Організація фінансів та фінансова діяльність підприємства

Не вважаються об'єктами оподаткування такі операції, здійснювані суб'єктами господарювання:

- випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб'єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;

- обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна, реєстраторська та клірингова діяльність щодо цінних паперів і т. д.

База оподаткування залежить від сфери та виду діяльності суб'єкта господарювання.

Якщо суб'єкт господарювання - платник податку - купує товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва і не підлягає амортизації, вхідний ПДВ відшкодовується за рахунок відповідних джерел придбання товарів (робіт, послуг) і до складу податкового кредиту не включається. .

Таким чином, при стягненні ПДВ істотний вплив на фінансову діяльність суб'єктів господарювання справляє надання і погашення податкового кредиту.

Податковий кредит складається із сум ПДВ, сплачених платником цього податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням: товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу); основних фондів і нематеріальних активів, що. підлягають амортизації. Податковий кредит дає підприємству право на відшкодування сплаченого ПДВ у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), тобто вхідного ПДВ. Тому важливе значення мають умови і час виникнення податкового кредиту, а також джерела і час його погашення.

Податковий кредит виникає (формується) в суб'єктів господарювання, що здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), які обкладаються ПДВ. При цьому в суму податкового кредиту включається та частина сплаченого ПДВ, що має відношення до придбаних товарів (робіт, послуг), які використані для реалізації оподаткованих ПДВ товарів (робіт, послуг).

Згідно із Законом «Про податок на додану вартість» застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:

- продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території У країни;

- продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України;

- продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах);

- надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;

- продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф'яних брикетів, електроенергії.

Не дозволяється застосування нульової ставки ПДВ до операцій, що зв'язані з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.

Таким чином, застосування нульової ставки оподаткування ПДВ (Зо перелічених вище операцій дає змогу включати в суму податкового кредиту ПДВ на придбані товари (роботи, послуги), що використані для продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються за нульовою ставкою.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних засобів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома, вага залучених засобів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

4. Обов'язкові відрахування підприємств у цільові державні фонди

Закон України «Про систему оподаткування» встановлює участь суб'єктів господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов'язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначений окремими нормативними документами.

Відрахування в цільові державні фонди сьогодні становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив виявляється в такому

– По-перше, через формування валових витрат, які виключаються з суми скоригованого валового доходу. Таким чином, відрахування в цільові державні фонди зменшують оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього.

– По-друге, через формування собівартості (витрат). Указані відрахування збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити її вартість, а отже, створити проблеми зі збутом продукції.

– По-третє, через використання прибутку. Це має місце тоді, коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

Отже, вплив названих відрахувань на фінансово-господарську діяльністю підприємств є суперечливим. Можливість підприємств впливати на формування абсолютної суми відрахувань у цільові фонди обмежена. Це пояснюється тим, що нормативи відрахувань визначені законодавче і є однаковими для всіх суб'єктів господарювання незалежно від виду і сфери їхньої діяльності. Кількість суб'єктів господарювання, які користуються пільгами щодо таких зборів, обмежена. Можливість впливати на розмір зборів збоку суб'єктів господарювання зв'язана з формуванням показників, стосовно яких встановлено нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати, валовий дохід, вартість товарної продукції, обсяг реалізації продукції та ін.).

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Порядок визначення відрахувань встановлений Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року. Платниками такого збору є:

– суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські установи й організації, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

– філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників збору, зазначених вище, що не мають статусу юридичної особи та розміщені на іншому терені;

– фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;

– фізичні особи, що працюють за трудовим договором (контрактом), виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами.

Є певні особливості визначення об'єкта оподаткування для обчислення суми збору щодо окремих суб'єктів підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи), які використовують працю найманих працівників для визначення суми збору, беруть фактичні витрати на оплату їхньої праці, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком: витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок; премії, заохочення, в тому числі в натуральній формі.

Не беруть у розрахунок для обчислення збору витрати на виплату доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, що не враховуються за обчислення середньомісячної зарплати з метою призначення пенсій.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що не використовують найманої праці для обчислення збору, беруть суму свого оподаткованого доходу (прибутку).

Суб'єкти підприємницької діяльності - платники збору зобов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Слід звернути увагу, що інформацію про таку реєстрацію вимагають комерційні банки у разі відкриття банківських рахунків.

Внески в державний інноваційний фонд. Державний інноваційний фонд утворено згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1992 р. № 77 «Про утворення державного інноваційного фонду»

Для формування вказаного фонду підприємства, об'єднання, організації здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за, вирахуванням ПДВ і акцизного збору. Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові організації, банки ці відрахування здійснюють від обсягу валового доходу. Указані відрахування включаються в собівартість продукції (робіт, послуг).

Із загальної суми відрахувань 30% в обов'язковому порядку мають бути перераховані в Державний інноваційний фонд. Інші 70% перераховуються підприємствами, об'єднаннями, організаціями в галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів, якщо такий фонд утворюється міністерством або відомством. Кошти відрахувань, віднесені на собівартість продукції, (робіт, послуг), але не перераховані міністерствам, відомствам, вилучаються податковими органами в Державний бюджет.

В окремих випадках за письмового погодження з керівним органом, яким утворений галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів, державні підприємства, об'єднання, організації можуть залишати, в своєму розпорядженні частину коштів з відрахувань, що належать галузевому позабюджетному фонду.

Підприємства, об'єднання, організації, які не мають галузевого спеціального фонду позабюджетних коштів для фінансування інноваційної діяльності, залишають у своєму розпорядженні 70% відрахувань. Це можливо за; (умови, що вони ведуть науково-дослідні роботи і здійснюють заходи щодо освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції. У такому разі залишені в підприємств кошти .не можуть спрямовуватися на фінансування капітальних вкладень (будівництво, придбання основних фондів, обладнання, приладів), не зв'язаних зі здійсненням науково-дослідних робіт, заходів щодо освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції.

Кошти цих відрахувань, залишені у розпорядженні підприємств, які не були використані протягом року, не можуть бути вилучені податковими органами в державний бюджет. Отже, вони залишаються в розпорядженні підприємства і можуть бути використані за Цільовим призначенням у наступному році.

Якщо підприємство не проводить науково-дослідних робіт або не вживає заходів для освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, відрахування здійснюються тільки в Державний інноваційний фонд у розмірі 0,3% до встановленого показника для обчислення відрахувань. Решта 0,7% не нараховується.

Перерахування обов'язкових платежів у Державний інноваційний фонд і галузеві фонди позабюджетних засобів підприємство повинно робити не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. За несвоєчасне перерахування внесків у Державний інноваційний фонд стягується пеня у розмірі 0,3% за кожний день затримки, включаючи день сплати.

Згідно з Законом «Про Державний бюджет України на 1998 рік» від 30 грудня 1997 року в бюджеті було сконцентровано всі відрахування на інноваційну діяльність.

5. Місцеві податки та збори

З прийняттям у лютому 1997 року нового варіанта Закону України «Про систему оподаткування» встановлено 16 видів платежів: два місцеві податки (комунальний податок і податок на рекламу); 14 зборів (за право використання місцевої символіки; за паркову автотранспорту; за видання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; за право проведення конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно - і телезйомок; за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон).

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Податки і збори, названі вище, сплачують юридичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються з валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.

Органи місцевого самоврядування мають право:

– запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;

– установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;

– установлювати додаткові пільги для окремих платників податків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).

Комунальний податок. Платниками податку є всі юридичні особи. Від сплати податку звільняються сільськогосподарські підприємства, планово-дотаційні організації, бюджетні установи.

Об'єктом для розрахунку податку є фонд оплати праці. Останній обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподаткований мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку - 10% від об'єкта оподаткування (фонду оплати праці).

Податок сплачується щомісяця до 15 числа, виходячи з суми, що оподатковувалася у попередньому місяці.

Податок з реклами. Платниками податку є суб'єкти підприємницької діяльності, що рекламують свою діяльність (власну продукцію, послуги).

Податок з реклами стягується зі всіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті);

Друкуються на спортивному одязі чи майні.

Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.

Рекламодавці сплачують податок під час оплати послуг. Виробники реклами - щомісяця ( до 15 числа місяця).



Тема 5. Обігові кошти на підприємстві

1. Поняття та класифікація обігових коштів.

2. Визначення потреби в обігових коштах. Поняття норм та нормативів обігових коштів.

3. Джерела формування обігових коштів

4. Показники стану та ефективності використання обігових коштів

1. Поняття, та класифікація обігових коштів

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, обігових фондів та праці. Обігові кошти підприємства прийнято визначати, як сукупність грошових коштів, авансованих в обігові виробничі фонди та фонди обігу. В фінансові діяльності підприємства обігові кошти відіграють дуже важливу роль, яка визначається їх прямим впливом на ряд показників фінансово-господарської діяльності підприємства.

Обіговий капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу та товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання та нагромадження необхідних виробничих запасів. Друга стадія характеризується використанням виробничих запасів, перенесенням вартості основних фондів, витратами на саму працю і завершується - випуском готової продукції. На третій стадія товарна форма вартості перетворюється на грошову.

Класифікація обігових коштів здійснюється за слідуючи ми ознаками:

1. В залежності від функціональної ролі в процесі виробництва:

Обігові виробничі фонди:

– обігові кошти у виробничих запасах (сировина й матеріали, купівельні напівфабрикати й комплектуючі вироби, паливо, тара й тарні матеріали, будівельні матеріали, запчастини, малоцінні та швидкозношуючі предмети - використовуються протягом не більше одного року);

– обігові кошти у виробництві: незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва.

Фонди обігу:

– готова продукція, товари, що надійшли на підприємство з метою продажу;

– кошти: в касі підприємства, на рахунках в банках, кошти в розрахунках, дебіторська заборгованість.

2. За методами планування та управління:

Нормовані обігові кошти: всі обігові виробничі фонди, частина фондів обігу, яка знаходиться у вигляді залишків нереалізованої готової продукції.

Ненормовані обігові кошти: інші елементи фондів обігу.

3. За джерелами формування обігового капіталу:

Власні та прирівняні до власних обігові кошти - отримані від засновників, власників, сформовані з власної виручки.

Позичені - отримані кредити банків, комерційні кредити, кредиторська заборгованість (зарплата; перед бюджетом, позабюджетними фондами; податкові платежі).

4. В залежності від ступеня ліквідності:

Високоліквідні активи:

– готівка в касі підприємства;

– грошові кошти на рахунках;

– високоліквідні цінні папери.

Середньоліквідні активи:

– товари відвантажені;

– дебіторська заборгованість.

Низько ліквідні активи:

– запаси готової продукції;

– виробничі запаси;

– незавершене виробництво;

– витрати майбутніх періодів.

5. В залежності від стандартів обліку та відображенням в балансі:

Клас “Запаси”:

– виробничі запаси;

– тварини на вирощуванні та відгодівлі;

– незавершене виробництво;

– напівфабрикати; готова продукція; продукція с/г виробництва;

– товари.

Клас “Кошти, розрахунки та інші активи”:

– каса;

– рахунки в банках;

– векселі одержані;

– поточні фінансові інвестиції;

– дебіторська заборгованість (за товари, роботи, послуги; за розрахунками з бюджетом, внутрішніми розрахунками, за виданими авансами).

Для підприємства велике значення має система організації обігових коштів, яка базується на принципах:

1. Підприємство самостійно управляє обіговими коштами.

2. Необхідність розрахунку оптимальної потреби в обігових коштах, яка б забезпечили безперервність процесу виробництва.

3. Нормування обігових коштів.

4. Визначення джерел фінансування обігових коштів.

5. Контроль за раціональним розміщенням та використання обігових коштів, тобто аналіз ефективності використання.

грошовий розрахунковий оподаткування платоспроможність



2. Визначення потреби в обігових коштах. Поняття норм та нормативів обігових коштів

Потреба підприємства в обігових засобах залежить від ряду факторів:

– об'ємів виробництва та реалізації;

– виду бізнесу;

– масштабу діяльності;

– тривалості виробничого циклу;

– структури капіталу підприємства;

– облікової політики підприємства та системи розрахунків;

– умов кредитування;

– рівня матеріально-технічного постачання;

– видів та структури сировини, яка використовується;

– темпів росту об'ємів виробництва та реалізації продукції і т.д.

Визначення потреби є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

У практиці використовуються три методи визначення потреби в оборотних коштах: аналітичний, прямий і економічний (коефіцієнтний).

Аналітичний метод нормування відображає практику організації виробництва, постачання та збуту продукції. Суть його в тому, що при аналізі ТМЦ коригуються їх фактичні запаси і виключаються непотрібні, надлишкові цінності.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Економічний (коефіцієнтний) метод. В обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік вносять поправки на зміну об'ємів виробництва, яка планується і на прискорення оборотності коштів.

Основним методом розрахунку потреби в обігових коштах є метод прямого розрахунку по кожному елементу обігових коштів. Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами. У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати-оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за. проведення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. За великої їх номенклатури розрахунок здійснюється в тій їхній частині, яка становить (вартісне) не менше 70-80% загальних витрат за статтею в цілому.

2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Заключний етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Нормативи обігових коштів кожного підприємства визначається об'ємом виробництва і реалізації продукції; витратами на виробництво та реалізацію продукції; нормами запасів обігових коштів.

Загальна формула розрахунку нормативу окремого елементу обігових коштів має такий вигляд:

, де:

Н - норматив обігових коштів окремого елементу (тис. грн.);

О - обіг (витрати) по даному елементу за період (тис. грн.);

Т - тривалість періоду в днях, тобто О/Т - одноденні витрати даного елементу;

N ^- норма обігових коштів по даному елементу.

Нормування сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів

Норматив обігових коштів щодо цих запасів визначається за вищевказаною формулою. Тобто:

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних, напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується діленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90.

Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.

За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина.

Якщо сировина й матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не встановлюється.

Підготовчий запас - це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу. Норма технологічного запасу визначається конкретними умовами роботи кожного підприємства і тривалістю підготовчих операцій.

Поточний запас - норма оборотних коштів у частині поточного запасу залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони надходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас. У норму оборотних коштів, як правило, включається середній поточний запас у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками. Інтервал поставок визначається на підставі договорів із постачальниками або виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період.

Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримка вантажу в дорозі; зміна постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий запас встановлюється, як правило, в межах 50 % поточного запасу.

Середня норма обігові коштів на матеріали в днях розраховується як середньозважена від норм запасу обігових коштів по окремих видах матеріалів.

Припустимо, що планові витрати у відповідному кварталі склали: по матеріалу А - 10 тис. грн., по матеріалу Б - 2 тис. грн., по матеріалу В - 6 тис. грн. Норма обігових коштів по матеріалах відповідно така: по матеріалу А - 37,2 д.; по матеріалу Б - 9 д.; по матеріалу В - 53 д. Тоді середньозважена норма обігових коштів в цілому по матеріалах складе:

;

Одноденні витрати матеріалів:

;

Норматив обігових коштів:

Нормування незавершеного виробництва.

Незавершене виробництво - це незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу. Розрахунок нормативу обігових коштів на незавершене виробництво здійснюється за формулою:

, де:

Н_н.в. - норматив обігових коштів на незавершене виробництво;

В_од. - одноденні витрати;

Т - тривалість виробничого циклу, дн.;

К - коефіцієнт зростання витрат.

Одноденні витрати визначаються діленням витрат на випуск валової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90.

Тривалість виробничого циклу включає час процесу обробки (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передача готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), перебування виробів при масовому виробництві у вигляді запасу на випадок простоїв у виробництві.

Коефіцієнт наростання витрат характеризує ступінь готовності виробів, тобто витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції.

, де:

А - витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого циклу;

Б - наступні витрати, які включаються у собівартість продукції.

Нормування обігових коштів для створення запасів готової продукції.

Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальні щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати.

, де:

В_{од. -} одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю;

N _г.п. - норма запасу обігових коштів для готової продукції (днів).

Норма запасу включає час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів в банк. При великій номенклатурі продукції норм обігових коштів для готової продукції визначається як середньозважена стосовно норм для груп продукції.



3. Джерела формування обігових коштів

Визначення джерел формування обігових коштів є важливим моментом в роботі підприємства. Недостатність джерел формування обігових коштів приводить до недофінансування господарської діяльності підприємства, а наявність зайвих джерел обігових коштів сприяє створенню наднормативних запасів ТМЦ, відволіканню обігових коштів з господарського обігу, зниження відповідальності за цільове та раціональне використання власних і позичених обігових коштів.

Структура джерел формування обігових коштів є такою:

– власні джерела;

– позикові джерела,

– залучені джерела коштів.

Власні джерела. Мінімальна потреба в обігових коштах покривається за рахунок таких власних джерел як статутний капітал, нерозподіленого прибутку підприємства (тобто прибуток, який залишається в розпорядження підприємства), цільового фінансування та цільових надходжень, надходження від емісії цінних паперів.

Позикові джерела. Формувати обігові кошти лише за рахунок власних джерел економічно не доцільно, так як це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і крім того позбавляє підприємство отримувати додатковий прибуток за рахунку використання позикових коштів. Джерелами позикових коштів є банківські кредити, як короткострокові та к довгострокові, які зазвичай використовуються на придбання основних та поточних активів, на сезонні потреби підприємства...

Але залучення кредитів потребує додаткових витрат підприємства по обслуговуванню цих боргових зобов'язань. До тих пір, поки розмір прибутку, забезпеченого використанням кредитів покриває витрати, пов'язані з його обслуговуванням, доти підприємство залишається економічно стабільним. Тобто для підприємства є важливим забезпечити раціональне співвідношення позикових та власних коштів. На практиці визначається коефіцієнт співвідношення позикових та власних кошті, який розраховується за формулою:

, де:

k_c - коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів;

ПК - позикові кошти;

ВК - власні кошти.

Залучені кошти. До залучених коштів належать кошти інших суб'єктів господарювання: отримання комерційного кредиту - відстрочка платежу найчастіше оформлена у вигляді векселя, іншого боргового зобов'язання, товарного кредиту, авансового платежу. Позаплановим джерелом формування залучених коштів є кредиторська заборгованість, яка виникає в наслідок недостачі власних обігових коштів - короткострокові зобов'язання підприємств перед бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк.

Раціональне формування обігових коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства.

4. Показники стану та ефективності використання обігових коштів

Стан обігових коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Відповідно до П(с)БО 2 наявність власних обігових коштів підприємства визначається:

, де:

ВОК - власний обіговий капітал;

I РП - I розділ пасиву;

II РП - II розділ пасиву;

I РА - I розділ активу.

Порівняння фактичної наявності обігових коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних обігових коштів.

Основними причинами недостачі ВОК може бути погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; наявність дебіторської заборгованості.

Надлишок ВОК може вино нути перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження ТМЦ.

Ефективність використання обігових коштів характеризується швидкістю їх обертання. Прискорення оборотності обігових коштів є однією з найважливіших задач управління цим елементом фінансових ресурсів на підприємстві. Необхідно розуміти, що умовно фіксований оборот обігових коштів забезпечує суб'єкту господарювання знову створену вартість, тобто прибуток. Прискорення числа таких оборотів протягом розрахункового періоду відповідно збільшує її загальну масу. Таким чином оборотність обігових коштів є показником, який характеризує ефективність управління не тільки обіговими коштами а й фінансам підприємства в цілому.

Оборотність обігового капіталу в днях розраховується за формулою:

, де:

О_о.к. - оборотність обігового капіталу в днях;

ОК - середній обсяг обігового капіталу;

Т - звітний період;

Р - обсяг реалізованої продукції.

Середній обсяг обігового капіталу розраховують як середню арифметичну.

Прямий коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується за формулою:

Чим вищий показник оборотності обігових коштів, тим краще використовується обіговий капітал.

Обернений коефіцієнт оборотності (коефіцієнт завантаження обігових коштів) розраховується за формулою:

Характеризує участь обігових коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше обігових коштів припадає на 1 грн. обороту, тим ліпше вони використовуються.

Ефективність використання обігових коштів розраховується:

, де:

К_еф - коефіцієнт ефективності використання обігових коштів;

П - прибуток від реалізації продукції.

Цей коефіцієнт є абсолютним показником і характеризує скільки прибутку припадає на 1 грн. обігових коштів.

Рентабельність обігових коштів:



Рентабельність обігових коштів є відносним показником і визначає ступінь використання обігових коштів. Що більшим є значення цих двох показників, то ефективніше використовуються обігові кошти.

Прискорення оборотності обігових коштів на практиці може бути забезпечене за рахунок багатьох факторів, найважливішими з яких є:

– скорочення тривалості виробничого циклу за рахунок застосування нових технологій і обладнання;

– скорочення тривалості транспортних та інших операцій в процесі матеріально-технічного постачання та реалізації;

– зменшення виробничих запасів готової продукції;

– підвищення оперативності оформлення фінансових документів і вдосконалення системи розрахунків;

– прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих ТМЦ...



Тема 6. Основні фонди ,їх фінансове забезпечення

Поняття та структура основних фондів підприємства

Показники стану та ефективності використання основних фондів

Знос та амортизація основних фондів

Джерела фінансування відтворення основних фондів

Ефективність вкладення капіталу в основні фонди

1. Поняття та структура основних фондів підприємства

Основні фонди (засоби) - це сукупність засобів праці, матеріально-майнових цінностей, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва так і у невиробничій сфері протягом тривалого часу і вартість яких поступово зменшується у зв'язку зі зносом.

До основних засобів відносять будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інші матеріальні цінності вартістю 500 грн. за ціною придбання і терміном служби більше одного року.

Основні засоби класифікують за наступними ознаками:

1. За функціональним призначенням розрізняють:

– основні виробничі фонди (виробничі корпуси, обладнання, транспортні засоби). Основні виробничі фонди функціонують в сфері матеріального виробництва та обслуговують постачальницьку, збутову та комерційну діяльність підприємства;

– основні фонди невиробничого призначення (адміністративні будівлі, складські приміщення, оргтехніка, об'єкти соціально-культурного та побутового обслуговування). Основні фонди невиробничого призначення функціонують в сфері нематеріального виробництва, створюють умови для нормального виробництва та відтворення робочої сили.

Виробничі основні фонди є частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, .у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.

Невиробничі основні фонди - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних фондів невиробничі основні фонди не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні фонди безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих фондів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства. На зростанні продуктивності праці.

2. За галузями народного господарства:

– промисловість;

– сільське господарство;

– зв'язок;

– транспорт.

3. За ознакою належності: власні, орендовані;

4. За натурально-речовими ознаками: будови, споруди, передаточне обладнання, машини і обладнання, транспортні засоби, вимірювальні і регулюючі прилади та ін.

5. За використанням: діючі, недіючі, запасні.

6. За роллю і виробництві продукції:

– активні - безпосередньо впливають на предмет праці (машини, механізми, виробниче обладнання);

– пасивні - забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу (будівлі та споруди виробничого призначення).

Підприємство зацікавлене в оптимальному підвищення питомої ваги активної частини основних фонів, тобто тих, які забезпечують процес виробництва. Поліпшити структуру ОФ можна за рахунок оновлення та модернізації, ефективнішого використання виробничих приміщень, ліквідації зайвого малоефективного обладнання.

Відтворення ОФ - це процес їх безперервного поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення. При простому відтворення відбувається заміна окремих зношених частин, тобто постійно відновлюється їх виробнича потужність. При розширеному відтворенні передбачається кількісне та якісне збільшення ОФ, тобто підвищення рівня продуктивності устаткування.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди розподіляються за наступними групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передаточні пристрої;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запчастини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи тощо;

група 3 - інші ОФ не включені до перших груп (машини та обладнання).

Показники стану та ефективності використання основних фондів

Показники стану та ефективності використання ОФ класифікуються за такими ознаками:

Показники забезпечення підприємства ОФ:

Фондомісткість, яка характеризує вартість ОФ на одиницю продукції і розраховується за формулою:



, де:

ОФ_б - середня балансова вартість ОФ;

В_р - виручка від реалізації.

Фондоозброєність праці характеризує забезпеченість підприємства ОФ Він визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до середньоспискової кількості персоналу на підприємстві. Темпи зростання фондоозброєності праці порівнюються з темпами зростання продуктивності праці. Бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання технічної озброєності праці.

, де:

Ч_п - середня за період чисельність персоналу.

Показники стану ОФ:

Коефіцієнт зносу ОФ характеризує стан та ступінь зносу ОФ:

, де:

ОФ_пер - первісна вартість ОФ.

Коефіцієнт оновлення ОФ показує, яку частину наявних на кінець періоду ОФ становлять нові ОФ:

, де:

ОФ^н_пер - первісна вартість ОФ, що надійшли за звітний період;

ОФ^к.п._пер - первісна вартість ОФ на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття ОФ характеризує, яка частина ОФ вибула за звітний період:

, де:

ОФ^в_пер - первісна вартість ОФ, що вибули за звітний рік;

ОФ^п.р._пер - первісна вартість ОФ на початок року.

Коефіцієнт приросту характеризує зміни в основних фондах, які відбулись в звітному періоді.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина ОФ придатна для експлуатації. Визначається відношенням залишкової вартості основних фондів до балансової вартості основних фондів.

Показники ефективності використання основних фондів

Ефективність використання основних фондів може бути визначена з допомогою наступних показників: фондовіддача, рентабельність основних фондів.

Фондовіддача - це співвідношення виручки від реалізації товарної продукції та середньорічної вартості основних виробничих фондів (ОФ):

Показник рентабельності основних фондів в абсолютному значенні показує, скільки грошових одиниць прибутку припадає на 1 грошову одиницю основних фондів. Він визначається відношенням чистого або балансового прибутку до середньорічної вартості основних фондів:

, де:

П_б - балансовий прибуток підприємства за звітний період.

Знос та амортизація основних фондів

Специфікою ОФ є досить тривалий термін їх виробничого використання. Але в процесі експлуатації їх елементи зношуються як фізично так і морально. Це вимагає від підприємства постійних витрат як на повне (заміну застарілих фондів), так і на часткове (капремонт, реконструкцію, модернізацію) відновлення ОФ. Для задоволення цих потреб у фінансових ресурсах використовується механізм амортизації як поетапного переносу їх вартості на створюваний продукт. Як відмічалось розрізняють 2 види зносу основних фондів: фізичний та моральний.

Фізичний знос - поступова втрата основними фондами своєї споживчої вартості в процесі їх функціонування. Фізичний знос - це матеріальне зношення окремих елементів основних фондів. Він буває 2 видів: повний та частковий знос основних фондів. При повному зносі діючі основні фонди ліквідуються та замінюються новими шляхом капітального будівництва або заміни зношених основних фондів. Частковий знос відшкодовується шляхом здійснення капітального ремонту основних фондів.

Моральний знос - знос основних фондів внаслідок впровадження нових, більш прогресивних та економічно ефективних машин та обладнання.

Амортизація - це процес перенесення вартості основних фондів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або покращення. Перенесена вартість включається у витрати на випуск товарної продукції в межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених законодавчими актами.

Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат виробництва й обігу, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку. До складу амортизаційних витрат включають:

– витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання;

– витрати на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

– на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних фондів.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів і норм таких відрахувань, а також, від методів їх нарахування.

Унаслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується прибуток від реалізації товарної продукції.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

З 1 липня 1997 р. введені нові норми амортизації, які диференційовані в залежності від видів основних фондів та ступеня експлуатації. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на кінець звітного періоду. В наступному розмірі (в розрахунку на календарний квартал):

група 1 - 1.25%

група 2 - 6.25%

група 3 - 3.75%

Сума амортизаційних відрахувань розраховується за наступною формулою:

, де

А - сума амортизаційних відрахувань (грн.);

Б_а - балансова вартість основних фондів на початок звітного періоду (грн.);

N- норма амортизаційних відрахувань (%).

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

, де

Б_а - балансова вартість групи ОФ на початок звітного періоду;

Б_(а-1) - балансова вартість групи ОФ на початок періоду, який передував звітному;

П_(а-1) - сума витрат на придбання ОФ, здійснення капітального ремонту, реконструкцію протягом періоду, який передував звітному;

В_(а-1) - сума виведених з експлуатації ОФ протягом періоду, який передував звітному;

А_(а-1) - cума амортизаційних відрахувань, нарахованих в періоді, який передував звітному.

Підприємства всіх форм власності мають право використовувати щорічну індексацію балансової вартості основних фондів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

, де

К_і - коефіцієнт індексації балансової вартості групи основних фондів;

I - індекс інфляції року, за результатами якого здійснюється індексація основних фондів.

Якщо значення K_і не перевищує одиниці, індексація основних фондів не проводиться.

Підприємства всіх форм власності мають право використовувати прискорений метод амортизації, але такому виду амортизації підлягають тільки основні фонди групи 3. Рішення про прискорену амортизацію не може бути прийняте підприємствами, які випускають продукцію, ціни на яку регулюються державою або підприємствами, які визнані монополістами відповідно до діючого законодавства. При застосуванні прискореного методу амортизації, основні фонди не індексуються.

Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тім, що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних фондів підприємствам дозволяється протягом трьох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням їх у наступні роки.

Амортизація за прискореним методом здійснюється за такими нормами:

1-й рік - 15%;

2-й рік - 30%;

3-й рік - 20%;

4-й рік - 15%;

5-й рік - 10%;

6-й рік - 5%;

7-й рік - 5%.

Облік основних засобів до яких застосовується прискорена амортизація ведеться окремо за кожним об'єктом. При цьому амортвідрахування нараховуються на таку балансову вартість, яка = первісній вартості цих об'єктів, збільшеній на суму поліпшення таких засобів.

Облік балансової вартості основних фондів групи 1 ведеться по кожному окремому об'єкту та в цілому по групі. Облік балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 ведеться по сукупній балансовій вартості відповідної групи.

Джерела фінансування відтворення та ремонту основних фондів

Умови відтворення вимагають від підприємства проведення активної інвестиційної політики в області власного капітального розвитку. Капітальний розвиток (капітальні вкладення) - це реконструкція, технічне переозброєння, створення нових ОФ, освоєння нових видів продукції, проведення перспективних наукових досліджень.

Просте відтворення передбачає, що витрати на відтворення зносу відповідають нарахованій амортизації. Розширене відтворення передбачає, що витрати на відтворення зносу перевищують суму нарахованої амортизації.

До власних джерел фінансування відтворення основних фондів підприємства відносять амортизаційні відрахування, які надходять у складі виручки від реалізації, а також прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків.

До позичених джерел фінансування основних фондів відносяться кредити банків, позичені кошти інших підприємств, кошти державних та місцевих бюджетів тощо.

До залучених коштів відносяться кошти, отримані від продажу акцій, пайових та інших внесків трудових колективів.

Одним з джерел фінансування капітальних вкладень є централізовані фінансові ресурси - кошти державного та місцевого бюджетів, кошти державних позабюджетних фондів. Кошти благодійних фондів.

Одним з поширених методів фінансування основних фондів є лізинг. Лізинг - це система перспективного фінансування, в якій задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування під заставу та розрахунки по борговим зобов'язанням.

Розрізняють 3 види лізингу: фінансовий, оперативний та зворотній.

Фінансовий лізинг - господарська операція, яка передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендатора основних фондів з наступною із передачею в користування орендатору на строк, який не перевищує строку повної амортизації з обов'язковою наступною передачею прав власності орендатору. Основні фонди, передані по фінансовому лізингу, залишається в складі майна орендатора.

Оперативний лізинг - господарська операція, яка передбачає передачу орендатору прав користування основними фондами з обов'язковим поверненням орендодавцю. Основні фонди залишаються в складі майна орендодавця.

Зворотній лізинг - система взаємопов'язаних угод, при якій фірма-власник землі, будівель, обладнання продає цю власність лізинговій компанії з одночасним укладанням угоди про довготривалу оренду колишньої своєї власності на умовах лізингу.

Ремонт ОФ є необхідною умовою виробничого процесу.

Розрізняють поточний, середній та капітальний ремонти

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи ОФ і полягає в усуненні окремих поломок ОФ і заміні або поновлення їх окремих частин.

Середній ремонт проводиться для часткового поновлення ОФ із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури.

Капітальний ремонт машин, устаткування проводиться для відновлення їх виробничого ресурсу. Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих фондів визначається порівнюванням витрат на капітальний, ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість аналогічного нового устаткування, то такий ремонт здійснювати недоцільно.

Витрати на вісі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу ОФ. Фінансування капремонту здійснюється згідно з планом капремонту. До складу витрат на капремонт включають проектно-кошторисні витрати, оплату ремонтних робіт, вартість придбання нових деталей, вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях, спорудах.

Ефективність вкладення капіталу в основні фонди

Ефективність вкладення капіталу в основні фонди залежить від багатьох факторів, серед яких найбільш важливими є: віддача вкладень, строк окупності інвестицій, інфляція, рентабельність інвестицій за весь період тощо.

Найбільш поширеними методами оцінки ефективності інвестицій є: метод чистої теперішньої вартості (NPV), індекс рентабельності інвестицій(PI), норма рентабельності інестицій (IRR), строк окупності інвестицій (PP).

Метод чистої теперішньої вартості базується на зіставленні величини вихідних інвестицій із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень.

, де

P - грошові доходи від інвестицій;

IC - сума вихідних інвестицій;

r - коефіцієнт дисконтування.

Коефіцієнт дисконтування встановлюється самостійно інвестором виходячи із щорічного відсотку та повернення, який хоче він мати на інвестований капітал.

Обґрунтування даного методу полягає в тому, що якщо показник NPV має позитивне значення, то проект забезпечує більше надходжень, ніж необхідно для обслуговування боргу та виплати мінімального рівня доходу засновникам та інвесторам компанії. Отже, такий проект слід приймати. Інвестиційний проект, при якому показник NPV має від'ємне значення, потрібно відхилити, оскільки він не принесе додатковий дохід на вкладений капітал.