Фізико-географічна характеристика подів степової зони України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

просадковий східноєвропейський рівнина

Поди - великі замкнуті зниження просадкового походження у степовій зоні Східноєвропейської рівнини. Територією з найбільшою кількістю подів є межиріччя Дніпро-Молочна. Саме тут 15% всієї площі займають поди. Поди добре помітні на фоні сухого степу своєю вологолюбною зеленою рослинністю, що сформувалася тут через постійне зволоження поду. Для даних форм рельєфу характерне заболочування внаслідок накопичення та застоювання води. Чим більший похил схилів поду, тим більше опадів зосереджується на його дні і відповідно тим довше в ньому застоюється вода. Підвищення рівня ґрунтових вод сприяє водонасиченню ґрунтів зони аерації, погіршує їх фізико-механічні властивості, що призводить до розвитку негативних явищ, які впливають на стан будівель та споруд, збільшують сейсмічність ділянок на 1 - 2 бали. Тому вивчення даної теми є актуальним. А саме вивчення походження подів, їх генезис для розуміння процесу підтоплень, які характерні для даних форм рельєфу. Це допоможе використати або запобігти підтоплення.

Перспективами подальшого дослідження подів є вивчення антропогенного впливу на поди - унікальні ділянки ландшафту, які необхідно взяти під охорону, створивши відповідні об'єкти природно-заповідного фонду.

Об'єкт даного дослідження - поди степової зони України.

Відповідно предметом дослідження виступає фізико-географічна характеристика подів степової зони України.

Мета - охарактеризувати поди степової зони України.

Завдання даного дослідження:

1) Дослідити гіпотези походження подів;

2) Проаналізувати геологічну та геоморфологічну будову Лівобережжя Херсонської області;

3) Визначити гідрогеологічну будову Лівобережжя Херсонської області;

4) Дати загальну характеристику найбільших подів Херсонської області;

5) Визначити природоохоронне значення подів;

Методи, що використовувались під час даного дослідження: аналіз (поняття про суфозію та суфозійно-просадочні процеси, дослідження геологічної та геоморфологічної будови досліджуваної території) ї , синтез (дослідження гіпотез походження подів), індукція(характеристика особливостей геоморфологічного середовища лівобережжя Херсонської області), дедукція, картографічний метод(дослідження та характеристика подів Херсонської області), порівняльно-географічний(характеристика подів Херсонської області).



1. Генезис подових знижень

1.1 Поняття про суфозію

Дослідження даної теми слід розпочати з розгляду поняття суфозії. Це необхідно так як даний процес бере участь в утворенні даних форм рельєфу.

При фільтрації підземна вода чинить руйнівну роботу. З порід вимиваються дрібні частинки. Це супроводжується осіданням поверхні землі, утворенням провалів, воронок. Цей процес виносу частинок, а не її наслідки, називають суффозією.[1]

Розрізняють два види суфозії - механічну та хімічну. При механічній вода, що фільтрується відриває від породи і виносить цілі частки (глинисті, пилуваті, піщані); при хімічній вода розчиняє частки породи (гіпс, солі, карбонати) і виносить продукти руйнування.

При одночасній дії цих двох видів суфозії іноді застосовують термін - хіміко-механічна суфозія. Така суфозія може бути в лесових породах, де розчиняється карбонатно-цементуюча речовина і одночасно виносяться глинисті частинки.

Основною причиною суфозійних явищ слід вважати виникнення в підземних водах значних сил гідродинамічного тиску і перевищення величини деякої критичної швидкості води. Це викликає відрив і винесення частинок в підвішеному стані. Зважування частинок відбувається при критичному тиску.[2]

Суфозія може відбуватися в глибині масиву порід або поблизу поверхні землі.

У глибині масиву перенесення дрібних частинок здійснюється водою з одних пластів в інші або в межах одного шару. Це призводить до зміни складу порід і утворення підземних каналів. У глибині масиву суфозія може виникати також на контакті двох шарів, різних по складу і пористості. При цьому дрібні частинки однієї породи потоком води переносяться в пори іншої породи. При суфозії на контакті між шарами іноді формуються своєрідні прошарки або вимиваються порожнечі. Характерними є порожнечі лесових порід, зокрема, на контакті з підстилаючих їх кавернозными вапняками-ракушечниками. Розмір порожнин іноді досягає декількох метрів. Такі невеликі печери розвинені, наприклад, на схилах долини р. Темерник р. в Ростов-на-Дону. Розвиток печер нерідко супроводжується провалом поверхні землі, пошкодженням будівель і підземних комунікацій.

Слід зазначити, що суфозія лесових порід розвивається не тільки на контактах, а й у самих товщах, утворюючи так званий глиняний, або лесовий карст. Розвиток пустот починається з ходів землемірів за умови виникнення в них турбулентних завихрень фільтруючої води. Порода руйнується і утворюються порожнечі розмиву.

Як механічна, так і хімічна суфозія активно проявляється також поблизу поверхні землі при природній або штучній зміні гідродинамічних умов - формування воронок депресії, коливання рівня підземних і поверхневих вод, дренуванні. Суфозійні процеси часто виникають на схилах річкових долин і відкосах котлованів і берегах водосховищ при швидкому спаді паводкових вод або скидання зайвих вод, у місцях виходу на поверхню грунтових вод на зрошуваних територіях.

У відкосах будівельних виїмок суфозійні винесення частинок призводить до осідання поверхні, утворення провалів, воронок, зсувів.

Хімічна суфозія може проходити тривалий час і вилуговує не тільки карбонати та інші, порівняно легко розчинні речовини, але і кремнезем. При значному розчиненні порід хімічна суфозія переходить в карстовий процес.

При проектуванні об'єктів необхідно встановити можливість прояву суфозійних просаджень, визначати величину та характер протікання суфозійного просадження. При цьому слід визначати всю сумарну величину вертикальної деформації засоленої основи, яка складається з просаджень, викликаної ущільненням грунтів від навантаження об'єктів.

Припрогнозі величини суфозійного просадження слід враховувати:

- у глинистих грунтах з вмістом глинистих частинок більше 40% осаду практично не проявляється;

- найбільша осаду спостерігається при високій засоленості і великої пористості ґрунтів;

- величина і характер протікання просаджень у часі багато в чому залежать від хімічного складу фільтрується в грунті води.

Величина суфозійного осаду визначається за результатами польових випробувань засолених грунтів статичним навантаженням (штампом) після тривалого замочування.

Суфозійні явища негативно позначаються на стійкості будівель і споруд. З суфозією слід активно боротися. Основою всіх заходів є припинення фільтрації води. Це досягається різними шляхами: регулюванням поверхневого стоку атмосферних вод і гідроізоляцією поверхні землі; перекриттям місця виходу підземних вод тампонуванням або присипкою піску; пристроєм дренажів для осушення порід або зменшенням швидкості фільтрації води; зміцненням ослаблених суфозією порід методами силікатизації, цементації, глинизації, застосуванням особливих видів фундаментів.[3]

1.2 Гіпотези походження подів

Походження подів Причорномор'я пов'язують з цілим рядом факторів: вплив морфології території (субгоризонтальні поверхні, наявність безстічних знижень, слабка ерозійна розчленованість); наявність реліктових западин різного генезису, прикритих лесами (балки, яри, мікроформи долин рік, лимани, затоки моря, карстові форми); наявністю посадочних покривних лесоподібних суглинків, що сприяють карстово-суфозійному процесу і просіданню.

Походження подів, як форми рельєфу, ще недосить з'ясовано. Приписують подам походження еолове, суфозійне, карстове. За першим припущенням (Тутковський), степові блюдця являють собою звичайні, негативні форми рельєфу, створені еоловим розвіюванням. За цим припущенням, поди являють собою зниження, що утворилися в місцях видування окремих частинок вітром. Таке припущення позбавлене підстав, бо в процесі геолого-історичного розвитку території України не було епохи з різким аридним кліматом, в умовах якого могла б відбуватися сильна діяльність вітру. Проти цього свідчить також геологічна будова самих подів. Останні, як відомо, складені структурними лесоподібними суглинками, трохи відмінними від суглинків міжподових просторів. Правда, ці ознаки можуть бути й епігенетичними, які виникли після відкладання осадів. Стратифікація суглинків у подах, проте, тотожна з стратифікацією суглинків навколишніх просторів. Це означає, що ніяких ознак зносу матеріальних мас у межах подів немає. Еолова гіпотеза не може пояснити походження подів.

Також неспроможною є і карстова гіпотеза, яка, на думку Дмитрієва, найбільш імовірна. Він вважає, що найбільш імовірним є те, що вони (поди) утворилися внаслідок розчинення понтійських вапняків, які залягають під четвертинними відкладами, водою, що просочується в глибину. В результаті такого розчинення вапняків виникає осідання четвертинної товщі, що лежить вище, і утворення западин.[4]

Справді, так пояснювати утворення подів легко, але для цього немає належних геологічних передумов. Так, відомо, що глибина деяких подів перевищує 20 м, а середня товщина понтійських вапняків у Причорномор'ї не перевищує 7 м. Отже, зовсім неможливо, щоб при видаленні семиметрової товщі понтійських вапняків на місці їх залягання могли утворитися западини завглибшки понад 20 м. Причому треба мати на увазі, що понтійські вапняки цілком розчинитися не можуть, бо вони містять у собі значну кількість кластичного скелетного матеріалу. Нарешті, третє припущення про утворення подів просадкою лесоподібних суглинків само по собі дуже цікаве, але пояснити просадкою лесових порід Приазов'я утворення подів не можна. Проти цього свідчить незначна товщина самих суглинків, яка в середньому не перевищує тут 18 м. Отже, немає підстав припускати можливість зниження місцевості на глибину понад 20 м як результат ущільнення 18-метрової товщі суглинків.

1.3 Формування алювіальних рівнин

Що відомо про походження і час утворення алювіальних рівнин? Поняття про великі алювіальнірівнини було внесено в геоморфологію Б. Л. Дичковим (1931), в роботах якого вперше розглядалися у взаємному зв'язку еволюція річкової мережі, четвертинні зледеніння і рухи земної кори рівнинних країн. За Б. Л. Личковим, існує тісний генетичний зв'язок алювіальних рівнин з материковими і гірськими зледеніннями . В процесі деградації і танення льодовиків за межі ледникової області надходили величезні маси води, виносилися великі обсяги уламкового матеріалу. Акумуляція їх відбувалася в межах низовин, улоговин позальодовикової області. Широкі розливи, блукання русел річок прильодовикових областей забезпечували накопичення алювіального (озерно-алювіального) матеріалу на великих територіях. Генетичний зв'язок зі заледенінням підтверджує сам характер розміщення алювіальних рівнин.[5]

Алювіальні рівнини, генетично та історично пов'язані з четвертинним зледенінням, в сучасну епоху є значною мірою реліктовими утвореннями. Після свого формування майже всі вони зазнали підняття і піддалися эрозійнному розчленуванню, найчастіше, однак, незначного. Масштаби сучасної аллювиальной акумуляції порівняно з льодовиковою епохою суттєво скоротилися: осадконакопичення відбувається тепер не на всій площі алювіальних рівнин, а лише в межах заплав і дельт великих річок. Зональні (кліматичні) умови післяльодовикового часу наклали свій відбиток на морфоскульптуру алювіальних рівнин. Так, наприклад, процеси аридного рельєфоутворення докорінно змінили древній частині алювіальної рівнини Пра-Амудар'ї, перетворивши її в піщану пустелю Каракуми.

Тобто, алювіальні рівнини - це ті рівнини, які утворюються з допомогою відкладів річкових вод і наносів. Алювіальні рівнини також можна розділити на дві групи: річкові і дельтові. Виходячи з усього цього, можна зробити висновок, що алювіальні рівнини утворюються за допомогою річкової діяльності. Такі рівнини зазвичай складаються з поверхні річковими відкладеннями, при цьому потужність може досягати сотні метрів. Приклади алювіальних рівнин - Угорська низовина, долини річок По і Ганг.

Розглянемо більш детально формування алювіальних рівнин. Алювіальні рівнини утворюються в процесі річковий діяльності: ерозія, перенесення і відкладення. Сповільнений перебіг річки призводить до того, що різні природні матеріали відкладаються, так як при маленькій швидкості в річці не переносяться нижче. Зазвичай уповільнене перенесення відбувається в гирлі і нижній частині. Відкладення, які виробляються водами річок, отримали назву алювіальних наносів або ж алювій. Утворення дельтових рівнин відбувається в пониззях річок в процесі наростання дельти. Дельта - це ділянка низовини, яка була утворений з відкладень, що утворилися в процесі роботи річок, і ця ділянка раніше могла бути зайнята морем або озером. Зазвичай дельтові рівнини складаються з пухких та дрібних відкладень піску і мулу, але при гирлах гірських порід дельтові рівнини можуть бути утворені з гальки, гравію, тобто переважають великі уламкові породи. Річкові русла, які перетинають дельтові рівнини зазвичай дуже дрібні по глибині. Також для річок з дельтовими рівнинами характерна зміна русел, яка утворює хвилясті поверхні і різні прируслові вали. Прикладом дельтових алювіальних рівнин можуть служити дельти наступних річок: Кубань, Хуанхе, Ніл, Волга, Амудар'я, Ганг і Брахмапутра. Дельтові рівнини можуть бути дуже великих розмірів від 10 до 445 тисяч квадратних кілометрів. Найбільш поширені річкові алювіальні рівнини. Вони є скрізь, де є річки. Якщо річкові долини розташовані глибоко, то зазвичай річкові рівнини будуть перебувати вздовж річок. Таке розташування мають рівнини Середньої і Нижньої Тунгуски, Ангари. Якщо ж річка розташована в зниженій місцевості, то там будуть утворюватися дуже широкі рівнини.

Причиною утворення широких ділянок низовин може служити повільну течію річки. Дельтові і річкові алювіальні рівнини стали середовищем існування давньої людини, а також послужили місцем формування давніх людських культур. Алювіальні відклади можуть формувати дуже великі морські затоки, у тому разі, коли діяльність річок дуже тривала. Наприклад, таких рівнин можуть служити Ломбардська і Рионска низовини і дельта річки Кубань. Крім річкових і дельтових рівнин, що відносяться до алювіальних виділяються ще і підгірні алювіальні рівнини. Їх походження, що можна зрозуміти ще і за назвою, пов'язане з горами. Походження алювіальних підгірних рівнин пояснюються тим, що гори мають властивості підніматися, а підгірні западини опускаються, внаслідок цього відбувається накопичення потужних четвертинних відкладень, тобто алювію. Прикладом підгірних рівнин є: Предкавказька підгірна алювіальна рівнина, рівнини Алтаю і Тянь-Шаню. Найбільшою алювіальною рівниною на Землі є Західно-Сибірська низовина.



2. Особливості геологічного середовища лівобережжя Херсонської області

2.1 Геоморфологічна будова

У геоструктурному відношенні територія області розташована на південній окраїні Східно - Європейської платформи. Кристалічний фундамент занурюється від 0,1--0,3 на Пн. до 2--3,5 тис. м на Пд. На корі вивітрювання і гранітно-гнейсових породах фундаменту залягає шарувата теригенно-карбонатна товща відкладів Причорноморської западини.

Особливості геологічної будови Причорноморської западини вивчені недостатньо. За даними геофізичних спостережень,товща осадів, які виповнюють западину, близько 3000 м.З них можливі товщі: четвертинні відклади -- ЗО м, неоген--200 м, палеоген 900 м, мезозой-- 250 м, палеозой --1000-1500 м. У заляганні осаді спостерігається синклінальний перегин,з яким пов'язані найбільші товщі осадів. У північній частині западини виявляється загальне падіння верств у південному напрямі. Осьова частина западини має близьке до широтного простягання і проходить у напрямі Перекоп--Сиваш. У загальному падінні є підняття у вигляді валів. Є також субмеридіональний перегин у напрямі Тарханкут--Мелітополь. Цей вал відокремлює Азовську западину від Чорноморської і обумовлюєїх різну історію та фізико-географічні особливості. Відмінності будови западини були докладно вивчені в 1940 р. К. І. Маковим і яскраво відображені в ізолініях поверхні понтійських відкладів, що повторюють особливості структури всієї западини. Ускладнення в глибинній будові западини можна. Припускати лише в південній, внутрішній області, яка прилягає до гір. У зовнішній, північній частині структури таких порушень, очевидно, немає. Ускладнення структури, переважному вигляді складок та брак складок, простежуються вздовж усього південного крила западини, зокрема в районах, що прилягають до Тарханкута--Керчі--Тамані, а також в області субмеридіонального валу і в західній частині Азовського моря. На Пн. вона складається з палеогенових карбонатних та глинистих порід, які місцями відслонюються у річкових долинах, далі на Пд. під ними залягають карбонатні верхньокрейдові і піщано-глинисті нижньо-крейдові відклади. Верхній шар осадочного чохла складається з міоценових пісків та глин і пліоценових вапняків-черепашників Південно-Української монокліналі. Серед антропогенових найпоширенішими є породи лесової формації. Вони перекривають піщані алювіальні відклади різновікових терас. Значну площу займають піски 1-ї надзаплавної тераси на лівобережжі Дніпра нижче Каховського вдсх. [6]

Область розташована в межах Причорноморської низовини, в нижній течії р. Дніпра. Поверхня -- слабо хвиляста рівнина, полого нахилена в пд. напрямі. Абсолютні висоти коливаються від 100 до 10 м. Узбережжя Азовського м. і затоки Сиваш піднімається над рівнем моря лише на 5--10 м. На Пд. і особливо на Пд. Сх. рівнинність поверхні порушується подами і балками-розлогами (глибина їх врізу досягає 10-- 15 м). Поди займають близько 20 % території області, їх глибина 6--8 м (подекуди -- до 15 м), площа 0,2-- 1 км² (бувають поди до 120 км²: Великий Чапельський, Агайманський та ін.). З інших форм рельєфу трапляються штучні насипи -- могили (висотою до 20 м). На лівобережжі Дніпра смугою завдовжки до 140 км простягаються Олешківські піски з дюнами вис. 8--15 м. Берегова лінія порізана мілководними затоками і лиманами (Дніпровський лиман, Ягорлицька, Тендрівська, Джарилгацька, Каркінітська затоки Чорного моря, Сиваш -- Азовського моря), які відокремлюють невеликі півострови (частина п-ова Ягорлицький Кут, Чон-гарський та ін.) та довгі вузькі піщані коси (Тендрівська, Кінбурнська, частина Арабатської Стрілки, Бирючий Острів). У межах області острови Джарилгач, Довгий, Круглий, Смалений, Бабин, Орлів, Чурюк, Куюктук.

Серед корисних копалин області найпоширеніші вапняки, черепашники, глини, піски, солі Сиваша і прибережних озер. Є торф (Кардашинське родовище), газ (Стрілківське родовище). Виявлено запаси бокситів (Ви-сокопільське родовище). На узбережжі і в пониззі Дніпра багато солоних озер, ропа і грязі мають лікувальні властивості.[7]

2.2 Геологічна будова

Широким розвитком у Причорномор'ї користуються мікрозападини. Розрізняють поди, подоподібні зниження і степові блюдця. Поди поширені в основному у східній частині Причорномор'я, де займають до 20% території. Це плоскодонні замкнені зниження овальної або округлої форми, довжиною до 10 км і більше, глибиною до 5 - 8 м. Весною і під час дощів вони перетворюються на пересихаючі озера. На відміну від степових блюдець і подових знижень поди мають чітко окреслені схили різної крутизни і зазвичай пристосовані до їх безстічного днища ерозійні форми рельєфу. Подібні зниження можуть не мати чітких меж, неглибокі (1,5 - 2,0 м), часто не є базисами ерозії для балок, і ярів, площа більша 1 км². [8]

Степові блюдця морфологічно виражені менш чітко в порівнянні з подами, мають незначні розміри (менше 1 км²), діаметр - сотні метрів, глибина 3 - 4 м, пологі схили, не зв'язані зі стоком у них вод балок і ярів.

Нерідко відмічають пристосованість подів до балок, лиманів, заток. Своєрідні подолимани виділені в приморській зоні межиріччя Дніпро -Молочна: Інгіз, Захаровський, Михайлівський, а також Каланчацькі подолимани в Чаплинському зрошувальному масиві.

За морфологією, походженням і геологічною будовою можна виділити три райони розповсюдження зазначених вище мікрозападин: Східний (межиріччя Молочна - Дніпро), Центральний (межиріччя Дніпро - Інгулець - Інгул, південна частина межиріччя Південний Буг - Березанський лиман) і Західний (межиріччя Барабой - Дністровський лиман - Алкалія і межиріччя Кагул - Ялпуг - Катлабуг). Встановлено значне морфо генетичне різноманіття цих форм у Центральному районі, пристосованість їх до поверхні межиріч і до антропогенових терас, наявність великих за розмірами подів. У межах подів поширена товща важких суглинків і глин переважно середно^_ серхньо^_ антропогенових, які відрізняються низькою водопроникністю, а блюдця - з типовими - лесовими добре проникливими легкими і середніми суглинками і супісками пізнього антропогену. Це відзнака речовинного складу подів і блюдець. У Центральному районі відмічено збільшення розмірів подів з півночі на південь.

У Західному районі поди відсутні, розвинені степові блюдця, вони мають щільникове поліфонічне розміщення. Найбільш поширені мікрозападини в Східному районі на межиріччі Дніпро - Молочна, де розвинуті великі поди і блюдця полігенетичного тиру. Багато блюдець утворені в результаті злиття серії мілких (дрібних) блюдець. Розвинені поди двох типів: замкнені невеликих розмірів (0,5 - 3 км) і відкриті великих розмірів (8 - 15 км).[9]

Мікрозападини в плані мають полігональне поширення, що пов'язують з розвитком на півдні території України реліктів багаторічно-мерзлих форм рельєфу (полігонально-жилих льодів, морозобійних тріщин тощо).

Розміри подів дуже мінливі. Форма їх більш-менш постійна. В середньому діаметр подів вимірюється сотнями метрів. Є поди, які досягають діаметром до 10 км. Будова їх нагадує будову навколишніх рівнинних ділянок. її дуже добре спостерігати в берегових кручах, що зрізують поди між м. Генічеськом і с. Юзкуй. В кручах видно, що в будові подів беруть участь лесоподібні суглинки, які відрізняються від навколишніх неподових суглинків зеленуватим забарвленням, дуже різко виявленою призматичною будовою і численними включеннями залізо-манганових бобовкн. В суглинках спостерігаються прошарки темніше забарвлених суглинків, які можна зіставити з горизонтами викопних грунтів сусідніх районів. На підставі спільних умов нашарування можна вважати, що зеленувате забарвлення суглинків викликане більш вологими умовами їх відкладів порівняно з навколишніми просторами. Це означає, що зниження, які відповідають подам, вже були намічені до епохи відкладання лесоподібних суглинків, що залягають на терасах.

Як форми рельєфу, поди зустрічаються групами або поодиноко. Частіше трапляються групи подів, в межах розташування яких спостерігається загальне зниження поверхні рівнини. В північній частині Лівобережної (Приазовської) рівнини поди особливо розвинені між верхів'ями Рогачинської та Білозерської балок і в верхів'ях Великого та Малого Утлюків. Також широкою смугою поширені поди від Утлюцького лиману до долини Дніпра. В деякі поди впадають дуже пологі балки. Їх можна спостерігати у подів Великого Айгаманського, Сірогози, Домузгли і ін. Балки мають пологі схили, мало виявлене русло і в своїх верхів'ях губляться серед рівнинних просторів навколишнього степу.

Вся територія області поширення подів відзначається наявністю без руслових долин, витягнутих від більш підвищених ділянок степу в бік подів. Цими долинами талі снігові і дощові води стікають у знижені ділянки. Безруслові долини нарівні з подами є характерною рисою рельєфу Приазовського степу. Вони взагалі властиві рівнинним просторам, складеним пухкими осадами. [10]

Особливості геоморфології і геологічної будови подів можна пояснити тільки простеживши історію розвитку цієї території в цілому. Цим підкреслюється те, що поди є історичними формами рельєфу, зниженнями, які розташовуються в просторі внаслідок створених геолого-історичних передумов. Однією з цих передумов слід вважати нерівномірне,диференційоване опускання,значніше в північній частині, ніж у південній. Безпосередньою причиною, яка визначила наявність подів, слід вважати нерівномірні розмиви,вироблення ерозійних знижень на території південніше с. Василівни. Слід вважати, що вся територія між Молочною і Дніпрому передевксинський час була сильно розчленована. Трансгресія Евксинського моря зайняла цю еродовану територію,в межах якої утворилась товща піщано-глинястих відкладів. Підняття в наступну епоху вивели на денну поверхню територію,яка в недалекому минулому була дном моря. Під порівняно не товстим шаром осадів, що відклалися в басейні, був похований давній рельєф, нерівності якого згладжені наступними наносами. Тут відбувався процес розвитку рельєфу, подібний до рельєфу заплави з її округлими заплавними озерами, старицями тощо. Процес відкладання лесу відбувався вже в умовах згладженого рельєфу, який дуже мало відбивав нерівності давньої поверхні. Наявність останніх все ж позначилась на характер і покривних суглинків, які були тут в умовах іншого режиму підземних і стічних вод, що викликали більш інтенсивну просадку суглинків, яка ще дужче підкреслювала існування нерівності.

Цей процес продовжуватиметься до завершення літифікації покривних суглинків, принаймні до того часу, поки вони не втратять властивості змінювати об'єм під впливом води, яка циркулює. З цього моменту процес матиме зворотний напрям: завдяки змиву частинок з більш високих районів і відкладанню їх у межах поду, останній, поступово виповнюючись, втрачатиме свою глибину, відносно підвищуючись при зниженні в підвищених частинках рельєфу, завдяки наявності площинного змиву. Отже, чим давніший рельєф алювіальної і взагалі акумулятивної рівнини, тим менше в ньому будуть виявлятися давні нерівності в зв'язку з природним нівелюванням її поверхні площинним змивом і намивом. І (им пояснюється наявність блюдце-подібних знижень на території УРСР, саме в межах молодих,вторинних, рівнин.

2.3 Гідрогеологічна будова

Область дослідження розташована в межах Причорноморського артезіанського басейну - гідрогеологічної структури на півдні України. Природними факторами формування підземних вод є інфільтрація атмосферних опадів і поверхневих вод в межах басейну і надходження підземних вод Українського кристалічного щита. Гідрогеологічні умови Причорноморської западини, незважаючи на порівняно просту її будову, досить складні, що пояснюється великою різноманітністю та мінливістю літологічного складу її осадових утворень. Невитриманість відкладів у розрізі та часте чергування водовміщуючих і водонепроникних порід обумовили утворення великої кількості ізольованих водоносних горизонтів. Для підземних вод басейну характерна також мінливість мінералізації вод і широкий розвиток солонуватих і солоних вод. Загальний напрямок руху підземних вод - на південь, в цьому ж напрямі збільшується мінералізація води. На всій території області поширені водоносні комплекси антропогенних, неогенных і палеогенных відкладень, що складаються з численних гідравлічно пов'язаних між собою водоносних горизонтів. Антропогенні водоносні горизонти містяться в алювіальних, лиманно-морських і еолових пісків і покривних суглинках на вододілах і річкових терасах. Водоносний комплекс неогенных відкладів на глибині 1,5-240 м складається з гідравлічно пов'язаних між собою водоносних пісків і вапняків, розділених водостійкими породами. До водоносного комплексу палеогенових відкладів належать водоносні горизонти в пісках, мергелях і вапняках на глибині 10-1000 м.[11]

Прогнозні ресурси підземних вод з мінералізацією до 3 г/л складають у Херсонській області 4,05 млн.м3 на добу, що становить 65% прогнозованих ресурсів Причорноморського артезіанського басейну.

Забезпеченість питними підземними водами одного жителя складає в південно-західній частині області 2,3-5,5 м3 на добу, на решті території - 0,2-0,6 м3 на добу (в середньому по Україні - 1,15 м3 на добу).

На природні умови залягання, формування ресурсів і хімічний склад води суттєво впливають антропогенні фактори. Фільтрація поверхневих вод з гідротехнічних споруд (Каховського водосховища, канали) і на зрошуваних масивах зумовили на великих територіях інтенсивне підняття рівня, збільшення мінералізації і забруднення підземних вод.

Термальні води - підземні води з температурою понад +20°С виявлені на значній території області південніше широти Горностаївки. Температура води на глибині близько 1 км становить +45-50°С, глибше 1 км - +50-60°С, 2 км - +70-80°С.[12]

Мінеральні лікувальні води - це природні води, що мають лікувальні властивості внаслідок підвищення вмісту біологічно активних компонентів. У південно-східній частині області знайдені йодні, бромні, хлоридні води. Область є перспективною для пошуку сульфідних мінеральних вод. В різних районах області знайдені мінеральні лікувальні води різноманітного хімічного складу.



3. Характеристика подів Херсонської області

3.1 Великий Чапельський под

У попередніх розділах ми розглянули різні гіпотези походження подів та чинники, які впливають на їх формування; дослідили особливості геоморфологічного середовища лівобережжя Херсонської області. Для повної характеристики подів як форм рельєфу необхідно розглянути найбільші поди в районі дослідження, а саме Великий Чапельський под та Великий Агайманський под.

Великий Чапельський під знаходиться на території Херсонської області, Чаплинського району, поряд з смт. Асканія-Нова, за 50 км на південний схід від м. Нова Каховка (60 тис. жителів) та близько 100 кмна схід від обласного центру м. Херсон (майже 400 тис. жителів). Загальна площа становить 2359 га.

Рис.1 Карто-схема розташування Великого Чапельського поду



Великий Чапельський під утворився у степовій улоговині. Площа вкритої водою території залежить від сезонної кількості опадів у вигляді снігу та дощу. Вода надходить також з артезіанських свердловин. З періодичністю 12 років вкрита водою площа вона розширюється від 4 га до 1300 га. [13]

Відповідно до класифікації Бернської конвенції угіддя відноситься до Степового біогеографічного регіону; за геоботанічним районуванням України - до Причорноморської (Понтійської) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області. [14]

Угіддя представляє собою депресію шириною 4 км та довжиною 6км, що утворилася внаслідок численних трансгресій стародавніх морів і трансформації лесових порід. Ґрунти -- характерні південні чорноземи і темно-каштанові, у пониженнях -- глейо-солодові лучні. Місцевість відноситься до континентальної області помірного клімату. Характерним є жарке посушливе літо та м'яка зима. Середньорічна температура повітря становить +9,5°С, середньорічна сума опадів -- у середньому 400 мм, з коливанням від 164 мм, зареєстрованим у 1943 р., до 703 мм, зареєстрованим у 1997 році. Угіддя живиться водою за рахунок атмосферних опадів. З кінця XIX ст. у центральну частину угіддя штучно подається вода з артезіанських свердловин, за рахунок чого створився ставок, який не пересихає впродовж року. Навесні після танення снігу та під час сильних дощів у вибалках утворюються тимчасові заболочені ділянки. Рівень води на постійно вкритих водою ділянках коливається від 0,7 до 1,2 м.[15]

Великий Чапельський під занесений у міжнародний список Рамсарської конвенції про охорону водно-болотних угідь.



3.2 Великий Агайманський под

Рис.2 Розташування Агайманського поду

Агайманський под (Зелений под, Гайман-Долина) - замкнуте зниження з високими, крутими схилами. Його дно затоплюється водою. Розмір 4000 га, глибина 10-14 м. Один з найбільших подів на території Херсонської області. Дана форма рельєфу знаходиться на на віддалі 1 км від села Фрунзе Іванівського району. Своїми розмірами Агайманський под в три рази перевищує Чапельський под.

Назва Агайманского поду, або Гайман-долини, можна пояснити з турецького haymana «пасовище для коней».

Агайманський под, як і Чапельський, належить до безстічно-подових територій Херсонської області. Під час весняного танення снігу под. наповнюється водою, а в засушливий період вода або повністю висихає або залишається у нижній частині поду.

Характерним є жарке посушливе літо та м'яка нестійка зима. Сереня температура липня +23…+25°С, січня -3…-4°С. Середньорічна кількість опадів 300-400 мм, в теплий період року 250-275 мм. В агрокліматичному районуванні Агайманський под відноситься до дуже посушливої, помірно м'якої зони з м'якою зимою.[16]

Тут знаходиться Агайманське урочище. Площа 25 га. У веденні радгоспу "Дгайманский". Низинна балка з штучною водоймою, болотно-лучною рослинністю. Цінні водоболотные угіддя - місце гніздування диких качок, черногузов, куликів, мартинів. Взято під охорону в 1979.



4. Природоохоронне значення подів

В районі дослідження поди виділяються на фоні навколишніх степових ландшафтів своєю вологолюбною рослинністю, що є не типово для посушливих територій лівобережної частини Херсонської області. Також поди мають специфічний гідрологічний режим, який необхідно досліджувати, щоб запобігати негативні наслідки підтоплень, які характерні для районів поширення подів. Тут утворився особливий рослинний і тваринний світ. Саме тому поди мають важливе природоохоронне значення. Ці незвичайні форми рельєфу потребують більш детального вивчення та охорони. Один із об'єктів природно-заповідного фонду, який розміщений на території Великого Чапельського поду є біосферний заповідник «Асканія-Нова».

«Асканія-Нова» (Український науково-дослідний інститут тваринництва степових районів «Асканія-Нова») -- науково-дослідна установа в системі Академії аграрних наук України, державний заповідник, заснований в 1898 році Фрідріхом Фальц-Фейном.

Розташований в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (відкіля і колишня назва заповідника «Чаплі»).

Назву місцевості дав один з її попередніх власників -- герцог Ангальт-Кетенський в 1841 році на честь маєтку Асканія в Німеччині.

Рис.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Ф.Е.Фальц-Фейна розташований в регіоні Нижньодніпровського Лівобережжя, який простягається від Дніпра на схід до р. Молочні Води (нині Молочна) та від р. Кінські Води (Конка) на південь до берегів Чорного і Азовського морів. Рельєф місцевості являє собою степову рівнину, слабо розчленовану балками, що впадають у Дніпро, Чорне море (р. Каланчак), Сиваш і Азовське море. Внутрішня частина межиріччя Дніпра і Молочної є самим безводним районом України. Для нього характерні неглибокі (від 2 до 15 м) безстічні депресії, звані блюдцями, подами, долинами. Діаметр блюдець невеликий і коливається зазвичай від 20 до 80 м, зате поперечник подів вимірюється вже кілометрами. Великий Агайманский під має розміри 10 х 16 км при глибині до 15 м, Тимашевский - 8 х 12 км, Великий Чапельський - 4 х 6 км, Чорна Долина - 4 х 2 км.

Рис.

Стародавнє скотарське населення степу цілком залежало від наявності природних водних джерел і пасовищ, тому воно концентрувалося поблизу річкових долин з багатим трав'яним покривом. [17]

Поди відігравали велику роль у господарському житті кочівників. Періодично в них накопичувалися весняні талі води, утворюючи тимчасові великі мілководдя, залучали безліч різноманітного тварин та пернатої дичини. «Записки Одеського товариства історії та старожитностей « (1894) повідомляють про те, що до включення Кримського ханства до складу Російської імперії в Агайманському поді кочував зі своїм аулом вождь Єдичкульської орди ногайців Каплан-Мурза. Ногайці випасали тут табуни своїх коней аж до 60-х рр. в XIX.

Територія заповідника є важливим не тільки природним, але і археологічним, так як тут на таврійських степах кочувало багато степових народів, що залишили після себе численні кургани, пам'ятники культури і кам'яні статуї. [18]

Після багаторічних досліджень і реорганізації, заповідник Асканія-Нова включили у світову систему біосферних заповідників. Ядро заповідника асканійська цілина - єдина в Європі ділянка непорушеного ковилово-типчаковой степу, який є еталоном первозданної природи південних степів Причорномор'я. Його слід розглядати не тільки як еталон природи, не тільки як природну лабораторію для експерименту в натурі, а значною мірою і, мабуть, перш за все як базовий полігон по контролю за господарською діяльністю людини з перетворення і освоєння природи.

Формування рельєфу Причорномор'я йшло під впливом безперервного коливання земної кори, чому сприяло його розташування на околиці Східно-Європейської платформи. В результаті Причорноморська низовина ще в неогені неодноразово затоплювалася морем. У межах Причорноморської низовини заповідник займає невелику частину вододільного простору між річками Дніпро і Молочна - плоску безстокову рівнину зі слабким нахилом з північного сходу на південний захід, з абсолютними висотами від 19 до 34 м над рівнем моря. Потужність лесових відкладень тут досягає 28 м.

На степових теренах заповідника, розташованого в центрі сухої безстічної рівнини, зовсім відсутні природні водотоки - підземні води ніде на поверхню не виходять, декількома шарами вони залягають в товщі осадових порід. Самий верхній шар з водою невисокої побутової якості знаходиться в пліоценових пісках на глибині від 18 м (дно Великого Чапельського поду) до 30 м (північно-східна частина ділянки Північної).

Клімат району заповідника Асканія-Нова континентальний помірно теплий, з жарким сухим літом та м'якою нестійкою зимою. Навесні і влітку східні вітри часто приносять суховії, загальна тривалість яких сягає 30 днів в році. У весняний період епізодично спостерігаються пилові бурі. Сильні вітри можуть приносити руйнівні урагани і смерчі. Клімат цієї частини півдня України має багато благодатних сторін. Головна з них - великий період без морозів.

Заповідник Асканія-Нова лежить на стику двох ґрунтових зон - південних чорноземів та темно-каштанових ґрунтів. Тому значна частина заповідного степу має грунти, перехідні від одного типу до іншого. У центрі Українського державного степового біосферного заповідника Асканія-Нова, оточеного з усіх боків полями, селищами і тваринницькими фермами, знаходиться заповідний цілинний степ, складова його ядро. Степ витягнутий з заходу на схід майже на 20 км і з півночі на південь - на 9 км. Заповідний степ розділена на три окремі ділянки. Дві з них - Південна (6589,3 га) і Північна (2106,5 га) - розмежовані шосейною дорогою Асканія-Нова - Чкалово. Третя ділянку степу, Великий Чапельський під (2358,5 га), розташований на північ від селища Асканія-Нова. Заповідний цілинний степ зберігає ландшафт Лівобережної Нижньодніпровської злакової степу, а точніше, в її південній частині, розташованій вздовж північного узбережжя Чорного та Азовського морів від Тендрівської затоки на заході до Бердянського - на сході. [19]

В цілому видовий склад рослинності заповідного степу небагатий. За даними досліджень, флора квіткових рослин представлена 451 виглядом. Вони відносяться до 243 родів і 58 родин. У число провідних родин входять айстрові (68 видів, або 15,1% від загальної кількості), м'ятлікові (43 і 9,6%), бобові (37 та 8,2%), капустяні (27 і 6,2%) і ясноткові (27 і 6,0%).



Висновки

Поди - великі замкнуті зниження просадкового походження у степовій зоні Східноєвропейської рівнини (переважно в Україні).

Територія з найбільшою кількістю подів в Україні є межиріччя Дніпро - Молочна. Саме тут 15% всієї площі займають поди.

Походження подів Причорномор'я пов'язують з цілим рядом факторів: вплив морфології території (субгоризонтальні поверхні, наявність безстічних знижень, слабка ерозійна розчленованість); наявність реліктових западин різного генезису, прикритих лесами (балки, яри, мікроформи долин рік, лимани, затоки моря, карстові форми); наявністю посадочних покривних лесоподібних суглинків, що сприяють карстово-суфозійному процесу і просіданню. Походження подів, як форми рельєфу, ще недосить з'ясовано. Приписують подам походження еолове, суфозійне, карстове.

За морфологією, походженням і геологічною будовою можна виділити три райони розповсюдження зазначених вище мікрозападин: Східний (межиріччя Молочна - Дніпро), Центральний (межиріччя Дніпро - Інгулець - Інгул, південна частина межиріччя Південний Буг - Березанський лиман) і Західний (межиріччя Барабой - Дністровський лиман - Алкалія і межиріччя Кагул - Ялпуг - Катлабуг).

Як форми рельєфу, поди зустрічаються групами або поодиноко. Частіше трапляються групи подів, в межах розташування яких спостерігається загальне зниження поверхні рівнини. Дані форми рельєфу належать до безстічних територій Херсонської області.

Один з найбільших подів на досліджуваній території - Великий Чапельський под. Це замкнене зниження на поверхні Причорноморської низовини. Довжина з півночі на південь дорівнює 5,2 км, ширина 3-3,5 км. Великий Чапельський під утворився у степовій улоговині. Площа вкритої водою території залежить від сезонної кількості опадів у вигляді снігу та дощу.

Також до великих подів належить Зелений або Агайманський под - замкнуте зниження овальної форми, з високими, крутими схилами. Його дно затоплюється водою під час весняних та літніх дощів. Дана форма рельєфу знаходиться на на віддалі 1 км від села Фрунзе Іванівського району. Своїми розмірами Агайманський под в три рази перевищує Чапельський под.

Досліджувані об'єкти (Великий Чапельський та Агайманський поди) належать до водно - болотних угідь. В їх межах створені природноохоронні території - біосферний заповідник «Асканія - Нова» та Агайманське урочище. Ці форми рельєфу потребують біль детального вивчення та охорони. На території подів розвивається вологолюбна рослинність, що є не типово для посушливих територій степової зони України, особливо для південних районів. До того ж, поди є місцями підтоплень внаслідок накопичення та засвоювання дощових вод. Тому необхідно вивчати ці території для того, запобігати такі негативні явища, або навчитись їх правильно використовувати.



Список використаних джерел

1. Геологічна енциклопедія [Електронний ресурс] - Режимдоступу : URLhttp://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_geolog/4898/Суффозия

2. Суфозія. Види суфозії [Електронний ресурс] - Режим доступу : URLhttp://znaimo.com.ua/Суфозія

3. Суфозія та посадочні явища [Електронний ресурс] - Режим доступу : URLhttp://nospe.ucoz.ru/index/0-95

4. Геологія СРСР. Українська РСР. Молдавська РСР. Геологічний опис платформ енної частини, 1958/ [упоряд. П. Я. Антропов та ін]. М.; Головне науково-технічне видавництво літератури з геології та охорони надр, - 1985. - 1033с. С882-894

5. Дмитрієв М. І. Рельєф УРСР (геоморфологічний нарис)/ Дмитрієв М. І. - Х.: Радянська школа, 1936. - 168с

6. Бондарчук В. Г. Геоморфологія УРСР/ Бондарчук В. Г.- К.: Радянська школа, 1949. - 336с. С156 - 201

7. Маринич М. О. Географічна енциклопедія України/Маринич М. О. - К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1993. - Т.3. - 480 с.

8. Гордієнко І. І. Олешківські піски та біогеоценотичні зв'язки у процесі їх заростання/Гордієнко І. І. - К.:Наукова думка, 1969. - 245 с. С39 - 41

9. Рельєф України. Навчальний посібник/ [Б. О. Вахрушев, І. П. Ковальчук, Л. С. Кравчук, Є. Т. Палієнко, Г. І. Рудько, В. В. Стецюк]; За заг. Редакцією В. В. Стецюка. - К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. - 688с. С328 - 331

10. Савинов С. І., Францессов В. А. Матеріали до вивчення грунтів та лесових товщ степів державного заповідника «Чаплі»//Вісті Державного степового заповідника «Чаплі» - 1929 - т. VI. - С.29 -114

11. Камзіст Ж. С. Гідрогеологія України / Ж. С. Камзіст, О. Л. Шевченко. К.: Міністерство освіти і науки України, 2009. - 614с. - С267-300

12. Вісті біосферного заповідника «Асканія - Нова». Том 12, 2010. В. В. Шаповалов, С. С. Звегінцов. Еколого-гідрогеологічний нарис паводку 2010 року у Великому Чапельському поді, - 23с.

13. Баринський М. Є. Підтоплення земель в Україні: проблеми та шляхи подолання/ Баринський М. Є., Гриневський В. І., Сорокіна Л. Ю./Укр. г еогр. журн. - 2003. - С.3-8

14. Шалит М. С. Великий Чапельський під в Асканії - Нова року 1927-1928// Вісті державного степового заповідника «Чаплі». - Асканія - Нова, 1930. т. VII - С. 165 - 182

15. Канівець С. В. Літування сірого журавля на території Великого Чапельського поду //Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання ПЗФ. - Рахів, 1993. - С.164

16. Географічний енциклопедичний словник. Поняття і терміни / під редакцією А. Ф. Трешнікова. - М.:Рад. енциклопедія, 1988. - 432с.

17. Бабич А. Е. Степовий оазис Асканія - Нова. - Видавництво Харківського ун-та ім. А. М. Горького, 1960. - 216с.

18. Географічна енциклопедія України /відповід. ред. О. М. Маринич - К.: «Українська радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1993. - Т.І - 416 с. - С245 = 250

19. Заповідники СРСР: України та Молдови. - М.: Думка, 1987,-271с.

20. Размещено на Allbest