главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Еволюція давньоруської общини

Дослідження основних рис общинної організації давньоруських слов'ян, її еволюції та соціальної структури суспільства ранньофеодальної держави Київська Русь. Причини диференціації суспільства: розвиток ремесла, торгівлі, воєнні заходи, збирання данини.

Рубрика: История и исторические личности
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 13.06.2010
Размер файла: 62,3 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Виникнення і розвиток давньоруської держави
Передумови утворення східнослов’янської держави. Об’єднання земель і племен східних слов’ян. Хрещення, соціально-економічний та державний лад Київської Русі. Розвиток Давньоруської держави за часів князювання Святослава. Розпад Київської держави.
реферат [29,1 K], добавлен 23.11.2010

2. Утворення давньоруської держави: проблеми походження, суспільного устрою і розпаду
Утворення Давньоруської держави. Походження слова "русь". Роль норманів у утворенні Русі. Київські князі Аскольд і Дір. Розвиток та розквіт Русі за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Суспільний устрій. Київська Русь на завершальному етапі.
реферат [35,3 K], добавлен 02.12.2007

3. Київська Русь - теорії походження та розвиток
Зміст норманської, хозарської, панюркської, автохтонної теорій походження Давньоруської держави. Історія розвитку землеробства, ремісництва, торгівлі та політичної системи Київської Русі. Визначення причин феодальної роздробленості в період 1146-1246 рр.
реферат [17,9 K], добавлен 19.11.2010

4. Основні етапи історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
Дослідження соціально-економічних і політичних передумов утворення Давньоруської держави. Аналіз основних етапів історії Київської Русі. Характерні риси державного ладу Давньоруської держави. Галицько-Волинське князівство та його історичне значення.
реферат [23,0 K], добавлен 18.05.2010

5. Київська Русь
Походження і розселення східнослов’янських племен, спосіб життя. Слов'яни та скандинави. Походження назви "Русь". Київська Русь, її ранньофеодальний характер та політичний розвиток. Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі.
реферат [18,9 K], добавлен 21.02.2009

6. Господарство давньої Індії
Виникнення індійської цивілізації. Розвиток торгівлі і ремесла. Основне заняття населення - землеробство. Сільське господарство і ремесла. Розвиток тваринності. Вплив науки на господарство. Успіхи індійської медицини. Перехід до классового суспільства.
реферат [22,4 K], добавлен 20.11.2008

7. Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу
Концепції походження держави Київська Русь та її назви. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика. Розквіт Київської держави за часів Ярослава Мудрого. Державний лад, господарство, торгівля. Початки політичного розпаду держави. Володимир Мономах.
реферат [57,9 K], добавлен 15.05.2008

8. Історія первісного суспільства на українських землях
Зародження людського суспільства. Теорії розвитку людства та періодизація. Основні заняття людей у первісний період, розвиток знарядь праці. Неолітична революція. Еволюція общинно-родової організації людей. Поділи праці і первісні археологічні культури.
реферат [19,7 K], добавлен 22.07.2008

9. Символіка давньоруської держави
Символічні знаки східних слов'ян на території України в період родоплемінного ладу. Знаки у вигляді рубежів, курячих лап, коліс, вил на пам'ятках матеріальної культури. Князівський знак Київської Русі, світсько-військова символіка, походження тризуба.
курсовая работа [1,4 M], добавлен 27.09.2010

10. Елліністичний Єгипет
Розвиток сільського господарства, ремесла і торгівлі в Єгипті. Соціальна структура єгипетського суспільства часів еллінізму: заможні верстви, жерці, царські землероби та раби. Адміністративне управління, зовнішня політика та культурний розвиток країни.
реферат [40,4 K], добавлен 28.10.2010


Другие документы, подобные Еволюція давньоруської общини

Страница:  1   2 


Дружина

В досліджувану нами епоху слово дружина мало два значення -- загальне, що означало близьких людей, товаришів, супутників, і спеціальне, яке означало найближчих соратників і співробітників, які оточували князя чи боярина і під час миру, і під час війни. Дружина в цьому останньому розумінні не є специфічною особливістю руського суспільного ладу дофеодальної епохи; вона може бути визнана не тільки всеєвропейським інститутом, а й інститутом, який існував і в інших частинах світу на певній стадії суспільного ладу.

Дружина в тісному розумінні слова, тобто дружина князів і їх найвидатніших помічників, існувала з часу самого виникнення Київської держави. Але можна думати, що й так звані племінні князі мали також свою дружину. Одним з характерних моментів дружинного ладу е те, що дружинники завжди стояли при князеві або бояринові, жили при ньому, поділяли всі його інтереси.

З кого складалась дружина? Насамперед треба встановити, з кого вона набиралась. Як ми вже говорили, основний контингент дружини складався з родової знаті; але й усякий, кого князь вважав цінним у військовій справі і в раді, міг бути притягнутий до складу дружини. Отже князь міг приймати людей, що належали до різних народів і племен. Перелік дружинників у договорах з візантійцями показує, що в дружину входили як варяги й слов'яни, так і представники інших національностей. Звернемось тепер до встановлення того, з яких груп складалась дружина [35, 89].

Верхівка дружини складалась з дружинників, що часто служили батькові князя ("дружина отня"). Вона переходить до молодшого покоління князів, має попередній вплив і авторитет серед дружинників і в суспільстві. З її рядів виходять тисяцькі, посадники та інші представники князівської адміністрації.

Молодша дружина -- отроки, пасинки, дітські, очевидно дійсно молодші віком, -- перебувала при дворі князя, зближаючись і зливаючись з невільною челяддю. З молодшої дружини вибирались особисті слуги князя, його охоронці, а також призначались дрібні урядові особи. Між старою і молодшою дружинами стояли дружинники, які не могли бути причислені ні до тієї, ні до іншої групи. Вони не мали особливої назви. Звичайно їх називали просто мужами, відмінно від верхівки старої дружини -- бояр і представників молодшої дружини -- отроків. Очевидно, що це був основний бойовий контингент особистих військових сил князя. Від військової справи їх звичайно не відривали, як відривали бояр для управління, або отроків для служби при дворі.

Верхівка старшої дружини почала називатись боярами. В договорі кн. Олега говориться, що він укладений і від імені "бояр його світлих". Як сказано, пам'ятники X ст. також говорять про князівських бояр, протиставлячи їх "старцям градським" [35. 91].

Можна встановити, що боярином почали називати насамперед заслуженого члена дружини, який набував не тільки великої громадської ваги, а й певної господарської самостійності. Цю господарську самостійність можна було добути, тільки утворивши свою власну дружину, свій двір. Звідси в паралель князівській дружині наші пам'ятники починають говорити про дружину боярську.

Дружинники живуть при дворі князя на повному його утриманні. Князь чи боярин постачає дружину всім необхідним -- їжею, одягом, зброєю. З дружиною князь не розлучається ні на війні, ні під час своєї адміністративної діяльності, ні в себе вдома.

Отже князь вважав дружинників своїми природними радниками. Літопис розповідає, що кн. Володимир Святославич "любя дружину, и с ними думая о строй земленем, и о ратех, и о уставе земленем". Але кн. Володимир не був винятком. Літописи свідчать, що жодного рішення в скільки-будь важливому питанні князь не робив без ради з дружиною.

Родоплемінна знать

Разом з дружиною діяльність князя спрямовувала родоплемінна знать. Про це вичерпно говорять і джерела.

Князі, не створюючи ніякої установи, радились або з своєю дружиною -- це було звичайним явищем, або запрошували, крім дружини, родоплемінну знать -- "старців градських", коли вважали це за потрібне.

Такі розширені наради звичайно князь скликав для вирішення найсерйозніших питань. Але, заперечуючи існування при князі ради як особливої установи, дослідники зовсім не заперечують, що в діяльності князя його не спрямовували дружина і родоплемінна знать. Не бажаючи йти за порадами своєї дружини, князь рискував лишитись самотнім. Наприклад, літопис розповідає, що в такому становищі опинився кн. Борис, не послухавши ради дружини: "Се дружина у тобе отьня и вои; поиди, сяди Кыеве на столе отни". Дружина перейшла до кн. Святополка [5, 20].

Треба сказати, що вже на початок XI ст. намітився процес розкладу дружинної організації, який виявився в відриві від князівського двору найвпливовіших дружинників. Далі ми докладно скажемо про те, що процес розкладу дружини був зв'язаний з процесом розвитку боярського васалітету.

Але треба відзначити, що й у дофеодальний період у князя були слуги, які не входили в дружинну організацію і мали своє господарство.

Таким слугою був, наприклад, Свенельд. Свенельд мав свою власну дружину, своїх отроків. Безперечно, його відносини з князем мали інший характер, ніж відносини інших слуг -- дружинників князя. Тут дружинні відносини почали переростати вже в васальні, але примітивного типу, "в васалітет без лена", за висловом Маркса [35, 92].

Віче

Одним з основних органів племінної організації був племінний сход, на якому вирішувались найважливіші питання, що стосувалися племені.

Звичай скликати племінні сходи був, звісно, і в східного слов'янства, причому вони мали в нього спеціальну назву -- віче. Оскільки в дофеодальний період Київської Русі політичні органи розвивались під племінною оболонкою, природно, що широкі наради правлячої верхівки і міського населення зберегли цю назву. Можна думати, що збереглись, особливо на початку, і організаційні форми племінних сходів.

В історичній літературі в основному не висловлювались сумніви щодо існування віча з моменту утворення Київської держави. Єдиним винятком був Ключевський, на думку якого спочатку влада не була вічовою, народною, бо управління містом і краєм зосереджувалось у руках військової старшини. Віче обласних міст виникає і набуває значення тоді, коли починає зростати значення всієї міської маси, що збиралась на віче в міру занепаду авторитету князя. За Ключевським, всенародне віче головних обласних міст було наступником давньої міської торговельно-промислової аристократії.

В.І. Сергеєвич називав усякі наради правлячої верхівки вічем і гадав, що всяке рішення київської влади було результатом вічової діяльності, про що є цілком вичерпні повідомлення літопису, а саме про скликання віча в 997 р. в м. Білгороді під час облоги його печенігами [35, 92-93]. Отже віче скликали задовго до того часу, коли, за Ключевським, воно могло існувати. У нас немає ніяких інших відомостей, де прямо говорилось би про скликання віча, крім звістки від 997 р. Природно, що ми не можемо встановити на основі конкретних даних, які були функції і організаційні форми віча. Тут можливі тільки припущення. Нам здається, що віче для вирішення найважливіших питань скликав князь. На нього збирались дружина князя і родоплемінна, знать, а також всі жителі міста. Можна припускати, що в цей період на вічі в достатній мірі виявлялись начала первісної демократії.

Оскільки Київська держава на початку дофеодального періоду складалась з окремих племен, то природно, що в кожному племінному центрі скликались племінні сходи -- віча.

Таким чином, вже в IX -- X ст. ми спостерігаємо розклад сільської общини внаслідок розвитку виробничих сил, відділення від сільського господарства ремесла і торгівлі, що почалось, розвитку ремесла, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, внаслідок грабіжницьких воєн київських князів і їх васалів -- племінних князів і князів-намісників, воєн, які збагачували верхівку київського суспільства і родоплемінну знать, нарешті, внаслідок "вимучування" данини, яке збагачувало не тільки князівське оточення, а й численних князівських агентів, але разом з тим руйнувало общинників.

На основі розкладу общини виникають перші класи -- клас рабів і клас рабовласників. Рабство в цей період мало яскраві патріархальні риси. Передумов для переходу в рабовласницьку суспільно-економічну формацію не було. Створюється політичний апарат, який спочатку зберігає організаційні форми племінної влади. Князь був оточений своєю дружиною і родоплемінною знаттю, які й керували його діяльністю.

Князі для вирішення найважливіших питань скликали ради з представників верхівки, родоплемінної знаті і міських жителів. Цим радам була присвоєна стара назва племінних сходів -- віче.

Процес розкладу сільської общини особливо посилився в другій половині X ст., коли була проведена серйозна фінансово-адміністративна реформа, в результаті якої були збільшені побори з населення і створена численна князівська адміністрація на місцях. У другій половині X ст. кн. Святослав розгорнув цілу серію грабіжницьких воєн проти оточуючих Русь сусідніх народів. Були розгромлені хозари і дунайські болгари. Поступово, особливо з другої половини X ст., створюються передумови для розвитку феодалізму, для перетворення князів, родоплемінної знаті, дружинників у великих землевласників-феодалів, а общинників, землі яких експропріюються, -- у феодально залежне селянство.

Говорячи словами Енгельса, верхівка київського суспільства дедалі більше відривається від свого коріння в народі, в роді і в племені.

Потроху починають з'являтись ростки великого землеволодіння. За даними, що дійшли до нас, першими великими землевласниками стають князі, але ясно, що відбувається процес розвитку великого землеволодіння і всередині сільської общини, яка розкладалась. Відповідно до цього поступово починають і в дофеодальному суспільстві з'являтись значні групи вибитих з колії, які стають залежними від верхівки київського суспільства і експлуатуються як робоча сила у великих земельних володіннях, що виникають [2, 33].

Всередині дофеодального суспільства починають з'являтись, особливо з половини X ст., ростки феодальних відносин.

Але цей процес розкладу общинного ладу і виникнення ростків феодалізму розвивався неоднаково на всьому просторі Київської Русі. В деяких її частинах він проходив інтенсивніше, в деяких слабше. Безперечно, що насамперед ростки феодалізму почали з'являтись у тих частинах Київської Русі, які містились на великому торговельному шляху "из варяг в грекы", де внутрішня і зовнішня торгівля була жвавіша, отже де скоріше створювались передумови для розкладу общинного ладу. Безперечно також, що справжнім вогнищем феодалізму, який народжувався, була Київська земля, земля полян. На територіях, далеких від торговельних центрів, від торговельного Дніпровсько-Ільменського шляху, ми ще довго, зокрема у вятичів навіть у XII ст., спостерігаємо пережитки родоплемінних відносин [2, 33].

Висновки

Основною формою соціальної організації наших предків - слав'яно-русів - була община. У сільській місцевості вона йменувалася "верв'ю", за назвою мотузки, за допомогою якої визначалися розміри земельних ділянок. Верв складалася з декількох селищ, які у свою чергу, включали в себе біля десятка родин. Ці селища зазвичай розташовувалися по берегах рік, а відстані між вервями досягали 30-100 км.

Слов'янська земельна община була територіальною. Для слов'яно-русів головною була приналежність до місцевості, а не до роду. Історики давно вже звернули увагу на те, що назви багатьох племінних союзів східних слов'ян в своїй основі мають характеристику місцевості. Так поляни одержали своє ім'я тому, що проживали в полях, древляни - у дрімучих лісах, посередині дерев. Дреговичі жили в місцях, рясних болотами - "дрягвами". А жителі півночі виділялися своїм географічним положенням щодо інших слов'янських племен. Втім, деякі слов'янські племена називалися по імені міфічних прабатьків: вятичі - від Вятко, радимичі - від Радимира. Це показує, що серед частини слов'ян переважала кровно-родинна община.

Деякі історики висувають припущення, відповідно до якого варто розрізняти слов'ян і русів. Останні, на їхню думку, були неслов'янським народом, який відрізнявся домінуванням кровно-родинної общини. Руси, у підсумку, виявилися асимільовані слов'янами, але встигли зміцнити серед них аристократичний початок. На підтвердження своєї версії деякі історики приводять старі доводи норманистів, які звертали увагу на дані арабських авторів. Останні, здебільшого, розділяли слов'ян і русів. Тим часом, для подібних категоричних оцінок немає достатніх підстав. Руси могли бути слов'янським плем'ям із сильно розвиненим кровно-родинним початком. Ця їхня специфіка відразу впадала в око іноземцям, які помилково приймали русів за неслов'янський народ.

Перевага територіального принципу перешкоджала надмірному зміцненню позицій багатих і знатних родів. Навіть в X ст. підвищення продуктивності праці й рівня життя (а воно було значним) не вело до істотного посилення матеріальної нерівності в громаді. Про це свідчать дані археології. Це наклало досить сильний відбиток на суспільну психологію всього слов'янського народу, який завжди вкрай неприязно ставився до користолюбців і корисливості. Сила общинних інститутів була обумовлена не тільки її структурою. Важкі кліматичні умови, у яких перебували мешканці української рівнини, змушували їх міцніше триматися за общину, яка допомагала своїм членам. Якийсь неврожай або якесь стихійне лихо не могли лишити селянина ні з чим, тому що про нього проявляв турботу весь колектив. Міцність общинних підвалин зберігалася на всьому протязі історії громади й затримувала розвиток капіталістичних відносин на селі.

Більше того, община дозволяла стримувати апетити багатьох феодалів, які прагнули обмежити особисту волю й економічну самостійність селян. У Європі, де переважала кровно-родинна община, сам колектив общинників був розколотий. У міру розвитку капіталізму община піддавалася розкладанню, у результаті чого вона й не могла протистояти експансії феодалів. Але на Русі багаті землевласники зіштовхувалися із солідарною позицією община. Тому в нас до XIV ст. практично не було поширено панщинне господарство. Селян не змушували трудитися у вотчинах феодалів, обмежуючись більше прийнятної для них продуктовою рентою.

Становленню такого, "полегшеного" феодалізму сприяла князівська влада. У Європі феодали переважно скуповували общинні землі, одержуючи більшу свободу у відношенні до самих общинників. На Русі ж землі головним чином роздавалися - дружинникам, за службу на князя. У результаті власники знову придбаних земель ставали більше залежними від волі князя. А він волів не дуже потурати апетитам своїх васалів, усвідомлюючи погрозу того, що вони можуть зосередитися на наживанні - на шкоду державній службі. Князі київської Русі не терпіли феодальної сваволі. Створений ними звід юридичних норм "Руська правда" строго регламентує відносини між общиною й боярським господарством. Це, звичайно ж, було на руку, у першу чергу, слабким, а не сильним. Тому ще в ті древні часи простий народ звик бачити в государях захисників перед лицем знаті, точніше тих її представників, які зловживали своїми привілеями.

При цьому не слід закривати очі на те, що деякі категорії селян не мали особисту свободу. Мова йде про смердів і холопів. Перші були невільними або напіввільними князівськими данниками. Вони сиділи на землі й несли повинності на користь князя. Смерди протиставлялися вільним общинникам - "людям". За вбивство вільного общинника покладалося 40 гривень штрафу, тоді як той, хто убив смерда карався 5 гривнями. Ще менше прав мали холопи, нічим не відрізнялися від рабів. Холоп, що вдарить вільного, міг бути безоплатно ним убитий - навіть у тому випадку, якщо хазяїн холопа сплатить компенсацію. Але й смерди, і холопи, перебували поза общиною, що була об'єднанням вільних людей навіть у тому випадку, коли її землі переходили до феодала.

Сільські общини підкорялися общинам міським. Але й серед останніх також існувала своя ієрархія. Общини великих міст підкоряли собі більш дрібні міста або пригороди. Навколо них поєднувалися великі території, іменовані "волостями". Характерний зв'язок цього слова зі словом "влада". Саме волость - гігантська община - і була верховною владою, яка здійснювалася за допомогою народних - вічових зборів. А в період своєї єдності (IX-XI ст.) східнослов'янські землі управлялися великою волостю - "Руською землею", що включала в себе Київ, Чернігів і Перяславль. Переважав тут Київ. Тому словосполучення "Руська земля" мало тоді подвійне значення - це було ім'я окремої волості й, одночасно, всіх східних слов'ян. Історики звертають увагу на те, що в літописах більша частина всіх важливих рішень (у тому числі, і кадрових) здійснювалися "киянами " (киянами) , "полочанами" і жителями інших земель. Віче призначали й зміщали князів, представників адміністрації (десяцьких, соцьких, тисяцьких), розпоряджалися фінансовими ресурсами, вирішували питання війни й миру. Проте, їх не можна вважати аналогами сучасних парламентів. На віче висловлювалися різні точки зору, але рішення приймалися консенсусом. Поряд з масою делегатів від різних общин на вічових зборах важлива роль належала аристократам з Боярської думи, а також духівництву.

По суті справи в Древній Русі влада ще не відокремилася від суспільства. Тому влада здійснювала сама общинна організація, тобто община. Князівська влада в зазначений період була, користуючись сучасним визначенням, виконавчою владою. Вона постійно підсилювалася, що відбивало ускладнення соціальної структури суспільства. А це ускладнення викликало необхідність у якомусь єдиновладному арбітрі, що зміг би здійснювати баланс сил й інтересів.

Список використаної літератури

1. Аркас М. Історія України-Русі. -- К.: "Маяк", 1994 р.

2. Баран В.Д. Давні слов'яни. Україна крізь віки. - Т.З. - К., 1998. - С.33;

3. Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов'ян. -- К., 1991.

4. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. - К.: Академвидав, 2005. - 688.

5. Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії // Україна крізь віки. - Т.1. - К., 1998.

6. Верстюк В. Ф., Дзюба О. М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. -- К., 1995.

7. Винокур О., Трубчанінов О. Давня і середньовічна історія України. -- К., 1996.

8. Горленко В. Ф., Бойко І. Д., Кунацький О. С. Народна землеробська техніка українців.-- К., 1971;

9. Греков Б. Київська Русь. - К., 1953.

10. Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1993. Т.3. С.192.

11. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - 2-е изд. - К.: Лыбидь, 1991.

12. Давня історія України. У 3-х т. -- К., 1997.

13. Драчук В. Дорогами тисячоліть. - К., 1978.

14. Енциклопедія українознавства: т.1-10. - Львів. 1993-2000.

15. Ефименко А. История украинского народа. - К., 1990.

16. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. -- К., 1994.

17. ЗалізнякЛ. Первісна історія України. -- К., 1999.

18. Залізняк Л. Походження українського народу. -- К., 1996.

19. Залізняк Л. Проблема походження індоєвропейців // Дивослово. - 2000. - №5. - С.23-37.

20. Історія України (керівн. автор, ко-лект. Ю.Зайцев). - Львів, 1996.- С.334.

21. Історія України : Навчальний посібник / Білоцерківський В. Я. - К.: Центр учбової літератури, 2007.

22. Історія України. Навчальний посібник для студентів історичних спеціальностей. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998.

23. Історія України. Посібник. За ред. В.А.Смолія, - К., 1997.

24. Малий словник історії України. -- К., 1997.

25. Моця О.П. Населення південно-руських земель ІХ-ХІІІ ст. -- К., 1993.

26. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. -- К., 1996.

27. Пріцак О. Походження Русі. - К., 1997.

28. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1993. - 720 с.

29. Толочко А. Князь в древней Руси: власть, собственность, идеология. - К., 1992.

30. Толочко П. Київська Русь. -- К., 1996.

31. Україна і світ: Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. -- К., 1994.

32. Фроянов И. Древняя Русь. - М., 1995.

33. Фроянов И. Киевская Русь: очерки социально-экономической истории. - Л., 1990.

34. Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності: Курс лекцій. -- К., 1999.

35. Юшков C. В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі / АН України, Ін-т історії України, Археограф. комісія. Відп. ред. В. А. Смолій. -- К. : Наук. думка, 1992. -- 352 с.

36. Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К., 1997.


Страница:  1   2 

курсовая работаЕволюція давньоруської общини скачать курсовая работа "Еволюція давньоруської общини" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов