Державний борг України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

державний економічний борг управління

В Україні недостатньо досліджені питання, що стосуються проблем управління державним боргом, особливостей його формування і розвитку в умовах переходу до ринкової економіки. Зазначене обумовило актуальність обраної теми курсової роботи.

Важливий внесок в дослідження проблеми державного боргу зробили західні економісти: Д. Рікардо, А. Сміт, М. Браунриг, С. Вайнтрауб, Х. Джонсон, О. Екстайн, Дж. Кейнс, А. Лаффер, А. Лернер, Р. Масгрейв, М. Фрідман та інші. Серед російських вчених варто відмітити праці: М.Б. Богачевського, Б.Г. Болдирєва, Л.О. Дробозіної, Л.М. Красавіної, І.М. Осадчої, Ю.М. Осипова, Г.П. Солюса, В.М. Усоскіна та інших. Теоретичні основи державного боргу та питання щодо його управління висвітлюються в працях таких українських вчених, як: О.Д. Василик, А.С. Гальчинський, Г.Н. Климко, В.В. Корнєєв, О.В. Плотніков, І.Я. Софіщенко, В.М. Суторміна, В.О. Степаненко, та інших.

Об'єкт дослідження - державний борг.

Предмет дослідження - теоретичні основи формування державного боргу та його впливу на економіку.

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних засад необхідності здійснення державних запозичень, дослідження основних аспектів вимірювання державного боргу та економічних наслідків існування державного боргу в різних країнах світу та в Україні, виявлення основних проблем, які існують в управлінні державним боргом та методи, які застосовуються для їх усунення, а також розгляд найбільш оптимальної боргової політики України.

Завданням в курсовій роботі є:

- Визначити поняття державного боргу

- Визначити структуру державного боргу та механізм його формування

- Визначити етапи формування державного боргу України

- Проаналізувати управління державним боргом України

- Дати оцінку боргової політики України на сучасному етапі

- Визначити вплив державного боргу на економіку і його удосконалення.

Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У першому розділі розглянемо державний борг як економічну категорію. Визначимо структуру державного боргу та механізм його формування

У другому розділі розглянемо державний борг України, етапи його формування та управління державним боргом України. А також проаналізуємо боргову політику України на сучасному етапі

У третьому розділі - вплив державного боргу на економіку і його удосконалення.



1. Державний борг як економічна категорія

1.1 Поняття державного боргу

Існування в ринковій економіці державного боргу є об'єктивним фактором. Держава, прагнучи використати свої економічні і фінансові ресурси з найбільшою ефективністю, допускає дефіцит бюджету, а для його фінансування залучає додаткові кошти на внутрішньому або зовнішньому фінансових ринках. Ці кошти залучаються для використання в державному секторі економіки і їх ефективного трансформування у зростання доходної частини бюджету. Іншими словами базовою умовою платоспроможності держави є перевищення продуктивності використання позичених коштів над рівнем відсоткових ставок за користування цими позиками. Останнє дає змогу виплатити відсотки за користування залученими коштами, самі позичені кошти і, більше того, отримати додаткові доходи, які можуть бути використані на суспільні потреби. [5]

Важливу роль у теоретичному й емпіричному дослідженнях проблематики державного боргу відіграють праці Т.П. Вахненка, О.Д. Заруби, Н.О. Кухарської, С.К. Харічкова, О.Г. Осауленка, І.М. Школа, В.М. Козменко, О.В. Бабінської.

Проблема економічного відставання країн, що розвиваються, особливо проявляється в кризі заборгованості. Глобальна заборгованість - одна з характерних особливостей сучасної світової економіки. Сьогодні у світі неможливо знайти державу, яка спроможна була б обходитися без боргів: внутрішніх чи зовнішніх. До перших, як правило, вдаються індустріально розвинуті країни, до других - країни, що розвиваються.

Сьогодні серед учених-економістів немає єдиноїі думки щодо визначення сутності державного боргу. Так, В. Федосов, С. Огородник і В. Суторміна вважають, що «державний борг - це сума заборгованості за випущеними й непогашеними внутрішніми позиками, а також сума фінансових зобов'язань країни щодо іноземних кредиторів на певну дату». [8]

І. Ключников, Ю. Пашкус і Н. Расков убачають суть державного боргу в сукупності кредитно-фінансових відносин, що виникають у зв'язку з переміщенням капіталів із національного приватного сектора чи внаслідок кордону в державний бюджет на основі запозичення. [5]

А. Панчук стверджує: «Державний борг - це сума накопичених зобов'язань держави, враховуючи відсотки за користування позиченими коштами». [4]

Український економіст С. Мочерний дає два визначення державного боргу. Державний борг - тимчасова мобілізація державою додаткових коштів для покриття неплатоспроможності державного бюджету чи для інших витратних цілей за рахунок випуску облігацій державних позик, а також шляхом одержання позик, кредитів від внутрішніх або зарубіжних банків. Державний борг - загальна сума заборгованості держави внутрішнім і зовнішнім кредиторам, включаючи заборгованість держави з виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги населенню, а також несвоєчасне погашення позик, кредитів, процентів тощо. [2]

Згідно з Бюджетним кодексом України, державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) - це загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. [3]

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту.

Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів, а також для рефінансування раніше здійснених державних запозичень.

Економічна сутність державного боргу виявляється через дві його функції: фіскальну - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків та регулюючу - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни. [22]

Отже, як ми бачимо, державний борг це складний економічний механізм, який має свої особливості. Правильне розуміння сутності державного боргу має велике значення, адже він впливає на економіку країни і на рівень життя населення. Тому знання і розуміння цього механізму є дуже важливим для розвитку господарства. В наступному підрозділі детальніше розглядаються механізми управління державним боргом та його структура.

1.2 Структура державного боргу та механізм його формування

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг - це сукупність зобов'язань держави перед своїми громадянами (резидентами), які придбали за готівку державні ціні папери (внутрішні державні облігації) або надали державі кредити в тій чи іншій формі. Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань. Внутрішній державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди. Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, протягом яких він повинен бути погашений.

Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) у поточному році.

Згідно з Законом України «Про державний внутрішній борг України», до складу державного внутрішнього боргу входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. [1]

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України. Боргові зобов'язання Уряду України можуть мати короткостроковий - до 1 року, середньостроковий - від 1 до 5 років і довгостроковий - 5 і більше років термін. [7]

Боргові зобов'язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань України.

В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер і умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням з Національним банком України.

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:

· заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;

· заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;

· зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;

· грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавством обов'язкових виплат громадянам;

· зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;

· компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

· позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

· позик на підтримку національної валюти;

· позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

· гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

· державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України. [5]

Зовнішній державний борг класифікують за такими ознаками:

· за видами кредитів (банківські і фірмові);

· за формами представлення (валютні та товарні);

· за цільовим використанням (інвестиційні та неінвестиційні);

· за умовами надання (пільгові, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі);

· за термінами повернення заборгованості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);

· за умовами повернення боргу (одноразові, рівними час­тинами, нерівними частинами).

Взаємозв'язок і взаємозалежність зовнішнього та внутрішнього боргу характеризуються сукупністю позик, здійснених державою. Тому, як показує досвід західних країн, усе меншу значущість має поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній. Цьому сприяє стійка конвертованість національної валюти, а також зближення базових умов на ринках внутрішнього боргу із станом і динамікою світових фінансових ринків. [4]

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів. Загальний обсяг зовнішнього боргу оцінюється в доларах США. Внутрішній борг переважно оцінюється в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, оцінені в гривні, і розміщуються на внутрішньому фондовому ринку.

Відповідно до Бюджетної класифікації України державний борг класифікується за типом кредитора (мова йде про категорію кредитора або власника боргових зобов'язань) та за типом боргового зобов'язання (відповідно до засобів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту).

Окрім цього, в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на: державний прямий (внутрішній і зовнішній) та державний гарантований (внутрішній і зовнішній).

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють:

а) державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

б) державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що роз­міщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою фінансування дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів, на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути випуск (емісія) державних цінних паперів, укладення угод про позику та гарантійних угод, інші способи, передбачені законодавством України. При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше). [6, c. 85]

Отже, основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.



2. Державний борг України

2.1 Етапи формування державного боргу України

Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що наклало свій відбиток на його структуру та обсяги.

Лише в останні роки в Україні розпочалося формування послідовної та виваженої довгострокової державної боргової політики, яку ще належить відповідним чином «вбудувати» у систему інструментів економічної стратегії держави. З нашої точки зору, пропоноване дослідження особливостей та пріоритетів боргової політики України сприятиме реалізації цього завдання.

Формування державного боргу в Україні почалося з моменту її незалежності. Його можна умовно поділити на 7 етапів.

Перший етап (1991-1994 рр.) - утворення державного боргу. Цей період характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією [18, с. 194]. Так, на момент розпаду Радянського Союзу Російська Федерація взяла на себе відповідальність за всі його борги, тобто Україна не мала зовнішніх зобов'язань.

Другий етап (1995-1996 рр.) - період зовнішніх гарантій. Державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій економічного розвитку - Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ) та Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), - приєднання до яких відбулося у 1992 році. Відносно низька вартість запозичень та велике значення їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукали на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права. Даний етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку. В цей час відбулися певні позитивні зрушення в управлінні боргом та визначилася політика України в області запозичень. Негативним моментом у борговій політиці залишалося нераціональне використання запозичених коштів, які переважно спрямовувалися на споживання.

Третій етап (1997 - перша половина 1998 р.) - характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р. У 1997 році, коли Україною вперше було здійснено емісію єврооблігацій, існувала низка впливових рейтингових агентств: у Сполучених Штатах - Fitch Investor Services і Duff & Phelps Credit Rating Co., у Європі (Великобританії) - ІВСА і в Японії - Nippon Investor Service. Міністерством фінансів України було укладено угоди про отримання кредитного рейтингу всіх зазначених агентств. Скорочення внутрішніх ресурсів розвитку ринку ОВДП при зростаючих потребах щодо його обслуговування призвело до необхідності відкриття даного сегмента для зовнішніх інвесторів. З серпня 1996 р. нерезиденти отримали дозвіл на здійснення операцій з державними облігаціями через уповноважені українські банки. У результаті відкриття ринку боргових зобов'язань для іноземних інвесторів протягом другого етапу до державного бюджету було залучено 3,03 млрд грн. Збільшенню привабливості державних облігацій сприяло введення Національним банком валютного коридору, що забезпечило хеджування валютних ризиків нерезидентів і збереження дохідності цінних паперів у валютному еквіваленті. Протягом 1997 р. Україною було отримано 610 млн дол. від міжнародних фінансових організацій на покриття бюджетного дефіциту та реалізацію державних програм. Загальна заборгованість перед цими організаціями склала 3,6 млрд дол. Для поліпшення умов запозичення коштів у доларах США у квітні 1998 року було укладено угоду з американським рейтинговим агентством Duff & Phelps Credit Rating Co. («DCR»), яке мало велику розгалужену мережу по всьому світі і як відмінність від зазначених агентств - дуже міцні позиції у Латинській Америці. DCR визначило міжнародний кредитний рейтинг України як «ВВ-» [21].

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) - період реструктуризації боргових зобов'язань після боргової кризи 1998 р. У цей період в Україні простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Також вперше було здійснено низку операцій щодо реструктуризації внутрішнього та зовнішнього державного боргу - через заміну облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) було продовжено термін запозичень і зменшено тиск виплат за ОВДП. Сумарні боргові виплати сягнули 71,4% річного обсягу дохідної частини державного бюджету. На цьому етапі наша країна зіткнулася зі значними труднощами, пов'язаними з суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. Це пов'язано з тим, що після фінансової кризи 1998 року Міністерство фінансів здійснило програму заміни частки внутрішнього боргу України на нові боргові зобов'язання з метою зменшення впливу кризових явищ на економіку країни, і це було розцінено міжнародними фінансовими колами як суверенний дефолт і одразу знайшло відображення у зниженні кредитного рейтингу України. [9, c. 22]

В 2000 році в Україні існувала найреальніша загроза того, що кредитори пред'являть вимоги щодо дострокової виплати всієї суми боргу за невиконання зобов'язань за позиками, що призвело б до дефолту. Та на той час було успішно здійснено реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу на суму близько 2,2 млрд дол. Із іншого боку, Міністерство фінансів України, на підставі Закону України від 20 квітня 2000 року «Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» провело реструктуризацію боргових зобов'язань перед центральним банком. Згідно з цим Законом було реструктуризовано заборгованість за кредитами Національного банку України, отриманими для фінансування дефіциту Державного бюджету України у 1994-1996 pp. [11, с. 73]

П'ятий етап (2001-2007 рр.) - період виваженої боргової політики, спрямованої на недопущення безконтрольного зростання державного боргу.

Протягом 2001-2007 рр. відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні.

Також простежувалася чітка тенденція до зменшення відношення державного боргу до ВВП. Незважаючи на те, що протягом 2001-2007 рр. спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8-4,0% від ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок як економічного росту України, так і за рахунок провадження виваженої боргової політики.

Україна здійснила шість суверенних випусків ОЗДП на зовнішніх ринках капіталу з метою фінансування державного бюджету з термінами обігу 5-12 років та дохідністю від 7,65% до 3,5% річних. Випуск Єврооблігацій України 2003 р. отримав нагороду «Кращий суверенний випуск року серед країн, що розвиваються» - одного з найавторитетніших світових ділових видань - журналу «Euromoney». Це дало змогу підвищити міжнародні рейтинги нашої держави. [21]

Шостий етап (2008-2009 рр.) можна назвати періодом загрози втрати боргової безпеки. В цей час значно зростає боргове навантаження, що може в перспективі істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів. Період характеризується економічною кризою, спричиненою політичною нестабільністю. [18, с. 196]

Початок 2010 року ознаменувався завершенням президентської компанії та поліпшенням координації політичних зусиль з відновлення економічної і, особливо, бюджетної стабільності.

Сьомий етап (2010 - теперішній час) характеризується посиленням політичної готовності до стабілізації економіки України. Це обумовило підвищення довгострокових та короткострокових кредитних рейтингів країни.

На сьогодні для України вкрай необхідним є розробка оптимальної стратегії запозичень і управління державним боргом взагалі. Здійснення ефективної боргової політики України передбачає розробку концепції такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься як інструмент економічного зростання, а не з позиції боргового тягаря на економіку.

Таким чином, можна зробити висновок, що за 20 років незалежності наша країна пройшла сім етапів становлення і формування державного боргу. На початкових етапах можна простежити хаотичне утворення державного боргу та активне залучення зовнішніх позик, які спрямовувалися головним чином на споживання та покриття бюджетного дефіциту. У період з 1998 року, коли країна зіткнулася з кризою, було здійснено низку операцій щодо реструктуризації внутрішнього та зовнішнього державного боргу. Так, Міністерство фінансів здійснило програму заміни частки внутрішнього боргу України на нові боргові зобов'язання з метою зменшення впливу кризових явищ на економіку країни, однак це було розцінено міжнародними фінансовими колами як суверенний дефолт і одразу знайшло відображення у зниженн і кредитного рейтингу України. Починаючи з 2001 року, відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні, в цей період вдалося зменшити темпи зростання державного боргу та стабілізувати ситуацію в країні, однак, починаючи з вересня 2008 року, вплив світової економічної кризи наклав свій негативний відбиток і на економічну ситуацію в країні. Зміну ситуації можна побачити лише з 2010 року, що пов'язано зі зміною влади та політичними процесами в країні. Маємо надію, що нинішні уряд за період, який він буде при владі зможе сформувати та реалізувати ефективну боргову політику, зменшити борговий тягар та досягти економічного зростання нашої країни.

2.2 Управління державним боргом України

Виникнення державного боргу і накопичення заборгованості зумовлюють необхідність забезпечення ефективного управління ним.

У таблиці 2.2.1 приведені відомості про Державний та гарантований державою борг України, зокрема його структура станом на 30.06.2013, за ознакою умовності, а також відомості щодо термінів залучення.

Таблиця 2.2.1. Державний та гарантований державою борг України за станом на 30.06.2013 [23]

	дол. США	грн.	%
Загальна сума державного та гарантованого державою боргу	68,20	545,10	100,0
Державний борг	54,5	439,24	80,6
Внутрішній борг	29,03	232,02	42,6
1. Заборгованість перед юридичними особами	28,66	229,04	24,0
2. Заборгованість перед банківськими установами	0,37	2,98	0,5
Зовнішній борг	25,93	207,22	38,0
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями	8,78	70,17	12,9
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління	0,97	7,74	1,4
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками	0,00	0,00	0,0
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	16,18	129,31	23,7
Гарантований державою борг	13,24	105,85	19,4
Внутрішній борг	2,42	19,38	3,6
1. Заборгованість перед юридичними особами	1,65	13,15	2,4
2. Заборгованість перед банківськими установами	0,78	6,23	1,1
3. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	0,00	0,00	0,0
Зовнішній борг	10,82	86,47	15,9
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями	3,50	28,00	5,1
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління	0,25	1,98	0,4
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками	3,12	24,95	4,6
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	3,95	31,54	5,8

Управління державним боргом - комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави. [8, c. 236]

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. [6, c. 88]

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

- безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

- зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

- оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

- зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

- прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника. [13, c. 351-352]

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні;

- рівень інфляції;

- ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності;

- ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Державний борг оцінюють за такими показниками:

1) борг на душу населення - свідчить яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;

2) співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни;

3) відносна величина боргу (держаний борг/ВВП) залежить від:

- темпів зростання ВВП;

- рівня реальної процентної ставки, що впливає на величину виплат із боргу;

- обсягів бюджетного дефіциту [17].

Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії:

1) залучення;

2) використання;

3) погашення.

На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти: обсяги позик; форми і умови запозичення (відсоткові ставки і валюта; строки погашення і пільговий період; можливі загальноекономічні і політичні умови); структура позик (за кредиторами й формами позик). [14]

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути:

· фінансовим, коли державні позики та кредити виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

· бюджетним, за якого залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;

· фінансово-бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому. [8, c. 238]

В Україні більшість державних позик спрямовується на: фінансування бюджетного дефіциту - 84% державних запозичень, формування валютних резервів і підтримку національної валюти - 14%; інвестиційні проекти - 2%. Тому стратегічна мета політики управління державним боргом в Україні має бути зорієнтована на досягнення оптимальної структури та найвищого ефекту від використання позикових коштів. [10, c. 89]

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. Важливо враховувати суттєву відмінність між:

- погашенням боргу, яке варто розглядати як виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів;

- обслуговуванням боргу, що передбачає виплату відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора згідно з умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів).

На етапі погашення позик проводиться ранжування усіх можливих варіантів між повним погашенням боргу і абсолютним дефолтом (відмова від погашення і обслуговування боргу).

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється у процесі виконання державного бюджету. Безпосередню оплату здійснює Державне казначейство України через банківську систему. [15]

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні й уповноважена затверджувати:

- державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині внутрішнього та зовнішнього боргів;

- рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Законом України «Про Державний бюджет України», здійснення контролю за їх використанням.

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу), Національний банк України, Державне казначейство України.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

- розроблення стратегії та боргової політики держави;

- розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу державного боргу;

- визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

- аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладення гарантійних угод.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним» від 22 січня 2001 р. №42 Департамент відповідає за:

- оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу;

- підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом. [15, c. 241]

При управлінні державним (особливо зовнішнім) боргом важливе значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції. У міжнародній практиці з цією метою використовують різноманітні показники. Зокрема, для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує використовувати Мінімальну стандартну модель (табл. 2.2.2) і відповідно до неї визначати основні боргові індикатори.

Таблиця 2.2.2. Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки боргової безпеки держави [8, c. 255]

Назва	Формула	Економічний зміст
Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг	EDT / XGS (%)	Демонструє відносну довгострокову спроможність держави акумулювати валютні надходження без додаткового пресингу на сальдо платіжного балансу
Відношення валового зовнішнього боргу до ВНП	EDT / GNP (%)	Показує загальний рівень боргової складової економіки
Відношення загальних платежів щодо обслуговування боргу до експорту товарів і послуг	TDS / XGS (%)	Коефіцієнт обслуговування боргу, який показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу
Відношення відсоткових платежів до ВНП	INT / GNP (%)	Визначає можливість обслуговування зовнішнього боргу
Відношення відсоткових платежів до експорту товарів і послуг	INT / XGS (%)	Визначає частину валютних надходжень, які використовуються на обслуговування боргу
Відношення міжнародних резервів до валового зовнішнього боргу	RES / EDT (%)	Показує чи може країна використовувати свої резерви (і яку їх частину) для погашення зовнішнього боргу)
Відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг	RES / MGS (%)	Відображає запас фінансової міцності держави
Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу	Short-term / EDT (%)	Показує, яку частку становить короткотерміновий борг у загальній сумі зовнішнього боргу;
Відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу	Multilateral / EDT (%)	Відображає питому частку заборгованості міжнародним фінансовим організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу, або, свого роду, залежність держави від фінансування цими організаціями

Однак необхідно зважено підходити до визначення цих параметрів, оскільки не може існувати універсальних показників боргової безпеки держав. Для різних країн, які відрізняються за темпами розвитку економічної системи, показники боргової безпеки також різні. Зокрема, за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП країни. Натомість відповідно до методики Світового банку критичним рівнем державного зовнішнього боргу є 50% від ВНП. Для характеристики ліквідної позиції країни-боржника використовується показник співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави (експорту). Граничною межею показника (коефіцієнт обслуговування боргу) вважається значення 25%. Про рівень довгострокової платоспроможності країни можна судити з урахуванням показника співвідношення дисконтної вартості боргу й експорту, критичний рівень якого не має перевищувати 200-260%.

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах. Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінансової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.

Отже, механізми управління державним боргом є важливим інструментом в економіці країни, і правильне їх застосування може мати значний вплив на її розвиток. [8, c. 243-245]

Протягом останніх років перебудова системи управління боргом в Україні була повільною та не відповідала сучасним тенденціям розвитку світових фінансових ринків та економічного розвитку. Це пов'язано з відсутністю в Україні достатнього досвіду в управлінні боргом та роботи на міжнародному ринку капіталу, а також із нерозвиненістю внутрішнього фінансового ринку та іншими факторами.

Таким чином, виділимо основні недоліки сучасної системи управління зовнішнім боргом в Україні:

- короткостроковий характер заходів щодо управління державним боргом і здійснення запозичень;

- відсутність чіткої координації на ринку зовнішніх і внутрішніх запозичень;

- відсутність ефективної системи контролю, управління й оптимізації ризиків;

- непрозорість боргової політики для інвесторів і кредиторів [12, c. 47].

Підбиваючи підсумки, необхідно акцентувати увагу, що подолання цих недоліків дозволить у майбутньому реалізувати ефективну політику щодо управління зовнішніми державними запозиченнями, дасть змогу уникнути кризових боргових, збільшить обсяг зовнішніх і внутрішніх інвестицій, що, у свою чергу, вплине на зростання дохідної частини державного бюджету. Також необхідно зазначити, що лише вибір оптимальної моделі, а також методів управління є запорукою зростання економічної стабільності, а також підвищення кредитного рейтингу держави.



2.3 Боргова політика України на сучасному етапі

Основними факторами, що впливатимуть на формування боргової політики в Україні у 2013 та 2014 рр. є значний обсяг потреб у фінансуванні сектору загального державного управління. Зокрема у 2013 р. обсяг погашення та загальні потреби у фінансуванні СЗДУ збільшаться відповідно до 11,2 та 14,3% ВВП, порівняно із 7,2 та 10,4% ВВП у 2012 р. (табл. 2.3.1.).

Зазвичай такі показники не є критичними. Проте, враховуючи зниження перспектив економічного зростання в світі та Україні а також погіршення фінансової стабільності в Єврозоні, здійснення відповідних обсягів запозичень на фінансових ринках може ускладнитись через відсутність попиту із прийнятними ціновими пропозиціями.

Табл.2.3.1. - Потреби фінансування сектору загального державного управління в низці країн світу із ринком, що формується

	2012	2013
	Погашення боргу	Бюджетний дефіцит	Загальна потреба у фінансуванні	Погашення боргу	Бюджетний дефіцит	Загальна потреба у фінансуванні
Пакистан	23,9	6,4	30,2	23,8	7,2	31,0
Угорщина	13,8	2,9	16,7	15,2	3,7	18,9
Бразилія	15,8	2,1	17,9	15,4	1,6	17,0
Україна	7,2	3,1	10,4	11,2	3,1	14,3
Марокко	4,9	6,7	11,6	7,0	6,5	13,5
Польща	8,1	3,4	11,5	8,4	3,1	11,6
Індія	4,4	9,5	13,9	2,1	9,1	11,3
Румунія	8,7	2,2	10,9	8,8	1,8	10,6
Мексика	8,8	2,4	11,2	8,3	2,1	10,4
Туреччина	7,6	1,7	9,4	8,3	1,9	10,3
Філіппіни	8,1	1,9	9,9	8,6	1,2	9,9
Таїланд	6,3	3,0	9,3	5,4	3,8	9,1
Литва	5,7	3,3	9,0	5,6	2,9	8,4
В середньому	6,8	2,3	9,2	5,7	2,1	7,8
Аргентина	3,5	4,6	8,1	4,3	2,5	6,8
ПАР	1,4	5,0	6,4	1,7	4,7	6,5
Колумбія	4,6	0,8	5,4	5,3	1,2	6,4
Малайзія	3,4	3,8	7,3	1,9	4,3	6,3
Латвія	4,3	1,3	5,6	4,2	1,5	5,7
Йорданія	0,7	6,5	7,2	0,1	5,5	5,6
Китай	6,9	1,3	8,2	4,6	1,0	5,6
Болгарія	1,6	1,1	2,7	2,6	1,1	3,7
Індонезія	1,2	1,6	2,9	1,4	2,0	3,4
Чилі	0,9	0,3	1,2	1,2	0,6	1,8
Росія	1,2	-0,5	0,7	1,1	-0,2	0,9
Перу	0,9	-1,8	-0,9	1,0	-1,4	-0,4
Казахстан	1,3	-3,6	-2,3	1,6	-3,7	-2,1

Загрозливою є ситуація із можливим впливом валютних коливань на обсяг державного боргу. Зважаючи що частка боргу у іноземній валюті становить 65% лише внаслідок девальвації національної валюти може відбутися зростання рівня державного боргу до 33% ВВП.

До пріоритетів боргової політики на 2013 р. відносяться:

1. Відновлення співпраці з Міжнародним валютним фондом.

2. Повернення кредитів МВФ є вагомою статтею погашення зобов'язань у 2013 р. Їх рефінансування надасть змогу знизити ризики пов'язані з державним боргом та вартість державних запозичень.

3. Виконання рекомендацій МВФ, зокрема активізація зусиль щодо зменшення дефіциту НАК «Нафтогаз України» також дозволить зменшити необхідний обсяг державних запозичень.

4. Утримання дефіциту сектору загального державного управління (враховуючи НАК «Нафтогаз України») на рівні 4,5-5% від ВВП. В умовах зростання потреби у запозиченнях необхідних для рефінансування діючих боргових зобов'язань, збільшення дефіциту понад зазначені межі зумовить погіршення умов їх залучення і зростання ризиків пов'язаних з державним боргом.

5. Для досягнення кількісних орієнтирів дефіциту бюджету необхідно переглянути структуру витрат, що спрямовуються на економічний розвиток, надаючи перевагу витратам із високим мультиплікативним ефектом (житлове будівництво, інфраструктурні проекти). Також необхідно докласти зусиль з пошуку додаткових джерел доходів бюджету, зокрема за рахунок перерозподілу до бюджету більшої частини природної ренти, пов'язаної із видобутком корисних копалин.

6. Упорядкування механізму надання державних гарантій. Зважаючи, що вартість державних запозичень є нижчою, фінансування установ СЗДУ за рахунок запозичень джерелом повернення яких передбачаються кошти державного бюджету (за винятком запозичень від міжнародних фінансових організацій) доцільно обмежити, віддавши перевагу прямому рекредитуванню коштів залучених безпосередньо урядом. [19]

У випадку здійснення запозичень під державні гарантії суб'єктами господарювання, що не відносяться до сектору загального державного управління необхідно обмежити частку гарантування виконання боргових зобов'язань в розмірі до 80%.

З метою запобігання надмірного боргового навантаження, зменшення ризиків та проведення збалансованої бюджетно-податкової політики у середньостроковому періоді необхідно вжити заходів за такими напрямами:

1. Посилення фінансової та бюджетної дисципліни. Оскільки наявність інформації та контроль суспільства за обсягами сальдо бюджету та боргових зобов'язань є обов'язковою умовою проведення збалансованої бюджетно-податкової політики та забезпечення стабільності державних фінансів необхідно:

- запровадити облік операцій державних установ згідно методу нарахувань;

- при визначенні сальдо бюджету враховувати якість придбання фінансових активів та ймовірність повернення вкладених коштів;

- здійснювати облік сальдо і боргових зобов'язань на рівні сектора загального державного управління та всього державного сектору;

- запровадити облік первинного циклічно-скоригованого сальдо бюджету;

- оприлюднити методику та оцінки обсягу квазіфіскальних операцій.

З метою раціонального та ефективного використання державних запозичень у Бюджетному кодексі доцільно передбачити обмеження обсягу фінансування державного бюджету залежно від циклічності розвитку економіки.

Перший етап - у Бюджетному кодексі встановити граничне обмеження рівня первинного сальдо сектору загального державного управління в -1% ВВП, передбачивши винятки:

- Державний комітет статистики України протягом двох кварталів поспіль фіксує зниження економічного зростання порівняно з відповідним періодом попереднього року;

- Прогнозний річний темп економічного зростання, офіційно оприлюднений Міністерством торгівлі та економічного розвитку, порівняно з попереднім періодом становить менше 1% ВВП.

На другому етапі (після апробації та удосконалення методики оцінки первинного циклічно скоригованого сальдо бюджету) доцільно встановити обмеження первинного циклічно скоригованого дефіциту бюджету в розмірі 1% ВВП, передбачивши винятки у відповідності з попереднім пунктом.

2. Оптимізація обсягу та структури державного боргу. Граничне значення державного та гарантованого боргу на рівні 60% ВВП встановлене у Бюджетному кодексі не відповідає стану розвитку економіки України та не сприяє посиленню бюджетної дисципліни. Тому доцільно підвищити зазначене обмеження до 40% ВВП. Потребує перегляду й структура державних запозичень. Частка державних запозичень в іноземній валюті (або з прив'язкою до зміни валютних курсів) не повинна перевищувати 50% від їх загального обсягу.

3. Враховуючи вразливість економіки України до зовнішніх факторів доцільно розглянути питання щодо створення у накопичувального стабілізаційного фонду, що надав би змогу фінансувати бюджет у кризові періоди та здійснювати операції активного управління державним боргом. [22]

Отже, потребують перегляду принципи та пріоритети боргової політики уряду. Існує нагальна необхідність переходу від простого залучення коштів до системного управління державним боргом. Тому варто звернути увагу на завдання, які мають стати головними в процесі оптимізації боргової політики.



3. Вплив державного боргу на економіку і його удосконалення

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і витрат. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це наслідки бюджетного дифіциту, відомі як проблема «витіснення». Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі як «тягар боргу».

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом податки, тобто антиципація податків, їхнє випередження. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою.

Існують стандартні показники виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. Країни, експорт яких зростає порівняно швидкими темпами, можуть дозволити собі виший рівень зовнішнього боргу щодо розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється.

Для прогнозу перспективи розвитку, потреби в зовнішніх запозиченнях і оцінки здатності здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які отримують позики і кредити від групи Світового банку, розроблено «Мінімальну стандартну модель». За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти. Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними групами країн дає змогу краще відчути розмах коливань.

До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80%; або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220%. [7]

Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни.