Водоспади Південної Америки

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Водоспади південної Америки

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретико-фізичні аспекти водоспадів

1.1 Дослідження та загальна характеристика водоспадів

1.2 Класифікація водоспадів

РОЗДІЛ 2. Водоспади південної Америки

2.1 Водоспади-велетні

2.2 Найлегендарніші водоспади південної Америки

2.3 Найбільший водоспад світу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Навіть при побіжному погляді на карту Південної Америки одразу впадає в око яскраво виражена своєрідність будови її поверхні. Це країна високих гір, великих плоскогір'їв і низин.

Уздовж усього західного узбережжя на тисячі кілометрів простяглося гігантське гірське пасмо Анд (Кордільєри). На півночі й сході материка піднімаються Гвіанське і Бразільське нагір'я, а між цими трьома висотними районами розташовані найбільші впадини -- Амазонська і Ла-Платська низини.

Гори й нагір'я материка є колискою його могутніх водних артерій -- цариці річок Амазонки, величної Оріноко і багатоводної Парани.

Спускаючись із гірських хребтів і нагір'їв, ці велетні і їхні притоки стають гримучими порожистими річками. У своїй більшості вони несудноплавні, бо їхня течія розбивається численними водоскатами і водоспадами.

Південна Америка, мабуть, найбагатший на водоспади континент земної кулі. Серед них є і рекордсмени світу: Гуайра -- найбільш багатоводний, Теквендама і Паулу-Афонсу -- найбільш легендарні, Анхель -- найвищий. Є тут й інші водоспади -- високі й багатоводні, про які мало хто знає, бо вони знаходяться в джунглях ї горах малодоступних басейнів річок Амазонки, Оріноко та інших.

Зважаючи на популярність та актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Водоспади Південної Америки”.

У даній курсовій роботі висвітлюються теоретико-фізичні аспекти водоспадів. В роботі у стислій та доступній для сприймання формі охарактеризовано найбільш відомі водоспади Південної Америки.

Об'єкт дослідження - Південна Америка.

Предмет дослідження - водоспади Південної Америки.

Мета дослідження - охарактеризувати найбільш відомі водоспади південної Америки.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретико-фізичні аспекти водоспадів;

2) дослідити класифікацію водоспадів;

3) визначити найбільш відоміші водоспади Південної Америки;

4) охарактеризувати водоспади Південної Америки.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, картографічний, статистичний.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-фізичні аспекти водоспадів

1.1 Дослідження та загальна характеристика водоспадів

Водоспади -- одне з найбільш величних явищ і цікаві пам'ятники природи -- опинилися, як не дивно, майже «білою плямою» в географічній літературі. У працях по гідрології, загальній і динамічній геології і геоморфології учені приділяють водоспадам скромну увага.

До недавнього часу у вітчизняній літературі була лише єдина робота, цілком присвячена водоспадам. У 1979 р. українською мовою вийшла книга А. П. Муранова «В світі водоспадів. Легенди і правда про водоспади світу». Родоначальником водоспадів був, поза сумнівом, Іоганн Гербіній, що видав в 1678 р. в Амстердамі на латинській мові «Міркування про дивовижні водоспади світу» (зберігається в бібліотеці Британського музею в Лондоні). Зарубіжна література новітнього часу володіє єдиною монографією англійського автора Едварда К. Решлея «Серед водоспадів світу» (Лондон, 1935), яка містить описи і фотографії багатьох найбільших водоспадів всіх континентів. В Англії ж в 1974 р. був виданий альбом Ріти М. Бартон «Водоспади світу». У свою книгу «Незвичайне і грізне в природі» ленінградський гідролог А. П. Муранов включив розділ «Водоспади-велетні», а кельнский професор -- геолог Мартін Шварцбах присвятив один з розділів своєї праці «Великі пам'ятники природи», перекладеного російською мовою в 1973 р., чотирьом знаменитим водоспадам -- Ігуасу, Вікторія, Ніагарському і Рейнському [3, 4].

Що ж таке водоспади?

Державний стандарт «Гідрологія суші: терміни і визначення» (1983) не містить визначення водоспаду. У Великій Радянській Енциклопедії (3-е видавництво) водоспад визначається як «падіння води в річці в місцях різкої зміни висоти її дна з утворенням майже прямовисного уступу». Б. А. Апо-ллов у «Вченні про річки» (1963) називає водоспадом «ділянку річки з великим падінням, близьким до вертикального». По короткій географічній енциклопедії, «водоспад -- падіння води річки з уступу, що перетинає річкове русло».

У деяких роботах зустрічається ділення водоспадів на два типи. До першого відносять водоспади, у яких ширина падіння води перевищує висоту, до другого -- водоспади, висота яких значно перевищує ширину. Такий підхід до визначення типу представляється неправильним. Будь-який водоспад -- складне явище, арена і результат боротьби і взаємодії Води, Каменя і Атмосфери. Тут протікають складні процеси гідроаероіонізації, природньої флотації, безперестанній ерозії, що не припиняється ні на секунду. Діючі водоспади по своїй суті -- природні perpetuum mobile (вічні двигуни). Висота падіння і ширина потоку -- два найважливіших чинника, що визначають будь-який водоспад, але основу його як явища природи складає падіння води з уступу тієї або іншої висоти, і тому основний критерій при визначенні і оцінці будь-якого водоспаду -- його висота.

Водоспадами першого типу слід вважати ті, у яких висота перевищує ширину потоку, до другого типу відносяться водоспади, у яких висота менше ширини. У більшості відомих енциклопедичних, картографічних і літературних джерел приводяться переліки, списки водоспадів, і там ці об'єкти розташовуються по висоті.

Висота і ширина водопаду не вичерпують всіх параметрів, необхідних для складання якнайповнішої характеристики цього явища природи. Важливо, яка кількість води скидається через гребінь водоспаду -- витрата, вимірювана в м куб./с. Гідроенергетиків в першу чергу цікавить потужність водоспаду, що обчислюється по формулах N = 9,8Qh (теоретична) і N = 8,0Qh (промислова), де N -- потужність, Q -- витрати води і h -- висота падіння. С. В. Григорьєв пропонував проводити порівняльну оцінку водоспадів по питомій водоносності, для числення якої рекомендував брати питому витрату води, тобто багаторічна середня річна витрата, віднесена до одиниці ширини водопаду [3, 5].

Проте, водоспадом також вважається падіння води з уступу під кутом більш 45°; падіння води під кутом менш 45° буде водоскатом; водоспад менше 1 м заввишки, на нашу думку, слід відносити до порогів; витрата води для водоспаду повинна бути не менше 1 м куб./с. Утруднення викликає визначення складних систем водопадів. Ступінчастий крутопадаючий потік (каскад) пропонується вважати єдиним водоспадом, якщо в профілі протяжність горизонтальної частини уступу (уступів) менша, коротша за передування і подальшого відрізків вертикалі. Необхідно також враховувати товщину шару води на гребені, яка залежить від питомої водоносності, глибину велетенського казана, швидкість перебігу на зламі струменя, а для найбільш высоких-- кількість і площу води, що знаходиться в кожен даний момент у польоті.

Надзвичайно важливим представляється вивчення геології району розташування водопаду, а отже, і порід, створюючих гребінь і що вистилають ложе водопаду. Абсолютно очевидно, що водопади утворюються лише там, де порода володіє такою твердістю, що здатна витримати вікову ерозійну дію водних мас, інакше водопад виробить русло і зникне.

Цікаве явище відмічене П. А. Барановим. Породи в ложі деяких водопадів, представлені пісковиками, що містять титан і марганець, під дією води тверднуть, як бетон [3, 7].

Водоспади -- виключно багатообразні явища природи. Два відмічених вище типа -- лише крайні точки в дивно широкому за різноманітністю ряду не самих схожих один на одного каскадів. Особливе місце займають так звані щілисті водопади, де річка, будучи затиснута скелями великої потужності, не скидається з уступу, а проривається через порівняно вузьку щілину в щонайміцнішій породі. Мабуть, щілисті водопади слід виділити в самостійний, третій тип.

Часто вода падає по східчастому річищу каскадом великих і малих, високих і низьких водоспадів. Буває, що, зруйнувавши горішню частину уступу, промивши у прямовисному обриві прохід, вода падає не вертикально, а стрімко мчить по дуже крутому скелястому руслу. Це водоскати. Усі великі водоспади світу являють собою складну систему із водоспадів, водоскатів, порогів, бистрин [14, 5].

1 -- водоспад; 2 -- каскад водоспадів; 3 -- гребля; 4 -- водоскат; 5 -- пороги і перекати.

Чому в руслах одних річок трапляються уступи, а отже і водоспади, а на інших річках їх немає?

Причин цього багато: вік річки, геологічна будова місцевості, якою вона протікає, характер рельєфу та інші природні фактори.

Річка на своєму шляху тече через ділянки, утворені з різних порід: одні з них -- тверді і важко піддаються розмиву, інші -- крихкі й легко руйнуються.

Якщо подивитися на поздовжні профілі різних річок, то вони дуже різняться між собою. В одних профіль плавний, згладжений. Це -- старі річки, їхній вік налічує сотні тисяч років. За час свого тривалого існування вони «стерли» виступи в руслі, вирівняли його.

В інших водотоків профіль річища має східчастий вигляд. Це -- молоді річки, які ще не встигли згладити нерівності своїх русел, і тому на них часто трапляються пороги, водоскати, водоспади.

Але це тимчасове явище. Уступи не вічні. «Вода й камінь точить»,-- каже старовинне прислів'я. До водоспадів його можна застосувати в прямому значенні [14, 6].

Падаючи з висоти, вода виконує величезну роботу по руйнуванню уступу: сточує його гребінь, підмиває основу і біля підніжжя видовбує глибоку яму з допомогою гальки та уламків скель, які при цьому виконують роль жорен, що їх обертають струмені водоверті. Висвердлені камінням заглиблення в скелястому ґрунті називаються котлами велетня, їх можна побачити на місцях зниклих водоспадів.

Якщо основа уступу утворена м'якими породами, то з часом горішня частина нависає над вирвою у вигляді карниза чи козирка. Мине деякий час, і він під впливом власної ваги обвалиться.

Чимало водоспадів зустрічається в районі колишнього зледеніння. Тут льодовики свого часу поглибили, «виорали» долини великих річок. А коли настало потепління і вони відступили, то гирла притоків виявилися трохи піднятими, «навислими» над глибокими долинами материнських річок. Щоб з'єднатися з ними, притоки змушені були скидати свої води з прямовисних бортів льодовикових долин.

У горах нерідко бувають обвали, які загачують дно річкових долин землею, камінням, уламками скель. Вище обвалу виникає озеро, а коли воно заповнюється водою, то її надлишок почне переливатися через гребінь завалу по схилу, утворюючи каскад водоспадів.

Буває, що річка зустрічає по дорозі тріщину, яка утворилася під впливом тектонічних сил. Обійти цю перепону неможливо, тоді вода падає у вузьку розколину.

Одне слово, причин утворення водоспадів багато, а тому на земній кулі їх нараховується величезна кількість і найрізноманітніших -- великих і малих, високих і низьких, широких і вузьких; деякі з них жебонять, дзвенять, ревуть, страшенно гуркочуть, і немає жодного, який був би точною копією іншого.

1.2 Класифікація водоспадів

Залежно від ширини і висоти падіння вод водоспади ділять на дві великі групи. До першої групи належать найбільші водоспади Землі. У них ширина фронту падаючих вод значно перевищує висоту.

Наприклад, у Підкови (найбільший з Ніагарських водоспадів) ширина гребеня близько кілометра, а висота майже в 20 разів менша. У Вікторії вода падає завісою, ширина якої 1800 метрів, а висота дорівнює 120 метрам. Ще ширший гребінь у водоспада Ігуаса (до трьох кілометрів), а висота його -- 70 метрів. У нашій країні до цієї групи належать водоспади Нарвський і Румба (150 і 100 метрів завширшки).

Найширші водоспади -- найбагатоводніші. З-поміж них на першому місці стоїть Гуайра (Південна Америка). Під час повені через його гребінь скидається близько 50 тисяч кубометрів води щосекунди. У Вікторії витрата води сягає 12--15 тисяч кубометрів, а у водоспадів Паулу-Афонсу, Кон, Ніагарських -- 8--10 тисяч. Це означає, що кожної секунди з гребенів цих водоспадів падають колосальні вантажі -- від 8 до 50 тисяч тонн (пригадайте -- один кубометр води важить близько тонни). Тим-то й не дивно, що від них іде такий гуркіт, що неможливо почути людину, котра стоїть поруч, а земля під ногами двигтить, наче під час землетрусу [14, 8].

До другої групи належать водоспади, у яких, навпаки, висота значно більша за ширину.

З-поміж них перше місце посідає Аихель (Південна Америка): він понад кілометр заввишки! За ним іде Тугела (Південна Африка) -- 933 метри, Йосемітський (Північна Америка) -- 729 метрів. Кукенан, Утігардфосс, Сатерленд, Кіле, Уолломомбе -- водоспади різних частин світу, усі вищі 500 метрів. Серед наших високих водоспадів -- Кінзелюк-ський (400 метрів), Великий Арсланбоб (300), Грандіозний (200) та ін.

Цікаво відзначити, що кожний водоспад має свій, тільки йому притаманний «голос», яким він «співає», «шумить», «розмовляє».

«Голос» водоспаду залежить від його висоти і кількості води, що падає. Це встановили вчені Тульського державного педагогічного інституту ім. Л. М. Толстого. Вони записували на магнітофон шум водоспадів і вивчали його з допомогою аналізатора звуків.

Звук, як відомо, визначається частотою механічних коливань на секунду. При великій частоті він високий, при малій -- басовитий. Падаючи, вода захоплює повітря. У її товщі утворюються так звані кавітаційні порожнечі, або, простіше кажучи,-- пухирці і пухирі, наповнені повітрям, водяною парою і газами. Пухирі сплющуються, лопаються, і в цей час виникає звукова хвиля [14, 8].

У високих водоспадів більшість кавітаційних порожнин -- пухирці невеликих розмірів, завбільшки як дрібний горох. Вони й утворюють високі, дзвенячі, тонкі звуки, частотою до 2000 коливань на секунду.

А наприклад, у Ніагарського водоспаду кавітаційні порожнини-пухирі завбільшки як невеликий кавун. Вони утворюють басовиті звуки, які зливаються в неугавне ревіння, частота -- 37--75 коливань на секунду.

Ось і весь секрет водоспадів-солістів.

У районі водоспадів повітря насичене вологою. Хмари найдрібніших краплинок води і пари здіймаються над вирвою, куди падає вода, їх підхоплює повітряний потік і зрошує дрібним дощем прилеглу місцевість.

Навіть коротке ознайомлення з параметрами водопадів показує, що їх вивчення знаходиться на стику цілого ряду наук: географії, гідрології, геології, курортології і багато інших, і тому детальніше дослідження їх обіцяє нові відкриття.

РОЗДІЛ 2. Водоспади південної Америки

2.1 Водоспади-велетні

Ця річка така велика і багатоводна, що споконвічні мешканці її берегів дали їй ім'я Парана, що означає «матір вод».

Парана бере початок у центральній частині Бразільського нагір'я. Тисячі кілометрів тече вона в південному напрямі, спочатку в горах, де бурхливий плин її не раз перепиняється порогами й водоспадами, потім плавно перетинає низовину, тече джунглями, у глибині яких і досі живуть племена диких індіанців, протікає повз великі сучасні міста, де в її водах відбиваються стіни величних будівель і палаців.

У пониззі Парана повертає до Атлантичного океану й утворює величезний естуарій (широке воронкоподібне гирло) Ла-Плата. Виносячи з глибини материка колосальну кількість води (близько 700 кубічних кілометрів на рік), річка, впадаючи в океан, далеко відтісняє його води.

Недарма перший європеєць, що прибув у ці краї понад п'ять століть тому, назвав її гирло «прісним морем».

А ще славиться Парана, як жодна інша річка в світі, чудовими водоспадами, щедро розсипаними самою природою в руслах річки та її приток у межах Бразільського нагір'я.

На притоці Тієте, наприклад, нараховується 36 великих і малих водоспадів, на Парапанемі -- 33 водоспади, на Іваї і Пекірі їх налічується по кілька десятків [14, 139].

Чого ж у басейні Парани так багато водоспадів? Відповідь на це питання дали геологи. Виявляється, справа у своєрідній геологічній будові басейну річки, утвореному головним чином лавами; а вони на окремих ділянках мають різну щільність і міцність. В одних місцях породи швидше розмиваються потоком, на інших ділянках цей процес відбувається повільніше. В результаті такого нерівномірного руйнування порід у руслах річок утворюються великі й малі уступи або скати, по яких вода спадає каскадами порогів і водоспадів.

Найбільші водоспади -- Урабупунга, Гуайра та Ігуасу. Перші два містяться на самій Парані, третій -- на її притоці Ігуасу.

Це -- зірки першої величини, що входять у сузір'я водоспадів-велетнів земної кулі.

Відкриття європейцями Парани і її чудових водоспадів стало цілою епохою в історії географії.

Отже, що ж являють собою «зірки першої величини» «Срібної річки» Парани -- її великі водоспади Ігуасу і Гуайра?

Водоспад Ігуасу знаходиться майже на стику кордонів трьох південноамериканських країн -- Аргентини, Бразилії і Парагваю, за 26 кілометрів від гирла річки Ігуасу.

Річка Ігуасу бере початок у горах Сьєрра-ду-Мар. Спускаючись із схилів Бразільського нагір'я по дну глибокої долини, вона стрімко мчить свої води на захід, часто утворюючи гуркотливі пороги і водоспади. Річка завжди повноводна, а за своїми розмірами переважає Неву і води несе вдвічі більше, ніж Дніпро.

При підході до гребеня водоспаду Ігуасу уповільнює швидкість течії, розширюється, стає мілкою і до обриву підходить широким фронтом, утворюючи разом з островами гігантську дугу завширшки близько 3700 метрів.

Цих базальтових островів, вкритих буйною рослинністю, безліч. Вони дроблять до того єдиний потік на велику кількість струменів, які потім падають з урвища.

Усього нараховується 270 великих і малих водоспадів, і все це разом узяте називається водоспадом Ігуасу. Загальна висота падіння води дорівнює 72 метрам [14, 142].

Серед них виділяються водоспади Беньямін, Теодоро, Пелька Диявола, Три Мушкетери, Сан-Мартін.

Увесь ансамбль водоспадів оточений розкішною вічнозеленою тропічною рослинністю, напоєною і щедро зрошуваною водоспадним дощем. Тут панують пальмові і бамбукові ліси з розвинутими найрізноманітнішими повзучими і виткими рослинами, прикрашеними квітами різної форми і відтінків, серед яких, немовби вкраплення із коштовних каменів, сяють суцвіття орхідей і бігоній. Між суцвіттями, перевитими ліанами і стеблами рослин-епіфітів, неначе кольорові хмарки, шастають рої метеликів. Повітря наповнене шумом падаючих вод і щебетом пташок.

Щоб зберегти водоспад і його околиці, цей район перетворили в заповідник і назвали Національним парком Ігуасу.

Увесь комплекс Ігуасу такий великий, що одразу оглянути його неможливо. Це можна зробити тільки з борту літака.

На всіх, хто приходить у гості до водоспаду Ігуасу, він справляє незабутнє враження, про що добре сказала письменниця Розіта Фобс у своїй книжці «Подорож по восьми республіках у пошуках майбутнього»: «Чудо-Ігуасу, схожа на криву срібну шаблю, виходить із своїх піхов-джунглів, де кордони Бразилії, Аргентини і Парагваю зустрічаються в гущавині тропічного лісу. Ігуасу виходить своїми синіми водами в цегляно-коричневі пороги долини верхньої Парани, а потім рине водоспадами між скелями й островами, вкритими квітучими деревами... Туман кольору індиго повиває межі падіння вод... над ділянками вируючої води нагромаджуються клубки піни... у хмарах водяного пилу виблискують кольорові райдуги, а кінці їх губляться в місцях, де кришталеві води обіймаються з джунглями...»

Перший з найбільших водоспадів Парани знаходиться за 80 кілометрів від злиття її гілок-витоків, трохи вище гирла притоки Тієти.

Водоспад має поетичну назву -- Урабупанга -- ущелина блискучих вод. Через його гребінь завширшки близько півтора кілометра донедавна скочувалося близько 3000 кубометрів води, майже дві таких річки, як Дніпро. Вода спадала широкою завісою з висоти 12 метрів [14, 143].

Нині води зменшилося, оскільки енергія водоспаду частково використовується нещодавно збудованою потужною гідроелектростанцією.

Звідси на протязі близько 700 кілометрів Парана тече спокійно, по ній плавають річкові судна.

Та ось на шляху річки виникає перепона -- розмите пасмо Сьєрра-дус-Дорадус. Поспішаючи подолати його, Парана вгризається в базальти, пробиває глибокий прохід і виривається на простір, падаючи грандіозним водоспадом Гуайра.

До цього місця її водність почетверяється: середня витрата води дорівнює 12--13 тисяч кубометрів на секунду, а у великі повені збільшується в 3--4 рази. Це означає, що в такі періоди через гребінь водоспаду тече величезна річка, яка за водністю дорівнює стокові 6 таких річок, як Волга, або сумі 30 потоків, таких, як Дніпро.

Гуайра -- це величезний каскад із 18 водоспадів, зосереджених на ділянці з падінням 115 метрів. Найбільший із них падає з прямовисного уступу заввишки понад 30 метрів.

У Гуайри два господарі -- Бразілія і Парагвай. Державний кордон між цими країнами проходить через водоспад і ділить його на дві нерівні частини: сім найбільших падінь знаходяться на бразільському боці. Тому на картах і в літературі можна зустріти назву Сеті-Кедас, що означає «сім водоспадів» [14, 146].

Першим європейцем, що склав мальовничий опис Гуайри, був іспанець Фелікс де Асар, який уточнював у кінці XVII сторіччя кордон між іспанськими і португальськими володіннями. У своєму звіті він писав: «...Цей каскад справляє величезне враження і вартий того, щоб його оспівали поети. Він розташований на річці Парані, у місці, де вона несе води більше, ніш багато європейських річок, разом узятих... Можна подумати, що ця річка, одна з найбільших у світі, вирішила струсонути землю до підвалин, до її центру і навіть зрушити земну вісь. Вода рине похилими потоками й вертикально. Туман від водяних бризок піднімається в тих місцях, де струмені розбиваються об скелясті стіни й виступи, в ньому, неначе живі квіти, грають райдуги. В околицях водоспаду постійно йдуть дощі. Шум падаючої води можна почути дуже далеко від цього місця... Навколо земля двигтить під ногами...»

Гуайра -- водоспад-велетень, найбільший на земній кулі за кількістю води. Він володіє величезною гідравлічною енергією. її можна одержати від гігантських гідроелектростанцій потужністю (залежно від об'єму води, що протікає в річці) від 10 до 30 мільйонів кіловат.

водоспад рельєф фізичний географічний

2.2 Найлегендарніші водоспади Південної Америки

В Південній Америці є водоспади, про які місцеві жителі індіанці склали легенди, і вони стали легендарними після якихось подій, що збереглися в пам'яті людей, увічнені у фольклорі, в народних переказах, що передавалися з покоління в покоління і дожили до нашого часу.

Скеля старого (Кайєтур) У дуже давні часи, коли в Південну Америку ще не вдерлися жорстокі й зажерливі колонізатори, а місцеві жителі індіанці Гайани були вільними людьми, на березі середньої течії гірської річки Потаро стояло кілька індіанських хиж-вігвамів.

Ця річка тече серед вічнозеленого тропічного лісу і несе свої води у повноводну річку Ессекібу, а та віддає їх Атлантичному океану у тому місці, де нині знаходиться столиця Республіки Гайани -- велике екзотичне місто Джорджтаун.

В одному з вігвамів доживав свого віку старезний дід. Ніхто з жителів селища не знав, скільки років він прожив на білому світі.

Старого звали Приборкувачем Змій. Колись замолоду він був сильним і хоробрим воїном. Якось у єдиноборстві з величезним пітоном він здобув перемогу, і відтоді за ним утвердилося таке ім'я.

Він уже не міг самотужки добувати собі їжу і став тягарем для родичів. Якось, запросивши їх до вігваму, він сказав:

-- Діти й онуки мої, ви бачите, який я старий, немічний і вже не можу допомагати вам. Час і мені рушати в далеку подорож. Дайте пірогу, і я покину вас...

Прохання Приборкувача Змій було виконане. Старий сів у пірогу і відштовхнувся од берега. Швидкі хвилі помчали його вниз по річці Потаро.

Індіанці мовчки дивилися услід пірозі. Невдовзі вона зникла за поворотом русла. Ті, що проводжали старого, знали: нижче по річці є величезний водоспад, і всі, хто потрапляє в його страшні обійми, вже ніколи не повертаються. Це тому, казали чаклуни, що в надрах водоспаду живе жорстокий і грізний дух води: він умертвляє в бездонній безодні все живе.

Після зникнення старого почали діятися дивні речі.

З безодні раптом випливла та сама пірога. Хвилі викинули її на берег, і вона перетворилася на прибережну скелю. Потім із води виринув ящик, в який були покладені продукти для Приборкувача Змій, і обернувся в камінну брилу кубічної форми навпроти скелі-піроги.

Відтоді, розповідається в легенді, великий водоспад на річці Потаро люди почали називати Кайєтуїк -- «скеля старого». Колонізатори ж спотворили чи переінакшили багато індіанських назв, у тому числі й цю; ось чому водоспад нині відомий як Кайєтур [14, 148].

Легенду-казку про нещасного старого і водоспад першим із європейців почув англійський геолог Чарльз Баррінгтон Броун.

За дорученням губернатора Гайани він проводив геологічні дослідження на території цієї країни, надзвичайно багатої на природні ресурси.

Після Броуна в гостях у водоспаду побували й інші дослідники. Завдяки їхнім працям світ дізнався про чудовий водоспад, що загубився у хащах далекої Гайани.

Водоспад Кайєтур утворився в районі гігантського уступу, розташованого в місці переходу Гвіанського нагір'я до Гвіанської низини. Уступ утворений могутньою товщею піщаників, перекритих камінною плитою. - Подекуди серед лісових масивів піднімаються голі вершини скель. На стику цих двох природних елементів рельєфу річки Гайани і сусідніх країн мають велике падіння, течуть у порожистих руслах, часто утворюють бурхливі водоскати, а іноді скидають свої води мальовничими водоспадами.

Серед них відомі водоспади Амаїла, Канаїма, Марина, Барима, Арт та інші. Проте Кайєтур -- найбільший з усіх і тому увійшов до числа найбільших водоспадів світу.

Загальна висота його дорівнює 225 метрам, з них близько 200 метрів вода падає вільно у вигляді красивої завіси. Розбиваючись об скелясті брили, вона далі падає у вигляді бурхливого гримучого водоскату, якого майже не видно в хаосі туману, бризок і піни.

Ширина річки Потаро вище водоспаду близько 100, а глибина 5--6 метрів. Ширина гребеня водоспаду при низькій воді близько 30, при високій -- понад 100 метрів. Із травня по жовтень у горах буває багато опадів, річка в цей час повноводна, і через гребінь водоспаду щосекунди скидається 1--2, а при дуже великих зливах -- до 5 тисяч кубометрів води.

Географ Е. Турн, який відвідував водоспад у різні пори року, писав: «Водоспад, коли я був там раніше, справив на мене чудове враження. Він красивий і величний, хоч тоді ширина річки була утричі менша, і вода падала у вигляді білосніжної колони, яскраво вимальовуючись на тлі темних печер у прямовисній скелі. Ця колона води значно звужувалась перед падінням у нижній вир. Зараз же переді мною з урвища падала величезна завіса води, яку неможливо описати словами; завширшки вона була близько 400 футів. Вона перекривала увесь басейн унизу, де все кипіло, вирувало, ревло».

Широка камінна плита, з якої річка Потаро робить свій гігантський стрибок, утворена з твердого конгломерату. Її товщина досягає 6 метрів. Під плитою аж до підошви водоспаду і нижче залягає потужний шар піщанику.

Падаюча вода, струмені й бризки, що розлітаються увсебіч, поступово руйнують піщаник, і тому за завісою водоспаду в прямовисній скелі утворилися заглиблення, тріщини, печери. їх добре видно в сухі періоди року, коли в річці мало води.

Вивчаючи водоспад, геологи встановили, що він дуже повільно переміщається вгору по річці.

Руйнівна діяльність води призводить до вимивання ґрунту під більш стійкою плитою. З часом край її нависає у вигляді козирка і потім обламується. Але, щоб це сталося, потрібна не одна сотня, а можливо, навіть тисяча років.

Місцевість навколо водоспаду погано обжита. Сюди ще не проклали впорядкованих доріг, і тому він поки що не став об'єктом масового паломництва. І майже ніхто не знає про трагічну подію, яка дала назву цьому природному феномену.

Паулу-Афонсу Якщо від водоспаду Кайєтур пройти майже три тисячі кілометрів строго по прямій лінії на південний схід, то потрапимо, читачу, на береги річки Сан-Франсіску, до її величезного водоспаду Паулу-Афонсу.

Ця річка широкою тектонічною долиною розтинає східну частину Бразильського нагір'я, проривається через пасмо прибережних гір, виходить на приморську рівнину і впадає в Атлантичний океан. У місці прореву і знаходиться її знаменитий, тричі легендарний водоспад Паулу-Афонсу.

Відомий дослідник водоспадів Е. К. Рашлей пише: «Якби мені запропонували побачити один-єдиний із водоспадів-велетнів світу, я вибрав би Паулу-Афонсу, але за умови, що зможу подивитися на нього при низькому, середньому і високому рівнях води в річці Сан-Франсіску. Своє бажання я висловлюю тому, що з усіх водоспадів земної кулі він виділяється багатоманітністю і мінливістю своїх форм, і ніякий інший водоспад не викликає такого великого здивування і навіть... страху» [14, 151].

В історії географічних відкриттів ніде не зафіксовано імені першовідкривача водоспаду Паулу-Афонсу. Вперше у гирлі річки побували на початку XVI сторіччя португальці. Через сто років по річці пройшов один із відчайдушних авантюристів того часу Ж. Суаріш. Він, як і багато інших любителів пригод і наживи, шукав легендарне Ельдорадо. Суаріш, очевидно, був першим європейцем, який побачив цей водоспад.

Немає також достовірних даних, звідки пішла назва водоспаду, не підлягає сумніву тільки те, що вона була дана європейцями.

Щодо цього є кілька версій-легенд. Відомий англійський мандрівник Річард Буртон чув від місцевого населення таку історію.

Коли в Південну Америку рушив потік переселенців з Європи, США та інших країн, серед них було багато місіонерів. Ці люди, несучи «слово боже» диким індіанським племенам, на свій страх і риск пробиралися в найвіддаленіші місця і намагалися навернути аборигенів у «істинну віру».

З-поміж особливо завзятих «служителів бога» був один чернець на ім'я Паулу Афонсу. Якось у супроводі двох індіанців він ішов берегом річки, поспішаючи завидна потрапити в селище. Коли вони минали водоспад, із лісу вискочила зграя вовків. Відбиваючись томагавками, індіанці втекли, а чернець лишився наодинці з хижаками. Він був товстий і не зміг встигнути за втікачами.

Відмахуючись палицею від звірів, чернець твердив: «Рятуй Ісусе, рятуй, діво Маріє!» Але святі виявилися безсилими йому допомогти. Вовки загнали ченця на край урвища, і він, оступившись, полетів у вир водоспаду. Так розповідали індіанці.

Є ще одна версія, мабуть, найбільш імовірна версія.

Кажуть, що першими європейцями-колоністами, які оселилися в минулому столітті біля водоспаду, були два брати французи -- Паулу і Афонсу і нібито від них і пішла назва водоспаду.

Сам же водоспад являє собою складне поєднання величезного водостоку, де річка шалено мчить крутим схилом скелястого русла, знижуючись на 22 метри, і могутнього водоспаду близько 60 метрів заввишки, який страшенно гуркоче.

Сан-Франсіску -- велика річка. Щосекунди її руслом у районі водоспадів протікає понад 2000 кубометрів води,-- більше, ніж у Дніпрі, а в повінь у кілька разів більше. Цікаво відзначити, що коли вище водоспаду рівень води під час повені збільшується на 3--4 метри, то нижче його у каньйоні він досягає висоти майже десятиповерхового будинку, і водоспад виявляється напівзатопленим.

Минувши водоспад, річка Сан-Франсіску стрімко тече вузьким і глибоким скелястим каньйоном, утворюючи 17 водоскатів і низьких водоспадів. Потік звужується до 100 метрів, зате глибина сягає кількох десятків метрів. Геологи вважають, що річці потрібно було близько 50 тисяч років, щоб прокласти в твердому скелястому ґрунті цей вихід до моря. У каньйоні нижче водоспаду є надзвичайно цікаве місце. У лівобережній скелястій стіні потік води й інші руйнівні сили природи зробили глибоку нішу, названу Дракуліанською печерою. Її довжина близько 100 метрів, висота 30, ширина 8--10 метрів.

Печера має погану славу і здавна служить пристановищем для тисяч кажанів. Люди вважали їх упирями, що нападають уночі на сонних тварин та людей і смокчуть їхню кров. Жителі багато років вели війну з крилатими мешканцями печер. Після паводків біля входу в печеру збиралося багато хмизу, колод. Коли вода спадала, вони збирали цей матеріал і підпалювали, сподіваючись таким чином викурити кажанів.

Нині водоспади дещо втратили свою велич, бо частина води відведена до потужних гідроелектростанцій. Проте вони досі ще являють собою вражаюче видовище.

Водоспади позначені на картах світу, однак їх мало хто знає.

Водоспади Паулу-Афонсу справді малопопулярні як об'єкти туризму. Вони лежать осторонь від уторованих туристських стежок, і сценічна краса їх порушена внаслідок відведення частини потоку до гідроелектростанцій.

Дітище Боготи

Річка Богота, що протікає по території Колумбії бере свій початок на схилах Східних Кордільєрів, тече в горах і впадає в річку Магдалену. Кут її падіння дуже великий, і тому вона швидко котить свої води дном глибокої ущелини, утворюючи численні пороги, швидкотоки, водоспади. Найбільший із них -- Теквендама -- знаходиться приблизно за 30 кілометрів від міста Боготи.

Водоспад -- суцільна водна завіса завширшки до 40--50 метрів, яка падає із скелястого краю гігантського урвища; висота падіння води -- 147 метрів. Нижче річка бурхливо тече дном скелястої, залісеної й вузької ущелини.

Водоспад Теквендама, як і озеро Гуатовіта, в індіанців племені чибча вважався священним. Біля його підніжжя вони приносили жертви напівбогу Бочику в подяку за врятування від великого потопу і підступів страшної Чиї.

За стародавніми переказами, які передавалися з покоління в покоління, предками чибча були дикі люди, діти гір і джунглів. Одного разу серед них з'явився чоловік, що став їхнім вождем. Це був Бочик, якого бог Сонце послав до людей, щоб вивести їх із дикого стану. Його жінку звали Чиєю.

Бочик справді зробив дуже багато корисного для людей, щоб полегшити їхнє тяжке життя. Він навчив їх скотарювати й землеробити -- сіяти кукурудзу, садити картоплю, виготовляти пряжу і шити одяг, жити громадою у добрій згоді.

Чия була зла і підступна, всіляко перешкоджала добрим справам свого чоловіка, але робила це потай. Бочик не знав, що вона виконувала волю злих демонів.

Одного разу Бочик відлучився -- пішов доповідати богу Сонцю про те, що зробив за його дорученням для людей.

А Чия, скориставшись з того, що чоловіка нема, задумала страхітливу справу -- знищити весь рід людський.

З допомогою чаклунських чарів вона скинула в ущелину, якою протікала річка Фунза (так колись називалася річка Богота), величезні кам'яні брили.

Річці Фунзі нікуди було текти, і вона почала розливатися по долині.

Для людей це було жахливою катастрофою. Вода прибувала, та так швидко, що люди не встигли втекти, вивести худобу, забрати хоч що-небудь із майна. На тих, хто шукав порятунку на незатоплених місцях, Чия напускала полчища демонів, які ловили людей і скидали в воду.

Коли Бочик повернувся і побачив страшний хаос, руйнування і загибель людей, усе лихо, що його завдала Чия, дуже розгнівався і вирішив покарати зрадницю.

Біля острова Гуатовіта він наздогнав утікачку Чию, і тут відбулася велика битва між подружжям. Чия покликала на допомогу демонів пекла, і вони почали перемагати Бочика. Тоді він попросив бога Сонця допомогти йому.

Бог Сонце розкидав демонів, а Чию жбурнув на небо і зробив її Місяцем, щоб світила людям, коли вони сплять. Потім за допомогою небесної блискавки зробив пролом у велетенському завалі і випустив річку Фунзу із полону.

У місці, де вода побігла з озера, утворився великий водоспад Таквен-дама, а від величезного озера, коли з нього витекла вода, залишилося озеро Гуатовіта, як пам'ять про всесвітній потоп.

Учені ще не дійшли остаточної думки про те, чи лежить в основі цього стародавнього переказу чибча дійсний факт, чи він є красивою казкою далекого минулого.

Не виключено, що в давні часи льодовик, низько спустившись, міг перекрити річку, від чого утворилося велике озеро. Коли ж вода прорвала крижану греблю, то виникла катастрофічна повінь, яка завдала багато лиха місцевим жителям, що й закарбувалося в пам'яті народній. Подібні події мали місце і в інших країнах світу.

2.3 Найбільший водоспад світу

У столиці Венесуели місті Каракасі жив юнак Джіммі Анхель. Він так сліпо вірив у середньовічну легенду про існування в Південній Америці казково багатої країни Ельдорадо, що вирішив за всяку ціну розшукати її.

Особливо цікавив його район плоскогір'я Ла-Гран-Сабана в Гвіанському нагір'ї. Чув, ніби там є багаті родовища коштовних каменів.

Це плоскогір'я -- один із найбільш диких і важкодоступних районів Південної Америки. Недарма англійський письменник Конан-Дойль обрав його місцем загубленого світу для одного із своїх романів, який дістав широкий розголос.

У північно-західній частині плоскогір'я на 2500 метрів здіймається плоске підвищення Ауян-Тіпуї, чи Гора Диявола. її скелясті стіни подекуди утворюють кручі один-півтора кілометра заввишки.

Якось Анхель пролітав над цією горою і раптом нобачив могутній потік води, що падав згори, ніби з хмар. Гуркіт від її падіння був такий сильний, що його можна було чути навіть при шумі мотора. Аби краще розгледіти це місце, Анхель облетів його кілька разів. І тоді побачив грандіозний водоспад, що падав із горішнього краю урвища Гори Диявола. Це було незвичайне видовище.

Проте, водоспад залишався географічною загадкою аж до 1949 року, коли в цей район вирушила добре споряджена венесуельсько-американська експедиція. Експедиція зробила детальне обстеження природного унікуму, і осі що було з'ясовано: висота падіння струменів води дорівнює 979 метрам а вся висота водоспаду разом із нижніми каскадами становить 1054 метри. Це більш ніж у 20 разів перевершує висоту уславленого Ніагарського водоспаду.

Колись висота водоспаду Анхеля була ще більшою. Але вода, що на дала з горішнього краю урвища, поступово «пропиляла» глибокий жолоб і дно потоку приблизно на 80 метрів стало нижчим від поверхні плоскогір'я.

Площа поверхні Гори Диявола невелика, через те дослідників зацікавило питання: звідки ж береться стільки води?

Плоскогір'я Ауян-Тіпуї розташоване на шляху вологоносних повітря них мас, які надходять сюди з боку Карібського моря. Тут часто виникають хмари місцевого походження, тому що відбувається велике винаровування з рослинного покриву джунглів, які з усіх боків оточу ют: плоскогір'я. Повітря перенасичене вологою, опадів випадає багато -- до 7000--8000 міліметрів на рік, тобто втричі більше, ніж, скажімо, в Батумі -- найвологішому районі.

Під час дощів водоспад Анхель скидає сотні кубометрів води на секунду -- це вже чимала ріка.

З'ясувалося також, що плоскогір'я -- район великих гроз та блискавок. З липня по вересень тут майже безперервно бушують грози і небо розпанахують блискавки. На поверхні гори немає жодного дерева, не понівеченого вогняними стрілами неба.

Після експедиції світ одержав детальні відомості про великий водоспад. За ним збереглася колишня назва -- Анхель -- за ім'ям першовідкривача; так він і позначений на картах світу (різночитання: Ангел, Енджел, Анхель).

А в індіанців водоспад відомий під поетичною назвою Апе-Мей, що означає «дівоча брова». Венесуельці за красу і велич називають його восьмим чудом світу.

Водоспад Анхель поки що вважається найвищим на нашій планеті. Але в географів в останні роки виникли щодо цього деякі сумніви.

Річ у тому, що в 1962 році двоє венесуельців побували у витоках річки Каури -- найбільшої правої притоки Оріноко -- і, повертаючись на літаку, бачили водоспад, який, за їхніми уявленнями, значно вищий від водоспаду Анхеля.

Про дуже високий водоспад, який знаходиться десь у глибині важкодоступних невивчених джунглів, чутки доходили й раніше. їх поширювали індіанці, які розповідали про «воду, що падає з неба», і про гору Месате-де-ла-Пава, населену якимись дивовижними істотами, що дуже спритно ховаються від людей. І їх начебто можна побачити тільки випадково на шпилі гори в ясні місячні ночі.

Наскільки вірогідні ці індіанські розповіді, поки що ніхто не знає. Судячи з усього, водоспад-велетень знаходиться в місцевості, де ще не ступала нога білої людини. І щоб досягти цього району, треба організувати, спеціальну експедицію.

Кілька років тому в газетах промайнуло повідомлення, що така експедиція була створена, однак про результати її досліджень нічого не повідомлялося.

Не виключено, що світ колись-таки буде здивований сенсаційним повідомленням про відкриття «нового восьмого чуда світу» -- ще одного рекордсмена у світі водоспадів.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної географічної науки - водоспади Південної Америки. Вивчення та аналіз низки літературних джерел дають можливість зробити певні висновки та узагальнення:

Водоспади - це падіння води в річці в місцях різкої зміни висоти її дна з утворенням майже прямовисного уступу.

Висота падіння і ширина потоку -- два найважливіших чинника, що визначають будь-який водоспад, але основу його як явища природи складає падіння води з уступу тієї або іншої висоти, і тому основний критерій при визначенні і оцінці будь-якого водоспада -- його висота.

Причин утворення водоспадів багато, а тому на земній кулі їх нараховується величезна кількість і найрізноманітніших -- великих і малих, високих і низьких, широких і вузьких; деякі з них жебонять, дзвенять, ревуть, страшенно гуркочуть, і немає жодного, який був би точною копією іншого.

Залежно від ширини і висоти падіння вод водоспади ділять на дві великі групи. До першої групи належать найбільші водоспади Землі. У них ширина фронту падаючих вод значно перевищує висоту. До другої групи належать водоспади, у яких, навпаки, висота значно більша за ширину.

Кожний водоспад має свій, тільки йому притаманний «голос», яким він «співає», «шумить», «розмовляє». «Голос» водоспаду залежить від його висоти і кількості води, що падає.

Південна Америка, мабуть, найбагатший на водоспади континент земної кулі. Серед них є і рекордсмени світу: Гуайра -- найбільш багатоводний, Теквендама і Паулу-Афонсу -- найбільш легендарні, Анхель -- найвищий. Є тут й інші водоспади -- високі й багатоводні, про які мало хто знає, бо вони знаходяться в джунглях ї горах малодоступних басейнів річок Амазонки, Оріноко та інших.

Водоспад Ігуасу знаходиться майже на стику кордонів трьох південноамериканських країн -- Аргентини, Бразилії і Парагваю, за 26 кілометрів від гирла річки Ігуасу. При підході до гребеня водоспаду Ігуасу уповільнює швидкість течії, розширюється, стає мілкою і до обриву підходить широким фронтом, утворюючи разом з островами гігантську дугу завширшки близько 3700 метрів. Цих базальтових островів, вкритих буйною рослинністю, безліч. Вони дроблять до того єдиний потік на велику кількість струменів, які потім падають з урвища. Усього нараховується 270 великих і малих водоспадів, і все це разом узяте називається водоспадом Ігуасу. Загальна висота падіння води дорівнює 72 метрам. Серед них виділяються водоспади Беньямін, Теодоро, Пелька Диявола, Три Мушкетери, Сан-Мартін.

Водоспад Урабупанга -- ущелина блискучих вод. Через його гребінь завширшки близько півтора кілометра донедавна скочувалося близько 3000 кубометрів води, майже дві таких річки, як Дніпро. Вода спадала широкою завісою з висоти 12 метрів.

Гуайра -- це величезний каскад із 18 водоспадів, зосереджених на ділянці з падінням 115 метрів. Найбільший із них падає з прямовисного уступу заввишки понад 30 метрів. У Гуайри два господарі -- Бразілія і Парагвай. Державний кордон між цими країнами проходить через водоспад і ділить його на дві нерівні частини: сім найбільших падінь знаходяться на бразільському боці. Тому на картах і в літературі можна зустріти назву Сеті-Кедас, що означає «сім водоспадів».

Водоспад Анхель- найвищий у світі. Висота падіння струменів води дорівнює 979 метрам а вся висота водоспаду разом із нижніми каскадами становить 1054 метри. Це більш ніж у 20 разів перевершує висоту уславленого Ніагарського водоспаду. Колись висота водоспаду Анхеля була ще більшою. Але вода, що на дала з горішнього краю урвища, поступово «пропиляла» глибокий жолоб і дно потоку приблизно на 80 метрів стало нижчим від поверхні плоскогір'я.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арабаджи В. И. Загадки простой воды. М., 1973.

2. Арсеев Г. Т. Опыт классификации природных водопадов. -- В сб.: Методология и региональные физико-географические исследования. Изд. МФГО. М., 1975, с. 58--62.

3. Арсеев Г. Т. Водопады. - М., 1987. - 127 с.

4. Бейклес Дж. Америка глазами первооткрывателей. М., 1969.

5. Бородин И. П. Охрана памятников природы. Спб., 1911.

6. Бычков Г. А. На помощь Перу. М., 1971.

7. Ганзелка И., Зикмунд М. Там, за рекою -- Аргентина. М., 1959.

8. Гумбольдт А. Картины природы. М., 1959.

9. Зорин В. С. Противоречивая Америка. М., 1976.

10. Калесник С. В. По Бразилии. М., 1958.

11. Корякин В. С. Маршрутами гляциолога. М., 1981.

12. Лукашова Е. Н. Южная Америка. Физическая география. М., 1958.

13. Муранов А. П. Необыкновенное и грозное в природе. Л., 1971.

14. Муранов А. П. У світі водоспадів. - К.: Веселка, 1979. - 175 с.

15. Нечаев А. П. Работа рек и ручьев. М., 1939.

16. Росс Д. Энергия волн. Л., 1981.

17. Созина С. А. На горизонте--Эльдорадо! М., 1972.

18. Шапошников Л. К. Заповедники и национальные парки мира. М., 1969.

19. Щукин И. С. Общая геоморфология. М., 1964.

20. Географический энциклопедический словарь. Географические названия. М., 1983.

21. Barton, Rita M. Waterfalls of the world. Truro, 1974.

22. Encyclopedia of world Travel, vol. 4, N 4, 1961, p. 167.

Размещено на Allbest.ru