Актуальність теми дослідження. Дослідження податкового права Італії є актуальним в наш час з декількох підстав.

1. Українське право відноситься до країн континентальної, або романо-германської, правової сім'ї. Ця система права бере свій початок від часів Античного Риму. Вивчення історії податків часів Римської республіки та Римської імперії дає змогу уявити собі першоджерела українського податкового законодавства, а також, як це не дивно, причини деяких помилок сучасних законодавців у галузі оподаткування.

2. У зв'язку з пунктом першим, слід також зазначити, що українське та італійське податкове законодавства є дуже схожими в декількох параметрах. Зокрема, спільним в них є переважання кількості підзаконних нормативних актів та роз'яснень податкової служби над законами, що регулюють відносини оподаткування. Також слід відмітити велику кількість законодавчих актів, якими ці відносини регулюються. Однак Італія накопичила дуже багато позитивного досвіду з регулювання цього процесу, які слід взяти до уваги українському законодавцю. Деякі з них, наприклад, можливість суб'єкта оподаткування з допомогою мережі Інтернет, ознайомитися із своєю податковою справою та система запитів і відповідей на них податкових служб будуть докладно освітлені у цій курсовій роботі.

До прямих податків в Італії належать податки на прибуток фізичних та юридичних осіб та місцеві прямі податки.

Прибутковий податок з фізичних осіб. Суб'єктом обкладання цим податком виступають приватні особи, резиденти й нерезиденти Італії, а об'єктом - їхні доходи. У резидентів (такими крім автентичних італійців уважаються іноземці, які мають в Італії основне джерело доходів або проживають у країні більше 6 місяців) цим податком обкладаються всі доходи, отримані не тільки в Італії, але й за кордоном. Нерезиденти виплачують цей податок тільки з доходів, отриманих в Італії [13].

В Італії встановлена прогресивна система оподатковування доходів фізичних осіб, при цьому базові ставки податку на доходи фізичних осіб для 2005 року визначені в наступному розмірі:

1. Дохід до 26 тис. євро - 23%;

2. Дохід від 26 тис. євро до 33,5 тис. євро - 33%;

3. Дохід від 33,5до 100 тис. євро - 39%;

4. Дохід понад 100 тис. євро - 43%.

Для цілей оподатковування резидентом визнається фізична особа, що більшу частину податкового періоду зареєстрована в цивільній реєстрації або яка зареєстрована або має постійне місце проживання в Італії відповідно до Цивільного кодексу.

Постійним місцем проживання визнається місце, де фізична особа встановила основний центр свого бізнесу й життєвих інтересів, у той час як її місце проживання - місце, де вона має звичайне місце проживання.

Італійські громадяни, які змінили своє місце реєстрації шляхом переміщення в державу або на територію, розглядувану як «податковий притулок», вважаються резидентами Італії, доки не представлять докази зворотного. Усього в цей час за італійським законодавством 57 держав і територій належать до категорії «податкових притулків», у тому числі Андорра, Гибралтар, Панама, Філіппіни, Монако, Тайвань, Об'єднані Арабські Емірати тощо [8, c.163].

Всі доходи приватних осіб залежно від джерела походження діляться на п'ять категорій, кожна з яких має особливості обчислення. Цими джерелами визнаються:

а) земельна власність, нерухомість і будівлі;

б) капітал;

в) робота за наймом та вільні професії;

г) підприємництво;

д) інші джерела.

За категорією а) оподатковуваний дохід, отриманий від земельної власності, ведення сільськогосподарської діяльності, а також будівель і споруд, обчислюється кадастровим методом. Кожному виду нерухомої власності відповідає певний розмір доходу, що приймається в розрахунок незалежно від того, був або не був він реально отриманий.

Кадастрові оцінки переглядаються кожні 10 років, а в проміжку до чинних норм Міністерство фінансів має право вводити поправочні коефіцієнти.

При обчисленні доходів від будівель у розрахунок приймаються міські будинки, дачі, майстерні й інші будівлі, використовувані власниками для проживання або здачі внайми. Подібна практика не поширюється на сільськогосподарські будівлі (приміщення для утримання худоби, зберігання сільськогосподарської продукції й т.д.), а також різні допоміжні будівлі торговельних підприємств (склади й т.п.).

Дохід від будівель, як уже вказувалося, визначається відповідно до кадастрових коефіцієнтів, однак у ряді випадків робиться відступ від загального правила. Так, якщо будівля не може бути використана за призначенням або здана в оренду без згоди власника, кадастрова оцінка скорочується на 70%. І навпаки, кадастрова оцінка збільшується на 300%, якщо будинок, розташований у густонаселених комунах із числом жителів більше 300 тис. чоловік, не використовується власником і не здається ним у найм. Тарифи також зростають (на 30%) стосовно другого будинку (не за основним місцем перебування) власника.

Дохід від володіння землею обчислюється на основі застосування списків оцінної вартості, установленої для кожного типу й класу землі відповідно до умов кадастрового закону. Дохід від будинків обчислюється на основі застосування списків оцінної вартості, установленої для кожного типу й класу будинків або на основі їхнього віднесення до спеціальної або специфічної цілі на основі прямої оцінки відповідно до умов кадастрового закону [14].

Якщо протягом 3-літнього періоду фактичний загальний дохід, отриманий від будівлі, відрізняється від кадастрового доходу більш ніж на 50%, то податковий орган може повторно оцінити класифікацію власності в кадастрі. Фактичний загальний дохід представляє загальну суму орендної плати від орендних договорів, а у випадку їхньої відсутності розмір орендної плати за порівнянну власність на тій же території.

Зайняті власником будівлі вважаються такими, що приносять оподатковуваний дохід для власника тільки для цілей оподатковування доходів фізичної особи. Однак, оцінний дохід зайнятого власником житла не обкладається податком, оскільки допускається застосування податкових відрахувань у розмірі оцінного доходу. Оцінний дохід від інших будинків, що перебувають додатково у власності власника житла або його родини або використовуються для ведення бізнесу або професійної діяльності, які використовуються власником або його родиною як друга резиденція або інакше зберігається в їхньому розпорядженні, збільшується на одну третину.

Дохід від нерухомості, розташованої за рубежем, не підпадає під кадастрову систему оподатковування. Дохід, отриманий від неї, розглядається як інший дохід.

Інвестиційний дохід містить у собі відсотки, дивіденди й інші надходження, роялті, доходи від нерухомості й ін.

Податком обкладаються відсотки, отримані від позичок, депозитів, поточних рахунків, цінних паперів, включаючи різницю між отриманим по них доходом при погашенні й ціною придбання.

Роялті включають дохід, отриманий від використання третіми особами інтелектуальної власності, патентів, винаходів. Роялті розглядаються як професійний дохід, якщо він отриманий автором або винахідником. Чинне законодавство дозволяє здійснювати податкові відрахування в розмірі 25% від загального розміру отриманого доходу, тільки у випадку, якщо активи, що приносять роялті, були придбані виходячи із цих міркувань [8, c.164].

Категорія б) включає всілякі види грошової ренти - відсотки за поточними позиками і депозитними рахунками у банках, облігаціями і іншими цінними паперами, виграшами у лотереях, аннуїтетами тощо. Особливість цієї категорії доходів полягає в тому, що вилучення податку здійснюється в більшості випадків у джерела, тому ці суми не включаються в оподатковуваний дохід фізичної особи. При цьому ставка податку у випадку його вилучення в джерела є єдиною для всіх платників податків незалежно від загального розміру їх доходу [14].

Категорія в) фактично поєднує всі трудові доходи. Вона підрозділяється на доходи від роботи за наймом й доходи осіб вільних професій. Власне дохід від роботи за наймом складається не тільки із платні, але й із всіх видів компенсацій як у грошовій, так і в інших формах, отриманих протягом податкового періоду платником податків, включаючи будь-яку компенсацію, отриману як поділ прибутку у відносинах зайнятості, а також компенсацію видатків, пов'язаних зі здійсненням трудових обов'язків і отриманих безкоштовних платежів.

Не включаються в дохід наступні види виплат:

1. Видатки на охорону здоров'я, оплачені підприємцем і працівником фондам, що забезпечують охорону здоров'я й добробут відповідно до умов закону, колективними трудовими контрактами, угод і інструкцій у розмірі до 3615,2 євро.

2. Вартість послуг, забезпечених підприємцем для вигоди всіх працівників або груп працівників для освіти, відпочинку й релігійних цілей, включаючи внески у видатки для дитячих садків і навчання для членів сімейства.

3. Платежі, зроблені всім працівникам або певним категоріям після виникнення спеціальних подій у розмірі до 258,23 євро за податковий період; спеціальні субсидії для особистих або сімейних потреб; виплати, зроблені працівникам, що стали жертвам шахрайства в спеціальних обставинах.

4. Внески соціального забезпечення, оплачені підприємцем і працівником організаціям або фондам, єдиною метою яких є соціальний добробут або вигода відповідно до умов закону й ін.

Пенсії всіх типів і допомоги, розцінені як еквівалент пенсії, є доходом від зайнятості. Однак, фінансовий компонент аннуїтетів (рент) кваліфікованого плану пенсій розглядається як дохід від капіталу й підлягає оподаткуванню по ставці 12,5%.

Винагорода, виплачувана директорам компаній, асоціацій і інших юридичних осіб, розглядається як дохід від зайнятості (роботи за наймом).

До 8 тис. євро, отриманих італійським резидентом від зайнятості на постійній основі в прикордонних зонах і сусідніх регіонах, не включаються в оподатковуваний дохід. Крім того, оподатковуваний дохід від зайнятості на постійній основі за кордоном дорівнює сумі, яка щорічно визначається Міністерством праці. Цей режим застосовується відносно працівника, що відсутній за кордоном більш ніж 183 дні в будь-якому 12 місячному періоді.

Допомоги й компенсація видатків для відряджень у межах муніципалітету, де здійснюється бізнес, включаються в оподатковувані доходи від зайнятості. Якщо поїздка має місце поза муніципалітетом, то компенсації в межах 46,48 євро в день виключаються з податкової бази, а при закордонних відрядженнях - до 77,47 євро в день.

Транспортні видатки не включаються в дохід у будь-якому разі [8, c.164-165].

Доходи осіб, що працюють за наймом, є головним джерелом надходжень по прибутковому податку з фізичних осіб, їхня питома вага в загальній сумі оподатковуваного доходу перевищує 80% [14].

Професійний дохід містить у собі дохід від звичайної самостійної діяльності, відмінної від підприємницької, у т.ч. від мистецтва й т.п.

Оподатковуваний дохід визначається як різниця між отриманими доходами й понесеними витратами, включаючи витрати на оплату послуг готелів, ресторанів і розваг у розмірі до 2% від отриманих доходів, а також амортизацію основних коштів, використовуваних для професійної діяльності. Амортизація основних коштів, які більшу частину податкового періоду не використовуються винятково для професійних цілей, включається до складу витрат тільки в розмірі 50% від сум, що визнаються для цілей оподатковування в інших випадках [8, c.165].

Категорія г) стосується доходів дрібної, некорпорованої буржуазії, що має приватні комерційні підприємства. Прибуток від цих підприємств обчислюється так само, як і прибуток корпорацій, однак для податкових цілей розглядається як індивідуальний дохід власника [14].

Підприємницький дохід фізичної особи обчислюється на основі застосування правил розрахунку прибутку для цілей оподаткування прибутку підприємств із деякими особливостями. Ділові витрати фізичної особи віднімаються від доходу наростаючим підсумком тільки в тій мірі, у якій вони використовуються для добування оподатковуваного доходу. Вони можуть бути відняті тільки за умови, що точно визначені й установлений податковий період, до якого вони належать [8, c.165].

Доходи сімейного підприємства відповідно до Цивільного кодексу повинні розподілятися пропорційно кількості і якості праці, виконуваної членами родини. Однак у відношеннях з податковими органами цей дохід ділиться на рівні частини між всіма учасниками підприємства, що дає можливість главі родини скоротити обсяг оподатковуваного доходу, до якого відповідно застосовувалися вже більш низькі прогресивні ставки. Дохід, що розподіляється між учасниками, не повинен перевищувати 49% загального доходу підприємства.

Оподатковуваний дохід сімейних підприємств визначається відповідно до загального положення, однак при цьому є деякі допущення. У зв'язку з тим, що дрібні підприємства ведуть бухгалтерську звітність за спрощеною схемою, не всі види витрат даного підприємства документально підтверджуються. Для визначення цих витрат використовується наступне правило: обсяг неврахованих витрат дорівнює 3% з доходів до 12 000 000 лір, 1% від 12 000 000 до 150 000 000 лір, 0,5% від 150 000 000 до 180 000 000 лір (у сучасних умовах - еквівалент у ЄВРО) [14].

За загальним правилом, підприємницький дохід обкладається за прогресивними ставками податком на доходи фізичних осіб. Однак, фізичні особи, що організують новий бізнес або професійну діяльність, можуть вибрати заміну у вигляді оподатковування за ставкою 10%. Дане право передбачене тільки для перших 3 років діяльності й тільки в тому випадку, якщо виторг не перевищує 30987,41 євро для сфери послуг і 61974,83 євро для інших видів діяльності. Фізичні особи, що постійно здійснюють невелика діяльність (дохід не перевищує 25822,84 євро), можуть вибрати заміну у вигляді оподатковування за ставкою 15%, не обмежену в часі [8, c.166].

У категорію д) входять наступні види доходів: прибуток від спекулятивного перепродажу землі, нерухомості, предметів мистецтва в межах обумовленого періоду часу; доходи від власності, яка перебуває за кордоном; платежі за разові й випадкові послуги й ін.

Туди ж варто віднести виграші в лотерею, призи на змаганнях, іграх і парі, організованих для публіки, дохід від землі не кадастрової оцінки, що має, включаючи землі, орендовані для несільськогосподарського використання, дохід від землі й нерухомості, розташованої за рубежем, дохід від економічного використання інтелектуальної власності, винаходів, патентів, формул і «ноу-хау», отриманий особами, що не є власниками або винахідниками й ін.

Сукупний дохід, утворений із всіх перерахованих вище джерел, потім коректується на дозволену суму відрахувань.

Відповідно до нового кодексу, платник податків має право на відрахування з оподатковуваної суми наступних витрат:

1) суми сплаченого місцевого прибуткового податку;

2) орендної плати й інших усіляких платежів за нерухомість;

3) відсотків, що сплачуються по отриманому раніше іпотечному кредиту;

4) витрат на лікування (повністю віднімаються витрати на відвідування фахівців, протезування й хірургічні операції);

5) витрат на похорони (у сумі не більше 1 000 000 лір або - у сучасному еквіваленті ЄВРО);

6) витрат на освіту (у сумі, не перевищуючій плату за навчання, установленої в державних навчальних закладах);

7) аліментів. Повне вирахування проводиться відносно періодичних платежів, зроблених чоловікові (дружині), крім платежів на утримання дітей, у результаті юридичного або фактичного поділу, розлучення або анулювання шлюбу або завершення його цивільних наслідків, якщо вони були зроблені відповідно до судового порядку;

8) внесків у систему соціального страхування й забезпечення;

9) внесків по страхуванню життя й від нещасних випадків;

10) витрат, пов'язаних із проведенням виборних компаній (дане право мають підприємці);

11) витрат, пов'язаних з поточним ремонтом, утриманням і охороною творів мистецтва;

12) внесків до фонду боротьби з голодом (максимальна сума 2% оподатковуваного доходу);

13) допомоги театральним об'єднанням (до 20% оподатковуваного доходу);

14) втрат, понесених орендарем через припинення орендної угоди;

15) пожертвувань на користь церкви [14].

Прибутковий податок з юридичних осіб. Податок - це універсальний інструмент оподатковування прибутків капіталістичних корпорацій. Він поширюється на всі промислові, комерційні й кредитно-фінансові компанії на території країни, а також на їхні закордонні філії. Під нього підпадають і дрібні приватні підприємства, що не мають статусу акціонерних товариств, але побудовані на участі на паях у капіталі (партнерства, кооперативи й ін.).

Об'єктом обкладання є чистий дохід компанії у вигляді нерозподіленого прибутку. Останній визначається на основі рахунку прибутків і витрат і інших даних бухгалтерського обліку за формулою: валовий дохід компанії мінус витрати виробництва й витрати, необхідні для підтримки процесу комерційної діяльності.

Витрати й видатки, що віднімаються із валового доходу підприємства, включають широкий ряд статей. Насамперед, це заробітна плата персоналу, але без урахування виплат директорам компанії в порядку участі в прибутках. Експлуатаційні витрати, видатки на ремонт і модернізацію основних фондів дозволені в межах до 5% вартості на початок податкового періоду. Видатки на НДДКР (науково-дослідницьку та дослідно-конструкторську роботу) можуть відніматися в повному обсязі з доходів у перший рік їхнього проведення; у наступний період розмір відрахування - не більше 25% фактичних витрат.

Регулююча роль прибуткового податку з юридичних осіб проявляється й у ряді інших випадків. Наприклад, якщо при продажі частини основних капіталовкладень отримана прибуток, то вона зараховується на спеціальний резервний рахунок, що прирівняний до амортизаційного фонду й у такий спосіб звільнений від податку.

Спеціальні правила регулюють обкладання доходів, отриманих за кордоном. Податки, сплачені там, надають право на податкову пільгу в Італії. У тих випадках, коли між Італією й країною, де був отриманий дохід, є договір про запобігання подвійного оподатковування, він регулює відсоток вилучення, що не може перевищувати суми італійського прибуткового податку. У тих випадках, коли такий договір відсутній, пільгове вилучення лімітується в межах 25%. Таким чином, принцип універсальності обкладання доходів, отриманих за кордоном, в Італії не існує, і ефективні ставки прибуткового податку коливаються від 33 до 75% поточних ставок залежно від країни походження.

З 1983 р. податок стягується за єдиною ставкою 36%. До цього періоду основна ставка прибуткового податку становила 25%. Крім неї в Італії були дві спеціальні ставки. Для фінансових і холдингових компаній, що оперують тільки із цінними паперами, ставки прибуткового податку скоротилися до 7,5%. Компанії й організації з “змішаним” капіталом, у якому частка участі держави перевищувала 50%, сплачували податок за ставкою 6,25% [14].

Місцевих податків в Італії безліч. Деякі з них є доволі цікавими. Так, наприклад, на італійському острові Сардінія введено податок на швартування яхт - 15 тис. ЄВРО [9, c.2]. Новинкою є введення податку на туристів, що схвалене в Італії у виправленні до фінансового бюджету на 2007 рік.

З початку 2007 року кожний турист, що відвідує країну, повинен буде сплачувати від двох до п'яти євро в день залежно від міста, у якому він зупиниться. Але остаточне рішення про введення податку на туристів повинні будуть прийняти органи влади кожного окремого міста.

Отримані кошти підуть на поліпшення вигляду міст, надавані послуги, утримування пам'ятників, музеїв, а також на громадський транспорт. Плата буде стягуватися під час перебування туристів у готелях [7, c.2].

2.3 Особливості непрямого оподаткування в Італії

Непрямими податками обкладаються різні види операцій, пов'язаних із просуванням товарів по стадіях виробництва й обігу, наданням послуг, імпортом товарів, зміною власності й рядом інших угод. Найбільш важливим з них є податок на додану вартість. Податок на додану вартість стягується за диференційованими ставках. У цей час їх п'ять: пільгова - 2%, основна - 9%, дві підвищені - 18% і 38%, а також нульова, котра застосовується до експорту товарів і послуг.

Пільгова ставка 2% застосовується до товарів першої необхідності (хліб, молоко й інші продукти харчування), а також газет, журналів. За основною ставкою 9% обкладається широке коло промислових виробів, у тому числі текстильних. Продукти харчування й спиртні напої, продавані через ресторан, а також бензин і нафтопродукти обкладаються за ставкою 18%. Найвища ставка застосовується до предметів розкоші (хутра, ювелірні вироби, спортивні автомашини) [14].

Всі інші непрямі податки мають специфічні сфери застосування, і їхні назви, як правило, відображають їхню суть:

1. гербовий податок стягується державою за юридичне оформлення цивільних і комерційних документів.

Гербовий податок стягується у формі продажу державою спеціального гербового паперу або гербових марок, необхідних за законом для належного оформлення різних комерційних документів (боргових зобов'язань, квитанцій, чеків, рахунків-фактур, по яких не стягується податок на додану вартість; приватних контрактів і письмових угод). Всі нотаріальні операції в обов'язковому порядку обкладаються гербовим збором. Розмір гербового податку диференційований по видах документів, а усередині окремих видів (наприклад, боргові розписки) залежить від суми угоди. По згаданих боргових розписках з кожної 1000 лір стягується податок від 5 до 8 лір. Ціна фірмових бланків коливається від 400 до 1500 лір за один аркуш (зараз використовуються еквіваленти в ЄВРО).

2. реєстраційний податок доповнює гербовий у тих випадках, коли крім оформлення документів потрібний запис їх у державні реєстраційні книги.

Тобто, реєстраційний податок виплачується в тих випадках, коли вчинена угода або акт повинні бути зареєстровані державою у відповідних книгах. За законом реєстрація необхідна при переході прав власності (судна, наземні засоби пересування, патенти й деякі інші). Крім того, реєструються всі контракти, пов'язані з лізингом, позиками, доручення, дарчі, судові рішення й ухвали.

3. податок на приріст вартості нерухомості стягується на користь місцевих органів влади у випадках продажу нерухомості із прибутком;

4. інші виробничі й комерційні акцизи (на електроенергію, алкогольні напої, цукор, тютюн) і збори (при укладанні страхових контрактів, купівлі-продажу акцій і облігацій і при наданні державою так званих концесійних послуг, тобто видачі дозволів, ліцензій і т.п.);

5. мита й збори;

6. податок з лото й лотерей.

Таким чином, з розглянутого можна зробити такі висновки. Податки в Італії поділяються на прямі та непрямі. Деякі в них, так само як в Україні, мають фіксовану ставку; ставка деяких прогресивна. Окремо варто відзначити наявність пільгових ставок за деякими податками, наприклад, податком на додану вартість.

Податкові системи Італії та України створено за подібними загальними принципами, тому, на нашу думку, доцільно докладно дослідити податкову систему Італії та вичленувати з неї окремі моменти, які можна впровадити в Україні.

Так, на нашу думку, має сенс знизити ставку податку на додану вартість на продукти широкого вжитку, перш за все на продукти харчування. В той же час, ставка податку на додану вартість, прийнята в Італії, здається нам надто високою для України, яка знаходиться зовсім на іншому рівні економічного благополуччя.

3. Податкове адміністрування

3.1 Суб'єкти, які підлягають оподаткуванню

Крім того, будь-яка особа, що має намір розпочати економічну діяльність, протягом 30 днів до її початку повинен зробити запит на одержання особистого номера по ПДВ (податку на додану вартість). Даний номер може бути також запитаний безпосередньо через Інтернет або через так званого кваліфікованого посередника. Можливі зміни даних або припинення діяльності повинні бути заявлені в ті ж строки, що й запит на одержання номера по ПДВ.

Основні права й обов'язки платників податків Італії в значній мірі схожі з тими, які є в податковій системі України. Однак практична реалізація тих або інших прав і обов'язків здійснюється по різному. Так, італійський платник податків за допомогою системи паролів має можливість доступу через Інтернет до відомостей, що містяться у відношенні його у базі даних податкових органів, у т.ч. може знайомитися зі станом особового рахунка платника податків, а також ознайомитися з даними, що містяться в представлених раніше податкових деклараціях, що сприяє повноцінній реалізації прав платників податків.

Як метод попереднього захисту своїх прав можна розглядати напрямок платником податків запитів у податкові органи Італії про варіанти правомірної поведінки в конкретній ситуації, тлумачення або незастосування тих або інших податкових норм.

В Італії існує наступна система запитів:

1) ординарний (звичайний) запит (являє собою заяву, яку направляє в податковий орган платник податків з метою прояснити конкретну ситуацію - тлумачення закону в окремому випадку). Суб'єктами ординарного запиту є будь-який платник податків або асоціації, профспілки, які формують колективні запити. Запит направляється в письмовому вигляді: платником податків - в обласне управління АПН; асоціаціями, профспілками, а також великими платниками податків (річний оборот- понад 25 млн євро) - у центральне управління АПН.

У запиті повинні бути зазначені (і це законодавчо визначено):

* дані про платника податків;

* точні й конкретні обставини предмета запиту;

* опис сумніву платника податків;

* невирішені, на думку платника податків, питання із пропозицією свого варіанта вирішення.

Податковий орган зобов'язаний дати відповідь на запит платника податків протягом 120 днів. Існує законодавче правило: якщо податковий орган не відповів на запит протягом установленого строку, виходить, він приймає варіант платника податків, зазначений у запиті. При вирішенні податкових суперечок у суді платник податків вправі посилатися на відповідь на запит або на факт залишення запиту без відповіді;

2) попередній запит проти відхилення від сплати (потрібен дозвіл ситуації, що виникає у зв'язку з реорганізацією, або сумнівів платника податків, що певного роду поведінка може являти собою часткове ухиляння від сплати податків);

3) корективний запит (запит про виправлення) (потрібно довідатися про незастосування певних норм, у яких говориться про часткову сплату податку);

4) спеціальний запит для інвесторів-нерезидентів (стосується діяльності іноземних компаній, у тому числі тих, що знаходяться в офшорних зонах);

5) юридична консультація (надання податковими органами консультаційних послуг на відміну від інших видів запитів не призводить до правових наслідків для платника податків).

Незважаючи на ретельний опис видів запитів і порядку їхнього направлення в АПН, тривалий строк, установлений на надання офіційних відповідей, не дозволяє повною мірою забезпечувати стабільність економічної діяльності платників податків через складне тлумачення податкового законодавства, а також наявність цілого ряду інших проблем в оподатковуванні [8, c.158-159]. На нашу думку, цю проблему можна вирішити двома шляхами. Перший - скоротити строк на надання офіційних відповідей, але це призведе до розширення апарату осіб, які цим займаються. Другий полягає в усуненні причин невдоволеності платниками податків існуючими строками. На нашу думку, вони такі: запит направляється для вирішення конкретної проблеми, яка, як правило, виникає під час готування платником податків до сплати податку. Але існуючий час, відведений на відповідь (120 днів), як правило, перевищує строк, який залишився платнику податку, котрий направив запит, до сплати податку. Таким чином, платник має або сплачувати податок на свій розсуд (і тоді виникає небезпека звинувачення його у порушенні законодавства), або не платити податок зовсім, оскільки, раз поданий запит, значить, платник не знає, як правильно сплачувати. На нашу думку, можна було б ввести правило, згідно з яким платник податку має право не сплачувати той податок, щодо якого він звернувся за роз'ясненнями, протягом певного строку, наприклад, до того, як з моменту надання йому офіційного роз'яснення сплине 5 робочих днів.

3.2 Система податкової адміністрації Італії та здійснення ними контрольної функції