Дослідження капіталу торгівельного підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні аспекти формування капіталу торговельного підприємства

1.1 Капітал торговельного підприємства, принципи його формування

Для здійснювання виробничої діяльності будь-якому підприємству необхідні певні ресурси - матеріальні, фінансові, трудові. Згідно засадам класичної політичної економії матеріальні та фінансові ресурси розглядаються і визначаються як виробничі фонди, або «капітал». Іноземна економічна думка щодо тлумачення сутності та ролі засобів праці, а також і засобів виробництва в цілому вживає термін «капітал». У вітчизняній економічній науці з огляду на засоби праці частіше вживається термін «фонди». Вживання різної термінології - явище не випадкове, не формальне і потребує, цілеспрямованого пояснення з точки зору категоріального апарату.

Зробимо визначення категорії «капітал», що відображає відносини експлуатації (привласнення частки вартості, створеної іншими людьми), а саме, коли власник засобів виробництва, який авансує свої чи позичені гроші на придбання цих засобів виробництва, наймає робітників (купує їхню робочу силу), організовує процес виробництва певної продукції (послуг) і, здійснивши її реалізацію, привласнює додаткову вартість у вигляді прибутку, доходу, створену найманими робітниками [12, с. 77].

Щодо категорії «фонди» виникла і стала вживатись в умовах командно-адміністративної системи як антипод категорії «капітал». Це було обумовлено тим, що відповідно до радянських догм панування державної та кооперативно-колгоспної форм власності, повністю виключається навіть можливість експлуатації, бо кожний робітник розглядався одночасно і як співвласник засобів виробництва, і як учасник виробничого процесу. І тому йому належала вартість усього виробленого продукту, більша частина якого згодом поверталася йому у вигляді зарплати і виплат з суспільних фондів споживання, а менша - використовувалася на утримання державних органів (апарату управління, армії, правоохоронних органів тощо) [32, с. 72].

Ринкова економіка дозволяє перейти до вживання категорії «капітал», проте у вітчизняній економічній літературі продовжується застосування термінів «фонди», «основні фонди». Тому, розглядаючи сутність основних фондів підприємства, ми маємо всі підстави вважати, що в умовах ринкової економіки вони набувають ознаки капіталу.

Капітал - одна з провідних категорій економічної теорії. Це категорія історична, вона відображає конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносини між товаровиробниками: коли просте товарне виробництво перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал.

Багато дослідників вважали, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їхньому власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход [40, с. 96].

Науковець Д. Рікардо відносився до капіталу як до тієї частини багатства суспільства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці [37, с. 9].

Вчений Дж.С. Міль вважав, що капітал - це попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу [28, с. 35].

Дослідник А. Маршал трактував капітал як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи [26, с. 120].

Перелічені підходи до визначення капіталу відрізняються тим, що вони звертають увагу лише на речову форму капіталу, хоча навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, котрий ніяк не можна ототожнювати з засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу. Отже, капітал - це авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто сама зростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні відносини. Якщо розглядати капітал як певне інвестування, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладення коштів у робочу силу. Цей підхід, запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву «концепції людського капіталу».

До фізичного капіталу західні економісти відносять засоби виробництва, різні джерела енергії тощо, а до людського капіталу - надбані знання, навички, досвід, енергію людини - працівника тощо. Вкладання, спрямовані на здобуття працівниками освіти, кваліфікації, інформації, на підтримання здоров'я, виховання дітей отримали термін «інвестиції в людський капітал».

Чим вище співвідношення між основним та оборотним капіталом на користь останнього, чим скоріше відбуваються виробничі цикли, тим швидше може обертатися весь авансований капітал. Звідси стає зрозумілим, чому торгівельні капітали, незначні за розміром, починають своє функціонування в тих сферах, де ефективний розмір підприємства не потребує великого капіталу (особливо оборотного), а авансована сума досить швидко повертається назад. І, навпаки, чим триваліший період оберту капіталу, тим більший треба авансувати оборотний, а отже і весь капітал. Для здійснювання виробничої діяльності будь-якому підприємству необхідні певні ресурси - матеріальні, фінансові, трудові. Згідно засадам класичної політичної економії матеріальні та фінансові ресурси розглядаються і визначаються як виробничі фонди, або «капітал».

Щодо визначення торгівельний капітал - одна з провідних категорій економічної теорії. Це категорія історична, вона відображає конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносини між товаровиробниками: коли просте товарне виробництво перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал [10, с. 142].

Тому нову вартість в цілому і додаткову зокрема, створює робоча сила, а засоби виробництва лише переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Безпосередньо не створюючи її, він є найважливішим фактором, що впливає на розміри додаткової вартості. Процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості та додаткової вартості без них неможливе, і навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.

Таким чином, слід відрізняти дві сторони обговорюваного питання - економічну, де, доцільним є застосування відомого терміну «торгівельний капітал» підприємства, та бухгалтерську, якій більш притаманні терміни «основні засоби», оскільки вітчизняні підприємства за своїм розвитком ще не отримали ознак дійсно капіталістичних. Рівень нематеріальних активів більшості підприємств мізерний, а інтелектуальна власність знаходиться на стадії зародження.

1.2 Фактори, що впливають на структуру капіталу торговельного підприємства

Економічний механізм зв'язку зазначених концепцій дозволяє використовувати в процесі управління підприємством взаємозв'язану систему критеріїв і методів. Використання зазначеної системи дозволяє оптимізувати структуру капіталу з одночасною мінімізацією середньозваженої його вартості і максимізації ринкової вартості підприємства.

В теорії структури торгівельного капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції:

- традиційна концепція;

- концепція індиферентності;

- компромісна концепція;

- концепція протиріччя інтересів [11, с. 146].

В їх основу покладено різні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм оптимізації. Традиційна концепція структури капіталу ґрунтується на положенні про можливість оптимізації структури торгівельного капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вище, ніж вартість позичкового капіталу.

Виходячи із більш низького рівня вартості позичкового капіталу в співставленні з власним, дана концепція механізму оптимізації структури капіталу передбачає: за рахунок підвищення питомої ваги позичкового капіталу знижується показник середньозваженої вартості капіталу підприємства і відповідно - підвищується ринкова вартість підприємства (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Формування структури і середньозваженої вартості капіталу відповідно з традиційною концепцією [16, с. 124]

Практичне використання цієї концепції передбачає максимізацію застосування позичкового капіталу в господарській діяльності підприємства (це може призвести до втрати фінансової стійкості та банкрутства). Тому така одно факторна модель формування структури капіталу зазнала критики. В основу концепції індиферентності покладено положення про неможливість оптимізації ні за критерієм мінімізації середньозваженої його вартості, ні за критерієм максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не впливає на ці показники. Ця концепція була вперше висунута американськими вченими, які розглядали механізм формування структури капіталу та ринкової вартості підприємства у зв'язку з функціонуванням ринку капіталу. В процесі розробки даної концепції функціонування ринку капіталу має певні обмеження:

- ринок є досконалим;

- на ринку діє єдина для всіх без ризикова ставка відсотка;

- усі підприємства можливо класифікувати за рівнем ризику діяльності на підставі показників розміру очікуваного доходу та ступеня вірогідності його отримання;

- вартість залученого капіталу не пов'язана з діючою системою оподаткування прибутку;

- до розрахунку вартості окремих елементів капіталу не включено витрати, пов'язані з його купівлею-продажем.

Автори теорії шляхом математичних розрахунків довели, що ринкова вартість підприємства залежить від сумарної вартості його активів. З урахуванням положень і базових умов дана концепція передбачає, що ринкова вартість підприємства, а відповідно й середньозважена вартість його капіталу не залежить від структури капіталу (рис. 1.2.).

У подальших своїх дослідженнях, усунувши низку обмежень, автори даної концепції змушені були визнати, що механізм формування ринкової вартості підприємства знаходиться в певному зв'язку зі структурою його капіталу.

Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (по товарах, роботам і послугам; по виданих векселях; по отриманих авансах; по розрахунках з бюджетом і позабюджетними фондами; по оплаті праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) і інші короткострокові фінансові зобов'язання.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в залученні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні.

Рис. 1.2. Формування середньозваженої вартості капіталу відповідно до концепції її незалежності від структури капіталу (концепція Ф. Моділ'яні та М.Міллера) [31, с. 58]

Оптимізація структури капіталу є однієї з найбільш важливих і складних задач, розв'язуваних у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється в декілька етапів (рис. 1.3):

Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення тенденції динаміки обсягу і складу капіталу в плановому періоді і їхнього впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу й основних складених елементів капіталу в зіставленні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу і його тенденції; у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго - і короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення.

Рис. 1.3. Зміст основних етапів процесу оптимізації структури капіталу підприємства [14, с. 142]

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, обумовлена структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміку наступні коефіцієнти:

а) коефіцієнт автономії. Він дозволяє визначити в якому ступені використовувані підприємством активи сформовані за рахунок власного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в загальній їхній сумі;

б) коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт фінансування). Він дозволяє встановити яка сума позикових засобів залучена підприємством на одиницю власного капіталу;

в) коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Він характеризує відношення суми довгострокового позикового капіталу до загальної суми власного капіталу і довгострокового залученого капіталу;

г) коефіцієнт фінансової залежності. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта автономії. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів по фінансуванню підприємства;

д) коефіцієнт маневреності власного капіталу. Він показує, яка частка власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності;

е) коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власним оборотним капіталом. Збільшення величини показника свідчить про зміцнення фінансового стану підприємства;

ж) коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів. Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що генерують загрозу його банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання капіталу в цілому й окремих його елементах. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміку наступні основні показники:

а) період обороту капіталу. Він характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових засобів, а також капіталу в цілому. Чим менше період обороту капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, тому що кожен оборот капіталу генерує визначену додаткову суму прибутку;

б) коефіцієнт рентабельності усього використовуваного капіталу. По своєму чисельному значенню він відповідає коефіцієнту рентабельності сукупних активів, тобто характеризує рівень економічної рентабельності;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Цей показник, що характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства, є одним з найбільш важливих, тому що він служить одним із критеріїв формування оптимальної структури капіталу;

г) капіталовіддачі. Цей показник характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу, тобто у визначеній мірі служить показником ефективності операційної діяльності підприємства;

З урахування зазначеного, зміст компромісної концепції капіталу зводиться до того, що за умов реально функціонуючого ринку капіталу цей показник складається під впливом багатьох факторів, які мають протилежну спрямованість впливу на ринкову вартість підприємства. Зазначені фактори за своїм сумарним впливом формують певне співвідношення рівня доходності та ризику використання капіталу підприємства за умов різної структури. Рівень доходності капіталу визначає показник середньозваженої його вартості, а рівень ризику формує показник питомої ваги залученого капіталу в загальній сумі і генерує загрозу банкрутства підприємства.

Точка компромісу, запропонована на рис. 1.4., визначає оптимальну структуру капіталу підприємства за умов мінімального значення показника середньозваженої вартості капіталу. Разом з тим, рівень доходності та ризику в процесі формування структури капіталу кожне підприємство обирає самостійно.

З урахуванням зазначених теорій основними критеріями оптимізації структури капіталу виступають:

- оптимальний рівень доходності та ризику;

- мінімізація середньозваженої вартості капіталу підприємства;

- максимізація ринкової вартості підприємства [7, с. 140].

Рис. 1.4. Формування оптимальної структури капіталу та його середньозваженої вартості відповідно до компромісної концепції

Пріоритетність критеріїв оптимізації структури торгівельного капіталу підприємство визначає самостійно, що передбачає врахування цільової структури капіталу.

Основним джерелом фінансування підприємства є власний капітал. Під власним капіталом розуміють сукупність економічних відносин, що дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які належать або власникам, або самому господарюючому суб'єкту. До його складу входять статутний капітал, накопичений капітал (резервний і додатковий капітали, нерозподілений прибуток) та інші надходження (цільове фінансування, благодійні пожертвування тощо).

Якщо підприємство збиткове, то власний капітал зменшується на суму збитків. Значну частку в складі внутрішніх джерел становлять амортизаційні відрахування від використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів. Вони не збільшують суму власного капіталу, а є засобом його реінвестування. До інших форм торгового капіталу належать прибутки від здавання в оренду майна, розрахунки із засновниками тощо. Вони не відіграють помітної ролі у формуванні торгового капіталу підприємства.

Прибуток повинен створювати умови для самофінансування діяльності, інвестування розширеного відновлення підприємств. Одержання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до збільшення валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету. Основним джерелом поповнення торгового капіталу підприємства є прибуток підприємства (рис. 1.5.) [13, с. 30].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.5. Фактори структури капіталу підприємства

Через недостачу внутрішнього фінансування для скорочення потреби в капіталі у виробничій діяльності звертаються до зовнішнього фінансування. Основну частку у складі зовнішніх джерел формування власного капіталу утворює додаткова емісія акцій. Державним підприємства може надати безоплатну фінансову допомогу держава. До числа інших зовнішніх джерел належать матеріальні і нематеріальні активи, які передають підприємству безоплатно фізичні і юридичні особи в порядку добродійності.

На реальну величину власного капіталу впливає також заборгованість засновників із внесками у статутний капітал і вартість акцій, викуплених в акціонерів, з метою їх наступного перепродажу або анулювання. Тому ці статті віднімаються з його суми.

Модель управління прибутком суб'єкта господарювання нерозривно пов'язана із іншими функціональне організаційними блоками фінансового менеджменту на підприємстві, забезпечуючи методологічну основу прийняття управлінських фінансових рішень, при цьому, основу таких рішень складають проблеми фінансування потреби підприємства у капіталі, що безпосередньо пов'язано із необхідністю ідентифікації джерела фінансових ресурсів для її покриття та забезпечення їх мобілізації. Зважаючи, що ефективно функціонуючий суб'єкт господарювання орієнтується на покриття потреби у капіталі на операційну діяльність за рахунок грошових потоків, які генеруються в результаті її здійснення, виникає об'єктивна необхідність узгодження абсолютної величини потреби підприємства у капіталі із параметрами та фінансовими показниками цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання.

1.3 Методика оцінки вартості капіталу торговельного підприємства

Економічна ефективність викриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона відображає не сам результат, а то, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, які розраховуються на основі двох груп характеристик - результатів та витрат. Це не виключає розглядання в системі показників ефективності і самих абсолютних значень вказаних параметрів.

Кількісна характеристика ефективності виробництва (ЕВ) знаходить відображення в загальній формулі (3.1), яка має вигляд:

ЕВ = Е / В, (3.1)

де Е - величина економічного ефекту (результату);

В-витрати ресурсів, що забезпечують економічний ефект [23, с. 95].

При цьому слід мати на увазі, що, зазвичай, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть істотно впливати ті чи інші фактори.

У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін «продуктивність системи виробництва і обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. До цього лише можна додати, що загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

До показників порівняної економічної ефективності В.С. Кулішов відносить суму приведених витрат, суму ефекту за звітний рік, індекс початкових інвестицій, величину ефекту від додаткового вкладення коштів.

Цанко Ю.С. ґрунтується на системі показників, яка, на його думку, повинна виконувати чітко визначені функції щодо практичної реалізації вимог критерію ефективності. Він виділяє декілька груп показників ефективності виробництва. Наприклад, до другої групи він відносить натуральні показники ефективності використання землі, робочої сили, основного капіталу і оборотних засобів, тобто ресурсного потенціалу. Їх сукупність дає змогу аналізувати вплив факторів виробництва на його результативність, фінансові результати тощо [25, с. 62].

У рамках даної роботи нами будуть розглянуті проблеми оцінки і виміру економічної ефективності управління конкретної частини виробничих ресурсів, а саме - основного виробничого капіталу.

Показники використання основного капіталу підприємства поділяють на три групи:

1) Екстенсивного використання, що відображають рівень використання основного капіталу у часі;

2) Інтенсивного використання, що відображають рівень використання основного виробничого капіталу за потужністю (за продуктивністю);

3) Інтегрального використання, що враховують сукупний вплив обох факторів - екстенсивних та інтенсивних.

До першої групи показників відносяться: коефіцієнт екстенсивного використання обладнання, коефіцієнт змінності праці обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання, коефіцієнт змінного режиму часу роботи обладнання [9, с. 67]. Всі вони розраховуються на підставі загальної кількісної характеристики ефективності виробництва.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (Ке) розраховується за наступною формулою (3.2.), яка має вигляд:

, (3.2.)

де Тф - фактичний час роботи обладнання, годин;

Тн - нормативний час роботи обладнання, що установлюється з

урахуванням режиму роботи підприємства та мінімально

необхідного часу для проведення планово-попереджувально-

го ремонту, годин. [8, с. 82].

Екстенсивне використання обладнання визначається коефіцієнтом змінності його праці, який розраховується відношенням загальної кількості відпрацьованих обладнанням даного виду на протязі року верстато-змін до кількості верстатів, що працювали у найбільшу зміну. Обчислений таким чином коефіцієнт змінності показує, у скільки змін в середньому щороку працює кожна одиниця обладнання.

Цей недолік можна подолати, застосовуючи показники інтенсивного використання устаткування, які відображають рівень його використання за потужністю (за продуктивністю). Найважливішим з них є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Кі) визначається на основі паспортних даних обладнання за формулою (3.3.):

, (3.3.)

де Вф - відношення фактичної продуктивності основного технологічного обладнання;

Вн - нормативної продуктивності.

У більшості випадків частинні (натуральні) показники, до яких відносяться показники екстенсивного і інтенсивного використання обладнання, не можуть бути застосовані, оскільки вони показують лише ступінь використання окремих елементів основного капіталу (машин, устаткування тощо). Тому для визначення ефективності використання всієї маси основного капіталу на підприємстві застосовуються узагальнюючі показники (показники інтегрального використання основного виробничого капіталу).

Найбільш важливим з показників, що характеризують ступінь використання основного виробничого капіталу, є капіталовіддачі (КВ), яка визначається відношенням вартості виробленої продукції (валової, товарної, реалізованої) до середньорічної вартості основного капіталу і розраховується за формулою (3.4.):

, (3.4.)

де П - об'єм виробленої продукції, грн.;

Кср - середньорічна вартість основного капіталу, грн. [17, с. 79].

Капіталовіддача (3.4.) показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основний виробничий капітал підприємства, тобто ефективність використання даних засобів виробництва. Аналіз даного показника підтверджує відому точку зору про неможливість розробки будь-якого єдиного вимірювача економічної ефективності використання основного виробничого капіталу, котрий би в повній мірі відображав критерій економічної ефективності їх застосування на підприємстві - ріст суспільної продуктивності праці.

Управління структурою капіталу є однією з найбільш складних і важливих завдань фінансового менеджменту, яке полягає в знаходженні оптимального співвідношення між власним та залученим капіталом за різними оціночними критеріями. Управління акціонерним капіталом передбачає реалізацію головної мети - зростання ринкової вартості підприємства та доходів його власників-акціонерів.

Теорії структури капіталу почали формуватися у 50-60-х роках ХХ століття паралельно з теоріями ринкової вартості підприємства та середньозваженої вартості капіталу, між якими існує тісний взаємозв'язок - саме оптимальна структура капіталу забезпечує максимальну ринкову вартість підприємства за умови мінімальної середньозваженої вартості капіталу та мінімального фінансового ризику [19, с. 76].

Отже, максимізація ринкової ціни акцій та доходів їх власників виступає критерієм прийняття управлінських рішень в фінансово-інвестиційній діяльності акціонерних товариств.

Аналіз різних наукових підходів дає підставу стверджувати, що декілька критеріїв оптимізації ускладнюють прийняття ефективного управлінського рішення для конкретного підприємства щодо доцільності залучення позик.

Метою проведеного дослідження є оцінка ефективності управління структурою капіталу акціонерних молокопереробних підприємств та пропозиції щодо її удосконалення, зокрема, в частині обґрунтування алгоритму досягнення цільової структури капіталу та визначення доцільної межі залучення позик.

Один з наукових підходів, за яким пропонується визначати ринкову вартість підприємства (W), можна сформулювали у формалізованому виді:

, або  (3.5)

де ЧП - чистий прибуток;

ФВ - фінансові витрати на обслуговування кредиту;

WACCk - середньозважена вартість капіталу;

ROЕ - рентабельність власного капіталу;

ВК - власний капітал [10 с. 67].

Як видно з формули, до факторів, які визначають ринкову вартість, можна віднести рентабельність власного капіталу, на яку впливає структура капіталу та ефективність використання позик, ї середньозважена вартість капіталу підприємства.

Підприємства, які фінансують свою діяльність тільки за рахунок власного капіталу, уповільнюють оборот своїх фінансових ресурсів. Підприємства, які використовують поряд з власним позиковий капітал, мають вищий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості збільшення рентабельності власного капіталу за умов позитивного ефекту фінансового важеля (ЕФВ). Проте ці можливості не безмежні, вони обмежені необхідністю підтримувати фінансову стійкість та залишатися платоспроможними. Приріст рентабельності власного капіталу за рахунок використання позиченого визначається за формулою:

, (3.6.)

де ROA - рентабельність всього капіталу акціонерного підприємства.

Якщо зробити підстановку в формулу 1, алгоритм ринкової вартості підприємства буде мати вигляд:

(3.7.)

У підприємства, яке не залучає позик, ефект фінансового важеля дорівнює нулю, а яке неефективно використовує позики він буде негативний, що призведе до зменшення його ринкової вартості.

Таким чином, максимальне значення ринкової вартості досягатиметься за умов, що (ROА + ЕФВ) > max та WACCk > min, тому ринкову вартість підприємства можна вважати цільовою функцією структури капіталу, оптимальне значення якої досягається за максимальної прибутковості власного капіталу та мінімальної середньозваженої вартості капіталу:

 > max. (3.8.)

Детальніше розглянемо фактори, що впливають на ринкову вартість підприємства.

Середньозважена вартість капіталу (WACCk) переважною більшістю науковців з фінансового менеджменту визначається за формулою:

, (3.9.)

де ПВі - питома вага і-тої складової капіталу;

Ві - вартість і-тої складової капіталу [15, с. 163].

ЇЇ рівень буде визначати вартість окремих складових капіталу та його структура. Найбільш складною проблемою в вітчизняних умовах вважається оцінка власного капіталу в зв'язку з практичною відсутністю або нерегулярністю дивідендних виплат та високим рівнем збиткових підприємств. Гіпотеза деяких науковців про нульову ставку власного капіталу на нашу думку є необґрунтованою.

Пропонуємо інший методичний підхід до оцінки власного капіталу акціонерного підприємства, який полягає в тому, що його ціна не може бути нижчою середньозваженої ставки за депозитними вкладами в національній валюті, а для підприємств, рентабельність власного капіталу яких перевищує вказаний показник, її рівень і буде визначати вартість власного капіталу.

В зв'язку з цим для високорентабельних молокопереробних підприємств вартість власного капіталу буде вищою, ніж залученого. Зменшити їх середньозважену вартість капіталу можна за рахунок збільшення в структурі частки залученого капіталу, що дозволить досягти підприємству вищого ефекту фінансового важеля та відповідно ринкової вартості.

Рівень фінансового ризику враховується через ефект фінансового важеля, що визначається за формулою [1]:

, (3.10.)

де ЗК - залучений капітал;

Wзк - вартість залученого капіталу;

 - коефіцієнт фінансового ризику або плече фінансового важеля;

- диференціал фінансового важеля;

(1 - Сп) = 0,75 (при ставці податку на прибуток 21%) - податковий коректор.

Ефективне використання капіталу забезпечується за умови позитивного диференціалу фінансового важеля:

ROA - Wзk > 0, або ROA > Wзk.

В зв'язку з тим, що в різних наукових виданнях для розрахунку ефекту фінансового важеля використовуються неоднакові показники, які здебільшого відсутні в вітчизняній фінансовій звітності, вважаємо за доцільне внести деякі уточнення в формулу його розрахунку. Зокрема, коефіцієнт фінансового ризику слід розраховувати як відношення всього залученого (кредити, позики та кредиторська заборгованість), а не тільки позиченого капіталу, як пропонує більшість авторів, до власного капіталу. З приводу ціни кредиторської заборгованості в науковій літературі зустрічаються неоднозначні думки - одні вважають, що її ціна дорівнює нулю, тоді як інші обґрунтовують платність цього джерела у випадку придбання товарів за умов комерційного кредиту.

2. Дослідження структури і вартості капіталу торговельного підприємства

2.1 Аналіз динаміки і структури капіталу ТзОВ ТВФ «Стиль»

Товариство з обмеженою відповідальністю ТВФ «Стиль» засновано відповідно до протоколу зборів засновників і установленого договору засновників від 13 грудня 2002 року.

Товариство є юридичною особою з дати його державної реєстрації. Майно товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі товариства.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку зі своєю назвою, фірмову марку і товарний знак.

Фінансово - економічні показники діяльності підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» представлені в табл. 2.1.

Як видно з даних таблиці 2.1 в цілому за останні роки підприємство має непогані показники діяльності. Але в порівнянні з попередніми роками в звітному періоді відбулося зростання вартості основних засобів на 5,2% в 2012 році, що свідчить про їх оновлення та покращення виробничого процесу. В той же час відбулося зменшення вартості оборотних активів на 11,2% в порівнянні з 2010 роком. Позитивним явищем було збільшення вартості реалізованої продукції на 75,5%, що свідчить про підвищення його фінансової стійкості. Також це говорить про нарощення темпів реалізації на підприємстві, що може позитивно відобразитися на фінансовому стані підприємства.

Також позитивною тенденцією звітного року було збільшення продуктивності праці в порівнянні з попередніми роками на 47,6% в 2011 році та 74,5% в 2012 році, що свідчить про підвищення ефективності діяльності підприємства та ефективність збутової політики.

Таблиця 2.1. Динаміка фінансово-економічних показників діяльності ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2010-2012 рр.

Показники	2010 р.	2011 р.	2012 р.
Обсяг основних засобів	Тис. грн.	4114,1	4431,8	4325,5
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	107,8	105,2
Обсяг оборотних коштів	Тис. грн.	5071,6	5065,9	4503,0
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	99,8	88,8
Чисельність працюючих	Чоловік	458	450	469
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	98,3	102,5
Обсяг реалізованої продукції	Тис. грн.	18086,8	26260,8	31735,5
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	145,2	175,5
Продуктивність праці	Тис. грн./ чол.	39,5	58,3	67,6
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	147,6	174,5
Собівартість реалізованої продукції	Тис. грн.	13155,1	23252,7	29955,7
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	176,8	227,1
Прибуток	Тис. грн.	1405,6	93,4	-178,1
	Темпи зростання до 2010 р., %	100,0	6,6	-
Витрати на 1 грн. реалізованої продукції	Грн.	0,73	0,88	0,94
Фондовіддача	Грн.	4,4	5,9	7,3
Рентабельність продукції	%	10,6	0,4	-

Також за звітний період зросла сума виручки від реалізації робіт, товарів та послуг на 75,5%, що говорить про збільшення обсягів реалізації. Ці явища позитивно вплинули і на показники фондовіддачі основних фондів, які зросла на 1,4 грн. в 2012 році, тобто підприємство ТзОВ ТВФ «Стиль» почало ефективніше використовувати власні виробничі фонди. Але в той же час в зв'язку з подорожчанням виробничих запасів зросла собівартість реалізованої продукції на 227,3% в 2012 році. Негативним моментом є те, що темпи зростання собівартості продукції перевищують темпи зростання виручки від реалізації, що свідчить про подорожчання продукції. В даному випадку відбулося зростання витрат на одну гривню реалізованої продукції на 0,06 грн.

Це призвело до значного зниження ефективності виробництва та отримання збитків від діяльності в 2012 році, що є свідченням погіршення ефективності використання ресурсів підприємства.

При аналізі джерел формування капіталу підприємства найчастіше виникають питання щодо загального обсягу фінансових ресурсів, їх структури та динаміки. Також необхідно визначити зміни, що відбулися за звітний період щодо загальної суми фінансових ресурсів, їх складових частин - власних та позикових ресурсів, у тому числі таких, наприклад, як статутний фонд, банківські кредити, довгострокові та короткострокові кошти, залучені через цінні папери, тощо. Дуже важливе значення в аналізі має вивчення змін у співвідношення між власними та залученими фінансовими ресурсами.

Також необхідно дослідити розподіл фінансових ресурсів підприємства на основні, інші необоротні та оборотні кошти (власні та позичені). Належність власних та позикових фінансових ресурсів до основних коштів, необоротних чи оборотних коштів залежить від того, куди вони вкладені або для чого призначені.

Кошти, вкладені в основні засоби, у незавершені капітальні вкладення, а також кошти, призначені на ці цілі (наприклад, амортизаційний фонд, частина невикористаного прибутку, спеціальних фондів), становлять фонд основних засобів. Кошти, що вкладені в у нематеріальні активи і довгострокові фінансові вкладення, становлять фонд інших необоротних активів, і, нарешті, всі інші фінансові ресурси, які за своєю економічною суттю призначені для вкладання в оборотні активи (запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки), становлять фонд оборотних коштів.

Результати аналізу структури джерел капіталу показують, на якому переважно капіталі працює підприємство - власному чи позиковому, чи містить в собі структура капіталу, що склалась на підприємстві великий ризик для інвесторів чи сприятлива вона для ефективного використання. Для відповіді на ці питання розглянемо таблиці 2.2; 2.3; 2,4, що містять в собі дані балансу підприємства Ф №1.

Таблиця 2.2. Структура джерел фінансування підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2010-2012 роки

Джерела фінансування	2010	2011	2012	Темп зростання до 2010 року, %
	Сума, тис. грн.	Питома вага, %	Сума тис. грн.	Питома вага, %	Сума тис. грн.	Питома вага, %	2011 р.	2012 р.
1. Всього джерел	15023,4	100,0	16684,0	100,0	15965,4	100,0	111,1	106,3
1.1. Власні	12383,9	82,4	12424,2	74,5	12284,6	76,9	100,3	99,2
1.1.1. Статут - ний фонд	498,4	3,3	498,4	3,0	498,4	3,1	100,0	100,0
1.1.2. Додатковий капітал	10619,6	70,6	9720,7	58,3	9752,2	61,1	91,5	91,8
1.1.3. Резервний капітал	-	-	87,5	0,5	92,2	0,6	-	-
1.1.4. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	1265,9	8,4	2117,6	12,7	1941,8	12,2	167,4	153,4
2. Залучені	2639,5	17,6	4259,8	25,5	3680,3	23,1	161,4	139,5
2.1. Довгострокові пасиви	389,1	2,6	1157,3	6,9	1033,7	6,5	297,5	265,6
2.2. Короткострокові пасиви	2250,1	15,0	3101,2	18,5	2646,6	16,6	137,8	117,6
2.3. Короткострокові кредити	-	-	-	-	200,0	1,3	-	-
2.4. Розрахунки з кредиторами	2010,2	13,3	2627,4	15,8	1938,9	12,2	131,2	96,9
2.5. Забезпечення наступних виплат та платежів	0,3	0,002	1,3	0,007	0,5	0,003	433,3	166,6
2.6. Інші короткострокові пасиви	247,9	1,7	473,8	2,7	507,7	4,4	176,6	204,8

Для більш детального аналізу зробимо аналітичні таблиці 2.3 та 2.4 по формах власності капіталу, щоб відобразити структуру та питому вагу кожного окремого джерела (рис. 2.1, 2.2, 2.3).

Рис. 2.1. Структура джерел фінансування підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2010 р.

Рис. 2.2. Структура джерел фінансування підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2011 р.

З рис. 2.2. ми бачимо що відсоток додаткового капіталу зменшився до 58%, а розрахунки з кредиторами збільшились до 16%. Нерозподілений прибуток досяг рівня 13%. Довгострокові пасиви зросли до 7%.

Рис. 2.3. Структура джерел фінансування підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2012 р.

Структура джерел фінансування підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2012 р. також основну частку займає додатковий капітал 51%, однак він з кожним зменшує, нерозподілений прибуток ставить 12%.

Аналіз структури власних джерел формування капіталу ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2010-2012 роки представлено у табл. 2.3.

Провівши аналіз структури власних джерел формування капіталу підприємства можемо зробити наступні висновки. В цілому за поточний період в порівнянні з попередніми роками відбулося зменшення суми власних джерел фінансування капіталу підприємства на 0,8%. Тобто ТзОВ ТВФ «Стиль» змогло більшу частину свого капіталу сформувати за рахунок власних джерел, що значно вплинуло на підвищення фінансової стійкості підприємства (рис. 2.4, 2.5, 2.6).

Таблиця 2.3. Аналіз структури власних джерел формування капіталу ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2010-2012 роки

Джерело капіталу	2010	2011	2012	Темп зростання до 2010 року, %
	Сума, тис. грн.	Питома вага, %	Сума тис. грн.	Питома вага, %	Сума тис. грн.	Питома вага, %	2011 р	2012 р.
1. Власні джерела	12384,2	100,0	12424,2	100,0	12284,6	100,0	100,3	99,2
1.1. Статутний фонд	498,4	4,2	498,4	4,0	498,4	4,1	100,0	100,0
1.2. Додатковий капітал	10619,6	85,7	9720,7	78,2	9752,2	79,4	91,5	91,8
1.3. Резервний капітал	-	-	87,5	0,7	92,2	0,75	-	-
1.4. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	1265,9	10,2	2117,6	17,0	1941,8	15,8	167,4	153,5

Рис. 2.4. Структура власних джерел формування капіталу підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2010 р.

З рис. 2.4. ми бачимо що у структурі капталу переважає додатковий капітал 85%, далі нерозподілений прибуток 10%, і лише постійно становив 4% статутний капітал.

Рис. 2.5. Структура власних джерел формування капіталу підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2011 р.

На рис. 2.5. представлено зміни за 2011 рік, де ми бачимо що додатковий капітал зменшився до 78%, а от нерозподілений прибуток збільшився до 17%, статутний капітал не змінився.

Діяльність відбулася за стабільної суми резервного капіталу та зменшення суми нерозподіленого прибутку на 17% у 2011 році та 16% у 2012 році, що дало змогу підприємству розширити власні можливості по фінансуванню своєї діяльності. В той же час розмір статутного фонду не змінився і становив протягом трьох років 4%.

Негативним моментом в структурі власних джерел формування капіталу підприємства було зменшення суми додаткового капіталу, що значно зменшило можливості підприємства по фінансуванню своєї діяльності власними коштами. В цілому підприємство ТзОВ ТВФ «Стиль» має достатню кількість власних фінансових ресурсів для формування активів та ведення стабільної фінансово-господарської діяльності.

Рис. 2.6. Структура власних джерел формування капіталу підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2012 р.

Таблиця 2.4. Аналіз структури позикових джерел формування капіталу ТзОВ ТВФ «Стиль» за 2010-2012 рр.

Джерело капіталу	2010	2011	2012	Темп зростання до 2010 року, %
	Сума тис. грн.	Питома вага, %	Сума тис. грн.	Питома вага, %	Сума тис. грн.	Питома вага, %	2011 р.	2012 р.
1. Позикові	2639,5	100,0	4259,8	100,0	3680,8	100,0	161,4	139,5
1.1. Довгострокові пасиви	389,1	14,8	1157,3	27,2	1033,7	28,1	297,5	265,5
1.2. Короткострокові пасиви	2250,1	85,2	3101,2	72,8	2646,6	71,8	137,8	117,6
1.3. Короткострокові кредити	-	-	-	-	200,0	5,4	-	-
1.4. Розрахунки з кредиторами	2010,2	75,8	2627,4	61,7	1938,9	52,7	131,2	96,9
1.5. Забезпечення наступних виплат та платежів	0,3	0,01	1,3	0,03	0,5	0,01	433,3	166,6
1.6. Інші короткострокові пасиви	247,9	9,3	473,8	11,1	507,7	13,8	176,6	204,8

З табл. 2.4. ми бачимо що позикові кошти постійно збільшуються якщо у 2010 становив 2639,6 тис. грн. у 2012 році становив 3680,8 тис. грн тобто ріст був 39,5%. а у 2011 році аж 61,4%. Найбільшим показником стали довгострокові пасиви які в порівнянні з 2010 року у 2012 році зросли на 165,5%, що є негативним фактором. Загалом лише один показник не показав негативну тенденцію а саме розрахунки з кредиторами де відсоток сягнув до 3,1% за останні три роки.

По підприємству ТзОВ ТВФ «Стиль» на кінець 2011 року значне місце в структурі оборотних коштів займають короткострокові пасиви, їх загальна сума зросла на 37,8% та на 17,8% в 2012 році. Негативною тенденцією по підприємству можна назвати збільшення суми довгострокових кредитів при одночасному зростанні суми короткострокових. В той же час позитивним моментом є зниження суми кредиторської заборгованості на кінець 2012 року на 3,1%. Це свідчення покращення фінансових можливостей підприємства, хоча кредиторська заборгованість є дешевим джерелом фінансування капіталу підприємства.

Для глибшого розуміння процесу формування і зміни джерел капіталу, що відбувається на підприємстві необхідне більш детальне їх дослідження, що включає порівняльний аналіз джерел формування та засобів за різними напрямками.

2.2 Оцінка вартості капіталу торговельного підприємства

У ринковій економіці фінансові ресурси (капітал) вкладаються в будь - які види діяльності виключно за критерієм максимуму прибутку. Прибутковість, тобто, ефективність використання капіталу, має назву рентабельність. Власники капіталу підприємства, його менеджери (в тому числі, наприклад керівництво акціонерного товариства) повинні оцінювати будь-які рішення в сфері управління наявними коштами, порівнюючи витрати з прибутком, тим більше, що фінансові ресурси завжди обмежені певними обсягами, а одержаний прибуток - це фінансовий ресурс для здійснення нових вкладень і одержання нових прибутків.

Провівши аналіз джерел формування основного капіталу підприємства ТзОВ ТВФ «Стиль», слід зазначити, що весь основний капітал сформований за рахунок власних джерел. Це говорить про достатність власних джерел для фінансування основного капіталу та наявність значних можливостей по покращенню його стану. Також можна відмітити, що після покриття всієї вартості основного капіталу залишається певна сума власних джерел фінансування, яка буде використана на формування оборотних активів підприємства. Негативним моментом є зменшення вартості основного капіталу поряд зі зниженням розміру власних джерел фінансування.

На рис. 2.6 відображена динаміка зміни коефіцієнтів рентабельності ТзОВ ТВФ «Стиль». Таким чином, можна зробити висновок, що з позиції рентабельності підприємство, що є об'єктом дослідження, перебуває у задовільному стані, крім того позитивним є той факт, що всі показники, які проаналізовано мають тенденцію до зростання.

Так, наприклад, рентабельність активів підприємства збільшилася в період 2010-2012 рр. з 0,96% до 8,38%. Також значно покращилися показники рентабельності власного капіталу (з 1,46% до 17,17%), рентабельності діяльності (з 0,85% до 4,48%), рентабельності продукції (з 7,47% до 13,25%).



Рис. 2.6. Динаміка зміни коефіцієнтів рентабельності ТзОВ ТВФ «Стиль»

Дослідження зміни абсолютних показників прибутку товариства мають бути доповнені дослідженням основних факторів, що вплинули на такі зрушення, табл. 2.5.

Таблиця 2.5. Розрахунок впливу факторів на зміну загального обсягу прибутку ТзОВ ТВФ «Стиль» у 2011-2012 роках.

Фактори	Формула розрахунку	Вплив на зміну прибутку у 2011 році
		розрахунок	сума, тис. грн.
Обсяг товарообігу		(7019-7212,4)* *3,18/100	-6,142
Середній рівень валового доходу		7019,0*(9,50-9,55) /100	-3,496
Середній рівень витрат обігу		(6,38-6,39) *7019,0/ 100	-0,830
Сума інших операційних доходів		17,4-0,0	17,400
Сума інших операційних витрат		8,9-0,0	8,900
Сума інших позареалізаційних доходів		6,0-3,2	2,800
Сума інших позареалізаційних витрат		15,0-1,7	13,300

Результати розрахунків показують, що завдяки зростанню інших операційних та інших позареалізаційних доходів підприємство отримало додатковий прибуток у сумі відповідно 17,4 та 2,8 тис. грн. Зменшення обсягів інших операційних та позареалізаційних витрат також позитивно відбилося на зміні валового прибутку: він збільшився на 8,9 та 13,3 тис. грн. відповідно. А ось вплив інших чинників у цей період був негативним: зменшення товарообігу на 193,4 тис. грн. призвело до втрат прибутку у розмірі 6,1 тис. грн., а зменшення рівня валового доходу на 0,05% при одно часовому підвищенні рівня витрат обігу 0,01% призвело до зменшення суми прибутку на 3,5 та 0,8 тис. грн. відповідно.

Пошук оптимального плану серед множини допустимих варіантів представляє собою розрахункову математичну задачу оптимізації асортименту за обраним критерієм.

В натуральному вигляді будь - яка оптимізаційна задача формується так: потрібно максимізувати або мінімізувати цільову функцію, на зміні якої накладені обмеження

Так, прибуток від реалізації залежить від зміни обсягу реалізації, рівня валового доходу та рівня витрат обігу. На загальну суму прибутку, крім того, впливають доходи та витрати, отримані від іншої операційної діяльності, а також результати від здійснення позареалізаційних операцій.

У 2010 році динаміка майже всіх факторів позитивно позначилася на величині прибутку: його загальне зростання на 136,5 тис. грн. було викликано на 24,3 тис. грн. збільшенням товарообігу, на 84,7 тис. грн. - рівнем валового доходу, на 20,7 тис. грн. - зменшенням витратомісткості обороту, на 3,4 та 3,9 тис. грн. - зростанням відповідно інших операційних та позареалізаційних доходів.

Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, що характеризує обсяг фінансових коштів підприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формування власних фондів підприємства. Але цей показник не відображає ступеня ефективності господарської діяльності підприємства. Тому для отримання більш глибоких та коректних висновків щодо фінансових результатів діяльності ТОВ «ТП-Інвест», необхідно провести аналіз показників рентабельності.

Максимальний виробничий ефект визначається критерієм оптимізації, який і визначає цільову функцію.

Існують наступні етапи постановки і рішення задачі оптимізації.

1. побудова економіко - математичної моделі:

а) збір інформації, підготовка її до побудови моделі;

б) вибір критерію оптимізації;

в) вибір обмежень і побудова їх в загальному вигляді;

г) аналітичний і табличний вигляд моделі з реальними коефіцієнтами.

2. Знаходження оптимального рішення задачі (за допомогою симплекс - методу).

3. Аналіз результатів рішення і практичні рекомендації [7, с. 183].

В оптимальному плані випуску продукції вибір критерію оптимізації здійснюється відповідно з метою вирішення задачі. Критерієм оптимізації можуть бути різні вартісні й натуральні показники:

1. Максимальний випуск продукції у натуральному виразі:

jmax, (2.1)

де п - кількість випускаємої продукції, тис. т;

Xj - випуск продукції j - того виду, т.

2. Максимальний прибуток підприємства у вартісному виразі:

jj, (2.2)

де Сj - ціна одиниці (1 т) j - того виду продукції, грн./т.

3. Максимальний прибуток підприємства:

jj, (2.3)

де Pj - питомий прибуток;

j - того виду продукції, тис грн.

4. Мінімальні витрати на виробництво продукції:

, (2.4)

де Sj, - питома собівартість;

j - того виду продукції, тис грн. [12, с. 29].

Крім функції мети, в моделі використовуються обмеження, так як ресурси, якими володіє підприємство в більшості випадків обмежені, а також асортимент випуску повинен розраховуватися з урахуванням попиту на продукцію. Обмеження обираються в залежності від ресурсів, які використовуються для випуску виробничої програми підприємства.