1. Податкова система та податкова політика в Україні

Податки - обов'язкові платежі, які забезпечують фінансування державних витрат. Податкова система - сукупність встановлених в країні податків та зборів (платежів) до бюджетів та державних цільових фондів. Податкова система України передбачає групування податків:

· в залежності від бюджетного устрою ( до держбюджету та місцевих бюджетів, платежі, що формують цільові державні фонди);

· за способом сплати ( прямі, непрямі податки ).

Податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні в свою чергу на:

1) прямі податки:

· податки на прибуток підприємства;

· податок на землю;

· податок на нерухомість.

2) непрямі податки:

· ПДВ;

· акцизний збір;

· мито.

3) збори:

· до пенсійного фонду;

· з тимчасової втрати працездатності;

· на виплати по безробіттю;

· виплати на нещасні випадки, проф. захворювання;

· держмито;

· за використання природних ресурсів.

Місцеві поділяються на:

1) податки:

· за рекламу;

· комунальні.

2) збори:

· гастрольний;

· курортний;

· збір за виграш та участь на іподромі;

· інші.

Податкова політика - діяльність держави у сфері встановлення та справляння податків. Ґрунтується на принципах, визначених податковим законодавством: стимулювання підприємницької інвестиційної активності, рівномірності сплати податків.

2. Система міжнародних фінансових відносин

Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

· взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

· взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн;

· взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

· взаємовідносини держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

Здійснення міжнародних фінансових відносин потребує купівлі-продажу необхідної для розрахунків валюти та визначення валютного курсу. Ці операції забезпечуються через спеціальний фінансовий інститут -- валютний ринок, який є базовою ланкою сфери міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові відносини ґрунтуються на двох основних складових: установлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Порядок і форми проведення розрахунків становлять організаційний аспект міжнародних фінансових відносин і регламентуються відповідними міжнародними документами та угодами. Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційний аспект руху грошових потоків -- порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін і банків та ін. Міжнародні фінансові відносини загалом і міжнародна торгівля зокрема можуть успішно розвиватись тільки на засадах еквівалентності обміну, що, у свою чергу, можливо лише на основі реального курсу валют.

3. Валютний ринок

Валютний ринок - система організаційних та економічних відносин, пов'язаних з купівлю-продажем іноземної валюти.

Валютний ринок:

1. за об'ємом валютних операцій:

· міжнародний (є сукупністю операцій з купівлі і продажу різноманітних валют усіма фінансовими організаціями світу);

· регіональний (становлять собою відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу іноземних валют, які діють в регіоні);

· місцевий (це ринок однієї держави, на одній території).

2. за суб'єктами, які проводять валютні операції:

· міжбанківський;

· клієнтський;

· біржовий.

3. за ступенем законності операцій:

· офіційний;

· нелегальний;

· сірий.

Функції валютного ринку реалізуються через виконання широкого спектру валютних операцій. Операції валютного ринку:

1) Конверсійні - касові,форвардні, ф'ючерсні, опціонні, своп, арбітражні;

2) Депозитні - до запитання, короткострокові, строкові;

3) Кредитні - короткострокові, середньострокові, довгострокові.

Тести

1. - 1); 2. - 5); 3. - 2); 4. - 4); 5. - 3); 6. - 2); 7. - а,г,д); 8. - б); 9. - а); 10. - в)

Білет №7

1. Характеристика загальнодержавних цільових фондів, що створені в Україні

Пенсійний фонд України є найбільшим позабюджетним цільовим фондом. У своїй діяльності Пенсійний фонд керується законодавчими і нормативними актами, які окреслюють його завдання та функції, зокрема збирання і акумуляцію обов'язкових страхових внесків, призначених для пенсійного забезпечення й виплат допомоги, і їх виплати, у тому числі пенсій відповідно до законів України про пенсійне забезпечення та про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, допомоги на дітей та інших витрат, які згідно з чинним законодавством фінансуються за рахунок Пенсійного фонду, а також перевірку правильності їх призначення і виплат. Пенсійний фонд також бере участь у фінансуванні державних і регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів й організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного забезпечення. У межах чинного законодавства України Пенсійному фонду та його органам на місцях надано право отримувати від підприємств, установ і організацій, а також громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність, інформацію й документи щодо нарахування і сплати обов'язкових страхових платежів до Пенсійного фонду, перевіряти їх, вимагати від юридичних і фізичних осіб усунення порушень законодавства щодо сплати внесків і використання коштів Пенсійного фонду.

Конституційне право громадян на працю забезпечується органами державної влади й управління, у тому числі Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Цей Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, кошти якого не входять до складу Державного бюджету України. За рахунок коштів Фонду зайнятості фінансувалися заходи, передбачені державними та територіальними програмами зайнятості; основним джерелом доходів Фонду були обов'язкові внески підприємств і організацій. У видаткових статтях Фонду переважають виплати допомоги у зв'язку з безробіттям.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності належить до цільових позабюджетних страхових фондів. У Фонді акумулювалися збори, з нього фінансувалися виплати на обов'язкове соціальне страхування. За рахунок коштів Фонду здійснюються:

* виплата допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при народженні дитини та у зв'язку з доглядом за нею до досягнення трирічного віку, на поховання;

* фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

* утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб.

Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві також належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Страхування від нещасного випадку на виробництві є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя і здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Фінансування Фонду здійснюється за рахунок внесків роботодавців; прибутку, одержаного від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; добровільних внесків; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників; коштів, одержаних від стягнення штрафів і пені з винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці юридичних і фізичних осіб.

2. Поняття про грошовий оборот, його економічна основа, основні суб'єкти та ринки, які він обслуговує

Грошовий оборот - процес безперервного руху грошей. Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Готівковий обіг - це рух грошей у формі готівки та виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу. Готівковий рух грошей здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Безготівковий обіг - це рух вартості без участі готівкових грошей. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді переведення сум через рахунки в банках. Грошові кошти в безготівкових розрахунках не мають речового виразу і існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках. Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток та інших кредитних інструментів.

За економічним змістом виділяють 4 сектори грошового обороту:

1) грошовий обіг (обслуговує сферу товарного обміну)

2) фінансовий оборот ( купівля-продаж цінних паперів)

3) кредитний оборот ( дивіденди, відсотки)

4) фіскально-бюджетний оборот ( податки та ін. платежі)

Суб'єктами грошового обороту фактично є всі юридичні й фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні і споживанні ВНП.

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представлю сукупність товарного та грошового обороту. У функціональному розумінні сучасний ринок -- поняття більш глибокі комплексне і представляє систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому (фінансовому) ринку. Грошовий ринок -- це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

3. Суть інфляції, її причини, форми прояву та закономірності розвитку. Види інфляції

Інфляція - це процес знецінення грошей, це падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя, це приріст цін, викликаний надлишком грошей щодо товарів та послуг. Причинами її виникнення може бути: незбалансованість державних витрат і доходів, мілітаризація економіки, емісія грошей, зростання «відкритості» економіки тієї чи іншої країни і т.д. Інфляція має важкі форми прояву. Головні з них: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної процентної ставки на капітал, падіння рівня життя народу.

Розрізняють інфляцію за:

* причинами (інфляція попиту, інфляція витрат);

* темпом приросту цін (помірна, галопуюча, гіперінфляція);

* можливостями передбачити зростання цін (очікувана, неочікувана);

* характером перебігу (збалансована, незбалансована);

* характером знецінення грошей (відкрита, прихована, придушена).

Наслідками нерегульованої інфляції є: довільний перерозподіл доходів, відсутнє заощадження, ціни не відіграють регулюючої ролі, гроші перестають бути вимірником економічних процесів.

Але існують антиінфляційні заходи:

· політика доходів - вилучення з обороту частини грошової маси.

· політика структурних зрушень - податкове стимулювання певних галузей, державне вкладення в розвиток певних галузей;

· монетарні заходи - девальвація, ревальвація;

· грошові реформи - деномінація, конфіскація, нуліфікація.

Тести

1. - 1); 2. - 3); 3. - 3); 4. - б,в,г); 5. - б); 6. - б); 7. - в); 8. - б,г,д,е); 9. - а,б,в,г); 10. - а

Білет №8

1. Державний борг, його економічні наслідки

Державний борг - сума заборгованості держави своїм кредиторам. Виділяють державний борг:

1. Поточний - витрати з виплати доходів (процентів) кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і погашення зобов'язань, термін сплати яких настає в поточному періоді.

2. Капітальний - це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, а також доходи (проценти), які необхідно сплатити за цими зобов'язаннями.

3. Внутрішній - це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.

4. Зовнішній - це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.

Зовнішній державний борг має такі дві складові:

- борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів.

- борг суб'єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб'єктами господарювання -- позичальниками.

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Управління державним боргом - система форм, методів по забезпеченню платоспроможності держави. Платоспроможність держави залежить від розвитку внутрішнього ринку і валютних надходжень.

2. Попит на гроші та його складові

Грошовий ринок забезпечує баланс між попитом та пропозицією на всі фінансові інструменти. Попит на гроші -запас грошей, який прагнуть мати в своєму розпорядженні економічні суб'єкти. Тобто попит на гроші є багатство ліквідних фондів.

Попит на гроші MD = f( rM2; rB; rE; rWn ), тобто попит індивідуума на гроші MD є функція від норми відсотка на гроші: в строкових депозитах (rM2); в облігаціях (rB); в акціях (rE); інші форми багатства (rWn). Попит на гроші формується як трансакційний попит ( попит на гроші для операцій) і попит на гроші як на актив ( для накопичення купівельної спроможності ).

Трансакційний попит - є попит для обслуговування всіх видів угод в економіці. Виходячи з рівняння Фішера, попит на гроші можна подати MD = PY/V, або ж попит на гроші можна записати у вигляді кембриджського рівняння M = K*P*Q, де К - коефіцієнт заощадження К = 1/V.

Трансакційний попит змінюється зі зміною ВВП.

Спекулятивний попит на гроші пов'язаний зі заощадженням у формі готівки або ін. активів ( облігацій, акцій, золота, нерухомості ). Спекулятивний попит на гроші - це певний резерв грошей, за допомогою якого прагнуть застрахувати себе від можливих витрат. Реальні грошові запаси (M/p)D = L*i, де i - відсоткова ставка, L - вартість активів. Підвищення відсоткової ставки за активами зменшує спекулятивний попит на гроші.

Чим вищий темп інфляції, тим нижчий буде рівень реального попиту на гроші.

3. Розвиток кредитно-фінансових інститутів

Крім банків, кредитна система включає спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які останнім часом набувають усе більшого розвитку і починають створювати серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку фінансових послуг. Вони представлені пенсійними, інвестиційними фондами, страховими, лізинговими, фінансовими компаніями, ломбардами. Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. За формою власності вони можуть бути приватними або державними. Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами й корпораціями, для виплати пенсій та допомоги своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку підприємства. Державні пенсійні фонди створюються центральними та місцевими органами влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних підприємств.

Інвестиційні фонди - це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, вони акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств. Організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.

Лізингові компанії - це кредитно-фінансові формування, які займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують та надають їх в оренду з правом наступного викупу. Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, неминучих при звичайній купівлі.

Фінансові компанії - це кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстроченням платежу. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов'язань - облігацій або векселів, а також отримання короткострокових кредитів від комерційних банків. Вони надають кредити покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов'язань, якими був оформлений відповідний продаж. У процесі придбання товару покупець сплачує частину його вартості (у межах 20%), а на решту суми бере торговельний кредит.

Ломбарди - кредитні установи, що надають грошову позику під заставу рухомого майна цінних речей. Нині ломбарди - це державні госпрозрахункові підприємства, які спеціалізуються на наданні споживчого кредиту фізичним особам, під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Вартість заставленого майна, як правило, має перевищувати суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право підтверджується заставною квитанцією, яка засвідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу. У разі, коли кредит не буде повернуто в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виторг за яке має компенсувати суму боргу разом з нарахованими відсотками. Специфіка ломбардних позичкових операцій полягає у видачі громадянам невеликих сум позичок на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

Тести

1. - 2); 2. - 1); 3. - 2); 4. - 4); 5. - 3); 6. - 1); 7. - 3); 8. - а); 9. - а); 10. - б,г,д

Білет №9

1. Фінансовий механізм

Фінансовий механізм -- сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб'єктів господарювання і населення. Застосовується з метою створення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку суспільства.

За допомогою фінансового механізму згідно з основними положеннями фінансової політики здійснюється розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту.

Структура фін. механізму:

1) фінансові методи - планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання;

2) фінансові важелі - податки, обов'язкові платежі, норми А, відсотки, орендні платежі, інше;

3) стимули - податкові пільги, прискорена амортизація, бюджетне фінансування, фонд матеріального забезпечення;

4) санкції - штрафи, пеня;

5) нормативно-правове забезпечення - конституція, закони ВР, підзаконні нормативно-правові документи

2. Сутність і функції фінансового ринку

Фінансовий ринок -- це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення оборогу капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

3. Сутність кредиту як форми руху вартості на зворотній основі. Позиковий капітал і кредит

Кредит - цінність, що передається одним суб'єктом іншому. Принципами кредитування є: строковість, зворотність, платність, забезпеченість, цільове використання. Кредит як економічне явище являє собою процес, що характеризується певним рухом елементів його структури (об'єкта і суб'єктів). Рух кредиту має свою визначеність у часі та в просторі, має свої специфічні закономірності і є ключовою ознакою кредиту як економічної категорії.

На мікроекономічному рівні однією з основних закономірностей руху кредиту є:

-- зворотність руху вартості, що передана в позичку. Цим рух кредитних коштів істотно відрізняється від власних та бюджетних коштів, які є в обороті позичальника. Власні кошти постійно залишаються в обороті економічного суб'єкта. Одержані з бюджету кошти не мають умови обов'язкового повернення їх у бюджет, вони стають власністю даного суб'єкта. Деякі економісти вважають сплату податків джерелом повернення бюджетних коштів до бюджету. Проте це не так -- податки не можуть бути ні джерелом повернення одержаних раніше бюджетних асигнувань, ні формою плати за користування бюджетними коштами.

Позиковий капітал - кошти, які надаються ліцензіату на умовах повернення та платній основі з метою здійснення інвестиційної діяльності. Позиковий капітал характеризує залучення для фінансування розвитку підприємства на основі повернення коштів або інших майнових цінностей. Усі форми позикового капіталу, які використовує підприємство, є фінансовими зобов'язаннями і підлягають погашенню в передбачені терміни.

Тести

гроші фінанси державний борг

1. - 3,4) 2. - 3); 3. - 2); 4. - 1); 5. - 3); 6. - 2); 7. - г); 8. - а); 9. - б); 10. - а,б)

Білет № 10

1. Причини виникнення дефіциту бюджету та методи його фінансування

Бюджетний дефіцит -- перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету.

Причини виникнення дефіциту: -- спад виробництва; -- зниження ефективності функціонування окремих галузей; -- несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; -- великі воєнні витрати; -- інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків.

Основними методами фінансування бюджетного дефіциту є:

-- кредитно-грошова емісія (монетизація);

-- боргове фінансування;

-- за рахунок податкової політики.

Кредитно-грошова емісія пов'язана з випуском в обіг додаткової маси грошей для фінансування саме бюджетного дефіциту. Але безконтрольна емісія грошей посилює інфляцію, погіршує стан грошового обігу, спричиняє тяжкі наслідки у сфері економічних та соціальних відносин. Покриття бюджетного дефіциту за допомогою боргового фінансування, тобто здійснення державних запозичень за рахунок випуску та реалізації державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів тощо) на внутрішньому та зовнішньому ринках за визначених умов, витісняє частину інвестицій із виробничого процесу, зумовлює зменшення чистого експорту, збільшення ринкової ставки відсотка і зниження споживчих видатків. Ще одним методом фінансування бюджетного дефіциту є упровадження зваженої податкової політики. Проблема збільшення податкових надходжень до державного бюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, оскільки вона пов'язана з проведенням комплексної податкової реформи, спрямованої на зменшення податкових ставок і розширення бази оподаткування.