Підводна війна в роки Другої світової

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Індивідуально-дослідницьке завдання

на тему: Підводна війна в роки Другої світової

Перевірив

Верстюк В. В.

Виконала

студентка 44 групи

Рехліцька Вікторія

Кам'янець-Подільський 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Битви за Атлантику

Розділ 2. Війна в Тихому океані

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми: початок XX століття запам'ятався в світовій історії як воєнний період. Саме в цей час після закінчення Першої світової війни, розпочалась Друга яка принесла набагато більше втрат, і яка посприяла технічному прогресу. Насамперед, надзвичайно важливе значення мають морські, підводні битви. Завдяки їм можна визначити зовнішньополітичне становище кожної держави, стратегічне розташування Німеччини і країн які прагнули її зупинити. До 1939 року модернізація зброї удосконалилась до такої степені, що підводні і морські битви могли завдати нищівного удару по найважливішим стратегічним, морським точкам країнам, які панували на морях.

Під час Другої світової відбулось дві найбільших морських війни. Це дві глобальних битви на Атлантичному океані, відомі під назвою «битви за Атлантику», а також війна на Тихому океані

Мета: на основі використаних джерел і літератури ставиться мета у комплексі розглянути причини, події підводних битв Другої світової війни і її значення у світовій історії..

Виходячи з мети випливають такі завдання:

- Дослідити зародження причин війни

- виокремити найважливіші події.

- Проаналізувати основні етапи морських битв;

- Висвітлити значення підводних битв для подій Другої світової;

- Охарактеризувати становище в загальному

- Оволодіти знаннями з технічного спорядження підводних човнів і кораблів, зброї яка застосовувалась;

- Визначити вплив підводних битв на загальне значення війни;

- Зрозуміти, яким чином підводні, морські битви психологічно вплинули на патріотичний дух тих чи інших країн, та їх громадян.

Об'єктом науково - дослідницького завдання є Друга світова війна та її події;

Предметом є морські битви, в яких застосовувалась підводна зброя та техніка;

Хронологічні межі: охоплюються з 1939 по 1945 рр.

Розділ 1. Битви за Атлантику

Бойові дії в Атлантичному океані прийнято називати битвою за Атлантику, в якій союзники по Антигітлерівській коаліції билися з країнами Осі - Німеччиною та Італією через комунікації і панування в Атлантичному океані і прилеглих до нього морях під час Другої світової війни. Вперше термін «Битва за Атлантику» використав Вінстон Черчілль 6 березня 1941 р.

Битва за Атлантику - напружена і кривава військово-морська кампанія. Основною метою коаліції союзників у битві за Атлантику був захист своїх комунікацій, і тим самим забезпечення союзних сил, що діяли на Європейському театрі військових дій з метою розгрому країн Осі - Німеччині та Італії.

«Однією з головних завдань, крім захисту своїх комунікацій, перед союзниками стояло завдання досягнення панування в Атлантиці. Бойові дії в Атлантиці велися ще з 1939 року, після початку Другої світової війни» [1. С. 500]. Протягом 1941 р. Німеччина перейшла до необмеженої підводної війни.

У цей період здійснювалося масове нарощування німецьких підводних човнів; розширилися райони їх застосування, і зросла результативність їх дій. Значно зросли втрати союзників на комунікаціях.

Після вступу у війну Радянського Союзу, основна частина великих надводних кораблів була спрямована проти СРСР, що дозволило флотам союзників спрямувати головні сили на боротьбі з німецькими підводними човнами. У 1941 р. почалися бойові дії на Середземноморському театрі військових дій і на Арктичному театрі військових дій. У 1941 р. німецький військово-морський флот поступово відмовився від використання великих надводних кораблів проти комунікацій союзників після кількох невдалих спроб, одна з яких - битва в Датському протоці.

«З січня по березень 1941 р. лінійний крейсер «Ріпалс» (Repulse) брав участь у пошуках німецьких лінкорів Шарнхорст» (Scharnhorst) і «Гнейзенау» (Gneisenau) в Північній Атлантиці. 22 травня 1941 р. «Ріпалс» був відкликаний зі складу охорони конвоїв Великобританія, Гібралтар, для участі в пошуках німецького лінкора «Бісмарк» (Bismarck). Потім лінійний крейсер «Ріпалс» був направлений в Індійський океан, де 10 грудня 1941 р. був потоплений біля берегів Малайї, отримавши від японців одне бомбовий і п'ять торпедних влучень.

18 травня 1941 р. лінкор «Бісмарк» і важкий крейсер «Принц Ойген» вийшли з військово-морської бази в Готенхафене (польський порт Гдиня). «Лінкор «Бісмарк» вийшов у свій перший і останній бойовий похід. Перефарбувавши свої корпусу в Норвегії, лінкор «Бісмарк» і важкий крейсер «Принц Ойген» пройшли непоміченими Норвезьке море і рушили вище Північного полярного кола, в той час як британський флот шукав їх на південь.» [4. С. 287]

Після виявлення німецької ескадри британським флотом в Датському протоці, 24 травня відбулося військове зіткнення, в якому п'ятим залпом лінкор «Бісмарк» потопив англійський лінійний крейсер «Худ» вибух боєзапасу якого розірвав корабель на дві частини. З 1417 чоловік екіпажу врятувалися тільки троє.

Після потоплення лінкора «Бісмарк» німецького командування військово-морського флоту відмовилося від рейдерських дій надводного флоту на океанських комунікаціях союзників і зробив основну ставку на необмежену підводну війну. Другий корабель типу «Бісмарк» - лінкор «Тірпіц» - був пошкоджений британськими міні-підводними човнами, майже всю війну простояв і був потоплений 12 листопада 1944 р. в норвезькому фіорді Тромсе британської авіацією.

Оскільки, перебуваючи у Бресті (Brest) у Західній Франції, німецькі надводні кораблі піддавалися постійним нальотів авіації союзників. «Командуванням військово-морського флоту прийнято рішення перенести їх назад в Німеччину.» [5 ] 27 листопада 1941 р. була зроблена проводка (прорив) через Dover протоку (Ла-Манш) допоміжного крейсера «Комет» з заходу на схід (операція «Sperrbrecher 52»), а на початку грудня - допоміжного крейсера «Тор» із сходу на захід (операція «Sperrbrecher 53»). На лютий 1942 р. була спланована операція «Цербер» (Zerberus): лінкори «Шарнхорст» (Scharnhorst) і «Гнейзенау» (Gneisenau), важкий крейсер «Принц Ойген» (Prinz Eugen) повинні були прорватися через Ла-Манш у супроводі десятками тральщиків і допоміжних суден під прикриттям літаків люфтваффе.

Британський флот і авіація не були готові до несподіваного прориву. В цей же час німці глушили англійські радари. З 11 по 13 лютого 1942 р. «Шарнхорст», «Гнейзенау» і «Принц Ойген» з супроводжуючими кораблями і судами зробили прорив через Ла-Манш. При цьому при сильному тумані лінкори «Шарнхорст» і «Гнейзенау» підірвалися на мінах, але дійшли до своїх портів.

Лінкор «Гнейзенау», що стояв на ремонті в Кілі, під час британської бомбардування в ніч на 27 лютого 1942 р. був вражений тисячефунтовою бомбою, що остаточно вивело корабель з ладу. «Лінкор «Шарнхорст» після чотиримісячного ремонту був відправлений у Норвегію, він разом з лінкором «Тірпіц» та іншими кораблями мав нападати на арктичні конвої, які прямували з вантажами в Радянський Союз.» [6. С. 90] У вересні 1943 року, після декількох місяців акліматизації, лінкор «Шарнхорст» брав участь разом з «Тирпицем» (Tirpitz) в обстрілі і десанті на Шпіцберген. 26 грудня 1943 р. лінкор «Шарнхорст» був потоплений британськими кораблями біля мису Нордкап у Норвегії. Торпедований німецьким підводним човном танкер союзників йде до дна, 1942 р.)

Розділ 2. Війна в Тихому океані

підводний війна морський битва

Недільним ранком 7 грудня 1941 р. японське авіаносне з'єднання під командуванням віце-адмірала Тюити Нагумо атакувало головну американську військово-морську базу на Тихому океані Перл-Харбор на Гавайських островах. В Гавайській операції, як її назвали японці, брали участь 353 літака японської палубної авіації, злетіли з 6 японських авіаносців і йшли двома хвилями, а також кілька надмалих підводних човнів.

В результаті японської атаки на Перл-Харбор було потоплено чотири американських лінкора (два пізніше були підняті та відновлені), чотири інших лінкора були серйозно пошкоджені. Були потоплені або пошкоджені три крейсера, три есмінця і мінний загороджувач. На аеродромах військово-повітряної бази американці втратили за різними джерелами від 188 до 272 літаків.

Сполучені Штати оголосили Японії війну. Американський лінкор «Арізона» горів у Перл-Харборі протягом двох днів після атаки японської авіації 7 грудня 1941 р.

«Ще до нападу японського флоту на Перл-Харбор, Сполучені Штати, Великобританія і Голландське уряд у вигнанні, яке контролювало багату нафтою Голландську Ост-Індію, ввели ембарго на постачання до Японії нафти і сталі.» [2. с. 396]

Одночасно з атакою 7 грудня 1941 р. американської бази Перл-Харбор Японія почала бойові дії в Південно-Східній Азії проти Таїланду, Малайзії, Філіппін і Гонконгу. Через різницю в часових поясах це сталося 8 грудня 1941 р. Уряд Таїланду ухвалив японський ультиматум і пропустило японські війська для вторгнення в Малайї. Велика частина території Таїланду була окупована Японією. 21 грудня 1941 р. уряд Таїланду підписало з Японською імперією військовий союз, а в січні 1942 р. оголосила війну США та Англії.

Оскільки напади в Тихому океані і Південно-Східної Азії були раптовими, Японія на початковому етапі війни на Тихоокеанському театрі військових дій досягла значних результатів. Англійські, голландські, індійські, філіппінські і австралійські війська не змогли протистояти японської експансії.

«10 грудня 1941 р. в Південно-Китайському морі біля берегів Малайї японською авіацією були потоплені британські кораблі - лінкор «Принц Уельський» і лінійний крейсер «Ріпалс», які катували вогнем підтримати оборону Сінгапуру від настання японських військ з боку суші.»[6. 289 с.] Після цього японський флот став панувати в Індійському океані. 10 грудня японськими військами був узятий острів Гуам в західній частині Тихого океану, на якому знаходилися 547 американських морських піхотинців, слабо озброєних, 1 мінний тральщик і одне вантажне судно. Більшість американців було взято в полон. При цьому японці втратили вбитим лише одного солдата, і шестеро було поранено. Надалі японські війська побудували на острові зміцнення і організували базу. 23 грудня був узятий атол Уейк.25 грудня 1941 р. японські війська захопили Гонконг.

8 грудня 1941 р. почалася висадка японських військ (14-я японська армія, 57 тис. чол.) на Філіппінах (острів Батан). 10 грудня японці здійснили висадку на острів Камигин і в північну частину острова Лусон. Вранці 22 грудня японські війська почали основне вторгнення на східному узбережжі острова Лусон в затоці Лингаен. 2 січня 1942 р. японські війська захопили столицю Філіппін - Маніли. Головні сили оборонців відійшли на півострові Батаан. Після кількох атак, 8 лютого японські війська припинили наступ. 14 грудня 1941 р. японські війська висадилися на Борнео (Калімантан). В кінці грудня ними був захоплений головний на Борнео порт і нафтопереробний пункт Бруней.

«Протягом грудня 1941 р. - січня 1942 р. японці захопили увесь Малаккська півострів. 11 січня вони зайняли Куала-Лумпур, а потім вийшли до вузького Джохорскому протоці (ширина 1 - 2 км), на іншій стороні якого на острові Сінгапур розташовувалася головна англійська військово-морська база на Далекому Сході - фортеця Сінгапур.» [3 с. 196] Фортеця мала запаси продовольства і боєприпасів на півроку. 11 січня Японія оголосила війну Голландії. У січні 1942 р. японські війська почали наступ в Південно-Східній Азії на Бірму, Голландську Ост-Індію і Соломонові острови. 21 січня японські війська вторглися в Бірму. 23 січня був узятий Рабауле на острові Нова Британія.

У морській битві в Яванському морі 27 - 28 лютого і 1 березня 1942 р. японським флотом було завдано нищівної поразки союзному голландсько-американсько-англо-австралійському військово-морського з'єднання. За три дні боїв союзники втратили 5 крейсерів і 7 есмінців. Японський флот втрат не мав.

«3 квітня 1942 р. японські війська почали останній наступ на Філіппінах і стали тіснити американські і філіппінські війська на півострові Батаан.»[7.] 5 травня японці (2 тис. чол. з танками) здійснили висадку на укріплений острівець Коррехидор в Манильском затоці, де перебував американський гарнізон чисельністю 15 тис. осіб. 8 травня гарнізон Коррехидора, останнього пункту опору американських військ, капітулював. На півострові Батаан японці взяли в полон за різними даними від 60 до 80 тис. філіппінців і американців. В ході захоплення японськими військами Філіппін американці втратили близько 30 тис. осіб, а їх філіппінці - понад 110 тис. осіб. Значна частина філіппінської армії дезертирувала. Японські війська втратили понад 12 тис. осіб.

Однак деякі американські і філіппінські загони на Мінданао та інших південних островах пішли в гори і почали партизанські дії. Всі острови Філіппін були захоплені японськими військами в червні 1942 р. Окупація Філіппін тривала три з половиною роки.

Висновки

Отже, країни в Другій світовій війні, використовуючи морські підводні човни спричинила необмежену підводну війну. Вона виникла як неминучий наслідок винаходу підводних човнів - володіючи істотно меншою броньовий захищеністю, ніж надводні кораблі, і малим запасом плавучості, вони не могли протистояти останнім у відкритому бою, що призводило до необхідності діяти в обхід прийнятих конвенцій про війну на море. Крім того, на підводному човні просто не було достатньо місця, їжі та інш. для порятунку людей.

В історії відзначені три основні військові кампанії із застосуванням необмеженої підводної війни: Перша Битва за Атлантику в ході Першої світової війни (застосовувалася Німеччиною в 1915 і 1917-1918 роках, що стало приводом для вступу США у війну в 1917 році); Друга Битва за Атлантику в ході Другої світової війни 1939-1945рр (проводилася усіма без винятку воюючими країнами); Війна на Тихому океані (проводилася США проти Японії).

Під час підводної війни у роки другої світової з'явилось нове і удосконалювалося старе раніше протичовнева зброя і засоби спостереження підводних човнів. Надводні кораблі отримали на озброєння протичовнові. На озброєнні літаків з'явилися протичовнові ракети, радіогідроакустичні буї, радіолокатори пов'язані з прожекторами, самонавідні торпеди. Необхідно також відзначити, що за час війни в тактиці і оснащенні самих підводних човнів було зроблено крок вперед.

Список використаної літератури

1. Всемирная история в 24 т. Т. 23 Вторая мировая. / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и. др.. - Мн.: Литература, 1997. - 592 с.

2. История Войны на Тихом Океане в 5 т. Т 1 / под. Ред И.А. Латышева. ? М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. - 415 с.

3. История Войны на Тихом Океане в 5 т. Т 3 / под. Ред И.А. Латышева. ? М.: Изд-во иностранной литературы, 1958 -438 с.

4. История Войны на Тихом Океане в 5 т. Т 4 / под. Ред И.А. Латышева. ? М.: Изд-во иностранной литературы, 1958 - 357 с.

5. Вторая мировая война. Военное искусство. / под. ред. Д.Б. Рубежный. ? М.: Наука. - 403 с.

6. Дмитриев В. И. Атакуют подводники. ? М.: Воениздат, 1973. - 368 c.

7. Дениц К. Немецкие подводные лодки во второй мировой войне.

Размещено на Allbest.ru