Значення дій військово-морських сил Великобританії у Першій світовій війні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. Перша світова війна одна з головних подій світової історії. Значну частину військових дій складали операції на морі. В цей період відбувався розвиток стратегії військово-морський сил, подальше зростання їх військового-стратегічного значення. Показовий з цього приводу приклад дій військово-морських сил Великобританії. Саме організована ними морська блокада Німеччини зіграла вирішальну роль у перемозі Антанти. Приклад цей показує, наскільки економічно залежною була німецька економіка від зовнішніх постачань. Тому тема і актуальна, що за допомогою неї можна певною мірою розкрити головну стратегію морських сил у Першій світовій війні, а також пояснити чинники, що зумовили поразку Німеччини, надати порівняльний аналіз діям флотів обох сторін.

Історіографія проблеми. Історія першої світової війни привертала увагу багатьох дослідників в різних країнах світу. Їй присвячували свої твори державні і громадські діячі, громадянські й військові історики, письменники і публіцисти, економісти і соціологи, Створена обширна література, в якій піддані аналізу і оцінці такі кардинальні питання, як походження, результати і уроки війни 1914-1918 рр., її вплив на економіку і суспільно-політичне життя воюючих держав, роль в ній кожного учасника, характер військових операцій і військового мистецтва.

У Англії підготовка офіційної праці з історії першої світової війни була покладена на Історичну секцію Комітету імперської оборони. Вона підготувала фундаментальну працю під загальною назвою "Історія великої війни". Її загальний об'єм склав 49 томів, які підрозділяються на декілька самостійних серій. В роботі Вітте А.Г. дуже широко висвітлюється питання морського флоту в Англії.

Значні відомості з історії морських дій Першої світової війни містяться у роботі Джуліана Корбета «Операції англійського флоту у Першу світову війну», це найбільш повна праця стосовно дій англійського флоту у Першій світовій війні. До помітних видань слід віднести також радянське військове видання «Флот у Першій світовій війні», «Морський атлас», працю Строкова А.А. «Військові сили та військове мистецтво у Першій світовій війні».

З сучасних робіт слід помітити праці автора Больних А.Г. стосовно морських операцій у Першій світовій війні - «Морські битви Першої світової: на океанських просторах» та інш. Цікава також робота Тарас А.Є. «Підводні човни війни 1914 - 1918 рр.»

Значну цікавість з теми роботи являють праці стовно морської блокади Німеччини - «Англо-американські відносини і союзна блокада», Англійська дипломатія та блокада у роки Першої світової війни» Єрофєєва Н.А.

Стосовно теми блокади слід дотати також радянське видання «Світова війна у цифрах», що дає можливість повязувати економічний стан воюючих країн з військово-оперативною ситуацією на морі. Також слід додати видання Фрунзе В.М. «Світова війна у наслідках та цифрах»

Не можна оминути і загальні роботи з історії першої світової війни. Серед таких робті слід перелічити Вержловського Д.В. «Перша світова війна 1914 - 1918 рр.» особливо якісна загальна праця Зайончовського А.М. «Світова війна 1914 -1918 рр.»

Варто звернути увагу, що у сучасній мережі Інтеренет тематика військово-морських дій Першої світової війни є досить актуальної і в ній розміщено велику кількість статей на вузькі тематики морський військових дій, що значно допомагає при написанні дипломної роботи.

Після дослідження праць багатьох вчених можна зробити висновок, що література з історії першої світової війни величезна і вкрай різноманітна за своїм змістом. Проте окремої роботи, щоб стосувалася значенню континентальної блокади Німеччини у Першій світовій війні, виокремити не можна, ця тема потребує подальшого розкриття. Історіографічна база є достатньою для висвітлення теми дипломної роботи.

Об'єкт роботи. Операції англійського флоту у Першій світовій війні.

Предмет роботи. Початок Першої світової війни, розв'язання морської війни, попередня гонитва озброєнь, організація морської блокади Німеччини, Ютландський бій, виснаження і поразка Німеччини.

Мета роботи. Розкрити значення дій англійського флоту у поразці Німеччини у Першій світовій війні.

Завдання роботи:

- Висвітлити гонитву озброєнь напередодні Першої світової війни;

- Описати початок війни і розгортання військових дій на морі;

- Проаналізувати тактику противників на морі;

- Описати сутність морської блокади Німеччини ті вплив її на поразку останньої;

- Надати широку картину Ютландському бою;

- Описати завершення Першої світової війни;

Хронологічні рамки роботи. Події, описані у роботі стосуватимуться 1914 - 1918 рр.

Географічні межі роботи. Просторові межі роботи досить широкі, але перш за все вони стосуватимуться північної частини Атлантичного океану, Північного та Балтійського морів.

Методологія дослідження. При висвітленні теми дипломної роботи були використані принципи історизму, обґєктивності, системності та загальнонаукові - аналітичний, синтетичний, логічний, систематизації.

Джерельна база. Перша світова війна була подією величезного значення. За своїми масштабами й наслідками вона не мала собі рівних зі всієї попередньої історії людства. Війна тривала 4 роки, 3 місяці й 10 днів (з 1 серпня 1914 р. до 11 листопада 1918 р) охопивши 38 держав, де проживало більш ніж 1,5 млрд. людей, або три чверті населення усієї земної кулі. У військових подіях приймали участь багатомільйонні армії, які мали найсучасніші технічні засоби боротьби. Загальна кількість мобілізованих досягала 73,5 млн. чоловік. Під час війни загинуло 10 млн. осіб (стільки, скільки загинуло в усіх європейських війнах за тисячу років), було поранено 20 млн. чоловік. Тільки прямі військові витрати держав, які приймали участь у війні складали 208 млрд. доларів, що в 10 разів перевищує кошти витрачені під час війн в період з 1793 до 1907. Війна спричинила великий вплив на весь хід світової історії.

У Англії підготовка 11-томного видання "Британські документи про походження війни" почалася в кінці 1924 р. під керівництвом Дж. Гуча і Г. Темперлея. Перший том вийшов В 1926 р., а все видання було завершене в 1938 р., незадовго до початку другої світової війни. Англійські історики підійшли до відбору документів не менш тенденційно, ніж їх німецькі колеги. В основу англійської публікації, так само як і німецької, покладений не хронологічний, а тематичний принцип.

Цікавим джерелом є мемуари Шєєра Карла Фрідріха - адмірала німецького флоту. При написанні роботи також використовувалися порівняльні таблиці стану флотів, накази командувачів та інш. Важливу інформацію містить радянське видання «Світова війна у цифрах».

Загалом джерельна база є достатньою для висвітлення теми дипломною роботи.

Структура роботи. Дипломна робота матиме таку структуру - розділ перший, що міститиме інформацію про участь британських ВМФ у організації континентальної блокади Німеччини. Розділ другий, що розповідатиме про військові дії на морі за участі британських ВМФ, опис Ютландського бою. Висновки, методичний розділ, додатки.

перша світова війна морська блокада

РОЗДІЛ 1

ЗДІЙСНЕННЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ БЛОКАДИ НІМЕЧЧИНИ БРИТАНСЬКИМ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИМ ФЛОТОМ

Для початку слід сказати декілька слів стосовно економічних та військових позицій Німеччини напередодні Першої світової війни.

Німці, що стали в останній чверті XIX в. на шлях колоніальних захоплень, вирішили посилено розвивати свій військово-морський флот. Прийнятий в березні 1898 р. рейхстагом спеціальний "Закон про флот" передбачав різке його збільшення. Протягом шести років (1898-1903 рр) намічалося побудувати 11 ескадрених броненосців, 5 великих крейсерів-броненосців, 17 крейсерів з броньованою палубою і 63 міноносці. Суднобудівельні програми Німеччини неухильно розширювалися в 1900, 1906, 1908 і 1912 рр. За законом 1912 р. передбачалося чисельність німецького флоту довести до 41 лінійного корабля, 20 крейсерів-броненосців, 40 легких крейсерів, 144 міноносців і 72 підводних човнів. Особливо був прискорений темп будівництва лінійних кораблів. З 1908 по 1912 р. в Германії закладалося щорічно 4 лінійних корабля (замість 2 в попередній період) і відповідна кількість крейсерів і міноносців.[2. С. 82]

Англійська влада розуміла, що рішення німецького уряду в області розвитку військово-морського флоту ставило під загрозу морську могутність Англії. Не бажаючи втрачати свою першість на морях, Англія також підсилила гонку військово-морських озброєнь. Вона поставила мету мати лінійних кораблів на 60% більше, ніж їх було в німецькому флоті. Крім того, англійський уряд приступив в 1905 р. до будівництва лінійних кораблів нового типу - "дредноутів", що мали в порівнянні з колишніми кораблями значну перевагу. [2. С. 83] Спорудою дредноутів Англія припускала зробити значний стрибок в розвитку своєї військово-морської потужності і примусити Німеччину визнати, що вона не в силах поколивати морську гегемонію Англії.

Проте Німеччина прагнула не тільки порівнятися з Англією по кількості кораблів, але не поступатися їй також і в їх якості, й будувати кораблі так, щоб у разі конфлікту вони за бойовою потужністю були б рівноцінні кораблям супротивника. Тому як тільки в Англії був побудований перший дредноут, приступила до споруди подібних кораблів і Німеччина. [49. С. 72] Вже в 1908 р. Англія мала 8 дредноутів (частина з них ще будувалася), а Німеччина - 7. Співвідношення ж броненосців старого типу було таким: 51 - у Англії і 24 - у Німеччини.

Зважаючи на зростаючу загрозу англійській морській могутності з боку Німеччини Англія ухвалила в 1909 р. рішення будувати два кораблі на кожен знов закладений німецький корабель. Прийнятий в березні 1909 р. військово-морський бюджет ні 1909-1910 рр. дозволяв уряду побудувати до восьми дредноутів, не зважаючи на велику кількість дрібніших кораблів. Фактично дредноутів було закладено дев'ять - один корабель цього типу будувався на кошти Нової Зеландії.

Свою військово-морську могутність Англія прагнула зберегти і дипломатичним шляхом. Після ухвалення в Німеччині військово-морського закону 1906 р. англійський уряд виступив з пропозицією про обмеження масштабів будівництва нових військових кораблів. На Гаагській мирній конференції в 1907 р. англійська дипломатія виступила з пропозицією про обмеження морських озброєнь. Задум був простий - укласти міжнародну конвенцію про припинення масового будівництва військового флоту, або встановити пропорційність морських сил. За таких обставин Англія, звісно, залишилася б першою на морі. [49. С. 79] Але цей дипломатичний крок Англії був знехтуваний Німеччиною. Німецька дипломатія украй різко і грубо висловлювалася проти якого-небудь обмеження озброєнь.

Інші держави (Франція, Росія, Італія, Австро-Угорщина) також прагнули до збільшення своїх флотів за рахунок споруди нових, сучасніших кораблів. Проте фінансово-економічні можливості цих країн не дозволили повністю здійснити прийняті кораблебудівні програми. Характерним прикладом в цьому відношенні може служити Росія.

Отже, найбільш наполегливе суперництво в нарощуванні військово-морської потужності розвернулося перед першою світовою війною між Німеччиною і Англією. Англія, що володіла обширними колоніями на всіх континентах, займала перше місце в світі з військово-морських сил і торгового флоту. Військово-морський флот Німеччини значно поступався англійському. Змагання в будівництві військово-морського флоту між Німеччиною і Англією продовжувалося аж до початку першої світової війни. До 1914 р. німецький флот міцно зайняв друге місце серед флотів найбільших морських держав. [7. С. 14] Скажена гонка озброєнь, якою були охоплені Англія і Німеччина, знаменувала собою наближення війни.

Досвід перших воєн двадцятого століття, особливо російсько-японської війни, пред'явив нові вимоги до різних класів кораблів, зброї і бойових засобів військово-морських флотів.

Услід за Англією приступили до споруди лінійних кораблів типу "дредноут" і інші крупні морські держави.

Слід зазначити, що в розвитку класу лінійних кораблів спостерігалися дві тенденції, які найяскравіше виявилися і англійському і німецькому флотах. Вони пояснювалися різними оперативно-тактичними міркуваннями. Німці, чекаючи нападу сильнішого, англійського флоту поблизу своїх берегів, головну увагу звертали на посилення броні і збільшення числа гармат, нехтуючи до певної міри навіть швидкістю ходу. [17. С.56]Англійці ж надавали першорядне значення швидкості ходу і калібру грамат, щоб можна було позбавити супротивника ініціативи у виборі часу і місця бою.

У всіх флотах велика увага приділялася розвитку легких крейсерів і ескадрених міноносців. Збільшення швидкості ходу й розвиток протимінної артилерії лінійних кораблів і крейсерів вимагало значного збільшення швидкості ходу (до 30 вузлів і вище) й посилення артилерійської і торпедної зброї легких крейсерів і есмінців. Старі типи цих кораблів вже не могли виконувати своїх завдань в ескадреному бою.

Слід зробити висновок, що англійський флот вступив в першу світову війну менш підготовленим до ведення артилерійського бою, чим німецький флот. За далекобійністю англійські і німецькі гармати головних калібрів були приблизно однакові. Але фугасні снаряди англійців не проникали через броню німецьких кораблів, а у разі проникнення не заподіювализначних пошкоджень. Німецькі ж снаряди пробивали слабкішу броню англійських кораблів і призводили до сильних руйнувань. Англійці не змогли також розробити до війни власної системи управління артилерійським вогнем. Вже в ході війни вони зрозуміли, що відстали в цій справі. [15. С. 34]

Організація командування військово-морськими силами в різних країнах була також різною. У Англії головним органом управління флотом було Адміралтейство, яке осінню 1911 р. очолив У. Черчилль в якості першого лорда Адміралтейства (морського міністра). Адміралтейство займалося плануванням будівництва флоту і його бойовою підготовкою, розробкою планів операцій і управлінням бойовими діями оперативно-стратегічного масштабу. У англійських морських силах існував ще пост першого морського лорда, тобто головнокомандуючого всіма флотами. Цей пост з жовтня 1914 р. займав адмірал лорд Фішер. У 1912 р. був створений Морський генеральний штаб, але він до початку війни не знайшов свого місця в системі управління флотом. Начальником Морського генерального штабу на початку війни був віце-адмірал Стерді, а з 1 листопада 1914 р. - контр-адмірал Олівер. [22. С.43]. Права і обов'язки командувачів окремими флотами були обмежені розробкою і веденням бойових дій оперативно-тактичного масштабу, бойовою підготовкою особового складу кораблів і боєздатним станом кораблів.

Верховне командування морськими силами в Німеччині неподільно належало кайзерові, якому підкорялися: Морське міністерство (статс-секретаріат імперського морського управління), що очолювалося гросс-адміралом Тірпіцем, Морський кабінет кайзера, на чолі якого стояв адмірал Мюллер, і Адмірал-штаб (морський генеральний штаб), керований адміралом Полем. Морське міністерство відало організацією, управлінням й матеріальним забезпеченням флоту. Безпосереднього впливу на керівництво бойовою діяльністю флоту під час війни воно не надавало. Морський кабінет займався головним чином питаннями комплектування і проходження служби офіцерським складом. [34. С.82] Адмірал-штаб, як орган верховного головнокомандуючого (кайзера), здійснював розробку планів операцій, розподіл сил по морських театрах в відповідності з поставленими перед флотом завданнями. Командувачі силами на Північному і Балтійському морях були безпосередньо підпорядковані кайзерові. Вони відповідали за бойову підготовку, комплектування, технічний стан корабельного складу, а у військовий час і за ведення бойових дій своїх флотів [10. С.83]. Як видно з наведеної структури органів управління флотом і функцій, що виконувалися ними, в Німеччині фактично не існувало вищого морського командування, яке б повністю відповідало за ведення війни на морі. Кайзер фактично очолював флот, але з нього не можна було тримати доповідь. Це обставина вкрай несприятливо позначалася на бойовій діяльності флоту.

Отже, морському командуванню в Англії, Німеччині крім флотських об'єднань і з'єднань була повністю підпорядкована і берегова оборона країни, зокрема морські фортеці, військово-морські бази і військові порти з їх гарнізонами. Це позитивно позначалося на організації і веденні оборони узбережжя в цих країнах.

Єдиної системи комплектування рядовим складом флотів не існувало. У одних державах воно проводилося шляхом вільного найму (вербування), в інших - за військовою повинністю, і в третіх - за змішаною системою, частково шляхом вербування, частково за військовою повинністю.

В Англії рядовим складом флот комплектувався шляхом вільного найму. Ті що бажали служити на флоті підписували контракт на 5 або на 12 років, з подальшим продовженням служби при позитивній атестації ще на 6 років для перших і на 10 років для інших. Ті що уклали контракт на 5 років відразу ж прямували на кораблі матросами 2-ої статті, а ті, хто мав контракт ні 12 років, вступали до шкіл юнг після закінчення яких направлялися на судна й продовжували там службу матросами, отримуючи підвищення в званнях. Кращі з них ставали і унтер-офіцерами. Для підготовки молодших фахівців артилерійської і мінної спеціальностей існували школи старшин, куди приймалися ті хто закінчив школи юнг. З інших спеціальностей ніяких шкіл ні для старшин, ні для офіцерів не існувало. [28. С.52] Кадри готувалися практичним шляхом, на кораблях. Після складання відповідних іспитів унтер-офіцери підвищувалися в офіцери. Для підвищення кваліфікації офіцерів-артилеристів, мінерів і штурманів існували спеціальні класи. У Англії була Військово-морська академія, але з дуже коротким терміном навчання - усього 4 місяці. В неї приймалися старші офіцери і адмірали. [3. С.211].

Прийнята в Англії система комплектування флоту мала ту позитивну сторону, що в результаті тривалої служби особовий склад отримував великий досвід і хорошу морську витримку. Але ця система не забезпечувала накопичення резерву. Ось чому вже в ході війни англійці вимушені були частково ввести військову повинність.

Німецький флот комплектувався по військовій повинності, а також за рахунок юнг і добровольців. Термін служби на флоті був встановлений трирічний, після якого слідувало зарахування в резерв різних ступенів до 40-річного віку. Молодший командний склад і фахівці флоту комплектувалися з юнг, що закінчили школу, і добровольців після відповідної підготовки. Інженер-механіки для флоту готувалися з осіб, що закінчили середні технічні училища і що мали стаж практичної роботи на кораблебудівних заводах. Їх направляли служити на кораблі, а потім після річного навчання у класі морських інженерів проводили іспити в інженер-механіки флоту. Військово-морська академія Німеччини мала дворічний термін навчання.

Офіцерський склад англійського і німецького флотів комплектувався за класовим принципом - з дворян і буржуазії. Тільки інженер-механіки флоту Німеччини могли бути вихідцями з інших класів.

В ході першої світової війни в багатьох країнах система комплектування флотів рядовим і офіцерським складом зазнала значних змін. Війна викликала велику витрату флотських кадрів. Набори на навчання поповнень не могли вестися по довоєнних нормах і принципах. Були скорочені терміни підготовки, відмінені деякі цензові обмеження в проходженні служби офіцерським складом, розширений допуск в офіцерський корпус для вихідців з дрібнобуржуазних шарів.

У німецькому флоті велика увага приділялася артилерійській стрілянині, яка велася на великих дистанціях по щитах, рівних за площею кораблям. По рівню артилерійської підготовки британський флот значно поступався німецькому. [2. С.93] Відомий англійський військово-морський історик X. Вільсон потім признавався, що "в перший період війни британські кораблі… виявили в цьому відношенні значну і вельми небезпечну слабкість в порівнянні з німецькими" . У обох флотах міноносці проводили залпову торпедну стрільбу, а німецькі міноносці, крім того, практикувалися в денних торпедних атаках. Німці ставили учбові мінні загороди, а потім їх витралювали тральщиками, обладнаними із застарілих міноносців.

У англійському і німецькому флотах велике значення надавалося морській підготовці особового складу і тренуванню об'єднань у сумісному плаванні. Крупним недоліком в бойовій підготовці того і іншого флотів було те, що вони не готувалися до сумісних дій з сухопутними військами. Якщо говорити про рівень бойової підготовки в цілому, то в німецькому флоті він був декілька вище, ніж в англійському, особливо в області тактики і використанні зброї. [45. С. 22]У інших західноєвропейських флотах бойова підготовка ніяких істотних відмінностей не мала, хіба що проводилася вона на нижчому рівні в порівнянні з флотами Німеччини і Англії.

В англійському і німецькому флотах бойова підготовка проводилася практично круглий рік. Починалася вона зазвичай з одиночної підготовки корабля, потім слідували тактичні вчення однорідних і різнорідних об'єднань, й в результаті проводилися заключні маневри крупних з'єднань і об'єднань. В Англії маневри несли переважно оперативний характер; у Німеччині проводилися двосторонні тактичні і оперативні маневри. Крупним недоліком в бойовій підготовці англійського флоту впродовж тривалого періоду була практика переважно рейдових вчень. З-за економії матеріальних ресурсів кораблі виходили в море, як правило, тільки в літній час, і то ненадовго. Тепер до організації бойової підготовки вносилися принципові зміни. Вводилася система поетапного навчання: спочатку проводилася підготовка одиночного корабля, потім - тактичного поєднання (дивізіон, бригада кораблів), далі - крупного об'єднання (дивізія кораблів) і, в результаті кампанії - маневри всього діючого флоту. [20. С. 82]

Таким чином порівняльний аналіз флотів союзників та їх ворогів дає змогу стверджувати, що флоти більшості з країн учасниць війни були добре підготовленими до масштабних війн, але останні загрожували численними матеріальними втратами, цим і пояснюється, що більшість ворогуючих країн відмовились від прямого військового протистояння, обравши тактику виснаження супротивника, саме у цьому тактичному прийомі перш за все відзначився саме британський флот. [20.С. 82]Це варто розглянути детально.

Слід сказати, що масштаби світової війни вимагали від країн-учасниць максимального напруження їх матеріальних можливостей, для військових стратегів та кмітливих політиків було зрозуміло, що під час війни посилиться економічна залежність метрополій від постачань з їх колоній, а у наслідок цього значного стратегічного значення набуває безпека шляхів сполучення, а особливо морського, бо саме ним йшов найбільший товарообіг у світі.

З самого початку війни це було зрозуміло як і Німеччнині, так і у Британії. Але тільки остання розробила стратегічний план організації контролю за океанськими морським шляхами. Німеччини у своїй тактиці виходила з оборони тільки морських шляхів Північного моря, де, на думку німців, буде найбільша активність англійського флоту.

В Великобританії намітили таку тактичну будову флоту. При Першому флоті діяла ескадра лінійних крейсерів, з яких всі, крім одного, були останнього типу - з вісьма 13,5-дюймовими гарматами. Проти них німці могли виставити в Північному морі три крейсера більш раннього типу з 11-дюймовими гарматами. [28. С. 181]У крейсерах англійський флот значно перевершив німецький флот відкритого моря. Крім крейсерів, прикомандированих до лінійних ескадр, до складу Першого флоту входили 2-, 3-і 4-та крейсерські ескадри (4-я перебувала у Вест-Індії), одна ескадра легких крейсерів і чотири флотилії у двадцять ескадрених міноносців з крейсером-лідером кожна. Всі перераховані бойові одиниці складали Гранд-Фліт і перебували завжди у кампанії в повній бойовій готовності для виступу в Північному морі. Другий флот мав у своєму складі флагманський корабель «Lord Nelson» (4-12-дюймових і 10-9,2-дюймових гармати), 5-ю і 6-ю лінійні ескадри, що складаються з п'яти кораблів типу «Duncan» і восьми типу «Formidable з Vengeance» (4-12-дюймових і 12-6-дюймових знаряддя). Проти них німці могли виставити тільки п'ять кораблів типу "Вительсбах" і п'ять типу "Кайзер Фрідріх"(4-9,4-дюймових і від 16 до 18-5,9-дюймових гармат). Ці застарілі німецькі суди становили спільно зі старими броненосцями і бронепалубними крейсерами Другий флот, призначений для операцій проти росіян в Балтиці. До англійського Другого флоту були прикомандировані в адміністративному порядку дві крейсерські ескадри - 2-я і 6-я. [28. С.182] Ці ескадри не входили безпосередньо в бойовий розклад, маючи особливе призначення вельми важливого характеру. У такому ж прикомандируванні (номінальному) були і патрульні флотилії англійської оборони. Вони складалися з семи флотилій крейсерів, чотирьох дозорних флотилій і семи флотилій підводних човнів. За винятком підводних флотилій, ці сполуки не перебували в бойовій готовності. Укомплектовані повністю офіцерами-фахівцями, вони мали лише трохи більше половини команди. Тим не менш вони могли бути приведені в бойову готовність протягом декількох годин, так як їх команди перебували в казармах різних портів, проходячи періодично курс навчання в готовність прибути на судна за першою вимогою. Решта лінійних кораблів і крейсерів, що складалися в списку чинного флоту, складали Третій флот, або, точніше кажучи, резерв. Він складався з 7-й і 8-й лінійних ескадр (п'ять кораблів типу «Canopus» і дев'ять типу «Majestic») і п'яти крейсерських ескадр. У кампанії вони не знаходилися і розділені партіями по різних портах лише несли караул невеликими командами. При мобілізації вони комплектувалися резервістами різних родів військ і могли вступити в дію лише через певний термін. Всі ці застарілі броненосці призначалися для другорядних завдань, і незабаром після початку війни чотири кораблі типу «Majestic» були поставлені в порт Хамбер до закінчення в ньому будівництва оборонних споруд. [28. С. 184]З крейсерами все було інакше: на флотилії англійських вод, крім їх охорони, покладалася ще обов'язок охорони торговельних шляхів в Атлантиці; останнє покладалося також і на крейсери Третього флоту. У мирний час, за винятком одного судна у водах Південної Америки і 4-й крейсерською ескадри, яка охороняла англійські інтереси в Мексиці, англійці не мали в Атлантичному океані нічого. Як було зазначено вище, 4-я ескадра перебувала у складі Першого флоту, і хоча передбачалося, що час від часу вона буде приходити в розпорядження свого головнокомандувача для спільного з флотом навчання, фактично вона не залишала вод Мексики. [28. С. 185] Готовими у складі Другого флоту вважалися наступні з'єднання: 6-я ескадра, що складається з чотирьох кораблів типу «Drake» і покликана надавати підтримку флотилій південної частині Північного моря, яка зайняла місце 4-й при Гранд-Фліте, і 5-та ескадра («Carnarvon» і три кораблі типу «Mоnmouth»), що мала своїм завданням охорону найбільш важливого району Атлантичного океану: західний берег Африки - Бразилія, район, що охоплює пункти шляхів торгівлі півдня. На найближчі станції крейсери посилалися Третім флотом, але деякі ескадри цього флоту були потрібні і для англійських вод. Так, 10-я ескадра повинна була діяти в тісному зв'язку з Гранд-Флітом, складаючи частину так званого Північного патруля, утвореного для спостереження за торговими шляхами в Німеччину на півночі. 11-та ескадра охороняла західні торгові шляхи, працюючи на захід від Ірландії. Крейсери 12-й ескадри повинні були, за умовами договору з Францією, діяти спільно з французькими крейсерами у підходах до Каналу. 7-я ескадра також залишалася у англійських водах, причому більша частина її замінила кораблі типу «Drake», плаваючи з флотиліями, які охороняли південну частину Північного моря. Решта 9-та ескадра (8-ма сформована не була)отримала завдання захищати південний і середземноморський торгові шляхи і мала станцію біля гирла Каналу, а також район спостереження Фіністер - Азорські острови - Мадейра, тобто на північ від 5-йескадри. Судна перерахованих ескадр передбачалося укомплектувати і підготувати до плавання як можна швидше, наскільки дозволить хід мобілізації, але, звичайно, доводилося рахуватися з об'єктивними затримками. Ризик все-таки залишався, навіть незважаючи на те, що ці крейсери призначалися для найближчих станцій. [39. С. 191]Доводилося миритися з недостатньою готовність Першого і Другого флотів. Водний простір за межами Середземного і Червоного морів охоронялося чотирма ескадрами, з яких найбільш важливу роль грала ескадра Китайської станції, що складалася з одного лінійного корабля, двох крейсерів і двох легких крейсерів, восьми ескадрених міноносців, чотирьох міноносців, трьох підводних човнів і флотилії з шістнадцяти канонерок (з них десять - річкового типу). Потім була ескадра Австралії в складі одного лінійного крейсера, чотирьох легких крейсерів, трьох ескадрених міноносців і двох підводних човнів. До останньої примикала ескадра Новозеландської станції з трьох старих крейсерів типу "Р" і канонерки. [39. С. 191]

Четверту ескадру становила ескадра Ост-Індської станції з одного лінійного корабля, двох легких крейсерів і чотирьох канонерок. Кожна ескадра мала самостійного флагмана, але входила в загальну організацію, в згідно з якою всі вони з'єднувалися в одне ціле під назвою Східного флоту під прапором головнокомандувача Китайської станцієї. Менш тісно пов'язаної з Східним флотом була станція мису Доброї Надії (Капська). Остання, маючи тільки три легких крейсера, охороняла південноафриканські води між Середньоатлантичної і Ост-Індської станціями. Для охорони західного узбережжя Африки була одна єдина канонерка, для південно-східного узбережжя Америки - один легкий крейсер, а для західного узбережжя Північної Америки - дві канонерки, обидві зайняті службою в Мексиці разом з 4-й крейсерською ескадрою. [49. С.296]З вищевикладеного видно, що величезний океанський простір не охоронявся повсюдно. Охоронялися лише найбільш важливі райони, так сказати "фокуси" торговельних шляхів, де найімовірніше всього можна було очікувати появи ворожих допоміжних крейсерів з метою провести відповідний тиск на англійську світову морську торгівлю. Було зроблено все, що дозволяли кошти, але, звичайно, вони виявилися недостатніми, і в деяких важливих пунктах, наприклад, у районі Пернамбуко у північно-східного кута Бразилії, охорона була дуже слабкою. Встановлена система певною мірою порушувалася бажанням вести спостереження за портами, що відвідувалися пароплавами супротивника, переробка яких в допоміжні крейсери була найбільш імовірна. Одним словом, принцип охорони "фокусів" шляхів часом порушувався прагненням стерегти порти. Проте, беручи до уваги грандіозність завдання і ті порівняно незначні сили, на частку яких припало виконання цього завдання, треба вважати, що система не тільки виправдала очікування, але навіть перевершила їх. Роль британського флоту не обмежувалася охороною океанських торгових шляхів. Залишалася ще турбота з охорони англійського узбережжя від нальотів нечисленних ворожих сил. Для цієї цілі були залучені всі флотилії ескадрених міноносців, за винятком перших чотирьох, прикомандированих до Гранд-Фліту, і 5-й, яка перебувала в Середземному морі. Флотилії об'єднувалися в загони під патрулі і флотилії місцевої захисту (Local Defense). [49. С.296] Патрулі під номерами 6, 7, 8 і 9 зі своїми легкими крейсерами перебували під командою окремого флагмана - адмірала патрулів (Admiral of Patrols), в той час контрадмирала Балларда. Флотилії місцевої захисту формувалися з більш старих ескадрених міноносців і міноносців приписувалися в портах, які вони і повинні були охороняти. Зважаючи на те, що напад на узбережжі очікувалося тільки з боку Північного моря, патрулі розподілили лише по східному узбережжю. 6-му патрулю, так званому «Дуврскому», ввірялась охорона протоки, 7-й базувався в Хамбері, 8-й-в Таємниці, а 9-ій - Ферт-оф-Форте. Узбережжя Шотландії за районами Ферт-оф-Форт охоронялося силами баз Гранд-Флiта -Кромарті і Скапа, причому в останню була послана спеціальна флотилія захисту в складі двох дивізіонів ескадрених міноносців. Південний берег Англії між Дуврським і Хамберським патрулями охоронявся активними силами, що базувалися в Гарвичі. Тут перебував комодор Тирвіт з 1-го і 3-й флотиліями ескадрених міноносців з їх легкими крейсерами, а також 8-я ("Заокеанська") флотилія підводних човнів (класу "D" і "Е") під брейді-вимпелом комодора Кийса. [49. С.296]

Як видно, англійський флот охоплював широкий спектр торгівельних шляхів та при цьому не урізалася оборона узбережжя Альбіону і інших територій Британської імперії

Значення морської блокади в Першій світовій війні важко недооцінити. Блокада застосовувалася практично всіма сторонами, що брали участь у війні хоча в найбільших масштабах вона застосовувалася проти блоку Центральних держав. Не слід забувати і про те, що фактично блокаді піддалася і Російська імперія.

Морська блокада - один із засобів ведення морський війни, що полягає в у перешкоджанні військово-морськими силами однієї з воюючих держав доступу з моря до узбережжя, що належить іншій або контрольованому їм, з метою перервати морське повідомлення і дезорганізувати морську торгівлю. Морська блокада може поширюватися на узбережжя або всю країну і в деяких випадках - на відкрите море або навіть нейтральні країни.

Оцінки морської блокади в вітчизняної і зарубіжної історіографії різні - від визнання блокади вирішальним знаряддям війни, до думки про те, що вона завдала лише певний економічний збиток Німеччини. Автор приєднується до першої точки зору на підставі того, що Перша світова війна похитала неможливість досягти перемоги традиційними для того часу військовими методами. Усі воюючі країни мали дуже сильні сухопутні та морські сили, розбити які у відкритому протистоянні було надто складно, це фактично показав хід світової вінйи. [28. С.196] Таким чином, залишався лише шлях війни на виснаження, одним з основних методів якого і стала блокада. Блокаду можна розцінювати як побічні дії в області великий стратегії, яким немає можливості ефективно чинити опір і які не тягнуть за собою ніякого ризику, крім того, хіба що, вплив блокади позначається не відразу. Ефект посилювався тим більше, чим довше тривала блокада, ти більший був її результат , але до кінця 1917 р. центральні держави відчули не відчули його дуже сильно.

Виходячи з цього, морську блокаду у Першій світовій війні слід розглядати з трьох сторін: блокада Антантою Центральних держав, блокада Англії у вигляді необмеженої підводної війни і блокада Центральними державами Росії, що стала наслідком її географічне положення.

У рамках дипломної автор спробував висвітлити лише англійську морську блокаду як найцікавіше з точки зору міжнародного права явище. Німецьку підводну війну досить широко висвітлено у вітчизняній і зарубіжній літературі і тому не розглядається спеціально в даній роботі. Блокада Центральними державами Росії, як вже сказано, була наслідком її географічного положення і тому не представляє особливої цікавості з точки зору міжнародного права.

Характерно, що плани усіх, хто взяв участь у війні країн, за винятком Великобританії, не припускали тривалої війни і, отже, економічної блокади. Тому, значною мірою, морська блокада стала наслідком позиційного глухого кута, в який потрапили бойові дії на сухопутних фронтах.

В основі англійського плану війни лежали концепції Корбетга, які базувалися на теорії Мэхзна і Коломба, і, у свою чергу, неабияк модернізовані Фішером. Однією з основних передумов Фішера було швидка поразка Франції на суші, що робило головним знаряддям боротьби проти Німеччини британський флот.

До початку Першої світової війни план виглядав наступним чином.

Основними завданнями англійської флоту було досягнення панування на морі зі всіма витікаючими звідси наслідками. Головним засобом цього вважалися лінкори-дредноути і лінійні крейсера, а методами досягнення панування генеральну битву, до якого німецький флот треба було примусити. Адже німецький флот мав намір дати бій тільки в своїх прибережних водах, де він міг при несприятливих обставинах у будь-який момент повернутися до бази. Потрібно було знайти засіб, здатний змусити німців прийняти бій в умовах чисельної переваги англійців. [28. С.201]

Також пропонувалася далека блокада, здійснювана не менше, ніж в 150-200 милях від німецьких баз - передбачуваної дальності нічного переходу німецьких міноносців і підводних човнів. Пропонувалося і здійснення завдань флоту за методом "fleet in being" ("флот впливає одним фактом свого існування") в поєднанні з "малими активними операціями" - діями легких сил. Цим переслідувалась мета збереження головних сил флоту до моменту укладення миру для тиску, як на переможеного противника, так і союзників.

Блокада була спрямована перш за все на припинення морської торгівлі Німеччини. Про ступені залежності Німеччини від зовнішніх постачань та втрат від морської блокади можна сказати наступне. Німеччина не мала достатніх запасів навіть залізної руди. Її металургія великою мірою залежала від ввезення руди з інших країн. Так, у 1913 р. Німеччина змушена була ввезти 14 млн. т залізної руди, головним чином з Франції і Швеції. Важливим було те, що переважна частка власної залізної руди (75%) добувалася в анексованої Лотарингії, яка в разі війни з Францією насамперед зазнала б нападу. Сільське господарство не забезпечувало Німеччину необхідною кількістю продовольства, і перед війною в країну ввозилося 1/3 споживаної пшениці і майже половину ячменю. [39. С.196]

В умовах, коли економічне життя держав Європи і Німеччини зокрема, значною мірою залежала від жвавої торгівлі із заморськими країнами, велике значення мав морський торговельний флот, особливо для колоніальних держав. Найбільшим торговим флотом володіла Англія. На 1 липня 1914 р. вона мала 9240 парусних і парових судів загальним тоннажем 19 256,8 тис. брутто-регістрових тонн (брт). Друге місце займала Німеччина, яка мала 2388 судів (в 3,9 рази менше Англії) тоннажем всього 5459,3 тис. брт (в 3,5 рази менше Англії).

Правовою основою морської блокади були положення Лондонської декларації про право морський війни, прийнятої на Лондонській конференції 1908-1909 рр. Лондонська декларація не була офіційно ратифікована британським урядом і тому з юридичної точки зору не мала сили для Англії. Цей крок Великобританії став причиною того, що декларація так і не набула чинності як офіційний документ і залишилася, по суті, неофіційними набором побажань.

Цікаво, що практично в усіх дослідженнях, в яких порушується тематика морської блокади в Першій світовій війні, містяться звернення до тексту лондонської декларації, але відсутні прямі посилання. Цим грішить навіть дослідження І.М. Каверіна, предметом якого є саме англійська блокада. [39. С.198]

У Лондонській декларації в черговий раз було підтверджено значення реальної блокади, і заперечувалася "паперова" блокада, не підкріплена достатньою кількістю кораблів. Блокувати дозволялося тільки вороже узбережжя. Блокада вважалася законною, якщо про неї були своєчасно сповіщені влади заблокованих портів і нейтральні держави Дозволялося також використання сторонами, що воюють, нейтральних портів.

Лондонська декларація передбачала поділ вантажів на абсолютну і умовну контрабанду, а також не контрабанду .

У склад абсолютної контрабанди входили товари військового призначення (зброя, боєприпаси, порох і т.д.) Вона підлягала захопленню і конфіскації у будь-якому випадку, навіть якщо пунктом призначення судна служив нейтральний порт.

Умовна контрабанда включала в себе предмети "подвійного" призначення, придатні як для військових, так і для цивільних потреб (продовольство, фураж, одяг, паливо і т.п.). [57. С.46] Умовна контрабанда підлягала конфіскації у випадках, коли в Документах не вказувалося цивільне призначення вантажу або ж пунктом призначення судна служив укріплений порт ворога .

До складу не контрабанди входили товари цивільного призначення (в основному сировину). Не контрабанду не можна було затримувати в будь-якому випадку.

Пропонувалося звільнення від захоплення ворожого тоннажу, у разі його перереєстрації у власність нейтрального судновласника. Це нововведення зустріло рішучі заперечення британських військових і комерційних кіл, які суперечили політичним і юридичним поглядам. Подібні пропозиції не були визнані Францією, Німеччиною і Росією, хоча Британія і Америка допускали законність акта, якщо передача відбувалася до початку війни або ж після початку війни, не маючи мети уникнути наслідків, викликаних характером виконуваних судном перевезень. Під час блокади не підлягали захоплення каботажні і промислові судна, а також судна, які виконують наукові, релігійні і "філантропічні" завдання, що не поширювалося на судна, які беруть участь у бойових діях . [57. С.56]

Завдання блокади полягала в припиненні не тільки прямої торгівлі з Німеччиною, - це було досить простою справою за панування союзників на морі, але і непрямої. Щодо останньої складність полягала в тому, що для забезпечення ефективності блокади варто було спрямувати її і проти нейтральних країн, найпомітніше місце серед яких займали Сполучені Штати Америки, що оголосили нейтралітет 14 серпня 1914 р. 4 серпня 1914 р. британський уряд опублікував списки товарів, які були віднесені до контрабанди: - абсолютна - озброєння, боєприпаси, порох, обмундирування, упряж, сідла, предмети табірного устаткування, кораблі і судна, літаки і повітроплавні апарати;- умовна - продовольство, фураж, одяг, тканини, взуття, золото і срібло в монетах і злитках, паливо, мастильні матеріали, вибухівка для невійськових цілей, оптичне обладнання і т.д.

20 серпня Англія оголосила, що в цілому згодна діяти в рамках Лондонської декларації. Необхідно відзначити, що з великих держав Лондонську декларацію не ратифікувала лише Англія. Але вже 29 жовтня було опубліковано додатковий список, згідно з яким багато товарів, які раніше входили в категорію умовної контрабанди, були включені а розряд абсолютної контрабанди. Це стосувалося, в основному, мінеральної сировини і кольорових металів. Такі додаткові списки предметів винятково військового призначення вирішувалися Лондонської декларацією.

Характерно, що подібні дії Великобританії вважалися можливими в США. Там з самого початку розуміли, що союзники, і в першу чергу Великобританія, завдяки мощі її флоту, почнуть затримувати і обшукувати нейтральні суду, які можуть везти контрабанду; було так само природно, що буде розширене тлумачення поняття контрабанди. [58. С.36]

Англія постаралася підкріпити свої дії рядом дипломатичних заходів. У листопаді 1914 - лютому 1915 р. були укладені угоди з Нідерландами і Скандинавськими країнами про скорочення зовнішньої торгівлі цих країн до обсягу внутрішніх потреб і про заборону експорту з них товарів, віднесених до контрабанди. Був створений Голландський заморський трест для посередництва в зовнішній торгівлі. Всі товари, завезені в Голландію, надходили в його розпорядження, а потім розподілялися всередині країни. Але цей трест швидко перетворилася на орган британського контролю. Подібні акціонерні товариства наприкінці 1914 року були створені у Швеції та Норвегії, а в лютому 1915 року - в Данії.

4 лютого 1915 року англійці ще раз збільшили список контрабандних товарів. Скориставшись тим, що Німеччина оголосила підводний війну, Англія в березні 1915 р. приступила до подальшого посилення блокади, заборонивши доступ в німецькі порти, всі товари, які прямують в Німеччину і з неї, були оголошені контрабандою. [28. С.236] У лютому 1916 року в Англії навіть було створено спеціальне міністерство блокади, яка координувала всі блокадні дії. Тоді ж з'явилися особливі "чорні списки", які вносилися фірми, що прямо або побічно сприяють Німеччині. 38 липня в нього були внесені 85 американських фірм, що викликало різку незадоволеність в США.

Організацію блокади англійцям значно полегшувала сама географія. Головні сили флоту, базуючись на Скапа Флоу, контролювали виходи з Північного моря в океан. Крім того, англійці мали бази в Кромарті, Розайте, Лох Ю, Лох Сіллі і в інших пунктах. Перекрити Ла Манш і Дуврську протоку взагалі не було ніяких складностей.

Незважаючи на низку прийнятих заходів військового характеру, досить швидко з'ясувалося, що організувати дійсне удушення німецької економіки англійцям все-таки не вдалося. Велика кількість товарів імпортувалося по суші з сусідніх нейтральних країн. [52. С.46] Російський уряд відмовився організувати блокаду балтійського узбережжя Німеччини, тому найважливіший шлях імпорту залізної руди з Швеції діяв до останніх днів війни. І все-таки вже в лютому 1915 р німецький уряд був змушений взяти під контроль постачання населення продовольством. Якщо армію ще вдавалося якось забезпечувати, то в тилу поступово наступав голод. З осені 1916 р. припинилася видача картоплі, основним продуктом стала кормова бруква. А в 1917 році середній раціон скоротився до 1700 калорій при необхідному мінімумі 3000 калорій . [52. С.47]

Союзна блокада викликала різке скорочення прямого товарообігу між США і Німеччиною. Так, за перші 9 місяців 1915 р. з США в Скандинавські країни і Голландію було відправлено товарів на суму 274034000 доларів, що більш ніж у два рази перевищувала розміри американського експорту в ці країни в 1913 р. [57. С.76] Однак торгівля між двома країнами не припинялася, так як американські вантажі почали проникати в Німеччину через європейські нейтральні країни Сполучені Штати аж до лютого 1917 р. забезпечували Німеччину продовольством і гостродефіцитною сировиною, користуючись посередницькими послугами європейських нейтралів. Англійська дипломатія у свою чергу скористалася порушеннями встановлених норм морський війни, допущеними Німеччиною, щоб 3 листопада 1914 р. оголосити всі Північне море військовою зоною і стіснити доступ до нейтральним портів в Нідерландів і Скандинавії, через які йшла ще досить рясне постачання Німеччини

Вступ США у війну (6 квітня 1917 р.) змінило характер блокади США, які досі намагалися зберегти торгівлю з Німеччиною, тепер виступили як учасники блокади. Як тільки Сполучені Штати вступили у війну, американський уряд став вимагати від нейтралів припинення будь-якої торгівлі з Німеччиною. 15 червня 1917 р. Конгрес США вотірував закон про контроль над експортом і заборону вивезення певних видів товарів у нейтральні країни. 6 жовтня 1917 р. Конгрес США прийняв закон, за яким заборонялася всяка торгівля (пряма і непряма) з ворогом, встановлювалося право реквізиції майна, що належить громадянам країни ворога, заборонялася діяльність іноземних страхових товариств. [52. С.46] Після свого вступу у війну США вимагали від європейських нейтральних країн припинення торгівлі з Німеччиною і заборонили своїм фірмам без особливого дозволу уряду відправляти товари в ці країни. Були створені органи для контролю над зовнішньою торгівлею США і нейтралів з країнами ворожої коаліції, а також органи контролю над використанням капіталовкладень за кордоном. США також ввели "чорні списки", і американські "чорні списки" були значно ширше тих, які становили країни Антанти та зокрема Великобританія. За наполяганням уряду США наприкінці 1917 р. в Лондоні був утворений союзний комітет блокади, в функції якого входило вирішення питань раціонування зовнішньої торгівлі в нейтральних країнах. Ставлення нейтральних держав до англійської блокади було неоднозначним.

Американська нота від 26 грудня 1914 р. вказувала на роздратування, викликане в США новим типом блокади, встановленої Великобританією, яка негативно впливала на законну торгівлю між нейтральними країнами і дала союзникам сприятливу можливість для закупівлі припасів для себе за зниженими цінами. Виражалося невдоволення у зв'язку з тим, що велика кількість кораблів з американським вантажем, призначеним для європейських країн було захоплено у відкритому морі і утримувалося в Британських портах. [28. С.249] Уряд США передбачав, що подальший розвиток справ може порушити той стан речей, що англійська блокада повинна ґрунтуватися на неухильному дотриманні і положень Лондонської декларації.

Інші нейтральні країни в початковий період війни активно протестували проти англійської блокади, вважаючи це прямим порушенням їх нейтралітету. Особливо активними на цьому терені були країни Скандинавії і Голландія - не дивно, так як їх інтереси дійсно страждали від блокади. Але потім позиція цих країн змінилася на користь укладання угод про обмеження торгівлі, що відбувалося під сильним тиском з боку Англії.

У Німеччині і Австро-Угорщини англійська блокада вважалася спочатку незаконним заходом, спрямованим, перш за все, проти німецького народу, а не проти її збройних сил Такої ж думки дотримувався і представник російського флоту при Гранд Флоті Г.К. фон Шульц . [49. С.346]

Лондонська декларація 1909 р. поряд з Гаазькою конвенціями 1899 і 1907 п. досить чітко визначила поняття і зміст блокади в міжнародному праві. Сама блокада, проведена у відповідності з положеннями Лондонської декларації, мала б чисто військову спрямованість і фактично не торкалася цивільного населення і економіки блокованої сторони. В умовах короткочасної війни блокада не могла б мати серйозного економічного і політичного ефекту і мала швидше декларативне значення.

Почалася Перша світова війна вже наприкінці 1914 р. стала війною на виснаження, в якій вирішальне значення брала економічна блокада тієї чи іншої воюючої сторони. З усіх країн, хто взяв участь у війні країн тільки Англія спочатку передбачала проведення блокади, і, перш за все - економічної. Це дає мені підстави стверджувати, що Англія не передбачала короткочасну війну. Швидше навпаки, Англія готувалася до тривалої війни, в якій головної її зброєю був флот. [49. С.346] Саме тому Англія не ратифікувала Лондонську декларацію 1909 р., оскільки її зміст входив в протиріччя з наявними планами війни.

Німеччина жорстоко страждала від скорочення імпорту, хоча він не був перерваний в повному обсязі. Окупація Румунії в кінці 1916 р. і частини території Російської імперії в 1915 і 1918 р. дали Німеччини значні продовольчі і сировинні ресурси. Проте брак продовольства в тилу вирішальним чином позначився на моральному і фізичному стані цивільного населення, викликавши збільшення смертності, зростання хвороб, падіння продуктивності праці. Величезні втрати стали причиною того, що вже до весни 1918 р. Німеччина мала проблеми з комплектацією армії, що викликало зменшення її кількості, в той час як чисельність військ союзників зростала. В результаті ураження німецької армії, поступове згасання підводної війни в дуже короткий термін призвели до усвідомлення неминучості остаточної поразки Німеччини. В ході війни англійці поступово відмовлялися від прийнятих на себе зобов'язань слідувати положенням Лондонської декларації Блокада посилювалася. Є всі підстави стверджувати, що після вступу у війну США блокада стала майже абсолютною. [52. С.46] В той же час Німеччина і її союзники зберігали економічні відносини з країнами Скандинавії, Голландією і Швейцарією, контролювали ресурси окупованих територій.