Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій випливає з попереднього методу та розраховується як відношення дисконтованої частини грошового потоку до початкового розміру інвестицій:

Якщо значення PI менше одиниці або дорівнює їй, інвестиційний проект повинен бути відхилений в зв'язку з тим, що він не принесе додатковий дохід на інвестовані кошти.

Метод розрахунку норми рентабельності інвестицій - найбільш складний показник оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів. Під нормою рентабельності інвестицій розуміють значення коефіцієнта дисконтування, при якому NPV=0. Смисл розрахунку даного коефіцієнту полягає в тому, що IRR показує максимально допустимий рівень витрат. якщо IRR перевищує вартість коштів, вкладених в здійснення даного проекту, то проект можна рекомендувати до прийняття, в противному випадку здійснення проекту вважається недоцільним. Значення цього показника може бути визначене за допомогою спеціальних таблиць фінансових обчислень або методом лінійної апроксимації.

Метод визначення строку окупності інвестицій - найбільш простий і зрозумілий метод оцінки ефективності інвестиційного проекту. Розрахунок цього показника відбувається за наступною формулою:



, де

IC - сума інвестиційних витрат на реалізацію проекту;

Р_і - грошові доходи від інвестицій.

Цей показник, як правило, використовується для порівняльної оцінки ефективності інвестиційних проектів, але може бути прийнятий і як критеріальний (в цьому випадку інвестиційні проекти з більш високим періодом окупності будуть відхилятись).



Тема 7. Кредитування підприємств

Необхідність та сутність кредитування підприємств

Форми кредитів, які використовуються в господарській діяльності підприємств

Принципи кредитних відносин банків з підприємствами. Кредитна заявка та кредитний договір

Раціональна політика залучення позичкових коштів. Ефект фінансового важеля

Оцінка кредитоспроможності підприємства

1. Необхідність та сутність кредитування підприємств

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали достатньо обігових коштів. Обігові кошти здійснюють планомірний кругообіг і одночасно перебувають на різних його стадіях. Кругообіг коштів відбувається за схемою:

Г - Т...В...Т^/ - Д^/, де

Г - грошові кошти, які авансуються для виготовлення продукту;

Т - засоби виробництва;

В - процес виробництва;

Т^/ - готова продукція;

Г^/ - грошові кошти, отримані від реалізації продукції.

Однак незалежно від типу кругообігу на підприємствах постійно відбуваються коливання потреб в обігових коштах. Така потреба обумовлена тим, що надходження коштів підприємства та його платежі як правило не співпадають за часом, так і за сумами. В зв'язку з цим при тимчасовій відсутності власних коштів для покриття потреби в обігових коштах підприємства користуються банківськими кредитами, коштами підприємств та комерційним кредитом. Кредит, таким чином, дозволяє раціонально організувати оборот коштів, не відволікаючи значні ресурси на створення грошових фондів та надлишкових запасів сировини та матеріалів.

Суб'єктами кредитних відносин є позичальники та кредитори.

Об'єктами короткострокового кредитування є: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва; витрати майбутніх періодів; готова продукція і товари; платіжні і розрахункові операції з постачальниками та покупцями.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення.

Використання різноманітних форм кредитування прискорює рух грошових та матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств.

2. Форми кредитів, які використовуються в господарській діяльності підприємств

В процесі господарської діяльності підприємств використовуються 4 види кредитів: банківський, комерційний, державний та лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини, які виникають між банком та підприємством з приводу перерозподілу вартості на умовах строковості, зворотності, платності та матеріальної забезпеченості.

В залежності від цілей кредит може надаватись на фінансування основного та оборотного капіталу; викуп приватизованого підприємства. Сучасне законодавство забороняє видавати підприємствам кредити на:

1. Покриття збитків господарської діяльності.

2. Формування та збільшення статутного фонду підприємств та банків.

Банківські кредити класифікуються за наступними ознаками:

– в залежності від строків: короткострокові, середньострокові та довгострокові;

– в залежності від реального забезпечення: забезпечені, недостатньо забезпечені та незабезпечені кредити;

– в залежності від методу надання: строкові (надаються повністю негайно після укладення кредитної угоди), овердрафти (короткострокові кредити, що надаються банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми), кредитні лінії (згода банк надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може одержати позику без додаткових переговорів з банком);

– в залежності від відсоткової ставки: з плаваючою та фіксованою відсотковою ставкою;

– за способом сплати: звичайні та дисконтні;

– в залежності від кількості кредиторів: кредити, які надаються одним кредитором; кредити, які надаються групою кредиторів (консорціальні).

Комерційний кредит -- це економічні відносини, які виникають між окремими підприємствами при відвантаженні продукції, виконанні робіт та наданні послуг.

Перевагами комерційного кредиту є відстрочка платежу для покупця; можливість швидко реалізувати продукцію і завоювати нові сегменти ринку. Недоліками є неплатоспроможність покупця; обмежений строк надання кредиту покупцю.

Розрізняють 5 основних способів надання комерційного кредиту: вексельний, відкритий рахунок, знижка покупцю при умові оплати в певний строк, сезонний кредит, консигнація.

Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою при купівлі державних цінних паперів (підприємство-кредитор), а також в процесі виділення бюджетних кредитів (підприємство-позичальник).

Державне кредитування здійснюється шляхом надання бюджетних кредитів безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування підприємств, об'єднань, організацій (позичальників) через банки за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Лізинговий кредит - це економічні відносини, які виникають в зв'язку з придбанням у власність лізингодавцем майна та наступною здачею його лізингоодержувачу у тимчасове користування за певну плату.

3. Принципи кредитних відносин банків з підприємствами. Кредитна заявка та кредитний договір

Комерційні банки надають підприємствам кредити в межах наявних кредитних ресурсів у відповідності з наступними принципами: цільове використання, диференційованість, строковість, забезпеченість і платність.

Принцип цільового використання кредиту полягає у тому, що він має видаватися лише на визначені цілі - на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах.

Диференційованість кредиту - принцип, який полягає у зваженому підході комерційних банків до різних категорій потенційних позичальників. Цей принцип здійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, які дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у здатності і готовності позичальника повернути надану позику в обумовлений договором строк.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позики у визначений строк, обумовлений кредитним договором.

Принцип забезпеченості кредиту полягає в забезпеченні майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником узятих на себе зобов'язань. Передбачається оформлення документів що гарантують своєчасне повернення кредиту: заставне зобов'язання; договір-гарантія; договір-поручительство.

Принцип платності полягає в оплаті права користування банківським кредитом, реалізація якого здійснюється через механізм позичкового процента (ціни кредитних ресурсів).

Організація кредитних відносин між позичальником і банком складається з наступних етапів:

1. Формування банком заявок на кредит.

2. Проведення банком переговорів з майбутнім позичальником та розгляд звернення позичальника. До нього додається техніко-економічне обґрунтування підприємства, яке бере кредит, копії контрактів та договорів, бухгалтерська та статистична звітність підприємства, розрахунок очікуваних грошових надходжень та прибутку підприємства та ін.

3. Прийняття кінцевого рішення про надання кредиту та оформлення кредиту у вигляді договору.

4. Економічна робота в процесі погашення та видачі кредиту.

5. Закриття кредитної справи позичальника.

Заявка на кредит містить повне найменування підприємства, його юридичний статус, підпорядкованість, дані про керівників, сума та строк кредиту, об'єкт кредитування та мотиви, які спонукають до звернення за кредитом.

Кредитні відносини оформлює кредитний договір, який для кожного підприємства носить індивідуальний характер. В ньому передбачається мета кредитування, умови та порядок видачі та погашення кредиту, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права та відповідальність сторін та інші умови.



4. Раціональна політика залучення позичкових коштів. Ефект фінансового важеля

В процесі фінансово-господарської діяльності підприємства окрім власного капіталу також використовують позичковий капітал. Проте значне зростання позичкових коштів в загальній структурі капіталу автоматично веде до зростання витрат по обслуговуванню боргових зобов'язань, збільшує ймовірність неспроможності сплати відсотків та основної суми боргу, знижує в цілому фінансову еластичність підприємства.

В зв'язку з цим одним з головних завдань фінансових управлінців є здійснення раціональної політики залучення позичкових коштів.

Значною перевагою використання позичкових коштів є можливість підвищити рентабельність власного капіталу. В теорії фінансового менеджменту таке збільшення рентабельності власних коштів відоме як ефект фінансового важеля. Він розраховується за формулою:

, де

С_п - ставка податку на прибуток в десятковому дробі;

ЕР - економічна рентабельність авансованого капіталу;

СП - ставка позичкового процента;

ПК - позичковий капітал;

ВК - власний капітал.

Відповідно рентабельність власного капіталу за умови використання позичкових коштів складе:

Ефект фінансового важеля показує, наскільки зміниться показник рентабельності власного капіталу при використанні позичкового капіталу. ЕФВ складається з 2 частин:

диференціала фінансового важеля - показника, що характеризує різницю між рентабельністю авансованого капіталу і ставкою позичкового процента;

плеча фінансового важеля - показника, який характеризує величину позичкового капіталу, що припадає на одиницю власного капіталу.

Ефект фінансового важеля буде тим більшим, чим більшою буде рентабельність авансованого капіталу в порівнянні зі ставкою процента по позиці і чим більшим буде співвідношення позичкового та власного капіталу.

5. Оцінка кредитоспроможності підприємства

Вирішальне значення при прийнятті рішення про кредитування має оцінка кредитоспроможності підприємства-позичальника. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банк робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи проводиться перевірка балансу щодо наявності у клієнта основних фондів, вільних коштів на розрахунковому рахунку, наявність дебіторської та кредиторської заборгованості, величини обігових коштів, відсутності заборгованості клієнта по інших кредитах. Враховуються і чинники суб'єктивного характеру: історія погашення кредитної заборгованості в минулому; позиція на ринку і залежність від циклічних та структурних змін в економіці; макроекономічна ситуація та стан галузі, в якій працює позичальник та ін.

Основними показниками кредитоспроможності клієнтів є: коефіцієнт загальної ліквідності, абсолютної ліквідності, автономії, фінансування, маневреності.

Коефіцієнт загальної ліквідності (К_з.л.) характеризує можливість погасити поточні зобов'язання по кредитах і розрахунках за рахунок обігових активів, тобто є співвідношенням між усіма оборотними активами і сумою поточних зобов'язань.

(›1)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_а.л.) розраховується шляхом ділення сум коштів підприємства (в касі, на розрахунковому, валютному рахунку) і короткострокових фінансових вкладень.

(›0)

Він показує, наскільки терміново короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами.

Коефіцієнт автономії (платоспроможності) (К_ав) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

( 0.5)

Коефіцієнт фінансування (К_ф) розраховується як відношення залучених та власних засобів і свідчить про фінансову стабільність підприємства і незалежність від зовнішніх джерел фінансування.



( 1)

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (К_м) розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу і показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточних діяльності, тобто вкладена в обігові засоби, а яка - капіталізована.

(›0)



Тема 8. Фінансове планування на підприємстві

1. Зміст та завдання фінансового планування

2. Бізнес-план, його функції на підприємстві

3. Фінансовий план - складова частина бізнес-плану

4. Оперативне фінансове планування

1. Зміст та завдання фінансового планування

Фінансове планування на підприємстві -- це планування всіх його доходів і напрямків витрат коштів для забезпечення розвитку підприємства. Фінансове планування здійснюється за допомогою складання фінансових планів різного змісту і призначення в залежності від задач і об'єктів планування.

Планування представляє собою процес розробки і прийняття цільових рішень кількісного та якісного характеру і визначення шляхів їх найбільш ефективного досягнення. Необхідність складання планів визначається багатьма причинами, а саме: невизначеність майбутнього; координуюча роль плану; оптимізація економічних наслідків (так як будь-яка неузгодженість в діяльності вимагатиме фінансових витрат на їх подолання).

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

– забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності фінансовими ресурсами;

– встановлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

– визначення шляхів ефективного вкладення капіталу;

– виявлення і мобілізація збільшення прибутку;

– здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

В основі фінансового планування лежать стратегічний та виробничий плани.

Стратегічний план передбачає формулювання цілей, задач, масштабів ті сфери діяльності підприємства. Найчастіше ці цілі формулюються у вигляді загальних кількісних орієнтирів. В рамках стратегічного планування виділяють чотири типи цілей:

– ринкові (який сегмент ринку планується охопити);

– виробничі (яка структура виробництва та технологія забезпечать випуск продукції необхідного обсягу та якості);

– фінансово-економічні (які основні джерела фінансування і прогнозні фінансові результати);

– соціальні (в якій мірі будуть забезпечені соціальні потреби суспільства).

Виробничі плани складаються на основі стратегічного плану і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики

Фінансові плани можна розділити на перспективні, поточні й оперативні.

Прикладом сполучення перспективного і поточного планування є бізнес-план, який є одним з найважливіших елементів процесу планування. Його прийнято розробляти в розвитих капіталістичних країнах при створенні нового чи підприємства обґрунтуванні виробництва нових видів продукції. Він складається на період від трьох до п'яти років, оскільки планові розробки на більш тривалі періоди не можуть бути достовірними.

Бізнес-план - це документ, який відображає в концентрованій формі ключові показники, які підтверджують доцільність деякого проекту. Тобто він не є тільки фінансовим планом, він необхідний для розробки стратегії фінансування і залучення конкретного інвестора на визначених умовах до участі в створенні нового чи підприємства фінансуванню нової виробничої програми.

Бізнес-план виконує такі функції:

– можливість використання бізнес-плану для формування стратегії бізнесу (особливо важливо в період створення підприємства і розробці нових напрямків діяльності підприємства);

– власне планування (для економічної оцінки вибраного напрямку діяльності підприємства і для контролю за його виконанням);

– залучення позикових коштів(бізнес-план зазвичай ключовий фактору вирішенні питання про залучення кредитів);

– рекламно-пропагандистська (необхідна для залучення потенційних партнерів

Складання бізнес-плану, безсумнівно, сприяє внутрішньому керуванню підприємством, тому що він розробляється на основі постановки цілей, способів їхнього практичного здійснення, ув'язування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Це змушує менеджерів аналізувати і прогнозувати ситуацію, вивчати можливості фірми, що дозволяє приймати більш кваліфіковані рішення. Професійне складання бізнес-плану дозволяє зберегти засобу інвесторів і знижує імовірність банкрутства.

Основна частина бізнес-плану має організаційний і виробничий характер. Відповідні розділи бізнес-плану в узагальненому виді дають представлення про продукцію, планованої до виробництва, її основних якостях, дизайні, упакуванні, організації збуту, сервісу після продажу. Обов'язково визначається приблизна ціна продажу і витрати на її виробництво. До складу бізнес-плану входять детально пророблений виробничий план а також результати маркетингових досліджень, тому що для організації збуту необхідно оцінити конкуренцію на ринку, насиченість аналогічними видами продукції. Це, в свою чергу, визначає методику проведення рекламної компанії і т.д.

Для рішення проблем фінансового забезпечення нового підприємства має значення юридичний план, у якому визначається організаційно-правова форма підприємства (від її залежать конкретні способи залучення капіталу) і види діяльності, що може бути зв'язане з одержанням ліцензій і патентів.

В інших країнах прийнято оцінювати господарський ризик і страхувати його окремі види, що знаходить висвітлення в розділі плану по оцінці ризиків і страхуванню. Для оцінки господарського ризику необхідний ретельний аналіз інвестиційних проектів на основі спеціальних методик і експертних оцінок фахівців. Інші види ризику (кредитні, валютні й ін.) аналізуються з позицій джерел їхнього виникнення й імовірності настання. Ціль складання цього розділу бізнес-плану -- профілактика ризиків і розробка програми страхування.

3. Фінансовий план - складова частина бізнес-плану

Фінансовий план - є складовою частиною бізнес-плану. Він складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною і стратегічною фінансовою діяльністю.

В найбільш загальному вигляді фінансовий план включає такі розділи:

1. Інвестиційна політика.

1.1 Політика фінансування ОФ

1.2 Політика фінансування нематеріальних активів

1.3 Політика стосовно довгострокових фінансових вкладень

2. Управління обіговим капіталом

2.1 Управління грошовими коштами та ї еквівалентами

2.2 Фінансування виробничих запасів

2.3 Управління дебіторською заборгованістю

3. Дивідендна політика та структура джерел

4. Фінансові прогнози

4.1 Характеристика фінансових умов

4.2 Доходи підприємства

4.3 Витрати підприємства

4.4 Прогнозна фінансова звітність

4.5 Загальна потреба в капіталі

4.6 Потреба в зовнішньому фінансуванні

5. Облікова політика

6. Система управлінського контролю

Як бачимо до складу фінансового плану входять доходи та витрати підприємтсва.

Баланс доходів і витрат по конкретному виді продукції складається для зіставлення виторгу від реалізації продукції і витрат на її виробництво в тимчасовому розрізі, тому що в перший рік виробництва продукції компанії, як правило, несуть збитки. Значну частину витрат передбачається здійснювати за рахунок притягнутих і позикових джерел. Частка позикових засобів залежить від багатьох факторів, у тому числі від величини активів і їхньої структури, віддачі вкладеного капіталу, розміру позичкового відсотка, але разом з тим позикові засоби не можуть бути переважними в загальному обсязі джерел фінансування. Форма балансу доходів і витрат по конкретному виду продукції представлена табл.1.

До складу фінансового плану входить план доходів, план витрат і баланс активів і пасивів фірми, що також розробляються для першого року щомісячно, для другого -- поквартально, для третього -- у цілому за рік.

План доходів містить у зазначеній динаміці наступні показники:

1. Залишок коштів на початок відповідного періоду (місяця, кварталу, року) усього й у тому числі в касі і на рахунку в банку;

2. Надходження: виторг від продажів, дебітори, позикові засоби; .

3. Усього наявних засобів;

4. Витрати (витрати): прямі витрати, управлінські, витрати на збут, орендні платежі, платні послуги, витрати на маркетинг, відсотки за капітал, страхові внески, інші витрати:

5. Разом витрат;

6. Загальний доход (збиток) до сплати податків



Таблиця 1

Показник

1999 (місяці)

2000 (квартали)

2001

Виручка від реалізації продукції

Витрати, у тому числі: постійні, змінні

Баланс

Перевищення (+), недостача (-) коштів

План витрат охоплює показники:

1. Весь капітал;

2. Доход (збиток) до сплати податків;

3. Придбання активів;

4. Виплати по позиках;

5. Резерви;

6. Організаційні та інші витрати;

7. Разом

Баланс активів і пасивів підприємства складається, щоб оцінити, у які види активів направляються кошти і за рахунок яких видів пасивів передбачається фінансувати чи придбання створення цих активів. Серед активів балансу виділяються поточні активи (рахунок у банку, каса, інші надходження, дебіторська заборгованість) -- як найбільш мобільна частина засобів, запаси і фіксовані активи. У пасиві відбиваються власні і позикові засоби, причому важливе значення має їхня структура, її зміна протягом планованого трирічного періоду.

При проведенні прогнозного аналізу прибутку використовується метод «витрати-об'єм-прибуток» чи, як ще його називають, метод критичного обсягу виробництва.

Методологічні основи цього методу розроблені досить давно, але практичному його використанню сприяла система обліку витрат «direct-costing», в основі якої лежить поділ витрат на постійні і змінні, котрі по-різному реагують на зміну обсягу виробництва. Використання методу «витрати-об'єм-прибуток» дозволяє визначити мінімально допустимий обсяг виробництва, при якому досягається беззбитковість виробництва.

Визначення цієї критичної крапки обсягу виробництва здійснюється графічним і розрахунковим способами.

Для графічного способу необхідні такі дані:

Ціна одиниці продукції.

Обсяг реалізації.

Постійні витрати.

Змінні витрати.

При графічному методі по горизонталі показується обсяг виробництва в натуральному вираженні (в одиницях чи виробів), а по вертикалі - витрати на виробництво і виручка від реалізації. Перетинання прямої виручки від реалізації та прямої валових витрат показує критичну обсяг виробництва. Нижче точки беззбитковості - збиток підприємства, тому що до досягнення визначеного обсягу виробництва виторг від реалізації не покриває витрати. А вище - прибуток.

Розглянутий метод застосовується для вибору варіантів установлення ціни на реалізовану продукцію, визначених видів використовуваних ресурсів, системи збуту продукції, тому розрахунок критичної крапки обсягу виробництва доповнюється прогнозами про зміну прибутку в залежності від зміни умов і обсягів виробництва і реалізації продукції.

Другий спосіб визначення критичного обсягу продажу (точки беззбитковості) розраховується методом маржинального доходу.

ТБ = Постійні витрати/Долю маржинального доходу;

Маржинальний дохід = Виручка (без НДС, акцизу) - Змінні витрати;

Доля маржинального доходу = Маржинальний дохід/Виручку.



Ефективність методу «витрати-об'єм-прибуток» дозволяє використовувати його при прогнозуванні величини фінансових ресурсів. При його впровадженні необхідно мати у на увазі наступне:

– і графічний, і розрахунковий способи визначення прогнозованої величини прибутку припускають у якості вихідних дані витрати по виробництву продукції з їхнім розмежуванням на постійні і перемінні витрати, що випливає безпосередньо із системи обліку витрат;

– побудова графіка заснована на даних по одному виді продукції, тому необхідна розробка методів узагальнення використовуваних даних про випуск тих видів продукції, що припускає робити підприємство;

– виділення постійних витрат зв'язано з поняттям маржинального доходу, що складається з прибутку і постійних витрат, і, як відомо, у нашій країні не застосовувалось в плануванні й обліку.

Закордонний досвід фінансового планування в умовах ринкового господарства становить інтерес у науковому і практичному плані, але його вивчення необхідне не для копіювання, а для використання з урахуванням особливостей сучасного стану економіки і ступені розвитку економічних реформ.

В даний час, коли колишня система галузевого планування втратила своє значення і цілком зруйнована, на більшості підприємств не приділяється належної уваги фінансовому плануванню, а планові розрахунки мають короткотерміновий характер, наприклад, планування прибутку для визначення більш-менш точного розміру авансових внесків податку на прибуток. Певною мірою увага до складання фінансових планів на підприємствах ослаблена через високі темпи інфляції. Та й постійно мінливі умови господарювання, нестабільність податкової системи, значний податковий прес, розриви господарських зв'язків, взаємні неплатежі підприємств роблять розрахунки фінансових показників недостовірними. Разом з тим відмовлення від фінансового планування рівнозначний відмовленню від розробки способів фінансового забезпечення поставлених задач в області розвитку підприємства.

Період дії перспективного (чи довгострокового) фінансового плану залежить від загальної фінансової стратегії підприємства, економічної стабільності, можливостей прогнозування обсягів фінансових ресурсів і напрямків їхнього використання. У ньому визначаються найважливіші показники, пропорції і темпи розширеного відтворення. При розробці довгострокового фінансового плану застосовуються укрупнені методи розрахунків дохідних і видаткових статей, що визначаються орієнтовно у виді прогнозу й уточнюються в поточних планах конкретного року.

Поточний чи річний план підприємства як частина перспективного плану складається на основі показників довгострокового плану і являє собою документ, у якому забезпечується балансове ув'язування дохідних і видаткових статей планованого року. Баланс доходів і витрат у річному фінансовому плані -- необхідна умова, що досягається залученням позикових і інших джерел фінансування при недостатності власних фінансових ресурсів. У поточному фінансовому плані деталізуються дохідні і видаткові статті, застосовуються більш точні в порівнянні з перспективним планом методи розрахунків.

4. Оперативне фінансове планування

Керування виробничими процесами і регулювання розрахунків з покупцями, постачальниками, працівниками підприємства, фінансовою системою, кредитними установами, забезпечення платоспроможності підприємства значною мірою залежать від організації оперативного фінансового планування.

Оперативне фінансове планування включає складання платіжного календаря, касового плану і розрахунок потреби в короткостроковому кредиті. Зміст оперативного планування при розробці платіжного календаря полягає у визначенні конкретної послідовності і термінів здійснення всіх розрахунків, що дозволяє вчасно перелічити платежі в бюджет і позабюджетні фонди і забезпечите фінансування нормальної господарської діяльності підприємства. Платіжний календар складається на короткі проміжки часу (місяць, 15 днів, декаду, п'ятиденку). Термін визначається виходячи з періодичності основних платежів підприємства. Найбільш доцільне складання місячних планів з подекадною розбивкою. Платіжний календар охоплює усі витрати і надходження засобів підприємства як у готівковій, так і безготівковій формі, включаючи взаємини з бюджетною системою і банками.

Першим розділом календаря є його видаткова частина, що відбиває всі майбутні розрахунки і перерахування засобів, другим -- доходна частина. Співвідношення між обома частинами календаря повинне бути таким, щоб забезпечувалася їхня рівність, або, що ще краще, перевищення доходів і надходжень над витратами і відрахуваннями. В останньому випадку надлишки засобів осядуть на розрахунковому рахунку підприємства, що означає високу стійкість фінансового стану підприємства, його платоспроможність у майбутньому періоді.

Перевищення витрат над надходженнями свідчить про зниження можливостей підприємства в покритті майбутніх витрат. У такому випадку випливає необхідність перенесення другорядних платежів перенести на інший календарний період, прискорити по можливості відвантаження і реалізацію продукції, вжити заходів по вишукуванню додаткових джерел.

Касовий план -- це план обороту готівки перед прийняття, що необхідний для контролю за їхнім надходженням і витратою. Він розробляється на квартал і у встановлений термін представляється в комерційний банк, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування.

Касовий план складається за типовою формою і містить чотири розділи.

Перший розділ відбиває надходження готівки (крім грошей, отриманих у банку) на підприємство в планованому кварталі по конкретних джерелах надходженням -- торговий виторг, виторг залізничного, водяного і повітряного транспорту, квартирна плата і комунальні платежі, виторг місцевого (відомчого) транспорту, виторг видовищних заходів, виторг підприємств побутового обслуговування, інші надходження. З загальної суми надходжень необхідно вказати суми, що витрачаються на місці з виторгу і здаються в касу банку.

В другому розділі показуються види витрат підприємства готівкою; на заробітну плату, стипендії, постійні надбавки та інші види оплати праці, на виплату пенсій і посібників по соціальному страхуванню, на командировочні і господарські витрати.

Третій розділ містить розрахунок виплат заробітної плати й інших видів оплати праці на планований квартал з обліком усіх можливих утримань (податків, платежів за формене обмундирування, платежів по добровільних видах страхування працівників, погашення позичок і ін.). Якщо зарплата працівників перераховується в банки платіжним дорученням, переводиться поштою, то ці види перерахувань також показуються в третьому розділі. Усі види утримань і перерахувань, а також вартість натуральних видач і пільг, врахованих у фонді заробітної плати, виключаються з загального фонду оплати праці.

У четвертому розділі заповнюється календар видач заробітної плати робітникам та службовцям, де у встановлений термін (конкретні числа кожного місяця) вказуються суми виплат підприємству готівкою. Ці суми відповідно до договору розрахунково-касового обслуговування банк видає підприємству за встановлену в договорі плату. Якщо фактично касова заявка в конкретному місяці перевищує суму, зазначену в касовому плані, то банк, як правило, стягує підвищений відсоток за видачу готівки, що також заздалегідь обмовляється в договорі розрахунково-касового обслуговування.

Касовий план необхідний підприємству для того, щоб по можливості більш точно представляти розмір зобов'язань перед працівниками підприємства по заробітній платі і розмір інших виплат. Банку, що обслуговує підприємство, також необхідний його касовий план, щоб скласти зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлений термін.

Якщо підприємство відчуває потребу в короткостроковому кредиті, то необхідні документи представляються в банк відповідно до його вимог і полягає договір про кредитне обслуговування. Однак цьому повинний передувати обґрунтований розрахунок розміру необхідного кредиту.



Тема 9. Оцінка фінансового стану підприємства

1. Оцінка фінансового стану підприємства її необхідність та значення.

2. Сутність фінансової стійкості підприємства. Показники фінансової стійкості.

3. Ліквідність підприємства, її розрахунок

4. Платоспроможність підприємства

1. Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність та значення.

Оцінка (аналіз) фінансового стану підприємства проводиться шляхом експрес-аналізу і деталізованого (поглибленого) аналізу.

Ціллю експрес-аналізу є оперативна, наочна і проста оцінка фінансового положення і динаміки розвитку підприємства. Тут приймається рішення про доцільність аналізу фінансової звітності і готовність її до читання; відбувається знайомство з річною звітністю; дається узагальнена оцінка результатів господарської діяльності та фінансового стану підприємства.

Ціллю деталізованого аналізу є більш детальна характеристика майнового та фінансового стану підприємства, результатів його діяльності можливостей розвитку на перспективу.

Програма деталізованого аналізу:

1. Попередній огляд фінансово-економічного положення підприємства;

2. Оцінка і аналіз економічного потенціалу:

Оцінка майнового положення.

Оцінка фінансового положення (ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості).

3. Оцінка і аналіз результативності діяльності підприємства (аналіз основної діяльності, рентабельності, положення на ринку цінних паперів).

За умов переходу економіки України до ринкових відносин суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних, форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім, на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск ,реалізація високоякісної продукції.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже й у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання .фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємопов'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємопов'язані, мають спільну інформаційну базу.

Зовнішній фінансовий аналіз проводиться за даними публічної фінансової (бухгалтерської) звітності.

Внутрішньогосподарський аналіз - за даними бухгалтерського обліку та звітності.

Внутрішньогосподарський аналіз - за даними управлінського обліку.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

– орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

– множинність об'єктів-користувачів;

– різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

– максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

– аналіз абсолютних показників прибутку;

– аналіз показників рентабельності;

– аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

– аналіз ефективності використання залученого капіталу;

– економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

– аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

– аналіз кредитоспроможності .підприємства;

– оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

– аналіз власних фінансових ресурсів;

– аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

– аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи оперативні дані.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення. Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками;

6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник прийомів дослідження.

Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства є дані балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал, дані статистичної звітності, оперативні дані.

2. Показники фінансового стану підприємств

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, нехай найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність установлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Ясна річ, що в доброму фінансовому стані зацікавлене передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин з постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих осіб, що завпеди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.

Класифікація і порядок розрахунку основних показників оцінки фінансового стану підприємства

№ п/п	Показник	Розрахунок	Нормативне значення
Показники ліквідності підприємства
1.	Коефіцієнт покриття		›1
2.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності		›0
3.	Чистий обіговий капітал		›0
Показники фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства
1.	Коефіцієнт автономії		0.5
2.	Коефіцієнт фінансування		1
3.	Коефіцієнт забезпеченості власними обіговим засобами		›0,1
4.	Коефіцієнт маневреності власного капіталу.		›0
Показники рентабельності підприємства
1.	Коефіцієнт рентабельності активів		›0
2.	Коефіцієнт рентабельності власного капіталу		›0
3.	Коефіцієнт рентабельності діяльності		›0
4.	Коефіцієнт рентабельності продукції		›0



Тема 10. Фінансова санація та банкрутство підприємства

1. Фінансова криза на підприємстві

2. Економічний зміст санації підприємств

3. Класична модель фінансової санації

4. Система контролінгу та раннього попередження

5. Форми фінансової санації підприємства

6. Реструктуризація підприємства

1. Причини виникнення фінансової кризи на підприємстві

Фінансова криза на підприємстві характеризується трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та підібрати найефективніші санаційні заходи.

Фактори, що приводять до кризи діляться на екзогенні (зовнішні), ендогенні (внутрішні).

Екзогенні:

q спад кон'юнктури в економіці в цілому;

q зниження купівельної спроможності населення;

q значний рівень інфляції;

q нестабільність законодавства;

q нестабільність фінансового та валютного ринків;

q посилення конкуренції в галузі;

q криза окремої галузі; посилення монополізму на ринку.

Вплив зовнішніх факторів має більш стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно на них реагує, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування.

Ендогенні:

q зниження якості менеджменту;

q дефіцити в організаційній структурі;

q низький рівень кваліфікації персоналу;

q недоліки у виробничій сфері;

q прорахунки в галузі постачання;

q низький рівень маркетингу і втрата ринків збуту продукції;

q прорахунки в інвестиційній політиці;

q брак інновацій та раціоналізаторства;

q дефіцити у фінансуванні.

Фактори тісно пов'язані між собою і становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків, які приводять до ряду негативних наслідків.

1. Втрати клієнтів і покупців готової продукції.

2. Зниження кількості замовлень і контрактів з продажу продукції.

3. Неритмічність виробництва, неповне завантаження потужності.

4. Підвищення собівартості продукції та різке зниження продуктивності праці.

5. Зростання розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів.

6. Виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і ріст плинності кадрів.

7. Зниження обсягів реалізації, що приводить до зниження виручки.

Розрізняють три види кризи: стратегічна (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху); криза прибутковості (збиток приводить до зниження власного капіталу, що в свою чергу приводить до незадовільної структури балансу); криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).



2. Економічний зміст санації підприємств

Термін “санація” походить від латинського “sanare” і перекладається як оздоровлення або видужання.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” таким чином визначає термін “санація”--це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі по банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів, капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Ряд зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекеннферд, М. Гелінг) -- провідних фахівців з питань виведення підприємств із фінансової кризи -- дотримуються думки, що санація -- це комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді. Визначення втілюють комплексний підхід до поняття, що розглядається, що ілюструється схемою:

Типи санаційних заходів

Соціальні

Організаційно-виробничо-фінансово-правові

Технічні

Економічні

Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру. Вони відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації й використання внутрішніх та зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованостей, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, із зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшення якості продукції, зниження її собівартості , вдосконаленням асортименту продукції, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур. У цьому контексті розрізняють два види санації:

– санація із збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника,

– санація із зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру.

3. Класична модель санації

Світова практика в вирішенні проблеми санації та банкрутства підприємств репрезентує так звану класичну модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Згідно з моделлю процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани...) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.