Зброя і військова справа давнього хліборобського населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Зброя і військова справа давнього хліборобського населення України

План

Вступ

1. Озброєння давнього хліборобського населення

2. Фортифікація

3. Військова справа

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Доба енеоліту характеризується перш за все появою серій мідних виробів (знаряддя праці, зброя, прикраси), навичок ковальської справи та металургії, не дивлячись на розвинену кременеву індустрію. Просування енеоліту в Україну відбулося внаслідок міграції населеня Кукутені-Трипілля на Правобережний Лісостеп з регіону Румунської Молдови. Мігранти асимілювали та відтісняли місцеве неолітичне населення на Північ та Схід.

Енеоліт, таким чином, синхронізується в Україні з середньою та пізньою фазами неоліту. Він став також важливою історичною добою, пов'язаною з розпадом пізньоіндоєвропейської мовної спільноти. Брали участь у цьому епохальному процесі й племена, що населяли в V-ІV тис. до н. е. терени України. До такої думки прийшли лінгвісти, а нині її активно підтримують археологи.

Хронологія енеоліту базується на поважній серії радіовуглецевих дат з пам'яток Кукутені-Трипілля. Процедура їхнього калібрування призвела до подавнення енеоліту України принаймні на 1000 років. Отже, доба енеоліту датується нині серединою VІ-ІV тис. до н. е.

1. Озброєння давнього хліборобського населення

Найбільш повно комплекс озброєння хліборобського населення території України представлений в матеріалах Трипільської культури. Ця культура була однією з найбільш пізніх неолітичних культур Європи, її ареал знаходиться в межах трьох держав: Румунії, Молдови та України (Правобережжя). В означений часовий проміжок, тобто, до доби енеоліту відносяться три періоди Трипільської культури - це періоди А, ВІ, ВІІ та СІ (Археологія України, 2005, с.107-110 ). Отже, на основі матеріалів здобутих під час досліджень трипільських пам'яток дослідники мають доволі повне уявлення про рівень озброєння тогочасного населення України. На сьогодні в комплексі озброєння давніх землеробів виділяють такі категорії: дистанційна зброя та зброя ближнього бою.

Розглянемо дистанційну зброю, до неї відносяться лук із стрілами та дротики. За своєю типологією та конструкцією ця зброя є мисливською, але за своїм призначенням вона є поліфункціональною, тобто такою яку використовували і під час полювання і під час збройних сутичок. Новими для цього часу є кременеві вістря з виступаючими за межі древка гранями-шипами. Такі виступи призводили до утрудненого вилучення наконечника із рани, що є доцільним при веденні бойових дій. Що ж стосується дротиків цього часу, то їх часто-густо називають списами, але зважаючи на їх розміри слід визнати що важкі списи в цей час ще не використовували у військовій справі, тому визначення їх як дротиків є цілком прийнятним.

До зброї ближнього бою в цей час слід віднести так види: сокири-молоти, клювці та кинджали. Сокири-молоти є знаряддями видовжених пропорцій з довгим вузьким бойком. Переважна більшість їх виготовлялася із м'яких порід каменю, придатних для легкого обробітку. Всі сокири мали просвердлений, практично по центру, отвір для закріплення на древку. Також на трипільських поселеннях трапляються і металеві сокири походження їх є до кінця не з'ясованим, оскільки серед знахідок цієї групи озброєння є як імпортні, так і місцеві речі (виготовлені із місцевої сировини), тому це питання потребує подальшого дослідження. Що ж стосується кинджалів то вони представлені досить в обмеженій кількості, так на сьогодні відомі мідні ланцетоподібні ножі з поселень Городниця та Доброводи, на поселенні Більче-Золоте знайдений мідний кинджал типу «Кукутені» (Клочко, 2006, с.17-18). Ще один вид виробів, що міг застосовуватися як робочий та бойовий це так звані пласкі сокири. Вони виготовлялися, як і сокири-молоти із м'яких порід. Вони були досить масивними та великими виробами, трапецієвидних форм. Серед таких сокир особливу увагу дослідників привертають поодинокі асиметричні вироби із заокругленим лезом, використання яких в якості робочих та бойових є найбільш вірогідним (Клочко, 2006, с.16). Специфічною рисою застосування сокир-молотів є направлення їхньої дії не скільки на завдання смертельної рани, а й задля нанесення оглушаючого удару, для того щоб забрати супротивника до полону.

Також до зброї ближнього бою відносять і деякі вироби із кістки та рогу, це знайдені на Бернашівському поселенні рогові сокири-молоти, клювці та молоти (Збенович, 1975, с.32-40).

Що ж стосується захисного обладунку який могли використовувати давні землеробські суспільства України, то його існування є поки що лише гіпотетичним. Та все ж на користь того що населенню Трипільської культури був відомий якийсь захисний обладунок вказує наявність в комплексі озброєння, спеціалізованої бронебійної зброї, а саме клювців.

З огляду на доволі значну базу озброєння трипільців виникає слушне запитання: чи є археологічні данні які б засвідчували використання зазначеного комплексу бойових засобів? На сьогодні науковцям відомо чимало епізодів з тогочасних воєн на теренах України. На основі дослідження стародавніх поселень та могильників, зіставлення здобутих відомостей науковці з'ясовують характер і перебіг окремих збройних сутичок. Так на території сучасної Молдови археологами було розкопане селище в межах якого було знайдено значну кількість стріл, при чому трипільських типів. Їх розташування наштовхнуло вчених на думку про можливий військовий конфлікт між трипільцями, результатом якого стала загибель селища (Відейко, 2001). Наведені факти дещо змінюють наші уявлення про трипільців, як мирне хліборобське суспільство. Зараз можна констатувати значного комплексу озброєння, а також і фактів застосування зброї у військових цілях.

2. Фортифікація

Доволі вагомим досягненням у військовій справі будь-якого осілого суспільства є вміння зводити захисні споруди, тобто володіти, хоча і примітивними, але дієвими як для тієї епохи навичками фортифікації. Це цілком стосується і носіїв трипільської археологічної культури, які одними із перших розпочали зведення таких укріплень на території Східної Європи.

На сьогодні дослідники мають у своєму розпорядженні доволі значний фактичний матеріал, що створює комплексне уявлення про тогочасну фортифікацію. Нижче для характеристики фортифікаційних споруд трипільської культури буде використано класифікацію розроблену Г.Ф. Коробковою (Коробкова, 1998, с.28-31).

Отже перший тип укріплень це природно укріплені місця. Поселення розташовувалися на високих мисах або терасах з крутими уривчастими схилами.

Другий тип: поселення із розташуванням жител по колу. Цей прийом є досить розповсюдженим для поселень трипільської культури, його виникнення було обумовлене цілком цілями оборони. Житла будувалися віялом по колу, глухим торцем назовні та виходом з протилежного боку на середину селища, де знаходився спільний загін для домашньої худоби. Проміжки між житлами перегороджувалися парканами. Збільшення кількості населення змушувало трипільців збільшувати кількість кілець жител, будуючи їх концентрично, з дотриманням заданої наперед схеми. Вже знято плани понад 80-ти трипільських поселень різних періодів, від невеличких селищ раннього до поселень-гігантів пізнього. Врахування природних особливостей підвищеного рельєфу місцевості призводило іноді до розміщення жител та господарчих споруд у формі овалу чи складнішої за конфігурацією форми (Археологія України, 2005, с110-111). Найяскравішими прикладами такого розташування будинків є поселення поблизу сіл Тальянки, Майданецьке та Доброводи. Що ж стосується поселень поблизу сіл Тальянки та Майданецьке то розкопи й археометричні дослідження показали, що збудовані впритул одне до одного двоповерхові житла утворювали потужні лінії укріплень. Їх робили щонайменше дві: перша охоплювала центральну частину поселення, друга пролягала через 70 - 100 метрів після першої. Площу поміж укріпленнями - на відстань пострілу з лука - здебільшого не забудовували. Вражають масштаби укріплень - цитадель Mайданця мала форму еліпса з довгою віссю близько 1,1 км, поблизу Тальянків - до 3,5км у поперечнику.

Перша лінія оборони, заввишки 4 - 5 метрів, - це двоповерхові житла з дерева і глини, сполучені переходами на рівні другого поверху. Назовні вони виходили глухими стінами. Далі був відкритий простір (70 - 100 м), обстрілюваний лучниками зі стін цитаделі. Ці вищі за першу лінію стіни здіймалися щонайменше на 6 - 7 метрів. Підступи до цитаделі в Mайданецькому прикривала глиняна стіна кількаметрової висоти (Відейко,2001).

Третій тип: укріплення із використанням штучних оборонних споруд, таких як рови. Ці рови розташовувались у 2-3 ряди. Такі оборонні споруди фіксуються дослідниками протягом всього існування трипільської культури.

Четвертий тип: укріплення поселень валами та ровами. В результаті розкопок на деяких поселеннях фіксували засипку старих ровів і спорудження нових на нових межах поселення, також є випадки пере використання старих ровів новими поселенцями. Як різновид цього виду фортифікації виступають поселення із подвійними та потрійними рядами валів та ровів. Для пам'яток пізнього трипілля фіксується укріплення валів камінням. Збільшення укріплень фіксується дослідниками для кінця середнього та початку пізнього етапу Трипілля.

П'ятий тип: характерний для поселень пізнього етапу, це використання в якості укріплення окремої ділянки поселення, в той час, як вся інша територія поселення залишалася неукріпленою.

Отже, в підсумку слід констатувати що, для трипільських селищ показовою була висока топографія на вододілах, мисах, природних підвищеннях в річкових долинах. Зрозуміло, що питанням безпеки приділялась особлива увага. З приходом трипільців вперше на теренах України з'являються укріплені поселення з ровами та валами. Загалом же час побудови штучних укріплень припадає на період розпаду спільноти (кінець ІV - початок ІІІ тис. до н. е.), як засіб порятунку у ворожому оточенні. Для цього часу характерними є укріплення четвертого та п'ятого типів які за своїми функціями та характером оборонних споруд нагадують фортеці. Їх виникнення є свідченням посилення військової нестабільності в той час, на це вказує і збільшення знахідок зброї, що датуються в межах зазначених вище етапів.

археологічний історичний військова хліборобський

3. Військова справа

Знахідки тогочасної зброї не дозволяють говорити про виокремлення в суспільстві професійних воїнів. Імовірно що військо складалося із ополчення всіх дорослих чоловіків суспільства. Військова сила в той час здебільшого залежала від кількості озброєних людей, а не від якості зброї. Проте, ми можемо констатувати наявність в осілого землеробського населення початків виокремлення певної еліти. Прикладом цьому може слугувати Карбунський скарб, в якому були речі як релігійного так і військового призначення.

Що ж стосується кількості армії, то на основі співставлення з арміями неолітичного Близького Сходу, чисельність якої сягала 1000 чоловік, вчені приблизно встановлюють кількість вояків яке могло виставити трипільське протомісто. Отже, за Клочка В.І., таке протомісто як Тальянки могло виставити для бою більше 500 озброєних чоловік, при чому переваги трипільських поселень, порівняно із Близькосхідними державами, заключалися в тому що, трипільське поселення могло одночасно виставити потрібну кількість вояків, а не збирати її по всій сільській окрузі. Про такий високий демографічний потенціал трипільців свідчать зокрема розміри їх поселень, на яких одночасно проживало більше 10.000 тис осіб.

Висновки

Отже, підсумовуючи все вище сказане слід констатувати наявність у давнього землеробського населення доволі представницького коплексу озброєння, який включав в себе зброю дистанційного та ближнього бою. Важливим фактом є те, що трипільці починаючи із раннього етапу поряд з кам'яними та кістяними посинають використовувати металеві знаряддя, в тому числі і якісно новий, раніше невідомий вид зброї - металеві кинджали.

За доби неоліту перехід до скотарства та землеробства дозволив первісним суспільствам поступово накопичувати запаси продуктів споживання. Це призводило до соціальних та економічних змін в общинах, які в свою чергу вимагали розширеня життєвого простору, часто не мирним шляхом. Ці події стимулювали появу перших фортифікаційних споруд, причому на думку деяких дослідників трипільські племена на час проникнення на територію України мали вже сформовані засади зведення укріплень.

На сам кінець слід зазначити, що зазвичай загибель трипільської культури пов'язувалась із діями степових скотарів, проте в світлі нових археологічних даних ця катрина потребує корегування, оскільки сучасні дослідження трипільських пам'яток свідчать про те, що збройні сутички велись здебільшого між трипільськими громадами, свідченням цьому є розташування трипільських укріплених поселень не на кордонах, а в центральних районах поширення культури та спалене своїми соплемінниками поселення в Молдові.

Список використаної літератури

Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / за редакцією Л.Л. Залізняка) -- Київ: Либідь, 2005. -- 504 с.

Відейко М.Ю. Три епізоди з трипільських воєн // Військово-історичний альманах -- Киів, 2001. -- Число 3.

Збенович В.Г. Оборонні споруди та зброя у племен трипільської культури // Археологія. -- Київ, 1975. -- Том 15. -- С.32-40.

Клочко В.І. Озброєння та військова справа давнього населення України. -- Київ: АртЕк, 2006. -- 336 с.

Коробкова Г.Ф. Первобытная фортификация в раннеземледельческую эпоху // Военная археология. -- С.Петербург, 1998. -- С.28-31.

Размещено на Allbest.ru