Відкриття Колумбом Америки: дискусійні питання колумбознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Відкриття Колумбом Америки: дискусійні питання колумбознавства

ВСТУП

Христофор Колумб є одним із найвидатніших і найзагадковіших мореплавців епохи великих географічних відкриттів. Проблема достовірності біографічних даних та справжнє авторство його щоденників, звітів та листів неодноразово ставала предметом уваги науковців, проте, слід зазначити, що більшість досліджень присвячено аналізу життя мореплавця. Встановлення дати і року народження, істинна Батьківщина протягом історичного періоду привертали увагу багатьох російських і зарубіжних дослідників.

Актуальність дослідження. На сьогоднішній день більшість дослідників схильні до одностайної думки, що Колумб народився Генуї в 1451 році і тому значних розбіжностей в цьому плані не виникає, на відміну від попередніх століть, коли Батьківщиною себе вважало 26 країн, а дату народження

Колумба складали цілу серію майже з двадцяти років: з 1435 до 1456 років.

Найбільший інтерес до Колумба проявлявся в XIX ст. у зв'язку з посилення ролі Америки, і тому найбільша кількість різних припущень припадає саме на цей період. Одні - дуже відомі вчені першої половини XIX ст. і при тому чудово знайомі з іспанськими архівними матеріалами, в тому числі іспанець Мартин Наваррете, німець Олександр Гумбольдт, - переконливо доводили, що Колумб народився між 1435 і 1437 роками. Інші - також відомі науковці кінця XIX ст. Гарріс і Уінсор, - також обґрунтовано стверджували, що дата народження мореплавця між 1145 і 1447 роками; треті - в тому числі і Оскар Пешель - відносили його народження до 1455 і 1456. І вже, починаючи з другої половини XX ст. більшість істориків вважає, що Христофор Колумб народився в 1451 році [15]. Починаючи з XIX ст. починають з'являтися публікації архівних документів. Їхнім збором довгі роки займався іспанський архівіст Наваррете. В 1828 році вийшло в світ дослідження американського письменника Ірвінга, працюючого в посольстві США в Іспанії.

До 400-річчя відкриття Америки були видані багатотомні збірники італійських документів і матеріалів, ряд публікацій різними мовами. До всесвітньої виставки в Чикаго в 1893 року іспанська влада започаткувала будівництво корабля, який повинен був нагадувати « Санту-Марію». Новий корабель перетнув Атлантичний океан за 40 днів і після урочистостей пришвартувався в Барселоні, де його тримають до сих пір для все загалу. В цей час були опрацьовані різні сюжети, починаючи особистим життям адмірала, і закінчуючи обговоренням доцільності його відкриттів з екологічної точки зору.

В XX ст. велись дискусії, переважно про наслідки діяльності Колумба. Від позитивного чи негативного ставлення до колонізації Нового Світу залежала оцінка мореплавця як героя чи антигероя.

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні проблемних і дискусійних питань, що стосуються життєвого шляху Христофора Колумба, його подорожей та відкриттів на основі записів зі « Щоденника..».

Для досягнення цієї мети я визначила наступні завдання:

з'ясувати джерельну базу, на основі якої виникають різноманітні припущення, щодо моментів з біографії мореплавця.

проаналізувати достовірність документів, на які спирались науковці в обґрунтуванні тієї чи іншої версії.

виявити питання біографії, які залишаються відкритими.

Об'єктом дослідження є особа Христофора Колумба, предметом - дискусійні питання його біографії.

Хронологічні рамки дослідження стосуються років життя і діяльності мореплавця з 1451 - до відкриття Америки в 1492 році.

Історіографія: Значний внесок у дослідження цього питання зробив російський історик Я. М. Свєт. У його працях «Колумб», « Путешествия Христофора Колумба», «Алая линия» відображені всі дискусійні моменти та припущення на основі аналізу багатьох документів (відомості біографів Колумба, його сина Фернандо і друга Бартоломе Лас Касаса, документи з генуезьких архівів, «документа Ассерето»). І хоча версії сина і друга, можна вважити не точними, оскільки, керуючись особистими мотивами, вони дещо спотворювали факти, які б могли пошкодити репутацію Адмірала, їхні праці все ж таки є однією з першоджерел, на яку спирається автор. Заслуговують на увагу праці американського військового історика С.Е. Морісона, радянського історика географії, демографа І.П. Магідовича та Г. Ревзіна. Їхні дослідження посіли вагоме місце в розробці питання. В інтерпретації Я.М. Свєта [18], І.П. Магідовича [15], Г.Ревзіна [16], вище зазначені дискусійні явища, подаються найбільш достовірно і проаналізовано.

У даній роботі також використовуватиметься «Путешествие Христофора Колумба. Дневники, письма, документы» перекладене з іспанської мови Я.М. Свєтом, під редакцією І.П. Магідовича.

При дослідженні даного питання джерельною базою слугували записи зі «Щоденника першого мандрівника Христофора Колумба» за перекладом Я.М. Свєта. Також були використані листи Колумба іспанським королям.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг роботи складає 31 сторінка.

Розділ 1. Біографія Христофора Колумба: гіпотези і факти

1.1 Походження та родина

Першим дискусійним питання стосується дати його народження, адже це питання привертає значну увагу істориків і науковців. Багато дослідників встановлювали його дату народження від 1435-го до 1456-го.[14, с.5]

Однак шляхом співставлення нотаріальних записів генуезьких архівів з різноманітними документами, що відносяться до діяльності Колумба в Португалії, можна дійти висновку, що Колумб народися в Генуї в 1451 р. І все ж таки цьому суперечать деякі вислови самого Колумба, який часто помилявся, визначаючи свій вік, і його сучасників, що особисто його знали, зокрема Бернальдеса. Іспанський священник Андреас Бернандес стверджував,що Колумбу в рік його смерті, тобто в 1506 році, було сімдесят років. Отже, 1506 - 70 = 1436. Ця дата була абсолютно неприпустимою, тому що батько майбутнього мореплавця Доменіко, вступив у шлюб в 1445 році, а за дев'ять років до цього його майбутній дружині Сусанні було всього десять чи одинадцять років.[18, с.9]

В 1904 році італійський історик Уго Ассерето виявив в генуезькому архіві, в паперах нотаріуса Джироламо Вентимільї, цікавий акт. Це свідоцтво, що отримало назву «документа Ассерето»( Малюнок А). Він багато чого пояснює в біографії Христофора Колумба. В цьому документі мова йде про про одну з торгівельних угод. Купець Лодовіко Чентуріоне скуповував на португальському острові Мадейра цукор, діючи при цьому через свого агента Христофора Колумба. Акт був складений 25 серпня 1479 року, і в ньому зазначалося - названому агенту в цей день було неповних 28 років. А в іншому нотаріальному акті від 31 жовтня 1470 року, вказувалося, що Христофору Колумбу, сину Доменіко, більше 19 років. Співставивши дані обох документів, можна встановити, що Колумб народився між 25 серпня 31 жовтня [18, с.9].

Щодо питання про родину та походження, то на початку XIX ст. генуезький історик Джованні Батиста Споторно віднайшов у місцевих архівах документи нотаріуса Киліко ді Альбенгі 1321р. і 1329 р., в яких згадується Джованніно Коломбо. Ось один з уривків: « Джованни де Коломбо из Маконези, житель селения Кинто, обещал Гильельмо де Брабанте, выходцу из Германии, ткачу- суконщику, здесь присутствующему, и торжественно подтвердил ему, что он исполнит и действенным образом совершит нижеследующее: отдаст сына своего Доминико, а лет ему одиннадцать или около этого, в слуги и ученики названному Гильельемо на шесть ближайших лет, дабы тот обучился ткацкому ремеслу» Нижче зазначена дата 21 лютого 1429 року. Таким чином з цього моменту бере свій початок родовід Колумба. На той час вступити в ремісничий цех із селянського стану було дуже важко. Очевидно Джованні Коломбо був людиною вправною, якщо зумів подолати цехові перепони. Свого сина одинадцятилітнього розумного і кмітливого Доменіко, як я зазначала, віддав на навчання ткачу із Брабанта. В 1440 році він закінчив навчання, отримав від генуезької гільдії звання ткача-майстра, зняв будинок в Генуї і почав самостійно жити[18, С. 4].

За нього засватали дочку сільського ткача Сусанну Фонтанаросса. Це була міцна, росла дівчина, дещо мовчазна і сувора. Весілля відсвяткували в 1445 році. Через 6 років у них з'явився первісток. Священник, здивований, при хрещенні, ростом здорованя-немовля дав йому ім'я Христофор. Святий Христофор був високим і могучим язичником, покровителем всіх подорожуючих на землі, по воді і в повітрі. Христофор Колумб бачив в своєму імені вказівки, що йому призначено долею перенести Христа через море до людей, яким той був невідомий, і не випадково, що найдавніша із відомих нам карт Нового Світу, датована 1500 роком і присвячена Колумбу його товаришем Хуаном де ла Косой, прикрашена зображенням святого Христофора, несучого на плечах немовля Ісуса [ 15, с.14-15].

Другий син Доменіко Джованні Пелегріно народився через декілька років і помер в юності. Третій і четвертий сини - Бартоломео і Джакомо з'явилися на світ в 1460 і 1468 роках відповідно і наймолодша дочка Б'янкінета народилась на початку 70-х років. В майбутньому брати будуть допомагати Колумбу в плаваннях, особливо Бартоломео, який пов'яже своє життя з картографією і відіграє чи не останню роль в його проектах.

Про дитячі та юнацькі роки Колумба відомо небагато, переважно з книги його позашлюбного сина Фернандо Колумба. Але текст цього твору виглядає далеко неправдоподібним. Він був опублікований в Італії як переклад з іспанського через 32 роки після смерті автора. Є підстави вважати, що переклад був неточним, що в оригінал були внесені доповнення, переважно з метою прикрашання. Так, в кінці книги після слова «амінь», які явно належать автору, котрий хоче завершити на цьому свою розповідь, слідує два абзаци з деякими фактичними помилками, в точу числі з неправильною вказівкою на місце захоронення Колумба. Твір Фернандо Колумба містить відомості, які до сих пір викликають сумніви і суперечки: обставини служби Колумба на кораблях в Середземному морі, його прибуття в Португалію, подорожі до Північного полярного кола[ 19, с. 8].

Де навчався Христофор Колумб невідомо, і чи навчався взагалі, чи був геніальним самоучкою. Всі дані, які наводять його біографи, супроводжуються такою кількістю сумнівів і обмовок, що самий факт залишається невідомим. Але без сумніву, що Колумб читав принаймні на чотирьох мовах( італійській, іспанській, португальській і латині), при цьому читав багато і дуже уважно. Зберігся екземпляр латинської книги з його особистими помітками(маргіналіями) на полях. Це була його найулюбленіша книга «Образ світу» П'єра д'Айї, під впливом, якої значною мірою склались його географічні уявлення( П'єр д'Айї вчив про кулеподібну форму Землі, спираючись твори Роджера Бекона)[14,18].

1.2 Версії про Батьківщину Колумба

Нині вже беззаперечно відомо, що Батьківщиною Колумба є Генуя. Про це свідчать наступні документи. В 1823 році Дж. Б. Спотоно опублікував першу серію генуезьких документів, а в другій половині XIX ст. його земляки, генуезці К. Дессімоні, Л. Бельграно и М. Стальєні, виявили багато анологіних документів, які свідчать, що родина Колумбів жила в Генуї і що Христофор Колумб був сином ткача Доменіко Колумба. Однак противники цієї версії наголошували на наявності доказів, оскільки свідчення про Христофора Колумба, ткача із Сан-Стефано, в генуезьких документах перериваються в 1473 році. Чи можна вважати, що це і є той самий великий мореплавець? Докази, які б підтверджували ці дані були. Вони містилися в документі, який в 1825 році оприлюднив іспанський історик Мартин Фернандес Наваретте, автор цінніших збірок документів, що відносяться до історії відкриттів Колумба. Це було свідоцтво про встановлення майората, тобто наслідування родового володіння старшим сином. На жаль, ніякої юридичної сили цей документ не мав. Наваретте відтворив текст незавершеної копії цього акта. А оригіналу він не знайшов[ 18,с. 31].

Як було вже зазначено в 1904 році з'явився «документ Ассерето», саме він підтверджував, що Колумб народився в 1451 році, і пов'язав два етапи його життя - генуезький і португальський. Однак і тут «антигенуезці» твердо запевняли: «документ Ассерето» датований 1479 роком і не доводить, що особа, в ньому згадувана, той самий Христофор Колумб, який відкрив Новий Світ. Зазначену в «документі Ассерето» точку зору також підтримувала американська дослідниця Аліса Бачі Гоулд. В 1925, працюючи в Іспанії, вона знайшла в Сіманксьому архіві, завірений всіма підписами і печатками документ від 28 вересня 1501 р, підтверджуючий свідоцтво про встановлення майорату, складене в 1498 році. Його справжність визнала особлива комісія на чолі з колумбознавцем А. Алтолагіре-і-Дувале. Віднині сумнівів не було, що Колумб народився в Генуї. З 1932 році ця версія непорушно утвердилася в колумбознавстві.

Але крім цієї точки зору, протягом історичного періоду неодноразово висувались дослідниками і інші теорії з цього приводу. Цікаво те, що до 1571 року, не виникало жодних сумнівів у генуезькому походженні Колумба. Як і сам він неодноразово стверджував, що народився в Генуї, так і його друзі та близьке оточення: італійський гуманіст, довгий час проживавши в Іспанії П'еро Мартир де Анг'єра, друг Колумба, священник Андреас Бернальдес, іспанські хроністи Бартоломе Лас Касас, Алонсо Естанкес, Антоніо де Еррера.

Вперше поставив під сумнів генуезьке походження Колумба Фернандо Колон. Він керувався «добрими» намірами відновити родовід великого шукача нових земель і ввести на неї знатних предків. А Генуя для цього не підходила, оскільки прізвище Колумбів не зазначалося в знатних родах. Тому автор дідів Колумба повів в італійське місто П'яченсу, де в XIV і XV століттях жили якісь знатні люди з місцевого роду Колумбів.

Цей приклад надихнув на подібні пошуки істориків XVII- XX ст. Спочатку в дискусію про справжню Батьківщину Колумба приєднались італійці. Вони вважили мореплавця своїм земляком. Одні дослідники вважали, що він народився в Савоні, інші - що в Коголето, або в селищі Когурео, або в Римі, або Ліворно і т.д. [ 18, с. 26].

Потім в дискусію вступили французи і англійці. Французький адвокат Жан Коломб в 1697 році оголосив себе нащадком Колумба і привласнив собі його герб( Додаток В). Англієць Чарльз Моллоу в 1682 році заявив: « Columbus was born in England? But resident in Genua - « Колумб народився в Англії, але поселився в Генуї». В Англії ця гіпотеза не набула популярності, але версію Жана Коломба обґрунтував 194 роки потому анонімний автор, який віднайшов лженащадків Колумба в Бордо, Бургундії і Савойї[18, с.27].

В кінці 70-х і на початку 80-х років XIX ст. два корсиканських аббата - Казабьянка і Казанова заявили, що Колумб народився на Корсиці,в місті Кальві.

Вони запевняли, що на острові збереглась частинка тіла Божого (облатка, що символізувала плоть Христа), яку давали маленькому Христофору при хрещенні. Як там не було президент Франції Жюль Греві розпорядився в 1882 році спорудити на головній площі Кальві пам'ятник Колумбу. Тим самим президент увіковічнив відкриття аббатів.

Однак 1893 році корсиканець Перетті де ла Роза привселюдно заявив: « Великих людей на Корсиці пре достатньо. Залишимо собі Наполеона, а Колумба, так вже і бути, віддамо Генуї». Така позиція наводить на думку, що Колумб аж ніяк не з Корсики, а такі повідомлення просто піар, спосіб привернути до себе увагу [18, с. 27].

Наприкінці XIX ст. викликали сенсацію «відкриття» іспанця Сельсо Гарсії де ла Р'єги. В одному місті, Потеведре, в Галісії, північно-західній провінції Іспанії, від знайшов цікаві документи. В тексті йшла мова, що в XV ст. в Понтеведре жила сім'я Колонов (а саме так в Іспанії звався Колумб). Батька родини звали Домінго, синів - Кристобалем і Бартоломе. Знайшлась і сеньйора Фонтероса. Одним словом, були майже всі члени родини, тільки імена звучали на італійський лад. До того ж Гарсія де ла Р'его запевняв, що Колумб свої листи писав на галісійському діалекті. В грудні 1898 року він виступив з доповіддю на конференції Мадридського географічного товариства, а чотири роки потому опублікував повідомлення про свої відкриття. Багато колумбознавців піддали критиці подібні версії. В цю справу втрутилася іспанська Академія історії і в 1926 році галісійські документи відправили на експертизу до лабораторії інженерських військ. Тоді виявилося, що ніяких імен в документі не згадувалося. Були лише нерозбірливі ініціали. В результаті галісійський «відкривач» став цілковитим фальсифікатором [18, с. 29-30].

На рубежі XIX - XXст. світ вже вступив в епоху імперіалізму. Навколо вирували шовіністичні ідеї. Не обійшли вони стороною і колумбознавців. Багато європейських країн( Іспанія, Португалія, Швейцарія) стверджували, що Колумб має їхні коріння. До цих змагань також приєдналися німці, данці, євреї, поляки. З'явилась також і візантійська версія. Її творець доводив, що Колумб був близьким родичем роду Палеологів, і відповідно в його венах тече царська кров[18, с. 28].

Незважаючи на всі вище наведені гіпотези і припущення, істинною батьківщиною відомого мореплавця,відкривача Нового Світу, Христофора Колумба була Генуя. На сьогодні ця думка доведена і використовується в сучасній історіографії.

Розділ 2. Початок кар'єри мореплавця

Коли і при яких обставин Колумб почав морську кар'єру достеменно невідомо. Сам він в « Щоденнику першої подорожі» вказує, що вже протягом 23 років плаває по морях. Пише він про це так: « Я хожу по морю уже 23 года и не покидал его никогда на срок, достойный упоминания, и видел весь восток и весь запад, ходил на север, то есть к Англии и ходил на юг в Гвинею» [ 14, с. 93 ]. Запис датований 21 грудня 1492 роком. Отже, якщо ґрунтуватися розповідях адмірала, необхідно відносити початок кар'єри на 1469. Між тим в 1469 році Колумб не залишав Генуї. Протилежна точка зору міститься в роботі С. Е. Морісона [ 15, с.16]. Автор зазначає про те, що в кінці свого життя Колумб говорив, що вперше потрапив в море в 1461 році, коли йому було десять років. Очевидно, це було незначне плавання; батько відпустив його з яким-небудь сусідом, товаришем, а хлопчиську здалося, що він побував в далеких краях.

Г. Ревзин у своїй праці « Колумб» зазначає: « Летом 1472 года в Геную прибыли вербовщики анжуйского герцога Рене Доброго, и Христофор нанялся матросом на одно из зафрахтованных французами боевых генуэзских судов.» Це свідчить, що в цьому році Колумб вже плавав на генуезькому кораблі і був включений на флот Рене Анжуйським для нетривалої боротьби з королем Арагона. Із зазначеною точкою зору погоджуються також Морісон С.Е. [15, с.17] та Марьюс А. [11, с. 31-32]. Але судячи по нотаріальним документам, Колумб в 1472 році знаходився в Савоні [18, с.34]. Хіба, що на короткий час він міг залишити місто, але на бойові флотилії вербували не на тиждень- другий, а на довгі місяці. Загалом ця кампанія тривала більше ніж півтора року. Судна Христофора здійснювало безперервні рейси між Генуей і узбережжям Прованса. Декілька раз флоту Рене вдавалося підійти до берегів Каталонії, але арагонський флот постійно відганяв генуезців. Ця експедиція принесла дуже мало здобутків і слави. З тих пір Колумб більше не наймався на воєнні судна.

Вірогідно, перше відносно далеке плавання Колумба відноситься до 1473 або 1474 роках у водах Моря Архіпелагу(Егейського моря) [ 11,17,18], а в 1475 готувалась торгівельна експедиція на острів Хіос. В ній нараховувалося 4 кораблі, двома з яких командували Джованні Антоніо Негро і Николло Спинола [ 11,18]. Ця експедиція зіграла велику роль в житті Колумба. Її організаторам він багато в чому зобов'язаний, і не випадково він заповідав деяку суму грошей потомкам Паоло Негро, брата Джованні Антоніо і Батисті Спиноле, сину Ніколло. Флотилія вийшла з Генуї 25 вересня 1475 року. Можливо, зимував Колумб на о. Хіос, а вже наступного року Колумб на одній з торгівельних галер компанії Негро-Спінола відплив до Фландрії. Однак дійти до вказаного місця не вдалося, так як біля мису св. Вікентія кораблі піддалися нападу з боку франко-португальської флотилії. Дві генуезькі галери було потоплено; на одній з них перебував Колумб, незважаючи на численні рани, йому вдалося доплисти до берега. Ось як описує ці події біограф мореплавця Лас Касас: « И вот Христофор Колумб добрался до берега в одно здешнее селение и там стал на ноги, оправился от ран, полученных в сражениях, обсох от великой сырости, отдохнул от перенесенных невзгод и затем направился в Лиссабон, до которого было отсюда не так уже далеко».

Таким чином Колумб опиняється в Португалії [18, с.36-38;11, с.32; ]. 1476 рік був для Португалії був тривожним і мізерним. Ішла війна з Кастилією, португальський король Альфонс V намагався посадити на кастильський трон дочку померлого короля Кастилії Енріке ІV і скинути з трону з престолу енергійну сестру Ізабеллу. Незважаючи на завданий ущерб кастильськими флотиліями, 1476 рік, як і раніше залишалася величною морською державою Європи. Майже за півстоліття до цього інфант дон Енріке, португальський принц, відомий під іменем Генріха Мореплавця, заснував гідрографічний і морський пункт на мисі Сан-Вісенті, куди стікалися мореплавці зі всього Середземномор'я. Генріх фінансував плавання в Атлантику, вздовж західного узбережжя Африки. Його капітани відкрили сім Азорських островів, також колонізували групу островів Мадейри, Зеленого мису у африканського берега [15, с.19].

По приїзду до Лісабона, Колумб став працювати картографом разом зі своїм молодшим братом Бартоломе. Згодом вони відкрили власну картографічну справу. Карти виготовлені Колумбами були зразковими. Особливою вправністю відзначався молодший. Як говорив сам Христофор, « бог наділив його вправністю і талантом малювання географічних карт та нанесення на них міст, річок, гір, островів і портів.». До них зверталися капітани кораблів та різні моряки, бо всі морські карти складалися на основі свідчень моряків.

Немає підстав сумніватися в тому, що проживаючи протягом дев'яти років в Португалії, Колумб не раз приймав участь в далеких плаваннях. Цілком імовірно, що він побував на півночі - в Англії та Ірландії, і на півдні - в Гвінеї [ 14, с.93]. В Англії, за його оповідями він бачив багато пам'ятного, наприклад: « в Гельвее, в Ирландии, ми видели, как к берегу подплыли, держась за обложки судна, мужчина и женщина редкой красоты, приплывшие с запада.» [11, с. 33]

Після недовготривалої подорожі по англійським портам, він висадився знову в Португалії. Через деякий час він познайомився, - як розповідає його біограф, - з молодою дівчиною Феліпою Моніз де Перестрелло. Лас Касас в 1519 році вів зі старшим сином великого мореплавця, довгі розмови про його батьків. Діего Колон писав, що« Адмирал был недурен собой и нравом приятен, да и держался обычаев добрых христиан и часто приходил в часы мессы в один монастирь (Сантос было его название), а там имелось несколько послушниц-мирянок ( к какому ордену они принадлежали, я не знаю), т с одной из них он вступал в беседы, звали же ее Фелипой Мониз,и была она из знатного роду. С ней он сочитался браком спустя некоторое время после знакомства».Коли саме Колумб одружився точно невідомо. Більшість колумбознавців стверджують, що він вступив в шлюб після 1477 року[18, с. 43-44]. Що відчувала до іноземця Феліпа невідомо, у всякому разі він відрізнявся від смуглявих португальських кавалерів.

«Словесний портрет» Колумба склали багато років потому біографи Адмірала Фернандо Колумб( Колон), Лас Касас. Ось ці замальовки:

Фернандо Колон зазначає, що « Адмирал был хорошо словен, рост же имел выше среднего, лицо длинное, скулы слегка выдающиеся, ни тучностью, ни худобой не отличался. Нос у него был орлиный, глаза синевато-серые, кожа белая с красноватым оттенком. В молодости волосы у него были светлые, но к тридцяти годам совсем посидели» [ 20].

Лас Касас: « Ростом был высок, выше среднего, лицо имел длинное и внушающее уважение, нос орлиный, глаза синевато-серые, коже белую, с краснотой, борода и усы в молодости были рыжеватые, но в трудах скоро поседели» [18, с. 44]. Для Колумба цей шлюб був щасливим квитком. Він без перешкод став популярним серед «португальського бомонду», більше того, люди з якими він породичався, брали безпосередню учать в заморських підприємствах принца Енріке Мореплавця. Однак цей шлюб довго не протримався. Незабаром після народження сина Дієго, Феліпа померла.

Тільки після одруження у віці 27 років Колумбом оволоділа сильна жага до морських подорожей. В нього народився проект відкрити нові землі в західній частині Атлантики, відкрити Антилію, заволодіти багатствами і здобути славу великого відкривача. Колумб вважав, що шлях до Індії навколо Африки достатньо важкий, і хотів знайти дорогу більш легку - відразу через океан на захід [11, с.37; 15.с.25].

Його ідеї підтримував відомий флорентійський географ, математик і астроном Паоло Тосканеллі. Збереглися дані лише про два листи Тосканеллі. Перший він надіслав португальському каноніку Фернану Мартиншу, другий - Колумбу. Лист адресований Колумбу був відповіддю на його запит, який ознайомившись з листом до Мартинша, звернувся до флорентійського картографа за додатковими поясненнями і попросив одобрити свій проект.

В листі Фернану Мартиншу від 25 червня 1474 року, Тосканеллі відповідав на запит. Лісабонський каноник звернувся до флорентійського вченого від імені португальського короля Альфонса V. Король хотів знати коротші шляхи в Гвінею. У відповідь Тосканеллі надіслав « власноручно накреслену карту», на якій нанесені «ваші береги і острови, від яких ідуть всі шляхи на захід», і шлях в країну прянощів. Тосканеллі давав до нього вказівки: «Від Лісабона на захід нанесені на карті, по прямій, 26 відрізків, кожний довжиною 250 миль, до величного і чудового міста Кинсай». Кинсай або Хуанчжоу в свій час зачарував Марко Поло, і Тосканеллі словам венеціанця описував цю багатшу китайську гавань.

Другий лист( без дати), адресований Колумбу, абсолютно ніяких конкретних свідчень не містило. Тосканеллі поблажливо одобрив « сміливий і грандіозний план плисти у східні країни західним шляхом». Цей план він вважав правильним і надійним.

Далі він одобрював Колумба повідомленням про багатства Сходу і перспективою грядущих контактів князів і царів східних країн з християнами.

«Відправляю його величності карту, зроблену мною власноруч. На ній зображені ваші берега і острови, звідки ви повинні плисти безперервно на захід; та місця, куди ви прибудете; і як далеко ви повинні триматися від полюса або від екватора; і яку відстань ви повинні пройти, щоб досягти країн, де найбільше різних прянощів і дорогоцінного каміння. Не дивуйтеся, що я називаю заходом країни, де ростуть прянощі, тоді як їх звичайно називають сходом, тому що люди, що пливуть неухильно на захід, досягнутий східних країн за океаном в іншій півкулі. Але якщо ви підете по суші - через наше півкуля, то країни прянощів будуть на сході... » [18].

В заключній частині Тосканеллі висловлював надії, що «ти, захоплений тими почуттями, що і португальський народ».

Ці листи відтворив в своїй книзі Фернандо Колон і слідом за ним Лас Касас ввів їх в текст своєї «Історії Індій».

Оригінали листів невідомі. В 1860 році Х. Фернандес Веласко, бібліотекар з Севільї, знайшов в Колумбовому екземплярі книги Енея Сильвія Пикколоміні копію другого листа, зняту, як він стверджував, самим мореплавцем.

Фернандо Колон вважав Тосканеллі хрещеним батьком цього проекту. «Маестро Паоло… флорентієць, сучасник самого Адмірала, - писав Фернандо Колон, - був більшою мірою причиною того, що Адмірал свою подорож здійснив з великим натхненням. Бо сталося так: згадуваний маестро Паоло був другом Фернандо Мартинеса, лісабонського каноніка,і вони один з одним листувались стосовно подорожей, здійснюваних в Гвінею з часів короля дона Альфонса Португальського, і про те, що треба зробити пливучи на Захід. Відомості про це дійшли до Адмірала, а він до речей такого роду проявляв велику цікавість, і поспішив через Лоренсо Джерарді, флорентійця, що перебував в Лісабоні, написати маестро Паоло стосовно цих справ і відправив йому маленький глобус, розкривши свій задум.

В 70-х роках XV Тосканеллі був дуже старий. Сім'ї в нього не було, всі свої досягнення він віддавав математиці, астрономії, космографії. В юності він отримав блискучу освіту в трьох італійських університетах - Болонському, Падуанському, Павійському.

Географія була його улюбленою наукою. Він знав на пам'ять «Книгу» Марко Поло, до нього у Флоренцію приходили всі подорожуючі італійці, що повертались з далеких країн Сходу. Збираючи, різні географічні дані, Тосканеллі не часто брав до рук перо. Книг він не писав, збереглись лише один-єдиний, беззаперечно тосканелівський рукопис, чернетки астрономічних таблиць і більшість ескізів різноманітних карт.

Паоло Тосканеллі помер навесні 1482 р, залишивши своїм племінникам велику бібліотеку з цінними рукописами.

Ні перший, ні другий лист не містять нових свідчень про західний шлях. Цілком можливо,що короля Альфонса V і справді цікавили найкоротші шляхи в Індію.

Тосканеллі чомусь обмежився двома-трьома цифрами і запозиченим у Марко Поло описом Кинсая. Тому історик Яків Свєт стверджує, що Тосканеллі не був автором цих послань. І все, версія про листування з португальськими кореспондентами створена не на пустому місці.

Каноник Фернан Мартиш Рориз дійсно жив в той час в Лісабоні. Більше того, він добре знав Тосканеллі і його друга Миколи Кузанського. В 1461 році в Римі Тосканеллі і Мартиш одночасно в якості свідків скріпили своїми підписами заповіт Кузанського[18].

Питання про існування листів досі залишається відкритим. Все, що вклав Колумб у свій проект,було запозичено з інших джерел, більш обставинних, хоча і таких оманливих і не надійних,як і листи Тосканеллі. Колумб не був кабінетним дослідником, віддаючи перевагу корисним книгам, він одночасно скріплював свій задум опитувальними відомостями.

Таким чином, аналізуючи вище наведені факти, версії і припущення, можна сказати, що, можливо, листи Тосканеллі і існували, однак Колумб не спирався на них як на основне джерело у своїх розрахунках і дослідженнях щодо подорожі. Про багатства заморських земель, він дізнався, вивчаючи праці П'єра д'Айі, Енея Сільвія и Марко Поло, що все ж таки послужило основою для його подальших відкриттів [ 11, с. 77-82].

Отже, 1484 році Колумб вперше намагався зацікавити своїм планом короля Португалії Жуана II, племінника Генріха Мореплавця. Якщо вірити португальським історикам і хроністам - сучасникам Колумба, він пропонував: досягнути Японії, пливучи західним шляхом і відкривати по дорозі нові острови. « Король, - пишет один історик, - поскольку он смотрел на этого Кристована Колона как на хвастуна и бахвала…помешаннго на своїм острове Сипанго… не поверил ему». Тим не менш король передав проект на розгляд ради, в яку входила духовна особа і два лікарі-євреї. Рада відкинула план Колумба, без вагомих на те причин [ 15, с. 29-30].

В 1485 році, коли португальська королівська рада відкинула проект Христофора, в Лісабоні померла його дружина Філіпа. Обірвалась найміцніша ниточка, яка пов'язувала його з Португалією, і Колумб вирішив спробувати удачу в Іспанії. 1 травня 1486 року Колумб потрапив на прийом до королеви. Ізабелла мала чудову інтуїцію обирати для кожної справи найбільш підходящу кандидатуру, і робити це вчасно. Вони з Колумбом були майже ровесниками, схожі за темпераментом. Королева неодноразово відмовляла мореплавцю, але чомусь він відчував, що може їй довіряти. І нарешті, Ізабелла призначила комісію на чолі зі своїм духівником Ернандо де Талавера. Вона повинна була розглянути проект і винести рекомендацію - прийняти його чи відхилити. Засідання комісії проводилось з початку літа 1486 року в Кордові, а потім продовжувалось в колегії св. Стефана в Саламанському університеті [ 14, с.8].

В результаті проект Колумба був відхилений, і на початку 1488 р. Колумб пише листа португальському королю Жуану II, просячи знову на аудієнції. Король відповів негайно, умовляючи приїхати в Лісабон. Однак, в Португалії у Колумба був суперник Мартін Бехайм. Він здійснював плавання під португальськими прапорами. Погляди Бехайма, щодо розмірів земної кулі і розмірів Азії, втілені в глобусі, створеному ним в 1492 році, і проект Колумба був відкинути (Малюнок В). Невідомо, що робив Христофор Колумб в 1488-1491. Вірогідно, що в цей час він жив в Кордові. Тут він ще в 1486 році зблизився з Анною Нуньєс Араной, дочкою заможного селянина, у якої від Колумба народився син Фернандо - імовірний автор « Історії життя і справ адмірала Христофора Колумба» і видатний космограф( зв'язок Колумба з Анною не була підкріплена церковним шлюбом і в своїх листах він ніколи не називав її своєю дружиною) [ 14, с. 9].

В листопаді чи в грудні 1491 року Колумб знову з'явився при королівському дворі, котрий на час облоги Гранади перебував в укріпленому містечку Санта-Фе. Тут його проект розглядався експертами [3,4].

Однак Лас Касас вказує на те, що і цей проект був не прийнятий, тому що пред'явлені Колумбом вимоги - про дарування йому за здійсненні відкриття титулів адмірала і віце-короля - були прийняті як дуже надмірні. Коли Колумб покинув Санта-Фе, королеву відвідав Луїс де Сантанхель, хранитель казни Фердинанда, і вмовляв прийняти умови Христофора. Послухавши Сантанхеля, королева відправила гінця, котрий перехопив Колумба і привів назад. І хоча, здавалося б, все було вирішено, потрібно було чекати до квітня 1492 коли договори між Колумбом і королями, так звані капітуляції, будуть підписані і скріплені печаткою. Кристобаль Колон (як став себе називати Колумб) відправляється « відкрити і отримати певні острови і материки в Океані- Морі». Йому будуть дані титули адмірала Океана-Моря, віце-короля і правителя всіх відкритих земель[ 3, 4, 15, 18 ].

Отже, пройшовши тернистий шлях від матроса до капітана, переживши глибокі розчарування і проблиски надії, байдужість і довге очікування, прагнення і мрії Колумба нарешті збуваються. Те, до чого він так довго йшов справдилося і тепер перед ним відкриті широкі простори безмежного океану, нові відкриття і досягнення.

Розділ 3. Відкриття Америки

Одним важливим дискусійним питанням, яке і на сьогоднішній день залишається відкритим і досить актуальним є - чи дійсно Христофор Колумб відкрив Америку?

15 березня 1493 року Адмірал повернувся з плавання. Імовірно, що 15 лютого було написано листа Луїсу де Сантанхелю і Габріелу Санчесу, яке вони скоріш за все отримали 25 березня. Обидва адресату перебували пр. дворі, в Бпрселоні, і не гаючи часу відправили його в типографію. Набирали листа поспішаючи і вже в квітні його було видано мовою оригіналу( по-кастильські). Майже одночасно з'явилося і каталонське видання [8]. Листи Сантанхелю і Санчесу друкували в різних містах Європи і воно стало істинним бестселером XV ст. в 1493 році тричі перевидано в Римі, і відомо 6 інших паризьких, базельських та ін. видань цього ж року. Нам, людям століття комп'ютерних та інших сучасних технологій, темпи передачі інформації того періоду здаються дуже повільними. В 1493 році Барселона дізнавалася про важливі події на 7-8-ий день, Флоренція отримувала відомості на одинадцятий день, Франкфурт - три тижні потому. Однак таке запізнення не викликало ні найменшого роздратування. Якщо повернутися назад в XV ст. і налаштуватися на життя жителів міст, то звістки про відкриття Колумба розходились в швидкому темпі. Переважно такими проблемами цікавилися у вищих колах суспільства, освічених і заможних, простий селяни не знав грамоти, не мав найпримітивніші уявлення про земну кулю тай і йому воно було не потрібне. Пізньою весною ніхто навіть і не наважувався стверджувати, що Колумб відкрив Новий Світ, ще було незрозуміло, як далеко на захід простягаються простори щойно відкритих островів. Розсіювалася певна недовіра до Колумба, з якою сприймалися незвичайні відкриття. Недарма у квітні 1493 року відомий вчений-гуманіст П'єтро Мартир де Анг'єра, згадуючи про прибуття Колумба в Іспанію, зі зневагою писав, що «Колон дійшов, як він думає до Індійського берега» [18].

Чи можна вважати Колумба першим європейцем, що дійшов до берегів Америки? На це питання може бути одна відповідь: Колумб беззаперечно був не першим європейцем, що відвідав американські землі.

Нормани, відомі і знамениті море ходи раннього Середньовіччя, в IX ст. досягли Ісландії, а в X ст. з'явились на берегах Гренландії - землі, безсумнівно американської, а на рубежі X і XI століть досягли країни Вінланд, яку сучасні історики норманських походів шукали на узбережжі Північної Америки. Подвиги північних Одісеїв були оспівані в ісландських сагах, і герої цих саг, - без сумніву особи реальні. Один з них Лейв Ейріксон, або Лейв Щаслиаий, біля 100 разів ходив у Вінланд. Де знаходилася ця країна встановити нелегко, але цілком вірогідно, деякі сліди вдалося виявити в 1964 році норвезькому досліднику Хельзі Інстанд. На острові Ньюфаунлед вона відкрила стародавнє скандинавське поселення - фундаменти будинків із дерну, сліди кузень і бані, камінні прясла та ін.)

За даними радіо вуглеводного аналізу, матеріальні залишки цього поселення в діапазон між 100-150 років.

Конгрес США в 1965 році поспішив оголосити 9 жовтня днем Лейва Ейріксона, першого європейця, що досягнув берегів Північної Америки.

Однак відкриття були відкриттям в сої», свідчення про походи в Гренландію і Вінланд., поширювалися в маленькій частині географічних уявлень Середньовіччя. Радянський історик-скандинавіст А.Я Гуревича пише, що відвідавши один з островів фортець, і проживши там декілька років на одному з островів, нормани маже не звертатися до мене, в якому році Америку еолумб6 реальних наслідків на розвиток середньовічного світу реальних загроз і наслідків, ні для американських індійців, ні для ескімосів. Ніякої старонорманської карти у Колумб не було, згадувалось, причиною цьому було те, що скандинави епохи вікінгів не вміли креслити карти. З поглядами Гуревича погоджуються також І.П. Магідович. Але чи можна вважити,що здійснювався цілковитий дослідник.

В 1491 році Європа не мала поняття величезний американський суходіл, що увібрав в себе два материка і велику кількість великих та маленьких островів, а в 1493 року Європа отримала перші свідчення про землі Америки.

Колумбові відкриття 1492 року мали всесвітньо-історичне значення європейців - вони розширили рамки земної ойкумени і надали їй нову частину раніше відому.

колумб мореплавець географічний америка

Висновки

У ході дослідження даної теми були проаналізовані дискусійні питання, що стосуються життя видатного мореплавця Христофора Колумба. Його біографія сповнена цікавих, суперечливих моментів, які протягом всього історичного розвитку тривожили науковців. Зокрема, чимало суперечок виникло навколо того де народився Христофор. Нині вже беззаперечно відомо, що Батьківщиною Колумба є Генуя. Про це свідчать наступні документи. В 1823 році Дж. Б. Спотоно опублікував першу серію генуезьких документів, а в другій половині XIX ст. його земляки, генуезці К. Дессімоні, Л. Бельграно и М. Стальєні, виявили багато анологіних документів, які свідчать, що родина Колумбів жила в Генуї і що Христофор Колумб був сином ткача Доменіко Колумба. Однак на право називати себе Батьківщиною Колумба претендували 26 країн. Свою позицію вони обґрунтовували різноманітними ніби то реальними підтвердженнями, свідченнями з документами. Але при аналізі тієї чи іншої гіпотези було виявлено, що документальна основа або сфальсифікована або нічим не приріплена. Незважаючи на всі гіпотези і припущення, істинною батьківщиною відомого мореплавця, відкривача Нового Світу, Христофора Колумба є Генуя. На сьогодні ця думка доведена і використовується в сучасній історіографії.

У центрі нашої уваги були також питання щодо того, коли ж саме зародилися морські ідеї і почалась його кар'єра. На сьогоднішній день це питання залишається відкритим, оскільки немає достеменно відомих фактів, які підтверджували ту чи іншу версію. Варто сказати, що його майбутні відкриття зроблені під впливом ідей багатьох людей (листування з Тосканеллі, діяльність Мартіна Бехайма та ін.), що допомогли Христофору розкрити свій потенціал на досягнення поставленої мети - досягти берегів Індії, Японії, Китаю пливучи на захід. Незважаючи на глибокі розчарування і проблиски надії, байдужість і довге очікування, прагнення і мрії Колумба нарешті збуваються.

Те, до чого він так довго йшов справдилося і тепер перед ним відкриті широкі простори безмежного океану, нові відкриття і досягнення.

Список використаних джерел та літератури

1. Джерела

1. Из завещания Колумба // История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя / Сост. В.Е.Степанова, А.Я. Шевеленко. - М., 1988. - 271 с. «

2. Инструкция короля и королевы Христофору Колумбу [ Организация четвертого путешествия] // Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 456- 458.

3. Капитуляция в Санта Фе» 17 апреля 1492 года // Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 55-57.

4. Комментарий к договору от 17 апреля 1492 г // Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 58-59.

5. Мемориал Колумба Изабелле и Фердинанду // Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 348- 363.

6. Письмо Колумба королю и королеве с острова Ямайки.// Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 459-473.

7. Письмо Колумба Фердинанду и Изабелле о результатах третьего путешествия. [Открытие Южной Америки]// Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 380-397.

8. Письмо Сантанхелю и Санчесу// Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 64-70.

9. Тордесильясский договор между королями Испании и Португалии о разделе мира. 7 июня 1494 г// Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 375-377

10. Свидетельство о пожаловании титула Христофору Колумбу от 30 апреля 1492 года // Путешествие Х. Колумба: Дневники, письма, документы. - М., 1952. - С. 60-62.

2. Література

11. Андрэ М. Христофор Колумб (правдивое повествование). М., 1929. - 173 с.

12. Лас Касас Бартоломе, История Индий. Л., 1968. - 472 с.

13. Магидович И.П., Колумб и его открытие. Вступительная статья к книге « Путешествие Христофора Колумба». М., 1952. - 526 с.

14. Магидович И.П. Путешествия Христофора Колумба. - 2011. - 810 с.

15. Морисон С. Э., Христофор Колумб мореплаватель. С., 1958. - 213 с.

16. Ревзин Г., Колумб. М., 1947. - 363 с.

17. Пузий В. Христофор Колумб. Создавший себя сам.[Текст] / В. Пузий // Личности. - 2011. - №5. - С. 24-39.

18. Свет Я.М., Колумб. М., 1973. - 367 с.

19. Субботин В. Великие открытия. Колумб. Васко да Гамма. Магеллан. - 146 с.

20. Цукерник Д.Я., Как была открыта Америка? «Новый мир», 1962. - №12

Додаток

Малюнок А. «Документ Ассерето»

МАЛЮНОК Б. Герби Колумба. Ліворуч герб подарований нащадкам Колумба в XVI ст., праворуч - герб його нащадків( XX ст.)

МАЛЮНОК В. Глобус німецького картографа Мартіна Бехайма (1492 р.)

Размещено на Allbest.ru