Командуючий 1-м Українським (Воронезьким) фронтом генерал армії М.Ф. Ватутін

Размещено на http://www.allbest.ru

Командуючий 1-м Українським (Воронезьким) фронтом генерал армії М.Ф. Ватутін

Недзельський Р. З.,

Студента групи Е-13, економічного факультету,

Національного університету «Острозька академія»

Анотації: Проаналізовано життя великого полководця Великої Вітчизняної Війни Ватутіна Миколи Федоровича. Події життя та секрети смерті особи. Його участь у війні та військові здібності генерала. Перемоги та поразки на лінії фронту та у особистому житті. Військовий талант Ватутіна М. Ф.

Ключові слова: Північно-Західний фронт, Воронезька лінія фронту,

I-ий Український, Битва за Дніпро, Курська битва, УПА, СМЕРШ, Корсунь-Шевченківська операція.

Аннотации: Проанализированы жизни великого полководца Великой Отечественной Войны Ватутина Николая Федоровича. События жизни и секреты смерти лица. Его участие в войне и военные способности генерала. Победы и поражения на линии фронта и в личной жизни. Военный талант Ватутина М.Ф.

Ключевые слова: Северо-Западный фронт, Воронежская линия фронта, I-й Украинский, Битва за Днепр, Курская битва, УПА, СМЕРШ, Корсунь-Шевченковская операция.

Annotations: Analysis of the life of the great commander WWII Vatutin Nikolai Fedorovich. Events life and secrets of death of a person. His involvement in the war and military abilities of General. Victory and defeat on the front lines and in their personal lives. Military Talent Vatutin M. F.

Keywords: the North-Western Front, Voronezh front line,
I-st Ukrainian, Battle for the Dnieper, the Battle of Kursk, UPA, SMERSH, Korsun-Shevchenko operation.

Вступ

ватутін полководець вітчизняна війна

Є долі, в яких час виразив себе найбільш повно, до яких завжди будуть звертатися нащадки, щоб зрозуміти свою історію. До таких людей належить Микола Федорович Ватутін.

М.Ф.Ватутін народився 16 грудня 1901р. в с. Чепухіно (тепер Ватутіно) Бєлгородської обл. в сім`ї селянина. Сільську школу Ватутін закінчив першим учнем, за допомогою діда пішов вчитись далі, але незабаром навчання прийшлось залишити - грошей не вистачило. В 1920 році пішов до лав Червоної Армії. Здібного юнака послали навчатись в Полтаву на командирські курси. Починав Ватутін з комвзводу. Проявив неабияке військове вміння, його помітили і послали на навчання до Київської вищої школи командирського складу, потім - до військової академії ім. Фрунзе та Академії Генштабу. В 1937 році Микола Федорович був призначений заступником начальника штабу Київського військового округу, а в листопаді 1938 році його начальником.

Війну Микола Федорович зустрів на Північно - Західному фронті. Влітку 1942 року був назначений командуючим Воронезького фронту, потім Північно -Західного фронту.

З лютого 1943 року Ватутіну присвоєно звання генерала армії.

Після Сталінграду Ватутіна назначають командуючим Воронезьким фронтом (потім І-им Українським), що брав участь у битві під Курськом, у визволенні Харкова, Києва, Правобережної України. В 1944 році після поранення полководець помер.

Поранення та смерть генерала армії Миколи Федоровича Ватутіна - один з неординарних та загадкових епізодів Великої Вітчизняної війни. Але в радянські часи про ці події не прийнято було ані говорити, ані писати. Лише в 1965 році, коли М.Ф. Ватутіну посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, з`явилась єдина версія того, що трапилось. Лише після розвалу Радянського Союзу та проголошення незалежної України історики почали звертатись до документів цієї трагічної події. Зараз про неї пишуть багато. Звернемось до фактів: 29 лютого 1944 року кортеж з чотирьох (або трьох) машин, в яких Ватутін зі штабом та охороною, їхав до окраїни Мілютіна (р-н Славути), попав під обстріл українських повстанців. Під час бою Ватутін був поранений в ногу. Коли пораненого доправили до госпіталю 13-ї армії, він вже втратив багато крові. Лікували Ватутіна в Києві, але час було втрачено - почався сепсис. 15 квітня 1944 р. полководця не стало. Ватутіна поховано в Маріїнському парку над Дніпром.

Мета дослідження. Проаналізувати життєвих шлях великого полководця Великої Вітчизняної Війни Ватутін Миколи Федоровича. Розкрити секрети життя та смерті генерала.

Виклад основного матеріалу

Довоєнне життя. Микола Федорович Ватутін народився 3 грудня (за новим стилем -- 16 грудня) 1901 року в селі Чепухино Валуйського повіту, в сім'ї селянина-середняка. З ранніх років він відрізнявся великим потягом до знань, наполегливістю, сільську школу закінчив кращим учнем. З відзнакою закінчивши Валуйське двокласне земське училище, Микола Ватутін успішно витримує конкурсні іспити в комерційне училище, яке знаходилося у слободі Уразово. Проте після третього класу навчання довелося перервати, оскільки перестали виплачувати стипендію. Після повернення до села він працював у волосному правлінні [1, 71-72].

У 1920, у віці дев'ятнадцяти років М. Ф. Ватутін добровольцем вступив до лав Червоної Армії. Військову службу розпочав рядовим бійцем 3-го запасного стрілецького полку в Харкові, у вересні 1920 року брав участь у знищенні армії Махна в районі Луганська і Старобельська, а через місяць був направлений до Полтавської піхотної школи [9, 157]. Курсантам цієї школи доводилося не лише опановувати знаннями, але і брати участь у боях проти загонів українських повстанців. У лютому 1921 року Ватутін був прийнятий до РКП(б).

Закінчивши Полтавську піхотну школу, у грудні 1922, М. Ф. Ватутін призначається командиром відділення стрілецького полку, потім з серпня 1923 -- командиром взводу. Після закінчення Київської вищої об'єднаної військової школи, повертається до рідного полку та стає начальником полкової школи.

З 1926 по 1929 навчався у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе і був атестований командуванням як «енергійна, наполеглива людина, з багатою ініціативою, допитливим розумом. Всі доручення по проведенню занять з групою старшого начскладу і навчань з військами виконує зразково. На військових іграх та навчаннях проявив себе як відмінний штабний командир».

Після завершення навчання у Академії імені Фрунзе Ватутін прямує до штабу 7-й стрілецької дивізії в місті Чернігові, а з 1931 року стає начальником штабу гірсько-стрілецької дивізії, яка розташовувалася в місті Орджонікідзе.

Після дворічної служби начальником штаба він був ще раз направлений до Академії ім. М. В. Фрунзе на оперативний факультет, а потім займався в Академії Генштабу РСЧА.

У 1938 році полковник Ватутін призначається начальником штабу Київського особливого військового округу.

Участь Ватутіна у Другій світовій війні: Роль Ватутіна на початковому етапі війни. З 17 по 28 вересня 1939 року в ході Польського походу -- начальник штабу Українського фронту. А тоді в 1939 році, коли Київський військовий округ перетворили в Перший Український фронт, перейшли польську границю, «визволяючи» братів-українців з капіталістичної неволі, начальник штабу даного фронту генерал Ватутін М.Ф. був у зеніті слави. В Бресті радянсько-німецькі війська влаштували парад перемоги над панською Польщею [4].

А в липні 1940 року йому вже в званні генерал-майора довіряється пост начальника Оперативного управління -- заступника начальника Генерального штабу Червоної Армії. Пізніше він стає першим заступником начальника Генерального штабу Червоної армії.

У лютому 1941 року генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Леніна.

З 30 червня 1941 р. -- начальник штабу Північно-Західного фронту. Брав активну участь в обороні Новгорода, очоливши оперативну групу військ, що діяла тут. Під його керівництвом здійснювалися контрудари проти німецького корпусу генерала Манштейна, в результаті яких німецькі війська зазнали втрат на підступах до Ленінграду.

За організацію опору в районі Новгорода і Калініна і проявлені при цьому особисту мужність і рішучість генерал-лейтенант Ватутін нагородже-ний орденом Червоного Прапора.

У травні -- липні 1942 року -- заступник начальника Генштабу і представник Ставки ВГК на Брянському фронті. З 14 липня по жовтень 1942 року командував Воронезьким фронтом, який під його керівництвом успішно оборонявся проти німецьких військ на воронезькому напрямі.

Під час Сталінградської битви командував Південно-Західним фронтом. Його війська у взаємодії з військами Сталінградського і Донського фронтів оточили 330-тисячне угрупування противника під Сталінградом, а в грудні 1942 року у взаємодії з лівим крилом Воронезького фронту провели Середньодонську операцію, завдали рішучої поразки угрупуванню противника на Середньому Доні, остаточно зірвали план противника деблокувати оточені під Сталінградом війська 6-й німецької армії. 28 січня 1943 року М. Ф. Ватутін був нагороджений орденом Суворова I-го ступеня, а згодом йому присвоюється звання генерала армії.

22 березня 1943 року Ватутін знов призначений командувачем Воронезького фронту. Влітку 1943 роки в період оборонної битви на Курській дузі частини і з'єднання фронту відбили потужні удари противника, в ході контрнаступу успішно вирішили завдання прориву глибоко ешелонованої оборони Вермахту.

Неабиякий військовий талант Ватутін проявив при створенні потужних ударних угрупувань, застосовуючи танкові корпуса в якості рухомих груп в арміях, а танкових армій -- в якості рухомих груп фронту, що дозволило забезпечити високі темпи при прориві оборони противника і переслідуванні його.

Ватутін у битві за Дніпро. В жовтні війська 1-го Українського (колишнього Воронезького) фронту (командувач -- генерал армії М. Ф. Ватутін) вели бої за розширення букринського плацдарму і створили плацдарм в районі Лютежа на півночі від Києва; 1 -- 3 листопада почалась Київська наступальна операція. Війська 1-го Українського фронту раптовим ударом з Лютізького плацдарму зламали оборону ворога і після запеклих боїв 6 листопада звільнили столицю УРСР -- Київ.

На жаль, ця перемога дісталася великою ціною. Використовуючи людські ресурси командування кидало в бій погано навчених і не достатньо забезпечених бойовим спорядженням новобранців, що ставало причиною невиправдано великих втрат [3, 285].

Відомий російський письменник Віктор Астаф'єв, учасник форсування Дніпра, згадував про це так: «Двадцять п'ять тисяч воїнів входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п'ять. Через п'ять-шість днів усе це спливає. Уявляєте?» Умови, в яких радянські частини брали Київ, здебільшого мали такий вигляд: вояки у домашньому одязі йшли, як на ешафот, адже попереду -- широченна холодна ріка, німецькі кулемети, бомби, а позаду -- «загороджувальні загони» автоматників НКВС. З огляду на це тодішній командувач Центрального фронту, генерал армії Костянтин Рокосовський сказав на військовій раді: «Це не війна, а геноцид народу». Він спробував через кур'єра передати інформацію про це Сталіну, але Ватутін заборонив посланцеві розказувати про це в Генштабі [5].

Також в подальших операціях по вигнанню німців з Правобережної України. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з Конєвим війська 1-го Українського фронту в січні -- лютому 1944 року в ході Корсунь-Шевченковської операції оточили велике угрупування Вермахту та ліквідовували його.

Ця операція увійшла до історії військового мистецтва як блискучого прикладу оточення і повного знищення противника ціною колосальних жертв серед своїх солдатів і техніки. При повній перевазі над противником у повітрі (у німців не було авіації), переважанні в танках учетверо (більше 800 радянських проти близько 200 німецьких), колосальній перевазі в артилерії і живій силі (вчетверо) втрати німців склали 30 тисяч (в тому числі 19тис. загиблих) і вся техніка -- у той час, як радянські війська втратили більше 600 танків, 80 тисяч чоловік (в тому числі 24тис. загиблих). Більше того, великій групі німців на чолі із командувачем, генералом Штеммерманном (загинув у ході прориву в ніч з 17 на 18 лютого) удалося вирватися з оточення і брати участь у боях проти радянських військ. Невдачі з ліквідації оточеного угрупування приписали недбалості нижчих чинів Радянської Армії [14].

Є неперевірені відомості, що за свої здібності продумування військових операцій до найдрібніших деталей Ватутін отримав серед німецьких командирів, що ставилися до його полководницького дару з великою повагою, прізвиська «щахіст» і «гросмейстер». Однак, більш імовірно, що це вигадка радянської пропаганди, оскільки жодного документованого свідчення не було представлено.

Загадкова смерть: Поранення Ватутіна. 29 лютого 1944 року Ватутін виконував огляд частин фронту, того ж дня відбулась зустріч з командувачем 13 армії генералом М. П. Пуховим та його штабом м. Рівне. Згідно зі свідоцтвами генерала Крайнюкова, члена Військової Ради фронту, який був з Ватутіним у цю мить, колона у складі чотирьох машин (генерали та ад'ютант Ватутіна сиділи у першій) та десяти чоловік охорони виїхали з Рівного близько вечора в напрямку Славути, де було розташовано штаб 60 армії. Приблизно на півдорозі Ватутін запропонував скоротити відстань, рушивши путівцем замість довгої дороги через Новоград-Волинський. О 18:50 колона потрапила під обстріл засідки українських повстанців біля с. Милятин Острозького району, Рівненської області зазнав важкого поранення в ліве стегно (за іншими даними напад інсценований спецзагоном НКВС) .

Операцію із ліквідації Ватутіна повстанці розцінювали як успішну, оскільки генерал отримав смертельне поранення.

Щоб розібратись у цьому важливому для історичної правди питанні, розглянемо обставини поранення командуючого 1-м Українським фронтом генерала армії Ватутіна.

Одразу зауважимо, що суперечностей тут більше, ніж відповідей на них. Вони починаються вже від самого рішення здійснити інспекційну поїздку по 60-тій і 15-тій арміях.

Так Георгій Жуков у своїх "Воспоминаниях и размышлениях", надрукованих у 1969 році московським видавництвом АПН, згадує, що він радив Ватутіну самому не їхати, а послати когось зі своїх заступників. Однак один з членів Воєнної ради фронту наполегливо підтримав Ватутіна у необхідності поїздки.

Жуков не називає прізвища. Але за рангом, хто б міг собі таке дозволити, там був лише Микита Хрущов.

У наступних виданнях мемуарів Жукова цю фразу було вилучено.

З історії СРСР ми знаємо, що Хрущов часто виконував особливо делікатні завдання Сталіна. Так, зокрема, саме його наприкінці 30-х років було направлене з великим контингентом працівників НКВС до України - для доведення репресій до апогею.

Складається думка, що хтось свідомо підштовхував генерала в небезпечну зону.

Виявляється, Військова рада фронту була інформована про наявність активно діючих повстанських загонів. Але відповідні особи чомусь не запропонували "броньованих засобів пересування" для належної охорони високого військового чину. Хоч були зобов'язані це зробити.

Про це свідчить довідка генерал-майора Белянова, заступника начальника управління контррозвідки СМЕРШ 1-го Українського фронту, а також спогади Жукова, генерал-майора Крайнюкова, водія Ватутіна та інші документи. Дивною, м'яко кажучи, є поведінка людей, що безпосередньо відповідали за безпеку Ватутіна.

Так, за дорученням офіцера з особливих доручень полковника Сємікова, майор Білошпицький мав розвідати шляхи пересування командуючого.

Майор, виконавши завдання, запропонував три варіанти маршруту. Однак керівництво обирає той, де були зафіксовані сутички з українськими партизанами [12].

Зіставлення вивчених нами документів сторін дає можливість сформулювати деякі оцінки обставин поранення полководця.

Перш за все, немає жодних підстав говорити , всупереч твердженням радянської пропаганди , про навмисний напад або засідці українських повстанців на воєначальника. Мала місця випадковість , звичайна справа на війні , а оскільки сторони перебували у стані війни , то і події розвивалися цілком за її законами .

Бій у Милятині був швидкоплинним , неорганізованим , спонтанним для обох сторін , пересічна сутичка , але спричинила тяжкі наслідки . Отримав тяжке поранення великий воєначальник , що вніс чималий внесок у розвиток військового мистецтва , включаючи проведення операцій по оточенню значних угруповань противника та організації глибокої оборони .

Нарешті , мала місце елементарна легковажність в організації охорони воєначальника , дані розвідки просто ігнорували. Особливості повстанської тактики недооцінили , а то й просто відмахнулися від загрози з боку і регулярних збройних формувань , що діяли в добре знайомій їм місцевості. Адже по викладкам військових теоретиків , один партизан приковує до себе 10 солдатів регулярної армії , а М.Ватутіна охороняла жменька солдатів два офіцери з табельними ТТ (Милятинського повстанці мали і ручні кулемети). Нарешті , важко визнати адекватними та дії самого воєначальника , рішень якого чекали сотні тисяч солдатів і офіцерів ... [2].

Лікування Ватутіна. Пораненого генерала було відправлено до військових лікарів у складі найближчої танкової частини. З допомогою підмоги, надісланої генералом М. П. Пуховим (командувач 13А), Ватутіна було направлено до найближчого великого госпіталю в Рівне, де було виконано першу операцію. У доповіді генерала Крайнюкова Сталіну станом на 03:00 01/03/1944 стан Ватутіна оцінювався як задовільний, проте лікарі наполягають на неможливості транспортування пораненого протягом найближчої доби, після чого його треба відправити літаком до Москви.

Замість Москви його направили до Києва, де він перебував під постійним наглядом академіка Бурденка та заступника головного хірурга Червоної Армії генерал-майора медичної служби Шамова. Спочатку стан Ватутіна вдалося нормалізувати, й мова йшла про те, що «товариш Ніколаєв (так звали Ватутіна в телеграмах) одужує», проте на початку квітня, на 33-й день після поранення стан знову став погіршуватись:

У документі з суворою назвою " Хто лікував товариша Ватутіна " говориться , що 1 березня 1944 року в Рівному прибули начальник санітарного управління фронту генерал -майор медслужби (м / сл ) Семек , головний хірург фронту полковник м / сл Гуревич , головний хірург Київського військового округу генерал -майор м / сл , заслужений діяч науки Іщенко.

Наступного дня літаком зі столиці прибули заступник головного хірурга Червоної Армії генерал -лейтенант м / сл , заслужений діяч науки Шамов і провідний хірург московського госпіталю септичних інфекцій майор Кокін.

Лікарі визначили наскрізне кульове поранення зі вхідним отвором у правій сідничної області , косим переломом кістки і виходом кулі на зовнішньо - передньої поверхні стегна. Зазначалося , що подібного типу поранення кваліфікуються як тяжкі , що тягнуть понад 25 % смертності поранених [12].

«Протягом ночі температура хворого була нормальною. Хворий спав задовільно. Зранку хворий був активним, снідав. Пульс 104. Температура до 12 години піднялась до 39.3 без ознобу. Пульс 120»

У наступні дні, незважаючи на активне лікування та застосування наявних антибіотиків, температура не спадала -- від 38.2 до 40.2. Консиліум лікарів за головуванням Бурденко дійшов висновку, що лікування не дало очікуваного результату й для збереження життя хворого необхідно виконати ампутацію лівої ноги. 14:00 5 квітня було виконано високу ампутацію лівого стегна. Згідно з повідомленнями хворий переніс операцію задовільно, до закінчення дня поступово вийшов зі стану післяопераційного шоку, пульс -- 120--140, сліди синюхи відсутні, температура -- 37.6, з'явився апетит.

В наступні дні стан знову став погіршуватись внаслідок сепсису. Існує версія, що зараження сталося внаслідок використання мазі Вишневського в перші дні після поранення, яка має в своєму складі дьоготь, який був каталізатором швидкого нагноєння близьких до поверхні шкіри гнійників, проте цей препарат не може бути використаний як антибіотик, адже штучне нагноєння глибоких ран призведе до гангрени.

Незважаючи на операцію , інфекція продовжувала поширюватися по організму. У деяких місцях тіла , особливо в ліктьових згинах , з'явилися нові гнійні вогнища . 13 квітня М. Бурденка прийняв рішення хірургічно розкривати гнійники .

Мабуть , на деякий час пораненому стало краще. 14 квітня генерал армії Микола Ватутін написав останній свій у своєму житті документ , олівцеву записку Й.Сталіну на бланку Голови Ради Народних Комісарів УРСР : " Справи йдуть дуже погані (так в тексті - Авт.) . Бурденко заходи вживає . Прошу декого підстьобнути . Ватутін " .

Що мав на увазі воєначальник , ми не знаємо , мабуть , до останнього сподівався , що адміністративний вплив " всесильного " Сталіна врятує йому життя. У цей день лікарі констатували : "Стан хворого прогресивно погіршується" , йде загальна важка інтоксикація організму.

Смерть. О першій годині сорок хвилин 15 квітня іменита група медиків на чолі з М.Бурденка письмово доповіла М.Хрущову : " О 1.30 15 квітня ц.р. т. Ватутін помер при явищах наростаючої серцевої слабкості і набряку легенів" [12].

15 квітня Ватутін помер у військовому шпиталі Києва.

У лютому 1944 року Віра Єфимівна (мати Ватутіна) отримала повідомлення, що від тяжких ран помер її син Афанасій Ватутін; через місяць загинув молодший син Федір. А тепер віра Єфимівна стояла біля гробу третього сина разом з невісткою та внуками…

Похований Ватутін М. Ф. у Києві. Поблизу будівлі Верховної Ради йому встановлено пам'ятник (скульптор Є. Вучетич) [13, 138]. Статуя Н. Ф. Ватутина из серого гранита установлена на постаменте из полірованого черного лабрадорита. Общая высота памятника 8.55 м.[7, 55].

Тільки напередодні 20-річчя перемоги ( 1965 р.) над фашистською Німеччиною Президія Верховної Ради СРСР присвоїла йому звання Героя Радянського Союзу посмертно.

В пам'ять про Ватутіна було встановлено пам'ятники ще у місті Старий Оскол, Валуйки. Названо проспекти і вулиці у містах Білгород, Тюмень, Полтава, Черкаси та інші. Отримало назву на честь полководця село Харківської області. А також місто Ватутіне в Україні.

Висновки

Ватутін М.Ф. належить до категорії тих людей, що в юному віці ринулись будувати нову післяреволюційну Росію, нову небачену ніким формацію людської спільноти - Союз Радянських Соціалістичних Республік. Вони свято вірили в кожне слово вождів держави і готові були вмерти за перемогу світової революції пролетаріату.

Виходець із Слобожанщини (Білгородська область) з бідної селянської родини особливо зачаровувся військовою кар'єрою, з якою пов'язала його доля обріями нового суспільно-політичного життя на всій планеті.

В липні 1940 року Ватутіну, вже в званні генерал-майора, довіряється пост начальника Оперативного управління -- заступника начальника Генерального штабу Червоної Армії. Пізніше він стає першим заступником начальника Генерального штабу Червоної армії. У лютому 1941 року генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Леніна. З 30 червня 1941 р. -- начальник штабу Північно-Західного фронту.

У травні -- липні 1942 року -- заступник начальника Генштабу і представник Ставки ВГК на Брянському фронті. З 14 липня по жовтень 1942 року командував Воронезьким фронтом, який під його керівництвом успішно оборонявся проти німецьких військ на воронезькому напрямі.

В жовтні війська 1-го Українського (колишнього Воронезького) фронту (командувач -- генерал армії М. Ф. Ватутін) вели бої за розширення букринського плацдарму і створили плацдарм в районі Лютежа на півночі від Києва; 1 -- 3 листопада почалась Київська наступальна операція. Війська 1-го Українського фронту раптовим ударом з Лютізького плацдарму зламали оборону ворога і після запеклих боїв 6 листопада звільнили столицю УРСР -- Київ.

На жаль, ця перемога дісталася великою ціною. Використовуючи людські ресурси командування кидало в бій погано навчених і не достатньо забезпечених бойовим спорядженням новобранців, що ставало причиною невиправдано великих втрат.

І в страшному сні Ватутіну М.Ф. не могла приснитися та підла зрада, яка коштувала йому життя. Радянська влада, в яку він вірив і обожнював, без якої не уявляв свого життя, так жорстоко і підло його зрадила.

Власне, для родини Ватутіна ім'я його справжнього вбивці не було секретом ніколи, як і для всієї тодішньої радянської верхівки. Бо, у значній мірі, демонстративне знищення відомого воєначальника символічно попереджало, що ніякі заслуги, ніяка слава не врятує від помсти вождя. І тільки тваринна відданість і послух можуть служити примарною гарантією безпеки.

Список використаних джерел:

1. Алексеев С. Сто рассказов о войне. -- М.: Мол. гвардия, 1975. -- С.71-72.

Шикман А. П. Діячі вітчизняної історії. Біографічний довідник. Москва, 1997р.

2. Архівне розслідування Дмитра Вєдєнєєва про смерть ковпаківського комісара Руднєва Що було насправді?

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/5/4960514/?attempt=1

3. Безсмертя. Книга пам'яті України 1941 - 1945 Київ 2005 р

4. Ватутін. Відкриття пам'ятника в Донецьку

http://maidanua.org/east/news/1252469337.html

5. Ватутін Микола Федорович. Суперечливість особи.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82%D1%96%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

6. Вікован І. Стаття до 110-ої річниці з дня народження Ватутіна М. Ф., офіційний веб-сайт Новопетрівської сільської ради

http://www.novipetrivtsi-rada.gov.ua/article/229

7. В памяти народной Киев 1985 р. ( с. 55 )

8. Стаття: «Дочка Ватутіна, який під час війни кидав людей беззбройними під танки, боїться їздити в Україну»

http://tsn.ua/ukrayina/dochka-vatutna-yakiy-pid-chas-viyni-kidav-lyudey-bezzbroynimi-pid-tanki-boyitsya-yizditi-v-ukrayinu-318897.html

9. Енциклопедія сучасної України том 4 Київ - 2005 р.

10. Зеленський С. Генерал Ватутін / / Валуйська зірка. - 2000. - 16 груд.

11. История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941 -- 1945. В шести томах. Том 3, Военное издательство Военного министерства Союза ССР, 1961

12. Ткачук О. - стаття “Хто вбив генерала Ватутіна”. http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/5/4960514/?attempt=1

13. Українська радянська енциклопедія том 2, Київ - 1978 р. (c. 138) .

14. Централізована бібліотечна система Дніпровського району Бібліотека ім. К. Симонова Бібліографічний нарис Київ 2012

http://lib2.znaimo.com.ua/docs/2800/index-53795.html

15. Шикман А. П. Діячі вітчизняної історії. Біографічний довідник. Москва, 1997р.

Размещено на Allbest.ru