У добу неоліту (УІ-ІУ тис. до н. е.) на теренах України поширився досконаліший, порівняно з плотом, вид водного транспорту - човен, який виготовляли із суцільного стовбура. Найдавніші знахідки цього засобу пересування були виявлені на дні річки Оскол (Харківщина), у басейні річки Південний Буг (с. Сабатинівка Ульяновського р-ну Кіровоградської обл.), в озері біля с. Любитів (Ковельський р-н Волинської обл.). Деякі відповідні археологічні пам'ятки з теренів лісової зони Європи вчені відносять до епохи мезоліту.

Залежно від технологічних способів виготовлення та наявності основних компонентів конструкції, наприкінці XIX - на початку XX ст. існувало декілька типів човнів:

1) суцільна довбанка-однодеревка;

2) плоскодонка-однодеревка з розпареними бортами;

3) човен із окремим каркасом, який обшивали дошками;

4)"лодка" з дощок без каркаса.

Суцільна довбанка побутувала в багатьох етнографічних районах України до початку XX ст. включно, а на території Середнього Полісся (басейни річок Случ і Горинь) - частково й досі. У народі її називають по-різному: "човен", "дуб", "дубовка", "довбанка", "душогубка", "кодлуб", "чайка" тощо. Технологія виготовлення човна цього типу охоплювала три послідовні цикли: підбір і заготівля матеріалу; попередня обробка матеріалу; видовбування транспортного засобу. Якщо довбанку ще розпарювали, тоді ці технологічні операції доповнювали дві додаткові - власне розпарювання і розвертання бортів та їх закріплення. Перших три технологічних прийоми застосовували під час виробництва засобів пересування із твердих порід дерева, насамперед із дуба, решту - якщо човен виготовляли з м'яких порід дерева (верби, липи, осокора та ін.), тобто транспортного засобу другого типу.

Довбану плоскодонку найчастіше виготовляли з дуба. Порівняно зі засобом пересування по воді, виготовленим із м'яких

Рибальський човен XVII ст. з місця Берестецької битви в 1651 р. (за І. Свєшніковим) порід дерева (верби, осики, липи, сосни, осокора тощо), цей човен був довговічнішим - при бережливому використанні міг слугувати декілька десятків років. Водночас така довбанка була важкою і небезпечною для невмілої або необережної людини; перекинувшись у воду догори дном, вона могла серйозно поранити або навіть убити рибалку. Це ж засвідчує зміст народної загадки, що й досі побутує серед поліщуків: "Круть, верть - под черепочком смерть!" ("дубовка"). Натомість виготовлений із м'яких порід дерева човен був зручнішим і доцільнішим з погляду швидкохідності та управління ним на воді. Найбільш "плавучим" уважався човен, видовбаний із липи.

Для довбанки добирали дерево лише певних параметрів - з діаметром стовбура у прикореневій частині щонайменше 70-80 см. Дотримувалися також конкретних вимог щодо часу заготівлі та початку обробки деревини. Так, дуба рубали переважно взимку, далі витримували два-три роки на свіжому повітрі в затінку, щоб він "переболів" ("вистоявся"). Видовбаний із такої деревини човен довше зберігався і менше коловся у процесі його використання. На свіжому повітрі витримували також соснову заготовку, але упродовж коротшого терміну. Сосну рубали восени, а транспортний засіб виготовляли з неї вже навесні. Крім цього, соснову колоду обов'язково окоровували, щоб деревина краще просихала та щоб її не нищив шашіль. Натомість вербу, липу, осокір рубали в будь-яку пору року, але переважно влітку - напередодні виготовлення човна.

Виготовлення суцільної довбанки-однодеревки розпочинали з визначення її зовнішніх контурів. Товсту колоду спершу розколювали навпіл, а діаметром до 70 см обтесували знизу, з боків та обрубували зверху ("знімали верха"). Відтак наносили змоченим у розчині шнуром розмітку частин човна: передка, задка, бортів тощо. До речі, "носком" транспортного засобу завжди слугував тонший кінець колоди, кормою ("пуха", "гуза", "зад") - товщий.

Обробивши передок і задок заготовки ззовні, розпочинали видовбувати середину. Грубшу роботу майстер виконував за допомогою сокири та спеціального інструмента з прямим вістрям і короткою ручкою ("копил", "плішня", "теслиця"), а також долота з широким вістрям, під час вивершення засобу пересування - за допомогою "копила" із загнутим усередину жолобоподібним вістрям та інших столярних засобів. На "дубовці" обов'язково залишали одну-дві суцільні поперечки ("поріжки", "седячки") завширшки 10-20 см кожна, які з'єднували борти й виконували функцію природної кокори, а також слугували сидінням для рибалки. Човен із двома суцільними "порожками" з'явився завдяки ловлі риби за допомогою сітей. Щоб сіть не заплутувалася, її складали й перебирали на спеціальній жолобоподібній дощечці ("кладочка", "лоток", "сцябло" тощо), яку примощували, власне, на цих стаціонарних перегородках. Позаяк ловити рибу сітями поліщуки почали досить пізно (з переростанням рибальського заняття у промисел), то, очевидно, що й човен-однодеревка з двома суцільними "порожками" набув поширення у басейні Прип'яті та її приток також досить пізно. Принаймні найдавнішою пам'яткою цього зразка водного транспорту є середньовічний човен завдовжки 3,7 м із с. Любитів.

Його внутрішній простір поділений на три відсіки (носовий завдовжки 0,86 м, середній - 1,41 м, кормовий - 0,59 м) саме двома перегородками, причому кожна з них має різну товщину: носова - 17 см, кормова - 19 см.

Під час виготовлення плоскодонки-однодеревки з розпареними бортами серцевину колоди видовбували описаним вище способом повністю. Видовбуючи середину човна, майстер уважно слідкував за тим, щоб не прорубати дно чи борт. Для цього в колоді з обох боків та знизу просвердлювали три ряди контрольних рядів, у які забивали сухі липові кілочки - "сторожки". Останні, власне, й слугували орієнтиром під час роботи. Човен ще розпарювали впродовж кількох діб за допомогою вогню, диму та пари або лише за допомогою природних чинників - сонця і води, а борти "розпинали" двома-трьома десятками прямих міцних палиць певної довжини. Зокрема, один кінець палиці примощували у невеликій зарубинці під вінцем борту, а інший її кінець опирався на вигин між днищем і протилежним бортом транспортного засобу. Під час розм'якшення деревини верхні кінці палиць щоденно побивали донизу, внаслідок чого борти розверталися в боки. Коли борти набували потрібної форми, їх ще закріплювали суцільними або змонтованими з двох окремих кривуль дугоподібними кокорами ("ботями").

Обидві моделі мали суттєву ваду: човен був мілким, особливо виготовлений із колоди діаметром менш ніж 70-80 см. Цей недолік українські майстри усували нарощуванням висоти бортів: із зовнішніх боків на всю довжину довбанки до обох її бортів кріпили за допомогою дерев'яних кілків (у XX ст. - за допомогою металевих цвяхів) суцільні нетовсті дощечки завширшки 10-15 см кожна. Тоді човен ставав глибшим, відповідно й надійнішим на воді.

Човен із окремим каркасом, який обшивали дошками, та "лодка"-плоскодонка з дощок з'явилися в Україні наприкінці XIX - у 30-х роках XX ст. Обов'язковим елементом човна каркасної конструкції, його основою був міцний масивний брус - кіль, до якого кріпили всі інші деталі. Ці моделі поширилися, з одного боку, через брак матеріалів відповідних параметрів для виготовлення довбаного човна, з іншого - завдяки інтенсивному розвитку лісопильної промисловості.

Локальні особливості водних транспортних засобів традиційної конструкції найчастіше виявлялися у зовнішньому вигляді носової частини та корми. Так, подністровські човни мали гостру, піднесену догори носову частину та прямовисну корму. На теренах Полісся побутували човни переважно із загостреними або заокругленими носовою частиною і кормою, інколи траплялися варіанти цих водних засобів пересування із загостреним носом і прямовисною кормою.

Поступального руху плоскодонна однодеревка набувала за допомогою весла, яким відштовхувалися від дна ріки чи озера або гребли безопорно (вільно) - під час повільного плавання, повертання човном. На повноводді користувалися також довгою (4-5 м) тичкою - "шостом" чи "шестом" (Полісся). Українці й досі користуються відомими в минулому багатьом іншим народам способами управління плоскодонною однодеревкою.

Особливих навиків вимагало управління на воді важкою "дубовкою": обов'язково стояли на колінах, притискаючи голінки до бортів, що допомагало балансувати нею на водоймі. На коліна опирались також під час руху човна з розпареними і розвернутими бортами. Якщо ж сиділи на окремій дошці-лавці, то ноги підгинали під неї. Натомість розганяли човна переважно навстоячки. На це був здатний лише той рибалка, який досконало оволодів мистецтвом управління плоскодонною однодеревкою на воді.

Загалом описана модель човна призначалася передовсім для рибальства - як індивідуального, так і колективного (удвох). Як засвідчують етнографічні джерела, серед рибалок оптимальною вважалася "довбанка" завдовжки 3,5-4 м. Інколи цей човен був ще менших розмірів - завдовжки 3 м і навіть 2,5 м. Такий засіб пересування був зручним у користуванні: ним легко повертати і можна пройти будь-яке місце водойми, самотужки витягнути його на берег річки чи озера для огляду, ремонту тощо.

Отже, технологія виготовлення "довбанки", її зовнішня форма, способи надання їй поступального руху по воді тощо засвідчують найбільш архаїчне походження цього виду водного транспорту в Україні. Його тривале побутування на річках Полісся зумовило інтенсивне заняття місцевого населення традиційними способами рибальства. Наприкінці XIX ст. тут, а також на інших річках України набуває поширення плоскодонний човен-однодеревка з розпареними бортами, які були однаковими за конструкцією та зовнішньою формою в багатьох регіонах сучасної України, де наявні повноводні річки, ставки й озера.

Список літератури

1. Аркушин Г. Повір'я мисливців Західного Полісся / Григорій Аркупіин // Древляни: 36. ст. і матеріалів з історії та культури Поліського краю. - Львів: Ін-т народозн. ПАН України, 1996. - Вип.1. - С.183-193.

2. Вишня Остап. Мисливські усмішки / Остап Вишня. - Харків: Фоліо, 2007. - 255 с.

3. Вовк Хв. Українське рибальство у Добруджі / Хведір Вовк // Материяли до українсько-руської етнольоґії. - Львів, 1899. - Т.1. - С.33-52; іл.

4. Глушко М. Водний транспорт поліщуків / Михайло Глушко // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. - Львів: Ін-т народозн. ПАН України, 2003. - Вип.3: У межиріччі Ужа і Тетерева. 1996. - С.49-58; іл.

5. Глушко М. Релікти водного транспорту поліщуків Київщини / Михайло Глушко // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 1995. - Т.230: Праці Секції етнографії та фольклористики. - С. 190-199; іл.

6. Глушко М. Рибальські снасті та способи їх застосування / Михайло Глушко // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. - Львів: Ін-т народозн. НАН України, 1999. - Вип.2: Овруччина. 1995. - С. 19-32; іл.

7. Глушко М. Традиційне рибальство / Михайло Глушко // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. - Львів: Ін-т народозн. НАН України, 2003. - Вип.3: У межиріччі Ужа і Тетерева. 1996. - С.17-36; іл.

8. Дежкин В.В. Охота й охотничье хозяйство мира: Справоч. посо-бие / В.В. Дежкин. - Москва: Лесная пром-сть, 1983. - 358 с.; ил.

9. Заглада Н. Із звіту етнографічної експедиції 1934 року / Ніна Заглада: [публ., підгот. тексту, приміт., "Остання експедиція Ніни Заглади. Замість післямови" М. Глушка] // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 2001. - Т.242: Праці Секції етнографії і фольклористики. - С.443-505; іл.

10. Зализняк Л.Л. Население Полесья в мезолите / Л.Л. Зализ-няк. - К.: Наук, думка, 1991. - 159 с.

11. Кушнір В.Г. Народознавство Одещини: навч. посібн. / В.Г. Кушнір. - Одеса, 2008. - 205 с.; іл.

12. Мазур А. Архаїчні способи полювання на ведмедя на Прип'ятському Поліссі у XIX столітті / Андрій Мазур // Народознавчі Зошити. - 2000. - № 3. - С.560-564.

13. Моздир М. Один із давніх видів поліського рибальства "на посвєт" / Микола Моздир // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 1995. - Т.230: Праці Секції етнографії та фольклористики. - С. 190-199.

14. Мордовський М.М. Любитівський човен - унікальна пам'ятка судноплавства / М.М. Мордовськой, Г.І. Шаповалов // Археологія. - 2010. - № 4. - С.97-100; іл.

15. Онищук А. Народний календар. Звичаї й віруваня привязані до поодиноких днїв у році, записав у 1907-10 р. в Зеленици, На-двірнянського пов [іту]. народн [ий] учитель / Антін Онищук // Матеріяли до української етнольоґії. - Львів, 1912. - Т.15. - С.1-61; іл.

16. Онищук А. Останки первісної культури у Гуцулів (Записано в Зеленій, Надвірн [янського] пов [іту] / Антін Онищук // Матеріяли до української етнольоґії. - Львів, 1912. - Т.15. - С.159-177; іл.

17. Охотники, собиратели, рьіболовьі: ПроблемьІ социально-зко-номических отношений в доземледельческом обществе. - Ленин-град: Наука, Ленингр. отделение, 1972. - 286 с.

18. Потушняк Ф.М. До історії матеріальної культури на Закарпатті ("Лапки") / Ф.М. Потушняк // Наукові записки Ужгород, держ. ун-ту. - Ужгород, 1957. - Т.24: Серія історико-філологіч-на. - С.157-163; іл.

19. Романюк В. Традиційні мисливські пастки в Українських Карпатах у другій пол. XIX - 1 - першій пол. XX ст. / Володимир Романюк // Народознавчі Зошити. - 2008. - № 1-2. - С.74-84; іл.

20. Свод зтнографических понятий й терминов. - Москва: Наука, 1989. - Вьш.3: Материальная культура. - 222 с.

21. Сіренко С. Верша: особливості будови та способи лову (причинки до риболовної техніки) / Сергій Сіренко // Народна творчість та етнографія. - 2012. - № 4. - С.112-119; іл.

22. Скуратівський В. І порося ціле, і вовк у ямі // Скуратівський В. Посвіт: Художні оповіді, новели / Василь Скуратівський. - К.: Молодь, 1988. - С.115-120.

23. Терехин С.Ф. Охота / С.Ф. Терехин, Й.В. Кожан // Поле-сье. Материальная культура. - К.: Наук, думка, 1988. - С.155-164; ил.

24. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. / Д.І. Яворницький: [з рос. переклав І. Сварник]. - Львів: Світ, 1900. - Т.1. - 319 с.; іл.

Размещено на Allbest.ru