8. Проблеми конверсії виробництва на початку 90-х років в країнах Заходу

Питання переорієнтації військової промисловості на виробництво мирної продукції як необхідної умови будівництва та міцного миру неодноразово порушувалося в історії України.

Переможне завершення Великої Вітчизняної війни створило передумови для першої в історії нашої країни спроби конверсії. Перебудова економіки відбувалася в плановому порядку; було скорочено військові витрати, збільшено капіталовкладення в народне господарство; проведено перебудову роботи промисловості; військові підприємства одержали планові завдання виробництва мирної продукції, проведений перерозподіл робочої сили, сировини та матеріалів; відновлено нормальний режим роботи на підприємствах.

У травні 1945 р. Державний Комітет Оборони прийняв постанову "Про заходи з перебудови промисловості в зв'язку зі скороченням виробництва озброєння". Створені під час війни наркомати оборонної промисловості були переведені на господарські профілі. Асортимент виготовлюваних товарів значно розширився.

29 вересня 1946 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову "Про річні й квартальні господарські плани", спрямовану на розв'язання головних завдань перебудови всіх галузей народного господарства республіки відповідно до потреб мирного часу . Промислові підприємства УРСР одержали планові завдання з виробництва продукції для мирних цілей, збільшувалися капітальні вкладення в різні галузі народного господарства. У грудні 1945 р. Наркоматові сільськогосподарського машинобудування було передано кілька великих підприємств республіки.

На базі Київського трактороремонтного заводу виник Мотоциклетний завод, Дніпропетровський авіаційний завод було переобладнано на завод по виробництву інструментів та обладнання для автомобільної промисловості

У реалізації післявоєнної конверсії значну роль відіграли профспілки. У листопаді 1948 р. у Києві відбулася Перша українська республіканська конференція профспілок. На ній основну увагу було звернуто на зростання ролі профспілок у мобілізації трудящих на виконання планів відновлення й подальшого розвитку всіх галузей народного господарства.

В умовах значних змін міжнародно-політичної ситуації в зв'язку з завершенням "холодної війни", перед незалежною Україною, як і більшістю країн Західної та Східної Європи, постала необхідність розробки власної програми заходів у галузі конверсії.

9. Економічні зміни воюючих країн

Актуальність конверсії військового виробництва в Україні значною мірою зумовлена потребами політичного та соціально-економічного розвитку нашої держави. Військово-промисловий комплекс України разом із ВПК деяких зарубіжних країн, у тому числі країн - членів колишнього Варшавського договору, у зв'язку зі структурною перебудовою економіки, зіткнувся з цілою низкою значних труднощів: розпад військового блоку ОВД і втрата військово-політичного впливу на світовій арені; кризовий стан національної економіки та різкий спад виробництва; реорганізація збройних сил у напрямі технічної модернізації й у цьому зв'язку скорочення асигнувань на утримання армії та зменшення чисельності особового складу військовослужбовців, збільшення попиту на високоточні види озброєнь.

Необхідність і можливість конверсії на сучасному етапі в Україні зумовлена низкою зовнішньо- та внутрішньополітичних причин: зміною політичної ситуації в Україні, прогресом у міжнародних відносинах, зокрема, у питаннях про озброєння, що спричинило зростання інтересу до проблем конверсії, а також до нового її розуміння в сучасних міжнародних умовах.

Основні причини нового ставлення до конверсії викликані наступними чинниками:

* Зміни міжнародного клімату, перегляд головних положень традиційної Європейської системи безпеки;

* Усвідомлення необхідності й прагнення країн та урядів перейти від досягнення військової переваги до мирного діалогу за столом переговорів. Підписання ряду міжнародних договорів у галузі обмеження озброєнь;

* Зниження міжнародної напруженості й ліквідація ядерної та інших видів зброї;

* Негативні тенденції впливу ВПК на суспільство та економіку;

* Погіршення економічного стану;

* Масштаби відвернення технічних та інтелектуальних сил від суспільних потреб.

* Фінансові обмеження, викликані зростанням важливості інших економічних пріоритетів, не пов'язаних з фінансуванням ВПК;

* Скорочення можливостей експорту озброєнь.

На початку 90-х років заходи з конверсії здійснювали близько 100 наукових організацій та установ України. На частку Мінмашпрому припадає 95,6% загального їх обсягу, Академії наук України - 0,8%, Мінпрому - 1,3%, інших - 2,3%.

За основними напрямами науково-технічні роботи цивільного призначення розподілилися так: електронна та обчислювальна техніка - 18,6%; суднобудування і судноремонтні роботи - 13,5%; космічна техніка - 15,0% і т. ін.

Чисельність працівників, які раніше були зайняті розробками спеціального призначення й вивільнені в зв'язку з конверсією в 1992 р., становила 4152, а в 1993 р. - 1943 чол.

Для того, щоб уникнути негативних явищ у соціальній та економічній сферах, для підвищення ефективності конверсії необхідне її планування на всіх рівнях, законодавче та організаційне забезпечення, надійні соціальні гарантії.

10. Становлення торгівельних відносин в Україні в період незалежності

На сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництва основним джерелом надходження іноземних інвестицій в нашій країні виступають спільні підприємства. Створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, галузі, регіоні або в окремій фірмі зв'язане з чітким регулюванням інвестиційної діяльності.

Залучення в широких масштабах іноземних інвестицій в українську економіку переслідує довготривалі стратегічні цілі створення цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, що характеризується високою якістю життя населення, в основі якого лежить економіка, що передбачає не тільки спільне ефективне функціонування різних форм власності, але і інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили і капіталу. Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а так само постачальники, юридичні особи ( банківські, страхові і посередницькі організації, інвестиційні біржі) і інші учасники інвестиційного процесу. Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є основні фонди, що модернізуються, що створюються і оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а так само майнові права і права на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних і інших норм, встановлених законодавством, діючим на території України.

Підвищення інвестиційної активності нині має стати ключовою проблемою інвестиційної політики як окремої фірми так і держави вцілому. Таке підвищення потребує створення певних передумов: зниження рівня (темпів) інфляції;

стабілізації національної валюти; вдосконалення системи оподаткування; збільшення заощаджень населення; стабільності протягом тривалого часу основних законодавчо-нормативних актів, що регулюють різні аспекти інвестиційної діяльності.

Держава повинна активно здійснювати заходи щодо стимулювання приватних інвестицій, включаючи спеціально створювані інвестиційно-фінансові інституції.

Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічного розвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності. Зараз правова система України складається з низки законів та інших нормативних актів, котрі мають регулювати весь комплекс питань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати закони “Про інвестиційну діяльність”, “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, “Про цінні папери і фондову біржу”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”.

Існуюча законодавча система нашої країни визначає статус фірм (інвесторів) - суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних і позичкових майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Усі фірми незалежно від форми власності та господарювання мають певні права на отримання прибутку.

Одним з пунктів з метою стимулювання розвитку спільного інвестування у законі України “Про інвестиційну діяльність” є дозвіл здійснювати інвестиційну діяльність у формі спільного інвестування коштів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав. Підприємством з іноземними інвестиціями вважається таке, у статутному фонді якого не менше 10 % вкладень припадає на долю іноземного інвестора.

Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який би стимулював науково-рехнічну діяльність та допомагав би впроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід віднести:

- по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові цикли інноваційних процесів;

- по-друге, орієнтація на високотехнологічні виробництва;

- по-третє, орієнтація на впровадження інноваційних процесів на підприємствах та доведення їх до кінцевого результату ( із споживанням в нашій країні ).

Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише 10% закінчується успіхом.

Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів на макрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно-інноваційного клімату країни. У ринковій економіці інвестиційним кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, залучаючих або відштовхуючих інвесторів. Ранжування країн по індексу інвестиційного клімату або зворотному йому показнику індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни, “барометром” для іноземних інвесторів. В Україні, на жаль, досі відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтінгових фірм, що регулярно відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, і упередженими. За даними “Сентрал юроніен економік рев'ю” Україна знаходиться на 15-му місці ( з 25 ) серед країн з перехідною економікою за ступенню привабливості. Хоча зараз можна казати про поліпшення ситуації внаслідок недавнього обвалу української економіки і, як результат, повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, більш стабільної України.

Таблиця 1. Результати аналізу і пргнозу середовища факторів України за 5-бальною шкалою

Оцінки типу А прогнозують погіршення майже усіх факторів (без урахування змін у економіко-політичному середовищі). Але навіть при реалізації комплексу позитивно спрямованих заходів кількісні оцінки покращення положення є незначними (оцінки Б).

Прийняття рішень про розробку і впровадження новацій, про створення СП є функцією конкретних фірм як первинних суб'єктів ринкових відносин. По своїй суті, інвестиційно-інноваційна діяльність носить мікроекономічний характер. В результаті цього, державна політика при всьому її вагомому впливі має вторинні риси.

11. Становище галузей важкої промисловості в сучасній Україні

Значення металургійної промисловості в народному господарстві дуже велике, і навіть саме сучасне народне господарство будь-якої країни важко уявити без металургійної промисловості, оскільки саме її наявність є базою для створення важкої, легкої, машинобудівної, текстильної, нафтохімічної, і практично будь-якої іншої промисловості країни. Таке значення дана галузь народного господарства має тому, що поки, та і в найближчому майбутньому, в основі промислового машинобудування знаходяться метали. В даний час у виробництво малонавантажених конструкцій все більше упроваджуються полимеросодержащие матеріали (пластмаси), і хоча вже створені достатньо міцні матеріали на їх основі, застосування їх у високотемпературній техніці, якій є велика частина різного роду двигунів, є поки завданням далекої від рішення. Металеві матеріали, мабуть, гратимуть що веде роль при виробництві різного роду машин, механізмів і пристроїв ще довгий час. Масове застосування матеріалів найближчого майбутнього на основі металокераміки також буде засновано на використанні все тих же металів як пов'язуюча основа. Таким чином, металургійна промисловість матиме важливе значення не тільки зараз, але і в майбутньому.

Металургія України -- базова галузь народного хазяйства України, забезпечує більше 25 % промислового виробництва держави (96 955,5 млн. гривень в 2005 році), дає близько 40 % валютних надходжень на Україну і більше 10 % надходжень до державного бюджету України. У світовому виробництві чорної металургії частка України, за даними Міжнародного інституту чавуну і стали, складає 3,4 % (2005 рік).

Україна є одним з лідерів країн-виробників чорних металів в світі і займає 7 місце за об'ємом виробництва сталі і 3 місце -- за об'ємом експорту металопродукції. Частина продукції, вироблювана металургійними підприємствами, складає 30 % загалом промисловому виробництві і складає 42 % від загальних об'ємів експорту України. Понад 80 % металопродукції експортується в країни Южної Америки. Металургія є однією з базових галузей промисловості і забезпечує людство конструкційними матеріалами, чорними і кольоровими металами.

Географія чорної металургії складається під впливом паливно-ресурсних чинників -- кам'яновугільних і залізорудних басейнів. Найбільш багаті залізняком КНР, Бразилія, Австралія, Україна, Індія, США, Росія, Канада, країни Північної Африки. У останні десятиліття здобич залізняку в розвинених країнах Європи і США стабілізувалася або навіть зменшилася із-за зубожіння ряду родовищ. В даний час головні країни -- експортери залізняку -- Бразилія, Австралія, Індія, Канада.

У епоху НТР чорна металургія орієнтується на вантажопотоки залізняку і вугілля, що коксується. В результаті в розвинених країнах відбулося зрушення галузі до морських портів -- в США, Японії, країнах Західної Європи.

Останнім часом широкого поширення набуває орієнтація на споживача, що пояснюється переходом від споруди комбінатів-гігантів до створення міні-заводів, що мають вільніше розміщення. 

Провідними країнами у виробництві металу є Японія, США, КНР, Росія, Німеччина, Україна. Тоді як в розвинених країнах виплавка стали або знижується, або залишається стабільною, в країнах, що розвиваються, вона збільшується. Це перш за все стосується Бангладеш, Республіки Кореї, Індії, Мексики. 

Кольорова металургія за об'ємом виробництвами поступається чорною в 20 разів. Для руд важких металів типово низький зміст самого металу. Тому металургія важких кольорових металів має сировинну орієнтацію в розміщенні підприємств. Так, в США, Канаді, Австралії, Росії, Іспанії, Польщі, Чилі, Замбії, Перу подібна орієнтація привела до того, що головні центри виплавки міді сформувалися в місцях здобичі мідної руди. У країнах, що розвиваються, склалися початкові стадії виробництва -- здобич руди, виробництво концентрату і чорнової міді. Кінцеві стадії виробництва зосереджені в тих країнах, де немає власних запасів мідної руди. 

У другій половині 70-х рр. був узятий курс на ресурсозберігання і охорону навколишнього середовища, виплавка важких металів в розвинених країнах стала скорочуватися, а в тих, що розвиваються -- навпаки, збільшуватися. Тут стали освоюватися не тільки початкові, але і кінцеві стадії виробничого процесу, налагоджується випуск рафінованої міді. В результаті спостерігається територіальний розрив між виробництвом і споживанням важких металів. Головні експортери рафінованої міді -- Чилі, Замбія, Народна Республіка Конго, Перу, Філіппіни, а головні імпортери -- США, Німеччина, Франція, Італія, Японія, Великобританія

Основні запаси бокситів зосереджені в Австралії, Гвінеї, Бразилії, КНР, Індії, Сурінаме. Виплавка ж алюмінію і інших легких металів дуже енергоємний процес, який можуть собі дозволити розвинені країни, де є крупні джерела електроенергії. Тому алюмінієва промисловість характеризується сильним територіальним розривом між здобиччю сировини і його переробкою і споживанням. США, Японія, Німеччина забезпечують 80% всієї виплавки алюмінію і споживають 70% алюмінію. Канада, Норвегія, Ісландія, Австралія, Швейцарія, Бахрейн, що абсолютно не має алюмінієвої сировини, виплавляють алюміній, використовуючи дешеву електроенергію, і повністю його експортують. 

Список використаної літератури

1. Михайличенко Д. Ю Законодавче оформлення політики "воєнного комунізму", 1919 р. // Вісник Харківського державного університету. № 441. (Сер. Історія. Вип. 31). - Х., 1999. - С. 165 - 174.

2. Михайличенко Д. Ю. Продовольча політика радянської влади в Україні і її здійснення в січні - серпні 1919 р. // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна № 485, сер. Історія. - Вип. 32. - Х., 2000. - С. 122 - 131.

3. Михайличенко Д. Ю. Селянський рух опору політиці "воєнного комунізму" в Україні, січень - серпень 1919 р. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Зб. наукових праць. - Вип. V. - Х., 2000. - С. 189 - 191.

4. Михайличенко Д. Ю. До періодизації розвитку селянського руху в Україні (1919 р.). // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали наукової конференції (17 - 18 травня 2002 р.). Новітня історія України. - Луганськ, 2002. - С. 136 - 139.

Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Х.: Основа, 1991. - 256с.

2. Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування: 1734-1775 рр. - Дніпропетровськ: Січ, 2004. - 421с.

3. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. - К: Вища школа, 1994. - 539с.

4. Гуслистий К. Запорозька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К.: Держполітвидав України, 1954. - 87с.

5. Ефименко А.Я. История украинского народа. - К.: Лыбидь, 1990. - 512с.

Размещено на Allbest.ru