Станіслав Вікентійович Косіор

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Станіслав Вікентійович Косіор - біографія

2. Політична діяльність

3. Станіслав Косіор - виконавець Голодомору в Україні

Використана література

1. Станіслав Вікентійович Косіор - біографія

6 (18) листопада 1889 - 26 лютого 1939 - радянський політичний і державний діяч. Член РСДРП (б) з 1907 року. Член ВЦИК, ЦИК СРСР і його Президії. Депутат ВР СРСР із 1937 року. Поляк. Один з активних організаторів сталінських репресій, пізніше сам став їхньою жертвою.

Станіслав Косіор народився в 1889 році в місті Венгрув, Седлецька губернія, Російська імперія в родині фабричних робітників. У родині було 5 братів: Станіслав, Владислав, Йосип, Казимир, Михайло. Принаймні четверо з них (крім молодшого Михайла) стали революціонерами-підпільниками. Закінчивши в 1902 році заводське Сулинське початкове училище, Косіор влаштувався слюсарем на Сулинский завод. У листопаді 1905 року він брав участь у заводських страйках. В 1907 році вступив у РСДРП і з 1908 по 1911 роки очолював Сулинську організацію РСДРП. В 1910 році ним був створений гурток футболістів, що служив, прикриттям підпільної роботи який завоював популярність у масах. Чотири рази Косіора короткочасно заарештовували, а в 1911 році був адміністративно висланий в Екатеринославську губернію. З 1912 по 1914 роки перебував на нелегальній роботі в Харкові, Києві, Полтаві. Восени 1914 року був серед організаторів Київського комітету РСДРП (б), а після його провалу з 1915 року в Москві. В 1915 році його заслали на три роки в Іркутську губернію.

Після Лютневої революції переїхав у Петроград, де працював у партійній організації Нарвско-Петергофского району, потім був членом Петербурзького комітету більшовиків у Виконавчій комісії. У жовтні 1917 року - комісаром Петроградського ВРК. У період висновку Брестського миру примикав до «лівих комуністів».

Один з організаторів КП(б) України в 1918 році. З березня 1918 року народний секретар (нарком) фінансів України, із квітня член Оргбюро по скликанню I-го з'їзду КП(Б)У. У серпні 1918 року керував нелегальною партійною роботою на Україні, окупованої німецькими військами. З листопада 1918 по лютий 1919 року секретар підпільного Правобрежного (Київського) обласного комітету КП(б)У.

Із травня 1919 року по грудень 1920 року - секретар ЦК КП(б) України, у липні-грудні 1919 року очолював також Зафронтове бюро ЦК КП(б)У. В 1920 році - командуючий Кавтрудармією, керував виселенням терських козаків з Горянської АРСР. З 1922 року по 1925 секретар Сиббюро ЦК РКП(б). Член ЦК ВКП(б) з 1924 року (кандидат з 1923).

З 1925 по 1928 рік - член Оргбюро й секретар ЦК ВКП(б). З 1928 по 1938 рік - генеральний (з 1934 - перший) секретар ЦК КП(б)У. Був активним провідником сталінської політики на Україні. У той же час насаджував власний міні-культ особистості, зокрема, ім'я Косіора носила офіційна радіостанція Української РСР.

В 1930 році Косіор увійшов до складу Політбюро ЦК (кандидат з 1927). Член президії ЦИК СРСР. На початку 1938 року переведений у Москву на посаду заступника голови СНК, однак без конкретних обов'язків. 3 травня 1938 року Косіор був позбавлений всіх партійних постів й арештований. Його звинуватили в приналежності до так називаної «Польської Військової Організації». 26 лютого 1939 року він був засуджений до розстрілу. Реабілітований 14 березня 1956 року. На думку деяких українських істориків, Косіор є одним з головних винуватців Голоду на Україні 1932-1933 років.

Ім'я Косіора носять вулиці й проспекти в багатьох містах України та Росії: у Кривому Розі, Вознесенську, Дніпропетровську, Харкові, Грозному.

Нагороди:

Орден Леніна (1935).

2. Політична діяльність

косіор геноцид народ

Член РСДРП(б) з 1907 р., 1907-1918 - учасник більшовицького руху в Донбасі і на Дону.

Березень-квітень 1918 р. - входив до складу Народного Секретаріату, як народний секретар у справах фінансів.

Був одним з організаторів КП(б)У.

1922-1928 - займав керівні посади в органах РКП(б).

1928-1938 - генеральний (з 1934 р. - перший) секретар ЦК КП(б)У.

Депутат ВР СРСР з 1937 року.

У липні 1932 р. на III Всеукраїнській конференції КП(б)У, добре знаючи незадовільне становище з забезпеченням населення хлібом, активно підтримав вимогу Л. Кагановича і В. Молотова повністю виконати значно завищенні плани хлібоздачі в Україні. За його інціативою було створено колгоспні фонди (постанова ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р.). Вилучення на початку 1933 р. цих фондів (включно з насінневими) за директивою Й. Сталіна і В. Молотова і при безпосередній підтримці Косіора, у залік виконання плану хлібозаготівель стало однією з головних причин голодомору 1932-33 в Україні.

Косіор - безпосередній організатор і виконавець політики фізичного і духовного геноциду українського народу, що виявився в ліквідації «українізації» і проведенні політики русифікації, організації штучного голодомору 1932-1933 в Україні, розгортанні антиукраїнського терору, фабрикуванні численних політичних процесів та масовому винищенні національної інтелігенції.

Твори:

Косіор С. В. Вибрані статті і промови [Текст] / С. В. Косіор; упоряд.: А. Д. Ярошенко та ін. - К.: Вид-во політ. літ. України, 1968.

3. Станіслав Косіор - виконавець Голодомору в Україні

Протягом десяти років (1928-1938) Станіслав Косіор був генеральним секретарем ЦК КП(б)У. В умовах унітарної держави й багатопартійної політичної системи він мав обмежені повноваження, оскільки залежав організаційно й ідеологічно від ЦК ВКП(б).

Політична діяльність Косіора в Україні виявилася дуже "плідною": саме сільське господарство України за рішенням листопадового (1929 року) пленуму ЦК ВКП(б) вибрали екзаменаційним полем для здійснення колективізації, а відсоток розкуркулених селянських дворів був найвищим у СРСР. Суперечлива й непослідовна була в роки Голодомору позиція Косіора, що Сталін не випадково назвав "гнилою дипломатією".

16 лютого 1932 року ЦК КП(б)В одержав телеграму Сталіна про засуху Поволжя й про необхідність формування насінних фондів за рахунок пошуку внутрішніх резервів. Наступного дня Косіор і Чубар відправили директивний лист обкомам і райкомам, у якому виразили готовність зробити насінну й продовольчу допомогу неродючим районам Західного Сибіру, Уралу й Поволжя. Їхня реалізація мала сумні наслідки для України. Пізніше Г. Петровский інформував політбюро ЦК КП(б)У про голод в районах Дніпропетровської, Одеської, Харківської, Київської й Вінницької областей, наполягав звернутися до ЦК ВКП(б) із проханням "...видати постанову про припинення хлібозаготівель на Україні й оголошенні вільної торгівлі". Однак Косіор не підтримав своєчасну й цілком конструктивну пропозицію Петровского.

Наприкінці березня - початку квітня, коли наступив час посівної кампанії, Україні не вистачало насіння. Надмірний оптимізм Косіора із приводу внутрішніх можливостей виявився політичним блефом. Погроза недосівби стала зовсім реальною. 26 квітня Косіор звертається до Сталіна з листом, у якому відзначає, що "...у нас є окремі випадки й навіть окремі села голодуючі", однак "усякі розмови про "голод" на Україні потрібно категорично відставити". Він завіряв партійного вождя в тім, що "серйозна допомога, зроблена Україні, дає нам можливість всі подібні вогнища ліквідувати". Уникаючи сталінського гніву, Косіор намагався заспокоїти його, використовуючи обережні фрази: "насіння вже на місці", "не дуже добре", "колгоспи, однак, живуть непогано", "озимі у всьому Степу блискучі", "трохи пізніше прийде додатков допомогу просом".

Косіор мав вичерпну інформацію про початок української катастрофи, перебуваючи особисто в районах, а також із селянських листів, яких тільки протягом січня - квітня надійшло в ЦК КП(б)В 115, з них багато яких від Секретаріату Сталіна. Селяни били тривогу, підтверджуючи факт голодомору: "ми приречені на голодну смерть", "поголовний голод у народі", "умирають діти в корчах від голоду", "до бідняків і слабких середняків, які виконали всі зобов'язання по хлібозаготівлях, заходили в будинок і відбирали останні 2-3 пуда зерна". Отже, Косіор і Сталін знали про голод ще на початку 1932 р.

Косіор сподівався на політичну індульгенцію, тому прийнявся ліквідувати "вогнища голоду", прагнучи зберегти номенклатурний пост й авторитет республіканського лідера. На початку травня 1932-го на його прохання політбюро ЦК ВКП(б) вирішило відвантажити Україні 6,5 млн. пудів хліба, а також 600 тис. пудів зерна й 75 вагонів риби для громадського харчування колгоспників. Уже тоді голод охопив сотні селянських господарств, але на московську допомогу могли сподіватися лише ті, хто безпосередньо працював на колгоспних полях. Вісім районів Вінницької області, які перебували "у найбільш важкому положенні", одержали 4 вагони тюльки; 5 районів Дніпропетровської - 200 тонн проса й 2 вагони тюльки; 13 районів Київської - 6 вагонів тюльки; 5 районів Одеської - 150 тонн проса й 2 вагони тюльки; 8 районів Харківської - 250 тонн проса й 3 вагони тюльки; 5 районів Автономної Молдавської СРР - 200 тонн проса й 3 вагони тюльки. Населенню 44 районів УРСР, а це кілька мільйонів чоловік, виділили 800 тонн проса й 20 вагонів тюльки, начебто там жили не люди, а кури й пінгвіни.

25 травня Косіор повторив акцію виділення допомоги для організації громадського харчування колгоспників, обмежившись цього разу 81800 банками рибних консервів. Комічної виглядала телеграма Косіора від 27 травня про виділення колгоспникам Маріупольщини 3 вагони тюльки, начебто риба назавжди покинула Азовське море.

11 серпня Сталін, обурений тим, що 50 районів Київської й Дніпропетровської областей висловилися проти плану заготівель, розпорядився "взяти з України Косиора" і замінити його Кагановичем. Косіор же був призначений одним із секретарів ЦК ВКП(б). І якщо протягом першої половини 1932 року Косіор займався "гнилою дипломатією", свідомо замовчував масовий характер голоду, намагаючись уникнути сталінського гніву, балансуючи між політбюро ЦК ВКП(б) і партійних низів в Україні, то друга половина свідчила про його особисту участь в організації й сприянні штучному Голодомору.

У жовтні 1932-го він особисто займався "більшовицькою мобілізацією сил і забезпеченням виконання встановленого остаточного плану хлібозаготівель" в Одеській області. За його підписом набували чинності політично правові й адміністративні постанови, виконання яких привело до страшного голоду на території УРСР, до масової смертності селян. Деякі завізовані ним постанови, незважаючи на колегіальність вищого партійного органа, оскільки в умовах однопартійної диктатури вирішували перші особи, мають ознаки політики геноциду українського народу.

Саме Косіор разом з Реденсом розробляли "...соціальний оперативний план ліквідації основних кулацьких і петлюрівських контрреволюційних гнізд" у районах Київської, Чернігівської й Дніпропетровської областей. 8 грудня, звітуючи перед ЦК ВКП(б), Косіор писав, що репресії в колгоспах "застосовані у великій кількості": арештовано 1230 чоловік, з них 340 голів колгоспів, 750 членів правлінь, 140 рахівників, крім того, 140 бригадирів, 265 вагарів, заведено 500 справ по хлібозаготівлях (саботаж, крадіжка зерна тощо). Він відзначав, що "нами" занесено на "чорну дошку" 6 сіл, а в областях 400 колгоспів, а ефективним заходом впливу на "саботажників" визнав застосування натуральних штрафів за невиконання хлібозаготівельних завдань.

Знаючи про дійсні причини голоду в Україні, Косіор цинічно й грубо пояснював, що до цього привело "погане ведення господарства й неприпустиме відношення до суспільного добра - втрати, злодійство й розбазарювання хліба", адже в "...більшості голодуючих районів хліба по заготівлях була взята жалюгідна кількість, і говорити, що "хліб відібрали", ніяк не можна".

Використана література

1. Гуро И., Андреев А. Горизонты: Повесть о Станиславе Косиоре. - М.: Политиздат, 1977. (Пламенные революционеры). с ил. То же. - 2-е изд. - 1979. - 407 с, ил.

2. О Станиславе Косиоре: Воспоминания, очерки, статьи / Сост.: М. Б. Погребинский. - М.: Политиздат, 1989.

3. Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. - М.: АСТ-ЛТД, 1997.

Размещено на Allbest.ru