Історія України

Становлення та розвиток Київської Русі. Гайдамаччина як форма народного протесту проти національно-релігійного гніту. Суспільно-політичний устрій країни в часи правління Катерини II і знищення всіх органів державності. Входження України до складу СРСР.

Рубрика История и исторические личности
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 22.09.2010
Размер файла 138,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1. Десь близько 3 млн років тому, коли з'явилася людина, вирішальну роль у житті первісних людей відігравала праця, в першу чергу вироблення знарядь праці і застосування їх для добування засобів до життя. Величезне значення мало виникнення звукової, розбірливої мови, яка стала засобом спілкування людей у процесі праці. Первісні люди жили за дуже суворих умов. При надзвичайно низькому рівні розвитку. Найдавнішим періодом в історії людства був стародавній кам'яний вік -- палеоліт (від грецьких слів "палайос"--стародавній і "літос" -- камінь), який тривав від 3 млн років до 11 тис. років тому. Палеоліт археологи поділяють на ранній і пізній.У період раннього палеоліту (від 3 млн років до 35 тис. років тому) в міжльодовикові часи природні умови були сприятливими для людини -- клімат субтропічний, теплий і вологий, росло багато різних рослин, водилися різноманітні тварини. Тоді жили найбільш ранні фізичні типи людини -- "людина уміла", пітекантроп та ін. Ці люди відрізнялися від тварин тим, що вже вміли виробляти і застосовувати палиці і камені як примітивні знаряддя (ручні рубила, відщепи), а також спілкувалися між собою за допомогою звукової мови. Вони збирали плоди диких рослин, ягоди, гриби, їстивні коріння, полювали на тварин, вели бродяче життя, не маючи ні постійних жител. У зв'язку з погіршенням кліматичних умов і зменшенням рослинної їжі, яку можна зібрати, збільшується роль полювання на великих тварин. Кам'яні знаряддя праці, насамперед .Щоб урятуватися від холоду, люди поселялися в природних печерах, а також стали одягатися в шкури. Як і раніше, вони використовували вогонь, що виникав від блискавки. Але люди вже навчилися добувати його й штучно-- тертям. Завдяки вмінню добувати вогонь і користуватися ним люди стали менш залежними від природних умов і розселилися на великих територіях Європи й Азії. Поступово змінювався і зовнішній вигляд людини, який став наближатися до сучасного. Це була так звана неандертальська людина Люди навчилися виробляти знаряддя праці також з кісток і рогу тварин -- гарпуни, шила, голки, проколки тощо. Природні умови змінювалися й поступово стали подібними до сучасних. Великі тварини або вимерли (мамонти й шерстисті носороги), або відійшли на північ. Замість них у лісах і степах люди стали полювати в основному на сучасні види тварин: благородного оленя, лося, бика.

2. Культура цих стародавніх землеробів, що датується IV -- початком II тисячоліття до н. е., відома в науці під назвою трипільської (від с. Трипілля на Київщині, де вона вперше була досліджена в 90-х роках XIX ст.).

Головним заняттям трипільських плeмен було землеробство. Грунт вони обробляли кам'яними або кістяними мотиками. Разом з тим відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства за допомогою дерев'яного рала. У невеликій кількості трипільці вже мали й мідні знаряддя. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев'яними серпами з крем'яними лезами (вкладками) або крем'яними серпами (довгими крем'яними пластинами). Зерно розмелювали за допомогою ручних кам'яних зернотерок.

Важливу роль у господарстві трипільців відігравали скотарство і рибальство. З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах (горнах) глиняний посуд.

Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м'який грунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.

Крім племен трипільської землеробської культури, в епоху енеоліту на території України існували й інші племена, у господарстві яких поступово велику роль починало відігравати скотарство (ямна, середньостогівська культури).

3. Античні рабовласницькі міста на території Пн. Причорн. існували майже тисячі років. Спочатку ств. невиликі торгові пункти,що наз. емпоріями. Тут були склади товарів,якими обмінювалися з місцевим населенням. Поступово ств. с/г округа - Хора. Прикладом грецького міста є Олівія,залишки якої збереглися на березі лиману (Микол.обл.)Греки займалися крім вирощуваня зерна ще й виноградн. Офіційною мовою була грецька, розв. була грамотність, розв. медицина.

4. Слов'яни - одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. Писемні джерела І тисячоліття до н. є. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. У першій половині І тисячоліття до н. є. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.

5. Державотворчому процесу активно сприяли і зовнішні фактори: підштовхуюча і активізуюча політичне життя східнослов'янського суспільства роль "варязького елемента"; постійна загроза з боку Хозарського каганату. Період Київської Русі - один із доленосних в історії України, адже саме в цей час відбулись кардинальні зміни у суспільному житті східних слов'ян (становлення власної давньоруської державності, остаточне хрещення, двохсотрічне монголо-татарське іго та ін.), які на багато сторіч визначили динаміку та напрям розвитку українських земель.

І етап. Виникнення і становлення Давньоруської держави (перша половина ІХ - кінець Х ст.). Зародження державності. Перші спроби християнізації. Боротьба київських князів із місцевою родоплемінною верхівкою за консолідацію держави. Суттєве розширення кордонів держави. Встановлення контролю над шляхом "із варяг у греки". Формування феодальних виробничих відносин.

ІІ етап. Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець Х - середина ХІ ст.). Завершення процесу об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва. Зміцнення державності під впливом державних реформ (воєнної, адміністративної, релігійної). Поява кодифікованого права ("Руська правда").

ІІІ етап. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець ХІ - середина ХІІІ ст.). Напади кочівників. Міжусобні війни. Посилення відцентрових тенденцій. Ослаблення держави.

У 1249 р. монголо-татари штурмом оволоділи Києвом, що засвідчило остаточний розпад Київської Русі.

6. Першим князем Київської держави став Олег. Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боротьбі з спільними ворогами . Інтеграційні політико-економічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. Вони характеризувалися насамперед східністю мови (із збереженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (котра в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та духовної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму .У процесі формування давньоруської державності можна, таким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності -- Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних утворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з центром у Києві. Історія виникнення державності у східних слов'ян взагалі й утворення Давньоруської держави зокрема була спотворена так званою норманською теорією, яку вже давно відкинула історична наука і яка б не заслуговувала на увагу, якби не її відродження у деяких країнах у вигляді неонорманізму. Прихильники цієї теорії стверджують, що ніби держава у східних слов'ян сформувалася не внаслідок їхнього внутрішнього самостійного соціально-економічного розвитку, а була створена пришельцями із Скандінавії -- "норманськими" або "варязькими" князями.

7. Як уже говорилося вище, ставши князем у Києві, Володимир зробив поганську реформу, намагаючись підняти древні народні вірування до рівня державної релігії. Але спроба перетворення язичництва в державну релігію з культом Перуна на чолі не задовольнили Володимира, хоча кияни охоче підтримували навіть крайні прояви кривавого культу войовничого бога. У Києві християнство були відомо вже давно та його основні догми, які добре пристосовані до потреб феодальної держави. Перші відомості про християнство надходять десь у 860-870 рр., а у середині X сторіччя уже відчувається поступове утвердження християнства в державній системі. Якщо при заключенні договору з греками у 911 р. руські посли клянуться тільки поганським Перуном, то договір 944 року скріплюється клятвою як Перунові, так і християнському богу. У 988 році Володимир хрестився сам, хрестив своїх дітей, бояр і під страхом покарання змусив хреститись киян і все населення узагалі. У Новгороді Добриня хрестив новгородців. Капища древніх богів були зруйновані. На їхньому місці, як правило, будували церкви. Ідолів нещадно знищували. Разом із Володимиром у Київ прибув митрополит із єпископами та Анастасом-Корсуняниним, що допоміг Володимирові при облозі й узятті Корсуня (Херсонеса), супроводжувані дядьком Володимира Добринею. Вони ходили на північ хрестити народ. З Новгорода вони направилися у Ростов, де і скінчилася діяльність першого митрополита Михайла (він помер у 991 році). Новий митрополит, призначений Константинополем - Леон, за допомогою поставленого ним у Новгороді єпископа Іоакима Корсунянина, остаточно розтрощив там язичництво. У результаті християнство при Володимирові було поширено переважно у вузькій смузі, що прилягала до великого водного шляху з Новгорода у Київ.

У 970 році Володимир став князем у Новгороді. Після загибелі Святослава почалася суперечка, підігріта боярським оточенням. В результаті Олег був убитий, а Володимир, втік з Новгорода і, три роки пробувши за морем, привів із собою найману варязьку дружину з якою у 980 р. рушив на Київ. Ставши Великим князем, Володимир значно розширив і зміцнив Русь як державу всіх східних слов'ян. За його князювання відбувається остаточне підкорення руському князю племен, що жили на схід від великого водного шляху. Володимир провів першу релігійну, адміністративну і військову реформи. Взагалі під час правління Володимира відбулося значне піднесення Київської Русі.

8. Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і деревуВідбувалося швидке зростання міст.

До початку Х ст. в літописах згадуються понад двадцять міст,

Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню.

9. Ярослав (1019- 1054), прозваний Мудрим. Він розширив кордони держави, зміцнював економічні зв'язки (пошлюбував своїх дітей з багатьма королівськими дворами. Наприклад, шлюб Анни Ярославни з Генріхом -І, королем Франції).Організовує школи, при Софії працюють переписувачі й перекладачі книжок, збирається перша в Україні бібліотека. За його правління розпочалося кам'яне будівництво Софії Київської, в'їзних брам: Лядської, Жидівської, Угорської і Золотих воріт. Київ був розширений і обнесений валами. Ярославом був розроблений у 1015- 1016 рр. перший звіт юридичних законів. Подальший розвиток давньоруського законодавства пов'язаний з Володимиром Мономахом, Всеволодом та Ізяславом. Завершилось складання законодавства у 13ст.

10. Київська Русь, протягом 9- 12 ст. вибудувала самобутню і високу культуру. А саме: створила свою писемність, на основі фольклорної традиції розвивається оригінальна література та усна народна творчість, сформувалася власна культура будівництва і монументального живопису, високого розвитку досягло декоративно - прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво.

11. Вторгнення Наполеона. Найтяжчим виявився перший удар, коли у 1812 р. На Росію напала 640-тисячна армія Наполеона. Як добре відомо, Росія змогла, щоправда ціною великих зусиль і втрат, не лише відбити загарбників, а й відкинути їх аж до Парижа. На Україні наслідки навали були порівняно невеликими. Частина Наполеонових сил вдерлася на Волинь і завдала там значних збитків. У своїй переважній більшості українці охоче відгукнулись на заклик царя піднятися на війну. На Лівобережжі швидко зібрали кілька полків добровольців, організованих на зразок козацьких. Широка підтримка цих формувань свідчила не лише про готовність українців захищати імперію, а й про популярність козацьких традицій. Проте ходили також чутки, нібито деякі нащадки козацької старшини проголошували тости за здоров'я Наполеона з надією, що він розіб'є царську імперію. Аналогічні випадки досить часто траплялися і в недалекому минулому. Вже йшлося про те, що у 1791 р. Василь Капніст таємно їздив до Пруссії з марною надією заручитися підтримкою в повстанні українців проти царя. Однак антицарські настрої були явищем винятковим, і величезна більшість українців вірно й завзято боронили імперію. Повстання декабристів. Багато царських офіцерів, які брали участь у наполеонівських війнах в Європі, зазнали впливів політичних інститутів і цінностей Заходу й стали їхніми прибічниками. Повернувшись із перемогою, вони сподівалися, що начебто ліберальний Олександр 1 упровадить в Росії реформи на західний зразок. Але цей незбагненний правитель натомість доручив управляти країною таким реакціонерам, як Аракчеєв. Глибоко розчарувавшись, невелика група самовідданих армійських офіцерів, переважно представників найзнатніших родів Росії, утворили таємні товариства, що ставили собі за мету повалення самодержавства і встановлення конституційного правління.

12. 23 серпня 1939 р. світ вразило передане по радіо вночі повідомлення про підписання в Москві радянсько-німецького договору про ненапад. Всім давно було відомо про неприязні стосунки між Берліном і Москвою. Ніхто не чекав якогось зближення між Радянським Союзом і фашистською Німеччиною. Адже Гітлср завжди називав більшовизм своїм ворогом номер один. Навіть у правлячих колах західних держав, які одержували не тільки відкриту, а й таємну інформацію, не могли повірити в реальність укладення договору між СРСР і Німеччиною. Радянсько-німецький договір про ненапад мав для СРСР як позитивні, так і негативні наслідки.

Позитивні:

- Радянський Союз уникнув війни на два фронти, оскільки договір породив тріщину в німецько-японських відносинах;

- Відсунувши свої кордони на кілька сотень кілометрів на захід, Радянський Союз поліпшив своє військово-стратегічне становище, що позитивно позначилося на його обороноздатності;

- Договір сприяв поглибленню розколу капіталістичного світу на два ворожих табори, перешкоджав їх об'єднанню проти СРСР;

- Радянському Союзу було повернуто ряд територій, що належали Російській державі і були відторгнуті від Радянської Республіки після першої світової війни в результаті підступів імперіалістичних кіл.

Негативні:

- Договір применшив пильність радянського народу і військово-політичного керівництва СРСР, став однією з причин невдалого для нашої країни початку Великої Вітчизняної війни;

- Було підірвано міжнародний авторитет СРСР, ВКП(б) і Комінтерну як послідовних борців проти фашизму;

- Було порушено багато міжнародних правових та етичних норм.

Отже, радянсько-німецький договір про ненапад мав суперечливий характер, що зумовлювався своєрідністю тогочасної міжнародної обстановки і особливостями бюрократичної системи партійно-державного керівництва в СРСР, яка нехтувала моральні критерії в політиці, в тому числі й зовнішній. Реакція громадськості різних країн на пакт у перші дні після його укладення була неоднаковою. В Англії він викликав гірке розчарування, у Франції-розгубленість, в Німеччині - незвичайне полегшення. Серед німців одні сподівалися, що небезпека війни для них минула, оскільки не буде укладено спрямованого проти Німеччини англо-франко-радянського союзу, інші, навпаки, вважали, що пакт врятував Німеччину від можливості ведення війни на два фронти й вона тепер зможе швидко розв'язати свої суперечності з Польщею.

13. Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.

Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, "царем на Русі".

Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями.

Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).

14. У XIX ст. в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтеліґенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

Кількість шкіл в Україні зросла з 1300 на початку століття до 1700 у другій його половині.

Серед випускників шкіл дуже повільно, але все ж збільшувалося число людей, пов'язаних з народним середовищем і українською культурною традицією. Принципову роль у цьому процесі відіграло відкриття університетів.

У 1834 р. був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений - М.Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченні пам'яток старовини. У 1865 р. відкрився університет у Одесі, у 1898 р. - Київський політехнічний інститут, 1899 - Катеринославське вище гірниче училище (нині Національна гірнича академія України). На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський (заснований 1661 р.) і Чернівецький (1875 р.) університети, заняття в яких велися польською і німецькою мовами. Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала "Енеїда" І.Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 р. без відома автора.

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор П.Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Є.Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є.Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Т.Шевченка.

У 90-х роках починається творчість М.М.Коцюбинського. У цей період він поступово звільнявся від культурницьких ілюзій і утверджувався на революційно-демократичних позиціях. Він розвинув жанр психологічної новели і продовжив традицію соціальної повісті. Вже в ранніх своїх творах показує благородство простих трудівників, пробудження в них почуття власної гідності, їх прагнення до свободи. Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 р. продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 р. офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 р. театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси. Першими українськими постановками були "Наталка Полтавка" в 1819 р. і пізніше "Москаль-чарiвник" в Полтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М.Репніна, керівництво трупою І.Котляревським, гра геніального актора М.Щепкіна, тоді ще кріпака. Професіональна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою - Марк Кропивницький. Обидва були також драматургами. Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "Їхав козак за Дунай", "Вiють вiтри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Шевченка "Думи мої, думи", "Заповiт".Перша в українській історії національно-культурна організація виникла в 1833 р. у Львові. Це був нелегальний гурток, який організували Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький, які вчилися в духовній семінарії. Їх символічно назвали "Руською трійцею" (русинами називали західних українців). Вступаючий у гурток давав клятву утверджувати права рідної мови, перекладати слов'янських авторів, робити все для воскресіння українського народу до нового життя. Вищим досягненням гуртка стала публікація в 1837 р. альманаху "Русалка Днiстровая". У нього увійшли "Передмова" Шашкевича із закликом до відродження української літератури в Галичині, добірка народних пісень, перекази. Надрукований у Будапешті наклад у Львові був негайно конфіскований. З 1000 вдалося врятувати 200 примірників, завдяки яким про альманах і дізналися в освічених слов'янських колах різних країн. Реакція австрійської влади була жорсткою: для видань на українській території вводилася спеціальна цензура. Основою для заборони могло послужити навіть те, що книга надрукована не церковним шрифтом, а так званою "гражданкою", простішою і чіткішою ніж архаїчна кирилиця. У таких умовах виступ "Руської трійці" не знайшов продовження. Головний його ініціатор - М.Шашкевич - зайнявся літературною творчістю, став першим народним поетом Галичини, але жив у найважчих матеріальних умовах і помер дуже молодим. У 40-і роки центр українського культурного життя знаходився у Східній Україні, що виражалося насамперед у вже описаному літературному процесі. У Києві приблизно в 1845 р. виникає нелегальне Кирило-Мефодіївське братство - не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, і, що характерно, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, Т.Шевченко). Мета товариства підкреслена назвою - слов'янська єдність, створення федерації слов'янських демократичних республік. Ідеї організації - рівність людей, необхідність знищення кріпацтва - пронизували творчість його організаторів. Розгром братства в 1847 р. важко відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до 90-х років XIX ст.

15. Друга світова війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій, які перебували в еміграції не могли вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилась скрізь, як вирішальна сила. Але в 1940 в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий час перебували за кордоном і здійснювали управління через зв'язкових

16. Данило - це найбільша постать в icтopiї Галицько-Волинської держави.

Він вів свою діяльність серед незвичайно важких обставин. З великими зусиллями він наново з'єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею та Угорщиною і з анархічним боярством. Нічого не втратив з батьківських земель, забезпечив кордон у Карпатах i від Вісли, поширив державну територію на півночі. Привернув авторитет княжої влади, наново зорганізував державний апарат. Не дав знищити своєї держави татарам, особистими жертвами здобув мир i підготував свою країну до відсічі орді. Супроти наступу Азії вийшов у зв'язки з Західною Європою, шукаючи там політичної i культурної допомоги. Трудом свого життя він відбудував державу свого батька Романа I поклав основи під її дальший розвиток.

З Данилом зійшов з історичного кону один iз найвидатніших володарів України, талановитий, самовідданий, освічений. Загальні обставини не дали йому довести до кінця справу піднесення України, але, не зважаючи на всі перешкоди, він багато зробив. Своїм коронуванням він затвердив її становище як королівства, як гідної спадкоємниці традицій Київської держави, i уможливив майже на сто років її існування.

Данило, не зважаючи на тяжкі умови постійної війни, зумів зламати боярську опозицію i творити державу на нових началах. Галицько-Волинська держава зайняла почесне місце серед європейських держав; її міста викликали здобула славу. Не зважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, закони, література, релігія Галицько-Волинського князівства залишалися українськими.

17. Передумови і причини Кримської війни було викликано протиріччями між Росією та її противниками в боротьбі за переважний вплив на Балканах і на Близькому Сході.Англія і Франція. Буржуазії необхідні були нові ринки збуту, тому вони прагнули поширення колоніальної експансії на Близькому Сході.

Правлячі кола Англії і Франції бажали витиснути Росію з берегів Чорного Моря і перетворити Туреччину у свою колонію.Росія Прагнула забезпечити вільний вхід своїм кораблям із Чорного в Середземне море і з цією метою закрити протоки Босфор й Дарданелли для іноземних суднів.Туреччина. Виношувала реваншитські плани, намагаючись відірвати від Росії Крим і Кавказ

I-ий період - жовтень 1853 - березень 1854 роки.

II-ий період - вересень 1854 - серпень 1855 роки.

Військові дії почали турецькі збройні сили у жовтні 1853 року. Спроба турків переправитися біля Журжева була відбита. На початку була загарбницькою і несправедливою по обидва боки , яка згодом прийняла характер вторгнення на російську територію ,що переросла в оборонну війну російського народу за цілісність своєї території.

Наслідки війни.

Одночасно з операціями на Дунаї і на Кримському півострові дії відбувалися на Кавказі. Тут російські війська воювали з турецькою армією. Протягом 1854 року була назад відвойована назад Гурія ,розбита турецька армія Зефір-паши біля Карса. 1855 року - вдалося взяти Ардаган і почати наступ на Каре. Турецька фортеця Каре капітулювала.Героїчна оборона Сувастополя сильно послабила союзників. Почалися переговори між Росією і європейською коаліцією.18 березня 1856 року - Паризький мирний договір .

Таким чином, Паризький договір позбавляв Росію законного права захищати свій чорноморський кордон. Поразка в Кримській війні, поставила Росію в нерівноправне становище в порівнянні з іншими державами.

18. 22 червня 1941 р. танкові й моторизовані частини фашистської армії розпочали наступ одночасно на трьох напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. Почалася німецько-радянська війна, яка тривала 1418 днів і ночей.

Український напрям, за планом "Барбаросса", був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого -- зміцнити власну машину, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій та перемоги над Радянським Союзом. Тобто українські землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму. Про це Гітлер відверто говорив в багатьох своїх виступах. Трагедія тяжких поразок 1941 р. не була фатальною, їх причини криються в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. В нових історичних умовах необхідно було організувати та спрямувати зусилля мільйонів людей на відсіч ворогові. Але парадокс історичної ситуації полягав у тому, що система, яка внаслідок численних кричущих прорахунків та помилок авторитарної влади поставила країну перед безоднею, мусила в умовах найгострішої воєнно-політичної кризи своїми нещадними, тоталітарними методами врятувати її від загибелі. Тому причини поразки Червоної армії в початковий період війни були складні й багатозначні, об'єктивні й суб'єктивні -- вони мали як зовнішній, так і внутрішній характер.

Оборонні бої вимагали протягом короткого часу переведення економіки, як і всього життя народу, на воєнні рейки. До здійснення цієї роботи залучали все працездатне населення. Але в умовах тоталітарного режиму цей цілком природний для періоду війни захід набув характеру масових, кривавих і до того ж часто необґрунтованих розправ над усіма "підозрілими" у прифронтових районах.

19. Битва на Калці (31 травня 1223) -- бій між русько-половецькими силами з одного боку і монгольським військом з іншого на річці Калка, на території сучасної Донецької області. Закінчився перемогою монголів, які вщент розгромили русько-половецькі загони. У битві загинуло багато князів і родовитих бояр південної і центральної Русі. Бій засвідчив перевагу монгольського військового мистецтва над європейським. Він виявився передвісником лихоліть, які спіткали Київську Русь у часи монгольського нашестя. У битві на Калці монголи вперше зіткнулися з руськими методами ведення війни. Вимотана боями у Середній Азії і Кавказі, армія Субедея змогла розбити відбірні руські полки Мстислава Удатного, уславленого перемогами над поляками, угорцями і половцями. Цей бій засвідчив перевагу східноазійських військових традицій над середньовічними європейськими -- єдиноначалля над колегіальним командуванням, колективної дисципліни над індивідуальним героїзмом, вишколених лучників над важкою кавалерією і піхотою. Ці тактичні відмінності стали запорукою монгольського успіху на Калці, а згодом і блискавичного завоювання Східної і Центральної Європи.

20. На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління. Уся українська територія, яка входила до складу Росії, була поділена на три генерал-губернаторства і дев'ять губерній: Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Херсонську та Харківську. Казнокрадство і хабарництво процвітали в усіх ланках губернської адміністрації Переважна більшість українського панства мала статус російських дворян (такими імперські власті визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини). Отримавши підтвердження прав на володіння маєтками і кріпаками, вони пішли прислуговувати царським властям у губерніях і повітах, більшість з них навіть у родині спілкувалась російською мовою.

Економічний розвиток України в першій половині XIX ст. характеризувався розкладом феодально-кріпосницької системи. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку.У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях, що належали Російській імперії, воно становило майже 75% усієї землі. Для задоволення своїх потреб у грошах, які весь час зростали, поміщики посилювали панщину та скорочували селянські наділи, що призводило до розорення селянства і деградації поміщицьких господарств. Процес розорення охопив не лише середні й дрібні поміщицькі господарства, а й латифундії земельних магнатів, у тому числі нащадків козацької старшини. Розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст. визначали такі тенденції: домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані; посилення експлуатації селянства і його майнова диференціація; застосування застарілих способів і засобів ведення господарства; поява в аграрному секторі надлишків робочої сили; поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємництва.

21. Незважаючи на обширну кількість літератури, присвяченої діяльності Організації Українських Націоналістів (Бандери) і Організації Українських Націоналістів (Мельника) у Східній Галичині у роки Другої світової війни, очевидним залишається факт необхідності продовження досліджень цієї проблеми національної історії з трьох причин. По-перше, сильний вплив, а іноді і визначальний, на історичні дослідження мали ідеологічні чинники. Це стосується як досліджень, проведених зарубіжними істориками, так і робіт українських істориків діаспори, не говорячи вже про офіціоз радянської історичної науки. Певні позитивні зрушення спостерігаються з часу проголошення незалежності України. По-друге, з плином часу історичні явища і події стають рельєфніші та виразніші, вгамовують пристрасті учасників подій, розум бере гору над емоціями. По-третє, розширюється джерельна база -- і перед сучасним поколінням істориків стоїть завдання, опираючись максимально на джерела, відтворити об'єктивну картину діяльності ОУН в умовах нацистської окупації українських земель. Початок німецько-радянської війни знаменував собою і новий етап у роботі як ОУН(б), так і ОУН(м). Взаємовідносини між ними носили надзвичайно складний характер. Причини протистояння лежали у відмінності тактики щодо окупаційного режиму. ОУН(б) як радикальна течія національно-визвольного руху після невдалої спроби проголошення української державності та арешту німецькою владою її керівництва стала на шлях боротьби проти нацистів, роблячи ставку на сили народу та сподіваючись на сприятливі зовнішні обставини після завершення війни. ОУН(м), ставлячи кінцевою метою своєї діяльності відродження української державності, намагалася зробити максимально можливе, щоб у жорстких умовах нацистського режиму в міру сил і можливостей обмежити репресії проти цивільного населення, створити основу майбутнього державного апарату, закласти кістяк української армії. І йшла на співробітництво з окупаційною владою. Наслідком такої різновекторної тактики у досягненні кінцевої стратегічної мети обох організацій стало їх протистояння, а то й протиборство, що загострювало до краю і без того трагічне становище українців у Другій світовій війні. Так від літа 1942 р. почали діяти перші повстанські загони, які пізніше дістали назву Української Повстанської Армії (УПА). Офіційною датою створення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня 1942 р. - козацьке свято Покрови. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Силою УПА було те, що вона могла спиратися на розгалужену мережу Організації Укрaїнськиx Націоналістів, яка мала підтримку населення; що в її творенні взяли участь старшини попередніх українських військових формацій; що до неї йшли люди різних політичних переконань; що вона могла виступати як загально-національна сила. З її ініціативи була створена Укрaїнськa Головна Визвольна Рада як верховний політичній центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА була також її політична платформа, яка включала гасло самостійності Українита боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншостей і співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму. При УПА були створені у 1943 окремі загони узбеків, азербайджанців, грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полонених або мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА в 1943 р. перейшла частина української поліції. Замість неї німці створили польську поліцію, яка разом з німцями повела каральні акції проти українського населення за підтримку УПА. Це привело до виступів українських повстанців проти ворожих до українців поляків та проти польських повстанців. Подекуди й загони УПА брали участь у цій кривавій польсько-українській боротьбі, що їх зі свого боку провокували німці.

22. похід проти Русі татаро-монголи почали у 1237 р. під орудою онука Чингісхана - Батия. Протягом 1237-1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.

У 1239 р. Батий захопив Переяслав і Чернігів і виступив на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени 1240 р. почався штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стали Кам'янець, Із'яслав, Володимир, Галич.

Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.

Падіння 1240 р. міста Києва - центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники заснували нову державу в складі Монгольської імперії - Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестала існувати. На Русі встановилося іноземне іго на довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:

- Руйнація та падіння ролі міст. - Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.

- Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на півдні Русі.

- Знищення значної частини феодальної еліти.

Суть золотоординської навали як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординська навала виявилася насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей - данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов'язок слов'янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях - баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі, Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали негативний відбиток на українські землі, загальмувавши їх економічний, політичний і соціальний розвиток на багато віків наперед.

23. Суспільно-політичні реформи 1860-1870-х років відкрили шлях для запізнілої індустріалізації. Аграрна реформа 1861 р. вивільнила селян від особистої залежності, прискоривши формування ринку вільної робочої сили. Потенційно, цей ринок був дуже ємким: незадовго до звільнення, у 1853 р. селяни-кріпаки становили трохи більше половини населення у Київській, Волинській і Подільській губерніях і приблизно третину у Чернігівській, Полтавській і Катеринославській губерніях. Лише у Херсонській губернії їхнє число було незначним (6%).Промисловий розвиток України супроводжувався виникненням і швидким збільшенням мережі залізничних доріг. Перша залізниця - Балта-Одеса - була збудована у 1865 р. Позитивні наслідки індустріалізації для України могли б бути ще більшими, якщо б цьому на перешкоді не стояла політика імперського уряду. Росія затримувала розвиток окремих галузей, які могли б творити конкуренцію російським (як наприклад, текстильна промисловість). Конфігурація залізничних доріг в Україні часто визначалася не економічними, а військово-стратегічними потребами. Це послужило однією з причин, чому наприкінці XIX ст. Зміни у політичному і господарському житті Російської імперії у пореформенні десятиліття привели до швидкого зростання числа інтеліґенції. Як правило, вона не могла знайти повноцінного застосування своїх інтелектуальних сил у громадському житті та державній службі. З іншого боку, освіта й західноєвропейський стиль життя відчужували інтеліґентів від простого народу. Зізольована як від держави "зверху", так і від селянства "знизу", інтеліґенція переживала постійну кризу ідентичності щодо свого місця у суспільстві. Вона була переконаною у тому, що потрібно покласти край соціальній несправедливості, відсталості та іншим непривабливим рисам російського самодержавства, але їй бракувало соціальної сили для здійснення своїх ідеалів. Багато інтеліґентів знаходили розв'язку у створенні опозиційних - народницьких, ліберальних, марксистських рухів - рухів, покликаних трансформувати й модернізувати Російську імперію.

24. 22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. У ході східної кампанії вермахту Україна стала першочерговим і найважливішим об'єктом німецької колоніальної експансії. Ще до війни Берлін розробив план її нещадної експлуатації, який став складовою частиною генерального плану "Ост". Згідно з ним передбачалося знищити та депортувати в Сибір 31 млн населення Польщі та західної частини СРСР і переселити сюди 10 млн німців. Будь-яка політична діяльність українцям була суворо заборонена. Тільки в генеральному губернаторстві з дозволу властей існував Український Центральний Комітет (УЦК) у Кракові, очолюваний Володимиром Кубійовичем. Комітет був єдиною українською суспільно-громадською установою, яку визнала німецька влада. Діяльність УЦК поширювалася на всі сфери українського життя. окрім політичного. Найголовнішим його завданням була громадська опіка в широкому значенні слова (допомога дітям, хворим, інвалідам, біженцям, боротьба з голодом тощо), а також просвітницька робота. За підтримки УЦК на Лемківщині, Холмщині, інших українських етнічних землях, що опинилися у складі генеральної губернії, відкривались українські школи, освітні товариства, кооперативи, церкви. Подібні структури, створені у Львові та Києві, були невдовзі ліквідовані. Згідно із планами Гітлера, економіка окупованих територій ставилася на службу рейху. Найбільші підприємства України були поділені між німецькими промисловими магнатами. Окупанти нещадно грабували села, перетворивши колгоспи і радгоспи в "общинні господарства" і запровадивши в них кріпацький режим. Берлін намагався негайно перетворити українські землі на німецьку колонію, надійний продовольчий резерв рейху. На селянські двори накладалися 12 різних видів податків. Під страхом суворої кари запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля і терор були піднесені до рангу державної політики. Жодних законів на захист населення окупованої України не існувало. Пам'ять про війну настільки спотворена нашаруваннями нав'язуваної інформації, що здається -- ми брали участь у двох різних війнах. Ми пережили кілька бачень війни -- сталінське, хрущовське, брежнєвське. Всі ці роки підживлювалася офіційна, парадна, пропагандистська, своєрідна "генеральська" пам'ять, яка створювалася протягом 1965-1980 років. У ній існував лише героїзм в ім'я Батьківщини безіменної маси, званої радянський народ, і була геть відсутня людина, яка здійснила цей подвиг ціною власного поту, страждань, крові, самого життя. За підсумками загальносоюзних переписів можна скласти уявлення про ставлення радянської влади до населення України. Наприклад, за період з 1926 до 1937 року населення СРСР і всіх союзних республік збільшилося, а України -- скоротилося приблизно на 600 тисяч. Щодо воєнних втрат України сьогодні загальновизнано, що 2,5 мільйона українців загинули, воюючи на фронті. Так, лише під час Корсунь-Шевченківської операції маршал Жуков кинув на добре організовану німецьку оборону війська, доукомплектовані непідготовленими жителями навколишніх сіл. Кулями в спину "заградотряды" гнали ненавчених людей в одну за одною атаки. Радянські вояки навіть охрестили тактику Жукова "куча мала", гірко кепкуючи з того, що він брався до справи, лише маючи чисельну перевагу у 5-6 разів, і перемагав завдяки "гарматному м'ясу". Тоді впродовж 24 днів загинуло 770 тисяч вояків, переважно українців. При "звільненні" Києва, запланованому Сталіним до річниці революції в листопаді 1943 року, загинуло 417 тисяч червоноармійців, більшість з яких -- українці. У самому Києві тоді перебувало всього 180 тисяч мешканців (з 900 тисяч -- довоєнної кількості жителів). Найбільші втрати радянські війська зазнали при форсуванні Дніпра. Втрати цивільного населення в Україні були суттєво вищими -- 5,5 мільйона чоловік.

25. У 1349 р. Польща підкорила Галичину. Це сталося при королі Казимирі III (1333 - 1370 рр.), в правління якого Польща подолала феодальну роздробленість і об'єдналася. Польські феодали, відчуваючи потребу в нових землях, спрямували свою експансію на Галицько - Волинську державу, яка у 1340 р. втратила свою династію. На Галичину заявила права й Угорщина, бо у 1214 - 1219 рр. угорський королевич займав галицький престол. Проте поляки домовилися з угорцями, якщо Казимир III помре бездітним, то угорський король стане королем Польщі. Так і сталося у 1370 р. Тому у 1370 - 1387 рр. Галичина перебувала під владою Угорщини. Але польські феодали прагнули повернути Галичину і потребували в цьому зовнішньої підтримки. Їм вдалося її знайти. У 1385 р. між Королівством Польським і Великим князівством Литовським було укладено Кревську унію, за якою за якою великий литовський князь Ягайло одружився на польській королеві Ядвізі (1384-1385 рр.) і став королем Польщі. Кревська унія стала першою спробою Польщі поглинути Велике князівство Литовське, проте активний опір литовської, української та білоруської знаті зашкодив втіленню цього задуму. Опозицію очолив литовський князь Вітовт, але і йому після нищівної поразки від татар 1399 р. довелося дати клятву на вірність Ягайлові. У 1401 р. він підписує договір, відповідно до якого великокняжа влада у Литві та землі, в тому числі українські, після смерті Вітовта мусили повернутись Ягайлові. Участь у переможній битві під Грюнвальдом суттєво укріпила політичні позиції Великого князівства Литовського. Польша, не бажаючи розриву польсько-литовської унії, пішла на певні поступки Литві. У 1413 р. у м. Городлі між польським королем Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом було укладено Городельську унію. Згідно з нею Польща змушена була визнати право на існування політичне самостійного Великого князівства Литовського, українські землі після смерті Вітовта не повинні були переходити під владу польського короля, як це свого часу передбачалось Віденською унією, а залишалися у складі Литовської держави. Проте Польща не відмовлялася від поглинання Великого князівства Литовського, вона лише змінила тактичну лінію. Багаторічні намагання через зовнішній тиск розширити сферу польського впливу на литовські території поступилися місцем спробі вирішити цю проблему іншим способом, із середини -- через литовську еліту. Саме тому однією з умов Городельської унії було зрівняння у правах шляхти католицького віросповідання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями (до цього їхнє землеволодіння мало умовний характер), обіймати державні посади. Отже, унія, забивши два клини між православними та католицькими феодалами, між православними народними масами й окатоличеною знаттю Великого князівства Литовського, спричинила в українських землях глибокий розкол, посилила соціальний та національно-релігійний гніт. 10 січня 1569 р. у Любліні був скликаний спільний польсько-литовський сейм для вирішення питання про об'єднання Литви з Польщею у єдину державу. Не погодившись на польський проект нової унії, литовські посли залишили сейм. Тоді польський король розпочав переговори безпосередньо з українськими магнатами і шляхтою Волині та Київщини. Спираючись на їхню підтримку, він видав ряд універсалів про відторгнення Волині, Київщини й Брацлавщини від Литви та включення їх до складу Польщі ("корони"). В "Акті про приєднання Волині до Польської корони" Сигізмунд Август обіцяв не порушувати прав і привілеїв місцевих магнатів і шляхти: "Объцуемо и повинни будемо достоинств и дикгнитарств и урядов землъ нашей Волынской, духовных и свътских, велыкых и малых, так римского яко греческого закону будучих, не уменшати, а не затлумляти и овшем в цълъ заховати". Це ж стосувалося й інших українських воєводств. Литовські посли змушені були повернутися на сейм, і 1 липня 1569 р. відбулася урочиста присяга обох сторін та була укладена угода про нову унію, за якою Литва об'єднувалася з Польщею в одну державу -- Річ Посполиту. В постановах Люблінського сейму наголошувалося: "Польське королівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою, інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одне, нерозрізне, неподільне тіло, одне зібрання, один народ, так що віднині у цього... неподільного народу... буде на вічні часи одна голови, не окремі государі, а один -- король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і литви обиратиметься в Польщі, а не в іншому місці.


Подобные документы

  • Політичний устрій Київської Русі. Становлення Давньоруської держави. Період феодальної роздрібненості. Поглибленням процесів феодалізації на Русі. Ієрархічна структура. Соціально-економічний розвиток. Сільське господарство. Приватне землеволодіння.

    реферат [14,0 K], добавлен 05.09.2008

  • Початок княжого правління на Київській Русі та політичний устрій. Питання ідеологічного забезпечення князівської влади. Особливості суспільно-політичної думки періоду Ярослава Мудрого, а також розвиток суспільно-політичної думки після його смерті.

    реферат [39,4 K], добавлен 27.10.2008

  • Причини і цілі національно-визвольної війни середини XVII ст., її етапи і розвиток подій. Суспільний лад України у цей період, становлення національної держави. Найважливіші джерела права і правові норми внутрішнього життя і міжнародного становища країни.

    реферат [33,0 K], добавлен 04.01.2011

  • Передумови утворення східнослов’янської держави. Виникнення, становлення і розквіт Київської Русі. Об’єднання земель і племен східних слов’ян. Розвиток державності на Русі в першій половині Х ст. Процес розпаду Київської Русі.

    реферат [21,9 K], добавлен 13.09.2003

  • Політика Петра І проти України. Роль українських гетьманів в розвитку ідеї української автономії. Повернення Україні частини прав та вольностей. Особливості правління Катерини ІІ. Остаточна ліквідація гетьманства. Скасування автономії Січі і її знищення.

    реферат [30,4 K], добавлен 14.01.2014

  • Деформуючий вплив сталінщини на суспільно-політичне життя України. Компанії проти "українського буржуазного націоналізму" і "космополітизму". Зміни в Україні після смерті Сталіна. Хрущовська "відлига". Демократизація суспільно-політичного життя країни.

    курсовая работа [24,7 K], добавлен 11.06.2009

  • Суспільний устрій слов’ян. Зовнішня політика київських князів. Розпад Київської Русі, боротьба з монголами. Виникнення козацтва, визвольна війна українського народу. Скасування кріпацтва. Революції, поразка Центральної Ради. Відбудова країни після війни.

    учебное пособие [165,8 K], добавлен 24.11.2011

  • Розвиток Давньоруської держави у VIII—IX ст. Стан сільськогосподарського і ремісничого виробництва. Суспільно-політичне й економічне життя східних слов'ян у третій чверті І тис. Досягнення в галузі економічного й культурного розвитку Київської Русі.

    реферат [30,3 K], добавлен 25.10.2010

  • Київська Русь на початку свого існування. Період розквіту, прийняття християнства Володимиром Великим. Монголо-татарська навала і занепад Київської Русі. Зовнішні відносини, державний устрій, економічне, соціальне життя та культура Київської Русі.

    реферат [376,3 K], добавлен 06.02.2011

  • Князівсько-дружинний устрій політичної та адміністративної системи Київської Русі при збереженні органів самоуправління міських і сільських громад. Формування давньоруської держави як одноосібної монархії. Суть обвинувально-змагального судового процесу.

    реферат [28,7 K], добавлен 13.08.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.