Оцінка результатів фінансової діяльності Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс"

115

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

фінансовий моніторинг підприємство стан

В умовах ринкової економіки важливим напрямом діяльності будь-якого підприємства є фінансова діяльність. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів. Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань: фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності; пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності; виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками; мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу; контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками: фінансове прогнозування та планування; аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності; оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в наступному: постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги; своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками; забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди; своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі; своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків; здійснення платежів за фінансовими операціями.

Зважаючи важливість даного напряму діяльності підприємства особливої ваги набувають питання створення оптимальної та ефективної системи управління фінансовою діяльністю підприємства, що підтверджує актуальність теми даної дипломної роботи.

Дослідження теоретичних та методичних основ фінансової діяльності підприємства та системи управління фінансовою діяльністю дозволило виявити вчених, що зробили найбільш значний внесок в розкриття проблеми фінансової діяльності: О. Бандурка, І. Бланк, Ю. Брігхем, М. Коробов, П. Орлов, К. Петрова, А. Поддєрьогін, О. Терещенко, Є. Стоянова, Е. Хедферт та інші.

Метою дипломної роботи є оцінка результатів фінансової діяльності підприємства та розробка напрямків спрямованих на покращення фінансового стану підприємства.

Об'єктом дослідження - фінансова діяльність підприємства.

Предметом дослідження виступає процес управління фінансовою діяльністю підприємства та покращення фінансового стану підприємства.

Для досягнення мети в роботі були поставлені та розв'язані наступні задачі:

1)дослідити теоретичні джерела управління фінансовою діяльністю підприємства;

2) визначити основні завдання фінансової діяльності підприємства;

3) вивчити особливості організації фінансування на підприємстві;

4) провести аналіз фінансового стану підприємства;

5) обґрунтувати вибір методики прогнозування банкрутства підприємства, як одного з елементів системи попередження кризи;

6) визначити порядок формування системи фінансового моніторингу як невід'ємної частини прогнозування діяльності підприємства;

7) визначити напрямки покращення фінансового стану підприємства.

При проведенні аналізу фінансового стану підприємства в роботі були використані такі методи:

1) горизонтальний аналіз (аналіз тенденцій, трендів);

2) вертикальний (структурний) аналіз (визначення питомої ваги окремих складових фінансових звітів);

3) аналіз фінансових коефіцієнтів (розрахунок різноманітних відносних показників прибутковості, ліквідності, ділової активності та ін.);

4) факторний аналіз;

5) порівняльний аналіз.

Аналіз діяльності підприємства було проведено на основі даних фінансової та бухгалтерської звітності Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс», які наведені у додатках. З урахуванням результатів дослідження керівництву підприємства були надані конкретні рекомендації щодо поліпшення його фінансового стану.

1. Теоретичні та методичні основи управління фінансовою діяльністю підприємства

1.1 Визначення джерел управління фінансовою діяльністю підприємства

Без належного теоретико-методологічного забезпечення неможливе успішне функціонування будь-якого об'єкта чи системи, а також прийняття досконалих законодавчих норм, які регулюють, наприклад, фінансову діяльність підприємств. Існує ряд теоретичних розробок представників сучасної науки про фінанси підприємств присвячені обґрунтуванню найефективніших шляхів вирішення проблем, з якими стикаються суб'єкти господарювання при здійсненні ними фінансової та інвестиційної діяльності. Про важливе значення наукових досліджень провідних учених-фінансистів свідчить те, що багатьом з них присвоєна Нобелівська премія з економіки. За видатний внесок у розвиток теорії фінансів підприємств цю премію отримали Дж. Тобін, Ф. Модільяні, Г. Марковіц, В. Шарп, М. Міллер, Л. Гурвіц, Р. Майерсон, Т. Шеллінг та ін.

Перш за все, слід розглянути таке поняття, як фінанси підприємств - складова частина фінансової системи загалом, (див. рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Фінанси підприємств

Фінанси підприємств - це система грошових відносин, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання в процесі відтворення, (див. рис 1.2).

Рисунок 1.2 - Фінанси підприємств у процесі відтворення

Предметом дослідження теорії фінансування є визначення та обґрунтування критеріїв, на основі яких можна оптимізувати рішення у сфері інвестування та фінансування, тобто йдеться про вироблення наукового підходу при прийнятті рішень щодо формування окремих позицій активів і пасивів підприємств. Пропоновані рецепти з організації управління фінансами значною мірою визначаються належністю їх авторів до того чи іншого напряму фінансової науки. Залежно від характеру теоретичних і практичних висновків, а також методів і принципів дослідження можна відокремити три основні теоретичні підходи до визначення критеріїв прийняття фінансових рішень:

1) класичний;

2) неокласичний;

3) неоінституційний.

У центрі уваги досліджень представників класичної теорії фінансів стоїть питання оцінки ефективності різних форм фінансування з погляду капіталодавців (власників і кредиторів підприємства), а також фінансові аспекти заснування, ліквідації та реструктуризації підприємств [27, 30, 79]. Згідно з класичним підходом процес формування фінансових ресурсів підприємства слід розглядати як «допоміжну функцію другого порядку», яка повинна забезпечити підприємство необхідним капіталом для здійснення інвестицій з метою підвищення ефективності виробничої діяльності [34, 37, 51]. Отже, інвестиційні рішення та пропозиції щодо фінансування можуть розглядатися ізольовано. В рамках класичної теорії відокремлюють дві основні концепції:

1) теорія інвестування;

2) теорія фінансування.

У теорії інвестування досліджується широкий спектр питань, пов'язаних зі здійсненням інвестором капіталовкладень, у т. ч. питання фінансового аналізу, оцінки інвестиційної привабливості об'єктів вкладень, планування фінансових інвестицій тощо. Теорія фінансування вивчає питання оптимізації процесу залучення фінансових ресурсів з погляду капіталоодержувача, за заданих напрямків інвестування та обсягів потреби в капіталі.

Для класичної теорії характерним є використання дескриптивного (описового) підходу до вивчення економічних процесів, в основі якого лежить метод дескриптивного аналізу. Цей метод ґрунтується на даних дескриптивної статистики, яка описує певну сукупність даних за допомогою побудови таблиць, графіків, у т. ч. шляхом знаходження середнього значення досліджуваних показників і дисперсії. Під час прийняття рішень у сфері інвестування чи фінансування класики рекомендують використовувати зазначений метод для тестування наявних альтернатив на предмет відповідності визначеним критеріям. Наприклад, для вибору зовнішніх джерел фінансування доцільно використовувати систему критеріїв, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу в кожному конкретному випадку. До типових критеріїв за класичною теорією належать:

1) походження та строки повернення капіталу;

2) вартість залучення капіталу, в т. ч. накладні витрати;

3) законодавчі (нормативні) обмеження;

4) можливості контролю та участі в прийнятті рішень для капіталодавця;

5) ризиковість об'єктів інвестування (рівень кредитоспроможності, інвестиційна привабливість, наявність кредитного забезпечення тощо);

6) податкові та фінансові зобов'язання.

Якщо проаналізувати визначення «фінанси підприємств», посилаючись на сучасних авторів, можна дати таке визначення даному терміну, (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Визначення поняття фінансів підприємств

№п/п	Автор	Визначення	Ключові слова
1	Слав'юк Р.А. Фін.підприємств.К.: 2004.-460 с	Фінанси підприємств - частина загальної системи фінансів, відображають процес утворення, розподілу і використання доходів на підприємствах різних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, тому що підприємство є формою підприємницької діяльності.	Частина, відображають, пов'язані, є формою, підприємництво.
2	Суторміна В. М. Фінанси зарубіжних корпорацій. - К.: Либідь, 1993 -с. 339	Це відносини розподілу, безпосередньо пов'язані з формуванням і використанням грошових доходів і фондів.	Відносини, пов'язані, формуванням, грошові доходи
3	Біла О. Г. Фін. Підприємств - Львів: «Магнолія 2006», 2008. - 383 с.	Сукупність економічних відносин, що складається на грошовій основі в процесі відтворення ВВП і пов'язані з кругообігом виробничих фондів, формуванням і використанням грошових доходів і фондів грошових ресурсів підприємств незалежно від форм власності.	Сукупність, складається, ВВП, пов'язані, використанням, грошові ресурси
4	Гринькова В. М., Коюда В. О. Фін. Підприємств. Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2004. - 432с.	Фінансові відносини, що виникають у процесі формування основного і оборотного капіталу, фондів грошових коштів, їх розподілу і використання.	Відносини, процес, оборотний капітал, розподіл, використання
5	Поддєрьогін А. М. Фін. Підприємств. К.: КНЕУ, 2006. - 552с.	Економічні відносини, пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання у процесі відтворення.	Відносини, грошові потоки, суб'єкти господарювання, відтворення.
6	Філімоненков О. С. Фін. Підприємств. К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - 208с.	Економічна, вартісна, розподільча категорія. Їх існування тісно пов'язане з існуванням грошей. Однак фінанси - це не гроші, а грошові відносини, які виникають у підприємств в процесі їх створення та здійснення виробничо - фінансової діяльності.	Категорія, грошові відносини, , виробничо - фінансова діяльність
7	Опарін В. М. Фінанси.-К.: КНЕУ, 2001. - 240с.	Це сукупність обмінно - розподільчих відносин, що виникають на підприємстві в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання розподілу доходів	Відносини, розміщення, використання, фінансові ресурси
8	Василик О. Д. Теорія фінансів. К.: НІОС. - 2001. - 416с.	Це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукці, робіт і послуг у різних галузях економіки.	Фонди, створюються, використовуються, виробництво.
	Фінанси підприємств - це частина загальної системи фінансів, форма підприємницької діяльності, яка пов'язана, з кругообігом виробничих фондів, формуванням і використанням грошових доходів і фондів грошових ресурсів підприємств; це відносини, які виникають у процесі формування основного і оборотного капіталу, фондів грошових коштів, їх розподілу і використання, в процесі відтворення ВВП.

Класичні ідеї набули подальшого розвитку у працях неокласиків. Зберігаючи класичний науковий підхід, який базується на зовнішньому аналізі та гіпотезі ринкової рівноваги, неокласики свої висновки значною мірою формують на суб'єктивних твердженнях. Неокласична теорія управління фінансами підприємств досліджує процеси, що відбуваються на ринку капіталів, і побудована на гіпотезі досконалого ринку, який існує за виконання таких основних умов:

1) нейтральний вплив оподаткування та інших обмежувальних чинників, зумовлених державним регулюванням економіки;

2) на товарному ринку та ринку капіталів переважає досконала конкуренція;

3) однаковий доступ усіх учасників ринку до інформації про економічні процеси, які відбуваються на ринку;

4) діяльність усіх учасників ринку є раціональною і спрямована на максимізацію власної вигоди.

На думку неокласиків, вартість фінансових інструментів визначається двома основними параметрами: ризиковістю та рентабельністю. Взаємозв'язки між цими параметрами оцінюються безпосередньо на ринку капіталів. Представники неокласичного напряму фінансової науки відстоюють автономність прийняття рішень щодо фінансування та інвестування. Вони абстрагуються від реального існування таких інституцій, як банківські установи, страхові організації, інші фінансові посередники, а також від інституту банкрутства.

Неокласики не вбачають істотної різниці між використанням різних форм фінансування і не пояснюють природу впливу правової форми організації бізнесу на фінансову діяльність суб'єктів господарювання.

Як вихідний пункт сучасної неокласичної теорії фінансів підприємств можна розглядати дискусії кінця 50-х років навколо такої проблеми, як оптимізація структури капіталу підприємства. В основі цих дискусій - питання впливу рівня заборгованості на вартість залучення фінансових ресурсів (капіталу). На противагу твердженням класичної теорії (згідно з якою оптимальний рівень заборгованості існує, його можна розрахувати і він впливає на ціну залучення фінансових ресурсів) представники неокласичної теорії висунули радикальну гіпотезу «іррелевантності фінансування». Йдеться про обґрунтовану в 1958 р. лауреатами Нобелівської премії з економіки, американськими економістами Ф. Модільяні та М. Міллером теорему, яка характеризує причинно - наслідкові зв'язки між ринковою вартістю підприємства (його корпоративними правами), структурою та вартістю капіталу. В основу теореми Міллера та Модільяні покладено три тези [72]:

1. Ринкова вартість підприємства за заданого рівня ризику не залежить від структури його капіталу (джерел фінансування), а визначається лише капіталізованою вартістю його потенційних (очікуваних) доходів. З цього випливає, що за інших рівних умов середньозважена вартість капіталу підприємства також не залежить від структури капіталу, тобто від рівня заборгованості. Оптимальної ж структури капіталу не існує взагалі.

2. Вартість залучення власного капіталу є лінійно-зростаючою функцією до рівня заборгованості підприємства. Звідси рентабельність власного капіталу, якої вимагатимуть інвестори, буде дорівнювати ринковій ставці дохідності за корпоративними правами підприємств, які повністю фінансуються за рахунок власного капіталу та належать до аналогічного класу операційного ризику і премії за ризик структури капіталу (фінансовий ризик). Ця премія визначається рівнем заборгованості та різницею між рентабельністю активів і процентною ставкою за позиками.

3. Рішення щодо фінансування (джерел покриття потреби в капіталі) та інвестицій на підприємстві можуть прийматися автономно (бути сепаратними, тобто окремими). Це зумовлено тим, що ринкова процентна ставка, яка порівнюється з прибутковістю вкладень у дане підприємство і є критерієм прийняття рішень щодо його фінансування, залежить виключно від комерційного ризику (ризику операційної діяльності) і відповідає нормі прибутковості за вкладами з класом ризику, до якого належить підприємство. На основі тези про сепаратність прийняття рішень в умовах невизначеності Ф. Модільяні та М. Міллер висунули тезу щодо «іррелевантності дивідендної політики».

Перша теза обґрунтовується тим, що інвестори можуть оптимізувати свої доходи і ризики шляхом диверсифікації вкладень у корпоративні права та боргові цінні папери одного й того ж об'єкта інвестування. За їх твердженням, оптимізація портфеля цінних паперів інвесторів має такі самі наслідки, як і оптимізація структури капіталу підприємства, що здійснюється його фінансовим менеджментом. Тому інвестори будуть іррелевантні до структури капіталу підприємства при прийнятті рішень щодо його фінансування.

Обґрунтовуючи другу і третю тези, Міллер та Модільяні виходять з припущення, що рівень заборгованості не впливає на вартість залучення позикового капіталу, тобто за будь-якого коефіцієнта заборгованості ставка процента за кредитом буде незмінною. Однак на практиці досконалого ринку не існує. Визначальними для кредиторів є не стільки прогнозні показники прибутковості підприємства, скільки потенційна платоспроможність, яка значною мірою залежить від показників структури капіталу. Критики теореми іррелевантності вважають, що у разі перевищення заборгованості підприємства певного критичного значення вартість позикового капіталу, який залучається даним підприємством, зростає набагато швидше, ніж вартість власного капіталу, тобто існує непропорційна залежність між структурою капіталу та його вартістю (а не лінійна, як випливає зі згаданої теореми). Отже, середньозважена вартість капіталу залежить від структури капіталу.

Суттєвим недоліком неокласичної теорії є те, що вона не передбачає наявності різних інституцій, зокрема фінансових посередників, різних форм фінансування, різних форм організації бізнесу.

На відміну від неокласичної, неоінституційна теорія фінансування досліджує діяльність окремих інституцій та фінансові відносини, які виникають між ними, у комплексі та взаємозв'язку. Вона характеризується більшим рівнем об'єктивності та практичної значущості. Згідно з неоінституційним підходом, до числа найвідоміших представників якого належать американські економісти К. Ерроу, В. Баумоль, М. Дженсен, В. Меклінг, проблематика фінансування та інвестування підприємств розглядається не сепаратно, а інтегровано.

Заперечуючи наявність досконалого ринку капіталів, неоінституціалісти відстоюють необхідність функціонування фінансових посередників, використання різноманітних форм організації бізнесу та різних видів фінансування. Значною мірою неоінституційна теорія пояснює наслідки нерівномірного доступу до інформації учасників фінансових відносин та використання у власних інтересах переваг в інформаційному забезпеченні сторін, що мають доступ до інформації.

Основними концепціями неоінституційної теорії є:

1) теорія агентських відносин;

2) теорія фінансового посередництва.

Теорія агентських відносин базується на тому, що проблематика прийняття фінансових рішень значною мірою зумовлена конфліктами інтересів, які виникають у результаті розподілу функцій надання капіталу підприємству та управління ним. Предметом дослідження теорії агентських відносин є форми коопераційних зв'язків між окремими економічними суб'єктами, які прагнуть якомога краще реалізувати власні інтереси. Проблема полягає в тому, що, досягаючи своїх цілей, одні групи інтересів вступають у протиріччя з іншими групами. Діючі економічні суб'єкти вважаються агентами, а суб'єкти, досягнення цілей яких безпосередньо залежать від указаної діяльності, - принципалами.

Типовими принципал - агент - відносинами є зв'язки між капіталодавцем та господарськими суб'єктами, які отримали капітал в оперативне розпорядження. Капіталодавця можна розглядати як принципала (від лат. principalis - перший, головний), який доручає агенту (менеджеру) управляти своїм капіталом. Отже, він стає залежним від дій останнього, оскільки той може своєю діяльністю призвести або до максимізації вартості, або, навпаки - до її знецінення чи втрати. Досягнення економічних цілей принципала (інвестора, кредитора) безпосередньо залежить від ефективності діяльності агентів (менеджер, позичальник тощо). Головна мета неоінституційної теорії - узгодити фінансові відносини та умови відповідних договорів таким чином, щоб забезпечити баланс інтересів принципала та агента.

Теорія агентських відносин досліджує принципал - агент - конфлікт між капіталодавцем (інвестором, кредитором) та капіталоодержувачем (об'єктом інвестицій, боржником, менеджером), який може виникнути в результаті асиметрії в інформаційному забезпеченні. Наслідком інформаційної асиметрії і зумовленої нею проблеми відносин принципала та агента є виникнення так званих агентських витрат, до яких належать:

1) витрати на контроль за діяльністю агента з боку капіталодавця, так звані витрати на моніторинг і контроль (діяльність ревізійної комісії, супроводження кредитних договорів, призначення тимчасової адміністрації тощо);

2) гарантійні витрати агента, що виникають у процесі переконання принципала в доцільності вкладення коштів у підприємство та доведення принципалу, що агент свою діяльність підпорядковуватиме інтересам принципала (витрати на санаційний аудит, оцінку кредитоспроможності та кредитного забезпечення тощо);

3) часткові збитки принципала, зумовлені відхиленням результаті діяльності агента від оптимальних, що може виникнути в результаті дії як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників.

Типовим прикладом збитків для принципала, які настають в результаті інформаційної асиметрії, є неповернення кредитів банківським установам. Одним із чинників виникнення проблемних кредитів є складність прогнозування банкрутства, що зумовлює обмежені можливості кредитних інститутів своєчасно виявляти загрозу фінансової неспроможності боржників та припинення фінансових відносин з ними. Ця обставина дозволяє боржнику використати переваги в інформаційному забезпеченні та час для забезпечення власних економічних інтересів на шкоду кредиторам. До цієї ж категорії проблем належать конфлікти, які виникають у процесі провадження справи про банкрутство суб'єкта господарювання.

З метою зменшення ризиків, зумовлених принципал - агент - конфліктом під час кредитування підприємств, неоінституційний підхід передбачає використання таких інструментів:

1) оцінка кредитоспроможності та санаційний аудит;

2) призначення представників кредиторів у виконавчі органи підприємства;

3) постійний моніторинг діяльності об'єкта інвестування;

4) надійне кредитне забезпечення;

5) спеціальні фінансові застереження у кредитних договорах.

Останні дають додаткові можливості для виявлення загрози фінансової неспроможності та обмежують фінансову діяльність боржника у разі загрози фінансової кризи. Фінансові застереження спрямовані здебільшого на те, щоб принципал одержав оперативну інформацію про зміну окремих індикаторів, на основі яких визначається загроза неплатоспроможності та банкрутства. Додаткова оцінка та прогнозування фінансового стану може здійснюватися в рамках заходів щодо супроводження кредитів. Недоліки фінансових застережень зумовлені тим, що вони значною мірою побудовані на одержанні оперативного доступу до інформації, яка відображається в обліку та звітності.

З метою обмеження можливостей зловживань і недобросовісних дій керівників, посилення їхньої відповідальності перед учасниками (засновниками) підприємств і зацікавленості в результатах діяльності підприємства, підвищення на цій основі якості управлінських рішень доцільно чіткіше розмежовувати повноваження і відповідальність між учасниками (засновниками) і керівником підприємства. Для цього рекомендується уточнити умови контракту, що укладається учасниками (засновниками) або уповноваженим органом з керівником підприємства, а в разі потреби - переглянути статут підприємства. При цьому в контрактах слід чітко визначити відповідальність керівника підприємства за: реалізацію стратегії та планів діяльності підприємства; сохранність і цільове використання майна підприємства; фінансово-господарські результати діяльності підприємства; результати укладених угод з асимільованими або заінтересованими особами і структурами; розголошення комерційної таємниці; порушення умов контракту тощо. Пропонується також включати в контракти положення, що передбачають залежність винагороди керівника від прибутків підприємства, а також установити для керівників підприємств дозвільний порядок сумісництва (тільки за згодою загальних зборів учасників - для господарських товариств, уповноважених органів виконавчої влади - для державних підприємств або іншими уповноваженими представниками власника).

В основу теорії фінансового посередництва покладено дослідження ролі та механізму функціонування фінансових посередників, що розглядаються як проміжна ланка в русі капіталів між безпосередніми капіталодавцями (приватними інвесторами) та капіталоодержувачами (підприємствами). На відміну від неокласичної теорії, яка розглядає процеси фінансування за умови існування досконалого ринку капіталів, концепція фінансового посередництва вивчає можливості зменшення операційних витрат, фінансових та інвестиційних ризиків, дефіцитів в інформаційному забезпеченні учасників недосконалого ринку капіталів (який існує насправді) шляхом активізації діяльності фінансових посередників (банківських установ, інвестиційних фондів, торговців цінними паперами та ін.).

Зокрема, виконуючи функцію забезпечення координації та зв'язку між учасниками ринку капіталів, фінансові посередники можуть залучатися до пошуку осіб, які бажають взяти участь у фінансуванні підприємства, в т. ч. на умовах кредитних відносин чи на основі відносин власності. Завдяки діяльності фінансових посередників забезпечується також зменшення інформаційної асиметрії, оскільки професійні учасники ринку капіталів мають більший доступ до інформації про діяльність об'єктів капіталовкладень, ніж безпосередні капіталодавці. Це дає змогу якісніше, на належному професійному рівні, оцінити ризики фінансових відносин з підприємствами, яким загрожує криза. Залежно від рівня загрози кризи оцінка ризиків здійснюється в процесі аналізу кредитоспроможності, прогнозування банкрутства чи оцінки санаційної спроможності боржника.

Можливість використання висновків теорії фінансового посередництва як елемента теоретичного забезпечення фінансової діяльності суб'єктів господарювання підтверджує практика, що свідчить: ринок капіталів за наявності фінансових посередників функціонує набагато ефективніше, ніж за їх відсутності [72]. Отже, існує кореляційний зв'язок між ефективністю функціонування фінансових посередників, повнотою виконання їхніх функцій та фінансовим станом суб'єктів господарювання.

1.2 Основні завдання дослідження фінансовою діяльністю підприємства

Питання фінансового забезпечення завжди є актуальними в системі діяльності підприємства. Саме фінансове забезпечення є основою при створенні передумов для розвитку суб'єктів господарювання. Тому діяльність, спрямована на формування та оптимізацію джерел фінансування, є тим напрямом роботи на підприємстві, який вимагає особливої уваги та відповідного теоретичного та методичного забезпечення.

Управління процесами формування й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які утворюються для опосередкування розподільних відносин на всіх стадіях суспільного відтворення, складає зміст фінансової діяльності як до держави в цілому, так і окремих суб'єктів господарювання. Під кутом зору визначення фінансової діяльності підприємства як управлінської функції та її меж важливе значення має те, що розуміється під терміном «фінансові ресурси підприємства». Згідно з визначенням наведеним О.М. Бандуркою, «фінансові ресурси підприємств - це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу й перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту та національного доходу і використовуються у статутних цілях підприємств» [ 24].

У нормативних актах, науково-практичній літературі, безпосередньо в контексті фінансово-господарської діяльності підприємств, їх фінансової звітності оперують дефініціями «фінансова діяльність», «інвестиційна діяльність» та «операційна діяльність» суб'єктів господарювання. З метою формування каталогу функціональних завдань фінансових служб підприємства та чіткого розмежування зазначених понять необхідно дослідити економічний зміст кожного з них.

Згідно з П(С)БО, інвестиційна діяльність - це придбання та реалізація необоротних активів та фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів. Отже, ця діяльність пов'язана з ефективним вкладенням залученого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід).

Рух грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу змін у статтях таких розділів балансу: «Необоротні активи»; «Поточні фінансові інвестиції» (фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент).

До типових прикладів руху коштів у результаті інвестиційної діяльності можна віднести такі: придбання фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; отримання відсотків, дивідендів; дезінвестиції.

На практиці досить часто з інвестиціями ідентифікують лише довгострокові капіталовкладення, тобто вкладення у довгострокові активи, у т. ч. витрати на придбання основних засобів, корпоративних прав, науково-дослідні розробки, видатки розвитку, підвищення кваліфікації персоналу, маркетинг та ряд інших. За такого трактування інвестицій не враховується існування поточних фінансових вкладень, які є інвестиціями короткострокового характеру. Отже, під інвестиційними можна розуміти всі вкладення підприємства (як довгострокового, так і поточного характеру), що здійснюються з метою забезпечення приросту вартості його майна. Дезінвестиції - це повернення (вивільнення) заморожених у конкретних майнових об'єктах коштів. Вони можуть здійснюватися через реалізацію чи ліквідацію фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу, а також інші види діяльності, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової діяльності. До типових прикладів руху коштів у рамках операційної діяльності належать такі:

1) грошові надходження від продажу товарів, робіт, послуг;

2) грошові виплати постачальникам за товари і послуги;

3) грошові виплати з оплати праці;

4) сплата податків.

На основі систематизації руху грошових коштів у результаті операційної діяльності визначають операційний Cash-flow, який досить часто є основним джерелом фінансування діяльності підприємства. Перевищення вхідних грошових потоків від операційної діяльності над грошовими витратами є підґрунтям для забезпечення стабільної ліквідності підприємства та залучення коштів із зовнішніх джерел.

Успішна інвестиційна та операційна підприємницька діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту, тобто достатнього обсягу капіталу. Мобілізація підприємством необхідних для виконання поставлених перед ним планових завдань фінансових ресурсів називається фінансуванням. З іншого боку, система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей називається фінансовою діяльністю [68]. Згідно з П(С)БО фінансова діяльність - це діяльність, яка веде до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства (який не є результатом операційної діяльності). Отже, основний зміст фінансової діяльності (у вузькому розумінні) полягає у фінансуванні підприємства. Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділами: «Власний капітал»; «Довгострокові зобов'язання»; «Поточні зобов'язання». До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової діяльності слід віднести: надходження власного капіталу; отримання позик; погашення позик; сплата дивідендів.

Фінансова діяльність (фінансування) має вирішальний вплив на процеси визначення вартості підприємства. Так, оптимізація структури капіталу (оптимізація фінансування) веде до зменшення затрат на його залучення і створює фінансову базу для успішної операційної та інвестиційної діяльності.

У теорії і практиці досить часто зміст фінансової діяльності трактується ширше, ніж фінансування. У широкому значенні під фінансовою діяльністю розуміють усі заходи, пов'язані з мобілізацією капіталу, його використанням, примноженням (збільшенням вартості) та поверненням. Інакше кажучи, фінансова діяльність (у широкому розумінні) включає весь комплекс функціональних завдань, здійснюваних фінансовими службами підприємства і пов'язаних з фінансуванням, інвестиційною діяльністю та фінансовим забезпеченням (обслуговуванням) операційної діяльності суб'єкта господарювання. Узагальнення визначень фінансової діяльності підприємства наведено на рисунку 1.3.

Рисунок. 1.3 - Визначення змісту фінансової діяльності підприємства

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на використання таких основних завдань:

1) фінансове забезпечення операційної, інвестиційної діяльності;

2) пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

3) своєчасність використання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

4) мобілізація фінансових ресурсів у обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

5) контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Процес управління фінансовою діяльністю на підприємстві характеризує поняття «фінансовий менеджмент». Він включає такі основні фази: планування, управління міжнародним правом, контроль. Фінансовий менеджмент - це цілеспрямоване управління всіма грошовими потоками на підприємстві, тобто процес управління формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів суб'єкта господарювання з метою досягнення фінансово - економічних цілей підприємства.

Згідно із сучасними тенденціями в галузі фінансової науки, найвищою фінансово-економічною метою діяльності менеджменту є зростання вартості підприємства та доходів його власників.

Фінансового менеджера можна розглядати як свого роду посередника між підприємством і капіталодавцями, а суб'єкта господарювання - як «клієнта» інвесторів. Виходячи з цього менеджмент можна розглядати як процес управління генеруванням додаткової вартості, її збереженням та створенням умов для використання додаткової вартості власниками (інвесторами) підприємства. Базовими елементами цього процесу є планування, контроль та аналіз.

Зміст управління фінансовою діяльністю полягає у виробленні управлінських рішень щодо найефективнішого використання фінансового механізму для досягнення тактичних і стратегічних завдань підприємства. Основні цілі діяльності фінансового менеджменту можна розглядати в рамках класичного управлінського трикутника цілей [72]:

1) забезпечення стабільної ліквідності (платоспроможності);

2) максимізація рентабельності (як власного так і сукупного капіталу);

3) мінімізація ризиків.

Виходячи з функцій фінансів підприємств (формування фінансових ресурсів, їх розподіл і використання; контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів) можна виокремити три основні функціональні блоки фінансового менеджменту: фінансування; оптимізація вкладення коштів в інвестиційну та операційну діяльність (управління активами); фінансовий контролінг.

В англосаксонській фінансовій літературі в контексті функціональних завдань фінансового менеджменту досить часто розрізняють два основні напрями діяльності: фінансовий контролінг та управління грошовими потоками (Сash- менеджмент).

Сash-менеджмент включає управління залученням і використанням фінансових ресурсів (відповідно фінансування та управління активами). До його основних завдань належать:

1) планування платоспроможності та показників ліквідності;

2) прибуткове вкладення тимчасово вільних грошових коштів;

3) управління дебіторською та кредиторською заборгованістю;

4) управління фінансовими вкладеннями;

5) управління валютними ризиками.

Про незадовільне управління грошовими потоками на підприємстві можна дійти висновків за такими ознаками: нестабільна платоспроможність; значні розміри залишків коштів на поточному рахунку; відсутність фінансового планування; збитки у вигляді курсових різниць; наявність простроченої дебіторської заборгованості тощо.

Функціональні блоки фінансового менеджменту тісно пов'язані між собою і складають цілісну систему функцій фінансового менеджменту. Приоритетним для фінансового менеджера є функціональний блок завдань, пов'язаний з фінансуванням підприємства, оскільки за відсутності фінансових ресурсів неможливим є виконання інших функціональних завдань, зокрема пов'язаних із здійсненням операційної та інвестиційної діяльності. Разом з тим рішення щодо залучення коштів слід приймати лише за наявності ефективних проектів їх використання та розрахунків потреби в капіталі. Позиції, які відображаються в «Балансі», «Звіті про фінансові результати», «Звіті про рух грошових коштів» та іншій звітності, повинні формуватися саме в процесі виконання фінансовим менеджментом підприємства своїх функцій. З цих позицій слід керуватися принципом узгодженості рішень щодо залучення та використання капіталу.

Узгодженню підлягають обсяги залучення та використання капіталу в розрізі окремих періодів, рентабельність інвестицій та вартість капіталу, а також інвестиційні та фінансові ризики.

Рішення щодо реалізації інвестиційних проектів слід приймати лише за умови перевищення рентабельності інвестицій над вартістю залучення капіталу за наявності дійових інструментів управління ризиками. Інструменти узгодження чи координації фінансових рішень, фінансове планування, контроль за ефективністю освоєння капіталу, управління ризиками, пов'язані з функціональним блоком завдань «фінансовий контролінг», є свого роду сполучною ланкою між функціями залучення та використання фінансових ресурсів.

У контексті забезпечення безкризової діяльності підприємств в теорії і практиці досить часто оперують поняттям «антикризовий фінансовий менеджмент». Антикризове управління фінансами - один із напрямів фінансового менеджменту, основним завданням якого є організація фінансової діяльності на підприємстві з урахуванням можливостей профілактики та подолання фінансової кризи. Антикризовий фінансовий менеджмент значною мірою повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги законодавства про банкрутство. Особливий акцент у процесі організації антикризового менеджменту робиться на впровадженні ефективних методик прогнозування банкрутства та інструментів попередження фінансової кризи. Можна відокремити три основні блоки проблем, з якими стикаються фінансові служби при організації антикризового менеджменту:

1) прогнозування банкрутства та оцінка санаційної спроможності підприємства;

2) проблематика фінансування;

3) вибір найприоритетніших напрямків використання обмежених фінансових ресурсів.

Прийняття правильних рішень ускладнюється, з одного боку, наявністю багатьох альтернатив під час вибору методів прогнозування банкрутства, джерел залучення фінансових ресурсів і напрямків їх використання, а з іншого - значною кількістю обмежувальних чинників: дефіцит часу, високий рівень ризику, умови використання капіталу тощо. Саме цим і зумовлена складність організації дійового антикризового управління фінансовою діяльністю.

1.3 Фінансовий стан підприємства та методи його оцінки

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо - господарських факторів і характеризується системою моделей, методів і показників, які відбивають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово - господарської діяльності. Передовсім зміцненню фінансового стану підприємства сприяють безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції [73].

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності, а також своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. У ньому знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства з управління фінансовими ресурсами.

Фінансовий стан підприємства визначається такими елементами:

1) прибутковість роботи підприємства;

2) оптимальність розподілу прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов'язкових платежів;

3) наявність власних фінансових ресурсів не лише мінімально-необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;

4) раціональне розміщення основних і оборотних фондів;

5) платоспроможність та ліквідність.

Як звичайно, чим вищими є показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижчою їхня собівартість, тим вищою буде прибутковість підприємства, а це також позитивно впливатиме на його фінансовий стан.

І навпаки, неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, через що погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може спричинити перебої в забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже, у виробничому процесі.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої комерційної і фінансової діяльності, що вищі показники виробництва і реалізації продукції робіт і послуг, нижча їх собівартість, то вища рентабельність і вищий прибуток, то кращим є фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану з виробництва і реалізації відбувається підвищення собівартості продукції, робіт, послуг, зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства його платоспроможності.

В об'єктивній оцінці фінансового стану зацікавлені всі користувачі бухгалтерської (фінансово) звітності, які в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку об'єднані в три основні групи, а саме:

1) особи, які безпосередньо займаються бізнесом на даному підприємстві;

2) особи, які не працюють на підприємстві, але мають пряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі (наприклад, власники акцій);

3) особи, які мають не пряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі, тобто податкові служби, фондові біржі, що займаються купівлею-продажем цінних паперів, органи, які контролюють ціни, експорт і імпорт, профспілки, преса та інші.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на організацію систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, додержання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим обумовлюється потреба і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, яка багато важить у забезпеченні його стабільної діяльності.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів, підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як підґрунтя стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними напрямами фінансового аналізу є обґрунтування та інформаційне забезпечення прийняття підприємством адекватних рішень за такими трьома основними видами його діяльності:

1) операційна діяльність (управління фінансовими результатами діяльності, поточна прибуткова політика, ефективне використання фінансових ресурсів);

2) фінансова діяльність (управління джерелами формування фінансових ресурсів та їх розподілом, управління пасивами тощо);

3) інвестиційна діяльність (управління структурою, обсягами та складом активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів).

Фінансовий стан підприємства треба систематично і всебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за кілька періодів; дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективне використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

1) дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

2) дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

3) об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості підприємства;

4) оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

5) аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

6) визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємопов'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

За організаційними формами проведення виділяють два головні види фінансового аналізу: внутрішній та зовнішній, особливості цих аналізів представлені в таблиці 1.2.

Внутрішній аналіз провадять фахівці самого підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюють аналітики, котрі є сторонніми щодо підприємства особами і не мають доступу до його внутрішньої інформаційної бази. Через це такий аналіз є більш формалізованим і загальним. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана також з різницею завдань, що їх виконують ці обидва види аналізу.

Фінансовий аналіз за даними фінансової звітності називається класичним.

Таблиця 1.2 - Основний зміст зовнішнього та внутрішнього аналізів

№ з/п	Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу в основному складається з аналізу:	Основним змістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємства є аналіз
1	показників прибутку	майна (капіталу) підприємства та впливу його використання на фінансовий стан підприємства;
2	показників рентабельності	самоокупності підприємства
3	фінансового стану, ринкової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства	комплексна оцінка фінансового стану підприємства
4	ефективності використання позикового капіталу	фінансової стійкості та стабільності підприємства
5	економічної діагностики фінансового стану підприємства і рейтингової оцінки емітентів	динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають
6		ділової активності підприємства
7		кредитоспроможності підприємства
8		ефективності використання власних та залучених фінансових ресурсів
9		ліквідності та платоспроможності підприємства

Отже, зовнішній і внутрішній фінансовий аналіз різняться між собою за певними ознаками, зокрема:

1) за суб'єктами аналізу: якщо за зовнішнього фінансового аналізу - це підприємство та його ділові партнери, то за внутрішнього - тільки підприємство;

2) інформаційною базою: якщо за зовнішнього фінансового аналізу - це публічна фінансова звітність, то за внутрішнього - бухгалтерський управлінський облік та звітність;

3) відкритістю результатів аналізу: якщо результати зовнішнього фінансового аналізу є відкритими, то результати внутрішнього-комерційна таємниця;

4) регламентацією правил здійснення: якщо за зовнішнього фінансового аналізу їх установлює держава, то за внутрішнього - саме підприємство.

За обсягом дослідження виділяють повний та тематичний фінансовий аналіз підприємства:

1) повний фінансовий аналіз проводять з метою комплексного вивчення всіх аспектів фінансової діяльності підприємства;

2) тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Предметом такого аналізу може бути ефективність використання активів підприємства чи фінансових ресурсів з окремих джерел, рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства, оптимальність фінансової структури капіталу тощо.

Залежно від об'єкта аналізу можна виділити такі його види:

1) аналіз фінансової діяльності підприємства в цілому. У процесі такого аналізу об'єктом вивчення є фінансова діяльність підприємства як такого без відокремлювання різних його структурних одиниць та підрозділів;

2) аналіз фінансової діяльності окремих структурних одиниць та підрозділів. Цей аналіз базується здебільшого на результатах внутрішнього аналізу підприємства;

3) аналіз окремих фінансових операцій. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, пов'язані з коротко- або довгостроковими фінансовими вкладеннями, з фінансуванням окремих реальних проектів.

З огляду на терміни та цілі проведення розрізняють попередній, поточний (оперативний) та прогнозний фінансовий аналіз.

Попередній фінансовий аналіз пов'язаний з вивченням умов фінансової діяльності підприємства в цілому чи здійсненням окремих фінансових операцій. Наприклад, оцінка власної платоспроможності за потреби отримання банківського кредиту.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства створила певні прийоми й методи його здійснення, (див. табл. 1.3).

Поточний (чи оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі поточної фінансової діяльності з метою оперативного впливу на результати фінансової діяльності. Як водиться, він обмежується невеликим проміжком часу (місяць, квартал).