Жанна Д’арк її роль в Столітній війні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Жанна Д'арк її роль в Столітній війні

Зміст

Вступ

Розділ 1. Передумови і хід Столітньої війни. Орлеанська діва

Розділ 2. Роль Жанни Д'арк у Столітній війні

2.1 Дитинство і юність Жанни Д'арк. Мотиви участі в Столітній війні

2.2. Легенди про Жанну Д'арк і причини їх виникнення

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми. Тема курсової роботи «Жанна Д'арк її роль в Столітній війні» досить актуальна в наш час, адже історія простої дівчини, що врятувала від загарбників рідну Францію в часи Столітньої війни, цікавить людей от уже п'яте сторіччя. Навряд чи знайдеться на світі освічена людина, що ніколи не чула її ім'я й не знає її короткої, але славної біографії. Жанна д'арк - героїня французького народу, що очолювала визвольний рух проти англійських загарбників в найбільш важкий для Франції період Столітньої війни. Діяльність Жанни зіграла величезну роль для організації боротьби французького народу проти англійців під час війни. Період діяльності Жанни Д'арк - один із самих цікавих і суперечливих в історії середньовічної Франції. Ім'я Жанни назавжди ввійшло в історію як символ беззавітної любові до рідної землі, відданості своєму народу. Неоднозначна історична постать Жанни Д'арк залишила незгладимий слід в історії всього світа.

Історіографія. Яке насправді було життя Орлеанской Діви можна вивчити по історичних джерелах різних часів. Про Жанну складені легенди й написано чимало книг. Вона оспівана поетами й музикантами, художниками й воїнами. Час не пощадив зображень дівчини. Але воно зберегло дещо нескінченно більш коштовне, ніж безмовні портрети й статуї: безліч достовірних і виразних свідчень. Історик, що вивчає життя й діяльність Жанни, має у своєму розпорядженні рясні й різноманітні джерела. Багато про що розповіла сама діва в показаннях перед церковним трибуналом, що судив її в першій половині 1431 року. Матеріали цього процесу збереглися. Вони доносять до нас справжні слова Жанни й відтворюють обстановку суду, що закінчився винесенням обвинувального вироку й стратою підсудної.. Через чверть століття, 1456 року, справу було переглянуто: смертний вирок оголосили помилкою, а діву визнали невинною. Реабілітації передувало тривале розслідування, у ході якого слідча комісія допитала численних свідків, що знали її в різні періоди життя. Матеріали цього розслідування також повідомляють масу найцінніших відомостей.

Діяльність Жанни відбилася й в інших джерелах: її листах, листах до неї, фінансових документах, у хроніках, сучасних літературних творах: у Франції - це сторінки історичної праці Мишле, з поетичною задушевністю оспівуючий первісні форми народного патріотизму, "Життя Жанни Д'арк" Анатолія Франса[ ], "Жайворонок", що видає французького драматурга наших днів Жанна Ануйя[ ]. Героїчна ідеалізація образа Жанни знайшла своє втілення й в "Орлеанській діві" - романтичній поемі Шиллера, геніально перекладеної на музику П. І. Чайковського. Ні раз образ виникав і на театральних підмостках у драмі й опері.

Все це становить міцну основу для побудови наукової біографії Жанни й усуває на шляху дослідника багато перешкод, що неминуче встають перед кожним, хто, не має досить надійних путівників.

Історіографія даного питання досить велика й різноманітна. Її можна поділити на наступні етапи:

1. Література дореволюційного періоду. Першим цією проблемою зацікавився російський історик М. П. Петров [8], що опублікував статті по Жанні д'арк у Всесвітній Історії в Санкт- Петербурзі в 1896 році.

2. Література 20- х років ХХ століття закордонних авторів - французів. В 1920 році в Санкт - Петербурзі був опублікований популярний нарис Ж. Мишле [8] "Жанна Д'арк". У ньому він оспівує патріотизм Жанни, її віру в силу французького народу. В 1928 році виходить монографія А. Франса[8] "Життя Жанни Д'арк" (книга 1, повне зібрання творів, тім XІ).

3. В 40-і роки ХХ століття даною проблемою зацікавилися радянські історики. У світло вийшла стаття М.Пикцер[9] "Жанна Д'арк" у книзі "Середньовіччя в епізодах і особах" за редакцією В. В. Столицкої-Терешкович [11] в 1941 році в Москві.

4. 50- е роки ХХ століття історики стали знову розглядати біографію Жанни Д'арк. В 1951 році у світло виходить стаття С.Д.Сказкіна[10], Н.И.Запорожець[10] "Жанна Д'арк - героїня французького народу". В " Книзі для читання по історії середніх століть". В 1958 році виходить монографія Н.Розенталя[10] " Жанна Д'арк - народна героїня Франції". В 1959 - монографія В.И.Райцеса[16] "Жанна Д'арк".

5. В 1960 роки у Франції були заново опубліковані протоколи обвинувачуваного процесу. Це по суті перше критичне видання найважливішого джерела по історії Жанни Д'арк, що дає дослідникові науково-вивірений текст. Здійснив це видання Пьер Тисі[14]. В 60- 80 роки ХХ століття виходить ряд монографій, присвячених даній проблемі. В 1962 році виходить книга А.П.Левандовського[1] "Жанна Д'арк". У своїй монографії він у художній формі розповідає про життя, подвиг і трагічну долю Орлеанской діви, що врятувала батьківщину. У тому ж році з'являється стаття А.Д.Люблинськой [6] у збірнику "Середні століття", випуск XІІ, присвячена цій же проблемі. В 1962 році в журналі "Питання історії" № 12 публікується стаття А.П.Левандовського [1] "Жанна Д'арк. Лже Жанна Д'арк", де він висуває нові версії, пов'язані з походженням діви.

Серед книг на цю тему, що вийшли у Франції в післявоєнні роки, переважають твори, досить далекі від науки. Розраховані на дешевий успіх, вони привертають увагу читачів сенсаційними заголовками: " Чи була Жанна Д'арк сестрою Карла VІІ?", "Проблема й таємниця Жанни Д'арк", " Чи була Жанна Д'арк спалена?" і т.д. Їхній зміст відбиває загальну тенденцію створення національної героїні Франції, приписавши їй королівське походження, і виправдати її вбивць. Сам факт існування такої літератури свідчить про спроби, що не припиняються, реакційної історіографії фальсифікувати справжню історію Жанни Д'арк.

В 1982 році повторно виходить трохи доповнена монографія А.П.Левандовського [1] "Жанна Д'арк".

6. Література пострадянського періоду 90- х років ХХ століття. В 1992 році після затишку виходить монографія французьких авторів Р.Перну [14], М. Клен [14] "Жанна Д'арк". В 1998 році виходить видання "Подвижники", життєписи й праці ( 2-е видання), де по новому з релігійної точки зору описується життя діви. У даному виданні зібраний ряд документів і свідчень сучасників про життя Жанни.

Таким чином, історія життя Жанни Д'арк по-різному висвітлюється в різні періоди історії. У радянський період вона з'являється як патріот свого народу, а в пострадянський як свята мучениця. Багато чого ще залишається в літературі не до кінця відомим і вимагає глибокого вивчення.

Метою роботи є вивчення реального життя Жанни Д'арк і відділення її від міфологічних образів, що склалися в історії, розкриття її ролі й значення в історії Франції.

Для досягнення цілей дослідження, вважаю за необхідне вирішення наступних завдань:

- детальне дослідження всіляких джерел і історіографічної літератури по цьому питанню, а так само зіставлення різних точок зору по цій проблемі;

- розкрити причини і хід Столітньої війни;

- визначити мотиви участі Жанни в Столітній війні й причин, що спонукали її до служіння на благо своєму народу й королю;

- аналіз особистості Жанни д'арк;

Об'єктом дослідження являється історична постать Жанни Д'арк - героїні французького народу, що очолювала визвольний рух проти англійських загарбників в найбільш важкий для Франції період Столітньої війни., а предметом дослідження є роль Жанни Д'арк у перемозі в Столітній війні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1337 - 1429 року. Нижня дата дослідження визначена початком військово-політичного конфлікту між Англією і Францією. Верхня часова межа зумовлена звільненням Орлеана увечері 29 квітня 1429 року.

Методологічна основа дослідження. В дослідженні використано три групи методів: загальнонаукові, спеціально-історичні та методи суміжних наук. Методологічною основою роботи є головні принципи історичної науки - історизм та об'єктивність.

Історизм розуміється, як необхідність розглядати будь-яке явище через призму минулого і майбутнього, виявляти його походження, сукупність складових елементів і ступінь впливу на подальший розвиток..

Використання діалектичного методу дозволило розглянути тему в певних хронологічних рамках, у взаємодії, взаємовпливі і взаємозумовленості всієї сукупності суспільно-політичних, економічних та культурних процесів та історичних подій. Дотримання принципу історизму та об'єктивності дозволило виявити внутрішні суперечності, труднощі і прорахунки, досягнення та успіхи у період життя Жанни Д'арк.

У процесі роботи застосовувалися також методи: класифікації, хронологічний, статистичний, ретроспективний та інші. У цілому робота базується на проблемно-історичному та аналітичному методі вивчення досліджуваного об'єкта.

Наукова новизна даної роботи полягає в тому, що на основі історичного матеріалу та з використанням нетрадиційних методів дослідження було проаналізовано основну особливість ролі Жанни Д'арк в Столітній війні, а також систематизації гіпотез, пов'язаних з історичним образом Жанни д'арк, а також у детальному розгляді її біографії й з'ясуванні причин, що спонукали її до відходу з рідного будинку на служіння своєї місії.

Джерельна база дослідження. Для написання роботи використовувався цілий комплекс різних джерел, серед яких можна виділити: листи, мемуарну літературу.

Практична значимість даної роботи полягає в тому, що матеріали та фактичний матеріал використаний в роботі можна використовувати в розробці уроків історії. А також для подальшого вивчення даної теми.

Розділ 1. Передумови і хід Столітньої війни. Орлеанська діва

Перед тим, як звертатися до ролі Жанни Д'арк в Столітній війні треба розглянути факти які пов'язанні з цією війною між Англією і Францією. Традиційними межами англо-французької війни, яку називають з XIX ст. Столітньої, вважаються 1337-1453 рр.. Військові дії протягом такого тривалого часу, звичайно ж, не велися безперервно. Прийняті хронологічні рамки війни - це, скоріше, приблизні межі тривалої військово-політичного конфлікту між двома західноєвропейськими монархіями. [9.C. 125]

Королівство Франція стало оформлятися у відносно відокремлену державу до кінця Х ст. Всередині нього ще не було політичної і територіальної єдності, хоча на чолі вже стояв король перший власне з французької династії Капетингів. Найбільш великі феодали - герцоги і графи - вели себе по відношенню до ранніх Капетингів досить незалежно. [10.C. 56]

Поняття державного кордону зовсім було відсутнє, і право сильного найчастіше вирішувало найсерйозніші політичні питання. Саме на ньому було засноване зухвале і, по суті, авантюрне підприємство герцога Нормандського Вільгельма, який у 1066 р. висадився на южноанглійском узбережжі в супроводі порівняно невеликого війська, дуже легко здобув перемогу над військом розрізнених і більш відсталих англосаксонських королівств. Вільгельм Завойовник став королем Англії, зберігши, природно, під своєю владою герцогство Нормандії в Північній Франції. Ця подія розтяглася на кілька століть спробам Нормандської династії англійських королів і їх наступників створити і утримати під своєю владою якесь політичне утворення, що простягалася на Британські острови і територію Франції.

Користуючись політичною слабкістю ранніх Капетингів, нормандський дім установив свою владу над графствами Мен і Анжу в центрі французьких земель.[11.C.105]. У 1154 р. англійським королем став Генріх II, засновник нової династії Плантагенетів. Його мати Матильда походила з Нормандської династії, вона була онукою Вільгельма Завойовника. Батько Генріха II був французьким графом з родини Анжу. У 1152 р., ще не будучи англійським королем, Генріх одружився на Аліеноре Аквітанською, яка принесла йому як придане величезні володіння на південно-заходній території Франції. Під владою англійської корони виявилася приблизно половина французьких земель: вся західна їх частина, окрім незалежного герцогства на півострові Бретань. Необхідно відзначити, що герцогиня Аліенора Аквітанська була розлученою дружиною французького короля з дому Капетингів Людовика VII. Під час довгого правління Генріха II (1154-1189) протиріччя між англійською і французькою королівськими будинками виникали практично щороку. На початку XIII ст. французький король Філіп II, який отримав згодом почесний титул «Серпень» і вважається одним із справжніх творців сильної незалежної Франції, відвоював у спадкоємця Генріха II Іоанна Безземельного значну частину французьких володінь. Під владу французької корони повернулися Нормандія, Мен, Анжу і Турень. Але Аквітанія залишилася під владою англійських Плантагенетів. Це герцогство було причиною незатухаючий конфлікту між Англією та Францією.[2.C.89]
У XIII ст. ворожнеча Капетингів і Плантагенетів переросла в зіткнення державних інтересів Франції та Англії. Навколо країн, що змагаються стали групуватися союзники, особливо з числа тих порівняно невеликих політичних утворень, які були змушені шукати захисту і заступництва проти більш сильних сусідів. До французької корони все більше тягнулася сусідня з Англією Шотландія, яка не без підстав побоювалася бути поглинутою англійським королівством. На союз з Англією стали розраховувати багаті фландрські міста. Хоча граф Фландрії вважався васалом французького короля, городяни цього потужного центру сукноделія сподівалися зберегти фактичну незалежність.[15.C.43]

До того ж з Англії ввозилася необхідна їм шерсть. У XIII столітті все більш важливими ставали гроші, які давала торгівля (вином, сукном і т. д.). І все більш очевидним ставало, що в цих умовах і боротьба за збереження залишків герцогства Аквітанської під англійською владою, і суперництво в багатій Фландрії можуть вирішитися тільки збройним шляхом.

Конфлікти слідували один за одним. У 1215 р. Франція скористалася що в Англії було масове невдоволенням політикою Іоанна Безземельного і направила до Англії війська під керівництвом французького принца, який мав віддалені права на англійський престол. Французькі війська не без праці були виселені в 1217 р. У 1294-1302 рр.. в області англійського правління, між Англією та Францією розгорілася локальна війна, яка не принесла жодних практичних результатів. У 1295 р. Франція уклала з Шотландією відверто антіанглійскій військово-політичний договір. Країни-суперниці почали шукати союзників на Піренейському півострові, де англійська монархія знайшла підтримку в маленькій, але стратегічно дуже важливою Наваррі, а французька домоглася союзу з Кастилією. У 1323-1325 рр.. знову вибухнула англо-французький військовий конфлікт у колишній Аквітанії. Знову локальний, без участі союзників, але і без результатів. [18.C. 89]

До англо-французьких протиріч в якійсь мірі були причетні папство і Германська імперія, а також правителі фактично незалежних графств і герцогств в Нідерландах. На порядок денний була рішуче поставлена неминуча велика війна між Францією і Англією. Було зрозуміло, що без цього англійські королі не відмовляться від спроб втілити давню мрію Плантагенетів про королівство або навіть імперії, що розкинулася по обидва боки Ла-Маншу. У французькій монархії не було іншого шляху для завершення довгих і копітких зусиль зі збирання французьких земель навколо Парижа. Без приєднання сильно урізаною за кілька століть території колишнього герцогства Аквітанської (його стали називати «англійської Гасконь») Капетинги не могли почувати себе господарями у власному королівстві. Існування там англійської правління перетворилося на очевидний історичний анахронізм. Він повинен був бути або скасований, або використаний як основа для оформлення і зростання англо-французької імперії, якою марили Плантагенети. Поштовхом до початку серйозної війни, яка здобула практично західноєвропейські масштаби, стала сформована в 1328 р. династична ситуація. Питання про успадкування корони - найважливіший для будь-якої монархії. Після смерті французького короля Карла IV припинилася пряма лінія будинку Капетингів, що правили країною з 987 р. Зборам представників вищої французької знаті мали вирішити питання про те, кого з непрямих спадкоємців визнати найбільш гідним королівського звання.[18.C.65] Серед претендентів про свої права заявив шістнадцятирічний англійський король Едуард III, доводився племінником останнього Капетингів. Його мати, королева Ізабелла, дочка знаменитого правителя Франції Філіпа IV Красивого, була видана заміж за англійського короля Едуарда II. Посилаючись на «Салічна правду» - варварський судебник, записаний близько 500 р., члени зборів вищої французької знаті відкинули домагання Едуарда.[6.C.87]

У вітчизняної історіографічної традиції цей сюжет довго називали «приводом» для початку англо-французької війни. Н.І. Басовська вказує на те, що питання про успадкування корони був найважливішим у феодальні часи, і на те, що права Едуарда III були зовсім не вигаданими. На думку дослідниці «варіант придбання династичним шляхом корони Франції обіцяв спокусливо легке дозвіл довгого і наполегливого прагнення Плантагенетів зміцнитися у Франції. Це був один з численних нереалізованих, альтернативних, як говорять сьогодні, варіантів розвитку історичних подій. Йшлося про створення об'єднаного королівства.»[] Тим не менше, корона була передана представнику бічної гілки Капетингів - Філіппу VI Валуа (1328-1350). Тоді Едуард III вирішив домогтися своїх прав за допомогою зброї.[2.C.47]

Перший період війни - боротьба за панування на морі, поразка Франції і народні повстання. [9.C.43]

Англійці в 1339 зробили перші вторгнення на континент, де вони обложили фортецю Камбре в провінції Артуа. Фортецю взяти не вдалося, і Едуард повернувся до Англії, для підготовки наступного походу. В цей час англійці обложили фортецю Турне. [6.C.64]

У червні 1340 французи найняли кораблі у Генуї, мобілізували торгові судна, підсиливши свій флот, і рушили до берегів Фландрії, щоб напасти на англійський флот, що стояв у гирлі р.. Шельди. У битві, що отримав назву бій при Кресі (Еклюзе) французький флот був повністю знищений і англійці отримали панування на морі. Але на суші вони знову зазнали невдачі - англійці не змогли взяти Турне. Едуард зняв облогу і уклав перемир'я, яке тривало до 1346 р.

У 1341 помер Жан III, герцог Бретонська. Престол Бретані спорожнів, і почалася війна за спадкування (1341-1364 рр..), між французькими та англійськими ставлениками.[2.C.11]

Тим часом англійський уряд, зібравши значні сили, відновлює військові дії. У 1346 р. англійці висадилися в трьох місцях - у Фландрії (відволікаючий маневр), Бретані і Гіені. Вони систематично грабували Францію, на півдні вони оволоділи майже всіма замками. У другій половині 1346 в Нормандії висадився сам король Едуард Ш. Спустошивши цю провінцію, він прийняв рішення йти похідним маршем до Фландрії, що, ймовірно, було пов'язано з відходом його флоту в Британію. Французи знищили мости через Сену і Сомма, змусивши англійців зробити обхідні рухи. Однак Едуард зумів форсувати ці річки і вийти на північ від Аббвіля, де і відбулася знаменита битва при Креси (Кресс), блискуче виграна англійцями. Далі Едуард Ш осадив Кале і через 11 місяців взяв його.
Після цього було підписано перемир'я, що продовжувалося до 1355. А в 1348-1349 рр.. обидві ворогуючі країни накрила страшна епідемія чуми - «Чорна Смерть», яка забрала мільйони життів - добру половину всіх мешканців. [18.C.111]

У 1355 війна відновилася, англійці розоряли південь Франції (Лангедок) і дійшли навіть до Середземного моря, знищуючи все на своєму шляху. У 1356 р. Едуард, принц Уельський осадив Раморантен, на південь від Орлеана. Французи під командуванням короля Іоанна деблокувати місто і змусили супротивника відступити в напрямку Пуатьє. Тут англійці зайняли сильну позицію і дали бій, який увійшов в історію як битва при Пуатьє. Незважаючи на значну чисельну перевагу французи були вщент розбиті, і сам король потрапив у полон. [9.C. 78]

Після цієї ганебної поразки по країні прокотилася хвиля невдоволення, що вилилася у збройні повстання: «Паризьке повстання» (1357 р.) і «Жакерія» (1358р). Намагаючись використати труднощі спадкоємця корони, юного дофіна Карла (з 1364 король Карл V), Едуард III почав ще одну компанію у Франції (1359-1360 рр..) І дійшов до самих стін Парижа, але не зміг взяти Реймс, щоб прийняти там помазання. Виснажена і спустошена Франція не могла продовжувати війну, тому на тяжких умовах був підписаний мир в Бретіньї. У результаті Франція втратила чималу частину своїх земель.

Другий період війни (1369-1380 рр.). Ознаменувався переходом Франції в наступ і звільненням більшої частини захоплених територій.

Ув'язнений у 1360 р. мир був необхідним перепочинком, який дозволив французам трохи поліпшити внутрішнє політичне становище в країні і посилити армію і флот. Була впорядкована система найму військ, зводилися фортеці, поліпшувалася артилерія, створювався сильний флот.

Хоча офіційно Англія і Франція перебували у стані миру, сутички тривали. Сторони здійснювали набіги на територію один одного, тривала війна за Бретань. Характерний приклад: в 1364 р. лицар Метью Гурне, капітан Бреста (Бретань), був підданий конфіскації майна «за те, що перетнув море і зайнявся війною, в той час як йому це було заборонено».[8.C.86] Королівська армія була розбита солдатами Вільних рот (рутьерамі) при Брін (1362 р.).

У 1364 р. почалася відкрита війна з союзником англійців Карлом II Наварскім (Карлом Злим), який претендував на герцогство Бургундське (а також на корону Франції - він був сином Жанни, старшій серед внучатого потомства Філіпа Красивого). [11.C.98]

У 1367-1369 рр.. Столітня війна перекинулася на землі Піренейського півострова - обидві воюючі сторони боролися за вплив на кастильського престол. Французи підтримували Енріке Трастамарского, а англійці - його зведеного брата Педро Жорстокого. Франко-кастильські військо програло битву при Наваретте (Нахера; 1367 р.). Проте пізніше англійці припинили допомагати Педро Лютому, і Енріке розбив і вбив суперника при Монтіеле (1369 р.). Новий король (Енріке II) в подяку за підтримку послав свій флот для боротьби проти англійців.

У 1369 війна відновилася і у Франції. Карл V Мудрий оголосив про конфіскацію Аквітанії і ввів у неї війська, звільнивши кілька міст. Способи ведення війни у французів тепер були інші: уникаючи великих бойових зіткнень (тим не менше, відомі і польові битви, при Шізе, наприклад), загони робили раптові напади, переривали комунікації ворога, здійснювали нічні вилазки, тісно співпрацювали з місцевим населенням, що виступав проти англійців. У 1372 союзний кастильського флоту розбив англійський флот під командуванням графа Пембрук, що плив для звільнення Ла-Рошелі, а Дюгеклен в тому ж році переміг в бою при Шізе, звільнивши Сентонж та Пуату. До кінця 1374 англійці втратили майже всі свої володіння у Франції, крім Кале, Шербура. [2.C. 56]

B 1375 було укладено перемир'я, але в 1377 р. військові дії поновилися. Спроба напасти на Англію з моря не вдалася, зате на континенті французи розбили англо-Гасконське військо при Ейме. З 1380, після смерті Карла V (у тому ж році помер і Дюгеклен), в період правління молодого (в рік смерті батька йому було всього 12 років) Карла VI, починається період занепаду центральної влади .

Країна повільно приходила до тями від колосального спустошення, вчиненого англійськими інтервентами і найманцями. Французька село було розграбовано, французькі міста поруйновані, а королівська скарбниця порожня. У зв'язку з високими податками по країні прокочується хвиля повстань (1382 р.). Навесні 1382 французи розбили фламандців при Розебеке. До погіршення внутрішньополітичного становища країни, в 1392 р. у Карла VI з'являються перші напади психічного захворювання, і починається боротьба за регентство між Орлеанським і Бургундським будинками (дядьки короля Філіп Бургундський і Людовик Орлеанський), яка згодом переросте в громадянську війну. [2.C. 53]

У 1396 р. полягає англо-французьке перемир'я на 28 років, що, однак, не вирішило не одного спірного питання. У цьому ж році був зроблений хрестовий похід проти турків, що завершився розгромом західного лицарства в битві при Нікополі. Цей похід не є частиною Столітньої війни, але все-таки має значення, оскільки значну частину хрестоносців складали французькі лицарі під проводом молодого Жана Неверского, старшого сина герцога Бургундського, і майже всі вони загинули.

Третій період війни - нове вторгнення англійців до Франції, поразка французького лицарства і захоплення Англією значній території, що поставило під питання саме існування Франції як нації і незалежної держави.

Початок XV століття був відзначений повним руйнуванням Франції та дезорганізацію державного апарату в результаті боротьби дворянських угруповань за владу. Слабкий королівський уряд був не в змозі ні навести порядок всередині країни, ні організувати оборону прикордонних областей від набігів англійців, які спустошували Нормандію, Пікардію, Пуату і Аквітанію. Населення розоряли постійні побори, згасала торгівля і ремесла. [10.C.79-81] У листопаді 1407 Бургундці вбили герцога Орлеанського, а в 1411 р. почалася відкрита громадянська війна між "арманьяк" (після смерті Орлеанського їх очолив його тесть Бернар VII, граф д'Арманьяк, коннетабль Франції) і "бургундцями" (прихильниками Жана безстрашного , герцога Бургундського). У 1413 в Парижі спалахує повстання кабошьенов.

Англійці вирішили скористатися що у Франції панує хаус, і в 1415 висадилися в Нормандії з приблизно 10 000 військом під командуванням талановитого полководця - молодого короля Генріха V. Осадивши Гарфлер і взяв його Генріх рушив війська до Фландрії через Аббвіль, але переправу через Сомма французи перегородили палісадами та обороняли великими силами. Англійці рушили до верхів'я річки і, подолавши понад 100 км, форсували її, після чого попрямували до Кале. Французька армія рухалася паралельно англійцям і після п'ятиденного маршу випередила їх при Азенкуром. Тут французи зазнали нищівної поразки, в полон потрапило багато дворян, включаючи герцога Карла Орлеанського, сина Людовика. Але навіть ця трагедія не змусила знать домовитися між собою, усобиці тривали. Королева Ізабелла Баварська і Бургундці створюють уряд в Труа (1417), а в 1418 опановують Парижем, влаштувавши страшну різанину. Залишки арманьяк на чолі з дофіном Карлом (майбутнім Карлом VII) сховалися за Луарою, в Бурже. А тим часом англійці захоплюють Нормандію (1417-1419 рр..). Бургундці не надають ніякої допомоги обложеному Кану (1417 р.) і Руану (1419 р.), а після вбивства прихильниками дофіна на мосту Монтеро (10 вересня 1419) Жана Безстрашного його син Філіп укладає союз з Англією. 21 травня 1420 від імені Карла VI (рецидиви хвороби вражали його знову і знову, в результаті він навряд чи усвідомлював, що робить) підписали мирний договір у Труа, згідно з яким Генріх V оголошувався регентом Франції і спадкоємцем Карла VI після його смерті. Договір був скріплений одруженням англійського короля на Катерині, дочці Карла VI. Їх діти (Генріх VI) повинні були стати правителями і Англії, і Франції. Відповідно до договору, французький король позбавив спадщини свого власного сина, дофіна Карла. Але Генріх V помер у розквіті сил 31 серпня 1422, у розпал підготовки до походу в південну Францію. Його брат Джон, герцог Бедфорд, стає регентом при малолітньому племіннику, десятимісячному Генріху. У жовтні того ж року, покинутий усіма, помирає бідний безумець Карл VI.

Дофін ще за життя Генріха V здобув перемогу при Боже (1421), але потім зазнає поразки за поразкою: Мон-ан-Віме (1421), Краван (1423), Вернейль (1424). До 1425 англійці поступово захоплюють Мен, але у зв'язку з посиленням в захоплених провінціях партизанського руху, який сковує досить значні сили, темпи просування сповільнюються. Щоб повністю підпорядкувати Францію, англійцям достатньо було перейти Луару, зайняти західні провінції і з'єднатися з тією частиною їх сил, яка перебувала в Гіені. Саме в цьому полягав стратегічний план Бедфорда, до здійснення якого він приступив восени 1428 чотирьохтисячне англійське військо взяло в облогу Орлеан. Англійське командування надавало виключно важливе значення взяття цього великого добре укріпленого міста. Розташований на правому березі Луари, в центрі її плавного і оберненою у бік Парижа закруту, Орлеан займав ключову стратегічну позицію, контролюючи дороги, які пов'язували Північну Францію з Пуату і Гіенью. У разі його захоплення англійці отримували можливість перейти в розгорнутий наступ, тому що на південь від Орлеана у французів не було фортець.

Дофін Карл до лютого 1429 насилу зібрав сили для деблокади міста, але, намагаючись знищити обоз з підкріпленням, що йдуть до англійців з Парижа, французи при Рувр зазнали чергової поразки ( "битва оселедців"). Ситуація виходила з-під контролю - залишки військ були повністю деморалізовані, в Карла не залишалося ні військ, ні грошей для їх найму, ні бажання боротися далі, Орлеан був фактично наданий сам собі, а англійці змикали кільце облоги.[15.C.33]

Четвертий період війни - перемога Франції у війні і вигнання англійців. Отже, до березня 1429 становище Франції здавалося безнадійним. Але в цю похмуру годину справу визволення в свої руки бере народ. У квітні до дофіна з'явилася дівчина, яка заявила, що вона послана богом врятувати Францію, зняти облогу Орлеана і коронувати дофіна на царство в Реймсі. Відбувається небачений досі патріотичний підйом, і, незважаючи на підступи зрадників, після багатьох затримок Жанну призначають головнокомандуючим, і в Блуа збираються війська. Крім найманців, в армію записалося велике число добровольців, і 27 квітня загін рушив до Орлеану. 8 травня 1429 після 5 днів бойових дій облога Орлеана, що тривала 7 місяців, була знята. За цей епічний подвиг Жанну прозвали "Орлеанської Дівою". Але через повільність короля бойові дії продовжилися тільки через місяць. 10 червня розпочалася небачена за швидкістю і результатами компанія в долині Луари. [18.C.97]

14 червня був узятий Жаржо, 17 - Божансі, 18 червня в битві при Пате англійці були розбиті в польовому бою, і в полон потрапив сам сер Джон Телбот, гроза французів. "Враження від цієї восьмиденною компанії було неймовірне», - писав сучасник, - народ і солдати знали тільки Жанну.[8.C.75] 17 липня після так званого "безкровного походу", коли по дорозі на Реймс міста здавалися без бою, як тільки здалися Жанні, дофін був коронований під ім'ям Карла VII. Після цього Жанна запропонувала не гаючись іти на Париж, де в той час майже не було англійців, і взяти його, поки ворог не встиг поцупити військ. Король же, підбурюваний радниками, став все більше боятися величезного впливу Жанни на армію і народ, і поступово перестав її підтримувати. Дозвіл штурмувати Париж король дав тільки 8 вересня, коли англійці і Бургундці стягнули підкріплення і трохи прийшли до тями. При цьому через заздрість до слави Діви деякі воєначальники вжили всіх заходів до того, "щоб сталося нещастя Жанні"[], перешкодивши штурм довести до кінця. Замість того щоб надіслати підкріплення, про який постійно просила Жанна, король наказав відвести війська до Луари. Париж тоді взяти не вдалося. Не дивлячись на її численні прохання, король побоявся відпустити Жанну додому. Карл наказав Жанні не залишати його двір, а на втіху звів її та всіх її рідних у дворянське достоїнство.

Нарешті, не витримавши бездіяльності, навесні 1430 Жанна таємно покинула двір, прийшовши на допомогу обложеному Компьєну. Вона вдало воювала там, але одного разу, після вилазки, при досить дивних обставин, її взяли в полон. Цілком ймовірно що її просто видали ворогові. Карл відрікся від неї, він розповсюдив листи, в яких говорилося, що нещастя, що трапилося з Дівою, відбулося виключно за її власної вини, бо "вона не слідувала нічиїм радам, але завжди поступала по-своєму". [1.C.85] Жанна була звинувачена в гордині: "Вона не зробила того, для чого її послав господь, але проявила власну волю". [1.C.64] 30 квітня 1431 в Руані Орлеанську Діву спалили за звинуваченням у чаклунстві. Вже в 1456 р. вирок було відмінено. Через 500 років церква офіційно визнала Жанну д'Арк святою.

Незважаючи на все це, Франція не втратила ініціативу, і поступово стала витісняти англійців. У 1432 Бретань знову уклала союз з Францією, а в 1435 р. в Аррасі був підписаний мирний договір з Бургундією. В 1436 р. коннетабль Артюр де Рішмон зайняв Париж. Талановитий торговець Жак Кер був призначений міністром фінансів, і зробив реформування фінансової та податкової системи, доходи скарбниці різко підвищилися. У 1444 р. з Англією було підписано перемир'я, яке тривало до 1449 р. Створюється постійна наймана армія, значно розвинулася вогнепальна зброя, артилерія під керівництвом братів Бюро. [9.C.65]

Наприкінці липня 1449, після взяття фортеці Фужер (Бретань) загоном Франсуа де Сюрьенна (24 березня) і розриву Турського перемир'я, війна продовжувалася. З трьох сторін французька армія вторглася до Нормандії. На сході, з боку Бове, графи д'O і Сен-Поль переправилися через Сену, взяли Пон-Одемер, Пон-л'Евек і Лізьє і приступили до методичному звільнення області Бре. На півдні дюну увійшов до Вернейль, потім з'єднався з королем в Лувье, захопив Мант і Вернон і продовжив наступ до Аржантана. А на заході армія герцога бретонського Франциска I і його брата коннетабля де Рішмона взяла Кутанс, Сен-Ло, Карантан і Фужер. Восени капітулював Руан, слідом за ним попадали Гарфлер, Беллем, Онфлер і Френе-ле-Віконт. Англійський уряд відреагував з запізненням, та й потім воно зуміло наспіх зібрати лише невелику армію під командуванням Томаса Кіріела, яка висадилася в березні 1450 в Шербур. Але цей експедиційний корпус був наголову розбитий силами графа Клермон і де Рішмона поблизу Байо, у села Форміньі. Останній етап кампанії відзначений падінням Кана, куди бігла велика частина англійців, що опинилися обложеними чотирма арміями: королів Карла VII і Рене Сицилійського, герцога Алансонского і канцлера Жана Жювенеля, коннетабля і графа Клермон, дюну і сира д'Орваля. Останні опорні пункти англійців - Фалез, Донфрон і Шербур - попадали як перезрілі плоди. Жан Шартьє, не приховуючи свого захоплення, писав: «І було завойовано всі герцогство Нормандське, все бурги, міста і замки виявили покірність королю всього за рік і шість днів, і це велике диво гідне подиву».

Потім почалося звільнення Гасконі. 30 червня 1451 упав Бордо, і фактично Столітня війна завершилася. Але восени 1452 англійці зробили спробу повернути південний захід. Їх війська під командуванням 80-річного Джона Телбота захопили Бордо і деякі інші міста і фортеці у Гіені. Навесні 1453 Карл VII особисто очолив французьку армію, спрямовану на звільнення Гасконі, і при Кастійоне його армія здобула повну перемогу. 19 жовтня 1453 здався Бордо. Столітня війна, що тривала 116 років, закінчилася. В руках у англійців залишився тільки Кале.[15.C.98]

Столітня війна 1337-1453 рр.. стала найбільшою війною європейського масштабу, Втягнувшись через систему союзницьких зв'язків такі політичні сили і країни, як Фландрія, Арагон і Португалія - на боці Англії; Кастилія, Шотландія й папство - на боці Франції. У цій війні, тісно пов'язаної з внутрішнім розвитком країн-учасниць, вирішувалося питання про територіальне розмежування низки держав і політичних утворень - Франції та Англії, Англії і Шотландії, Франції та Фландрії, Кастилії і Арагона. Для Англії він виріс у проблему утворення універсальної держави, що включав різні народи, для Франції - у проблему існування самої незалежної країни, Франції як самостійної держави.

Перемога Франції означала ліквідацію домагань Англії на французьку корону та землі на континенті. Завершення війни в 1453 р. створило сприятливі умови для подальшого розвитку процесу централізації. При цьому французька монархія в екстремальній ситуації і частково завдяки їй зуміла вирішити важливі для власного посилення завдання - створити постійну армію і постійні податки.

У перемозі Франції в Столітньої війні величезну роль зіграла Жанна д'Арк. Подвиг Жанни д'Арк посилив патріотичний підйом французького народу.

Столітня війна (1337--1453) -- тривалий військово-політичний конфлікт між Англією і Францією, причиною якого стало прагнення Англії повернути ті території на континенті, що раніше належали англійським королям. Крім того англійські королі були зв'язані сімейними узами з французькою династією Капетингів, унаслідок чого пред'являли претензії на французький престол. У свою чергу Франція прагнула витіснити англійців з Аквітанії (яка була закріплена за ними Паризьким договором 1259 року). Незважаючи на початкові успіхи, Англія зазнала поразки у війні, в результаті на континенті у неї збереглося всього одне володіння -- порт Кале, який вона утримувала до 1559 року. Англійська корона втратила великі території в південно-західній Франції, якими вона володіла з XII століття. Додатково до всього скарбниця була спустошена військовими витратами. Протягом війни змінювався її характер: розпочавшись із конфлікту між васалом і сеньйором, вона потім переросла у війну двох суверенних монархів, все більше набуваючи національний характер з широким залученням до конфлікту представників різних прошарків суспільства. Підвищилася роль нижчих верств населення, які вперше в результаті потужних народних повстань довели можливість успішної боротьби за свої права зі зброєю в руках. Війна мала сильний вплив на розвиток військової справи: на полях битв зросла роль піхоти, яка довела здатність ефективно протистояти лицарській кінноті, з'явилися перші постійні армії. Були винайдені нові види озброєння, з'явилися сприятливі умови для розвитку вогнепальної зброї.

Війна продовжувалася 116 років (з перервами). Столітня війна була низкою різних конфліктів: перший (Едвардіанська війна) продовжувався в 1337--1360, другий (Каролінська війна) -- в 1369--1389, третій (Ланкастерська війна) -- в 1415--1429, четвертий -- в 1429--1453. Термін «Столітня війна» -- назва, яка узагальнює всі ці конфлікти -- з'явився пізніше.

війна король легенда жанна

Розділ 2. Роль Жанни Д'арк у Столітній війні

2.1 Дитинство і юність Жанни Д'арк. Мотиви участі в Столітній війні

Жанна Д'арк народилась й виросла в східній Франції, у долині ріки Маас. Одне із сіл, розташована на лівому березі Маасу, уздовж дороги, прокладеної ще римлянами, називалася " Домреми" . Назва ця нагадувала, що село належало собору святого Ремилія. Згодом ці землі перейшли до світських сеньйор, а в часи Жанни, власником Домреми був французький король. [3.C.69]

У цьому селі п'ять із половиною століть тому назад жив селянин Жан Дарк зі своєю дружиною Забіллі. Жан був спокійною, розважливою й працьовитою людиною, завжди приймав близько до серця справи своїх односільчан. Як - то вони обрали його старостою Домреми, потім він виступав як представник громади в королівському суді. У родині вже підростали два сини й дочка, коли сусіди поздоровили Жака і його дружину з народженням дівчинки, що назвали Жанна.[5.C.122]

У якому році народилася Жанна, точно невідомо. Не у звичаї селян вести лік прожитим рокам, а запис, зроблений сільським священиком при хрещенні Жанни, якщо вона взагалі була зроблена, незабаром загубилася. Жанна й сама не знала, скільки їй років, і, коли в 1429 році її про це запитали, вона відповіла: "Сімнадцять або дев'ятнадцять" [20.C.97]. Більшість істориків думають, що Жанна народилася в 1412 році. У рідному селі - її кликали Жаннетой. Дівчинка росла, як росли всі селянські діти, користуючись повною волею. Зі слів матері вона вивчила дві молитви, і на цьому завершилося її освіта. Вона не вміла ні читати, ні писати й не знала по її власних словах, "ні А, ні Б" .[див. Додаток 1].

Коли дівчинка підросла, її стали, привчати до домашньої роботи й жіночому рукоділлю. Спочатку мати дала їй веретено й показала, як потрібно прясти, потім Жаннета озброїлася голкою. Незабаром вона стала такою доброю рукодільницею, що шила й пряла ні гірше дорослої жінки.

Від проїжаючих людей дізнавалися жителі Домреми про нещастя, що обрушилися на Францію. Так дійшли до них вісті про зрадницький договір у Труа. Селяни обвинуватили королеву Ізабеллу: подумати тільки відреклася від власного сина, продала королівський трон цим хвостатим дияволам. Жаннета дуже жаліла дофіна Карла. [20.C.90]

У Домреми приходили не тільки сумні звістки. Радувалася Жаннета разом з усіма, дізнаючись про рідкі перемоги французів. Жаннета підросла. Не проходило й літа, що б у її рідні краї не вторгалися солдатські банди. Та це були англійці. Навколо Домреми палали села. Селяни чергували на дзвіницях сільських церквах. Жаннета бачила, як за кілька років війна розорила землю її рідної долини, полила її кров'ю, засіяла попелищами.

В 1428 році Жаннеті здійснилося шістнадцять років. Важко сказати чи була вона гарна. Не одного справжнього портрета її не збереглося. Про її духовні погляди збереглась величезна документація: протоколи її допитів, її листи, безліч свідчень сучасників. А її фізичний вигляд залишається, схований якимось туманом. Є портрети, причому надзвичайно реалістичні, але не її сучасників, - і жодного справжнього її зображення, також не залишилося від неї ніяких матеріальних реліквій, жодного предмета, про який можна було б сказати з впевненістю, що він їй належав. Тим часом відомо, що її зображення існували при її житті, в чималій кількості; але "сама я ніколи їх не замовляла" [15.C.68], і, стало бути, ніколи не позувала нікому. До нас же із цих зображень не дійшло майже нічого, і те деяке що дійшло, не відтворює її дійсні риси. Вони зроблені по більшій частині людьми, про які достеменно відомо, що вони ніколи її не бачили, і вона незмінно представляється їм з довгим волоссям, до того ж найчастіше білявим. [див. Додаток 2]

Про її зовнішній вигляд відомо з деяких уривчастих спогадів сучасників. Її загальний вигляд виникає з розповідей її товаришів дитинства " Жанна була доброю, простою дівчинкою", - розповідає її подруга Овьетта. [21] У неї були спритні руки й добре серце. Але навколишні люди й не підозрювали, які мрії й задуми зріли в її душі, яка робота думок відбувалася в ній, як дівчина прагнула до дії й подвигу.

Сувора обставини війни сформували цей характер - мужній, рішучий, цілеспрямований. Розповіді про нещастя, що обрушилися на її рідну країну, картини народного горя, які проходили перед її очами, глибоко запали в душу дівчини, запалили її серце гарячим бажанням допомогти людям. Жанні як вона сама говорила: " Стало жаль милу Францію, наведену на край прірви"[17.C.69].

У ті лихоліття в народі ходили безліч легенд і пророцтв про майбутній чудесний порятунок Франції. Одне з таких пророцтв говорило, що погубила країну жінка, тобто королева Ізабелла Баварська, що уклала згубний договір у Труа, а врятує її чиста дівчина. Цю легенду розповідали в різних місцях по - різному. На батьківщині Жанни говорили, що ця дівчина прийде з Лотарингії й буде вона родом із села, поруч із якої росте дубовий ліс. Дівчина чула ці розповіді, і в неї зложилося переконання, що це пророцтво ставиться саме до неї, до Жанни: "Адже Лотарингія - от вона, за рікою, і дубовий гай шумить листвою за стінами батьківського будинку" [7.C.74]. Чула Жаннета й розповідь про те, що в різних областях королівства французькі селяни піднімалися на захист рідної землі. Не зрадники - дворяни, а народ грудьми готові був відстоювати свою волю й незалежність. Глибоке хвилювання охопило Жанну, коли вона почула ім'я жінки - командира загону Агнеси. Подвиг в ім'я народу, слава й воля батьківщини - от чим була повна душа дівчини з Домреми. І Жанна приймає рішення.

Таким чином, Жанна Д'арк народилася в селянській родині. Життя її протікала в обстановці наївних, неосвічених слухів, розповсюджених у її епоху. У Європі тоді панував феодальний суспільний лад - феодалізм. Основними класами суспільства були феодали - поміщики й залежні від них кріпаки. Потужною опорою класового панування феодалів була християнська церква. Все розумове життя феодального суспільства перебувало під контролем духівництва. Тому не дивно, що в Жанни, що мала палку й вразливу натуру, було сильно розвинене релігійне почуття. Ще дитиною вона познайомилася з релігійними сказаннями про святі й мучеників. Це наклало глибокий відбиток у її свідомість і в палкому уяву. Стали виникати наївні, захоплені мрії про те, що може бути, і її бог обрав для здійснення великих справ.

Свої мрії про волю багато хто тоді зв'язував із приходом доброго монарха, і Жанна поступово перейнялася твердим переконанням у тім, що бог даруе Франції сьогодення, гідного государя, що прожене всіх чужоземних ворогів. В очах народу таким государем міг бути лише син померлого короля Карла VІ, Карл Молодий, що носив по французькому звичаю звання дофіна. Жанна знайшла собі ціль життя: сприяти королівському вінчанню дофіна Карла, що повинне було доставити йому безперечне всенародне визнання. Тоді думала Жаннета, він зуміє швидко позбавити Францію від англійців.[3.C.95]

Рішення воювати з англійцями, остаточносклалося в Жанни до початку 1428 року, коли їй було всього вісімнадцять або навіть шістнадцять років. На той час вона знайшла спосіб добратися до місця перебування дофіна. Батькові Жанни старому Жаку Дарку, довелося побувати по справах у місті Вокулере, адміністративному центрі області, куди входило село Домреми. Там він довідався, що правитель міста лицар Роберт де Бодрикур залишився вірний дофінові й навіть підтримував з ним відносини. У Жанни, звичайно, з'явилася думка звернутися до Бодрикуру із проханням про сприяння.

Один раз - це було в травні 1428 року - Жаннета вийшла з будинку й направилася по вокулерской дорозі. Поруч із нею крокував її дядько Дюран Лаксар, що жив у селі Бюрей, поруч із Вокулером. Вона часто й подовгу гостювала в нього. По - видимому, і цього разу Дюран, вертаючись, додому, умовив Жака й Заббиле відпустити з ним дочку. Але, чому, дивувалися сусіди, у Жаннети такий урочистий вид? Із чого це вона надягла своє гарне вовняне плаття, єдине святкове, яке в неї було? Чому вона прощається з усіма зустрічними так, немов іде не звістка, куди й не звістка на скільки? Не розумів цього й Дюран, але він мовчав, сподіваючись, що незабаром усе буде ясно. Про те, що вона збирається воювати, не було сказано ні слова. Але це розуміло само собою. Адже королем Франції вважався тоді Генріх VІ, та й, крім того, що б коронувати Карла " по всем правилам" [16.C.87] у Реймском соборі, де вінчалися на царство французькі королі, потрібно було спочатку відвоювати сам Реймс, що перебував у руках бургундцев.[див. Додаток 4].

У душі дівчини звучали голосу, що призивали її допомогти своєму народу. У Домреми прийшла звістка про облогу Орлеана. Значення бою на берегах Лаури було ясно кожному. Тепер Жанна знала, що їй робити; непереборний задум поступився місцем чіткому плану. На початку січня 1428 року Жанна йде з будинку; іде, що б більше ніколи не повернутися. Вона знову йде у Вокулер і знову з'являється перед Робертом де Бодрикуром. У самому Вокулере положення різко змінилося. Бодрикуру довелося поступитися свою посаду намісникові англійського короля, але він ще продовжував жити в місті, зберігаючи таємний зв'язок з дофіном Карлом. Так почалося військове життя Жанни. Спочатку вона відправила лист англійському королеві. Примітно, у якому тоді було складено це послання. "Король Англії, скориться Цареві Небесному, поверніть Діві, посланої сюди Богом, Царем Небесним, ключі всіх славних міст, які ви захопили й розграбували у Франції. Вона тут і прийшла від Бога, що б заступитися за королівську кров. Вона готова негайно укласти мир, якщо ви хочете визнати її правоту, пішовши із Франції" [19.C. 39-40].

Діва стала якимось талісманом для війська. Вона була дійсно видатним воєначальником: визначала стратегію воєнних дій, очолювала військо під час штурму, залишалася стійкою, коли інші готові були кинутися навтіки , приходила в лють, коли її накази не виконувалися. Хоча сама вона мала поверхневі знання про суть бойових дій. Верхи на чорному коні на чолі воїнів Жанна пробилася в Орлеан, доставила обложеним припаси й підкріплення. Слух про божественне призначення рятівниці вселив в орлеанців силу й упевненість.

Орлеан, от уже півроку перебував у важкому положення. Кільце блокади стискувалося. Пушки англійців зруйнували багато будинків і млини. Для рішучих дій місту був потрібний вождь.

Увечері 29 квітня 1429 року Жанна в'їхала в Орлеан на коні. Орлеанці захоплено привітали Діву. Раптом один з факельників випадково запалив прапор Жанни. Не сходячи з коня, вона швидко й спритно погасила вогонь. Юрба сприйняла це як добрий прапор. Зате англійці оголосили дівчину виплодком пекла, англійських солдатів охопив марновірний жах.[7.C.75]

Французькі вельможі й полководці були неприємно здивовані зростаючою популярністю Жанни, наснагою, що охопила французькі війська. Важливе військове зміцнення Сан-Лу було взято, кільце облоги Орлеана розірвано, перемога здобута після низки поразок. Наступним зміцненням англійців, що загрожують Орлеану, була . [ 14.C.56-57]

Звільнивши Орлеан, Жанна оголосила, що вона повинна коронувати Карла VІІ. Місто капітулювало 10 липня. Нарешті 16 липня армія ввійшла в Реймс, городяни якого врочисто вручили ключ від міста. [див. Додаток 3].

Таким чином 1429 рік став епохальною датою у звільненні Франції. Проста селянська дівчина очолила боротьбу французького народу проти англійських інтервентів. Ця дівчина, що вважала, що діє з натхнення народу, очоливши французьку армію, сприяла зняттю облоги Орлеана й домоглася коронації в Реймсі законного спадкоємця французького престолу Карла VІІ. Вона дала народу тверду віру в перемогу.

Жанна була поставлена на чолі війська, тому що все - прості солдати, народ, лицарі, воєначальники - вірили в її божественне приречення - звільнити Францію від загарбників. Природний розум і спостережливість, а також глибоке знання ситуації допомагали їй правильно орієнтуватися в складній обстановці. Вона кидалася на самі відповідальні ділянки на поле бою, захоплюючи солдатів. Відданість Жанні проявляли не тільки прості люди, але й лицарі.

Після перемоги під Орлеаном престиж і слава дівчини дуже зросли, що не могло залишитися без уваги французького патриціату. Така людина була їм не потрібний, і вони вирішили досить просто. Під час однієї з бойових вилазок, Жанна, відступаючи, була захоплена в полон бургундцами. Компьен став для неї пасткою - сильні миру цього більше не хотіли бачити її поруч із королем. [16.C. 90]