Бюджетне фінансування. Видатки

Бюджетний контроль в Україні. Поняття і принципи бюджетного фінансування. Статті видатків державного бюджету. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, його принципи та об’єкти. Значення державного кредиту. Фонди державного соціального страхування.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.12.2014
Размер файла 38,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет

імені Олеся Гончара

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра адміністративного та кримінального права

Самостійна робота

З дисципліни «Фінансове право»

Виконала:

студентка групи ЮП-11-2

Окова О.А.

Перевірила:

доцент Мізіна І.В.

м. Дніпропетровськ , 2014 рік

План

1. Бюджетний контроль в Україні

2. Поняття видатків держави. Поняття і принципи бюджетного фінансування. Статті видатків державного бюджету. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, принципи, об'єкти фінансування

3. Сутність і значення державного кредиту, форма державного кредиту

4. Поняття та значення позабюджетних фондів. Фонди державного соціального страхування

Список використаної літератури

бюджетне фінансування видаток кредит

1. Бюджетний контроль в Україні

Бюджетний контроль - це сукупність заходів, які проводять державні органи, пов'язані з перевіркою законності, доцільності й ефективності утворення, розподілу і використання грошових фондів держави та місцевих органів самоврядування. Бюджетний контроль є складовою фінансового контролю.

Основними завданнями бюджетного контролю є:

1) контроль за дотриманням процедури складання, розгляду і затвердження бюджету та його виконання;

2) контроль за дотриманням бюджетного і податкового законодавства;

3) контроль за правильністю формування дохідної частини бюджету;

4) перевірка ефективності та цільового використання бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів;

5) контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку і звітності;

6) виявлення резервів збільшення дохідної частини бюджету держави;

7) контроль за реалізацією механізму міжбюджетних відносин.

Елементами системи бюджетного контролю є суб'єкт та об'єкт контролю, предмет, методи та процес контролю, узагальнення та реалізація результатів контролю. Суб'єктами бюджетного контролю є органи державної влади та місцевого самоврядування, до повноважень яких включені функції щодо здійснення бюджетного контролю. До таких органів належать майже всі органи, які задіяні у бюджетному процесі.

Об'єктом бюджетного контролю є грошові і розподільні процеси під час формування та використання грошових фондів держави та місцевих органів самоврядування.

Предметом бюджетного контролю є всі стадії бюджетного процесу.

Розрізняють такі види бюджетного контролю:

1) залежно від суб'єкта бюджетного контролю:

- державний бюджетний контроль, який здійснюється органами державної влади;

- відомчий контроль, який проводиться Контрольно-ревізійними управліннями міністерств і відомств;

- внутрішньогосподарський контроль, який здійснюється фінансовими службами підприємств, організацій та установ;

- незалежний контроль, який проводиться спеціалізованими аудиторськими фірмами і службами.

2) залежно від часу проведення контролю:

- попередній бюджетний контроль, який здійснюється під час складання, розгляду, затвердження бюджетів різних рівнів, кошторисів доходів і видатків бюджетних установ, розрахунків для одержання бюджетних трансфертів, розроблення та прийняття бюджетного і податкового законодавства та має затверджувальний характер;

- поточний бюджетний контроль, який проводиться у процесі виконання бюджетів, кошторисів доходів і видатків бюджетних установ протягом бюджетного року та здійснюється на основі первинних документів оперативного і бюджетного бухгалтерського обліку та звітності;

- наступний бюджетний контроль, який проводиться після закінчення бюджетного року або певного звітного строку і за яким на основі звітних бухгалтерських документів виявляють причини відхилень даних від планових, повноту і своєчасність надходження передбачених бюджетних коштів, цільове використання коштів тощо.

До органів, які здійснюють бюджетний контроль в Україні, належать:

1) Міністерство фінансів України;

2) Державна казначейська служба України;

3) Державна фінансова інспекція України;

4) Державна фіскальна служба України;

5) Рахункова палата України;

6) Верховна Рада України;

7) місцеві органи влади.

До методів бюджетного контролю належать:

- документальна перевірка;

- камеральна перевірка;

- економічний аналіз;

- обстеження;

- ревізія.

Найбільш поширеними методами бюджетного контролю є перевірка і ревізія.

Перевірка - обстеження та вивчення окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи або їх підрозділів. Камеральна перевірка здійснюється у податкових органах на підставі поданої підприємством, організацією чи установою відповідної документації. Документальна перевірка передбачає перевірку документів бухгалтерського обліку та звітності, інших документів щодо діяльності підприємства безпосередньо на підприємстві, в організації чи установі.

Ревізія - це система контрольних дій, які спрямовані на всебічну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи, а також роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету з метою встановлення законності проведених операцій, дотримання фінансової дисципліни, порядку і правил організації обліку та достовірності звітності.

Ревізії класифікують за такими ознаками:

1) повнотою охоплення діяльності об'єкту, що ревізується:

- повні;

- часткові;

- тематичні;

- комплексні;

2) ступенем охоплення даних фінансово-господарських операцій:

- суцільні;

- вибіркові;

3) способом організації:

- планові;

- позапланові;

- додаткові;

- повторні;

4) видами джерел даних, які є базою ревізії:

- документальні;

- фактичні.

Основними завданнями ревізії фінансових органів і органів Державного казначейства є:

- перевірка дотримання чинних законодавчих актів щодо виконання бюджетів відповідних рівнів;

- ревізія поточного рахунку відповідного бюджету, позабюджетних і валютних коштів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування;

- перевірка правильності витрачання коштів на-утримання фінансових органів, органів Державного казначейства, апарату відповідних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Основним завданням ревізії бюджетних установ є перевірка:

- дотримання бюджетної дисципліни;

- правильності планування і використання бюджетних коштів;

- правильності зберігання грошових коштів і матеріальних цінностей;

- правильності ведення бухгалтерського обліку і складання звітності;

- законності утворення та ефективності використання позабюджетних коштів.

Контрольно-ревізійний процес здійснюється у декілька етапів. Перший етап - це підготовка до проведення ревізії. На цьому етапі отримують розпорядження на проведення ревізії, складають програму ревізії та готуються до її проведення.

На другому етапі, який безпосередньо передбачає організацію роботи на місці ревізії, проводиться інвентаризація грошових коштів, матеріальних цінностей і цінних паперів, обстеження об'єкту ревізії та розробляються оперативні заходи щодо усунення недоліків, здійснюється документальна перевірка операцій відповідно до розробленої програми ревізії та систематизуються матеріали ревізії й узгоджуються результати контролю.

На третьому етапі складається акт ревізії, а на четвертому здійснюється реалізація матеріалів ревізії, що відбувається за допомогою обговорення результатів ревізії на об'єкті контролю, розгляду матеріалів ревізії та прийняття рішень і контролю за виконанням прийнятих рішень.

Під час проведення ревізій установ і організацій, що фінансуються з бюджету, слід перевірити:

1) правильність складання і виконання кошторису доходів і видатків;

2) законність і обґрунтованість передбачених у кошторисі видатків;

3) правильність списання на витрати грошових коштів і матеріальних цінностей за кожною статтею кошторису, належність відповідно оформлених бухгалтерських документів;

4) чи здійснюється вибіркова інвентаризація продуктів, устаткування, обладнання та інвентарю;

5) цільове використання коштів, одержаних з бюджету;

6) законність формування та правильність використання спеціальних коштів;

7) дебіторська і кредиторська заборгованість;

8) стан бухгалтерського обліку і звітності, їх достовірність.

За результатами документальної ревізії ревізором складається акт ревізії. Акт - двосторонній документ, в якому відображаються наслідки ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства організацій, установ та роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету, наводиться перелік фактів виявлених порушень і додаткових резервів збільшення доходів та скорочення витрат.

Є два види актів: проміжні і загальні. Проміжні акти складають за результатами інвентаризації коштів та товарно-матеріальних цінностей, розрахунків з дебіторами і кредиторами, контрольного запуску сировини у виробництво, ревізії кас. Ці акти підписуються ревізорами та посадовими особами, які відповідають за ту ділянку, де здійснюється перевірка.

Загальний акт складається після закінчення ревізії. Він підписується керівником ревізійної групи та головним бухгалтером підприємства організацій, установ, де була проведена ревізія. Факти, наведені у проміжних актах, відображаються у загальному акті.

Умовно акт складається з трьох частин: загальної, основної, де відображаються результати виробничо-фінансової діяльності та виконання кошторису, і третьої, де відображені результати бухгалтерського обліку й аудиту.

У загальній частині акту зазначається:

- підстава для проведення ревізії, склад ревізійної групи і тема ревізії;

- повна назва підприємства організацій, установ та її підпорядкованість;

- за який строк діяльності цього підприємства організацій, установ проведено ревізію, дати початку і закінчення ревізії;

- коли і ким проводилася попередня ревізія, чи усунено виявлені нею порушення і які види перевірок проводилися після останньої ревізії.

У другій частині акту відображається:

- перелік основних показників виробничої програми за 1-2 роки та результати їх виконання;

- аналіз фінансових результатів або виконання кошторисів;

- факти порушень або зловживань, підтверджені документально;

- результати ревізії кас і касових операцій;

- результати ревізії операцій за рахунками у банках та інших коштів;

- результати ревізії розрахунків з оплати праці і соціального страхування;

- результати ревізії зберігання і руху матеріальних цінностей.

Третя частина акту передбачає аналіз стану бухгалтерського обліку і достовірності наданих звітів. Загальний акт підписується особами, які брали участь у проведенні ревізії, та керівником і головним бухгалтером об'єкту ревізії.

Акт ревізії складається у трьох примірниках, які подаються ревізійному органу, установі контролю вищого рівня, а останній примірник залишається на підприємстві, в організації чи установі, де проводилася ревізія. Після цього ревізор у 15-денний строк готує проект обов'язкових вимог щодо усунення виявлених порушень. За результатами ревізії готують наказ або інше рішення.

2. Поняття видатків держави. Поняття і принципи бюджетного фінансування. Статті видатків державного бюджету. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування., принципи, об'єкти фінансування

Поняття видатків держави.

Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями.

Видатки бюджету - це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування та відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджеті. Згідно з Бюджетним кодексом України видатки бюджету -це кошти, які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Групи державних видатків за предметною ознакою:

- на державне управління;

- на соціальні потреби;

- на народне господарство і підтримання економіки;

- на національну оборону

За роллю в відтворювальному процесі:

- на сферу матеріального виробництва;

- на невиробничу сферу;

- на створення державних резервів

За економічним змістом: заробітна плата; стипендія; пенсії і допомоги; медикаменти; харчування; канцелярські витрати; витрати на поточний і капітальний ремонт.

Критерії бюджетних асигнувань:

-- пріоритети витрат;

-- загальний обсяг фінансування;

-- цільове використання коштів;

-- витрат.

Режими бюджетного фінансування:

1) кошторисно-бюджетний режим

2) режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу

Принципи фінансування:

-- плановість;

-- безоплатність;

-- безповоротність;

-- цільове спрямування коштів;

-- ефективність використання коштів;

-- фінансування в міру виконання плану;

-- оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел;

-- додержання режиму економії;

-- здійснення контролю за використанням коштів.

Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету.

Акти, що регулюють відносини в галузі видатків :

- акти, норми яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції Мінфіну та Держказначейства;

- акти додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки уч асників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові чеки, лімітні довідки тощо.

Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

Поняття і принципи бюджетного фінансування.

Мета виконання видаткової частини бюджету - це фінансування заходів, затверджених у бюджеті протягом бюджетного року. Фінансування із бюджету - це перерахування коштів на бюджетні рахунки розпорядників коштів відкритих в органах казначейства за рахунком ресурсів єдиного казначейського рахунку.

Фінансування із бюджету здійснюється за двома основними принципами: плановість та цільовий характер використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкове законодавче затвердження даних видатків. Цільовий характер означає обов'язковість використання розпорядниками виділених коштів за цільовим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який виконує бюджет. У процесі фінансування фінансові органи контролюють економне та цільове спрямування бюджетних коштів.

Керівники установ та організацій, які одержують у розпорядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету), називаються розпорядниками коштів. За обсягом наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядників коштів поділяють на три ступеня - головного, другого, третього.

Поділ розпорядників коштів на ступені у тому чи іншому бюджеті залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів у Державному бюджеті є керівники центральних відомств (установ), у місцевих бюджетах - керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; у міських, міст районного підпорядкування, у сільських і селищних бюджетах - голови цих Рад.

До розпорядників коштів другого ступеня належать керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким, у свою чергу, підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Статті видатків державного бюджету.

Офіційне визначення захищених статей передбачено ст. 55 Бюджетного кодексу. Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень.

Захищеними видатками Державного бюджету України визначаються видатки загального фонду на:

- оплату праці працівників бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату;

- придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;

- забезпечення продуктами харчування;

- оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

- обслуговування державного боргу;

- поточні трансферти населенню;

- поточні трансферти місцевим бюджетам;

- підготовку кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації;

- забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;

- фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки;

- роботи та заходи, що здійснюються на виконання Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, та роботи з посилення бар'єрних функцій зони відчуження;

- компенсацію процентів, сплачуваних банкам та/або іншим фінансовим установам за кредитами, отриманими громадянами на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла.

Поняття кошторисно-бюджетного фінансування., принципи, об'єкти фінансування

Кошторисно-бюджетне фінансування - це порядок виділення бюджетних коштів установам, що перебувають на бюджетному фінансуванні, на основі фінансових планів - кошторисів, з метою здійснення ними основної діяльності.

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна установа - це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Принципи, кошторисно-бюджетного фінансування:

1) загальні принципи фінансування:

2) спеціальні принципи бюджетного фінансування:

- видання коштів відповідно до прогнозів соціально-економічного розвитку на кожний плановий рік;

- планування й фінансування на підставі економічних нормативів;

- дотримання режиму економії.

Режим кошторисно-бюджетного фінансування охоплює широке коло об'єктів, зокрема, на кошторисно-бюджетному фінансуванні перебувають: установи соціально-культурної сфери: освіти, науки, культури й мистецтва, охорони здоров'я, соціального захисту й соціального забезпечення, фізичної культури й спорту тощо; органи державного управління, правоохоронні органи, органи державної безпеки тощо. Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис.

Кошторис бюджетних установ - це основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі стосовно одержання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення Інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ від 28 лютого 2002 року №228 кошторис має дві складові частини:

1) загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету

2) спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України. Форму кошторису визначено наказом Міністерства фінансів "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету" від 28 січня 2002 року № 57.

Існують такі види кошторисів:

1) індивідуальні;

2) зведені.

Вони розрізняються за рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.

3. Сутність і значення державного кредиту, форма державного кредиту

Державний кредит - це відносини, у яких держава виступає у ролі позичальника, кредитора або гаранта повернення кредиту, а розглядати державний кредит саме як систему кредитних відносин за участю держави.

Основними ознаками та відмінними рисами державного кредиту є:

1) неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів у кредитних відносинах;

2) державний кредит призначений для задоволення загальнодержавних або пріоритетних для суспільства потреб;

3) джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них, а також надання позик є в основному ресурси бюджету;

4) держава і як позичальник, і як кредитор в основному не ставить на перше місце економічну вигоду, беручи участь у кредитних відносинах;

5) наявність підвищеної небезпеки зловживань з боку державної влади у сфері кредитних відносин.

Значення державного кредиту для економічного життя держави, його фінансової системи найбільш рельєфно виявляється через властиві йому функції. Можна виділити чотири функції державного кредиту:

- фіскальну;

- регулюючу;

- розподільну;

- контрольну.

Фіскальна функція показує основне призначення державного кредиту - формування централізованих грошових фондів держави за допомогою залучення додаткових, умовно вільних грошових коштів. В умовах, коли структурний дефіцит Державного бюджету є швидше нормою, ніж винятком, актуальність даної функції істотно зростає. Часто державний кредит виступає основним джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Регулююча функція виявляється в дії держави за допомогою державного кредиту на функціонування грошового обігу, стан кредитного та інвестиційного ринку, рівень інфляції, в цілому на стан економіки держави. За допомогою держкредиту держава проводить свою фінансову політику.

Розподільна функція дозволяє спрямувати грошові потоки на забезпечення збалансованості бюджету. За рахунок державного кредиту забезпечується рівномірний розподіл податкового тиску в часі. Крім того, за допомогою держкредиту можна підвищити ефективність перерозподілу грошових коштів усередині держави: як між різними адміністративно-територіальними одиницями, так і між галузями економіки.

Контрольна функція виражається в забезпеченні цільового використання кредитних ресурсів, обов'язковості і своєчасності їх повернення, правильності розрахунку й виплати винагороди. При цьому контроль здійснюється на всіх етапах кредитної діяльності: безпосередньо при залученні позикового капіталу, використанні та поверненні грошових коштів.

Форми державного кредиту

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками. За правовим оформленням розрізняють:

- державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);

- державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяються на:

- внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;

- зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:

- державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.

В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньостро кові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад п'ять років).

За видами дохідності державні позики поділяються на:

- відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових ставок за єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які розраховуються на базі облікової ставки - LIBOR (London Inter Bank Official Rate, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), SIBOR (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), "праймрейт" - американська. До цих ставок додається спред, що залежить від кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,50 - 2,60%;

- безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

- виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.

За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:

- ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;

- неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

За формою випуску державних позик розрізняють готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

За способом погашення позики поділяються на: ординарні (погашення може проходити одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим погашенням (до дострокового погашення державних позик держава може вдатися лише за наявності коштів).

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні (забезпечуються державним майном чи конкретними доходами) і беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави).

4. Поняття та значення позабюджетних фондів. Фонди державного соціального страхування.

Поняття та значення позабюджетних фондів.

Позабюджетні цільові фонди - це фонди фінансових ресурсів, необхідних для фінансування пріоритетних напрямів соціально-економічних завдань держави та органів місцевого самоврядування. Вони завжди формуються за рахунок обов'язкових внесків і відрахувань юридичних та фізичних осіб і призначаються, як правило, для реалізації конституційних прав громадян на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, охорону здоров'я та в багатьох країнах - на медичну допомогу. Ці фонди є державною власністю.

Позабюджетні цільові фонди в Україні створюються тільки на державному рівні. За цільовим призначенням вони мають соціальну спрямованість, за способом формування - самостійне управління. Централізовані цільові позабюджетні фонди створюються компетентними органами із чітко цільовою спрямованістю.

Соціальні позабюджетні фонди - самостійні фінансово-кредитні установи. Але самостійність ця інша, ніж у інших юридичних осіб - державних, кооперативних, акціонерних і приватних організацій. Позабюджетні фонди організовують мобілізацію та використання коштів фондів у розмірах і на цілі, передбачені державою в положеннях про ці фонди. Держава визначає рівень страхових платежів, за її рішенням змінюються структура та рівень грошових виплат із соціальних фондів.

Правовий статус цих фондів визначається нормами Конституції України, що встановлюють напрями соціальної політики держави.

За допомогою державних позабюджетних фондів розв'язуються найважливіші соціальні завдання:

- соціального захисту населення;

- підвищення життєвого рівня населення;

- збереження і поліпшення здоров'я населення;

- соціальної орієнтації безробітного населення;

- надання соціальних послуг населенню.

Доходи і видатки державних позабюджетних фондів враховуються в їх кошторисах, які досить часто в літературі та на практиці іменуються їх бюджетами.

Проекти кошторисів позабюджетних централізованих фондів складаються їх органами управління і передаються на розгляд та затвердження Верховної Ради України. Кошторис фонів затверджується на один бюджетний період одночасно з Державним бюджетом. Контроль за виконанням кошторисів фондів здійснюють органи, що забезпечують контроль за виконанням Державного бюджету, їх діяльність контролює Рахункова палата, а виконання передано Державній казначейській службі.

Джерелами формування доходів державних цільових позабюджетних фондів є:

1) обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені законодавством;

2) добровільні внески юридичних та фізичних осіб;

3) кошти Державного бюджету;

4) інші доходи.

Статті видатків державних цільових позабюджетних фондів встановлюються в суворій відповідності з їх соціальним призначенням, що регламентується відповідними законами. Порядок реєстрації та обліку платників внесків до державних цільових позабюджетних фондів, розрахунку і сплати роботодавцями внесків, обліку внесків та їх надходження до Фонду, витрачання коштів і контролю за внесенням платежів до Фондів та витрачанням коштів визначаються інструкціями, що затверджуються правліннями фондів.

Пенсійний фонд - найкрупніший позабюджетна фонд, оскільки в Україні близько 14 млн жителів - пенсіонери.

Цей фонд є одночасно і централізованим фондом коштів держави, і центральним органом державної виконавчої влади. Кошти Пенсійного фонду України формуються за рахунок внесків підприємств, організацій та установ незалежно від форми власності, виду діяльності, організаційно-правової форми і відомчої приналежності, що використовують найману працю, адвокати, нотаріуси, інші особи, які не є підприємцями і займаються діяльністю, пов'язаною з отриманням доходів, а також фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору або виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами.

Завданнями Пенсійного фонду є:

- збір і акумуляція обов'язкових внесків страховок на виплату пенсій та інших виплат;

- участь у фінансуванні державних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів;

- організація міжнародної співпраці у сфері пенсійного забезпечення.

Кошти Пенсійної фонду витрачаються на:

- виплату державних пенсій та інших соціальних виплат громадянам відповідно до чинного законодавства, причому за рахунок коштів Пенсійної фонду виплачуються пенсії й громадянам, що виїхали для мешкання за кордон;

- реалізацію державних і обласних програм соціального захисту пенсіонерів;

- створення та функціонування Єдиного державного банку даних про платників обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду;

- розвиток матеріально-технічної бази органів Пенсійної фонду;

- організацію роз'яснювальної роботи серед населення;

- іншу роботу, що проводиться Пенсійним фондом.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створений для надання допомоги безробітним. Перехід до ринкової економіки відбувається поетапно. Багато громадян працездатного віку виявилися безробітними, їм слід перекваліфіковуватися, одержувати нову спеціальність, шукати місце роботи.

Основні завдання фонду:

- акумуляція коштів для здійснення покладених на нього завдань;

- виплата матеріального забезпечення особам, що мають статус безробітного;

- організація роботи центральних і місцевих органів управління Фонду;

- виплата допомоги у зв'язку з частковим безробіттям;

- виплата допомоги на поховання у разі смерті безробітного;

- виплата дотації роботодавцю на створення додаткових робочих місць;

- налагодження контактів з іншими цільовими фондами.

Фонд створюється за рахунок:

- внесків страховок роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються в розмірах та порядку, встановленому законодавством;

- асигнувань Державного бюджету;

- сум фінансових санкцій, що застосовуються до платників внесків відповідно до законодавства;

- благодійних внесків фізичних і юридичних осіб;

- інших надходжень.

Фонд соціального страхування з тимчасової втраті працездатності.

Основні завдання фонду:

- управління загальнодержавним соціальним страхуванням на випадок тимчасової втрати працездатності, а також пов'язаним з народженням і похованням;

- акумуляція коштів Фонду;

- фінансування матеріального забезпечення і соціальних послуг відповідних осіб;

- контроль за використанням коштів Фонду.

Фонд створюється за рахунок:

- страхових внесків страхувальників - роботодавців та застрахованих осіб, які вносяться на умовах і в порядку, передбаченому законодавством;

- пені, штрафів та інших фінансових санкцій, що стягуються за порушення відповідного законодавства;

- благодійних внесків юридичних і фізичних осіб;

- асигнувань із Державного бюджету;

- інших надходжень.

Кошти Фонду використовуються на:

- виплату застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю, пологами, при народженні дитини і досягненні нею трирічного віку, на поховання;

- фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

- створення резерву коштів страховок;

- забезпечення поточної діяльності й утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Основними завданнями Фонду є:

- своєчасно і в повному обсязі компенсувати збитки, заподіяні працівнику внаслідок пошкодження його здоров'я, а у разі його смерті - членам його сім'ї;

- надавати допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- організовувати поховання померлого;

- сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому;

- організовувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого;

- використовувати всі заходи для підтримки, відновлення і підвищення працездатності потерпілого;

- надавати реабілітаційну допомогу потерпілому вдома, в санаторно-курортних установах та ін.;

- створювати робочі місця для інвалідів самостійно або спільно з органами виконавчої влади;

- сплачувати за потерпілого внески на медичне і пенсійне страхування.

Джерелами Фонду є:

- внески роботодавця: для підприємства - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ і організацій - з асигнувань, що виділяються на їх утримання та забезпечення;

- капіталізовані платежі, що надійшли у випадку ліквідації страхувальника;

- прибуток від діяльності фондів;

- штрафи і пені, стягнуті за порушення відповідного законодавства;

- добровільні внески та інші надходження, що не суперечать законодавству.

Оскільки державні позабюджетні фонди формуються за рахунок обов'язкових платежів, на них розповсюджується режим витрачання бюджетних коштів. Так, Положення про Державне казначейство передбачає право казначейства одержувати від установ банків відомості про стан поточних рахунків державних позабюджетних фондів, а у випадках нецільового або неефективного використання грошових коштів безперечно вилучати їх у фондів.

Фонди державного соціального страхування.

Соціальне страхування - це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування за постійної чи тимчасової втрати працездатності або місця роботи.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття;

- інші види страхування, передбачені законами України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:

- законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

- надання права отримання виплат по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

- обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

- солідарності та субсидування;

- державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

- цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

- пенсійного страхування;

- медичного страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- страхування від нещасних випадків на виробництві та

- професійних захворювань;

- страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1. особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

у фізичних осіб;

2. особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.

Цільові страхові фонди, якщо інше не передбачено законами України, не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

- надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

- фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

- створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

- покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

- для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

- для фізичних осіб - до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

1. пенсійне страхування:

- пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4;

- медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

- допомога на поховання пенсіонерів;

2. медичне страхування:

- діагностика та амбулаторне лікування;

- стаціонарне лікування;

- надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

- профілактичні та освітні заходи;

- забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

3. страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

- допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

- допомога по вагітності та пологах;

- допомога при народженні дитини та по догляду за нею;

- допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

- абезпечення оздоровчих заходів;

4. страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

- профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

- допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

- пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5. страхування від безробіття:

- допомога по безробіттю;

- відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

- матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;

- дотація роботодавцю для створення робочих місць;

- допомога на поховання безробітного.

До страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:

- тимчасова непрацездатність;

- вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

- інвалідність;

хвороба;

досягнення пенсійного віку;

смерть годувальника;

- безробіття;

- соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;

- нещасний випадок на виробництві; - професійне захворювання.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України поточна редакція -- Редакція від 27.09.2014, підстава 1636-18

2. Бровкина Н. Д. Основы финансового контроля: Учеб. пособие / Н. Д.Бровкина: Под ред. М. В.Мельник. - М.: Магистр, 2007.-382 с.

3. Бюджетна система: навч. посіб. / Н.Д. Чала, Л.В. Лазоренко. -- К.: Знання, 2010. -- 223 с.

4. Віхров О.П. Фінансове право: Конспект лекцій / О.П. Віхров, С.О. Ніщимна. -- Чернігів, 2002. -- 280 с.

5. ДмитренкоЕ. С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. - К.: Алерта; КНТ, 2006. - 376 с.

6. Опарїн В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. -2-ге вид., доп і перероб. - К.: КНЕУ, 2001.

7. Роль В. Ф., Сергієнко В. В., Попова С. М. Фінансове право. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 392 с.

8. Лучковська С. I Фінансове право: навч. посібник/для студ. економ, спец. вищих навч. закладів}. - К.: КНТ. 2010. - 296с.

9. Фінанси: Підручник / За ред. СІ. Юрія, В.М. Федосова. - К.: Знання, Ф59 2008.-611с.

10. Фінансовий контроль: теорія, ревізія і аудит: підручник / За ред. засл. діяча науки і техніки України, докт. екон. наук, проф. M. T. Білухи. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Українська академія оригінальних ідей. - 2006. - 888с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття бюджетного фінансування та його організація. Методи і види бюджетного фінансування із Державного бюджету. Бюджетні потоки і їх види. Регулюючі загальнодержавні податки. Порядок та нормативна база вилучення коштів на користь Державного бюджету.

    контрольная работа [31,6 K], добавлен 23.03.2011

  • Поняття державних і місцевих видатків. Основні принципи бюджетного фінансування державних і муніципальних видатків. Порядок та класифікація видів кошторисно-бюджетного фінансування: видатки на соціально-культурну сферу, на охорону здоров'я, на оборону.

    курсовая работа [60,3 K], добавлен 22.08.2011

  • Поняття, принципи і об’єкти кошторисно-бюджетного фінансування. Кошторис як індивідуально-плановий акт. Порядок його складання і затвердження. Фінансово-правові відносини, що виникають при розподілі, відпуску і використанні коштів грошового фонду держави.

    контрольная работа [23,9 K], добавлен 21.11.2014

  • Характеристика бюджетного фінансування як безповоротного та безоплатного відпуску коштів з державного та місцевих бюджетів. Принципи фінансування, повноваження посередників та розпорядників, сфера використання. Суть кошторисно-бюджетного фінансування.

    контрольная работа [23,6 K], добавлен 28.11.2009

  • Загальне поняття та види видатків бюджету. Фінансування державних видатків, суб'єкти фінансування та їх класифікація. Розподіл витрат за економічною характеристикою. Програмна класифікація видатків. Формування та планування витрат державного бюджету.

    презентация [17,1 K], добавлен 30.06.2015

  • Видатки, їх класифікація. Захищені статті Державного бюджету України. Динаміка видатків бюджету за функціональною класифікацією. Витрати на соціальний захист населенню та міжбюджетні трансферти. Напрямки фінансування, що здійснюються за рахунок бюджету.

    презентация [295,9 K], добавлен 30.06.2015

  • Поняття державного фінансування інвестиційних проектів. Надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів. Державні цільові фонди. Субсидії у вузькому і важкому значеннях. Механізми формування ціни на кожен вид інвестиційних ресурсів.

    презентация [502,1 K], добавлен 30.06.2015

  • Проблема фінансування державного апарату в Україні. Вивчення сучасного стану бюджету міста і Оболонського району Києва. Аналіз видатків бюджету на фінансування державного апарату. Аналіз кон’юнктури внутрішніх коливань і ефективності структурної політики.

    дипломная работа [742,8 K], добавлен 21.09.2010

  • Поняття та критерії оцінювання стану бюджетного фонду. Джерела фінансування дефіциту бюджету та їх класифікація, методи обмеження та шляхи скорочення. Аналіз виконання державного бюджету України, визначення та заходи щодо покриття його дефіциту.

    курсовая работа [437,6 K], добавлен 08.02.2014

  • Сутність і структура бюджетного дефіциту, його формування, класифікація, фінансування. Причині державного боргу,його аналіз в Україні. Шляхи вирішення дефіцитності державного бюджету нашої держави, головні тенденції та перспективи даного процесу.

    курсовая работа [46,2 K], добавлен 19.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.