Дослідження демографічної ситуації в Запорізькому регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

125

РЕФЕРАТ

Магістерська робота містить 125 с., 10 табл., 13 рис., 72 джерел.

Об'єкт дослідження - стан та проблеми відтворення та розвитку населення регіону.

Предмет - демографічна ситуація в Запорізькому регіоні.

Мета дослідження полягає в аналізі демографічної ситуації в Запорізькому регіоні та встановлення можливих шляхів її покращення.

Методи дослідження: описовий, порівняльний аналіз, логічне узагальнення, вивчення монографічних публікацій і статей, аналітичний метод, системний підхід і прогнозування.

Однією із найбільш складних і важливих проблем соціально-економічного розвитку України є проблема демографічного розвитку людських ресурсів. Скорочення чисельності населення, низька тривалість життя і стрімке падіння народжуваності, від'ємне сальдо міграції, що стали характерними ознаками демографічних процесів упродовж останніх двох десятиріч, дають підстави для висновку про наявність у країні демографічної кризи. В роботі розглянуто теорико-методологічні основи демографії як науки. Досліджено та проаналізована народжуваність, смертність, шлюбний стан, національний склад, статево-віковой склад та міграційний рух населення регіону. Виявлено фактори, що впливають на зміни в структурі та складі населення Запорізької області. Запропоновано заходи вдосконалення регіональної демографічної політики, методи впливу на якісні та кількісні характеристики населення, шляхи вдосконалення регіональної міграційної політики.

НАРОДЖУВАННІСТЬ, СМЕРТНІСТЬ, МІГРІЦІЯ, НАСЕЛЕННЯ, ПРИРОДНИЙ РУХ, НАЦІОНАЛЬНІСТЬ, ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи демографічних процесів

1.1 Демографія в системі знань про народонаселення

1.2 Природний рух і міграція населення

1.3 Демографічний аналіз та прогнозування

Висновки по розділу 1

2. Аналіз демографічної ситуації в Запорізькій області

2.1 Чисельність та склад населення Запорізької області

2.2 Народжуваність та смертність населення Запорізької області

2.3 Міграція населення Запорізької області

Висновки по розділу 2

3. Шляхи вдосконалення демографічної ситуації в Запорізькій області

3.1 Вдосконалення регіональної демографічної політики

3.2 Поліпшення кількісних і якісних характеристик народонаселення регіону

3.3 Регулювання міграційного руху населення в Запорізькій області

Висновки по розділу 3

Висновки

Перелік посилань

демографія населення міграційний

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,

СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

% - відсоток

‰ - коефіцієнт, проміле

чол. - чоловік

р. - рік

рр. - роки

ст. - століття

с. - сторінка

таб. - таблиця

рис. - рисунок

т. п. - тому подібне

т. д. - так далі

ін. - інші

тис. - тисяч

у р. б. - у разів більше

км. - кілометрів

СНД - Співдружність Незалежних Держав

АР - Автономна Республіка

м. - місто

ВСТУП

Актуальність теми. Однією із найбільш складних і важливих проблем соціально-економічного розвитку України є проблема демографічного розвитку людських ресурсів.

Саме демографія та людський розвиток є одними з найважливіших серед основних пріоритетів держави.

Демографічна ситуація, що склалася в Запорізькій області та Україні, цілком обґрунтовано викликає занепокоєння як державних чиновників, так і широких верств суспільства. Скорочення чисельності населення, низька тривалість життя і стрімке падіння народжуваності, від'ємне сальдо міграції, що стали характерними ознаками демографічних процесів упродовж останніх двох десятиріч, дають підстави для висновку про наявність у країні демографічної кризи.

Найвиразнішим проявом демографічної кризи є суттєве скорочення чисельності населення, яке супроводжується деформацією процесів його відтворення. Тому для запровадження дієвої демографічної політики, спрямованої на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення, необхідно здійснювати комплексні дослідження реальної демографічної ситуації як на національному, так і на регіональному рівнях.

Вглядаючись у наше минуле, слід згадати Першу та Другу світові війни, три голодомори (1921, 1932-1933, 1947 рр.), форсовану індустріалізацію, примусову колективізацію, масові репресії 1930-1950-х років, Чорнобильську катастрофу. Усі ці події вкрай негативно вплинули на природний процес демографічної еволюції, призвели до помітних деформацій вікової структури населення, підвищеної смерті. У поєднанні з низьким рівнем народжуваності впродовж 40-річного періоду це зумовило вичерпання демографічного та відтворювального потенціалу і, врешті-решт, не могло не призвести до депопуляції. Наростання негативної демографічної динаміки істотно прискорилося через економічну кризу 1990-х років. Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в регіоні та країні залишається складною і несприятливою для майбутнього розвитку держави. Відсутні об'єктивні умови для призупинення наявної тенденції скорочення загальної чисельності населення.

Саме це робить дослідження демографічної ситуації в Запорізькому регіоні об'єктом підвищеної уваги з боку учених: Л.Г. Мамедова, Б.М. Кочерга, Л.В. Афанасьєва, В.В. Ґудзь, Ю.С. Гурова, В.М. Кондрашова та інші.

Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обґрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у широкому соціальному контексті.

Саме цим зумовлений вибір і актуальність теми магістерської роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок досліджень збігається з фундаментальними науковими дослідженнями кафедри управління персоналом і економіки праці «Механізм удосконалення соціальної політики України спрямованої на розвиток трудових ресурсів».

Мета та задачі дослідження. Мета дослідження полягає в аналізі демографічної ситуації в Запорізькому регіоні та встановлення можливих шляхів її покращення.

Для досягнення поставленої цілі в роботі вирішено наступні завдання:

- обґрунтовано роль та значення демографії в системі знань про народонаселення;

- визначено основні показники природного та міграційного руху населення;

- узагальнено досвід використання різних форм та методів демографічного аналізу та прогнозування населення;

- проведено аналіз чисельності та складу населення Запорізького регіону;

- проаналізовано народжуваність та смертність населення у Запорізькій області;

- визначено основні показники міграції населення регіону;

- розроблено пропозиції щодо покращення регіональної демографічної політики;

- запропоновано шляхи вдосконалення кількісних і якісних характеристик народонаселення регіону;

- розроблено пропозиції щодо регулювання міграційного руху населення Запорізького регіону.

Об'єкт дослідження - стан та проблеми відтворення та розвитку населення регіону.

Предмет - демографічна ситуація в Запорізькому регіоні.

Методи дослідження. Дослідження теоретичних і методичних положень дипломної роботи ґрунтуються на загальнонаукових принципах проведення комплексних досліджень, роботах провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з питань демографічної ситуації в країнах та регіонах.

Вирішення задач, що поставлено у дослідженні, здійснювалося із застосуванням методів статистичного спостереження, статистичних групувань, реального та умовного покоління, моделювання, демографічних таблиць та графічного методу.

Інформаційною базою дослідження послужили статистичні дані Державного комітету статистики України, статистичні дані Головного управління статистики Запорізької області, Міністерства праці та соціальної політики України, законодавча база України, узагальнені результати наукових досліджень, матеріали періодичної преси, науково-практичних семінарів і конференцій та результати власних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в теоретичному дослідженні і розробці методичних рекомендацій щодо покращення демографічної ситуації в Запорізькому регіоні, що відображено у наступних положеннях:

вперше запропоновано:

підвищення щомісячної виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 16 річного віку до 500 гривень, впорядкування базового пакета медичної допомоги, що забезпечується за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів;

удосконалено:

для обчислення ймовірності народження у певному віці дитини певної черговості розподіляти чисельність жінок не лише за віком, а й кількістю народжених дітей;

дістали подальшого розвитку:

заходи щодо поліпшення здоров'я, зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення, підвищення народжуваності, регулювання міграційних процесів, подолання негативних наслідків старіння населення, демографічний розвиток регіонів Запорізької області.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені в роботі рекомендації щодо вдосконалення регіональної демографічної політики допоможуть покращити кількісні та якісні характеристики населення Запорізької області.

Апробація результатів магістерської роботи. Основні результати магістерської роботи були викладені і ухвалені на Студентській науково-технічній конференції "Тиждень науки 2011" (Запоріжжя, ЗНТУ, 2011р.)

Структура і обсяг роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг магістерської роботи - 125 сторінок, 10 таблиці, 13 рисунки. Список використаних джерел нараховує 72 найменувань.

1. Теоретико-методологічні основи демографічних процесів

1.1 Демографія в системі знань про народонаселення

На відміну від багатьох інших наук демографія має точну дату народження. Вона веде свій початок з січня 1662 р., коли в Лондоні вийшла у світ книга англійського купця і капітана, згодом майора міської міліції, вченого-самоучки Джона Граунта (1620-1674) мала довгу, як тоді було прийнято, і дуже красномовну назву: «Природні і політичні спостереження, перераховані в доданому заголовку і зроблені на основі бюлетенів про смертність. По відношенню до управління, релігії, торгівлі, зростання, повітрю, хвороб та інших змін названого міста. Твір Джона Граунта, громадянина Лондона» [1, с. 18]. Вже з назви книги видно широкий соціальний задум її автора. У ті часи, коли вона писалася, в Англії нерідко лютувала чума і інші заразні хвороби, тому бюлетені про смертність мали практичне призначення і публікувалися в Лондоні щотижня. Їх читали багато, з тим щоб при перших же ознаках загрози для свого життя швидко залишити місто. Граунт першим побачив у скорботних бюлетенях користь для науки. Вивчивши відомості про смерть і народження в Лондоні за 80 років, він звернув увагу на існування у населенні цілого ряду закономірностей.

Зокрема, він встановив, що хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток, причому співвідношення статей серед народжених - постійно і складає для Лондона 14 до 13 (тобто хлопчиків народжується на 7,7% більше, ніж дівчаток). Він зауважив також, що і серед померлих більше чоловіків, ніж жінок, що в Лондоні смертність перевищує народжуваність і населення міста зростає лише за рахунок переселенців, що в провінції, навпаки, народжуваність вище смертності, що кожен шлюб в середньому дає 4 народження, що по числах народжень і смертей можна визначити чисельність населення міста, а з вікової структурі померлих - вікову структуру населення. Вже одне це було важливо, адже ні переписів населення, ні будь-якої іншої статистики (крім церковної) ще не існувало. Нарешті, Граунт був першим, хто побудував першу математичну таблицю (модель) смертності, описує закономірне збільшення вірогідності смерті в міру старіння людей. Нині така модель, звичайно ж, незрівнянно більш досконала, ніж створена Граунтом, є одним з головних знарядь в арсеналі демографії, причому використовується для аналізу не тільки смертності, але і шлюбності, народжуваності, вікової структури населення, для розробки прогнозів чисельності та структури населення. Методологічні принципи тієї ж моделі знаходять застосування і в інших науках. Вона застосовується і в дослідженнях міграційних процесів, і в соціології при вивченні та прогнозуванні соціальної мобільності, і в економіці праці при вивченні плинності робочої сили, і в охороні здоров'я для прогнозування захворюваності. На ній базуються і фінансові розрахунки по страхуванню життя [2, с. 14].

Книга Граунта була зустрінута тодішньої інтелектуальною елітою дуже добре. Протягом трьох років вона перевидавалася ще чотири рази, причому друге видання було здійснено вже в кінці того ж року, що і попереднє. Книга так сподобалася королю Карлу II, що вже через місяць після її опублікування Граунт був прийнятий в Королівське товариство (тобто в перекладі на нашу мову - в академіки). Більш того, король розпорядився, якщо знайдуться ще купці, подібні Граунту, негайно всіх їх прийняти до Товариства (тобто до Академії).

Тоненька книжка Граунта (всього 90 сторінок) послужила зачаттям не однієї, а відразу трьох наук: статистики, соціології та демографії, які потім протягом трьох століть з'ясовували між собою «родинні» відносини - хто кому ким доводиться. Але спочатку прямим «нащадком» книги Граунта з'явилася політична арифметика - наука, що прагнула вивчати кількісні (точніше, статистичні) закономірності суспільних явищ і процесів. Протягом наступних століть до демографічних аспектів життя суспільства виявляли інтерес видатні вчені і громадські діячі: економісти і політики, астрономи, фізики, математики, біологи, медики, священнослужителі та ін. Нарешті, в XIX ст. з'явилася й назва науки, яке дав їй бельгійський вчений Алтай Гійяр (1799-1876), ентомолог за фахом. У 1855 р. в Парижі він опублікував книгу «Елементи людської статистики або Порівняльна демографія...», в якій визначив демографію дуже широко - як «природну і соціальну історію людського роду» і як «математичне пізнання людських популяцій, їх загального руху, їх фізичного, громадянського і морального стану ». Так само широко визначав коло інтересів демографії інший видатний вчений XIX ст. - Жак Бертійон (по іншій транскрипції - Бертільон) (1851-1922, до речі сказати, онук А. Гійяра). У 1880 р. він писав у книзі «Статистика руху населення у Франції»: «Демографія займається вивченням колективного життя. Мета її полягає у вивченні причин, в силу яких суспільства розвиваються, відновлюються і врешті-решт приходять в занепад і гинуть. Вона розглядає як фізичний, так і моральний склад кожного народу; розглядає, які заняття доставляють йому засоби до життя, вона досліджує, як і чому люди вступають у шлюб, в якій кількості вони розмножуються і як виховують своїх дітей і ін. Вона вказує , нарешті, за яких обставин, в якому віці і в силу якихось причин люди вмирають». З цих визначень можна бачити, що і О. Гійяр, і Ж. Бертійон (а також багато інших видатних вчених) включали в коло питань, досліджуваних демографією, дуже широкий спектр явищ, що вивчаються багатьма науками. І такий широкий погляд на демографію зберігався дуже довго, аж до кінця 70-х рр. вже нинішнього століття. Та й зараз ще, мабуть, не припинилися суперечки між окремими вченими про предмет демографії і про її право на самостійне існування серед інших суспільних наук. У другій же половині XIX ст. запанував погляд на демографію як на синонім статистики або як на розділ статистики (статистики населення). У чималому ступені причиною цього було, як видається, швидке становлення статистики як самостійної та універсальної науки, що охоплює своїми методами всі області суспільного буття (особливо після початку проведення регулярних переписів населення в промислово розвинених країнах), і зростання попиту на статистичні дані про населення у зв'язку з розвитком капіталістичного ринку [3, с. 111].

Надалі становлення демографії як науки відбувалося у двох напрямках. З одного боку, її предмет поступово звужувався, точніше, конкретизувався, з іншого - розширювалося коло, що впливають на цей предмет факторів, які демографія включала в полі свого розгляду. Все-таки, очевидно, «вивчення колективного життя», як стверджував Ж. Бертійон і не він один, ¬ це надзвичайно широка область, обіймається фактично все суспільне життя. Одній науці охопити все суспільне життя просто не під силу. Тому саме в міру розвитку демографії її предмет звужувалося. Поступово з нього виключалися питання економіки, виховання і освіти, соціальної структури і мобільності, здоров'я населення, моралі тощо, насправді складові предмету дослідження для інших наук: політичної економії, соціології, педагогіки, етнографії, медицини та ін.

Необхідність тісної взаємодії демографії з іншими науками визначається, з одного боку, тим, що відтворення населення як предмет демографії є складним явищем, на характер і динаміку якого впливають практично всі сторони життя людей, вся сукупність суспільних відносин, в які вступають люди в процесі своєї життєдіяльності. З іншого боку, відтворення населення, демографічні процеси, характер і тенденції зміни демографічної ситуації впливають на всі інші сфери суспільного життя, значною мірою визначаючи протягом економічних, соціальних, політичних, етнічних та інших процесів [4, с. 34].

Цей двоїстий взаємозв'язок формує зону взаємних інтересів демографів і вчених інших спеціальностей, обумовлює необхідність використання даних інших наук для пояснення демографічних феноменів і, навпаки, даних демографії для пояснення явищ і процесів в інших сферах життя суспільства. Цей двоїстий взаємозв'язок обумовлює і необхідність, і можливість проведення силами вчених різних спеціальностей спільних міждисциплінарних досліджень, а також необхідність і можливість виділення на їх основі специфічних предметних областей і відповідно виникнення нових наук, прикордонних, міждисциплінарних за своєю природою.

У 60-і рр. в роботах передусім Валентея Д.І. була висунута ідея про необхідність створення комплексної науки про народонаселення [5, с. 43]. Завдання останньої бачилася в тому, щоб на основі використання та інтеграції методів і знань цілого ряду наук, що мають своїм об'єктом населення, давати теоретичне пояснення демографічним та іншим процесам, що відбуваються в населенні, і виробляти практичні рекомендації щодо вирішення проблем народонаселення.

Свою роль у цьому відіграли не тільки розуміння багатогранності демографічних феноменів і неможливості їх пояснення в рамках лише традиційної демографічної статистики, але і той сумний факт, що до цього часу в нашій межі демографія практично не існувала і не розвивалася, будучи оголошеної буржуазною лженаукою, а демографічні дослідження, якщо й проводилися, то тільки по відомству статистики і тільки саме як статистичні дослідження. Тільки до кінця 50-х рр. минулого століття в нашій країні склалися умови для постановки питання про необхідність відродження демографії як науки, що не співпадає по своєму предмету з демографічною статистикою [6, с. 43].

У дуже великій мірі саме з бажанням вирватися з-під «влади» інституціоналізованої, офіційної статистики і була пов'язана постановка питання про необхідність розвитку згаданої вище комплексної науки про народонаселення. Цей факт необхідно підкреслити і обов'язково враховувати, говорячи про мотиви і змістовний бік висування ідеї комплексної науки про народонаселення. По суті, це була єдино можлива в той час стратегія відходу з-під влади керівників офіційної «статистики як суспільної науки». Не дивно, що це викликало жорсткий опір з боку представників офіційної статистики, які побачили тут «ще одну спробу знищення статистики як суспільної науки» [7, с. 54].

Але головне, зрозуміло, полягало у розумінні багатогранності демографічних феноменів, пояснення яких вважалося неможливим без урахування всієї системи їх взаємозв'язків з іншими соціальними процесами. Свою роль зіграли і практичні завдання того часу, необхідність засобами «політики народонаселення» вирішувати чітко позначені на той час економічні та соціальні проблеми, а також «проблеми народонаселення», взагалі «оптимізувати» соціально-демографічні процеси в країні, як це тоді розумілося [8, с. 67].

Така постановка питання зіграла свою позитивну роль у конституюванні демографії як самостійної науки, однак вона таїла в собі й чимало небезпек, підводних каменів і течій. Хоча мова йшла про нову комплексну науку про народонаселення, тут таїлася загроза втрати всього того, що досягла демографія на довгому шляху свого становлення як самостійної науки зі своїми власними об'єктом та предметом [9, с. 23].

У той час було модно говорити про необхідність не обмежуватися вузькими рамками своїх наук, а «ходити з поверху на поверх», заглядаючи до представників інших наук. Ця свобода перетину кордонів між науками «у багатьох відношеннях є величезною перевагою, проте несе в собі й істотні виклики. Зокрема, ми (тобто демографи) більше, ніж будь-хто інший, маємо потребу в тому, щоб запитати себе про те, в чому, власне, полягають сила і переваги нашої дисципліни в порівнянні з іншими. Ми потребуємо також у тому, щоб визначити демографію як науку, відмінну від інших наук, але тісно пов'язану з ними в широкій мережі міждисциплінарних досліджень» [10, с. 34]. А в ідеї комплексної науки ця необхідна методологічна чіткість була відсутня. Саме тому багато критикували цю точку зору як спробу розчинити демографію, її власний унікальний об'єкт і предмет у неозорому полі комплексної науки [11, с. 37].

Ідея комплексної науки поступово трансформувалася в ідею про існування так званої системи знань про народонаселення, ядром якої, її центральною ланкою виступала б саме демографія, предметом якої є як раз відтворення населення, а інші, що входять, на думку авторів цієї концепції, в цю систему науки мали б своїм предметом закони та закономірності інших специфічних сторін і аспектів якогось загального глобального процесу розвитку населення [12, с. 41]. Можна критично ставитися до ідеї розвитку населення, але це вже зовсім інше питання.

Демографія, як сказано вище, прагнучи не тільки описати, але і пояснити хід і тенденції демографічних процесів, відтворення населення в цілому, взаємодіє з іншими науками, широко використовуючи їх методологічні підходи, методи, здобуті ними знання, навіть утворюючи на стику з ними нові науки , зі своїм власним специфічним предметом. Деякі з цих наук орієнтовані на пояснення закономірностей демографічних процесів і тому залишаються частиною демографії, що розуміється в цьому випадку як свого роду система демографічних наук. Інші ж науки акцентовані на вивченні тих сфер реальності, які утворюють об'єкти наук, вступаючих у взаємодію з демографією, використовують її методологію, її методи і відкриті нею знання, але для пояснення закономірностей функціонування і зміни своєї предметної області. І тому вони не входять в демографію, не утворюють її складових частин.

У цьому відбивається властивий всім наукам без винятку процес диверсифікації та спеціалізації, підрозділи на специфічні галузі, більш акцентовано вивчають якісь аспекти, сторони загального всім об'єкта. Більшість сучасних наук - це фактично системи наук. Як справедливо підкреслював В.А. Борисов, «сьогодні ми говоримо зазвичай не про фізику, математику, економіку, медицину, але про фізичні хімічні, математичні, економічні, медичні науки» [13, с. 56]. Не є винятком у цьому відношенні і демографія.

Демографія всередині себе розділилася на цілий ряд спеціалізованих галузей або навіть наук. При цьому процеси її внутрішньої диференціації мають зовсім різні підстави. На жаль, наявні в літературі опису структури демографії як науки здебільшого еклектичні і страждають відсутністю чітких критеріїв виділення тих чи інших її розділів. Навіть у роботах, спеціально присвячених аналізу місця демографії серед інших наук або розгляду її як системи демографічних наук, чітка постановка питання про критерії відсутня [14, с. 30]. Це стосується як вітчизняних, так і зарубіжних робіт. Між тим це питання є надзвичайно важливим у методологічному відношенні.

Можна виділити, принаймні, три критерії, які можуть бути підставами внутрішньої диференціації демографії:

– теоретичний рівень наукової інтерпретації спостережуваних об'єктно-предметний критерій;

– феноменів;

– зв'язок з практикою, ступінь орієнтованості на вирішення практичних, прикладних завдань [15, с. 45].

При цьому, зрозуміло, в реальності виділення всередині демографії тих чи інших субдисциплін, розділів або наук ґрунтується на сумісному використанні всіх трьох критеріїв.

Згідно з першим критерієм, можна говорити про внутрішню диференціацію, заснованої на розрізненні описових і пояснювальних процедур наукового пізнання. З цієї точки зору всередині демографії можна виділити демографічну статистику, описову демографію, формальну демографію, теоретичну демографію, математичну демографію і ряд інших розділів.

Процес спеціалізації відбувається і в демографії. Всередині неї виділяються такі галузі, як загальна теорія демографії, демографічна статистика, математична, економічна, історична, етнічна, соціологічна демографія та ін. З назв цих галузей можна бачити, що вони утворюються на стиках демографії з іншими науками і позначають зв'язок предмета демографії з предметами суміжних наук, які в демографії виступають у ролі факторів. Ми вважаємо, що в найменуванні цих галузей повинен усвідомлено витримуватися наступний принцип, який фактично існує у всіх науках: іменник (в даному випадку демографія) позначає предмет науки (відтворення населення), прикметник (математична, економічна, історична і т.п.) - науку, знання якої використовуються як фактор при вивченні предмета демографії [16, с. 27].

Другий критерій обумовлює виділення в системі демографічних наук дисциплін, прикордонних за своєю суттю, що відображають взаємодію демографії з іншими галузями знання. У цьому контексті можна говорити про економічну демографію, історичну демографію, соціологічну демографію, етнодемографію, геодемографію, медичну демографію і т.п. Зрозуміло, всередині цих наук також можливе виділення розділів, що мають різний теоретичний рівень наукової інтерпретації спостережуваних феноменів. Але специфіка перелічених вище та інших аналогічних наук полягає в тому, що саме їх виникнення обумовлене прагненням піти від суто описових процедур, від суто статистичної або статистико-математичної інтерпретації демографічних явищ. Найбільшою мірою це стосується соціологічної демографії, що виникла і розвивається на стику соціології (особливо соціології сім'ї) і демографії.

Нарешті, третій критерій характеризує зв'язок тих чи інших розділів демографії з практикою, її запитами. У будь-якій науці можна виділити розділи, що мають більш фундаментальний або більш прикладний характер, або задовольняють суто «академічний» інтерес дослідника, або прямо та безпосередньо орієнтовані на вирішення якихось практичних завдань. Не є винятком і демографія. З цієї точки зору можна говорити про такі її розділи, як демографічний аналіз, прикладна демографія, регіональна демографія, військова демографія, політична демографія, електоральна демографія, демографічне прогнозування і ін.

Демографія найтісніше пов'язана з соціологією сім'ї та аналізує сімейну структуру населення у взаємозв'язку з статевовіковою структурою, використовуючи дані демографічної статистики про розмір і склад сім'ї, поширеності тих чи інших сімейних структур, про тенденції шлюбності, дітності, розлучуваності. Вивчення ролі сім'ї у відтворенні. Населення є невід'ємною частиною одночасно демографії та соціології сім'ї (де воно може називатися соціологією народжуваності). Демографія сім'ї узагальнює факти формування, функціонування і розпаду сімейно-родинних груп, тоді як соціологія сім'ї поряд з дослідженням ефективності виконання сім'єю репродуктивної функції цікавиться також ефективністю соціалізації (виховання, утримання, навчання) дітей у сім'ї, підготовки підростаючих поколінь до прийняття ролей дорослої людини, його соціальних позицій і статусів [17, с. 65].

У цілому сучасна демографія являє собою цілу систему взаємодіючих наук, спільними зусиллями досліджують відтворення населення й окремі демографічні процеси. Їх взаємозв'язок можна представити наступним чином (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 - Демографія як система наук [19, с. 89]

Деякі субдисципліни всередині демографії отримали особливі найменування, що відображають їх об'єкти або їх методологію. Історична демографія має справу з населенням минулих епох, для яких є в наявності письмові джерела даних. Якщо таких немає, то говорять про палеодемографію, що вивчає населення далекого минулого. Дескриптивна (описова) демографія описує чисельність, географічний розподіл, структуру та зміни населення в рамках статистики населення, чи демографічної статистики. Вивчення кількісних взаємозв'язків усередині демографічних феноменів при абстрагуванні від їх взаємодії з іншими явищами називається теоретичної, або чистою демографією [18, с. 54]. Оскільки ж при цьому використовуються різні математичні методи, на практиці таке вивчення називають ще математичної демографією. Вивчення взаємозв'язку між демографічними явищами, з одного боку, і економічними і соціальними явищами, з іншого, також є розділом демографії. Деякі автори вживають у цьому випадку терміни економічна демографія і соціальна демографія.

Зрозуміло, внутрішню структуру демографії можна уявити й інакше, зробивши більший чи менший акцент на ті чи інші аспекти її взаємодії з іншими науками чи, скажімо, на природу застосовуваних в демографії методів. Так це зроблено, наприклад, в Енциклопедичному словнику «Народонаселення», де особливо виділяється розділ методів, а також теоретичні основи демографічної політики (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 - Система демографічних наук [20, с. 101]

1	Теорети-чна демог-рафія	Історія демографія	Описова демографія	Економічна демографія	Історична демографія	Моделювання соціально-демографічних процесів
2	«Галузеві» демографічні науки: медична демографія, етнічна демографія, географічна демографія, військова демографія, політична демографія
3	Джерела даних про населення	Статистичні методи	Математичні методи	Соціологічні методи	Картографування населення	Графоаналітичні методи
4	Регіональна демографія
5	Прикладні демографічні дослідження
6	Соціально-демографічне прогнозування
7	Теоретичні основи демографічної політики

Але які б схеми чи таблиці ми не малювали, тільки врахування складного характеру взаємодії демографії з іншими науками дає можливість перейти від описів тенденцій і закономірностей демографічних процесів до їх поясненням, у повній мірі реалізувати вимогу комплексності та системності в науковій інтерпретації соціальних явищ взагалі, демографічних феноменів зокрема.

У суміжних з демографією науках вже існують, хоча ще й не завжди чітко визначені, наукові галузі економічних, соціологічних, історичних та інших наук, для яких відтворення населення, різні його аспекти виступають як фактори, що впливають на процеси, що становлять предмет дослідження цих наук. Соціальна мобільність, тобто переміщення людей в соціальній структурі суспільства, впливає на їх рішення, скажімо, народити в найближчі роки ще одну дитину, писати дисертацію чи поберегти своє здоров'я. У цьому випадку соціальна мобільність розглядається як фактор в демографічному дослідженні. Навпаки, кількість дітей у сім'ї, сама наявність сім'ї можуть сприяти або, в сучасному суспільстві, швидше заважати кар'єрі, особливо жінки. У цьому випадку демографічна компонента є чинником соціальної мобільності, яка входить в предмет дослідження соціології [21, с. 20-21].

Тільки застосування досягнень інших наук, використання в дослідженні демографічних феноменів їх методів дозволяє перейти від статистико-демографічного опису процесів відтворення населення до їх поясненню.

Проте взаємодія демографії з іншими науками не обмежується тільки по лінії використання їх досягнень для пояснення демографічних феноменів. Існує і зворотний вплив демографії на взаємодіють з нею науки. Для будь-якого суспільствознавця є нагальною необхідністю володіння демографічними знаннями і хоча б основами демографічної методології.

Структура і динаміка населення, демографічні процеси є одними з потужних чинників соціальних змін, факторів формування конкретних особливостей тих чи інших соціальних феноменів і процесів. Вивчення будь-якого соціального явища неможливо у відриві від обліку впливу демографічного чинника, параметри якого задають як би зовнішні рамки, в яких розгортається той чи інший соціальний процес, впливають на його характеристики [1, с. 76].

1.2 Природний рух і міграція населення

Природний приріст населення є одним з компонентів динаміки чисельності населення. Він служить результуючим параметром природного руху населення [9, с. 57].

Борисов В.А. вважає, що природний рух населення - це безперервна зміна чисельності і структури населення в результаті народжень, смертей, шлюбів та розлучень [16, с. 25]. На його думку, в природний рух населення включаються навіть зміна статевовікової структури населення за рахунок тісного взаємозв'язку її змін із всіма демографічними процесами.

Валентей Д.И. та Кваша А.Я. природним рухом населення називають відновлення народонаселення в результаті процесів народження і смерті; вони представляють відтворення як основну характерну властивість народонаселення, вивчення якої входить виключно в компетенцію демографії. Вини теж включають в термін «відтворення» міграцію та розвиток сім'ї [5, с. 102].

На думку Медкова В.М. , «процес самозбереження населення в ході його безперервних змін і називають відтворенням населення, і саме він утворює предмет демографії як науки» [13, с. 29]. На його думку «міграція не входить в предмет демографії» і для «цілей наукового дослідження цілком допустимо вважати, що вона відсутня», доцільно допустити закритість населення, тобто процес зміни поколінь, динаміку населення розглядати в чистому вигляді, вільний від впливу міграції.

З проаналізованих джерел можна зробити висновок, що природний рух населення розглядається як совокупність процесів народження, смерті і природного приросту, забеспечуючих відновлення та зміну людських поколінь.

Показники природного руху населення - загальні коефіцієнти - називаються так тому, що при їхньому розрахунку числа демографічних подій: народжень, смертей і т.п. - співвідносяться із загальною чисельністю.

Ці коефіцієнти дуже схожі між собою, фактично будуються за єдиним методом.

Всі показники природного руху населення можна розділити на два основних види: абсолютні та відносні.

Абсолютні показники - сума демографічних подій на момент часу, або в інтервалі (чисельність населення, кількість народжених, померлих і т.д.), самі по собі не інформативні, використовуються в аналітичній роботі зазвичай як вихідні дані для розрахунку відносних величин. Вони не придатні для порівняльного аналізу, тому що їх величина залежить від чисельності населення, з якою вони завжди знаходяться в певній пропорції [22, с. 99].

Відносні показники використовуються для порівняльного аналізу. Всі відносні показники можна розділити на дві групи: ймовірності та коефіцієнти. Імовірність представляє собою відношення числа доконаних подій до числа можливих. Доконаний і можливі події повинні відноситься до одного і того ж роду (класу) явищ. Звичайно при розрахунку ймовірностей число доконаних подій, скажімо, число народжень протягом року співвідносять з числом жінок на початок цього року. Тоді приватне дробу покаже ймовірність народження даного числа дітей при повторенні всіх тих умов, при яких зроблений розрахунок ймовірності [23, с. 57].

Однак у складі населення не завжди можна виділити з достатньою чіткістю сукупність населення, яка продукує дану демографічну подію. Частіше доводиться співвідносити демографічні події з різнорідною за своєю структурою сукупність населення. Дана сукупність включає одночасно людей, для яких досліджуване демографічне подія можливо з певною ймовірністю, та тих, для кого воно неможливе, але їх не можна виключати з розрахунку. Цим ймовірності відрізняються від коефіцієнтів.

Демографічні коефіцієнти - це загальна назва кількох типів величин, що виражають співвідношення різнойменних характеристик населення, його структури, окремих демографічних процесів і відтворення населення в цілому [24, с. 153].

Необхідність кількісного вираження таких співвідношень у вигляді демографічних коефіцієнтів викликана тим, що абсолютні числа демографічних подій залежать від чисельності населення (або когорти), в якій відбуваються події такого роду. Абсолютна чисельність тих чи інших груп населення (число заміжніх жінок, осіб того чи іншого віку і т.д.) - від чисельності всього населення, до якого належить дана група [25, с. 41].

Тому пряме зіставлення абсолютних чисел для різних населений або різних періодів часу спотворювало б дійсні співвідношення.

Всі демографічні коефіцієнти являють собою співвідношення тих чи інших величин до чисельності населення або будь-якої його частини, до чисельності когорти або до загального числа демографічних подій.

Вони обчислюються, для того щоб зробити ці величини незалежними від чисельності населення або іншої групи, прийнятої за базу порівняння, і тим самим привести їх до порівнянної увазі.

Демографічні коефіцієнти обчислюються згідно з прийнятими для них правилами: по-перше, необхідно, щоб вони ставилися до одного і того ж періоду часу, до населення однієї і тієї ж території, до одних і тим же групам населення, які виділяються за однаковими підставах, по-друге, коли дані отримують з різних джерел, важлива порівнянність не тільки по часу і території, а й у відношенні методології визначення категорії населення.

У відповідності зі специфікою висловлюються коефіцієнтами відносин зазвичай виділяють два великі класи: клас «А», клас «Б» [27].

Показники класу «А» відображають уявлення про відтворення населення як безперервному процесі, що протікає з певною інтенсивністю.

У цьому класі виділяються види демографічних коефіцієнтів, характеризують:

– швидкість зміни населення в цілому як сукупності людей, постійно змінюється під впливом демографічних подій, що збільшують або зменшують її;

– інтенсивність демографічних процесів у населенні і в когортах;

– ступінь заміщення одних поколінь іншими.

Перша група коефіцієнтів, які характеризують швидкість зміни населення, включає:

– коефіцієнт зростання населення [28, с. 129]:

К_р.н. = Ч₁ / Ч₀,

де К_р.н. - коефіцієнт росту населення;

Ч₁ - чисельність населення звітного періоду;

Ч₀ - чисельність населення базисного періоду.

– коефіцієнт загального прирісту [28, с. 21]:

К_з.пр. = (Ч₁ - Ч₀ )/ S_ср.,

де К_з.пр- коефіцієнт загального прирісту;

Ч₁ - чисельність населення звітного періоду;

Ч₀ - чисельність населення базисного періоду;

S_ср. - середньорічна чисельність населення.

– коефіцієнт природного приросту [21, с. 115]:

К_{прир.пр.} =(Ч_р. - Ч_у.) / S_ср.,

де К_{прир.пр} - коефіцієнт природного приросту;

Ч_р. - чисельність народжених за рік;

Ч_у. - чисельність померлих за рік;

S_ср. - середньорічна чисельність населення.

Коефіцієнти інтенсивності демографічних процесів діляться на дві групи, що характеризують протягом цих процесів у населенні в цілому і в когортах (поколіннях).

Перша група - традиційно включає коефіцієнти природного руху для окремих демографічних процесів - народжуваності та смертності.

Народжуваність визначається як масовий процес дітонародження в сукупності людей, складаючи покоління, або в сукупності поколінь - населення, як частота народжень певного соціального середовища.

Народжуваність - це процес відновлення нових поколінь, в основі якого лежать біологічні фактори, які впливають на здатність організму до відтворення потомства. На процес відтворення великий вплив мають соціально-економічні фактори: умови життя, побут, традиції, релігійні установи, законодавчі акти, регулюючі сімейні відносини, охорону материнства та дитинства [27]. Загальний коефіцієнт народжуваності має такий вигляд [29, с. 137]:

К_{нарожд.} = (Ч_{народж.} / S_сер)?1000‰,

де К_{нарожд.} - загальний коефіцієнт народжень;

Ч_{народж.} - чисельність народжень за розглядуваний період;

S_сер. - середньорічна чисельність населення за даний період.

Показник народжуваності являється найважнішим демографічним і медико-соціальним критерієм життєздатності та відтворення населення.

Смертність - процес вимирання покоління, що складається з безлічі одиничних смертей, що наступають в різному віці [27]. Сукупність смертей визначає порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління. Загальний коефіцієнт смертності можна представити в такому вигляді [30, с. 113]:

К_смерт. = (Ч_умер. / S_сер)?1000‰,

де К_смерт. - загальний коефіцієнт смертності;

Ч_помер. - чисельність померлих за розглядуваний період;

S_сер. - середньорічна чисельність населення за даний період.

Динаміка цього коефіцієнта за ряд років дозволяє судити про зміну загального рівня смертності. Коли говорять про "високу" або "низькою" смертність, мають на увазі саме ці показники. Загальний коефіцієнт смертності залежить від вікової структури населення і тому придатний тільки для приблизного порівняння рівнів смертності населення за різні періоди часу. Але для кожного певного населення в даний момент цей показник - важлива характеристика, у якій знаходять узагальнене вираження дійсних демографічних процесів, що відбуваються в населенні і впливають на темпи зростання його чисельності.

Загальні коефіцієнти придатні тільки для самої грубої оцінки інтенсивності відповідних процесів. Більш строгими є спеціальні коефіцієнти, що характеризують частоту тих чи інших подій у певному середовищі, тобто, що вимірюють інтенсивність процесу тільки стосовно тієї частини населення, яка може породжувати відповідну подію. Вони обчислюються як: співвідношення числа подій до середньої чисельності, яка може породжувати цю подію:

Однак і в межах даної групи населення частота демографічних подій неоднакова в різних її частинах, і спеціальні коефіцієнти залежать, тому від складу цієї групи.

Це призводить до необхідності обчислення приватних коефіцієнтів як [31, с. 159]:



Наприклад, частота дітонародження сильно відрізняється у жінок, складаються і не перебувають у шлюбі, і при наявності відповідних даних може бути обчислені коефіцієнти шлюбної та позашлюбної народжуваності. Частинні коефіцієнти можуть бути обчислені для будь-яких частин населення, за якими є всі необхідні дані. Вони дають більш точні оцінки частоти подій, проте менш зручні, тому що не дозволяють висловити частоту подій єдиним числом для всього населення.

Друга група - коефіцієнти інтенсивності демографічних процесів в когортах. Вони являють собою ряди показників, характеризують частоту демографічних подій у когортах в її власному часу (віці, тривалості шлюбу і т.д.); знаменником кожного коефіцієнта служить зазвичай вихідна чисельність когорти.

Третя група коефіцієнтів характеризує ступінь заміщення одних поколінь іншими. Дані коефіцієнти ще називають коефіцієнтами відтворення населення. Вони являють собою загальні заходи зміни чисельності поколінь під впливом одночасно народжуваності та смертності. Можуть обчислюватися як для гіпотетичного, так і для реального поколінь.

Коефіцієнти класу «Б» діляться на два види:

– показники навантаження. Вони вимірюють співвідношення окремих частин населення між собою та іншими частинами населення, наприклад, співвідношення чисельності підлог - яке число чоловіків припадає на 1000 жінок, демографічне навантаження, коефіцієнти дітності;

– коефіцієнти, що характеризують частку людей (або подій), володіють певними ознаками в тих чи інших групах населення: коефіцієнт зайнятості; коефіцієнт родинності. Часто показники даного виду застосовуються в якості характеристик інтенсивності процесу, що невірно, тому що рівень цих коефіцієнтів у значній мірі залежить від структури населення [32, с. 62].

Міграція являє собою настільки ж давнє явище, як і сама людина. Вважається, що одне з перших наукових визначень міграції дав в 1885-1889 рр. англійський учений Е. Равенштейн, розуміючи під нею постійне або тимчасову зміну місця проживання людини.

Термін «міграція» (від лат. Migratio) означає переміщення або переселення [33, с. 145]. Територіальні переміщення, що відбуваються між різними населеними пунктами однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від тривалості, регулярності і цільової спрямованості представляють собою міграцію в широкому значенні цього слова. Таким чином, до міграції можна віднести епізодичні, маятникові і тимчасові види міграції. Даний широкий підхід закріпився останнім часом в науці. Вчені крім міграції пов'язаної зі зміною місця проживання активно вивчають трудові, комерційні, туристичні переміщення населення, які носять тимчасовий характер і не пов'язані зі зміною місця проживання.

У вузькому значенні слова міграція являє собою закінчений вигляд територіального переміщення, тобто переселення. Переселення має відповідати двом умовам: по-перше, населення переміщується між населеними пунктами, по-друге, переміщення обов'язково супроводжуються зміною постійного місця проживання. У практиці обліку міграції (державної статистикою) традиційно використовувався і переважає до цього часу саме вузький підхід до визначення міграції.

Різноманітні поворотні види міжпоселеної міграції, пов'язані тільки зі зміною прикладання праці (наприклад, маятникові пересування, міграція комерсантів («човників»), вахтові міграції, сезонні міграції, поїздки туристів) довгий час не знаходили відображення у державній статистиці, хоча обґрунтовано вважаються різновидами міграції з точки зору широкого визначення, прийнятого в науці. Останнім часом став змінюватися і статистичний підхід - тепер фіксуються деякі з перерахованих вище форм міграції.

Міграція являє собою складне суспільне явище, яке відрізняється значними масштабами і різноманітністю. Вона являє собою один з найкращих індикаторів соціально-економічного добробуту суспільства - це свого роду спосіб голосування населення ногами. Як правило, міграційні потоки орієнтовані з менш розвинутих у більш розвинуті країни і регіони, з більш високим рівнем заробітної плати і кращими соціально-економічними умовами. За приблизними оцінками в різні форми міграції у світі щорічно залучено близько 2-3% населення. У деяких країнах ця цифра може бути набагато вище.

Враховуючи різноманітність міграції, можна говорити про те, що вона як масове явище складається з кількох міграційних потоків. Міграційний потік - це сукупне число мігрантів, що мають спільні території прибуття та вибуття протягом даного відрізку часу, це один з показників напрямку міграції [34, с. 23].

Також часто використовують термін міграційна мобільність, або міграційна рухливість, розуміючи його як синонім міграції населення. Проте поняття «міграція» і «рухливість» мають чіткі відмінності. Міграція являє собою реально відбувся і статистично фіксується факт переміщення населення, а міграційна мобільність - це тільки здатність (схильність) населення до міграції, яка не завжди може реалізуватися в силу різних причин.

Ланцюжок дій людини від моменту появи бажання до зміни місця проживання до приживлюваності його на новому місці проживання можна розглядати як процес. Невипадково, в науці застосовується термін міграційний процес - це безліч подій, що тягнуть за собою зміну місця проживання, в якому чітко виробиться три стадії [33, с. 149].

Перша стадія (початкова, або підготовча) являє собою процес формування міграційної мобільності (рухливості) населення, яка залежить від демографічних, етнічних, генетичних і соціально-економічних характеристик. Як правило, більшою міграційною рухливістю володіють люди працездатного віку в порівнянні з дітьми та пенсіонерами; самотні люди проти перебувають у шлюбі; чоловіки в порівнянні з жінками; «новосели» порівняно з «старожилами»; високоосвічені люди в порівнянні з людьми зниженою кваліфікації.

Друга стадія (основна, чи власне переселення) - це сукупність переселень, що відбуваються в певний час у рамках тієї чи іншої території. Якщо характеризувати міграційні потоки за соціально-демографічними параметрами, то за зазначеними вище причин у них, як правило, більше людей працездатного віку, чоловіків, самотніх людей, «новоселів», високоосвічених мігрантів.

Третя стадія (заключна, або завершальна) являє собою процес приживлюваності мігрантів на новому місці проживання, пристосування мігранта до нових умов життя (адаптація) і його облаштування на новому місці. Приживлюваність - термін, швидше за застосовний до внутрішніх міграцій, або в деяких випадках до зовнішніх міграцій тієї ж національної групи, що і корінне населення. У такому випадку, приживлюваність характеризує процес пристосування до нового місця проживання і суспільству мігрантів близьких до корінного населення по культурному рівню, етнічною та релігійною ознаками.

У відношення мігрантів з-за кордону (іммігрантів), які зазвичай істотно відрізняються від корінного населення розумно використовувати інший термін - інтеграція. (наприклад, турецькі іммігранти в Німеччині, арабські іммігранти у Франції, китайські іммігранти в Україну тощо). Інтеграція являє собою двосторонній процес входження людей, які вчинили міграцію, в нове суспільство. Від того наскільки успішно вони інтегруються в нього, буде залежати з одного боку - самопочуття самого переселенця, а з іншого боку - соціально-економічна і політична стабільність в суспільстві.

У практиці регулювання міграції у різних країнах склалися два способи інтеграції іммігрантів - асиміляція і взаємне співіснування культур. До країн, в яких реалізується політика асиміляції, належать Франція, Німеччина, США, Швейцарія. Політики взаємного співіснування культур дотримуються Великобританія, Канада, Австралія, Нідерланди, Бельгія, Данія, Фінляндія і Швеція. Ці країни чітко проголосили модель, в рамках якої вони інтегрують іммігрантів і під неї формують законодавчу базу з регулювання міграції. У Росії поки відсутня чітко позначена державна політика інтеграції іммігрантів. Інтеграція мігрантів залежить від декількох факторів, у тому числі тривалості проживання в новому місці проживання; характеру розселення і чисельності; рівня освіти та соціально-економічного становища; релігійної приналежності мігрантів; сприйняття корінним населенням мігрантів.

В описаних вище варіантах входження мігранта в нове суспільство, як у випадку приживлюваності, так і у випадку інтеграції можна говорити про стадію адаптації. Адаптація мігрантів - перша стадія приживлюваності та інтеграції мігрантів на новому місці проживання, в новому суспільстві. Міграція має неоднозначні соціально-економічні та культурні наслідки для держав і регіонів, як віддають мігрантів, так і для територій їх приймають. Останнім часом міграція пом'якшує процеси депопуляції в Росії та багатьох регіонах, поповнює трудові ресурси, підвищує освітню та професійно-кваліфікаційну структуру населення. При цьому міграція може справити значний вплив на пропозицію робочої сили на ринках праці, змінює етнічну структуру населення, сприяє загостренню міжнаціональних конфліктів.