Терасовий комплекс Дністра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика

Розділ 2. Природні умови досліджуваної території

2.1 Поділ р. Дністер

2.2 Гідрологічний режим

Розділ 3. Історія формування

Розділ 4. Терасовий комплекс р. Дністер в межах Передкарпаття

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Є така легенда про річку Дністер, що там, де зараз тече ріка, протікав невеличкий струмок. Уздовж нього жили люди. На березі цього струмочка, на піску вели вони свій календар, позначаючи дні. Одного разу струмочок, розлившись, затопив береги. Вранці люди вийшли на берег, а позначок нема. Стали люди питати:

- Хто дні стер?

- Струмок.

З того часу й стали звати той струмок Дністер.

Територія Галицького Придністер'я упродовж останніх 15 років активно досліджується геологами, геоморфологами, палеогеографами і спеціалістами інших природничих дисциплін. Це, перш за все, пов'язано з роботою тут групи науковців Львівського національного університету імені Івана Франка спільно з польськими спеціалістами. До цих робіт широко залучаються студенти.

Вперше сама назва «Галицьке Придністер'я» згадується ще Ю. Полянським у роботі «Подільські етюди». До Галицького Придністер'я відносять райони Передкарпаття та Поділля поблизу м. Галича Івано-Франківської області, які безпосередньо прилягають до Дністра. Саме у Передкарпатті - це придністерські ділянки Войнилівської та Прилуквинської денудаційно-акумулятивних височин, Калуської та Бистрицької улоговин.

Тема роботи є надзвичайно актуальною, оскільки вона дозволяє вирішити ряд наукових проблем,

Сьогодні на території Передкарпаття активно працюють Я. Кравчук, А. Богуцький, Р. Гнатюк, І. Ковальчук, А. Яцишин та інші науковці, які займаються питаннями геоморфології та палеогеографії досліджуваного регіону. Проте і досі залишаються багато нез'ясованих питань. У поглядах вчених немає єдності у питаннях виділення кількості терас, їх будови, часу формування, критеріїв для їх виділення тощо. Невирішеними до кінця є питання, які стосуються поверхонь вирівнювання Передкарпаття, чинників, що призвели до їх формування, кореляції їх з терасами.

Курсова робота є комплексною характеристикою долини р. Дністер, її природних умови, кліматичних та геолого-геоморфологічних особливостей. Основну увагу у роботі я зосередила на будові терасового комплексу Дністра. Адже саме тераси на досліджуваній території є основними геоморфологічними утвореннями. Для встановлення віку і умов формування терас надзвичайно важливе значення має літолого-стратиграфічна характеристика відкладів, котрі беруть участь у будові тераси. Саме тому я намагалась подати якомога повніший геолого-стратиграфічний опис відкладів кожної тераси.

Розділ 1. Загальна характеристика

Дністер -- річка на південному заході України та в Молдові (частково на кордоні обох країн). При впадінні до Чорного моря утворює Дністровський лиман. Третя за довжиною в межах України (після Дніпра й Південного Бугу) та 9-та -- в Європі. Від Галича до Хотина річка утворює Дністровський каньйон, який з 2008 року внесено до списку семи природних чудес України.

Дністер у середній течії слугує історичним кордоном між давніми культурно-етнографічними регіонами Буковиною та Галичиною, у середній та нижній -- між Поділлям та Бессарабією.

Назва «Дністер» відома з давніх-давен. Її щоразу сприймали по-новому і тому вона видозмінювалася. Перша згадка річки датована V ст. до н. е. у творах Геродота під назвою «Тірас» (ця назва має декілька походжень: іранське означає швидкий; курдське - дикий, неприборканий). Ще є згадка з античних часів про назву «Династріс» в IV ст. Амміаном Марцелліном. А взагалі, пояснення походження назви річки Дністер може бути простим: «дон» - вода, «стрий» - швидкий. Скіфи казали «don Istros», як: «ріка Дніпро» чи «ріка Дністер»

Довжина річки 1 362 км (в Україні -- 705 км), площа басейну 72 100 км?. Середня річна витрата води в гирлі -- 300 м?/с, річний стік -- бл. 10 км?. Середній похил річки 0,56 м/км.

Дністер у верхній частині (в межах Українських Карпат) -- типова гірська річка з вузькою й глибокою долиною. На рівнину виходить нижче міста Старого Самбора. Звідти й до гирла Дністер має рівнинний характер. Долина стає широкою (до 13 км). Нижче міста Галича долина знову звужується -- тут річка тече між Подільською височиною та підкарпатськими височинами, а також Хотинською височиною. У пониззі річка виходить на Причорноморську низовину, тут ширина її долини становить 16--22 км.

Швидкість течії (в межень) у гірських районах становить 0,3--2 м/с, у середній течії, в межах Дністровського каньйону, 0,5--1 м/с (у повноводдя -- 1,5--2 м/с), у пониззі -- до 0,7 м/с.

Заплава Дністра (в межах Верхньодністровської улоговини та в пониззі) розчленована багатьма старицями й протоками (наприклад рукав Турунчук), гирло заросло очеретом (Дністровські плавні). Ширина долини біля гирла -- 16--22 км, у середній течії долина неширока, звивиста, багата на мальовничі краєвиди.

Живлення Дністра -- мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і осінні дощові паводки. Льодовий режим нестійкий.

Басейн річки лежить у межах трьох країн: Польщі, України та Молдови. Більша його частина розташована в Україні. Тут він займає значну частину територій семи областей південно-західної України (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька та Одеська області). У Молдові басейн Дністра охоплює східні та північно-східні райони республіки і займає її більшу частину (59%). У Польщі розташована лише невелика частина басейну -- його північно-західні околиці (верхів'я двох лівих карпатських приток Дністра -- Стривігору і Мшанки).

Розділ 2. Природні умови досліджуваної території

2.1 Поділ р. Дністер

Дністер починається з невеликого джерела, розташованого в південній частині масиву Верхньодністровські Бескиди (Українські Карпати), на південний захід від гори Розлуч, на висоті 818 м. над рівнем моря. Від витоків до міста Старого Самбора річка в'ється серед карпатських гір, далі -- тече рівнинними теренами України та Молдови.

Річку можна поділити на три частини: гірську -- Карпатську, середню -- Подільську і долішню -- Причорноморську.

Дністер у Карпатах

Тут (упродовж приблизно 50 км) Дністер є типово гірською річкою: зі швидкою течією, численними перекатами, порогами і кам'янистим дном та берегами. Долина V-подібна, глибока (80--100 м), ширина річища -- до 40 м. Похил річки в межах Карпат -- понад 3 м/км. Нерідко бувають руйнівні паводки. Річка несе багато уламкового матеріалу -- гальки, щебеню (місцевою говіркою -- шутер).

Середній Дністер

Нижче міста Старого Самбора Дністер виходить на рівнину -- Верхньодністровську улоговину. Течія сповільнюється (особливо нижче Самбора). Похил річки значно зменшується, береги стають низькими, заплава в багатьох місцях заболочена. Тут річка утворює численні розгалуження, острівці. Дно мулисте, різко зменшується прозорість води.

Нижче гирла річки Свічі береги долини Дністра стають вищими, а течія знову швидкою. Нижче гирла річки Бистриці починається дуже цікавий і мальовничий відтинок річки -- Дністровський каньйон. Тут береги дуже високі, круті, місцями обривисті. Річка дуже меандрує, деякі її вигини простягаються навіть на 10 км.

Відомий письменник і етнограф О. С. Афанасьєв (Чужбинський), який у середині XIX століття побував на Кам'янеччині, у своїх «Нарисах Дністра», виданих 1863 року, писав, що він не знає нічого мальовничішого, ніж долина цієї річки: «Кам'яні скелі різноманітних форм і дерева в незлічених комбінаціях безперервно змінюють ландшафт, і чи нависне над кручею дикий ліс, чи стеляться виноградники, всюди бачиш закінчену картину, що має свій особливий колорит… Деякі місця на Дністрі такі гарні, що просяться на полотно і з нетерпінням чекають талановитого пейзажиста.»

Середній Дністер простягається до міста Тирасполя. Тут, у межах Молдови, його правий берег також дуже високий, однак не такий, як у Дністровському каньйоні.

Нижній Дністер

У пониззі річка тече здебільшого територією південно-східної Молдови (між власне Республікою Молдова і Придністровською Молдавською Республікою). Тут правий берег Дністра все ще високий, але поступово знижується. Течія уповільнюється, з'являються рукави, досить великі острови й заплавні озера. Ближче до гирла (в межах Одеської області України) долина річки стає дуже обводненою й заболоченою. Тут Дністер виходить на Причорноморську низовину. З'являються плавні, подібні до Дніпровських.

2.3 Гідрологічний режим

Дністер витікає з хребта Розлуч недалеко від с. Вовче, тече спочатку на північний захід, а потім круто повертає на північний схід і, перетинаючи хребти Карпат (по тектонічних розломах), виходить біля м. Старий Самбір на передкарпатські рівнини, знову повертає до південного сходу і вже довго зберігає цей, паралельний до Карпат напрям.

У гідрографічному рисунку басейну Дністра є та особливість, що ріки, які витікають з Карпат, мають долини, що закладені перпендикулярно до Карпат. Ріки зі Східно-Європейської платформи мають меридіональне простягання і течуть у паралельно закладених долинах, що також обумовлено тектонічною тріщинуватістю.

Рис. 1. Басейн р.Дністер.

Цікаво, що ліві і праві притоки Дністра впадають в головну ріку своєрідними скупченнями чи «вузлами». Особливо виразно це проявляється при злитті Бистриці (Підбужської), Тисьмениці і Верещиці (один вузол) та Щирки, Зубри і Колодниці (другий вузол). Менше згущені сходження Болозівки і Стрв'яжу з Дністром та таких потужних рік як Стрий, Свіча, Бережниця і Луг з Дністром при виході з території Львівської області. Подібні вузли є і далі вниз по течії Дністра за межами Львівської області

Крім названих великих рік гідрографічну сітку території складає значна кількість другорядних і дрібних річок. Так, р. Дністер до Самбора має довжину 94 км, а сума довжин всіх потоків, що зв'язані з Дністром складає 1185 км. Для р. Стрий ці цифри становлять відповідно 232 і 4334 км. Добру уяву про розчленованість території річковими долинами дає показник густини річкової сітки. Найбільший він для басейну р. Стрв'яж -- 1,6 км/км кв. і р. Стрий 1,4 км/км кв., а найменший у басейні р. Верещиця -- 0,54 км/км кв.

Площі водозборів Дністра і його приток також дуже різні. Найбільший водозбір мають ріки Стрий (3060 км кв.), Свіча (1490 км кв.) та Верещиця (955 км кв.), а найменші у Тисмениці, Колодниці, Зубри та дрібніших.

З цих водозборів витікає певна кількість води, що характеризується показником «модуль стоку», тобто кількістю води, що в певних умовах може стекти з кожного квадратного кілометра за одну секунду. Він (модуль стоку) залежить від кількості та характеру опадів, насиченості (чи ненасиченості) грунту вологою, залісненості, розораності, залуженості, крутизни схилів і т.д.

Так, для р. Дністер (до Самбора) середній показник модуля стоку становить 13,3 л/сек/км куб., а максимальний - 165 л/сек/км куб. Всі річки, що витікають з Карпат мають великий, а з Поділля -- малий (3-6 л/сек/км куб.) модулі стоку.

Швидкість течії рік залежить від «падіння» русла, через що в горах вона висока (1-2 м/сек), а з виходом на рівнину швидко зменшується (до 0,5-0,3 м/сек). Особливо це стосується Стрв'яжу, Дністра (верхів'я), Бистриці, Стрия і Свічі. Останні дві ріки мають великий перепад висот і в передгірній частині, а тому і швидку течію, однак велика кількість води, що стікає по їх руслах з Карпат при різкому зменшенні швидкості на передгір'ї приводить до формування численних рукавів. Створюються умови до мігрування русел по долині, блукання річки у власних відкладах. Ця своєрідність днищ долин Стрия і Свічі в Передкарпатті заважає сільсько-господарському їх використанню, але робить привабливими у рекреаційному, природоохоронному, науковому відношеннях. В залежності від вище названих характеристик та умов живлення формуються рівневий режим і витрати води в річках.

Усі річки басейну Дністра мають змішане снігово-дощове живлення, а тому рівневий режим залежить від випадання дощів, особливо зливових і затяжних, сніготанення під час відлиг зимою та сходження снігового покриву весною.

За середніми витратами річки басейну Дністра розрізняються мало, особливо карпатські -- від 3 до 9 м куб./сек (максимального значення досягає р. Стрв'яж). Витрати річок, що спливають з Поділля становлять 1-4 м куб./сек. Максимальні витрати цих же річок (під час паводків і повеней) зростають у 8-10 раз для гірських, й у 10-20 раз для рівнинних рік.

У зв'язку з цим важливою проблемою стали розливи рік, які затоплюють свої заплави, а разом з тим і сільськогосподарські угіддя. Осушувальні канали, що прокладені в широких долинах рік сприяють відведенню паводкових вод але їх ефективність достатня лише при невеликих паводках. Захисні вали, що побудовані обабіч від русел великих рік захищають навколишні землі від затоплення при умові, що рівень води у міжваловому «кориті» не досягає верхнього рівня валу (хоча б в одному місці). Системи захисту від катастрофічних паводків поки що не впроваджено.

дністер тераса геоморфологічний гідрографічний

Розділ 3. Історія формування

Історія геологічного розвитку

Сучасні дослідження геологів і гідрологів дозволяють приблизно визначити вік Дністра. Формування долини і русла річки пов'язане з відходом на південний схід так званого Сарматського моря.

Сарматське море утворилося у результаті з'єднання двох морських басейнів -- Прикарпатського і Причорноморського. 15--20 мільйонів років тому це море вкривало великі простори -- від Кременецького кряжу і Карпат до сучасного Аральського моря. Воно було неглибокою й теплою внутрішньоконтинентальною водоймою. Відступало море повільно, кілька мільйонів років, і на початку антропогеновою періоду набуло обрисів сучасних Чорного, Азовського й Каспійського морів.

З відходом Сарматського моря поступово утворювались долини і русла рік, що нині впадають у Чорне й Азовське моря. Деякі з них (притоки Дніпра, Південного Бугу та інші) в результаті вертикальних рухів кристалічної платформи та окремих блоків змінювали напрямки своїх течій, а Дністер і нині тече тією долиною, яку він розробив понад мільйон років тому.

У далекому минулому річка несла свої води широкою долиною з низькими пологими берегами. Ця долина, як вважають учені, утворилась на місці давнього розлому, що стався в кристалічному фундаменті й осадових утвореннях палеозойської ери. Близько 1 мільйона років тому Дністер був повноводнішим, а швидкість його течії -- звично вищою, ніж нині. Це було пов'язано здебільшого з тим, що клімат тоді був теплим і вологим. У той час більшу частину території сучасної України вкривали густі субтропічні ліси. Буйна рослинність добре акумулювала дощові води, які цілорічно численними бурхливими потоками вливались у Дніпро, Дністер та інші великі річки.

Із часом Дністер щораз глибше врізався в товщі лесових відкладів, а потім -- у тверді породи, що утворились протягом давніх геологічних періодів. У Середньому Подністров'ї поступово формувалась вузька, глибока, каньйоноподібна долина, над якою місцями здіймаються 70--80-метрової висоти оголені відклади палеозойської ери. Ці скелі -- пам'ятки природи. На нашій планеті вони -- одні з найвизначніших пам'яток силурійського періоду, вік яких налічує понад 300 мільйонів років.

Антропогеновий період.

Появу первісної людини на берегах Дністра та його приток датують першою половиною раннього палеоліту. Найвідомішою є ранньопалеолітична стоянка поблизу села Лука-Врубловецька (Хмельницька область), виявлена 1946 року (див. Лука Врублевецька стоянка). Подністров'я було порівняно густо заселене в часи трипільської культури і культури шнурової кераміки (4--5 тис. років тому). Давні слов'яни розселились на Дністрі не пізніше 1-го століття нашої ери. В середині 1-го тисячоліття н. е. цю територію населяли анти, а потім давньоруське плем'я тиверців.

Дністер упродовж багатьох тисячоліть відігравав роль основної транспортної артерії, що зв'язувала Прикарпаття й Пониззя з Балканами і Близьким Сходом. У далекому минулому з півдня річкою доставлялись вироби з металу, античний посуд, тканини тощо, а племена Подністров'я вивозили хліб, хутро, шкіру. З часів Київської Русі до середини XIX століття Дністром сплавляли до чорноморських портів цінну деревину (здебільшого так званий корабельний ліс), вивозили зерно, хутро, мед, віск, зброю, вироби місцевих ремісників.

Тепер господарське значення Дністра зросло. Він дає питну воду для великих і малих міст, виробляє електроенергію.

Історія досліджень витоків Дністра

Довгий час серед географів не було одностайності стосовно витоків Дністра. Найпершим про витоки річки писав Геродот, який у четвертій книзі своєї «Історії» зазначив, що Тірас (Дністер) «пливе з півночі й бере початок з великого озера, що розташоване на межі земель скіфів і неврів». Можливо, Геродот чув про існування озера у верхній частині долини Дністра, а саме -- у місці впадіння річки Верещиці, що на схід від сучасного міста Самбора. Розлогі заплавні болота в цій місцевості могли сприйматися як велике озеро.

Докладніші пошуки витоків Дністра розпочалися значно пізніше -- лише на початку XIX ст. Так у верхів'ях Дністра 1803 р. побував краєзнавець Ю. Рогрер. Однак він помилково вказував на одну з гірських приток Дністра як на його витік. Деякі дослідники також називали витоком Дністра порівняно великі його притоки -- Стривігор або Стрий; такі гіпотези існували ще на початку ХХ ст. І лише з появою перших топографічних карт (кінець 1870-х рр.) вдалося остаточно встановити, що витоки Дністра розташовані на схід від села Вовчого і на південний захід від гори Розлуч, на висоті 818 м над рівнем моря.

Розділ 4. Терасовий комплекс р. Дністер в межах Передкарпаття

У долині Дністра виділяють сім надзаплавних терас, що сформувалися упродовж еоплейстоценголоцену.

Вивченням терасового комплексу Передкарпаття одним з перших займався Ю. Полянський. У своїй праці «Подільські етюди» він здійснив спробу стратиграфічного поділу лесово-ґрунтової серії. Ю. Полянський розділив її на три стратиграфічні горизонти: старший, молодший І і молодший ІІ лес. Він відзначав, що наймолодшою терасою, яка перекрита старшим лесом, є п'ята. Тому час утворення тераси можна корелювати з періодом еолової акумуляції лесового пилу. Вік старшого лесу визначений як рісський. Молодший лес І залягає безпосередньо на третій терасі і відповідає вюрм І, а молодший лес ІІ залягає на другій надзаплавній терасі і відповідає вюрм ІІ. Будова кожного лесового горизонту за Ю. Полянським є наступною: а) перехідний лес; б) типовий лес; в) зглинений (відвапнений) лес; г) гуміфікований лес.

Ця схема з доповненнями є підставою сучасних реконструкцій системи терас в Прикарпатській частині долини Дністра та його приток .

Першою терасою Дністра Ю. Полянський назвав наймолодшу терасу Поділля, яка лежить на висоті близько 4 м над нормальним рівнем урізу води рік. Чотириметрова тераса є також заплавною (високою заплавою). Весняні води рік затоплюють її під час повеней.

Чотириметрова тераса в одних місцях дуже добре виражена, а в інших - ледве зазначена. Її наявність чітко виражена над Дністром, Серетом і Нічлавою.

Тому цю терасу дослідник класифікував як регіональне явище Поділля. Крива поверхні О. Томенюк першої тераси нормальна і майже повністю збігається з ходом кривої Дністра. Слідів молодших тектонічних рухів вона не фіксує. Алювій тераси є післяльодовиковим седиментом, що накладений на старші алювіальні відклади пізньоплейстоценового віку. Це свідчить про беззаперечне переважання акумуляції над ерозією в останніх часових відрізках плейстоцену і в голоцені.

Алювій першої тераси представлений пісками, гравійно-галечниковим матеріалом,торфами і глинистими породами.

Відклади другої тераси Дністра утворюють найнижчу і наймолодшу плейстоценову терасу. На відміну від третьої тераси, яка перекрита двома молодшими лесами, на другій терасі залягає лише один молодший лес ІІ.

Ця тераса збереглася в широких ярах, зокрема, в острогах меандрів. У вузьких і стрімких ярах вона або зовсім не збереглася, або існує у вигляді дуже маленьких клаптиків. Відклади другої тераси відомі над Дністром у Заліщиках, Устечку, Уніжі, Сновидові, Стриганцях і Маріямполі, а в нижній течії Серету - в Більчому, Лисичниках і Касперівцях. З цього випливає, що вона поширена на великому просторі і є регіональним явищем.

У польових умовах ця тераса не дуже помітна. Ерозія попереднього інтергляціалу була мінімальною, через що нерідко алювій другої тераси лежить дуже близько до алювію третьої. Найліпше він простежений в острогах меандрів, бо тут унаслідок розвитку і пересування меандрів відслонився значно більший простір, де могли акумулюватися алювіальні відклади.

Поверхня алювію другої тераси лежить на мінімальних висотах надсереднім рівнем води рік (2-4 м). Крива другої тераси нормальна і не

відрізняється від кривої сучасного Дністра, а це свідчить про те, що після відкладання алювію другої тераси значних тектонічних рухів не відбувалось.

У петрографічному складі алювію другої тераси, як зазначив Ю. Полянський, переважає місцевий матеріал, представлений гравійно-галечниковими, піщанистими та глинистими відкладами.

Добре вираження третьої тераси Дністра Ю. Полянський зафіксував у багатьох місцях на Поділлі, а саме - у Маріямполі, Довгому, Коропці, Городниці, Заліщиках, Зозулинцях та ін. У нижній течії Серету цю терасу виявлено в районі Більчого-Золотого, Голігрядах, Лисичниках, Касперівцях.

Третю терасу дослідник визнав акумулятивною, яка слабко виражена на поверхні; її відносні висоти становлять 0-10 м над рівнем сучасних рік Поділля.

Накопичення алювію цієї тераси є регіональним явищем, тому причини акумуляції відкладів учений також уважав регіональними.

Алювіальні відклади цієї тераси найліпше виступають в острогах меандрів, які перекриті двома потужними верствами молодших лесів, тому відслонення алювію цієї тераси трапляються зрідка. Їх можна зауважити в тих районах, де бокові притоки або дощова яркова ерозія перетинають акумулятивні відклади меандрів (Заліщики, Касперівці, Городниця). Або ж гарні природні відслонення простежуються там, де ріка, мандруючи вторинно по акумулятивній основі, підрізає остроги меандрів і відкриває їхню геологічну будову (Маріямпіль, Довге).

На думку Ю. Полянського, третя тераса гіпсометрично залягає на висоті 3-7 м над рівнем урізу води подільських річок. Однак він зазначив, що простежено і нижчий щабель, на якому трапляються відклади цієї тераси Дністра (зокрема, у Лисичниках, Березовиці та ін.). Невелика кількість замірів висот третьої тераси не дали змоги досліднику зробити детальніші висновки про тогочасну тектонічну активність, однак він висловив думку, що крива третьої тераси не зазнавала пізніших тектонічних рухів, як, наприклад, криві п'ятої і шостої терас Дністра.

Алювій цієї тераси підстилають старші морські відклади. У гранулометричному складі він представлений гравійно-галечниковим матеріалом, пісками, а подекуди глинистими породами. У верхніх частинах розрізів відклади дрібноуламкові, піскуваті або глинисто-піскуваті. У відкладах, які містяться ближче до русла Дністра, переважає подільський матеріал девонського (олд-ред), силурійського (вапняки) і крейдового віку. Карпатська галька також трапляється досить часто, причому її відсотковий вміст зростає з наближенням до впадіння у Дністер його перших карпатських приток (Маріямпіль). Уже над Серетом у розрізах і відслоненнях є лише подільський матеріал. Глинисті породи, на думку вченого, - це колишній старший лес, який зазнав часового впливу іпресування під вагою відкладів, які накопичилися пізніше.

Четверта тераса Дністра виступає на плато над верхньою брівкою стінок ярів у нижній течії Серету та над Дністром на сеноманських відкладах на висоті 220-240 м н. р. м.

На 10-20 м нижче рівня п'ятої тераси залягають тонкі верстви звітрілої та феритизованої гальки, які й репрезентують відклади “так званої четвертої тераси”. Відклади перекриті тонким шаром лесу. Однак ні у відкладах, ні у лесі досліднику не вдалося виявити слідів фауни або палеолітичної людини. Морфологічні й стратиграфічні дані дали змогу зробити лише гіпотетичні припущення. На думку Ю. Полянського, лес, який перекриває цю терасу, денудований або старшим лесом з поверхні п'ятої тераси, або ж первісним молодшим лесом. Аналізуючи межі поширення четвертої тераси вздовж р. Серет, дослідник звернув увагу на те, що ця тераса розвинулася лише з внутрішнього боку меандрів, припустив, що вона є тільки першим кроком у величезному процесі врізування і розвитку меандрів, враховуючи і той факт, що підстильними породами є сеноманські пісковики, для яких характерна значна твердість. Тобто ця тераса не має ні хронологічного, ні стратиграфічного значення, і є не акумулятивною, а звичайною ерозійною.

Алювій п'ятої тераси Дністра (еспланади) лежить на 40-60 м нижче, ніж відклади шостої тераси. Ця тераса відрізняється від попередньої специфічним петрографічним складом, оригінальною фауною та чітким переходом до перекривних лесів.

У гранулометричному складі відкладів п'ятої тераси переважають гравійно-галечниковий матеріал, піски та глинисті породи, їхнє походження як карпатське, так і місцеве - подільське, причому з переважанням локального матеріалу. З карпатських відкладів трапляються всі ті ж, що й на шостій терасі, хоча домінують різного кольору характеристичні роговики. З подільського матеріалу простежено перш за все червоні девонські пісковики, сеноманські кварцити, кремені з білої туронської крейди, літотамнієві вапняки та кремені сеноману (над Серетом).

Одним із головних моментів, які зафіксував Ю. Полянський у петрографічному складі відкладів п'ятої тераси, - це неоднакове відсоткове співвідношення карпатського і подільського матеріалу у відкладах долин власне самого Дністра та його подільських приток (зокрема, Серету та Нічлави). У долині Дністра подільські елементи більш-менш урівноважені з карпатськими, проте над Серетом та Нічлавою значно переважає гравійно-галечниковий матеріал подільського походження (карпатська галька становить до 5 % від усіх відкладів). Рівновагу в складі відкладів у долині Дністра пояснюють тим, що Дністер дренує і Карпати, і Поділля, тоді як Нічлава і Серет та всі подільські притоки Дністра загалом протікають лише територією Подільської височини. Звідси й переважання у складі їхніх відкладів матеріалу локального походження, а наявність карпатської гальки пояснюють тим, що подільські притоки прорізали шосту терасу Дністра, на якій у той період активно відбувалися процеси денудації.

Добре виражена п'ята тераса над Дністром на відрізку від с. Маріямпіль до с. Окопи, у нижній течії рік Серет і Нічлава та потоку Грумова.

Максимальні відмітки п'ятої тераси зафіксовані в околицях сіл Копачинці та Хмелева на висоті 330 м н. р. м. Від цієї відмітки поверхня п'ятої тераси знижується і вже в Заліщиках сягає 260 м н. р. м, а в Звенигороді опускається нижче ізогіпси 200 м.

П'ята тераса утворилася після другого тектонічного зрушення Поділля. Як і крива шостої, крива п'ятої тераси не творить нормальної ерозійної кривої, бо під час тектонічної активності була дислокована і нині є плоскою антикліною. Вісь цієї антикліни припадає на відрізок лінії Бердо-Нароль. Антиклінальна дислокація кривої п'ятої тераси захопила також шосту терасу. Завдяки цьому Ю. Полянський стверджував, що ці тектонічні рухи Поділля є молодшими від віку накопичення відкладів п'ятої тераси.

У відкладах п'ятої тераси Ю. Полянський уперше констатував наявність органічних решток тварин (два види ссавців; 22 види молюсків, 18 з яких відомі вперше для цих відкладів), на підставі аналізу яких можна говорити про умови і вік формування відкладів цієї тераси. Отже, у той час на Поділлі був теплий степовий клімат, однак з огляду на відсутність характерних інтергляціальних видів фауни необхідно говорити про перехідні умови від інтергляціалу до початку гляціалу. Безпосередньо після закінчення седиментації алювію п'ятої тераси відбувалося навіювання на її поверхню старшого лесу, у якому є рештки тільки убіквістичних та бореально-альпійських видів молюсків без найменшого натяку на теплолюбні види. Це був максимум зледеніння.

Таке зіставлення засвідчує явне погіршення клімату під час акумуляції відкладів п'ятої тераси. Ця акумуляція відкладів, на думку Ю. Полянського, була спричинена нічим іншим, як лише зміною клімату.

Петрографічний склад відкладів шостої тераси Дністра Ю. Полянського представлений головно уламками карпатського походження (ямненські пісковики, жовті, сірі, червоні та білі кварцити, різнобарвні роговики, жовті ясписи, лідити тощо). Відсутність типово карпатських відкладів - іноцерамових пісковиків - у відкладах шостої тераси Ю. Полянський пояснив сильним хімічним та механічним звітрюванням, яке відбувалося під час формування цієї тераси Дністра. Також дослідник зазначив про відсутність вапняків, що могло бути як і первісним явищем, яке залежить від малої кількості вапна у відкладах карпатського походження, так і наслідком того ж звітрювання, оскільки відклади протягом тривалого часу перебували на відкритій поверхні.

Дослідник припустив, що у відкладах шостої тераси Дністра неможлива наявність подільських відкладів - червоних девонських пісковиків (олд-реду), оскільки поверхня олд-реду ніде не перетинається з лінією шостої тераси. Відклади цієї тераси в основі є лише карпатськими, а подільські домішки дуже рідкісні.

Палеонтологічні рештки у відкладах шостої тераси не виявлені, і цей факт дослідник пояснював значним впливом звітрювання. На алювії цієї тераси залягають леси, вік яких не визначений. Однак учений констатував факт, що між седиментацією алювію та седиментацією лесу відбулася довга перерва в осадонагромадженні, тому неможливо використати перехід між цими двома горизонтами для датування часу, у якому накопичився алювій шостої тераси.

Про вік шостої тераси Дністра Ю. Полянському важко було говорити, оскільки не знайдено палеонтологічних решток. Оскільки відклади залягають на поверхні сармату, то це означає, що вік їхнього формування є молодшим. Однак на доказ того, що це не нижньоплейстоценові відклади, Ю. Полянський мав низку фактів. Тому в підсумку він хилився до думки, що “алювії шостої тераси є імовірно пліоценського віку, однак в майбутньому може показатися у них молодша фавна, а тоді алювії були б еквівалентом перших фаз плейстоцену. Остаточне рішення залежить від майбутньої знахідки органічних останків в алювії шестої тераси”.

Окрім Ю. Полянського проблематикою терас, часу їх формування займалось і ряд інших дослідників. До них першочергово слід зачислити І.К. Іванову, яка, працюючи спільно з археологами та палеогеографами на палеолітичних стоянках Середнього Дністра, склала схему терасового комплексу цієї території, виділила критерії для визначення терас, здійснила спробу відтворити умови формування як самого алювію, так і вкриваючи його відкладів.

Після цього ще неодноразово дослідники звертались до цієї проблеми, внаслідок чого з'явилось ряд схем, одну з яких, автором якої є Я.С. Кравчук подано нижче.

Таблиця 1. Схема вікового розчленування річкових терас Передкарпаття

(за Я. Кравчуком)

Сьогодні розробили та використовують декілька схем, у яких кількість терас та час їхнього формування визначають із застосуванням саме такого методу досліджень. Однак, незважаючи на тотожний підхід до створення цих схем, вони часто містять суттєві відмінності в кількості терас, у поглядах на час їхнього формування та багато інших неузгоджень .

Визначним дослідником дністерських терас у радянський час був І. Гофштейн. Він виділяв на Дністрі сім терас, не враховуючи низької заплави. Усі тераси, за винятком першої, він визначив як ерозійно-акумулятивні. Детальний опис усіх терас дослідник навів у працях.

І. Іванова у геоморфологічній будові долини Дністра виділяла вісім надзаплавних терас. Згідно з її даними, для найдавніших надзаплавних терас

Дністра типові не лише значні відносні висоти, а й значна ширина. Найвища

тераса Дністра розвинена на досить великій відстані від сучасної долини ріки (місцями до 15-20 км). Головні площі цих терас сконцентровані на лівобережжі Дністра. Погоджуючись із міркуваннями Ю. Полянського, І. Іванова зафіксувала поширення терас від Дністра до лінії Монастириська-Бучач-Чортків-Борщів. Дослідниця зазначила, що надзаплавні тераси всередині каньйоноподібної ділянки долини Дністра часто є невираженими у рельєфі, оскільки вони поховані під покривом делювіальних лесоподібних суглинків.

Львівські дослідники А. Богуцький та А. Яцишин вивчають тераси Дністра у йоговерхній та середній течіях і виокремлюють сім надзаплавних терас. У підсумку їхніх досліджень з'ясовано, що високі позадолинні тераси

Дністра та його приток у Середньому Придністер'ї за суто морфологічними та морфометричними критеріями розчленувати досить складно. На деяких ділянках Придністерського Поділля тераси не мають покривних лесово-ґрунтових товщ, тому стратиграфічні методи їхнього зіставлення тут не працюють. Для вирішення питання кількості та віку терас дослідники спираються головно на аналіз алювіальних товщ терас, збережених на поверхнях межиріч лівих приток Дністра, зокрема, проводять літологічні аналізи алювію. Також широко залучають результати аналізів збереженої у товщах алювію фауни. Головним чинником формування терас, на думку цих дослідників, є періодична повторюваність висхідних тектонічних рухів, на які накладаються циклічні зміни фізико-географічних умов.

Деякі науковці виділяють значно більшу кількість терас Дністра. Наприклад, дослідники П. Гожик та Л. Лінднер у середній та нижній течіях Дністра виокремлюють 13 надзаплавних терас: вищі (тринадцята-десята) тераси були сформовані протягом верхнього пліоцену, а решта (дев'ята-перша) - протягом плейстоцену.

І. Гофштейн, І. Іванова, М. Веклич, А. Богуцький, А. Яцишин та багато інших сучасних дослідників терас підтримують підхід Ю. Полянського щодо виокремлення цокольної та насипної частин тераси, що дає змогу безпомилково визначити місце окремої тераси у “драбині терас”, а також дає уявлення про глибину врізу й інтенсивність процесів ерозії та акумуляції на кожному етапі розвитку річкової долини.

Висновки

Досліджувана територія пройшла досить складний шлях у період свого розвитку і формування. На її розвиток вплинули багато чинників, а саме: сучасні тектонічні рухи, процеси акумуляції лесового матеріалу, коливання рівня моря, ерозійна робота річок, господарська діяльність, тощо. У різні геологічні періоди фізико-географічні умови постійно змінювалися, створюючи певні геоморфологічні форми

Головною водною артерією досліджуваної території є річка Дністер. Для неї характерні високоприпідняті широкі вирівняні межиріччя характерні для Передкарпаття. Терасовий комплекс річки представлений 6-ма терасами За Ю.Полянським. Однак, є ряд дослідників, які виділяють більшу кількість терас.

Територія була обрана для досліджень, оскільки вона цікава своєю геолого-геоморфологічною будовою та містить багато геологічного, та історичного матеріалу, а також значні наукові опрацювання на основі яких можна краще дослідити цю територію і краще описати її терасовий комплекс.

Список використаної літератури

1. Кравчук Я.С. Геоморфологія Передкарпаття. Львів: Меркатор, 1999. 188 с.

2. Богуцький А. Б., Яцишин А. М. Екологічний стан геоморфосфери // Екологія Галицькогорайону. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. С. 29-31.

3. Богуцький А. Б., Яцишин А. М. Четвертинні відклади // Екологія Галицького району. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. С. 26-27.

4. Веклич М.Ф. Основні етапи розвитку річкових долин // Геоморфологія річкових долин України. К.: Наук. думка, 1965. С. 7-26.

5. Веклич М.Ф. Этапы образования позднекайнозойских речных долин Украины // Речные системы и мелиорация. Новосибирск: Изд-во АН СССР, 1977. Ч. 1. С. 23-26.

6. Веклич М.Ф. Палеоэтапность стратотипы почвенных формаций верхнего кайнозоя. К.: Наук. думка, 1982. 202 с.

7. Гофштейн І. Д. Неотектоніка і морфогенез Верхнього Придністров'я. К.: Вид-во АН УРСР,1962. 131 с.

8. Гофштейн И.Д. Неотектоника западной Волыно-Подолии. К.: Наук. думка, 1979. 159 с.

9. Яцишин А. Кореляція терас Дністра у межах Передкарпаття з основними стратиграфічними горизонтами лесово-ґрунтової серії Волино-Поділля //Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки: Матеріали міжнар. конф. до 120-річчя географії у Львів. ун-ті. 24-26 вересня 2003 р. Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2003. С. 285-287.

10. Полянський Ю. Подільські етюди. Тераси, леси і морфологія Галицького Поділля над Дністром // Зб. Матем.-природопис.-лікар. секції

Размещено на Allbest.ru