Бойові дії на Кримському півострові в другій половині 1941 р. – першій половині 1942 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Організація й проведення Кримської оборонної операції (18 жовтня - 16 листопада 1941 р.)

2. Оборона Севастополя (30 жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р.)

3. Десантні операції Червоної армії в грудні 1941 р. - січні 1942 р.

4. Поразка радянських військ на Керченському півострові й в Севастополі

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що у воєнний та післявоєнний період історія німецько-радянської війни, її численні аспекти й проблеми стали предметом наукового дослідження, в результаті чого створена численна історична література. Однак, як зазначає більшість дослідників, - це і найбільш сфальсифікований та не до кінця досліджений період нашої історії. Саме тому процес подальшого переосмислення історичної спадщини українського народу потребує поглибленого вивчення його військової історії, особливо історії бойових дій в роки німецько-радянської на території України, та зокрема історії оборони України в 1941-1942 роках.

Історія вивчення теми. Бойові дії на Кримському півострові знайшли відображення у чисельній літературі і публікаціях ще з самого початку розв'язання радянсько-німецької війни. Проте в умовах воєнних та повоєнних років не могло бути й мови про об'єктивне відтворення загального ходу трагічних подій. Основними перешкодами стали цензурні заборони з боку сталінського керівництва, намагання не допустити навіть натяку на прорахунки. Перші наукові праці істориків викривали політику окупантів відносно мирного населення, накопичували факти про оборонні бої. Однак, не маючи солідного джерельного забезпечення і через свою надмірну заідеологізованість, ці матеріали виконували скоріше пропагандистську роль.

Після ХХ з'їзду КПРС історики стали приділяти більшу увагу вивченню подій початкового періоду війни, розширюється й джерельна база. «Хрущовська відлига» дала новий поштовх до вивчення різних аспектів німецько-радянської війни. Зроблені спроби проаналізувати результати мобілізації сил радянського народу на відсіч окупантам, розкрити «деякі» причини невдач 1941 р.

Одним із провідних напрямків, який набирає обертів у радянській історичній літературі, стає тема героїчної оборони Севастополя. Важливу інформацію з історії оборони Одеси і Севастополя несуть праці з щоденною хронікою подій: Г. Ванеева, С. Вольского.

У 90-х роках ХХ століття продовжував досліджувати історію німецько-радянської М. Коваль. Його праці заклали нову концептуальну базу для подальшого етапу досліджень даної проблематики.

Сучасна українська історіографія характеризується малою кількістю досліджень, які присвяченні питанням воєнних дій на півдні України в другій половині 1941 - першій половині 1942 рр. Військові плани радянського і німецького керівництва щодо півдня України відображені в публікаціях В. Грицюка, М. Михайлуци та ін.

В незалежній Україні захищено досить невелика кількість дисертаційних робіт, які присвяченні воєнним діям на півдні України на початкову етапі війни. В 2008 р. було захищено дисертацію А. Погорєловим на тему «Південь України в початковий період Великої Вітчизняної війни червень 1941 - листопад 1942 рр.».

У дослідження проблем оборони Одеси значний вклад зробила сучасна російська історіографія, яка представлена працями: И. Мощанского, А. Юновидова, А. Савина та ін. А також важливу цінність становить дослідження британського дослідника Р. Форжика, про оборону Севастополя.

Мета роботи полягає в об'єктивному висвітленні військових планів воюючих сторін щодо півдня України, а також визначення ролі оборонних операцій у бойових діях проти німецьких загарбників на початку німецько-радянської війни. Мета конкретизована в наступних дослідницьких завданнях:

1) Розкрити військові плани радянського і німецького командування щодо півдня України.

2) Проаналізувати підготовчий етап здійснення оборони Одеси та Севастополя.

3) З'ясувати реальний стан бойової підготовки населення Одеси і Севастополя.

4) Встановити масштаби та причини бойових втрат під час оборонних операцій.

Об'єктом дослідження є участь населення України у бойових діях проти німецьких загарбників на півдні України під час початкового етапу німецько-радянської війни (1941 - 1942 рр.), а його предметом - обороні бої за Одесу та Севастополь.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з червня 1941 - по липень 1942 років. Нижня межа пов'язана з початком війни проти німецьких загарбників і бойових дій на території України, а верхня - це період, до якого вся територія України була окупована німецькими військами

Територіальні рамки дослідження визначені межами території регіону південно-західної частини півдня України, включаючи також Кримський півострів.

Методологія дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи науковості, об'єктивності, історизму. При написанні дослідження використані загальнонаукові та спеціально-історичні методи. Зокрема, конкретно-пошуковий, хронологічний, критичний метод. Також ми зверталися до таких загальнонаукових методів, як метод класифікації, узагальнення, статистичний метод тощо.

Джерельна база дослідження. У дослідженні використано документи з історії німецько-радянської війни, в яких розкриваються бойові дії на південному фронті. У контексті дослідження воєнної історії важливе місце займає мемуарна література колишніх військових діячів і фронтовиків: Ф. Гальдер, М. Захаров, Р. Португальський.

Структура роботи відповідає поставленій меті та основним завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ Й ПРОВЕДЕННЯ КРИМСЬКОЇ ОБОРОННОЇ ОПЕРАЦІЇ (18 ЖОВТНЯ - 16 ЛИСТОПАДА 1941 Р.)

крим севастополь оборона фашистський

Конкретну розробку плану війни проти СРСР і безпосереднє проведення підготовчих заходів Німеччина розпочали з червня 1940 р. 21 липня 1940 р. А. Гітлер наказав головнокомандувачеві Сухопутних військ підготувати план військової кампанії проти Радянського Союзу. Два основних варіанти плану були розіграні на воєнно-стратегічній грі у штабі оперативного керівництва Верховного командування, яка тривала 28 листопада - 7 грудня 1940 р. Більш успішний варіант був покладений в основу документа, що іменувався на початку «план Фриц» і був підписаний Гітлером 18 грудня 1940 р. у вигляді директиви № 21, яка стала основною у комплексі документів планування війни проти СРСР, відомого під найменуванням «план Барбаросса».

У початковому плані «Барбаросса» про Севастополь чи Крим не згадувалося, так як передбачалося, що після знищення основних сил Червоної Армії на захід від Дніпра, такі периферійні території як Крим, будуть зайняті в ході подальших операцій. Також не очікувалося, що Севастополь і Чорноморський флот (ЧФ) матимуть який-небудь вплив на сухопутні операції на Україні.

Однак 13 липня 1941 р. шість бомбардувальників ДБ-3 авіації ЧФ атакували об'єкти нафтопереробки в районі Плоєшті (Румунія) в результаті чого згоріло 9 тис. тонн нафти. Через п'ять днів ще одна атака знищила більше 2 тис. тонн нафти. Хоча ці атаки не були масштабними, кількість знищеного палива вистачило б на п'ять заправок для кожної танкової дивізії вермахту на території СРСР. Розвиток такої ситуації на півдні України не зміг не викликати у Гітлера занепокоєння.

Як реакцію на радянські повітряні рейди, 23 липня 1941 р. було випущено доповнення до директиви № 33 А. Гітлера, в якому Головне командування вермахту особливо обумовлювало, що «захоплення України, Криму і території Російської Федерації до річки Дон» є тепер «пріоритетним завданням». 12 серпня 1941 р. Головне командування уточнило задану ціль для групи армій «Південь», до складу якої входили три німецькі армії (6, 17 й 1-а), 1-а танкова група, дві румунські армії, словацький та угорський корпуси. Головне завдання, яке мало виконати група армій «Південь», було «захоплення Криму, який є ворожою авіабазою, що представляє особливу небезпеку для нафтових родовищ Румунії», а також, що Крим буде використовуватися як трамплін для «стрибка» на Кавказ через Керченську протоку.

Безсумнівно, Гітлер не вважав, що Головне командування пішло досить далеко у своїх планах, і в наказі від 21 серпня 1941 році він вказував, що «найбільш важливими завданнями до настання зими є захоплення Криму і промислових і вугільних районів на Дону...», а також, що «захоплення Кримського півострова має колосальне значення для захисту поставок нафти з Румунії». Таким чином, логічне обгрунтування захоплення Криму Німеччиною було спочатку засноване на необхідності захисту власного нафтопостачання та сприянні в просуванні вермахту в напрямку радянських джерел нафти на Кавказі.

Перед самим початком війни в Криму був сформований 9-й окремий стрілецький корпус Одеського військового округу. Його управління дислокувалося в Сімферополі. До складу корпусу входили 106-а, 156-а стрілецькі та 32-а кавалерійська дивізії. Крім того, на Кримському півострові були: Сімферопольське інтендантське військове училище, Качинське авіаційне училище, тилові частини Одеського військового округу та місцеві органи військового управління.

З початком війни Ставка ВГК поставила перед сухопутними військами Криму завдання вести оборону узбережжя і не допустити висадки як морського, так і повітряного десанту, а перед Чорноморським флотом - забезпечити панування військово-морських сил на Чорному морі. Протягом першого місяця війни частини і з'єднання всіх родів і видів військ разом з населенням Криму зміцнювали півострів. Сухопутні війська рили, будували доти, дзоти, вчилися відбивати десанти, а флот, допомагаючи їм удосконалювати оборону узбережжя, силами своєї авіації наносив удари по Констанці, Плоєшті.

Увага Ставки була зосереджена на Перекопському перешийку Криму. Перекоп - північні ворота Кримського півострова. Довжина перешийка 30 км, ширина від 8 до 23 км. Тут було вирішено побудувати три лінії оборонних укріплень: першу - в районі Турецького валу, посиливши її протитанковими перешкодами; другу - приблизно на лінії Буданівка, Філатовка, зміцнивши її протитанковими і протипіхотними загородженнями; третю - по південному березі річки Чатирлик.

Враховуючи важливе стратегічне і військово-політичне становище Кримського півострова, Ставка Верховного Головнокомандування 14 серпня 1941 р. прийняла рішення на базі 9-го стрілецького корпусу сформувати 51-у Окрему армію з оперативним підпорядкуванням їй Чорноморському флоту. Командувачем армії був призначений генерал-полковник Ф. Кузнєцов, його заступником - генерал П. Батов.

Керівництво 51-ї армії виявилося у скрутному становищі. Через два тижні після його прибуття почалися сутички з розвідувальними загонами 11-ї армії Манштейна. Треба було створювати нові дивізії, навчати і озброювати їх, в Криму не було ніяких запасів зброї, навіть гвинтівок. З'єднання, що прийшли в серпні з материка - дві стрілецькі та три кавалерійські дивізії, були малочисельні, рядовий склад ще не навчений, матеріальна частина мізерна. Наприклад, у кавалеристів абсолютно не було засобів зв'язку, не було тачанок, і кулемети возили на простих возах. Через відсутність на возах амортизації кулемети розхитувалися у вузлах кріплення і виходили з ладу. З початку і до кінця битви за Крим восени 1941 року командування 51-ї армії не мало у своєму розпорядженні армійських артилерійських бригад, які могли б впливати на хід боїв.

До 11 вересня стало відомо, що для наступу на Крим німецьке командування зосередило 11-у сухопутну армію до складу якої входили: 30-й армійський корпус генерала Зальмута (22, 72, 170-а піхотні дивізії); 54-й армійський корпус генерала Ганзена (46, 50, 73-а піхотна дивізії); 49-й армійський корпус генерала Коблера (1-а і 4-а стрілецькі дивізії); моторизовані дивізії СС «Адольф Гітлер» і «Вікінг». Крім того, Манштейн мав у своєму розпорядженні до 40 полків артилерії. Його підтримував 4-й авіаційний корпус у складі 77-ї винищувальної ескадри (МЕ-109 - 150 літаків); двох бомбардувальних ескадр (Ю-87 - понад 100 літаків, «Хейнкель-111» - до 100 літаків).

Незважаючи на те, що небезпека насувалася з півночі, командування зосереджувало свою увагу на обороні узбережжя, на обороні передгірних районів, на обороні перешийків. Ф. Кузнєцов зосередив з'єднання по всій території, і не подумавши зосередити сили на Перекопському напрямі, де була найбільша ймовірність ворожого удару. У приблизних цифрах: близько 30 тисяч багнетів ставилося на оборону Криму від вторгнення з боку материка (з них 7000 на Перекопі); близько 40 тисяч на оборону узбережжя і до 25 тисяч всередині Криму.

За наказом командира військ, виданим після виходу німецьких військ на західний берег Дніпра в район Каховки, три дивізії 9-го корпусу були висунуті на північ - 276-а дивізія на Чонгарський півострів і Арабатську стрілку, 106 -а розтягнулася на 70 кілометрів по південному березі Сиваша, 156-а - на Перекопські позиції. Три кавалерійські дивізії - 48-а, 42-а і 40-а - мали протидесантні завдання; чотири сформовані в Криму дивізії - 172-а, 184-а, 320-а, 321-а - ставилися на оборону узбережжя. Цей бойовий порядок в основному зберігався протягом всіх осінніх боїв. У результаті, наприклад, 321-а дивізія діяла в районі м. Євпаторії. Штаб армії то рухав її до перешийку, то наказував йти назад.

Головне командування сухопутних сил Німеччини поставило перед 11-ю армією (під командуванням генерал-полковник Еріха фон Манштейна) два розбіжні за напрямками завдання: переслідування сил Червоної армії, що відходила на схід (до Ростова), і захоплення Криму. Е. фон Манштейн вважав, якщо просування в напрямку на Ростов є вирішальним, то від Криму поки треба було відмовитися. Крим означав серйозну загрозу на глибокому фланзі німецького Східного фронту, не кажучи вже про постійну загрозу, яку він представляв як військово-повітряна база для румунського нафтового району. Тому командування армії розуміло, що у нього недостатньо сил для одночасної реалізації обох завдань, і він віддав пріоритет Криму.

Всього через тиждень після вступу в командування 11-ю армією фон Манштейн направив 54-й корпус кавалерії Еріка Хансена (45 і 73 піхотні дивізії) в наступ на радянські позиції на Перекопському перешийку, який закривав шлях до Криму. Після шести днів важких боїв і втративши 2641 чоловік убитими 54-й корпус зміг в кінці-кінців прорвати радянську оборону, але в цей час радянський Південний Фронт почав великий контрнаступ проти слабкого фронту 11-ї армії в районі Мелітополя. Фон Манштейн був змушений перервати атаку на Крим і направити свої резерви на зрив радянського контрнаступу. В результаті основні сили двох радянських армій були знищені.

До жовтня 1941 року Головне командування сухопутних сил Німеччини зрозуміло, що 11-а армія не може виконати обидва завдання, і передало переслідування радянських військ 1-й танковій групі фон Клейста, наказавши фон Манштейну відновити наступ на Крим. До того часу радянська Ставка встигла терміново направити в Крим підкріплення і відновити фронт на південь від Ішуня.

30 вересня 1941 у зв'язку із загрозою прориву противника в Крим, який є головною базою Чорноморського флоту, і труднощами одночасної оборони Кримського півострова та Одеси радянське Верховне Головнокомандування прийняло рішення евакуювати війська Одеського оборонного району та за їх рахунок посилити оборону Кримського півострова. За рішенням Ставки 51-а Окрема армія отримала задачу до прибуття військ з Одеського оборонного району зосередити всі сили на утриманні Арабатській стрілки, Чонгарського перешийка, південного берега Сиваша і Ішунських позицій.

До ранку 17 жовтня завершилася евакуація Приморської армії з Одеси до Севастополя. Її командувач генерал-майор І. Петров отримав наказ негайно відправити на фронт 95-у, 25-у стрілецькі та 2-у кавалерійську дивізії. До середини жовтня 51-а армія і прибула Приморська армії мали 12 стрілецьких і 4 кавалерійських дивізії. З них на найбільш небезпечному, північному напрямку займали оборону тільки п'ять дивізій: чотири на Ішунських позиціях і одна на Чонгарському перешийку. Для наступу на Крим німецьке командування використало 7 піхотних дивізій 11-ї армії, перекинувши їх з маріупольського напрямки, і румунський корпус (2 бригади). Противник почав наступати 18 жовтня, маючи на напрямку головного удару 30-й і 54-й армійський корпус, а на допоміжному напрямі - румунські бригади.

18 жовтня в 6:00 почалися тригодинне авіаційне бомбування і потужна артилерійська підготовка. У 9:00 пішла в атаку ворожа піхота, підтримана танками. Манштейн прагнув швидше прорватися на оперативний простір Степового Криму, потім ввести в бій танкову бригаду, окремий моторизований полк і вийти на берег Чорного моря, оволодіти Севастополем та іншими портовими містами Криму. Але його війська натрапили на шалений опір радянських військ.

Вночі 19 жовтня за рішенням командувача в район Ішуні були висунуті 157-а дивізія і кінна група генерала Д. Аверкіна, посилена 5-м танковим полком і гвардійським дивізіоном реактивних мінометів. Вранці вони контратакували противника. 716-й і 334-й стрілецькі полки, підтримувані 492-м гаубичним артилерійським полком, атакували противника з південного сходу, а кіннотники в пішому строю завдали удару з південного заходу. Противник зазнав великих втрат і змушений був відступив на 5-7 км.

23 жовтня 51-а армія намагалася нанести по ворогу контрудар силами 9-го корпусу, оперативної групи Батова, двох дивізій Приморської армії, які висувалися до берегів річки Чатирлик. 106, 271, 156-а дивізії і один полк 276-ї дивізії повинні були діяти на ділянці Уржін, Карпова Балка, Ішунь і вийти в тил частинам супротивника, який намагався обійти лівий фланг армії. 24 жовтня наступ радянських військ був останньою спробою вирішити результат бою на свою користь. У ході кровопролитних боїв противник поніс великі втрати і на деяких ділянках змушений був відступити на 3-5 км. 51-а армія змусила Манштейна перейти до оборони.

26 жовтня ініціативу знову захопила армія Манштейна. У районі Воронцівки проти 9-го стрілецького корпусу з Приморською армією він ввів у бій дві нові дивізії. Не витримавши удару артилерії і авіації, окремі частини 51-ї армії, побоюючись оточення, стали відходити. 27 жовтня німецьке командування наступаючи трьома дивізіями при підтримці авіації, артилерії і танків, зуміло відкинути радянські частини до гирла Сухого Самарчлка.

29 жовтня командувач військами Криму, враховуючи складність обстановки, наказав відвести війська на тиловий оборонний рубіж, що проходив по лінії Радянський, Саки. Однак виконати цей наказ не вдалося. Більш маневрені німецькі частини випередили радянські війська, захопили 31 жовтня станцію Альма (Поштова) і створили загрозу Севастополю. 30 жовтня радянські частини залишили Сімферополь. 1 листопада 54-й корпус після форсованого маршу зайняла столицю Криму - Сімферополь. Штаб 51-ї Окремої армії перемістився в Карасубазар. 31 жовтня адмірал Г. Левченко поставив перед армією нове завдання: обороняти головну морську базу - Севастополь і підступи до Керченської протоки. Ослаблені з'єднання Приморської армії під командуванням генерал-майора І. Петрова з важкими оборонними боями відходили на південний захід, до Севастополю, а війська 51-ї армії - на Керченський півострів.

Перед 11-ю армією було поставлено завдання, щоб зірвати будь-яку спробу радянських військ зайняти оборону та перешкодити відхід з Сімферополя до Севастополя. 30-й армії у складі 72-ї і 22-ї дивізій було наказано просуватися на Сімферополя, щоб противник не міг затриматися на відрогах гір. 54-а армія отримала завдання переслідувати противника в напрямку Бахчисарай - Севастополь. Крім того, командування армії сподівалося, що, можливо, вдасться раптовим ударом взяти Севастополь.

4 листопада в Севастополі Військова рада військ Криму ухвалила рішення у зв'язку з обстановкою на Кримському півострові організувати два оборонних районів: Севастопольський і Керченський. До складу військ Керченського оборонного району включити всі частини і підрозділи 51-ї Окремої армії і Керченську військово-морську базу. Командування всіма військовими частинами, діючими на Керченському півострові, і керівництво Керченською оборонним районом покладалося на генерал-лейтенанта П. Батова.

Ставка ВГК прийняла рішення обороняти Керченський півострів на Ак-Монайських позиціях. 4 листопада після півторагодинної артилерійської та авіаційної підготовки противник почав атаку Ак-Монайських позицій, кинувши в наступ піхоту, танки і кавалерійські частини. Оборона і утримання Керчі та керченського виступу було покладено на сухопутні війська за підтримки сил Чорноморського флоту, Керченської військово-морської бази, Азовської військової флотилії.

7 листопада директивою № 004433 з метою сковування сил противника в Криму і не допустити його на Кавказ через Таманський півострів Ставка ВГК наказала: головним завданням ЧФ вважати активну оборону Севастополя і Керченського півострова всіма силами; Севастополя не здавати ні в якому разі і обороняти його всіма силами; організувати і забезпечити перевезення в Севастополь і Керч військ з Ялти, Алушти і Судака; евакуювати з Севастополя та Керчі на Кавказ все цінне, але не потрібне для оборони; керівництво обороною Севастополя покласти на командувача ЧФ т. Октябрського.

З ранку 10 листопада почалися запеклі бої за місто Керч, що мав важливе оперативно-стратегічне значення на лівому крилі радянсько-німецького фронту. Місцем найзапекліших боїв і останнім оборонним рубежем 51-ї армії стала гора Мітрідат. Після триденних боїв німецька армія крім трьох діючих дивізій підтягнули до міста ще одну піхотну дивізію і відновили наступ. Ставка прийняла рішення відвести війська 51-ї армії на Таманський півострів. 14 листопада на Таманський півострів переправили 400 гармат і 15 тис. особового складу армії. Протягом трьох діб, з 14 по 16 листопада, транспортні судна, баржі та човни під прикриттям літаків-винищувачів і бойових кораблів один за іншим відходили до Таманського півострова, переправляючи людей, бойову техніку, військове майно, і поверталися за іншими частинами. 16 листопада весь Крим, за винятком Севастопольського оборонного району, був у руках німецьких військ.

Так описав у своїх спогадах події першого етапу боротьби за Крим рядовий 51-ї армії кримський татарин А. Барієв. Його свідчення дає виразне уявлення і про рівень готовності армії, і про те, у яких умовах опинилися люди, кинуті в м'ясорубку війни: «У всьому батальйоні було роздано 18 гвинтівок, придатних до роботи, решта 700 солдатів з батальйону стояли перед німцями з лопатою і киркою. Міномети і кулемети були зламані і непридатні... Опір був марний. Німецькі сили, техніка в кілька разів були сильнішими за наші. Коли почалася мобілізація, у багатьох солдатів не було гвинтівок. Багато не були навчені військовій справі. Із солдатів мало хто вмів стріляти. На Кримському фронті радянська армія розсипалася. Солдати або загинули, або потрапили в полон, або втекли у бік Севастополя. Деякі бігли в Феодосію й у Керч, і через море на Кавказ. Невелика частина перебігла до партизанів у ліс. Після того, як був наказ: «Нехай кожен іде куди хоче, рятує свою голову» - кожен піклувався тільки про себе”. Втрати радянських військ у Кримській оборонній операції становили 48438 осіб.

Отже, Севастополь залишився єдиним радянським опорним пунктом в Криму. Захоплення фон Манштейном Криму менше ніж за місяць було величезним досягненням, особливо зважаючи на труднощі з постачанням і несприятливу місцевість. Проте, німецький тріумф в Криму був неповним, оскільки Севастополь все ще залишався в радянських руках. У свою чергу, радянська сторона вирішила утримувати Севастополь як трамплін для наступальних дій в майбутньому, і швидко направила підкріплення в місто.

Кримська оборонна операція відіграла велике значення в історії німецько-радянської війни, оскільки, по-перше, вона забезпечила захист Кримського півострова і виграла час для підготовки оборони Севастополя; по-друге, відволікла на себе сили 11-ї німецької і 3-ї румунської армій з ростовського напрямки, тим самим полегшивши становище радянських військ на лівому крилі Південного фронта.

51-ї армії не вдалося зупинити противника на зручних для оборони рубежах Керченського півострова, і до 16 листопада вона евакуювалася на Таманський півострів. Невдачі 51-ї армії полягали в тому, що, по-перше, вона не мала бойового досвіду і була недостатньо озброєна; по-друге, ті сили і можливості, які вона мала в своєму розпорядженні, використовувалися невміло, без урахування сформованої обстановки.

РОЗДІЛ 2. ОБОРОНА СЕВАСТОПОЛЯ (30 ЖОВТНЯ 1941 - 4 ЛИПНЯ 1942 РР.)

Севастополь одним з перших міст СРСР піддався нальоту німецької авіації. Перші бомби впали на нього ще о 3.15 ранку 22 червня 1941 року. Жителі Севастополя і моряки Чорноморського флоту відразу ж зайнялися створенням оборонних рубежів. Власне, до початку війни місто не було укріплене з суші, тому в липні командування флотом приступило до підготовки сухопутної оборони. Планувалося створити три рубежі: дальній, передовий, тиловий. Всі укріплення зводилися в розрахунку на відбиття удару повітряного десанту і були абсолютно не розраховані на протистояння танковим частинам і артилерії. До листопада закінчити будівництво рубежів так і не вдалося. Третій (Дальній) рубіж був готовий лише на 10%. Другий рубіж (Передовий) складався з чотирьох окремих вузлів, між якими лише почали будувати укріплення. Тільки Тилової рубіж (раніше називався протидесантний) був майже готовий, але він був розташований занадто близько до міста.

До бойових дій виявилися готові тільки 82 артилерійських дотів з морськими знаряддями, 220 кулеметних дотів і дзотів, 33 км протитанкових ровів, 56 км дротяних загороджень, було встановлено 9600 мін. Передовий оборонний рубіж протяжністю 46 км знаходився в 15-17 км від міста і пролягав від Балаклави до Качі. Слід сказати, що при такому захисті Севастополь повністю потрапляв під вплив сухопутної артилерії противника. Правда, у вересні, коли почалися бої за Перекоп, гарнізон міста спробував створити новий передовий рубіж, пересунувши його на 5-7 км далі головного, але часу на завершення цих робіт уже не залишалося.

Командувач 11-ї німецької армії Е. фон Манштейн планував силами 54-го армійського корпусу взяти Севастополь за короткий час. 28 жовтня 54 -й армійський корпус, обійшовши Приморську армію із заходу, рушив на Євпаторію. Створилася реальна загроза захоплення Севастополя.

29 жовтня командувач військами Криму віце-адмірал Г. Левченко своєю директивою поставив перед Чорноморським флотом завдання: негайно зайняти сухопутний обвід головної бази; виділити частини для прикриття на рубежі р. Альма; привести в бойову готовність гарнізони Ялти, Феодосії та Керчі; знаходитися в готовності для підтримки сухопутних військ вогнем корабельної артилерії. Виконуючи директиву в той же день заступник командувача Чорноморським флотом з оборони головної бази контр-адмірал Г. Жуков наказом № 02 ввів у Севастополі стан облоги.

Радянські війська в Криму в кінці жовтня мали понад 100 тисяч солдатів, понад 100 танків, достатня кількість артилерії. У повітрі і на морі перевага була на радянській стороні. Проте командування належним чином розпорядитися військами не змогло. Чисельність гарнізону безпосередньо в Севастополі ледь сягала 20 000 бійців; з урахуванням флоту і тилових служб у місті знаходилися 55 000 осіб. Їх озброєння обмежувалося 72 мінометами; берегова оборона складалася з 13 артилерійських батарей і бронепоїзди. Це була крапля в морі, основні сили до того моменту вже встигли дістатися до Кавказького узбережжя.

Першим днем оборони Севастополя вважається 30 жовтня. Увечері того дня 102-мм берегова батарея № 54, розташована на південь від Саків, відкрила вогонь по колоні бригади Циглера, що рухалася по дорозі вздовж узбережжя. Німці блокували батарею невеликими силами і рушили далі на південь. 1 листопада німецькі передові загони майже без опору захопили Сімферополь і Бахчисарай, який перебував всього в 30 км від центру Севастополя. У той же день почалися запеклі бої між морською піхотою і передовими загонами 54-го німецького корпусу, який намагався просунутися вздовж обох доріг, що ведуть від Бахчисарая в глиб радянської оборони. Тим часом 31 жовтня відбулося засідання Військової ради Приморської армії, на якому більшість учасників проголосували за відхід армії до Севастополя.

Спочатку командування досить негативно оцінювало перспективи оборони головної бази флоту. Прибувши до Севастополя 3 листопада командувач військами Криму віце-адмірал Г. Левченко дав вказівку «протриматися днів сім - десять, щоб евакуювати все цінне». Проте вже наступний день пройшло засідання Військової ради військ Криму і Чорноморського флоту, на якому було прийнято рішення спробувати перейти до тривалої оборони Севастополя і Керченського півострова, для чого створювалися оборонні райони - Севастопольський і Керченський. Їх командувачами призначалися генерал-майор І. Петров (командувач Приморською армією) і генерал-лейтенант П. Батов (заступник командувача військами Криму) відповідно.

Коли фронт 51-ї армії на Ішуні розвалився, віце-адмірал П. Октябрський підняв флот по тривозі і 4 листопада прийняв командування Севастопольським оборонним районом (СОР). Фон Манштейн хотів почати безпосередній штурм Севастополя до кінця листопада, але ситуація з постачанням була жахлива. Відчуваючи нестачу у важкій артилерії і ефективній авіапідтримці він вирішив не атакувати головні оборонні позиції захисників у районі долини Бельбеку, а спробувати знайти слабкі ділянки в центрі.

11 листопада противник відновив наступ на Севастополь, який підтримувало авіаційне угруповання у складі 100 літаків. Захисники міста трималися більше місяця, практично не отримуючи допомоги ззовні, поки до них не пробилися частини 184-ї дивізії; кількома днями пізніше в місто прибув перший транспорт з боєприпасами. Проте радянські війська відбили листопадовий наступ, скувавши на Кримському півострові з'єднання 11-ї німецької армії, не дозволивши використовувати їх ані для удару на Кавказ через Керченську протоку, ані для надання допомоги 1-й танковій армії під Ростовом

В результаті першого наступу на Севастополь 72-га піхотна дивізія вермахту зазнала величезних втрат (до 60%). План захоплення Севастополя шляхом нанесення концентрованих ударів на вузькі ділянки фронту залишився не виконаним.

Новий наступ - уже за підтримки танків - сім німецьких піхотних дивізій і дві румунські бригади почали 17 грудня. Війська Севастопольського оборонного району, посилені за вказівкою Ставки ВГК 1 стрілецькою дивізією, 1 бригадою морської піхоти та кількома маршовими батальйонами зі складу Закавказького фронту, у період з 17 грудня 1941 р. до 1 січня 1942 р. відбили другий наступ німецьких військ на Севастополь. Частина сил, кинутих на захоплення Севастополя, була відтягнута в напрямку Керчі та Феодосії, де висадився десант радянських військ.

Не заважаючи на деякі успіхи радянських військ в Криму їх підготовка йшла дуже повільно, з серйозними затримками, прорахунками і недоліками. Захисники обложеного міста не мали людських резервів, несли величезні втрати. Не вистачало боєприпасів, ручних кулеметів, наприклад, було менше чверті штатної норми. Противник ж тим часом швидко зміцнив свої рубежі, підтягнув підкріплення. Тільки 28 січня 1942 Ставка Верховного Головнокомандувача оголосила про створення Кримського фронту, в обов'язок якому ставилося швидке звільнення півострова від загарбників. Проте дана операція почалася на два тижні пізніше наміченої дати і відразу ж провалилася. Радянським військам вдалося взяти лише першу лінію оборони противника, проте вже наступного дня німці вибили частини назад.

Як тільки радянський зимовий контрнаступ підійшов до кінця, Генеральне командування сухопутних сил Німеччини видало директиву Гітлера № 41 від 5 квітня 1942 року, яка оголошувала, що «операція по зачистці на Керченському півострові і взяття Севастополя» були всього лише попередніми операціями перед головним наступом групи армій «Південь» в ході операції Фалль Блау, яка почалася 28 червня. Коли фон Манштейн в середині квітня 1942 р. зустрічався в Вольфшанці (Вовче лігво) в Східній Пруссії з Гітлером для його інформування щодо планів по Криму, Гітлер відразу ж схвалив його концепцію наступу на Севастополь, проте попередив фон Манштейна, що 8-й повітряний корпус Ріхтгофена буде відкликаний до закінчення штурму. Гітлер у той момент не був особливо зацікавлений у взятті Севастополя тому, що фокус його інтересів змістився в бік майбутнього літнього наступу. Фон Манштейну було також наказано розпочати підготовку до форсування Керченської протоки відразу ж після падіння Севастополя, і провести саму операцію не пізніше середини серпня.

План фон Манштейна по захопленню Севастополя еволюціонував від відносно простих прямих ударів восени 1941 року, які так і не змогли зруйнувати спішно зведені радянські укріплення. До травня 1942 р. фон Манштейн знав, що Севастополь буде міцним горішком і він приготував добре продуманий і тривалий штурм, який міг би поступово прорвати оборону міста. Наступальна операція, що отримала кодову назву «Штерфанг» (нім. Stцrfang - Лов осетра), мала підтримуватися масованим застосуванням артилерії і авіації. Однак план фон Манштейна перебував під загрозою через нестачі боєприпасів і піхотних резервів, а також через жорсткий графік. Він повинен був перемогти швидко і не міг розраховувати на допомогу з боку групи армій «Південь».

Фон Манштейн мав намір докладати основні зусилля на північній ділянці фронту, виділивши для цього 54-й корпус Е. Хансена, який повинен був великими силами стрімко атакувати і прорвати радянську оборону. В цей же час більш слабкий 30-й корпус Фреттера-Піко мав проводити допоміжну атаку для стримування радянських резервів. Невелика наступальна роль була передбачена і для румунського гірського корпусу, який повинен був попросту тримати центр між двома німецькими корпусами.

Радянська стратегія в Криму в 1942 році вимагала від Севастополя всього лише тримати оборону, в той час як основний тягар досягнення оперативного успіху лежало на силах Кримського фронту на Керченському півострові. Однак кримські плани Ставки були підірвані недооцінкою німецьких можливостей і перебільшеним почуттям неприступності Севастополя. Ставка не очікувала прибуття навесні 1942 року до Криму значних ворожих підкріплень, і не надавала уваги Люфтваффе в повітрі над Севастополем. Занадто багато зусиль додавалося для підтримки Керченської плацдарму в той час, як захисники Севастополя не мали в достатку боєприпасів і резервів для затяжної боротьби. Октябрський і Петров спиралися у своїх оборонних планах на два помилкових припущення: що новий німецький штурм триватиме не довше десяти днів; і що гарнізон Севастополя може розраховувати на радянський наступ з Керченського півострова, який відверне резерви фон Манштейна.

30 червня рішенням Ставки ВГК розпочалася евакуація захисників Севастополя. Всі спроби оволодіти Севастополем 1 липня не були успішними. 2 липня 1942 р. керівництво СОР з дозволу Ставки евакуювалося із Севастополя. Трагедією для героїчних захисників міста стало те, що віце-адмірал П. Октябрський, який командував Чорноморським флотом та офіційно очолював оборону міста, не в повній мірі виконав наказ командування про евакуацію. На літаках та двох підводних човнах вдалось вивезти тільки частину керівного складу, захисники ж були залишені напризволяще. Люди вирушали до Кавказького узбережжя на дрібних плавзасобах, а то й просто вплав. Понад тисячу чоловік підібрали у відкритому морі. Більшість продовжувала чинити опір у надії на прихід сил флоту та евакуацію. Безнадійні бої припинилися тільки 12 липня. Лише невелика частина гарнізону змогла прорватися в гори, а основна маса потрапила в полон. Німецькі джерела повідомили про 90 тис. військовополонених, узятих у захопленому місті.

РОЗДІЛ 3. ДЕСАНТНІ ОПЕРАЦІЇ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ В ГРУДНІ 1941 Р. - СІЧНІ 1942 Р.

Наприкінці 1941 року на півдні України склалася вкрай несприятлива для радянських військ воєнно-стратегічна обстановка. Німецьке командування усвідомлювало, що наявність пунктів базування авіації та військово-морських сил у Криму давала змогу контролювати морські шляхи, що проходили як вздовж західного та північно-західного, так і вздовж південного та північно-східного узбережжя Чорного моря, тим самим блокуючи морські перевезення діючої армії Радянського Союзу в цьому районі.

У Другій світовій війні висадка морських десантів з різними цілями застосовувалася досить широко. Величезний досвід у цьому накопичили Радянські Збройні Сили. Вони висадили на берег понад 100 морських десантів. Найбільша морська висадка була здійснена під час Керченсько-Феодосійської десантної операції. Вона відбувалася з 26 грудня 1941 р. до 2 січня 1942 р. на приморському напрямі, у значному віддаленні від лінії фронту та основних сил Червоної Армії.

У першому періоді війни більшість тактичних десантів мали мету скувати або сповільнити просування наступавшого вздовж узбережжя противника і тим забезпечити радянським військам можливість затриматися на оборонних рубежах. Крім того, висадка десантів, навіть сама загроза їх, змушувала противника відволікати частину сил для оборони узбережжя. Так, наприклад, загроза висадки радянських десантів на узбережжі Криму змушувала німецьке командування посилено охороняти ці ділянки, тримати напоготові рухливі резерви.

Ставка ВГК ще 7 грудня затвердила поданий командуванням Закавказького фронту план десантної операції на Керченському півострові (директива №005471 від 7.12.1941 р. 65 ). Метою Керченсько-Феодосійської десантної операції визначалося оволодіння Керченським півостровом, відволікання сил противника від Севастополя і створення умов для проведення в подальшому операції зі звільнення Криму.

Плануючи наступальну операцію з метою звільнення Криму, командування Закавказького фронту спочатку ставило перед військами дуже вузьку задачу, яка зводиться, по суті, до заняття лише східного узбережжя Керченського півострова, з подальшим наступом на захід. Операцію передбачалося здійснити силами 56-й і 51-й армій (7-8 стрілецьких дивізій, 3-4 артилерійських полків резерву Головного командування, 3-4 танкових батальйонів, авіації обох армій і 2 авіадивізії дальньої дії). На Чорноморський флот і Азовську флотилію покладалося завдання сприяти висадці десанту і забезпечувати фланги наступаючих армій.

Надалі план операції зазнав істотних змін. У доповіді на ім'я Ставки ВГК від 6 грудня 1941 командувач Чорноморським флотом адмірал Ф. Октябрський відразу зажадав не менше 15 днів на підготовку операції і вказав на слабкості розробленого сухопутним командуванням плану. По-перше, адмірал Октябрський послався на складну льодову обстановку на Азовському морі. Залежно від напрямку вітру могла скластися така ситуація, що вся Керченська протока покриється льодом і «жодна посудина не пролізе». Тому варіант висадки основних сил десанту через Азовське море Октябрський вважав за потрібне відхилити. По-друге, у доповіді командувача Чорноморським флотом вперше з'явилася назва Феодосія. Адмірал Октябрський запропонував висаджуватися відразу в двох великих портах - Керчі та Феодосії. Це могло забезпечити нормальне постачання військ.

За передвоєнними поглядами, десантна операція включала такі основні етапи: підготовка операції, посадка десанту, формування десантних загонів, перехід їх морем, бій за висадку, виконання десантом завдань на березі. Необхідно зазначити, що планування, організація та підготовка операції відбувались поспіхом. Не брались до уваги істотні чинники, що впливали на перебіг операції, що й призвело до низки помилок, які унеможливили повністю реалізувати замисел радянського командування.

Остаточний варіант плану десантної операції був складений до 13 грудня. Основне завдання операції - оточення військ противника на Керченському півострові. 51-а армія повинна була висадити на східне і північне узбережжя Керченського півострова 4 стрілецькі дивізії (224, 302, 390 і 396-ю), 12-ту стрілецьку бригаду, батальйон морської піхоти Азовської флотилії, 4 артилерійські полки. 44-й армії, висадженої у Феодосії, ставилося завдання перерізати комунікації противника і спільно з 51-ю армією призвести знищення військ противника на Керченському півострові. З виходом частин 51-ї армії на Ак-Монайські позицію планувалося наступ обох армій у напрямку Карасубазар і далі на Сімферополь, Джанкой. 44-а армія в районі Феодосії висаджувала 157, 236 і 345-у стрілецькі дивізії, 79-у окрему морську бригаду, 105-й і 251-й гірськострілецькі полки, один артилерійський полк. У період 26-31 грудня 1941 р. з кораблів і суден Чорноморського флоту й Азовської військової флотилії на північне та східне узбережжя Керченського півострова й у район Феодосії було висаджено понад 40 тис. чол., 1760 коней, 43 танки, 434 гармати і міномета, 330 автомашин, 18 тракторів, 170 візків і двоколок, 978 тонн боєприпасів, 181 тонна продовольства та фуражу і 250 тонн різних вантажів.

Висадку частин 51-ї армії на північне узбережжя Керченського півострова планувалося провести силами Азовської військової флотилії на п'яти ділянках (Ак-Монай, мис Зюк, мис Тархан, мис Хроні, Єнікале), для чого було створено п'ять десантних загонів, зведених у три загони висадки. Висадка десанту на східне узбережжя Керченського півострова покладалася на сили Керченської військово-морської бази. Їй належало висадити частини 51-ї армії на ділянці Старий Карантин, Камиш-Бурун і Ельтіген, для чого сформували три загони висадки. Для висадки 105-го гірськострілецького полку в районі гори Опук був сформований загін висадки «Б». Війська 51-ї та 44-ї армії, що висадилися протягом 26-31 грудня вийшли на рубіж Сент-Елі, Карагоз, Ізюмівка, Отузи, але далі просунутися не змогли.

Найбільш складною і віддаленій від баз флоту метою була Феодосія. Для захоплення Феодосійського порту були виділені підрозділи морської піхоти, висадку яких планувалося здійснити тільки з бойових кораблів. Висадка повинна була початися після короткого, але потужного вогневого нальоту корабельної артилерії. У Феодосії передбачалося висадити з'єднання і частини 44-ї армії загальною чисельністю 23000 чоловік, 34 танки, 133 знарядь і мінометів. Для висадки у Феодосії Чорноморським флотом була створена так звана корабельна група «А». З бойових кораблів до її складу увійшли крейсера «Червоний Кавказ» і «Червоний Крим», ескадрені міноносці «Незаможник», «Шаумян» і «Железняков».

Посадка військ першого ешелону 44-ї армії на кораблі Чорноморського флоту в Новоросійську була проведена вдень 28 грудня. На бойові кораблі загону «А» були посаджені 251-й гірськострілецький та 633-й стрілецький полки зі складу 9-й гірськострілецької і 157-ї стрілецької дивізій відповідно. Всього: 5419 чоловік, 15 гармат, 6 мінометів, 30 автомашин та 100 тонн боєприпасів. Вночі 29 грудня загін висадки «А» підійшов до Феодосії і почав артилерійську підготовку. Протягом 18 хвилин він вів вогонь по Феодосійському порту. В 4:00 03 хв. сторожові катери типу «МО» з розташованими на них штурмовими загонами увійшли в гавань, не зустрівши протидії ворога, який відкрив вогонь лише через 14 хвилин після цього. В 4:00 26 хв. в гавань послідовно увійшли ескадрені міноносці і тральщик з частинами передового загону десанту, а близько 5:00 почав швартування до зовнішньої стінки Широкого молу крейсер «Червоний Кавказ». В 9:00. 15 хв. висадка передового загону (251-й гірськострілецький та 633-й стрілецький полки) з бойових кораблів була закінчена. До кінця дня 29 грудня частини десанту, підтримані вогнем крейсерів і ескадрених міноносців, оволоділи портом і містом Феодосія та прилеглими до нього висотами.

Німецькі війська, які відступили з Керченського півострова за підтримки двох піхотних дивізій, знятих з-під Севастополя (всього було 6 дивізій), організували оборону на рубежі Кієт, Ново-Покровка, Коктебель і 2 січня зупинили наступ радянських військ. Е. фон Манштейн, командувач 11-ї армії, писав у своїх спогадах: «Це була смертельна небезпека для армії в момент, коли всі її сили, за винятком однієї німецької дивізії і двох румунських бригад, вели бій за Севастополь. Було цілком зрозуміло, що необхідно терміново перекинути сили з-під Севастополя на загрозливі ділянки».

Аналізуючи результати Керченсько-Феодосійської десантної операції, адмірал ЧФ М. Кузнєцов у своїх мемуарах приходить до наступного висновку, що виконання рішення Ставки ВГК - надати допомогу Севастополю висадкою десанту на Керченський півострів, щоб прикувати туди частину армії Манштейна, - було сильно ускладнено тим, що занадто широкий фронт висадки виявився незабезпеченим потрібними резервами. Основні сили десанту, які повинні були прийти на допомогу першим висадкам десанту, опинилися далеко від Феодосії. Крім того, сенс висадки у Феодосії полягав насамперед у тому, щоб вона відбувалася одночасно з діями десантів в інших районах Керченського півострова. Після того як частина сил 44-ї армії довелося направити в Севастополь, було б, мабуть, доцільніше зосередити всі зусилля на утриманні зайнятих плацдармів на північ і південь від Керчі.

Хоча у ході операції радянським військам не вдалося оточити і знищити німецьке угруповання на Керченському півострові, на початок січня 1942 р. вони просунулися у західному напрямі на 100 - 110 км, зайнявши Керченський півострів з важливими містами і морськими портами Керч та Феодосія. Гітлерівське командування було змушене припинити другий наступ на Севастополь і перекинути звідти частину сил у район Феодосії, у зв'язку з чим становище військ, що обороняли Севастополь, поліпшилося. Радянське командування ще в період завершення Керченсько-Феодосійської десантної операції розраховувало продовжити наступ із метою повного звільнення Кримського півострова.

Б. Ратніков у кандидатській дисертації «Морські десантні операції (1941 - 1943 рр.) виділив чотири основних групи чинників, які найістотніше вплинули на хід і результат Керченсько-Феодосійської десантної операції: воєнно-стратегічна обстановка навколо Криму в листопаді - грудні 1941 року; воєнно-теоретичні засади підготовки та ведення морської десантної операції у зазначені роки; фізико-географічні умови ведення операції; організація їх матеріального та технічного забезпечення.

На момент проведення операцій головна мета і їх замисел відповідав воєнно-стратегічній обстановці, що склалась у період їх підготовки. Керченсько-Феодосійську морську десантну операцію вперше у світовій практиці проводила сторона, що оборонялася. Таке нестандартне застосування сил стало несподіванкою для противника, німці не очікували десанту.

На час початку Другої світової війни теорія підготовки та ведення морських десантних операцій була достатньою мірою відпрацьована і викладена в діючих на той час настановах і статутах. Це зокрема тимчасовий Бойовий статут Морських сил РСЧА 1937 року та Настанова з ведення морських операцій 1940 року. У Статуті в найзагальніших рисах визначались мета десантних операції та основні етапи їх ведення. Проте через недостатній рівень підготовки командного складу, незадовільне забезпечення десантними засобами та озброєнням і військовою технікою вимоги керівних документів не виконувалися.

Характерною особливістю цих десантів була значна невідповідність складу й озброєння десантів завданням, які перед ними ставилися. Завдання були дуже об'ємні, а десанти слабко озброєні. Озброєння десантів складалося лише з легкої піхотної зброї: рушниць, автоматів, ручних гранат і кулеметів. Помилково вважалося, що чим менше у десанту своєї техніки (танків, артилерії, автомашин, обозу) і важкого озброєння, тим він рухливіший. Прагнучи «полегшити» десант і зробити його рухливим, ні танків, ні артилерії, ні обозу (кінського й автомобільного) йому, зазвичай, не давали.

Під час планування операції не враховано погодний чинник та готовність десантно-висадочних засобів. Через несприятливі метеорологічні умови, погану підготовку до переходу морем та висадки десанту, не було висаджено десант біля Ак-Монаю та у Казантипській затоці. Внаслідок цього не вдалося оточити угруповання противника на Керченському півострові. Угруповання німецьких військ отримало можливість організованого відходу та організації оборони на Парпачському перешийку. У цей період операції німецьке командування вважало за можливе не відволікати значні сили з-під Севастополя. За спогадами командувача 11-ї німецької армії фон Манштейна: «Командування армії направило в район Феодосії 4-ту румунську гірську бригаду, що стояла під Сімферополем і 8-му румунську кавалерійську бригаду, що забезпечувала охорону східного узбережжя Криму з завданням ліквідації можливих десантів противника на цій критичній ділянці фронту. Одночасно туди був скерований з-під Генічеська і Феодосії останній з полків 73 пд (посилений 213 пп), що виводився з Криму».

Крім того, істотною помилкою під час планування десантної операції було визначення найближчого завдання військам 44 армії частиною сил наступати на Марфівку із завданням сприяти 51-й армії у знищенні керченського угруповання противника. Незадовільна організація розвідки та необізнаність командування не дали змогу своєчасно виявити відхід німецьких військ, і виконання зазначеного завдання виявилось даремною тратою ресурсів та часу.

Цікавим є погляд фон Манштейна на вказані прорахунки: «Якби противник використав вигоду ситуації, що склалася, і швидко почав переслідувати 46 пд від Керчі, а також наніс рішучий удар по румунах, що відходили від Феодосії, то склалася б обстановка, безнадійна не тільки для цієї відновленої ділянки Східного фронту 11-ї армії. Вирішилася б доля всієї 11-ї армії. Більш рішучий противник міг би стрімким проривом на Джанкой паралізувати постачання армії. Відкликані з-під Севастополя війська - 170 пд, а після припинення наступу з півночі і 132 пд - могли прибути в район західніше чи північніше від Феодосії не раніше, ніж через 14 днів. Але противник не зумів використати сприятливий момент. Чи командування противника не зрозуміло своїх переваг у цій обстановці, чи воно не наважилось терміново їх використати».

Під час планування операції недостатньо уваги було приділено питанням організації переходу морем. Не врахована повна відсутність спеціальних десантних засобів та засобів висадки, яких не було у складі Чорноморського флоту до війни. Кораблі з великою посадкою не могли підійти близько до берега, особливо в Азовському морі. У складі Азовської флотилії до десантування були пристосовані 3 пароплави, 3 самохідні шаланди, землесос, 3 баржі з буксирами, 36 сейнерів і рибальські човни. Керченська військово-морська база могла використати для висадки десанту до 50 сейнерів і дрібних плавзасобів. Використання для переходу морем і висадки десантом пристосованих засобів негативно впливало на кількість особового складу, озброєння та матеріально-технічних засобів, що могли одночасно десантуватись. Крім того, при висадці на Азовське узбережжя Керченського півострова через погану організацію переходу морем та відсутністю стійкого управління десанти прибули до місць висадки неорганізовано і несвоєчасно, висадка почалась у світлий час доби, а бій за висадку здійснювався фактично без авіаційної, артилерійської підготовки та підтримки.