42

Размещено на http://www.allbest.ru/

Країнознавство Австралія

ЗМІСТ

• Вступ
• Розділ 1. ІСТОРИЧНИЙ НАРИС
• 1.1 Історія заселення країни
• 1.2 Формування держави
• 1.3 Великі люди нації
• Розділ 2. НАРОД І МОРАЛЬ
• 2.1 Демографія
• 2.2 Національний характер
• 2.3 Релігія і традиції
• 2.4 Побутові умови і проблеми
• 2.5 Сімейні стосунки
• Розділ 3. КУЛЬТУРА
• 3.1 Освіта, друк
• 3.2 Наука, музеї, бібліотека
• 3.3 Література
• 3.4 Мистецтво
• 3.5 Архітектура, народні ремесла
• Розділ 4. РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ
• 4.1 Новимй Півдемнний Уельс
• 4.2 Південна Австралія
• 4.3 Тасманія
• 4.4 Квінсленд
• 4.5 Західна Австралія
• 4.6 Вікторія
• 4.7 Північна територія
• 4.8 Австралійська столична територія
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатки

Вступ

Актуальність обраної теми полягає в тому, що останнім часом Австралія все більше привертає увагу як з боку туристів, так і з біку імігрантів. Саме через це постає проблема оновлення застарілих даних та відокремлення особливостей соціально-культурного середовища країни.

Об'єктом дослідження виступає країна Австралія, що має офіційну назву - Австралійський Союз (Commonwealth of Australia). Згідно з рішенням уряду від січня 1976 р. за кордоном країна називається Австралія, уряд - австралійським, у країні називається Австралійський Союз і уряд Союзу.

Австралія розташована на Австралійському материку, острові Тасманія та ряді інших малих островів у Тихому й Індійському океанах. З півночі омивається Тіморським та Арафурським морями і протокою Торреса; на сході - Кораловим і Тасмановим морями; на півдні - протокою Басса й Індійським океаном; на заході - Індійським океаном. Австралійському Союзу належать також острови Картьє та Ешмор, острів Різдва, Кокосові острови, острови Херд, Макдональд і Норфолк.

Загальна площа Австралії становить 7 682 300 кв. км. У квітні 2008 р. ООН визнала право за Австралією збільшити свою територію на 2,5 млн кв.км. Кількість населення - 22 млн. осіб (2010 р.). Столиця - Канберра - 323 тис. осіб. Офіційна мова - англійська.

Предметом дослідження є демографічні, національні, культурні та регіональні особливості Австралії.

Метою роботи є збір та систематизація інформації щодо соціо-культурних та національних особливостей країни та її регіонів для подальшого використання в туристичних цілях.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- надати характеристику історичного нарису та закономірностей розвитку держави;

- проаналізувати демографічну ситуацію;

- охарактеризувати особливості соціально-побутових умов життя в країні;

- надати характеристику розвитку мистецтва;

- проаналізувати регіональні особливості країни.

В інтересах дослідження була використана методика аналізу статистичної та довідкової інформації стосовно Австралії, проведено порівняльний аналіз особливостей розвитку регіонів країни.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що було визначено специфіку розвитку країни через призму регіонального багатограння соціально-культурних та демогарфічних умов життя населення.

Практична значимість роботи полягає в тому, що результати проведеного аналізу можуть бути використані з метою складання туристичних довідково-інформаційних буклетів.

Розділ 1. ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

1.1 Історія заселення країни

Нащадки племен, яких тепер називають тубільцями, почали заселяти Австралію приблизно 40 000 років тому. Вони розселилися по більшій частині материка і проникли на о. Тасманія. Їх основними заняттями були збирання їстівних рослин, полювання і рибальство.

Європейці зацікавилися цим регіоном в XVI ст., коли географи припустили, що десь між Африкою і Південною Америкою повинен існувати масив суші. Відкриття цього материка європейцями сталося в ході пошуку морських шляхів до Індії з боку як Індійського, так і Тихого океанів.

У 1567 р. Альваро де Менданья відкрив Соломонові острови; в 1606 р. Луїс де Торрес відвідав Нову Гвінею і припустив, що він бачив "великий південний материк". Тим часом суперники іспанців - голландці - зміцнили свої позиції у торгівлі з Індією. Мандрівник Дірк Хартог в 1616 р. висадився на острові в затоці Шарк у сучасній Західній Австралії. У 1642 р. Абел Тасман відкрив острів, який тепер носить його ім'я - Тасманія. У 1644 р. він плавав по морях між Новою Гвінеєю та Австралією, але йому не вдалося знайти прохід через Торресову протоку до Тихого океану.

У 1768 р. англійський уряд організував експедицію для проведення географічних й астрономічних досліджень на Тихому океані. Ця експедиція на чолі з капітаном Джеймсом Куком дісталася східного берега Австралії в 1770 р. Вона пропливла вздовж берега на півночі на відстані 1670 км від нинішньої східної Вікторії до Торресової протоки. Кук назвав цю землю Новим Південним Уельсом і оголосив її володінням Англії. Потім він попрямував через Торресову протоку до мису Доброї Надії і звідти повернувся на батьківщину [18].

Освоєння Австралії англійцями почалося головним чином після припинення висилки каторжників до англійських колоній у Північній Америці. В цих умовах уряд Англії схвалив план відправки каторжників до бухти Ботані в Новому Південному Уельсі. Перша флотилія під командуванням капітана Артура Філліпа вирушила з Англії в травні 1787 р. і прибула до бухти Ботані в січні 1788 р. Філліпу це місце не сподобалося, і незабаром він знайшов трохи далі на півночі іншу гавань. Висадка була здійснена в бухті Сідней у місцевості, що отримала назву Порт-Джексон, де й почалися роботи з розчищення території і зведення будинків.

Основні проблеми, що стояли перед колонією в Новому Південному Уельсі, зводилися до забезпечення необхідним продовольством, утримання ув'язнених і створення умов їхнього життя після закінчення терміну покарання. Тим часом потік ув'язнених до Нового Південного Уельсу йшов повним ходом до 1840 р., до Тасманії - до 1852 р. і до Західної Австралії - до 1868 р. Особливо багато каторжників прибуло в період з 1825 по 1845 рр.

Майже всі зі 160 тис. прибулих були звичайними карними злочинцями, але приблизно 1 тис. англійців і 5 тис. ірландців можна було вважати політичними в'язнями. Після закінчення термінів покарання колишні в'язні рідко поверталися на батьківщину. До 1822 р. вони часто отримували невеликі земельні наділи й обробляли їх, але нерідко ставали звичайними найманими робітниками, і така практика набула широкого застосування [10].

1.2 Формування держави

Артур Філліп був першим губернатором колонії. За станом здоров'я йому довелося повернутися до Англії в 1792 р., і протягом наступних трьох років два тимчасових губернатори, Джон Хантер і Філіп Гідлі Кінг, по черзі намагалися управляти колонією за допомогою загону, що набирався в Англії і був відомий під назвою Новопівденноуельський корпус. Наступником цих губернаторів став Уїльям Блай, ім'я якого асоціюється із заколотом на кораблі "Баунті". Блай намагався навести в колонії флотську дисципліну і конфліктував з тими, хто прагнув дістати особисту вигоду з ускладнень, що існували в колонії. Спираючись на заможних і впливових колоністів, командир Новопівденноуельського корпусу майор Джордж Джонстон змістив і арештував Блая. Джонстон був осуджений військовим судом за участь у цій "ромовій революції", і в 1809 р. губернатором був призначений полковник Лаклан Маккуорі.

Разом з Маккуорі до Австралії прибуло очолюване ним військове об'єднання - 73-й шотландський полк, а Новопівденноуельський корпус був повернений до Англії. Маккуорі вважав, що багато хто з колишніх каторжників є кращими громадянами порівняно з деякими вільними колоністами. Він енергійно взявся за програму будівництва, істотно оновив вигляд Сіднея, поліпшив стан доріг. Всі ці заходи потребували чималих коштів. Англійський уряд, стурбований витратами і схильний вірити, що Маккуорі занадто поблажливо ставиться до ув'язнених, направив комісара Джона Т. Бігге для перевірки стану справ у колонії. Звіти Бігге посилили тюремну дисципліну і надали цивільні права вільним колоністам [4].

Швидкий перехід до самоврядування в Новому Південному Уельсі не можна було здійснити доти, доки залишалися невирішеними протиріччя між каторжниками, які відбули строк, і вільними колоністами. Перші прагнули отримати право на участь в управлінні, тоді як вільні колоністи не бажали надавати політичних привілеїв колишнім ув'язненим. Комітет англійського парламенту в 1837-1838 рр. рекомендував припинити висилку каторжників. У 1840 р. англійський уряд затвердив цю рекомендацію відносно Нового Південного Уельсу. Завдяки цьому з'явилася можливість зробити черговий крок на шляху до самоврядування колонії. Згідно з законом 1842 р., Новому Південному Уельсу було надано право обрати законодавчу раду з 36 членів. Звільненим каторжникам надавалося право голосу. У сучасному розумінні цей закон не був демократичним, оскільки право обирати і бути обраним до законодавчої ради визначалося залежно від характеру власності. Законопроекти могли бути відхилені губернатором або направлені на розгляд англійського уряду. Останній розпоряджався і продажем землі. Тим часом продовжувалося заселення інших районів Австралії. Каторжні колонії були створені на Землі Ван-Дімена (нині о. Тасманія). Колонія Західна Австралія була організована в 1826 р. після висадки в Албані на її південному узбережжі, а колонія Суон-Рівер на західному узбережжі поблизу сучасного міста Перт - в 1829 р., хоча її не використовували доти, доки туди не почали прибувати судна з в'язнями в 1850-1868 рр. Південна Австралія була заснована не як каторжна колонія: там з 1836 р. стали наділяти землею вільних переселенців відповідно до проекту Едуарда Гіббона Уейкфілда. На території нинішньої Вікторії в 1830-х роках почали влаштовуватися неофіційні поселенці, які мігрували на південь з району Сіднея і на північ з Землі Ван-Дімена. Деякі з них влаштувалися поблизу нинішнього Мельбурна. Окремі переселенці мігрували також на північ від Сіднея на територію сучасного Квінсленда, і в 1824 р. каторжне поселення було засноване в районі Брісбена [4].

Пересвідчившись у тому, що більш ліберальна конституція успішно діє в Канаді, англійський парламент у 1850 р. видав білль про австралійські колонії; колоніальній владі дозволялося за згоди англійського уряду виробити для себе нову конституцію.

До 1856 р. були вироблені конституції Нового Південного Уельсу, Вікторії, Тасманії та Південної Австралії. Нові двопалатні законодавчі органи колоній отримали права на королівські землі і могли формувати уряд за зразком Англії і Канади. Квінсленд, відкритий для вільного заселення після припинення висилки каторжників до Нового Південного Уельсу в 1840 р., був організований як окрема колонія в 1859 р. Західна Австралія, заснована в 1829 р. і рідко населена, не мала представницьких органів до 1870 р. і не мала уряду до 1890 р.

Після ухвалення конституцій 1850-х років в історії Австралії чітко визначилася тенденція до демократизації виборчої системи. У конституціях декларувався принцип загального виборчого права для чоловіків на виборах в нижні палати колоніальних парламентів. Жінкам це право було надане пізніше: в Південній Австралії - в 1894, в Західній Австралії - в 1899, в Новому Південному Уельсі - в 1902, в Тасманії - в 1903, в Квінсленді - в 1905 і в Вікторії - в 1908. Таємне голосування було введене у Вікторії ще в 1856.

Англійський уряд пропонував сформувати центральний федеральний орган управління ще в 1847 р., але зняв цю пропозицію, побоюючись протидії в колоніях. Сприятливі умови для прийняття такого рішення виникли лише в останні два десятиріччя XIX ст., коли завдяки будівництву залізниць союз колоній став виглядати ідеєю, яку можна реально втілити у життя. Ув'язнені, які втекли з французької каторжної колонії Нова Каледонія, нелегально пробиралися до Австралії, і багато з них боялися, що Франція анексує Нові Гебріди. Чутки про інтерес, виявлений Німеччиною до Нової Гвінеї, спонукали уряд Квінсленда зайняти південно-східну частину цього острова в 1883 р. Англійський уряд відразу ж відкинув цю анексію, але в 1884 р. Німеччина приєднала північно-східну частину Нової Гвінеї з прилеглими архіпелагами, і тоді Англія повторно анексувала територію, на яку раніше претендував Квінсленд. На початку 1880-х років федеральна рада, що представляла колонії, отримала право на введення деяких законів, однак вона не мала реальної виконавчої влади і права на збір податків [10].

Перший федеральний з'їзд зібрався в Сіднеї у 1891 р. Він розробив перший проект конституції, створеної за зразком конституції США, з розподілом владних повноважень між федеральним урядом і урядами штатів. Нижня палата повинна була мати представництво в залежності від чисельності населення кожного штату, тоді як верхня палата представляла штати порівну.

У 1895 р. прем'єр-міністри колоній погодилися скликати другий федеративний з'їзд, щоб подати на розгляд виборців. У 1897 другий федеральний з'їзд прийняв текст, в основу якого було покладено проект 1891 р. Поправки, внесені парламентами колоній, були потім розглянуті на другому і третьому засіданнях. За підсумками референдумів, проведених у трьох південно-східних колоніях - Вікторії, Південній Австралії і Тасманії, проект конституції був прийнятий більшістю виборців. Однак у Новому Південному Уельсі за прийняття проекту було подано всього 5367 голосів, що було набагато менше необхідного мінімуму у 80 000 голосів. Новий Південний Уельс боявся посилення впливу інших, менш населених колоній, а також нав'язування протекціоністського тарифу.

Щоб задовольнити вимоги Нового Південного Уельсу, були прийняті поправки, що стосувалися оподаткування і вибору резиденції федеральної столиці. Другий референдум, проведений у 1899 р., увінчався прийняттям доповненого варіанта конституції у всіх п'яти східних колоніях. Західна Австралія утримувалася до 1900 р. і погодилася ухвалити проект, коли його схвалив англійський парламент. Союзний конституційний законопроект був прийнятий британським парламентом навесні 1900 р., а санкція королеви Вікторії була отримана 9 липня 1900 р. Австралійський Союз був заснований 1 січня 1901 року.

1.3 Великі люди нації

Нікомль Кімдман (англ. Nicole Mary Kidman; нар. 1967) -- австралійська і американська акторка, одна з найвисокооплачуваніших акторок Голлівуду. Лауреатка премії «Оскар» 2003 року, триразова лауреатка премії «Золотий глобус» (1996, 2002, 2003). Ніколь Кідман відома і як співачка. Вона сама виконала свої партії в фільмі «Мулен Руж!», а записаний нею разом з британським співаком Роббі Вільямсом синґл Somethin' Stupid зайняв перше місце в британському чарті, де протримався три тижні поспіль.

Мел Колумсіл Джерард Гібсон, більш відомий як Мел Гібсон (3 січня 1956 р.) -- австрало-американський актор, режисер, сценарист і продюсер. Гібсон закінчив Національний інститут драматичного мистецтва в Сіднеї 1977 року. Його акторська кар'єра почалася в Австралії ролями в телевізійних серіалах: «Салівани» (The Sullivans), «Поліційний відділок» (Cop Shop) і «Покарання» (Punishment). Хвацький вигляд привабливого хлопця зробив природнім лідерство Гібсона на чоловічі ролі в гостросюжетних проектах (проектах-екшенах), таких як серіали «Божевільний Макс» (Mad Max), «Смертельна зброя» (Lethal Weapon), фільм «Галліполі» (Gallipoli) Пітера Віра (англ. Peter Weir. Пізніше Гібсон розкрився в різноманітних проектах, включаючи драми такі як «Гамлет» і комедійні ролі у фільмах «Меверік» (Maverick) і «Чого хочуть жінки» (What Women Want). Найбільший мистецький і комерційний успіх прийшов до Гібсона з фільмами, де він розкрився насамперед не як актор, а як режисер і продюсер: 1993 -ій «Людина без обличчя» (The Man Without a Face), 1995-ий «Хоробре серце» (Braveheart), 2004-ий «Пристрасті Христові» (Passion of the Chris) і 2006-ий «Апокаліпто» (Apocalypto). 25 липня, 1997, Гібсон почесно номінований кавалером Ордену Австралії (Officer of the Order of Australia (AO), за його «заслуги перед австралійською кіноіндустрією». Нагорода була почесною, тому що за статутом ордену ним нагороджуються тільки громадяни Австралії. Мел Гібсон був першим, кому тижневиком-таблоїдом «Люди» (People) було присуджено звання «Найсексуальніший мужчина».

Рамссел Крому (7 квітня 1964) -- австралійський кіноактор. Лауреат премії «Оскар» 2000 року. Після появи в кількох серіалах, у 1990 році Кроу отримав першу роль у кіно в фільмі «Перехрестя». В 1992 році на екран вийшла стрічка «Бритоголові», за роль у якій Кроу нагородили національною кінопремією. Кроу став отримувати пропозиції від голівудських режисерів -- «Швидкий і мертвий» (1995), «Віртуозність» (1995), «Таємниці Лос-Анджелеса» (1997). Кроу отримав дві номінації на «Оскар» за роль математика Джона Неша в фільмі Рона Говарда «Ігри розуму» (2001) та роль у стрічці «Своя людина» (1999). В 2000 році він отримав «Оскара» за роль полководця Максимуса в історичній драмі «Гладіатор».

Дон Лоррэйн Фрейзер (4 вересня 1937 року, Балмайн, Австралія) - видатна австралійська плавчиха, чотириразова олімпійська чемпіонка, учасниця трьох Олімпійських ігор, є однією із двох плавчих, яким на трьох іграх підряд удалося виграти запливи на ту саму дистанцію. Даун Фрейзер тричі підряд (1956, 1960 і 1964 роки) перемагала в запливі на 100 метрів кролем. Протягом 16 років з 1956 по 1972 рік була світовою рекордсменкою на 100 метровій дистанції, побивши рекорд світу в цілому 39 разів (з них 36 разів на стометрівці). Перша спортсменка, що пропливла 100 м швидше, ніж за 1 хвилину.

Івонн Гулагонг-Коулі (31 липня 1951, Бареллан, Австралія) -- австралійська тенісистка. Перша представниця корінного населення Австралії, яка досягла успіхів у спорті на світовій арені. У свій час тенісистка не зайняла перше місце у світовому рейтинзі 1976 року внаслідок помилки. За документами вона була найкращою тенісисткою у квітні-травні 1976 впродовж двох тижнів. У грудні 2007, через 31 рік жіноча тенісна асоціація (WTA) вручила їй почесний приз-статуетку, який присуджується всім тенісисткам, які ставали першими ракетками світу. В 1971 році також була першою ракеткою світу за сумою усіх виступів у сезоні (в той час рейтингова система у тенісі перебувала в стадії зародження). Гулагонг 7 разів вигравала турніри Великого шолому. У 1985 завершила професійну кар'єру. В 1988 увійшла до Світової зали тенісної слави. Була капітаном жіночої збірної Австралії у Кубку Федерації.

Ян (Йен) Джеймс Торп OAM (13 жовтня 1982, Сідней, Австралія) - знаменитий австралійський плавець, 5-кратний олімпійський чемпіон і багаторазовий чемпіон світу, екс-рекордсмен світу на дистанціях 200, 400 і 800 метрів вільним стилем (рекордом на 400-метрівці Торп володів безупинно 10 років). На початку лютого 2011 року, через майже 5 років після відходу, Торп оголосив про своє повернення в спорт для того, щоб спробувати відібратися на Олімпійські ігри 2012 року в Лондоні.

Розділ 2. НАРОД І МОРАЛЬ

2.1 Демографія

Сучасне населення Австралії сформувалось за рахунок емігрантів. Аборигенів або нищили, або заганяли в найнесприятливіші для життя місця. Зараз їхня частка не перевищує 1,5 %. Урядові програми щодо покращення їхнього становища поки що не досягають очікуваних результатів. Основну масу емігрантів спочатку становили англійці. їх мова і культура визначили етнічну спрямованість сучасного австралійського суспіль¬ства. Після другої світової війни Австралія прийняла багато так званих «переміщених осіб», а також вихідців з європейського півдня і сходу -- італійців, юґославів, греків тощо. Серед них було понад 20 тис. переселенців-українців. До самого останнього часу уряд про¬водив політику «білої Австралії». Зараз робиться послаблення для в'їзду в країну представників інших рас. Населення на континенті розміщене відповідно до природного середовища. Субекваторіальна савана, тропічні пустелі і напівпустелі практично не заселені. Найгустіше заселені південно-східна, разом з Тасманією, південно-західна окраїни -- добре зволожені субтропічні, помірні і, частково, тропічні прибережні райони. Австралія має дуже високу частку міських жителів -- 85 % (один з найвищих показників у світі). Особливе місце серед міських поселень займають столиці штатів [12].

Серед міських поселень привертають увагу три групи міст. По-перше, це маленькі гірничі міста, які розкидані по всьому континенту і є його невід'ємною рисою. По-друге, це столиці штатів. У минулому, і навіть до деякої міри й зараз, штати -- колишні окремі колонії -- розвивалися як самостійні одиниці. Тому кожна столиця стала не тільки політичним, а й головним комерційним, індустріальним і культурним центром штату. Зараз п'ять з них -- Аделаїда, Брісбен, Мельбурн, Перт і Сідней мають понад 1 млн жителів кожна і змагаються між собою в розвитку новітніх виробництв, закладів науки і культури.

Австралійський Союз має коротку історію і бідний на історичні пам'ятки. В таких умовах кожне столичне місто прагне як до фіксації минулого, так і до використання всього нового. Висотна модерна забудова ділових центрів столиць, їхні університети, музеї, концертні зали, спортивні споруди тощо і субурбанізовані охайні і впорядко¬вані передмістя -- все це запозичено в кращих містах Європи та США. Третю групу австралійських міст складають середні за розмірами центри, які виникли поруч зі столицями, взявши на себе функції різних галузей важкої промисловості. Це Ньюкасл, Вуллонґонґ і Порт-Кембла біля Сіднея, Джілонґ біля Мельбурна, Уайалла біля Аделаїди, Фрімантл і Куїнана біля Перта та інші. Вони в значній мірі звільнили столиці від «брудних» галузей виробництва. Австралія -- багата країна з високим ІРЛП і високим рівнем життя. Як культурний регіон вона сформувалась під впливом Великобри¬танії. Одночасно на неї все більший вплив мають США [3].

Більшість населення становлять в основному нащадки переселенців з Великобританії та Ірландії - англо-австралійці. На липень 2010 року кількість населення Австралії становила 22 357 тис. чол. (табл. 2.1), густота населення країни - 2,5 чол. на 1 кв. км. Австралія посідає восьме місце за рівнем життя у світі.

Таблиця 2.1.

Основні деографічні показник Австралії

Назва показника	Одиниці виміру	Показник
1	2	3
Чисельність	тис. осіб	22 357
Народжуваність	%	31
Смертність	%	11
Природній приріст	%	20
Механічний приріст	%	5,1
Дитяча смертність	%	1,3
Середня тривалість життя	років	82,2
Сумарний коефіцієнт народжуваності	індекс	14,2
Брутто-коефіцієнт відтворення	індекс	7,8
Нетто-коефіцієнт відтворення	індекс	7,2
Середній розмір сімї	осіб	3
Вікова структура	%	100%
діти (0 - 14 років)	%	20
дорослі (15 - 64 роки)	%	68
люди похилого віку (понад 65 років)	%	12
Статева структура	%	100%
Жінки	%	53
Чоловіки	%	47
Розподіл дорослого населення за рівнем освіти	%	100%
Неграмотні	%	1,1
1 ступень (навчальна освіта)	%	18,2
2 ступень (середня освіта)	%	53,7
3 ступень (вища освіта)	%	27

Джерело: www.cia.gov/cia/publications/factbook

Таким чином, бачимо що населення країни постійно зростає, що свідчить про сприятливі демографічні умови, високий рівень життя та соціального обслуговування в країні, в тому числі й медецинського. В Австралії переважають особи, в межах 15-6 років, тобто працездатне населення переважае не працездатне майже втричі. Що ж стосується середньої тривалості життя, то вона сягає аж 80 років що знову ж таки свідчить про високий рівень життя в країні.

2.2 Національний характер

Поява європейців в Австралії виявилася згубною для аборигенів. Припускають, що коли наприкінці ХVІІІ ст. почалося заселення материка європейцями, там проживало близько 1,2 млн. аборигенів, проте за інформацією з інших джерел - лише близько 300 тис. Аборигенів витісняли від джерел води і мисливських угідь, особливо на півдні і сході, багато з них загинули від голоду і спраги або були вбиті у сутичках з білими поселенцями, а інші померли від хвороб, завезених європейцями. У Вікторії за 30 років місцеве населення чисельністю 10 тис. осіб скоротилося до 2 тис.

У ХІХ ст. деякі аборигени перетворилися на джерело дешевої робочої сили у тваринницьких господарствах (ранчо) білих поселенців у внутрішніх районах країни, а закони того часу закріплювали поневолення аборигенів. Становище аборигенів стало поліпшуватися в другій половині ХХ ст., коли суспільна думка засудила дискримінаційну політику попереднього періоду.

Обмеження для аборигенів були зняті, і ці люди були зрівняні в соціальних правах з іншими австралійцями. Було також докладено зусиль, щоб закріпити землю за аборигенами в місцях їх проживання і сприяти поширенню серед них освіти [8].

Лише невелика частина австралійських аборигенів більш-менш інтегрована в сучасне австралійське суспільство. При цьому деякі аборигени зберігають життєвий уклад своїх пращурів. Більша частина аборигенів проживає у великих містах, таких як Сідней, Мельбурн і Брісбен. Однак багато аборигенів живуть у віддалених місцевостях і нерідко становлять там більшість населення. Зокрема, на їх частку припадає понад 27% населення Північної території.

З липня 1997 по червень 1998 в Австралію офіційним шляхом прибуло 80,8 тис. переселенців, у тому числі 32% уродженців країн Азії, 19% - Нової Зеландії, 13% - Великобританії та Ірландії, 12% - інших країн Європи, 8% - країн Африки і 7% - країн Близького Сходу і Північної Африки.

21% нинішніх жителів Австралії не є уродженцями цієї країни і ще 21% - нащадки іммігрантів другого покоління, у яких хоча б один з батьків не був уродженцем цієї країни.

Вплив різних культур очевидний: він виявляється у вигляді вулиць, у популярності ресторанів, що спеціалізуються на національних кухнях, у поширенні футболу (раніше його вважали "іммігрантською" грою) і в різноманітності преси іноземними мовами, крім того, зросла частка прихильників православного, мусульманського, індуїстського, буддистського віросповідань. Наступними за чисельністю після англомовної групи населення є вихідці з Італії. В Австралії є великі групи населення грецького, німецького, голландського, в'єтнамського і китайського походження [12].

2.3 Релігія і традиції

74% всього населення - віруючі. Найбільше число віруючих віддають перевагу християнській вірі - 71% населення, серед них католики - 38%, прихильники англіканської церкви - 31%, Об'єднаної церкви - 11%, православні - 4%, баптисти - 2% і лютерани - 2% та інші. Серед нехристиянських віросповідань найбільше число послідовників буддизму і мусульманства - по 1,1% усього населення - та деяких інших релігій.

Відповідно до Конституції Австралії, жодна з релігій не затверджується в законодавчому порядку і не одержує субсидій від держави. Разом з тим свобода совісті ніяк не обмежується. Основні християнські свята - Різдво і Великдень - визнаються як державні. Федеральний уряд і влада штатів надають фінансову допомогу недержавним школам, у т.ч. тим, що утримуються релігійними громадами. Розміри цієї допомоги, що надавалася різним релігійним громадам, у минулому неодноразово викликали дискусії, але за останні 20 років це питання було врегульовано шляхом домовленості з представниками різних конфесій. Релігійні розходження населення виявлялися в діяльності політичних партій, і дотепер протестанти займають сильні позиції в Ліберальній партії, а католики - у Лейбористській [3].

Законодавчо встановлено такі національні світа

Таблиця 2.2

Загальнонаціональні свята

Свята	Дата
Новорічні свята	1 -- 2 січня
Національне свято - День Австралії	26 січня
Пасхальний понеділок.	за церковним календарем
День працюючих	1 травня
День народження Королеви	14 липня
Національний День Акації	1 вересня
Різдво	25 грудня
День різдвяних подарунків	27 грудня

Джерело: www.cia.gov/cia/publications/factbook

Крім того, святкуються релігійні (католицькі і протестантські) свята. У кожному штаті є також свої офіційні і святкові дні.

2.4 Побутові умови і проблеми

Австралію довгий час вважали однією з найбільш урбанізованих країн світу. В даний час типовий австралієць живе в передмістях п'яти крупних міст - Сіднея, Мельбурну, Брісбена, Аделаїди і Перта. Понад 9,7 мл чоловік, тобто більше 60% населення країни, проживає в цих п'яти столичних округах, а з врахуванням регіону «Золотого берега» Квінсленда, що швидко розвивається, на південь від Брісбена цей показник зростає до 65%. Найбільший із столичних округів - Сідней в Новому Південному Уельсі, де в 2005 проживало 3 879,4 тис. чоловік. До 2010 чисельність населення збільшилася до 4 119,12 млн. чоловік. Наступні за чисельністю населення округи - Мельбурн (3283 тис.) у Вікторія, Брісбен (1520,6 тис.) в Квінсленді, Перт (1295,1 тис.) в Західній Австралії і Аделаїда (1079,2 тис.) в Південній Австралії. Кожен з цих округів є столицею відповідного штату. Хобарт (195,8 тис.) є столицею штату Тасманія. Чисельність його населення в п'ять разів менша, ніж в найменшій із столиць материкових штатів, але в Тасманії це найбільше місто [12].

Всі шість столиць є важливими морськими портами, крупними транспортними, промисловими, фінансовими і адміністративними центрами. Столиця країни Канберра була спланована як зразкове місто Уолтером Берлі Гріффіном в 1911. Ще в середині 1950-х років вона залишалася невеликим містом. Швидке її зростання почалося після створення Комісії з розвитку національної столиці в 1956. Разом з сусіднім містом Куїнбеян в Новому Південному Уельсі Канберра утворює конурбацию з населенням 344,8 тис. У 2005 сталося деяке скорочення чисельності населення Канберри у зв'язку з реорганізацією діяльності федерального уряду.

Багато австралійців придбали свої житла у власність, що свідчить про високий рівень матеріального благополуччя. У 1995-1996 роках 42% австралійців жили у власних житлах, не маючи жодних боргів, і 28% - в житлах, куплених у попередніх власників завдяки банківським кредитам. Це значить, що велика частина сімей з середнім і навіть невеликим достатком придбала нерухомість і звільнилася від потенційної залежності від домовласника. З вищезазначеної категорії, що складала 28% населення, приблизно п'ята частина проживала в будинках, що належать державі. Більшість таких будинків знаходяться в Новому Південному Уельсі (бл. 150 тис.), але найбільша їх частка відмічена в Південній Австралії (9,6%). З середини 1980-х років завдяки вдосконаленню системи соціального забезпечення покращало положення австралійців, одержуючих найнижчі доходи (20% населення) і найвищі доходи (30%). Зате положення проміжної категорії (50%) погіршало. Відповідно збільшився розрив між категоріями з середніми і високими доходами.

2.5 Сімейні стосунки

На початку ХХ ст. Австралія вийшла з ініціативою щодо розвитку системи соціального забезпечення, і вже в 1908 громадянам літнього віку були надані державні пенсії. На сьогодні ця система не виглядає більш прогресивною, ніж в інших промислово розвинутих країнах.

Наприклад, порівняльні дані на 2000 р. свідчать про те, що в Австралії "витрати на соціальну сферу" становлять 9,8% ВВП, що є одним з найнижчих показників для країн, які входять в Організацію економічного співробітництва і розвитку [8].

В Австралії існує система централізованого встановлення заробітної плати, яка історично привела до відносно високих мінімальних заробітних плат, так що в країні мало "бідних робітників", які потребують додаткової допомоги, а завдяки високому рівню забезпеченості житлом знизився рівень вартості життя. Так само, на відміну від деяких інших країн, Австралія не забезпечує свою систему соціальної безпеки спеціально введеними податкамм.

Австралія вигідно виділяється своєю пенсійною системою. Окрім пенсій пенсіонерам надаються транспортні пільги, пільги на медицину і соціально-побутове обслуговування. Пенсія нараховується згідно доходам пенсіонера і власності.

На старості людина отримує пенсію після 65 років зі своїх же раніше виплачених податків на зарплату. Пенсійний податок складає 7% плюс недержавні фонди. Для людей похилого віку є спеціальні недорогі поселення (так звані Retairement village), а для зовсім старих - Nursing Home - тутешній будинок пристарілих, який ні входить ні в які порівняння з українськими.

Розділ 3. КУЛЬТУРА

3.1 Освіта, друк

В Австралії навчання у початкових і середніх школах обов'язкове для всіх дітей у віці від 6 до 15 років (в Тасманії - до 16 років). Уряд кожного штату засновує систему державної освіти, яка складає саме значну ланку витрат бюджету. Ця система забезпечує світську освіту за дуже скромну річну плату (від якої, як правило, звільняють незаможних). Є також багато недержавних платних шкіл, частина яких належить релігійним громадам. Існують як елітні школи, що стягують велику плату за навчання, так і більш демократичні (наприклад, католицькі) школи.

У дитячий сад діти йдуть з 5-ти років. Також існують садки для зовсім маленьких. Дошкільне виховання не припускає особливого навчання, тому що в школу тут йдуть рано, а ще тому, що це вважається шкідливим, оскільки заважає дитині проявити свою оригінальність.

Після дитячого саду діти вчаться в початковій школі (1-6 класів). У віці 11-ти або 12-ти років учні вступають в 7-й клас середньої школи і продовжують навчання до 12-го класу.

У школах вивчають англійську мову, математику, суспільні і природні науки, мистецтво (включаючи музику, малювання). У випускних класах круг предметів, що вивчаються, звужується до декількох, і вибір напряму залежить від учня. Школи приділяють багато уваги спорту і вихованню особи.

Австралійські коледжі здійснюють професійну підготовку по широкому спектру напрямів. Коледжі діляться на державних і приватних. Державні, об'єднані в систему TAFE (Technical and Further Education), вважаються престижнішими [14].

Типовий набір пропозицій коледжу включає програми по бізнесу, менеджменту, маркетингу, бухобліку, інформаційним технологіям, секретарській справі, дизайну, туристичному і готельному менеджменту. Навчання має виражену практичну спрямованість. По ряду спеціальностей можна пройти практику (найчастіше оплачувану). Середній розмір групи - 15 чоловік.

Залежно від тривалості навчання студенти отримують сертифікат (I, II, III або IV ступені) або диплом - звичайний або просунутого рівня (advanced). Термін навчання для отримання сертифікату складає 12-52 тижні. За цей час слухачі отримують необхідну підготовку, що дозволяє займатися професійною діяльністю на молодших посадах (наприклад, працювати в ресторані або барі готелю). Диплом видається, в середньому, після 1,5-2 років навчання, advanced diploma - після 2,5-3 років навчання. Останній дозволяє шукати роботу на менеджерських посадах середньої ланки [18].

Університети Австралії займають провідні позиції в Тихоокеанському регіоні, їх дипломи визнаються у всьому світі. В університетах країни навчається більше 680 тис. студентів. Найбільший вибір державних і приватних навчальних закладів пропонують Сідней і Мельбурн, два найбільштх міста країни. В одному тільки Сіднеї і його передмістях розташовано 6 університетів. Що стосується спеціальностей, то, наприклад, тільки один UNSW пропонує більше 75 різних програм в області дизайну. Навчання на ступінь бакалавра в Австралії займає три (ординарний ступінь) або чотири (почесний ступінь) роки. Деякі сфери - медицина, стоматологія, інженерні науки - припускають триваліший термін навчання - від 4 до 6 років.

Особливість австралійської системи вищої освіти - розвинений сектор дистанційних програм: 10 з кожних 100 австралійських студентів отримують знання, не покидаючи будинку.

3.2 Наука, музеї, бібліотека

Перші наукові роботи були присвячені опису рослин, тварин і геологічної будови материка. Після заснування федеральним урядом Союзної наукової і промислової дослідницької організації в 1926 були проведені перші спеціальні наукові дослідження. В даний час у веденні федерального уряду знаходяться також Національна лабораторія стандартів, Австралійська комісія з атомної енергії, Союзна лабораторія сироваток і інші наукові установи [9].

Найбільші в Австралії бібліотеки це: Бібліотека штату Вікторія (Мельбурн), Національна бібліотека (Канберра), Бібліотека штату Новий Південний Уельс (Сідней) і Бібліотека Фішера при Сіднейському університеті. Вони налічують більш ніж по два мільйони томів. Бібліотека Мітчелла в Сіднеї - основне джерело по історії Австралії; крім того, там знаходиться безцінна колекція рукописів. Національний військовий музей знаходиться в Канберрі, а Музей старовин - в Сіднейському університеті. Місцева флора і фауна демонструються в Австралійському музеї в Сіднеї. Національна художня галерея в Мельбурні має в своєму розпорядженні чудову колекцію. Новий Національний музей Австралії відкрито в Канберрі в 2001.

3.3 Література

Рання австралійська поезія знаходилася під сильним впливом англійської романтичної поезії 18 ст Внаслідок цього перші лірики, наприклад Баррон Філд (1786-1846), Вільям Чарльз Вентворт (1790-1872) і Чарльз Херпар (1813-1868), не дивлячись на технічну майстерність, бачили Австралію очима англійців і писали про неї англійською поетичною мовою. Перші значні поети - уродженці Австралії Генрі Кендол (1839-1882) і Едам Ліндсей Гордон (1833-1870) - популяризували балади про сільське життя в Австралії. Найбільш значними письменниками прославлених «дев'яностих років» австралійської літератури були Ендрю Бартон («Банджо») Патерсон (1864-1941) і Генрі Лоусон (1867-1922). Патерсон створив остаточний варіант всесвітньо відомої балади «Танцююча Матільда». У 1880 в Сіднеї Дж.Ф.Арчибальдом і Е.Дж.Стівенсом (1865-1933) був заснований журнал «Бюлетень» [14].

За останніх 30 років з'явилися багато чудових романів австралійських письменників. Томас Кеніллі, один з найплідніших авторів отримав популярність завдяки роману «Ковчег Шиндлера» (1982), на основі якого був знятий знаменитий голлівудський фільм «Список Шиндлера». Інші твори Кеніллі - «Приносьте жайворонки і героїв» (1967), «Пісня Джіммі Блексміта» (1972), «Джеко» (1993) і «Місто біля річки» (1995). Елізабет Джоллі опублікувала 13 романів, з яких найвідоміші «Загадка містера Скобі» (1983), «Колодязь» (1986), «Луна мого батька» (1989) і «Дружина Джорджа» (1993). Теа Астлі тричі була удостоєна престижної премії Майлса Франкліна за романи «Добре одягнений дослідник» (1962), «Повільні тубільці» (1965) і «Хлопчик-прислужник» (1972), а Джесіка Андерсон двічі отримувала цю премію за романи «Тірра-Лірра біля річки» (1978) і «Пародисти» (1980). Пітер Кері виграв приз Букера за роман «Оскар і Люсинда», який друкувався в 1985 в Ілліуокере; інші його твори - «Блісс» (1981) і «Джек Меггс» (1997).

3.4 Мистецтво

Нове мистецтво Австралії розвивається з кінця 18 ст. під впливом англійського мистецтва. В 19 ст. стали відомими аквареліст К. Мартене, графік-реаліст С. Г. Гілл, живописець-пейзажист Б. Л. Бювелот і його послідовники: Т. Робертс, А. Стрітон, Ф. МакКаббін та ін., що визначили національне обличчя мистецтва країни. Наприкінці 19 -- на початку 20 ст. поширюються напрями, пов'язані з академізмом (Дж. Ламберт) і модернізмом (брати Н. та Л. Ліндсі). В 30--40-х рр. 20 ст. стали відомими талановиті місцеві художники, що засвоїли техніку західноєвропейського живопису. Серед них Альберт Наматіїра (академік живопису), який створив низку яскравих, пройнятих любов'ю до рідної країни пейзажів. Він організував групу художників-аборигенів. Останнім часом в австралійське мистецтво проникають модні формалістичні течії (кубізм, сюрреалізм, абстракціонізм). Для передового, зв'язаного з життям австралійського мистецтва 1940--50-х рр. характерна сповнена експресії творчість У. Добелла, Н. Куніхана та ін.

У Австралії винайдений один із найстаріших духових інструментів в світі -- Діджеріду.

У 1840-х роках Вінсент Уоллес, Айзек Натан і інші імпресаріо організовували гастролі знаменитих заморських співців і музикантів в Австралії і субсидували ораторії, опери і камерну музику. На рубежі століть Дейм Неллі Мелба отримала світову популярність як оперна співачка. Серед інших видатних австралійських музикантів - Пітер Доусон, Джоан Хеммонд, Джоан Сазерленд і Джон Браунлі (співці), Альфред Хилл, Джон Антілл, Персі Грейнджер, Артур Бенджамин і Пітер Скулторп (композитори), Лаурі Кеннеді (віолончеліст), Ейлін Джойс і Роджер Вудворд (піаністи), Джон Уїльямс (класична гітара) і Чарльз Макеррас (диригент). Річард Бонінг здобув міжнародну вдячність як музикознавець і диригент. Річард Милий переробив роман Патріка Уайта Восс в оперу (1986) [9].

Сіднейський симфонічний оркестр завоював перше місце серед австралійських оркестрів і зв'язаний через організацію Симфонія Австралії з симфонічними оркестрами в Аделаїді, Мельбурні, Квінсленді, Тасманії і Західній Австралії.

Світову популярність здобули австралійські альтернативні і рок-групи AC/DC, INXS, Savage Garden, The Temper Trap і The Living End, а також група Pendulum, граючі драм-н-бейс. Серед поп-виконавців австралійського походження відомі Кайлі Міноуг, Наталі Імбрулья, Кіт Урбан, Данні Міноуг, Даррен Хейз, Габріелла Чилмі, Нік Кейв, Джейсон Донован, Джіммі Барнс, а так само молодий виконавець Коді Сімпсон.

Що стосується театру, то корінне населення Австралії театру не знало. Перші театральні вистави в Австралії, які давалися силами колоністів і засланців з Англії засуджених відбулися близько 1780 року. Перший спектакль відбувся в Сіднеї 4 червня 1879 року: каторжани в приміщенні барака представили п'єсу по комедії Дж. Фаркуара «Офіцер-вербувальник». На початку XX століття в Мельбурні організувався єврейський професійний театр, який давав свої вистави на ідіше. Одними з найвідоміших австралійських акторів є Николь Кидман, Мел Гібсон, Рассел Кроу, Кейт Бланшетт, Хіт Леджер, Сем Уортінгтон, Наомі Уоттс, Джуліан Макмехон, Джесі Спенсер, Сем Нілл, Саймон Бейкер, Ерік Бана, Пета Уїлсон. Також широко відомий актор і продюсер Х'ю Джекман. Роботи режисера Мікаеля Паттінсона відомі не лише в США і Європі, але і в Україні.

3.5 Архітектура, народні ремесла

Розвиток монументального будівництва в Австралійському Союзі почався в кінці 18 ст. і перебував під впливом англійського класицизму і неоготики. В 2-й пол. 19-- поч. 20 ст. розгорнулася інтенсивна забудова міст Сіднея, Мельбурна, Брісбена і Аделаїди. Для цього періоду характерним в еклектичному напрямку в архітектурі (будинок головного поштамту в Сіднеї на вул. Мартінплейс у формах ранньо-ренесанського палацу та інші). З 20-х рр. 20 ст. в архітектурі Австралійського Союзу поширюються нові течії, в основному конструктивізм (урядові будинки в Канберрі, Сіднеї, Мельбурні та інші) [14].

Корінне населення Австралії здавна знало мистецтво гравірування, різьблення і розпису (на півдні і в центральній частині Австралії -- геометричний криволінійний, на заході.--прямолінійний орнамент). Прикрашали побутові й культові предмети, зброю, розписували фарбами тіло та обличчя. На півночі зустрічаються сюжетні наскельні розписи: монохромні лінійні зображення людей (здебільшого міфологічних істот), що відзначаються динамікою та енергією малюнка, поліхромні живописні зображення тварин, птахів, риб, плазунів. Знайдено також дерев'яні пластичні фігури та вирізьблені на камені рельєфні зображення.

Розділ 4. РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ

Австралія складається із шести штатів, двох материкових територій і інших більш дрібних територій (табл..4.1, рис. 4.1). Штатами є Вікторія (VІ), Західна Австралія (WA), Квінсленд (QLD), Новий Південний Уельс (NSW), Тасманія (TAS) і Південна Австралія (SA). Двома головними материковими територіями є Північна територія (NT) і Територія федеральної столиці (ACT). Статус територій багато в чому аналогічний статусу штатів, за винятком того, що федеральний парламент може скасувати будь-яке рішення парламенту території, у той час як стосовно штатів федеральне законодавство має верховенство над законодавством штатів тільки в тих випадках, які зазначені в параграфі 51 Конституції. Всі інші питання залишаються у веденні штату, наприклад, охорона здоров'я, освіта, правопорядок, суспільний транспорт, дороги, судоустрій і місцеве самоврядування [14].

Таблиця 4.1

Характеристика адміністративно-територіальних одиниць Австралії

№	Регіон	Площа, км2	Населення, осіб	Адміністративний центр
1	Новий Південний Уельс	801 600	6.657.400	Сідней
2	Південна Австралія	984 000	1 534 300	Аделаїда
3	Тасманія	68 401	494 520	Хобарт
4	Квінсленд	1 730 648	3 801 039	Брісбейн
5	Західна Австралія	2527000	2004000	Перт
6	Вікторія	237 629	5,496 000	Мельбурн
7	Північна Територія	1 420 968	230 000	Дарвін
8	Австралійська столична територія	2358	339 900	Канберра

Джерело: www.cia.gov/cia/publications/factbook

Кожний штат і материкова територія має свій законодавчий орган: однопалатний у Північній території, Території федеральної столиці й Квінсленді й двопалатний в інших штатах. Нижня палата зветься Законодавча асамблея (у Південній Австралії й Тасманії - Законодавчі збори), а верхня - Законодавча рада. Главами урядів штатів є прем'єри, а територій - головні міністри. Крім генерал-губернатора Союзу, монархія також представлена в окремих штатах губернаторами, а в Північній території й Території федеральної столиці - адміністраторами, які виконують функції, аналогічні губернаторським.

Австралія володіє декількома територіями. Федеральний уряд контролює Територію Джервіс-Бей, розташовану в Новому Південному Уельсі (вона є військовою базою й морським портом національної столиці). Одночасно під контролем Австралії перебувають кілька населених зовнішніх територій: острів Норфолк, острів Різдва, Кокосові острови; і кілька ненаселених територій: острова Ашмор і Картьє, Територія островів Коралового моря, острова Херд і Макдональд і Австралійська антарктична територія (третина Антарктиди). Суверенітет Австралії над територією Антарктиди не зізнається багатьма державами.

Рис. 4.1. Адміністративний поділ Австралії

Джерело: www.cia.gov/cia/publications/factbook

4.1 Новимй Півдемнний Уельс

Новимй Півдемнний Уельс, штат на південному сході Австралії; площа 801600 кмІ; столиця Сідней; міста: Ньюкасл, Уоллонгонг, Брокен Хілл. Населення штату - 6.657.400 (2002), 60% в Сіднеї.

Поселення ув'язнених в 1788-1850; вільні поселення з 1819; самоврядування отримано в 1856, став штатом в Співдружності Австралія в 1901. Названий Новим Південним Вельсом Джеймсом Куком, що висадився в Ботані Бей в 1770, і на його думку, берегова лінія нагадувала узбережжя Уельсу.

Великий Вододільний хребет (включаючи Блакитні гори), частина Австралійських Альп (включаючи Сніжні гори і гору Косцюшко). Район Ріверіна, що зрошується річковою системою Муррей-Дарлінг-Маррамбіджі.

Особливістю штату є радіотелескоп в Паркерс, гора Сайдінг Спринт 859 м. на північному сході від Сіднея з телескопами, з яких можна спостерігати центральний сектор галактики [7].

Виробляються зернові, фрукти, цукор, тютюн, вовна, м'ясо, шкіри, добувають золото, срібло, мідь, олово, цинк, вугілля; гідроелектростанція на річці Сноуі

4.2 Південна Австралія

Південна Австралія, штат у Співдружності Австралія; площа 984 тис. кв. км; столиця Аделаїда (головний порт); міста: Віалла, Маунт Гамб'єр; особливості: зрошувана зона долини Муррей, включаючи виноградну долину Баросса; озера: Ейр, Торренс; гори: Маунт Лофті, Мусгрейв, Фліндерс; частини рівнини Нулларбор і пустель Сімпсон і Велика Вікторія; експериментальний ракетний полігон у пустелі на північ від Вумера.

В штаті виробляється: м'ясо і вовна (80% площі займають пасовища для худоби й овець), вина і спирт, сушені і консервовані фрукти, залізо (Мідлбекрейндж), вугілля (Лей Крік), мідь, уран (Роксбі Даунз), нафта і природний газ на північному сході, свинець, цинк, залізо, опали, предмети домашнього ужитку, електричне устаткування, транспортні засоби [18].

Населення складає 1 534 тис. (2010), аборигенів 1%. Імовірно, була відома голландцям, починаючи з 16 століття; досліджена голландським мореплавцем Абелем Тасманом у 1644; перше європейське поселення виникло в 1834, провінція - у 1836, штат - 1901. Англійські ядерні випробування в 1963 проводилися в Маралінзі, аборигени вимерли.

4.3 Тасманія

Тасманія -- острів, розташований на однойменному острові, близько 240 км на південь від Австралії і роз'єднаний з нею Бассовою протокою. До території штату належать деякі ближні острови: Кінг, Фліндерс та Маккуорі. Населення штату 494 520 осіб. Площа штату-68 401 кмІ. Столиця штату- Хобарт. Найбільші міста: Хобарт, Лонсестон, Девонпорт та Берні. Острів Тасманія є структурним продовженням Великого Вододільного хребта Австралії.

Береги утворюють численні затоки (Макуорі, Сторм тощо). У рельєфі переважають відособлені крутосхильні плато і нагір'я заввишки 600--1 000 м. Низовина Мідлендс, розташована за течією ріки Теймар-Макуорі, відокремлює Східне нагір'я (гора Легг-Списів, 1 572 м) від Центрального плато (гора Осса, 1 617 м -- вища вершина Тасманії), в межах якого розташоване озеро Сент-Клер.

Клімат на півночі субтропічний, на півдні -- помірний, вологий. У місті Хобарт середня температура липня 8 °C, лютого 17 °C. На плато і в горах температура зимових місяців нижче 0 °С. У західній половині випадає більше 1 000 мм опадів на рік (у затоці Макуорі 2 800 мм), в східній -- в середньому 600 мм на рік. Максиум опадів припадає на зимні місяці. Простежується сезонність випаду опадів.

Абсолютний максиум температури в Тасманії в Тасманії 42,2°C був зареєстрований 30 січня 2009 року в селищі Скамандер. Мінімальна температура -13°C була зареєстрована 30 червня 1983 року в селищі Тарралія

Завдяки гірському рельєфу на острові розташовано багато річок. На річках побудовані ГЕС, що повністю задовольняють потреби штата в електроенергії. Найбільші річки -- Теймар-Макуорі (на півночі) і Деруент (на півдні) На центральному плато багато озер льодовикового походження.

На території острову велике розмаїття рослинного та тваринного світу. Велика кількість рослин та тварин є ендеміками. 44 % території Тасманії покрито лісом, і 21 % займають національні парки. У річках та озерах є багато форелі. Річки наповнюються за допомогою дощовою та талою водою, які живлять ліси, де ростуть евкаліпти, миртові, сассафраса.

4.4 Квінсленд

Квінсленд, штат в Австралії; площа 1730648 кв. км; столиця Брісбейн, міста: Торісвіль, Тувумба, Кейрнс; особливості: Великий Вододільний хребет, включаючи гору Бартл Фрере 1657 м; Великий бар'єрний риф довжиною близько 2 тис. км біля східного узбережжя; гірничодобувний район Маунт Іса; узбережжя Саншайн ("Сонечне Сяйво") із великою кількістю курортів; виробляється: цукор, ананаси, яловичина, бавовна, вовна, тютюн, мідь, золото, срібло, свинець, цинк, вугілля, нікель, боксити, уран, природний газ; населення 3 801 039 [18].