Перший історіографічний етап дослідження голоду в Україні 1932-1933 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перший історіографічний етап дослідження голоду в Україні 1932 - 1933 рр.

В.В. Ґудзь

Тема розглянута на основі всього комплексу доступних історичних джерел із врахуванням новітніх досягнень історичної науки. Визначено головні особливості зародження і формування наукового дискурсу з історії голоду 1932 - 1933 рр. на першому історіографічному етапі та уточнено його хронологічні межі.

Ключові слова: історіографічний етап, формування наукового дискурсу, голод 1932 - 1933 рр., Україна.

З нагромадженням у світі тисяч публікацій про голод в Україні 1932 - 1933 рр. наростає потреба методологічного й історіографічного осмислення величезного масиву джерел та наукової літератури. Перші ґрунтовні спроби систематизації та аналізу вітчизняних і зарубіжних публікацій з цієї тематики зроблені відомими істориками Дж. Мейсом [1], В. Савельєвим [2], В. Марочком [3], Я. Калакурою [4]. У них простежені окремі напрями й результати досліджень цієї важливої теми, але ці статті так само як і публікації В. Гудзя [5], В. Калініченка і Є. Яценко [6], П. Ящука [7] та ін. дослідників, не вичерпують того обсягу і глибини проблематики, які диктує сьогоднішня суспільна та наукова дійсність. Це визнає і автор спеціальної монографії з теми Г. Касьянов [8], який, проте, як і більшість інших дослідників, акцентує увагу на здобутках і втратах сучасної історіографії.

Враховуючи інтегруючу функцію та фахові завдання історіографії, у цій публікації ставимо за мету аналіз публікацій з історії українського голодомору на першому історіографічному етапі для більш повного з'ясування генези і розвитку дослідження теми, вкладу дослідників, глибшого розуміння історії і перспектив подальших наукових розвідок.

У нагромадженні знань про історію голодомору 1932 - 1933 рр. простежується щонайменше чотири періоди. Перший, на наш погляд, охоплює наступні 20 років після трагедії. Його особливість полягала в тому, що, попри всі намагання сталінського режиму приховати злочин, світова спільнота дізналася про нього і засудила його комуністичних організаторів та ідеологів. Символічно, що початковий і кінцевий рубежі цього періоду співпадають із знаковими політичними подіями в світовій і українській історії: закінчення насильницької колективізації сільського господарства, припинення політики українізації, початок масових репресій щодо української інтелігенції, встановлення одноособового режиму Сталіна в СРСР і Гітлера в Німеччині, утворення Ліги Націй. Щодо верхньої межі, то саме в рік 20-річчя трагічної дати (1953 р.), не стало головного керманича голодомору - Й. Сталіна, а основні українські наукові центри на цей час перебралися з Європи за океан і поповнили джерельну базу історіографії голодомору

Як справедливо наголошує В. Савельєв, пріоритет у розробці наукових проблем голоду 1932 - 1933 рр. часів УРСР належав представникам зарубіжної історіографії [2, 85]. Разом з тим першими історичними джерелами про штучний голодомор послужили численні свідчення очевидців трагедії, яким вдалося перебратися за Збруч. Напередодні засідання Ліги націй у 1933 р. і кілька місяців по тому періодична преса в Галичині, в країнах Центральної та Західної Європи оперативно інформувала населення та політиків про голод в Україні. Газети опублікували у той час близько півтори сотні статей [3, 125]. У них вперше засвідчено обставини катастрофи українського села, проблему селян-утікачів, рух опору селян в Україні, випадки канібалізму, вказувалося на роль Сталіна і Постишева в організації голоду, названо причини трагедії [9]. У статті з промовистою назвою «Нищать українську націю. Боронімося!», вміщеній у львівській газеті «Нова зоря», читаємо: «Східна сторона Збруча виглядає на справдішну воєнну лінію, за котрою фізично винищують наш нарід до самого кореня» [10]. Вже у 1933 р., як видно із назв і змісту статей, з'явилися свідчення про втрати від голоду до 10 млн. жертв, а також тлумачення про більшовицьку політику терору [11, 94-103].

Крім преси та дипломатичних каналів, інформація про голод в Україні надходила на Захід через українських емігрантів, які отримували листи від родичів. Їх звернення опубліковані у збірках дипломатичних документів та окремо [12]. Зокрема у посланні Української Національної Ради в Канаді до прем'єр-міністра Великобританії Р. Макдональда є такі рядки: «Причина голоду - не в поганих врожаях, а в брутальній політиці московських керівників, які, з огляду на потребу у зерні для експорту, та щоб звести баланс бюджету, безжалісно забирають останнє від селян...» [13, 77].

Вперше порушив перед Лігою націй питання про голод в Україні представник уряду УНР О. Шульгин. 27 вересня 1933 р. він звернувся з листом до голови 14-ї Асамблеї Ліги Націй Ватера: «Нашій багатій країні загрожує винародовлення, бо пустіють цілі села, що вмерли або залишені селянами, які пішли в світ шукати хліба» [14, 209]. Тоді ж представники Українського громадського комітету рятунку України (УГКРУ) добилися розгляду питання голодомору на закритому засіданні Ради Ліги Націй. Однак через позицію великих держав справа обмежилася слуханнями і була передана до Міжнародного Червоного Хреста. На думку представника УГКРУ М. Рудницької, тоді «українське громадянство, що проживало поза владою Москви, бій за правду про Великий Голод програло» [15, 32].

Першою ластівкою наукового осмислення драматичної події українськими емігрантами стала брошура С. Корбута «Україна в огні» (1936 р.) [16], в якій на основі

документальних свідчень висвітлювалася географія голоду й однозначно говорилося про його замовно- штучний характер. Проте, як зауважує В. Марочко, «в плані науково-ідеологічного осмислення», українська політична еміграція під час голодомору 1932 - 1933 рр. була менш активною, ніж голоду 1921 - 1923 рр. [3, 126]. Між тим, світ знав про голодомор 1932 - 1933 рр. завдяки його свідкам, а також журналістам, дипломатам, політичним і громадським діячам країн Заходу. Інформація у пресі там з'явилася ще до 1933 р. [17].

Так, генеральний секретар, почесний секретар Міжконфесійного та міжнародного комітету допомоги голодуючим регіонам Росії Е. Амменде проінформував громадськість про тяжке становище голодуючих в Україні у консервативній лондонській «Таймс» [18]. 1935 р. вийшла його книга про голод в Україні, яка була передрукована англійською мовою 1936 р. [19]. Відомий репортер «Манчестер Г ардіан» М. Маггерідж розповів читачам правду про лихоліття в Україні і на Північному Кавказі, за що поплатився посадою кореспондента в Москві [20].

Кореспонденти С. Бертіллон та П. Берланд у липні - серпні 1933 р. писали про голод в Україні на сторінках французьких центральних газет [21]. Всього за 1933 р. тільки в англомовних, французькомовних та німецько- мовних газетах Європи було надруковано понад шістдесят кореспонденцій про голод в СРСР А. Кестлер після відвідин голодуючої України, розповів про побачений людомор [22] і на знак протесту проти дій радянських комуністів, вийшов з компартії. В. Чемберлін розповів про перепони для журналістів, бажаючих відвідати зону голоду, яка охоплювала, на його думку, райони із населенням до 60 млн. осіб. Він вважає, що трагедія мала штучний характер і оцінює кількість померлих від голоду в 3 - 4 млн. осіб [23]. В. Дюранті («Нью-Йорк Таймс») офіційно не визнавав сам факт голоду. Проте, у жовтні 1933 р., у посольстві Великобританії він заявив, що населення України, внаслідок голоду, скоротилося на 4 - 5 млн., а загальна кількість жертв у СРСР - 10 млн. [24, 310]. Італійський королівський консул С. Граденіго, який перебував в Україні тривалий час, вбачає в голоді цілеспрямований геноцид українців. «Напевно необхідно зліквідувати українську проблему протягом кількох місяців, з жертвами від 10 до 15 млн. осіб» - припускав цей дипломат [25, 38]. Американець А. Тавдул, після відвідин України навів цифру померлих від голоду в Україні і на Північному Кавказі, згідно В. Балицького і М. Скрипника, понад 8 млн. осіб [26].

Повоєнна зарубіжна історіографія голоду поповнилася «Білою книгою» Р. Паклена, в якій викривався імперіалістичний характер політики московського Центру відносно національних республік, доводилася спланова- ність комуністичною владою голодної смерті мільйонів українських селян [27]. У ці роки, за винятком виходу в світ нових книг В. Чемберліна та А. Кестлера [28], історіографія поповнювалася й книгами вихідців з України. З'явилися друком зокрема спогади свідків трагедії та низка спеціальних праць про голод і репресії 30-х рр., у яких відзначався штучний характер голодомору [29]. Так, у статті про природу голоду підкреслено: «Причиною голоду був фактор, що досі в історії нечуваний - сама влада» [30, 10].

Обнародувані нові подробиці голоду, зокрема жахи виморювання голодом в окремих регіонах УРСР і Кубані впродовж 1932 - 1933 рр., факти канібалізму і трупо- їдства серед божеволіючого селянства, про знущання комуністичної влади над конаючими українськими селами і станицями [31]. У публікаціях наводяться дані, що підтверджують вибірковий характер голодомору, націленого на українські анклави [32]. О. Кейс уточнює, що у 1932 - 1933 рр.: “на Старобільщині вимирали майже поголовно всі села «за винятком тих, де жили переселенці з Московщини» [33]. Як згадує В. Петрівський, на Харківщині українці “пускали під насип” потяги з новими господарями (під Мерефою), палили садиби, засмічували колодязі і подекуди, як у Якимівському районі, змушували їх повертатися в Росію [34].

Зарубіжна історіографія голоду, насамперед емігрантської групи, збагатилася і роботами наукового характеру. Їх автори зосередилися переважно на дослідженні причин, характеру і наслідків трагедії. Так, у вересні 1951 р., одним із перших у Європі обгрунтував свої докази продуманості і підготовленості Кремлем українського геноциду П. Маляр. Його стаття увійшла до часопису «Українські вісті», що виходив у Новому Ульмі. Він вказував на відверто завищений для України план хлібозаготівель, на введення «законом про 5 колосків» кари за збір колосків навіть після зняття урожаю, на збройну охорону хлібосховищ, причому, як ніколи до цього, із собаками, на відбирання у 1932 - 1933 рр. у людей навіть спеченого хліба, на відсутність голоду на російських етнографічних теренах тощо. Висновок дослідника категоричний: «Щоб винищити українську націю, підтяти українські сили в корені і був організований голод - всеохоплюючий терор і тотальне народо- вбивство в Україні» [35].

Вагомий вклад у розробку історії голодоморів вніс український канадець Д. Соловей. Спочатку, 1952 р. (у книзі «Стежками на Голготу») він увів до наукового обігу численні спогади свідків голоду в УРСР Одним із перших серйозних наукових досліджень трагедії України 1932 - 1933 рр., зроблених за океаном, була його праця «Гол- гота України». Вона вийшла друком у рік 20-річчя голодомору. Автор прийшов до висновку, що «голод 1932 - 1933 рр. був пляново підготовлений і здійснений в цілковито задовільних природніх умовах, і що основна мета його запровадження (як і дикунські перед тим методи «розкуркулювання») була - терор і помста українському непокірному народові...» [3б, 179-180]. Книга Д. Солов'я підсумувала здобутки першого етапу дослідження теми і, за рівнем наукового аналізу та узагальнень, заклала початки наступного історіографічного періоду.

Аналіз публікацій про Великий Голод в УРСР, які з'явилися у 1930 - на початку 50-х рр. дає підстави зробити наступні висновки. По-перше, можна виділити початковий хронологічний етап дослідження проблеми українського голодомору, обумовлений політичними умовами роботи науковців, обсягом джерельної бази та рівнем історіографічного осмислення проблеми, який охоплює 1933 - 1952 рр. По-друге, особливість цього етапу, полягає в тому, що надбанням громадськості стають переважно спогади окремих свідків голоду - втікачів з Великої України - і публікації в періодичних виданнях кореспондентів, що побували в СРСР під час голоду. По-третє, публікації про голод на цьому етапі, здебільшого, відзначаються полемічним характером, політизацією, що пояснюється і авторством - часто свідками подій, і хронологічною близькістю трагедії, і браком документальних джерел, внаслідок закритості радянських архівів. По-четверте, у цей період не було глибоких аналітичних робіт з теми і на Заході. Серед причин «непопулярності» теми голоду 1932 - 1933 рр. у західній історіографії, серед яких зокрема зосередженість на історії, наявність очевидної упередженості щодо «українського націоналізму» тощо. Проте, зміна політичного клімату після смерті Й. Сталіна, поступове розширення джерельної бази і певні наукові здобутки на першому етапі дослідження теми зумовили вихід на нову якість наукового аналізу і синтезу в осмисленні подій 1932 - 1933 рр. у наступне двадцятиріччя.

український голодомор історіографічний

Література

1. Mace J. The Politics ofFamine: American Government and Press Responses to the Ukrainian Famine, 1932 -- 1933 // Holocaust and Genocide Studies. -- 1988. -- April.

2. Савельєв В.Л. Трагедія українського народу у висвітленні зарубіжної історіографії // Голод 1932 -- 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів / Упор. Р. Пиріг. -- К., 1990.

3. Марочко В.І. Концептуальні підвалини західноєвропейської та російської історіографії голодомору 1932 -- 1933 рр. в Україні // Укр. іст. журн. -- 2003. -- № 3.

— Калакура Я. Українознавчий погляд на голодомор 1932 1933років як геноцид українського народу [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: www.ualogos.kiev.ua.

4. Ґудзь В. Причини та характер голоду-геноциду в УРСР 1932 -- 1933 рр. у зарубіжній історіографії ХХ ст. // Над Дніпром і Віслою. Україна і Польща в європейському вимірі--минуле і сучасність. Серія: Історія, Міжнародні системи та глобальний розвиток. -- Ns 2/3. -- К.; Торунь, 2003 -- 2004.

5. Калініченко В., Яценко Є. Історіографія голодомору -- 1933 років в Україні //Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально- демографічних та морально-психологічних наслідків. -- К.; Нью-Йорк, 2000.

6. Ящук П. Маловивчені аспекти геноциду голодомору в Україні//Голод-геноцид 1933року в Україні...

7. Касьянов Г Danse macabre: голод 1932 -- 1933 рр. у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті -- початок 2000-х). -- К., 2010.

8. Тризуб. -- 1933. -- ЧЧ. 2 -- 3, 41, 48; Діло. -- 1932. -- 29 грудня; 1933. -- 12 лютого, 21 травня, 16 жовтня; Новий час. -- 1933. -- 28 серпня, 19 жовтня.

9. Нищать українську націю. Боронімося! // Нова зоря. -- 1933. -- 25 травня.

10. Голодомор в Україні 1932 -- 1933 рр.: Бібліографічний покажчик. -- Одеса; Львів, 2001.

11. Krawchuk A. Protesting the Famine: The Statement of the Ukrainian Catholic Biships in 1933 //Journal of Ukrainian Studies. -- Winter. -- 1983.

12. Золоті ворота: Часопис для українців за кордоном. -- К., 1993. -- Вип. 4.

13. Шульгин О. Без території. Ідеологія та чин Уряду У.Н.Р. на чужині. -- Париж, 1934.

14. Рудницька М. Боротьба за правду про великий голод // Статті. Листи. Документи. -- Львів, 1998.

15. Корбут С. Україна в огні. На основі документів. -- Львів, 1936.

16. Галій М. Організований голод в Україні 1932 -- 1933. -- Чикаго; Нью-Йорк, 1968.

17. Ammende E. Famine in Rusia // Times. -- 1933. -- 12 June.

18. Ammende E. Muss Rusland Hungern? Menschen und Volkerschicksale in der Sowjetunion. -- Wein,1935.

19. Muggeridge M. The Sowiet and the Peasantry: Observer's Notes // Manchester Gaurdian. -- 1933. -- 25 Mar.; Muggeridge M. Winter in Moscow. -- Boston, 1934.

20. Berand P La Famine en Ukraine //Le Temps. -- 1933. -- 22 Juill; Bertillon S. L'effroyableDetresse desPopylations de l'Ukraine //Le Matin. -- 1933. -- 29 Aout.

21. Соловей Д. Артур Кестлер про голод на Україні в 1932