Велика Французька революція

Революційні події у Франції протягом 1793-1794 років. Політична боротьба 1794 року. Термідоріанський переворот, кінець Якобінської диктатури. Міжнародна ситуація 1973 року. Перехід Франції до загального наступу. Зовнішньополітичні колізії 1794 року.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.06.2010
Размер файла 98,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Дипломна робота

Велика Французька революція

Вступ

В кінці вісімнадцятого століття Франція опинилась в коловороті кривавих подій, які були покликані змінити історію не тільки французів, але й Європи в цілому.

Монархічний лад не міг втримати владу, а суспільство не змогло скористатися цим в повній мірі. В такій ситуації неминуче до керма управління державою приходять ті - хто хочуть допомогти народу, заради „ідеї”. Саме „ідея” стала на першому місці і інколи вона розходилась з думкою народу, що призводило до неминучої катастрофи та колапсу в суспільстві.

Події Великої Французької Революції сколихнули тогочасне суспільство, яке не звернуло великої уваги на наростаючий антагонізм серед мас, які не мали істотної влади чи, взагалі, можливості для достойного існування. Ці події дали людству привід для дискусій, а жертвам для страждань. На жаль жодна, справжня, революція не вирішує проблем, а лише поглиблює їх. А диктатура - це лише спроба, насильницьким шлахом встановити мир і порядок, але агресія породжує агресію, і в цьому вічному колі немає виходу.

Своєрідним продовженням Якобінської диктатури стали ті історичні твори, що виходили з під пера радянських вчених. Вбачаючи в подіях 1793-1794 років своєрідний історичний театр для впровадження „кращих ідей” та своєрідного підтвердження своїх поглядів, про те, що протокапіталістичні і капіталістичні прагнення на практиці є хибними, мов, було б все добре не було б революції. Зрозуміло, що й більша частина літератури, яка доступна нам, заангажована різними принципами. Хоча й треба відзначити, що деякі науковці зберегли фактичний матеріал, який ставився за основу праці.

Отже, за основу своєї роботи взята велика праця „Французская Буржуазная Революция 1789-1794” під редакцією Волгіна В.П. та Тарлє Є.В..11«Французская Буржуазная Революция 1789-1794.» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. В даній роботі присутній величезний, за обсягами, матеріал, який складається з фактів, що були досить вичерпними, цитат, не тільки комуністичних діячів, але й очевидців, та іншими елементами, що свідчить про велику роботу над даною проблемою з боку цих істориків. Хоча необхідно зауважити, що з самого початку праця була зроблена в дусі класичного комунізму і система терору була замовчана, але при об'єктивному підході цю проблему вдалось подолати.

Можна виділити й інші роботи радянських вчених. Наприклад, Коропкін П.А. в своїй роботі „Великая Французская Революция 1789-1793гг.”22 Кропоткин П.А. «Великая Французская Революция 1789-1793.» ,- М.: Наука, 1979. , він спромігся подати матеріал в формі класової боротьби, але зміг залишити деякі цікаві матеріали, втому числі - цитати, розпорядження, накази діячів диктатури.

В свою чергу Рекуненко В.Г. приділив увагу деталізації подій в монографіях „Очерки по истории Великой Французской Революции. Якобинская республика и ее крушение”11 Рекуненко В.Г. «Очерки по истории Великой Французской Революции. Якобинская республика и ее крушение» ,- Ленинград: 1983.

2 Рекуненко В.Г. «Парижская Коммуна 1792-1794.» ,- Ленинград: 1976. та „Парижская Коммуна 1792-1794”23 Кожкин Е.М. «Государство и народ: от Фронды до Великой Французской Революции» ,- М.: Наука, 1989.

4 Фомичев В.М. «Документы и материалы по истории Западной Европии XVIII-XIX» ,- М.: 1992., №3.

5 Борисов Ю.В. «Дипломатия Франции» ,- Минск: 1989.. В його працях чітко проглядається теза, що терор був абсолютно правильний і наводить тонку паралель з російським більшовизмом у 1917-1918 роках.

Серед фактичного матеріалу досить гарні праці Кожкіна Є.М. Государство и народ: от Фронды до Великой Французской Революции»36 Марат Ж.П. «Избрание произведения» ,- М.: 1956.

7 Хобсбаум Э. «Век революций в Европе 1789-1849гг.» ,- Феникс (США): 1999. та Фомічева В.М. «Документы и материалы по истории Западной Европии XVIII-XIX»48 Кіндер Г., Хільгман В. «Всесвітня історія» ,- К.: Знання-Прес, 2001., в яких можна прослідкувати випуск тих нормативно-правових актів та соціальної ситуації, що відбувалось за часів Якобінської диктатури.

З проблемами зовнішньої політики розібрався Борисов Ю.В., котрий в своїй роботі «Дипломатия Франции»5 чітко окреслив дипломатичну діяльність та її проблеми за правління якобінців.

Зрозуміло, що велику роль в історіографії Якобінської диктатури посідають твори французьких вчених та діячів, деякі з яких були безпосередньо пов'язані з подіями революції.

Одним з яких був Марат Ж.П., котрий в своїх мемуарах, «Избрание произведения»6, виправдовує терор, як засіб досягнення мети. Необхідно відзначити й твори Жореса Ж., Адо А.В., Лотте С.А., Манфред А.З, як досить змістовні монографії, що дають змогу відтворити події диктатури. Хоча навіть в цих творах видніються ідеологічні протиріччя, які безсумнівно заважають осмислити та зрозуміти певні проблеми.

В роботі над цією проблемою брали і беруть участь заокеанські історики. Один з них - Хобсбаум Є.. В його монографії „Век революций в Европе 1789-1849гг.”7, можна прослідкувати деякі особливості якобінської влади, порівнюючи її з іншими революційними угрупуваннями.

В праця „Всесвітня історія”8 Кіндера Г. та Хільгмана В. Окреслені чіткі особливості даної проблеми на сучасному етапі, приводячи статистику діяння апарату доктора Гільйона.

В той час, як Нойборт Л.Є в своїй статі журналу „Вопросы Истории”11 Нойборт Л.Е. ст. «Вновь о якобинском терроре» жур. «Вопросы Истории» ,- М.: 1990. , приділяє більшу увагу терору та політичній боротьби якобінців.

Серед сучасних істориків можна відмітити чудові і змістовні праці російських істориків Карпо С.Я, Лебедєвої Є.І., Чудінова А.В., які приділяють увагу фактичній і об'єктивній стороні замість ідеологічної і розкривають суть диктатури та ті причини завдяки яким вона прийшла до влади.

На жаль праці українських істориків по даній проблемі не були доступні в достатній мірі, тому прийшлось спиратися на іноземні роботи. Також величезні труднощі виникли з переводу російських текстів на українську мову, але я намагався не змінювати всю гру слів, для збереження суті.

У своїй роботі намагатимусь об'єктивно і без симпатій викласти матеріал і дати справедливі висновки по діяльності Якобінської диктатури. А також спробую подати вичерпну кількість фактів, для того, щоб можна було зрозуміти проблему даного питання та його місця в світовій історії.

Розділ І. Внутрішня політика

1.1 Франція в червні-жовтні 1793р. Конституція

В результаті повстання 31 травня - 2 червня 1793 року жирондисти були скинуті і владу в Конвенті захопили представники Якобінського клубу. Це й ознаменувало початок Якобінської диктатури та найкривавіших подій Великої Французької Революції.

На той час влада в Якобінському клубі зосереджувалась в руках „поміркованих” на чолі з Дантоном (дантоністи), які керували Комітетом суспільного порятунку та Комітетом суспільної безпеки.

Група Дантона стояла на засадах примирення з поміркованими контрреволюційними силами та жирондистами. Вони представляли в більшості інтереси „нової” буржуазії, яка завдяки революції перетворилася з небагатих ремісників, торгівців в середню буржуазію. Ця „нова” буржуазія поки ще не мала бажання поривати з революцією, але всіляко намагалась придушити ті намагання, які були загрозою для особистої власності та безчинства, а також мали бажання, у випадку примирення, домовитись з колишніми суперниками за збереження надбань. До цієї когорти людей ставились зневажливо аристократи та „стара” буржуазія, називаючи їх „вискочками”, а також недовіряли їм нижчі верстви суспільства, що в подальшому зіграло вирішальну роль в розгромі дантоністів.11 Карпо С.Я., Лебедева Е.И., Чудинов А.В. ст. «Якобинский клуб и его представители» жур. «Библиотека Истории» ,- М.: 2001., №6. С. 26.

В цей же час в країні розпочалась справжня громадянська війна. Комісари армії брестського узбережжя Мерлен та Желе писали 3 червня, що визрівають незадоволення в департаментах. Вони, також, повідомляють, що департаменти наміряні формувати ополчення та йти на Париж. Один департамент повставав за іншим. Комісари Конвенту Дюбуа-Крансе і Альбіт повідомляли, що брістонці „для повернення монархії та двору зроблять те, чого не змогли зробити ні Лафаєт, ні герцог Брауншвейзький, ні Дюмурей.”22 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794.» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 365. Особлива тривога йшла з промислово розвинених департаментів, де багате населення побоювались за свій капітал. Комісар Конвенту Гаспарен писав про настрої в Бордо після 2 червня: „Стан в Бордо спокійніший від червневих подій, ніж від декрету про мільярдну позику.., комерсанти набагато менше тримаються за тих чи інших осіб, ніж за свій гаманець”.33 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794.» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 365.

Республіка знаходилась в важкому положенні, здавалось, вона от-от загине.

В самому ж Парижі перемога над жирондистами була ще не остаточною. Вони намагались зробити повстання. 11 червня Шомет був вимушений виступити в Генеральній Раді, і заявити, що назріває нове повстання. Але їм не вдається розпалити полум'я війни.

В державі зростали ціни та інфляція, населення страждало від голоду. Жирондисти зуміли залишити якобінцям в спадок продовольчу кризу. Зростала спекуляція. 27 червня 1793 року під час обговорення проблеми продовольчої кризи один з депутатів, Дентцель, запропонував прийняти жорсткі міри що до ажіотажу: „Ви заборонили спекуляцію золотом. Маєте бажання взнати, яким чином виконуються ваші декрети? Вчора вечері на вулиці Вівен я бачив дві особи, що продавали золотий луїдор за 100 ліврів асигнаціями.”11 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 367.

31 липня виданий декрет „Про анулювання всіх королівських асигнацій”, але ніяких позитивних зрушень не відбулось. Асигнації продовжували падати і в серпні їх курс становив 22% - найвища точка за весь період.

Генеральна рада Комуни видала наказ „Про роззброєння всіх підозрілих осіб і передачу їх озброєння патріотам”. Також було видано по 6 ліврів учасникам повстання 31 травня - 2 червня 1793 року.

7 червня в Аррасі відбулось засідання „Організації друзів Республіки”, на якому зазначалось, що: „Ви дискредитували великий принцип прогресивного податку. Чому ви зволікаєте втілити його в життя? Ви нібито постановили розділити суспільні землі між малоземельними громадянами; ви дискредитували примусовий мільярдний борг взятих у багатих; ви постановили, що велика армія буде організована за рахунок багатих. Але цей розподіл землі, ця позика, ця армія існує лишень на папері. Що ви зробили на їх втілення в життя?” З цих слів зрозуміло було, що зміна влади не зменшила проблем існуючих, а ще й доповнювало їх.22 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 368-369.

22 червня Комітет фінансів представив шість проектів проведення позик - з них п'ять мали на увазі обкладення доходів і лише один передбачав обкладення капіталу. В результаті вирішили, що сума позики буде формуватися в результаті доходів з землі, з рухомого та промислового майна. Декрет звільняв від обов'язкових позик сімейних людей з доходом не більше 10 тис. ліврів в рік та холостяків з доходом не більше 6 тис. ліврів. Тільки в подальшому, під натиском, відбулися зміни тексту цього декрету. 7 вересня 1793 року був прийнятий останній і кінцевий варіант закону. Він передбачав зниження ставки для сімейних до 1,5 тис. ліврів, а для холостяків та бездітних осіб ставка становила 1 тис..33 Рекуненко В.Г. «Очерки по истории Великой Французской Революции. Якобинская республика и ее крушение» ,- Ленинград: 1983. С. 39.

В червні - липні 1793 року уряд намагався перш за все заспокоїти буржуазію і заручитися підтримкою мас. В цей же час постала проблема іншого характеру - що робити з жирондистами та іншими політичними суперниками? Членів колишнього уряду було взято під домашній арешт. Один з радикально настроєних якобінців, Леклерк, 4 червня на засіданні ради Паризької Комуни заявляв: „Чому ви зволікаєте з розправою над нашими ворогами? Чому ви боїтесь пролити декілька крапель крові?” Той самий Леклерк не оминув звинуваченнями і Дантона з Лежандроном: „Це він (Лежандрон) с Дантоном підло заставили нас до модернатизму 31 травня - 2 червня”. 11 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794.» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 369.

В свою чергу Конвент не збирався проливати „декілька крапель крові” заради власного спокою. Лише після втечі Петіна і Ланжуйні Конвент поставив питання про суворіший контроль за арештованими.

Марат схилявся до агресивних заходів, щодо жирондистів і висловлював недовіру до Комітету Національного Порятунку очолюваного Дантоном.

А Робесп'єр у боротьбі з жирондистами зайняв більш помірковану позицію. В своїх виступах 24-25 червня він звинувачував колишніх лідерів Франції в контрреволюційних діях, але відокремлював лідерів від „обманутих мас”.

Але незважаючи на критику ворогів і прибічників уряд Дантона тримався. В свою чергу комісари з департаментів закликали, щоб негайно прийняли Конституцію для створення нової дієвої законодавчої бази.

Вже через тиждень, після погодження плану нової Конституції, на розгляд Конвенту передали проект вищого законодавчого акту держави, авторами якого були Еро-де-Сешель та Сен-Жюст. Колізії тривали десять днів, при цьому відбувалися великі суперечки. Основний конфлікт був по питанню приватної власності, податків та правом проголошувати війну і мир народом. Великі дискусії спричинили і ті питання, які зачіпали соціально-економічні відносини. Остаточний зміст Конституції суттєво різнився з тими проектами, що пропонували монтаньяри. Текст був, по суті, компромісним варіантом між різними представниками політичних і економічних угруповань. Але ця конституція мала велике значення для Франції та її історії.

Конституція 1793 року надавала величезну свободу демократичним принципам. Вона „обіцяла” перетворити Францію у саму вільну буржуазно-демократичну країну в світі на той час. На чолі республіки повинен знаходитись законодавчий орган, вибраний на основі загального голосування. Зібрання громадян мало право застосовувати санкції, а також припиняти дію законів, що були прийняті парламентом. Перші зібрання повинні були переглядати текст конституції з метою покрашення та удосконалення. В такому випадку парламент повинен був скликати всі перші зібрання республіки, для того, щоб вияснити питання про необхідність скликання Національного конвенту.

Конституція обіцяла всім громадянам Франції рівність, свободу віросповідання, загальну обов'язкову освіту, право на петиції, право об'єднування в народні організації. Якобінці вважали, що демократична республіка, котра дає народу максимальну політичну владу і свободу, дасть змогу отримати народу всі блага, які йому потрібні.

Але, як буває на практиці, „мало сказати - треба зробити”. Хоча обіцялось багато свобод та прав, але на практиці все залишилось лише на папері.

Прямі вибори були встановлені лише для депутатів зібрання. При виборі ж муніципальних і департаментських органів вони були двохступеневими, а при виборах Виконавчої ради - триступеневими. Але в виборах могли брати участь лише 1\2 дорослого населення. Було закріплене право на особисту власність. Надавалися великі прерогативи буржуазії. Пріоритети робітників були враховані, але неповною мірою. В конституції зазначалось, що Франціє є світською державою. Це привело до дуже агресивного настрою до неї церкви і радикально-віруючих елементів суспільства. Права національних меншин і мешканців колонії серйозно нівелювалися. Жінки і діти й далі лишалися найменш захищеною верствою суспільства. Хоча необхідно зазначити, що на той час, конституція Франції від 1793 року була найдемократичнішою у світі, з нею може посперечатися лише конституція США.

Але ситуація у країні не покращувалась, що призвело до політичних баталій. Нерішуча політика якобінців до мільярдної позики і деяких прогресивних пунктів конституції зіштовхнула колишніх союзників: „скажені”, радикально настроєна політична фракція з лівими лозунгами, почала політичну конфронтацію з якобінцями.

Декрет від 4 травня „Про максимум” був, по суті, лише поверхневим вирішенням питання про регламентацію торгівлі. Одначе навіть те, що зазначалось в цьому нормативно-правовому акті, на практиці не виконувалось: в деяких департаментах він навіть не був введений в дію, в інших регіонах адміністрація дивилась скрізь пальці на суворі порушення декрету.

1 червня Конвент видав черговий декрет, дозволяючи адміністративним органам, а згодом і агентам Конвенту по постачанню армії, проводити скупку хліба у фізичних і цивільних осіб. Криза в продовольчій сфері все більше давалась взнаки. Уряд не зміг утримати асигнації на плаву, а їхня нерішуча політика в соціальній сфері викликала величезне незадоволення в народних масах.

В цій ситуації „скажені” почали гру на людській психології: критикуючи владу і заявляли про спроможність врятувати ситуацію, при цьому розпалюючи антагонізм проти „ворогів революції”. Вони вимагали введення твердих, фіксованих цін на всі предмети першої необхідності, боротьби з процвітаючою корупцією та спекуляцією, заборони торгівлі монетами з цінних металів, арешти та репресії проти всіх підозрілих, створення революційної регулярної армії з числа санкюлотів в Парижі для втілення в життя всіх цих революційних проектів, оновлення Комітету Національного Порятунку. В червні 1793 року ці всі вимоги повинні були бути включенні в конституцію - за бажанням „скажених”. Вплив цього радикального угруповання проявлявся в Кордельєрському клубі, в Паризькій Комуні та в різних секціях суттєво збільшився.

23 червня Жак Ру, один з лідерів „скажених”, вимагав смертну кару для всіх спекулянтів та скупників. В цей же час Жак Ру, Варле, Леклерк - лідери радикалів - створили спеціальну комісію для розгляду своїх ідей в Конвенті, але позиція поміркованих була негативною по відношенні до них, навіть ліве крило якобінців намагалась відсторонити їх від влади.

Жак Ру в своїй доповіді вимагав виключення з армії дворян, арешт родичів дворян-емігрантів, виключення з Конвенту захисників жирондистів і противників радикальної боротьби зі спекулянтами. Постійні нагнітаючі виступи „скажених” викликали серйозну протидію на чолі з Робесп'єром. 25 червня всі представники Якобінського клубу та секцій обурились на Ру і зажадали умиротворення. Робесп'єр, Марат, Бурдон, Ебер та Шомет намагалися дискредитувати Ру разом з його програмою і петицією. На думку Марата, „найжорстокіший біч, який ми повинні знищити за свободу, це не аристократія, роялісти та контрреволюціонери, а екзальтировані лжепатріоти”, тобто „скажені”.11 Кропоткин П.А. «Великая Французская Революция 1789-1793.» ,- М.: Наука, 1979. С. 117.

Боротьба проти нових „ворогів” республіки відбувалася не тільки на засіданнях Конвенту, а й в Якобінському та Кордильєрському клубах.

26-28 червня по Парижу прокотилось незадоволення, викликане недостатньою кількістю мила, що ще більше загострило боротьбу якобінців з „скаженими”.

28 червня якобінці вирішили покінчити з противниками і на засіданні в Конвенті критикували і звинувачували Ру у тому, що він виступає проти існуючої конституції. Робесп'єр говорив, що „єдині вороги народу являються ті, хто виступає з проповідями проти Гори Конвенту”, він неодноразово закликав направити всі існуючі сили на зміцнення республіки.22 Манфред А.З. «Великая Французская Буржуазная Революция» ,- М.: 1950. С. 96.

3 «Из истории якобинской диктатуры» гл. ред. Алексеев В.С. ,- Одесса: 1962. С. 25.

В кінці червня боротьба в Конвенті завершилася перемогою якобінців. Майже всі революційні організації відрікалися від „скажених”. Жак Ру і Леклерк були виключені з Кордельєрського клубу, а Варле було заборонено відвідувати засідання клубу. Як заявляв сучасник цих подій Жан-Батіст Піку ,- „...скажені стали більше походити на прокажених...”.3

В спекотні липневі дні Марат, який був ослаблений хворобами та проводив більшість часу в теплій ванні, став жертвою Шарлотти Кордє, яка 13 липня в місті Кані, коли він лежав у ванні та проглядав карикатури його видавництва „Публіцист”, холоднокровно вбила його ножем, який потрапив в серце. В результаті цього поранення Марат помер миттєво. Цю постать мало не канонізували, як мученика Французької Революції, йому присвячені картини та вірші, але в більшості всі величні відгуки є лишень перебільшенням ролі Марата, який зробив достатньо, щоб померти героєм, а не зрадником.

Громадянська війна досягла свого апогею: Вандейці осадили і захопили Бокаж, і провели репресії проти революціонерів, в Ліоні і Марселі відбулось контрреволюційне повстання проти Конвенту. В Ліоні був страчений комісар Шальє. Прусаки та австрійці знову перейшли в наступ і наблизились до кордонів Франції, захопивши Майнц, Конде, Валенсьєн.

11 липня в Парижі розпочались нові безпорядки. За день до цього, в результаті важкої ситуації, був відновлений Комітет суспільного порятунку. В цей комітет ввійшли прихильники Робесп'єра, тим самим замінивши поміркованих Дантона.

В результаті постійних програшів на фронтах, в кінці липня, новий уряд розпочав активну „мобілізацію Франції”.

1 серпня в результаті дискусій у Конвенті було запропоновано Дантоном і Робесп'єром новий план дій. Він полягав в тому, щоб передати більшу частину повноважень Комітету суспільного порятунку - тим самим зробити на базі цього комітету тимчасовий уряд. Уже 2 серпня широкі повноваження були надані Комітету суспільного порятунку.

6 серпня Конвент прийняв указ „Про відправку 18 комісарів” з спеціальними повноваженнями до департаментів. В цей же час відбувається конфлікт між радикальною групою „скажених”, на чолі з Жаком Ру, і центристськими якобінцями на чолі з Робесп'єром, хоча серйозних протиріч не існувало, але конфлікт між двома найсильнішими угрупованнями був закономірним фактом.

З початку вересня 1793 р. серед парижан розпочались масові акції невдоволення, так як „скажені” мали великий вплив на них.

4 вересня Шомет доповідав у Конвенті про заворушення, що відбуваються серед робітників. «Сьогодні ранком, -- говорив він, -- частина робітників зібралася на бульварах. Відсутність хліба використовують вороги республіки, щоб ввести в оману народні маси».11 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794.» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 375. У рухові брали участь будівельники, слюсарі і муляри. Маси скаржилися на недолік хліба, а робітники, крім того, вимагали підвищення заробітної плати. Рух мав серйозний характер. Почався він в Сентантуанському передмісті, перекинувся в секції робочих кварталів, причому секція Кензвен зажадала, щоб усі секції послали в єпископство комісарів, наділених необмеженими повноваженнями. Вже ввечері юрба народу заповнила площу, бульвари, міську ратушу, де демонстранти організували бюро.

Шомет і Ебер були серед демонстрантів. Вони намагалися опанувати рухом , підтримуючи вимоги маніфестантів, домогтися того, щоб справа обмежилася мирною петицією. Шомет був обраний для виступу в Конвенті від імені демонстрантів. Він запропонував створити декрет „Про організацію революційної армії і посилення терористичних заходів”. Пропозиції Шомета були прийняті. Францію все глибше поглинав хаос. Наступного дня, 5 вересня, відбулося бурхливе засідання Конвенту. Під впливом вимог петицій, спрямованих у Конвент як учасниками вище описаної події, так і солідарними з ними секціями, Конвент повинний був поставити «терор у порядок дня».11 Манфред А.З. «Великая Французская Буржуазная Революция» ,- М.: 1950. С. 103.

Засідання відкрилося доповіддю Мерлена (депутата від м. Дує), що запропонував, щоб революційному суду, організованому ще в березні 1793 р., була надана можливість діяти з більшою швидкістю. На засідання з'явилися представники від 48 секцій, а також депутація від Комуни з петицією і з вимогою організації революційної армії. Шомет зачитав, що єдині винуватці пережитого голоду -- багатії і скупники. Єдиний метод боротьби з багатіями -- це терор. Вимоги інших представників зводилися до швидкого суду над арештованими жирондистами. «Супутники тиранії, -- говорив представник від 48 секцій,--жорстокі остров'яни, тигри Півночі (мова йде про англійців, що захопили Тулон), що вносять спустошення в нашу країну, значно менш небезпечні, чим ті, що озброюють нас один проти-іншого... У громадських місцях республіки з ненавистю говорять про злочини Бріссо. Ми вимагаємо, щоб він був відданий суду, так само як і його спільники».22 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 379.

3 Карпо С.Я., Лебедева Е.И., Чудинов А.В. ст. «Якобинский клуб и его представители» жур. «Библиотека Истории» ,- М.: 2001., №6. С. 26 Знаряддям відкритої боротьби з ворогами революції, на думку представника секцій, повинен бути терор: «Поставте терор у порядок дня. Повинна бути організована «революційна армія» для вилучення надлишків хліба із сіл і відправлення його в голодні міста, зокрема -- у Париж.”3

Робесп'єр у відповідь на гарячі мови Шомета, представників секції Якобінського клуба виступив дуже стримано. Він сказав, що «Конвент візьме до уваги їхні вимоги». Очевидно Робесп'єр не збирався ставити пропозиції секції і Комуни на голосування і незабаром навіть залишив зал засідання. Конвенту, однак, довелося піти на поступки. Бурдо очолив «революційну армію». Її задача -- постачати провіантом Париж і боротьба з ворогами волі. Цю армію повинний супроводжувати Революційний трибунал, із правом швидкого суду (протягом 24 годин).

Якщо і були в цьому засіданні слабкі спроби вселити членам Конвенту необхідність більшої обережності в терористичних заходах, то вони вислухувалися з явною ворожістю.

Обговорення закінчилося оголошенням зведення всіх петицій, внесених за день. Зведення це зробив Барер, офіційний доповідач Комітету суспільного порятунку. «Тільки що в Парижі відбувся рух непокори, який повинен бути останнім, -- заявив Барер,--він викликав організацію революційної армії, що виконає велике гасло, проголошений Комуною Парижа: поставте терор у порядок дня. Роялісти хочуть даху, так дамо ж їм кров змовників -- Бріссо і Марії Антуанети».11«Французская Буржуазная Революция 1789-1794» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 380-381.

Конвент негайно приступив до вироблення нових декретів, визнавши в тім же засіданні необхідність введення загального максимуму, реорганізації Революційного трибуналу і створення «революційної армії».

Розробка проекту організації «революційної армії» була закінчена протягом декількох днів. Армія повинна була складатися із санкюлотів і містити в собі 6 тис. піхотинців і 1200 артилеристів.22 Адо А.В. «Французская Буржуазная Революция. 1789-1794.» ,- М.: МГУ, 1990. С. 113. 9 вересня був визначений порядок набору в цю армію. Склад армії визначався революційними комітетами, а потім затверджувався особливою комісією з департаментської і комунальної влади. Командний склад затверджувався Комітетом суспільного порятунку. Так була створена «революційна армія» для боротьби з винними в приховуванні товарів, і в різного роду спекуляціях, з тими, хто наживав великі капітали, використовуючи важке положення молодої республіки. Але окрім винних потерпали і звичайні люди, які стали жертвами гільйотини.

У результаті руху 4--5 вересня ебертисти взяли участь в уряді. Вже 6 вересня Комітет суспільного порятунку поповнився близьким до ебертистів Білло-Варенном і Колло-д'єр-буа. Комітет вступив у більш тісне спілкування з клубом Кордельєрів.

Дантон відмовився ввійти до складу оновленого Комітету. Та став центром опозиції і викликав недовіру в більшості членів Комітету. Останній дантоніст, що був в Комітеті, Тюріо, 20 вересня вийшов зі складу. Оновлений був також і склад Комітету суспільної безпеки. У нього ввійшли прихильники рішучих терористичних заходів -- Бадді, Вулан, Амар і інші.

5 вересня Конвент видав закон „Про іноземців”. Закон був запропонований Деонаром Бурдоном і був мотивований тим, що іноземці у Франції це агенти, що ведуть контрреволюційну пропаганду. Закон наказував заарештовувати всіх іноземців, за винятком робочих мануфактур і інших підприємств, якщо підтверджувалася їхня благонадійність двома громадянами Комуни; декрет не відносився також до тих, хто «під час свого перебування у Франції виявив відданість революції».11 Олар А. «Политическая история Французской Революции» ,- М.: СоцЕскиз, 1938. С. 93.

2 Рекуненко В.Г. «Очерки по истории Великой Французской Революции. Якобинская республика и ее крушение» ,- Ленинград: 1983. С. 135.

17 вересня був виданий декрет „Про підозрілих”, за яким підозрілими являлися всі ті, хто не доведе, чим живе і як виконує свої обов'язки.

На ряду з перерахованими декретами протягом вересня 1793 р. Конвент прийняв цілий ряд постанов: 3 і 7 вересня був точно встановлений порядок платежів по обов'язковим позикам; 11 вересня був остаточно визначений у національному масштабі максимум цін на зернові продукти.; 21-го був прийнятий закон „Про мореплавання”; 29-го був установлений загальний максимум; 9 жовтня закон від 21 вересня був доповнений спеціальною забороною ввозу у Францію англійських товарів.

В армії був арештований генерал Ушар, після чого наприкінці вересня на чолі двох армій були поставлені талановиті молоді полководці: Курдан -у північній і Пішегрю в рейнській арміях; наприкінці жовтня Гош одержав призначення командуючим мозельською армією. 25 вересня Конвент вирішив стратити без суду Революційного трибуналу королеву Марію Антуанету і двадцять одного колишнього депутата-жирондиста; 16 жовтня виданий був декрет „Про арешт іноземців, що знаходились у Франції, підданих воюючих з нею держав”. Усі ці різноманітні міри мали єдину основну мету: зміцнити революцію, зосередити повноту влади в руках уряду, що офіційно проголошено було постановою Конвенту від 10 жовтня «революційним до висновку світу»...2

Висновок у справі вдови Людовика XVI був зроблений 16 жовтня 1793 р. - вона була страчена. А 24 жовтня розпочалися судові процеси проти жирондистів. Обвинувальним актом проти Жиронди були проблеми, що переживала Франція.

Якобінська диктатура після вересневих днів все більше спиралася на дрібнобуржуазні і плебейські маси.

Улітку 1793 р. надзвичайно підвищилася активна участь секцій Парижа і їхній вплив під час обговорення питань революції: 20--22 вересня в окремих секціях Парижа почали функціонувати благодійні комітети, відгалуження центральної благодійної комісії. Шомет висунув проект організації суспільних робіт, на яких повинні були одержувати шматок хліба незаможні. Комітети відали роздачею благодійних посібників старим, інвалідам, вагітним і жінкам, що годують грудьми, людям, обтяженим родиною.

Ще в серпні 1793 р. спеціальною постановою Конвенту було узаконено, що секції залучають незаможних громадян до праці по постачанню армії одягом; шість суспільних майстерень, організованих з цією метою в Парижі.

5 вересня 1793 р. Конвентом була проведена постанова про скорочення числа секційних зборів до двох разів на тиждень, з оплатою їхніх відвідувань у 40 су. Практично ця міра трохи скувала політичну активність секцій і ебертистів, тому проти цього протестували, але в них залишався спосіб паралізувати негативні наслідки постанови: організація секційних клубів, що засідали в дні вільні від секційних засідань, у приміщеннях секцій і підготовки справ для рішень секційних зборів.

Регламент секційного суспільства, що дійшов до нас, Пуассоньєр від грудня 1793 р. дає представлення про організацію подібних організацій, про ту обстановку, у якій вони функціонували. Суспільство обирало терміном на місяць голову, переобрання якого допускалося лише після двомісячної перерви, віце-голову, двох секретарів, двох інспекторів, що контролювали впуск у зал членів організації, двох цензорів, що підтримували порядок у залі засідань, скарбника й архіваріуса. Особлива комісія «представлення і розгляду», у складі семи виборних членів, відала безпосередньо прийомом до організацію нових облич на основі рекомендації одного члена суспільства, підтриманої двома іншими; «адміністративна» комісія з п'яти облич розпоряджалася коштами організації; кожні три місяці вироблялося очищення складу організації від політично сумнівних елементів. Приміщення суспільства було прикрашено погруддями мучеників волі -- Марата і Лепелетьє, декількома національними прапорами, фригійським ковпаком і патріотичними написами, дуже в той час розповсюдженими: „Республіка чи смерть”, „Єдність, неподільність республіки” і „Воля, рівність, братерство чи смерть”, З раннього ранку відкривалося засідання, і так з дня на день у цих дрібних, але часто перейнятих бойовим революційним духом первинних організаціях не переривалося політичне життя, кипуча і жагуча.11 Рогинская А.Е. «Очерки по истории Франции XVII-XIX» ,- М.: ИМО, 1958. С. 63.

Революційні комітети, що складалися з представників міської бідноти і, незважаючи на всю їхню енергію, ледь справлялися зі своєю задачею, така велика була кількість осіб, що робила злочини. 18 жовтня 1793 р. Конвент видав постанову, якою він покладав обов'язки на революційні комітети приводити арештованим точні причини їхнього арешту. Усі списки арештованих протягом трьох днів повинні були представлятися Комітету суспільної безпеки. Постанова про необхідність пояснення в кожнім випадку мотиву арешту було запропоновано Робесп'єром і його соратниками. Воно показує, що вони трималися більш помірних поглядів на терор, ніж ебертисти. Однак надалі Робесп'єру довелося зажадати скасування цієї постанови, у виді опротестування його революційними комітетами. «Моральне переконання часто визначає ті міри, які направляються проти цих людний, -- говорилося в петиції, що надійшла в Комітет суспільної безпеки, -- а тому було б важко викласти в протоколі мотиви їхнього арешту. Крім того, революційні комітети, існуючих із санкюлотів, стали б часто робити в редакції протоколів мимовільні помилки, якими користалися би контрреволюціонери для того, щоб звільнятися від арешту».11 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794.» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 383.

2 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794.» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 384.

Робесп'єр після протесту став на сторону революційних комітетів. «Вимога вказувати мотиви арешту, -- говорить він, --позбавило б рішучості... громадян, що мають мужність боротись проти злості аристократії. ...Не час послабляти народну енергію».2 Декрет був відмінний 24 жовтня 1793 р.

Звірства і розправи над людьми за антиреволюційну думку чи приналежності до колишньої еліти - зробили з Франції кладовище, з обезголовленими трупами, що стало звичним явищем для людей. Людська смерть стала лише етапом до рівності, свободи і братерства. А „кривава” диктатура продовжувала укріплюватись і чинити суд над людьми без суду.

1.2 Революційні події осінню 1793р. - зимою 1793-1794рр. Реорганізація армії

Комісари періодично звітували перед Конвентом, листуючись з ним по всім поточним справам і одержуючи від нього інструкції твердження своїх розпоряджень. Комісарам ставилося в обов'язок спостерігати за політичним настроєм командного складу і цивільних посадових осіб у районі їх (комісарів) діяльності. Комітет суспільного порятунку намагався обмежити компетенцію комісарів в області чисто військових, стратегічних, розпоряджень вищого командного складу. Але комісари неминуче виходили за межі політичного спостереження. Тому що Конвент усе ще не довіряв цілком багатьом представникам вищого командного складу.

У літні й осінні місяці 1793 р. відбувалося інтенсивне очищення штабів від всіх осіб, що вселяли підозру у своїй вірності чи не виявляли достатньої енергії і кмітливості. Комісари Конвенту, таким чином, відсторонили від посад цілий ряд офіцерів з вищого командного складу.

Комітети видають ряд наказів і розпоряджень щодо війська. Один з яких приказ Сен-Жюста по Страсбургові. Суворий до багатіїв, він зажадав від них у найкоротший термін покрити позику в 9 млн. ліврів на нестатки армії і найбіднішого населення. Звертаючись до муніципалітету Страсбурга, Сен-Жюст заявив: «Десять тисяч солдатів ходять босоніж; роззуйте всіх аристократів Страсбурга і завтра о 10 годині ранку, десять тисяч пар чобіт повинні бути відправлені в головний штаб». Сен-Жюст зажадав також реквізиції в багатіїв міста 2000 ліжок для поранених солдатів.11 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941. С. 390.

Журдан, який командував північною армією, підготував операцію по звільненню Мобежа і брав участь у боях 17 жовтня 1793 р.. Робесп'єр сприяв звільненню Тулона, захопленого роялістами й англійцями. Сен-Жюст і Леба командували переходом армії через Самбру під вогнем ворога. Прієр і Жанбон-Сент-Андре були направлені в Брест і працювали над створенням і організацією морських сил Франції. Жанбон знаходився на адміральському кораблі під час морського бою з англійцями 28 травня --2 червня 1794 р. Один з комісарів -- Фабр, -- комісар у південній армії, був убитий у бою з іспанцями. Комісарам приходилося в бойовій обстановці обговорювати з командуючими арміями плани майбутніх боїв, оглядати укріплення і вживати заходів до їхнього зміцнення, безпосередньо керувати пересуванням окремих частин військ.

Національний Конвент створив додаткові ополчення, в результаті набору було створено 300 тис. армію. Для прискорення набору в департаменти були послані 82 депутата.

Небезпека, що загрожувала Франції, змусила Конвент створити загальне ополчення. 10 серпня в Париж з'їхалися делегати, щоб урочисто повідомити про результати народного голосування, що прийняло якобінську Конституцію 1793 р.

12 серпня 1793 р. Барер від імені Комітету суспільного порятунку запропонував Конвенту прийняти звертання до всього народу, що починалося закликом: «До зброї, французи! До зброї! Встанемо всі, як один. Воля кличе на захист усіх, хто дав їй клятву у вірності».11 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941.С. 390.

2 Кожкин Е.М. «Государство и народ: от Фронды до Великой Французской Революции» ,- М.: Наука, 1989. С. 127. Конвент, заслухавши Пропозицію Комітету суспільного порятунку, поклав її в основу декрету від 23 серпня 1793 р. „Про всенародне ополчення”. Суть цього декрету полягала в наступному: доти, поки ворог не будуть вигнані з території республіки, усі французи будуть знаходитися в стані постійної мобілізації, ніхто з покликаних на військову службу не має права замінити себе іншим обличчям, а ті що не мають родини чи молоді люди перші підуть боротися, одружені будуть покликані робити зброю, жінки -- шити одяг і доглядати за пораненими. Практичне здійснення загального ополчення вимагало визначених організаційних форм, неможливо було призвати відразу всіх придатних до військової служби чоловіків. Мобілізованих потрібно було навчити й озброїти. Тому декретом від 23 серпня 1793 р. на військову службу призивалися в першу чергу молоді люди від 18 до 25 років, неодружені і бездітні вдівці, а інші повинні були призиватися поступово, у міру необхідності. Таким чином, система періодичних поповнень регулювала принцип всенародного ополчення. Перша реквізиція дала 450 тис. чоловік. До кінця 1793 р. система реквізицій довела чисельність армії до 542 тис. чоловік.2

Якобінський уряд видав наказ „про злиття добровольчих батальйонів з лінійної армією”. Але операція ця була надзвичайно складна, і завершення її затяглося до 1794 р. В час фактичного здійснення наказу армія складалася з трьох частин: лінійні війська, добровольчі батальйони 1792-1793 років і особи мобілізовані з кінця серпня 1793 р. Злиття відбувалося в такий спосіб: один батальйон лінійних військ зливався з двома батальйонами волонтерів чи мобілізованих. Наступними одиницями були дивізії, кожна складалася з артилерії, кавалерії і піхоти. До червня 1794 р. операція по злиттю була закінчена і чисельний склад дивізій був встановлений у кількості від восьми до дев'яти тисяч чоловік в кожній.

На початку 1794т. Франція змогла виставити проти коаліції понад 600 тис. чоловік, у той час як коаліція мала лише 410тис. чоловік. Величезні зусилля, витрачені для порятунку країни увінчалися успіхом. Літо 1793 р. було часом найбільшої зовнішньої небезпеки. З вересня 1793 р. були зроблені перші успішні кроки. 6--8 вересні командуючий північною армією Ушар розбив ворога при Гондсхоті. 15 жовтня Журдан, що замінив Ушара, виконав план, запропонований Карно для порятунку обложеного Мобежа, й розбив ворога. Північна і ельзаська границі були очищені від коаліційних сил. Поголовний набір давав безупинне поповнення армії. Кожен вдалий бій збільшував ентузіазм французьких військ. На чолі армії і на усіх відповідальних посадах знаходилися люди, що одержали своє призначення за бойові успіхи, люди, яким довіряла солдатська маса і революційна Франція.

Командуючими були й ті, що брали участь у війні за незалежність Сполучених Штатів Америки (Бірон, Кюстіні ін.). Ця участь розглядалася, як ознака співчуття революційним ідеям. Лафаєт став командиром національної гвардії (тобто тієї збройної сили, що повинна захищати завоювання революції), як людина, відома по американській війні. Жирондисти, свого часу, передавали командні посади в армії маловідомим до того часу штаб-офіцерам королівської армії.

Якобінська диктатура довірила керування революційною армією новим людям. Командні посади на фронтах зайняли люди, тісно зв'язані по своєму походженню з дрібною буржуазією: сини адвокатів (Брюн, Жубер, Марсо, Шарпантьє), сини ковалів (Келлерман, Ушар), сини дрібних торговців (Журдан, Леклер, Ожеро), син дрібного винороба (Пішегрю), солдати старої армії (Массена, Сульт, Латур-д'овернь); люди бідного походження Мірандо, Руско і метиса Олександр Дюма, -- стали бригадними, дивізіонними генералами і командуючими арміями. Майже всі вони були стали генералами до 25-літнього віку. Якобінська диктатура з надзвичайною швидкістю просувала обдарованих людей. Син доглядача королівської псарні Гош до революції був спочатку солдатом, а потім -- сержантом гвардійського полку; у 24 роки --лейтенант, і у 25 років -- бригадний генерал (1793 р.), а в жовтні того ж року він стає дивізіонним генералом, і в тому ж році -- командуючим армією. Така її по швидкості проходження військова кар'єра десятків генералів французької революції.

На флоті ситуація була вкрай важкою, так-як французам протидіяв гарний і набагато більший флот контрреволюційних сил, в першу чергу англійських. На 115 великих лінійних англійських судів приходилося тільки 76 французьких.11 Манфред А.З. «Великая Французская Буржуазная Революция» ,- М.: 1950. С. 187. За увесь час війни 1792 --1794 р. французам не вдалося домогтися успіхів на морі. Цей період відзначений морськими боями, у яких чисельно слабкий французький флот заслужив славу своєю героїчною боротьбою з переважаючим його в багато разів супротивником. Потрібно відзначити величезні зусилля, витрачені в цей час революційною Францією на те, щоб створити флот, що міг би вести боротьбу з англійцями.

З початку революції емігрувала велика кількість морських
офіцерів-дворян. Комісари Конвенту -- Прієр і Жанноі-
Сент-Андре, послані в Брест, зробили багато для створення конкурентного військового флоту. Із сухопутних частин перекидалися артилеристи, моряки торгового флоту були мобілізовані для служби у військовому. Кораблі торгового флоту забезпечувалися пушками, щоб відбиватися на морі від нападів англійців. Під час війни, незважаючи на напружене положення Франції, було збудовано 70 нових військових кораблів. Французка революційна армія засвоїла нову тактику під час бою, застосовуючи потім Наполеоном протягом усіх Воєнних кампаній 1792--1794 р.

Війська, що поспішно набираються, не мали можливості пройти попередню тривалу бойову підготовку. «Для того, щоб боротися в старому лінійному порядку з численними арміями, що грозили вторгнутися в країну, французам знадобилися б добре навчені люди, а таких було небагато, у той час ненавчених волонтерів було вдосталь».11 Манфред А.З. «Великая Французская Буржуазная Революция» ,- М.: 1950. С. 188. Замість системи заздалегідь розрахованих рухів, французьке командування почало застосовувати тактику удару по ворогу безперервним потоком у той самий пункт ворожої лінії. «...Французькі армії, були організовані краще від армій супротивника. Вони формувалися не з одноманітних, негнучких ліній батальйонів, а з армійських дивізій, яка складалася з артилерії, кавалерія і піхоти. Відразу був відкритий факт, що для результату бою важливо не те, що батальйон знаходиться на «правильному» місці в бойовому порядку, а те, щоб він вступав по наказу в бойову лінію і добре боровся. Бойова лінія не повинна бути, як колись, обов'язково прямою і безупинної, вона могла згинатися в усіх напрямках, як того вимагала місцевість. Тому французи не прагнули вибирати для місця битви гладких рівнин. »22 «Французская Буржуазная Революция 1789-1794» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В. ,- М.: НАУ СССР, 1941 С. 401.

Колишні батальйони з ополченців перетворились на стрілецькі ланцюги, батальйони ж другої лінії завжди залишалися в колонах і звичайно з великим успіхом атакували. Таким чином, тактична бойова побудова французької армії звелася до двох ліній, кожна з який складалася з батальйонів у зімкнутих колонах, розташованих у шаховому порядку зі стрілецькими ланцюгами спереду і компактним резервом в тилу. В цій стадії розвитку і застав тактику французької революції Наполеон.

Нові командуючі французькими арміями --Гош, Клебер, Марєо -- вміли використовувати під час бою величезний ентузіазм французьких військ; після артилерійської підготовки (а французька артилерія була кращої в Європі) після рушничної підготовки, піхотні батальйони спрямовувалися масою в один пункт лінії супротивника зі співом Марсельєзи чи з веселими вигуками. До цього варто додати величезну рухливість французької армії. У той час як за арміями всіх європейських держав випливав величезний обоз, захаращений офіцерським багажем, у революційній армії Франції в 1792--1794 р. обоз був скасований: офіцери брали із собою тільки те, що вони могли нести на собі. «...Французи досягли мобільності і легкості при побудові бойового порядку, зовсім невідомих супротивникам. Потерпівши поразку, вони через кілька годин були поза переслідуванням, при настанні темноти могли з'являтися в несподіваних пунктах на флангах супротивника, перш ніж той міг їх помітити».11 Манфред А.З. «Великая Французская Буржуазная Революция» ,- М.: 1950. С. 190.

Молодший і середній командний склад 1793-1794 роках по зовнішньому вигляді та своєму способі життя на час військових кампаній мало чим відрізнявся від солдатів. З мішком за плічми, у запиленому і затасканому мундирі офіцер їв ту ж їжу, що і солдати, спав на соломі разом зі своєю ротою. Єдина зовнішня відмінність офіцерів складали мало помітні вовняні нашивки. Протягом 1793--1794 р. Комітет суспільного порятунку напружував всю свою енергію для постачання армії всього необхідного. З переписування Карно із комісарами Конвенту і з постанов Комітету суспільного порятунку видно, яка величезна задача стояла в цей період перед якобінським урядом по постачанню великої армії. Генерал Журдан у листопаду 1793р. доповідав Комітету суспільного порятунку, що в одній з дивізій солдати обертають ноги соломою через недолік міцного взуття. Коли французькі батальйони після важкого зимового походу підійшли до Амстердаму, жителі міста, що зустрічали республіканські війська, з подивом побачили стрункі ряди добре озброєних солдатів, хоча все ще в порваних мундирах, без шинелей і погано взутих.

Якобінський уряд виявив виняткову енергію, щоб вийти з кризи зброї і боєприпасів. У вересні 1793р. в Арсеналі Парижа було всього 9 000 старих рушниць, що вимагали ремонту. З мануфактур вогнепальної зброї, що були найважливіша, у Сент-Етьєні, була в руках федералістів, Мобежська -- знищена інтервентами. З надзвичайною швидкістю в Парижі було організовано масове виробництво рушниць. До кінця 1793 року державні і приватні майстерні, заводи і кузні Парижа давали вже до 700 рушниць в день. Продукція майже в п'ять разів перевищувала довоєнну. У Парижі була відкрита спеціальна школа, що одержала назву „Революційних Безкоштовних Курсів”, на яких протягом трьох декад навчали мистецтву вироблятися селітри, пороху та гвинтівки. На заводах, що працювали на оборону, спостерігався величезний ентузіазм. Напівголодні, погано одягнені робітники працювали не покладаючи рук, усвідомлюючи, що вони працюють на оборону країни. Робітники з гордістю заявляли, що вони „кують блискавки проти тиранів”.22 Лотте С.А. «Великая Французская Революция» ,- Ленинград: 1933. С. 201.

3 Жорес Ж. «История Великой Французской Революции» ,- Ленинград: Госиздат., 1923. С. 163. Майстерні створювалися всюди: в церквах, в монастирях, в будинках емігрантів. Навесні 1794 р. в столиці вдалося підвищити вироблення селітри з 28 892 до 265 260 фунтів у декаду.3 Але треба було подбати також про постачання солдатам взуттям і одягом. У Парижі, як і в інших містах, приватні шевські майстерні були реквізовані для виготовлення взуття для армії. Шевцям заборонялося протягом певного часу (кінець 1793 р.) приймати приватні замовлення. У Парижі один поширилася навіть мода носити дерев'яні башмаки (сабо) для того щоб Комітет суспільного порятунку міг зібрати запаси шкіри для армії. Вся справа постачання армії знаходилося під спостереженням Комітету суспільного порятунку, що доручав його приватним підприємцям. Урядові комісари, разом із представниками від муніципалітету, спостерігали за створенням і пошиттям мундирів у приватних майстернях. Деякі постачальники іноді обманювали військове відомство, шахраювали. Треба було установити над ними строгий контроль, припинити їхні спроби поставляти гнилі, негідні матеріали, одержуючи величезні бариші. До кінця якобінського панування всі ці заходи дали дуже реальні результати у військовій справі.


Подобные документы

  • Революція 1789-1794 років і утворення буржуазної держави у Франції. Основні етапи революції. Термідоріанський переворот. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта. Розвиток буржуазного права. Паризька Комуна. Проголошення Третьої французької республіки.

    презентация [6,7 M], добавлен 02.11.2014

  • Передумови та причини революції 1917 року на Херсонщині. Органи міського самоврядування в період революції. Завершення революції. Політична діяльність партій. Події 1917 року на Херсонщині в контексті національного і культурного відродження України.

    курсовая работа [74,2 K], добавлен 17.03.2015

  • Велика французька революція XVIII ст. (1789—1799) - повалення монархії та встановлення республіки. Якобинська диктатура і Конвент: течія та наслідки. Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції з коронований імператором Наполеоном І.

    реферат [23,7 K], добавлен 27.07.2008

  • Загострення внутрішньої кризи у Франції й крах Другої Імперії. Утворення Третьої Республіки. Політична боротьба республіканців та монархістів. Зміст Конституційних Законів 1875 року. Економіка Третьої Республіки в кінці ХІХ ст. та початку ХХ ст.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 08.06.2015

  • Політична модель Франції за Конституцією 1875 року. Зміни в державному устрої та політичному режимі між двома світовими війнами. Падіння Третьої республіки. Особливості правової системи Франції часів Четвертої республіки, основні причини її занепаду.

    курсовая работа [125,3 K], добавлен 04.08.2016

  • Трансформація влади в Росії в 1917 році. Передумови Жовтневих подій. Альтернативи розвитку Росії після Лютневої революції 1917 року. Причини захоплення влади більшовиками. Жовтень 1917 року: проблеми і оцінки, історичне значення і світова революція.

    курсовая работа [103,7 K], добавлен 20.03.2008

  • Старофранцузький період як епоха розквіту феодалізму у Франції. Вплив раціоналістичної філософії Рене Декарта на розвиток мовних теорій. Французька буржуазна революція 1789 року - фактор, який зумовив розвиток літературної мови всередині держави.

    статья [15,4 K], добавлен 14.08.2017

  • Становлення Наполеона як особистості. Участь Наполеона в революції, та його діяльність до 18 брюмера 1799 року. Піднесення могутності Франції в ході боротьби із 2–5 антифранцузькими коаліціями. Останні війни Наполеона: шлях від Росії до зречення престолу.

    курсовая работа [55,2 K], добавлен 21.11.2010

  • Умови і причини жовтневої революції 1917 року. Лютнева революція 1917 року та можливі варіанти її розвитку. Соціалістична революція, її причини та головні наслідки, етапи розвитку та підсумки. Відношення російської інтелігенції до революційних подій.

    контрольная работа [41,6 K], добавлен 20.05.2011

  • Революційні події у Відні 1848 р., поштовх посиленню визвольних рухів, об’єднаних під скіпетром Габсбургів у Галичині та Буковині. Господарська криза Австрії у період наполеонівських воєн. Посилення національного руху серед українського населення.

    реферат [24,3 K], добавлен 11.05.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.